Суднобудування в україні: етапи й особливості розвитку (від давнини до початку ХХ ст.)

5

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 94 (629.5)(477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Суднобудування в україні: етапи й особливості розвитку (від давнини до початку ХХ ст.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Рижева Надія Олександрівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор Сергійчук Володимир Іванович, професор кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук Корнієнко Олександр Миколайович, провідний науковий співробітник Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України;

доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Реєнт Олександр Петрович, заступник директора Інституту історії України НАН України;

доктор історичних наук, професор Шаповалов Георгій Іванович, директор Запорізького обласного краєзнавчого музею.

Захист відбудеться 17.10.2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 16.09.2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доцент, кандидат історичних наук О. І. Божко.

Загальна характеристика роботи

Структура дисертації зумовлена метою, завданнями дослідження, логікою подання матеріалу. Робота складається зі вступу, 4 розділів (16 підрозділів), висновків, 20 додатків (23 с.), списку використаних джерел і літератури (108 с., 1089 позицій). Загальний обсяг роботи - 506 с.

Вступ. Актуальність теми. Історія цивілізаційного поступу репрезентує органічну єдність суднобудування зі світовим соціокомунікаційним і техніко-інноваційним прогресом. Відтак навіть побіжний огляд дозволяє побачити, що будівництво суден уможливлювалося лише в разі концентрації значних матеріальних та інтелектуальних зусиль, а це впливало на соціально-економічне життя як регіонів, де вони створювалися, так і держав у цілому.

З огляду на зазначене, фокусування на реаліях виміру суднобудування як процесу дозволяє дослідити у вивченні історії України комплекс соціально-економічних і політичних проблем. Отже, нагальне завдання аналізу всіх відомих стадій формування та розвитку галузі під кутом зору комплексного підходу мусить виявити як загальні, так і суто специфічні для суднобудування України етапи, зрозуміти, як відбувалося формування багатопрофільного комплексу із величезними матеріальними та трудовими ресурсами і, найголовніше, - спрогнозувати майбутнє галузі, адже безпосередня близькість вітчизняних земель до морських цивілізацій, можливість виходу у Світовий океан визначали й у перспективі будуть визначати її розвиток.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в контексті розробки науково-дослідних тем Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Дослідження проблем українознавства в системі сучасних загальносвітових тенденцій розвитку націєтворчих концепцій” (№ 2000БФ-010), „Дослідження соціокультурних перетворень в історичному досвіді та сьогоденні української спільноти” (№ 06БФ034-01).

Об'єктом дослідження є суднобудівна промисловість України. Вона розглядається як складний організм, що має внутрішню структуру (промислово-виробничий комплекс), створену в конкретних історичних умовах для вирішення головної мети - будівництва суден та інших плавучих споруд.

Предметом дослідження є процес розвитку галузі, пріоритетні напрями суднобудування як закономірність соціально-економічних умов, політичних реалій і світових науково-технічних досягнень.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від давніх часів до початку ХХ ст. (Перша світова війна). Нижня хронологічна межа пов'язана з процесом зародження та становлення суднобудування в Україні. Верхня межа обумовлена початком війни, яка докорінно змінила стан галузі та її майбутнє. В обраному часовому просторі суднобудування пройшло всі можливі стадії від найпростіших форм до створення багатопрофільного комплексу. Відбувся перехід від будівництва плавучих засобів простих типів до суден найскладніших конструкцій із чітко встановленою функціональною призначеністю.

Територіальні межі дослідження зумовлюються прагненням автора відтворити процес суднобудування в тих регіонах України, де в певні проміжки часу його поступ був найбільш результативним.

Метою дослідження є комплексний аналіз і розкриття поступу суднобудування на теренах України в історичній ретроспекції з акцентуванням на взаємодії широкого кола чинників, що дозволили втілити конструкторські, технічні, технологічні досягнення часу.

Для досягнення поставленої мети визначені такі основні завдання:

- проаналізувати науково-теоретичний рівень вивчення проблеми в українській і зарубіжній історіографії, охарактеризувати джерельну базу, встановити її інформаційний потенціал і репрезентативні можливості;

- з'ясувати об'єктивні причини виникнення суднобудування на теренах України в найдавніші часи та відтворити процес побудови перших плавучих засобів. Розглянути головні аспекти військового й торгового суднобудування в античних державах Північного Причорномор'я;

- виявити загальні тенденції, масштаби, особливості будівництва суден на етапах раннього та класичного середньовіччя; визначити місце й роль головних видів ремесел, задіяних у створенні суден у Київській Русі;

- розкрити, як опанування річкового та морського простору за допомогою флоту сприяло накопиченню козаками навичок, традицій побудови суден та організації налагодженої системи суднобудування;

- інтерпретувати політику Російської імперії у XVIII ст. щодо створення суднобудівних осередків на теренах України: мотивацію, передумови, суспільно-політичне значення;

- дослідити в історичному контексті „епохи вітрил” форми організації, напрями, результативність роботи верфей, що відповідали за будівництво кораблів та торгово-транспортних суден;

- довести необхідність організації підрядної системи виробництва у кораблебудуванні першої половини ХІХ ст.;

- встановити пріоритетні напрями роботи суднобудівних осередків України у добу „пари та металу”, окреслити наслідки діяльності керівного складу у виконанні завдань побудови кораблів у останній чверті ХІХ ст.;

- визначити результативність виробничо-технічних змін в галузі на засадах формування великої машинної індустрії у кінці ХІХ ст.;

- умотивувати залежність суднобудівної галузі в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. від іноземних інвестицій та фінансово-промислових груп, з'ясувати наслідки;

- визначити напрями цивільного суднобудування й пояснити їх результативність в контексті політики правлячого режиму в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Методологічну основу дисертації становлять принципи історизму, науковості, об'єктивності, світоглядного плюралізму. З урахуванням складності та багатовимірності об'єкта наукового дослідження здійснювався синтез методів, зокрема використовувалися: проблемно-хронологічний, історико-порівняльний, статистичний, біографічний, методи історичного моделювання, аналізу, синтезу, систематизації та інші.

