Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича

Інститут народознавства

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата історичних наук

Польсько-білоруські відносини (1991-2004 рр.)

Бориняк Олег Костянтинович

УДК 94(438):(476)“1991-2004”

Спеціальність: 07.00.02 - Всесвітня історія

Львів - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії слов'ян Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Федорчак Петро Степанович,

Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника,

професор кафедри історії слов'ян

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Литвин Микола Романович

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України,

керівник Центру дослідження українсько-польських відносин

кандидат історичних наук, доцент

Футала Василь Петрович,

Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І. Франка, доцент кафедри нової та новітньої історії України

Захист відбудеться «12» квітня 2011 р. о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

Автореферат розіслано «9» березня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Середа О.В.

Актуальність теми дослідження. Радикальні суспільно-політичні перетворення, а також геополітичні зміни, які стали наслідком розпаду Радянського Союзу, вплинули на формування нової системи міжнародних відносин у Центрально-Східній Європі. З огляду на це особливої актуальності набувають дослідження з історії міжнародних відносин, а зокрема Республіки Польща (РП) з Республікою Білорусь (РБ) впродовж 1991-2004 рр., які були вкрай суперечливими і непослідовними. Більшість проблем, характерних для цих відносин, притаманні й польсько-українським, польсько-російським та українсько-російським стосункам.

Характер польсько-білоруських взаємин у зазначений період визначали кілька вагомих проблем, а саме: визнання кордонів за результатами Другої світової війни та примирення між двома народами; захист прав національних меншин поляків у Білорусі й білорусів у Польщі; налагодження економічної та гуманітарної співпраці; спільна протидія викликам глобалізованого світу - тероризму, забезпечення країн енергоресурсами. Аналогічні проблеми існують в українсько-польських та дещо меншою мірою в українсько-білоруських відносинах.

Приклад взаємин між двома державами, що межують з Україною, спонукає українських дипломатів, політиків, економістів та істориків до вироблення адекватних стратегічних моделей зовнішньої політики нашої держави у стосунках із Польщею та Білоруссю. Однак на сьогодні в українській історичній науці немає жодного фахового дослідження, присвяченого даній проблемі. Практично відсутні й наміри щодо організації і проведення фахових дво- і тристоронніх конференцій, симпозіумів, „круглих столів”, покликаних вивчати спільне історичне минуле та моделювати перспективи обопільних відносин у майбутньому. Наукова актуальність теми обумовлюється також недостатнім її вивченням українськими науковцями, що пояснюється незначною віддаленістю у часі, незавершеністю процесу, варіативністю двосторонніх стосунків, що вимагає подальшого ґрунтовного, цілісного і об'єктивного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі історії слов'ян Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника і є складовою частиною державної науково-дослідної програми ,,Українсько-польські відносини другої половини ХІХ-ХХ ст.” (номер державної реєстрації - 0106U002242).

Мета дослідження передбачає аналіз основних обставин налагодження і розвитку польсько-білоруських міждержавних взаємин протягом 1991-2004 рр., закономірностей та тенденцій становлення двосторонніх відносин між РБ та РП.

Для досягнення поставленої мети було передбачено розв'язання таких завдань:

– проаналізувати стан дослідження проблеми та джерельну базу;

– висвітлити історико-політичні передумови та чинники налагодження польсько-білоруських взаємин, механізми формування й реалізації повноцінних двосторонніх відносин та їх етапи впродовж 1991-2004 рр.;

– дослідити вплив процесів розширення НАТО на динаміку та перспективи діалогу між РП та РБ;

– розкрити специфіку євроінтеграційної політики Польщі щодо транскордонного та єврорегіонального співробітництва з Білоруссю;

– вивчити динаміку економічних взаємин, а також з'ясувати вплив енергетичної безпеки на польсько-білоруські відносини;

– з'ясувати яким чином діяльність польської національної меншини

– в РБ та білоруської в РП позначилася на розвитку міждержавних взаємин,

– а також розглянути вплив міжконфесійних відносин на двосторонні стосунки.

Об'єктом дослідження є двосторонні відносини РП та РБ упродовж

1991-2004 рр.

Предметом дослідження виступають визначальні напрями та пріоритети польсько-білоруських взаємин, а також основні закономірності й тенденції зародження та розвитку вказаних міждержавних стосунків.

Методи дослідження зумовлені специфікою, особливостями і складністю дисертаційного дослідження. В основу роботи покладено історико-ретроспективний метод, а також методи порівняння і дослідження білатеральних взаємин. Для проведення всебічного наукового аналізу проблеми також використано такі методи, як системний підхід, структурний аналіз, метод актуалізації, діахронний (метод періодизації). Методологічними засадами послужили загальнонаукові принципи об'єктивності та історизму.

Багатоаспектне вивчення проблеми польсько-білоруських відносин у 1991-2004 рр. зумовлено також необхідністю міждисциплінарного підходу з використанням даних як історії, так і політології, теорії та історії міжнародних відносин, країнознавства та інших дисциплін. Саме ж дисертаційне дослідження побудоване на основі проблемно-хронологічного підходу, який дозволив структурувати роботу та показати еволюцію стосунків між Польщею та Білоруссю.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від серпня 1991 р. до травня 2004 р. Нижня хронологічна межа знаменує початок відносин між Польщею та Білоруссю як повноцінними суб'єктами міжнародного права. Верхня обумовлює вступ РП до Європейського Союзу, з одного боку, та посиленням особистої влади президента Олександра Лукашенка у Білорусі, з другого, що призвело до формування нового характеру польсько-білоруських відносин.

