Становлення і розвиток інфінітива у німецькій мові (VIII-XX ст.)

· давньоверхньогерманський: (ge-) nem-an(n)-es (три / чотири морфеми);

· середньоверхньонімецький: nem-en (дві морфеми).

До загальномовних ознак структурної модифікації інфінітива належать:

- перерозклад основ повнозначних частин мови у зв'язку зі втратою основної функції тематичного голосного (визнання належності до певного типу відмінювання); в інфінітиві цей процес відбувається на користь формотворчого суфікса інфінітива;

- редукція кінцевого голосного, яка створює сприятливі умови для нейтралізації голосних і уніфікації суфікса інфінітива. Нівелювання закінчень спричиняється надмірністю, притаманною морфемам (флексіям) німецької мови. У складі інфінітива, на наш погляд, зайвими виявилися відмінності у вокалізмі суфіксів, які на той час уже десемантизувалися.

Специфічними рисами структурного розвитку інфінітива у німецькій мові є:

- розбіжності у вокалізмі й консонантизмі афіксів, які віддзеркалюють особливості фонетичної системи діалектів: бав. trinken - сер.-франк. trinkan "пити". Провідна роль в уніфікації структури інфінітива протягом усього його розвитку належить баварському діалекту (південно-верхньонімецькій ареал);

- уніфікація кінцевої морфеми в інфінітиві всіх морфологічних типів;

- спрощення структури внаслідок утрати категорії відмінювання і, як результат, зникнення відмінкових флексій;

- спрощення структури, пов'язане із втратою префіксом gе- видового значення;

- розширення семантики суфікса інфінітива та його трансформація у слово-формотворчий афікс (суфікс) (термін В. Флейшера);

- поширення структури стягненої форми інфінітива за аналогією до двоскладної форми: han > haban;

- заміна стягнених форм архаїчними двоскладними формами: gan > gangan.

Зазнавши перетворення у слово-формотворчий суфікс, кінцева морфема -еп стає наприкінці середньоверхньонімецького періоду показником інфінітива як граматичної форми дієслова й словотвірним елементом його вихідної форми. Переосмислення суфікса і втрата категорії відмінювання сприяли закріпленню дієслівних ознак інфінітива.

Специфічним для інфінітива є перехід з однієї частини мови до іншої і остаточне закріплення у дієслівній системі протягом зазначених періодів (VIII-XIV ст.). Вирішальним для модифікації виявився тип правильного дієслова сильного класу, що характеризується розвинутою і сталою граматичною системою. Сам процес перебудови простої форми почався у баварському діалекті у давньоверхньонімецькій період (ІХ-Х ст.), звідки згодом поступово поширився на інші діалекти.

У всіх діалектах німецької мови спостерігається поступова редукція кінцевого афікса, яка протікає нерівномірно: у південнонімецьких діалектах відбувається випадіння кінцевого -п із наступною модифікацією голосного е; у середньонімецьких діалектах повністю втрачається кінцевий афікс. У нижньонімецьких діалектах відпадіння е викликає подальшу позиційну модифікацію кінцевого -п. У верхньонімецьких діалектах наявне збереження архаїчних ознак: уживання префікса ge- зі значенням граничності й відмінкової форми (інфінітив датив), що було характерним для часу становлення германських мов. Архаїчні форми інфінітивів стягнених дієслів зберігаються в усіх діалектах, проте вони нетотожні, що пов'язане з особливостями окремих фонетичних систем і певним набором допоміжніх дієслів кожного з діалектів.

Таким чином, у структурі простого інфінітива у давньо- і середньоверхньонімецький період (VIII-XIV ст.) спостерігається спрощення її членування: від чотирьох-п'яти до двох морфем. Перебудова мікросистеми інфінітива від іменної до дієслівної здійснюється через втрату синтетичних іменних форм і становлення аналітичних форм за дієслівним характером. Інтегрування інфінітива у дієслівну парадигму зумовлене розвитком синтаксису, зокрема модифікацією іменної та дієслівної груп. Оскільки структура останньої в німецькій мові близька до речення (В. Г. Адмоні), це спричиняє специфічні зміни у дієслівній системі, такі як становлення й подальший розвиток граматичних категорій, еволюція зв'язків з іншими елементами речення тощо.

Розділ 4. "Складні інфінітивні одиниці в історії німецької мови (X-XX ст.)". До складних інфінітивних одиниць у німецькій мові належать аналітичні форми та аналітичні конструкції. Призначення аналітичних інфінітивних форм полягає у реалізації граматичних значень дієслівного характеру: стану і почасти часу. Їхнє становлення є вторинним відносно аналітичних фінітних форм: виникненню форм інфінітива І та інфінітива ІІ передує повна граматикалізація фінітних форм перфекта, плюсквамперфекта і пасиву. Граматикалізація інфінітивних аналітичних форм здійснюється за моделлю: константний елемент отримує форму інфінітива, змінний елемент - дієприкметника ІІ або інфінітива перфекта / пасиву, напр., gelernt werden "бути вивченим".

