Соціально-економічне становище і культурне життя німецької меншини Східної Галичини

Крім пасічництва та мисливства німці займалися рибальством. Рибу ловили як в річках, так і у власних ставках. Ставкове господарство у самих колоніях було розвинуто слабо. Відомо, що невеликий став був в Ернстдорфі на Бібрщині, Торках на Сокальщині та ін. Більше ставковим господарством займалися німці, котрі проживали в українських селах. Для прикладу, розвинуте ставкове господарство було в навколишніх з Львовом селах, зорієнтоване, як правило, на міські ринки.

В ставках німці розводили білих линів, карасів, коропів, слижів і щук. Деякі німці займалися риболовлею на промисловій основі. Для цього вони брали ліцензію на вилов риби довгий час в ріках східногалицького регіону, що були поділені на рибальські округи. Рибальством займалися також заради приємного відпочинку. Траплялися рибалки входили до складу рибальських товариств, які на той час існували у великих містах: Львові, Стрию, Перемишлі, Станиславі. Були і браконьєри.

Узагальнивши сказане, стверджуємо, що пасічництво, мисливство і рибальство в господарській діяльності німецької національної меншини відігравало допоміжну роль.

У четвертому підрозділі «Ремесло» досліджується участь німців у ремісничій діяльності та промисловості. Констатується, що в сільській місцевості перед виїздом німців до Німеччини було розпорошено 506 ремісників німецької національності. В сільській місцевості Східної Галичини серед німців найбільше було мельників, ткачів і ковалів. У селах також успішно розвивалося стельмаство, столярство, шевство і кравецтво. За неповними даними в містах краю у 1939 р. працювало 2267 ремісників 30 спеціальностей: 121 швець, 106 кравців, 273 слюсарів, 42 пекарі та ін., чиї вироби успішно конкурували з місцевими. Ремесло німців міжвоєнної доби було домашнім промислом і на місцях обслуговувало потреби німецького і українського населення в ремісничих виробах і дрібних послугах. Тільки в окремих випадках ремісничі вироби збувалися на місцевих ринках, тобто воно мало товарні риси.

Найбільш успішні німці в містах і селах займалися підприємницькою діяльністю. Зокрема, в сільській місцевості німці активно працювали у сфері переробки молочної продукції.

У п'ятому підрозділі «Торгівля» з'ясовується рівень розвитку торгівлі. Вона мала три ступені розвитку: локальний, крайовий і зовнішній. Локальна або внутрішня стаціонарна торгівля була представлена роздрібною у вигляді приватних і кооперативних крамниць з продажу товарів щоденного вжитку та збуту й розпивання спиртних напитків в корчмах. Вона, як правило, задовольняла попит мешканців якоїсь конкретної німецької колонії. Корчми, як торгові заклади, в колоніях сільської місцевості Східної Галичини знаходилися в руках осіб єврейської, а крамниці - німецької, української і польської національностей.

Учасниками крайової торгівлі були як безпосередні власники і продавці спеціалізованих магазинів у великих містах, так і місцеві колоністи, які збували на торгах і ярмарках надлишки продуктів рільництва, тваринництва і ремісничих виробів. Ринкова торгівля відігравала дуже важливу роль в житті східногалицьких німців. Торговиці були тими місцями, де можна було зустріти знайомого співвітчизника з найближчої колонії чи українського села і обмінятися з ними новинами, а для молоді, як правило, - місцем нових знайомств. Зовнішня торгівля зосереджувалась в руках купців, які мали ліцензію на експорт місцевої продукції за межі польської держави.

Безперечно, що найпоширенішим видом торгівлі в німецьких колоніях регіону була локальна, яка представлена трьома видами торгівлі: приватною, громадською та кооперативною. Новацією в локальній сільській торгівлі є те, що вона мала цивілізований вигляд: рекламу товарів. У міській локальній торгівлі покупцям продавці пропонували широкий асортимент товарів не тільки крайових, але й закордонних виробників. Встановлено, що власники магазинів в східногалицьких містах підтримували сталі контакти не тільки з крайовими, але й також і закордонними фірмами.

Шостий підрозділ «Кооперативний рух» присвячений стану розвитку кооперації німецької меншини краю. На східногалицьких теренах вона зародилася ще перед Першою світовою війною, але її розквіт припадає на міжвоєнні роки. Була в основному представлена кредитно-ощадними, молочними і заготівельно-збутовими кооперативами. Станом на 1 січня 1936 р. в Східній Галичині налічувалося 70 кооперативів. По воєводствах вони розподілялися так: у Тернопільському - 8, Станиславівському - 24 і Львівському - 38 кооператив. Тоді в рядах німецьких кооператорів Польщі нараховувалося 5474 особи, в тому числі - 132 власники підприємств, 351 ремісник, 399 сільськогосподарських робітників, 425 представників місцевої адміністрації, 681 особа інших занять і 3486 німецьких селян. Отже, рільники становили кістяк німецької кооперації. З них на Львівське воєводство припадає 1259, Станиславівське - 838, а Тернопільське - 1106, що разом складає 3203 осіб. Позитивним моментом в кооперативній діяльності в 30-х рр. ХХ ст. є те, що бажаючі могли через кооперативи брати державну позику на інвестування підприємницької діяльності.

Великим гальмом у розвитку кооперації німецької меншини краю було позбавлення польською державою права керівництва робити перевірку діяльності місцевих національних кооператив. Німецька кооперація стояла на засадах польської державності, але виступала за збереження національної ідентичності. Частину своїх доходів німецькі кооператори спрямовували на підтримку національних шкіл, бібліотек, церкви тощо. Власне така їх діяльність репрезентується польськими істориками як збереження відрубної національної і культурної окремішності німецької меншини. Безсумнівно, така політична інтерпретація не відповідає дійсності, оскільки німецькі кооператори мали сталі контакти і співпрацювали з українськими й польськими. Насамкінець, варто наголосити, що вони і не співпрацювали з політичними партіями і політики не торкалися і це засвідчують архівні документи.

