Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ

УДК 27-312.55.930.9]"652"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Творчість Палладія Еленопольського в контексті формування ідеалів християнського життя: історико-соціальний аспект

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

Мінець Юлія Олегівна

КИЇВ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії факультету гуманітарних наук Національного університету „Києво-Могилянська академія”.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Нікітенко Надія Миколаївна, завідувач відділу науково-історичних досліджень Національний заповідник “Софія Київська”.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Іванов Сергій Аркадійович, провідний науковий співробітник Інституту слов'янознавства Російської Академій наук;

кандидат історичних наук Вілкул Тетяна Леонідівна, науковий співробітник відділу історії України середніх віків і раннього нового часу Інституту історії України НАН України.

Захист відбудеться „ 14 ” січня 2011 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.008.02 у Національному університеті „Києво-Могилянська академія” (04655, м. Київ, вул. Г. Сковороди 2, корп. 1, ауд. 301).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Національного університету „Києво-Могилянська Академія” за адресою: 04655, м. Київ, вул. Г. Сковороди 2, корп. 1.

Автореферат розіслано „ 4 ” грудня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Бажан О. Г.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Обрана тема є важливою для вивчення ранньохристиянського суспільства Візантії зокрема та всесвітньої історії в цілому, оскільки значний інтелектуальний зсув, що відбувся у IV - V ст. при переході від політеїзму та античної культури до християнського світоусвідомлення, заклав духовні підвалини всієї християнської цивілізації. Цей зсув мав підтримуватися відповідними наративами, які б демонстрували приклади зразкового життя християнина, викладали б його ідеали та цінності, формуючи таким чином нову християнську ідентичність. Вивчення життя та творчої спадщини тогочасних авторів, зокрема єпископа Палладія Еленопольського (бл. 363/364 - бл. 431), дає можливість зрозуміти цей складний і багатогранний процес формування ідеалів Християнства.

Актуальність роботи зумовлюється і тим, що дослідження процесу використання біблійних текстів у конструюванні християнського дискурсу за часів Пізньої Античності є відносно новими і нечастими; ця сфера історичних досліджень лише нині почала активно розвиватися в зарубіжній історіографії (Е. Кларк, А. Камерон); втім був досліджений лише невеликий фрагмент наявних джерел.

Актуальним для сучасних гуманітарних наук є також застосування нових підходів і методів до об'єкту дослідження. Тексти Палладія Еленопольського ніколи до цього не аналізувалися на предмет використання наративних стратегій, організаційних моделей, зміни акцентів у значенні залучених біблійних текстів та кореляції їх з іншими творами того часу, хоча цей автор є важливим для розуміння процесів формування християнського дискурсу, оскільки його роботи - Лавсаїк та Діалог про життя Іоанна Хризостома - написані у різних стильових, мовних та ідеологічних рівнях. Саме тому на цих джерелах ми можемо яскраво спостерігати, як один автор був здатний модифікувати характер свого письма, зокрема використання Біблії, під різні стильові, мовні, ідеологічні рівні залежно від різної мети твору, цільової аудиторії та історичного контексту написання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане в рамках наукової програми кафедри історії Національного університету “Києво-Могилянська академія”: “Східно-Центральна Європа як історичний регіон і геополітична реальність”.

Об'єктом дослідження є творчість та інтелектуальне середовище Палладія, єпископа Еленопольського. Предметом дослідження є стратегії відбору, використання, інтерпретації, текстуальної і контекстуальної модифікації текстів Біблії у творах Палладія з огляду на конструювання ідеалів християнського життя.

Мета і завдання дослідження. Основною метою є дослідити творчість Палладія Еленопольського, його роль і значення у формуванні ідеалів християнського життя, а саме - розглянути стратегії використання, модифікації та інтерпретації Біблії в його творах з огляду на різну спрямованість і цільову аудиторію текстів, чим і зумовлюється зазначений історико-соціальний аспект. Задля досягнення запропонованої мети поставлені наступні дослідницькі завдання:

- розглянути біографію та інтелектуальне середовище Палладія Еленопольського в контексті церковно-політичних подій та теологічних дебатів межі IV-V ст.;

- дослідити історію тексту і провести джерелознавчий аналіз творів Палладія;

- простежити особливості біблійних текстів, залучених Палладієм у свої твори та характер їх модифікації;

- проаналізувати наративні конструкції, в яких були використані біблійні цитати, посилання та алюзії, а також контекстуальні зміни, спричинені цим;

- розглянути, як використання і модифікація біблійних текстів корелюється з цільовою аудиторією творів Палладія, метою та історичною ситуацією їх написання;

- співвіднести стратегії використання Біблії в Лавсаїку та Діалозі з тими, що наявні в творах авторів, які були близькими Палладію та вплинули на нього інтелектуально, і таким чином окреслити місце творів в ширшому контексті християнського дискурсу Пізньої Античності.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить системний підхід до окресленої проблеми з використанням загальнонаукових методів аналізу, порівняння та синтезу. В першу чергу застосовується універсально значимий для історичного пізнання метод джерелознавчого аналізу наративів, зокрема зовнішня критика. Основні методи також включають: текстуальний (буквальні цитати, цитати з незначними та другорядними змінами) та контекстуальний (посилання, алюзії, неточні цитати) аналіз біблійних фрагментів у Лавсаїку і Діалозі про життя Іоанна Хризостома, та їхніх змін у порівнянні з текстом Біблії; компаративний аналіз цих змін в обох текстах; статистичний аналіз. Для співставлення та порівняння з іншими християнськими творами Пізньої Античності використовуються методи кількісного та якісного контент-аналізу, що дозволяє простежити формування та розвиток ціннісних, ідейних та образних домінант залежно від різних авторів, жанрів та цільової аудиторії текстів.

Аналіз творів проводиться на засадах історизму, тобто невідривно від історичного, ідеологічного та літературного середовища їх появи. Дисертація ґрунтується на принципах нетелеологічного (не зумовленого наперед визначеністю) підходу до релігійних ідей, уявлень та цінностей; плюралізму світоглядних засад та урахуванні особливостей пізньоантичної культури.

