Становлення парламентської демократії Другої Речі Посполитої (1918-1926 років)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

УДК 94 (438) «1918/1926»

07.00.02 - всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ ДРУГОЇ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ (1918-1926 рр)

Калінчик Вікторія Олександрівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Віднянський Степан Васильович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Алекcієвець Леся Миколаївна, Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка, професор кафедри нової і новітньої історії та методики викладання;

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Зарецька Таїсія Іванівна, Інститут історії України НАН України, старший науковий співробітник відділу історії України 20-30-х рр. ХХ ст.

Захист відбудеться «27» травня 2011 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України за адресою: 01001, м. Київ. вул. М. Грушевського, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту історії України НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4.

Автореферат розіслано «26» квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, професор О.І. Гуржій



Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Демократичні зміни в сучасному українському суспільстві, що відбулись й відбуваються, призводять до переосмислення окремих проблем історичної науки. З'явилась можливість неупередженого висвітлення тих питань, які раніше фальсифікувались або досліджувались однобічно, в контексті панівної радянської ідеології. Серед таких аспектів до останнього часу перебувало становлення та функціонування парламентської демократії Другої Речі Посполитої.

Перша світова війна, розпад багатонаціональних імперій, активізація національно-визвольних рухів слов'янських народів призвели до появи на політичній карті Центрально-Східної Європи нових незалежних держав, що визначили характер свого політичного устрою як демократичного. В зв'язку з цим особливого значення набуває вивчення історії становлення й розвитку державних інститутів Польщі в 1918-1926 рр. Адже в цей період, після відновлення у 1918 р. державної незалежності, Польща розпочала створення та організацію в рамках національної держави органів державної влади й управління.

Аналіз відродження та розбудови політичної системи Польської республіки в 1918-1926 рр. не лише дозволяє поглибити знання з історії цієї держави, а й дає можливість виявити та дослідити проблеми, які виникали в період її становлення та розвитку. Досвід Польської держави, накопичений в процесі незалежного державотворення в міжвоєнний період, має певну цінність і для України, оскільки вивчення практики функціонування парламентсько-демократичного устрою країни може стати необхідним корисним досвідом при подальшому реформуванні політичної системи та демократизації всіх сфер життя українського суспільства.

Отже, наведені вище міркування визначають науково-практичну та суспільно-політичну актуальність теми, що й зумовило звернення автора до її вивчення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою наукової проблематики відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України. Робота органічно пов'язана з комплексними плановими темами - «Україна в європейському просторі у ХІХ - ХХІ століть: історичні зв'язки, проблеми та перспективи інтеграції» (державний реєстраційний номер 0106U000639) і «Європейський історичний процес і рецепції України у ХІХ - на початку ХХІ століть: джерела, напрями та суспільно-політичні впливи» (державний реєстраційний номер 0109U002366).

Об'єктом дисертаційного дослідження є історичний розвиток Другої Речі Посполитої у 1918-1926 рр.

Предметом вивчення є закономірності та особливості державотворення й конституційного становлення парламентської демократії Польщі в 1918-1926 рр.

Хронологічні межі роботи обумовлені періодом становлення та функціонування парламентської демократії Другої Речі Посполитої. Вибір верхньої межі (1918 р.) пов'язаний з початком відродження польської державності та формуванням політичної системи республіки. Установлення нижньої хронологічної межі (1926 р.) зумовлене державним переворотом в травні 1926 р., який спричинив трансформацію системи парламентської демократії та встановленням авторитарної влади.

Територіальні межі охоплюють Польщу в державних кордонах, визначених системою міжнародних договорів (Ризьким мирним договором 18 березня 1921 р. та Паризькою мирною конференцією і Радою Послів 15 березня 1923 р.)

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу виявлених історичних джерел, здобутків історіографії вивчити процес становлення та розвитку Польської Республіки, з'ясувати загальні і особливі риси та закономірності розвитку парламентської демократії в період 1918-1926 рр.

На досягнення мети спрямовані наступні наукові завдання:

проаналізувати доробок радянських, польських дослідників, а також сучасні наукові розвідки з визначеної теми сучасних українських та зарубіжних науковців, охарактеризувати й визначити повноту джерельної бази дослідження;

визначити зовнішньо- та внутрішньополітичні чинники відродження державної незалежності Польської Республіки, простежити головні етапи та періоди конституційного процесу в 1919-1921 рр.;

розкрити і охарактеризувати основні принципи Конституції Польщі 1921 р. і їх вплив на формування парламентського устрою держави;

схарактеризувати практику функціонування парламентської демократії Другої Речі Посполитої в 1921-1926 рр.;

вивчити позиції основних польських політичних партій до діючої моделі парламентської демократії, а також їх пропозицій щодо реформування політичної системи напередодні перевороту в травні 1926 р.;

охарактеризувати партійну боротьбу в Польській республіці в 20-х ХХ ст. та показати вплив суб'єктивних чинників на розвиток державно-правових інститутів;

дослідити причини й сутність конституційної кризи 1925-1926 рр. і її наслідки. польський парламентський демократія конституційний

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній уперше в українській історичній науці подано оцінку формування та розвитку польської національної державності, вказано на неоднозначність та складність процесу становлення та функціонування парламентської демократії Другої Речі Посполитої. Визначаючи новизну дослідження необхідно наголосити, що в ньому вперше:

проаналізовано наявні концептуальні підходи до вивчення теми розвитку Другої Речі Посполитої в 1918-1926 рр.;

у вітчизняний простір історичної науки залучено комплекс джерел та праць, що дозволило по-новому оцінити раніше опубліковані наукові студії;

- проаналізовано закономірності та особливості реалізації права польського народу на відродження державності та її конституційний розвиток;

- цілісно й комплексно схарактеризовано особливості формування й розвитку парламентської демократії в 1918-1926 рр.;

