Становлення та розвиток шкільної правової освіти в Україні (1991–2007 рр.): історичний і теоретико-методологічний аспект

З метою порівняння основних тенденцій розвитку у шкільній правовій освіті у дисертації автор звертається до досвіду Російської Федерації та Білорусі, адже після розпаду СРСР кожна радянська республіка розпочала будувати свою національну модель шкільної правової освіти. При дослідженні концептуальних засад розвитку та моделей шкільної правової освіти на пострадянському просторі у 1991-2007 рр., автором виокремлено кілька спільних, характерних рис цього процесу.

У дисертаційній роботі охарактеризовано і проаналізовано концепції та моделі шкільної правової освіти загальноосвітніх навчальних закладів різних регіонів країни. Обґрунтовано, що у національній загальноосвітній школі обсяг і зміст обов'язкового курсу з правознавства для загальноосвітніх навчальних закладів визначався потребою суспільства у вихованні правосвідомого громадянина. Правова освіта здійснювалася із застосуванням сучасних інформаційних технологій, зокрема елементів дистанційного навчання. У сучасній Україні фактично закладено фундамент для створення системи шкільної правової освіти, починаючи з дошкільного віку. Відповідно до Держстандартів у початковій школі елементи правової освіти інтегровані у предмети інваріантної складової. Зокрема, у зміст курсу "Я і Україна" (1-3 кл.), "Етика" (5-6 кл.), "Людина і світ", "Історія України", "Всесвітня історія", "Економіка", "Географія", "Практичне право" (7-8 кл.). У 9-х класах традиційно обов'язковим є вивчення курсу "Основи правознавства", що є стрижнем формування правової освіченості школярів. МОН України постійно працює над удосконаленням навчально-методичного забезпечення цього курсу. У старшій профільній школі суспільно-гуманітарного профілю вивчається низка правових курсів за вибором.

Досліджуючи навчально-виховний процес з правознавства у загальноосвітніх закладах України, встановлено, що викладання цього предмета у загальноосвітніх навчальних закладах України у 1991-2007 рр. здійснювалося з використанням шкільних і позашкільних, класних і позакласних форм навчання, властивих для інших предметів шкільної освіти. У зв'язку з розвитком інформаційних технологій у навчальний процес шкіл при викладанні правознавства на початку ХХІ ст. запроваджувалися нові форми пізнавальної діяльності, серед яких було інтерактивне навчання. У кінці ХХ - на початку ХХІ ст. спостерігалося зростання практично орієнтованих форм роботи на уроках правознавства з учнями у вигляді різноманітних форм активної групової підготовки у професійному і комунікативному аспекті. У 2001-2007 рр. відбувається перехід від пояснювально-ілюстративних до активних методів навчання, які пробуджували інтерес до знань, до навчання, підвищували ефективність навчання не за рахунок збільшення обсягу інформації, а шляхом її поглиблення та швидкості засвоєння.

У дисертаційному дослідженні запропоновано вироблення на сучасному етапі розвитку України концепції викладання правознавства та предметів циклу. До неї мають входити: єдина навчальна дисципліна "Правознавство", що викладається за державною, запропонованою МОН України програмою з поглибленим вивченням правознавства, що дає можливість отримати глибокі теоретичні знання. Програма цього курсу має бути розрахована так, щоб учні в кожному класі вивчали всі основні галузі права, але кожного року матеріал подавався б на вищому рівні. Важливим елементом у структурі шкільної правової освіти та виховання майбутніх громадян України повинні стати факультативні правові курси. У досягненні мети правового навчання і виховання добрими помічниками мають бути засоби масової інформації - радіо, телебачення, періодика, а також навчально-популярна література. Правова освіта та правове виховання молоді мають перебувати в центрі уваги не тільки педагогів і правників, а й держави та суспільства. Правова та нормативна бази повинні сьогодні вдосконалюватися відповідно до вимог реального життя.

Разом з концептуальним визначенням моделі шкільної правової освіти у дисертації звертається увага і на низку проблем, що виникають у процесі її створення. По-перше, найбільшою проблемою є недостатньо розроблена система міжпредметних зв'язків, потребують серйозного дослідження елементи правової освіти в інших курсах, необхідність удосконалення правових принципів щодо викладання предметів у початковій школі. По-друге, реалізація шкільної правової освіти неможлива без кваліфікованих кадрів - учителів-правників. Адже викладання правознавства в Україні забезпечують переважно вчителі історії. Проблемою шкільної правової освіти також є її слабке інформаційне забезпечення. До того ж, розробкою загальнодержавної концепції шкільної правової освіти мало б активніше займатися профільне МОН України, Мін'юст України, а не лише науковці та педагогічні колективи загальноосвітніх навчальних закладів.

6. Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школі

Досліджено, що з початку 90-х рр. ХХ ст. - на початку ХХІ ст. значно змінюється підготовка таких фахівців у державі як кількісно, так і якісно. Вона стала гнучкішою й адекватнішою запитам практики. Ухвалені нові нормативно-правові акти про освіту та юридичну освіту сприяли оновленню навчальних планів ВНЗ шляхом уведення додаткових дисциплін, спецкурсів, що мали забезпечити готовність педагога до роботи в різних типах загальноосвітніх навчальних закладів, профільних класах.

У дисертації констатується, що Україна у спадок від СРСР отримала проблеми підготовки педагогічних юридичних кадрів. У 1989 р. були проведені дослідження, що підтвердили: із 210 педагогічних ВНЗ у СРСР лише 60 здійснювали підготовку таких педагогів. Щорічно випускалася тисяча викладачів основ радянської держави і права, а потрібно було 70 тис. Так, на 1995 р. в Україні 60 навчальних закладів готували юристів, а за неофіційними даними - 100. У 1998 р. вже 160 ВНЗ готували таких фахівців, у 2003 р., відповідно, 189 ВНЗ, а на 2007 р. - 288. Для порівняння: до 1991 р. в Україні було лише п'ять ВНЗ, які готували юристів і для УРСР, і для інших держав. Однак така велика кількість навчальних юридичних закладів готувала юридичні кадри, які не були затребувані українським суспільством, і не приходили викладати цей предмет до школи, тому і стан підготовки викладачів правознавства для шкіл від цього не ставав кращим. Фактично, жоден із класичних юридичних ВНЗ не здійснював підготовку викладачів правознавства. З іншого боку, на 1999-2000 рр. у країні педагогічні ВНЗ випускали 30 тис. учителів. Педагогів-юристів серед них було мало, що не задовольняло потреби загальноосвітньої школи. У 2001 р. у 20 педагогічних ВНЗ України навчалося 6 тис. 286 студентів, майбутніх викладачів правознавства, у той самий час в Україні функціонувало 22 194 загальноосвітніх навчальних закладів. У 2002 навчальному році викладання правознавства у загальноосвітніх навчальних закладах забезпечували 19 994 викладачі, з них: 19 114 (95 %) мали кваліфікацію вчителя історії та правознавства, 301 (1,5%) - юриста, 579 (2,9 %) - іншу (психологи, філологи, викладачі математики, географії, початкових класів, бібліотекарі). У 2003 р. за матеріалами Мін'юсту ця кількість практично була незмінною, тобто 3 % викладачів правознавства в навчальних загальноосвітніх закладах України не мали правової педагогічної освіти, а фахової юридичної - 98,5 %. Разом з тим, у класичних університетах, де готувалися юристи, збільшилися обсяги годин на вивчення психолого-педагогічних дисциплін і педагогічної практики. Це робилося з метою вирішення проблеми педагогічних юридичних кадрів у загальноосвітніх навчальних закладах. Адже лише професіонально підготовлений юрист, який володів педагогічною майстерністю, на належному рівні міг здійснювати забезпечення викладання правових дисциплін у школі.