Хронологічні рамки роботи охоплюють IV - першу половину V ст., період надзвичайно важливий для інтелектуальної та церковно-політичної історії християнства, характерними рисами якого були: становлення церкви як офіційної та домінантної інституції в релігійному житті; встановлення її співвідношення зі світською владою; теологічні дискусії, основною з яких для нашого дослідження є суперечка навколо спадщини Орігена; розвиток християнського дискурсу, в якому формулювалися християнські цінності та теологічні ідеї; постання різних типів християнських наративів. Хронологічні рамки не обмежуються роками життя Палладія, оскільки його спадщина включається в ширший інтелектуальний та текстуальний контекст.

Географічні межі дисертації в широкому сенсі охоплюють християнську ойкумену Пізньої Античності та Середніх віків, що зумовлено поширенням та впливами творів Палладія. У вузькому сенсі вони охоплюють основні географічні місця, пов'язані з життям та діяльністю Палладія та його близьких сподвижників: Мала Азія, Палестина, Єгипет, Фракія, Константинополь, Рим (Східна та Західна частини Римської імперії).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що твори Палладія вперше ґрунтовно проаналізовані на предмет стратегій використання, модифікації та інтерпретації біблійних текстів, які були залучені автором задля конструювання ідеалів християнського життя. Простежено, як ці стратегії співвідносяться з метою, жанровими особливостями творів, церковно-політичною ситуацією та ідейним колом їх написання.

До наукового обігу введено значний масив кількісних показників щодо використаних Палладієм біблійних текстів: кількість дослівних та адаптованих цитат, посилань; статистика кількості і форми залучення текстів окремих біблійних книг, співвідношення матеріалів Старого і Нового Заповітів; характер текстологічних змін привнесених Палладієм. База даних, узагальнена в таблицях в додатках, може служити підґрунтям для порівняльного аналізу творів Палладія з іншими християнськими авторами Пізньої Античності.

Ідентифіковані та сформульовані наративні конструкції та риторичні стратегії, які Палладій використовує при залученні біблійних цитат, що також дозволяє вийти на ширший аналіз шляхів та технік формування християнського дискурсу в текстах Пізньої Античності, автори яких, за допомогою Біблії пояснюючи основні ідеї християнства, орієнтувались на різні цільові аудиторії.

Виявлення ідей та понять, що були по-різному трактовані в текстах, спрямованих на різну цільову аудиторію, становить методологічну основу для подальших студій над проблемами неоднорідності всередині християнської аудиторії кінця IV - початку V ст., що дозволять глибше зрозуміти її стратифікацію та структуру, динаміку розвитку різних страт, наявність та співвідношення різних рівнів наративів всередині християнського дискурсу.

Практичне значення одержаних результатів. Хоча дисертація має переважно теоретичне значення, наукове використання результатів досліджень можливо як в освітній, так і в професіональній дослідницькій сфері. Фактичний та теоретичний матеріал може бути використаний при укладанні посібників з історії Візантії, раннього християнства, біблієзнавства, міждисциплінарних гуманітарних студій, що стосуються періоду Пізньої Античності; залучений до викладання відповідних спецкурсів для підготовки фахівців цих профілів у вищих навчальних закладах. Розроблені та апробовані методологічні підходи та теоретичні висновки можуть бути підґрунтям для подальших досліджень питань, пов'язаних з формуванням християнського дискурсу в Пізній Античності. Фактичний матеріал є ґрунтовною базою для компаративних студій, результати яких будуть цікаві спеціалістам з різних сфер гуманітарних дисциплін, таких як соціальна, політична та культурна історія Візантії, історія християнства та церкви, теологія, філософія, релігійні студії, літургіка, культурна антропологія, історія та теорія культури, мистецтво, лінгвістика.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були виголошені у формі доповідей та обговорені на всеукраїнських і міжнародних конференціях: “Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність” (Київ, 2007), “XIV міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих вчених Ломоносов-2007” (Москва, 2007), “Етика отців у київській богословській думці епохи реформ (кінець XVI - початок XVIII ст.)” (Київ, 2007), “XV міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих вчених Ломоносов-2008” (Москва, 2008), “1020-ліття хрещення Русі-України - із Києва по всій Русі” (Київ, 2008 р.). Ключові проблеми дисертації були представлені та обговорені на відкритій доповіді в міжнародному центрі візантиністики Думбартон Окс (Вашингтон, 2009), дослідницькому семінарі в Центрі ранньохристиянських студій Католицького університету Америки (Вашингтон, 2009,) та при участі в міжнародних академічних програмах “The birth of Medieval Europe - interactions of power zones and their cultures in late antique and early medieval Italy” (Будапешт, 2007), “Католицизм: Традиція та Сучасність” (Київ, Львів, Краків, Рим, 2009). Окремі аспекти дослідження частково включені до магістерської тези “Constructing Ideals of Christian Life: The Strategies of Interpretation of the Bible in the Lausiac History of Palladius of Helenopolis”, захищеної на факультеті середньовічних студій Центрально-Європейського Університету (Будапешт, червень 2007).

Публікації: Основні положення дисертації відображені в 17 статтях, з яких 8 опубліковано у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України для апробації результатів кандидатських та докторських дисертацій.

Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, чотирьох основних розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг роботи становить 291 стор., з них 207 основного тексту, список джерел і літератури нараховує 403 бібліографічні позиції.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, мету і завдання роботи, її методологію, окреслено хронологічні і територіальні рамки, вказані наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, рівень апробації та структура дисертації.

У першому розділі “Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження” характеризуються та аналізуються історіографія та джерела роботи.

У підрозділі 1.1 “Використання Біблії для конструювання ідеалів християнського життя в пізньоантичних текстах: Історіографія питання” показано основні напрямки та здобутки дослідницьких праць, присвячених використанню Біблії для конструювання ідеалів християнського життя в пізньоантичних текстах. З історіографічного аналізу можна зробити висновок, що дослідження використання біблійних текстів для розвитку християнського дискурсу в Пізню Античність, є новими і нечастими в історіографії. Питання цитат та біблійних запозичень досліджувалося з трьох підходів: текстологічні студії, вивчення риторики та наративних конструкцій, і біблійна екзегеза. Увага приділялась вживанню біблійних текстів в творах різних літературних жанрів. Попри існування попередніх робіт, що вивчали стратегії використання Біблії в процесі побудови християнського дискурсу (Е. Кларк, А. Камерон), був досліджений лише невеликий фрагмент джерел. Тексти Палладія не аналізувалися з цієї точки зору, хоча автор є важливим, оскільки його твори написані у різних стильових, мовних та ідеологічних рівнях, що дозволяє припускати їх різну мету і цільову аудиторію.