Четвертий розділ «Духовно-культурне життя» налічує шість підрозділів. У ньому наголошується, що культурний розвиток німецької меншини Східної Галичини в 20 - 30-і рр. ХХ ст. проходив в несприятливих умовах і зазнавав всіляких утисків зі сторони польської чиновницької бюрократії. Не дивлячись на це, у культурному розвитку німецька спільнота краю добилася помітних зрушень, які можна кваліфікувати як національне відродження.

Перший підрозділ «Початкова і середня освіта» присвячений питанням організації і функціонування початкової і середньої освіти в середовищі німецької меншини краю. Встановлено, що на теренах Східної Галичини в 1938/1939 навчальному році функціонувала розгалужена мережа національних початкових освітніх закладів, яка складалася з 84 приватних і 19 державних шкіл, в яких здобували освіту діти німецьких поселенців - колоністів. У трьох воєводствах регіону ці школи розподілялися таким чином: у Львівському нараховувалося 36 приватних і 12 державних, Станиславівському відповідно - 35 і 6, а Тернопільському - 13 і 1.

Приватні початкові школи були типовими зразками німецької ортодоксально-конфесійної школи, яка існувала на історичній батьківщині. Майже всі вони, особливо протестантських громад, були на повному утриманні общин колоністів і підпорядковувалися лютеранському духовенству. У державних школах навчання велося польською мовою і було підпорядковане полонізації.

Встановлено, що матеріально-технічний рівень німецького початкового шкільництва був кращим, ніж школи українців і поляків. Пояснюється це фінансовою підтримкою, яка надходила з Німеччини для німецьких шкіл в колоніях протестантського і католицького віровизнання. Без цих коштів багато національних шкіл німців краю просто припинили б своє існування. Початкова школа німців давала дітям тільки мінімальні знання. Після її закінчення школяр міг поступити лише до ремісничої школи. Двері гімназії перед німецьким школярем-випускником були зачинені.

Середня освіта німецької меншини Східної Галичини була представлена двома гімназіями: Львівською і Станиславівською, які мають власну історію і є здобутком у культурі німецької спільноти краю. Обидві закладені в часі існування ЗУНР. Перша була з фізико-математичним, а друга - гуманітарним нахилами. Обидві були приватними і утримувалися на кошти протестантських громад. Педагогічні колективи гімназій були висококваліфікованими і багатонаціональними.

Окрім педагогів німецької національності в цих закладах працювали викладачі українського, польського і єврейського походження. Матеріальна база гімназій відповідала тогочасному рівню освіти. Їх випускники отримували високі знання. Не дивно, що вони продовжували навчання у вищих навчальних закладах Львова, Кракова, Варшави, Відня, Берліна. Для юнаків і дівчат німецької меншини краю функціонував народний університет, який знаходився в колонії Дорнфельд поблизу Львова. Він готував кадри активістів для громадської роботи, в основному серед німецького населення сільської місцевості краю.

У другому підрозділі «Духовне життя» висвітлено релігійне життя німців. Підкреслено, що вони в переважній більшості були протестантами трьох течій: лютеранської, кальвіністської і менонітської. Найсуворішою з них вважалася менонітська. Вона мала ряд обмежень, які суттєвим чином відрізняли її від лютеран і кальвіністів регіону.

Менонітська традиція не знає обрядових пісень. У них існувала лише сакральна поезія. Меноніти не визнавали розлучень і не допускали їх в своєму середовищі. Вони відокремлювали себе від всього суспільства і вважали, що їхня віра вища від усіх інших, а себе мали за «богообраних людей». На цій основі в них спостерігався комплекс вищевартості. В цілому, протестантська церква в духовному житті німецького населення краю відігравала найбільшу роль, адже не лише створювала відчуття єдності, але й сприяла збереженню ним національної ідентичності.

Католицька конфесія німецької спільноти серед інших релігійних віровизнань була найдавнішою. Перші дві її парафії виникли ще за княжої доби й існували в Львові та в Перемишлі. Розгалужена мережа католицької конфесії німецької спільноти на теренах краю склалася в австро-угорській порі і в 1937 р. та нараховувала 21 костел і 28 молитовних каплиць. З'ясовано, що німецькі католицькі парафії не були суто національними церковними структурами. Їх відвідували парафіяни польської і чеської національностей. Богослужіння в німецьких католицьких громадах велося на німецькій і польській мовах.

Напередодні Другої світової війни богослужіння рідною мовою слухало 7783, а польською - 5659 німців-католиків. Проповідування Божого слова державною мовою духовенством польського походження було одним з важливих чинників полонізації католицьких громад. Власне в той час були частково спольщені німці Мервич, Теодоргофу, Туринки та ряд інших німецьких поселень.

Все громадське і сімейне життя, побут, мораль і релігійне виховання в середовищі німецьких колоністів будувалися на релігійних началах католицького і протестантського віровчення. В цілому ж, глибока релігійність була чи не найважливішою ознакою духовного життя німців краю.

У третьому підрозділі «Самодіяльне хорове і театральне мистецтво» досліджено процес хорової і театральної традиції в німецьких громадах, її роль у громадському і культурному житті населення регіону. Маяком відродження культурного життя був самодіяльний хоровий і театральний колектив «Веселий настрій» німецької спільноти Львова. Він також давав вистави і концерти на виїздах в німецьких колоніях Львівського воєводства. Цей самодіяльний колектив був одним з найбільших на теренах Східної Галичини. Успішно функціонував «Веселий настрій» і в Станиславові. Він був єдиним на теренах краю, який мав свої філіали в сільській місцевості. Окрім Львова і Станиславова театральний рух добре розвивався в Стрию і Болехові.

Осередки самодіяльних акторів діяли і в сільській місцевості. Тут в 1931 р. їх налічувалося понад 40: Горохолині на Богородчанщині, Брошневі, Діамантгаймі, Людвиківці на Долинщині, Махлинці на Жидачівщині, Фалькенштайні поблизу Львова, Конопківці на Тернопіллі та ін. Учасниками місцевих сільських самодіяльних драматичних гуртків, як правило, була молодь.

