Актуальність теми. Глибоке і об'єктивне дослідження української історіографії - неодмінна умова подальшого розвитку вітчизняного історичного знання, його поширення, утвердження національних традицій української історичної науки, формування історичної свідомості. Одним із незаперечних законів еволюції історичної науки виступає спадковість між істориками різних поколінь, яку забезпечує історіографія. Сучасний етап розвитку української історичної науки характеризується відродженням національних традицій, переосмисленням багатьох історіографічних оцінок, узагальненням досвіду, набутого нашими попередниками.

У радянській історіографії промисловий розвиток країни був однією з пріоритетних тем для вивчення. Свідченням цього є значна кількість робіт з даної проблематики. Однак більшість праць, зазнаючи впливу панівної ідеології, характеризуються певною заангажованістю, яка виявляється в однобічному зображенні подій, позбавленому об'єктивної оцінки. Тим не менш був нагромаджений величезний емпіричний матеріал і сформульовані важливі теоретичні положення щодо історіографії промислового розвитку Донбасу. Тому на сьогодні важливим питанням є узагальнення наукового доробку радянських істориків, що займались вивченням історії промислового розвитку Донбасу.

Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається кількома групами взаємопов'язаних чинників:

1) нагальними потребами щодо реконструкції історії України з урахуванням регіональної специфіки, обумовленої наявністю певних прогалин у висвітленні обраної проблеми в існуючій літературі;

2) концептуалізацією та комплексним підходом до історіографічного аналізу праць радянських дослідників, присвячених пореформеному розвитку Донбасу другої половини ХІХ - початку ХХ ст.3) необхідністю висунення та обґрунтування концептуальних підходів до розв'язання ряду фундаментальних проблем історії Донбасу зазначеного періоду (як-то особливості становлення та розвитку кам'яновугільної, металургійної та залізничної промисловості, формування та еволюція колективно-капіталістичних об'єднань, формування й розвиток робітничого класу регіону тощо);

4) нагальною потребою в подоланні існуючих ідеологічних стереотипів та міфологем навколо історії промисловості регіону.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане відповідно до наукової теми Донецького національного університету "Актуальні проблеми історії України: регіональні аспекти" (номер державної реєстрації № 0105U004466).

Об'єктом дослідження є праці радянських істориків (узагальнюючі праці з історії СРСР та Української РСР; індивідуальні й колективні монографії; наукові статті; матеріали наукових конференцій; дисертації та автореферати дисертаційних досліджень) за 1920-1991 рр. з історії промислового розвитку Донбасу другої половини XIX - початку XX ст.

Предметом дослідження виступає аналіз радянської історіографії промислового розвитку Донецького басейну другої половини XIX - початку XX ст., яка формувалася під впливом відповідної суспільно-політичної кон'юнктури.

Хронологічні межі дослідження обмежуються 1920-1991 рр. Нижня часова межа зумовлена початком формування радянської концепції пореформеного розвитку Донбасу. Верхня межа дослідження обумовлена зміною історіографічної ситуації в Україні у зв'язку із здобуттям нею незалежності.

Географічні межі дослідження окреслені територією так званого "Старого Донбасу”, що перебував у складі трьох адміністративно-територіальних одиниць: північні райони Донеччини та Луганщини входили до складу Харківської губернії, західні території Північного Приазов'я та західні райони Луганщини - до складу Катеринославської губернії, а землі на схід від р. Кальміус належали Області Війська Донського. Також у загальному контексті розглядаються інші українські землі, що знаходились в єдиному економічному просторі з Донецьким басейном.

Метою дисертаційного пошуку є дослідження радянської історіографії промислового розвитку Донецького басейну в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., визначення здобутків та недоліків радянських науковців у вивченні проблеми.

Задля реалізації поставленої мети в дисертації розв'язуються такі дослідницькі завдання:

· проаналізувати радянську наукову літературу, присвячену історії промислового розвитку Донбасу 1861-1914 pp.;

· охарактеризувати археографічну діяльність у рамках проблеми, проаналізувати публікації документів пореформеного розвитку Донбасу на предмет повноти, достовірності археографічної обробки;

· визначити методологічні засади радянської історіографії в вивченні пореформеного розвитку Донбасу;

· встановити основні етапи вивчення радянськими дослідниками історії промислового розвитку Донецького басейну в 1861-1914 pp.; показати рівень вивченості проблеми на кожному з них;

· систематизувати праці радянських науковців, присвячені зазначеній тематиці, класифікувати їх за певними тематичними групами;

· узагальнити основні висновки радянської історіографії промислового розвитку Донбасу;

· простежити еволюцію радянської історичної думки на прикладі відображення промислового розвитку Донбасу другої половини ХІХ - початку ХХ ст. в історіографії;

· порівняти характер тлумачення окремих подій під впливом суб'єктивних і об'єктивних обставин;

· встановити недосліджені або сфальсифіковані аспекти проблеми, накреслити напрямки подальшого вивчення проблеми.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в дисертації зроблена одна з перших спроб критичного аналізу радянської історіографії промислового розвитку Донбасу в другій половині ХІХ - початку ХХ ст. на основі детального вивчення історіографічних джерел, спираючись на сучасні методологічні засади. Розглянуті надбання та недоліки радянської історіографії щодо вивчення пореформеного розвитку Донбасу. Розроблена періодизація розвитку радянської історіографії формування наукової думки радянських істориків щодо висвітлення питань промислового розвитку Донбасу, виявлені особливості різних історіографічних періодів.

