Українське село: соціально-економічні зміни (1991–2008 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

„Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди”

УДК 338.43.02 (477) «199/201»

УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО: СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ЗМІНИ (1991-2008 рр.)

07.00.01 - історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

ІГНАТЕНКО МАРИНА МИКОЛАЇВНА

Переяслав-Хмельницький 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії та археології слов'ян Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова.

Науковий консультант - доктор історичних наук, професор Падалка Сергій Семенович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, професор кафедри історії та археології слов'ян.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Баран Володимир Кіндратович, Волинський національний університет імені Л.Українки, завідувач кафедри новітньої історії України.

доктор історичних наук, професор Тимченко Сергій Михайлович, Запорізький національний університет, ректор.

доктор історичних наук, професор Коцур Анатолій Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри української історії та етнополітики.

Захист дисертації відбудеться 5 березня 2010 р. о 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.053.01 в ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди" (08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30, Зал В.О. Сухомлинського).

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди" (08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30).

Автореферат розісланий "28" січня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент О.Ф. Глоба

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На початку ХХІ століття перед Україною постали такі нагальні завдання, як активізації державотворчого процесу, інтеграції в світові та європейські соціально-політичні і соціально-економічні інститути. У цьому контексті однією з найактуальніших у суспільному розвитку виявилась проблема посилення ролі українського села, що виконує не лише функцію продовольчого забезпечення держави, а й залишається носієм матеріальних, культурних надбань, чинником політичної стабільності. Найсерйознішою проблемою сучасності стало подолання затяжної кризи, у яку потрапило село і сільське господарство. Україна потребує вироблення на рівні держави, громадських інститутів аграрної політики та базових законів системної регламентації усього комплексу життєдіяльності села з урахуванням цивілізаційних проблеми, пов'язаних з екологічними катаклізмами, сировинним марнотратством тощо.

Дослідження цієї проблеми перебуває на початковому етапі, тому авторка вбачає сенс в активізації наукової думки, аби неодмінно привернути увагу всіх, хто буде зайнятий розробкою новітньої аграрної політики, до причин, обставин системної недосконалості політики, що здійснювалась протягом 1990-2000-х років, спричинила деградацію галузі і села, знедоленість переважної частини селян та сільських мешканців. Суспільна значущість проблеми, що розглядається, дає можливість узагальнити досвід, поглибити теоретичні уявлення, запропонувати практичні рекомендації, які необхідно втілювати в життя. Крім того, це збагатить наукові знання широким фактичним матеріалом, надасть можливість неупередженого висвітлення подій, забезпечить широку реконструкцію процесів і більш чітке відображення об'єктивних закономірностей, що характерні для українського села.

Отже, актуальність теми дослідження має кілька вимірів: науковий, світоглядний, практичний.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами й темами. На необхідність збільшення науково-дослідних розробок аспектів „соціально-економічної історії України, історії вітчизняної економіки” наголошувалось у п. 3.2. постанови Національної академії наук України № 15 від 25.04.2001 р. „Актуальні методологічні проблеми української історичної науки”. Дисертація написана у відповідності до наукових планів кафедри історії та археології слов'ян Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, що є складовою частиною наукового напряму „Дослідження проблеми наук”, схваленого вченою радою університету 31 січня 2007 р., протокол № 7.

Мета дослідження полягає у здійсненні комплексного викладу соціально-економічних змін, що відбувалися в українському селі протягом 1991-2008 рр., дослідженні та всебічному аналізі сутності чинників, тенденцій, ключових напрямків, за якими вони розвивались, і на цій основі визначення їхньої результативності та реального становища, у якому перебувало протягом досліджуваного періоду українське село.

Для досягнення поставленої мети визначено такі дослідницькі завдання:

– проаналізувати наукову літературу за темою дисертації, виявити, вивчити та в міру можливостей класифікувати наявні історичні джерела;

– з'ясувати зміст, цілі та еволюцію політичних рішень незалежної держави в царині соціально-економічного розвитку села;

– висвітлити внесок вітчизняної аграрної науки у формування агрополітичної стратегії, механізмів досягнення продовольчої безпеки держави, розбудови ринкових відносин;

– вивчити зарубіжний досвід трансформації сільської економіки, організованої на планово-адміністративних принципах, у ринкову;

– виявити та охарактеризувати основні соціально-виробничі елементи села;

– дослідити особливості світобачення селян та їхнього ставлення до чинних на селі форм господарювання;

– визначити результативність державного регулювання розвитку сільської економіки та ринкового середовища;

– простежити процес змін у відносинах власності;

– розкрити соціально-економічні, екологічні наслідки сформованих перекосів у галузевих пропорціях сільського господарства;

– критично й об'єктивно оцінити місце та роль українського агровиробника на світовому продовольчому ринку;

– виробити практичні рекомендації щодо виведення українського села із затяжної соціально-економічної кризи.

Об'єктом дослідження є українське село як багатофункціональна соціально-економічна система, суб'єкт вітчизняного державотворення, європейської та світової інтеграції України.

Предметом дослідження є політичний і теоретичний концепт функціонування села, а також соціальні, економічні, інтеграційні зміни, що відбувалися протягом 1990-2000-х років.

Хронологічні межі дослідження обґрунтуються предметом наукового пошуку і процесу пізнання та охоплюють період 1990-2000-х років. Нижня межа (1991 р.) зумовлена проголошенням державної незалежності, зміною внутрішньо і зовнішньополітичних пріоритетів. Верхня хронологічна межа (2008 р.) пов'язана з виникненням глобального катаклізму - фінансово-економічної кризи, що у суттєвий спосіб вплинула на соціально-економічний потенціал України та її села, змусила відкоригувати курс державотворення.