Залучення широких верств німецького населення до здобутків національної і світової класики відбувалось завдяки діяльності місцевих театральних груп, як у містах, так і в сільських колоніях. Популяризація ними кращих художніх творів відіграли важливу роль у створенні культурного обличчя німецької меншини на досліджуваній території. Разом з тим, це свідчить про створення усталеної культурної традиції в їх середовищі, завдяки чиїм зусиллям, головним чином, і підтримувалося театральне життя. Їх діяльність сприяла національно-культурному відродженню, піднесенню етнічної самосвідомості та історичної пам'яті, створила підґрунтя національно-культурного відродження.

Самодіяльне хорове мистецтво німецької меншини розвивалося як в містах, так і селах. Найбільш визнаними були хорові колективи Львова, Станиславова, Стрия, Болехова, а в сільській місцевості - в Баґінсбергзі поблизу Коломиї, Ґелзендорфі на Стрийщині, Дорнфельді недалеко Львова та ін. З церковних хорів німецької меншини краю, які діяли в міжвоєнному періоді, найдавнішим був хор протестантської громади Львова. Він заснований в 1904 р. У повоєнному часі хоровий колектив складався з 42 - 50 осіб. Окрім Львова, церковні хори діяли ще і в сільській місцевості: Брукенталі, Візенберґзі, Кайзердорфі, Маріягільфі, Розенгеку, Феліцієнталі та ряді ін.

Основними центрами шанувальників музики в містах були німецькі громади Львова, Станиславова, Стрия, Болехова і Коломиї. Музичні колективи німецької спільноти функціонували і в колоніях краю. Найбільшої слави зажили музичні капели Баґінсбергу поблизу Коломиї, Бриґідау на Стрийщині, Айнзіґені на Львівщині та ряд ін. Улюбленими музичними інструментами східногалицьких німців були кларнет і мандоліна. Популярною серед них ставала гра на губній гармошці та гітарі. Німці любили й оркестрову музику, а тому в їх поселеннях та громадах створювалися оркестрові колективи.

У четвертому підрозділі «Культурно-освітні товариства» зазначається, що їхня діяльність була спрямована на підвищення культурно-освітнього рівня німецької людності. Тут, зокрема, зазначається, що початок культурно-освітньому руху східногалицьких німців поклав «Gustaw Adolf Ferein», який виник 1832 р. в Німеччині, а на теренах Східної Галичини розпочав свою роботу 1869 р.

Основним напрямком діяльності цієї релігійно-освітньої організації було надання фінансової допомоги німецьким лютерано-кальвіністським і менонітським громадам регіону в зведенні нових приміщень початкових шкіл і кірх. На території краю діяла крайова організація, яка іменувалася «Спілка Густав Адольф Малопольщі», та мала осередки в протестантських церковних громадах Львівського, Станиславівського і Тернопільського воєводств.

В перші повоєнні роки «Спілка Густав Адольф Малопольщі» свої зусилля зосередила на відбудові шкіл і кірх. На її кошти відбудовано зруйновані кірхи в Уґартсталі на Калущині і в Конопківці (1921) на Тернопіллі, євангельська школа в Нових Олексичах (1926) на Стрийщині, молитовний дім і будинок пастора у Раві-Руській (1928) і т. д. Це релігійно-освітнє товариство також матеріально підтримувало і українські протестантські громади. Із фінансового звіту товариства за 1929 р. дізнаємося, що на підтримку української лютеранської церкви з своїх фондів воно виділило 232 злоті і 40 ґрош.

Серед східногалицьких німців «Спілка Густав Адольф Малопольщі» користу- валася авторитетом за прозорість роботи, а тому вони її матеріально підтримували і проводили урочисті святкування річниць. Найбільш пишно проходили заходи з нагоди столітнього ювілею.

Більш впливовою в масах німецької меншини мала діяльність «Спілки німців-християн Галичини» (СНХГ), яку засновано 21 вересня 1907 р. Свою діяльність це культурно-освітнє товариство поширило не тільки на протестантські, але й католицькі громади краю.

В перших повоєнних роках низові організації СНХГ головну увагу зосередили на відбудові зруйнованих в часі Першої світової війни шкіл, кірх і «Німецьких домів». Первинні організації щорічно звітувалися про проведену культурно-освітню роботу перед співвітчизниками національних громад, а потім на всезагальних зборах - з'їздах. Така консолідація німецької меншини під егідою культурно-освітньої організації не прийшлася до душі польській адміністрації. Щоби збити культурно-освітній розмах СНХГ польські чиновники заставили керівництво змінити назву на нову - «Спілку німців - християн Малопольщі» (СНХМ) і заново отримати дозвіл на діяльність первинних організацій. Перереєстрація низових осередків СНХМ тривала протягом травня - вересня 1922 р.

Багатьом осередкам шовіністично настроєні чиновники польського походження під різними приводами відмовляли у відновленні їх діяльності. У таких несприятливих умовах керівництву СНХМ вдалося перереєструвати 80 осередків. У воєводствах Східної Галичини ці осередки розподілилися наступним чином: у Львівському їх було 38, Станиславівському - 21 і Тернопільському - 21. Перереєстровані осередки головну увагу звертали на відзначенні пам'ятних дат, національних свят, проведенні театральних постановок, концертів, вечорів відпочинку, відновленні роботи бібліотек і клубних установ - «Німецьких домів». СНХМ мала свій періодичний орган - тижневик «Східногалицька народна газета». Він вважався важливим інструментом в ідеологічному вихованні німців, особливо молодого покоління.

Різнобічна активна діяльність культурно-освітнього товариства на місцях не влаштовувала польську владу. Не дивно, що 24 квітня 1923 р. СНХМ розпустили. Апеляція до вищих органів влади не допомогла.