У дисертації запропоновано розв'язання проблеми підготовки педагогічних кадрів для викладання правознавства у школі в теоретичній та практичній площині. З погляду теорії - це створення навчальних планів, програм і, взагалі, організації усього навчального процесу педагогів-юристів. У практичній площині - подальше удосконалення змісту роботи школи, поліпшення освітніх і виховних функцій, підвищення рівня професійної підготовки і педагогічної майстерності учителя. У перше десятиріччя ХХІ ст. у процесі становлення нової національної школи зростала і роль учителя правознавства. Адже, щоб перебудувати навчально-виховний процес, потрібно було виховати вчителя нового типу, тому на всіх етапах неперервної освіти вчителів правознавства мав стати реальний і постійний аналіз співвідношення та взаємодії правової освіти і педагогічних знань - загальної педагогіки, психології, дидактики, методики. Разом із цим, протягом досліджуваного періоду спостерігаємо підвищення рівня підготовки та збільшення чисельності юридичних кадрів для державних органів влади. Однак процес їх зростання не впливав прямо пропорційно на збільшення кількості педагогів-юристів у загальноосвітніх навчальних закладах, які б могли забезпечувати викладання програмних правознавчих курсів. Тільки на початку ХХІ ст. профільні педагогічні навчальні заклади налагодили підготовку педагогічних кадрів для викладання правознавства у школі. Близько 20 вищих педагогічних закладів здійснювали підготовку фахівців за спеціальністю "учитель історії та правознавства". Особливу роль у цьому відігравали Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова та Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. Однак та кількість фахівців, яку випускали ці й інші вищі педагогічні навчальні заклади, була недостатньою, щоб розв'язати шкільні кадрові проблеми. Проведене дослідження переконує, що в українській державі доти пануватиме правовий нігілізм, доки до загальноосвітніх навчальних закладів не прийдуть якісно підготовлені у ВНЗ професійні педагоги-юристи, яких потрібно близько 20 тис.

У дисертаційній роботі також показано, що в досліджуваний період недостатньою була база навчальної літератури правового спрямування у школах. У більшості бібліотек загальноосвітніх навчальних закладів відсутні юридичні енциклопедії, міжнародні документи з прав людини тощо. Програмою педагогічних ВНЗ, що займалися підготовкою вчителів історії та правознавства на початку ХХІ ст., було передбачено всього близько 400 год на вивчення дисциплін права та 4 тис. год - на історичні дисципліни. Викладачі правознавства не були належним чином забезпечені посібниками з методики викладання правознавства. Хоча в 2005-2007 рр. спостерігаються якісні зміни у цьому напрямі. Потребувало уваги підвищення кваліфікації викладачів правознавства, зокрема запровадження у практику системного проведення семінарів за участю фахівців окремих галузей права (працівників органів юстиції, судових і правоохоронних органів, прокуратури тощо) та проходження атестації. У науковій роботі доведено, що підготовка педагогів-юристів на перше десятиріччя ХХІ ст. не відповідала вимогам загальноосвітніх навчальних закладів, навіть відставала від необхідних потреб на 3,5-4,5 роки, однак важливим досягненням у підготовці педагогічних кадрів досліджуваного періоду стало ухвалення у 2006 р. Кабінетом Міністрів України нового переліку напрямів підготовки, за якими здійснюватиметься підготовка майбутніх фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем "бакалавр". Цим документом, у галузі знань 0304 "право", започатковано напрям підготовки 6.030402 "правознавство". Цей напрям підготовки дозволяє не лише займатися юридичною практикою, тобто здійснювати професійні юридичні функції, а й викладати правознавство. Адже за цим напрямом передбачено підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра з присвоєнням кваліфікації вчителя за умови виконання психолого-педагогічної, методичної та практичної програми підготовки відповідно до галузевого стандарту педагогічної освіти. Це буде сприяти підвищенню рівня педагогічних юридичних кадрів у ВНЗ та в середніх навчальних закладах, а також розв'яже кадрову проблему в педагогах-юристах у загальноосвітніх навчальних закладах. Значно буде сприяти поліпшенню якості підготовки вчителів правознавства у ВНЗ і виважена державна політика в цьому напрямі.

З огляду на викладене, запропоновано на державному рівні: розробити концепцію викладання правознавства у ВНЗ; підготувати та видати відповідні посібники та навчально-методичні посібники; створити систему підготовки і перепідготовки спеціалістів, які викладають правознавство у ВНЗ. Навчальний процес у школах мають забезпечувати вчителі-правознавці. Їх підготовку необхідно здійснювати у межах створеного ВНЗ, наприклад "Правової педагогіки", або окремими педагогічними інститутами за відповідними програмами. Такий навчальний заклад міг би формувати політику в галузі правової освіти і виховання в школі, здійснювати підготовку, підвищення кваліфікації педагогічних кадрів і науково-педагогічних працівників, розробку навчально-методичної бази й надавати допомогу навчальним закладам. Крім того, весь процес правового навчання і виховання у школі має відповідати певним рівням освіти: початкової школи, основної та середньої. При цьому правова освіта в початковій школі повинна мати морально-естетичний зміст, прищеплювати школярам загальнолюдські норми поведінки. В основній та старшій школі у школярів має сформуватися основна уява про правову систему і їх місце у ній. Разом з цим, школа повинна підготувати учня до самостійної відповідальності за відповідні проступки та правопорушення. Також слід ураховувати головні чинники, що визначають розвиток змісту підготовки педагогів-юристів, а це: особистісно-орієнтовані парадигми в системі вищої юридичної та педагогічної освіти; їх фундаменталізація та професіоналізація; перехід до різноманіття освітніх програм, що створюють передумови для реального вибору індивідуальних освітніх траєкторій відповідно до запитів і можливостей особи; розроблення та впровадження в освітянську практику нового покоління державних стандартів вищої правової освіти, освоєння інформаційних комунікаційних технологій тощо.