- на конкретно-історичному матеріалі вивчено польську модель парламентської демократії встановленої Конституцією 1921 р., зокрема державно-правові аспекти парламентської демократії і правову мотивацію учасників політичного процесу;

висвітлено роль окремих політичних та державних діячів у відродженні та конституційному будівництві Польської держави;

доведено, що складнощі функціонування парламентської демократії були зумовлені недосконало сформованими органами влади, які не змогли забезпечити нормальну роботу державного механізму.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації положення, зроблені узагальнення та висновки можуть бути використані в подальшій науковій розробці досліджуваної теми, поглиблюють знання у вітчизняній історичній науці з питань відродження та розвитку Польської Республіки у міжвоєнний період. Результати дослідження можуть бути застосовані у процесі викладання курсів з історії Польщі, слов'янознавства, а також при проведенні порівняльно-історичних досліджень історії державотворення в країнах Центральної і Південно-Східної Європи. Матеріали дисертаційної роботи можуть бути корисними для державних, громадських структур у процесі поглиблення українсько-польської співпраці на сучасному етапі.

Особистий внесок здобувачки. Висновки й узагальнення дисертації, винесені на захист, одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації обговорювались на засіданні відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України, кафедри всесвітньої історії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Окремі положення дисертаційної роботи представлено на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях «Дні науки історичного факультету - 2007» (Київ, 18-19 квітня 2007 р.), науковому семінарі, присвяченому 90-річчю завершення Першої світової війни (Черкаси, 2008 р.), V Всеукраїнських Богданівських читаннях (Черкаси, 10 грудня 2009 р.), «Дні науки історичного факультету - 2010» (Київ, 20-21 квітня 2010 р.), VІ Всеукраїнських Богданівських читаннях (Черкаси, 16 грудня 2010 р.).

Публікації. Результати роботи оприлюднено автором у восьми публікаціях, п'ять з яких опубліковано у виданнях, що визнані ВАК України як фахові з історичних наук.

Структура і обсяг роботи. Структура дисертації зумовлена її метою і завданнями. Вона складається зі вступу, списку умовних скорочень, чотирьох розділів (9 підрозділів), висновків (165 с.) та списку використаних джерел та літератури, що налічує 405 найменувань. Повний обсяг дисертації становить 206 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв'язок з науковими програмами, планами й темами, визначено об'єкт і предмет, мету й завдання, окреслено новизну та практичне значення одержаних результатів, викладено відомості про апробацію результатів наукової роботи.

Перший розділ - «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження» - складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, в яких висвітлено стан наукової розробки теми, схарактеризовано її джерельну базу, обґрунтовано методологію дослідження.

У підрозділі 1.1. «Історіографія теми» визначено три основні періоди. До першого належать наукові студії польських істориків, до другого - напрацювання радянської історіографії, до третього - дослідження сучасних українських та зарубіжних істориків.

У довоєнній польській літературі варто виділити насамперед роботи С. Кутшеби, А. Прухника, В. Конопчинського, В. Комарницького та ін. Слід зазначити, що аспекти становлення та розвитку парламентської демократії Другої Речі Посполитої отримали неоднозначні оцінки. Деякі науковці критично аналізували парламентську демократію зразка 1921 р. й характеризували її з погляду на інституційні недоліки і функціональні погрішності. Цей підхід був притаманний науковому доробку В. Комарницького. Такої ж традиції дотримувався польський історик В. Конопчинський. Будучи депутатом Сейму, він мав нагоду безпосередньо спостерігати парламентське життя й вивчати труднощі, які перешкоджали ефективному функціонуванню парламентській демократії.

Робота А. Прухника відрізняється ґрунтовною характеристикою партійної системи Польщі, ретельним аналізом співвідношення політичних сил в польських сеймах 20-30-х рр. ХХ ст., а також містить систематизовані відомості про партійні перегруповування, злиття й розколи парламентських клубів і коаліцій, висвітлення політичних подій, свідком яких він був. Причини ліквідації парламентської демократії в Польщі й встановлення режиму «санації» науковець пояснював тим, що з назріванням у першій половині 20-х рр. ХХ ст. сприятливих умов для переходу влади в руки робітничо-селянських партій, що не приховували своїх намірів здійснити кардинальні перетворення суспільного устрою, владні кола прагнули будь-якими засобами не допустити цього й пішли на відхід від демократії і встановлення диктатури, яка повинна була загальмувати цей процес.

У польській літературі кінця 40-х - першої половини 50-х рр. ХХ ст. класовий, соціальний підхід до аналізу явищ державного політичного життя став домінуючим, найбільш ґрунтовною роботою була монографія А. Гвіжджа, присвячена державно-політичному розвитку Польщі в 1919-1935 рр.

Починаючи з 60-х рр. ХХ ст., увага польських учених все більше зміщується в бік вивчення практики функціонування парламентаризму в 20-х рр. ХХ ст. Досьогодні це питання в польській історіографії вивчене достатньо повно. Добре досліджена партійно-політична система Польщі, ґрунтовно аналізувалися соціальний склад партій і їх організаційні структури, політична ідеологія, внутріпартійні і міжпартійні відносини, зв'язки з іншими суспільними організаціями. Розглядався також аспект взаємодії партійної системи з системою органів державної влади, партійний склад польських сеймів тощо.

Важливий доробок у вивченні практики функціонування парламентської демократії в Польщі в першій половині 20-х рр. ХХ ст. належить М. Петшаку. Автор ретельно проаналізував взаємодію складових елементів системи польського парламентаризму - політичних партій, представлених в парламенті, уряду й глави держави. Особливу увагу він надав впливу партійної системи Польщі на механізми функціонування інститутів парламентської республіки. Зупиняючись на функціональних недоліках парламентської системи Польщі, науковець відзначив, що на життєздатність цієї системи негативно вплинула специфіка багатопартійної системи Польської республіки.

