Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

УДК 94(477.8)«1942/1960»

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Боротьба Української повстанської армії (УПА)-«Захід» і збройного підпілля Організації українських націоналістів (ОУН) на західноукраїнських землях (1942-1960 рр.)

07.00.01 - історія України

Мизак Нестор Степанович

Чернівці - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор Добржанський Олександр Володимирович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, декан факультету історії, політології та міжнародних відносин.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Кульчицький Станіслав Владиславович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу історії України 20-30-х рр. ХХ ст.;

доктор історичних наук, професор Патер Іван Григорович, Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України, завідувач відділу новітньої історії;

доктор історичних наук, доцент Стародубець Галина Миколаївна, Житомирський державний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри всесвітньої історії та правознавства.

Захист відбудеться «_27__» __жовтня__ 2011 р. о 10.⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий «_26__» __вересня___ 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.М. Скорейко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Боротьба УПА і збройного підпілля ОУН за державність на українських землях під час Другої світової війни і в післявоєнний період була логічним продовженням визвольного руху за втілення у життя міжнародного права націй на самовизначення та утворення власної національної держави, яким українці не скористалися внаслідок перебування на їх території окупаційних режимів у першій половині ХХ ст. ОУН міжвоєнного періоду ХХ ст. стояла на позиціях ліквідації несправедливої Версальської системи, в резолюціях якої Україна була розділена між Польщею, Румунією, Чехословаччиною, а на більшій її частині утвердився більшовицький режим, і відповідно шукала постійних союзників у боротьбі за незалежність.

Повстансько-партизанський рух у структурному формуванні УПА-«Захід» був найбільш організований і динамічний з усіх, створених ОУН у ході Другої світової війни. Він охоплював найбільшу територію України, значну кількість активних та співчуваючих учасників супротиву як нацистському окупаційному режимові, так і більшовицькій політичній системі післявоєнного часу.

Аналіз визвольних рухів, що охопили різні європейські і підрадянські народи, дає підставу стверджувати про закономірність діяльності УПА-«Захід» і ОУН у дусі спільної боротьби поневолених народів проти тоталітарних режимів.

Щодо правомірності даного руху, існує чимало суперечливих думок, але згідно з міжнародним правом, визначеним ІV Гаазькою конференцією 1907 р. про закони і звичай сухопутної війни, для визнання населення в «якості воюючого» дозволялося дотримуватися законів і звичаїв війни, яким відповідали бійці УПА-«Захід» і збройного підпілля ОУН.

Проте означена проблематика продовжує політизуватися окремими політичними силами і як наслідок - ставлення до ОУН, УПА серед різних верств населення залишається неоднозначним.

Частина сучасних дослідників визвольного руху ОУН та УПА схильна його надто героїзувати, замовчувати болючі сторони, інші звужують цю боротьбу виключно до терору супроти насильницької політики Польщі, Німеччини, Румунії, Чехословаччини, СРСР, нав'язують стереотипну думку маргіналізації руху та обезневинення тоталітарної політики СРСР під час «радянізації» західних земель України, ставлять на один рівень ОУН, УПА та НКВС-НКДБ-МДБ, оцінюючи їх як «спецпідрозділи» терористичних органів, уміло підводять дані під політичну «реабілітацію» злочинів сталінської системи.

Звернення до означеної теми обумовлено недостатнім рівнем наукових досліджень різних аспектів визвольної боротьби УПА-«Захід» та зростаючою національною свідомістю українського народу, зацікавленням підростаючого покоління правдивою історією своєї Батьківщини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене в межах наукового напряму кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича «Актуальні питання історії, історіографії та культури ХVІІ-ХХ ст.» (номер державної реєстрації 0102u005309).

Мета дослідження. На основі широкого кола архівних документів і опублікованих матеріалів всебічно дослідити створення, становлення і розвиток визвольної боротьби УПА-«Захід» та збройного підпілля ОУН у 40-50-х рр. ХХ століття на території західноукраїнських земель, обставини його придушення радянською владою.

У контексті означеної теми конкретизовано такі завдання:

- розкрити передумови визвольної боротьби українців західних областей України;

- з'ясувати обставини зародження Української народної самооборони як передвісника УПА-«Захід» та хід боротьби з гітлерівськими окупантами;

- охарактеризувати процес створення УПА-«Захід» та допоміжних структур як складових частин збройних формувань повстанської армії;

- відтворити хід бойових дій УПА-«Захід» з польською Армією крайовою, каральними структурами радянської тоталітарної системи та захист ОУН, УПА народних мас від переслідування радянською владою;

- окреслити особливості дій УПА-«Захід» і мотиви переходу до боротьби силами збройного підпілля ОУН;

- показати систему репресій радянської влади у післявоєнний період та пропагандистські прийоми ВКП(б), КП(б)У проти українського визвольного руху;

- проаналізувати визвольну боротьбу збройного підпілля ОУН проти агентурної діяльності МДБ, МВС, КДБ у 1950-1960 рр.;

- оцінити стратегію і тактику ОУН, УПА та їх загальні втрати;

- обґрунтувати історичне значення визвольної боротьби УПА-«Захід» і збройного підпілля ОУН у 1942-1960-х рр., її позитиви та негативи.

Об'єктом дисертаційного дослідження є діяльність ОУН та її збройна боротьба на західноукраїнських землях.

Предметом дослідження є сукупність ідейних засад, форм і методів збройної боротьби УПА-«Захід» та збройного підпілля ОУН за свободу і незалежність України під час Другої світової війни та у післявоєнний час.

Територіальні рамки дисертаційної роботи окреслені теренами сучасних Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької, частково Закарпатської областей України і східними прикордонними районами нинішньої Польщі (Закерзоння), на яких найбільш активно діяла УПА-«Захід».

Хронологічні межі охоплюють період 1942-1960 рр. Нижня межа обумовлена створенням передумов виникнення УПА-«Захід», яка у наступні роки виросла до рівня дієвої збройної сили. 1960 рік визначено як верхню межу, коли у Тернопільській області відбувся останній бій учасників збройного підпілля ОУН з підрозділами КДБ.