Наукова новизна дисертації визначається насамперед тим, що поставлена проблема не мала концептуальної розробки в контексті інституціональної методології. Вперше виділено та розглянуто етапи розвитку суднобудування в українському територіальному просторі від періоду становлення до новітнього часу. Кожен етап проаналізовано на широкому історичному тлі з поєднанням комплексу складників: економічного - динаміка формування ремісничо-промислового комплексу, виробнича результативність як окремих осередків, так і галузі в цілому (з наведенням статистичних даних); соціально-політичного - вплив на стан галузі державницьких реформ, воєн, політичних криз, соціальних потрясінь, підйомів; технічного - зосередження у суднобудуванні новітніх зразків наукових, проектно-конструкторських, технологічних досягнень, що реалізувалися у суднах. Відповідної названим напрямам наукової роботи в Україні до цього часу не було. Виявлено надзвичайну вагу ідеологічного чинника в дослідженні історії суднобудування, на підставі чого зроблено висновок, що він був домінантним під час аргументації фактологічного матеріалу в усталених державних історичних школах XIХ - ХХ ст. Спростовано низку історіографічних стереотипів про початковий етап суднобудування; доведена необхідність додаткової аргументації щодо зародження суднобудування на підставі археологічних артефактів та наукових розвідок дослідників давньої історії України. Результати пошуку дозволяють розширити уявлення про масштаби і роль суднобудування в добу середньовіччя, зокрема щодо виділення спеціалізованих осередків будівництва суден та прошарку майстрів. За новими акцентами регіонально-економічної доцільності доведено, що в контексті поставлених питань про пріоритетність певних напрямів суднобудування (військового та цивільного) алгоритм безумовної переваги кораблебудування у широкому хронологічному форматі - кінець ХVІІІ - початок ХХ ст. - мав суперечливі наслідки не лише для цивільного суднобудування, що розвивалося за циклічно-хвильовим принципом (здебільшого завдяки опікуванню та ініціативам приватних підприємців), але й для самих верфей та міст, де вони функціонували. Спростовано низку стереотипів стосовно характеру, значення й оцінки приватнопідприємницького чинника, іноземних інвестицій і діяльності фінансово-промислових груп в організації та розвитку суднобудування в періоди вітрильного та парового флотів.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріали, узагальнення й висновки дозволяють переосмислити місце, роль і значення суднобудування в історії України. Вони можуть бути використані під час вибудовування концепції історичного пізнання засад формування національної економіки і впровадження ефективного механізму управління господарським комплексом взагалі та окремими галузями зокрема. Положення дисертації можуть бути використані в узагальнюючих працях, навчальних посібниках і курсах лекцій з історії України, історії науки і техніки, в історико-краєзнавчій роботі.

Апробація отриманих результатів дисертації та її окремі положення здійснювалися на 30 національних і міжнародних наукових конференціях, симпозіумах, семінарах та круглих столах, зокрема: Міжрегіональна наукова конференція „Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії, історії освіти, науки і техніки” (Луганськ, 14 жовтня 2002 р.); 3-я Всеукраїнська науково-практична конференція „Український технічний музей: історія, досвід, перспективи” (Київ, 20-21 травня 2004 р.); Міжнародна науково-історична конференція, присвячена 150-річчю початку оборони Севастополя 1854-1855 рр. „Оборона Севастополя 1854-1855 рр. - головна подія Кримської війни 1853-1856 рр.” (Севастополь, 16-17 вересня 2004 р.); ХХ Міжнародний київський симпозіум з наукознавства, історії науки і техніки „Академічна наука: минуле, сучасне, майбутнє”. Круглий стіл 1. „Академічна форма організації науки: історико-наукознавчий аналіз ключових основ її становлення і розвитку” (Київ, 10-13 жовтня 2004 р.); 3-я Всеукраїнська наукова конференція „Актуальні питання історії техніки” (Київ, 21-22 жовтня 2004 р.); Міжнародна наукова конференція „Дослідження проблем українознавства в системі сучасних загальносвітових тенденцій розвитку націєтворчих концепцій” (Київ, 20 жовтня 2005 р.); Міжнародна наукова конференція „Архівні джерела у формуванні історичної пам'яті” (Київ - Херсон, 29-30 травня 2006 р.); Другі Чишківські читання з історичної біографістики. До 55-річчя від дня народження засновника і першого директора Інституту біографічних досліджень НБУВ, Президента Українського біографічного товариства В. С. Чишка (Київ, 15 червня 2006 р.); 5-а Всеукраїнська наукова конференція „Актуальні питання історії техніки” (Київ, 19-20 жовтня 2006 р.); ІІІ Міжнародна наукова конференція „Знаки питання в історії України: регіональний вимір української історії” (Ніжин, 19-21 квітня 2007 р.); 6-а Всеукраїнська науково-практична конференція „Український технічний музей: історія, досвід, перспективи” (Коростень, 16-19 травня 2007 р.); 6-а Всеукраїнська наукова конференція „Актуальні питання історії науки і техніки” (Полтава, 11-12 жовтня 2007 р.); І Міжнародна науково-практична конференція „Технічний музей: історія, досвід, перспективи” (Київ, 15-17 травня 2008 р.); XI Кримські Міжнародні Воронцовські читання „Воронцови і російське дворянство між Сходом і Заходом” (Алупка, 23-25 вересня 2008 р.); 7-а та 8-а Всеукраїнські наукові конференції „Актуальні питання історії науки і техніки” (Київ, 2-3 жовтня 2008 р., 17-19 жовтня 2009 р.).

Наукові положення і висновки дисертаційного дослідження апробовані автором у викладанні курсів „Історія України” та „Історія Миколаївщини”.

Публікації. Основні положення дисертації відображено в одній індивідуальній монографії (обсягом 49, 98 умов. друк. арк.), 26 статтях у провідних фахових, 30 нефахових виданнях, матеріалах наукових конференцій, читань, семінарів.

Основний зміст дисертації

Перший розділ „Історіографія, джерела та методологія дослідження” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Історіографія проблеми” виділяються три історіографічні блоки відповідно до певних періодів поступу суднобудування, що проаналізовані в площині проблемного та історико-хронологічного підходів.