У підрозділі 1.2 “Основні комплекси джерел дослідження” класифіковано та охарактеризовано джерела, використані в дисертації. Джерельна база охоплює біблійні тексти, твори церковних істориків Сократа, Созомена, Теодорита, акти Ефеського Вселенського собору та Собору під Дубом, агіографічні твори (окремі житія, колекції Apophthegmata Patrum, переклади та уривки), епістолярію, гомілетику, біблійні коментарі, теологічні та аскетичні трактати християнських авторів Пізньої Античності (Евагрія Понтійського, Іоанна Хризостома, Василія Кесарійського, Григорія Назианзина, Оригена, Климента Александрійського, Дидима Сліпого); монастирські типікони, церковні устави. Залучений комплекс джерел дозволяє всебічно розкрити поставлені дослідницькі завдання.

У другому розділі “Палладій Еленопольський, його життя та творчість” розглядається біографія та твори Палладія Еленопольського.

У підрозділі 2.1 “Біографія та інтелектуальне коло Палладія Еленопольського” розглядається життя та інтелектуальне середовище цього автора в контексті церковно-політичних подій та теологічних дебатів межі IV-V ст. На основі джерел (твори Палладія, свідчення Сократа Схоластика, Созомена, Епіфанія з Кіпру, Ієроніма, твору Aegyptiorum Monachorum Historia, Актів IV Вселенського собору в Ефесі) проводиться аналіз існуючих реконструкцій біографії Палладія (К. Батлер, Д. Бак). Основні події біографії Палладія такі: він народився бл. 363/364 в Галатії; бл. 387 року став монахом. Досить скоро, бл. 388 року, Палладій приходить до Александрії і проводить кілька років в монастирях Єгипетської пустелі серед відомих подвижників того часу. Бл. 400 р. він був висвячений Іоанном Хризостомом, архієпископом Константинопольським (398-404 рр.), єпископом в Еленополі (Мала Азія). Після того, як Іоанна Хризостома було позбавлено сану у 404 р., Палладій близько року перебував в екзилі. Крім того, він здійснив мандрівку у Рим, аби заручитися підтримкою папи у справі Іоанна Хризостома. Після довгого періоду у вигнанні і відсуненні від головних церковно-політичних подій і активного ідеологічного життя, у 412 р. Палладій повернувся і був висвячений єпископом в Аспуні. Він помер у Галатії перед 431 роком. Очевидно, що відомості про життя Палладія фрагментарні; не з'ясовано, на який час припадає його трьохрічне перебування в Палестині; коли він залишає Єгипетську пустелю; невідомі події його дитинства і юності, а також дата смерті. У багатьох випадках джерела просто не дозволяють дати несуперечливу хронологію.

Інтелектуальне середовище Палладія та коло його спілкування формувалося в контексті церковно-політичних подій та теологічних дебатів межі IV-V ст. Головними особами, що справили вплив на життя Палладія, були Меланія Старша, Руфін з Аквілеї, Евагрій Понтійський, та пізніше Іоанн Хризостом. Життя та творчість Палладія розгорталися в ситуації церковно-політичного конфлікту наприкінці IV - на початку V ст., який захопив, з однієї сторони, Руфіна, Меланію (аскетичний центр на горі Олив, поблизу Єрусалиму), Евагрія, “Високих братів”, Хризостома, та з іншої сторони, - Ієроніма (аскетична спільнота у Віфлеємі), Епіфанія Кіпрського, Теофіла, які звинувачували своїх суперників у симпатії до ідей Оригена, навколо творів якого протягом 380-410-х років розвивались пристрасні дебати. Ці події безпосередньо відобразилися в змісті та ідеях творів Палладія.

У підрозділі 2.2 “Історія та характеристика творів” проведено джерелознавчий аналіз Лавсаїка та Діалога про життя Іоанна Хризостома. Лавсаїк є збіркою оповідей про монахів, відлюдників та світських аскетів, багатьох з яких Палладій знав і зустрічав особисто. Твір належить до агіографічного жанру, близький до травелогу; написаний близько 420 р. на прохання високопоставленого константинопольського чиновника Лавса, звідки і отримав назву. Втім, збережені коптські фрагменти, сирійський переклад, відомості Сократа Схоластика можуть свідчити про написання Палладієм окремих агіографічних оповідей в 90-х рр. IV ст., можливе використання коптських джерел про монастирі Пахомія, значне пізніше редагування твору з елімінацією сюжетів та ідей, пов'язаних з Евагрієм Понтійським, та з риторичним і стилістичним оздобленням тексту. Твір є цінним джерелом з історії раннього християнського аскетизму, чимала увага приділена жіночому аскетизму. Задля розуміння того, для якого читача міг бути розрахований твір, проаналізовані його лексика та синтаксис (відносно проста риторика; відхід від високих аттичних зразків синтаксису; пізня, наближена до розмовної лексика). Щоб оцінити поширеність тексту і можливості його впливу на тогочасну та пізнішу аудиторію, розглянута рукописна історія грецького тексту Лавсаїку, його перших виданнях, на історії ранніх перекладів іншими мовами Християнства (латина, сирійська, коптська, слов'янська), на використанні твору в церковних читаннях. Текст набув великої популярності і був широко розповсюджений.