Територіальні межі дослідження визначено державними кордонами сучасної України. господарювання сільський господарство агровиробник

Наукова новизна одержаних результатів визначається однією з перших у вітчизняній історіографії спроб комплексного розгляду соціально-економічних змін в українському селі у 1990-2000-і роки у контексті реалізації різних аспектів політичних, економічних, соціальних рішень державної влади, напрацювань вітчизняної наукової думки. У роботі здійснено спробу у загальноісторичному контексті розкрити зміни в організації виробництва, розвитку сільської економіки, визначити місце і роль України на світовому продовольчому ринку.

У результаті наукових пошуків:

– здійснено комплексний історіографічний та джерелознавчий огляд досліджуваної теми, залучено до наукового обігу низку нових документів;

– набули подальшого розвитку досягнення попередніх вітчизняних та зарубіжних дослідників у визначенні місця і ролі українського села у процесах державотворення, реалізації зовнішньополітичних стратегій незалежної України;

– уперше з'ясовано впливи рудиментів радянського минулого та темпи інституційної перебудови українського села;

– комплексно відображено еволюцію політичних пріоритетів, що культивувались періодично державною владою за відповідних каденцій Президентів України;

– сформульовано новий висновок щодо головних причин відсутності зв'язку між державною владою і наукою у процесі розв'язання проблем соціально-економічного розвитку села;

– доведено, що соціально-економічна модернізація села на основі європейської концепції сталого сільського розвитку є необхідною умовою інтеграції України до світового співтовариства;

– узагальнено дані про результативність запроваджуваних державою заходів, спрямованих на забезпечення сільського господарства фінансовими та матеріально-технічними ресурсами;

– висловлено і обґрунтовано припущення, що нав'язування державою змін непідготовленій селянській свідомості часто викликало неприйняття, а то й відторгнення, стримувало розвиток підприємництва;

– фактологічно обґрунтовано хаотичність процесу організації сільського господарства та виявлено його соціально-економічні та морально-психологічні наслідки;

– аргументовано доведено, що адаптація аграрної галузі до міжнародних стандартів та вимог відбувалась часто без урахування потенційних можливостей та економічних інтересів України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що одержані висновки дозволяють суттєво доповнити характеристику суспільних трансформацій, що відбувалися в Україні наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. Фактичний матеріал, висновки, ідеї можуть використовуватися у навчальному процесі та науковій роботі, зокрема, при підготовці колективних та індивідуальних праць з політичної, аграрної та соціальної історії України, лекційних курсів з вітчизняної історії для вищих та середніх навчальних закладів. Вони можуть бути використані при розробці органами державної влади засад аграрної політики, локальних програм розвитку села, виробничої і соціальної структури, сприяти максимальному використанню його величезного потенціалу з головним скарбом - землею і людьми. Запропоновані рекомендації сприятимуть поглибленню історичних знань, поваги до історичних традицій українського народу.

Особистий внесок автора полягає у самостійному та комплексному розв'язанні актуальної в теоретичному і практичному вимірах проблеми, пов'язаної з визначенням місця і ролі українського села в процесі державотворення, євроінтеграції України, що до цього часу не знайшло свого наукового осмислення. Опубліковані авторкою наукові праці у фахових виданнях, підготовлені нею особисто та одноосібно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації оприлюднено на десяти наукових, науково-практичних конференціях, круглих столах, симпозіумах, зокрема, на: конференції «10-й тиждень науки» (Ялта, 2008); конференції «Розвиток освіти в умовах поліетнічного регіону»” (Ялта, 2008); науковій конференції «Україна незалежна: проблеми державотворення та формування громадянського суспільства» (Київ, 2008); Міжнародній науково-практичній конференції «Професіоналізм педагога в контексті європейського вибору України» (Ялта, 2008), Міжнародній міждисциплінарній науковій конференції “Польща - Україна. Спадщина и сучасність” ( м. Слупськ ).Дисертацію обговорено на засіданні кафедри історії та археології слов'ян Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено авторкою у двох індивідуальних (загальним обсягом відповідно 35 і 8 ум. друк. арк.) та одній монографії у співавторстві (7 друк. арк.), у 22 наукових публікаціях у фахових виданнях. Додатково наукові результати відображено у 17 одноосібних публікаціях.

Структура дисертації визначена метою і завданням дослідження, складається зі вступу, шести розділів (із поділом на 19 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (767 найменувань). Загальний обсяг дисертації 412 сторінок, повний обсяг дисертації - 494 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, хронологічні рамки, територіальні межі, сформульовано мету й завдання дисертаційної роботи, окреслено наукову новизну та практичне значення, зв'язок з науковими програмами, подано інформацію про апробацію одержаних результатів.

Перший розділ - „Історіографія, джерельна та методологічна основа дослідження” - складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, у яких проаналізовано стан наукової розробки проблеми, її джерельну базу та концептуально-методологічні особливості дослідження.

У першому підрозділі „Історіографія проблеми” охарактеризовано основну наукову літературу, у якій порушено і частково розглянуто питання соціально-економічного розвитку села в окреслений хронологічний період.

Зазначено, що протягом досліджуваних років тема сільської історії традиційно залишалася затребуваною, попри загальну дослідницьку інертність, спричинену часто неоднозначним розумінням істориками необхідності реконструкції незавершених суспільно-політичних і соціально-економічних процесів. Отже, накопичення історичних праць відбувалося поступово і не так інтенсивно, як у попередні десятиліття. Більш предметно фахівці висвітлювали всі ці питання уже в 2000-і роки. Це відбувалося в контексті аналізу історіографічної ситуації в Україні, пошуку шляхів щодо формування нового стилю історичного мислення, вироблення ефективних пізнавальних схем, методологічних канонів тощо. У цьому плані як на надзвичайно якісні необхідно вказати на роботи Я. Грицака, Л. Зашкільняка, Г. Касьянова, І. Колесник, А. Коцура, В. Коцура, С. Падалки, О. Реєнта.

