Підготовка офіцерських кадрів у військово-навчальних закладах Російської імперії (1861–1914 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

УДК 355.23 (47+57) «1861/1914»

ПІДГОТОВКА ОФІЦЕРСЬКИХ КАДРІВ У ВІЙСЬКОВО-НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (1861-1914 рр.)

07.00.02 - всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ПІКУЛЬ ЮРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

Харків 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Лантух Валерій Васильович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, професор кафедри історії Росії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Ячменіхін Костянтин Михайлович, Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, завідувач кафедри всесвітньої історії

кандидат історичних наук, доцент Мешковая Світлана Іванівна, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», доцент кафедри політичної історії

Захист відбудеться «18» березня 2011 р. о 16.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. 5-58.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий «10» лютого 2011 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д.В. Журавльов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми визначається інтересом дослідників до системи військово-навчальних закладів, яка діяла в Росії у 1861-1914 рр., та до методів підготовки офіцерського корпусу. При цьому проблеми повсякденного життя слухачів військово-навчальних закладів, як правило, не входили до сфери інтересів дослідників. У той же час, тип офіцера, який прагнула створити російська військова школа, визначався не тільки політичною ситуацією і станом суспільної свідомості в країні, рівнем розвитку збройних сил, але й традиціями та ментальністю слухачів військово-навчальних закладів. Виходячи з вищевикладеного, автор вважає одним з пріоритетних напрямків дослідження аналіз впливу на професійну підготовку слухачів не тільки зовнішніх соціокультурних чинників, але й внутрішнього клімату військово-навчальних закладів. При цьому залучення широкого кола джерел і порівняльний аналіз російської та закордонних систем військової освіти, дає можливість з'ясувати роль суб'єктивного чинника в підготовці офіцерських кадрів.

Вибір теми був визначений її недостатньою розробленістю в українській історичній науці, незважаючи на те, що на території України діяло кілька кадетських корпусів і військових училищ, випускники яких відігравали значну роль у житті країни.

Розвиток військової освіти в Україні визначає актуальність дослідження і в практичному аспекті, зокрема в організації військово-історичної і навчально-виховної роботи в сучасних військово-навчальних закладах. Отже, дане дослідження актуальне як в теоретичному, так і в практичному відношенні.

Зв'язок дослідження з науковими темами. Дисертаційна робота виконана в рамках вивчення політичної історії Російської імперії ХІХ - початку ХХ ст., що здійснюється на кафедрі історії Росії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Об'єктом дослідження є система військової освіти Російської імперії у 1861-1914 рр.

Предмет дослідження - професійна підготовка офіцерських кадрів у військово-навчальних закладах Російської імперії.

Хронологічні рамки дослідження визначаються метою роботи. Нижня хронологічна межа дослідження - 1861 р. - початок підготовки військових реформ під керівництвом військового міністра Д.О. Мілютіна, у ході яких здійснювалось активне реформування російської системи військової освіти. Верхня хронологічна межа дослідження - 1914 р. - початок Першої світової війни, коли внаслідок значних втрат серед офіцерського корпусу відбувається заміна повноцінних навчальних програм короткостроковими курсами.

Територіальні межі охоплюють територію Російської імперії другої половини XIX - початку XX ст.

Мета дослідження - вивчення формування й функціонування військової освіти Російської імперії в зазначений період, а також визначення чинників, які впливали на ефективність підготовки офіцерського корпусу російської армії.

Для реалізації поставленої мети необхідно було розв'язати наступні завдання:

виявити ступінь вивченості даної теми в історичній літературі;

дослідити зміни в організації навчального процесу та методів підготовки офіцерських кадрів;

провести порівняльний аналіз російської та закордонних систем військової освіти з метою виявлення переваг і недоліків російської військової освіти;

проаналізувати соціально-професійну належність слухачів та професорсько-викладацький склад російських військово-навчальних закладів;

виявити вплив різних чинників повсякденного життя слухачів військово-навчальних закладів на формування професійних і моральних якостей майбутнього офіцера;

охарактеризувати реакцію армії та суспільства на військові реформи.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в роботі вперше в українській історіографії проведено комплексне дослідження різних аспектів підготовки офіцерського корпусу Російської імперії в другій половині ХIX - на початку XX ст. з використанням різних груп історичних джерел. Узагальнення даних вітчизняної та зарубіжної історіографії, залучення нових архівних матеріалів, опублікованих документів та мемуарів дозволило відтворити об'єктивну картину діяльності військово-навчальних закладів Російської імперії. Отже, наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що: офіцер підготовка військовий навчальний

