Феномен "жіночого століття" в російській історіографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 930.1:326.1(470+571)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Спеціальність 07.00.02 - Всесвітня історія

Феномен «жіночого століття» в російській історіографії

Медведська Людмила Євгенівна

Київ - 2011

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі історії Росії історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Мордвінцев В'ячеслав Михайлович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії Росії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Казьмирчук Григорій Дмитрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії для гуманітарних факультетів

кандидат історичних наук, доцент Машкін Олександр Миколайович, Інститут історії України Національної академії наук України, старший науковий співробітник відділу історії України ХІХ - поч. ХХ ст.

Захист відбудеться «06» червня 2011 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349)

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий «27» квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,кандидат історичних наук, доцент кафедри етнології та краєзнавства Г.М. Казакевич.

Загальна характеристика роботи

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел і літератури. Обсяг основного змісту дисертації становить 198 с. Список використаних джерел та літератури нараховує 278 найменувань (28 с.).

Вступ. Актуальність дослідження. Політична історія Росії XVIII ст. відзначається унікальною особливістю - носіями верховної влади у країні тривалий час були жінки. 1725 р. для Російської імперії ознаменував початок так званої епохи «царства жінок» Валишевский К. Царство Женщин / К. Валишевский. - М. : Терра - Книжный клуб, 2004. - С. 1. - згодом цей термін, вжитий К. Валішевським, оформився в російській історіографії у поняття «жіночого століття» для визначення періоду в історії держави, яку протягом близько 70-ти років очолювали жінки. Жіночі самодержавні правління XVIII ст. як безпрецедентний приклад зосередження абсолютної влади в руках представниць жіночої статі відіграли величезну роль у концептуальному переосмисленні взаємозв'язку «жінка і влада». Безумовно, зміна гендерних ролей на престолі держави, глибоко патріархальної протягом багатьох століть - явище феноменальне в російській історії. І дослідження природи цього феномену простежується як в історичній думці дореволюційної Росії, так і в модерній російській історіографії.

Дисертаційна робота присвячена вивченню проблеми виникнення та становлення феномену «жіночого століття» у працях російських істориків XVIII - XXI ст. як унікального явища в історії держави і суспільства тогочасної Російської імперії. Основна увага у даному дослідженні зосереджена на відслідковуванні основних питань, порушених російськими істориками стосовно характеру жіночих самодержавних правлінь у тогочасній Росії, з метою виявлення чинників, що впливали на оцінки тієї епохи дослідниками різних періодів. Вибір проблематики дисертаційного дослідження пояснюється відсутністю цілісної картини стосовно трактування епохи «жіночого століття» в контексті загальної історії Росії через розбіжності у її оцінках в російській історичній думці. Розгляд на матеріалах російської історіографії проблеми зародження та становлення феномену жіночих самодержавних правлінь дозволяє синтезувати різноманітні оцінки цього явища у російському науковому світі. Такий синтез є важливим для подальшої кристалізації поняття «жіночого століття» як терміну, що має міждисциплінарний характер. Це, насамперед, пов'язано із характерним гендерним «забарвленням» даного періоду російської історії, що робить його важливим об'єктом дослідження історичної фемінології.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах науково-дослідної теми «Історія української державності нової та новітньої доби» (державний реєстраційний номер 06 БФ 046-01), включеної до тематичного плану історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження виступає сукупність оцінок в російській історіографії XVIII - XXI ст., даних як самим жінкам-самодержицям, так і тим явищам, що безпосередньо впливали на формування історіографічних образів самих правительок та періодів їх царювань.

Предмет дослідження визначається як трансформація та коригування історіографічних кліше стосовно епохи «жіночого століття» у моделі трактування російськими істориками поведінкових мотивів жінок на престолі.

Хронологічні межі дослідження коливаються в діапазоні від другої половини XVIIІ ст. до першого десятиріччя ХХІ ст. Нижня хронологічна межа зумовлена появою історичної роботи князя М. Щербатова, у якій ми вперше знаходимо оцінки як жіночих самодержавних правлінь, так і постатей, що їх уособлювали. Верхня хронологічна межа умовно обмежується поч. ХХІ ст. Під поняттям «жіночого століття» у даному дослідженні розуміється період із кін. XVII ст. до 1761 р. Адже усі процеси зародження та становлення «жіночого століття» були завершені ще до початку правління Катерини ІІ, історіографічний аналіз царювання якої може бути проведений лише в рамках окремого дослідження.

Метою дослідження є виявлення тенденцій та причин формування образу «жіночого століття» та його основних складових у російській історичній думці XVIII - XXI ст. на основі аналізу комплексу історіографічних джерел. Це надає можливість зрозуміти процес формування поняття «жіночого століття» в російській історіографії як терміну політичної історії Росії та інших дисциплін. Відповідно до визначеної мети у даному дослідженні поставлено наступні завдання:

- визначити рівень наукової розробки теми в історіографії та проаналізувати джерельну базу дослідження;

- простежити витоки зародження феномену «жіночого століття» в кінці XVII ст. на матеріалах російської історіографії;

- відтворити перебіг російської наукової думки щодо зміни становища жіноцтва в Росії як одну із передумов появи жінок-самодержиць;

- з'ясувати на матеріалах російської історіографії роль Петра І у трансформації образу російської жінки, її вплив на становлення феномену «жіночого століття»;

- провести порівняльний аналіз історіографічних портретів російських правительок досліджуваного періоду;

- розкрити механізми здобуття влади майбутніми самодержицями на основі поглядів російських істориків та з'ясувати, які форми політичної участі констатували дослідники за тогочасними жінками при владі;

- виокремити найбільш типові для російської історичної науки стереотипи стосовно жінок-самодержиць та виявити причини їх виникнення;

- окреслити основні проблеми та дискусійні питання інтерпретації епохи «жіночого століття».