Географічні рамки дисертаційної роботи охоплюють межі Республіки Польща та Республіки Білорусь у сучасних державних кордонах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційному дослідженні вперше виявлені, удосконалені та розвинуті положення, які мають суттєве теоретичне значення для подальшого вивчення польсько-білоруських відносин. Найсуттєвіші здобутки, які відображають новизну наукових результатів і розкривають особистий внесок дисертанта в розробку даної теми, полягають у тому, що в дисертаційному дослідженні:

– запропоновано систематизований історіографічний аналіз проблеми, опрацьовано польські й білоруські джерела, які вперше введено в науковий обіг;

– дослідження є першою спробою аналізу, систематизації та узагальнення значного фактологічного матеріалу із польсько-білоруських двосторонніх взаємин 1991-2004 рр.;

– результатом опрацювання і аналізу широкого історіографічного та джерельного матеріалу стало виокремлення декількох проблемних етапів у розвитку співробітництва між РП та РБ, а саме: становлення міждержавної взаємодії (1989-1991 рр.); активного співробітництва (1992-1995 рр.); фактичного припинення двосторонніх відносин (1996-2004 рр.);

– вивчено геополітичні аспекти польсько-білоруських відносин, з'ясовано вплив на двосторонні стосунки розширення НАТО на Схід, євроінтеграційних устремлінь РП та чинників економічного співробітництва і енергетичної безпеки;

– відображено вплив національних меншин та найпоширеніших віровизнань обох країн на розвиток польсько-білоруських відносин.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання матеріалів і їх висновків для подальшого дослідження польсько-білоруських стосунків на зламі ХХ-ХХІ ст., особливо в нових умовах розширення ЄС на Схід. Практичні рекомендації та висновки можуть застосовуватися для створення навчальних програм та при написанні узагальнюючих праць і навчальних посібників з історії слов'янських народів, історії Польщі, Білорусі, Центрально-Східної Європи, міжнародних відносин.

Основні положення та авторські висновки можуть бути використані Міністерством закордонних справ України, а також іншими державними установами, діяльність яких безпосередньо пов'язана із закордонною політикою, у практичній діяльності і, зокрема, розбудові українсько-польських та українсько-білоруських відносин.

Апробація результатів дослідження відбулася на всеукраїнських і міжнародних симпозіумах, конференціях та семінарах, а саме: „Проблеми інтеграції науково-освітнього, інтелектуального потенціалу в державотворчому процесі. Україна - Туреччина” (м. Севастополь - Тернопіль - Бахчисарай, жовтень 2007 р.); „Польща та Україна на шляху демократичних перетворень: історія, сучасність, майбутнє” (м. Житомир, грудень 2007 р.); „Польсько-українська співпраця в умовах нових викликів” (м. Варшава, квітень 2008 р.); „Національні меншини посткомуністичного простору: етнічність, мова, релігія” (м. Варшава, травень 2008 р.); „Українсько-польсько-білоруське сусідство: ХХ століття” (м. Дрогобич, вересень 2008 р.); „Союз Пілсудський - Петлюра 1920 року: історичні обставини і сучасні інтерпретації” (м. Івано-Франківськ, жовтень 2009 р.); „Народний рух України у новітньому українському державотворенні та розбудові громадянського суспільства” (м. Івано-Франківськ, жовтень 2009 р.); „Українсько-польські відносини сьогодні: потреба перезавантаження чи продовження?” (м. Івано-Франківськ - м. Яремче, вересень 2010 р.); щорічних звітно-наукових конференціях викладачів і аспірантів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, що відбувалися упродовж 2007-2010 рр.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи висвітлені в чотирьох публікаціях у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (11 підрозділів), висновків (основний текст - 183 с.), переліку умовних скорочень, списку використаних джерел і літератури (434 найменувань), додатків. Загальний обсяг дисертаційного дослідження - 230 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету та завдання, об'єкт і предмет наукового пошуку, а також методи дослідження, окреслено хронологічні рамки та географічні межі, аргументовано наукову новизну й практичне значення одержаних результатів, подано інформацію про апробацію основних положень дисертації, структуру роботи.

У першому розділі „Стан розробки теми та джерельна база дослідження” - проаналізовано рівень наукової розробки проблеми та систематизовано документальну базу дисертації. Перший підрозділ „Аналіз наукової літератури” розкриває ступінь вивчення проблеми у зарубіжній та вітчизняній історіографії.

Вивчення проблеми польсько-білоруських відносин 1991-2004 рр. здійснювалося передусім польськими дослідниками і проводилося за кількома напрямками. До першого відносимо праці польських істориків: Ю.Дарського, Х.Ґлоґовської, А.Ходубського, П.Фоліґовського та ін. Другою групою наукових досліджень є розробки політологів, дипломатів, фахівців у галузі міжнародного права та співробітництва. Зовнішньополітичну діяльність РП та РБ вивчали М.Цалка, А.Камінський, З.Найдер та Я.Новак-Єзіораньський. У дослідженнях В.Зайончковського, Б.Геремека, Ю.Кукулки, Р.Кузняра, П.Наімського, К.Скубішевського та Р.Зємби визначено місце РБ у східній політиці РП.

У низці праць К.Маляка проаналізовано військово-політичні, транскордонні та економічні відносини РБ. У сферу наукових інтересів вченого потрапило й розширення НАТО на Схід, що стало також предметом дослідження Б.Ґурки-Вінтер, І.Конєчної та Р.Садовського. На увагу заслуговують праці Ю.Тимановського, Р.Якімовича, Т.Курека, Р.Сенюха та П.Воловського, які присвячені місцю східних сусідів РП у польській політиці стосовно забезпечення національної безпеки. Науковий інтерес викликають публікації К.Федоровіча та М.Хабовського, в яких дослідники по-новому визначають періодизацію сучасних польсько-білоруських відносин.

Серед досліджень третього напрямку (проблем економічної взаємодії) доцільно виокремити праці Р.Антчака, П.Козажевського, К.Поломського, Р.Кісєля, Г.Борко, К.Дзєвульського, М.Жуковського та ін. М.Кристиняк та А.Желязо проаналізували основні напрямки транскордонного і єврорегіонального співробітництва. Енергобезпеку та економічні відносин висвітлювали В.Кононьчук, А.Сарна та А.Еберхардт.

Проблеми національних меншин та етноконфесійних взаємин вивчав Е.Міронович, який детально проаналізував становище білоруської меншини в РП. Заслуговує на увагу й стаття А.Скорупської, в якій розглянуто суспільно-політичну діяльність білоруської національної меншини в РП. Вказану тематику також розробляли Ґ.Бабіньський, П.Казанецький, Л.Ніяковський, Е.Смулкова, А.Садовський та ін. Вивченням суспільно-політичної діяльності польської національної меншини в РБ займалися П.Еберхардт, І.Кабзіньська, З.Вінніцький та Ц.Жолендовський. Роль етноконфесійного чинника розкрито у працях Р.Дзвонковського, Т.Олеяжа.