Тенденція до розвитку двочленної часової парадигми шляхом поєднання фінітної та нефінітної форм дієслова, що є характерним і для інших індоєвропейських мов, спостерігається у період формування германських мов (В. М. Жирмунський, М. М. Гухман, В. М. Ярцева). Уже в готських текстах засвідчені окремі випадки вживання дієслів wisan "бути", waнrюan "ставати" і haban "мати" з дієприкметником II, де повністю збережені структурні особливості перифрастичного синтаксичного словосполучення, напр., daupips was (Braune) "був хрещеним": Pr + Аttr (копулятивне дієслово + предикатив). Ці конструкції, які закладають основу для творення перфекта і плюсквамперфекта, є структурно близькими в усіх германських мовах: постійним їхнім компонентом виступає дієприкметник II, тоді як склад службових дієслів може варіюватися.

У спільногерманський період часова опозиція в межах фінітних форм представлена двома формами - презенсом і претеритом, тоді як в нефінітних формах вона відсутня. У цих сполученнях видові відмінності нашаровуються на часові, які передають допоміжні дієслова haben, eigan зі значенням "мати" (із дієприкметником ІІ перехідних дієслів, які мають пасивне значення) і sein "бути" (із дієприкметником ІІ неперехідних дієслів з активним значенням). Граматикалізація сполучень проходить кілька етапів: дієслова-константи haben і eigan десемантизуються, в результаті чого уможливлюється поєднання їх з абстрактним об'єктом за відсутності узгодження з дієприкметником: der [winder] hвt uns der wьnneclоchen bluomen vil benomen (Reuental) (XIII ст.) > Er [der Winter] hat uns der bunten Blumenfreuden viel genommen - "Вона (зима) лишила нас радощів пістрявих квітів".

Поступово до елементів таких конструкції долучаються також неперехідні дієслова, що не утворювали дієприкметник ІІ, напр.: Troja hat gestanden (Schiller) "Троя стояла". Процес завершується остаточною втратою дієсловами-константами їхнього лексичного значення. Зв'язок останніх із суб'єктом набуває суто граматичного характеру.

Наявність темпорального й модального значень у форм Futur I і Futur II, а також їх структурні характеристики викликають неоднозначність кваліфікації цих форм і визначення їхнього граматичного статусу в дієслівній парадигмі. У сучасній германістиці у цьому питанні існують дві концепції. Увага прихильників першої концепції зосереджена на змінному компоненті конструкції, яким є Infinitiv I або Infinitiv II; аналізовані форми розглядаються у парадигмі інфінітивних форм дієслова (DUDEN). Такий підхід зводить обсяг функціональних можливостей цих форм до засобів творення майбутнього часу.

Друга концепція, ґрунтуючись на функціонально-граматичній неоднорідності дієслова werden "ставати", виводить зазначені форми за межі інфінітивної парадигми. Роль інфінітива в цій конструкції характеризується як морфологічна (Б. О. Абрамов) або рівнозначна нейтральному компоненту (А. Redder). Загалом конструкції кваліфікуються як футурально-модальні (G. Helbig, J. Buscha, A. Redder) або модальні (U. Engel, H. Vater). В останньому випадку werden інтерпретують як модальне дієслово (U. Engel), тоді як традиційно його зараховують до допоміжних дієслів (Л. Р. Зіндер, Т. В. Строєва, G. Helbig, J. Buscha). А. Реддер трактує дієслово werden як центральний елемент конструкції Futur I / II і відносить усю конструкцію до парадигми werden. На її думку, werden здатне функціонувати в мові як повнозначне (i), копулятивне (ii), модальне (iii) і допоміжне дієслово (iv); в конструкціях Futur I і Futur II (ііі) реалізується його модальність:

(i) Jedes Leben wird und vergeht (Redder) - "Кожне життя настане і пройде".

(ii) Wie klar wird die Situation? (там само) - "Наскільки проясниться ситуація?".

(iii) Er wird kaufen (там само) - "Він зробить покупки".

(iv) Sie wьrden dann zu einer Informationsveranstaltung eingeladen (там само) - "Очевидно, потім Вас запросять до інформаційного заходу".

У той самий період відбувається модифікація категорії способу, результатом чого є виникнення аналітичних форм пасиву з wesan "бути" і werdan "ставати". Розширення парадигми фінітної форми позначається і на нефінітних конструкціях, особливо на інфінітиві, у структурі якого починають розвиватися аналітичні форми. Становленню форми інфінітива І пасиву передує граматикалізація фінітних форм, час завершення якої пов'язують із кінцем давньоверхньонімецького періоду (В. Г. Адмоні, В. М. Жирмунський). Саме тоді спостерігається десемантизація дієслів wesan "бути" і werdan "ставати", втрата ними здатності мати незалежні синтаксичні зв'язки з іншими членами речення, а також цілковите входження форм у дієслівну парадигму. Відмінність між двома типами сполучень (із wesan і werdan) має видовий характер: недоконаний вид (werdan) / доконаний результативний (wesan).

Перші випадки вживання форм інфінітива І пасиву фіксуються у текстах середньоверхньонімецького періоду (ХІІІ ст.). Прикметним є той факт, що в ранніх прикладах частіше функціонує інфінітив І пасив стану, первісним значенням якого є граничність: da mit will ich selbe niht bescholten sin. (NL: 825, 3) > und damit trifft mich selber deine Beschimpfung nicht (B, 169) - "і тому я не буду проклятий". Це підтверджує висновок В. Г. Адмоні про те, що використання складних форм інфінітива означало суттєве посилення в будові мови видового аспекту (визначення результативної, закінченої дії).