Методологічною основою дисертації є принцип історизму, тобто оцінки епохи «жіночого століття» розглядаються у роботі в контексті загальної історіографії російської монархії, а також принцип системності, де історіографічний образ правління кожної самодержиці являє собою певну систему з характерними лише для неї особливостями. У дисертаційному дослідженні застосовуються також такі історичні методи: історико-генетичний, який у даному випадку орієнтований на послідовне розкриття особливостей дослідження та оцінювання російськими істориками заявленої проблематики, а також обставин, що впливали на ці процеси; історико-порівняльний, який у даній роботі використовується для співставлення та порівняльного аналізу поглядів російських дослідників; проблемно-хронологічний метод у дисертаційному дослідженні представлений тим, що історіографічний образ правління кожної самодержиці виділений у роботі як окрема проблема, кожна з яких розглядається у хронологічній послідовності, відповідно до порядку їх царювання.

Наукову новизну дисертації визначає мета, предмет і завдання самого дослідження, що являє собою першу цілісну роботу із вивчення гендерних особливостей феномену жіночих самодержавних правлінь в оцінках російських істориків XVIIІ - XXI ст. У дисертації вперше представлений історіографічний образ періоду жіночих самодержавних правлінь як самостійний предмет дослідження, який має свої типові особливості. Епоха «жіночого століття» досі розглядалася як складова історіографічно «визнаної» епохи двірцевих переворотів, що, у свою чергу, вивчалася у контексті політичної історії Росії. У даній роботі представлена спроба відтворення на матеріалах російської історіографії характеру тієї епохи не стільки у контексті політичної історії, скільки крізь призму психологічної та гендерної історії й історичної фемінології. На перший план у процесі дослідження висунуто не суспільно-політичні обставини жіночих царювань, роль яких досі трактувалася російськими дослідниками як визначальна для пояснення характеру цих правлінь. У даній роботі основна увага приділяється особистісному фактору, що виступає детермінантою як самого характеру жіночих царювань, так і їх історіографічних оцінок. Наукову новизну дисертаційної роботи визначає також і особливість декомпозиції історіографічних оцінок тієї епохи як складових історіографічного образу «жіночого століття».

Практичне значення дисертаційної роботи полягає у створенні бази для подальшого дослідження проблеми взаємовідносин за схемою «жінка і влада» XVIII ст. у російській історіографії. Дане дослідження також може стати одним із елементів, що сприятимуть процесу об'єднання інтелектуальних зусиль навколо вивчення гендерних аспектів політичної історії Росії XVIII ст. Результати, отримані у процесі написання даної дисертаційної роботи, можуть бути використані не лише як матеріали з російської історіографії стосовно верховної влади в Росії XVIII ст. Це також важливий елемент історіографічних досліджень у сфері соціальної історії. Власне, сам об'єкт даного дослідження є одним із невід'ємних складових як політичної історії Росії, так й історичної фемінології. Помітний розвиток жіночих студій в Росії та Україні зумовлює потребу у таких дослідженнях, тож дана робота може бути використана як така, у якій проаналізовано, порівняно та узагальнено оцінки видатних російських істориків стосовно «жіночого століття», а відповідно, може стати базою для подальших досліджень цього явища. Одержані результати також можуть бути використані при підготовці підручників та навчальних посібників з історії Росії та спеціальних і узагальнюючих праць з російської історіографії, при розробці спецкурсів і написанні окремих розділів навчальних посібників на історичних та інших гуманітарних факультетах вищих навчальних закладів, при подальших наукових дослідженнях подібного роду проблематики.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації, результати та висновки дослідження викладено у чотирьох наукових публікаціях автора у фахових виданнях. Результати дисертаційної роботи також оприлюднені на трьох щорічних міжнародних науково-практичних конференціях «Дні науки історичного факультету» (Київ, 2008, 2009 та 2010 рр.) у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та на І Міжнародній науковій міждисциплінарній конференції «Час у дзеркалі науки» (Київ, 2011 р.) у формі наукових доповідей. Ключові проблеми дисертації також було представлено в доповідях на засіданнях кафедри історії Росії історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Основний зміст роботи

Перший розділ «Джерельна база дослідження та стан наукової розробки проблеми» присвячений характеристиці джерельної бази дослідження та аналізу історіографії проблеми.

У підрозділі 1.1. «Аналіз джерел» було проаналізовано комплекс матеріалів російської історіографії XVIII - XXI ст. Основою даного дослідження стали наукові праці російських істориків, у яких простежуються погляди дослідників на епоху «жіночого століття». Оскільки у дисертаційній роботі представлена спроба відійти від трактування періоду 1725-1762 рр. виключно як «епохи двірцевих переворотів» і спрямувати вектор наукового інтересу сучасних дослідників саме на гендерні аспекти політичної історії цього періоду, у роботі були використані джерела, що сприяють досягненню поставленої мети.

Характер вибірки джерел для дисертаційної роботи зумовлений посиленням на тлі помітної протягом останнього десятиліття антропологізації російської історичної науки тенденції до переміщення акценту історичних досліджень на «людину в історії», її особистість, роль та досвід.

Одну із груп історіографічних джерел становлять мемуари сучасників, які були безпосередніми учасниками знакових подій епохи «жіночого століття» Безвременье и временщики : воспоминания об «эпохе дворцовых переворотов» (1720 - 1760-е годы) / [сост., вступ. ст., коммент. Е.В. Анисимова]. - Л. : Худ. л-ра, 1991. - 376 с.; Дворцовые перевороты в России : 1725-1825 / сост., вступ. ст., коммент М. А. Бойцова. - Ростов н/Д. : Феникс, 1998. - 640 с.; Тартаковский А. Г. Русская мемуаристика XVIII - первой половины XIX века : от рукописи к книге / А. Г. Тартаковский. - М. : Наука, 1991. - 286 с.. Незважаючи на неодноразову джерелознавчу критику, якій піддавалися мемуари, використання даної групи джерел можна пояснити спробою верифікації найбільш поширених тверджень істориків щодо досліджуваної епохи.

