Культурне життя в Ніжині в добу Гетьманщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

УДК 94 (477.51): 008

КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ В НІЖИНІ В ДОБУ ГЕТЬМАНЩИНИ

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

САМОЙЛЕНКО СЕРГІЙ ГРИГОРОВИЧ

ЧЕРНІГІВ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі світової літератури та історії культури Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України,

ДАНИЛЕНКО Віктор Михайлович

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділом історії України

другої половини ХХ століття

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ПУТРО Олексій Іванович

Державна академія керівних

кадрів культури і мистецтв, завідувач кафедри суспільних наук

кандидат історичних наук, професор

КОВАЛЕНКО Олександр Борисович

Чернігівський національний педагогічний

університет імені Т. Г. Шевченка,

директор Інституту історії, етнології

та правознавства ім. О.М.Лазаревського

Захист відбудеться “20” квітня 2010 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 79.053.01 у Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т. Г. Шевченка (14000, м. Чернігів, Проспект Миру, 13, ауд. 308).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка (14013, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 53)

Автореферат розісланий “_____” березня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент А.М.Острянко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Доба Гетьманщини являє собою один з найбільш яскравих і продуктивних періодів в історії української культури, яка у цей час постає як багатогранний і самобутній феномен, що став невід'ємним елементом духовного життя української нації, залишивши в її культурно-історичній свідомості глибокий слід. У цьому контексті актуальною є потреба адекватного наукового відтворення культурного життя окремих міст, що дозволить глибше усвідомити ті процеси, що відбувалися в загальноукраїнському культурному просторі середини XVII - ХVIII ст. На їх прикладі можна ґрунтовніше дослідити культурне життя Гетьманської України, адже у цей період міста були провідними культурно-мистецькими осередками країни і саме в них формувалася та утверджувалася самобутня, оригінальна культура козацької доби. Типові риси та характерні особливості культурно-мистецького розвитку міст Лівобережної України середини ХVІІ - ХVІІІ ст. всебічно проявилися в культурному житті Ніжина - одного з найбільших суспільно-політичних і торговельно-економічних центрів Гетьманщини.

Відсутність в українській історіографії комплексного дослідження історії культурно-мистецького розвитку Ніжина спонукає узагальнити й актуалізувати наукові напрацювання у цій царині, пов'язати розрізнені факти та документи, які торкаються досліджуваного явища, і реконструювати цілісну картину культурного життя Ніжина періоду існування Гетьманської держави. Дослідження цієї наукової проблеми є перспективним і з огляду на потребу подальшого переосмислення актуальних питань духовно-культурного розвитку українського народу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась відповідно до плану наукового дослідження кафедри світової літератури та історії культури Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя „Актуальні проблеми розвитку літератури та культури Полісся” (тема затверджена Радою університету, протокол № 9 від 16 березня 2006 р.).

Метою дисертаційної роботи є наукове відтворення культурного життя в Ніжині в добу Гетьманщини та виявлення основних тенденції розвитку культури в місті.

Реалізація цієї мети передбачає вирішення наступних завдань, кожне з яких відповідає предметному аспекту визначеної проблеми й полягає в тому, щоб:

- розкрити стан наукової розробки теми та джерельну базу дослідження;

- проаналізувати соціально-економічні та суспільно-політичні умови культурного життя в Ніжині в добу Гетьманщини;

- з'ясувати роль окремих діячів, соціальних та етнічних груп у культурно-мистецькому житті міста;

- дослідити стан та особливості розвитку освіти в Ніжині, відтворити історію та специфіку функціонування основних типів навчальних закладів та бібліотечних зібрань;

- розкрити особливості забудови Ніжина, з'ясувавши функціональну своєрідність і художньо-стильові ознаки основних архітектурних пам'яток, дослідити діяльність професійних архітекторів у місті;

- виявити основні тенденції розвитку образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва в місті.

Кожне завдання підкріплюється відповідною самостійною метою, і це визначає композиційну структуру дослідження.

Об'єктом дослідження є Ніжин доби Гетьманської держави.

Предметом дослідження є культурне життя Ніжина, особливості розвитку основних формопроявів культури у тісному взаємозв'язку із суспільно-політичними та соціально-економічними процесами, які відбувалися в середині ХVІІ - ХVІІІ століть у Ніжині та державі.

Хронологічні межі дисертації. Нижня межа дослідження визначається 1649 роком, коли сформувалися центральні та місцеві органи влади, полково-сотенна система Гетьманщини. Верхня межа обумовлена ліквідацією адміністративно-територіального устрою Гетьманщини в 1781 році, після чого українська культура починає розвиватися у загальноімперському контексті. Водночас, слід враховувати, що культурне життя як суспільний процес має певну інерційність, а тому в дослідженні залучено матеріал, який виходить за верхню межу і пролонгує її до кінця ХVІІІ ст.

Методологічні основи дисертації. Дисертаційне дослідження базується на принципах об'єктивності, історизму, системності, багатофакторності, які реалізовувалися шляхом застосування загальнонаукових (історичного та логічного з притаманними їм аналізом і синтезом), загальноісторичних (проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, діахронічного, ретроспективного, описового, картографічного, типології та класифікації), джерелознавчих (евристичного, текстологічного) методів, а також дослідницького інструментарію суміжних дисциплін і галузей знань (культурологія, мистецтвознавство, бібліотекознавство). Поєднання різних методів дало можливість глибше проникнути у сутність предмету, виявити причинно-наслідкові зв'язки, характерні особливості і специфіку культурного життя Ніжина середини ХVІІ - ХVІІІ століть.

Наукова новизна полягає в тому, що у вітчизняній та зарубіжній історіографії заявлена тема не розглядалася, і тому в дослідженні вперше на підставі аналізу широкого кола джерел відтворено культурне життя Ніжина доби Гетьманщини.

У дисертації проаналізовано політичні та соціально-економічні умови розвитку культури міста у зазначений період, встановлено роль окремих державних та церковних діячів, соціальних верств та етнічних груп, що населяли Ніжин, у культурному житті міста.