Здійснено порівняльний аналіз напрямків та пріоритетів дослідницького пошуку таких аспектів проблеми, як розвиток різних галузей промисловості Донбасу, формування та еволюція монополістичних об'єднань, формування робітничого класу в зазначений період та соціальні умови праці робітників тощо. Вивчення літератури дозволило подолати численні неточності, фактичні помилки, відверті перекручення стосовно окремих подій та процесів, пореформеного розвитку Донбасу в радянській літературі.

Опрацювання широкого пласту наукової літератури з теми дослідження дало підстави для подолання радянських стереотипів у висвітленні подій пореформеного розвитку Донбасу. Автор намагається при висвітлені теми дисертації подолати ідеологічні нашарування, привернути увагу дослідників до найменш вивчених проблем подальшого наукового пошуку.

Практичне значення здобутих результатів визначається тим, що висновки, узагальнення, наукова інтерпретація можуть бути використані у подальшій науковій роботі, сприятимуть подальшому дослідженню історіографії соціально-економічного розвитку Донбасу другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Матеріали дисертації можуть бути використані у краєзнавчій та музейній роботі, для розробки спеціальних курсів, оглядів, навчально-методичних посібників, довідників, бібліографічних покажчиків з історії Донбасу другої половини ХІХ - початку ХХ ст., у громадсько-політичній діяльності.

Особистий внесок здобувача полягає в розробці актуальної для вітчизняної науки проблеми, яка дотепер не стала предметом спеціального дослідження. В роботі, з одного боку, узагальнено науковий доробок радянських істориків у вивчення промислового розвитку Донбасу, з другого - з'ясовано повноту дослідження ними вузлових проблем, надано критичний аналіз їх праць. Висновки і результати, у тому числі ті, що характеризують наукову новизну, сформульовані й одержані здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення представленої автором наукової концепції обговорювались на засіданні кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету. Результати дослідження були оприлюднені на кількох наукових конференціях, з-поміж яких: IV та V Всеукраїнська науково-практична конференція для молодих вчених (Маріуполь, 2007, 2008), ХІ підсумкова науково-практична конференція викладачів (Маріуполь, 2009), 63-я міжнародна наукова конференція "Каразінські читання" (Харків, 2010).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 10 наукових праць (із них 6 - у фахових виданнях, визначених ВАК України).

Структура дисертації зумовлена поставленою метою, хронологічними та географічними межами та логікою викладу матеріалу. Робота складається зі вступу, трьох розділів (9 підрозділів), висновків та списку використаних джерел та літератури (714 назв). Загальний обсяг дослідження становить 259 сторінок, з яких основний текст - 188 сторінок.

донбас історіографія промисловий розвиток

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, хронологічні й географічні межі наукового пошуку, доводиться наукова новизна та практичне значення розробки теми.

У першому розділі - "Стан вивчення проблеми, джерельна база та методологія дослідження”, що складається з трьох підрозділів, - проаналізовано стан наукового осмислення проблеми, охарактеризовано джерела, а також визначені методологічні засади дослідження.

У підрозділі 1.1 - "Стан вивчення проблеми” - розглянуто історіографічну ситуацію навколо дослідження проблеми, а також присвячений їй історіографічний доробок.

В підрозділі зазначено, що за радянської доби вивчення пореформеної історії Донбасу відбувалося у руслі марксистсько-ленінської методологічної парадигми з численними ідеологічними міфологемами, викривленнями та спотвореннями на догоду політичній кон'юнктурі та поточному партійному курсу. У розумінні історіографічної ситуації радянського періоду одним із вихідних положень було уявлення про розповсюдження в СРСР жорстких принципів партійної дисципліни на сферу інтелектуальної діяльності. Для радянської історичної науки ключове значення мали рішення партійних форумів, висловлювання лідерів КПРС і держави, які набували характеру директив і не передбачали найменшого відхилення за межі дозволеного. Партійно-державні методологічні настанови ґрунтувалися на ідеї побудови комунізму, унаслідок чого розгляд усіх суспільних процесів провадився крізь призму просування до "світлого майбутнього”. Тому суперечливий доробок радянської історіографії з історії Донбасу, хоча й не позбавлений деяких позитивів, потребує тим не менш ґрунтовного та диференційованого підходу.

Перші історіографічні праці, присвячені зазначеній проблемі, були опубліковані наприкінці 50-х рр. ХХ ст. (збірки статей з історії робітничого класу (1958, 1964, 1972 рр.), набувши більш узагальнюючого характеру у 70-ті роки ХХ ст. ("Вопросы историографии рабочего класса” (1970 р.), "Очерки историографии рабочего класса” (1975 р.) та ін.). У цей час було видано декілька історіографічних праць, присвячених дослідженню робітничих рухів.С. Валк, В. Міцуров, Ю. Крітській у своїх роботах Валк С.С. Советская историография революционного народничества 70-х - начала 80-х годов XIX века / С.С. Валк // Советская историография классовой борьбы и революционного движения в России. - Ч.І. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1967. - С. 133-160; Мицуров В.В. Российское рабочее и социал-демократическое движение 70-х - начала 90-х годов XIX века в советской исторической литературе / В.В. Мицуров // Советская историография классовой борьбы и революционного движения в России. - Ч.І. - Л.: ЛГУ, 1967. - С. 161-206. аналізували роботи К. Пажитнова, М. Балабанова, М. Покровського В. Невського Г. Панкратової та ін. Однак висновки дослідників відповідали своєму часу: автори наголошують на недостатньому вивченні в історіографічній літературі теми "В.І. Ленін - історик робітничого та соціал-демократичного руху в Росії”, піддали критиці висновки "буржуазних” дослідників про те, що в Росії кінця XIX ст. не існувало пролетаріату.