Найбільш чисельну та різноманітну групу джерел, використаних у дисертаційній роботі, представляють матеріали російської історіографії - зокрема, ті праці російських істориків XVIII - XXI ст., у яких помітні спроби трактування досліджуваної епохи крізь призму гендерного аспекту. Дана група джерел диференціюється за хронологічним принципом. Якщо звернутися до витоків появи інтересу дослідників до епохи 1725-1761 рр. як «жіночого століття», то у російських істориків XVIII ст., за винятком праці князя М. Щербатова Щербатов М.М. О повреждении нравов в России / М. М. Щербатов ; [предисл. А. Байгушева]. - М. : Тип. ЦБНТИ, 1991. - 66 с., ми подібного інтересу практично не спостерігаємо. Об'єктом історичного дослідження у сучасному розумінні жінка стає лише у 60-х рр. ХІХ ст., коли у російському науковому світі спостерігається зародження інтересу до тієї проблематики, яка згодом оформиться у так зване «жіноче питання». Саме у цей період виникає потреба зміни дослідницької стратегії стосовно «жіночого питання». А значить - приходить час дослідити історію російської жінки. Тож логічним продовженням стала поява ряду праць, присвячених жіночій темі, авторами яких були не лише історики, але й представники суміжних дисциплін Арсеньев И.К. Царствование Екатерины I : сочинение / К.И. Арсеньев. - СПб. : Тип. Имп. Акад. наук, 1856. - [2], 91 с.; Веселовский А. Из истории развития личности : женщина и старинные теории любви / А. Веселовский // Беседа. - 1872. - № 3. - С. 245-299; Ешевский С.В. Очерк царствование Елизаветы Петровны / С.В. Ешевский // Отечественные записки. - 1868. - № 5. - С. 17-58; № 6. - С. 337-419; № 7. - С. 9-62; Шашков С.С. История русской женщины / С.С. Шашков. - СПб. : Тип. А. С. Суворина, 1879. - 370 с.; Шульгин В.Я. О состоянии женщины в России до Петра Великого : исторические исследования / В. Я. Шульгин. - К. : Вальнер‚ 1850. - 106 с.; та ін..

Особливий інтерес у контексті даної роботи становлять праці Д. Мордовцева Мордовцев Д.Л. Русские женщины нового времени : биографический очерк из русской истории : в 3 т. / Д. Л. Мордовцев. - СПб. : А. Черкесов и К, 1874. - 3 т. та В. Міхневича Михневич В.О. Русская женщина XVIII века : исторические этюды / В.О. Михневич. - К. ; Х., 1895. - 404 с. як перші професійні історичні дослідження, присвячені не лише російським жінкам загалом, а й російським правителькам зокрема. Характерними особливостями досліджень цих двох істориків стали: відхід від укорінених стереотипів стосовно російської жінки як представниці патріархального суспільства; і, що головне у контексті даного дослідження - спроби представити епоху XVIII ст. через роль жінки у ній.

Важливого значення для дослідження феномену «жіночого століття» набувають також і праці В. Іконнікова Иконников В.С. Русская женщина накануне реформы Петра Великого и после нея : сравн.-ист. очерк / В.С. Иконников. - К. : Унив. тип., 1874. - [2], 11, 102, [1] с. та С. Лібровича Либрович С. Ф. Петр Великий и женщины : ист. очерк / С. Ф. Либрович. - СПб. : Книгопечатня «Труд и польза», [1904]. - [4], VIII, 124 с. як історіографічна ілюстрація психологічної готовності російської жінки до зайняття престолу.

Загалом на останню чверть ХІХ - поч. ХХ ст. припадає пожвавлення дослідницької активності у напрямку вивчення епохи «жіночого століття», про що свідчить поява помітної кількості наукових робіт, присвячених окремим російським самодержицям Андреев В. В. Представители власти в России после Петра I / В. В. Андреев. - Пг. : Тип. М. Хана, 1871. - ХІІІ, [5], 288, 110, [2] с.; Валишевский К. Царство женщин / К. Валишевский. - М. : Тера-Книжный клуб, 2004. - 296 с.; Ешевский С.В. Очерк царствование Елизаветы Петровны / С.В. Ешевский // Отечественные записки. - 1868. - № 5. - С. 17-58; № 6. - С. 337-419; № 7. - С. 9-62; Корсаков Д. А. Воцарение имп. Анны Иоанновны : исторический этюд : в 2 вып. / Д. А. Корсаков. - Казань : Тип. Имп. ун-та, 1880. - 2 т.; Строев В. Н. Бироновщина и Кабинет министров : очерк внутренней политики императрицы Анны историческое исследование : в 2 ч. / В. Н. Строев. - М. ; СПб., 1909-1910. - 2 т.; Фирсов Н. Н. Вступление на престол императрицы Елизаветы Петровны / Н. Н. Фирсов. - Казань : Тип. Имп. ун-та, 1887 [обл. 1888]. - 165, [2] с. та ін.. Перелік джерел, що становлять собою матеріали російської історіографії дореволюційного періоду, був би неповним у контексті даного дослідження без загальних робіт з історії Росії найвидатніших російських істориків того часу Брикнер А. Г. История Петра Великого : в 2 т. Т. 2 / А. Г. Брикнер. - М. : Терра, 1996. - 272 с.; Карамзин Н. М. Записка о древней и новой России в ее политическом и гражданском отношениях / Н. М. Карамзин ; [предисл., подгот. текста и примеч. Ю. С. Пивоварова]. - М. : Наука, 1991. - 125, [2] с.; Ключевский В. О. Сочинения : в 8 т. Т. 4. Курс русской истории / В. О. Ключевский. - М. : Гос. изд-во полит. л-ры, 1958. - 462 с.; Костомаров Н.И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей / Н.И. Костомаров. - М. : Республика, 1992. - 335 с.; Платонов С. Ф. Лекции по русской истории / С. Ф. Платонов. - М. : Летопись-М, 2000. - 742 с.; Соловьев С.М. История России с древнейших времен : в 15 кн. / С.М. Соловьев ; [отв. ред. и автор вступ. ст. Л. В. Черепнин]. - М. : Соцэкгиз, 1962 1966. - 15 т.; Устрялов Н. Г. Русская история до 1855 года / Н. Г. Устрялов. - Петрозаводск : Фолиум, 1997. - 957 с.. Адже саме за допомогою фрагментарних оцінок, даних істориками постатям тієї чи іншої самодержиці, феномен «жіночого століття» у російській історіографії набув характерних рис, які згодом оформилися у стійкі історіографічні стереотипи.