досліджено зміни в сприйнятті військової освіти російським суспільством;

проведено порівняльний аналіз російської та закордонних систем військової освіти, що дозволило виявити переваги і недоліки російської військової освіти;

на основі комплексного аналізу різних джерел показано вплив повсякденного життя й менталітету слухачів військово-навчальних закладів Російської імперії на підготовку майбутніх офіцерів;

уточнено вплив воєн, які вела Російська імперія в досліджуваний період, на зміни в царині військової освіти;

обґрунтовано вплив матеріального забезпечення офіцерського корпусу на престиж професії офіцера;

* критично переосмислено низку сучасних міфів про військову освіту Російської імперії в досліджуваний період.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть бути використані в підготовці навчальних матеріалів з історії Росії та України, спецкурсів з політичної та військової історії, при написанні науково-популярних робіт з історії російської армії та флоту.

Апробація дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на кафедрі історії Росії історичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Матеріали дослідження доповідались автором на всеукраїнських і міжнародних конференціях: 58-й Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Каразінські читання» (історичні науки) (Харків, 22 квітня 2005 р.), Міжнародній науковій конференції «Дев'яті Слобожанські читання» (Харків, 29-30 вересня 2005 р.), XXIII Краєзнавчій конференції молодих вчених, присвяченій 150-річчю з дня народження В.Н. Каразіна (Харків, 16-17 грудня 2005 р.), 59-й Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Каразінські читання» (історичні науки) (Харків, 14 квітня 2006 р.), Науковій конференції професорсько-викладацького складу Харківської державної академії дизайну і мистецтв за підсумками роботи в 2005/2006 навчальному році (Харків, 16-19 травня 2006 р.), Міжнародній науковій конференції «Краєзнавство і вчитель - 2007» (Харків, 28 лютого 2007 р.), Міжнародній науковій конференції «V Дриновські читання», присвяченій 130-річчю звільнення Болгарії з-під османського гніту (Харків, 25-27 жовтня 2007 р.), X Студентській науковій конференції «Історія. Комп'ютерні науки. Економіка» (Харків, 15 квітня 2008 р.).

Основний зміст роботи викладено в шести наукових статтях, розміщених у фахових виданнях ВАК України.

Структура та обсяг дисертації обумовлені проблемно-хронологічним принципом і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків, списку джерел і літератури (370 бібліографічних позицій). Загальний обсяг роботи складає 222 сторінки, із них 165 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв'язок з науковими проблемами, що розробляються кафедрою історії Росії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, визначена мета і завдання дослідження, об'єкт, предмет, хронологічні та територіальні межі, вказано наукову новизну та практичне значення дисертації.

Перший розділ - «Історіографія проблеми, джерельна база, методологія та методи дослідження» - складається із трьох підрозділів.

У першому підрозділі - «Історіографія проблеми» - розглядається історія вивчення діяльності російських військово-навчальних закладів у 1861-1914 рр. В історіографії проблеми нами виділено кілька періодів: дорадянський період (XIX ст. - 1917 р.), радянський (1917-1991 рр.), пострадянський (1990-і - початок 2000-х років). Перша монографія з досліджуваної проблеми належить М.М. Мельницькому Мельницкий Н.Н. Сборник сведений о военно-учебных заведениях в России: Сухопутное ведомство: в 4 т. / Н.Н. Мельницкий. - СПб., 1857. . Він розглядає історію становлення та розвитку військової освіти Російської імперії XVIII - середини XIX ст. Значну увагу тут приділено добі імператора Миколи I. На думку М.М. Мельницького, саме з діяльністю цього імператора пов'язаний процес становлення військової освіти як системи, побудованої на єдиних принципах, організації та програмах навчання.

Наступною фундаментальною роботою є праця М.С. Лалаєва Лалаев М.С. Исторический очерк военно-учебных заведений, подведомственных Главному их Управлению, 1700-1880 гг. / М.С. Лалаев.- СПб., 1880.. У його дослідженні дається нарис створення й діяльності військово-навчальних закладів, їх виховного та навчального процесу, даються нариси побуту слухачів. Проте, незважаючи на наявність у роботах М.М. Мельницького та М.С. Лалаєва значного обсягу фактичного матеріалу, в них відсутній глибокий та всебічний аналіз проблем військової освіти Російської імперії.