До наукового обігу введено раніше невідомі документи і матеріали, які дали можливість висвітлити особливості розвитку освіти в Ніжині, виявити характер функціонування основних типів навчальних закладів та специфіку формування бібліотечних зібрань. Встановлено основні тенденції розвитку архітектури, образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва в місті, з'ясовано функціональну своєрідність та художньо-стильові ознаки основних пам'яток мистецтва, визначено їх місце в історії української культури доби Гетьманщини.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що викладені в ній положення й отримані результати розширюють знання про культурне життя у Ніжині в добу Гетьманщини, дозволяють ввести до наукового обігу нові факти, що дають можливість повніше розкрити особливості функціонування української культури в міському середовищі в середині ХVІІ - ХVІІІ ст.

Положення і висновки дисертації можуть бути використані при підготовці та написанні конкретно-проблемних та узагальнюючих праць з історії України та історії культури України, у процесі викладання лекційних курсів з цих навчальних дисциплін, а також при підготовці практичних занять, спецкурсів і спецсемінарів, присвячених вивченню історії культури України.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на спільному засіданні кафедри історії України і кафедри світової літератури та історії культури Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, а також на кафедрі історії та археології України Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка. Тематичні аспекти дисертаційного дослідження висвітлювались і обговорювались на наукових конференціях: міжнародних - "Історія та культура Лівобережжя України" (Ніжин, 1996 р.), "Східні слов'яни. Мова. Історія. Культура" (Ніжин, 1997 р.), "Історія та культура Лівобережної України" (Ніжин, 2001 р.), V Міжнародному конгресі україністів (Чернівці, 2002 р.), "Знаки питання в історії України" (Ніжин, 2002, 2004, 2007, 2009 рр.), "International Conference on Higher Education Innovation" (Київ, 2003 р.), "Ніжинська вища школа: історія та сучасність" (Ніжин, 2005 р.), „Українська діаспора: історичні пошуки, еміграційні явища, культурно-мистецькі набутки, функціонування наукових установ” (Ніжин, 2007 р.); всеукраїнських - "Лівобережна Україна у другій пол. XIX - XX ст.: історія та культура" (Ніжин, 1997 р.), "З ХХ в ХХІ століття" (Київ, 2001 р.) та регіональній - "Ніжинська вища школа в контексті розвитку української і світової освіти, науки і культури" (Ніжин, 2000 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладені в чотирьох монографіях (у співавторстві) та 19 статтях, 16 з яких - у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації обумовлена проблемно-хронологічним принципом, а також специфікою визначеної мети та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, чотирьох підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури ( назв або позицій).

Загальний обсяг дисертації становить 330 сторінок (з них основна частина - 191 сторінка). Список використаних джерел налічує 925 найменувань, поданих на 93 сторінках. 48 додатків містяться на 46 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету та окреслено завдання роботи, визначено об'єкт та предмет дослідження, його хронологічні межі, встановлено методологічну основу, розкрито наукову новизну та практичне значення, подано інформацію про результати та шляхи наукової апробації результатів дослідження, визначено структуру дисертації.

У першому розділі “Історіографія проблеми та джерельна база дослідження”, який складається із двох підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки проблеми та здійснено огляд використаних у роботі джерел.

У підрозділі 1.1 „Історіографія проблеми” - історіографічний доробок з досліджуваної проблеми класифіковано за хронологічним принципом, згідно з яким виділено три основі періоди: дорадянський, радянський, пострадянський.

У дорадянський період (кінець XVIII - початок ХХ ст.) зародився науковий інтерес до історії Ніжина та його культури, але сфера досліджень ще не виходила за межі загальноісторичної проблематики. В цей час відбувається переважно процес накопичення фактичного матеріалу про культурне життя Ніжина, про що свідчать праці О. Шафонського, Філарета (Гумилевського), О. Лазаревського Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание / А. Шафонский. - К., 1851. - 697 с.; Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Черниговской епархии: в 7 кн. / Филарет (Гумилевский). - Чернигов, 1873. - Кн. 3. - 392 с.; Кн. 4. - 256 с.; Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления. - Т. 2: Полк Нежинский / А. Лазаревский. - К., 1893. - 523 с. .

Окремі дослідники (С. Маслов, О. Хойнацький, І. Чернов Маслов С. И. Библиотека Стефана Яворского / С. И. Маслов. - К., 1914. - 66 с.; Хойнацкий А. Ф. Очерк истории Нежинского Благовещенского монастиря / А. Ф. Хойнацкий. - Нежин, 1906. - 102 с.; Чернов И. Краткая история построения нежинского Благовещенского монастыря, называемого Богородичным Назаретом / И.Чернов. - М., 1815. - 85 с.) висвітлювали історію спорудження ніжинського Благовіщенського монастиря за кошти митрополита Стефана Яворського, вивчали питання створення при ньому церковно-освітнього осередку, аналізували книжковий фонд бібліотеки, переданої митрополитом до монастиря з цією метою.

У цей період пробуджується науковий інтерес до історії ніжинської грецької громади. Зокрема, у розвідках А. Дмитрієвського, М. Плохинського, М. Сторожевського, А. Федотова-Чеховського Дмитриевский А. А. Греческие нежинские храмы и их вклад в Церковно-археологический музей при Киевской Духовной Академии / А. А. Дмитриевский // Православное обозрение. - СПб., 1885. - Т. 2. - Февраль. - С. 370-400.; Иноземцы в старой Малороссии. Ч. 1: Греки, цыгане, грузины / М. М. Плохинский // Труды XII Археологического съезда в Харькове. 1902. - Т. 2. - М., 1905. - С. 175-409; Нежинские греки / Н. К. Сторожевский. - К., 1863. - 32 с.; Акты греческого нежинского братства, списанные и изданные проф. А. А. Федотовым-Чеховским. - К., 1884. - 98 с. було сфокусовано увагу на різних сторонах побутування грецької громади, її торгівельно-економічній діяльності, будівництві культових споруд, функціонуванні навчальних закладів та бібліотек, благодійних справах.

Фрагментарність і тематична нерівномірність історіографічного дискурсу проблеми була характерною для радянського періоду. В цей час науковий пошук був зосереджений переважно на студіюванні питань соціально-економічної розвитку та мистецтвознавчій проблематиці, при цьому окремі явища культурного життя Ніжина розглядалися у загальному контексті історії культури України.