У білоруській історіографії можна виокремити три напрями досліджень. Перший - загальна характеристика та оцінка військово-політичної складової польсько-білоруських взаємин. До його базових результатів варто зарахувати низку праць М.Часновського, В.Карабалєвича та А.Розанова. Вагомими є також публікації фахівців-міжнародників Л.Лойка, В.Снапковського, В.Улаховіча, А.Шарапо. Політичну складову міждержавних відносинах РП та РБ дослідив Б.Хмяліньський, який на широкому джерельному матеріалі проаналізував польсько-білоруські стосунки. Деякі аспекти зовнішньополітичної діяльності РБ щодо РП були розглянуті в публікаціях білоруських дипломатів, міністрів закордонних справ РБ П.Кравченка та І.Антоновича. До другого напряму зацікавлення білоруських учених, зокрема А.Русаковіча, А.Ваніна та М.Масюкова, можна віднести дослідження польсько-білоруської економічної та транскордонної взаємодії. Окремим напрямком наукової проблематики стала діяльність національних меншин та міжконфесійні відносини. В цьому зв'язку цінною є монографія А.Тіханського, в якій досліджено діяльність римо-католицького духовенства в РБ.

Вагомим є науковий доробок дослідників із західних країн, а саме американських вчених С.Буранта, Ш.Гарнета, Р.Легволда, М.Бальмацеди та Т.Снайдера. Окремо слід відзначити наукові пошуки російських дослідників. На увагу заслуговує стаття М.Кучинської та монографія М.Бухаріна, в яких розглянуто питання взаємозалежності польсько-білоруських відносин від російсько-польських.

Тема роботи досі не була предметом спеціальних наукових розвідок українських науковців. Українські історики і політологи вивчали, в першу чергу, взаємини між сучасною Україною та РП. Так, вони торкалися лише деяких епізодів з історії польсько-білоруських стосунків, порівнювали процеси взаємин за схемою Україна-Польща - Білорусь-Польща. У такому контексті особливої уваги заслуговують дослідження Д.Горуна, В.Гевко та В.Моцока. Однією з перших праць, яка стосується предмета нашого дослідження, є дисертаційна робота І.Гуцуляка. Українські вчені досліджували також політичні та системні перетворення у РБ після розпаду СРСР. Зокрема, О.Долженков проаналізував трансформацію політичної системи РБ, а І.Хаврук - значення референдуму для перехідних демократій (на прикладі України, РБ та РФ). Характер еволюції політичного режиму РБ досліджував І.Недокус. Окремі відомості про становлення польсько-білоруських відносин містяться у спільній праці Л.Зашкільняка та М.Крикуна.

Отже, польсько-білоруські відносин 1991-2004 рр. ще не стали предметом окремого узагальнюючого монографічного дослідження, яке б висвітлило їх у комплексі взаємодії важливих сторін суспільного життя.

У другому підрозділі „Характеристика джерел” розкрито наявний обсяг неопублікованих і опублікованих джерел, що стосуються польсько-білоруських відносин упродовж досліджуваного періоду. Документи і матеріали, що були використані в дослідженні, можна умовно поділити на кілька груп. До першої - увійшов Інтернет-архів президента РП. У ньому вміщено тексти виступів та коментарі А.Кваснєвського щодо оцінки внутрішньополітичної ситуації в РБ, а також аналіз загального стану польсько-білоруських відносин.

Другу групу склали опубліковані документи та окремі видання законодавчо-нормативних актів вищих органів влади РП та РБ. Серед документів, які стали своєрідним фундаментом для формування польсько-білоруських відносин, варто виокремити „Декларацію між Республікою Білорусь та Республікою Польща про добросусідство та приязну співпрацю”, „Консульську конвенцію між Республікою Польща та Республікою Білорусь”, „Угоду між Республікою Польща і Республікою Білорусь про встановлення дипломатичних відносин”, „Договір між Республікою Польща та Республікою Білорусь про добросусідство та приязну співпрацю”. Важливими джерелами, що відображають ставлення Сейму РП до окремих загально- та внутрішньополітичних процесів у РБ, є „Рішення Сейму Республіки Польща від 31 серпня 1991 р. щодо визнання незалежності Білорусі”, „Рішення Сейму Республіки Польща від 19 листопада 1996 р. щодо ситуації в Республіці Білорусь”, „Рішення Сейму Республіки Польща від 22 січня 1999 р. Послання Сейму РП до білоруського народу”, „Рішення Сейму Республіки Польща від 10 вересня 2004 р. у справі порушення прав людини та громадянина в Білорусі”. У зв'язку з цим треба також згадати „Заяву Палати представників Національного зібрання Республіки Білорусь у зв'язку з прийняттям Сеймом Республіки Польща „Послання до білоруського народу”.

Серед опублікованих джерел виокремлено міжурядові постанови, домовленості та угоди стосовно польсько-білоруських взаємин у різних сферах суспільно-політичного та зовнішньоекономічного співробітництва: „Договір між Республікою Білорусь і Урядом Республіки Польща про оперативне повідомлення у випадку ядерних аварій і співпрацю у сфері радіаційної безпеки”, „Постанову Ради Міністрів Республіки Білорусь про заходи стосовно торговельно-економічних відносин з Республікою Польща”, „Постанову Ради Міністрів Республіки Білорусь про відкриття торговельного представництва в Республіці Польща”, „Угоду між Урядом Республіки Польща та Урядом Республіки Білорусь про головні умови транскордонного співробітництва” та багато інших. Сюди ж віднесено статистичні відомості. Важливими джерелами інформативно-статистичного характеру є польські та білоруські статистичні щорічники: „Rocznik statystyczny handlu zagranicznego” та „Статистический сборник”.

Четверту групу джерел становлять документи і матеріали, опубліковані в періодичних виданнях, де вміщено тексти двосторонніх угод, стенограми міждержавних зустрічей, інтерв'ю з провідними суспільно-політичними діячами РП та РБ.

Загалом, при написанні дисертації автором було опрацьовано значну кількість публікацій, розміщених на шпальтах авторитетних польськомовних та білоруськомовних видань. На особливу увагу заслуговують статті в часописах „Gazeta Wyborcza”, „Rzeczpospolitа”, „Trybuna”, „Dziњ”, „Wprost”, „Nowe Kontrasty”. Цінними є видання Осередка Східних Студій ім. Марка Карпя „Biuletyn Biaіoruski” та щотижневик „Tydzieс na Wschodzie”. Для дослідження актуальних питань діяльності польської меншини в РБ та білоруської в РП й впливу етнорелігійного чинника на польсько-білоруські відносини, використано матеріали газет „Gіos znad Niemna”, „Czasopis”.

