Релігійне життя населення України (середина 1940-х - середина 80-х років)

Вагомою складовою релігійного життя 1940-80-х років були релігійні настрої. Найпоширенішими з них були есхатологічні (деякі дослідники називають їх апокаліптичними). Серед прибічників РПЦ вияви цих настроїв були рідкісним явищем. Те саме можна сказати і про віруючих, які належали до інших релігійних об'єднань, які прийнято називати церквами, - римо-католиків, іудеїв тощо. У досліджуваний період послаблення есхатологічних настроїв спостерігалося навіть у середовищі тих течій, де вони були традиційно сильними, зокрема старообрядців. Глибоких змін у цей період зазнала свідомість прибічників ІПХ і ІПЦ.

Сталіші есхатологічні настрої були в середовищі членів протестантських громад закритого типу. Особливо поширеними були вони в адвентистів сьомого дня та свідків Єгови. Вірні цих конфесій часто жили під психологічним тиском в очікуванні кінця світу. У проповідях адвентистів есхатологічні настрої посідали центральне місце. У досліджуваний період конкретні роки початку Армагеддону визначалися керівництвом свідків Єгови.

У четвертому розділі - «Релігійна поведінка віруючих», що складається з трьох підрозділів, - висвітлено релігійні дії вірян, спрямовані на реалізацію їхньої релігійної віри та церковних приписів.

У дисертації зазначається, що воєнні лихоліття сприяли зростанню релігійності населення, пробуджували релігійну віру в тих людей, у яких вона послабилася. У більшості регіонів у повоєнний період у богослужіннях брала участь велика кількість людей. Однак із плином часу спостерігалося послаблення обрядової активності мас. Лихоліття війни відсувалися від людей у часі, відтак той страх, який вони викликали, вже не впливав на активізацію віри. Водночас антирелігійна агітація досягала своєї мети.

Кінець 1950-х - початок 1960-х років ознаменувався активною антирелігійною політикою. Оскільки в цей період були закриті тисячі храмів, то це позначилося на зниженні участі населення в богослужіннях, особливо в містах. У середині 1960-х - середині 1980-х років антирелігійні тенденції, що спостерігалися раніше, набували ліберальнішої форми, однак обрядова активність населення поступово зменшувалася.

Кількість учасників богослужінь у храмах в Україні впродовж періоду другої половини 1940-х - першої половини 80-х років знизилася у 5-6 разів, тоді як кількість населення України значно збільшилася. Це було зумовлене не лише послабленням релігійності, а й закриттям храмів, тому віруючі в більшості місцевостей не мали змоги відвідувати їх. До того ж серед учасників богослужінь із часом зростала частка людей, які відвідували храми радше за традицією, ніж через духовні потреби. Водночас не всі віряни, що відвідували храми, бували на богослужінні від початку до кінця. Значна частина залишалася в храмі недовго, заходячи туди вже після початку богослужіння й залишаючи його задовго до завершення богослужіння. Багато віруючих приходили лише поставити свічку, прикластися до ікони. Частина людей приходили у свята до храмів не з релігійних переконань, а з цікавості.

Найчастіше богослужіння відвідували члени протестантських громад. Нижчу активність демонстрували римо-католики. Ще рідше храми відвідували православні та іудеї. Попри закриття храмів, не припиняли брати участь у нелегальних, а то й підпільних богослужіннях греко-католики.

Кількість учасників богослужінь залежала також від того, чи це був святковий день чи звичайний недільний. У дні найбільших свят - Пасхи, Різдва - церкви та молитовні будинки, як правило, були переповнені, чого не можна сказати про звичайні недільні дні. Найбільша диспропорція між відвідуванням храмів у великі свята та звичайні дні спостерігалася в містах; у селах розрив був менший. У протестантських громадах закритого типу була найменша диспропорція у кількості учасників святкових і звичайних богослужінь. Серед відвідувачів храмів переважали літні жінки. Чоловіки брали участь у богослужіннях значно рідше, не кажучи вже про молодь і дітей.

З усієї кількості парафіян РПЦ, які відвідували храми, було зовсім небагато тих, що сповідалися та причащалися.

Дисертант зазначає, що велику увагу послідовники релігійних течій, насамперед РПЦ, РПСЦ, РКЦ та УГКЦ приділяли релігійним діям, які супроводжують найважливіші моменти людського життя: хрещення, вінчання та поховання. Під час війни, коли відбувалося відновлення діяльності храмів і функціонування релігійних громад, спостерігалося пожвавлення цієї діяльності. Ця тенденція зберігалася й у повоєнний період. Відомі чисельні випадки, коли релігійні обряди виконувалися над членами сімей осіб, які заявляли про свою атеїстичну позицію, зокрема комуністів, керівників радянських установ та організацій, не кажучи вже про комсомольців. Фактично у свідомості деяких людей поєднувалися дві протилежні ідеології - релігійна та комуністична (атеїстична). Попри те, що багато людей були причетні до виконання цих обрядів, чимало віруючих не усвідомлювали їхнього змісту.

Упродовж 1940-80-х років частка виконуваних релігійних обрядів життєвого циклу у зв'язку з боротьбою з Церквою та релігією невпинно зменшувалася. Найбільше знизилася частка вінчань пошлюблених - не менш ніж у кілька разів, майже вдвічі знизилася частка хрещень новонароджених. Стійкішим виявився обряд поховання.