Висновки

педагогічний правовий загальноосвітній

Розбудова незалежної держави України, перехід до демократичних форм організації суспільного життя вимагає вирішення низки проблем, серед яких - створення міцного соціально-правового підґрунтя громадянського суспільства. Це підґрунтя має будуватися на міцному фундаменті правової освіти, основи якої закладаються у початковій школі, розвиваються і розширюються протягом усього етапу навчання учнів у середній школі та зводяться у систему у вищій.

У дисертаційному дослідженні вперше теоретично узагальнено і розв'язано важливу наукову проблему - обґрунтування теоретико-методологічних засад становлення та розвитку шкільної правової освіти України в 1991-2007 рр., що базується на системі наукових підходів, архівних джерелах і нормативно-правових актах та емпіричних даних з історії правової освіти у загальноосвітніх навчальних закладах. На основі проведеної наукової роботи сформовано пропозиції органам державної влади України щодо вдосконалення системи шкільної правової освіти України. Підсумки дослідження дали змогу визначити напрями подальшого розвитку й удосконалення цієї сфери. За результатами дослідження сформовано такі висновки і рекомендації, що мають теоретичне та практичне значення:

1. Історіографічний аналіз вітчизняної і зарубіжної наукової літератури та практики засвідчив, що питання становлення і розвитку шкільної правової освіти до цього часу вивчалося фрагментарно й не було предметом комплексного дисертаційного дослідження в українській і зарубіжній історичній науці. Переважна більшість публікацій присвячена лише окремим аспектам шкільної правової освіти. У ході проведеного дослідження з'ясовано стан вирішеності наукових проблем шкільної правової освіти, обґрунтовано наукові основи та наукові школи досліджуваної теми, визначено основні напрями дослідження.

2. Внаслідок проведеного аналізу джерельної бази класифіковано та вперше у науковий обіг уведено архівні документи, які раніше не були опубліковані. Вивчення цих архівних джерел, а також опублікованих документів дало можливість об'єктивно розкрити різні аспекти шкільної правової освіти в Україні у досліджуваний період. Наявна джерельна база дисертаційної роботи є достовірною і достатньою для комплексного дослідження теми. Встановлено, що на сьогодні не визначено теоретичного й емпіричного пошуку в контексті предмета дослідження, не з'ясовані методологічні підходи до формування державної політики у сфері шкільної правової освіти. Потребує суттєвого вдосконалення форма та зміст правової освіти у загальноосвітніх закладах, а також підготовка вчителів для викладання правознавства у школі в умовах інтеграції до європейського освітнього простору. На часі - розроблення загальнодержавної концепції правової освіти у загальноосвітніх закладах. У роботі запропоновано методологію вивчення проблеми становлення та розвитку шкільної правової освіти України.

3. У кінці ХХ - на початку ХХІ ст. у загальноосвітній школі, хоч і не в повному обсязі, склався блок дисциплін, який певною мірою відповідав вимогам правової освіти. У початковій школі запроваджені елементи правової освіти в інших неправових курсах. В основній та старшій школі викладалися курси: "Права дитини" (5-6 кл.), "Практичне право" (7-8 кл.), "Основи правознавства" (9 кл.), "Права людини" (10-11 кл.). Крім того, формуванню системи шкільної правової освіти сприяло впровадження профільної правової підготовки. Значний внесок у процес становлення шкільної правової освіти України зроблено громадськими правничими організаціями, зокрема Спілкою юристів України та Українською правничою фундацією, Асоціацією українських правників, Українською асоціацією викладачів права. За їхньою ініціативою та сприянням покладено початок запровадженню блоку правових предметів у загальноосвітніх закладах України. До процесу створення нової системи шкільної правової освіти долучилися: МОН України, Міністерство внутрішніх справ України, Мін'юст України. Наступним етапом розвитку шкільної правової освіти має стати її концептуальне закріплення в основній та старшій школі на державному рівні в одній дисципліні "Правознавство".