Серед білоруських періодичних видань важливе місце посідають газети „Звязда”, „Белорусская газета”, „Советская Белоруссия”, „Рэспубліка”, „Белорусская деловая газета”, „Свабода”, „Белорусский рынок”, „Независимая газета”. Особливо цінними виданнями, вивчення яких сприяло опрацюванню документальної основи дослідження, є фахові видання РБ „Вестник Министерства иностранных Дел” та „Ведамасці Нацыянальнага Сходу РБ”.

Таким чином, наявні джерела, що стосуються проблематики дисертаційного дослідження, попри їх певну обмеженість, дають можливість вивчити розвиток польсько-білоруських відносин упродовж 90-х років ХХ-початку ХХІ ст. Їх ґрунтовний і неупереджений аналіз дає змогу доповнити або заперечити вже існуючі в науковій літературі тези щодо тенденцій розвитку взаємин між РП та РБ у досліджуваний період.

У другому розділі „Етапи розвитку польсько-білоруських взаємин” зроблено періодизацію, розкрито зміст та проаналізовано етапи розвитку польсько-білоруських відносин 1991-2004 рр.

У першому підрозділі „Політика „двох шляхів” Польщі щодо БРСР” розглянуто перший етап польсько-білоруських відносин, який проходив у контексті реалізації зі сторони РП щодо колишніх республік СРСР політики „двох шляхів”, що тривав упродовж 1989-1991 рр. Вказана зовнішньополітична практика передбачала розбудову двосторонніх відносин РП не тільки з Москвою, але й з окремими радянськими республіками, у тому числі з БРСР. Політика „двох шляхів” була сформульована працівниками МЗС РП під керівництвом міністра К.Скубішевського в 1990 р., однак дискусія про її запровадження розпочалася швидше. Загалом польсько-білоруські взаємини в цей час мали суперечливий характер, що зумовлювалося міцними контактами між білоруським та загальносоюзним керівництвом. Антикомуністична опозиція, представлена Білоруським Народним Фронтом „Відродження” (БНФ (В), відзначалася слабкістю. Притому, як провладні, так і опозиційні еліти БРСР не прагнули до зближення з РП, свою позицію вони аргументували загрозою полонізації.

Початком реалізації РП політики „двох шляхів” щодо Білорусі стало ухвалення 27 липня 1990 р. ВР БРСР декларації „Про державний суверенітет Білорусі”, яка стала підставою для налагодження легітимних і рівноправних міждержавних відносин. Перша зустріч К.Скубішевського з керівництвом БРСР відбулася 15 жовтня 1990 р. в Мінську. Одним із наслідків його переговорів із головою ВР БРСР М.Дземянцеєм стало вироблення спільної позиції щодо розширення двосторонніх контактів. Візит до Білорусі не досягнув мети, що полягала в підписанні декларації „Про принципи та основні напрямки розвитку польсько-білоруських відносин”. Неможливість укладення декларації білоруське МЗС аргументувало необхідністю врегулювання питання щодо юридичного оформлення польсько-білоруського кордону. Зовнішньополітичним чинником невдачі стала проросійська зорієнтованість керівництва БРСР та значний вплив Росії на політичне та економічне життя Білорусі.

Улітку 1991 р. в польсько-білоруських взаєминах мало місце дипломатичне непорозуміння, у підсумку якого Варшава відкликала Т.Мисліка з посади генерального консула РП в РБ. Пожвавлення двостороннього співробітництва наступило після організованого в СРСР 19 серпня 1991 р. путчу. Реально оцінюючи московські події, представники білоруської влади були змушені шукати альтернативних шляхів для зовнішньополітичного співробітництва. В цілому, до оголошення 25 серпня 1991 р. Білоруссю державної незалежності відбулося часткове покращення польсько-білоруських відносин, що не мало принципового характеру. Зміна статусу країни створювала для РБ нові перспективи, передусім з'явилася можливість ведення самостійної зовнішньополітичної діяльності.

РП швидко висловила свою офіційну позицію щодо проголошення незалежності РБ. Так, Сейм РП 31 серпня 1991 р. ухвалив рішення в справі проголошення незалежності Республікою Білорусь. Польські парламентарі висловлювали переконання, що незалежна РБ розвиватиметься дорогою демократичних змін. Ухвала Сейму виводила польсько-білоруські відносини на новий рівень. Відображенням цього стало підписання 10 жовтня 1991 р. у Варшаві між РП та РБ „Декларації про добросусідство, взаєморозуміння та співробітництво”. У ній, зокрема, відзначалося, що двосторонні відносини між РБ та РП будуть ґрунтуватися на принципах рівноправності, визнання суверенітету та територіальної цілісності двох держав.

Отже, політика „двох шляхів” стала першим етапом у польсько-білоруських відносинах, становлення яких у цей період проходило під впливом багатьох внутрішніх та зовнішніх факторів.

У другому підрозділі „Активізація польсько-білоруського міждержавного співробітництва в першій половині 90-х рр. ХХ ст.” проаналізовано другий етап польсько-білоруських взаємин. Дипломатичні відносини між РП та РБ були встановлені 2 березня 1992 р. під час робочого візиту міністра закордонних справ РБ П.Кравченка до Варшави. Тоді він разом із К.Скубішевським підписали договір між РП і РБ „Про встановлення дипломатичних відносин” та „Консульську конвенцію”. Знаковою подією у розвитку міждержавних відносин стала зустріч прем'єрів РП Я.Ольшевського та РБ В.Кебіча 14 березня 1992 р. у Біловезькій Пущі, в результаті якої РП погоджувалася: надати РБ свої морські порти в Ґдині; збудувати разом із РБ залізничну лінію від Білостоку до Ґдині; забезпечити РБ необхідну кількість польського вугілля для зміцнення її енергетичної безпеки.

У ході офіційного візиту урядової делегації РБ 23-24 квітня 1992 р. віце-міністри закордонних справ РП і РБ І.Бичевський та В.Сенько парафували текст польсько-білоруського трактату про „Добросусідство та приязну співпрацю” (вступив у дію 30 березня 1993 р.). У травні 1992 р. відкрито посольство РП в Мінську, першим послом призначено Е.Смулкову. 23-25 червня 1992 р. відбувся візит голови ВР РБ С.Шушкевича до РП. Наслідком його зустрічі з президентом РП Л.Валенсою стало укладення договору про „Добросусідство та приязну співпрацю”. Активізації співробітництва не сприяло втручання РП у розвиток білорусько-російських відносин. До критичної оцінки таких взаємин з боку РП дійшло після підписання 20 липня 1992 р. білорусько-російського міждержавного договору. Свідченням цього став візит до Мінська 18 листопада 1992 р. прем'єра РП Г.Сухоцької, яка під час розмови з В.Кебічом, зауважила, що польське суспільство з тривогою оцінює зміст 22 білорусько-російських договорів, підписаних у 1992 р.