Найбільша частка виконаних обрядів життєвого циклу припадала на західні області України, найменша - на південні та східні. Це було зумовлено як нижчим рівнем релігійності населення на півдні та сході України, так і значно рідшою релігійною мережею. На півдні були населені пункти, від яких потрібно було подолати десятки кілометрів, щоб дістатися храму. Окрім того, мешканці сільської місцевості були більш ревними щодо виконання обрядів, ніж городяни. Впливала на активність віруючих у виконанні деяких обрядів і конфесійна приналежність. У деяких конфесіях окремі з них не виконувалися. Зниження рівня релігійної обрядовості спонукало духовенство до спрощення обрядів, внесення до них нових елементів. Це було притаманне не лише православним, а й римо-католикам та іншим релігійним об'єднанням. Дедалі частіше обряди життєвого циклу здійснювалися не з набожності, а під впливом громадської думки, традиції. Попри зменшення загальної кількості випадків виконання цих обрядів, вони, порівняно з іншими релігійними обрядами, характеризувалися відносною стійкістю

У дисертаційному дослідженні зазначається, що вагомими складовими релігійного життя є молитви та пости. Проте вже в повоєнний період для частини вірян молитовна практика переставала бути невідривною частиною їхнього життя. Пізніше ситуація дедалі погіршувалася. У 1970-80-х роках більшість віруючих не молилися регулярно. Багато хто молився лише у храмі, але й тут вони не виявляли ревності до молитви. Упродовж досліджуваного періоду невпинно зменшувалася кількість осіб, які знали офіційні молитви. Зменшувалася й сама тривалість часу, відведеного на молитви. Систематичне читання молитов віруючі не вважали обов'язковим, вони пояснювали це зайнятістю господарством, нестачею часу, нездоров'ям, небажанням викликати невдоволення дітей тощо. Змінювався й характер прохань у молитвах: якщо раніше люди частіше просили про спасіння душі після смерті, відпущення гріхів, зміцнення віри, то тепер у молитвах пересічних вірян переважали матеріально-житейські потреби. Водночас у середовищі віруючих послаблювалася віра в отримання відгуку на молитву. Вірні РПЦ загалом демонстрували свою молитовну діяльність слабше, ніж протестанти, римо-католики, старообрядці, прибічники ІПЦ та ІПХ.

Упродовж 1940-80-х років поступово зменшувалася й кількість тих осіб, які постували. Уже в повоєнний період не лише молодь, а й навіть деякі люди похилого віку не вважали за потрібне дотримуватися церковних приписів щодо посту. У 1960-80-х роках ці тенденції посилилися. Хоча постування вважалося важливою релігійною дією, більшість віруючих не практикували його. Багато з них відмову від посту пояснювали слабким здоров'ям або важкою працею.

Для досліджуваного періоду характерне подальше припинення релігійної діяльності, пов'язаної із релігійним календарем і природними умовами (молитви з проханням послати дощ абощо). Більшість православних і католиків не читали Біблію та релігійну літературу. Це пояснювалося не так небажанням самих віруючих, як браком літератури. Значно більшу увагу релігійній літературі, особливо Біблії, приділяли протестанти. Через заборону влади рідкісною стає практика духовних зцілень, екзорцизм. Проте з психологічних причин зберігається достатньо сильною віра в чудеса. Православні, греко-католики, іудеї продовжували здійснювати паломництва до місць, відомих своїми надприродними явищами.

Важливим аспектом релігійного життя віруючих, що належали до невеликих протестантських громад, була місіонерська діяльність, яка мала різні форми. Вірні деяких релігійних течій, насамперед римо-католики (у повоєнний період) та протестанти, також брали участь у діяльності релігійних організацій та гуртків.

У Висновках підбито загальні підсумки дослідження, викладені основні результати, сформульовані теоретичні узагальнення, що виносяться на захист:

Аналіз історичного доробку, присвяченого релігійному життю України періоду середини 1940-х - середини 80-х років, показав, що дослідники основну увагу приділяли розглядові релігійної політики радянської влади, взаєминам між владою та Церквою. Проблеми соціорелігійного життя України, релігійності населення висвітлені лише фрагментарно. Це стосується і праць сучасних українських дослідників, і зарубіжних істориків. Значно частіше до цієї проблеми зверталися радянські релігієзнавці як до тодішньої сучасності, однак їхнім працям притаманне вагоме ідеологічне наповнення, значний відхід від об'єктивності.

Джерельна база, використана в процесі дослідження соціорелігійного життя України періоду середини 1940-х - середини 80-х років, є достатньо великою. Сюди входять документи та матеріали державних архівів, опубліковані збірки документів державних і компартійних органів, дані соціологічних опитувань, здійснених у радянський період, фольклорні та етнографічні матеріали, церковні періодичні видання, література мемуарного характеру, власні спостереження за релігійним життям. Більшості джерел притаманні недоліки, зумовлені радянськими суспільно-політичними реаліями.

Релігійне життя України досліджуваного періоду носило специфічний характер. Під час війни радянське керівництво на чолі з Й. Сталіним під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників дозволило РПЦ та багатьом іншим релігійним течіям легально функціонувати в обмежених (доволі широких порівняно з довоєнним періодом) рамках. Водночас Церкву було використано для поширення патріотичних настроїв серед населення впродовж війни та неодноразово в зовнішньополітичних цілях після її закінчення. Однак дозвіл на легальне функціонування стосувався лише тих релігійних течій, які виявили свою лояльність до радянської влади та висловили своє бажання підпорядковуватися радянським вимогам. Деякі релігійні організації - свідки Єгови, частина п'ятидесятницьких громад, ІПЦ, ІПХ та інші - були оголошені такими, чия діяльність суперечить закону, а їхні члени зазнавали жорстких репресій, зокрема ув'язнення, депортацій тощо.