Становлення форми інфінітива ІІ пасиву безпосередньо пов'язане із закріпленням у дієслівній парадигмі німецької мови перфекта (XIII-XV ст.): "in welle got behьeten, du muost in sciere vloren hвn" (NL: 13,4) > wenn Gott ihn nicht behьtet, wird er dir bald verloren sein (B, 131). - "якщо Бог його не вбереже, ти його незабаром втратиш".

Серед інфінітивних аналітичних конструкцій виокремлюємо відмінкову, модальні, темпоральні, прийменникові і перифрастичну конструкцію "tun + Infinitiv". Найдавнішою є відмінкова конструкція accusativus cum infinitivo, яка зустрічається ще у давніх індоєвропейських мовах. У лінгвістиці існує думка (К. Г. Красухін), що джерелом виникнення відмінкових інфінітивних конструкцій є спонукальне речення з дієсловами, які керують знахідним і називним відмінком. Слушність цієї тези підкріплюється такими фактами: а) найдавніший випадок конструкції accusativus cum infinitivo у давньогрецькій засвідчує наявність інфінітива саме при директивно-інформаційному дієслові (сказати); б) при директивних дієсловах (посилати), що не керують конструкцією, використовується інфінітив, який виражає наказ чи прохання.

Запозичена з латини конструкція accusativus cum infinitivo зазнає змін у семантичному і формальному планах. У семантичному плані спостерігається наявність двох типів конструкції: акузатива дії, напр., Sie lassen den Baum fallen > Der Baum fдllt (Fritz) - букв. "Вони змушують дерево впасти"; й модального акузатива, напр., Sie lassen die Katze fьttern > Die Katze wird gefьttert (Fritz) "Вони годують кішку", первісним з яких є перший тип.

У формальному плані відзначається коливання позиції інфінітива - розташування об'єкта / суб'єкта між фінітним дієсловом та інфінітивом. Граматикалізація конструкцій акузатива дії проходить через зміну семантики об'єкта / суб'єкта: від суб'єкта інфінітива до акузативного додатка присудка:

Ich hцrte [ihn ein Lied Schuberts singen] > [Ich hцrte ihn] [ein Lied Schuberts singen]

"Я чую, як він співає пісню Шуберта" (DUDEN).

[S[ ich] [VP hцrte] [NP ihn PROак] [sinf [NP ein Lied Schuberts] [InfP singen]]].

У формальному плані протягом давньоверхньонімецького періоду відзначається коливання в позиції інфінітива до остаточного закріплення його на фінальній позиції, а також усталення розташування об'єкта / суб'єкта, який займає положення між фінітним дієсловом та інфінітивом. Граматикалізація конструкцій модального акузатива є результатом синтаксичного згортання складного речення, а також дії механізму граматичної аналогії (M. Fritz).

Перебудова в дієслівній системі часу зумовлює розширення засобів дієслівних категорій модальності й часу, що спричиняє появу інфінітивних аналітичних конструкцій, джерелом яких є вільні синтаксичні сполучення. Розвиток інфінітивних конструкцій на позначення модальності здійснюється за участю модальних і напівмодальних дієслів, а також завдяки використанню конструкцій sein / haben + zu + Infinitiv. Первісними є конструкції зі значенням об'єктивної модальності (v), на основі яких формуються вторинні конструкції із семантикою суб'єктивної модальності (vi), пор.: (v) Auf dem Parkplatz darf man nur eine Stunde parken (Helbig/Buscha) - "На стоянці можна паркуватися лише впродовж однієї години"; (vi) Er muss krank sein (Helbig/Buscha) > Er ist vermutlich krank - "Він, мабуть, хворий".

Різний ступінь граматикалізації модальних конструкцій за Г. Дівальд унаочнює відмінності морфологічної інтеграції модальних дієслів. Останні зі збереженням лексичного значення (v) мають повну дієслівну парадигму, тоді як у дієслів із більшим ступенем граматикалізації (vi) парадигма редукована.

Упродовж розвитку німецької мови у темпоральних інфінітивних конструкціях спостерігається заміщення константного елементу, що належить до модальних дієслів (sollen, wollen) інхоативним werden, яке первісно сполучається з дієприкметником І. Останній у результаті контамінації й механізму граматичної аналогії перетворюється на інфінітив: wirdist swоgкnti (T) (дієприкметник І) > wirst schweigen (інфінітив) - "замовкнеш".

Перифрастична конструкція tun + Infinitiv за своїми структурними характеристиками тотожна модальним і темпоральним конструкціям. В її основі лежить сполучення фінітної форми дієслова tun та інфінітива повнозначного дієслова. Дієслово tun походить з індоєвропейського *d?з "садити, встановлювати" і на початок давньоверхньонімецького періоду отримує значення "діяти, робити" (F. Kluge). Воно належить до багатозначних лексем, які є джерелом появи допоміжних дієслів. Специфічними для цієї конструкції рисами є відсутність аналітичних форм інфінітива (Infinitiv I Passiv, Infinitiv II Aktiv, Infinitiv II Passiv) і футуральних форм. Утворення цієї конструкції не є наслідком загальних процесів перебудови дієслівної системи: воно пов'язане з дією граматичної аналогії. Її поява є свідченням посилення дієслівної парадигми шляхом актуалізації активного й нереалізованого характеру дії в межах категорій часу (Prдsens, Prдteritum) і способу (Indikativ / Konjunktiv I).