Спроби зміцнити двосторонні відносини здійснювалися і в ході робочого візиту до Варшави віце-міністра закордонних справ РБ В.Астапєнка 10-12 грудня 1992 р. Представники РП і РБ головну увагу зосередили на консульській взаємодії та прикордонній співпраці в галузі транспорту. У грудні того ж року розпочалися консультації між військово-оборонними структурами двох країн. Так, 15-16 грудня міністр оборони РП Я.Онишкевич приймав у Варшаві делегацію міністерства оборони РБ. Важливою подією у стосунках між РП та РБ став візит до Мінська Л.Валенси 28-29 червня 1993 р. Однак, після пожвавлення польсько-білоруських відносин у 1992-1993 рр. в наступні роки вони поступово погіршувалися.

Упродовж 1994 р. МЗС РБ намагалося відновити активний двосторонній діалог. Наміри РП та РБ щодо пожвавлення міждержавних відносин черговий раз були представлені під час візиту голови ВР РБ М.Гриба до РП 23-25 листопада 1994 р. Іншою спробою осмислення та корегування польсько-білоруського співробітництва став робочий візит делегації польських парламентарів до Мінська 4 квітня 1995 р. Сторони звернули увагу на зниження зовнішньоекономічних показників та обговорили можливі варіанти їх покращення. Загалом упродовж другої половини 1995 р. відбувалися тільки поодинокі двосторонні зустрічі.

Отже, якщо на першому етапі співробітництва між РП та РБ були накреслені головні аспекти двосторонніх взаємин, то в 1992-1995 рр. обидві держави активно працювали над їх документально-правовим оформленням, відбувався жвавий обмін візитами на найвищому рівні.

У третьому підрозділі „Реалізація концепції „критичного діалогу” в польсько-білоруських взаєминах” досліджено третій етап двосторонніх відносин (1996-2004 рр.), коли все очевиднішими ставали розходження пріоритетів РП та РБ. Так, Варшава наголошувала на інтеграції до НАТО та ЄС, а Мінськ декларував курс на активну співпрацю з Росією.

30 березня 1996 р. відбулася зустріч президентів О.Лукашенка та А.Кваснєвського у Віскулях. Їм вдалося обмінятися думками з приводу важливих питань польсько-білоруської співпраці. Проте, вже у травні 1996 р. розгорівся міждержавний скандал, зумовлений депортацією з РБ голови Незалежної самоврядної профспілки „Солідарність” М.Кшаклевського. Не мали успіху й спроби польського керівництва стимулювати міжурядову співпрацю. Безрезультатними були також намагання РП залучити РБ до тристоронньої співпраці („брестський трикутник”) за участю України.

19 листопада 1996 р. на знак протесту проти звільнення О.Лукашенком Голови Центральної Виборчої Комісії В.Ханчара, арештів опозиційних діячів та ігнорування білоруським президентом рішень ВР РБ Сейм РП прийняв ухвалу „Про ситуацію в Білорусі”. Перед РП поставала необхідність створення нової концепції польсько-білоруських відносин, практичним втіленням якої стало прийняття Варшавою щодо Мінська зовнішньополітичної стратегії так званого „критичного діалогу”. Його суть полягала у критиці польською стороною випадків порушення прав людини та громадянина, нищення керівництвом РБ засад демократії. На цьому тлі польсько-білоруські контакти мали суттєво послабитися, але не розірватися цілком.

Подальша еволюція двосторонніх відносин зумовлювалася внутрішньо- та зовнішньополітичними особливостями розвитку двох держав. Зокрема, РП намагалася підтримувати стосунки з РБ на рівні співпраці між окремими міністерствами, зосереджуючи основну увагу на економічному та міжрегіональному співробітництві. Щодо міжпарламентських відносин, то РП підтримувала їх лише з відстороненою О.Лукашенком (після листопадового референдуму 1996 р.) ВР РБ XIII-го скликання, повністю відкидала можливість взаємодії з Національною Асамблеєю РБ, що стала новим законодавчим органом країни. Своєю чергою, це викликало найбільшу критику керівництва РБ.

З 1998 р. сторонами вживалися заходи для збереження двосторонніх контактів на рівні зустрічей між міністрами та віце-міністрами закордонних справ. Вони проходили здебільшого на форумах міжнародних організацій, передусім у межах ОБСЄ. Можливість налагодження двостороннього діалогу остаточно була втрачена внаслідок скандалу довкола дипломатичної резиденції „Дрозди” в червні 1998 р. Починаючи з 1999 р., Варшава продовжувала декларувати, що розвиток польсько-білоруського співробітництва буде залежати від позитивних ініціатив білоруської сторони. 22 січня 1999 р. Сейм РП прийняв послання „До білоруського народу”, в якому ще раз наголосив на підтримці депутатів ВР РБ ХІІІ-го скликання. В офіційній відповіді депутати Палати представників Національних зборів РБ заявили, що в такий спосіб Сейм РП поставив під сумнів рівноправний характер відносин між республіками. В 2000 р. РП надалі обмежувала відносини з РБ виключно контактами на нижчому рівні. Здійснювалися спроби утримати попередній рівень економічного співробітництва. Водночас керівництво РП приділяло недостатньо уваги налагодженню політичної взаємодії з РБ.

До певних змін у двосторонніх відносинах призвело загострення взаємин між Мінськом та Москвою у 2002 р. За умови поглиблення білорусько-російського конфлікту перед польськими дипломатами поставав реальний шанс посилення їх політичного впливу в РБ. Керівництво РБ у той час також шукало альтернативних шляхів зовнішньополітичної діяльності. Подібна міжнародна активність білоруських дипломатів щонайменше створювала видимість обрання РБ багатовекторної зовнішньої політики.

Отже, поширена в науковій літературі теза про розвиток співпраці між РП та РБ (1996-2004 рр.) в межах так званого „критичного діалогу” лише частково відповідає дійсності. Доцільніше говорити про загальмування двосторонніх взаємодії на найвищому рівні.