Окремим релігійним течіям довелося пройти через процедуру об'єднання, централізації та уніфікації. До РПЦ були приєднані обновленські та автокефалістські громади. Після Львівського собору така ж доля спіткала греко-католицьку церкву. Із баптистами були об'єднані євангелісти, частина п'ятидесятників та інші протестантські течії.

Наприкінці 1950-х років відбулися радикальні зміни у ставленні влади до Церкви. Така політика тривала аж до усунення від влади М. Хрущова. Було закрито тисячі храмів та молитовних будинків, посилено антирелігійну пропаганду. Діяльність керівних органів деяких релігійних об'єднань, зокрема адвентистів сьомого дня, було заборонено. Відбувся розкол у середовищі євангельських християн-баптистів і частина віруючих - баптисти-ініціативники - вийшли із підпорядкування ВР ЄХБ, створивши свій центральний орган РЦ ЄХБ, опозиційний до релігійних обмежень, які насаджувалися владою в баптистському середовищі. Віруючих на шпальтах періодики, в антирелігійних брошурах і книгах звинувачували в усіх «гріхах»: неробстві, невігластві, антирадянській діяльності. Однак влада вже не вдавалася до таких жорстких репресивних дій щодо вірян, як у період сталінізму (масове виселення свідків Єгови до Сибіру тощо).

Зміни в керівництві СРСР 1964 року призвели до лібералізації у ставленні до Церкви та віруючих. Влада відмовилася від відверто виражених антизаконних дій і намагалася антирелігійні дії прикривати законом. Акценти були перенесені з відвертої брутальної боротьби з Церквою на витонченішу - зменшення кількості віруючих внаслідок антирелігійної пропаганди та виховання. Хоча кількість діючих храмів продовжувала зменшуватися, однак уже не спостерігалося масового закриття їх, як за хрущовської доби. Знову легалізувалося об'єднання адвентистів сьомого дня, реєструвалися автономні п'ятидесятницькі громади, окремі групи баптистів-ініціативників.

Перебудова, що її започаткував М. Горбачов, поклала початок новій політиці в релігійній сфері. Останню третину 1980-х років можна вважати переломним періодом у стосунках держави та Церкви. Фактично за кілька років держава пройшла шлях від антирелігійної політики до нейтрального ставлення щодо розвитку церковних інституцій.

До секуляризаційних факторів у період від середини 40-х - до середини 80-х років належать не лише антирелігійна політика радянської влади, а й індустріалізація, що підривала підвалини сільського життя, а село, як відомо, було носієм і консервантом традицій, зокрема релігійних. Велику роль у секуляризації населення також відіграло поширення матеріалістичних поглядів за участю науки та пов'язаних з нею освіти й науково-технічного прогресу. Матеріалістичний вплив на віруючих справляв увесь спектр тодішнього суспільного життя. Це - вплив на формування та розвиток особистості освіти, літератури, преси, телебачення, радіо тощо.

Динаміка релігійності віруючих у досліджуваний період носила нерівномірний характер. Упродовж війни кількість віруючих трохи зросла, що було зумовлено воєнними лихоліттями, важким періодом життя для багатьох людей, коли втрачалася віра у власні сили й людина намагалася знайти опертя у Бозі. Чисельність вірян на середину 1940-х років, за нашими даними, становила не менше половини населення України.

Коли воєнне лихоліття відсунулося в часі, віруючих, що поривали з релігією, різко побільшало. Найвищі темпи зниження релігійності спостерігалися у 1950-х - першій половині 1960-х років. У другій половині 1960-х - 80-х секуляризаційні процеси сповільнюються. На нашу думку, частка вірян в УРСР у 15-20%, яку називали радянські дослідники наприкінці 1960-х - у 80-х роках, - суттєво занижений показник. Віруючих в Україні було майже вдвічі більше (зокрема й ті, що не відвідували храмів, але називали себе православними, католиками тощо; особи з індивідуальною релігійністю, тобто ті, що не вважали себе вірними якоїсь релігійної течії). Не менше чверті населення становили люди, що вагалися між вірою в Бога та невір'ям. Ті, хто не вірив, - це переважно люди, яких не цікавили питання віри. Переконані атеїсти серед них становили меншість.

Найшвидше відбувалося зменшення кількості віруючих із високими показниками релігійності. Показники релігійності мали свої відмінності в різних конфесіях, регіонах, соціальних і вікових групах населення. У західних областях України частка віруючих серед населення була значно вищою, ніж у південних та східних областях. У сільській місцевості загалом упродовж усього досліджуваного періоду були вищі кількісні показники релігійності населення, ніж у містах. Серед парафіян зростала частка жінок. Тенденції до зменшення чоловіків-вірян зберігалися як серед православних, так і серед членів протестантських та інших громад. Протягом 1940-80-х років спостерігалося й збільшення у середовищі віруючих кількості осіб похилого віку.

