Релігійне життя населення України (середина 1940-х - середина 80-х років)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

07.00.01 - історія України

РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

(СЕРЕДИНА 1940-Х - СЕРЕДИНА 80-Х РОКІВ)

БОНДАРЧУК ПЕТРО МИКОЛАЙОВИЧ

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії України другої половини XX ст. Інституту історії України Національної академії наук України.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент

НАН України Даниленко Віктор Михайлович,

Інститут історії України НАН України, завідувач

відділу історії України другої половини XX століття.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Кульчицький Станіслав Владиславович,

Інститут історії України НАН України, завідувач відділу

історії України 20-30-х років XX століття;

доктор історичних наук, професор

Киридон Алла Миколаївна,

Київський славістичний університет,

професор кафедри міжнародних відносин;

доктор історичних наук, доцент

Ніколаєць Юрій Олексійович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

ім. І.Ф. Кураса, старший науковий співробітник

відділу національних меншин.

Захист відбудеться «27» травня 2011 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 при Інституті історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий «20» квітня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук, професор О.І. Гуржій

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. ХХ століття позначилося інтенсивним розвитком усіх сфер соціально-економічного й культурного життя багатьох країн світу. Суттєвих змін у цей період зазнало й українське суспільство, яке пережило епоху царату, національних урядів періоду 1917-1920 років, радянську систему та становлення незалежної Української держави. Суспільно-політичні трансформації відбувалися одночасно з докорінними перетвореннями в науковій, технічній та культурній сферах. Під час таких швидких і фундаментальних змін часто втрачався або частково переривався зв'язок поколінь. У цьому суспільстві духовній та культурній спадщині минулого часто не залишалося місця.

Однією зі сфер людського життя, що зазнала найбільших змін у СРСР, була релігійна. Це стосується не лише релігійних структур, а й власне повсякденного релігійного життя пересічних вірян. У Радянському Союзі зміни в релігійності населення у 40-80-х роках ХХ ст. були доволі вагомі. Суспільство, в якому раніше релігійний світогляд був притаманний більшості населення, за менш ніж півстоліття змінилося цілковито; люди, що вірили в Бога, почали сприйматися як носії забобонів, пережитків минулого, а часто - як вороги радянської держави. Такі історичні реалії актуалізують проблему вивчення релігійних процесів.

Дослідження в галузі соціорелігійної історії дають також змогу проаналізувати релігійні впливи й на інші суспільні процеси. Релігія не відмежована від суспільного буття. Кожне покоління передає суспільну програму наступним поколінням, й успішність засвоєння цієї трансляції залежить значною мірою від об'єктивної реальності суспільства та суб'єктивної реальності індивіда. І саме тут вагому роль відіграє релігія. Вона є певною легітимаційною, установчою силою, заборолом, що захищає від хаосу. Водночас релігія постає фактором, який сприяє самовизначенню індивіда, усвідомленню групи людей як певної моральної спільноти, пов'язаної спільними поглядами на «добро» і «зло». Зв'язок між релігією і суспільством поширюється на різні сфери суспільної діяльності: політичну, економічну, культурну, сімейну тощо. Вивчення їх може бути глибшим (як і багатьох суспільних процесів), якщо належним чином аналізувати становище релігії в суспільстві, особливості релігійності населення. До того ж, якщо врахувати добре відому концепцію видатного американського політолога С. Гантінґтона щодо тієї вагомої ролі, яку відіграватиме заснована на релігії культура в майбутньому цивілізацій та міжцивілізаційних зіткненнях, то очевидно, що історик не може ігнорувати релігійні процеси, які залишають глибокий слід у світовій історії.

Водночас аналіз релігійних впливів важливий і щодо окремих осіб. Зазвичай людина, віра якої справді глибока, у своїй діяльності (в широкому значенні цього слова), в повсякденному житті керується релігійними засадами. Вони великою мірою зумовлюють її буття. Зміна цих чинників призводить до радикальних трансформацій світогляду й самої ментальності людини, її поведінки в суспільстві.

Соціорелігійні напрацювання також дають змогу краще зрозуміти ментальність народу, його прагнення, сподівання, надії. Цей пласт проблеми важливий для вироблення державної геополітичної стратегії розвитку, культурної та духовної політики, які враховували б специфіку ментальності населення України, гармонійно поєднувалися з наявними реаліями, а не штучно копіювали іноземні зразки, які є ефективними зовсім за інших умов. Це допомагає краще зрозуміти сутність народу, його прикметні риси, а потім керуватися цим знанням у своїх діях, не пристосовуючи до себе сліпо чужі стандарти західного чи східного походження.

Зв'язок роботи з науковими темами і програмами. Дисертація виконана в рамках наукових тем, що розроблялися у відділі історії України другої половини XX століття Інституту історії України НАН України, - «Повсякденне життя в Україні у повоєнний період (друга половина 40-х - середина 50-х рр. XX ст.)» (№ державної реєстрації 0104U003495); «Динаміка соціальних процесів в Україні (друга половина 1940-х - середина 1950-х рр.)» (№ державної реєстрації 0107U000169), «Соціальні трансформації в УРСР (середина 1950-х - перша половина 1960-х рр.)» (№ державної реєстрації 0110U001018).

Об'єктом дослідження є соціорелігійна історія радянської України.

Предметом дисертаційної роботи є релігійне життя населення, буденна (повсякденна) релігійна свідомість вірян та їхня релігійна поведінка, чинники секуляризаційних процесів в УРСР середини 1940-х - середини 1980-х років.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період із середини 1940-х до середини 1980-х років, тобто повоєнний час, хрущовську добу й епоху «застою». Нижня межа зумовлена переходом радянського керівництва до більш ліберальної релігійної політики, що позначилося на релігійному житті СРСР. Верхня межа окреслена періодом перебудови, коли почався поступовий відхід від пригнічення релігії та Церкви. Проте інколи автор виходить за хронологічні межі, розглядаючи релігійне життя населення більш раннього та пізнього періодів, щоб краще зрозуміти впливи, яких зазнавала релігійність, і перебіг соціорелігійних процесів.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію УРСР означеного періоду. Вихід за ці межі робиться для того, щоб порівняти релігійне життя населення України й інших радянських республік чи зарубіжних країн для кращого розуміння соціорелігійних процесів в УРСР та їхніх чинників.