У працях 20-30-х років ХХ ст., написаних А. Єршовим, П. Клименком, М. Петровським Єршов А. Ніжинські цехи в першій половині XVІІ ст. / А. Єршов // Чернігів і Північне Лівобережжя: збірник історичної секції УАН. - К.: Держвидав України, 1928. - С. 315-318; Його ж. До історії м. Ніжена / А. Єршов // Записки Історико-філологічного відділу УАН. - К., 1927. - Кн. 15. - С. 215-221; Клименко П. Цехи на Україні: у 3 т. / П. Клименко. - К.: Друкарня ВУАН, 1929. - Т. 1, вип. 1. - 1929. - 199+VІ с.; Петровський М. Н. Надання м. Ніжину Магдебурзького права у 1625 році / М.Н. Петровський // Чернігів і Північне Лівобережжя. - К.: Держвидав, 1928. - С. 301-314., досліджувалося місце Ніжина у суспільно-політичній та економічній історії Гетьманщини, розкривалися особливості функціонування ніжинських цехових організацій, характер їх економічної діяльності. Як і на першому історіографічному етапі, питання розвитку культури міста в цих працях розглядалися лише побіжно та фрагментарно. З цього дослідницького контексту виокремлюються студії К. Харламповича Харлампович К. Нариси з історії грецької колонії в Ніжині (XVІ - XVІІІ ст.) / К. Харлампович // Записки Історико-філологічного відділу УАН. - К., 1929. - Кн. 24. - С. 109-205; Його ж. Грецька колонія в Ніжині в її минулому (XVІ - XVІІІ ст.) / К. Харлампович // Греки в Ніжині: збірник статей і матеріалів. - Вип. 2. - К.: Знання України, 2001. - С. 20-50. , який завдяки залученню широкого корпусу архівних матеріалів висвітлив проблеми розвитку шкільної освіти, формування бібліотек, благодійної діяльності представників ніжинської грецької громади.

Першою ґрунтовною спробою дослідити розвиток українських міст у другій половині XVII ст. стала праця О. Компан Компан О. С. Міста України в другій половині XVІІ ст. / О. С. Компан. - К.: Видавництво АН УРСР, 1963. - 388 с., у якій Ніжин визначається як одне з найбільш економічно потужних міст Гетьманської доби. Соціально-економічному розвитку міст України у XVI - XVIIІ ст. присвячена розвідка Г. Швидько Швидько А. К. Социально-экономическое развитие городов Украины в XVI - ХVIII вв.: учебное пособие / А.К. Швидько. - Днепропетровск: ДГУ, 1979. - 145 с..

У працях вітчизняних мистецтвознавців П. Білецького, П. Жолтовського, Г. Логвина, М. Петренка, І. Спаського, Д. Степовика, М. Цапенка, П. Юрченка Білецький П. О. Українське мистецтво другої половини XVІІ - XVІІІ ст. / П. О. Білецький. - К.: Мистецтво, 1980. - 159 с.; Жолтовський П. М. Монументальний живопис на Україні XVІІ - XVІІІ ст. / П. М. Жолтовський. - К.: Наукова думка, 1988. - 159 с.; Логвин Г. Н. По Україні: стародавні мистецькі пам'ятники / Г. Н. Логвин. - К.: Мистецтво, 1968. - 462 с.; Петренко М. З. Українське золотарство XVІ - XVІІІ ст. / М. З. Петренко. - К.: Наукова думка, 1970. - 304 с.; Спаський І. Г. Дукати і дукачі України: історико-нумізматичне дослідження / І. Г. Спаський. - К.: Наукова думка, 1970. - 167 с.; Степовик Д. Історія української ікони Х - ХХ століть / Д. Степовик. - К.: Либідь, 2004. - 436 с.; Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины XVІІ - XVІІІ веков / М. Цапенко. - М.: Стройиздат, 1967. - 236 с.; Юрченко П. Дерев'яна архітектура України / П. Юрченко. - К.: Будівельник, 1970. - 120 с. , що вийшли з друку у 60 - 70-х роках ХХ ст., проаналізовано художньо-стильові ознаки окремих пам'яток сакральної архітектури та живопису Ніжина середини XVII - XVIIІ ст., наводяться дані про історію їх створення.

До окремих питань, пов'язаних з культурно-мистецьким розвитком Ніжина доби Гетьманщини, зверталися у своїх працях також представники української зарубіжної діаспори Д. Антонович, І. Кейван, С. Сірополко, В. Січинський Антонович Д. Українське малярство / Д. Антонович // Українська культура: лекції за ред. Д.Антоновича. - К.: Либідь, 1993. - С. 327-341; Кейван І. Нариси з історії української культури: у 3 кн. / І. Кейван. - Едмонтон, 1984. - Кн. 3: Українське образотворче мистецтво. - 1984. - 234 с.; Сірополко С. Історія освіти в Україні / С. Сірополко. - К.: Наукова думка, 2001. - 912 с.; Січинський В. Історія українського мистецтва: у 2 т. / В. Січинський. - Нью-Йорк, 1956. - Т. 1. - 1956. - 179 с..