Методи дослідження. Для розв'язання окреслених завдань та досягнення визначеної у дисертації мети автором використано як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Так, для виявлення емпіричних фактів, їх аналізу, систематизації та узагальнення застосовано метод історичної ретроспективи і хронології з послідовним викладенням фактів боротьби у масштабі місяців, років, десятиліть. При порівнянні подій і явищ визвольного руху автор звернувся до синхроністичного методу. Системно-структурний метод забезпечив висвітлення всіх найважливіших подій боротьби 1942-1960 рр. у їх внутрішньому і зовнішньому взаємозв'язках. Історико-статистичний метод дозволив підрахувати динаміку боїв і втрат протиборствуючих сторін. З метою компетентного аналізу боротьби УПА-«Захід» і збройного підпілля ОУН застосовано інтерпретаційний та діалектичний методи. Використання просопографічного методу дозволило автору глибоко вивчити діяльність малих повстанських колективів, підпільників-одиночок, між якими існував тісний ідейний зв'язок.

Водночас застосовані і спеціальні методи польових досліджень, методи аналізу наративних джерел, біографіки, етноописовий, літературно-мистецтвознавчий, психолого-аналітичний, історико-морфологічний та інші.

Наукова новизна одержаних результатів визначається метою та завданнями дослідження і полягає в тому, що в дисертації комплексно досліджується зародження, становлення та розгортання визвольної боротьби УПА-«Захід» і збройного підпілля ОУН на західноукраїнських землях у 1942-1960 рр. На підставі аналізу архівних джерел, друкованих матеріалів, мемуарної та історичної літератури у роботі вперше:

- визначено загальні закономірності розгортання національно-визвольної боротьби УПА-«Захід» на територіях західноукраїнських областей, які зазнали репресій від тоталітарних режимів;

- з'ясовано процес формування військових підрозділів УПА-«Захід» та допоміжних структур, що визначило збройне протистояння з німецькими окупаційними військами, каральними силами та іншими агресивними утвореннями;

- досліджено причини та історичні обставини переходу УПА-«Захід» від активних бойових дій методами збройного підпілля ОУН в умовах зростаючих репресій радянської влади у післявоєнний період ХХ ст.;

- системно проаналізовано тактику боротьби УПА-«Захід» та збройного підпілля ОУН у 1942-1960 рр., яка корелювалася конфліктом ідей та політикою тоталітарних режимів;

- запропоновано авторський підрахунок порівняльних втрат УПА-«Захід», збройного підпілля ОУН та жертв серед мирного населення і тоталітарного режиму;

- визначено взаємозв'язок позитивних і негативних сторін визвольної боротьби УПА-«Захід» і збройного підпілля ОУН;

- введено до наукового обігу нові архівні документи ОУН, УПА регіонального та загальнодержавного рівнів, документи радянської репресивної системи, матеріали польових досліджень, періодики, спогади свідків, що дали можливість по-новому, об'єктивно підійти до оцінки та висвітлення різних моментів національно-визвольного руху ОУН, УПА.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її матеріалів і висновків для написання узагальнюючих праць з історії України, ОУН, УПА, підготовки підручників, методичних рекомендацій, кіносценаріїв, лекцій, практичних занять, оформленні експозицій музеїв історії УПА, музейних кімнат, опрацюванні туристичних маршрутів «Шляхами повстанської слави».

Апробація результатів дисертації здійснювалася на кафедрі історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, у спецкурсі «Актуальні проблеми історії визвольної боротьби ОУН, УПА за незалежність України», підготовленому і прочитаному для студентів-істориків у 2006 р., та методичних рекомендаціях до курсу. Основні положення дисертації виголошені автором на міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях, як Третя міжнародна науково-практична конференція «Проблеми національного виховання в системі неперервної освіти» (17-19 листопада 1999 р.), П'ята Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (29 вересня 2005 р.), Міжнародна науково-практична конференція «Суспільно-політичні виміри релігійних процесів в Україні (17-18 квітня 2008 р.), Міжнародна наукова конференція «Раціональність і духовність» (2-3 жовтня 2008 р.), Спільний круглий стіл Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області та науковців на тему: «УПА - історія нескорених» (29 жовтня 2008 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені автором в одній науковій монографії та одинадцяти науково-популярних виданнях з циклу «За тебе, свята Україно». Двадцять дві наукові статті опубліковано у фахових наукових збірниках.

Особистий внесок. У монографії, опублікованій з В.І. Горбатюком, внесок дисертанта становить 70%, а у дослідженні, проведеному з Ю.Л. Зімельсом, 80 %.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, шістнадцяти підрозділів, висновків, додатків (17 позицій), списку використаних джерел (1137 позицій). Обсяг основного тексту 382 сторінки, всього 510 сторінок.

Основний зміст дисертації

У «Вступі» обґрунтовано актуальність проблеми, ступінь її розробки та зв'язок з науковими програмами, визначено мету, завдання, предмет, об'єкт дослідження. Окреслено хронологічні і територіальні межі роботи, вказано методологічну основу праці, її новизну та практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дисертації, її структуру.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження» аналізуються основні напрями досліджуваної проблеми, характеризуються використані джерела та матеріали, методологія і методика дослідження.

Підрозділ 1.1 «Стан наукової розробки проблеми» присвячений вивченню історіографії досліджуваної проблематики, яку умовно можна поділити на радянську, сучасну українську і зарубіжну.

Зазначимо, що радянські видання носили у більшості не науковий, а гостро публіцистичний характер, пропагуючи ідеологічні концепції ВКП(б) і КПРС щодо переваг радянського способу життя над капіталістичним, ролі партії у розгромі гітлерівської Німеччини і їх «прислужників українсько-німецьких націоналістів». З цією метою 1968 р. в Інституті історії Академії наук України відкрито відділ зарубіжної історіографії, який займався «критикою буржуазних фальсифікацій історії України».

Радянську літературу умовно можна поділити на два періоди, в яких значну нішу займали праці журналістів, публіцистів, партійних працівників (Я.Галан, Д.Мануїльський, Б.Дуткевич, В.Беляєв, Я.Вітошинський, М.Рубач, М.Гарасименко), які в рамках «холодної війни» та ідеологічної боротьби 50-х рр. ХХ ст. активно публікували «розвінчувальні» твори, де всіляко клеймили націоналістичні сили. Ці праці характеризувалися значним фальсифікуванням і призначалися для виховання мас у прорадянському дусі.