Встановлено, що історіографія давнього періоду суднобудування в Україні - саме вона входить до першого блоку - здебільшого була компонентою в роботах науковців, які досліджували або загальні проблеми давньої історії, або цілеспрямовували свою увагу на більш широкі тематичні рівні Даниленко В. Н. Неолит Украины / В. Н. Даниленко. -- К. : Наукова думка, 1969. -- 260 с.; Семенов С. А., Коробкова Г. Ф. Технология древнейших производств: Мезолит -- Энеолит / С. А. Семенов , Г. Ф. Коробкова. -- Л. : Наука. Ленингр. отд-ние, 1983. -- 255 с.; Шаповалов Г. І. Судноплавство у духовності давньої України / Г. І. Шаповалов. -- Київ-Запоріжжя : Дике поле, 2001. -- 264 с.; Мельник И. К. История древнейшего кораблестроения и мореплавания. Опыт реконструкции / И. К. Мельник. -- Кишинев -- Одесса : Фенікс, 2003. -- 230 с. та ін. . Праці, автори яких фокусують увагу на конструкціях давніх човнів та створюють уявлення про навички роботи перших майстрів, невеликі за обсягом, але в якісному вимірі надзвичайно важливі: матеріали, наведені в них, досі перебувають у науковому обігу і не втрачають своєї ваги Орбели Р. А. Исследования и изыскания (Материалы к истории подводного труда с древнейших времен до наших дней) / Р. А. Орбели. -- М., Л. : Редиздат, 1947. -- С. 251--263; Фаворов Б. П. Конструкция древних долбленых челнов / Б. П. Фаворов // Судостроение. -- 1978. -- № 6. -- С. 57--59..

Концептуалізуються наукові дослідження суднобудівної практики античних держав Північного Причорномор'я у другій половині ХХ - на початку XXI ст., коли з'явилися роботи, автори яких на основі комплексного використання відомостей з різних наукових дисциплін дослідили окремі аспекти будівництва суден в античні часи Петерс Б. Г. Морское дело в античных государствах Северного Причерноморья / Б. Г. Петерс. -- М. : Наука, 1982. -- 208 с.; Писаревский Н. П. Археология моря. Города. Корабли. Поиск / Н. П. Писаревский. -- Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1995. -- 119 с. та ін.. Роботи сучасних українських дослідників Назаров В. В. До питання про морську справу Ольвіополітів / В. В. Назаров // Археологія. -- 1994. -- № 2. -- С. 94--101; Одрін О. В. З історії транспортного флоту Ольвійської держави доримського часу / О. В. Одрін // Український історичний журнал. -- 2003. -- № 1. -- С. 97--108. уможливили визначення місця водного транспорту у військових операціях та торговельних відносинах античних держав Північного Причорномор'я. Попри зазначене, потрібно визнати, що немає комплексного дослідження, яке б створило цілісне уявлення про динаміку суднобудівних процесів у цей час на просторі усієї України.

Історичні студії, присвячені розвою суднобудування в східних слов'ян, з'являються в ХІХ ст. Вони започаткували виокремлення суднобудівного досвіду доби середньовіччя в контексті історії флоту та військової справи Висковатов А. В. Краткий исторический обзор морских походов русских и мореходства их вообще до исхода XVII столетия / А. В. Висковатов. -- СПб. : Тип. Морского ученого комитета, 1864. -- 170 с.; Веселаго Ф. Очерк русской морской истории / Ф. Веселаго. -- СПб. : Тип. Демакова, 1875 г. -- Ч. 1. -- 652 с. та ін.. У кінці XIX - на початку ХХ ст. згідно зі сформованою парадигмою відбулася конкретизація суднобудівної практики Давньої Русі Загоскин Н. П. Русские водные пути и судовое дело в до-Петровской России. Историко-географическое исследование / Н. П. Загоскин. -- Казань : Изд-во управления внутренних путей и шоссейных дорог, 1910. -- 464 с.; Шубин И. А. Волга и волжское судоходство: История развития и современное состояние судоходства и судостроения / Центральное управление речных пароходств. Репринтное издание / И. А. Шубин. -- М., 1927. -- 908 с. та ін.. Українська інтелектуальна еліта сприймала зародження суднобудування в контексті загальних сюжетів історії східних слов'ян та Київській Русі (М. Костомаров, М. Грушевський, І. Крип'якевич та ін.).

У радянській історіографії визначений етап розглядався відповідно до суспільно-формаційного розвитку та на підвалинах загальнодержавної історичної теорії того часу про єдине східнослов'янське джерело. Пошуки прикладів інтегрування зі світовою суднобудівною практикою дозволялися за умови підкреслення пріоритетності досягнень слов'янських майстрів Лупач В. С. Русский флот -- колыбель величайших открытий и изобретений / В. С. Лупач. -- Тушино : Изд-во ДОСААФ, 1952. -- 191 с.; Мавродин В. В. Русское мореходство по южным морям (Черном, Азовском и Каспийском с древнейших времен и до XVI века включительно) / В. В. Мавродин. -- Симферополь : Крымиздат, 1955. -- 180 с. та ін.;. Нові сюжети й дефініції внесли в дослідження проблеми ті українські й російські вчені, що вивчали економічні засади, політичний стан Київської Русі та її військові відносини з іншими державами Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII-XIII вв. / Б. А. Рыбаков. -- М. : Наука, 1982. -- 560 с.; Толочко П. П. Древнерусский феодальный город / П. П. Толочко. -- К. : Наукова думка, 1989. -- 256 с. та ін.;.

У дослідженнях кінця ХХ - початку XXI ст. теоретичний доробок учених попередніх періодів щодо суднобудівної практики в східних слов'ян та Київській Русі зберігає загальноконцептуальну актуальність, Історія української культури: у 5-ти томах. -- Т. 1. Історія культури давнього населення України / [Ю. С. Асєєв, В. Д. Баран, І. А. Баранов та ін.] ; голов. ред. П. П. Толочко -- К. : Наукова думка, 2001. -- 1134 с.; Кравцевич В. Украинский державный флот / В. Кравцевич. -- К. : Край, 1992. -- 171 с. та ін. а сама проблема потребує подальшого комплексного дослідження.