У п'ятому підрозділі «Бібліотеки та Німецькі доми» стверджується, що бібліотечна мережа німецької меншини почала закладатися перед Першою світовою війною, але її формування завершилось наприкінці 20-х рр. ХХ ст. Її розбудова велась під егідою культурно-освітніх товариств: «Спілки німців - християн Малопольщі», «Спілки німців-католиків Малопольщі» та «Спілки німецьких бібліотек Польщі». Найбільший вклад у створенні розгалуженої бібліотечної сітки для німецьких громад на теренах Східної Галичини зробила «Спілка німецьких бібліотек Польщі». Під її егідою в 1936 р. діяло 104 національні бібліотеки, в тому числі у воєводствах: Львівському - 44, у Станиславівському - 47, Тернопільському - 13. Книжний фонд цих бібліотек становив 20638 книг. У 44 бібліотеках Львівського воєводства налічувалося 8977, у 47 Станиславівського - 9882 і у 13 Тернопільського воєводств - 1779 томів. Основним типом бібліотеки «Спілки німецьких бібліотек Польщі» була середньокомплектна. Послугами цих бібліотек того року користувалося 3511 читачів, які прочитали 16353 книги. В тому числі - читачі воєводств: Львівського - 4673, Станіславського - 9497 і Тернопільського - 2183 примірників. Послуги читачам бібліотекарі надавали за гроші, тобто вони працювали за принципом самоокупності. Окремі бібліотеки, а це в основному великі, не тільки покривали свої розходи, але й мали дохід.

Бібліотеки «Спілки німецьких бібліотек Польщі» комплектувалися централізовано на кошти місцевих громад. До бібліотеки підбиралася така література, яка би могла принести німецькій спільноті якнайбільше користі. Бібліотекарі, як правило, були кваліфіковані спеціалісти своєї справи. Вони знайомили читачів з новими надходженнями, організовували колективне читання популярних книг, тематичні вечори та ювілеї своїх бібліотек.

Аналогічну роботу серед читачів в громадах німецької меншини проводили бібліотеки «Спілки німців-католиків Малопольщі». Оскільки німецьких громад католицького віровизнання на теренах краю, як уже зазначали, було небагато, то їх налічувалося лишень 33 бібліотеки, в тому числі в Львівському - 12, Станиславівському - 20 і Тернопільському воєводствах - 1.

Більш різнобічну роботу в масах німецької спільноти проводили клубні установи - «Німецькі доми». За неповними даними їх в Львівському воєводстві нараховувалося 11, а Станиславівському і Тернопільському відповідно - 19 і 2.

«Німецькі доми», як заклади культурно-освітнього призначення, відігравали важливу роль у культурному житті німецьких громад. У них ставили концерти, вистави, проводили лекції, вечори вшанування батьків, видатних діячів німецької культури, пам'ятних дат, вечори відпочинку, зустрічі з видатними співвітчизниками не тільки Польщі, але й Німеччини, посвяту в парубки, відбувалися весілля тощо. У «Німецьких домах» також проводилися поточні і звітно-виборні збори осередків культурно-освітніх та партійних організацій та кооперативів. Отож, бібліотеки і клубні установи гальмували полонізаційні процеси і відігравали в міжвоєнному часі важливу роль у збереженні національних культурних надбань та після церкви були основними вогнищами культурного дозвілля східногалицьких німців.

Початком діяльності «Спілки німців - католиків Малопольщі» (СНКМ) вважають 20 червня 1925 р., коли воєводська влада в Станиславові дала дозвіл на відкриття в Маріягільфі, поблизу Коломиї, окружного комітету. Перші вісім осередків виникли в серпні - грудні того року. Наступного року засновано ще 13 нових первинних організацій. З офіційних поліцейських донесень встановлено, що СНКМ в 1937 р. у Східній Галичині діяло 34 осередки, в яких нараховувалося 2640 членів.

Відповідно до статутних вимог «Спілки німців - католиків Малопольщі», вся робота низових організацій спрямовувалася на підвищення культурного і освітнього рівня всіх верств німецької спільноти досліджуваного регіону католицького віровизнання. Для реалізації цієї мети первинним організаціям рекомендувалось засновувати курси для ліквідації неписьменності і малограмотності, відкривати для молоді недільні розмовні школи в полонізованих громадах, а для дітей національні школи, публічні бібліотеки і, за можливістю - з читальними залами; народні музеї, організовувати краєзнавчі мандрівки, самодіяльні хорові і театральні колективи, музично-літературні, тематичні вечори, відзначення ювілейних дат, вечори відпочинку, різні лекції, доповіді тощо.

Важливим напрямком роботи СНКМ була робота з молоддю. Станом на 1 квітня 1936 р. в Східній Галичині діяло 15 низових молодіжних організацій, із них - у Львівському воєводстві 6, Станиславівському - 9. У цих первинних організаціях налічувалося 715 членів. Молодіжні осередки займалися організацією культурного дозвілля підлітків і молоді та відпочинком на історичній батьківщині. Так, туристичними поїздками молоді до Німеччини від Головної управи СНКМ займався Рудольф Німчик. Встановлено, що в 1935 р. Станиславівський окружком СНКМ надав матеріальну допомогу 500 дітям з малозабезпечених сімей.

Серйозною ділянкою роботи низових осередків СНКМ було протистояння асиміляційним заходам, які проводила польська влада на місцях: бойкотувати діяльність польських проурядових громадських і культурно-освітніх організацій, зокрема, «Товариства народної школи» та «Стрільця».

У шостому підрозділі «Німецько-українські етнокультурні взаємовпливи» аналізуються обопільні взаємовпливи німців з українцями і українців з німцями, які склалися на даному історичному етапі.

Сусідство німців з етносами слов'янського середовища не пройшло безслідно ні для одних, ні для других. Безперечно, їх найближчими і першими сусідами були українці. Постійні контакти з ними склали сприятливе підґрунтя для етнокультурних взаємовпливів. Найпершими, на нашу думку, були мовні запозичення. Германізми в мові українців-галичан у міжвоєнній добі були звичним явищем. Більше того, їх вживають і сьогодні. Разом з тим, східногалицькі німці від галичан-українців запозичили ряд слів для свого щоденного вжитку. Кількість вживання запозичених слів в різних околицях краю була різною і коливалася в межах 60-250 розмовних слів.