У 70-х рр. ХХ ст. влада у «розвінчуванні» українського націоналізму дещо змінила акцент на фактологічний бік. У працях авторів з'явилось більше фактичного матеріалу, але він подавався у вигідних для радянської ідеології характеристиках, оцінках, контрагітації та ідеологічних прийомах критики «українського буржуазного націоналізму». У цьому руслі видано книги працівників НКДБ-МДБ-КДБ С.Каріна (псевдонім «Сергій Даниленко»), К.Гальського («Клим Дмитрук»), В.Євдокименка, М.Гайсиновича, А.Іванова, В.Руднєва, В.Чередниченка, Є.Шепітька та ін.

Початок нового етапу у вивченні національно-визвольного руху почався з умов перебудовного процесу в СРСР у кінці 80-х років ХХ ст. У вітчизняній історіографії з'явилися наукові роботи С.Кульчицького, В.Сергійчука, Г.Дем'яна, Ю.Киричука, які були першими у вивченні різних аспектів національно-визвольного руху.

З проголошенням незалежності України, отриманням права доступу до спецархівів з'являються перші ґрунтовні праці, присвячені висвітленню боротьби ОУН і УПА. До них варто віднести дослідження І.Біласа і П.Брицького, побудовані на раніше недоступних джерельних матеріалах.

Важливу роль у дослідженні проблематики відіграла створена при Кабінеті Міністрів України наукова Урядова комісія з вивчення діяльності ОУН, УПА під керівництвом професора С.Кульчицького, в рамках діяльності якої опубліковано праці співробітника ЦДАГО України А.Кентія, де автор проаналізував становлення ОУН в міжвоєнний період, діяльність ОУН і УПА під час німецької окупації в умовах повернення на західноукраїнські землі радянської влади та радянізації, І.Ільюшина, який аналізує діяльність УПА в умовах протистояння з польською АК.

Останніми роками з'явилися дослідження науковців Національної академії СБ України Д.Вєдєнєєва і Г.Биструхіна, які висвітлили діяльність Служби безпеки ОУН, Військово-польової жандармерії УПА, спецгруп каральних сил радянської влади, форм і методів провокацій НКВС-НКДБ-МДБ-КДБ у різні роки протистояння.

Широко висвітлюють окремі аспекти визвольної боротьби ОУН, УПА працівники Галузевого державного архіву Служби безпеки України О.Іщук та Н.Ніколаєва, які опублікували низку досліджень, присвячених діяльності підпільних друкарень ОУН(революціонерів) під час Другої світової війни і після неї та провідних діячів збройного підпілля. Служба безпеки України окремим виданням розкрила також історію фінансово-господарської ролі грошових знаків ОУН, УПА - бофонів (бойовий фонд).

Важливими для розуміння визвольних процесів є праці новітньої генерації сучасних дослідників визвольної боротьби ОУН, як О.Стасюк, Г.Стародубець, К.Бондаренко, М.Посівнич, І.Патриляк, Л.Онишко, В.Деревінський, О.Сич, І.Фостій, В.Підлубний та інші.

Позитивним явищем у вивченні визвольного руху ОУН, УПА є діяльність Центру досліджень визвольного руху, започаткованого 2003 р. у Львові, який поставив перед собою завдання організації глибоких наукових студій визвольної боротьби українців у лавах ОУН, УПА. За період 2003-2010 рр. Центр видав одинадцять збірників досліджень різних аспектів українського визвольного руху та провів ряд наукових конференцій. Серед авторів, які здійснили глибокий аналіз окремих аспектів визвольного руху, варто відзначити В.В'ятровича, Р.Грицьківа, В.Гуменюка, Р.Забілого, В.Манзуренка, В.Муравського, В.Мороза, М.Мандрик, М.Романюка, А.Русначенка.

Унікальним матеріалом для вивчення ролі української жінки у визвольній боротьбі ОУН, УПА є тритомний довідник жіночих біографій під назвою «Українська жінка у визвольній боротьбі 1940-1950 рр.». В українській історіографії це перша спроба зібрати короткі персоналії, життєписи жінок, у яких віддзеркалено десятирічний період драматичної історії України.

Вагомий внесок у висвітлення історії боротьби ОУН, УПА зробила українська політична еміграція. Серед діаспорних видань першими з'явилися книги учасників національно-визвольного руху М.Лебедя, П.Мірчука, С.Мудрика, Л.Шанковського, де автори здійснили спроби системного огляду діяльності УПА і збройного підпілля ОУН(р). Проте їм не вдалося уникнути суб'єктивізму, надмірної героїзації воїнів УПА. Тут зустрічаються і фактологічні помилки. У контексті науковців діаспори звертають на себе увагу фундаментальне видання українського історика В.Косика (Франція) «Україна і Німеччина у Другій світовій війні», Т.Гунчака (США) «Ключові проблеми історіографії Другої світової війни» та два коротких енциклопедичних словники П.Содоля «Українська Повстанча Армія, 1943-49 рр. Довідник» з біографічними даними організаторів і командирів УПА-«Захід» та збройного підпілля ОУН.

Серед зарубіжних істориків, які висвітлювали деякі аспекти зародження й діяльності ОУН і УПА, варто відзначити велику групу вчених США. Так, Д.Трейдголд, А.Сітон, Б.Бейлі, Д.Уорнс, П.Дункан стверджують, що населення України та інших республік у перші місяці війни зустрічало німців як визволителів від ненависного сталінізму, бажало знищення колгоспів, відновлення свободи віросповідань. Дж.Армстронг і М.Купер зазначають, що в Західній Україні населення масово брало до рук зброю до боротьби з радянським режимом. Дж.Армстронг переконаний, що під час сталінських репресій особливо потерпіла інтелігенція, і ті, хто вижили, ставали прибічниками антисталінського руху. М.Райтлінгер пише, що серйозним фактором, який вплинув на пронімецькі позиції в Україні, стали сталінські репресії. Автори наголошують, що у західних областях України УПА протидіяла проникненню радянських партизанів на територію Волині та Східної Галичини. Однак варто зазначити, що більшість вказаних дослідників, роблячи висновки, спиралися в основному на німецькі джерела періоду війни, щоденники гітлерівських воєначальників, легальну окупаційну пресу, що вимагає досить критичного ставлення до них.

Відбулися деякі позитивні зміни у правдивій розробці досліджень про ОУН, УПА серед представників російської історіографії (О.Гогун, О.Матвеєв), але у працях С.Біленко, З.Богатирця, В.Помогаєва переважають штампи колишньої радянської ідеології про діяльність ОУН, УПА.