В історіографічних джерелах радянського часу період 1725-1762 рр. характеризувався загалом як час «дворянської реакції», як епоха нескінченної боротьби за владу між угрупуваннями феодалів Дубровский С.М. Дворянская монархия XVIII века : стеног. лекций проф. Дубровского / С.М. Дубровский. - [Лг., 1936]. - 16 с.; Новицкий Г. А. Образование Российской империи. Дворянская империя 1725-1762 гг. Россия во второй половине XVIII века : стеногр. лекций, прочитанных в Высш. партийной школе при ЦК ВКП(б) в 1940-41 учеб. году / Г. А. Новицкий. - М., 1940; Сыромятников Б. И. «Регулярное государство» Петра Первого и его идеология. Ч. 1 / Б. И. Сыромятников. - М. ; Лг. : Изд-во АН СССР, 1943. - 210 с.; Мавродин В. В. Классовая борьба и общественно-политическая мысль в России в XVIII в. (1725-1773 гг.) : курс лекций / В. В. Мавродин. - Лг. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1964. - 194 с. и др.. Тож нічого дивного, що «жіноча історія» у цей період опинилася поза площиною наукових інтересів російських істориків.

Наступна група використаних джерел включає праці російських дослідників періоду перебудови - саме на цей період припадає історіографічна «відлига» у вивченні історії образу російської жінки. Більшість із цих праць були написані у контексті дослідження політичних аспектів історії XVIII ст. Анисимов Е.В. В борьбе за власть : страницы политической истории России XVIII в. / Е.В. Анисимов, Н.Я. Эйдельман. - М. : Мысль, 1988. - 606 с.; Курукин И.В. Феномен дворцовых переворотов в политической истории России XVIII - XX вв. / И.В. Курукин // Вопросы истории. - 1995. - № 5/6. - С. 40-61; Кузьмин А. Г. Первые попытки ограничения самодержавия в России. / А. Г. Кузьмин // Советское государство и право. - 1980. - № 7. - С. 81-90; Черникова Т.В. Государево «слово и дело» во времена Анны Иоанновны / Т.В. Черникова // История СССР. - 1989. - № 5. - С. 155-163; Юхт А.И. Государственная деятельность В.Н. Татищева в 20-х - начале 30-х годов XVIII в. / А.И. Юхт ; отв. ред. А.А. Преображенский. - М. : Наука, 1985. - 368 с.; Эйдельман Н.Я. Грань веков. Политическая борьба в России. Конец XVIII - начало XIX столетия / Н.Я. Эйдельман. - М. : Мысль, 1986. - 368 с., проте, саме ці роботи стали каталізатором відновлення процесу вивчення постатей російських самодержиць в історичній науці. На цей період також припадає величезна кількість репринтних видань, а також публікацій спогадів та листів російських жінок Записки и воспоминания русских женщин XVIII - первой половины XIX вв. / сост. Г. Н. Моисеева. - Москва, 1990. - 540 с..

Широко використані у процесі дослідження й наукові роботи пострадянського періоду, адже історіографічну «естафету» дослідження коронованих персоналій «жіночого століття» підхопили й інші російські історики, що спеціалізувалися на вивченні тієї епохи. Найбільш помітними дослідженнями з цієї тематики є роботи відомих російських істориків - Є. Анісімова, М. Павленка, О. Каменського, І. Курукіна та ін Анисимов Е.В. Женщины на российском престоле / Е.В. Анисимов. - СПб. : Норинт, 1997. - 416 с.; Васецкий Н. А. Женщины : во власти и безвластии / Н. А. Васецкий. - М., 1997. - 361 с.; Ионов И. Н. Женщины и власть в России : история и перспективы / И. Н. Ионов // Общественные науки и современность. - 2000. - № 4. - С. 75-87; Каменский А.Б. Российская империя в XVIII веке : традиции и модернизация / А.Б. Каменский. - М. : Новое лит. обозрение, 1999. - 326 с.; Курукин И.В. Дворцовый переворот 1741 года : причины, «технология», уроки / И.В. Курукин // Отечественная история. - 1997. - № 5. - С. 3-23; Павленко Н.И. Вокруг трона / Н.И. Павленко. - М. : Мысль, 1998. - 864 с.. Їх праці займають провідне місце у комплексі джерел, використаних у даній роботі, адже вищезгадані науковці були і залишаються провідними спеціалістами із даної проблематики в Росії.

Окрему групу джерел становлять праці з досліджень, інтенсивне розгортання яких у Росії припадає на 90-ті рр. ХХ ст. - досліджень, покликаних «відновити справедливість стосовно «забутих» попередньою історіографією жінок» Репина Л.П. Смена познавательных ориентаций и метаморфозы социальной истории / Л.П. Репина // Социальная история : ежегодник 1997. - 1998. - С. 39.. Мова йде про такі галузі історичного знання як гендерна історія та історична фемінологія, об'єктом дослідження яких стала й епоха «жіночого століття». У рамках цих досліджень заслуговують на увагу спроби подолання стереотипів про історично зумовлену аполітичність жіноцтва, зокрема, російської жінки Айвазова С.Г. Русские женщины в лабиринте равноправия : очерки политической теории и истории : документальные материалы / С.Г. Айвазова. - М. : РДК Русанова, 1998. - 405 с.; Пушкарева Н.Л. Женщина в русской семье X - нач. XIX вв. : динамика социально-культурных изменений : автореф. … д-ра ист. наук : 07.00.07 / Пушкарева Н.Л. ; РАН, Ин-т этнологии и антропологии им. Н. Н Миклухо-Маклая. - М., 1997. - 52 с.; Репина Л.П. История брака и семьи в гендерной перспективе / Л.П. Репина // Диалог со временем : альманах интеллектуальной истории. - 2008. - № 23. - С. 5-23; Репина Л.П. Пол, власть и концепция «разделенных сфер» : от истории женщин к гендерной истории / Л.П. Репина // Общественные науки и современность. - 2000. - № 4. - С. 123-138; та ін..