Короткі історіографічні огляди стосовно становища робітників Донбасу містили монографії Ю. Кір'янова Кирьянов Ю.И. Жизненный уровень рабочих России (конец XIX - начало XX в.) / Ю.И. Кирьянов. - М.: Наука, 1979. - 287 с. , Е. Крузе Крузе Э.Э. Положение рабочего класса России в 1900-1914 гг. / Э.Э. Крузе. - Л.: Наука, 1976. - 299 с. Её ж. Условия труда и быта рабочего класса России в 1900-1914 годах / Э.Э. Крузе. - Л.: Наука, 1981. - 143 с. , Ю. Сєрого Серый Ю.И. Рабочие Юга России в период империализма (1900-1913) / Ю.И. Серый. - Ростов на Дону, 1971. - 211 с. . В роботі "Рабочие Юга России 1914 - февраль 1917” (1971) Ю. Кір'янов зазначав, що фактично історіографія проблеми бере витоки з перших років радянської влади Кирьянов Ю.И. Рабочие Юга России 1914 - февраль 1917 / Ю.И. Кирьянов. - М.: Наука, 1971. - 307с. . Автор наголошував на партійній приналежності перших істориків, що займались розробкою проблем історії промисловості та робітництва. Він називав М. Балабанова, Л. Лібермана, А. Єльницького колишніми меншовиками та есерами, і хоча їх внесок був вагомим, їх погляди на природу суспільних рухів були помилковими, адже вони не пов'язували рухи з діяльністю партійних організацій різних політичних напрямків. Автор стверджував, що з початку 30-х років трактування багатьох питань втратило творчу направленість і вивчення історії пролетаріату перетворилось на вивчення його політичних та революційних виступів. Новий етап, на думку дослідника, в історіографії соціально-економічного розвитку країни було розпочато наприкінці 40-х - 50-х рр. XX ст., коли з'явились роботи з історії промисловості та пролетаріату Росії і доволі чисельна література з історії робітників різних промислових районів, зокрема Півдня. Серед них автор виділяє роботи Л. Бардагової та Ю. Сєрого.

Зазначаючи внесок Г. Панкратової в розробку проблем історії пролетаріату Б. Бураков доводив, що дослідниця поглиблено розробила ленінське методологічне положення про діалектичний зв'язок та єдність російського пролетаріату і пролетаріату окремих національних регіонів, піддала критиці погляди національних українських істориків, а саме М. Грушевського та М. Яворського, які говорили про особливий тип українського пролетаріату - "чуждого, пришлого, незаинтересованного в национальном освобождении” Бураков Ю.В. A. M. Панкратова и становление советской историографии рабочего класса Украины периода капитализма / Ю.В. Бураков // Рабочий класс СССР - ведущая революционная и созидательная сила общества (К 90 - летию со дня рождения академика A. M. Панкратовой). Тезисы докладов и сообщений республиканской научной конференции 5-7 февраля 1987 г. - Донецк: ДГУ, 1987. - С. 85-86. . Цю ж точку зору поділяв і В. Сарбей Сарбей В.Г. Очерки по методологии и историографии истории Украины / В.Г. Сарбей. - К.: АН УССР, 1989. - 245 с. . Говорячи про період розвитку капіталізму, вчений підкреслював значення праць В. Леніна для наукової розробки соціально-економічної історії України ХІХ ст.

Фактично всі наступні праці науковців оцінювались не з погляду історичної науковості та об'єктивності, а з боку їх відповідності працям В. Леніна. Прикладом цього є історіографічний огляд праць радянських дослідників, присвячених історії пролетаріату, в роботі "Рабочий класс России. От зарождения до начала XX в." (1989).

В цей же час виходить ґрунтовне історіографічне дослідження "Историография истории Украинской ССР" (1987), в якому дослідники торкались історіографії історії України періоду капіталізму та імперіалізму і, таким чином, підводили підсумок розвитку історичної науки, її передових суджень та ідей наприкінці 80-х рр. ХХ ст., аналізуючи не тільки історію України в цілому, але й окремих її регіонів.

Стосовно формування робітничого класу, в праці акцентувалась увага на тому, що саме питання постало тільки у 20-ті рр. ХХ ст. і лише у вигляді окремих проблем. Таким чином, повністю було відкинуто здобутки дослідників дореволюційного періоду та перших післяреволюційних років. До уваги взято праці 40-50-х рр. ХХ ст., у яких історичний процес розглядався з позицій "марксистсько-ленінської" методології.

Питання пореформеного розвитку Донбасу в радянської історіографії розглянуто в дисертації О. Саманцова Саманцов О.П. Кам'яновугільна та металургійна промисловість Донецько-Придніпровського економічного регіону кінця ХІХ - початку ХХ століття (проблеми історіографії) / О.П. Саманцов: Дис. на здоб. канд. іст. наук. - Спец. 07. 00. 06. - Запоріжжя, 2007. - 251 с. . На думку автора, радянські наукові школи, відродивши інтерес до даної проблематики, часто виконували роль наукового супроводу й інтелектуальної опори панівної ідеології. Одночасно робилася переоцінка досягнень попередньої історіографії, що істотно звужувало можливості досліджень, а в ряді випадків призводило до свідомої упередженості. О. Саманцов зазначає, що дослідження й інтерпретація процесу формування та розвитку вугільної і металургійної промисловості Донецько-Придніпровського економічного регіону кінця ХІХ - початку ХХ ст. в радянській історіографії відбувалося епізодично і фрагментарно, і залежали від ідеологічної спрямованості.