Метою представленої дисертаційної роботи є комплексний системний аналіз особливостей та динаміки соціорелігійних процесів в Україні впродовж періоду від середини 1940-х до середини 1980-х років.

Для досягнення цієї мети автор ставить такі завдання:

-з'ясувати стан наукового вивчення соціорелігійної історії України означеного періоду, здійснити аналіз наявної джерельної бази, розглянути теоретичні засади, основні методологічні принципи, підходи та методи дослідження;

-простежити політику радянської влади щодо релігії та Церкви в різні періоди: повоєнний, хрущовську добу, епоху «застою», висвітлити головні тенденції внутрішньоцерковного життя, кількісний склад релігійних громад України різних конфесій, чисельність вірян і подати їхні соціально-демографічні характеристики;

-проаналізувати уявлення віруючих про Бога та значення віри в їхньому житті;

-розглянути погляди й уявлення віруючих щодо біблійної картини світу, потойбічного життя та інших складових церковного віровчення, знання внутрішнього змісту релігійних обрядів тощо;

-проаналізувати вияви язичницьких світоглядних елементів у віруваннях і традиціях українців;

-висвітлити прояви релігійних почуттів, настроїв вірян;

-розглянути участь віруючих у богослужіннях та відзначенні релігійних свят і динаміку процесів у цій сфері;

-простежити роль релігійних обрядів життєвого циклу в житті мешканців України, а також зміни у виконанні цих обрядів упродовж досліджуваного періоду;

-проаналізувати виконання віруючими індивідуальних молитов, дотримування постів, читання релігійної літератури, здійснення паломництв, місіонерсько-пропагандистську релігійну діяльність.

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається майже цілковитою відсутністю праць, головним об'єктом вивчення яких є соціорелігійні процеси, релігійне повсякденне життя пересічних віруючих УРСР окресленого періоду. У процесі дисертаційного дослідження було здійснено такі наукові кроки, які є новаційними:

-встановлено, що соціорелігійна проблематика з історії України періоду від середини 1940-х до середини 1980-х років дуже рідко була предметом розгляду українських і зарубіжних авторів;

-доведено, що наявна джерельна база, яка стосується соціорелігійної історії, часто недостовірна й тому для вивчення проблеми необхідне залучення якомога ширшого комплексу різноманітних джерел із одночасним критичним аналізом їх;

-введено в науковий обіг і відповідним чином проаналізовано комплекс архівних документів, соціологічних опитувань, спогадів, фольклорно-етнографічних матеріалів, що дало змогу порушити низку важливих питань соціорелігійної історії;

-встановлено, що, крім антирелігійної радянської політики, на секуляризацію релігійного життя України впливали інші фактори: міграційні процеси (переселення селян у міста, при цьому село як основний носій релігійних традицій послаблювалося), підвищення рівня освіти, що базувалася на матеріалістичній парадигмі, та пов'язана з освітою науково-технічна революція тощо;

-подано комплексні характеристики релігійної мережі в Україні в різні роки періоду від середини 1940-х до середини 1980-х років, її зміни, простежено динаміку кількісного складу вірян;

-проаналізовано погляди віруючих на роль релігійної віри в їхньому житті, уявлення про Бога, відбиття релігійних догматів і канонів у їхній свідомості, загальний рівень знання релігійного віровчення;

-комплексно висвітлено наявність світоглядних язичницьких елементів у віруваннях і традиціях населення України окресленого періоду, тенденції щодо зникнення їх;

-розглянуто роль релігійних почуттів, настроїв у житті вірян; особливості проявів цих почуттів і настроїв у досліджуваний період;

-простежено кількісні характеристики участі віруючих у богослужіннях, сповіді, здійсненні релігійних обрядів життєвого циклу, а також динаміку змін у цій сфері впродовж сорока років;

-висвітлено ставлення віруючих до виконання індивідуальних молитов, знання ними найголовніших церковних молитов, дотримання вірянами постів, їхню місіонерську активність тощо.

Методологічні засади, якими керувався дисертант, продиктовані потребами всебічно та об'єктивно проаналізувати історичні події та явища. Тому в процесі дослідження автор керувався принципами об'єктивності. З-поміж методологічних підходів (як напрямів дослідження) дисертаційної роботи - синергетичний, системний, міждисциплінарний, культурно-антропологічний, психоісторичний, конкретно-історичний. Для реалізації наукових завдань використовувалася низка загальнонаукових і спеціально-історичних методів (як сукупності прийомів отримання наукового знання). До перших належать насамперед методи аналізу та синтезу, до других - історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-проблемний, історико-типологічний, ретроспективний та інші.

Практичне значення проведеного дослідження полягає в тому, що аналіз соціорелігійних процесів може дати певні орієнтири політикам, діячам культури та Церкви в реалізації духовних програм у сучасній Україні. Основні тези та висновки дисертаційної роботи можуть бути використані при підготовці узагальнювальних праць з історії України, історії релігії та Церкви, спецкурсів тощо.

Особистий внесок здобувача. Висновки й узагальнення дисертації, винесені на захист, одержані автором самостійно, мають оригінальний характер.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданні відділу історії України другої половини XX століття. Її основні положення та результати оприлюднені на VI Міжнародному конгресі україністів (Донецьк, серпень 2006 р.), круглому столі «Хрущовська «відлига»: передумови, реалії, наслідки (з приводу 50-річчя XX з'їзду КПРС)» (Київ, 23 лютого 2006 р.), круглому столі «Голод 1946-1947 рр.: ретроспективний погляд істориків (з приводу 60-річчя трагедії)» (Київ, 22 березня 2007 р.), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Релігійне життя Поділля: Минуле і сучасне. До 1020-ліття хрещення Русі та 250-річчя вінницького кафедрального Спасо-Преображенського собору» (Вінниця, 18 вересня 2008 р.); VІ Всеросійській науковій конференції «История идей и история общества» (м. Нижньовартівськ, РФ, 17-18 квітня 2008 р.), конференції «Церковно-історичні та етнокультурні особливості релігійних процесів регіону: Галицький контекст» (м. Галич, 14-16 травня 2010 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Історія повсякденності: теорія та практика» (Переяслав-Хмельницький, 14-15 травня 2010 р.); Восьмій міжнародній науковій конференції «Церква - наука - суспільство: питання взаємодії» (Київ, 26-28 травня 2010 р.); всеукраїнській науковій конференції «Історія України крізь призму мікроісторії та історії повсякденності» (Київ, 16 вересня 2010 р.)