У становленні прийменникових інфінітивних конструкцій um / ohne / statt + zu + Infinitiv реалізуються два взаємопов'язаних процеси: граматикалізація конструкції з прийменником um і вплив граматичної аналогії, за якою виникають конструкції з ohne і statt. У процесі граматикалізації помітну роль відіграє синтаксичне перегрупування, внаслідок якого прийменник um фокусується не на вихідному фінітному дієслові (а), а на інфінітиві (б), напр.(DUDEN):

У структурному плані зміни, яких зазнають прийменникові інфінітивні конструкції, є незначними, оскільки на час їх виникнення німецьке речення уже має певну структуру, яка склалася як рамкова.

У сучасній німецькій мові існують дві тенденції подальшого розвитку інфінітивних аналітичних утворень: становлення конструкцій на позначення суб'єктивної модальності (vіі) і тривалої дії (viii). Розширення операторів суб'єктивної модальності у сучасній німецькій мові здійснюється через використання напівмодальних дієслів у функції допоміжних (versprechen "обіцяти", drohen "загрожувати", pflegen "мати звичку" та ін.), напр.: (vіi) Das Wetter verspricht schцn zu werden (DUDEN) - "Погода обіцяє стати гарною".

Інфінітивні конструкції на позначення тривалої дії розширюють лексико-граматичні засоби вираження аспектуальності на базі поєднання допоміжного дієслова sein і субстантивних прийменників am "у", beim "при, біля", прислівника dabei "при цьому", напр.: (viii) Ich bin am Lesen / lesen (Baudot) - "Зараз я читаю книгу (досл.: я перебуваю за читанням)"; (iх) Ist aber alles dabei repariert zu werden (Baudot)! - "Однак усе при цьому ремонтується!".

При подальшій актуалізації дієслівних рис інфінітива спостерігається тенденція до сполучуваності з прийменниками (am, beim), що свідчить про реактивацію іменних ознак інфінітива. Цій факт дає підставу для висновку про циклічний характер розвитку інфінітива, що відображено на рис. 3:

Рис. 3. Циклічність еволюції інфінітива у німецькій мові

І - іменні ознаки, Д - дієслівні ознаки; Ід - актуалізація іменних ознак на фоні пригнічення дієслівних; дІ - активізація дієслівних ознак, яка супроводжується актуалізацією іменних; Ді - актуалізація дієслівних ознак на фоні пригнічення іменних; іД - реактивація іменних ознак, яка супроводжується актуалізацією дієслівних ознак.

Конструкції зі значенням модального майбутнього та перифрастичні конструкції на позначення минулого часу поширені у нижньонімецьких діалектах. Конструкція на позначення тривалої дії характерна для середньонімецького ареалу. Верхньонімецькі діалекти демонструють більш-менш унормоване творення та вживання форм.

Висновки

У дисертації представлено теоретичне узагальнення й нове розв'язання наукової проблеми мовних змін, що знаходить вияв у висвітленні ґенези такого комплексного явища синкретичної дієслівно-іменної природи, яким є інфінітив. Виконане дисертаційне дослідження є внеском у діахронічну граматику, що включає встановлення специфіки еволюційних процесів у сфері морфологічних категорій, а також висвітлення синтаксичних особливостей синкретичних граматичних одиниць. Розроблена комплексна методика порівняльно-історичного дослідження інфінітива як гібридної дієслівно-іменної форми дозволила визначити специфіку розвитку його морфосинтаксичних ознак, встановити пріоритетність синтаксичної поведінки у граматичній модифікації інфінітива у німецькій мові. Здійснене студіювання граматичних змін німецького інфінітива уможливлює отримати нові прикладні дані для пояснення модифікації синкретичних одиниць, а також зробити внесок у розвиток діахронічних досліджень у германістиці.

Аналіз положень сучасних граматичних теорій виявляє основні підходи до інтерпретації граматичного статусу інфінітива та його місця в системі частин мови. У традиційній граматиці у межах таксономічної парадигми виокремлюються два підходи: перший, лексико-граматичний, передбачає поєднання категоріальної семантики з морфологічними та синтаксичними ознаками інфінітива. За другого, функціонально-синтаксичного, виділення інфінітива базується на його синтаксичній функції у реченні.

У сучасних граматичних теоріях інфінітива співіснують формально-синтаксичний і функціональний підходи, що значною мірою розширює рамки його лінгвістичного аналізу: у межах формально-синтаксичного підходу інфінітив розглядається як синтаксична одиниця, що посідає важливе місце вершини нефінітної клаузи, демонструючи певні ознаки, тотожні з фінітною клаузою. За функціонального підходу дослідницький інтерес зосереджується на комунікативному аспекті функціонування інфінітива з метою виявлення його складної лінгвістичної природи. Цій підхід також передбачає з'ясування загальномовних ознак та аналіз семантичних характеристик інфінітива в його синхронії та діахронії з метою визначення принципів і шляхів становлення нових граматичних форм і конструкцій, спільних для споріднених і неспоріднених мов.