Діалог про життя Іоанна Хризостома (ймовірно 408 р., до 412 р.) є важливим історичним джерелом, написаним сучасником і свідком життя Хризостома. У формі діалогу між римським дияконом Теодором та не названим на ім'я єпископом зі сходу, що вперше прибув до Риму, прибічником Хризостома у конфлікті з Теофілом Александрійським, твір оповідає старанно структуровану історію про життя та смерть скинутого архієпископа Константинополя. Діалог подає надзвичайно тенденційний опис ворогів Іоанна та упереджену версію подій, що призвели до скинення Хризостома у 404 р. Значне місце займає опис праведного священства. Твір носить полемічний характер, викладений у формі платонівського діалогу; також має риси апології, памфлету, морального повчання; Д. Kaтос наполягає, що за характером та композицією тексту Діалог відноситься до творів юридичної риторики. Задля оцінки потенційної читацької аудиторії твору проаналізовано його композиція, жанр і мова (стиль, лексика, синтаксис), які свідчать, що Діалог є більш стилістично вишуканим та риторично розробленим твором ніж Лавсаїк, але наявні значні синтаксичні та граматичні помилки і неузгодження, що може свідчити про написання тексту під диктовку автора. Питання авторства Палладія, хоча і порушувалось раніше в історіографії, наразі може вважатися вирішеним. Текст зберігся лише в 2 рукописах і 7 фрагментах, але біографічна інформація активно використовувалась агіографами Іоанна.

У третьому розділі “Залучення біблійних текстів в Лавсаїку і Діалозі: Аналіз та наративні стратегії” аналізується використання Біблії Палладієм.

У підрозділі 3.2 “Аналіз біблійних текстів, залучених в Лавсаїку і Діалозі” простежено текстуальні особливості цитування та інших форм використання Біблії Палладієм у Лавсаїку та Діалозі. Першим питанням є дефініція понять на означення різних форм прямого та непрямого звертання та цитування текстів Біблії. На жаль, проблема термінології не має однозначного вирішення через різне розуміння точності передачі тексту в Пізню Античність і в наш час. У дисертації використовується умовна тричленна схема з окремими винятками: дослівні біблійні цитати (verbatim), адаптовані цитати і посилання на Біблію. Поодинокі випадки особливих форм залучення біблійних текстів ми визначаємо як алюзії та парафрази. При аналізі текстологічних особливостей біблійних цитат і посилань у Лавсаїку та Діалозі було використано наступну процедуру: по-перше, виділення звертання до Біблії у творі Палладія; по-друге, аналіз різночитань, що наявні у визначеному фрагменті тексту за різними манускриптами згідно з критичним апаратом публікацій; по-третє, перевірка текстуальної форми оригінального фрагменту Біблії за критичним виданням задля того, щоб уникнути випадків з незначними чи другорядними змінами, що зустрічаються в різних формах тексту Святого Письма.

Посилання є найчастішою формою залучення біблійних прикладів на сторінки творів Палладія; також широко використовуються verbatim та адаптовані цитати; у Лавсаїку наявні два випадки, що можуть бути ідентифіковані як алюзії; у Діалозі зустрічаються парафрази та перекази цілих біблійних історій чи сюжетів близько до тексту оригіналу на стислому обсязі власного тексту Палладія. Пасажі з Нового Заповіту в обох творах вживаються частіше, ніж зі Старого, але використання останнього також активне.

З книг Старого Заповіту у Лавсаїку найчастіше цитуються Псалми, Притчі, книги Буття, Виходу, Йова, Сираха; До цього перелік Діалог додає книги Єремії, Ісаї та Єзекіїля. З Нового Заповіту в обох творах часто використовуються Євангелія від Матвія, Луки, Марка, Послання до римлян та галатів, Перше до коринтян та Перше до Тимофія; у Діалозі помітним є звертання до Євангелія від Іоанна, Діянь Апостолів та Послання до євреїв. Серед дослівних цитат перевага належить Євангелію від Матвія та книзі Псалмів.

Головні методи, які Палладій використовував для адаптації біблійних цитат у своїх творах, наступні: скорочення чи розширення фрази; зміна чи перестановка деяких слів, комбінацій слів, частин речення; перебудова речення (питання змінюється на оповідне речення), зміна підмета, або перетворення прямої мови на питання; зміни у граматичній формі дієслів та іменників; використання синонімічних слів та виразів. Іноді зазначені текстологічні зміни зумовлені наміром автора ввести нові акценти в цитовану фразу, але частіше вони пояснюються синтаксичними, граматичними та стилістичними чинниками.

Апеляції до Біблії та випадки її цитування в Лавсаїку зустрічаються нерегулярно. Наявні два фрагменти, що рясніють біблійними цитатами: Пролог, де міститься двадцять один випадок використання тексту Святого Письма, та глава 47 про Хронія та Пафнутія, що нараховує одинадцять біблійних пасажів. Це може бути пояснене тим, що саме ці частини твору мале ключове значення для Палладія у викладі головних ідей його роботи. У Пролозі головною ідеєю є аргументація причин та цілей аскетичного та чернечого життя; у розділі про Хронія та Пафнутія - питання чому, живучи у пустелі, людина помиляється та вводиться в оману через власні пристрасті та бажання. У Діалозі кількість звертань до біблійних текстів набагато вища, набагато ширший перелік залучених книг. Часто подаються довгі розлогі цитати, що не зустрічається в Лавсаїку.

Особливими рисами вживання текстів Біблії у Діалозі в порівнянні з Лавсаїком є, по-перше, часте поєднання цитат та посилань у наративні ланцюжки у спільному контексті. Складні внутрішні зв'язки у таких конструкціях застосовуються для розвиненої аргументації та складної побудови єдиного образу чи ідеї (глава 12 Діалогу, що з залученням великої кількості біблійних посилань обговорює питання споживання їжі та посту). Другою особливістю використання текстів Біблії у Діалозі є вживання розлогих цитат, що з більшим чи меншим рівнем точності (найчастіше випадки класифікуються як адаптовані цитати) передають кілька біблійних віршів і займають у тексті Палладія цілий параграф. Такі розлогі цитати не зустрічаються в Лавсаїку. Третьою особливістю є парафрази та перекази цілих біблійних історій чи сюжетів близько до тексту оригіналу на стислому обсязі власного твору Палладія.

Аналіз вставних слів - слів автора, що вводять біблійну цитату у його власний текст, - демонструє сприйняття Палладієм біблійного тексту та методи інкорпорації його у Лавсаїк: автор має намір показати, що його герої реалізують біблійні пророцтва та слідують прикладам Святого Письма.