У дисертації вперше запропоновано періодизацію процесу становлення та розвитку шкільної правової освіти, виокремлено три періоди. В основу періодизації покладено відправні моменти, через які пройшов процес становлення шкільної правової освіти, що знайшли закріплення і відображення у нормативно-правових актах держави.

4. Проблеми шкільної правової освіти мають глибинне коріння, насамперед тому, що сучасна українська шкільна правова освіта є продуктом тривалого і неоднозначного процесу розвитку суспільства. Це зумовлено складним характером державно-правового будівництва в Україні й особливостями її суспільно-політичного устрою на різних історичних етапах. Україна як частина Радянського союзу успадкувала і її систему шкільної правової освіти. У тоталітарній державі проблеми правової освіти замовчувалися. У радянський час до 1970-х рр. у школах обмежувалися вивченням питань державного права на основі тексту Конституції СРСР. Лише з 1975 р. до початку 1990-х рр. школярі вивчали як обов'язковий предмет "Основи Радянської держави та права". У кінці 80-х рр. ХХ ст. 80 % опитаних студентів й учнів були незадоволені рівнем викладання предмета. З 1990 по 1996 рр. невпинно зростала дитяча злочинність: у 1992 р. підлітками було скоєно 34,9 тис. злочинів, що на 21,3 % більше, ніж у 1991 р., у 1996 р. цією категорією громадян було скоєно 41 811 злочинів; у 1991 р. підлітки скоїли 134 тяжких убивства, у 1996 р. - 232. Відповідно до даних МВС України у 2005 р. до органів внутрішніх справ доставлено понад 27 тис. дітей, які займалися бродяжництвом та жебрацтвом. Упродовж 2005 р. до органів внутрішніх справ надійшло майже 7,5 тис. заяв про зникнення дітей. Підраховано, що кожного дня підлітки скоювали понад 100 злочинів, у тому числі 1 вбивство або тяжке тілесне ушкодження, 2-3 розбійні напади, 26 крадіжок державного, 45 - майна громадян (із них 16 квартирних крадіжок).

Серед багатьох суспільних, економічних, політичних причин такого високого рівня дитячої злочинності варто зазначити й незадовільне ставлення в державі до змісту шкільної правової освіти. Адже в Україні курс "Основи правознавства" обов'язково у школах вивчався лише з 1995 р. З 2001 р. навчальний курс "Основи правознавства" було доповнено низкою положень, насамперед у напрямі подальшої адаптації навчального курсу до вікових особливостей учнів і тих політичних змін, що сталися у країні. Зміни торкнулися збільшення годин на вивчення предмета в 9-му класі загальноосвітніх шкіл, гімназій і ліцеїв до 51 год (1,5 год на тиждень).

Основними проблемами шкільної правової освіти наразі залишаються незадовільне поширення правових знань серед учнівської молоді та правовий нігілізм у навчальних закладах. Як наслідок - зростає злочинність, особливо серед неповнолітніх. У 2005-2006 рр. ними було здійснено практично кожний сьомий злочин, десяте хуліганство. На їхню частку припадала приблизно п'ята частина всіх пограбувань, розбійних нападів і зґвалтувань. Недостатність правової освіти молоді, відсутність необхідних правових знань у різних сферах життєдіяльності молодої людини є однією з найгостріших соціальних проблем сьогодення і в молодіжному середовищі. У дисертації запропоновано вивчення правознавства у школі на нових принципах, які спрямовують навчальну діяльність учнів на застосування певних компетенцій для розв'язання життєвих чи професійних ситуацій.

5. Упродовж ХХ - на початку ХХІ ст. українськими науковцями було теоретично обґрунтовано викладання низки правових курсів у загальноосвітній школі. Це втілилося у створенні та забезпеченні навчального процесу програмами правових дисциплін. У них були враховані динамічні зміни у правовій освіті країни. Системний підхід до правової освіти, який упроваджувався у загальноосвітніх навчальних закладах України, дав певні результати. У школах України почала здійснюватися цілеспрямована правова освіта через основний курс правознавства та низку профільних спецкурсів, що викладалися за авторськими програмами. На сучасному етапі державотворення шкільна правова освіта - це цілеспрямована систематична діяльність з формування і підвищення в учнів правосвідомості та правової культури, яка стала визначальним фактором соціалізації особистості, оскільки виконує важливу функцію залучення людини до загальнолюдських і національних цінностей.