У пострадянський період помітно зріс інтерес науковців до дослідження проблем історії та культури Ніжина середини XVII - XVIIІ ст. (роботи О. Москаленка, О. Ростовської, О. Уривалкіна Москаленко О. З минулого нашого міста. Греки в Ніжині / О. Москаленко // Греки в Ніжині: збірник статей і матеріалів. - К., 2001. - Вип. 2. - С. 198-202; Ніжин і Ніжинщина у XVІІІ ст.: історико-краєзнавчі матеріали / [авт. колектив О. Москаленко, О. Ростовська та ін.]. - Вип. 2. - Ніжин: НДПІ, 1997. - 38 с.; Ростовська О. Ніжинський козацький полк / О. Ростовська // Сіверянський літопис. - 2000. - № 3. - С. 14-28; Її ж. Суспільно-політичне становище Ніжина у XVIII ст.: інкорпорація чи централізація? / О. Ростовська // Література та культура Полісся. - Вип. 28. - Ніжин: Видавництво НДПУ, 2005. - С. 42-47; Уривалкін О. М. Загадки історії: Лівобережна Україна та Ніжинський полк з середини XVІІ до кінця XVІІІ ст. / О. М. Уривалкін. - Ніжин: ТОВ „Наука-сервіс”, 2001. - 276 с. ). Заслуговують на окрему увагу студії О. Астаф'єва, І. Костенка, О. Морозова Астаф'єв О. Г. Стефан Яворський у Ніжині / О. Г. Астаф'єв // Література та культура Полісся. - Ніжин: Видавництво НДПІ, 1994. - Вип.4. - С. 134-142; Костенко І. П. Грецьке братство / І. П. Костенко // Ніжин і Ніжинщина: історико-краєзнавчі матеріали. - Вип. 1. - Ніжин, 1994. - С. 20-23; Морозов О. Грецькі храми / О. Морозов, І. Костенко // Київська старовина. - 1993. - № 2. - С. 69-73; Морозов О. Пам'ятка козацької слави / О. Морозов // Пам'ятки України. - 1992. - № 2-3. - С. 45-49; Його ж. Ніжинські полковники: І. Обидовський / О. Морозов // Просвіта. - 1994. - № 4-5. - С. 4-9; Його ж. Ніжинський протопоп Максим Филимонович / О. Морозов. - Ніжин: НДПУ, 2000. - 148 с.; Його ж. Ніжинські полковники брати Золотаренки: історико-біографічний нарис / О. Морозов // Ніжинська старовина: історико-культурологічний збірник. - Вип. 1(4). - Ніжин: ТОВ „Аспект-Поліграф”, 2005. - С. 44-61. , в яких з'ясовується роль ніжинських полковників, церковних діячів у розвитку культури Ніжина, відтворюється історія будівництва культових споруд. Серед джерелознавчих праць з досліджуваної тематики слід назвати розвідки А. Гедьо, О. Коваленка, І. Петреченко, П. Пирога Гедьо А. В. Соціально-економічний розвиток грецьких громад України середини XVII-ХІХ ст.: джерелознавчий аспект / А. В. Гедьо. - Донецьк: Донбас, 2006. - 398 с.; Коваленко О. Свідок минувшини: Ніжинський літопис XVII - XVIII ст. / О. Коваленко / Ніжинська старовина: історико-культурологічний збірник. - Вип. 1 (4). - Ніжин: ТОВ „Аспект-Поліграф”, 2005. - С. 70-74; Коваленко О. Неопублікований опис Ніжина початку 80-х років XVIII ст. / О. Коваленко, І. Петреченко // Ніжинська старовина: історико-культурологічний збірник. - Вип. 2 (5). - Ніжин: ТОВ „Аспект-Поліграф”, 2006. - С. 51-56; Петреченко І. Описи Чернігівського намісництва останньої чверті XVIII ст.: історія створення / І. Петреченко // Сіверянський літопис. - 2005. - № 4-5. - С. 31-42; № 6. - С. 61-77; Пиріг П. В. Джерела з історії Чернігівщини ХVII ст. (у фондах Інституту рукопису НБУВ) / П. В. Пиріг // Наукові праці. Бібліотека. Наука. Культура. Інформація. - К., 1998. - Вип. 1. - С. 146-148. . В сучасний період активізується процес вивчення історії ніжинської грецької громади, її місця в економічному та культурному житті міста та держави (студії О. Пилипенка, Н. Терентьєвої, Є. Чернухіна Пилипенко О. Архівні джерела з історії грецької громади Ніжина / О. Пилипенко // Україна-Греція: архівна та книжкова спадщина греків України. Науковий збірник. К.: Інститут історії України НАН України, 1998. - 169 с. - С. 110-112; Терентьева Н. Греки в Украине: экономическая и культурно-просветительская деятельность (XVІ - XХ вв.) / Н. Терентьева. - К.: АКВИЛОН-ПРЕСС, 1999. - 352 с.; Чернухін Є. К. Грецьке ніжинське братство: історіографія та джерела / Є. К. Чернухін. - К.: Інститут історії України НАН України, 1998. - 98 с. ).

Науковому відтворенню особливостей культурного життя Ніжина сприяють також узагальнюючі праці з історії української культури доби Гетьманщини та студії про розвиток окремих її формопроявів, написані у новітній період, зокрема, дослідження Б. Біляшівського, В. Вечерського, О. Гуржія, Я. Ісаєвича, А. Макарова, С. Павленка, М. Поповича, О. Путро, Т. Чухліба Біляшівський Б. Парафіяльні школи у Гетьманщини у XVIII ст. за матеріалами полкових ревізій / Б. Біляшівський // Український археографічний щорічник. - Київ; Нью-Йорк, 2002. - Вип. 7. - C. 243-258; Вечерський В. В. Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини: формування, дослідження, охорона / В. В. Вечерський. - К.: Головкиївархітектура-НДІТІАМ, 2001. - 350 с.; Ісаєвич Я. Д. Україна давня і нова: народ, релігія, культура / Я. Д. Ісаєвич. - Львів: НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 1996. - 336 с.; Історія української культури: в 5 т. / [гол. ред. Б. Є. Патон]. - К.: Наукова думка, 2003. - Т.3: Українська культура другої половини XVІІ-XVІІІ століть. - 2003. - 1246 с.; Макаров А. Світло українського бароко / А. Макаров. - К.: Мистецтво, 1994. - 288 с.; Павленко С. Іван Мазепа як будівничий української культури. - К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2005. - 304 с.; Попович М. Нарис історії культури України. - К.: АртЕк, 1998. - 727 с.; Путро О. І. Гетьман Кирило Розумовський та його доба (з історії українського державотворення XVIII ст.): в 2-х ч. / О. І. Путро. - К.: ДАКККіМ, 2008. - Ч.1. - 239 с.; Ч. 2. - 287 с. Україна крізь віки: в 15 т. / [ред. В. А. Смолій]. - К.: Альтернативи, 1999. - Т. 8: Гетьманська Україна / [О. І. Гуржій, Т. В. Чухліб]. - 1999. - 303 с.

.

Отже, попри висвітлення в науковій літературі окремих аспектів суспільно-політичного, соціально-економічного та культурно-мистецького розвитку Ніжина середини XVII - XVIIІ ст., питання комплексного дослідження проблеми культурного життя міста залишалося поза увагою дослідників.

У підрозділі 1.2 - „Джерельна база дослідження” проаналізовано та систематизовано значний масив писемних, речових та зображальних джерел, виявлених в результаті евристичної роботи у фондах 12 архівів, бібліотек і музеїв Києва, Чернігова, Ніжина, Москви.