У підрозділі 3.2 “Наративні стратегії та риторичні конструкції” визначено такі наративні стратегії інкорпорації біблійних запозичень у твори Палладія: ментальне поєднання часу, простору та людей, що охоплює введення історичного теперішнього автора у біблійне минуле, збіг в географії та конструювання біографій героїв Лавсаїка згідно з біблійними зразками; повторення біблійних ситуацій - моделювання епізодів та обставин, у яких опиняються герої, у біблійному стилі; дескриптивні маркери - змалювання людських якостей з використанням епітетів та метафор як відсилок до контексту Біблії; приклади-моделі - використання образів біблійних персонажів як ілюстративних зразків для героїв Лавсаїка; буквальне прочитання та наслідування - виконання та відтворення біблійних ідей, пророцтв, слів, часто буквальне слідування Святому Письму; конкретизація та наочний опис - введення цілком конкретного значення у дещо абстрактні слова Біблії, або додавання деталей, які спочатку були відсутні у біблійному фрагменті, конструювання опозицій; зміна контексту, що виражена через християнізацію старозавітних понять, зміну аудиторії, зміну голосу, або того, хто говорить; комбінацію різних текстів.

Оскільки Діалог являє собою цілісний наратив з наскрізним сюжетом та головними героями, використання біблійного тексту задля конструювання оповіді та характерів можна поділити на макро- і мікрорівні. На макрорівні (в рамках невеликих за обсягом частин) Палладій епізодично використовує ті ж самі наративні стратегії, що й в Лавсаїку - конструювання біографій героїв згідно з біблійними зразками; повторене здійснення біблійних ситуацій; дескриптивні маркери; приклади-моделі; щільне прочитання та буквальне наслідування. На макрорівні (в обсязі всього твору) використання біблійних образів підпорядковано загальним парадигмам побудови сюжету, характерів та аргументації, які використовує автор в рамках цілої оповіді, а не лише окремих її частин.

Можуть бути визначені загальні мотиви використання саме таких наративних стратегій та риторичних прийомів у творах Палладія: по-перше, у творах Палладія зустрічаються різного роду порівняння, головна мета яких - описати ситуації сучасні автору, поєднуючи їх з біблійними паралелями. Обставини, змальовані в творах, часто мають аналоги в Святому Письмі. Таким чином, поточні події описуються в біблійних поняттях. Цитати і алюзії використані для того, щоб встановити тісний зв'язок між Лавсаїком і Діалогом, з однієї сторони, та Біблією - з іншої. За допомогою риторичних технік досягається певний ефект ментального мосту, що, посилаючись на біблійний контекст, проявляється у різноманітних формах: співставлення часу, простору, біографій героїв, повторення ситуацій Біблії. Конструюючи образи праведників, Палладій ілюструє їх за допомогою біблійних персонажів, включаючи дескриптивні епітети, метафори, образи-приклади.

По-друге, наративні стратегії щільного прочитання, буквального наслідування, конкретизація Святого Письма та наочний опис дозволяють автору представити своїх героїв - праведних християн - як тих, хто в своєму практичному житті щоденно виконує біблійні пророцтва, втілює в реальність ідеї, буквально слідуючи словам Біблії; з іншої сторони, образи грішників також отримують яскраві біблійні аналоги. Вкладаючи дуже конкретне значення у загальні положення, додаючи деталі, Палладій робить опис більш наочним, доступним та близьким своїй аудиторії.

По-третє, Палладій зводить разом фрагменти з різних біблійних текстів, особливо з Нового та Старого Заповітів, комбінуючи їх, поєднуючи їх у єдине логічне ціле, інтерпретуючи одне у світлі іншого, додаючи додаткову інформацію. Таким чином, Старий та Новий Заповіти розглядалися як єдине свідчення, а не як книги окремих традицій.

Крім того, у Лавсаїку Палладій вдало використовує наративний прийом християнізації біблійних понять, що допомагає автору ввести нове значення у слова Біблії, розвинути власну аргументацію та поставити християнські акценти у текстах Старого Заповіту. Такі форми контекстуальних змін, як “зміна аудиторії” та “зміна голосу або того, хто говорить” були використані автором задля того, щоб представити чернечі та аскетичні ідеали як належну форму зразкового життя християнина. Переадресація біблійних текстів від спільноти всіх християн до аскетів та опис ситуацій з монахами аналогічно до тих, що трапилися з біблійними персонажами, дозволяє автору наголосити на аскетичних чеснотах.

Якщо у Лавсаїку Палладій в окремих оповідях презентує різні сторони чернечого, а також світського аскетичного ідеалу як прикладу праведного християнського життя, у Діалозі автор має дещо іншу мету та завдання - подати єдину оповідь про життя, діяльність та смерть Іоанна Хризостома, центром якої є несправедливе, на думку автора, скинення єпископа Константинопольського. Тому використання біблійних текстів підпорядковано наскрізному сюжету та основним образам в обсязі всього твору. Такого макрорівня немає в Лавсаїку.

Відмінною рисою використання текстів Біблії у Діалозі є набагато витонченіша гра автора на зміні контексту біблійної фрази, складніше, не буквальне, а часом тенденційне її пояснення. Це включає широкий спектр технік та прийомів: від вкладання етичного змісту в географічні характеристики та прискіпливого підкреслення, що саме ця доба, і ніяка інша в минулому, є часом здійснення зазначених біблійних пророцтв, до натягнутих, тенденційних спекуляцій у дискусіях про піст та їжу.

У четвертому розділі “Текст і аудиторія: Соціальні стратегії використання Біблії” проаналізовано, як характер використання та модифікації біблійних текстів корелюється з цільовою аудиторією творів, метою та історичною ситуацією написання Лавсаїка та Діалога.

У підрозділі 4.1 “Діалог і Лавсаїк: Розбіжності в інтерпретації ідей” розглядаються важливі для Християнства того часу питання як: мудрість, есхатологічні очікування, зовнішність праведника, гординя, змішані чоловічо-жіночі аскетичні спільноти, показові тим, що вони по-різному інтерпретуються і оцінюються у двох творах Палладія.