Переважна більшість польських дослідників, які займалися вивченням визвольного руху українців на Закерзонні, також дотримувалась антиукраїнських поглядів. Приміром, Г.Домінчак з польських позицій описав боротьбу польських прикордонників з упівцями у 1944-1948 рр. Автор заявляє, що боротьба УПА припинилася лише після операції «Вісла» 1947 р. Таких самих поглядів дотримуються у своїх працях І.Блюм, Б.Прус, Я.Герхард.

Лише історики А.Щесняк і В.Шота правдивіше дослідили обставини виникнення та структуру УПА і справедливо відзначили, що збройне підпілля ОУН вирізнялося високим рівнем організованості та ідейного гарту. Групу сучасних дослідників, які переосмислюють взаємини ОУН і АК, представляють Р.Тожецький, В.Менджецький, Т.Стриєк, З.Ковальський, А.Сова, Р.Внук і особливо Г.Мотика.

У чеській і словацькій історіографіях військово-політичну діяльність ОУН та долі упівців відображено у працях Б.Хньоупека та М.Шмігеля. У німецькій історіографії спробу написати історію ОУН здійснила Ф.Брудер. На жаль, авторка не використала відомі сучасні матеріали та джерела і її праця не витримує наукової критики.

Підсумовуючи стан наукової розробки проблематики визвольного руху ОУН, УПА, відзначимо, що перші праці, присвячені цій тематиці, побачили світ у діаспорі. Паралельно в радянській Україні видавалися книги контрпропагандистського змісту, які друкувалися мільйонними тиражами, насичені фальсифікаціями визвольної боротьби ОУН, УПА. У цьому руслі й такого ж змісту видавалася література в комуністичних Польщі, Чехословаччині та інших країнах-сателітах СРСР. Позитивні зрушення у вивченні історії боротьби ОУН, УПА відбулися після проголошення незалежності України. У результаті побачили світ десятки наукових видань, в яких об'єктивно, без упередження висвітлюється визвольний процес ОУН, УПА.

Але цілісної узагальненої праці щодо боротьби УПА-«Захід» і збройного підпілля ОУН на західноукраїнських землях у 1942-1960 рр. на базі нових архівних джерел, матеріалів та спогадів в українській історіографії ще не було.

У підрозділі 1.2 «Аналіз джерельної бази» подано характеристику широкого кола архівних документів, опублікованих матеріалів, речових пам'яток, малюнків, фотографій та усної народної творчості.

Архівні документи з різних аспектів діяльності ОУН, УПА можна умовно класифікувати на чотири групи. До першої групи належать нормативно-розпорядчі документи, накази, директиви, інструкції, вказівки ЦК ВКП(б)-КПРС, ЦК КП(б)У-КПУ обласним, районним комітетам партії, комсомольським, профспілковим організаціям і каральним органам на місцях, які втілювали партійні накази у життя. До другої входять різноманітні оперативні документи, плани, розробки та звіти органів НКВС-НКДБ-МВС-МДБ-КДБ, до третьої - численні трофейні документи, захоплені каральними органами УРСР під час бойових дій з підрозділами УПА-«Захід» і збройного підпілля ОУН. До четвертої - автентичні документи і матеріали ОУН, знайдені автором під час польових досліджень.

Відзначимо виняткову цінність документів з Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України) (ф. 1, оп. 23) та Центрального державного архіву вищих органів влади України в Києві (ЦДАВОВ України) (ф. 3833, 3536), де містяться директивні матеріали ЦК ВКП(б)-КПРС і КП(б)У-КПУ з питань боротьби з підрозділами УПА та збройним підпіллям у західноукраїнських областях, об'ємні інформаційні бюлетені про стан боротьби, довідки і листування з обласними комітетами партії, велика кількість документів з різних структурних утворень - боївок, сотень і куренів УПА-«Захід», різноманітні документи Служби безпеки, інструкції та інформації.

У Державному архіві Тернопільської області зберігається найоб'ємніша в Західній Україні «Колекція документів і матеріалів Служби безпеки ОУН-УПА на Тернопільщині 1944-1949 рр.» (ф. Р-3472, оп. 1) у 126 справах, що стосуються різних аспектів діяльності крайового проводу ОУН «Поділля».

Джерельну базу праці збагатили розсекречені документи Галузевого державного архіву Служби безпеки України. Серед них фонди 2-5, 7, 9, 13, у яких знайдено різноманітні матеріали з діяльності управлінь НКВС-НКДБ-КДБ УРСР та їхні нормативно-розпорядчі документи. Документи ГДА СБУ в Києві доповнено архівними матеріалами обласних управлінь СБУ. Унікальну збірку матеріалів, присвячених визвольній боротьбі ОУН, УПА у Північній Буковині, використано з Архівного фонду редактора Літопису УПА Петра Потічного у Торонто (Канада). Ряд матеріалів почерпнуто з архіву Закордонного представництва УГВР (США), яким завідував голова ЗП УГВР Микола Лебедь. Важливі документальні матеріали ОУН, УПА віднайдено автором у підпільному сховищі с. Бабинці Борщівського р-ну Тернопільської обл. Це багата колекція внутрішньої документації повстанських загонів, Служби безпеки ОУН та станичних організацій, що діяли на території Борщівського р-ну Тернопільської обл. у 1945-1950 рр.

Окремі документи з визвольної боротьби ОУН та УПА використано з польського архіву, в якому віддзеркалено події на території 6-ї ВО «Сян». 140 документів цього періоду зберігаються у Центральному військовому архіві в Рембертові поблизу Варшави. Це накази і плани дій, донесення командування оперативної групи «Вісла». У Вроцлавському архіві містяться документи УПА, у яких наявні накази, відозви, фотографії, біографії, трофейні документи УПА, ОУН, акти обшуків тощо.

Першими серед опублікованих видань, що містять документи з визвольної боротьби ОУН, УПА, в тому числі УПА-«Захід», були спецкниги видавництва «Бібліотека українського підпільника», заснованого 1955 р. у рамках референтури крайових зв'язків Закордонних частин ОУН у Мюнхені.

Багатющий джерельний матеріал міститься у Літописі Української Повстанської Армії. Загалом на сьогодні у Видавництві Літопис УПА побачили світ 72 томи: 48 книг «Основної серії», 14 книг «Нової (київської) серії», 9 томів «Бібліотеки» та том «Повстанські могили».