Публікації. Основний зміст, висновки й узагальнення дисертації висвітлені в 3 монографіях (індивідуальній, у співавторстві, колективній) та 26 статтях загальним обсягом понад 50 друкованих аркушів.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (основний текст - 400 стор.), списку джерел та літератури (126 стор., 1166 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 526 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, окреслено її хронологічні та територіальні межі, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, охарактеризовано його методологічне підґрунтя, з'ясовано наукову новизну та практичне значення, подано відомості про апробацію та структуру дисертації.

У першому розділі - «Історіографія, джерельна база і методологія дослідження», що складається з трьох підрозділів, - проаналізовано стан наукової розробки теми, подано характеристику джерел і літератури, обґрунтовано методологічні підходи та методи.

В дисертації зазначено, що рівень вивчення соціорелігійної історії України донині не відповідає важливості проблеми. Праці з історії релігійної сфери переважно фокусувалися на державній релігійній політиці, взаєминах влади та Церкви. У дослідницьке поле потрапляли державні й церковні структури, відомі релігійні діячі, але доволі рідко - пересічні віруючі з їхніми релігійними сподіваннями, уявленнями, поглядами, настроями та діями, спрямованими на реалізацію їхньої віри та виконання церковних приписів. Тому, аналізуючи історіографію цього питання, дисертант розглядає історичні праці, що стосуються проблем історії релігії та Церкви загалом, а також роботи радянських філософів-релігієзнавців (фахівців з наукового атеїзму), етнографів і фольклористів, які в той чи інший спосіб розглядали цю проблему. У дисертаційному дослідженні праці групуються за дисциплінарною ознакою: історичні (чи наближені до них історико-публіцистичні, історико-філософські тощо), філософсько-релігієзнавчі, етнографічні, фольклористичні, та за періодом написання. У цій схемі застосовується принцип «від загального до одиничного»: спочатку розглядаються праці, присвячені проблемам історії церковно-релігійного життя загалом, потім автор переходить до праць, що висвітлюють релігійну сферу в окремих регіонах, пізніше аналізуються праці, присвячені діяльності окремих конфесій в Україні.

У роботі зазначено, що одним із перших ґрунтовне дослідження церковно-релігійного життя України середини 1940-х років здійснив О. Лисенко Лисенко О. Є. Церковне життя в Україні. 1943-1946 / Олександр Євгенович Лисенко. - К.: Ін-т історії України НАН України, 1998. - 404 с., і його монографія й донині займає одне з чільних місць в історіографії. Він розглянув релігійну ситуацію на окупованих німецькими та румунськими військами українських землях, лібералізацію релігійної політики радянської влади в роки війни, законодавчу базу державно-церковних стосунків, внутрішнє життя РПЦ, боротьбу радянської влади з греко-католицькою церквою в Західній Україні та інші питання.

Вагомим внеском в історію взаємин між державою та Церквою в УРСР у повоєнний період та хрущовську добу, попри величезну кількість розвідок із цієї тематики, написаних на той час, є історико-політологічна праця В. Войналовича Войналович В. А. Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940--1960-х років: політологічний дискурс / Віктор Анатолійович Войналович. - К.: Світогляд, 2005. - 741 с.. Вона охоплює широкий спектр проблем і базується на великому фактичному матеріалі з одночасним серйозним аналізом досліджуваних процесів. Автор проаналізував радянську політичну модель державно-церковних стосунків, місце РПЦ в радянській політичній системі, нищення УГКЦ, ставлення радянської держави до протестантських спільнот, дезінтеграцію етнічного й релігійного в політиці щодо релігійних об'єднань національних меншин.

Низка праць українських дослідників присвячені релігійно-церковному життю в окремих регіонах. Однією з них є монографія Я. Стоцького Стоцький Я. Держава і релігії в західних областях України: Конфесійні трансформації в контексті державної політики в 1944-1964 роках / Ярослав Стоцький. - К.: ФАДА, ЛТД, 2008. - 510 с., в якій розглядаються конфесійні трансформації в контексті державної політики в повоєнний період і хрущовську добу в Західній Україні. Соціорелігійна проблематика в ній теж неодноразово порушувалася, хоча й не була головним об'єктом зацікавлення автора. Низка монографій, присвячених церковному життю Прикарпаття, написані І. Андрухівим Андрухів І. О. Релігійне життя на Прикарпатті: 1944-1990 роки: Історико-правовий аналіз / Ігор Андрійович Андрухів. - Івано-Франківськ, 2004. - 344 с.; його ж: Політика радянської влади у сфері релігії та конфесійне життя на Прикарпатті в 40-80-х роках ХХ століття: Історико-правовий аналіз / Ігор Андрійович Андрухів. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2006. - 432 с..

У період незалежності України опубліковано також значну кількість праць, присвячених окремим релігійним напрямам. Вагомий внесок у дослідження проблеми функціонування православної церкви у 1940-1980-х роках зробив В. Пащенко своєю двотомною монографією «Православ'я в новітній історії України» Пащенко В. О. Православ'я в новітній історії України / Володимир Олександрович Пащенко. - Полтава: - Ч. 1. - 1997. - 356 с.; Ч. 2. - 2001. - 736 с.. Автор проаналізував взаємини влади та РПЦ, висвітлив процеси поборювання релігії в радянський період. Більш узагальненою щодо згаданих у попередній монографії проблем є інша праця В. Пащенка - «Православна церква в тоталітарній державі: Україна 1940 - початок 1990-х років» Пащенко В. Православна церква в тоталітарній державі: Україна 1940 - початок 1990-х років / Володимир Олександрович Пащенко. - Полтава: АСМІ, 2005. - 630 с.. Регіональній православній тематиці присвячена монографія С. Яремчука Яремчук С. Православна церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні відносини) / Сергій Яремчук. - Чернівці: Рута, 2004. - 352 с., в якій аналізуються релігійні процеси в православ'ї на Буковині.