Українці не цуралися запозичувати у німців кращі сорти плодових дерев, картоплі, культивування культурних рослин, зокрема, конюшини, люцерни, ревеню, засад кооперації, користуватися штучними мінеральними добривами, танцювати улюблені танці (вальс, штаєр), готувати окремі страви німецької кухні чи дотримуватись окремих звичаїв (ставити ялинку на Новий рік).

Зі своєї сторони німці східногалицького регіону від українців-галичан взяли ряд запозичень: перш за все навчилися утеплювати в зимовий період свої житлові будинки з зовнішньої сторони додатковими солом'яними стінами та матами, сушіння сіна на остров'єнках (зрубаних і очищених від кори молодих смерічках з короткими сучками), обкурювати коней на сінокосах в літній порі, місцеві традиції зведення житлових і господарських приміщень, коромислом носити воду, на своїх весіллях танцювати українські танці, вживати страви української кухні, вдаватися до ворожіння, освячення фруктів на Спаса тощо.

Факти взаємних запозичень в духовній і матеріальній сферах двох етносів свідчать про постійні контакти між ними. Теза про відрубність життя німецьких громад в слов'янському етнокультурному середовищі регіону є фальсифікацією і нічого не має спільного з об'єктивністю історичної науки. Підстав вважати німців Східної Галичини п'ятою колоною Німеччини немає, бо таке судження не підтверджується ніякими архівними матеріалами. На підставі різних джерел автор робить висновок про те, що на той час взаємовідносини між східногалицькими німцями і галичанами-українцями були дружніми і гармонійними. Взаємостосунки німців і поляків більш об'єктивно було б охарактеризувати як мирні й стримані, а взаємини з євреями - прохолодними.

У висновках узагальнено головні результати проведеного дослідження, викладено його основні положення, які виносяться на захист, а саме:

1. Історіографічний аналіз наукової вітчизняної і зарубіжної літератури засвідчує, що проблема соціально-економічного розвитку німецької меншини краю між двома світовими війнами ХХ ст. ще не була предметом окремого спеціального наукового дослідження.

2. Переселення німців на західноукраїнські терени зумовлена блоком економічних і політичних причин. На першому місці з них стоять масове обезземелення німецького селянства на історичній батьківщині та імперська політика австрійської держави щодо корінного населення.

3. Основою економічного життя німецьких поселенців Східної Галичини було сільське господарство. Розвивалося землеробство, тваринництво. Помітним був внесок німців у розвиток ремесла. Допоміжну роль в господарському житті німців відігравала торгівля та промисли: бджільництво, мисливство та рибальство.

4. Важливу роль в господарському житті німецької меншини краю відігравала кооперація. Серед національних кооператив більшість складали ощадно-позичкові. Вони, крім надання позик, на підтримку рільничих господарств та сільського ремесла ще й піклувалися забезпеченням сільських німців товарами першої необхідності. Важливу заслугу кооператори мають перед німецькою спільнотою краю і на ниві культури. Завдяки їх фінансовій підтримці краще розвивалися на місцях національні школи, церква, осередки культурно-освітніх товариств та бібліотеки.

5. Розвиток культури німців східногалицького регіону вирізнявся консервацією національних рис. Німецька меншина в міжвоєнному періоді зберігала свою самобутність у вигляді розгалуженої мережі національної школи і бібліотек, збереженні національних звичаїв і традицій, існування самодіяльних хорових і театральних колективів та діяльності культурно-освітніх організацій.

6. Культурний розвиток національної самобутності німецької меншини краю проявлявся в усьому розмаїтті його форм: проведенні національних свят, відзначенні роковин заснування громад, національних шкіл, церковних і доброчинних інституцій, в частих виступах самодіяльних хорових, театральних і музичних колективів, існуванні широкої мережі національних початкових шкіл і бібліотек, організації поїздок на історичну батьківщину, виході національної періодики і т. д.

Багатоаспектний характер культурного розвитку німецької меншини регіону в міжвоєнному часі дає підстави твердити, що за всіма ознаками відбувався процес національно-культурного відродження, який не дивлячись на сильний спротив польської адміністрації на місцях, мав елементи організованості і проходив під егідою культурно-освітніх і релігійних організацій. Вирішальну роль в піднесенні культурного розвитку німецької меншини зіграли СНХГ-СНХМ та СНКМ. Найбільша їх заслуга в тому, що вони сприяли піднесенню рівня етнічної самосвідомості, усвідомленню належності до свого субетносу, збільшенню числа осіб, які себе ідентифікували німцями.

7. Національно-культурна політика польської держави міжвоєнної доби щодо німецької меншини Східної Галичини була загалом деструктивною. Постійні протидії польської влади на місцях гальмували національно-культурний поступ німців. Більше того, не дозволили консолідувати німецьку меншину регіону в монолітну етнічно-культурну спільноту, яка в польській державі була однією з найменш конфліктних. Причини польсько-німецького протистояння корінилися не в етнічній неприязні та генетичній несумісності польського і німецького етносів, не в особливостях їх ментальності, а в асиміляційній політиці, браку толерантності та амбіційності польської влади.

8. Процес етнічної консолідації німецької меншини краю мав свою специфіку, адже проходив у складних етносоціальних, конфесійних і політичних умовах. Це негативно впливало на етнічну самосвідомість німців регіону. Разом з тим, ідеологічна витриманість і суспільно-політична діяльність в рамках правового простору польської держави дали можливість не тільки зберегти, але й частково зреалізувати себе в соціально-економічній та суспільно-культурній сферах.

9. Міжетнічна інтеграція привела до порушення монолітності німецьких поселень і розбавлення їх українським, польським і єврейським етносами. Взаємні впливи спостерігаються у розмовній мові, будівництві, рільництві, тваринництві, харчуванні, звичаях, традиціях тощо. Взаємні запозичення залежали від конкретних умов проживання і тих взаємин, які склалися між галичанами-українцями і східногалицькими німцями, а також з поляками і євреями. Найбільш теплі стосунки у них склалися з українцями, дружні - з поляками, а прохолодні - з євреями.