Певним дисонансом у цей час стали праці істориків української діаспори. Так, Б. Винар у праці "Розвиток української легкої промисловості" (1955 р.) звернув увагу на прискорений розвиток української промисловості в середині 70-х - 90-х pp. XIX ст.к. Кононенко в монографії "Ukraine and Russia: A history of the economic relations between Ukraine and Russia (1654-1917) ” (1958 p.) дав ґрунтовний аналіз розвитку української промисловості з другої половини XVII до початку XX ст., зосереджуючи увагу, зокрема, на пореформеному періоді, де розглянув такі галузі української промисловості, як вугільна та металургійна, а також розвиток транспорту. Окрім того, дослідник виклав своє бачення впливу Росії на економічний розвиток України.К. Кононенко підкреслював, що стосовно України Російською імперією провадилася виключно колоніальна політика.

Таким чином, незважаючи на певні досягнення у вивченні історіографії проблеми, доводиться констатувати, по-перше, відсутність узагальнюючих праць; по-друге, досить високий рівень упередженості оцінок та висновків щодо стану вивчення проблеми. Таким чином, проблема, обрана дисертантом для дослідження, багато в чому залишається нерозробленою.

У підрозділі 1.2 - "Джерельна база дослідження" зазначено, що історіографічний характер роботи зумовлює специфіку її джерел. У зв'язку з цим документи та матеріали, що складають джерельну основу дисертації, типологічно розподілено на декілька груп.

Першу і основну групу становлять історіографічні джерела, які включають праці істориків: монографічні дослідження, наукові статті, дисертації, тези та нотатки з досліджуваної теми, виступи й дискусії, рецензії, матеріали наукових конференцій, бібліографічні покажчики, навчальні посібники, довідкові та науково-популярні праці з історії України, що і є головним об'єктом нашого дослідження. До зазначеної групи ввійшли і праці В. Леніна, які закладали методологічну основу радянської історіографії в оцінці та аналізі істориками зазначеної проблеми.

Другу групу джерел дисертаційної праці складають історичні джерела, без яких неможлива об'єктивна оцінка правильності висновків у дослідженнях, вплив історичних умов на формування поглядів дослідників на промисловий розвиток Донбасу пореформеної доби. Джерела цієї групи, в свою чергу, поділяються на чотири підгрупи.

До першої підгрупи ми віднесли документи керівних органів КПРС та радянської держави, а також промови й доповіді їх провідників. Вони є незамінними при вивченні організаційної сторони формування радянської концепції промислового розвитку Донбасу пореформеного періоду.

Другою підгрупою історичних джерел є археографічні збірки. В них вміщені документи й матеріали, запозичені із центральних, республіканських та обласних державних і партійних архівів. У переважній більшості всі опубліковані документи стосуються історії боротьби пролетаріату: "Рабочее движение в России в XIX веке: Сборник документов и материалов” (1955), "Донбасс в революции 1905-1907 гг.: сборник документов и материалов” (1955), "Робітничий рух на Україні в роки реакції (червень 1907 - 1910): Збірка документів” (1965), "Робітничий рух на Україні (становище та боротьба робітничого класу) 1861-1884 pp.: збірка документів” (1986) та ін. На превеликий жаль, вони опубліковані у тому вигляді, який найбільше відповідав вимогам існуючої схеми у викладенні подій. Матеріали купійовані й у більшості випадків відображають або розмах робітничого руху, або жорстокість царської влади. Їх доцільно використовувати для визначення повноти джерельної основи досліджень пореформеного розвитку Донбасу, здійснених різними поколіннями радянських науковців. Вони дають змогу безпосередньо проаналізувати процеси, що відбувалися в соціально-економічному розвитку Донбасу другої половини XIX - початку XX ст., порівняти власні висновки з висновками науковців радянської доби, охарактеризувати археографічну діяльність радянських дослідників.

Третю підгрупу історичних джерел репрезентують матеріали особового походження, які представлені спогадами робітників різних галузей промисловості, мемуарами, листами, щоденниками гірничих інженерів, шахтарів.

Періодична преса (газети, журнали тощо), матеріали якої складають четверту підгрупу, посідає провідне місце у джерельній базі нашого дослідження. Адже преса, різноманітна за характером походження, за сутністю, безперечно зосереджує цінну фактологічну інформацію.

Таким чином, використаний комплекс джерел, їх наукова інтерпретація та критичний аналіз дозволяють об'єктивно і в повній мірі реалізувати поставлені мету та завдання дисертації.

У підрозділі 1.3 - "Методологія дослідження" - визначено, що методологічну основу дослідження становить комплекс наукових принципів і методів, спрямованих на всебічне висвітлення радянської історіографії промислового розвитку Донбасу. В його основу покладено системний та комплексний підходи, які ґрунтуються на принципах історизму, наукової об'єктивності, альтернативності, структуралізму, поєднання загального й особливого. Дослідницькі завдання вирішувалися шляхом застосування спеціальних методів, з-поміж яких - історіографічно-генетичний, історіографічно-типологічний, історіографічно-порівняльний, проблемно-хронологічний, синхронний, статистичний. Зазначені принципи та методи забезпечують наукову вірогідність результатів дослідження, дозволяють дійти обґрунтованих висновків.

У другому розділі - "Радянська історіографія про промисловий розвиток Донбасу другої половини ХІХ - початку ХХ ст. ”, що складається з трьох підрозділів, здійснено аналіз стану вивчення зазначеної проблеми в радянській історіографії, показані витоки формування більшовицької концепції промислового розвитку Донбасу в другій половині ХІХ - початку ХХ ст.

У підрозділі 2.1 - "Розвиток кам'яновугільної та металургійної промисловості Донбасу в працях радянських істориків та економістів" міститься виклад, аналіз та інтерпретація концепцій та точок зору на розвиток кам'яновугільної та металургійної промисловості Донбасу радянськими науковцями.

Відзначається, що характерною рисою радянської історіографії було вивчення історії виключно в руслі марксистсько-ленінської методологічної парадигми.