Публікації, присвячені козацьким традиціям створення суден, за накопиченими сюжетами, дефініціями також мають певні характеристики. У зв'язку з цим безумовну наукову актуальність становлять роботи українських істориків, що за кількістю фактологічного матеріалу та рівнем його узагальнення набули методологічного змісту (М. Грушевський, І. Крип'якевич, Д. Яворницький та ін.).

У радянський період вивчення історії українського козацтва стало прерогативою учених УРСР, хоча дослідники, зацікавлені здобутками запорожців, були й в інших республіках Борисенко В. Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині XVII ст. / В. Й. Борисенко. -- К. : Наук. думка, 1986. -- 263 с.; Голобуцький В. Запорозьке козацтво / В. Голобуцький. -- К. : Вища школа, 1994. -- 539 с.; Тушин Ю. Русское мореплавание на Каспийском, Азовском и Черном морях (XVII век) / Ю. Тушин. -- М. : Наука, 1978. -- 173 с. та ін..

У наукових розвідках кінця ХХ - початку XXI ст. проблематика суднобудування козацької доби набуває нового бачення. Зацікавленість українських учених усіма гранями історії козацтва сприяє максимальній науковій об'єктивності у її розробці з різних методологічних позицій Сергійчук В. І. Іменем Війська Запорозького: Українське козацтво в міжнародних відносинах XVI -- середини XVII століття / В. Сергійчук. -- К. : Вид-во „Україна”, 1991. -- 253 с.; Сокульський А. Л. Морські походи запорожців / А. Л. Сокульский. -- Дніпропетровськ : Січ, 1995. -- 218 с. та ін..

У другому історіографічному блоці проаналізовано дослідження, що, згідно з тематичним розгортанням визначеної проблеми, пов'язані з епохою вітрильно-дерев'яного суднобудування останньої чверті XVIII - середини XIX ст. Учені цей період досить часто і невипадково називають добою Чорноморського флоту. Праці XIX - початку ХХ ст. зачіпають певні питання вітрильного суднобудування в Україні, відтворюють історію військово-морського флоту (Е. Аренс, З. Аркас, Д. Афанасьєв, М. Боголюбов, П. Бєлавенець, Ф. Веселого, С. Огородников). Комплексному сприйняттю всіх аспектів дерев'яного суднобудування допомагають розвідки, що за сюжетним навантаженням пов'язані з розбудовою міст, де відбувалося спорудження кораблів (Г. Ге, В. Головачов, А. Скальковський). Загалом дослідження XIX - початку ХХ ст., хоча і не стали основою для комплексних історіографічних студій, створили змістовне фактологічне підґрунтя, що є особливо цінним в наш час, бо іноді воно є єдиним джерелом інформації.

Новий етап вивчення теми розпочався в радянський період. У багатьох роботах верфі України розглядалися виключно крізь призму діяльності всього суднобудівного комплексу Російської імперії. Логіка наукових досліджень радянського періоду, як відомо, обмежувалася певними ідеологічними штампами. Історична кон'юнктура майже не превалювала в роботах, що розглядали генезис суднобудівної техніки, проте в працях, де розкривався „людський чинник”, вона висувалася іноді на перший план Фоменко В. План Запорозької верфі / В. Фоменко // Архіви України. -- 1969. -- № 3. -- С. 49--52; Шаповалов Г. И. Запорожская верфь XVIII в. / Г. И. Шаповалов // Судостроение. -- 1977. -- № 4. -- С. 51--55; Бакланова И. А. Рабочие судостроители России в XIX веке / И. А. Бакланова. -- Москва -- Ленинград : Изд-во АН СССР, 1959. -- 237 с. та ін.. У 70-90-ті рр. ХХ ст. з'являються книги, присвячені окремим заводам України. Вони мали характер нарисів і розраховувалися на широке коло читачів.

Після проголошення незалежних держав на пострадянському просторі започатковується подальший період у вивченні проблеми. У кінці ХХ - на початку XXI ст. російські науковці активно долучилися до розробки головних напрямів вітрильного суднобудування за акцентами створеної в їх державі сучасної історичної школи Волков С. В. Русский офицерский корпус / С. В. Волков. -- М. : Воениздат, 1993. -- 367 с.; История отечественного судостроения IX-XIX вв.: в пяти томах. -- Т. 1. Парусное и деревянное судостроение / В. Д. Доценко, И. В. Богатырев, Г. А. Вахарловский, П. А. Кротов, А. Г. Сацкий. -- СПб. : Судостроение, 1994. -- 472 с.; Гребенщикова Г. А. 120-пушечный корабль „Двенадцать Апостолов” / Г. А. Гребенщикова. -- Изд-во. Гангут. -- 2003. -- 104 с. и др..

Щодо України, то в ній немає ґрунтовних комплексних наукових розробок з питань вітрильного суднобудування - ані військового, ані цивільного. Розрізнені матеріали, представлені в працях краєзнавчої регіоналістики, сприяють накопиченню фактажу, проте не містять тих узагальнень, на які наштовхують досягнення місцевих адміралтейств у добу „вітрил”.

Третій історіографічний блок складають роботи з проблем суднобудування в добу „пари та металу”. Він починає формуватися в кінці XIX - на початку ХХ ст. Це був період інноваційно-технологічних перетворень, обумовлених бурхливим світовим індустріальним прогресом. В умовах домінування ліберальної системи переміщення технологічної інформації науковці отримали доступ до якісно нового джерельного матеріалу, що позначилося на змісті низки дослідницьких праць (П. Бєлавенця, Н. Дмитрієва, В. Колпичова та ін.).

У радянський період історіографічний доробок за названою проблемою починає накопичуватися в 20-40-ті рр. ХХ ст. Петров М. Подготовка России к мировой войне на море / М. Петров. -- М.-Л.: Воениздат, 1926. -- 260 с.; Костенко В. П. Эволюция мирового коммерческого флота / В. П. Костенко. -- Ленинград : Судопроект, 1930. -- 128 с.; Шершов А. П. История военного кораблестроения / А. П. Шершов. -- М.-Л. : Воениздат, 1940. -- 360 с. та ін. Нового наповнення він набуває в другій половині ХХ ст. У кінці 40-х та в 50-ті роки з'являються праці, присвячені видатним особистостям: кораблебудівникам, конструкторам, мореплавцям Быховский И. А. Мастера „потаенных” судов / И. А. Быховский. -- М. : Военно-морское изд-во, 1950. -- 93 с.; Островский Б. Степан Осипович Макаров, 1848--1904 гг. / Б. Островский. -- Ленинград : Молодая гвардия, 1951. -- 429 с. та ін.. Більшість книг за характером подання матеріалу мали вигляд нарисів. Тому джерельний матеріал, залучений дослідниками, втрачав певну науковість та набував літературно-художнього забарвлення.