10. Німецька меншина значно збагатила етнічну, соціальну, релігійну і культурно-побутову палітру краю, заклавши свої цеглини в будівлю його подальшого соціально-економічного і культурного розвитку;

Для дальшої розробки теми, а також практичного використання результатів дисертаційного дослідження, а також для вдосконалення державної політики щодо національних меншин в Україні, в тому числі і німецької, хотілось би запропонувати ряд пропозицій і побажань:

- потребує розробки проблема вкладу первинних організацій партії молодонімців Польщі в культурний розвій німецької меншини краю в 1933-1939 рр;

- не розробленою темою залишається вклад німців у розвиток науки і техніки в досліджуваному регіоні;

- назріла потреба спільними зусиллями українських, польських і німецьких дослідників видати узагальнюючу монографію з вивчення історичної долі німецької спільноти Східної Галичини від княжої доби і до наших днів;

- варто надрукувати окремі збірники документів з соціально-економічного і культурного розвитку німецької національної меншини регіону, а також про репресії зі сторони владних структур ІІ Речі Посполитої і радянської тоталітарної системи;

- укласти і видрукувати «Книгу пам'яті репресованих німців Східної Галичини»;

- доцільно було б опублікувати працю «Вклад німців в економічний і культурний розвиток Східної Галичини»;

- випустити енциклопедичний словник «Німецькі громади Галичини»;

- негайно провести інвентаризацію будівель колишніх німецьких поселень і скласти реєстр пам'яток матеріальної культури німецької меншини східно-галицького регіону і тим, які найкраще збереглися до наших днів, надати статус пам'ятки архітектури місцевого значення;

- одному з добре збережених німецьких населених пунктів, для прикладу - в селі Ангелівці Буського району Львівської області, надати статус філії і туристичного об'єкта архітектурного заповідника «Шевченківський гай» у Львові;

- необхідно в практику державної політики з національного питання ввести на телеканалах республіканського і обласного телебачення щотижневі телепередачі «З життя національних меншин в Україні».

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Індивідуальна монографія

1. Соціально-економічне становище і культурне життя німецької меншини Східної Галичини (20-30-і роки ХХ ст.) / Петро Сіреджук. - Тернопіль: Економічна думка, 2008. - 752 с.

Рецензія: Майборода Р. Рецензія на монографію Сіреджука П. С. Соціально-економічне становище і культурне життя німецької меншини Східної Галичини (20-30-ті роки ХХ ст.). - Тернопіль: Економічна думка, 2008. - 752 с. // Університет. Історико-філософський журнал. Видається Київським славістичним університетом. - К., 2009. - № 6. - С. 103-105.

Статті у наукових фахових виданнях:

2. До історії створення та діяльності «Спілки німців-християн Галичини». До 90-річчя утворення / Петро Сіреджук // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. - Львів, 1998. - Вип. 7. - С. 221-231.

3. Взаємостосунки німців з поляками в Галичині наприкінці ХVІІІ - 30-х рр. ХХ ст. / Петро Сіреджук // Південний архів. Історичні науки. - Херсон, 2004. - Вип. ХVІІ. - C. 28-39.

4. Спілка німців-католиків Галичини / Петро Сіреджук // Український історичний збірник. - К., 2004. - Вип. 7. - С. 293-308.

5. Початкова освіта німців Галичини / Петро Сіреджук // Київська старовина. - К., 2004. - № 5. - С. 76-83.

6. Документи до історії німців Галичини / Петро Сіреджук // Архіви України. - 2004. - № 4-6. - С. 217-222.

7. Формування німецької етноспільноти в Східній Галичині у ХІІ-ХVІІ ст. / Петро Сіреджук // Волинський державний університет імені Лесі Українки. Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету. - Луцьк, 2004. - Вип. 9. - С. 64-70.

8. Дочірнє розселення німців Східної Галичини (ХІХ - 30-ті рр. ХХ ст.) / Петро Сіреджук // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. - Івано-Франківськ, 2004. - № 10. - С. 75-86.

9. Німецько-українські взаємини у Східній Галичині у ХХ ст. / Петро Сіреджук // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич, 2004. - Вип. VIII. - С. 373-383.

10. Діаспора німців Покуття (кінець ХVІІІ - 30-ті роки ХХ ст.) / Петро Сіреджук // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія, 2005. - Вип. 1. - С. 241-249.

11. Еміграційні процеси німців Галичини у 70-х рр. ХІХ - ХХ ст. / Петро Сіреджук // Південний архів. Історичні науки. - Херсон, 2005. - Вип. ХVІІ. - C. 118-130.

12. З історії торгівлі німців Східної Галичини (ХVІ - ХХ ст.) / Петро Сіреджук // Вісник Прикарпатського університету. Історія. - Вип. ІХ. - Івано-Франківськ: Плай, 2005. - С. 97-104.

13. Побут і звичаї німців Східної Галичини у ХІХ - 30-х роках ХХ ст. / Петро Сіреджук // Народознавчі зошити. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. - № 1/2. - С. 176-185.

14. Німці Східної Галичини у ХІV - ХХ ст.: польська історіографія питання / Петро Сіреджук // Мандрівець. - Тернопіль, 2005. - № 3. - С. 39-46.

15. Німці Перемишля в ХІV - першій половині ХХ ст. / Петро Сіреджук // Етнічна історія народів Європи. - К., 2005. - Вип. 19. - С. 31-36.

16. Партійна діяльність молодонімців Галичини в 1934 - 1939 рр. / Петро Сіреджук // Вісник Київського славістичного університету. - К., 2005. - Вип. 20. - С. 187 - 198.

17. Участь німців-галичан у визвольних змаганнях українців за соборність України / Петро Сіреджук // Україна Соборна. Збірник наукових статей. - К., 2005. - Вип. 2. - Част. ІІ. - С. 272-281.