Зниження чисельності віруючих, що належали до різних релігійних конфесій, відбувалося різними темпами. Швидкі темпи спостерігалися в середовищі вірних РПЦ, старообрядців, прибічників ІПЦ та ІПХ, іудеїв. Дещо повільніше відбувалося зменшення кількості римо-католиків і ще повільніше - реформатів. У деяких протестантських течіях, особливо євангельських християн-баптистів, спостерігалася стабілізація чисельності віруючих завдяки новонаверненим.

На рівні буденної релігійної свідомості спостерігається різкий розрив між церковним віровченням та тим, як його інтерпретували пересічні люди. Офіційні церковні погляди зазнавали великих змін та доповнень. Віруючі тлумачили їх відповідно до свого знання церковного віровчення, рівня освіти, психічної структури, конфесійної приналежності тощо. Специфічно віруючі сприймали й ідею Бога. Частині були притаманні антропоморфні погляди (вони уявляли Бога в образі людини). Найбільша частка вірних із такими поглядами була серед православних, греко-католиків та римо-католиків. Формуванню антропоморфних поглядів сприяла ідея про одну з іпостасей Трійці - Ісуса Христа (Бога-Сина). Частина віруючих уявляла Бога у вигляді духа. Найбільше вірян із такими поглядами було серед протестантів. Упродовж другої половини XX ст. збільшувалася частка таких осіб серед православних і католиків.

У період 1940-80-х років зменшувалася частка людей, які вважали за необхідне жити за принципом «із Богом, у Бозі і для Бога». Дедалі менше віруючих покладалися на Бога й зверталися до нього, посилювалися сумніви щодо створення світу Богом та його всевладності. Дедалі більше поширювалися пантеїстичні погляди. Віряни частіше уявляли Бога у вигляді безособової сили, морального принципу тощо. Набував популярності й деїзм. Зустрічалися люди, які не заперечували існування Бога як творця, проте не вірили у його втручання в людські справи. У християнському середовищі такі погляди були притаманні переважно людям із низькими показниками релігійності.

При послабленні віри в Бога послаблювалася віра в існування потойбічного життя, воскресіння мертвих, кари за гріх. Поступово зростала частка віруючих, які не вірили в біблійну картину світу. Зберігаючи віру в Бога й виконуючи релігійні обряди, такі люди доповнювали біблійну картину світу даними, взятими з наукових праць матеріалістичного характеру. Секуляризаційні процеси великою мірою зачепили й догматичні уявлення, пов'язані з «життям після смерті». Ідея Страшного суду не мала такого впливу на віруючих, як раніше. Вони рідше думали про спокутування своїх гріхів, а також про рай і пекло.

Віруючим часто були притаманні такі інтерпретації релігійного віровчення, які викривляли його зміст аж до форм, антагоністичних щодо вчення Церкви. Приміром, іконовшанування традиційно замінювалося іконопоклонінням, пересічні віруючі нерідко приписували святим божественні функції. Вірні переважно не знали змісту релігійних обрядів, які вони виконували, й не могли пояснити, яке свято вони відзначають.

Великою мірою це було зумовлено тим, що релігійні книги в досліджуваний період були малодоступними й рідкісними для віруючих, а катехізаційна робота заборонялася владою. Іншою причиною було традиційно пасивне ставлення РПЦ до проведення освітянської роботи в цьому напрямку. Значно краще знали релігійне вчення члени протестантських релігійних організацій, де поширенню релігійної інформації приділялася увага під час богослужінь і у спілкуванні вірян.

На рівні буденної релігійної свідомості віруючих зберігалися елементи світоглядних язичницьких традицій. Упродовж багатьох століть вони зазнали значної трансформації й переплелися з християнськими уявленнями, нерідко взаємно накладаючись. Відчутні язичницькі традиції виявлялися під час відзначення усіх найбільших свят - Різдва, Великодня, Трійці та інших. Люди забули прадавній зміст язичницьких елементів і використовували їх як неодмінний атрибут християнської релігії. Багато залишків традиційних язичницьких вірувань збереглися в народному календарі.

Язичницькі уявлення у другій половині ХХ ст. далі зберігалися й у фольклорі - піснях, казках, легендах. Героями в них нерідко були трансформовані персонажі язичницьких вірувань. Це стосується не лише слов'янської дохристиянської релігії, а й більш ранніх вірувань і тих, що прийшли на територію України від інших народів. Найбільше такі уявлення збереглися в регіонах, де цьому сприяла сама природа - в Карпатах і Поліссі.

У досліджуваний період частина населення й далі вірила в ефективність магічних дій. Їх використовували, аби вигнати хвороби, позбутися психологічних негараздів (переляку абощо), знайти подружню пару, досягти успіху, щастя. Часто в магічних замовляннях фігурували християнські персонажі - Ісус Христос, Богородиця, святі.

У релігійному житті віруючих у 1940-80-х роках вагому роль, як і доти, відігравали релігійні почуття та настрої. Люди висловлювали свою віру великою мірою через релігійні почуття. Серед найпоширеніших релігійних почуттів були любов до Бога та страх перед ним і «післясмертним існуванням». Почуття любові до Бога було притаманне переважно віруючим із високими показниками релігійності. Зі зменшенням кількості людей, віра яких була глибокою, сфера поширення цих почуттів звужувалася. Багато хто вкладав у почуття релігійної любові до Бога інтелектуальне розуміння, а сама любов для таких людей ототожнювалася з виконанням божих заповідей і слідуванням ученню Церкви.