В Лавсаїку Палладій викладає топос християнської агіографії про вчених від Бога християнських подвижників, що протистоять навченим у школі язичницьким філософам; доводить, що справжнє знання може перебувати лише в тілі праведника; закликає стати нерозумними для людей, щоб стати мудрими для Бога. Навпаки, у Діалозі мудрість і благорозумність у життєвих ситуаціях оцінюється як позитивна риса; Палладій застерігає, що не слід бути нерозумними. Заклик стати нерозумними на землі, сліпими, та лише праведністю заслужити мудрість від Бога (як це акцентовано в Лавсаїку), відсутній на сторінках Діалогу.

Інтерпретуючи біблійні ідеї у Лавсаїку, Палладій відображає сильні есхатологічні очікування, поширені серед аскетичних спільнот в Єгипті, де відповідні біблійні тексти використовувались для заохочення прийняти аскезу. Діалог пропонує інший підхід до есхатологічних питань: за цим текстом, нещастя і трагедії праведників останнім часом є не передумовою кінця світу, а лише труднощами, що завжди чекали на святих як випробовування. Таким чином, видається, що “остання година” згідно з цим текстом постає не такою вже й нагальною і невідкладною.

У Лавсаїку зовнішність подвижника, його сивина та почтивий вигляд є важливим свідоцтвом його праведного життя. Навпаки, у Діалозі автор застерігає проти надміру довірливого, прямого і безпосереднього ставлення до зовнішності людини, і навіть іронізує над неправедними старцями, що приховують свої гріхи за нібито благочестивими зморшками та сивиною. Таким чином, у Діалозі Палладій наголошує на другорядності зовнішніх характеристик, що відрізняється від Лавсаїку.

Наявні розбіжності у ставленні до змішаних чоловічо-жіночих аскетичних спільнот: у Лавсаїку за допомогою біблійних слів Gal. 3:28 (у Бога “немає ані чоловічого, ані жіночого”) Палладій знаходить виправдання цьому феномену та позитивно його оцінює, запевняючи, що саме такі спільноти подають зразок повної безпристрасності. Ставлення до цього явища у Діалозі є негативним; сказано, що єпископ Іоанн засуджував змішані чоловічо-жіночі спільноти, непохитно боровся за праведність і викривав грішників у ввіреній йому церкві. Таке трактування є менш ідеалістично-буквальним, ніж у Лавсаїку.

У двох творах Палладій по-різному пояснює гординю. У Лавсаїку гординя, марнославство, зарозумілість є одними з найстрашніших гріхів подвижника. Вони очікують його тоді, коли аскет вже досяг певного рівня досконалості і переконав себе у власних чеснотах. Впевненість породжує пиху, почуття зарозумілості і гордині, що є причиною гріхопадіння подвижника. У Діалозі зверхність трактується як позитивна риса - піклування про власну бездоганність, а не пиха чи зарозумілість. Найбільш гідні - духовні люди, до яких Палладій зараховує Іоанна, уникають низького не через погорду, а через повагу до своїх чеснот.

У підрозділі 4.2 “Пролог Лавсаїка: Ключові ідеї та цільова аудиторія” проведено аналіз використання біблійних цитат у Пролозі Лавсаїка. Аналіз Прологу, де пропонується пояснення ідеї аскетизму світському читачу (високопоставленому сановнику Лавсу передусім), показує вплив Regulae morales Василія Кесарійського. По-перше, в жодному іншому тексті пізньоантичного християнства не зустрічаються майже всі вжиті Палладієм у Пролозі до Лавсаїку біблійні цитати, їх парні та потрійні комбінації (іноді вони вміщені в різних правилах Regulae morales, але часто в одному фрагменті у спільному контексті комбінуються кілька тих самих цитат, які пізніше зустрічаються у Палладія). По-друге, і Пролог Лавсаїка Палладія, і Regulae morales Василія Кесарійського адресуються широкій аудиторії християнської спільноти в цілому, а не лише аскетичним групам, хоча обидва автори обстоюють корисність особистої аскези для кожного як належної риси справжнього християнина навіть у світському середовищі. По-третє, Пролог і основна частина Лавсаїка розрізняються між собою не лише риторично та стилістично, що відмічалося раніше, але також використанням біблійного матеріалу, викладенням поглядів на подвижництво та різні образи святості. В основній частині тексту Палладій нерідко слідує аскетичним ідеям свого вчителя Евагрія Понтійського, який вже на той час був звинувачений в єретицтві; натомість у Пролозі він дотримується більш ортодоксальних поглядів, близьких до Василія Кесарійського. Різниця може бути пояснена різною цільовою аудиторією, можливо - різним часом написання окремих фрагментів Лавсаїка, а також ймовірно тенденцією до примирення автора з офіційними колами Константинополя в особі Лавса.

У підрозділі 4.3 “Використання біблійних образів для характеристик героїв Діалогу” проаналізовано основні біблійні образи та сюжети, до яких апелює Палладій у Діалозі задля змалювання подій та осіб, пов'язаних з конфліктом навколо скинення Хризостома з кафедри. Палладій представляє Хризостома як правдивого священика, мученика і святого, що у звичках і діях наслідує Христа, Іоанна Хрестителя, Мойсея, Йакова, Йосифа, Левія, Самуїла, Ієремію, Іллю, Ісуса Навина; образи його прибічників уподібнюються до учнів Спасителя та апостолів; постаті александрійського патріарха Теофіла та ворожих Іоанну єпископів конструюються з залученням образів найгірших біблійних грішників та відступників. Офіційні кола Константинополя змальовуються скоріше нейтрально, як слухняна зброя в руках противників Іоанна. Розгортання подій подається аналогічно сюжетам про зраду Христа, страждання ізраїльського народу в Єгипті; залучаються символічні, апокаліпсичні та пророчі образи.