Істотний внесок в розроблення питання становлення та розвитку парламентської демократії здійснили А. Айненкель, С. Круковський та ін.

Крах комуністичного режиму в Польщі призвів до початку нового, більш об'єктивного етапу у вивченні розвитку міжвоєнної Польщі. Ґрунтовне висвітлення суспільно-політичного життя Другої Речі Посполитої містять праці К. Кавальца, Т. і Д. Наленчів, Я. Паєвського і П. Лоссовського. Сучасні польські науковці продовжують вивчення політичної системи Другої Речі Посполитої в 1918-1926 рр. Вони намагаються осмислити причини кризи польського парламентаризму, характеризують роботу парламенту в 1922-1927 рр., роблять спробу дати оцінку політичній системі, яка була встановлена Конституцією 1921 р.

У радянській історіографії проблема державно-політичного розвитку Польщі в 20-х рр. ХХ ст. привернула увагу А. Малицького. Деякі аспекти проблеми державної системи Польщі 1921 р. висвітлювалися в роботі М. Селезньова, присвяченій історії відновлення незалежної Польської держави.

У 50-х рр. ХХ ст. вийшли узагальнюючі праці, серед яких варто виокремити «Історію Польщі», в якій розділи про політичну історію першої половини 20-х рр. ХХ ст. були підготовлені М. Мисько і А. Манусевичем. Аналізуючи причини еволюції політичного устрою в Польщі, автори дійшли висновку, що «встановлення диктатури було одним з проявів слабкості польського капіталізму й відображало глибоку гостроту класових суперечностей польської буржуазно-поміщицької держави».

У 60-х - 70-х рр. ХХ ст. у центрі уваги дослідників знаходилися проблеми робітничого, революційного й комуністичного руху в незалежній Польщі. Як радянська історіографія, так і її українські представники тенденційно подавали державотворчі процеси, перебуваючи у полоні догм і схем партійного підходу в оцінці історичного процесу. Виокремимо праці українського полоніста П. Калениченка, які були одними з небагатьох, де здійснено спробу на широкій джерельній базі проаналізувати українсько-польські відносини, соціально-економічну ситуацію та державно-політичний розвиток Польщі.

У наукових студіях 80-х рр. ХХ ст. істотна увага приділялася вивченню причин еволюції політичної системи Польщі як складової частини регіону Центральної і Південно-Східної Європи. Автори вважали, що «розклад буржуазної демократії» був пов'язаний з глибокою кризою всієї капіталістичної системи, прискорений в період загальної кризи капіталізму після Першої світової війни.

Велику увагу щодо політичної історії Польщі міжвоєнного періоду приділяла в своїх роботах І. Міхутіна. У російській історіографії її напрацювання є, мабуть, одними з небагатьох, де міститься аналіз партійно-політичної системи Польської республіки, характеристика партійної структури сеймів і практики функціонування польського парламентаризму, а також аналіз ухвал Конституції 1921 р.

У 80-х - на початку 90-х рр. ХХ ст. з'явилися роботи, присвячені історії окремих політичних партій Польщі міжвоєнного періоду. У дослідженні М. Кожокіна аналізувалися організаційна структура, ідеологія і політична орієнтація християнсько-демократичної партії.

Сучасна російська полоністика, поступово відходячи від догм марксизму та ідеологічної заангажованості, починає більш об'єктивно підходити до аналізу політичної історії Польщі в 20-30-х рр. ХХ ст. Над проблемами польської історії плідно працюють М. Булахтін, А. Гущін, Н. Жуковська, О. Лопатіна, Г. Матвєєв та ін.

Щодо української історіографії, то певні відходи від офіційної позиції в оцінці проблеми розвитку польського парламентаризму припадають на злам 80-х - 90-х рр. ХХ ст. Після розпаду СРСР науковці отримали можливість об'єктивно висвітлювати суспільно-політичні процеси. Відтак польська політична історія передсанаційного періоду все частіше почала потрапляти у поле зору українських істориків.

Значним успіхом української полоністики є синтетична праця з історії Польщі, яку опублікували Л. Зашкільняк і М. Крикун, у якій автори на основі нових джерел, здобутків історіографії та новітніх методологічних підходів розкрили різноманітні суспільні прояви життя поляків у різні історичні епохи, в тому числі і в міжвоєнний період. Автори цілком справедливо відзначають, що відродження Польської держави стало результатом багатовікової політичної традиції, державотворчих прагнень польської нації та сприятливих внутрішніх політичних і соціально-економічних чинників та міжнародної ситуації. У роботі подано аналіз політичної специфіки Другої Речі Посполитої, розкрито особливості функціонування республіки в 1918-1926 рр., визначено причини політичної кризи 1925-1926 рр. та травневого перевороту 1926 року.

Питання відродження Польщі, основних етапів її розвитку, зовнішньополітичної діяльності найбільш повно висвітлено в студіях Л. Алексієвець. У значному науковому доробку авторки, перш за все, необхідно виокремити монографічне дослідження «Польща: утвердження незалежної держави 1918-1926», яке стало першим у вітчизняній історіографії комплексним вивченням особливостей відродження національної державності та формування суспільно-політичного устрою Другої Речі Посполитої. Вона чітко виділяє причини, котрі сприяли відродженню незалежності Польщі в 1918 році, окреслює проблеми творення конституційних засад державності та характеризує практику функціонування парламентської демократії в 1918-1926 рр. У монографії Л. Алексієвець подається оригінальне трактування процесу еволюції парламентської системи Польщі в міжвоєнний період. На думку автора, політичний режим «санації» завжди зберігав демократичний характер, а після травневого перевороту політична система країни була змінена не стільки структурно, скільки функціонально.

Серед новітніх здобутків українських істориків варто виділити дослідження Ю. Макара, О. Красівського, В. Ярового, Т. Зарецької, М. Литвина, М. Гетьманчука, З. Баран, А. Присташа, С. Бочарова, О. Паславської.