Одними з перших наукових досліджень промисловості Донецького басейну за радянських часів, стали праці Л. Лібермана, Р. Арського, зокрема, "Металлургические заводы Юга России” (1923).

Особливості розвитку вугледобувної галузі Донбасу пореформеної доби також висвітлювалися у працях М. Яворського, О. Оглоблина, М. Слабченка, які в контексті відображення українських чи загальнодержавних промислово-економічних та соціальних процесів за часів формування капіталістичних відносин розглядали й особливості розвитку вугледобувної галузі Донбасу в зазначений період.

Політична ситуація другої половини 50-х рр. ХХ ст. дозволила переглянути деякі принципи аналізу розвитку кам'яновугільної та металургійної промисловості Донбасу другої половини ХІХ ст. Це знайшло відображення у працях Г. Бакулєва "Черная металлургия Юга России” (1953) та "Развитие угольной промышленности Донецкого басейна" (1955). В цих роботах в контексті загального промислового розвитку Російської імперії в пореформений період розглядалися основні питання видобутку вугілля і виробництва металу на Півдні України, темпи й рівень промислового розвитку, споживання на душу населення металу, рентабельність, імпорт чавуну, сталі, інвестиції іноземного капіталу тощо.

Вагомий внесок у дослідження проблеми зробив І. Гуржій. У своїй монографії "Україна в системі всеросійського ринку 60-90-х рр. ХІХ ст." (1968) на широкому колі архівних і друкованих документів вчений висвітлював комплекс питань, пов'язаних з розвитком промисловості в Україні.

Своєрідним підсумком наукових здобутків у цьому напрямку можна назвати двотомне видання "История технического развития угольной промышленности Донбасса” (1969), в написанні якої брали участь визначні фахівці в галузі промисловості Ф. Абрамов, К. Люблинський, В. Пак, М. Поляков, К. Татомір та ін.

Значний інтерес викликає перший том колективної праці "История технического развития угольной промышленности Донбасса” (Т.1, 1969). На жаль, розділи, написані різними авторами, досить не рівнозначні. Так, у ІV розділі наводяться неточні дані про кількість шахт, заплутані свідчення про темпи вуглевидобутку. Тут же подається інформація про те, що в період імперіалізму на шахтах не здійснювалось технічне вдосконалення, однак це спростовується в більш глибокому й аргументованому VI розділі.

Фактичний матеріал з капіталістичної індустріалізації Донбасу знайшов ґрунтовне висвітлення у монографії Л. Мельника "Технічний переворот на Україні в XIX ст. ” (1972).

В цей період особливості розвитку промисловості Донбасу вносились до курсів історії народного господарства, авторами яких були П. Лященко, С. Струмилін, як складові частини історії Донецького басейну (М. Антонов, В. Бажанов, Є. Батенін, Б. Бокій, В. Гончаренко, І. Гречко, М. Красніковський та ін.), історії гірничої техніки та її використання (А. Зворикін, А. Остролицький, В. Шухардін та ін.), історії металургії (Л. Гольдман, С. Венецький, С. Струмилін та ін.).

Регіональні дослідження промислового розвитку Донбасу 1861-1914 рр. позначені працями О. Прийменка, О. Максимова, Г. Єрхова, З. Лихолобової та ін.

І хоча всі вказані праці мають дещо тенденційний характер (оскільки вони мали доводити переваги нового суспільного ладу та індустріалізації над капіталістичними відносинами), втім вони містять достатньо цікавий фактичний матеріал, який у порівнянні з більш пізніми науковими розвідками та архівними матеріалами, дають змогу звернути увагу на складні та суперечливі питання становлення вугільної та металургійної галузі в Донбасі.

В цілому радянськими істориками було зроблено вагомий внесок у дослідження розвитку промисловості Донбасу пореформеної доби. Ними були використані документальні джерела, статистичні матеріали, періодичні видання та дослідження своїх попередників. Наукове надбання радянських істориків щодо вивчення окресленої проблеми не викликає сумніву. Проте ідеологічні концептуальні засади, що були базою методології суспільних наук, змушували авторів висвітлювати розвиток економіки Донбасу епізодично й упереджено. Навіть ґрунтовні узагальнюючі дослідження не позбавлені традиційного у радянській історіографії соціально-класового підходу. А тому, роботи істориків зазначеного періоду потребують критичного аналізу.

У підрозділі 2.2 - "Розвиток залізниць Донбасу у пореформені роки в радянській історіографії" проаналізовано праці радянських науковців щодо розвитку залізничного транспорту Донбасу та його впливу на промисловий розвиток регіону.

В підрозділі зазначено, що питання взаємозв'язку залізничного будівництва та розвитку вугільної і металургійної промисловості Донбасу можна простежити вже в перших наукових публікаціях радянського періоду, які були присвячені економіці країни та Донбасу. В цей час продовжували публікуватися автори, які вивчали історію Донбасу та України ще з дореволюційних часів і були безпосередніми свідками описуваних подій: Л. Ліберман, П. Фомін, І. Вавілін.

У 30-х рр. ХХ ст. за редакцією М. Потапчука була опублікована робота "История заводов Украины”, в якій питанням залізничного будівництва приділено цілий розділ. Тут розглядаються етапи виникнення залізничих колій на Півдні Росії та їх позитивний вплив на розвиток вугільної і металургійної промисловості Донбасу.

Початок 50-х рр. ХХ ст. ознаменувався публікацією праць О. Нестеренка, Г. Бакулєва, в яких ґрунтовно вивчався український та донбаський вимір проблеми. О. Нестеренко, простежуючи зміни, які відбувалися в окремих галузях промисловості під впливом промислового перевороту, приділяв увагу зародженню і розвитку залізничного транспорту. На думку Г. Бакулєва залізниці з'єднали Донбас зі старими промисловими районами країни, портами Чорного й Азовського морів та великими містами Росії, і тим самим усунули одну з основних перепон на шляху розвитку вугільної промисловості Донбасу - відсутність засобів транспортного зв'язку з ринками збуту та районами споживання кам'яного вугілля.