6. У кінці ХХ - на початку ХХІ ст. розвиток українського суспільства вимагав кардинальної перебудови загальноосвітньої школи, навчальних планів, програм, написання нових підручників. Потребувало серйозного удосконалення навчально-методичне забезпечення педагогічного процесу. Основними його недоліками були безальтернативність, слабка орієнтація на задоволення індивідуальних запитів, інтересів і нахилів учнів. З 1991 по 2007 рр. повільно збільшується кількість середніх навчальних закладів, у яких поглиблено вивчали правознавство. Так, на початку ХХІ ст. правознавство викладалося у 21 тис. загальноосвітніх шкіл, 348 гімназіях, 300 ліцеях. Поглиблено правознавство вивчалося у 398 загальноосвітніх школах (1,9 % загальноосвітніх шкіл), 81 гімназії (23,2), 53 ліцеях (17,6 % від загальної їх кількості). Відповідно до інваріантної складової Базового навчального плану право в загальноосвітньому закладі є структурним компонентом освітньої галузі "Суспільствознавство". На цю галузь відведено у 5-12 класах лише 770 год, або 8,6 % Базового навчального плану загальноосвітніх навчальних закладів II-III ступенів. В 11-річній стандартній школі І-ІІІ ступенів на курс правознавства виділено лише 1,5 год, що складає 0,54 % год інваріантної складової типового навчального плану загальноосвітнього навчального закладу з українською мовою викладання, у 12-річній універсальній, відповідно, виділено 3 год, що складає 0,95 % год, а 12-річній профільній - 8 год, що складає 1,4 % зазначеного плану. Таке ставлення до місця і ролі правової освіти в системі загальноосвітнього закладу, сформоване у державі, не дає можливості належним чином формувати знання, уміння і навички правомірної поведінки школярів.

7. Конкретним проявом держави у сфері шкільної правової освіти стала діяльність через профільне МОН України, спрямована на реформацію цієї шкільної галузі. Це втілилося в ухваленні законів України, указів Президента та постанов уряду, що сприяли становленню шкільної правової освіти, оновленню її змісту, правовиховній роботі. У досліджуваний період в Україні зроблені істотні кроки на шляху формування, розвитку, удосконалення та реалізації державної політики в галузі вітчизняної освіти. Основні фундаментальні риси нової освіти формувалися під впливом процесів становлення національної державності, трансформації суспільства, в умовах ринкової економіки. Однак за наявності розробленої та затвердженої державної політики України в галузі освіти, законодавчої та іншої нормативно-правової бази реалізація її у досліджуваний період здійснювалася та здійснюється у складних економічних, соціально-політичних умовах, тому і втілювалася у життя складно й суперечливо.

За підтримки державних органів проводилися навчально-методичні семінари для підвищення кваліфікації вчителів правознавства, розв'язано питання щодо обов'язкового викладання курсу "Основи правознавства" у загальноосвітніх навчальних закладах України в 9 (10) класі, забезпечено розробку методик і видання методичних посібників із правових курсів, а також видання підручників. Завдяки проведеним державою на початку 90-х рр. XX ст. - на початку ХХІ ст. заходам було визначено основні напрями правоосвітньої діяльності та першочергові заходи з їх реалізації. Крім цього, підвищено рівень правової підготовки населення, насамперед учнівської та студентської молоді, громадян, які перебувають на державній службі, обрані народними депутатами України, депутатами місцевих рад, викладачів правових дисциплін і журналістів, що висвітлюють правову тематику. Державні органи докладали значних зусиль з поєднання правової освіти із загальною середньою, професійно-технічною і вищою освітою. На цьому етапі шкільна правова освіта стала активно підтримуватися вищими органами влади країни. Підготовка викладачів правових дисциплін здійснювалася ВНЗ як за державним замовленням, так і за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб. Було значно поліпшено якість підготовки викладачів правових дисциплін і підвищено ефективність викладання правових дисциплін у загальноосвітніх, професійно-технічних, ВНЗ і закладах післядипломної освіти. Досягненням держави досліджуваного нами періоду була спроба концептуально визначити основні напрями правової освіти, починаючи від дошкільних навчальних закладів та завершуючи вищими. Надання правової освіти стало здійснюватися в усіх дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних, ВНЗ і закладах післядипломної освіти. У загальноосвітніх, професійно-технічних, ВНЗ і закладах післядипломної освіти велася широка позакласна і позааудиторна робота з правового навчання і виховання, до якої залучалися вчені, представники правозахисних організацій, правоохоронних органів, інші фахівці в галузі права.