Вагоме місце у джерельній базі належить збірникам опублікованих матеріалів, що з'явилися у роки незалежності України. Це, зокрема, чотиритомний збірник німецьких архівних документів за редакцією В.Косика, низка збірників за редакцією В.Сергійчука. Численні документи з архівів України, Німеччини та Канади зібрано у збірнику «Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 р.» за редакцією Я.Дашкевича і В.Кука. Цінні документи з історії визвольної боротьби на території Східної Галичини, Буковини та Закарпаття подано у двотомному серійному виданні «Літопис нескореної нації» за редакцією Я.Ляльки.

Завдячуючи Галузевому державному архіву Служби безпеки України опубліковано двотомний збірник «Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1940-1950 рр.)» та тритомному виданні «Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939-1959)».

Вартим уваги для дослідження визвольних процесів на Закерзонні 1947 р. є збірник документів «Акція «Вісла», що вийшов за редакцією польського історика українського походження Є.Місила.

Окрему групу джерел складають мемуарно-ідеологічні праці лідерів ОУН(р) С.Бандери, Я.Стецька, О.Дяківа, С.Ленкавського, П.Федуна, Д.Маївського, Д.Мирона, Я.Старуха, М.Прокопа, в яких аналізуються революційна стратегія і тактика борців за волю України.

Важлива інформація міститься у мемуарах провідників національно-визвольної боротьби В.Галаси, П.Дужого, В.Кука, Л.Павлишина, С.Стебельського, М.Климишина. Б.Гука, І.Гриньоха та рядових вояків - Ю.Борця, Й.Лазорка, Б.Михальчука, Я.Грицая, Г.Кохановської, І.Гарасимова, І.Лико, П.Потічного, М.Савчин.

Багаті фактичним матеріалом спогади радянських учасників протиповстанської боротьби, зокрема, колишнього працівника МДБ Г.Саннікова та генерал-лейтенанта радянських органів держбезпеки П.Судоплатова.

Значні інформативні матеріали вміщено у Книгах пам'яті «Реабілітовані історією» Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей.

Ще одну групу джерел становить періодика. Матеріали, опубліковані в журналах, газетах, вісниках часів визвольної боротьби, подають багатий інформативний пласт.

Багато учасників ОУН, УПА друкувалися на сторінках періодичних видань за час двадцятилітньої незалежності України. Однак до їх публікацій потрібно ставитися критично через часто суб'єктивні оцінки складних процесів боротьби, хронологічні неточності, непримиренність позицій, надмірну героїзацію учасників руху тощо.

Дисертантом зібрано і використано також важливий вид інформації, як повстанські листівки, бофони, малюнки, понад 5 тисяч світлин, сотні повстанських пісень, переказів, досліджено криївки, місця таборувань у карстових печерах, бойових дій, повстанські зв'язкові маршрути, могили.

Довгорічна пошукова робота автора уможливила виявити велику джерельну базу, яку вперше введено у науковий обіг. Аналіз подій, ідентифікація і систематизація фактів на місцях забезпечили написання дисертації, в якій автор пропонує власну точку зору на боротьбу УПА-«Захід» і збройного підпілля ОУН на західноукраїнських землях у 1942-1960 роках.

У підрозділі 1.3 «Методологія та методи наукового дослідження» розглянуто реалізацію мети і завдань дисертації, спираючись на комплекс методологічних засад, пов'язаних з дослідженням фактичних подій і процесів визвольної боротьби.

Теоретичну базу даного дослідження становлять праці дослідників націоналізму та націоналістичних рухів. Зокрема, значну цінність мають ідеї Дж.Армстронга про «національне самоздійснення та оцінку ієрархії вартостей», згідно з якими на першому місці серед учасників визвольної боротьби постає національна ідея.

Взято до уваги концепцію Е.Сміта про сучасний світ націй і націоналізму як легітимізуючу основу боротьби за незалежність та державного будівництва. Націоналізм змінює природу взаємин між націями, які можуть бути на певних етапах державними або бездержавними. Сучасна нація є складним артефактом, який націоналісти створюють з багатьох «інгредієнтів» - історії, символів, міфів, мови.

Відомий спеціаліст з проблематики націоналізму Б.Андерсон стверджує, що націю формує націоналістична ідеологія. На основі великого масиву історичного матеріалу він дійшов висновку, що люди можуть себе відчути приналежними до окремої національної спільноти за умови колосальної праці у рамках спільного геополітичного простору.

На думку дослідника Е.Гелера, націоналізм виникає як продукт соціального порядку, де культура як структура визначає місце людини у мінливому світі.

Американський історик Р.Шпорлюк у своїй концепції наукової, культурної та політичної фаз національного відродження наголошує, що кожна нація, і зокрема українська, розвивається у зв'язках зі своїми сусідами і є частиною загальноєвропейського та світового процесу. Націоналізм виник як закономірне явище із всесвітнього закону розвитку. Суперництво націоналізму і комунізму в Україні визначило історичну долю українців.

Сучасний російський теоретик націоналізму В.Тішков висловлює ідею, що націоналізм у позитивному аспекті прирівнюється до патріотизму і сприяє визвольній боротьбі. Він виділив дві фази націоналізму: державну і культурну. На відміну від культурної, що коріниться в історичній, соціально-психологічній або навіть генетичній природі, державний націоналізм може набути рис агресивності, шовінізму, ізоляціонізму.

Дисертант дотримується методологічної концепції І.Лисяка-Рудницького із застереженням від «патріотичної міфотворчості і партійної апологетики», якими можуть «грішити» праці дослідників, та водночас концепції історика Н.Яковенко про потребу «нової філософії історії» й «мікроісторичного підходу до фактологічної бази досліджень», що дозволило врахувати найдрібніші деталі, нюанси, приховані мотивації учасників УПА-«Захід».

Актуально звучить концепція українського історика Г.Касьянова про феномен української нації і її націогенез. На основі світового історичного розвитку теоретик підводить до проблеми взаємодії і взаємовпливів українського націоналізму, знайомить з теоріями локальних націоналізмів і їхнього застосування «на українському ґрунті».

Теоретично-методологічні засади дослідження автор поєднав з принципами наукової об'єктивності, толерантності, неупередженого бачення подій визвольної боротьби.