Окремі аспекти проблеми становлення польської державності розкривають у своїх працях американські дослідники. Серед головних виокремимо монографії П. Вандича та Дж. Ротшильда, в яких прослідковується еволюція політичної системи Польщі від слабкого парламентаризму до авторитарної системи.

Аналіз історіографії засвідчує, що в науковій літературі немає спеціальної студії, присвяченої вивченню парламентської демократії Другої Речі Посполитої у визначених хронологічних межах, чим і зумовлене звернення дисертантки до цієї теми.

У підрозділі 1.2. - «Джерельна база дослідження» - зазначено, що основу дисертації становить комплекс документальних матеріалів, які можна умовно диференціювати на архівні (неопубліковані) й опубліковані.

Під час наукового пошуку автором було проаналізовано документи, що зберігаються в Російському державному архіві соціально-політичної історії (Москва). У фонді 495 «Исполком Коминтерна» зберігаються рапорти урядовців і матеріали польської преси за період 1919-1920 рр. Архівні матеріали дозволяють істотно розширити уявлення про міжпартійні й внутрішньопартійні відносини Польщі в період 1919-1920 рр., які впливали на процес ухвалення Конституції. Серед значної кількості звітів, статистичних даних, зауважень щодо політичної ситуації в Польській державі, особливий інтерес становлять копії протоколів засідань конституційної комісії Законодавчого сейму, які дають можливість ознайомитися з позиціями урядів, а також політичних партій з таких важливих проблем державно-політичного устрою Польщі, як обрання президента, структури парламенту, повноваження органів законодавчої і виконавчої влади. Крім того, у фонді містяться цінні відомості про фінансову, соціальну-економічну ситуацію в Польщі досліджуваного періоду.

У Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО) серед документів фонду 1 «Центральний комітет Комуністичної партії України. Відділи Центрального комітету КП(б)У», фонду 6 «Документи ЦК КПЗУ» та фонду 269 «Колекція документів «Український музей у Празі» зберігаються матеріали щодо діяльності польських політичних партій, соціально-економічного, політичного, військового становища Польщі у міжвоєнний період. За матеріалами фондів можна простежити перебіг політичної еволюції парламентської демократії, назрівання політичної кризи в Польській державі в 1925-1926 рр.

У Центральному державному історичному архіві у Львові опрацьовано фонд 146 «Галицьке намісництво», фонд 205 «Прокуратура апеляційного суду у Львові», фонд 392 «Українська парламентська репрезентація у польському сеймі». Документальні джерела, що зберігаються у фондах, висвітлюють стан суспільно-політичного життя у період відновлення Польської Республіки та дають можливість розглянути особливості політичної та соціально-економічної ситуації, вивчити діяльність польських урядів, державних і громадських діячів у виробленні внутрішньої та зовнішньої політики.

У державних архівах Львівської (Ф. 1 Львівське воєводське управління) та Тернопільської областей (Ф. 30 «Окружні виборчі комісії по виборах депутатів до польського сейму і сенату», Ф. 231 «Тернопільське воєводське управління», Ф. 274 «Тернопільська воєводська команда державної поліції») виявлено значний масив документів, які ілюструють політичну та соціально-економічну ситуацію в Другій Речі Посполитій періоду парламентської демократії 1918-1926 рр., ставлення українського населення до польської влади, конституції, виборів до сейму та сенату. Цінними є донесення воєводських та повітових старост, в яких відображено суспільно-політичні настрої населення.

Серед інших джерел, опрацьованих під час роботи, вагоме місце посідають опубліковані документи, які диференційовано на кілька груп: 1) стенографічні звіти засідань Законодавчого сейму і сейму першого скликання, 2) проекти законодавчих актів та прийняті законодавчі акти (зокрема Конституція 1921 р. та виборче законодавство), 3) періодичний друк і публіцистика, 4) опубліковані спогади й щоденники.

Найбільшу цінність мають стенографічні звіти засідань Законодавчого Сейму (1919-1922 рр.) та сейму першого скликання (1922-1927 рр.). На основі виступів депутатів можна ознайомитися з обґрунтовуванням позицій партій з питань державного устрою Другої Речі Посполитої в 1918-1921 рр. Опрацьовані матеріали дають можливість вивчити, як відбувалося вироблення остаточних рішень з питання ухвалення Конституції і прослідкувати чинники, що діяли в процесі ухвалення Основного закону.

У стенографічних звітах засідань Сейму першого скликання (1922-1927 рр.) міститься інформація щодо критики партійними діячами системи польського парламентаризму та конструктивні пропозиції щодо його реформування в 1925-1926 рр.

У дисертації використані матеріали центральної преси провідних польських політичних партій в період роботи сейму першого скликання. Матеріали й резолюції партійних з'їздів, а також засідань керівних органів політичних об'єднань, що публікувалися в цих джерелах, статті відомих політичних діячів, ідеологів і публіцистів даних партій дають можливість з'ясувати питання їхнього бачення причин виникнення труднощів у функціонуванні парламентської системи, дозволяють прослідкувати процес реалізації підходів до подолання кризи парламентської демократії, а також встановити загальні риси й специфіку позицій різних політичних сил з окреслених питань.

У роботі використано також джерела особистого походження, які, незважаючи на їхній суб'єктивний характер, сприяють об'єктивному висвітленню та персоніфікації подій. Вельми цікава робота вченого і політика М. Бобжинського про початковий період існування незалежної Польської держави. Вона дозволяє скласти більш повне уявлення про концепцію державно-політичного устрою Польщі, яка знайшла відображення в проекті Конституції експертної комісії, яку очолював автор.

Цінними є оцінки парламентської системи 1918-1926 рр. Е. Дубановича, який був політичним діячем, очолював Конституційну комісію, депутатом сейму, обраного в 1922 р., тобто міг оцінювати польську парламентську модель не тільки як учений, але і як політик-практик.