Виконане дослідження лексико-граматичних і функціональних ознак інфінітива сучасної німецької мови підтверджує його приналежність до дієслівної системи, де він знаходить місце у групі неособових форм. Визначальним моментом дієслівної природи інфінітива є його семантико-морфологічні характеристики: у сучасній німецькій мові інфінітив виявляє спільність із фінітною формою у плані категоріального значення (процес / дія), морфологічних (наявність категорії стану, частково - категорії часу, модальності, характер формування аналітичних форм) і синтаксичних ознак (здатність до утворень клауз, зв'язок із суб'єктом і комплементами). Неповний ступінь належності інфінітива до дієслівної системи активізує заповнення в ній лакун іменними ознаками, що виявляються в субстантивному характері репрезентації категоріального значення й синтаксичних зв'язках інфінітива (функції аргументів і ад'юнкта).

У морфологічному аспекті інфінітив у сучасній німецькій мові виявляє здатність до утворення аналітичних форм за дієслівною моделлю (Infinitiv II Perfekt Aktiv, Infinitiv I Vorgangspassiv, Infinitiv I Zustandspassiv, Infinitiv II Vorgangspassiv, Infinitiv II Zustandspassiv), які з простою формою (Infinitiv I Prдsens Aktiv) складають його мікросистему. Структурний поділ інфінітива у сучасній німецькій мові на інфінітивні форми, конструкції та інфінітивні клаузи здійснюються на основі його формальних і функціональних критеріїв. Всередині кожного типу відзначаються протиставлення за певними структурними ознаками, до яких належать опозиції аналітичні / неаналітичні форми, граматикалізовані / вільні клаузи.

У синтаксичному аспекті інфінітив у сучасній німецькій мові характеризується різноманітністю синтаксичної поведінки, що зумовлює його поліфункціональність. Він здатний виконувати синтаксичні функції предиката, зовнішнього і внутрішнього аргументів, ад'юнкта. Специфіка функціонування інфінітива у сучасній мові виявляється в обмеженості вираження граматичних значень (у функції предиката) і виконання певних семантичних ролей (у функції зовнішнього і внутрішнього аргументів, ад'юнкта).

Пошуки вихідної моделі інфінітива німецької мови спрямовують дослідників до давніх індоєвропейських мов: саме з ними пов'язують становлення інфінітива, оскільки зовнішня реконструкція граматичних форм переконує, що в індоєвропейській прамові його не було. Основним джерелом виникнення інфінітива в німецькій мові є застигла форма іменника в давальному відмінку із суфіксом -no-, яка згодом включається в іменну парадигму і долучається до продуктивного на той час типу відмінювання. Вихідна модель інфінітива німецької мови характеризується наявністю п'ятьох відмінкових форм, аломорфізмом, поліфункціональністю, наявністю іменних і відсутністю дієслівних категорій.

Спільними рисами інфінітива германських мов є тотожність вихідної форми, яка демонструє входження до іменної парадигми відмінювання, розширення його функціонування, а також тенденцію до ослаблення кінцевої морфеми (в окремих мовах - до цілковитого її зникнення) і перехід із іменної в дієслівну парадигму. Специфічними рисами виявляються: а) виокремлення інших інфінітних форм (герундія, супіна) (давньоанглійська, давньоскандинавські мови), способи формотворення (аналітичні - у давньоскандинавських, синтетичні - в давньоанглійській, давньоверхньонімецькій).

Система інфінітива давньоверхньонімецького періоду характеризується інтенсивним інтегруванням інфінітива у дієслівну парадигму, що зумовлює значні морфологічні зміни, які відбуваються в його системі за дієслівним типом. У структурі інфінітива спостерігається спрощення її членування: від чотири- / п'ятиморфемної до двохморфемної. Перебудова мікросистеми інфінітива від іменної до дієслівної здійснюється через втрату іменних і становлення дієслівних категорій. Його інтегрування у дієслівну парадигму зумовлене розвитком синтаксису німецької мови, пов'язаним із модифікацією іменної та дієслівної груп речення. Остання близька до структури речення, що викликає специфічні зміни у дієслівній системі (становлення й розвиток граматичних категорій, еволюція зв'язку з іншими елементами речення).

Історичний перехід інфінітива від іменної форми до дієслівної є поступовим процесом, початок якого припадає на дописемний період розвитку германських мов. На першому етапі (давньоверхньонімецькій період) спостерігається редукція парадигми відмінювання шляхом нейтралізації відмінкових форм, а також спрощення морфемного членування. Варіативність кінцевих морфем інфінітива, зумовлена морфологічними ознаками дієслова, анулюється внаслідок аналогічного впливу правильних дієслів сильного класу, а завершується цей процес нейтралізацією опозиції морфологічних класів (сильних і слабких) у системі інфінітива, що узгоджується із загальною тенденцією до обмеження варіативності дієслівних афіксів і відповідає внутрішньому змісту перебудови системи дієслівного формотворення німецької мови.

На другому етапі (кінець давньоверхньонімецького - початок середньоверхньонімецького періодів) виникають аналітичні форми на позначення дієслівних категорій минулого часу і пасивного стану. Їх становленню передує граматикалізація відповідних фінітних форм. В основі творення аналітичних форм лежить модель "дієприкметник ІІ + інфінітив допоміжного дієслова", останній елемент у тричленних формах складається з дієприкметника ІІ допоміжного дієслова І та інфінітива допоміжного дієслова ІІ. Становлення аналітичних форм інфінітива у німецькій мові зумовлене розширенням дієслівної групи у реченні й зміною синтаксичної ролі в ній інфінітива: з предикатива він перетворюється на змістову частину складного дієслівного присудка.