Частина віруючих відчувала страх перед Богом, і це почуття зумовлювало їхню релігійну активність. У житті багатьох людей, особливо похилого віку, велику роль відігравав страх перед «післясмертним існуванням». Проте впродовж досліджуваного періоду частка вірян, які відчували страх перед Богом, поступово знижувалася. У багатьох віра в Бога переважно не супроводжувалася емоційними переживаннями.

Релігійність населення виявлялася також у релігійних настроях. Найсильніші серед них - апокаліптичні. Найчастіше вони були притаманні віруючим, що належали до протестантських релігійних організацій закритого типу, - адвентистам сьомого дня, свідкам Єгови (менше - євангельським християнам-баптистам, п'ятидесятникам) і прибічникам ІПЦ та ІПХ.

Упродовж досліджуваного періоду вагомих змін зазнала чисельність віруючих, що брали участь у богослужіннях, сповідалися, причащалися. Така тенденція була зумовлена не лише секуляризаційними процесами серед населення, а й тим, що чимало храмів було закрито або зруйновано (особливо впродовж кінця 1950-х - у першій половині 1960-х років) і віряни з багатьох населених пунктів не мали змоги відвідувати їх. Кількість осіб, які брали участь у богослужіннях у храмах РПЦ в найбільші свята, за нашими даними, у другій половині 1940-х - на початку 1950-х років становила не менше 7-9 млн. осіб, тоді як на початку 1980-х вона скоротилася до 2 млн. Загалом найрідше участь у богослужіннях брали жителі південних областей України, де храмів було найменше, найчастіше - в Західній Україні, де була вищою і релігійність населення, і кількість діючих храмів, доступних для відвідування.

Значно менше, ніж тих, що брали участь у богослужіннях, було віруючих, які сповідалися та причащалися. Це властиво усім конфесіям, у яких практикувалися ці релігійні обряди.

Більшість прибічників РПЦ належали до тих категорій віруючих, які рідко відвідували храми. Більшу прихильність до богослужінь, ніж парафіяни РПЦ, виявляли римо-католики в тих населених пунктах, де діяли костьоли. Греко-католики, які залишилися вірними своїй вірі, через закриття храмів брали участь у підпільних богослужіннях або відвідували храми РПЦ чи інколи РКЦ.

Найбільше учасників богослужінь щодо загальної кількості вірних було в протестантських конфесіях. Це стосується й реформатської церкви, й інших легальних об'єднань: євангельських християн-баптистів, адвентистів сьомого дня. Релігійні організації п'ятидесятників (крім легалізованих після 1968 року окремих громад), свідків Єгови змушені були проводити богослужіння підпільно, що впливало на кількісний склад учасників. Інколи члени нелегальних протестантських організацій, найчастіше баптисти-ініціативники, не криючись проводили богослужіння, демонстрації, свідомо йдучи на відкриту конфронтацію з владою.

Небагато відвідувачів богослужінь було також в іудейських громадах. Секуляризаційні процеси в середовищі євреїв були чи не найпотужніші порівняно з іншими релігійними конфесіями, що діяли в Україні. У досліджуваний період поступово згасала діяльність громад прибічників ІПЦ, ІПХ, апокаліпсистів, молокан, мальованців, підгорнівців, інокентіївців та інших.

Значно повільніше, ніж кількість учасників богослужінь, зменшувалася частка виконаних релігійних обрядів хрещення та похоронів в тих релігійних об'єднаннях, де їх виконання вимагало віровчення. Це було зумовлено насамперед релігійними уявленнями про їхній уплив на життя людини та потойбічне існування. Що ж стосується обряду вінчання, то частка осіб, які виконували його, була доволі незначною порівняно з кількістю здійснених обрядів хрещення та поховання. Найбільшу активність у виконанні цих ритуалів демонстрували жителі західних регіонів, а найменшу - південних і східних.

Упродовж 1940-1980-х років невпинно зменшувалася частка осіб, які практикували індивідуальні молитви (поза храмом). Змінився й сам характер молитов - віруючі дедалі рідше просили про суто духовне: спасіння, сходження Святого Духа тощо, й значно частіше - про матеріальне: здоров'я, фінансові успіхи, гарні стосунки в сім'ї. Зменшувалася кількість людей, які знали церковні молитви. Скорочувався й час на читання молитов.

Ще меншою була кількість віруючих, які дотримувалися посту. Більшість у другій половині досліджуваного періоду не постували взагалі. Серед постувальників переважали ті, які дотримувалися Великого посту в неповному виконанні, переважно за тиждень до Пасхи, й ігнорували менш значні пости. Були віруючі, що вважали себе православними, але не знали чи забули про піст у середу та п'ятницю. Найбільше уваги постуванню приділяли прибічники РПЦ, РПСЦ, ІПЦ та ІПХ, особливо представники трьох останніх течій. У католицизмі цьому традиційно надавалося менше уваги. У частині протестантських течій, що діяли на території України, пости не вважалися обов'язковою релігійною дією, і їх не дотримувалися.

Найбільшої секуляризації зазнала сфера виконання релігійних обрядів, пов'язаних із календарно-аграрним циклом. Це було зумовлено насамперед тим, що індивідуальні селянські господарства зникли, натомість постали колгоспи, де від початку будь-який намір провести якийсь обряд суворо придушувався.