Опрацьована джерельна база дозволяє належним чином обґрунтувати теоретичні положення й сформулювати узагальнення, концептуально викладені в дисертації.

У підрозділі 1.3 «Теоретико-методологічні основи дослідження» визначено, що методологічну основу дисертації становить сукупність загальнонаукових принципів і методів пізнання, використання яких спрямоване на об'єктивне, усебічне висвітлення подій, фактів, явищ: принципи об'єктивності, системності, плюралізму. Їхнє застосування зорієнтувало автора на комплексний підхід до опрацювання поставленої проблеми, неупередженість оцінок, розкриття історичних закономірностей, установлення причинно-наслідкових зв'язків.

Названі методологічні принципи обумовили й адекватний їм методологічний інструментарій. Поряд із використанням у дисертації загальнонаукових методів дослідження (індуктивного та дедуктивного) провідне місце належить спеціально-історичним (порівняльно-історичному, історико-системному, ретроспективному методам).

У другому розділі - «Становлення польського парламентаризму в 1918-1920 рр.», що структурно складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, аналізується процес відродження польської державності в 1918 р. та досліджуються основні етапи роботи Законодавчого сейму щодо вибору форми державного устрою та прийняття відповідних документів, які мали юридично закріпити цю модель.

У підрозділі 2.1. «Польське питання в політиці провідних європейських держав в 1917-1918 рр. та відновлення незалежності Польщі» доведено, що поштовхом до нової боротьби польського народу за незалежність стала Перша світова війна, що мала безпосередній вплив на долю Польщі.

Послідовно відстежується еволюція ідеї незалежності Польської держави та залежність її реалізації від позицій Центральних держав - Німеччини і Австро-Угорщини - та країн Антанти - Франції, Англії та Російської імперії. «Польське питання» від початку війни перебувало в полі зору воюючих країн, які намагалися використати державницькі домагання поляків у власних інтересах. Відношення європейських країн до вказаної проблеми поступово еволюціонувало від обіцянок широкої автономії в 1914-1916 рр., «самостійної держави» в 1916-1917 рр. та створення незалежної Польщі в 1917-1918 рр.

Вказано, що важливе значення для процесу відновлення національної державності Другої Речі Посполитої мала діяльність польських організацій як всередині країни, так і за її межами. На завершальному етапі Першої світової війни склались умови для розбудови державних структур і на польських землях почали утворюватися перші урядові осередки. Вирішальне значення для становлення польської державності мав маніфест Регентської Ради до польського народу від 7 жовтня 1918 р., який заклав максимально сприятливі умови для становлення державно-політичного устрою Польської держави. Скориставшись сприятливою міжнародною ситуацією, 11 листопада 1918 р. Ю. Пілсудський за підтримки патріотичних сил проголосив відновлення незалежності Другої Речі Посполитої.

У підрозділі 2.2. «Розробка попередніх проектів Конституції (січень - липень 1919 рр.)» висвітлено політико-правові аспекти становлення державності Польщі. На основі декрету «Про найвищу представницьку владу Польської Республіки» від 22 листопада 1918 р., що став фактично першою тимчасовою конституційною нормою незалежної держави, Ю. Пілсудський отримав найвищу владу в країні і став Тимчасовим Начальником Держави з правом скликання Законодавчого сейму, звільнення уряду, затвердження чи скасування урядових законопроектів і бюджету, призначення вищих посадових осіб тощо. Важливу роль в інституалізації польської держави мали проголошені 28 листопада 1918 р. Декрет про виборчий закон та призначення на 26 січня 1919 р. виборів до Законодавчого сейму, який мав визначити політичний устрій країни і провести суспільні реформи.

Робота над Конституцією Польщі розпочалася відразу після здобуття незалежності країни. У січні 1919 р. розпочалися перші напрацювання проектів Основного закону в створеному Конституційному бюро при Президії Ради Міністрів. До початку роботи Законодавчого сейму бюро підготувало три проекти Конституції («американський», «французький», «народний»), які було передано до спеціальної комісії «Анкети для оцінки проектів Конституції», для опрацювання єдиного проекту.

Після скликання сейму була створена Конституційна комісія, в яку увійшли провідні політичні партії. Тобто, для роботи над Конституцією було створено два органи - урядову «Анкету» та сеймову Конституційну комісію. Суперечки між урядом та сеймом в процесі опрацювання конституційних проектів зумовили внесення до Конституційної комісії також і партійних проектів Основного закону, що ще більш ускладнило конституційний процес. Зауважимо, що всі проекти, подані представниками різних політичних сил, багато в чому відрізнялися один від одного, але всі вони без винятку ґрунтувалися на принципах парламентської демократії.

У підрозділі 2.3. «Творення конституційних основ парламентської моделі державності (осінь 1919 - липень 1920 рр.)» - зазначено, що процес опрацювання Основного Закону Польської держави виявився складним і тривалим. У вересні 1919 - липні 1920 р. Конституційна комісія продовжила роботу над текстом польської Конституції. Восени 1919 р., прийнявши за організаційну основу всі попередні напрацювання, було підготовлено проект Основного закону, який візував парламентське правління. Проте, й надалі продовжували точитися суперечки навколо питань виборів президента та меж його компетенції, будови парламенту, власності та національних меншин. Найбільш дискусійними виявилися питання обрання глави держави (шляхом всенародних виборів чи парламентського обрання) та організації парламенту (одно- чи двопалатний). ППС, НПР та людівці були прихильниками однопалатного сейму та обрання президента народом. Натомість правоцентристські партії (ЗЛН, християнські демократи, Народно-національне об'єднання) виступали за двопалатний парламент та парламентське обрання президента. Тож партійні розбіжності, ускладнення на радянсько-польському фронті влітку 1920 р. не дозволили завершити роботу над Конституцією.