Доволі глибоко українські дослідники висвітлили становище УГКЦ, що діяла в підпіллі. Значний інтерес для дослідників греко-католицизму становлять монографії В. Пащенка Пащенко В. Греко-католики в Україні від 1940-х років XX ст. до наших днів / Володимир Олександрович Пащенко. - Полтава, 2002. - 616 с., Я. Стоцького Стоцький Я. Українська Греко-Католицька Церква і релігійне становище Тернопільщини (1946-1989) / Ярослав Стоцький. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. - 432 с., В. Марчука Марчук В. В. Церква, духовність, нація: Українська греко-католицька церква в суспільному житті України XXст. / Василь Васильович Марчук. - Івано-Франківськ, 2004. - 464 с., в яких аналізуються процеси та явища в греко-католицькому середовищі. У працях перших двох авторів нерідко порушувалася й соціорелігійна проблематика, зокрема, розглядалася підпільна обрядова активність греко-католиків.

Українські науковці здійснили серйозні дослідження діяльності протестантських течій в УРСР у період 1940-1980 років. Зокрема, опозиційним рухам у середовищі євангельських християн-баптистів присвячена монографія О. Лахна Лахно О. П. Церковна опозиція Євангельських християн-баптистів в Україні (1940-1980-ті роки) / Олександр Петрович Лахно. - Полтава: Друкарська майстерня, 2009. - 288 с..

Аналіз історіографії свідчить, що й у працях істориків, які стосуються релігійного життя в УРСР загалом, й у дослідженнях, присвячених становищу Церкви та релігії в окремих регіонах, соціорелігійна проблематика порушувалася дослідниками вкрай рідко. Головну увагу вони звертали на релігійну політику радянської влади, взаємини між державою та Церквою, боротьбу радянської влади з Церквою та релігією.

У зарубіжних виданнях соціорелігійна історія УРСР окресленого періоду теж висвітлювалася фрагментарно. Для нас ці праці цікаві насамперед аналізом процесів, що відбувалися в церковному середовищі СРСР. Із-поміж численних російських видань, що аналізують релігійне життя в Радянському Союзі, варто виокремити дослідження М. Шкаровського, Т. Чумаченко, М. Одінцова, В. Алєксєєва та інших дослідників.

Західних учених, що досліджували питання функціонування Церкви в СРСР, теж було чимало. Є низка праць, у яких розглядалося релігійно-церковне життя, державно-церковні взаємини в СРСР загалом, і досліджень, присвячених окремим конфесіям. Релігійно-церковну проблематику порушували у своїх працях Дж. Андерсен, Тр. Бісон, Б. Боцюрків, М. Бурдо, Н. Девіс, Дж. Елліс, Г. Зімон, Р. Конквест, Й. Крізостомус, Дж. Куртіс, Д. Пауелл, Д. Поспеловський, К. Лейн, П. Рамет, С. Рамет, Д. Ранс, М. Рове, М. Спінк, У. Строєн, В. Флетчер та інші. Низка праць західних авторів стосувалася безпосередньо історії релігійного життя УРСР. Великим недоліком цих студій був обмежений доступ до джерел, що негативно позначилося на висвітленні теми. Центральне місце в їхніх працях відводилося пригніченню релігії та Церкви радянською владою. Аналіз соціорелігійних процесів і явищ займав другорядне місце, або вони не розглядалися зовсім.

Значно частіше повсякденне релігійне життя, процеси та явища у середовищі пересічних віруючих періоду 1940-80-х років (в ракурсі вивчення релігійності) досліджували радянські філософи-релігієзнавці, які на той час кваліфікувалися як спеціалісти з наукового атеїзму. Їхні праці охоплювали широке коло питань. Серед цих праць варто вирізнити дослідження «Современный верующий: Социально-психологический очерк» Є. Дулумана, Б. Лобовика, В. Танчера Дулуман Е. К. Современный верующий: Социально-психологический очерк / Евграф Каленикович Дулуман, Борис Александрович Лобовик, Владимир Карлович Танчер. - М.: Политиздат, 1970. - 176 с.. Буденна релігійна свідомість віруючих розглядалася в монографіях В. Павлюка Павлюк В. В. Психология современных верующих и атеистическое воспитание (Социально-психологическое исследование) / Владимир Васильевич Павлюк. - Львів: Вища школа, 1976. - 220 с., О. Онищенка Онищенко А. С. Социальный прогресс, религия, атеизм (эволюция современного религиозного сознания и проблемы формирования атеистического мировоззрения) / Алексей Семенович Онищенко. - К.: Наук. думка, 1977. - 344 с., В. Москальця Москалец В. П. Религиозный культ: особенности функционирования и пути преодоления / Виктор Петрович Москалец. - К.: Наук. думка, 1987. - 120 с. та інших. Окремі з авторів зупинялися на обрядовій поведінці віруючих і подавали їхні релігійні та соціально-демографічні характеристики.

Чимало питань, що стосуються соціорелігійної проблематики, зокрема загальних характеристик вірян, їхнього повсякденного релігійного життя аналізуються в колективних монографіях, написаних українськими філософами-релігієзнавцями, зокрема: «Утвердження науково-матеріалістичного світогляду (соціально-психологічні фактори формування масового атеїзму трудящих)», «Становлення і розвиток масового атеїзму в західних областях Української РСР», «Релігійна психологія і формування науково-атеїстичного світогляду» та інших. При написанні цих праць використовувалися матеріали опитувань багатьох людей.

У низці праць радянських філософів-релігієзнавців, присвячених окремим релігійним напрямкам чи конфесіям, також висвітлювалися окремі соціорелігійні сюжети. З-поміж значного числа тих, що аналізували ситуацію в руському православ'ї, проблемам повсякденного релігійного життя, загальним характеристикам пересічних віруючих найбільше уваги присвячено в монографіях М. Гордієнка Гордиенко Н. С. Современное русское православие / Николай Семенович Гордиенко. - Л.: Лениздат, 1987. - 304 с. та В. Бондаренка Бондаренко В. Д. Современное православие: тенденции эволюции / Виктор Дмитриевич Бондаренко. - Симферополь: Таврия, 1989. - 176 с., виданих за роки перебудови.