Науковці України, зважаючи на особливості історичної науки в радянський період, зверталися до аналізу суднобудування в контексті відтворення загальної парадигми промисловості у виробничому комплексі Російської імперії. У концептуальному плані виділяється праця І. Гуржія Гуржій І. О. Україна в системі всеросійського ринку 60-90-х рр. XIX ст. / І. О. Гуржій. -- К. : Наукова думка, 1968. -- 190 с., де суднобудування автор пов'язав із розвитком економіки, торговельним річковим та морським судноплавством. У двох працях Л. Мельника Мельник Л. Г. Технічний переворот на Україні у XIX ст. / Л. Г. Мельник. -- К. : Вид-во Київського університету, 1972. -- 239 с.; Його ж. Формування робітничого класу на Україні (транспортний пролетаріат у 60--90-х роках XIX ст.) / Л. Г. Мельник. -- К. : Вид-во Київського університету, 1988. -- 102 с. уведено в науковий обіг матеріал, що робить можливим визначити місце та роль суднобудування в системі промисловості України в ХІХ ст.

У 1980-ті роки, заглиблюючись у вивчення історії певних типів кораблів, автори створили вагомі наукові доробки Мельников Р. М. Броненосец „Потемкин” / Р. М. Мельник. -- Ленинград : Судостроение, 1980. -- 287 с.; Цветков И. Ф. Линкор „Октябрьская революция” / И. Ф. Цветков. -- Л. : Судостроение, 1983. -- 240 с. та ін.. Безумовну наукову цінність становлять праці К. Шацилло, в яких висвітлюються фінансово-економічні засади кораблебудування на півдні України в кінці XIX - на початку ХХ ст. Шацилло К. Ф. Русский империализм и развитие флота накануне I мировой войны (1906--1914) / К. Ф. Шацилло. -- М. : Наука, 1968. -- 358 с.; Шацилло К. Ф. Государство и монополии в военной промышленности России (конец XIX -- 1914 г.) / К. Ф. Шацилло. -- М. : Наука, 1992. -- 270 с. та ін.

Зі зміною суспільно-політичної парадигми на пострадянському просторі в 90-ті рр. ХХ ст. дослідницька робота на теренах України із проблематики парового та металевого флоту набуває специфічного виміру. Дослідники з регіональної історії займаються окремими аспектами названої тематики, причому більшості робіт притаманна нарисова форма, що цілком виправдано - названі книги розраховані на широке коло читачів. На жаль, узагальнювальних науково-дослідницьких робіт ще не створено.

У підрозділі 1.2. „Джерельна база” використання автором документального підґрунтя здійснювалося на підставі урахування того, що джерела мають доповнювати одне одного, створюючи науково-інформаційний простір для осмислення проблеми. Пріоритет надавався документальним джерелам, як опублікованим, так і неопублікованим. Значна кількість джерел, опрацьованих у дисертації, сконцентрована в архівних установах: Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (Ф. 356 - Канцелярія Миколаївського військового губернатора та ін.), Російському державному архіві давніх актів, м. Москва (Ф. 21 - Справи Морського відомства та ін.), Російському державному військово-історичному архіві, м. Москва (Ф. 52 - Потьомкін-Таврійський Григорій Олександрович та ін.), Російському державному історичному архіві, м. Санкт-Петербург (Ф. 159 - Міністерство шляхів сполучення. Експедиція водних комунікацій та ін.), Російському державному архіві Військово-морського флоту, м. Санкт-Петербург (Ф. 243 - Управління Головного командира Чорноморського флоту й портів Чорного моря. Миколаїв та ін.), Державних архівах Миколаївської, Одеської, Херсонської областей та міста Севастополя.

Залучено документи фондів Російської Національної бібліотеки (РНБ, Санкт-Петербург), зокрема ті, що зберігаються у відділі рукописів. Окрім того, використовувалися матеріали відділу картографії РНБ.

Уведений в роботу джерельний матеріал архівного зберігання (всього автором опрацьовано 58 фондів та 267 справ) за цільовим призначенням й особливостями змісту має певну специфіку, що дозволяє поділити його на такі групи: матеріали офіційних установ, відповідальних за стан суднобудування, постанови, накази, циркуляри; організаційно-розпорядчі документи; розпорядження головного командира Чорноморського флоту і портів; листування з управлінськими структурами; підсумкові та поточні звіти; документи галузевих управлінь та їх установ на місцях, відповідальних за цивільне суднобудування та ін. середньовіччя суднобудування україна

Аналізуючи архівні джерела, автор мала можливість порівняти кількісний та якісний склад справ архівосховищ в Україні та Росії. Потрібно визнати, що пріоритет у науково-інформаційній значимості збережених документів з проблем історії суднобудування в Україні належить фондам Російського державного архіву Військово-морського флоту (Санкт-Петербург). У 20-30-ті рр. ХХ ст. фонди цього архіву поповнилися за рахунок 23371 справи, переданої з державного архіву Миколаївської області Миколаївський обласний державний архів. Путівник / [Блябліна В. В., Галдіна Г. С., Кравченко М. О. та ін.] ; під ред. Ш. С. Людковського. -- К. : Наукова думка, 1966. -- С. 256-258..

Основний масив документального комплексу дослідження становлять опубліковані джерела: законодавчі державні акти, документи офіційного справочинства, звітні документи підприємств, статистичні матеріали, друковані джерела тематичного та персоніфікованого характеру, мемуари, періодична преса. Опубліковані джерела дозволяють розглянути відповідно до певного проміжку часу розвиток суднобудівних осередків України, їх результативність у побудові кораблів та суден Записки, издаваемые Государственным адмиралтейским департаментом. -- Ч. VIII. -- 1827. -- 173 с.; Всеподданнейший доклад по Морскому министерству за 1910 год. -- СПб. : Тип. Морского мин-ва, 1911. -- 302 с. та ін. .