У третьому розділі - «Практика функціонування парламентської демократії в 1921 - 1926 рр.» подано аналіз функціонування системи парламентської демократії в 1921-1926 рр. У підрозділі 3.1. «Конституційний компроміс та прийняття Конституції 1921 р.» - розглядаються процеси доопрацювання та прийняття Основного закону Другої Речі Посполитої. Конституція 17 березня 1921 р., враховуючи світовий правовий досвід (французький і американський) та національну політичну традицію, закріпила суспільно-політичний устрій парламентської демократії та заклала законодавчі основи для розбудови держави з чіткою визначеністю компетенції її структурних елементів. Вона на певний період стабілізувала внутрішню структуру Польської республіки, ставши логічним підгрунттям утвердження незалежності й конституційності Польської держави.

Повноваження парламенту за Березневою Конституцією поділялися на законодавчі (прийняття загальнообов'язкових нормативних актів), контрольні (здійснення контролю над урядом), конституційні (зміна і перегляд Конституції) та виборні (обрання Сеймом і Сенатом, об'єднаних в Національні Збори, Президента Речі Посполитої).

Конституція 1921 р. передбачала повне розмежування повноважень між Сеймом і Сенатом, які не були рівноправними, оскільки Сенат не володів правом законодавчої ініціативи, не міг вимагати скликання ні Сейму, ні Сенату, не був наділений правом створювати надзвичайні парламентські комісії для розслідування особливо важливих справ, отже, власне не був верхньою палатою парламенту в звичному розумінні цього слова, внаслідок чого йому відводилася другорядна роль.

Об'єднані у Національні Збори Сейм і Сенат абсолютною більшістю голосів обирали Президента терміном на 7 років. Відповідно до ст. 42 Конституції до його компетенції належало формування уряду (Ради Міністрів), скликання, закриття та відкладання чергових та надзвичайних сесій обох парламентських палат, видання указів, розпоряджень, наказів і заборон, які стосувалися виконавчої влади.

Конституція 1921 р. свідомо обмежила повноваження Президента щодо дострокового розпуску парламенту й позбавлення його права «вето». Кожне рішення Президента вимагало підтвердження Прем'єр-Міністра і галузевого міністра. Будучи верховним головнокомандувачем Збройних Сил Польщі, він не міг виконувати ці функції під час війни. Обмеження компетенції Президента Березневою Конституцією виражало прагнення певних політичних сил Польщі до встановлення слабкої президентської влади, що було спрямовано проти особи Ю. Пілсудського як потенційного кандидата на пост глави держави.

Підрозділ 3.2. «Специфіка політичного життя польської держави в 1922-1926 рр.» - присвячено розвитку політичного життя Другої Речі Посполитої під час діяльності сейму першого скликання. У роботі відзначається, що його діяльність багато в чому визначалася партійною роздробленістю, слабкістю позицій центру. Істотною особливістю сейму першого скликання було те, що якщо Законодавчий сейм за своїм національним складом був в основному польським, то в сеймі першого скликання значним було представництво національних меншин (єврейські фракції (7,9%), українські фракції (5,7%), німецька фракція (3,7%), білоруська фракція (2,4%), що становило 20% місць в сеймі, що було на 16% більше, ніж в період роботи Законодавчого сейму.

Таким чином, співвідношення сил в парламенті, з одного боку, виключало можливість створення уряду, що спирався на партії близької політичної орієнтації, що мало місце в попередній період (зокрема, уряд Л. Скульського засновувався на центристських фракціях). З другого боку, умови для створення коаліційного правління ускладнювалися наявністю значного представництва національних меншин, ставлення до угоди з якими в польських партій було неоднозначним. Відсутність у парламенті політичної більшості ускладнювала розробку єдиних принципів державної політики, яка б охоплювала вузлові проблеми економічного, громадського і політичного життя. Законодавча політика держави базувалася на прийнятті компромісних рішень, які були результатом взаємних поступок політичних угруповань, що репрезентували інтереси різних блоків і соціальних прошарків польського суспільства.

У четвертому розділі - «Криза парламентської системи в Польщі в 1925-1926 рр.» розглядаються причини нестабільності механізму парламентської демократії в 1925-1926 р., що в подальшому призвели до державного перевороту в травні 1926 р. та поступового переходу Другої Речі Посполитої до авторитарних методів управління.

У підрозділі 4.1. «Спроби зміни конституції та виборчого законодавства в 1925-1926 рр.» - подається аналіз конкретних планів реформи парламентської демократії, сформульованих частиною політичних партій. Проблеми функціонування політичної системи зумовили пошук шляхів подолання політичної кризи в кінці 1924 - на початку 1926 рр. За реформування парламентської демократії виступали практично всі польські політичні діячі, вважаючи це необхідним кроком для ліквідації політичної нестабільності та створення дієвого політичного механізму Другої Речі Посполитої. На початку 1925 р. польські політичні партії розпочали пошук такої моделі парламентської демократії, яка б могла забезпечити більш стабільний розвиток. На початку 1926 р. плани зміни державної моделі набули форми конкретних проектів. За своїм змістом пропозиції політичних партій знаходилися в рамках демократії і не припускали відмови від парламентаризму. В проекті Національно-християнської партії передбачалося при збереженні пропорційної системи створити єдиний загальнодержавний виборчий округ та встановлення «виборчого бар'єру» для тих партій, які не набрали 100 тис. голосів виборців.

З прийняттям такого виборчого закону пов'язувалося створення нового механізму розпуску парламенту. Християнськими демократами було підготовлено проект зміни статті 26, за якою Президент міг без згоди 3/5 сенату розпустити парламент власним розпорядженням, схваленим прем'єр міністром. Цей проект було підтримано ННС, ПСЛ-«Пяст», НПР.