У розвитку історіографії проблеми можна умовно виокремити два періоди: перший - з 1991 р. до кінця 1990-х років; другий період датується початком 2000-х років до сьогодення. Упродовж першого періоду об'єкт і предмет дослідження тільки набували своєї визначеності. Спочатку з'явились роботи популяризаторського спрямування. Передусім, це публікації О. Бондарчука, П. Панченка, Г. Сургая. Для них, виконаних у форматі книг і статей, характерною, у порівнянні з недавнім радянським минулим, є хронологічно-послідовна конкретика і детальна описовість, притаманна емоційна забарвленість, схильність до політичного оцінювання. Очевидно, що наявність такого роду дослідницьких вад була закономірною, оскільки на початку 1990-х років у вітчизняній історичній науці бракувало способів і методів осмислення поточних подій, явищ. Внаслідок цього автори змушені були вдаватись до методологічних канонів, що базувались на ідеї прогресу, поступального розвитку, позитивізму. Не мали фахівці і системи оціночних суджень, а також параметрів, за якими можна було б вимірювати інституційні зрушення в українському суспільстві. До цього слід додати і деякі об'єктивні чинники, зокрема: несформованість джерельної бази, відсутність суспільного запиту тощо.

Підсумовуючи перший історіографічний період, необхідно підкреслити, що дослідницька діяльність стосовно вивчення проблем проходила синхронно до тих змін, які відбувалися в українському селі.

Другий етап в історіографії проблеми розпочався на порубіжжі 1990-2000-х років і його характеризувало те, що на той час більш конкретно визначились об'єкт та предмет дослідження, виникло й певне „державне замовлення” на написання наукових праць з історії України, що готувалася до святкування десятиріччя своєї Незалежності. Проблемі державної аграрної політики, з'ясуванню причин кризових явищ приділялася значна увага в узагальнюючих працях з історії сучасної України, до яких належать дослідження В. Литвина, колективна монографія „Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001 рр.)”.

У фактологічному контексті варто відзначити колективні роботи, підготовлені дослідниками Інституту історії України НАН України і Національного аграрного університету.

Окремо слід зупинитися на доробку цього періоду Г. Касьянова. У роботах, у яких подано широку панораму фактів та подій історії України після здобуття незалежності, автор приділив велику увагу вимірам суспільних трансформацій, у тому числі значну кількість матеріалу присвятив змінам у земельних, майнових відносинах, соціальній обстановці на селі.

З-поміж здобутків вітчизняних фахівців виокремимо й дослідження С. Падалки, у якому дослідник у рамках сучасних концептуальних підходів до вивчення історичних подій і явищ широко висвітлив результативність аграрної політики, протекціонізму держави щодо сільського господарства, зокрема у сфері таких ключових елементів, як власність, інвестиційно-фінансове, матеріально-технічне забезпечення потреб села, проаналізував політичні, правові, соціально-економічні чинники, що вплинули на зміни у соціальному середовищі сільських трудівників.

Окремі аспекти змін на селі, зокрема механізм демонтажу колгоспно-радгоспної системи господарювання, розглядав у своїх розвідках С. Кульчицький.

Помітною подією цього історіографічного періоду стала підготовка і видання у 2006 р. двохтомника „Історія українського селянства” - узагальнюючої праці, у якій зроблено історичний зріз історії селянства від давнини до наших днів. Авторами відповідного розділу „Українське селянство в незалежній державі” (С. Падалка, Л. Ковпак, О. Андрощук) було зроблено спробу комплексного показу змін на селі, включаючи глибинні структурно-організаційні, соціально-економічні трансформації. Глибоко і повно висвітлено екологічний аспект сільськогосподарського виробництва, зрушення у життєвому та культурному рівні селянства. Окреслені авторами контури цієї важливої проблеми, підтвердили необхідність її розгляду у більш широкому контексті та її актуалізації як важливого завдання історичної науки.

Низку економічних, політичних, соціальних процесів, що відбувалися в українському селі в означені роки, досліджували С. Коломієць, Н. Ісакова, Н. Кравченко, О. Кропивко (аграрна політика), Р. Сопівник, С. Білан (аграрна освіта), В. Хвіст (соціально-демографічні процеси), Л. Лановюк (соціально-побутова інфраструктура села і сільські території). Питома вага аналітичного складника у їхніх працях зростає у міру віддалення від початкової дати вивчення, оскільки саме тоді і з'являється можливість осмислення накопичених відомостей, типології явищ і подій, порівняння первинних розвідок. Надмірно залежними від „джерельного офіціозу” були і роботи С. Живори, у тому числі і його кандидатська дисертація, у якій цей автор окреслив низку малодосліджених чи зовсім недосліджених проблем.

Окремі аспекти проблем суспільно-політичних і соціально-економічних змін на селі розглядались у докторській дисертації О. Каденюка (підготовка кадрів), у кандидатських дисертаціях К. Левчука, Т. Саламатіної, О. Кропивко (сегменти аграрної політики), Н. Гончарук (економічні процеси); В. Корнієнко (земельні відносини); Т. Мельничук (сільське соціальне середовище); Т. Совєцькою (соціальні групи села).

Особливим різновидом дослідницької літератури стали довідники: „Україна: хроніка ХХ століття. Довідкове видання” (роки 1991-1995; 1996-2001), а також робота В. Литвина. Цінність такого роду робіт полягає передусім у тому, що вони дозволяють відобразити поденно усі важливі події політичного, громадського, економічного і повсякденного життя.