Поступово зменшувалася й кількість паломників. Влада, особливо в першій половині 1960-х років, робила все, аби стерти місця паломництва з пам'яті людей. Найчисленніші паломництва відбувалися у Західній Україні.

У житті членів низки релігійних об'єднань (переважно протестантських) залишався популярним ще один вид релігійної діяльності - місіонерська. Найбільше уваги їй приділяли свідки Єгови. Католики та протестанти також брали участь у роботі різних релігійних організацій та гуртків, але влада намагалася цьому завадити.

Загалом можна констатувати, що релігійне життя населення України впродовж середини 1940-х - середини 80-х років під адміністративним тиском влади поступово згасало. Зменшувалася загальна кількість віруючих, особливо осіб із високими показниками побожності. Багато релігійних приписів рідко виконувалися більшістю вірян. Релігійні ідеї зміщувалися на периферію свідомості та втрачали вплив на життя людей. І лише політика перебудови в СРСР й подальший розпад радянської системи надали поштовх відродженню релігії та Церкви.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Монографії:

Індивідуальна:

1. Релігійність населення України у 40-80-х роках XX ст.: соціокультурні впливи, особливості, тенденції змін. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2009. - 382 с.

Рецензії:

Смольніков Ю.Б. П.М. Бондарчук. Релігійність населення України у 40-80-х роках XX ст.: соціокультурні впливи, особливості, тенденції змін. - К.: Інститут історії України НАНУ, 2009. - 382 с. // Український історичний журнал. - 2010. - № 4. - С. 227-228;

Андрощук О. Соціорелігійні аспекти радянської повсякденності. Бондарчук П.М. Релігійність населення України в 40-х - 80-х роках XX ст.: соціокультурні впливи, особливості, тенденції змін. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2010. - 382 с. // Український історичний збірник. - Вип. 13. - Ч. 2. - 2010. С. 218-221;

Целуйко Я. Бондарчук П.М. Релігійність населення України в 40-х - 80-х роках XX ст.: соціокультурні впливи, особливості, тенденції змін. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2010. - 382 с. // Критика. - 2010. - № 9-10. - вересень - жовтень. - С. 19.

У співавторстві:

2. Релігійна політика в Україні у 1960-х - 80-х роках і сучасна практика міжконфесійних відносин / П.М. Бондарчук, В.Д. Даниленко, В.О. Крупина, О. Кубальський; відп. ред. В. М. Даниленко. - К.: Інститут історії України НАН України, 2010. - 210 с. (здобувачем написані с. 7-84).

Колективна:

3. Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (друга половина 1940-х - середина 1950-х рр.: У 3-х частинах / П. Бондарчук, Т. Вронська, О. Коляструк та ін.; відп. ред. В.М. Даниленко. - Ч. 3. - К.: Інститут історії України НАН України, 2010. - 336 с. (здобувачем написані с. 90-148).

Статті у наукових фахових виданнях:

4. Релігійність населення України (середина 1940-х - середина 1980-х років): Теоретичні проблеми та загальна характеристика // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. - Вип. 8. - К., 2005. - С. 258-287;

5. Релігійна поведінка православних віруючих в Україні (середина 1940-х - середина 1980-х рр.) // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика. - Вип. 9. - К., 2005. - С. 283-308;

6. Релігійна політика в Україні: нормативні акти і практична реалізація (середина 1950-х - середина 1960-х років) // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика. - Вип. 10. Хрущовська відлига: передумови, реалії, наслідки. - К., 2006. - С. 164-177;

7. Релігійна політика в Україні (середина 1960-х - середина 1980-х років) // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. - Вип. 15. - К., 2006. - С. 411-422;

8. Релігійна політика в Україні (середина 1940-х - початок 1950-х рр.) // Український історичний збірник. - Вип. 9. - К., 2006. - С. 260-270;

9. Особливості інтерпретації догматично-канонічних норм на рівні буденної релігійної свідомості віруючих в Україні (середина 1940-х - середина 1980-х рр.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. - Вип. 11. - К., 2007. - С. 188-228;

10. Релігійна поведінка православних віруючих в Україні: особливості й тенденції змін (середина 1940-х - середина 1980-х рр.) // Український історичний журнал. - 2007. - № 3. - С. 133-152;

11. Особливості мотивації релігійності та здійснення релігійних дій віруючими в УРСР (середина 1940-х - середина 1980-х рр.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. - Вип. 12. - К., 2007. - С. 387-415;

12. Сприйняття ідеї Бога віруючими в Україні (середина 1940-х - середина 1980-х рр.) // Український історичний збірник. - Вип. 10. - К., 2007. - С. 361-373;

13. Сприйняття догматично-канонічних норм віруючими в УРСР (середина 1940-х - середина 1980-х рр.) // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. - Вип. 17. - К., 2007. - С. 3-28;

14. Особливості впливу голоду 1946-1947 рр. на релігійність населення // Україна ХХ століття: культура, ідеологія, політика. - Вип. 13. - К., 2007. - С. 183-186;

15. Особливості релігійної ситуації в Україні (середина 1960-х - середина 1980-х рр.) // Український історичний збірник. - Вип.11. - К., 2008. - С. 294-316;

16. Язичницькі та радянські світоглядні елементи в релігійній свідомості віруючих в УРСР (середина 1940-х - середина 1980-х рр.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. - Вип.14. - К., 2008. - С. 147-193;

17. Релігійні обряди хрещення, вінчання та поховання в житті населення України (серед. 1940-х - серед. 1960-х рр.) // Український історичний збірник. - Вип. 12. - К., 2009. - С. 233-243;

18. Участь віруючих у богослужіннях та відзначенні свят у радянській Україні у повоєнний період // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. - Вип. 15. - К., 2009. - С. 252-266;

19. Релігійні настрої в житті віруючих України (середина 1940-х - середина 1980-х рр.) // Наукові записки ВДПУ ім. М. Коцюбинського. - Вип. 17. Серія: Історія. - Вінниця, 2009. - С. 182-187;

20. Особливості релігійної ситуації в Україні у середині 1940-х - на початку 1950-х років // Український історичний журнал. - 2010. - № 2. - С. 136-163.