Однак, всі опубліковані в першій половині 50-х рр. ХХ ст. праці мають і певні недоліки. До останніх, зокрема, слід віднести те, що в них простежується помилкова думка про всебічну залежність царської Росії від іноземного капіталу наприкінці XIX - початку XX ст.

У 60-х рр. ХХ ст. з'являються дослідження, де розглядаються окремі аспекти історії залізничного транспорту. Необхідно відзначити роботу В. Ангелейка "Залізниці України в 1865-1965 pp." (1969).

Важливим внеском в історіографію залізничного транспорту в Україні стала дисертаційна робота С. Кульчицького "Развитие железнодорожного транспорта на Украине в дореволюционный период” (1963). На основі широкого кола опублікованих та архівних джерел автору вдалося комплексно дослідити виникнення залізничного транспорту в Україні, створення початкової залізничної мережі в 60-70-х рр. XIX ст., розвиток залізничного транспорту напередодні та в час промислового підйому 90-х рр. XIX ст., функціонування залізниць України на початку XX ст.

Дослідниця А. Соловйова виділила основні етапи залізничного будівництва в Російській імперії, охарактеризувала причини та перебіг будівництва залізниць під час концесійного періоду та в роки повернення залізничної мережі до державної власності, розглянула та проаналізувала політику уряду, вплив залізниць на економіку країни.

Важливе місце посідає дисертаційна праця В. Мирончука "История Екатерининской железной дороги и ее роль в социально-экономическом развитии юга России (последняя четверть XIX - нач. XX ст.) ” (1979), в якій автор дав аналіз передумов та процесу будівництва Катерининської залізниці, відзначив її вплив на промисловий розвиток Донбасу.

У радянський час увагу дослідників привертало також матеріально-технічне забезпечення залізниць. Вийшла певна кількість робіт, що були присвячені цій проблемі. З-поміж основних відзначимо такі праці "Развитие техники железнодорожного транспорта” (1948), збірки статей "Очерки развития железнодорожной науки и техники" (1953), "Развитие науки и техники на железнодорожном транспорте” (1968), "Очерки развития техники в СССР” (1968). Однак недоліком цих робіт було те, що в них недостатньо висвітлено дореволюційний період, основна увага дослідників була приділена технічним досягненням залізничників радянського часу, однак зустрічалися згадки і про досягнення попереднього періоду, які, зазвичай, порівнювали з сучасними.

Таким чином, досліджені наукові праці свідчать про те, що в радянський період не було повністю розкрито питання історії розвитку та функціонування залізничного транспорту в Україні, і, зокрема, в Донецькому регіоні. Значна увага приділялась дослідженню впливу залізниць на розвиток промисловості та формування капіталізму в Росії. В цілому науковцями вивчено багатий архівний та статистичний матеріал щодо розвитку та впливу залізничного будівництва на становлення економіки Донбасу та формування капіталізму в Росії.

У підрозділі 2.3 "Висвітлення монополізації промисловості у працях радянських дослідників" проаналізовано наукові праці щодо висвітлення процесу монополізації промисловості Донбасу в другій половини ХІХ - на початку ХХ ст., які були здійснені за радянських часів.

Зазначено, що ідеологічний тиск значно звужував наукову тематику. У 1925 р. І. Ванаг висунув концепцію дочірнього походження російського фінансового капіталу, яка в подальшому стала основою сталінської тези про напівколоніальний характер економіки Росії. Її перетворення в середині 30-х pp. ХХ ст. в абсолютну догму поклало кінець науковому вивченню питання про роль іноземного капіталу. У підручниках та агітаційно-пропагандистській літературі ця роль стала зводитися до підпорядкування російської економіки іноземній.

Новий імпульс вкрай негативному висвітленню діяльності іноземного підприємницького капіталу в країні як основного фактора її перетворення в напівколонію, дала наприкінці 40-х pp. горезвісна кампанія боротьби з "космополітизмом”: у підсумкових працях і спеціальних статтях, що публікувалися в 50-ті pp., іноземний капітал зображувався як головний винуватець відсталості країни, саме він мовбито навмисно гальмував її розвиток. Концепція, яку висунув І. Ванаг, була використана в праці П. Лященка "История народного хозяйства СССР”. Ця думка до середини 50-х pp. визначала висвітлення російських монополій у радянській історіографії. Але в її трактування П. Лященко вніс певні зміни, характеризуючи монополістичні об'єднання в Росії як прямий результат впровадження іноземних монополій у народне господарство країни. В подальших дослідженнях була доведена хибність його твердження.

Досягненням історичної науки 60-х рр. ХХ ст. стало вивчення процесів монополізації промисловості. Було накопичено значно більший фактичний матеріал і на цій підставі зроблено нові висновки, відмінні від усталених в історико-економічній літературі даного десятиліття. Насамперед, остаточно заперечувалось уявлення про монополізації господарств, встановлено велику нерівномірність процесів монополізації в окремих галузях в різних економічних районах. У 1957 р. В. Бовикін та К. Тарновський, всупереч усталеним поглядам, сформулювали положення про два основні типи монополій і, виходячи з цього, про закономірності переростання одного виду монополій в інший, та реалізація цих концепцій у процесі утворення "Продамету" та "Продвугілля”.