З письмових джерел важливу групу становить законодавчі акти, насамперед, універсали гетьманів, жалувані грамоти та укази російських царів. У контексті досліджуваної проблеми джерела даної групи дали можливість з'ясувати соціально-економічні умови культурного життя в місті. Більшість із актів гетьманської та царської влади, що стосуються досліджуваної проблеми, опублікована, частина - зберігається у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (далі - ЦДІАК України) (Ф. 51, Ф. 52, Ф. 75, Ф. 145, Ф. 786, Ф. 1537), Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі - ІР НБУВ) (Ф. І, Ф. VIII), Науково-дослідного відділу рукописів Російської державної бібліотеки (далі - НДВР РДБ) (Ф. 159).

Значний інформативний потенціал мають діловодні акти, продуковані центральними та місцевими органами влади (розпорядження, накази, ордери, рапорти, промеморії, доношення, супліки, чолобитні, скарги, позови, протоколи, слідства, виписки із магістратських актових книг, купчі, службові листи). На відміну від законодавчих документів більшість актів діловодства, що стосуються проблематики дослідження, не була опублікована і міститься у фондах ЦДІАК України (Ф. 51, Ф. 54, Ф. 75, Ф. 108, Ф. 269, Ф. 763), ІР НБУВ (Ф. І, Ф. VIII, Ф. ХІІ, Ф. 61), Російського державного архіву давніх актів (РДАДА, Ф. 124), Відділі Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині (далі - ВДАЧО у м. Ніжині) (Ф. 339, Ф. 341, Ф. 343, Ф. 1399). Значний комплекс становлять діловодні документи, що стосуються соціально-економічної історії міста. Зокрема, чималий науковий інтерес мають рапорти ніжинського магістрату до Генеральної військової канцелярії про міські прибутки і видатки, які зберігаються у справі "Матеріали для історії міських поселень Малоросії" (ІР НБУВ, Ф. І). Серед цього масиву документів знаходимо й акти, що розкривають окремі питання функціонування козацьких та парафіяльних шкіл, будівництва адміністративних та культових споруд.

Описи церковного майна, дані щодо будівництва та ремонту храмів, спорудження іконостасів містяться у донесеннях і рапортах, репрезентованих у фондах церковних органів та монастирів, зокрема, Київської (ЦДІАК України, Ф. 127) та Чернігівської духовних консисторій (Державний архів Чернігівської області (далі - ДАЧО) (Ф. 679), Ніжинського Благовіщенського монастиря (ЦДІАК України, Ф. 145).

Важливою групою джерел, що сприяють успішному виконанню поставлених у дисертації завдань, є описово-статистичні матеріали. Серед них найбільшу інформативну цінність мають присяжні реєстри, переписні книги, ревізії та компути, Генеральне слідство про маєтності Ніжинського полку 1729-1730 рр., Генеральний опис Малоросії 1765-1769 рр., описи Чернігівського намісництва останньої чверті XVIII ст., матеріали церковного обліку (клірові відомості, церковно-метричні книги). Провідне місце в цій групі джерел з огляду на досліджувану проблему займають матеріали ревізій (ЦДІАУ, Ф. 51) та Рум'янцевського опису (ЦДІАУ, Ф. 57), вивчення яких дало можливість встановити кількість шкіл, імена малярів, "кам'яних справ майстрів", ремісників, які виготовляли декоративно-ужиткові предмети, тобто хоча б частково персоніфікувати культурно-мистецьке життя в місті.

Описи Чернігівського намісництва (частина з яких опублікована) являють собою цілком репрезентативне джерело, що містить докладну інформацію про торговельно-економічний розвиток Ніжина, демографічну ситуацію, соціальний, національний та професійний склад населення, його побут, культуру та звичаї, забудову міста, архітектурні старожитності. Описи представлені в різних архівосховищах України та Росії (ЦДІАК України (Ф. 54, Ф. 204), ІР НБУВ (Ф. І, Ф. ІІ, Ф. VIII), РДВІА (Ф. 846), НДВР РДБ (Ф. 159).

Суттєве значення для розуміння особливостей суспільно-політичного та культурного життя в Гетьманській Україні та Ніжині зокрема мають наративні джерела (літописи) та джерела особового походження (спогади (мемуари), щоденники, листи, записні книжки, подорожні нотатки іноземців).

Серед оповідних джерел найбільшу інформативну цінність мають опубліковані „Літопис Самовидця” та „Ніжинський літопис”, в яких містяться фактичні дані про суспільно-політичних і церковних діячів, що мешкали в цей період у Ніжині, функціонування цехових організацій, будівництво культових споруд і участь у цьому процесі фундаторів, та подорожні нотатки іноземців, зокрема, записки П. Алеппського, академіка А.-Й. Гільденштедта, а також щоденники представників генеральної старшини Я. Марковича та М. Ханенка, спогади хорватського письменника та місіонера Ю. Крижанича.

Незважаючи на суб'єктивність і меншу вірогідність порівняно з документальними матеріалами, беззаперечна важливість наративних і особових джерел полягає в тому, що вони написані переважно безпосередніми учасниками, свідками або сучасниками подій середини ХVII - ХVIII ст.

З наявних речових джерел найбільш важливими є пам'ятки світської та культової архітектури, що дійшли до нашого часу, а також предмети декоративно-ужиткового мистецтва. У Ніжині збереглося понад 20 церковних споруд і значна кількість будівель громадського та житлового призначення середини XVII - XVIII ст. Пам'ятки декоративно-ужиткового мистецтва, передусім предмети церковного начиння, виявлено у фондах Музею ікони Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, Національного музею історії України, Національного художнього музею України, Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського.

Серед зображальних джерел найбільш значимими є вцілілі фрагменти настінного розпису культових споруд Ніжина ХVIII ст., а також світлини кінця ХІХ - першої половини ХХ ст., що фіксують загальний вигляд та панорами міста, архітектурних комплексів, окремих пам'яток архітектури та монументального живопису. Важливе місце у цьому контексті займають картографічні та проектні матеріали.

Таким чином, джерельна база дисертаційного дослідження є достатньо репрезентативною. Комплексний підхід до вивчення значного масиву писемних, речових та зображальних джерел дав можливість із достатнім ступенем достовірності дослідити культурне життя в Ніжині в добу Гетьманщини, розкрити характерні особливості розвитку основних формопроявів культури.