У радянський період також було опубліковано низку праць філософів-релігієзнавців, в яких розглянуто чимало аспектів релігійно-церковного життя протестантських громад в УРСР. Так, свідки Єгови, їхнє повсякденне релігійне життя в Україні, насамперед буденна релігійна свідомість, досліджувалися у книгах П. Яроцького Яроцкий П. Л. Кризис иеговизма (критический анализ идеологии и эволюции обыденного религиозного сознания) / Петр Лаврентьевич Яроцкий. - К.: Наук. думка, 1979. - 303 с.; його ж: Эволюция современного иеговизма / Петр Лаврентьевич Яроцкий. - К.: Политиздат Украины, 1981. - 143 с., колективній монографії «Єговізм і єговісти» Єговізм і єговісти / А. А. Шиш, І. Д. Пугач, М. М. Закович та ін.; АН УРСР, Ін-т філософії; відп. ред. М. М. Закович. - К.: Наук. думка, 1974. - 144 с.. В окремих роботах порушувалися питання релігійного життя п'ятидесятників в УРСР. Серед них варто виокремити дослідження В. Мельник (Любащенко) Мельник В. И. Эволюция современного пятидесятничества / Виктория Ивановна Мельник. - Львів: Вища школа, 1985. - 160 с.; її ж: Молодежь в пятидесятничестве: поиски идеала / Виктория Ивановна Мельник. - Львов: Свит, 1992. - 200 с..

Праці радянських філософів-релігієзнавців цінні насамперед тим, що містять дані соціологічних досліджень, які проводилися в УРСР у 1960-80-х рр. Водночас багато тверджень, висновків тощо в них не виходять за рамки марксистсько-ленінської ідеології, що позначилося негативно на науковому рівні цих видань.

Окремо можна вирізнити праці, в яких порушувалися проблеми двовір'я, функціонування язичницьких світоглядних елементів в українському соціумі другої половини ХХ ст. Вони були написані переважно етнографами та фольклористами. Це, зокрема, дослідження В. Давидюка, В. Келембетової, Ю. Климця, Г. Кожолянка, О. Курочкіна, В. Скуратівського та інших авторів.

Релігійно-церковна тематика періоду середини 1940-х - середини 80-х років неодноразово аналізувалася в кандидатських та докторських дисертаціях істориків (фахівців з історії України та істориків-релігієзнавців). Зокрема, релігійна політика радянської влади, взаємини держави та Церкви, релігійно-церковне життя загалом у різні періоди розглядалися в дисертаціях О. Лисенка, В. Войналовича (дисертація з політології), О. Вишиванюка, регіональний вимір цих проблем висвітлювався у працях Я. Стоцького, І. Андрухіва, О. Катуніної, А. Моренчука. Становище протестантських течій аналізувалося в роботах Ю. Вільхового, О. Лахна, Т. Грушової. Взаємини влади та РПЦ в окремих регіонах відображено в дисертаціях М. Милуся (Волинь), Ж. Канталінської (Крим), С. Яремчука (Буковина), І. Луковенка (Донеччина). Процесам ліквідації греко-католицьких структур і греко-католицькому підпіллю присвятили свої дослідження В. Марчук, Н. Сердюк, Я. Стоцький. Однак релігійного життя пересічних віруючих дисертанти-історики торкалися дуже рідко.

Джерельна база дисертаційного дослідження представлена комплексом різноманітних документів і матеріалів. При написанні праці автор використовував широке коло архівних джерел. Насамперед це - документи державних інституцій та органів КПУ, що зберігаються в Центральному державному архіві громадських об'єднань (далі - ЦДАГО) України та Центральному державному архіві вищих органів влади та управління (далі - ЦДАВО) України. Основний масив матеріалів ЦДАГО України, що стосуються соціорелігійної проблематики, зберігається у фонді 1. Досліджуваного періоду стосуються насамперед описи 23, 24, 25, 30, 31, 32, 70, 71.

До числа документів і матеріалів, назви яких відображені в перших трьох описах, входять інформаційні звіти, доповідні записки, довідки уповноважених Ради у справах Руської православної церкви, Ради у справах релігійних культів, Ради у справах релігій про їхню роботу та стан релігійно-церковного життя в УРСР загалом і в окремих регіонах; листування уповноважених з органами КПУ, державними інституціями з різних питань релігійної сфери; доповідні записки, довідки відділу пропаганди й агітації ЦК КПУ щодо діяльності РПЦ та інших релігійних організацій; листи державних і компартійних функціонерів, доповідні записки, інформація відділів ЦК, обкомів, міськкомів, райкомів КПУ та інші документи, які показують стан проведення атеїстичної роботи серед віруючих тощо.

Великий масив інформації, в якій порушуються ті чи інші соціорелігійні питання, зберігається в ЦДАВО України. Основні матеріали, присвячені віруючим, їхньому повсякденному релігійному життю в досліджуваний автором цієї праці період, містяться у фонді 4648. Своєю чергою найбільш насичені інформацією про релігійне життя джерела цього фонду внесені в опис 1 (документи уповноваженого Ради у справах РПЦ при Раді міністрів СРСР по УРСР), опис 2 (документи уповноваженого Ради у справах релігійних культів при Раді міністрів СРСР по УРСР), опис 5 (документи уповноваженого Ради у справах релігій при Раді міністрів СРСР по УРСР), опис 7 (документи Ради у справах релігій при Раді міністрів УРСР).

Документи фонду 4648 містять доповідні записки, довідки, інформації, подані у вищі урядові та компартійні органи республіки та в союзні органи уповноваженими Ради у справах РПЦ, Ради у справах релігійних культів і Ради у справах релігій; листування уповноважених із Радами з питань, що стосувалися діяльності релігійних об'єднань; спеціальні донесення уповноважених по областях УРСР про відзначення релігійних свят та інші прояви релігійної поведінки віруючих; матеріали про виконання державних і компартійних рішень, що стосувалися церковно-релігійного життя; статистичні повідомлення та звіти про кількість церков і молитовних будинків, монастирів і духовенства в Україні; документи про прийом іноземних делегацій релігійними організаціями в республіці; заяви та скарги віруючих з питань відкриття церков та молитовних будинків і присвячене цьому листування тощо.

