Становлення народницької вітчизняної історіографії (середина ХІХ - початок ХХ століття)

народницький вчений історичний український

ВИСНОВКИ

У висновках подано результати дослідження, що виносяться на захист.

- У вивченні народницької течії вітчизняної історичної науки виділяються такі періоди історіографічного аналізу: 1) 1840 - 1917 рр.; 2) 1917 - 1920-ті рр.; 3) кінець 1920-х - 1980-ті рр.; 4) з початку 90-х - по наш час. Такий поділ відбиває не лише зародження та еволюцію народницької течії, а й розвиток всієї української історичної науки. Аналіз історіографічної бази дисертації свідчить про відсутність спеціального комплексного дослідження, безпосередньо присвяченого становленню народницької вітчизняної історіографії у середині ХІХ - на початку ХХ століття. Відсутня порівняльна характеристика наукової спадщини знакових постатей цієї течії - М.Костомарова, В.Антоновича, М.Грушевського. Більшість учених продовжує висвітлювати народницьку історіографію з позиції державності, при цьому ігнорує головне кредо найвидатніших представників цієї течії - вивчення народності. Встановлено, що в оцінці праць учених-народників переважно був присутній політичний аспект та ідеологічна заангажованість, яка заважала об'єктивному вивченню даної проблеми.

- Доведено, що визначальну роль в українському національно-культурному відродженні ХІХ століття відіграла історична наука, а саме її народницька течія. Вона акумулювала у собі тогочасні провідні ідеї українського народу, його менталітет, духовні цінності та стала засобом формування української модерної нації. З'ясовано, що підґрунтям формування народницької історіографії стала відсутність української державності, тяжке соціально-економічне становище народних мас. На виникнення народницької історіографії вплинули також процеси слов'янського відродження та західноєвропейська суспільно-політична думка, зокрема ідеологія романтизму, яка розширила методологію та тематичні межі дослідження і показала історію людства у її різноманітності.

- Обґрунтовано, що засновником народницької течії й взагалі української наукової історіографії слід вважати М.Костомарова. Вчений став тією постаттю в розвитку українського національного відродження, що поєднала харківський культурницький період з політизованим київським. Він вперше почав доводити, що основний зміст і спрямування історичного процесу визначає народ, саме він повинен стати головним об'єктом дослідження. Історик започатковує критичний аналіз писемних джерел, при цьому надає важливого значення вивченню народного фольклору. М.Костомарову належить першість і у підготовці монографічних досліджень з української історії. Він доводив окремішність українського народу, показував самобутність та неповторність рис, що визначають його національний характер. На основі аналізу праць М.Костомарова з'ясовано, що вчений не був проти держави, а виступав лише за її демократизацію. Він був проти влади у формі самодержавства та відстоював владу народу, під якою розумів народоправство. Прагнучи до національного визволення України, вчений відводив українському народові центральну, месіанську роль. Таку ідею вчений розглядав не лише в історичній ретроспективі, а і як можливість реалізації в майбутньому, через становлення республіканської форми правління та побудови слов'янської федерації.

- Показано, що провідні ідеї М.Костомарова мали продовження у творчості В.Антоновича, який розвинув погляди свого ідейного попередника і розширив базу історичних досліджень за рахунок вивчення не лише писемних джерел, а й відомостей археології, антропології, етнографії, нумізматики тощо. Це дало змогу поставити вітчизняну історичну науку на новий рівень, адже саме В.Антонович став першим українським істориком, якому вдалося створити власну школу та виховати цілу плеяду послідовників у науці. Стверджується, що В.Антонович, як і більшість представників народницької вітчизняної історіографії, був прихильником не політичної, а психологічно-культурологічної концепції нації. Історичні погляди вченого зосереджувалися передусім на народних рухах, які мали соціальні причини і були спрямовані переважно проти держави та її владних структур.

- З'ясовано, що у науковій спадщині М.Грушевського народницька концепція зазнала еволюції та трансформації. Продовжуючи традицію М.Костомарова та В.Антоновича, М.Грушевський позбувся надмірного романтизму, який був основою існування народницької течії та схилявся до розгляду держави крізь призму прагматичної доцільності та вигоди, обґрунтовуючи цим право українського народу на власну державність. Вчений розглядав український народ як спільність, перш за все, в історично-політичному плані, приділяючи на відміну від своїх ідейних попередників, значно менше уваги етнологічним і народно-психологічним чинникам. Етнографічні дослідження він сприймав лише як можливість розширення предметної бази історичних студій. На думку М.Грушевського, який закріпив і розвинув погляди своїх ідейних попередників, український народ є окремою, етнічно-культурною одиницею, здатною побудувати власну державу.

- Результати дослідження вказують на те, що народницька течія стала необхідним етапом у розвитку вітчизняної історіографії і у національно-політичному житті українського народу. Завдяки діяльності вчених-народників було значно розширено джерельну базу досліджень, урізноманітнено методологічні принципи, відбулася інституалізація наукового життя. Представники народницької течії відділили українську історичну науку від загальноросійської і поставили її на самостійний шлях розвитку.

Здобувачем запропоновано перспективні напрями подальших досліджень:

- вивчення народницької вітчизняної історіографії з залученням до аналізу наукової спадщини інших постатей;

- місце та роль народницької вітчизняної течії у європейській історичній науці;

- вплив народницької історіографії на суспільно-політичне життя України у середині ХІХ - на початку ХХ століття;

- ідеї месіанізму, соборності та федералізму у творчості вчених-народників.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Михайленко С.М. Витоки вітчизняної народницької історіографії / С.М.Михайленко // Вісник Київського славістичного університету / Редкол.: Ю.М. Алексєєв (голов. ред.) та ін. - К.: КСУ, 2003. - № 14. - С. 101-108.

2. Михайленко С.М. До питання народності в працях В.Б.Антоновича / С.М.Михайленко // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 2004. - Вип.15. - С. 89-93.

3. Михайленко С.М. До питання концепції історії України М.С.Грушевського/ С.М.Михайленко // Вісник Київського славістичного університету / Редкол.: Ю. М. Алексєєв (голов. ред.) та ін. - К.: КСУ, 2004. - № 18. - С. 201-208.

4. Михайленко С.М. Козаччина в оцінці народницької вітчизняної історіографії / С.М.Михайленко // Вісник Київського славістичного університету / Редкол.: Ю. М.Алексєєв (голов. ред.) та ін. - К.: КСУ, 2005. - № 23. - С. 227-236.

5. Михайленко С.М. Ідеї соборності українських земель у творчості М.І. Костомарова / С.М.Михайленко // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України: Науково-практичний збірник. - К., 2006. - №2 [35]. - С. 212-216.

6. Михайленко С.М. Основоположники народницької течії в українській історіографії другої половини ХІХ - початку ХХ століття / С.М.Михайленко // Університет. Історико-філософський журнал. - К., 2008. - № 2 (22). - С. 102-108.

7. Михайленко С.М. Народницька течія в українській історичній науці середини ХІХ - початку ХХ століть: історіографія / С.М.Михайленко // Часопис української історії / За ред. доктора історичних наук, професора А.П.Коцура. - К., 2008. - Вип. 9. - С. 34-43.

8. Михайленко С.М. Народ у вітчизняній історіографії другої половини ХІХ - початку ХХ століття / С.М.Михайленко // Київська старовина: Науковий історико-філологічний журнал. - К., 2008. - № 5 (383). - С. 27-39.

Размещено на Allbest.ru