На третьому етапі (середньо - ранненововерхньонімецький періоди) відбувається формування аналітичних конструкцій за участю інфінітивів. Цей процес пов'язаний із подальшою еволюцією категорій модальності та часу і характеризується поповненням корпусу допоміжних дієслів, до якого залучаються повнозначні дієслова специфічної семантики. Саме на цьому етапі відбувається структурне усталення моделі "допоміжне дієслово + (zu) + інфінітив". Процес поширення аналітичних конструкцій супроводжується становленням інфінітивних клауз, де інфінітив демонструє близькість граматичних ознак із фінітною формою: обов'язковий зв'язок із суб'єктом дії, валентність і фіксовану позицію в клаузі.

На четвертому етапі (сучасна німецька мова) спостерігається розвиток аналітичних інфінітивних конструкцій, до творення яких долучаються нові лексико-граматичні засоби, як прийменники am, beim; прислівник dabei; напівмодальні дієслова pflegen, versprechen та ін. У сполученні інфінітива з прийменниками знаходить вияв реактивація його іменних ознак як свідчення потенціалу його подальшої ґенези.

Спостерігається регіональна специфіка будови та функціонування аналітичних інфінітивних форм і конструкцій: у нижньонімецьких діалектах поширені конструкції зі значенням модального майбутнього ( sollen / wollen + Infinitiv) та перифрастичні конструкції на позначення минулого часу (tun + Infinitiv). Конструкція зі значенням тривалої дії (am / beim / dabei + Infinitiv) характерна для середньонімецького ареалу. Верхньонімецькі діалекти демонструють більш-менш унормоване творення та вживання форм. Найбільші розбіжності модифікації морфосинтаксичних ознак інфінітива виявляють верхньо- і нижньонімецькі діалекти: на останніх позначається вплив англійської і скандинавських мов.

Потенціал розвитку зумовлений синкретичною природою інфінітива: у разі максимальної актуалізації однієї з ознак вмикається реактивація іншої, що і забезпечує безперервний характер його еволюції. Тенденціями еволюції інфінітива у сучасній німецькій мові є становлення інфінітивної конструкції на позначення тривалої дії, що розширює лексико-граматичні засоби вираження аспектуальності, й конструкцій зі значенням суб'єктивної модальності.

Саме синкретичність, яка спричинює периферійний характер інфінітива, визначає його гнучкість і мобільність, що узгоджується з поширеною в лінгвістиці тезою: одиниці, які містяться на периферії мовної системи, наділені значним потенціалом для мовного розвитку.

Результати виконаного дослідження дозволяють окреслити перспективи подальшого порівняльно-історичного студіювання процесів еволюції в морфології і синтаксисі німецької мови, уможливлюють проведення зіставного аналізу граматичних змін у германських, слов'янських та інших індоєвропейських мовах, а також синтаксичної організації під кутом зору універсальних принципів і параметрів мов. Об'єктом окремого перспективного дослідження є механізм реактивації ознак як одного із факторів мовного розвитку.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

Інфінітив в історії німецької мови (ІХ-ХХ ст.) : [монографія] - К. : Вид. центр КНЛУ, 2010. - 207 с.

Інфінітив у системі частин мови // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія "Філологія", 2007. - Том 10. - № 1. - С. 113-119.

Инфинитив в составном сказуемом с модальными глаголами sculan и wellen в древневерхненемецком языке // Культура народов Причерноморья. - 2007. - № 110. - Т. 1. - С. - 164-166.

Структурно-функціональні особливості інфінітива германських мов // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія "Філологія". - 2007. - № 2. - Т. 10. - С. 16-22.

Динамика глагольного префикса ge- со значением предельности в немецком языке // Культура народов Причерноморья. - 2008. - № 142. - Том 1. - С. 207-209.

Морфологические изменения инфинитива и их взаимосвязь с общими тенденциями развития грамматического строя немецкого языка // Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах: Збірник наукових праць. - Донецьк : ДонНУ, 2008. - Вип. 18. - С. 144-156.

Проблема походження інфінітива німецької мови // Мова і культура. - К. : Видавн. Дім Дмитра Бураго, 2008. - Вип. Х. - T. IX. - С. 82-85.

Развитие структуры инфинитива в немецком языке (VIII - XI вв.) // Наукові записки: Збірник наукових праць. Серія "Філологія".- Вінниця, 2008. - Вип. 10. - Т.1. - С. 80-86.

Структура инфинитива в диалектах древненемецкого языка // Наукові записки. Серія "Філологічні науки" (мовознавство). Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2008.- Вип. 75 (2). - С. 17-22.

Засоби вираження майбутнього часу у давньоверхньонімецький період // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. - Чернівці : ЧНУ, 2009. - Вип. 439-440: Германська філологія. - С. 143-146.

Ідентифікація інфінітива в сучасних синтаксичних студіях // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ LINGUAPAX VIII. Мова. Педагогіка. Психологія. - К. : Видав. центр КНЛУ, 2009. - Вип.19. - С. 14-22.