Так, у застосуванні методів аналізу і синтезу осягнуто різнобічний підхід щодо розгляду боротьби УПА-«Захід» і збройного підпілля ОУН(р). Структурно-функціональний метод уможливив висвітлення діяльності різних структурних елементів УПА-«Захід».

Використання методу польових досліджень дало можливість зібрати на об'єктах пізнання великий масив історичних, військових, етнографічних, фольклористичних, філософських, літературознавчих, біографічних матеріалів і на їх основі розшифрувати велику кількість архівних документів.

Широке відображення у роботі знайшов метод біографіки, на основі якого проаналізовано якісний склад кадрів ОУН і УПА.

Серед емпіричних матеріалів використано метод вивчення мемуарних документів ОУН, УПА, які зберігаються у державних сховищах та приватних осіб.

Для ідентифікації подій та особистостей застосовано метод альтернативних гіпотез, завдяки якому уточнено сотні визвольних подій, учасників боїв, дат їх загибелі, місць поховань.

Етноописовий метод застосовано для вивчення особливостей календарних обрядів УПА та побуту повстанців.

Окремим рідкісним методом вивчення побуту повстанців у карстових печерах Тернопільської обл. є історико-морфологічний. У зіставленні його з методом верифікації знайдених документів та інтерв'ювання з учасниками і свідками подій окреслено драматичну картину боротьби ОУН, УПА глибоко під землею.

З метою узагальнення кількісних даних про участь українців у визвольній боротьбі ОУН, УПА застосовано статистико-аналітичний метод як конкретний показник числа загиблих повстанців.

Для оцінки повстанської фольклористики, літератури, мистецтва використано літературно-мистецтвознавчий метод, засобами якого узагальнено знахідки повстанського фольклору, легенд, переказів, народних оповідань, військової термінології, повстанських фразеологізмів тощо.

Важливим у дослідженні є психолого-аксіологічний метод. При його допомозі визначено мотивацію людського фактора в ОУН, УПА.

На нашу думку методологія і вищезгадані методи наукового дослідження сприяли найкращим можливостям для реалізації поставлених завдань, дозволили синтезувати й синхронізувати визвольну боротьбу УПА-«Захід» та збройного підпілля ОУН, виявити динаміку визвольної боротьби за державну незалежність України упродовж вісімнадцятирічного періоду (1942-1960 рр.).

У другому розділі праці «Передумови визвольної боротьби українців західних областей під час Другої світової війни» вивчено зародження визвольного руху українців на початку війни, організацію підпільних структур ОУН, формування підрозділів Української народної самооборони, початок боїв з німецькими окупантами.

У підрозділі 2.1 «Національний рух українців у початковий період Другої світової війни» з'ясовуються передумови діяльності ОУН напередодні війни та її початку. Характеризуються теоретичні основи націоналістичної ідеології, умови функціонування ОУН, форми її підпільної діяльності.

З вибухом Другої світової війни націоналісти активізувалися. Автор досліджує хроніку військових сутичок націоналістів з польськими поліцаями та військовими, які відступали зі Східної Галичини у результаті наступу зі сходу Червоної армії після 17 вересня 1939 р. згідно з пактом Молотова-Ріббентропа. У ряді сіл Львівської, Тернопільської і Станиславівської областей ОУН проголосила встановлення української влади. З приходом радянської влади до Східної Галичини, Західної Волині 1939 р. і Північної Буковини 1940 р. у краї почала утверджуватися політика «радянізації» - набирали чинності радянська конституція і нормативні акти більшовицької тоталітарної системи. Готуючись до війни, радянська влада вирішила «вичистити» західну територію від національно свідомих українців і почала масові репресії, які сягнули свого апогею у січні-червні 1941 р.

У складних міжнародних умовах ОУН(революціонерів) продовжувала розігрувати «німецьку карту» з надією використати Німеччину у боротьбі за здобуття вільної України.

Підпілля ОУН(р) звернулося до народу з маніфестами, закликами, «військовими» інструкціями, пропагандивними вказівками, в яких пропагувалася ідея боротьби за українську державність. Автор висвітлює форми активізації організаційної мережі ОУН. Провід ОУН з території Генеральної губернії вислав кілька груп націоналістів, але вони були нейтралізовані підрозділами НКВС.

Характеризуються дії повстанських загонів ОУН у перші дні нападу Німеччини на СРСР, факти роззброєння ними відступаючих каральних підрозділів радянської влади. Наголошується на Меморандумі ОУН, направленому в Берлін 23 червня 1941 р., у якому Німеччину застерігали щодо нехтування українськими інтересами. Не очікуючи німецької реакції, оунівці 30 червня 1941 р. проголосили у Львові Акт відновлення Української Держави на західноукраїнських землях, у третьому пункті якого акцентували увагу на співпраці з «Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною», проте відповіді Берліна не отримали. Навпаки, гітлерівці арештували головних діячів ОУН(р) та почали репресії проти них.

Але націоналісти продовжували свої дії й проголосили владу у 213 населених пунктах Західної України, сформували власні уряди в Станиславові, Тернополі, Львові, Дрогобичі. У селах Західної України зачитували Акт 30 червня, освячували могили репресованих радянською владою борців за волю України.

У роботі досліджуються перші спроби організації т.зв. Української національно-революційної армії (УНРА) - збройних підрозділів ОУН на базі колишніх «лугових» та «сокільських» парамілітарних товариств. Однак німецькі окупанти поховали надії ОУН на співпрацю. 1 серпня 1941 р. приєднали Східну Галичину до Генеральної губернії Третього рейху, 15-16 вересня 1941 р. арештували близько двох тисяч оунівців, з яких велику частину розстріляли.

На нашу думку, національний рух українців під проводом ОУН(р) на початку війни став свідченням незалежницьких прагнень на західноукраїнських землях.

Перший державотворчий досвід вимагав від ОУН(р) чіткого розуміння воєнно-політичної ситуації, активізації сил, створення військових структур, виховання кадрів, формування підпільних мереж, але для виконання цих завдань потрібен був час.

Підрозділ 2.2 «Організація підпільного активу в умовах німецької окупації» присвячений аналізу підпільної діяльності ОУН(р) на окупованих західноукраїнських територіях. Інформаційними матеріалами, пропагандистською працею, засобами усного слова і листівок, гасел, розповсюдженням офіціозу «Ідея і Чин» ОУН(р) розвінчувала справжнє обличчя нацизму, уявлення про гітлерівців як друзів і визволителів. В умовах перших німецьких арештів кінець 1941 р. ознаменувався поглибленнями націоналістичного руху, подальшим виробленням тактики і стратегії боротьби.