Велике значення для дослідження суднобудування в давній період та добу середньовіччя мають наративні джерела Страбон. География: в 17 кн. / Пер. статья и коммент. Г. А. Стратановского; Под общ. ред. проф. С. Л. Утченко : Ред. пер. проф. О. О. Крюгер. -- Репринт. Воспроизведение текста изд. 1964 г. -- М. : Ладомир, 1994. -- 944 с.; Літопис Руський / Переклав з давньоруського Л. Махновець. -- К. : Дніпро, 1989. -- 591 с. та ін.. У процесі дослідницького опрацювання з'ясовувалася наукова цінність документів та рівень об'єктивності вміщених відомостей.

Таким чином, сутнісне сприйняття історіографічного та джерельного матеріалу розвитку суднобудування України дозволяє розраховувати на створення об'єктивної картини його поступу протягом століть, що постає як результат креативної роботи багатьох поколінь.

У підрозділі 1.3. „Методологія дослідження” стверджується, що сучасна концепція історико-наукового пізнання дозволяє комплексно дослідити як усталену спадкоємність розвитку людського суспільства, так і характеристичні ознаки його набутків у матеріальному виробництві - цілеспрямованій творчій діяльності людей.

Специфіка методологічного підходу, застосованого в дослідженні, зумовлюється розумінням головного завдання суднобудівної галузі як сумарного виявлення потреб, що виникали в різних сферах суспільно-економічного життя, позначаючись і на „замовленні” певних видів плавучих засобів. Формувалися конкретні й специфічні завдання (на побудову військових кораблів, торгово-транспортних суден), які поступово ставали рушіями розвитку всіх напрямів суднобудування.

Засадничі підвалини дослідження викристалізовувалися завдяки сприйняттю теми і як науково-актуальної, і як інтегрально-значимої, що дозволило цілковито раціонально визначити місце застосування класичних і некласичних пізнавальних парадигм. У процесі дослідження теми використано методи загальнонаукового, конкретно-історичного та міждисциплінарного характеру, завдяки чому суднобудування постає в інтегрально-індустріальній перспективі не лише як об'єктивно зумовлена сфера діяльності людей, а й як причиново-наслідкова сутність інноваційно-технічних пошуків. Отже, творення широкого формату історії суднобудування в Україні не лише нагальна потреба сьогодення, а й перспективне завдання майбутнього. Саме таке бачення дозволяє відпрацьовувати методологію, застосовувати як апробовані, так і новітні методи наукового пошуку.

Другий розділ „Формування базисних засад суднобудування в Україні: історико-аналітичний огляд (від давніх часів до XVIII ст.)” складається із трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. „Трансформація процесів спорудження плавучих засобів у давню добу та в часи античності” наголошено, що засадничими у визначенні поступального розвитку суднобудування доцільно вважати принципи, закладені у свідомій діяльності людей і класифіковані як „творчі”, яким передувала „ідея” створення моделі засобу пересування по воді та втілення її в життя за допомогою відповідних матеріалів та інструментів. Продукування творчої ідеї - найбільш складне питання в історії світового суднобудування. В Україні матеріальні докази існування певних навичок суднобудування в первісному суспільстві, за свідченнями археологічних джерел, прослідковуються в добу неоліту, коли відбувався перехід від економіки привласнення до економіки відтворення.

Звернуто увагу на штучність віднесення початкової межі суднобудування в Україні до доби палеоліту без відповідної аргументації матеріальними артефактами. Загальне уявлення про будівництво човнів-однодеревок в Україні дають „південнобузький” і „деснянський” човни - археологічні знахідки другої половини ХХ ст. Незважаючи на географічну віддаленість місць знахідок, значну дистанцію в часі виготовлення та вікову різницю човнів, технологія їх побудови майже однакова, що вказує на спадкоємність досвіду побудови човнів-довбанок і дозволяє стверджувати про формування специфічної групи людей, яка займалася створенням водних засобів пересування. Різноманітний кістяний і камінний інструмент, використовуваний під час будування, свідчить про професійну зрілість давнього майстра-суднобудівника.

У підрозділі відстежено виняткову значимість суднобудування в ремісничому комплексі держав Північного Причорномор'я, де будувалися військові та торгові судна. Доведена переконливість позицій тих сучасних учених, які вважають, що технологія суднобудування в державах понтійського регіону відповідала рівню античної доби; у спорудженні суден брали участь сотні фахівців, а сама галузь забезпечувала засобами існування певні верстви населення.

У підрозділі 2.2. „Специфіка суднобудування в східних слов'ян за доби середньовіччя” відзначається, що відправними положеннями авторського аналізу поставленої проблеми стало таке: по-перше, у слов'ян розселення та освоєння територій України відбувалося по водних артеріях за допомогою плавучих засобів; по-друге, слов'янське суспільство раннього середньовіччя вже було поінформованим про тогочасні „світові” політичні процеси, що призводили до воєн (з використанням суден); по-третє, вихід Київської Русі до зовнішнього світу і подальше закріплення держави на міжнародній арені джерелознавча база відтворює за матеріалами військово-політичних відносин, у яких флоту належала важлива роль. Відповідно до наявних свідчень судна на Русі виготовлялися практично на всіх територіях, прилеглих до річкових басейнів. Весь комплекс виготовлення декількох сотень суден (а відбувалося це щороку) вимагав зусиль багатьох верств населення, залучалися як ремісники у містах, так і селяни-общинники в селах. Ремісники-чоловіки виготовляли корпус та його оснащення, а жінки ткали спеціальну тканину для вітрил. Практична реалізація наявних завдань могла здійснюватися лише на основі застосування державних принципів управління й регулювання процесами суднобудування під безпосереднім контролем великокняжої влади. Майстри-суднобудівники інтегрували власний досвід із зарубіжними інноваціями, покращуючи тим самим характеристики суден. Удосконалення технології виробництва супроводжувалося й поліпшенням знарядь праці.