Важливим є питання, якою могла бути потенційна аудиторія, зацікавлена саме в такому трактуванні суперечливих подій, пов'язаних зі зміщенням Іоанна з єпископської кафедри. Стилістичні та риторичні особливості тексту, викладені ідеї та інтерпретація біблійних слів засвідчують, що Палладій звертався до добре освіченого читача високого рівня. Текст був написаний невдовзі після розгортання самих подій, коли широким колам вже стало відомо про смерть Іоанна у вигнанні, а більшість його колишніх прибічників, подібно до самого Палладія, все ще були упослідженими чи перебували у вигнанні. Текст є розробленим наративом полемічного характеру, і за припущенням Д. Катос, написаний згідно з нормами юридичної риторики, подібно то промов, що мали бути проголошеними в залі суду. В той же час, Діалог не міг бути актуальним словом в контроверсійних подіях, написаний хоча і “по гарячих слідах,” але вже post factum.

З огляду на те, як недвозначно, в чорно-білих кольорах Палладій характеризує образи та події, які яскраві біблійні паралелі та аналоги залучає, можна припустити, що головною потенційною аудиторією, яка в той час була дуже зацікавленою саме в такому трактуванні, були прибічники Іоанна, члени його партії. Будучи священиками та єпископами, чимало з яких після вигнання їх патрона втратили свої кафедри і зазнали переслідувань, у 400-410-х рр. вони потребували відповідного наративу з метою створення свого героя, засвідчення власного героїзму у його підтримці та виправданні своїх страждань за праведну справу. Саме цим можна пояснити те, що Діалог є підкреслено апологетичним текстом, подає надзвичайно тенденційний опис ворогів Іоанна та пропонує дуже упереджену версію подій, що привели до скинення Хризостома, обговорює риси праведного священства, зразком якого є Іоанн. Це також дозволяє пояснити відносно невелику поширеність твору і його збереженість на сьогодні лише в 2 манускриптах та 7 фрагментах. Ймовірно, в свій час він набув лише обмежену поширеність у списках, що знаходилися на руках опальних єпископів, прибічників Іоанна. Важливо, що ми не маємо жодного тексту, який був би актуальною відповіддю на цей полемічний випад з протилежної сторони. Пізніше, після смерті головних учасників конфлікту (Теофіла у 412 р.), а особливо з 417 р. відверто ворожа позиція, подана Палладієм, перестала бути актуальною; навпаки, на перший план вийшли тенденції до примирення.

У підрозділі 4.4 “Твори Палладія в контексті: питання впливів, наслідувань, запозичень” співвіднесено стратегії використання Біблії в творах Палладія з текстами авторів, які були йому близькими та інтелектуально вплинули на нього.

Розглянуто вплив поглядів Іоанна Хризостома в ключових для Діалогу питаннях про священицтво і піст. Проведений аналіз образу праведного священика в Діалозі Палладія та творі De sacerdotio Іоанна Хризостома. Велика кількість спільних образів та ідей, наявні показові збіги (каскад прикладів - Саул, Мойсей, Ілля; рідкісне посилання на стража з пророцтва Єзекіїля) дозволяють стверджувати те, що твір De sacerdotio Іоанна був відомий Палладію. Втім буквальних запозичень немає, кількість однакових дослівних біблійних цитат невелика, з чого можна зробити висновок, що Палладій при написанні Діалогу міг зважати на твір Іоанна, апелював до спільної біблійної топіки, але його текст далекий від того, щоб вважатися роботою слухняного епігона великого майстра.

Палладій, ймовірно, був обізнаний з творами Хризостома, в яких йдеться про необхідність посту та стримування в їжі як аскетичних подвигів. Про це свідчать апеляції обох авторів до однакових біблійних образів та фраз. Крім того, дуже близькі паралелі спостерігаються в окремих пасажах 12-ї глави Діалогу та і In Genesim homilia 1 Іоанна Хризостома - видається ймовірним, що у цьому фрагменті Палладій наслідував Іоанна, залучаючи цілий каскад тих самих біблійних прикладів, поєднаних у спільному контексті. З іншого боку, жодний з відомих та проаналізованих нами творів Хризостома не подає таку детальну дискусію про піст та їжу, і настільки спекулятивне тенденційне залучення та трактування біблійних текстів, як Діалог.

У Лавсаїку Палладій загалом наслідує використання біблійної топіки та образності Vita Antonii Афанасія Александрійського, характерну для агіографічного жанру. Більше того, нами відмічені неодноразові приклади того, що певні ідеї розкриваються в обох текстах подібним чином; як аргументи на їх доведення залучаються однакові біблійні цитати.

При порівнянні використання біблійних текстів в Лавсаїку та Apophthegmata Partum можна відмітити такі особливості: по-перше, в Apophthegmata Patrum нерідко використовуються біблійні образи, сюжети та буквальні запозичення, наявні в Лавсаїку Палладія. По-друге, кілька ключових біблійних фраз, які пояснюють та характеризують ранній християнський монастицизм, подані в Лавсаїку та в апофегмах в однаковому чи близькому контекстах (Матвій 19:21, Перше до коринтян 9:25, Друге до коринтян 12:7, Перше до Тимофія 2:4, Єзекіїль 18:23, 32, 33:11, До галатів 1:10 тощо). Заслуговує на увагу важливість та частота залучення саме цих біблійних фрагментів. У текстах простежується подібне ставлення до людської мудрості зі специфічною інтерпретацією біблійного пасажу з Першого послання до коринтян 3:18-19 про мудрість для Бога як нерозумність серед людей у цьому світі.

Можна вказати неодноразові випадки використання Евагрієм Понтійським та Палладієм однакових біблійних цитат та посилань, нерідко Палладій у Лавсаїку наслідує інтерпретацію, наявну у творах Евагрія. Спостерігаються повтори цитат та навіть їх однакові текстологічні зміни. Є значне слідування ідеям Евагрія як цілісної теоретичної спроби осмислення християнської аскези. Ми не можемо сказати, що Палладій робить це систематично, але принаймні в інтерпретації певних біблійних пасажів можна помітити вплив аскетичної теології Евагрія, зокрема, коли йдеться про праведне знання (гносис, що нерідко постає в образі гори) та неправедне знання, духовне життя, духовне знання та слова, безпристрасність, мудрість, яка досягається праведним життям і доступна лише “лагідним”, внутрішню і нову людину.