18. Етнокультурні взаємовпливи німців і українців у Галичині в ХІV - ХХ століттях / Петро Сіреджук // Південний архів. Історичні науки. - Херсон, 2005. - Вип. ХІХ. - C. 142-154.

19. Німці Східної Галичини наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. / Петро Сіреджук // Науковий часопис національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 6. Історичні науки. - К., 2005. - Вип. 2. - С. 96-105.

20. Контакти галицьких німців зі старою батьківщиною / Петро Сіреджук // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнографії. - Чернівці: Прут, 2005. - С. 94-107.

21. Музичне мистецтво німців Галичини ХІХ - першої половини ХХ ст. / Петро Сіреджук // Дрогобицький краєзнавчий вісник. - Дрогобич, 2005. - Вип. ІХ. - С. 264-271.

22. Німецька діаспора Галицької Гуцульщини (кін. ХVІІІ - 30-ті рр. ХХ ст.) / Петро Сіреджук // Народознавчі зошити. - Львів: Інститут народознавства НАН України. - 2005. - №. 1-2. - С. 60-66.

23. Асиміляційні процеси в середовищі німців Галичини / Петро Сіреджук // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. - Івано-Франківськ, 2005. - № 11. - С. 170-177.

24. Німці Прикарпаття в кінці ХІІІ - на початку ХХІ ст. / Петро Сіреджук // Київська старовина. - К., 2006. - № 4. - С. 43-54.

25. Розселення і чисельність німців Прикарпаття (кінець ХVІІІ - ХХ ст.) / Петро Сіреджук // Наукові записки Івано-Франківського краєзнавчого музею. - Івано-Франківськ: Лілея - НВ, 2006. - С. 35-42.

Публікації в інших виданнях:

26. 2. Баґінсберґ / Петро Сіреджук // Енциклопедія Коломийщини. - Коломия: Вік, 1998. - С. 13-15.

27. Бредтгайм / Петро Сіреджук // Енциклопедія Коломийщини. - Коломия: Вік, 1998. - С. 96.

28. Вайдауер Макс / Петро Сіреджук // Енциклопедія Коломийщини. - Коломия: Вік, 2000. - С. 10.

29. . Вайс Йозефіна / Петро Сіреджук // Енциклопедія Коломийщини. - Коломия: Вік, 2000. - С. 10.

30. Вінцентівка / Петро Сіреджук // Енциклопедія Коломийщини. - Коломия: Вік, 2000. - С. 180.

31. Антоній Шнайдер / Петро Сіреджук // Дзвін. - 2000. - № 3. - С. 101-107.

32. . Вірний Гуцульщині син / Петро Сіреджук // Гражда. - 2003. - № 7. - С. 56-57.

33. З історії німецької громади м. Станіслава / Петро Сіреджук // Краєзнавець Прикарпаття. 2003. - № 1. - С. 15-16.

34. Шнайдер Йозеф / Петро Сіреджук // Енциклопедія Коломийщини. - Коломия: Вік, 2003. - С. 94.

Тези наукових доповідей

35. Німецька колонізація Прикарпаття (кінець ХVІІІ - початок ХХ ст.) / Петро Сіреджук // Німецькі колонії в Галичині. Історія. Архітектура. Культура. Матеріали. Доповіді та повідомлення. - Львів. Манускрипт, 1996. - С. 75-79.

36. Niemcy we Lwowie / Петро Сіреджук // Lwуw: miasto - spoіeczeсstwo - kultura. - Krakуw, 29. IV - 1. V. 1996. - S. 5-6.

37. Джерела до історії німецької діаспори в Східній Галичині кінця ХVІІІ - ХІХ ст. / Петро Сіреджук // Рукописна україніка у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України та проблеми створення інформаційного банку даних. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 20-21 вересня 1996 року. - Львів, 1999. - C. 380-389.

38. Печатки німців Східної Галичини (кінець ХVІІІ - 30-ті роки ХХ ст.) / Петро Сіреджук // Шоста наукова геральдична конференція (Львів, 27-29 березня 1997 року). Матеріали. - Львів, 1997. - С. 79-81.

39. Картографія німецьких колоній Галичини (кінець ХVІІІ - початок ХХ ст.) / Петро Сіреджук // Картографія та історія України. Збірник наукових праць. - Львів; К.; Нью-Йорк, 2000. - С. 202-205.

40. Культура німців Станіслава / Петро Сіреджук // Етнокультурні процеси в українському урбанізованому середовищі ХХ ст. Збірник науково-теоретичних статей. - Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2006. - С. 81-87.

АНОТАЦІЯ

Сіреджук П. С. Соціально-економічне становище і культурне життя німецької меншини Східної Галичини (20 - 30-і роки ХХ ст. ) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07. 00. 01. - історія України. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2010.

Дисертація є комплексним дослідженням соціально-економічного становища і культурного життя німецької національної меншини Східної Галичини в міжвоєнному періоді.

На основі широкого кола джерел, документів вітчизняних і зарубіжних архівів, значна частина яких уперше вводиться до наукового обігу, встановлено чисельність та розселення німецького етносу в краї у зазначений період, проаналізовано національний склад населення німецьких поселень, його етноправовий статус в складі ІІ Речі Посполитої.

В роботі охарактеризовано ступінь розвитку основних галузей господарства східногалицьких німців - землеробства, тваринництва, ремесла, торгівлі, а також допоміжних промислів (пасічництва, мисливства і рибальства) та кооперативний рух. Автором вивчено стан початкової і середньої освіти, діяльність Дорнфельдського народного університету, релігійне життя, діяльність культурно-освітніх організацій, творчу діяльність хорових і театральних колективів, роботу національних бібліотек і клубних установ - «Німецьких домів».

Релігійні конфесії, особливо протестантські, початкова і середня школи, культурно-освітні осередки, хорові й театральні колективи бібліотеки і «Німецькі доми» німецької меншини краю зіграли важливу роль у збереженні історичної пам'яті та національної ідентичності, більше того, сприяли відродженню національної культури в складних умовах різних перепон чиновницької бюрократії польської держави.