У підрозділі 4.2. «Травневий переворот Ю. Пілсудського та поступова трансформація основ парламентського устрою» розглядаються чинники, які спричинили урядовий переворот 12-14 травня 1926 р. та зумовили трансформацію режиму парламентської демократії. Вказується, що невдоволеність парламентською демократією посилилася в 1925 - на початку 1926 рр. Особливо критикувалася парламентська система 1921-1926 рр. позначена політичною роздробленістю Сейму. Відсутність у парламенті політичної більшості ускладнювала укладання єдиних принципів державної політики, яка б охоплювала вузлові проблеми економічного, громадського й політичного життя. Законодавча політика держави базувалася на прийнятті компромісних рішень, які були результатом взаємних поступок політичних угруповань, що репрезентували інтереси різних блоків і соціальних прошарків польського суспільства.

Поглиблення політичної кризи та часті зміни урядів, різке погіршення наприкінці 1925 - на початку 1926 р. економічного становища держави, кризові явища в збройних силах, відсутність сталих традицій парламентаризму, загострення національного питання створили сприятливу атмосферу для державного перевороту, очолюваного Ю. Пілсудським. Травневий переворот 1926 р. обмежив демократично-парламентські основи у розвитку Другої Речі Посполитої і започаткував процес поступового переходу до авторитарної влади.

Після встановлення режиму «санації» розпочалася поступова трансформація режиму парламентської демократії. У серпні 1926 р. було прийнято поправки до чинної Конституції («серпнева новела»), які змінили компетенції органів державної влади. Було суттєво розширено повноваження президента, який отримав право розпускати сейм та сенат.

Унаслідок проведеного дослідження автор виносить на захист такі положення та висновки:

Аналіз стану наукової розробки теми засвідчив, що вона не була предметом спеціального вивчення. Залучена до роботи джерельна база є достатньо репрезентативною для досягнення поставленої мети та вирішення дослідницьких завдань.

У ході Першої світової війни в Східній Європі на фоні розпаду колишніх імперій відбувалися процеси національно-державного відродження, створювалися нові незалежні країни, однією з яких була Польща. Суперництво європейських країн за «прихильність» поляків посприяло тому, що національна політична еліта змогла зайняти таку позицію, яка зробила можливим реалізацію власного бачення майбутнього своєї країни. Проголошення 11 листопада 1918 р. незалежності Польської держави стало закономірним наслідком державотворчих домагань польської нації. Відновлення та розбудова польської державності відбувалися в складних соціально-екномічних та політичних умовах (країна зазнала значних руйнацій під час Першої світової війни, військового конфлікту з Радянською Росією в 1919-1921 рр.), які відволікали національні сили від розбудови політичної системи Другої Речі Посполитої.

Прийняттю Березневої Конституції, як і утвердженню основних суспільно-політичних положень щодо майбутнього польського суспільства, передувала гостра ідейна боротьба в Законодавчому сеймі та країні. Зважаючи на те, що підготовка Конституції вимагала тривалого обговорення, сейм прийняв «Малу Конституцію» - закон про тимчасову організацію влади, і на Ю. Пілсудського було покладено подальше виконання обов'язків начальника держави. Проте, державна влада концентрувалася в руках Законодавчого сейму, якому надавалась суверенна влада. Сеймові підпорядковувалися всі органи виконавчої влади, начальник держави, міністри. Головне завдання Законодавчого сейму полягало в прийнятті Конституції.

У роботі Законодавчого сейму над Основним законом країни варто виокремити три періоди: січень - липень 1919 р.- розробка попередніх проектів Конституції, вересень 1919 - липень 1920 р. - робота і пошук компромісу в Конституційній комісії, липень 1920 - березень 1921 р. - парламентська дискусія і прийняття Конституції. На першому етапі було напрацьовано сім конституційних проектів, всі вони без винятку ґрунтувалися на принципах парламентської демократії. Основні суперечки точилися навколо питань виборів президента та меж його компетенції, будови парламенту, власності та національних меншин. У ході роботи Законодавчого сейму над встановленням засад державного устрою Польщі зіткнулися не тільки різні бачення державно-політичного устрою країни, але і позначилися різні підходи щодо організації суспільного устрою в цілому. Різні, деколи, прямо протилежні орієнтації і цілі парламентських фракцій створювали великі складнощі в процесі розробки Основного закону. Однак, в умовах політичного протистояння більшість фракцій Законодавчого сейму підтримали концепцію встановлення в Польщі парламентської форми правління, вважаючи її найбільш відповідною польським умовам.

У ході другого періоду політичні сили в Конституційній комісії, прийнявши за організаційну основу всі попередні напрацювання, підготували проект Основного Закону. Але партійні розбіжності, ускладнення на радянсько-польському фронті влітку 1920 р. не дозволили завершити роботу над Конституцією. Під час третього етапу - політичні сили в Конституційній комісії та сеймі змогли досягти компромісу і прийняти 17 березня 1921 р. Основний закон Польської держави. Березнева Конституція оформила інститути парламентської демократії, завершила формування Другої Речі Посполитої та створила умови для стабілізації внутрішньополітичного життя. Особливістю прийнятої моделі була надмірна концентрація повноважень у частини найвищого органу влади країни - нижньої палати парламенту (сейму).

Парламентська демократія запроваджена Конституцією 1921 р. у політичних умовах Польщі виявилась неефективною. В обраному в 1922 р. сеймі не було стійкої більшості. Сейм, маючи в своєму розпорядженні всю повноту влади, виявився не здатним її здійснювати за допомогою парламентських урядів і був вимушений вдатися до концепції позапарламентських кабінетів. Найбільш показовим у цьому сенсі є майже дворічне існування позапарламентського уряду В. Грабського, що багато зробив для зміцнення польської державності, однак не зміг зупинити падіння авторитету парламенту в очах суспільства.

Проблеми функціонування демократичної системи породжували розчарування в парламентаризмі, які використовувалися антидемократичними силами в країні. Разом з тим наявні труднощі підштовхували до вироблення нових рішень, стимулювали пошук такої моделі парламентської демократії, яка б могла забезпечити більш стабільний розвиток держави. На початку 1926 р. плани реорганізації державної моделі приймають форму конкретних проектів. За своїм змістом пропозиції політичних партій знаходилися в рамках демократії і не припускали відмови від парламентаризму.