Конструкция: "tun + Infinitiv" в ранненововерхненемецком языке (XV-XVII вв.): структурно-семантический анализ // Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах: Збірник наукових праць. - Донецьк : ДонНУ, 2009. - Вип. 20. - С. 140-148.

Проблема анализа структуры слова и ее исторической изменчивости // Мова і культура. - К.: Видавн. Дім Дмитра Бураго, 2009. - Вип. ХІ. - Tом X (122). - С. 138-145.

Проблема кваліфікації інфінітивних аналітичних одиниць у сучасній німецькій мові // Вісник Харківського нац. університету ім. В. Н. Каразіна. Серія: "Романо-германська філологія. Методика викладання іноземних мов". Харків, 2009. - Вип. 58. - С. 134-138.

Розвиток відмінкових інфінітивних конструкцій у німецькій мові // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія "Філологія". - 2009. - № 2. - Т. 12. - С. 43-49.

Сложные инфинитивные формы и конструкции в ранненововерхненемецком периоде: функциональный анализ // Культура народов Причерноморья. - 2009. - № 168. - Т. 1.- С. 234-236.

Становление форм Futur I и Futur II в немецком языке // Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Серія "Мовознавство". - Луцьк : ВНУ, 2009. - Вип. 5. - С. 27-30.

Структурні зміни інфінітива неправильних дієслів німецької мови // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Збірник наукових праць. - К. : Вид. центр КНЛУ, 2009. - Вип. 22. - С. 114-121.

Структурно-функциональные типы инфинитива современного немецкого языка // Наукові записки. Серія: "Філологічні науки (мовознавство)". - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2009. - Вип. 81 (2). - С. 16-20.

Зміна мікросистеми інфінітива: від іменної до дієслівної // Наукові записки. Серія : "Філологічні науки (мовознавство)". - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2010. - Вип. 89 (4). - С. 161-164.

Інфінітив у функції предиката // Наукові записки. Серія "Філологічна". Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 22-23 квітня 2010 року "Міжкультурна комунікація: мова - культура - особистість". - Острог : Вид-во Нац. університету "Острозька академія", 2010 - Вип. 13. - С. 185-188.

Прийменникові інфінітивні конструкції німецької мови у діахронії // Наукові записки. Серія : "Філологічні науки (мовознавство)". - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2010. - Вип. 89. - С. 285-289.

Особенности функционирования несклоняемого инфинитива в древневерхненемецком языке // Abstracts. Ukrainian Society for the Study of English, 4th Symposium, 10-12 October 2007. - Kyiv: KNLU, 2007. - Р. 44-46.

Problematisches in der Struktur und Semantik des deutschen Infinitivs // Germanistik in der Ukraine. - Kiew: KNLU, 2007. - Jahrheft 2. - C. 57-61.

Особенности употребления косвенных форм инфинитива древненемецкого языка (VIII-XI вв.) // Мова. Культура. Комунікація: Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (Чернігів, 16 травня 2008 р.). - Чернігів : Віт-сервіс, 2008. - С. 27-29.

Инфинитив в системе глагольных форм современного немецкого языка // Язык и дискурс в статике и динамике: тезисы докл. Междунар. науч. конф., Минск, 15-15 ноября 2008 г. - Минск : МГЛУ, 2008. - С. 91-93

Факторы развития структуры инфинитива в немецком языке // Актуальні проблеми германської філології: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції, присвяченої 70-річчю народження проф., д-ра філол. наук В. В. Левицького. - Чернівці : Книги - ХХІ, 2008. - С. 92-95.

Анотація

Долгополова Л. А. Становлення і розвиток інфінітива у німецькій мові (VIII-XX ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. - Київський національний лінгвістичний університет. - Київ, 2010.

Дисертацію присвячено встановленню структурних і функціональних властивостей німецького інфінітива, розглянутих у ракурсі історичного аналізу. Розкрито природу цієї граматичної форми і окреслено шляхи розвитку інфінітива в німецькій мові.

Отримані результати порівняльно-історичного аналізу засвідчують циклічний характер граматичних змін німецького інфінітива, що знаходить відображення у поширенні у давньо- і середньоверхньонімецький періоди іменних ознак із наступною їх редукцією і поступовим набуттям дієслівних властивостей. У нововерхньонімецький період зафіксовано реактивацію в інфінітиві іменних рис, що знаходить вияв у його сполучуваності з іменними прийменниками на фоні подальшої актуалізації дієслівних прикмет.

Доведено, що еволюція граматичних ознак інфінітива відображає напрям розвитку граматичних значень у сучасній німецькій мові - розширення тривало-результативної парадигми категорії часу і залучення операторів модальності.

Ключові слова: інфінітив, інфінітивна клауза, граматична форма, граматичне значення, давньо-, середньо- і нововерхньонімецький періоди, реактивація іменних ознак.

Аннотация

Долгополова Л. А. Становление и развитие инфинитива в немецком языке (VIII-XX ст.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Киевский национальный лингвистический университет. - Киев, 2010.

В диссертации предложен новый подход к решению научной проблемы языковых изменений путем анализа генезиса инфинитива, характеризующегося в немецком языке глагольно-именной природой. Разработанная автором комплексная методика сравнительно-исторического исследования языковой единицы с использованием формальных процедур генеративной грамматики дала возможность выделить общие и специфические черты грамматической модификации инфинитива в истории немецкого языка.