На уважне ставлення заслуговують і праці деяких зарубіжних дослідників. Прикметно, що інтерес західних істориків, політологів до досліджуваної проблеми достатньо високий. Це пояснюється, передусім, тим, що вони прагнули перевірити теоретичні моделі переходу від тоталітаризму до демократії у країнах, які стали самостійними після розпаду СРСР. Завдяки дистанційованості від досліджуваних ними подій та через те, що вони вільні від кон'юнктурних замовлень, західні історики мають можливість дати цим подіям більш об'єктивну і неупереджену оцінку. Хоча слід зауважити, що ця відчуженість від безпосередньої подієвої історії робить їхні праці (дослідження) дещо схематичними, а подекуди й надміру теоретичними. Більшість праць зарубіжних дослідників було присвячено загальноісторичним подіям у житті України доби незалежності. Окремі фрагменти аграрної політики у контексті становлення і розвитку державних інститутів розглядала у своїй праці англійська дослідниця Сара Вітмор „Державне будівництво в 1990-2003 рр.”. Серед праць, що присвячені загальному розвитку України після проголошення незалежності, варто звернути увагу на дослідження канадського історика Б. Харасиміва „Посткомуністична Україна”.

Важливим внеском у розробку проблеми формування державою агрополітичних цілей та завдань є публікації, у яких подавалися політичні портрети та історичні досьє на керівників України. Авторами таких праць виступали не лише фахівці-історики та політологи, а й публіцисти і журналісти. Серед таких робіт вирізняються публікації К. Бондаренка, М. Жулинського, О. Сліпушко, О. Яневського. К. Бондаренко, як історик і політолог, досліджуючи феномен української політики доби Л. Кучми, „розкриває” політичну кухню прийняття державних рішень, висвітлює особистісні риси політиків, у тому числі І їхнє ставлення до проблем українського села, робить оцінки діяльності партій у середовищі селянства тощо.

Окремі сюжети теми, що нами розглядається, висвітлювалися у працях юридичного, політологічного, філософського, соціологічного, економічного та інших спрямувань. Українські політологи мають серйозні напрацювання з державотворчих процесів у незалежній Україні. У працях В. Журавського, В. Тертички, М. Томенка аналізуються теоретичні засади державної політики, закономірності політичних процесів у суспільстві, осмислюються проблеми влади та окремі аспекти функціонування суспільства.

Винятково важливу роль у виробленні необхідного розуміння загальних трансформаційних тенденцій українського суспільства відіграють напрацювання філософів. Серед палітри численних видань вирізняються роботи В. Андрущенка, В. Кременя, М. Михальченка.

Вітчизняними правознавцями також проведено значну роботу у плані осмислення аграрного законодавства, підготовки фахових коментарів нормативно-правових актів. Досить продуктивно у цій царині працювали В. Семчик, Ю. Шемшученко.

Значний внесок у процес дослідження проблем українського села зроблено економістами, які постійно наголошували на необхідності розробки науково обґрунтованої реалістичної аграрної політики, вітчизняної моделі сільського господарства. Роботи економістів-аграрників мали прикладний характер і спрямовувалися на формулювання необхідних підходів до відродження та ефективного використання виробничого, демографічного, інфраструктурного, поселянського потенціалу села. Вчені-аграрники в цілому правильно оцінювали стан на селі як кризовий. Об'єктивністю оцінок ситуації на селі було позначено й видання „Сільський сектор України на рубежі тисячоліть” у двох томах, підготовлене науковцями Т. Балановською, С. Гудзинським, Й. Завадським, В. Залевським, В. Косенком, О. Максимюком, В. Плонським, І. Прокопою, Л. Шепотько, В. Яровим, О. Яхно.

У роботах В. Андрійчука, М. Зубця, П. Гайдуцького, В. Юрчишина розглядались причини і наслідки неефективної порадянської аграрної політики в Україні, а також обґрунтовувалася концепція селяниноцентризму.

Окремо необхідно зупинитися на роботах П. Саблука. Їх умовно можна поділити на ті, що присвячено дослідженню історії аграрних відносин, і ті, у яких розроблялися прикладні проблеми, пов'язані з організацією аграрної науки, розбудовою ринкового середовища, удосконаленням майнових відносин тощо.

Не менш важливе значення для осмислення проблем аграрної економіки мають праці І. Кириленка. Дослідник, розглядаючи специфіку організації сільського виробництва, економічну політику держави, пропонував низку заходів, спрямованих на поглиблення перетворень і поліпшення життєвого рівня селянства.

Серед досліджень, присвячених соціальним процесам на селі, не обхідно вказати на роботи О. Павлова.

Отже, на сьогодні істориками та фахівцями інших наукових напрямів написано чимало загальних і спеціальних праць, різних за фактографією і мірою аналітичного осмислення. За таких умов і при використанні різноманітного корпусу джерел є можливість здійснити комплексне дослідження новітніх політичних стереотипів і соціально-економічних змін, що відбувалися на селі протягом 1991-2008 рр. Слід зазначити також, що низка ключових аспектів проблеми опинилася поза увагою дослідників, оскільки домінуючим серед них було їхнє зацікавлення політичними питаннями. Внаслідок цього на маргінесі наукового інтересу залишилися такі питання, як проблеми ролі суб'єктивного чинника у формуванні агрополітики, значення аграрної науки щодо вироблення стратегії розвитку села, ефективності новітніх організаційних форм виробництва і економічних механізмів, виокремлення місця українського селянина на світовому продовольчому ринку. Усе це, зрештою, й спонукало авторку до підготовки пропонованої дисертаційної роботи.