21. Релігійні обряди хрещення, вінчання та поховання в житті населення України (середина 1960-х - середина 80-х рр.) // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. ст. - Вип. 19. - Ч. 2. - К., 2010. - С. 223-235.

22. Позахрамові релігійні дії в житті віруючих України (середина 1940-х - середина 1980-х років) // Український історичний збірник. - Вип. 13. - Ч. 2. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2010. - С. 39-63.

23. Архаїчні світоглядні елементи у віруваннях і традиціях українського народу (середина 1940-х - середина 1980-х років) // Краєзнавство. - 2010. - № 3. - С. 87-95.

Матеріали конгресів та конференцій:

24. Особливості релігійності населення України (середина 1940-х - середина 1980-х років) // Матеріали VI конгресу Міжнародної асоціації україністів. Історія. Політологія: Зб. наук. ст. - К., 2007. - Кн. 3. - Ч. 2. - С. 131-141;

25. Проблемы использования в странах СНГ междисциплинарных подходов в изучении истории религиозности и истории общества // Материалы VI Всероссийской науч. конф. (Нижневартовск, 17-18 апреля 2008 г.). - Ч. 2. Секция: Проблемы отечественной истории. Секция: Теория, методология истории, историография. - Нижневартовск: НГГУ, 2008. - С. 219-224;

26. Особливості виявів релігійних почуттів віруючими в УРСР (середина 1940-х - середина 1980-х рр.) // Релігійне життя Поділля: Минуле і сучасне: Матеріали Всеукр. наук.-теорет. конф. 18 вересня 2008 р. - Вінниця, 2008. - С. 151-156;

27. Особливості релігійної свідомості населення України (середина 1940-х - середина 1980-х років) // Історія повсякденності: теорія та практика: Матеріали Всеукр. наук. конф. 14-15 травня 2010 р. - Переяслав-Хмельницький, 2010. - С. 199-201.

28. Релігійність населення України (особливості, динаміка проявів) середини 1940-х - середини 1980-х рр. // Церква - наука - суспільство: питання взаємодії: На пошану київського митрополита Євгенія (Болховітінова): Матеріали Восьмої міжнар. наук. конф. (26-28 травня 2010 р.) - К., 2010. - С. 84-86.

29. Особливості релігійної свідомості населення України (середина 1940-х - середина 1980-х років) // Історія повсякденності: теорія та практика: Матеріали Всеукр. наук. конф. 14-15 травня 2010 р. - Переяслав-Хмельницький, 2010. - С. 199-201.

АНОТАЦІЯ

Бондарчук П.М. Релігійне життя населення України (середина 1940-х - середина 80-х років). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут історії України НАН України. - Київ, 2011.

Ключові слова: віруючі (віряни), соціорелігійна історія, повсякденне релігійне життя, релігійність, буденна релігійна свідомість, релігійна поведінка, обрядова активність, релігійна політика.

У дисертації на основі широкого кола джерел аналізується релігійне життя населення УРСР в середині 1940-х - середині 80-х рр. Основним об'єктом уваги є пересічні віруючі, їхня релігійність та повсякденне релігійне життя. Проблема розглядається на широкому суспільно-політичному та культурному тлі. Висвітлюється релігійна політика радянської влади, її вплив на релігійне життя України та інші секуляризаційні фактори, основні моменти внутрішнього життя релігійних конфесій, діючих в УРСР, мережа релігійних організацій, кількісний склад віруючих і їхні соціально-демографічні характеристики.

Дисертант аналізує особливості та тенденції змін релігійної свідомості пересічних віруючих, зокрема сприйняття ними церковного віровчення, їхні уявлення про Бога, створення ним світу, потойбічне життя, рай і пекло, прощення гріхів тощо. Розглянуто загальне знання релігійного віровчення вірянами та чинники, які на це впливали. Окрема увага приділена характеристиці язичницьких світоглядних елементів у віруваннях і традиціях, які збереглися в досліджуваний період. Простежено також роль релігійних почуттів та настроїв у житті віруючих. Дисертант переважно зупиняється на апокаліптичних настроях.

Значне місце в дисертаційному дослідженні займає аналіз релігійної поведінки віруючих. Простежено динаміку відвідувань вірянами храмів у святкові та звичайні недільні дні, їхня участь у сповіді та причасті. Розглянуто виконання релігійних обрядів життєвого циклу, зокрема хрещень, вінчань і поховань. Проаналізовано виконання віруючими молитов, постів, здійснення паломництв, місіонерської роботи тощо.

АННОТАЦИЯ

Бондарчук П.М. Религиозная жизнь населения Украины (середина 1940-х - середина 1980-х годов). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Институт истории Украины НАН Украины. - Киев, 2011.