У третьому розділі „Геополітичні аспекти двосторонніх відносин” розглядаються геополітичні аспекти міждержавного співробітництва. У першому підрозділі „Вплив розширення НАТО на польсько-білоруські стосунки” аналізуються особливості розширення НАТО на Схід та їх вплив на відносини між РП та РБ.

Об'єктом критики, що призвела до загострення польсько-білоруських відносин, став активний курс РП на вступ до НАТО. Однак реалізація геостратегічних інтересів РП в забезпеченні гарантій державної безпеки вимагала проведення двостороннього діалогу з РФ. У зв'язку з цим важливим став візит російського президента Б.Єльцина в серпні 1993 р. до Варшави, під час якого польській стороні вдалося переконати російського керівника у здатності самостійного вирішення питання щодо вступу до НАТО.

Упродовж 1993-1994 рр. дедалі чіткіше окреслювалися відмінності в поглядах РП та РБ на проблеми міжнародної та регіональної безпеки. У листопаді 1993 р. МЗС РП надіслало до Мінська запит, у якому намагалося з'ясувати ставлення білоруської держави до намірів РП долучитися до Північноатлантичного Альянсу. Перспектива членства РП в НАТО негативно оцінювалася Мінськом. Відправним пунктом погіршення польсько-білоруських відносин став січень 1994 р., коли керівництво Альянсу відкрито оголосило про своє розширення на Схід. У такій ситуації білоруський уряд наголошував на незмінності попереднього характеру НАТО. Керівництво країни також стверджувало, що розширення Альянсу становить безпосередню загрозу для безпеки РБ. Особливо яскраво позиція Мінська відносно намірів РП долучитися до НАТО проявилася в 1995-1996 рр. Так, радник президента РБ С.Посохов відзначав: для білорусів не має значення, як пройде лінія конфронтації - вздовж їх західного чи східного кордону, оскільки країна у будь-якому випадку стане заручницею двох військових машин. У лютому 1995 р. О.Лукашенко оголосив про припинення виконання РБ „Договору про звичайні збройні сили в Європі”, а також заявив, що на знак протесту проти розширення НАТО РБ призупиняє ліквідацію своїх танків. Припускалася й можливість створення на території РБ російсько-білоруської групи військ.

У березні - червні 1996 р. протистояння РБ стосовно розширення Альянсу досягло свого апогею. Заяви керівництва держави набрали категоричного тону. Так, 9 травня 1996 р. у виступі з нагоди Дня Перемоги О.Лукашенко застерігав, що не планує бездіяльно спостерігати, як ця „страшна потвора” (НАТО) наближається до кордонів нашої „блакитноокої Білорусі”. Питання Північноатлантичного Альянсу залишилося актуальним у міждержавних відносинах й після прийняття РП в 1999 р. до НАТО. Мінськ не погоджувався з тим, що НАТО розширилося, а РБ не отримала жодних гарантій власної безпеки. Покращенню польсько-білоруських взаємин продовжувала перешкоджати антинатовська позиція президента РБ.

Отже, оголошення РП зовнішньополітичного курсу на вступ до НАТО значною мірою вплинуло на погіршення польсько-білоруських відносин. Відмінності в геополітичних та геостратегічних пріоритетах РП та РБ не могли не позначитися на динаміці їх двосторонньої взаємодії.

У другому підрозділі „Євроінтеграційна політика Польщі щодо транскордонного та єврорегіонального співробітництва з Білоруссю” розглянуто специфіку польсько-білоруської транскордонної та єврорегіональної взаємодії. Такі форми міждержавних відносин, по-перше, мали наблизити РП до європейських стандартів у розвитку подібного співробітництва, а, по-друге, привести її законодавство у відповідність до діючого в ЄС. Створення нормативно-правової бази польсько-білоруської транскордонної та єврорегіональної взаємодії почалося з проголошенням незалежності. Зокрема, статті 3 і 4 підписаної 10 жовтня 1991 р. декларації „Про добросусідство, взаєморозуміння та співробітництво між Республікою Польща та Республікою Білорусь” надавали регіональному керівництву двох держав повноваження укладати цивільно-правові угоди у сфері транскордонного співробітництва. Детальніше міждержавні відносини в цій площині було регламентовано в підписаному 24 квітня 1992 р. договорі „Про головні принципи транскордонної співпраці”.

Значна протяжність прикордонної смуги між РП та РБ (418,25 км), з одного боку, створювала сприятливі можливості для активної взаємодії між прикордонними районами, а з іншого - вимагала чималих двосторонніх інвестицій у розвиток інфраструктури. Від середини 90-х років XX ст. важливим елементом налагодження транскордонного співробітництва стала активна діяльність інституцій, мета яких полягала в рекламі можливостей регіону. Найбільшу роль у популяризації співпраці відігравали Бюро міжнародних ярмарків „ІТО” в Білостоці та Центр організації і пропагування Східного ринку в Білостоці. Участь у налагодженні взаємних контактів між РП та РБ взяли Торгово-промислова палата в Білостоці, Східна Біржа, Східне економічне товариство. Головним координаційним органом двосторонньої транскордонної взаємодії стала створена ще 1992 р. Польсько-білоруська міжурядова координаційна комісія у справах транскордонного співробітництва. Незважаючи на правове забезпечення, результати транскордонної співпраці були незначними.

Можна виокремити два чинники, які перешкоджали реалізації поставлених сторонами завдань: централізовану систему РБ, яка обмежувала ініціативи місцевого керівництва, та слабку фахову підготовку нового покоління представників білоруських місцевих органів влади та самоврядування. Ще одним важливим фактором виступав механізм приєднання двох сторін до різних програм ЄС, що мали сприяти розвитку транскордонного співробітництва. Зокрема, РП використовувала фінансові ресурси PHARE, тоді як РБ отримувала допомогу в межах програми TACIS. Відмінність між цими програмами значно ускладнювала процес залучення інвестицій.

Регулювальним механізмом польсько-білоруського транскордонного співробітництва та суттєвим джерелом наповнення національних економік двох держав були вільні економічні зони (ВЕЗ). Перша білоруська ВЕЗ „Брест” почала працювати з середини 1997 р. Налагодженню транскордонного співробітництва сприяла єврорегіональна взаємодія. З огляду на те, що однією з головних її цілей була підтримка зростання та розвитку економіки, підвищення рівня життя мешканців прикордонних регіонів, вона набувала важливого значення. З іншого боку, створення єврорегіонів було безсумнівно одним із найважливіших процесів, у якому проявився зв'язок між офіційною закордонною політикою держав і тогочасною ситуацією на спільному прикордонні.