Надзвичайно важливу групу джерел для розкриття порушеної тематики становлять сучасні ґрунтовні дослідження спеціалістів з даної проблеми Анисимов Е. «У нас-де ныне баба царствует …» : женщины у власти в XVIII веке как проблема / Евгений Анисимов // Родина. - 2009. - № 2. - С. 7-10; Балязин В. Правительницы России : исторические повести / Вольдемар Балязин. - М. : АСТ, Астрель, 2004. - 558, [1] с.; Курукин И.В. Эпоха «дворских бурь» : очерки политической истории послепетровской России (1725-1762 гг.) / И.В. Курукин. - Рязань, 2003. - 570 с.; Павленко Н.И. Анна Иоанновна. Немцы при дворе : историческое расследование / Н.И. Павленко. - М. : АСТ-Пресс книга, 2002. - 381 с.; Павленко Н.И. Елизавета Петровна: в кругу муз и фаворитов / Н.И. Павленко. - М. : ACT-Пресс книга, 2005. - 320 с..У якості джерел також були використані роботи мистецтвознавців Врангель Н. Н. Императрица Елисавета и искусство ее времени / Н. Н. Врангель // Свойства века : статьи по истории русского искусства барона Николая Николаевича Врангеля / Н. Н. Вагенр. - СПб., 2001. - С. 13-36; Чижова И. Б. Десять императриц / И. Б. Чижова. - М. : Эксмо ; СПб. : Мидгард, 2006. - 815 с., оскільки предмет дослідження потребує використання міждисциплінарного підходу.

Таким чином, джерельну базу даного дослідження можна охарактеризувати як достатньо об'ємну, оскільки до неї належать праці як видатних, так і менш відомих російських істориків XVIII - XXI ст. Використані у роботі джерела за об'ємом викладеного у них фактажу, змістовною насиченістю та високим рівнем варіативності оцінок є надзвичайно різноплановими.

У підрозділі 1.2. «Стан наукової розробки проблеми» проаналізовано історіографію проблеми в дослідженнях дореволюційних, радянських та сучасних російських науковців.

Слід відзначити, що, попри значну кількість праць, що становлять джерельну базу дисертаційного дослідження, не спостерігається достатньої кількості наукових робіт, які могли б сформувати його історіографічну базу. Можемо припустити, що це зумовлено довготривалим пануванням у російській історичній думці стереотипу про період 1725-1762 рр. як про час політичних міжусобиць та нестабільності верховної влади. Тож основну увагу історики різних періодів зосереджували, власне, на політичних процесах, які мали місце у тогочасних вищих ешелонах влади, а не на жіночих постатях, які цю владу уособлювали. Водночас, спостерігається парадоксальна тенденція: ті науковці, які абстрагувалися від вивчення політичних аспектів епохи «жіночого століття» і прийшли до думки зробити об'єктом своїх досліджень російську жінку, сконцентрували свою увагу на жіноцтві та його становищі в Росії загалом, а не на жінці як носії самодержавної влади. Саме тому історіографія порушеної у дисертаційній роботі проблеми являє собою розгалужену систему наукових робіт, кожна із яких висвітлює якийсь окремий аспект досліджуваної проблеми або кілька таких аспектів. Зважаючи на специфіку дослідження, слід також підкреслити, що у даній роботі досить часто наукова праця того чи іншого історика виступає і як джерело, і як одиниця історіографічної літератури.

У дисертаційній роботі розглянуто два основних напрямки історіографічних досліджень епохи «жіночого століття», які пропонується назвати «політичним» і «фемінологічним». Об'єктом дослідження першого напрямку найчастіше виступали органи влади, дворянські угрупування та гвардія як рушійні сили тих процесів, які зумовили політичну історію того періоду.

Однією з перших та найбільш помітних спроб репрезентації історіографічної картини даної епохи є стаття радянського дослідника С. Троїцького, де автор закликає приділити увагу характерним проявам політичних протиріч та боротьби феодалів і тим формам, які приймала ця боротьба у досліджувану епоху Троицкий С.М. Историография «дворцовых переворотов» в России XVIII в. / С.М. Троицкий // Вопросы истории. - 1966. - № 2. - С. 53..

Вагомим внеском в історіографічну базу даного дослідження стали роботи одного з провідних російських спеціалістів з історії двірцевих переворотів І. Курукіна Курукин И.В. Загадка завещания императрицы / И.В. Курукин // Источниковедение и историография в мире гуманитарного знания : доклады и тезисы XIV науч. конф. Москва, 18-19 апреля 2002 г. - М., 2002. - С. 287-290; Курукин И.В. Проблемы и направления изучения событий 1730 г. / И.В. Курукин // Политические институты и социальные страты России (XVI-XVIII вв.) : тезисы междунар. конф. 2-3 октября 1998 г. - М., 1998. - С. 71-73; Курукин И.В. «Эпоха дворцовых переворотов» 1725-1762 гг. в контексте политической истории России : дис. ... д-ра ист. наук : 07.00.02 / Курукин Игорь Владимирович. - М., 2004. - 330 л., який дослідив висвітлення в російській історіографії правління кожної із самодержавних імператриць поетапно. Історіографічну картину епохи «жіночого століття» як різновиду політичного розвитку Російської імперії представив у своїх наукових працях відомий дослідник історії Росії XVIII ст. О. Каменський Каменский А.Б. От Петра I до Павла I. Реформы в России XVIII в. : опыт целостного анализа / А.Б. Каменский. - М. : Новое лит. обозрение, 1999. - 326 с.; Его же. Российская империя в XVIII веке : традиции и модернизация / А.Б. Каменский. - М. : Новое лит. обозрение, 1999. - 328 с..

Науковими працями вищезгаданих істориків представлений політичний напрямок дослідження проблеми феномену епохи «жіночого століття» в російській історіографії. Другий умовний напрямок таких досліджень, як уже зазначалося, можна умовно позначити як фемінологічний. Об'єктом його дослідження була російська жінка того часу - незалежно від того, селянкою, міщанкою чи дворянкою їй судилося народитися. І саме поєднання цих двох історіографічних напрямків допомогло у дослідженні історіографічної картини феномену «жіночого століття». Відокремлення його вбачається за потрібне з огляду на те, що дослідники цього напрямку намагалися абстрагуватися від політичної «канви» подій тієї епохи, зосередившись натомість на антропологічному або особистісному аспекті. А оскільки верховна влада імперії на той час була зосереджена у жінок, образ жінки-самодержиці у поглядах російських істориків зацікавив в першу чергу представників історичної фемінології. Звичайно, тематичних досліджень присвячених власне історіографії постатей жінок-самодержиць у сучасній російській історичній науці ми не знаходимо. Проте, у багатьох наукових роботах, що належать до площини гендерної історії, зустрічаємо історіографічні огляди висвітлення проблеми історії російської жінки, і жінки при владі, зокрема Пушкарева Н.Л. Историческая феминология в России : история и современность / Н.Л. Пушкарева // Общественные науки и современность. - 2003. - № 6. - С. 164-172; Юкина И. Новая история женщин России : вступ. ст. / И. Юкина // Библиографии по истории женского движения и феминизма (1850-е - 1920-е годы). - М. : Алетейя, 2003. - С. 1-52; Юкина И.И. Проблемы становления российской истории женщин / И.И. Юкина // Женщины в истории : возможность быть увиденными : сборник научных статей БГПУ им. М. Танка / под ред. И. Р. Чикаловой. - Минск, 2001. - С. 74-84; та ін..