Анализ положений современных грамматических теорий позволил выявить основные подходы к интерпретации природы инфинитива и определить его место в системе частей речи. Установлено, что толкование инфинитива в рамках традиционной таксономической парадигмы фокусирует внимание на семантико-грамматических признаках, что не способствует раскрытию всей палитры особенностей такого комплексного явления, как инфинитив. В то же время привлечение основных положений современных формальных и функциональных теорий значительно расширяет возможности лингвистического анализа инфинитива, который под этим углом зрения рассматривается как вершина инфинитивной клаузы.

Проведенное исследование лексико-грамматических и функциональных характеристик инфинитива в современном немецком языке подтверждает его принадлежность к глагольным формам. В морфологическом плане инфинитив характеризуется способностью к образованию синтетично-аналитических форм по глагольному типу, выражающих залогово-временные значения.

Критериями для выделения структурных типов инфинитива (простая форма, аналитические формы, конструкции, инфинитивная клауза) служат его формальные и функциональные признаки. В синтаксическом плане у инфинитива отмечается полифункционализм на фоне ограничения выражения грамматических значений (в функции предиката) и выполнения семантических ролей (в функции внешнего и внутреннего аргументов, адъюнкта).

В работе реконструирована исходная модель инфинитива немецкого языка, восходящая к древним индоевропейским и германским языкам: именно в них фиксируется возникновение инфинитива, в то время как внешняя реконструкция грамматических форм убеждает в отсутствии этой формы в индоевропейском праязыке. Исходной моделью оказывается существительное в дательном падеже с суффиксом -no-, характеризующееся наличием пяти падежных форм, алломорфизмом, полифункциональностью, наличием именных и отсутствием глагольных категорий.

Анализ эволюции морфологических признаков простого инфинитива в немецком языке выявляет в этом процессе две тенденции. С одной стороны, происходит упрощение морфемного членения инфинитива, а с другой - становление и развитие аналитических форм. Структурное упрощение простого инфинитива имеет преимущественно глагольный характер: из многочисленных аффиксов у инфинитива сохраняются лишь необходимые для выражения грамматических значений глагола (время, залог).

Процесс наращивания аналитических конструкций сопровождается становлением структуры инфинитивных клауз и связан с общей тенденцией немецкого предложения к расширению границ глагольной группы, когда элементы, входящие в ее состав, получают распространение за счет комплементов глагола.

В диалектах немецкого языка на протяжении его развития наблюдается несовпадение форм инфинитива как внутри диалекта, так и между различными диалектами. В наибольшей мере морфологические признаки инфинитива отличаются в верхне- и нижненемецких диалектах, что объясняется заметным влиянием на структуру последних английского и скандинавских языков. Распределение морфосинтаксических признаков в отдельных ареалах немецкого языка также является неоднородным: диалекты демонстрируют неравномерное соотношение инноваций и архаичных форм.

В работе показано, что в настоящее время наблюдается активизация в системе инфинитива отдельных именных признаков, проявляющаяся, в частности, в возможности сочетания немецкого инфинитива с именными предлогами (конструкции со значением длительного действия). Данный факт свидетельствует о циклическом характере динамики инфинитива, находящем отражение в реактивации одного из признаков на фоне актуализации или угнетения другого.

Инновации в системе инфинитивных структурных типов в современном немецком языке демонстрируют общее направление развития грамматических значений в немецком языке, а именно: расширение продолжительно-результативной парадигмы категории времени и пополнение списка операторов субъективной модальности. Потенциалом развития инфинитива служит его синкретичная природа, позволяющая активизировать один из его глагольно-именных признаков на определенном этапе развития грамматической подсистемы немецкого языка.

Проведенное исследование модификации морфологических и синтаксических признаков инфинитива в истории немецкого языка позволило выявить новые данные для расшифровки феномена языковой эволюции и внести вклад в дальнейшее развитие сравнительно-исторических исследований грамматических форм.

Ключевые слова: инфинитив, инфинитивная клауза, грамматическая форма, грамматическое значение, аналитическая единица, древне-, средне- и нововерхненемецкий периоды, реактивация именных признаков.

Resume

Dolgopolova L.A. Formation and Evolution of Infinitive in German (8th - 20th centuries). - Manuscript.

Dissertation for a Doctoral degree in Philology: speciality 10.02.04 - Germanic Languages. - Kyiv National Linguistic University. - Kyiv, 2010.

This research focuses on the study of structural and functional properties of German infinitive viewed from the historical perspective. The nature of this grammar form has been elucidated and the vectors of its evolution in the German language have been determined.

By means of comparative historical analysis the cyclic character of grammatical changes of German infinitive has been revealed and it has been explained by the expansion of its substantive features during Old and Middle High German periods, succeeded by their reduction and gradual acquisition of the verbal ones. New High German period witnessed the re-activation of the infinitive substantive features, which manifested itself in its combinability with substantive prepositions while its verbal characteristics were gaining further prominence.

The infinitive's grammatical evolution is proved to reflect the direction of grammatical meanings' development in Modern German: expansion of the duration and the resulting paradigm of the category of tense as well as ramification of modal operators.

Key words: infinitive, grammar form, grammatical meaning, Old, Middle and New High German periods, re-activation of substantive features.

Размещено на Allbest.ru