Отже, польсько-білоруська транскордонна та єврорегіональна співпраця стала важливим аспектом двосторонніх відносин, передусім мала важливе значення для РП, яка у зовнішній політиці дотримувалася курсу на європейську інтеграцію.

У третьому підрозділі „Польсько-білоруська економічна взаємодія та чинник енергетичної безпеки у міждержавних відносинах” досліджено схожість географічного розташування РП та РБ на перетині стратегічних транспортних артерій та енергетично-сировинних потоків, що давало змогу державам активно розвивати відносини в економічній та енергетичній площинах. Структурна та політична трансформація початку та середини 90-х років XX ст. в обох країнах не призвела до швидких змін у важливих сферах міждержавних відносин, оскільки названий період характеризувався несинхронністю економічних перетворень у РП і РБ. У 1991-1996 рр. РП і РБ зосередили діяльність на укладенні міждержавних угод, що мали регламентувати сферу економічних відносин, яка загалом була успішною. Протягом 1991-2004 рр. підписано близько 60 двосторонніх договорів.

Позитивна динаміка у зовнішньоекономічних зв'язках припала на період активного міждержавного співробітництва в 1992-1996 рр. Проте, торговельний обмін не відповідав реальним можливостям і потребам обох держав, а поступове погіршення політичних взаємин негативно вплинуло на економічну співпрацю. Через неузгодженості між вищим керівництвом невирішеною залишалася низка важливих питань: бракувало належної уваги до здійснення фінансових розрахунків між країнами, що, відповідно, блокувало можливість розвитку динамічної міждержавної торгівлі. Внаслідок цього, все менш актуальними ставали перспективи розгортання співробітництва у заданих напрямках, з'явилися проблеми в генеруванні нових імпульсів для поглиблення економічних відносин. Виникали труднощі з реалізацією масштабних комерційних проектів, яскравим прикладом чого є нереалізовані наміри РБ щодо створення білоруського торговельного порту в м. Ґдиня.

Водночас, попри різні розбіжності та перешкоди, сторони все ж періодично співпрацювали у сферах забезпечення власних гарантій енергетичної безпеки. Транзитний статус РП і РБ створював особливо сприятливі умови для розбудови газотранспортної системи обох держав. Каталізатором польсько-білоруського співробітництва став запропонований керівництвом РФ в 1992 р. проект будови газопроводу „Ямал-Європа”. Прагнення РФ до диверсифікації шляхів транспортування газу в Європу, пошук нових ринків збуту енергоносіїв створював для РП та РБ значні можливості, проте обидві країни не змогли вийти на рівень повноцінного партнерства на ринку енергоносіїв. Розуміючи загрозу, яка могла б виникнути у випадку спільних польсько-білорусько-українських ініціатив у енергетиці, РФ проводила вдалу політику щодо нівелювання неконтрольованих „Газпромом” прагнень РП та РБ. Керівництво РФ, як правило, застосовувало механізм „газового шантажу”, що призвів до втрати РБ стратегічно важливих газотранспортних магістралей.

У четвертому розділі „Проблеми національних меншин та міжконфесійних відносин у польсько-білоруських стосунках” досліджено вплив польської меншини в РБ та білоруської - в РП, а також діяльності римо-католицького та православного духовенства на міждержавні взаємини.

У першому підрозділі „Польська національна меншина в суспільно-політичному житті Білорусі” стверджується, що проблеми національних меншин стали предметом обговорення двох сторін вже від моменту встановлення дипломатичних відносин. Перша польська організація - Польське культурно-освітнє об'єднання ім. А.Міцкевича - з'явилася 10 серпня 1988 р. у Гродні під керівництвом Т.Гавіна. 16 червня 1990 р. польські товариства та організації об'єдналися в Союз поляків у Білорусі (СПБ), який було зареєстровано в січні 1991 р. Під патронатом СПБ діяли об'єднання лікарів, спортивний клуб, гурток молоді, об'єднання польських комбатантів та ін. За сприяння Союзу друкувалися польські періодичні видання в РБ, газета „Голос з-над Немана” та квартальник „Польський журнал” мали загальнодержавний характер.

Активна діяльність СПБ стала об'єктом критики з боку БНФ (В) через побоювання заміни русифікації полонізацією. Подальший розвиток внутрішньополітичних процесів у РБ призвів до зміни ставлення керівництва БНФ (В) та інших політичних сил країни до польської меншини в РБ загалом та СПБ зокрема. Особливого значення СПБ набував із наближенням президентських виборів у РБ 1994 р. Так, кожен кандидат на посаду президента прагнув заручитися підтримкою Союзу. Проте, вже після виборів становище польської меншини в РБ почало різко погіршуватися. Поляки, як єдина звинувачувана в прозахідності меншина в РБ, стали для місцевих адміністрацій чужорідним елементом.

Офіційна влада РБ небезпідставно розглядала представників польської національної меншини та опозиційних політиків держави як союзників та політичних партнерів. На парламентських виборах у Білорусі 1995 р. була очевидною взаємна підтримка між СПБ та БНФ (В). Окремі учасники СПБ навіть балотувалися від БНФ (В). Зорієнтованість СПБ на опозиційних політиків та спільна критика ними керівництва держави призвели до регулярних конфронтацій у взаємовідносинах. Активну політичну позицію Союзу підтримували не всі представники польської меншини в РБ. Це стало очевидним на конференції СПБ 3 грудня 1995 р., де відбувся його розкол.

Загалом, суспільно-політична діяльність польської національної меншини в РБ мала суттєвий вплив на польсько-білоруські відносини. Після розпаду СРСР вона почала відігравати активну роль у суспільно-політичному житті країни. Упродовж першої половини 90-х рр. ХХ ст. було відновлено та створено низку нових товариств та організацій, які працювали над відродженням польської національної свідомості серед білоруських поляків. Суттєвим аспектом цього став також розвиток польського шкільництва. Вказана проблема була одночасно настільки пріоритетною, що навіть призвела до фактичного розколу всередині СПБ. Такі конфлікти погіршували ставлення білоруського керівництва до польської меншини, яке й без того розглядало її не інакше, як деструктивний чинник - безпосередню загрозу виникнення етнічного конфлікту. З іншого боку, постійне втручання голови СПБ Т.Гавіна у проблеми політичного характеру (зокрема, критика внутрішньої та зовнішньої політики О.Лукашенка) не залишало місця для консенсусу.