У другому підрозділі першого розділу „Характеристика використаних джерел” проаналізовано документи і матеріали, які слугують підґрунтям для реалізації поставленої мети. До першої групи цих матеріалів віднесено офіційно-нормативну документацію, що склала уявлення про офіційну позицію держави стосовно українського села. У процесі визначення концептуальних підходів до оцінки державної аграрної політики важливе місце посідає Конституція України, аграрне законодавство, інші галузеві законодавчі акти, підзаконні нормативно-правові акти (укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету міністрів України, постанови Верховної Ради України, розпорядження голови Верховної Ради України, накази центральних органів виконавчої влади). Сюди варто додати й міжнародні договори, тексти виступів державних та політичних діячів, офіційно-ділову документацію органів влади (стенограми, протоколи, листування, довідки, звіти, науково-аналітичні матеріали, послання Президента України, звіти про соціологічні опитування, рекомендації науково-практичних конференцій, політологічні прогнози), а також програмні документи політичних партій.

Другу групу становили документи, опубліковані окремими збірками. З'ясувати послідовність (непослідовність) ухвалення державних рішень (концептуальні підходи) стосовно села, розвитку окремих сегментів матеріального виробництва, фінансового забезпечення дозволили офіційні публікації: „Закони України”, „Офіційний вісник України”, „Збірник постанов і розпоряджень уряду України”.

Окремий масив джерел цієї групи складається з матеріалів статистичного обліку. У роботі широко використано офіційні дані, вміщені у статистичних збірниках, бюлетенях, експрес-доповідях, які видавалися Державним комітетом статистики. Опрацьовано близько десяти різного виду видань такого характеру. Передусім - це „Україна в цифрах”, „Статистичний щорічник України”, „Економічна активність населення України”, „Тваринництво України”. „Валова продукція сільського господарства”, „Сільське господарство України”. У них подається переважно об'єктивна, різнопланова інформація, та водночас певною мірою властива й підпорядкованість політичній кон'юнктурі, оскільки політичні сили, що періодично приходили до керма виконавчої влади, намагалися „замовити” „завищені” статистичні дані з тим, аби репрезентувати перед суспільним загалом правильність власних рішень та реальних кроків.

Третій комплекс джерел, покладений в основу дослідження, склали архівні матеріали. Різні за своїм характером, вони зосереджені більшою частиною у фондах Центрального державного архіву, у трьох відомчих, трьох обласних та у кількох громадських архівах. Особливе значення для дослідження механізму вироблення державних, управлінських рішень з питань сільського господарства мали матеріали Центрального державного архіву вищих органів державної влади і управління (ЦДАВО Укр.).

Проте на час проведення дослідження у зазначеному архівосховищі документи каналізовані лише до 1997 року. І тому виявлені у фондах „Адміністрації Президента України” (Ф. 5233) матеріали (тексти виступів, інтерв'ю, укази, розпорядження, доручення глави держави; протоколи засідань - Ради національної безпеки і оборони України; комітету з боротьби з організованою злочинністю; інформаційно-аналітичні довідки радника з питань АПК; листування Президента з Верховною Радою України і Кабінету міністрів України; матеріали Всеукраїнських нарад з питань агропромислової політики) дозволили відтворити ту політичну модель соціально-економічних змін на селі, що втілювалася адміністраціями Президентів України - Л. Кравчука і Л. Кучми. Разом з тим особливість цих матеріалів полягає у тому, що в них найбільш детально, повно і багатоаспектно відображалися процеси, пов'язані з функціонуванням українського села, відтворювалися суб'єктивні чинники аграрної політики, з'ясовувалися механізми вироблення державних рішень тощо.

Продуктивну частину дослідження склали матеріали фонду „Верховна Рада України” (Ф.1), особливо та його частина, що репрезентувала роботу Комісій (комітетів):

- з питань відродження та соціального розвитку села;

- контрольної комісії з питань приватизації;

- комісії з питань аграрно-промислового комплексу;

- протоколи засідань сесій;

- документи про розробку законопроектів тощо.

Цей масив документів дозволив простежити непростий процес утвердження у суспільстві значення і ролі закону, з'ясувати негативні наслідки практики, відповідно до засад якої мав місце примат політичних рішень над правовими. Не менш суттєво на положення і висновки дисертації вплинула статистична та аналітична інформація, що походить з Фонду Кабінету міністрів України (Ф. 2). Матеріали відомств з питань власності і підприємництва, агропромислових галузей (листування з міністерствами та комісіями Верховної Ради України, місцевими державними адміністраціями) дали змогу відобразити деякі базові сегменти сільської економіки: зміни відносин власності, матеріально-фінансове постачання, формування ринкового середовища тощо.

У Фондах Державного архіву АР Крим (ф. 4973) уряду АРК (ф. 4993) Верховної Ради АР Крим вдалося віднайти документи (листування з КМ України, Адміністрацією Президента України, міністерствами, звіти уряду, протоколи комісій), на основі яких реконструйовано проблему взаємовідносин центральних і республіканських органів влади в аспекті розв'язання стратегічних питань АПК регіону.

У Фондах відомчого архіву Верховної Ради України (Ф. 1) було знайдено документи, що фіксували зміст діяльність комісій Верховної Ради України з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів та соціального розвитку села (службові записки, плани роботи, листування з керівництвом Парламенту, міністерствами, організаціями, документи про розробку законів) і дозволили відтворити діяльність законодавчого органу влади в царині правого регулювання діяльності села протягом 1997-2008 рр.

До наукового обігу у дисертаційному дослідженні вперше включено матеріали відомчого архіву Міністерства аграрної політики, документи департаментів: реформування сільського господарства, кадрової політики, аграрної освіти і науки; технологій (зведені таблиці, інформаційні матеріали, довідки, листи), що уможливили з'ясування низки обставин, пов'язаних з технологічним постачанням села, збутом продукції, дією податкових, фінансових, інвестиційних інструментів; напрямки діяльності аграрного відомства. Своєю чергою, матеріали відомчого архіву державного комітету статистики України дозволили проаналізувати хід перетворень в аграрній і переробній сферах, майнових відносинах.