Відмова від тези про дочірнє походження російських монополій сприяла більш глибокій і всебічній розробці питання про роль іноземного капіталу й утвердження монополістичного капіталізму в Україні та Росії. Деякі історики, намагаючись з'ясувати реальний стан справ, розпочали систематичну розробку архівних матеріалів, у тому числі документів промислових компаній, в основному легкої, нафтової, електрохімічної галузей та банків, які традиційно розглядались в якості знарядь впливу іноземного капіталу в Росії. Це зробило можливим появу досліджень, які висвітлювали історію російських монополій у тісному зв'язку з формуванням міжнародних монополістичних союзів. У зв'язку з цим необхідно відзначити роботи Д. Шполянського, С. Потолова, А. Цукерника, Я. Лівшина.

У третьому розділі "Соціальне становище робітників Донбасу другої половини ХІХ - початку ХХ ст. в науковій літературі”, що складається з трьох підрозділів аналізується радянська література з питань походження робітничого класу, забезпечення робітників житлом, умов праці, об'єднань робітників у професійні або допрофесійні спілки, охорони праці тощо.

У підрозділі 3.1 - "Формування робітничих кадрів Донбасу в дослідженнях радянських вчених” розглядається становлення та формування робітництва у Донбасі у другій половині ХІХ - початку ХХ ст.

У підрозділі зазначено, що вивчення історії робітничого класу Донбасу було розпочате ще в 20-ті pp. XX ст. М. Балабановим, К. Пажитновим. Саме вони зробили перші кроки у висвітленні цієї проблеми. Основним джерелом поповнення робітництва М. Балабанов називав зубожіле селянство, яке йшло працювати на промислові підприємства. К. Пажитнов зосередив свою увагу на чисельному складі фабрично-заводських робітників.

З 30-х років ХХ ст. в радянській історіографії все більше відчувається заідеологізований підхід до проблем робітничого класу, одномірний підхід до висвітлення умов праці й побуту трудящих у дореволюційну добу, зневажливе ставлення царизму до розвитку промислових міст і селищ. Зниженню наукової цінності публікацій сприяли також репресії серед вчених старої школи та підпорядкованість НКВС державних архівів країни, що значно звузило доступ дослідників до документів.

Використання в цей час терміну "схема" замість загальноприйнятого в науці "концепція" свідчить про суб'єктивізм та волюнтаризм у підході до історичного процесу, пов'язаного з ігноруванням ретельного аналізу фактичного матеріалу і заміною його історичною інформацією для готових конструкцій, вигідних комуністичній ідеології. Отже, відбувалася жорстка селекція наукових поглядів, що супроводжувалася репресіями проти науковців. Зокрема, показово трагічною була доля М. Яворського, в полі зору якого перебувало вивчення питання промислового розвитку Донбасу.

У 1958 р. вийшла постанова ЦК ВКП (б)"Про видання історії фабрик і заводів”, яка мала на меті поглиблене вивчення історії промислових підприємств. Дуже швидко з'явились праці з історії Юзівського, Дніпровського, Донецько-Юріївського, Макіївського, Нікополь-Маріупольського, Єнакієвського металургійних заводів. Не дивлячись на те, що в цих роботах основна увага приділялась висвітленню революційних традицій робітничого класу, вони все ж аналізували відносини робітників та підприємців, показували побутові умови робітників.

В 1950-ті роки до цієї теми привертається посилений науковий інтерес. Саме в цей час видають свої роботи О. Нестеренко, Ф. Лось, Г. Бакулєв.О. Нестеренко подав детальну характеристику чисельного складу робітників України, звертаючи увагу і на Донбас. Він визначив три основних джерела поповнення робітничого класу: розорюване селянство, кустарі та робітничі родини. Праці Ф. Лося висвітлювали різні аспекти історії пролетаріату: джерела формування робітничого класу, кількісний, статевий, віковий склад робітників.Г. Бакулєв в контексті розвитку промисловості розглядав і історію робітництва, особливо його кількісний склад. На думку І. Гуржія та Л. Мельника, робітничий клас України формувався в основному з українського зубожілого селянства та міських низів.

Дуже цінною є робота С. Потолова "Рабочие Донбасса в XIX веке” (1963), яка безпосередньо присвячена Донбасу. На думку автора, основними джерелами поповнення робітників у Донбасі були селяни - вихідці з великоруських губерній чорноземного центру країни та вихідці з лівобережних українських губерній. З цих двох районів до початку XX ст. вийшло майже 90% всіх шахтарів Донбасу.

В цей час погляди провідних українських істориків, а саме М. Грушевського, були піддані критиці за висловлену думку про робітничий клас як не власне українське утворення.

Безперечним досягненням вважаємо те, що, розкриваючи проблеми формування робітничого класу, автори залучили багато фактичного матеріалу. Однак, неодмінне бажання штучно вивести пролетаріат у "гегемони” призводило до перекручувань та упередженої оцінки подій.

У підрозділі 3.2 - "Умови праці робітників Донбасу в дослідженнях радянських істориків та економістів" розглянуто роботи радянських науковців з питань соціального характеру.

В підрозділі зазначено, що вивченням проблеми умов праці та побуту робітничого класу радянські історики почали займатись ще у 20-х рр. XX ст., але в цей період дослідники вивчали не стільки самі умови, скільки історію формування робітників, як окремого прошарку. З середини 30-х рр. XX ст. було розпочато дослідження історії становлення різних галузей промисловості країни, а саме вугільної та металургійної індустрії в Донецькому басейні. Тепер в аспекті вивчення історії виробництва звернули увагу і на умови праці та життя пролетарів. Тільки у другій половині 50-х рр. XX ст. з'явилися роботи, в яких об'єктом вивчення є вже безпосередньо умови побуту та праці робітників.