Під час написання дисертаційної роботи використано також документи та матеріали, що зберігаються в Галузевому державному архіві Служби безпеки України (далі - ГДА СБУ). Вони переважно стосуються взаємин радянської влади та Церкви, часто в них трапляються сюжети про становище вірян у СРСР, однак доволі рідко відображається повсякденне релігійне життя пересічних віруючих.

Крім документів і матеріалів державних та компартійних органів, які зберігаються у державних архівах, використано також опубліковані збірники документів, що стосуються безпосередньо питань релігії та Церкви. Ще за радянського часу побачила світ низка таких видань, в яких були зібрані різноманітні законодавчі акти Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР, союзного та республіканського урядів, компартійні постанови та рішення, публікації з газет тощо. Опубліковано також збірники документів, які стосувалися релігійного життя України середини 1940-х - середини 80-х рр., підготовлені зарубіжними та сучасними українськими дослідниками. Соціорелігійні процеси та явища досліджуваного періоду найкраще висвітлюють підготовлені В. Сергійчуком документальні збірники, які стосуються релігійного життя римо- і греко-католиків.

Під час написання дисертаційної роботи використовувалися також матеріали соціологічних опитувань, присвячених стану релігійності. Низкою аспектів вони близькі до усної історії. Оригінали матеріалів радянських соціологічних опитувань переважно виявилися втраченими для українських науковців. Тому в процесі роботи над дисертацією використовувалися соціологічні матеріали, подані в працях філософів-релігієзнавців.

Ще одне з важливих джерел, яким послуговувався автор, - фольклорні та етнографічні матеріали, опубліковані й ті, що зберігаються у рукописних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. Велику увагу автор приділив вивченню опублікованих легенд, повір'їв, замовлянь, звичаїв, обрядів, зафіксованих у досліджуваний період.

У процесі наукового дослідження вивчалися також матеріали, опубліковані в офіційних церковних виданнях, зокрема в «Журнале Московской патриархии», «Православному віснику», «Братском вестнике» (органі Всесоюзної ради євангельських християн-баптистів) та інших, праці релігійних діячів, релігійні художні твори, написані чи використовувані в цей період.

Цінним джерелом вивчення соціорелігійної історії України 1940-80-х років є численні спогади духовенства та віруючих.

У підрозділі, присвяченому теоретико-методологічним засадам дисертаційного дослідження, дисертант з'ясовує зміст основних термінів, якими він оперує, й розглядає основні методологічні підходи та методи дослідження. Визначено термін «соціорелігійна історія» й показано її основні предметні поля, розкрито зміст термінів: «віруючі» («віряни»), «релігійність», «буденна (повсякденна) релігійна свідомість», «релігійна поведінка», аргументовано використання терміну «релігійні організації закритого типу».

Вказується, що серед методологічних підходів (як напрямів дослідження) дисертант використовував: синергетичний, системний, міждисциплінарний, культурно-антропологічний, психоісторичний, конкретно-історичний. Найбільше уваги приділяється розглядові синергетичного та культурно-антропологічного підходів. Дисертант, зокрема, дає визначення синергетики, розкриває межі її застосування в процесі історичних досліджень і показує її застосування під час написання дисертаційної роботи.

Для реалізації наукового задуму автор звернувся до широкого кола наукових методів (як сукупності прийомів отримання наукового знання) - і загальнонаукових, і спеціально-історичних. Серед загальнонаукових методів застосовувалися методи аналізу та синтезу. З-поміж інших методів, притаманних низці дисциплін загалом, насамперед історії, широко використовувався ідеографічний (описово-оповідний).

Автор також послуговувався низкою спеціально-історичних методів. Серед них - історико-генетичний, який тісно пов'язаний з ідеографічним методом. По суті вони частково перетинаються та накладаються. Не залишився поза увагою й історико-порівняльний метод, який уможливлює розкриття сутності досліджуваних явищ за подібністю та за відмінністю ознак і передбачає зіставлення однопорядкових явищ і по «вертикалі», і по «горизонталі» (в часі та просторі). Як прийом реконструкції, застосовувався ретроспективний метод у його спрямованості від теперішнього до минулого, від наслідку до причини. Історико-типологічний метод використовувався для класифікації, яка враховувала специфіку елементів релігійності. Доволі активно застосовувався історико-проблемний метод, коли автор упорядковував історичний фактаж відповідно до порушених проблем-гіпотез.

У другому розділі - «Релігійно-церковне життя в Україні», що складається з трьох підрозділів, - досліджено релігійну політику радянської влади, державно-церковні взаємини, внутрішньоцерковне життя й подано дані про чисельний склад громад різних релігійних течій, дані про кількість віруючих та їхні соціально-демографічні характеристики.

Дисертант зазначає, що за часів війни радянське керівництво на чолі з Й. Сталіним під тиском низки внутрішніх і зовнішньополітичних обставин пішло на деякі поступки Церкві. Це, проте, не означало, що радянська держава відмовилася від поборювання релігії, оскільки боротьба з нею належала до важливих постулатів марксизму-ленінізму. Можна говорити, що повоєнні поступки в релігійній сфері були черговим тактичним кроком радянської влади. Становище релігії та Церкви, на боротьбу з якими у передвоєнні роки спрямовувалася неабияка міць радянського режиму, покращується. Жорстка антирелігійна боротьба поступається місцем більш виваженій та менш активній критиці релігії й примиренському ставленню до існування церковних інституцій і духовенства. Для «опікунського нагляду» за релігійними течіями було створено Раду у справах Руської православної церкви та Раду у справах релігійних культів.