У другому підрозділі „Становище білоруської меншини в Польщі” аналізується діяльність білоруської національної меншини в РП, а також її місце у польсько-білоруських відносинах. Першою білоруською організацією в РП було Білоруське суспільно-культурне товариство (БСКТ), зареєстроване 26 лютого 1956 р. Згідно зі статутом БСКТ, прийнятим у 1993 р., Товариство поставило собі за мету: всебічно популяризувати знання про Білорусь, організацію та розвиток білоруського мистецтва, культури, наукової та літературної творчості, збереження та пропагування фольклору тощо. Головою БСКТ був Я.Сичевський. Після 1989 р. виникли нові організації білоруської меншини в РП, які переважно були в опозиції до БСКТ. У 1993 р. група діячів БСКТ, яка не схвалювала його програму, утворила Союз білорусів у Республіці Польща (СБРП). До його складу увійшли організації творчих напрямків - Білоруське літературне об'єднання „Біловежа”, Білоруське історичне товариство, Об'єднання білоруських журналістів, Білоруське Об'єднання Студентів, Білоруське товариство „Хата” в Ґданську.

На відміну від польської меншини в РБ, представники білоруської в РП, починаючи з 1989 р., проводили активну політичну діяльність, зокрема, брали участь у виборах до місцевого самоврядування та парламенту. У лютому 1990 р. на основі Білоруського клубу створено першу політичну партію білорусів у Польщі - Білоруське демократичне об'єднання (БДО), головою якої було обрано С.Яновіча. У парламентських виборах, що пройшли 1993 р., представникам білоруської національної меншини не вдалося здобути жодного мандату. За підсумками голосування в 1997 р. до Сейму потрапили білоруські кандидати С.Плева та голова БСКТ Я.Сичевський. На парламентських виборах 2001 р. послом до сейму стали Є.Чиквін та О.Чиж. У виборах до Сенату мандат здобув С.Плева.

Аналізуючи становище білоруської національної меншини в РП та її відносини з більшістю населення, слід звернути увагу на міжнародний контекст цих стосунків. Взаємодія між національною меншиною та ,,закордонною Батьківщиною”, а також офіційні польсько-білоруські відносини безсумнівно впливали на статус та активність меншини. Однак, у цьому випадку такий вплив не був відчутнім.

У третьому підрозділі „Вплив Римо-католицького Костелу та Православної Церкви на міждержавне співробітництво” досліджено, що важливим аспектом у відносинах між РП та РБ, який безпосередньо позначився на двосторонніх стосунках, був етноконфесійний. Міжконфесійні відносини часто ставали предметом обговорення під час офіційних зустрічей між представниками польського та білоруського керівництва. Говорячи про РБ, треба звернути увагу на наявність суспільної дискусії щодо окремих питань діяльності Римо-католицького Костелу в країні. До найпроблемніших доцільно зарахувати такі: мова проведення Літургії; звинувачення польських священників, які працювали в РБ, у полонізації населення. Важливе місце

в цьому контексті посідали ревіндикаційні процеси, зокрема, повернення церковної та костельної власності) та ін.

Відродження Костелу, як і Православної Церкви, на території сучасної Білорусі розпочалося ще наприкінці 80-х років ХХ ст. До важливих подій вказаного періоду треба зарахувати прийняття М.Горбачовим у Москві в 1988 р. кардинала А.Казароллі, який очолював делегацію Апостольської Столиці, що прибула на святкування 1000-річчя Хрещення Русі. Другою знаковою подією цього плану стала зустріч Папи Івана Павла ІІ з М.Горбачовим, яка відбулася в Римі 1 грудня 1989 р., внаслідок якої між Ватиканом та СРСР були встановлено дипломатичні відносини. Справжній ренесанс Римо-католицького Костелу в РБ розпочався після 1989 р., коли Апостольська Столиця скерувала сюди першого з часів Другої світової війни католицького єпископа. Так, 25 липня 1989 р. Папа Іван Павло ІІ призначив ним Владику Т.Кондрусевича.

Швидкі темпи відбудови Костелу в РБ на початку 90-х років ХХ ст. відразу викликали критику зі сторони БНФ (В), представники якого домагалися створення власної національної церкви, зосередженої довкола Греко-католицької конфесії. Тому для Костелу першочерговим було впровадження у новостворених парафіях Літургії білоруською мовою. Проте більшість католиків, навіть тих, які не знали польської мови, виступали проти впровадження білоруської, білорусизація трактувалася ними як національна зрада. Подібна ситуація призвела до конфлікту між місцевими поляками та священиками і монахинями з Польщі. Мав місце тиск з боку керівництва Союзу поляків у Білорусі на місцевих єпископів.

Такі проблеми не були характерні для середовища білоруської меншини в РП. Так, у білостоцьких храмах білоруська мова практично не вживалася, а богослужіння зазвичай проходило церковнослов'янською. Проповідь священиків виголошувалася російською або польською мовами. Подібна ситуація була і з навчанням релігії, що в переважній більшості випадків проводилося польською мовою. Лише поодинокі православні священики використовували під час уроків релігії білоруську мову.

У висновках узагальнено результати дослідження, визначено основні положення, що виносяться на захист:

1. Аналіз джерельної та історіографічної бази дисертаційного дослідження дає підстави виокремити в польсько-білоруських відносинах 1991-2004 рр. три етапи розвитку. Перший - тривав з 1989 р. до 1991 р. і проходив у контексті реалізації МЗС РП щодо БРСР політики „двох шляхів”, яка у підсумку виявилася неефективною. Здобуття Білоруссю державної незалежності в серпні 1991 р. стало початком другого етапу співробітництва, який тривав до 1995 р. і характеризувався активною двосторонньою взаємодією. Сторонам вдалося провести значну роботу щодо створення документально-правових засад міждержавної співпраці. На третьому етапі (1996-2004 рр.) польсько-білоруські відносини розвивалися в рамках реалізації так званої концепції „критичного діалогу”. У той час політика РП відносно РБ нагадувала тактику „дипломатичного тиску”, яка зашкодила попередній динаміці міждержавних відносин. Для РБ посилення режиму О.Лукашенка значною мірою визначило її зовнішньополітичну стратегію, згідно з якою пріоритетними ставали відносини з РФ.