Провід ОУН на Першій і Другій конференціях ОУН(р) (вересень 1941, березень 1942 рр.) заявив про орієнтацію на власні сили та використання всіх можливостей, що сприятимуть визвольній боротьбі, й чітко висловився, що московсько-більшовицькій міжнародній концепції інтернаціоналізму і німецькій концепції т.зв. «Нової Європи» протиставляє національну концепцію під гаслом «Воля народам - воля людині!».

У праці стверджується, що на початковому етапі боротьби з нацизмом у 1941-1942 рр. найболючішим місцем для ОУН(р) залишалися кадри, яких не вистачало на всіх ділянках роботи. Прогнозуючи події, Провід ОУН(р) у грудні 1942 р. зібрався на військову конференцію, де обговорили потребу організації власних збройних сил, які стихійно виступали проти німецьких окупантів на Волині та Поліссі. Лише на Третій конференції ОУН, що відбулася 17-21 лютого 1943 р., Провід ОУН накреслив конкретні плани збройної боротьби проти німецьких і радянських сил. ОУН(р) заявила, що воюватиме проти гітлеризму і сталінізму спільно з іншими народами.

Націоналісти твердо заперечили будь-які спроби переговорів з представниками німецьких збройних сил. Матеріали попередніх зустрічей, конференцій і нарад стали основою для рішень основного Третього надзвичайного збору ОУН(р) 21-25 серпня 1943 р., на якому внесено зміни у політичні та соціально-економічні аспекти програми ОУН(р). У постанові зафіксовано, що ОУН(р) боротиметься, щоби кожна нація жила вільним повноцінним життям, що тільки у спільній боротьбі народів СРСР можливо перемогти воюючі імперіалізми гітлерівської Німеччини і сталінського СРСР.

На підставі аналізу дій ОУН(р) у 1941-1942 рр. автор вважає, що організація низового підпільного активу під час німецької окупації відбувалася в умовах загострення боротьби з нацистами. ОУН(р) на конференціях та нарадах переосмислювала проблемні цілі і заходи щодо створення власної повстанської армії, завдяки якій можна було б відстоювати державні інтереси України.

Щодо ОУН(мельниківців), то у цей час вона схилялася до легальних методів боротьби з гітлеризмом, створення українських військових частин у складі німецького вермахту, наголошувала про передчасність збройних виступів, тому участі у створенні УНС, УПА-«Захід» і теренових мереж ОУН не брала.

У підрозділі 2.3 «Зародження Української народної самооборони. Перші бої з німецькими окупантами» висвітлено процес створення відділів Української народної самооборони - своєрідної форми опору німецьким окупантам у західних областях України, що згодом переросла в УПА-«Захід». Створення УНС, на нашу думку, пришвидшили кілька факторів: гітлерівські репресії, поява радянських диверсійних загонів як провісників повернення радянської влади, антиукраїнська діяльність польської Армії крайової, яка прагнула повернути Східну Галичину у кордони Речі Посполитої 1939 р., та бажання галичан боротися за національне визволення.

15 липня 1943 р. Провід ОУН(р) і ГВШ УПА видали наказ про формування у Східній Галичині Української народної самооборони. Перші загони унсівців сформувалися у районі сіл Микуличин і Березин Яремчанського р-ну Станиславівської обл., гір Чорна Сигла Болехівського р-ну, Тарниця біля Космача, на території Золочівського, Сокальського, Жидачівського р-нів Львівської обл., Підгаєцького - Тернопільської обл. Не поширилась УНС на територію Буковини і Перемишльщини. За нашими підрахунками, кількість вояків УНС становила близько 5-6 тис. осіб. З формуванням УНС почались оборонні та спонтанні бої і перестрілки з німецькими окупантами. У боях з німцями загони УНС витримали близько 50 боїв і 130 сутичок, у яких загинуло понад півтори тисячі німецьких солдатів. Бої точилися на території Чорного Лісу Долинського і Самбірського р-нів, аж до появи УПА-«Захід».

Дисертант вважає, що УНС у Східній Галичині мала те саме значення, що й УПА-«Північ» для Волині та Полісся. Східна Галичина на той час виконувала також роль запільної бази для Північної України й постачала для УПА харчі, одяг, зброю, добровольців.

У третьому розділі «Створення і діяльність УПА-«Захід» досліджено проблеми формування військових підрозділів УПА-«Захід», протидії УПА наступу радянських сил та діяльність допоміжних повстанських структур.

У підрозділі 3.1 «Формування військових підрозділів УПА-«Захід» йдеться про організацію повстанських загонів, якою займалася військова референтура ОУН(р) та її Головний військовий штаб (ГВШ). Наказом ГВШ ч.1 (44) від 20 січня 1944 р. формування Української народної самооборони і територію, на якій вона діяла, реорганізовано в УПА-«Захід».

Виходячи з досвіду боротьби, у цей період остаточно сформувалася структура ОУН(р) західноукраїнських земель. Як революційно-політична структура ОУН(р) мала свій розгалужений апарат, перед яким стояло завдання організації повстанського запілля.

На чолі визвольного руху стояли крайові проводи ОУН(р) (ОУН Львівського краю, Карпатського, Подільського і Закерзонського). Політична структура ОУН мала свій розгалужений апарат, який складався з теренових станиць, кущів або підрайонів, районів і надрайонів, що становили основу округів або областей, країв. Резервом ОУН(р) було Юнацтво ОУН, яке також поділялося на округи і мало свій ідентичний з ОУН(р) керівний апарат. За нашими підрахунками, найбільшою у 1944 р. була Чортківська юнацька округа, що налічувала 3100 осіб. На ОУН(р) покладалася також функція адміністративного апарату УПА.

У березні 1944 р. УПА-«Захід» сформувала остаточно свою структуру, яка складалася з військових округів і тактичних відтинків (1-ша ВО «Львів», 2-га - «Буг», 3-тя - «Лисоня», 4-та - «Говерля», 5-та - «Маківка», 6-та - «Сян»). Разом усі округи налічували 19 тактичних відтинків.