Фундаментальною роботою з історіографії питання російського жіноцтва є праця Н. Пушкарьової «Російська жінка: історія і сучасність. Два століття вивчення «жіночої теми» російською та зарубіжною наукою» Пушкарева Н.Л. Русская женщина : история и современность. Два века изучения «женской темы» русской и зарубежной наукой. 1800-2000 : материалы к библиографии / Н.Л. Пушкарева. - М., 2002. - 526 с..

Визначено, що характерною рисою російської історіографії на сьогоднішній день є активізація процесів переосмислення традиційних напрямів досліджень, окреслення нових площин дослідницьких інтересів, розробка нових концепцій на основі мікрорівневих досліджень, що, у свою чергу, призводить до появи нових історичних субдисциплін. Аналіз історіографічних досліджень дозволив прослідкувати тенденцію визнання авторами проблеми недостатності та недосконалості висвітлення в російській історіографії як образів самодержиць, так їх ролі в історії Росії XVIII ст. Тож механізм виявлення феномену «жіночого століття» у російській історичній думці безпосередньо залежить від поєднання, аналізу та співставлення історіографічних матеріалів, що належать до різних напрямків досліджень.

У другому розділі дисертації «Особливості жіночого шляху до влади в Росії: від правительки до самодержиці. Історіографічні інтерпретації» поставлено за мету виявлення передумов виникнення феномену «жіночого століття», характеристика обставин воцаріння першої самодержиці у російській історіографії та аналіз оцінок цих явищ російськими істориками.

У підрозділі 2.1. «Гендерний аспект боротьби за владу в Московській державі кінця XVII ст.» розглянуто висвітлення російськими істориками особливостей політичного протистояння при російському дворі двох угрупувань, на чолі яких стояли жінки, - родин Наришкіних та Милославських. Паралель «Наришкіна-Софія» як схематичне зображення жіночого протистояння червоною ниткою проходить у російській історіографії стосовно оцінки передумов виникнення «жіночого століття».

Боротьба двох жінок за верховну владу в уявленні частини дореволюційних (С. Платонов) та сучасних (І. Андрєєв, В. Балязін, Т. Семенкова, О. Карамова) російських дослідників носила не суто родинний характер - це була боротьба політична. Втім, слід визнати, що думку стосовно боротьби за престол кінця XVII ст. як політичної дуелі двох жінок, не можна назвати домінуючою в історіографії. Адже частина істориків традиційно вбачають у цій боротьбі лише загострення протистояння кланових угрупувань (В. Ключевський, М. Павленко, О. Мухін та ін.). Визначено, що характерними ознаками значимості гендерного аспекту в контексті політичної боротьби кінця XVII ст. у працях російських істориків можна вважати: широко розповсюджену оцінку тогочасних подій як «генеральної репетиції» появи жіночого самодержавства в Росії; проставлення акцентів на політичних амбіціях сестри та матері Петра I на фоні зображення постаті юного царя як жертви таких амбіцій та історичних обставин; розвінчування міфу щодо антагоністичності політичних намірів царя та царівни стосовно «нового» та «старого» шляхів Росії відповідно.

У підрозділі 2.2. ««Жіноча революція» Петра І» простежено перебіг поглядів представників російської історіографії на роль Петра І у зміні суспільного та культурного становища російського жіноцтва, а також проаналізовано, яке значення ці явища мали для формування образу «жіночого століття» в російській історичній думці. Проблема «революції» становища жінки, що «розколола» її історію на допетровський та післяпетровський періоди, цікавила не одне покоління істориків. Так, деякі дореволюційні дослідники цієї проблематики (С. Лібрович, Д. Мордовцев) вважали, що Петро застав в Росії жінку в становищі рабині, весь світ якої обмежувався теремом, кухнею, дитячою Либрович С.Ф. Петр Великий и женщины : исторический очерк / С.Ф. Либрович. - СПб. : Книгопечатня «Труд и польза», [1904]. - С. 108.. Цар в їх уявленні постає кимось на зразок фокусника, що на очах у здивованої публіки зриває з жінки покривало затворництва та невігластва. Але окремі дослідники (В. Іконніков, В. Міхневич) того періоду усе ж намагаються підкреслити відсутність елементу раптовості перетворення теремної дівиці у придворну даму. Визначено, що у сучасній російській історіографії такий погляд на трансформацію ролі тогочасного жіноцтва уже можна назвати домінуючим, адже сучасними дослідниками (О. Каменський, Н. Пушкарьова) ґрунтовно досліджено як витоки появи жіночої емансипації в Росії, так і їх історичні передумови.

Доведено, що у російській історичній думці спостерігається тенденція до повалення своєрідного «муру» між чітко розмежованими до недавнього часу поняттями «старої» та «нової» - «допетровської» та «пореформеної» жінки в Росії.

Підрозділ 2.3. «Воцаріння першої російської імператриці. Катерина I очима істориків» присвячено аналізу поглядів представників російської історіографії на здобуття самодержавної влади дружиною Петра І - правителькою, яка стала першою серед самодержиць «жіночого століття». Простежено, що, незважаючи на появу вже у середині XIX ст. кількох історичних досліджень, присвячених видатним російським жінкам, феномен появи першої жінки на престолі чомусь нікого не зацікавив. Російські історики дореволюційного періоду фактично проігнорували парадоксальність цієї події. Слід відзначити, що на долю Катерини І припав порівняно невеликий відсоток уваги істориків. Встановлено, що передумови її воцаріння переконали деяких дослідників (І. Іонов, М. Павленко): логічним завершенням ланцюжка «указ 1722 р. - коронація 1724 р. - смерть Петра I» могла бути лише поява Катерини I як самодержиці Всеросійської. О. Каменський підкреслює, що факт появи жінки на престолі якомога краще свідчив про ті зміни, які відбулися у російському суспільстві та корінним чином змінили становище у ньому представниць «слабкої статі» Каменский А.Б. Российская империя в XVIII веке : традиции и модернизация / А.Б. Каменский. - М. : Новое лит. обозрение, 1999. - С. 141.. Підсумовано, що феномен появи на російській політичній арені жінки у якості носія самодержавної влади, який фактично ігнорувався представниками дореволюційної та радянської історіографії, досить ґрунтовно досліджений сучасними російськими науковцями, (Є. Анісімов, О. Каменський, І. Курукін, М. Павленко) проте, історіографічна різновекторність оцінок постаті першої російської імператриці залишає бажати кращого.