До релігійних течій, які опинилися у найсприятливішій ситуації після війни, належить насамперед Руська православна церква. Державне керівництво на чолі з Й. Сталіним, послабивши тиск на РПЦ, використовувало її у своїх цілях - для посилення впливу в інших країнах, формування громадської думки в СРСР. «Право на існування» також отримали Римо-католицька церква (РКЦ), реформатська церква (в Закарпатті), більшість баптистських і адвентистських громад, частина п'ятидесятницьких (які ввійшли до Союзу євангельських християн-баптистів (ЄХБ)) та інші. Влада чинила неодноразові спроби об'єднати окремі конфесії, аби полегшити нагляд за ними. Проте «примиренство» з її боку не стосувалося тих релігійних течій, які перебували в опозиції до радянської держави та її законів, - свідків Єгови, частини п'ятидесятницьких громад, що відмовилися від спілки з ЄХБ, прибічників Істинно-православної церкви (ІПЦ), істинно-православних християн (ІПХ) та інших. Щодо цих релігійних течій проводилася жорстка політика, спрямована на зникнення їх з релігійної карти. Греко-католицькій церкві судилося стати формально ліквідованою (віряни та частина духовенства якої буцімто «добровільно возз'єдналися» з РПЦ), хоча частина її парафіян залишалася вірними своїм релігійним переконанням.

Релігійна мережа в УРСР у повоєнний період була відносно великою. Вона становила понад одинадцять тисяч зареєстрованих громад, близько трьох чвертей якої становили громади РПЦ. Існувало також чимало сотень незареєстрованих громад, які належали і до нелегальних релігійних течій, і до легальних. Попри рішучі кроки радянської влади щодо поборювання релігії, значною залишалася й кількість віруючих - більше половини населення України. Сюди входили не лише парафіяни окремих течій, а й ті особи, які давно перестали відвідувати храми, проте зберігали віру в Бога.

Велика увага в дисертаційній роботі присвячується аналізу взаємин Церкви та влади в період перебування на чолі керівництва СРСР М. Хрущова. Дисертант зазначає, що перші активні антирелігійні дії було здійснено ще 1954 року, однак невдовзі партійне керівництво вирішило, що наразі час для проведення активної релігійної діяльності ще не настав. Період 1955-1957 був сприятливим для РПЦ. Уперше за останні п'ять років у СРСР кількість священнослужителів не зменшилася, а збільшилася. Збільшилася також кількість студентів духовних семінарій та академій. Певне пожвавлення у цей період спостерігалося у сфері видання релігійної літератури. У 1956 році вперше за всю радянську історію влада дозволила надрукувати Біблію та Євангеліє загальним накладом 50 тис. примірників. За перебування М. Хрущова на чолі СРСР РПЦ залишалася активним знаряддям для поширення радянського впливу під гаслом «боротьби за мир».

Наприкінці 1950-х років «ліберальному» ставленню влади до Церкви та релігії було покладено край. Влада відмовилася від виваженої критики релігії та примиренського ставлення до існування церковних інституцій і духовенства. Натомість релігійні конфесії й духовенство стали об'єктом жорсткого тиску з боку держави та чиновництва. Церква в умовах «близької перемоги комунізму» трактувалася як пережиток, що був однією з головних перешкод на шляху до цієї «перемоги». Посилювалася антирелігійна пропаганда, зачинялися храми, монастирі. Наступ на Церкву, можливо, виглядав би менш жорстким, якби не чинився на фоні певної лібералізації культурного життя суспільства.

Антирелігійні дії радянської влади наприкінці 1950-х - у першій половині 1960-х років негативно позначилися на релігійній мережі. Тисячі храмів і молитовних будинків були закриті. Лише мережа РПЦ зменшилася на чотири тисячі громад. Атеїстична пропаганда досягла вагомих результатів щодо зменшення кількості віруючих. Серед останніх зростала частка літніх людей, жінок. Натомість знизилася частка чоловіків, молодих людей. Більшість вірян становили неписьменні, малописьменні, або особи з початковою та незакінченою середньою освітою. Це допомагало владі насаджувати погляди, що релігійна віра є наслідком низького культурно-освітнього рівня й у процесі його підвищення вона поступово зникатиме.

У дисертаційній роботі зазначається, що усунення М. Хрущова від влади спричинило зміни в релігійній політиці. Період від середини 1960-х до середини 1980-х років, порівняно з попереднім періодом, характеризується послабленням втручання держави в суто релігійні справи. Радянське законодавство зазнало певних змін. Влада у більшості випадків відмовлялася від прямого порушення Конституції та інших державно-нормативних актів у релігійній сфері. Боротьба з релігією набула більш завуальованого, прихованого характеру, що виявилося, зокрема, у зменшенні тиску на релігійні організації та віруючих.

У той період з'явилася велика кількість державних і компартійних постанов, що стосувалися релігійної сфери. Це свідчило не лише про активну боротьбу влади з релігією, а й про декларативність цих актів, їхній лозунговий характер. Боротьба з релігією змістилася в царину атеїстичної пропаганди. Попри лібералізацію релігійної політики, великою залишалася кількість віруючих, притягнутих до кримінальної та адміністративної відповідальності за порушення в релігійній сфері.

Поворотним моментом у становищі віруючих і релігії в СРСР стала друга половина 1980-х років. Керівництво СРСР на чолі з М. Горбачовим розпочало лібералізацію релігійної політики.

Упродовж другої половини 1960-х - середини 1980-х років тривало скорочення релігійної мережі в УРСР. Однак кількість вірян, досягнувши, очевидно, свого найнижчого рівня в 1970-х роках, пізніше залишалася більш-менш сталою. Чисельність віруючих на початок 1980-х років становила близько третини населення. Сюди входили як парафіяни, так і особи, що перебували поза впливом певних релігійних течій, люди з індивідуальною релігійністю тощо. Багато з них приховували свою віру в Бога. Близько чверті населення становили особи, що вагалися між вірою в Бога та невір'ям. Вони переважно декларували безвір'я, проте час від часу в них пробуджувалася релігійна віра. За статевою ознакою більшість віруючих становили жінки; за освітнім рівнем - неписьменні, особи з початковою та незакінченою середньою освітою; за віком - особи, старші від п'ятдесяти років.

Дисертант вказує, що в УРСР, як і в інших країнах, на зниження релігійності населення помітно впливали підвищення освітнього рівня населення, розвиток науки, яка сприяла розвитку матеріалістичних поглядів. Секуляризаційний вплив мав також і науково-технічний прогрес, який відчутно підважував усталені традиції.