Суттєвий внесок у розбудову шкільної правової освіти зроблено і Всеукраїнською міжвідомчою координаційно-методичною радою з правової освіти населення та її місцевих органів державної влади, які протягом досліджуваного періоду сприяли підвищенню правосвідомості громадян, їх правової культури, поліпшенню якості підготовки викладачів правових дисциплін і підвищенню ефективності викладання цих дисциплін у загальноосвітніх, професійно-технічних, ВНЗ і закладах післядипломної освіти, удосконаленню рівня правової поінформованості населення.

8. Важливим елементом у системі безперервної правової освіти і виховання було концептуальне її закріплення, починаючи з дошкільного закладу, продовжуючи у школі та ВНЗ. З 1991 по 2007 рр. вченими та педагогами робилися спроби концептуального визначення і закріплення шкільної правової освіти. Однак концепції безперервної правової освіти створили лише окремі школи і регіони України, загальнодержавної концепції шкільної правової освіти у досліджуваний період, на жаль, не було. У роботі теоретично обґрунтовується модель концепції викладання правознавства у школі. До неї запропоновано включити єдину навчальну дисципліну "Правознавство", яка б викладалася за запропонованою МОН України програмою. Причому програма цього курсу має бути побудована таким чином, щоб учні у кожному класі вивчали всі основні галузі права, але кожного року матеріал подавався на вищому рівні. Інша модель - вивчення основного, базового курсу у 9 (10) класі й елективних правових курсів в основній (5-8 кл.) та старшій школі (10-12 кл.), інтеграція правових знань в інші предмети шкільного циклу початкової школи (1-4 кл.). Вважаємо, що кожна із запропонованих моделей має право на існування. Очевидно, що концептуальному визначенню буде сприяти створена у 2007 р. робоча група для розробки концепції безперервної правової освіти.

9. З 90-х рр. ХХ ст. до 2007 р. значно змінюється підготовка педагогів-юристів для викладання правових курсів у школі. Зросла і роль учителя правознавства у навчальному процесі загальноосвітнього навчального закладу. Було налагоджено підготовку педагогів-юристів у понад 30 ВНЗ за спеціальністю "вчитель історії та правознавства". У класичних університетах, де готувалися юристи, збільшилася кількість годин для вивчення психолого-педагогічних дисциплін і педагогічної практики. Це значно сприяло вирішенню проблеми педагогічних юридичних кадрів у загальноосвітніх навчальних закладах. Посилило цей процес й ухвалення у 2006 р. нового "Переліку напрямів, за яким здійснювалася підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра".

Разом із цим, слід зауважити, що на початок першого десятиліття ХХІ ст. підготовка педагогів-юристів певною мірою не відповідала вимогам практики, тобто загальноосвітнім навчальним закладам, а за кількістю підготовки педагогів-юристів для загальноосвітніх навчальних закладів відставала на три-чотири роки. Крім того, на кінець 2007 р. 288 (більше ніж в усій Європі разом) ВНЗ із 904 готували юристів. Однак кількісні показники не переростали у якісні. Школа потерпала від відсутності у ній висококваліфікованих педагогів-юристів. Адже викладали цей предмет не педагоги-юристи, а переважно представники інших галузей знань, у кращому випадку вчителі історії та правознавства. Значно поліпшить ситуацію з підготовки вчителів правознавства у ВНЗ лише виважена державна політика. Вона може втілитися в розробці концепції викладання правознавства у ВНЗ, підготовці та виданні відповідних посібників, створенні системи підготовки та перепідготовки спеціалістів, які викладають правознавство у ВНЗ.

10. Для належного становлення сучасної правової освіти України, виваженої політики у цьому напрямі МОН України, Мін'юсту України, органам державної влади та місцевого самоврядування, вищим і загальноосвітнім навчальним закладам на основі узагальненого досвіду розроблено низку рекомендацій, що випливають із проведеного дослідження і можуть слугувати напрямами для подальшої наукової розробки та поліпшення системи шкільної правової освіти.