Розпочаті дослідження були поглиблені та узагальнені Ф.В. Грековим та П.В. Петровим. У своїй роботі П.В. Петров описав історію Головного управління військово-навчальних закладів (ГУВНЗ) і його ролі в здійсненні реформ Столетие военного министерства (1802-1902 гг).: в 13 т. / Сост. П.В. Петров. - СПб.,1902-1914. - Т. 10. Главное Управление Военно-учебных заведений. Исторический очерк. - 1907. - 231 с.. Робота Ф.В. Грекова є останнім дослідженням з історії російської військової освіти, яке вийшло в Російській імперії Греков Ф.В. Краткий исторический очерк военно-учебных заведений. 1700-1910 / Ф.В. Греков. - СПб., 1910. - 192 с.. Він частково торкається проблематики діяльності військових академій, їх ролі в підготовці офіцерських кадрів вищої кваліфікації, обмежившись загальною характеристикою цих навчальних закладів. Усі вищезгадані роботи, при значному обсязі фактичного матеріалу, мають описовий характер.

Іншим напрямком досліджень військово-історичної науки дорадянського періоду було створення історій окремих підрозділів російської армії. До даного напрямку можна віднести роботи П.О. Бобровського Бобровский П.О. Юнкерские училища: в 3 т. / П.А. Бобровский.- СПб., 1872-1876., М.П. Гліноєцького Глиноецкий Н.П. Исторический очерк Николаевской академии Генерального штаба / Н.П. Глиноецкий. - СПб., 1882. - 385 с., О. Антонова Антонов А. Виленское пехотное юнкерское училище (1864-1899 гг.). Краткий исторический очерк / А. Антонов. - Вильно, 1900. - 186 с.. Варто зазначити, що серед вищезгаданих авторів тільки праця П.О. Бобровського є дійсно науковим дослідженням, тоді як в інших відсутній глибокий аналіз досліджуваних проблем. Спираючись на аналіз діяльності юнкерських училищ, П.О. Бобровський запропонував декілька заходів з їх подальшого розвитку і, насамперед, по боротьбі з некомплектом учнів. Але недоліком роботи П.О. Бобровського є те, що він вивчав юнкерські училища ізольовано, без порівняння їх з іншими типами військово-навчальних закладів. Також потрібно відзначити роботи С.П. Міхєєва Михеев С.П. История русской армии: в 6 вып. / С.П. Михеев. - М., 1910-1912. - Вып. 5. Эпоха реформ. - 1911. - 192 с. та О.М. Петрова Русская военная сила. История развития военного дела от начала Руси до нашего времени : в 2 т. / под ред. А.Н. Петрова. - М., 1897.. О.М. Петров розглядає історію військової освіти не ізольовано, а в контексті історії російської армії. А С.П. Міхєєв у своїй роботі дає низьку оцінку російській системі військової освіти, вказуючи на низку її недоліків.

Революційні події 1917 р. внесли значні корективи в процес наукової розробки питань військової політики, зокрема, повністю зник інтерес до вивчення історії військової освіти Російської імперії. У цей час система дворянського виховання й освіти була визнана антинародною, а накопичений досвід шкідливим і неприйнятним для військово-навчальних закладів Радянської держави, у зв'язку з чим до середини 40-х рр. XX ст. у СРСР не було видано жодної монографії з нашої проблематики.

Підвищення інтересу до історії військової освіти пов'язане з Великою Вітчизняною війною й відновленням кадетських корпусів у вигляді суворівських та нахімовських училищ. Уперше в радянській історичній науці було поставлено питання про необхідність і доцільність вивчення дорадянського досвіду з підготовки командних кадрів. У 1944 р. була захищена кандидатська дисертація Т.П. Жесткової, в якій вперше було поставлено питання про необхідність дослідження здобутків військової освіти Російської імперіїЖесткова Т.П. Кадетские корпуса. Краткий исторический очерк: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.02 / Т.П. Жесткова. - М., 1944. - 224 с..