Основну бойову одиницю УПА-«Захід» становили сотні, які складалися з трьох чот, чота - з 3-х роїв, рій - з 2 ланок. За військовим статутом УПА сотня налічувала 163 вояки. З 1944 р. вони нараховували 100-130, а з другої половини 1945 р. з причини масових боїв - вдвічі менше. У 1943-1945 рр. сотні об'єднувались у курені (по 3 сотні). Восени 1945 р., за нашими підрахунками, УПА-«Захід» налічувала 80 сотень.

З наближенням фронту, коли чоловіче населення, уникаючи мобілізації, масово йшло в ліс до УПА, її чисельність, за статистикою польових досліджень автора, сягала до 80 тис. добровольців. Однак таку масу людей ГВШ УПА не в силі був зорганізувати. Людей повертали додому у Самооборонні кущові відділи (СКВ) - військові утворення на території 3-5-ти сіл. Вони налічували від 30-ти до 60-ти стрільців. За тією ж статистикою разом з СКВ УПА-«Захід» сягала приблизно 50-60 тис. осіб. Близько 160 тис. налічувала теренова мережа ОУН, з якою співпрацювало майже півмільйона активістів (симпатиків) ОУН. Ці складні структури співпрацювали між собою, хоч траплялися непорозуміння, особливо на низовому рівні, коли йшлося про систему підпорядкування між провідним активом теренової мережі ОУН та командуванням тактичних відтинків військових округ.

Система і хроніка перебігу подій підводить нас до висновку, що Провід ОУН і ГК УПА за досить короткий термін створили дієву структуру УПА-«Захід». Кожна округа мала свої особливості, пов'язані з рельєфом та географічним розташуванням тактичних відтинків, наявністю кадрів, рівнем національної свідомості західноукраїнських селян та наслідками репресій радянської влади у 1939-1941 рр.

У підрозділі 3.2 «Наступ радянських сил і бойові дії УПА» автор простежує воєнні дії радянських каральних сил проти УПА, характеризує наявність формувань з обох боків та військові показники радянської влади у боротьби з повстанцями. Складовою тотального наступу радянських каральних сил проти УПА-«Захід» була діяльність спецгруп НКВС-НКДБ-МДБ-МВС, які своїми діями провокували місцеве населення супроти УПА, боївок ОУН, теренової мережі та Самооборонних кущових відділів.

Серед каральних операцій неймовірною жорстокістю, грабунками та насиллям характеризувалися радянські облави, депортації та арешти. Широко практикувалася прилюдна страта повстанців через повішання.

За підрахунками дисертанта, станом на 31 грудня 1944 р. у Дрогобицькій, Львівській, Станіславській, Тернопільській, Чернівецькій областях проведено 7263 облави, під час яких убито 37198 мешканців. Арештовано 29824 особи, вивезено 2812 сімей (6526 осіб). Разом втрати сягають 73548 мешканців. Вважаємо, що це був перший кривавий і жорстокий удар радянської влади по УПА-«Захід» з метою остаточного її знищення. У січні-лютому 1945 р. облави силами понад 10 тис. солдатів охопили області західноукраїнських земель. Станом на 1 грудня 1945 р. проти УПА було кинуто 246 спецгруп НКДБ кількістю 1011 учасників і 212 провокаторів-одиночок.

Незважаючи на масовий тиск радянської влади, відділи УПА восени 1944 р. здійснили сотні відплатних наскоків на гарнізони райцентрів (Копичинці - 28.08; Єзупіль - 30.08; Богородчани - 13.09; Солотвин, Тлумач - 15-29.11; Тисмениця - 4.12; Космач - 30.12). У 1945 р. на Львівщині штурмували гарнізони в Магерові - 30.03; Нових Стріличах - 01.04; Радехові - 24.04; Кристинополі - 05.10. На Тернопільщині у Великому Глубічку - 04.04; Підгайцях - 13.09; Пробіжній - 13.09. Починаючи з 1944 р., на теренах УПА-«Захід» утворилися своєрідні організації опору народу, як «повстанські республіки». Серед них - Космацька «повстанська республіка» на території Станіславщини (Яремчанський, Яблунівський, Коршівський р-ни), Перемишльська республіка (Закерзоння), навколо сіл Верхня і Нижня Рожанка Львівської обл. та прилеглих околиць Долинського р-ну, на Бережанщині Тернопільської обл. «Повстанські республіки» можна назвати «монолітом народу й УПА», де гармонійно діяли системи захисту народу і постачання УПА.

Дуже гостро стояла на території УПА-«Захід» польська проблема, яка визріла у т.зв. «третій польський фронт», у результаті якого з обох сторін загинуло багато учасників боротьби.

Радянські каральні сили організували «велику зимову блокаду» 1946 р., яка тривала до середини квітня. З метою остаточної нейтралізації УПА-«Захід» під час «блокади», за даними радянської сторони, відбулося понад дві тисячі боїв з УПА. Повстанці зазнали тяжких втрат серед досвідчених вояків і кадрів ОУН. За нашим переконанням, «зимова блокада» УПА-«Захід» 1946 р. прискорила її перехід до боротьби засобами збройного підпілля.

Характерною особливістю бойових дій УПА-«Захід» були пропагандивні рейди сотень і куренів УПА у різні райони областей України та суміжні держави: Словаччину (500 вояків, 22-29 серпня 1945 р., 6-24 квітня 1946 р.), Західну Німеччину (три сотні, 30 квітня 1947 р.), Східну Пруссію (17 повстанців, грудень 1947 р.), Румунію (17 повстанців, 17 червня - 10 липня 1949 р.).

Зазначимо, що в умовах оборонних і наступальних дій УПА-«Захід» основні бої відбувалися в рамках військових округ, які взаємодіяли між собою та координували діяльність з крайовими і місцевими проводами ОУН.

Зведення про хід боїв свідчать про надзвичайно жорстокі і криваві дії з обох сторін. Згідно з нашими підрахунками, на території УПА-«Захід» у 1944-1946 рр. діяло 376 повстанських куренів, сотень, СКВ та інших збройних формувань. Періодом найбільших бойових дій УПА-«Захід» була друга половина 1944 р. та весь 1945 р. За нашими приблизними підрахунками у 1944 р. втрати німецької сторони складали 402 убитими, угорських - 29, польських прибічників АК - 852, роззброєно німців - 505, угорців - 501.

...