Вважаємо за необхідне:

- завершити розробку концепції правової освіти школярів і реалізацію її основних положень у практиці роботи загальноосвітніх установ України. Особливо варто визначити чітку структуру правового навчання в системі загальної освіти країни (початкова школа як пропедевтика, основна школа, особливості профільного навчання). Приділити увагу розробці й забезпеченню системи та концепції позакласного й позашкільного навчання з правознавства;

- зосередитися на розробці регіональних програм правової освіти школярів (ураховуючи досвід Програми правової освіти населення);

- забезпечити допрофільну правову освіту, розробку й обов'язкове уведення в усіх школах України нових елективних й інших курсів з правознавства;

- розробити систему профільної правової освіти (з відповідним науково-методичним забезпеченням, у т. ч. навчально-методичними комплексами для шкіл);

- здійснити поступовий перехід від експериментальних форм і методів локального впровадження правової освіти у школах до стаціонарних стійких систем правового навчання учнів;

- створити Центр юридичної і педагогічної підтримки вчителів права у кожній області;

- розробити спеціальні програми єдиної підготовки та підвищення кваліфікації вчителів правознавства, викладачів ліцеїв, коледжів, керівників освітніх установ відповідного профілю;

- запровадити сучасну систему підготовки у ВНЗ педагогів-юристів, фахівців у галузі освітнього права, без якої неможлива реалізація програми підготовки і підвищення кваліфікації й перепідготовки вчителів правознавства або створити у країні педагогічний заклад з підготовки вчителів правознавства - "Правової педагогіки" за відповідно розробленими навчальними планами підготовки таких фахівців;

- увести у загальноосвітніх навчальних закладах систему моніторингу та самомоніторингу з питань правової освіти, громадянського виховання;

- продовжити роботу з обдарованими учнями, пошук й упровадження нових форм заохочення участі школярів у правознавчих конкурсах, олімпіадах, турнірах;

- відпрацювати механізми ефективної співпраці закладів освіти з органами юстиції, внутрішніх справ, місцевого самоврядування з питань правової освіти учнівської молоді.

Виконана дисертація не вичерпує всіх питань зазначеної проблеми - становлення та розвитку правової освіти України. Подальшими напрямами наукових досліджень цієї сфери могли б бути:

- проблеми реформування шкільної правової освіти в умовах переходу на 12-річну загальну середню освіту;

- вивчення зарубіжного досвіду шкільної правової освіти та використання його у вітчизняній практиці;

- розширення хронологічних меж і вивчення особливостей розвитку правової освіти на різних історичних етапах;

- вплив правової освіти на соціально-економічний і політичний розвиток держави;

- соціально-економічні аспекти підготовки викладачів правознавства для освітньої галузі тощо.

Таким чином, використаний з різних джерел, проаналізований та систематизований у процесі дослідження фактичний матеріал, зроблені на його основі висновки об'єктивно розкривають процес становлення та розвитку шкільної правової освіти України в 1991-2007 рр. Запропоновані рекомендації та перспективні напрями наукових досліджень, сподіваємося, будуть сприяти подальшому розвитку правової освіти у загальноосвітніх навчальних закладах України.

Література

1. Гуз А.М. Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки) : монографія / А.М. Гуз. - К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2009. - 431с.

2. Гуз А.М. Причини та передумови реформування судово-процесуальної системи Російської імперії початку - середини ХІХ ст. / А.М. Гуз // Вісник Академії праці та соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2003. - № 5. - С. 140-146.

3. Гуз А.М. Роль Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення у поширенні правових знань серед учнівської молоді в 1995-2005 рр. / А.М. Гуз // Питання культурології : збірник наукових праць. Київського національного університету культури та мистецтв. - К. : Видавничий центр КНУКіМ, 2007. - Вип. 23. - С. 35-39.

4. Гуз А.М. Сучасна шкільна правова освіта України: аналіз історіографії проблеми / А.М. Гуз // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Історія, економіка, філософія. - К. : Вид. центр КНЛУ, 2007. - Вип. 13. - С. 172-178.

5. Гуз А.М. Всеукраїнська міжвідомча координаційно-методична рада з правової освіти населення: напрями та результати роботи (1990-2005 рр.) / А.М. Гуз // Наукові записки з української історії : Збірник наукових. статей. - 2007. - Вип. 19. - С. 383-389.

6. Гуз А.М. Реалізація Національної програми правової освіти населення місцевими органами виконавчої влади України в 2001-2005 рр. / А.М. Гуз // Вісник Академії праці та соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2007. - № 5. - С. 105-108.

Размещено на Allbest.ru