Ключевые слова: верующие, социорелигиозная история, повседневная религиозная жизнь, религиозность, обыденное религиозное сознание, религиозное поведение, обрядная активность, религиозная политика.

Диссертация является комплексным исследованием религиозной жизни населения УССР середины 1940-х - середины 1980-х гг. Диссертант разделяет исследуемую проблему на несколько частей. В первом разделе автор рассматривает работы отечественных и зарубежных ученых, касающиеся истории религии и Церкви. Основное внимание акцентируется на исследованиях историков и философов-религиеведов. Анализируя источниковую базу, диссертант большое внимание уделяет критике источников. Указаны теоретико-методологические принципы диссертационной работы. Работая над исследованием, диссертант использовал синергетический, междисциплинарный, системный, культурно-антропологический и конкретно-исторический подходы.

Во втором разделе освещается религиозная политика советской власти, взаимоотношения советского государства и религиозных объединений, основные аспекты внутреннецерковной жизни. Поднята также довольно важная дискуссионная проблема - какие факторы секуляризационных процессов имели место в этот период. Подробно проанализировано наиболее мощный фактор - антирелигиозные действия советской власти. Диссертант также затрагивает такие секуляризационные факторы, как миграционные процессы, распространение образования, базирующегося на материалистических принципах, НТР. В диссертации отображен количественный состав верующих - членов разных религиозных объединений, их социально-демографические характеристики, положение верующих в советском государстве.

Один из разделов диссертационного исследования посвящен анализу религиозного сознания верующих. Автор воссоздает религиозное сознание тогдашних верующих: их религиозные взгляды, представления, установки, восприятие ими религиозного вероучения. Рассмотрены представления верующих о Боге, роль религиозной веры в их жизни, представления верующих о создании мира Богом, представления о загробной жизни, рае и аде, искуплении грехов, понимание верующими сути религиозных обрядов и т. п. В работе над этой частью исследования диссертант использовал не только источники, к созданию которых были причастны советские чиновники (архивные документы и материалы государственных органов власти) или специалисты по вопросам научного атеизма (материалы социологических исследований), но и работы, написанные представителями духовенства. Имеются ввиду публикации в «Журнале Московской Патриархии», таких церковных изданиях, как «Настольная книга священнослужителя» и других, где рассматривались эти вопросы.

Важное место в диссертации занимает освещение языческих мировоззренческих элементов, продолжающих сохраняться в верованиях и традициях украинцев, некоторые из них даже прослеживались в праздновании верующими христианских праздников. Значительное внимание уделено анализу религиозных чувств и настроений. Среди последних диссертант выделяет эсхатологические.

В работе исследовано религиозное поведение верующих. Прослежено посещение верующими храмов в большие религиозные праздники и их участие в богослужениях. Проанализирован также количественный состав исповедующихся и причащающихся. Примечательной в этом разделе является критика источников. Особенно это касается освещения проведения обрядов жизненного цикла. Диссертант считает, что чиновники, занимающиеся религиозными вопросами в некоторых регионах, сознательно занижали количество проведеных обрядов крещений, венчаний и погребений, чтобы успешно отчитаться о борьбе с религией. Одновременно в диссертации признается тот факт, что часть обрядов жизненного цикла не регистрировалась, что также влияло на низкие цифры в отчетах уполномоченных, а в Галичине и Закарпатье часть этих обрядов проводилась подпольно действующим греко-католическим духовенством.

В диссертации также проанализированы вопросы выполнения верующими индивидуальных молитв, исполнения постов, отношение верующих к чтению религиозной литературы. Охарактеризированы явления, касающиеся паломничеств, миссионерской работы в жизни верующих.

SUMMARY

Bondarchuk P. M. The Religious Life of Ukraine's Population (middle 1940s - middle 1980s). - Мanuscript.

The dissertation for the Doctor of Sciences degree in history. Speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2011.

Keywords: believers, socioreligious history, daily religious life, religiousness, everyday religious consciousness, religious behaviour, ritual activity, religious policy.

The dissertation analyzes religious life in Soviet Ukraine in the middle 1940s - 80s on the basis of wide sources. The main object of attention is ordinary believers, their religiousness and daily religious life. The issue is examined on the wide sociopolitical and cultural background. Religious policy of Soviet power, its influence on the religious life of Ukraine and other secularisational factors, main moments of internal life of religious confessions in Soviet Ukraine, net of religious organizations, quantitative composition of believers, their social and demographic descriptions are elucidated.

The author of the thesis analyses peculiarities and tendencies to changes of religious consciousness of ordinary believers, particularly their apprehension of religious doctrine, their notions of God, the Creation, afterlife, paradise and hell, absolution and so on. Believers' general knowledge of religious doctrine and factors influencing it are examined. Special attention is given to the description of the heathen world outlook elements in beliefs and traditions, which were preserved in the investigated period. The role of religious feelings and moods in the believers' lives of the described period is also traced. The author mainly dwells on apocalyptic moods.

The analysis of believers' religious behavior occupies a considerable place in the thesis. The dynamics of the believers' attendance of temples on holidays and ordinary Sundays, their participation in confessions and Communions have been traced. The performance of religious ceremonies of living cycle, particularly baptism, church wedding and burial is examined. The believers' performance of prayers, fasts, pilgrimages, missionary work and so on is also analyzed.

Размещено на Allbest.ru