У цілому німці Східної Галичини були лояльними громадянами польської держави, а тому немає ніяких підстав вважати їх «п'ятою колоною» Німеччини. Взаємовідносини східногалицьких німців з українцями були дружніми, з поляками - теплими, а з євреями - прохолодними.

Ключові слова: Східна Галичина, громада, колонія, німецька меншина, німці-колоністи, рільництво, тваринництво, ремесло, торгівля, кооператив.

АННОТАЦИЯ

Сиреджук П. С. Социально-економическое положение и культурная жизнь немецкой меньшины Восточной Галиции (20 - 30-е годы ХХ в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07. 00. 01 - история Украины. - Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника. - Ивано-Франковск, 2010.

Диссертация представляет собой комплексное исследование социально-экономического и культурного развития немецкой меньшины Восточной Галиции между Первой и Второй мировыми войнами в составе польского государства. Рассмотрено основные миграционные движения, численность, места расселения и проживания, динамику демографического развития немецкого населения края. Подчеркивается, что основная часть немецкого населения жила в сельской местности.

В городах региона их наиболее сконцентрировалось во Львове, Станиславе, Стрые, Коломые, Долине и Болехове. Общины немцев этих городов и задавали тон в социально-экономическом и культурном развитии немецкой меншины восточногалицкого региона. Изучено социальное положение, особенности землепользования.

Произведено исследование главных отраслей хозяйства: земледелия, животноводства, ремёсел и торговли. Среди ремёсел, исторически традиционными для немцев, доминировали кузнечный и мельничный промыслы. На основании новых архивных материалов автором исследованы пчеловодство, охота, рыбная ловля и кооперативное движение.

В работе дана характеристика религиозной и культурной жизни немецкой национальной общности. В исследовании подчеркивается, что консолидирующую роль в судьбе немецкого меншинства края играла протестантская церковь, тогда как католическая имела деструктивное начала: содействовала правительству в полонизации и денационализации. Установлено, немцы Восточной Галиции не смотря на жесткие запреты польской администрации на местах вели постоянную борьбу за сохранение и развитие национального начального и среднего образования.

Автором исследована деятельность немецких общественных культурно-просветительских организаций, самодеятельных хоровых и театральных коллективов, библиотек и клубных учреждений по сбережению исторической памяти и национальной идентичности.

Наиболее важную роль в национально-культурном возрождении сыграли «Союз немцев - християн Галичины - Малопольши» и «Союз немцев - католиков Малопольши». Их историческая заслуга в том, что содействовали развитию национальной начальной школы, церковных приходов, появлении сети клубных учреждений и библиотек.

Деятельность первичных организаций этих культурно-просветительских обществ вносило в национально-культурное возрождение элементы организованности и самоутверждения принадлежности к достижениям немецкой культуре.

В процессе исследования автором обоснован вывод, о том, что немцы внесли свой посильный вклад в развитие сельского хозяйства, ремёсел, торговли Восточной Галиции. Несмотря на это, их социальное и национально-культурное положение было весьма бесправным, угнетаемым правящими кругами ІІ Речи Посполитой.

Однако и в таких сложных условиях восточногалицийские немцы сумели сохранить свою национальную самобытность, язык, культуру, традиции. Более того, восточно-галисийские немцы были лояльными гражданами польского государства, а не пятой колонной Германии.

Процесс консолидации немецкой национальной меншины Восточной Галиции имел свою специфику: постоянно натыкался на различные препятствия местной польской администрации.

В этих сложных условиях немецкая общность сумела не только сберечь свою национальную идентичность, но частично себя реализовать в социально-экономической и общественно-культурной сферах. Их отношения с украинцами установились дружными, поляками приятельскими, а евреями прехолодными. Взаимное влияние культур четко прослеживается в разговорной речи, элементах быта, архитектуры, кулинарии, хореографии галичан-украинцев и восточногалицийских немцев.

Ключевые слова: Восточная Галиция, община, колония, немецкая меншина, немцы-колонисты, земледелие, животноводство, ремесло, торговля, кооператив.

SUMMARY

Siredzhuk P.S. Social-economic position and cultural life of the German minority of the Eastern Galicia (20-s - 30s years of the XX century). Manuscript.

The dissertation to acquire the Doctor of Historic Science degree at the specialization 07.00.01. - History of Ukraine. - The Prycarpathian National University after Vasyl Stephanyk. - Ivano-Frankivsk, 2010.

The dissertation is devoted to the complex research of the social-economic position and cultural life of the German minority of the Eastern Galicia in between the wars period.

Based on the wide range of sources, documents of the native and foreign archives, the definite part of which is firstly introduced to the scientific evaluation, it is estimated the number and dissemination of the German ethnos in the region in the stated period, and the ratio of the population of the German settlements, their ethno-legal status in the frames of the Polish State is analyzed.

The degree of the principal trends of the German household of the Eastern Galician Germen - agriculture, cattle raising, crafts, trade, as well as supplementary bee-gardening, hunting and fishing and the cooperative movement is characterized.

It is examined by the author the development of the primary and secondary education, the activities of the Dornfeld Public University, the religious life, the activities of the cultural-educational organizations, the creative activities of the chorus and theatre groups, the work of the national libraries and club establishments - “German Houses”.

The religious confessions, Protestant in particular, primary and secondary schools, cultural-educational communities, chorus and theatre groups, libraries and “German Houses” of the German minority of the region played a certain role in preserving the historic heritage and national identity, moreover, the rebirth of the national culture in the complicated conditions of the different obstacles of the Polish State bureaucratic mechanism.

In the process of research it was estimated that Germen were, on the whole, loyal citizens of the Polish State, but not the fifth Column of Germany.

The relationships of the Eastern Galician Germen with the Ukrainians were friendly, with the Poles - warm, with the Jewish chilly.

Key words: Eastern Galicia, community, colony, German minority, Germen-colonists, agriculture, cattle raising, crafts, trade, cooperative.

Размещено на Allbest.ru

...