У другому розділі „Суспільно-політичні та соціально-економічні умови розвитку культури в Ніжині” відтворено суспільно-політичне та соціально-економічне тло, на якому відбувалося культурне життя у місті, визначено ступінь детермінованості (обумовленості) розвитку культури суспільно-політичними та соціально-економічними чинниками, з'ясовано роль представників козацької старшини, церковних діячів, купців і міщан, місце різних соціальних та етнічних груп в культурному житті Ніжина. У розділі обґрунтовано також думку про те, що розвиток української культури середини XVII - XVIII ст. тісно пов'язаний з економічним піднесенням полкових міст.

Завдяки опрацюванню значного масиву джерел встановлено, що Ніжин був одним з найбільших міст Гетьманщини за численністю населення, своїм торгівельним та економічним потенціалом. Користуючись ще з 1625 року магдебурзьким правом, із набуттям статусу полкового міста Ніжин стає одним з провідних центрів ремісничого виробництва та міжнародної торгівлі на Лівобережній Україні. Тут функціонувало близько десяти цехових організацій. Тричі на рік у місті проводилися великі міжнародні ярмарки, на які приїздили купці з України, Росії, Європи. Їх річний товарообіг складав понад один мільйон рублів. У місті в досліджуваний період мешкали найзаможніші купці Лівобережної України, більшість із яких була представниками грецької громади. Усі ці чинники створили необхідне фінансово-економічне підґрунтя для активного та продуктивного розвитку культури у місті.

За Гетьманщини Ніжин постає як впливовий центр суспільно-політичного життя держави. На території Ніжинського полку, найбільшої територіально-адміністративної та військової одиниці, знаходилися гетьманські столиці - Глухів і Батурин, відбувалися важливі для держави політичні події, зокрема Чорна рада 1663 р.

У дисертації охарактеризовано діяльність ніжинських полковників, з'ясовано їх роль у розвитку культури міста та розкрито меценатську діяльність. Керівники ніжинського полку відігравали помітну роль у суспільно-політичному житті держави та мали значний вплив на політику Гетьманського уряду завдяки своїм родинним зв'язкам із гетьманами та представниками Генеральної старшини (І. та В. Золотаренки, С. Забіла, Л. Жураківський, І. Обидовський, П. Толстой, С. Кочубей, П. Розумовський) та високим посадам, які вони обіймали в тогочасній владній ієрархії (І. Золотаренко, Г. Гуляницький були Сіверськими (наказними) гетьмани, В. Золотаренко претендував на гетьманську булаву).

Відзначено, що активну участь у суспільно-політичному житті країни брали церковні діячі з Ніжина, зокрема місцеві протопопи М. Филимонович (з 1661 р. - єпископ Мефодій), який був місцеблюстителем Київського митрополичого престолу, С. Адамович, П. Яворський (брат митрополита Стефана Яворського). У Ніжині протягом досліджуваного періоду мешкали відомі діячі культури, які впливали на громадське та культурне життя міста. Серед них - автор „Літопису Самовидця” Р. Ракушка-Романовський, відомий хорватський місіонер, письменник, філософ, вчений-енциклопедист Ю. Крижанич, грецький митрополит Софроній.

З'ясовано, що важливе місце у культурному житті Ніжина посідала грецька громада, діяльність якої сприяла не лише торговельно-економічному піднесенню міста, але була спрямована на розвиток архітектури, освіти та бібліотечної справи, розширенню культурних зв'язків України та європейських країн.

У третьому розділі “Розвиток освіти та бібліотечної справи у Ніжині” розкрито стан та своєрідність розвитку освіти в місті, досліджено характер функціонування основних типів навчальних закладів, бібліотечних зібрань при церквах, монастирях та у приватних осіб в контексті загальноосвітніх процесів, які відбувалися у Гетьманській державі.

На основі архівних матеріалів встановлено, що сфера освіти в Ніжині у середині XVII - XVIII ст. була представлена початковою та професійною школою. Протягом досліджуваного періоду у місті функціонували кілька типів початкових навчальних закладів: парафіяльні, козацькі (при полковій та сотенних канцеляріях), інонаціональна (школа грецької общини), приватна (пансіон).

Провідне місце у системі початкової освіти Ніжина займали парафіяльні школи, які функціонували при більшості православних парафій. Функції вчителів у них виконували переважно дяки, а також паламарі та освічені міщани. В парафіяльних школах учні навчалися читати, оволодівали навичками письма та церковного співу. Хоча в якості підручників використовувалися богослужбові книги, написані церковнослов'янською мовою, проте сам процес навчання здійснювався на рідній для дітей українській мові, завдяки чому парафіяльні школи користувалися серед населення великою популярністю та авторитетом.

На основі аналізу описово-статистичних джерел встановлено, що протягом XVIII ст. в Ніжині діяло 10 навчальних закладів, що свідчить про високу інтенсивність культурного та освітнього життя в місті в цей період.

Завдяки активній політиці в освітній сфері гетьмана К. Розумовського, а пізніше президента 2-ї Малоросійської колегії П. Рум'янцева-Задунайського у 60-х роках XVІІІ ст. в населених пунктах Гетьманщини, зокрема в Ніжині, на базі парафіяльних шкіл, а також при полкових та сотенних канцеляріях була організована система початкової освітньої підготовки дітей, яка включала в себе навчання грамоті та основам військової справи і ставила за мету забезпечити адміністративні органи Гетьманщини на центральному та місцевому рівнях освіченими кадрами.

Фундаторська та просвітницька діяльність священика Христофора Димитрієва сприяла заснуванню в Ніжині наприкінці ХVII ст. національної школи для дітей представників грецької громади. Цей навчальний заклад був однією із перших інонаціональних шкіл на Лівобережній Україні і виконував роль культурно-освітнього та духовного центру грецької громади міста. За змістом навчальна програма грецької школи суттєво відрізнялася від тієї, що викладалася в парафіяльних освітніх закладах. Тут протягом двох років учні вивчали грецьку граматику, письмо, арифметику, російську мову, малювання, Закон Божий, знайомились з основами риторики, піїтики, філософії, тобто грецька школа займала проміжне місце між початковою і середньою ланками тогочасної освіти.

Окрім загальноосвітніх навчальних закладів у Ніжині, потужному ремісничому центрі, діяла система цехового професійного навчання, про масовий характер якої свідчать той факт, що з 1766 по 1786 р., тобто протягом 20 років, кількість учнів, що навчалася у ніжинських цехових майстрів, зросла більш ніж удвічі - з 165 до 380.