Третій розділ дисертації «Самодержиця Анна Іоанівна в російській історичній науці» присвячено аналізу поглядів російських істориків на спробу обмеження самодержавства 1730 р. в Росії, а також виокремеленню характерних історіографічних стереотипів стосовно постаті імператриці Анни Іоанівни. жіноче століття росія правителька

У підрозділі 3.1. «Династична криза 1730 року» проведено умовну реконструкцію ключових подій династичної кризи 1730 р. на матеріалах російської історіографії, визначено основні риси протистояння верховників та решти представників дворянства, виділено варіанти класифікації перевороту 1730 р. представниками російської історіографії та зафіксовано дефініції цієї події представниками російської історіографії різних періодів. Виявлено та проаналізовано найбільш характерні оцінки, які були дані російськими істориками як кондиціям, так і дворянським проектам. Встановлено, що постать герцогині Курляндської як безпосередньої кандидатки на престол Російської імперії переважній більшості дослідників видається непомітною та незначною в умовах династичної кризи 1730 р., а питання ролі потенційної імператриці у протистоянні верховників та дворянства у російській історіографії практично не піднімалося, адже у цьому протистоянні дослідники різних періодів бачили лише розпалення суспільної ворожнечі та шлях до задоволення потреб окремих станів (М. Карамзін, В. Ключевскький, С. Соловйов та ін.) або ж своєрідний конституційний рух (О. Кузьмін, О. Плотніков, О. Сєдов, О. Юхт). «Корона, що звалилася з неба», - коментує воцаріння племінниці Петра І відомий дослідник тієї проблематики М. Павленко Павленко Н.И. Вокруг трона / Н.И. Павленко. - М. : Мысль, 1998. - С. 287.. Анна Іоанівна у політичній грі верховників нагадувала більшості російських істориків фігуру короля у шаховій партії - як за вінценосною посадою, так і за її функціональним призначенням; адже верховники залишили б за імператрицею лише одну функцію - затягнутої парчею декорації у їх політичній виставі. Роль імператриці у процесі відновлення власного самодержавства у російській історіографії протягом довгого часу не бралася до уваги, адже основний акцент було зосереджено на вирішальній ролі гвардії; проте сьогодні спостерігаємо переоцінку тих подій сучасними істориками (Є. Анісімов, О. Каменський), у працях яких на основі свідчень сучасників викристалізувався інший образ - жінки, яка не лише вміло скористалася шансом на здобуття престолу, але й далекоглядного політика, що зуміла маніпулювати гвардією.

У підрозділі 3.2. «Роль особистості імператриці у формуванні історіографічної картини царювання Анни Іоанівни» досліджено, що собою являє історіографічний портрет імператриці та які основні риси виділили у ньому історики. Виявлено вплив особистих якостей самодержиці на формування її образу в російській історичній науці та на традиційні оцінки епохи Анни Іоанівни. Простежено найбільш поширені історіографічні стереотипи стосовно образу імператриці та характеру її правління, а також проведено аналіз так званої «гендерної невідповідності» оцінок російських істориків, даних Анні Іоанівні.

Постать імператриці Анни Іоанівни серед усіх російських самодержиць характеризується найбільшою кількістю негативних оцінок в російській історіографії. Дослідження процесу формування цього історіографічного образу було проведено з урахуванням впливу особистісного фактору на цей процес, що дозволило прийти до наступного висновку: на тлі «темної палітри» історіографічного портрету Анни Іоанівни виділяються поодинокі випадки виправдання цієї самодержиці деякими істориками. Мова, насамперед, йде про здобутки деяких російських дослідників дореволюційного (М. Щербатов, С. Соловйов, М. Костомаров) та пострадянського (Є. Анісімов, М. Павленко, І. Курукін, І. Чіжова) періодів стосовно розвінчування історіографічних міфів про особистість Анни Іоанівни. Визначено, що такими здобутками є: поступове зникнення із сучасних історичних праць звичних тверджень про недалекість та інертність цариці та поява гіпотез щодо її політичної проникливості й далекоглядності; дослідження характеру розваг Анни Іоанівни та інтерпретація її дивацтв через призму емоційного стану цієї жінки; поява тенденції до заміни образу жорстокої у своєму свавіллі самодержиці образом правительки, перший цвях у труну історичної репутації якої забила єлизаветинська пропаганда, що й стало підґрунтям для подальшої історіографічної «анафеми» анненської епохи.

У четвертому розділі дисертації «Єлизавета Петрівна: механізм здобуття влади та образ імператриці в російській історіографії» проаналізовано погляди російських істориків на технологію здобуття престолу дочкою Петра І та виділено характерні риси історіографічного портрету Єлизавети Петрівни як «веселої цариці».