У працях Е. Крузе та С. Потолова докладно аналізувалися житлові умови, бюджет, робочий час та інші питання життя робітників. У працях Ю. Кір'янова, І. Пушкарьової на основі нових статистичних даних детально висвітлені питання заробітної плати, тривалості робочого дня, досліджено фабричне законодавство, що стосувалося робітничого питання.

Вивчення умов праці й побуту робітничого класу Росії в цілому та окремих її регіонів з новою силою розгорнулося у другій половині ХХ ст. Дослідники цієї теми звертали особливу увагу на такі питання, як умови праці на виробництві, тривалість робочого дня, розмір заробітної плати. Саме за такою схемою викладався матеріал більшості робіт. Прикладом цього є праці О. Нестеренка, С. Потолова, О. Парасунька та ін.

Серед досліджень загального характеру, написаних у більшості випадків за матеріалами окремих регіонів, виділялись дослідження Ю. Кір'янова, Е. Крузе, П. Лаврова, Ф. Лося, О. Парасунька, С. Потолова та ін.

Розгортання дослідницької роботи було пов'язане з розширенням джерельної бази, впровадженням до наукового обігу нових відомостей, значною мірою архівних. Цьому сприяла й археографічна діяльність, що особливо активізувалася з другої половини 50-х рр. ХХ ст. Саме тоді була видана або перевидана значна кількість матеріалів партійних і державних архівів.

Інший важливий аспект при висвітлені питань щодо умов праці робітників - це заробітна платня. Інформація про розміри заробітної плати, динаміку її збільшення в часовому просторі містить більшість історичних досліджень, які присвячені вивченню промисловості і робітників. До таких праць відносяться монографії Е. Крузе, Ю. Сєрого, Ю. Кір'янова.

Істориками, праці яких були надруковані в цей час, піднімалися ті ж проблеми, що й раніше, до того ж, автори вирішували їх на старих методологічних засадах. На основі марксистсько-ленінської методології радянські вчені дійшли висновку, що абсолютне зубожіння пролетаріату виявлялося головним чином у тому, що з розвитком капіталізму збільшився розрив між реальною заробітною платнею, з одного боку, та вартістю робочої сили, потребами робітників, що зростали разом з розвитком потреб всього суспільства, зі змінами умов праці та життєвого стандарту робітників, - з іншого.

Як правило, увага акцентувалася на тому, що жахливі умови праці робітників були наслідком недбалої політики царизму та самих підприємців, зверталася увага на велику кількість недоліків, відсутність робітничого законодавства. Однак, прагнучи об'єктивності, слід зазначити, що впровадження певних перевірок, обстежень все ж говорить про спроби влади поліпшити умови життя робітництва.

У підрозділі 3.3 - "Радянська історіографія про життєвий рівень робітників Донбасу" проаналізовані праці радянських істориків стосовно зазначеної проблеми.

Характерною рисою вивчення цього питання є те, що воно завжди привертало увагу дослідників, які займались вивченням історії промисловості.

Серед перших детально зупинилися на питанні житла робітників Донбасу Г. Бакулєв, С. Потолов, О. Нестеренко.

В умовах тогочасної ідеологічної упередженості О. Парасунько, характеризуючи становище робітничого класу України в період промислового капіталізму (тривалість робочого дня, зарплата, житлові умови, умови праці і травматизм робітників), вперше вживає термін "урбанізація”, як процесу становлення й розвитку міського способу життя.

Більшість радянських дослідників акцентували увагу на такі проблеми, як тривалість робочого дня, система штрафів, жахливість умов праці, свавілля підприємців, відсутність робітничого законодавства, незадовільне медичне обслуговування тощо. В історичній літературі того часу набула поширення теза К. Маркса про зубожіння пролетаріату напередодні революції. У 40-50-х рр. минулого століття думка про постійне погіршення матеріального становища пролетаріату в епоху капіталізму була домінуючою серед економістів.

Поряд із такою думкою все чіткіше проявлялася й інша, відповідно до якої в епоху капіталізму під впливом соціально-економічних факторів (ускладнення виробничих процесів, збільшення вартості робочої сили, зростання свідомості й зорганізованості пролетаріату, підвищення його потреб і запитів та посилення боротьби) реальна заробітна платня хоча й повільно, але збільшувалася, а отже, поліпшувався й життєвий рівень. На цю обставину звертали увагу Г. Бакулєв, Е. Крузе, Ю. Кір'янов, С. Потолов та ін.

В більшості робіт акцентувалася увага на жахливих умовах побуту робітників Донецького басейну, на небажанні влади та адміністрації підприємств опікуватись побутовими проблемами робітничих кадрів, спалахах епідемій та антисанітарних умовах життя робітників.

У висновках викладено результати дослідження та основні положення, що виносяться на захист.

Радянська історіографія промислового розвитку Донбасу другої половини ХІХ - початку ХХ ст. є доволі показовою. Упродовж майже сімдесяти років дослідниками був накопичений величезний фактичний матеріал, оскільки історія промисловості та пролетаріату стає однією з центральних проблем радянської історичної науки. Для неї характерне утвердження марксистсько-ленінської концепції. У центрі уваги науковців перебували проблеми промислового розвитку Донбасу, джерела поповнення робітничого класу, умови їх праці та життя.

Значним внеском радянської науки у вивчення обраної теми є створення історіографії проблеми як цілісного напрямку в історичній науці, а також напрацювання істориками величезної фундаментальної документальної бази, яка стала фактологічним ґрунтом всього обсягу питань із промислового розвитку Донбасу в пореформений період.

Визнаючи внесок радянських дослідників у вивчення зазначеної проблеми, доцільно відзначити, що дослідження цього періоду хибували на тенденційність; навіть у ґрунтовних публікаціях того часу простежується упереджене бачення історії, засноване на ідеології того часу.