Різнопланову за змістом інформацію здобуто в обласних державних архівах та у відомчому архіві Ради міністрів АР Крим. Фонд (Ф. 880) Київського обласного державного архіву (матеріали засідань облдержадміністрації, протоколи сесії облради та постійних комісій, статистичні звіти) дали змогу простежити регіональні особливості, зміни в організації виробництва, діяльності великих транснаціональних компаній агропромислового комплексу, дрібних господарств. Фонди відомчого архіву Ради міністрів АР Крим сприяли з'ясуванню рівня незалежності аграрної політики Автономії, реконструюванню загальної динаміки соціально-економічного розвитку кримського села.

Широко використано матеріли періодичних видань, що у відповідності до запропонованої нами класифікації склали четверту групу джерел, які характеризуються достатньо цінною інформацією не лише тому, що них містяться відомості про події, факти, явища з життя держави і суспільства, а й тому, що їм притаманні оціночні судження.

До джерел цього типу відносимо і різноманітні соціологічні опитування та моніторинги громадської думки. За основу використано базу даних Інституту соціології НАН України, що оприлюднена у збірці „Українське суспільство 1994-2004 рр. Моніторинг соціальних змін”.

Виявлено деякі мемуарні джерела, що склали п'яту групу. Є очевидним, що мемуари через їхню суб'єктивність - це джерело другорядне, допоміжне. Утім, нерідко, лише спираючись на спогади, можна простежити, як відбувалося вироблення тих чи інших позицій, як формувалися та приймалися різноманітні рішення у царині політики, економіки, соціальної сфери тощо. Серед офіційних мемуарно-публіцистичних робіт окремо виділяються спогади перших осіб держави, зокрема президентів України Л. Кравчука і Л. Кучми, голів Верховної Ради - В. Литвина, О. Мороза, І. Плюща, О. Ткаченка; глав урядів - В. Масола, Є. Марчука; народних депутатів - В. Гетьмана, В. Ланового. Серед публіцистичних матеріалів виділяється гостро політична книга Б. Кириченка, який на початку 1990-х рр. займав посаду начальника главку Міністерства сільського господарства і продовольства України. Цей автор навів чимало цікавих фактів, які пояснюють, як готувалися певні агрополітичні рішення, розповів про роботу Ради міністрів, регіональних керівників та інше. Разом з тим цілком прикметною рисою публіцистики і мемуаристики політичної еліти була певна заангажованість і залежність від політичного моменту та власної позиції.

У якості додаткового джерела, як ілюстративний матеріал, використовувалася „усна історія”. Головним чином це записані авторкою у 2008 році розповіді фермерів, селян, учителів сіл Чернігівщини, що допомогли відтворити колорит життя пересічного мешканця села.

Характер дослідницьких студій над проблемою потребував найширшого використання інформаційних ресурсів Інтернету. Цей новий корпус джерел на швидко й легко доступних електронних носіях забезпечив передумови для усунення фактологічних прогалин та ознайомлення з оцінками широкого кола як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників.

Отже, джерельна база дисертаційного дослідження є досить репрезентативною, змістовно насиченою і дозволяє об'єктивно та достовірно проаналізувати комплекс проблем, пов'язаних зі змінами в українському селі протягом 1990-2000-х рр. Однак ця база недостатньо залучена до науково-історичного обігу, що зумовлює завдання, а в окремих випадках і визначає наукову новизну нашого дослідження.

У третьому підрозділі першого розділу „Методологія та методи дослідження” наведено характеристику теоретико-методологічних засад дослідження, основу якого становлять принципи історизму та об'єктивності. Зокрема, принцип історизму передбачав розгляд усіх подій, явищ суспільного життя у певному історичному просторі, історичній послідовності, з урахуванням об'єктивної оцінка певної історичної обстановки. Відтак дослідження соціально-економічних процесів в українському селі виявилось неможливим без опертя на знання з історії світу, Європи, України і про тенденції коригування агрополітичних рішень. На основі застосування принципу історизму досліджувані події розглянуто в їхній хронологічній послідовності як результат дії історичних закономірностей та причинно-наслідкових зв'язків. Це дало змогу з'ясувати конкретно-історичні умови, у яких перебуває Україна і які надаються на окреслення через поняття „перехідне суспільство”, розглянути розвиток багатьох явищ як динамічний і суперечливий процес, уникнути необґрунтованої модернізації історичного розвитку.

Принцип об'єктивності виявив свій ефективний характер у процесі дослідження суб'єктивних чинників аграрної політики незалежної держави, місця і ролі наукових установ у розробці аграрної стратегії, а також дозволив визначити предмет дослідження, його місце серед інших проблем. Тому українське село розглядалось у сукупності усього комплексу суспільно-політичних і соціально-економічних змін, що відбувалися в Україні протягом окреслених хронологічних меж. Принцип систематичності дозволив ідентифікувати аграрну стратегію України як цілісність, що складається з багатьох елементів: політичних, правових, нормативних, теоретичних у їхній сукупності та взаємозв'язку.

Принцип комплексності визначив застосування різних засобів історичного дослідження при доборі та аналізі джерел, що сприяло запобіганню однобокості у висвітленні аналізованих проблем.

Таким чином, методологічною основою дисертаційної роботи є об'єктивне врахування усіх історичних чинників, що визначають зміст досліджуваних явищ і процесів. Тенденції змін щодо основ господарювання на селі, їхні наслідки розглядалися у контексті конкретно-історичних подій у світі, у Європі та в Україні у визначений конкретний період.