Протягом XVIII ст. завдяки зусиллям С. Яворського, представників грецької громади були розроблені проекти відкриття у Ніжині середньоосвітніх навчальних закладів: “школи освічених монахів”, “школи науки”, семінарії, які з різних причин не вдалося реалізувати. Автором дисертації встановлено, що частина ніжинців, переважно дітей козацької старшини, духовенства та купецтва, отримувала подальшу освіту у Києво-Могилянській академії, а пізніше у провідних вищих школах Європи.

Про високий рівень культурного життя в Ніжині свідчить наявність у місті в досліджуваний період бібліотек при церквах та монастирях, а також приватних книжкових зібрань. Зокрема, у Благовіщенському монастирі протягом 1721 - 1732 рр. знаходилася книгозбірня митрополита С. Яворського, яка налічувала понад 600 книг і була однією з найбільших приватних бібліотек у тогочасній Російській імперії. У дисертаційному дослідженні на основі архівних та опублікованих джерел уточнено бібліографію цього книжного фонду та встановлено його значення у розвитку духовної культури Ніжина. Водночас у зібранні присутні книги світського змісту, передовсім історичні праці. Значну за обсягом бібліотеку мало грецьке братство, фонди якої формувалися протягом кількох століть за рахунок подарунків з приватних колекцій місцевих та приїжджих греків і складалися переважно з церковної, богословської та філософської літератури, написаної грецькою мовою, а також творів античних авторів. Власні бібліотеки мала більшість ніжинських храмів, проте вони були значно меншими за обсягом, ніж ті, що існували при Благовіщенському соборі та Михайлівській грецькій церкві, і складалися переважно з церковнослужбових книг. Джерела засвідчують, що невеликі бібліотеки мали також приватні особи: представники козацької старшини, духовенства, купці та міщани.

У четвертому розділі „Особливості розвитку архітектури, образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва”, який складається з двох підрозділів, розкриваються основні тенденції розвитку вказаних видів мистецтва в Ніжині у взаємозв'язку із суспільними та економічними процесами, які відбувалися у місті та Гетьманській Україні у середині XVII - XVIII ст.

У підрозділі 4.1 „Архітектура Ніжина: основні тенденції та пам'ятки” досліджено в історичному аспекті особливості розвитку архітектури Ніжина у добу Гетьманщини, проаналізовано історію забудови міста, роль у цьому процесі міської громади, представників окремих соціальних та етнічних груп, меценатів, професійних архітекторів.

Суспільно-політичні події, що відбувалися в Україні у середині XVII ст., надали потужного поштовху розвитку архітектури та містобудування у Ніжині. У середині XVII ст. - на початку XVIIІ ст. через постійні військові дії, які велися на території Гетьманщини провідним містоформуючим чинником залишалася фортеця, яка неодноразово перебудовувалася та удосконалювалася. Документи свідчать про те, що протягом досліджуваного періоду Ніжин (разом із Черніговом) був одним із двох міст Лівобережжя з найбільшою кількість мурованих будівель, хоча більшість споруд усе ще залишалася дерев'яною.

У другій половині ХVІІІ ст. в архітектурі посилюється контроль за процесом забудови міст як з боку гетьманської влади, так і царської адміністрації. На відміну від попереднього періоду, коли розміри і форми, а також художньо-стильові особливості об'єктів визначали переважно замовники, у ХVІІІ ст. зростає значення проектування та роль професійних архітекторів. У Ніжині розпочинається масове будівництво мурованих адміністративних, громадських споруд, торговельних комплексів. У їх спорудженні та реконструкції значну роль відіграли професійні архітектори, зокрема А. Квасов та А. Карташевський. У світській архітектурі Ніжина використовується як стиль українського бароко, так і елементи класицизму.

У дисертації встановлено основні типи споруд Ніжина XVII - XVIII ст. за їх функціональним призначенням: оборонні, адміністративні, культові, виробничі, господарські, житлові. Провідним функціональним типом в архітектурі Ніжина були православні церковні споруди, які виконували цілий комплекс духовних, суспільних та освітніх функцій і були важливими осередками культурного життя міста.

У другій половині XVII ст. набуває широкого розвитку дерев'яна храмова архітектура. Як свідчать численні документи, протягом середини ХVІІ - першої половини ХVІІІ ст. у Ніжині існувало близько десяти дерев'яних церков. На їх місці протягом ХVІІІ ст. були збудовані муровані храми. Творцями дерев'яних культових споруд Ніжина були переважно місцеві майстри, які будували храми на замовлення і в інших населених пунктах. Зокрема, один з відомих майстрів дерев'яного храмобудування, ніжинець Опанас Шолудько та Тимофій Йосипович збудували Вознесенську церкву у Березні - одну з визначних пам'яток дерев'яної сакральної архітектури України доби бароко.

У другій половині XVII ст. в мурованому монументальному культовому будівництві утвердився стиль українського бароко, першим і одним з найбільш довершених в художньо-мистецькому відношенні зразків якого є Миколаївський собор у Ніжині. Дисертантом завдяки широкому залученню речових та іконографічних джерел підтверджено, що Миколаївський собор у Ніжині був прототипом для інших споруд, за його зразком упродовж наступних 60 років на Лівобережжі було збудовано понад 20 храмів. На основі архівних та опублікованих документів уточнено час спорудження цієї визначної козацької пам'ятки. Зокрема, автором дослідження доведено, що Миколаївський собор збудовано у період з 1655 по 1658 рік. Цим самим спростовано поширену у науковій літературі тезу про зведення храму у 1668 році, яка домінувала в історіографії протягом ХІХ - ХХ ст.

Аналіз джерел дозволив встановити, що впродовж другої половини XVII - XVIII ст. у Ніжині було збудовано близько 20 мурованих храмів і два монастирські комплекси, більшість із яких збереглася до нашого часу. Ці храми відзначаються різноманітністю об'ємно-просторової організації та стильовим розмаїттям. Окрім пам'яток, споруджених у стилі українського бароко, який був домінуючим, в сакральній архітектурі міста також присутні елементи візантійського, давньоруського та класицистичного стилів. Дисертантом розроблено типологію православних храмів на основі їх розпланувальної та об'ємно-просторової структури, за цим критерієм виділено кілька основних типів та підтипів сакральних споруд.