У підрозділі 4.1. «Вплив гендерного чинника на процес здобуття престолу у 1741 році» визначено основні причин змови на користь Єлизавети Петрівни, участі у її організації іноземців та значенні патріотичного фактору в оцінках російських істориків. Також висвітлено з'ясування російськими дослідниками причин та характеру популярності цесарівни Єлизавети у різних колах суспільства та ролі її особистості у посиленні цієї популярності. З'ясовано, як бачили вплив гендерного чинника на передумови та успішне здійснення двірцевого перевороту 25 листопада 1741 р. російські дослідники різних періодів. Простежено перебіг російської історичної думки стосовно оцінки перевороту Єлизавети Петрівни та зроблено висновок про циклічність маршруту цієї думки: від екзальтовано-патріотичних панегіриків дореволюційних істориків (М. Карамзін, В. Ключевський, С. Платонов та ін.) через підкреслене ігнорування радянських вчених до позитивних, іноді іронічних, але й не без відтінку схвалення оцінок «єлизаветинського прориву», даних дослідниками сьогодення (Є. Анісімов, О. Каменський, І. Курукін та ін.). Встановлено, що сучасні російські вчені, на відміну від більшості дореволюційних істориків, не схильні перебільшувати значення патріотичного фактору у перевороті 1741 р. - умовне гасло «Росія для росіян» не могло, на їх думку, стати єдиною рушійною силою цього перевороту, адже витоки зародження змови на користь цесарівни Єлизавети беруть свій початок не лише у поширенні націоналістичних настроїв серед народу. Визначено, що вплив гендерного чинника на передумови, організацію та здійснення перевороту 1741 р. в російській історіографії виявляється як акцентування дослідниками на постаті Єлизавети Петрівни як ідеалу «гвардійської матінки», її спритному лавіруванні між різними політичними силами, вмілому використанні особистої популярності для зміцнення своїх позицій, а також (переважно на думку дореволюційних дослідників - М. Костомарова, С. Платонова, С. Соловйова та ін.) - у підкресленні контрасту між Анною Леопольдівною та Єлизаветою Петрівною та у відсутності авторитетного суперника чоловічої статі.

У підрозділі 4.2. «Єлизавета Петрівна як уособлення «культури маскараду» в Росії» надано характеристику умовного поняття «культура маскараду» та його зв'язок з історіографічним образом дочки Петра І; представлено визначення російськими істориками місця Єлизавети Петрівни своєрідному «класифікаторі» російських самодержиць ХVІІІ ст. та спробу з'ясувати, чому саме вона стала для дослідників уособленням «культури маскараду». Проведено також дослідження впливу ролі особистості на трансформацію образу «веселої імператриці» у російській історіографії. Постать імператриці Єлизавети Петрівни названа у даному дослідженні уособленням «культури маскараду» невипадково - згадки про маскаради та інші розваги стали нав'язливими супутниками самодержиці у російській історіографії: «безперервні маскаради, прогулянки, обіди, концерти, вистави і - нарешті - відпочинок від цих праць» Анисимов Е.В. Елизавета Петровна / Е.В. Анисимов. - М., 1999. - С. 139.. На основі розкладу щоденних розваг Єлизавети історики приходять до висновку, що «весела цариця» перетворила придворне життя у безкінечну низку розваг, найбільш частими та видовищними з яких стали придворні маскаради Агеева О.Г. Увеселения русского двора от Петра І до Екатерины Великой / О. Г. Агеева // Отечественная история. - 2006. - № 5. - С. 8.. «Придворні маскаради за царювання Єлизавети Петрівни були справою першочергової державної важливості», - звично читаємо в історичній літературі Русская старина : путеводитель по XVIII веку. - М. : Культура ; СПб. : Информ-изд. агенство «Лик», 1996. - С. 127.. Втім, «уособлення «культури маскараду» - поняття дещо ширше, воно передбачає зображення не лише «танцюючої» постаті імператриці в історіографії, а й об'єднує у собі ряд історіографічних кліше як то: «самодержиця нерозумна», «самодержиця лінива», «самодержиця марнотратна» та ін. І якщо в російській історіографії оцінки поведінки цесарівни Єлизавети в умовах підготовки та реалізації нею змови на свою користь вийшли на якісно новий рівень (Є. Анісімов, А. Бейгул, Ю. Смірнов, П. Черкасов та ін.), то репутація імператриці Єлизавети Петрівни як уособлення «культури маскараду» у російській історичній думці залишилася практично непохитною.

Встановлено, що небагаточисельні спроби науковців (Є. Анісімов, М. Васецький) спростувати цей історіографічний міф на сьогоднішній день усе ж не спричинили докорінного перегляду поглядів на постать «веселої Єлизавети» у російській історіографії.

У висновках сформульовано загальні результати дослідження та викладено основні положення дисертаційної роботи, які виносяться на захист:

- Стан наукової розробки даної теми у російській історичній думці та аналіз джерельної бази дослідження свідчать, що у російській історіографії стосовно висвітлення феномену «жіночого століття» спостерігається прогалина, адже наукових робіт цілісного, комплексного характеру, присвяченого даній темі, немає - зустрічаються лише видання із фрагментарним висвітленням історіографії цієї проблеми. Разом із тим, велика кількість історіографічних джерел дозволяє поглиблено дослідити вказану тему, а різноманітність використаної наукової літератури - вивчити усі аспекти порушеної проблематики.

- Простежування витоків зародження феномену «жіночого століття» на матеріалах російської історіографії допомогло виявити наступне: однією із помітних наукових гіпотез стосовно передумов появи цього феномену є думка про політичну боротьбу за владу між Наталією Кирилівною Наришкіною та царівною Софією як своєрідну «колиску» епохи жіночих царювань.

Висвітлення у російській історіографії гендерного аспекту політичної боротьби, яка розгорнулася наприкінці XVII ст. між царицею та царівною, а згодом - між братом і сестрою, стало важливою ланкою у процесі дослідження істориками передумов зародження «жіночого століття» в Росії.

Зокрема, аналіз суто жіночої поведінки у тогочасних «коридорах влади» надав можливість деяким дослідникам (Н. Пушкарьова) розуміння глибинних процесів зародження та становлення політичної самосвідомості жінки в Росії.

- Відтворено перебіг російської наукової думки щодо зміни становища жіноцтва в Росії і виявлено, що ця зміна більшістю істориків розглядається як одна із рушійних сил появи жінок-самодержиць на політичній арені держави. Проте, якщо більшість представників класичної історіографії (М. Щербатов, С. Лібрович, Д. Мордовцев, С. Шашков) домінуючу роль в ініціації зміни становища жінки в Росії визнавали за Петром І, то деякі науковці (Н. Пушкарьова) схильні вважати інакше.

Ореол визволителя російської жінки, який століттями «вимальовували» історики навколо постаті Петра, на сьогоднішній момент дещо потьмянів. Сучасні дослідники (Є. Анісімов, О. Каменський, І. Воронін) шукають ще у XVII ст. глибинні витоки процесів, що вплинули на трансформацію образу російської жінки.