Цивілізаційний підхід застосовувався у процесі аналізу всього функціонуючого комплексу села. За допомогою цього підходу зіставлялися загальносвітові тенденції господарювання, облаштування сільських територій, вдалося виявити низку особливостей функціонування ринків сільгосппродукції, визначити місце і роль України на світовому продовольчому ринку, відтворити картину співробітництва з країнами колишнього СРСР та Євросоюзу.

У процесі дослідження використовувалися також новітні здобутки з суміжних дисциплін: політології, економіки, аграрної економіки, соціології, міжнародної економіки. Корисними виявилися висновки економістів-аграрників щодо реконструкції теорії аграрної стратегії, з'ясування проблем досягнення продовольчої безпеки України, розбудови вітчизняного ринкового середовища тощо.

Спираючись на зазначені методологічні принципи, дисертантка послуговувалася також й низкою теоретичних методів, що зумовили ефективність теоретичного обґрунтування та наукових розвідок реальних процесів. Застосування цих методів дозволило проникнути в сутність аналізованих процесів і явищ, всебічно їх дослідити, з'ясувати характер подій, встановити їхні характерні риси, зробити необхідні висновки та узагальнення. Загальнонаукові методи виступили у ролі конкретних пізнавальних засобів, необхідних для реалізації принципів, що лежать в основі дослідження.

Отже, у процесі дослідження соціально-економічних змін на селі у 1990-2000-і рр. застосовано методологічний підхід, який дозволив комплексно висвітлити проблему, зробити якісне порівняння та типологізувати окремі явища, ретроспективно визначити місце України та її аграрної сфери у європейському та світовому співтоваристві.

У другому розділі - „Еволюція агрополітичних цілей і завдань незалежної держави” - розглянуто комплекс об'єктивних і суб'єктивних чинників, які впливали на формування агрополітичного курсу незалежної держави.

У першому підрозділі „Політична концепція „пріоритетного соціального розвитку села” та спроби її втілення Президентом України Л. Кравчуком” з'ясовано вплив на соціально-економічний розвиток села державних рішень, ухвалених вищими органами влади протягом 1991-1994 рр. Встановлено, що українська держава у перші роки після проголошення незалежності не мала чіткої концепції щодо реальних кроків, спрямованих на реформування сільського господарства та подолання тотальної кризи українського села. Натомість вітчизняні політики воліли розглядати сільські негаразди через призму результатів попереднього комуністичного режиму, командно-адміністративної системи і вважали, що без серйозних втрат стару економічну систему поставити на нові „рейки” неможливо. Відтак на політичному рівні склалось неадекватне й поверхове розуміння перспектив розвитку села. Найчастіше з радянських політичних програм бралися політичні декларації типу „пріоритетного соціального розвитку села”, „відродження села” і автоматично переносилися у новітні агрополітичні рішення. Панацеєю від усіх бід вбачався ухвалений 1990 р. Закон „Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві Української РСР”, у якому закладалася ідея „латання дірок” на селі за допомогою держави. Державні лідери і ті діячі, що відповідали за аграрну політику, але при цьому найголовніше своє завдання вбачали у тому, аби утриматися при владі, не виявляли достатньої політичної волі для того, щоб спромогтися на кардинальні та ефективні зміни. Після того, як кризова ситуація на селі початку 1990-х років звела нанівець дію вищеназваного закону, Президентом України, Верховною Радою і урядом було зроблено спробу розробити кілька концепцій розвитку галузі на віддалену перспективу. Водночас їхню основну мету було підмінено засобами її ж реалізації. Встановлено, що основною політичною проблемою, яка постала у процесі створення нової системи ведення аграрного виробництва, була історично зумовлена безвідповідальність державної влади щодо селянства. Ініціювання політичними силами змін напередодні підготовки чергових виборів та поширення гасел на кшталт „необхідно повернути борги селянству” було нічим іншим, як спекуляцією на почуттях селян, і балансувало на межі цинізму. Зроблено висновок, що українське село 1991-1994 рр. змінювалося без чітко окресленого стратегічного і загального плану. Локальні програми (зміни земельних відносин, створення ринків тощо) подавалися державними органами також у загальному вигляді, були майже незрозумілими ані суспільству, ані селянству. Відсутність політичних, морально-психологічних орієнтирів у суспільного загалу породжувало протидію окремих груп, страх та небажання ризикувати і братися за щось нове. Агрополітичні зміни, що крок за кроком здійснювалися владою, не були теоретично окреслені у часі, частіше за все бачилися як внутрішньополітична справа. В Україні на рівні політичних і державних інститутів не порушувалося питання створення внутрішньогалузевої економічної конкуренції, сільське господарство традиційно бачилося таким, що перебуває, порівняно з індустрією, на другорядних ролях. Таким чином, був проігнорований досвід провідних країн світу, де ринкові відносини врегульовували настільки сектори економіки, що вони перебували в постійно рівнозначному соціально-економічному становищі і розвивались під дією гострої внутрішньогалузевої і міжгалузевої конкуренції. Часто робилися спроби копіювати зарубіжний досвід перетворень. При цьому не враховувалося, що вітчизняне аграрне виробництво „вийшло” з якісно іншої суспільно-економічної системи, мала місце і суттєва різниця у часі, за якого відбувалися ці зміни.