У підрозділі 2.3. „Козацькі традиції як модифіковані форми досягнень майстрів суднобудування” доводиться, що козацтво, вийшовши на історичну арену, започаткувало новий етап розвитку суднобудування в Україні, матеріальним набутком якого стає створення флоту. У його склад входили річкові та морські судна - військові, транспортні, промислові. Створюючи нові типи суден, козаки послуговувалися суднобудівними традиціями Київської Русі. У відповідності до загальновизнаних переваг конструкції бойового судна козаків („чайки”) простежено зміну технології побудови. Наголошено на невтомному опікуванні з боку козацького керівництва процесом вдосконалення побудови „чайок”. Якщо в період „раннього козацтва” майстри створювали судна із застосуванням найбільш доступних природних матеріалів, то в подальшому використовувалося обладнання, що його надавав складний ремісничий комплекс. На території Січі постійно мешкало кілька сотень ремісників для виробництва човнів, реманенту й озброєння.

Визначено, що будівництво суден відбувалося майже на всіх прилеглих до річкових басейнів територіях та активізувало головні сфери соціально-економічного й торгового життя суспільства. Україна мала значний обсяг зарубіжних торговельно-обмінних операцій, у яких лідирували саме власники плавзасобів. Власник рибальського судна вважався заможним козаком, який для „експлуатації рибальського угіддя” залучав найману працю Голобуцький В. Запорозьке козацтво / В. Голобуцький. -- К. : Вища школа, 1994. -- С. 115.. Отже, суднобудування, ставши одним із провідних напрямів середньовічного ремесла, сприяло закладанню в потенційних можливостях господарства України буржуазного способу виробництва.

Третій розділ - „Суднобудування на теренах України і взаємозв'язок зі світовими концепціями його вибудовування (ХVІІІ - перша половина ХІХ ст.)” складається з п'яти підрозділів, що акумулюють відомості про вітрильне суднобудування.

У підрозділі 3.1. „Формування центрів суднобудування в Україні та особливості створення суден” простежено зв'язок суднобудування на теренах України з геополітичними інтересами Російській імперії на Півдні. Наголошено, що у ХVІІІ ст. започаткування суднобудування відбувалося за мілітаристською спрямованістю, якою відзначалася робота всіх осередків, починаючи із Запорозької корабельні на о. Мала Хортиця (закладено в 1737 р.). Утворення головних баз будівництва, ремонту і розташування Чорноморського військового флоту - Херсона, Севастополя, Миколаєва - відбувалося в 70-80 ті рр. ХVІІІ ст., ці роки доречно виділити в етап екстреного суднобудування, зумовленого військовими подіями. Аналізуючи результативність організаційних заходів щодо створення казенних верфей, з'ясовано як негативні, так і позитивні наслідки. Реалізація завдань відбувалася без урахування економічних важелів та наявних людських ресурсів, внаслідок чого зазнала провалу ідея швидкого створення адміралтейств, утвердилася практика хронічного затягування термінів побудови суден.

Становлення верфей супроводжувалося визначенням особливостей конструкцій і технології спорудження суден. Існування незалежного від центральних інститутів влади Чорноморського адміралтейського управління дозволяло оперативно вирішувати поставлені питання. Усі проекти, за винятком перших, розроблялися на місці.

Початок 1790-х років варто розглядати як подальший етап розвитку суднобудування в Україні в умовах миру. У цей час окреслюється специфіка створених осередків: у Миколаєві зосередилися головні інститути управління; центром суднобудування став Херсон. Усі дев'ять лінійних кораблів Чорноморського флоту були побудовані місцевим адміралтейством. Севастополь перетворився на військовий порт.

Діяльність суднобудівних осередків стимулювала промисловий розвиток в Україні, створювалися нові виробництва - ливарне, гарматне, суконне, канатне та інші.

У підрозділі 3.2. „Організація управління, форми структуризації, основні чинники функціонування верфей кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст.” розкривається безпосередня залежність поступу суднобудування в Україні від двох чинників: по-перше, від уявлень імператорів Росії щодо ролі й місця флоту в державі та на зовнішньополітичній арені; по-друге, від якісних змін у технології побудови водного транспорту в західноєвропейських країнах. Зазначені чинники віддзеркалилися в новому етапі суднобудування в Україні. У 1798 р. ліквідовується самостійність Чорноморського адміралтейського правління. Питання закладки й спуску судна, внесення змін до проекту, створення креслень вирішувалися відтепер на рівні центрального управління.

На початку ХІХ ст. у соціально-економічному розвитку міст південної України прослідковується певна градація: мілітарна спрямованість Севастополя, Миколаєва та торговельно-промислова Херсона й Одеси. Така спеціалізація визначила в майбутньому характер організації процесу суднобудівних робіт. У 1809 р. в організацію суднобудування на українських землях уводиться нетрадиційний для Російської імперії економічний прийом, який у той період отримав назву „підряд”, - створення суден за рахунок залучення приватної ініціативи й капіталу (спочатку в Херсоні, а згодом у Миколаєві). Значно пізніше, майже через півстоліття, перший досвід підрядного будівництва кораблів запроваджено на півночі Росії (С.-Петербург) Шевырев А. Т. Русский флот после Крымской войны: либеральная бюрократия и морские реформы / А. Т. Шевырев. -- М. : Изд-во МГУ, 1990. -- С. 130..

Найбільш результативно його використовував головний командир Чорноморського флоту й портів і військовий губернатор Миколаєва й Севастополя віце-адмірал О. Грейг. Саме з його діяльністю пов'язується подальший етап розвитку суднобудування (1816-33 рр.), що характеризується розширенням управлінської ініціативи на Півдні, упровадженням технологічних новацій, вдосконаленням конструкцій вітрильників. У 1819 р. адміралтейство Миколаєва починає освоювати побудову принципово нового типу суден - пароплавів. Їх поява на Півдні відбувалася синхронно з європейськими центрами суднобудування.

Із відставкою О. Грейга завершується понад 25-річний період, коли при керівництві кораблебудуванням в України стояли особи, що за походженням та родинним корінням мали безпосереднє відношення до західноєвропейської соціокультури (В. Фондезін, І. де Траверсе, О. Грейг). Підкреслено, що їх роль доцільно сприймати в контексті надбань тогочасної Європи з безумовним урахуванням специфіки економічного розвитку та державно-правового регулювання Російської імперії.