Часта заміна урядів у 1923-1926 рр., а також непродумана економічна політика держави в зазначений період, призвели до гострої політичної кризи, що супроводжувалася кризою в армії. В цих умовах Ю. Пілсудський вирішив скористатися загальним невдоволенням, щоб повернутися до влади, після державного перевороту 12-14 травня 1926 р. в країні було здійснено перехід від парламентської демократії до авторитарної влади.



Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Калінчик В.О. Становлення політичної системи Другої Речі Посполитої / В.О. Калінчик // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки / Відп. ред. С.В. Віднянський. - Вип. 14: Міжвідомчий збірник наукових праць. - К.: Інститут історії України НАН України, 2005. - С. 255-279.

2. Калінчик В.О. До питання конституційного творення в Другій Речі Посполитій 1919-1921 рр. / В.О. Калінчик // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки / Відп. ред. С.В. Віднянський. - Вип. 15: Міжвідомчий збірник наукових праць. - К.: Інститут історії України НАН України, 2006. - С. 114-122.

3. Калінчик В.О. Еволюція позиції європейських держав у питанні відродження незалежності Польщі в 1914-1919 рр. / В.О. Калінчик // Проблеми балканістики, сходознавства та міжнародних відносин: Збірник наукових праць пам'яті доктора історичних наук, професора Пархомчука Станіслава Максимовича / Відп. ред. В.А. Смолій. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2007. - С. 68-74.

4. Віднянський С.В., Калінчик В.О. Українсько-польські відносини 1917-1926 рр.: сучасна історіографія проблеми / С.В. Віднянський, В.О. Калінчик // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. - Луцьк, 2007. - Вип. 1. - Серія: Історичні науки. - С.44-51.

5. Калінчик В.О. Специфіка політичного життя Другої Речі Посполитої в 1922-1926 рр. / В.О. Калінчик // Вісник Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького / Відп. ред. В.В. Масненко. - Вип. 192. - Серія: Історичні науки. - Черкаси, РВВ ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2010. - С. 122-128.

Матеріали наукових конференцій

6. Калінчик В.О. Польсько-німецьке протистояння на Паризькій мирній конференції 1919 р. (дискусії щодо кордону) / В.О. Калінчик // Дні історичної науки історичного факультету - 2007. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції: матеріали доповідей та виступів. - К., 2007. Вип. 1. Секція: нова та новітня історія зарубіжних країн. - С. 31-34.

7. Калінчик В.О. Спроби зміни конституції та виборчого законодавства в Другій Речі Посполитій у 1925-1926 рр. / В.О. Калінчик // Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції молодих учених, присвяченої 65-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. - Вип. ІІІ. - В 3-х т. - Т. 3. - К.: КНУ імені Т. Шевченка, 2010. - С. 187-190.

8. Калінчик В.О. Українсько-польські стосунки 1917-1926 рр. в українській еміграційній та радянській історіографії / В.О. Калінчик // Записки Осередку Наукового товариства імені Шевченка у Черкасах: Праці історико-філософської секції / За ред. В.В. Масненка. - Т. ІІ. - Черкаси: Осередок НТШ у Черкасах, 2009. - С. 58-63.



Анотація

Калінчик В.О. Становлення парламентської демократії Другої Речі Посполитої (1918-1926 рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Інститут історії України НАН України. - Київ, 2011.

Дисертацію присвячено малодослідженій, актуальній науковій проблемі. На підставі аналізу наукової літератури, архівних документів та нормативно-правових актів досліджено процес становлення та функціонування парламентської демократії ІІ Речі Посполитої в 1918-1926 рр. Проаналізовано політико-правові передумови відродження Польської Республіки після Першої світової війни. Простежено конституційний процес в 1919-1921 р. та розкрито передумови прийняття Конституції Польщі 17 березня 1921 р. З'ясовано особливості функціонування встановленого Конституцією режиму парламентської демократії, виокремлено причини й сутність конституційної кризи 1921-1926 рр. та спроби її подолання провідними політичними силами в 1925-1926 рр. Доведено, що проблеми політичного розвитку Польської держави в 1921-1926 р. створили передумови для поступової трансформації парламентської демократії та встановлення авторитарної влади.

Ключові слова: відродження державності, парламентська демократія, Друга Річпосполита, політична криза, травневий переворот, трансформація парламентського устрою.



Аннотация

Калинчик В.О. Становление парламентской демократии Второй Речипосполитой (1918-1926 гг.) - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - Всемирная история. - Институт истории Украины НАН Украины. - Киев, 2011.

Диссертация посвящена малоисследованной, актуальной научной проблеме. На основании анализа научной литературы, архивных документов и нормативно-правовых актов исследовано процесс становления и функционирования парламентской демократии ІІ Речи Посполитой в 1918 - 1926 гг. Проанализированы политико-правовые предпосылки возрождения Польской Республики после Первой мировой войны. Исследован конституционный процесс в 1919-1921 гг., раскрыты предпосылки принятия Конституции Польши 17 марта в 1921 г. Выяснены особенности функционирования установленного Конституцией режима парламентской демократии, выделены причины и сущность конституционного кризиса 1921-1926 гг. и попытки его преодоления ведущими политическими силами в 1925-1926 гг. Установлено, что проблемы политического развития Польского государства в 1921-1926 г. создали условия для постепенной трансформации парламентской демократии и установления авторитарной власти.

Ключевые слова: возрождение государственности, парламентская демократия, ІІ Речь Посполитая, политический кризис, майский переворот, трансформация парламентской системы.



Summary.

Kalinchyk V.O. Formation of Parliamentary Democracy in II Richpospolita. 1918 - 1926. - The Manuscript.

...