Підкреслено, що у керівництва України, першим уособленням якого був Л. Кравчук, бракувало політичної волі, часто інтелектуальних напрацювань щодо моделювання системи національних пріоритетів держави. Сформульоване безапеляційне завдання щодо того, що „стратегічним напрямком для України може бути лише рух у бік Європи”, практично закладало у політичну стратегію не лише мету - віддаленість від Росії, а й визначала побудову ринкової економіки як процесу, що матиме своє завершення у віддаленій перспективі. Встановлено, що Президент України, який стояв на чолі промислово-аграрних каст управлінців, що зосередилися на інтенсивній експлуатації державної власності в особистих інтересах, не міг наважитися на радикальні заходи, на так звану „шокову терапію”, через яку пройшло більшість країн, що реформували свої централізовані економіки на ринкові. Економічна модель командою Л. Кравчука бачилася передусім такою, що базується на ринкових засадах, але при цьому ніхто не збирався вдаватися до структурних змін (тобто зберігався примат радянської моделі витратної економіки). У сфері діяльності глави держави особливо повно проглядалося прагнення „зануритись у минуле”. З'ясовано, що виробленню чітких агрополітичних орієнтирів перешкоджало і втягування глави держави у боротьбу з політичними опонентами, особливо з вихідцями з аграрного лобі, а також протистояння гілок влади. Агрополітичні ініціативи початку 1994 р. на кшталт надання пріоритетності соціально-економічному розвитку села, спрямовувалися на збереження кредиту довіри до чинної влади та зміцнення політичної опори на майбутніх виборах. Зроблено висновок, що у перші роки незалежності політичним керівництвом держави робилися спроби реалізувати декларативну модель радянського зразка щодо соціально-економічних змін на селі.

У другому підрозділі другого розділу „Політичне завдання формування селянина-власника, ринкової економіки та його розв'язання Адміністрацією Президента України Л. Кучми” проілюстровано еволюцію дій „верхів” у соціальній та економічній царині протягом 1994-2004 рр.

Здійснено спробу встановити місце і роль „селянського” чинника у перемозі Л. Кучми на президентських виборах 1994 р. Проаналізовано програму глави держави „Шляхом радикальних економічних реформ”, яка передбачала реалізацію плану швидкого і рішучого реформування економіки за сценарієм „шокової терапії” та створення основ ринку; з'ясовано, що їхня загальна ідеологія полягала у швидкому досягненні макроекономічної стабілізації. Зазначено, що у період першої президентської каденції Л. Кучма намагався контролювати процеси, які відбувалися в аграрному секторі на тлі комерціалізації, роздержавлення і приватизації. Обставини, коли державні інститути не могли виконувати покладені на них функції, спонукали главу держави діяти в режимі „ручного” управління і вдаватися до пауз у просуванні реформ. Простежено, що протягом 1994-2005 рр. сільське господарство України зазнавало значного тиску внаслідок політичної кон'юнктури, а крім цього, на нього накладалися болісні й деструктивні процеси, що виникали у суспільстві. За цих умов воно змушено було перебувати у стані „очікування” стабілізації, що вкрай негативно позначалося на закріпленні і подальшому прогресі тих позитивних змін, які намітилися.

Виявлено, що часта зміна моделей (ліберальної і протекціоністської) державного регулювання аграрним виробництвом ставила його в умови постійних ризиків. Спроби відмовитися від застосування адміністративних методів управління підривали основи впливу керівників районів, областей і держави на процеси перетворень, що ініціювала сама держава, і призвели до кризового стану. Парадокс досвіду України у проведенні реформ полягав у тому, що при мінімізації адміністративного впливу на певні процеси, адміністративний апарат постійно розширювався кількісно. Як результат, починалося масове зловживання службовим становищем, поглиблювалися корупційні явища.

З'ясовано мотиви Президента України Л. Кучми щодо агрополітичних рішень кінця 1990-х років. Встановлено, що глава держави намагався „прискорити” ті чи інші процеси, аби призупинити спад та стабілізувати виробництво.

Підкреслено, що в 2000-і роки аграрна стратегія продовжувала вибудовуватися політиками, які по-різному вбачали майбутнє України, процес розвитку ринкових відносин, удосконалення соціально-майнових відносин. Політичні рішення продовжували ухвалюватися під тиском обставин, що вже склалися. За умов, коли постало завдання зниження рівня продовольчої залежності України від імпорту, адміністрація Л. Кучми об'єктивно вдалася до поєднання адміністративно-командних і економічних методів управління аграрного сферою.

Встановлено, що в Україні відбувалося ігнорування закономірностей функціонування ринку, коли поєднується дія об'єктивних економічних законів і регулюється поведінка суб'єктів господарювання.

У свою чергу, проблема соціального розвитку села, хоча і називалася глобальною, але очевидно, що в політичних реаліях її відсовували на другий план. Завдання формування селянина-власника мало в більшій мірі декларативну форму і позиціонувалося, природна річ, в останню чергу. За умов державного капіталізму зробити це було практично неможливим.

У третьому підрозділі другого розділу „Політична мета збереження села і селянства Президента України В. Ющенка” авторка аксіоматично стверджує, що в наступний політичний період української державності, який пов'язується з перебуванням на посаді глави держави В. Ющенка, була зроблена спроба вирішити питання про те, яким бути українському селу і що потрібно зробити, аби селянство відчуло, що про нього турбуються. Адміністрація глави держави, визнавши необхідність кардинальних змін, проголосила 2005 і 2006 рр. „роком села”. Однак ці пропозиції не були реалізовані, а зводилися, головним чином, до виділення з Держбюджету додаткових сум на підтримку окремих програм. Такі кроки стали лише черговим добрим наміром, що не здійснився. Водночас суспільство одержало сигнал про неофіційне визнання владою необхідності зміни державної політики в цій сфері. Встановлено, що гуманістична позиція глави держави активізувала наукову і суспільно-політичну думку. Науковці закликали представників влади спільно взятися за розробку аграрної політики, аби уникнути рецидиву відсутності такої політики, оскільки в минулому безнадійно сподівалися на різного роду галузеві, функціональні та інші програми.