У підрозділі 3.3. „Виробничий потенціал напередодні Кримської війни: роль політико-економічної компоненти” з огляду на історичну перспективу значну увагу приділено тим суперечностям, що виникли в другій чверті XIX ст. між станом світового дерев'яного суднобудування та досягненнями машинної індустрії. Вони визначили характер наступного етапу в досліджуваній проблемі - 1833-53 рр.

У 30-40 рр. XIX ст., відповідно до потреб часу, відбувається модернізація виробничої бази Миколаївського і Севастопольського адміралтейств. Переобладнання вже чинних виробничих потужностей збігається в часі зі створенням нового адміралтейства в Севастополі. Організатором і керівником всіх названих робіт став М. Лазарев. Він ініціює подальші зміни конструкції вітрильників, котрі відбувалися завдяки запозиченням новітніх досягнень англійського кораблебудування (така практика використовувалася й раніше). Порівняння динаміки роботи казенних та підрядних верфей (за статистичними даними) дає можливість стверджувати, що останні зробили значний внесок у поповнення флоту бойовими й транспортними суднами. Приділено увагу конкретним особистостям, які займалися суднобудуванням.

Головне Чорноморське управління в 30-40-х рр. XIX ст. було добре поінформоване про включення до складу військово-морського флоту Англії та Франції парових суден. Проте далі директив про необхідність розпочати таку ж роботу справа не пішла. До кінця 40-х рр. XIX ст. в Миколаївському адміралтействі споруджено лише 15 пароплавів за цільовим замовленням військово-морського відомства.

Останній етап вітрильно-дерев'яного суднобудування (1853-65 рр.) безпосередньо пов'язаний із Кримською війною та її наслідками (знищенням Чорноморського флоту). Криза та руйнація засад вітрильного суднобудування - характеристичні ознаки цього часу. Подальший розвиток промисловості зажадав розробки принципово нових технічних рішень щодо матеріалу й технології побудови суден.

У підрозділі 3.4. „Зв'язок цивільного суднобудування з потребами торгово-транспортних операцій” домінантою дослідження стала Херсонська цивільна верф (найбільш результативна та значима в історичній ретроспекції), де створювалися як річкові, так і морські судна. Поява в Херсоні спеціалізованого осередку цивільного суднобудування в кінці XVIII ст. обумовлювалася декількома чинниками: потребами ведення зовнішньої та внутрішньої торгівлі за допомогою суден; невдалими спробами організувати цивільне суднобудування на казенних верф'ях; провалом заходів щодо створення верфі в Кичкасах (1795-97 рр.).

У кінці XVIII - першій половині XІХ ст. Херсонська верф пройшла два етапи. У першому, що починається в 1797 р. (закладено два торгових судна), ініціаторами формування осередку стають підприємці регіону, які влаштовують на березі Кошової міську верф. Комерційний зиск підприємців був цілком виправданим. У 1810-30 рр. на верфі побудовано 347 суден.

У 1830 році започатковується подальший етап її виробничої діяльності. Превалювання суден іноземних флотів у торгово-транспортних операціях змусило уряд спрямувати зусилля на розвиток цивільного суднобудування. Видається наказ про „заснування в Херсоні купецької верфі з конторою”. У 1830-34 рр. створюється структура управління верфі, яка зберігалася без істотних змін протягом 70 років. Судна, що будувалися, розподілялися на три групи: морські, каботажні й річкові. Тільки з 1833-42 рр. на воду спущено цілий торговельний флот: 7 корветів, 43 бриги, 127 требаків.

Апробація пароплавобудування для внутрішніх водних шляхів здійснюється в 1821 р. в містечку Мошни Черкаського повіту Київської губернії. Наголошено, що спорудження такого судна в Україні, як і в усьому світі, почалося завдяки приватнопідприємницькій ініціативі.

Центром цивільного пароплавобудування України став Миколаїв, де створення принципово нових типів суден здійснювали приватні верфі. У 1826-32 рр. вони побудували 4 пароплави. Невигідні умови контрактів негативно позначилися на зацікавленості підприємців щодо створення таких суден, у зв'язку з чим подальше спорудження пароплавів підрядники припиняють.

Потреби різних верств населення в плавзасобах, перш за все річкових, задовольняли невеликі верфі, що існували в регіонах, де були внутрішні водні шляхи, якими перевозилися основні вантажі. Приватні верфі представляли мануфактурний тип виробництва із широким розподілом праці (теслі, ковалі, конопатники, токарі та ін.).

У підрозділі 3.5. „Формування кадрового складу суднобудівних осередків” з'ясовано, що кожна верф на початковому етапі становлення робочих колективів мала свої особливості. У Херсоні переважало залучення вільнонайманих осіб та іноземців. У Севастополі йшов відбір матросів, які знали ремесла, з екіпажів кораблів і порту. У Миколаєві масово готувалися робітники з рекрутів. Крім того, були засновані адміралтейські поселення. На всіх верф'ях використовувалася праця казенних майстрів, приписних селян, найманих фахівців, каторжан. У першій половині ХІХ ст. формування робочих колективів адміралтейств України здійснювалося на принципах пріоритетності примусової праці - робочі екіпажі, ластові команди, арештантські роти тощо. Доведено, що в середині 1850-60-их рр. незацікавленість працівників у кінцевих результатах діяльності засвідчила кризу системи кадрового підбору, внаслідок чого відбувається заміна в адміралтействах казенних робітників на вільнонайманих (останні в 1862 р. складали 98,7%).

Вільнонаймані робітники вважалися головною силою під час спорудження кораблів на підрядних верф'ях. Ця умова прописувалася в контрактах, що укладалися із підприємцями.

Виявлено, що панування примусової праці було неможливим на цивільних верф'ях. Показано динаміку змін у кількісному та якісному складі робітників та спеціалістів цивільної Херсонської верфі в кінці XVIII - першій половині XIX ст.

Четвертий розділ - „Вплив світових новацій на суднобудування в Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)” - складається з п'яти підрозділів.