У третьому розділі - «Буденна релігійна свідомість віруючих», що складається з чотирьох підрозділів, - проаналізовано уявлення вірян про Бога, роль релігійної віри в їхньому житті, переломлення релігійної віри на рівні буденної (повсякденної) свідомості віруючих, збереження язичницьких світоглядних елементів у віруваннях і традиціях українського народу, прояви релігійних почуттів та настроїв і тенденції їхніх змін.

У дисертації зазначається, що ідея Бога сприймалася по-різному. У середовищі вірян існувала тенденція видозмінювати церковну ідею Бога, надавати їй іншого забарвлення. Поширені були й антропоморфні, й абстрактні уявлення. Із кожним роком у середовищі віруючих зростала частка пантеїстичних і деїстичних поглядів. Найхарактернішим антропоморфізм був для православних і католиків, тоді як серед послідовників протестантських конфесій людей із такими поглядами було менше.

Чимало осіб, які заявляли, що вірять у Бога, не виявляли непорушної релігійної переконаності. Багато вірян мали сумніви. Слова «всі вірять, і ми віримо», які ставали дедалі поширенішими, відбивали відсутність глибокої особистої набожності. Віра в Бога втрачала своє колишнє значення. Вона переставала суттєво впливати на духовний світ і практичну діяльність віруючих.

Дисертант зазначає, що на рівні буденної релігійної свідомості сприймалися інакше, ніж їх подавало релігійне віровчення, не лише ідея Бога, а й інші складові догматично-канонічного комплексу: ідеї про створення світу Богом, загробне життя, рай і пекло, відпущення гріхів тощо. Погляди віруючих на ці проблеми в окреслений період також зазнавали суттєвих змін, секуляризації, індивідуальної інтерпретації тощо. Найбільш уразливою з-поміж релігійних ідей була біблійна картина світу. Залежно від ступеня віри, освіченості, індивідуальних психічних характеристик віруючі погоджувалися із релігійною картиною світу, викладеною в Біблії, або доповнювали її сучасними науковими поясненнями явищ природи. Упродовж періоду середини 1940-х - середини 80-х років кількість вірян, що глибоко вірили у буквальну біблійну картину світу, постійно зменшувалася, на кінець досліджуваного періоду вони становили меншість.

Упродовж досліджуваного періоду спостерігався занепад уявлень віруючих про безсмертя душі та потойбічний світ. Траплялися люди, які сумнівалися в правомірності цих уявлень або не цікавилися ними. Особливо багато їх було серед тих, що вагалися у вірі в Бога. Для деяких вірян віра в безсмертя душі, потойбічне життя була неприйнятна тому, що розходилася з даними матеріалістичної науки, якій вони звикли довіряти більше, ніж церковному віровченню.

Вірні тих конфесій, для яких обрядовий бік багато важив у релігійному житті (найбільше православні), зазвичай дуже погано знали церковні приписи, пов'язані з різними обрядами. Більшість віруючих рідко замислювалася над значенням обрядів. Багато пересічних вірян також погано розуміли значення церковних свят.

У дисертації зазначається, що в Україні в період середини 1940-х - середини 80-х років релігійний світогляд більшості православних, греко-католиків і меншою мірою представників інших християнських конфесій, як і раніше, далі зазнавав упливу з боку залишків язичницьких вірувань.

Рештки язичницьких вірувань спостерігалися в особливостях відзначення Різдва, Старого нового року, Вербної неділі, Великодня, Трійці та інших свят. Християнські елементи в цих святах доповнювалися елементами, обрядами та атрибутами, пов'язаними з архаїчним світоглядом. Найбільше язичницьких елементів, які збереглися в період 1940-80-х років містило Різдво Іоана Хрестителя, яке в народі називалося «Івана Купала». Із давнім слов'янським циклом весняних свят, часом поминання мертвих, були пов'язані доволі поширені Проводи.

Найкраще архаїчні реліктові явища збереглися у віддалених регіонах Карпат і Полісся. Зокрема, у віддалених гірських районах Західної України у 1940-х - 50-х роках зберігалися так звані ігри при мерцеві. Упродовж досліджуваного періоду цей звичай згасав, хоча у вихолощеній формі зберігся донині. Загалом у сфері похорон і поминань померлих в Україні існувала ціла низка дій і пересторог, пов'язаних із язичницьким світоглядом.

Зберігалися знахарські примовки та замовляння, тексти яких демонстрували нашарування християнських вірувань на язичницькі. Існували також побутові замовляння, що регулювали стосунки з природою, а також скотарські, соціально-побутові, молитви-обереги, що використовувалися у повсякденному житті та інші. релігійний життя радянський україна

Багато фольклорних образів, таких як водяник, лісовик, мавка, русалка, чаклун та інші, які продовжували функціонувати у другій половині XX ст., були створені на базі давніх міфологічно-релігійних культів. Упродовж досліджуваного періоду спостерігалася тенденція до зникнення цих вірувань. Цьому сприяло, зокрема, поширення радянської ідеології, яка заперечувала існування як Бога, так і нечистої сили.

У дисертації зазначається, що важливою складовою релігійної свідомості вірян усе ще були релігійні почуття та настрої. Упродовж другої половини 1940-х - середини 1980-х років деякі релігійні почуття мали тенденцію до згасання. Дедалі менша частка мешканців України відчувала страх перед Богом. На відміну від попередніх століть, коли це почуття було притаманне переважній кількості людей різного віку, тепер воно більше спостерігалося у віруючих похилого віку. Зниження вияву релігійних почуттів спостерігалося й у зменшенні емоційності у ставленні до таких важливих релігійних об'єктів, як потойбічне життя. Унаслідок ослаблення віри в Бога люди дедалі рідше відчували острах щодо «життя після смерті». Багато релігійних почуттів мали ментальне наповнення. Це, зокрема, стосується любові до Бога, яка в більшості вірян містила доволі незначну емоційну складову. Та попри окремі секуляризаційні процеси у сфері релігійних почуттів, антирелігійна пропаганда в цій царині змогла домогтися небагато: емоції належали до тієї сфери, яку важко було контролювати «згори».