Відзначено, що характерною особливістю розвитку церковної архітектури Ніжина доби Гетьманщини є участь у будівництві храмів фундаторів і меценатів, якими виступають переважно представники козацької старшини та члени їх родин (ніжинські полковники І. та В. Золотаренки, П. Розумовський, вдова стародубського полковника Г. Бреславська), духовенства (митрополит С. Яворський, священик грецького братства Х. Димитрієв), грецькі та російські купці, які мешкали у місті.

У підрозділі 4.2 „Розвиток образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва” встановлено, що в період Гетьманщини Ніжин був провідним осередком розвитку образотворчого мистецтва на Лівобережній Україні.

Ніжинські митці найбільш яскраво проявили свої творчі здібності у монументальному живописі та іконописі. Дисертантом встановлено імена ніжинських живописців, які оздоблювали храми не лише Ніжина, але й інших міст України. На основі наявних зображальних джерел у дисертаційному дослідженні здійснено композиційний, іконографічний та художньо-стильовий аналіз іконостасу Миколаївського собору у Ніжині, над створенням якого у другій половині XVІІІ ст. працював відомий місцевий майстер Василь Реклінський. Саме навколо цього ніжинського митця об'єднувалася група малярів зі спільним розумінням символіки та схожою стилістичною манерою письма, які були авторами іконостасів та іконописних творів для храмів Ніжина, Полтави, Сорочинців, Березни.

Крім іконопису у Ніжині набуло потужного розвитку монументальне малярство. Дисертантом на основі описів та світлин 40-х років ХХ ст., а також власних натурних досліджень вцілілих фрагментів стінопису, з'ясовано іконографічні та стильові особливості настінного розпису Благовіщенського собору.

У дослідженні доводиться, що у Ніжині, одному з найбільших центрів цехового ремісничого виробництва Гетьманської України, активно розвиваються такі різновиди декоративно-ужиткового мистецтва, як декоративне різьблення, ювелірне мистецтво, ливарництво, гончарство, ткацтво, художня вишивка.

У досліджуваний період Ніжин також був одним із значних осередків розвитку різьбярства в Україні. Пам'ятки монументального різьблення, авторами яких були ніжинські митці, близькі за своїми художньо-стильовими ознаками. Встановлено, що ніжинські майстри були обізнані з європейською культурою, про що свідчить, зокрема, оздоблення іконостасів Миколаївського та Благовіщенського соборів.

Доведено, що у XVІІ - XVІІІ ст. Ніжин був одним з центрів ювелірного мистецтва Лівобережної України, яке розвивалося у двох основних напрямках: світському і культовому. Дисертантом на основі архівних джерел встановлено імена ніжинських ювелірів, досліджено художньо-стильові та іконографічні особливості предметів ювелірного мистецтва, що зберігаються в музейних колекціях України.

Як свідчать гончарні предмети, знайдені в результаті археологічних досліджень, вироби ніжинських майстрів XVІІ - XVІІІ ст. зберігають традиції старослов'янської кераміки, яка відзначалась простотою орнаментики. Водночас гончарами Ніжина використовуються індивідуальні прийоми, вносяться в традиційні форми нові декоративні елементи. Одним із різновидів гончарства, що розвивався у місті у XVІІІ ст., було виробництво кахель, у композиції яких домінував рослинний орнамент.

ВИСНОВКИ

Аналіз історіографічної та джерельної бази дав можливість встановити, що проблема культурного життя Ніжина не була предметом спеціального комплексного дослідження, не зважаючи на посилення наукового інтересу до вивчення різних аспектів розвитку культури України у вітчизняній історіографії протягом останнього часу.

Адміністративно-правовий статус Ніжина як полкового міста, що протягом досліджуваного періоду керувалося магдебурзьким правом, його торговельно-економічний та фінансовий потенціал, активний розвиток торгівлі та ремесел, участь ніжинської полкової старшини, духовенства, купецтва у суспільно-політичному житті держави створили необхідне підґрунтя для продуктивного розвитку культури в місті.

Активну і плідну роль у культурному житті Ніжина в добу Гетьманщини відіграли гетьмани, представники козацької старшини, духовенства, грецькі та російські купці, що мешкали у місті. Завдяки їх меценатській діяльності у місті було споруджено та оздоблено 10 православних храмів та 2 монастирські комплекси, серед яких такі визначні пам'ятки монументальної сакральної архітектури як Миколаївський і Благовіщенський собори. Важливе місце у культурному житті міста посідала грецька громада, завдяки зусиллям якої були збудовані Михайлівська та Всіхсвятська церкви, засновано школу та бібліотеку при грецькому братстві.

Використана джерельна база свідчить, що протягом досліджуваного періоду в Ніжині функціонувала розгалужена мережа початкових навчальних закладів, яка була представлена різними типами шкіл: парафіяльними, козацькими (при полковій та сотенних канцеляріях), інонаціональною (школа грецької общини), приватною (пансіон)). Домінуюче місце в системі початкової освіти посідали парафіяльні школи, кількість яких протягом XVIII ст. невпинно зростала. У Ніжині в цей період також функціонували козацькі школи - освітні заклади, що здійснювали підготовку майбутніх кадрів для полкових та сотенних канцелярій та військових формувань. Крім того, протягом досліджуваного періоду в місті масово здійснювалася професійна підготовка: у 80-х рр. XVIII ст. при цехах навчалося 380 учнів.

Встановлено, що діяльність у Ніжині грецької громади сприяла заснуванню в місті наприкінці ХVII століття однієї з перших інонаціональних шкіл в Гетьманській державі, яка виконувала роль культурно-освітнього та духовного осередку. За змістом навчального процесу вона суттєво відрізнялася від парафіяльних шкіл міста і займала проміжне місце між початковою та середньою ланками тогочасної освіти.

З'ясовано, що протягом XVIII ст. завдяки зусиллям С. Яворського, представників грецької громади розроблялися проекти відкриття в Ніжині середньоосвітніх навчальних закладів, які, на жаль, не були реалізовані.

У дисертації проаналізовані фонди книжкових зібрань, які були сформовані у XVII - XVIII ст. при навчальних закладах та храмах Ніжина, найбільшими та найціннішими серед яких були бібліотеки С. Яворського у Благовіщенському монастирі та грецької громади.