Висновки

Підведено підсумки дослідження, які виносяться на захист:

1. Попри існування двох наукових реконструкцій біографії Палладія (К. Батлера та Д. Бака), можна констатувати, що відомі на сьогодні джерела містять фрагментарні відомості і часто не дозволяють дати несуперечливу хронологію життя автора. Життя та творчість Палладія розгорталися в ситуації церковно-політичного конфлікту та теологічних дебатів межі IV-V ст. (зокрема дискусії навколо ідей Оригена). Головними особами, що справили вплив на життя Палладія, були Меланія Старша, Руфін з Аквілеї, Евагрій Понтійський, Іоанн Хризостом.

2. Джерелознавчий аналіз Лавсаїка свідчить про складну історію тексту, (написаний не одномоментно; можливе використання коптських джерел; значне пізніше редагування твору). Стиль початкового тексту визначається як простий та невибагливий; лексика та синтаксис схиляються до розмовних, некнижних варіантів; винятком є риторично розроблений Пролог. Лавсаїк був поширеним та популярним текстом. Діалог про життя Іоанна Хризостома є одним з основних джерел для дослідження життя святителя та подій пов'язаних з його зміщенням з кафедри. Палладій намагався написати Діалог рафінованою аттичною грецькою мовою, розрахованою на освіченого та високопоставленого читача, але високий стиль не завжди витримується граматично та синтаксично. У початковій формі текст не набув значного поширення, але подана біографічна інформація активно використовувалась агіографами Іоанна.

3. Найчастішою формою залучення біблійних прикладів у творах Палладія є посилання; широко використовуються verbatim та адаптовані цитати; у Лавсаїку наявні два випадки, що визначені як алюзії; у Діалозі зустрічаються розгорнуті парафрази та перекази цілих біблійних історій. Пасажі з Нового Заповіту в обох творах вживаються частіше, ніж зі Старого, але використання останнього також активне. З книг Старого Заповіту у Лавсаїку найчастіше цитуються Псалми, Притчі, книги Буття, Виходу, Йова, Сираха. До цього переліку Діалог додає книги Єремії, Ісаї та Єзекіїля. З Нового Заповіту в обох творах часто використовуються Євангелія від Матвія, Луки, Марка, Послання до римлян та галатів, Перше до коринтян та Перше до Тимофія; у Діалозі помітним є звертання до Євангелія від Іоанна, Діянь Апостолів та Послання до Євреїв. Серед дослівних цитат перевага належить Євангелію від Матвія та книзі Псалмів. У Діалозі кількість звертань до біблійних текстів набагато вища, набагато ширший перелік залучених книг. Часто подаються довгі розлогі цитати, що не зустрічається в Лавсаїку.

4. Аналіз наративних стратегій та риторичних конструкцій, використаних Палладієм при залученні біблійних фрагментів, показав, що їх метою є, по-перше, описати ситуації сучасні автору в біблійних поняттях, поєднуючи їх з біблійними паралелями, чим досягається ефект ментального мосту - тісного зв'язку між Лавсаїком і Діалогом та Біблією. По-друге, автор представляє своїх героїв як тих, хто в своєму практичному житті щоденно виконує біблійні пророцтва та ідеї, буквально слідуючи словам Біблії. Вкладаючи конкретне значення у загальні положення, додаючи деталі, Палладій робить опис більш наочним, доступним та близьким своїй аудиторії. По-третє, Палладій зводить разом фрагменти з різних біблійних текстів Нового та Старого Заповітів, поєднуючи їх у єдине логічне ціле й інтерпретуючи одне у світлі іншого. Старий та Новий Заповіти розглядалися як єдине свідчення, а не як книги окремих традицій. Четверте, у Лавсаїку Палладій використовує наративний прийом християнізації біблійних понять, що допомагає ввести нове значення у слова Біблії, розвинути власну аргументацію та поставити християнські акценти у текстах Старого Заповіту. Прийоми “зміни аудиторії,” “зміни голосу” використовуються, щоб презентувати аскетичні ідеали як належну форму зразкового життя християнина. У Діалозі використання біблійних текстів підпорядковано наскрізному сюжету та основним образам в обсязі всього твору. Метою є подати єдину оповідь про життя, діяльність та смерть Іоанна Хризостома, центром якої є несправедливе скинення єпископа з Константинопольської кафедри. Такого макрорівня немає в Лавсаїку. Відмінною рисою у Діалозі є набагато витонченіша гра автора на зміні контексту біблійної фрази, складніше і тенденційне її пояснення.

5. Питання мудрості, есхатологічні очікування, зовнішність праведника, гординю, змішані чоловічо-жіночі аскетичні спільноти отримали різні характеристики від автора у двох творах, що може бути пояснене приналежністю їх до різних рівнів християнського дискурсу Пізньої Античності: в Лавсаїку Палладій схильний подавати ідеї, очікування та світогляд, які близькі аскетичним спільнотам і, ймовірно, середньому прошарку світських людей, що відображає популярний рівень розуміння біблійних слів та ідей; навпаки, Діалог є більш рафіновано розробленим наративом, що подає якісно інший рівень розуміння Біблії. Його ідеї відповідають очікуванням та поглядам церковної та світських еліти. Різною цільовою аудиторією і, можливо, різним часом написання окремих фрагментів Лавсаїка і тенденцією до примирення автора з офіційними колами Константинополя можуть бути пояснені розбіжності у використанні біблійного матеріалу, викладенні поглядів на подвижництво та різні образи святості, наявні у Пролозі та основній частині Лавсаїка. В основній частині Палладій нерідко слідує аскетичним ідеям Евагрія Понтійського; натомість у Пролозі він дотримується більш ортодоксальних поглядів, близьких до Василія Кесарійського. Аналіз використання біблійних цитат у Пролозі свідчить про вплив Regulae morales Василія; обидва твори адресуються широкій аудиторії християнської спільноти в цілому, а не лише аскетичним групам. Основні біблійні образи та сюжети у Діалозі дозволяють припустити, що потенційною аудиторією, яка була зацікавлена в такому трактуванні, були прибічники Іоанна. Будучи священиками та єпископами, що після вигнання їх патрона зазнали переслідувань, у 400-410-х рр. вони потребували відповідного наративу з метою створення свого героя, засвідчення власного героїзму у його підтримці та виправданні своїх страждань за справедливу справу. палладій біблійний історичний