Частково стереотипи почали долатися в роботах військових істориків 60-80-х рр. У цей час виходять праці Л.Г. Безкровного Бескровный Л.Г. Очерки военной историографии / Л.Г. Бескровный. - М., 1962. - 318 с. ; Бескровный Л.Г. Из истории высшей военной школы в России / Л.Г. Бескровный // Военная мысль. - 1946. - № 10. - С. 107-122 ; Бескровный Л.Г. Очерки по источниковедению военной истории России / Л.Г. Бескровный. - М.,1957. - 453 с. ; Бескровный Л.Г. Военное образование в России в XIX в. Доклад на секции сравнительной военной истории XIII Международного конгресса исторических наук / Л.Г. Бескровный. - М., 1970 - 13 с. ; Бескровный Л.Г. Русская армия и флот в XVIII в. / Л.Г. Бескровный. - М., 1958. - 644 с.; Бескровный Л.Г. Русская армия и флот в XIX веке / Л.Г. Бескровный. - М., 1973. - 615 с. ; Бескровный Л.Г. Армия и флот России в начале XX в. Очерки военно-экономического потенциала / Л.Г. Бескровный. - М., 1986. - 238 с., П.А. Зайончковського Зайончковский П.А. Военные реформы 1860-1870 годов в России / П.А. Зайончковский. - М., 1952. - 371 с. ; Зайончковский П.А. Самодержавие и русская армия на рубеже XIX-XX столетий. / П.А. Зайончковский. - М., 1973. - 351 с. ; Зайончковский П.А. Д.А. Милютин / П.А. Зайончковский // Дневник Д.А. Милютина: в 4 т. - М., 1950. - Т. 1. - 1950. - С. 1-12; Зайончковский П.А. Офицерский корпус русской армии перед Первой мировой войной / П.А.Зайончковский // Вопросы истории. - 1981. - № 4. - С. 20-29., М.І. Алпатова Алпатов Н.И. Учебно-воспитательная работа в дореволюционной школе интернатного типа (Из опыта кадетских корпусов и военных гимназий в России) / Н.И. Алпатов. - М., 1958. - 244 с., у яких проаналізовано низку проблем історії російської військової освіти. У монографії М.І. Алпатова вперше проводиться систематичний аналіз діяльності кадетських корпусів Російської імперії та їхнього впливу на формування особистості майбутніх офіцерів. Значний внесок у вивчення проблеми зробив П.А. Зайончковський, безперечною заслугою якого є дослідження з історії російської армії другої половини XIX ст. При цьому П.А. Зайончковський негативно оцінює рівень військової освіти Російської імперії, що, на його думку, було наслідком відсталості царської Росії і станового характеру військово-навчальних закладів.

Значний обсяг матеріалів з підготовки офіцерських кадрів ввів у науковий обіг Л.Г. Безкровний, зібравши і систематизувавши матеріал, присвячений реформі військової освіти в 60-70-х рр. XIX ст., але його оцінки аналогічні висновкам П.А. Зайончковського й не містять нічого нового.

Новий період у розвитку історичних досліджень з проблеми починається на початку 90-х рр. XX ст, що обумовлено відходом історичної науки від марксистсько-ленінської методології та усталених оцінок радянського періоду.

Першою роботою даного періоду є монографія А.І. Камєнєва «Історія підготовки офіцерських кадрів у Росії» Каменев А.И. История подготовки офицерских кадров в России / А.И. Каменев. - М., 1990. - 195 с.. У ній наводяться фактичні дані про зміни в соціальному складі слухачів військово-навчальних закладів Російської імперії, аналізуються навчальні програми, розкриваються деякі методичні сторони організації навчального процесу тощо. Проте вказана робота присвячена проблемам підготовки офіцерських кадрів Російської імперії за весь період її існування, тому багато важливих аспектів підготовки офіцерських кадрів розглядаються побіжно. С.В. Волков у праці «Російський офіцерський корпус» висвітлює соціальний склад слухачів військово-навчальних закладів і офіцерського корпусу, переглядаючи дані, наведені Л.Г. Безкровним Волков С.В. Русский офицерский корпус / С.В. Волков - М., 1993. - 368 с..

Останніми роботами з досліджуваної проблеми є монографії В.В. Ізонова Изонов В.В. Подготовка военных кадров в России (XIX - начало XX вв.) / И.И. Изонов. - СПб., 1998. - 536 с., В.М. Крилова Крылов В.М. Кадетские корпуса и российские кадеты / В.М. Крылов. - СПб., 1998. - 669 с., A.M. Лушнікова Лушников A.M. Армия, государство и общество: система военного образования в социально-политической истории России / А.М. Лушников. - Ярославль,.1996 - 151 с. і М.А. Машкіна Машкин Н.А. Высшая военная школа Российской империи XIX - начала XX веков / Н.А. Машкин. - М., 1997. - 348 с.. В.В. Ізонов дослідив підготовку військових кадрів всіх рівнів. Але головну увагу він зосередив не на офіцерській освіті, а на підготовці нижніх чинів. A.M. Лушніков розглядує військову освіту в контексті тенденцій внутрішньої політики Російської імперії, а М.А. Машкін досліджує розвиток військово-навчальних закладів у контексті військової політики. У цих роботах проведено комплексний аналіз військової освіти Російської імперії. Що стосується української історіографії, то тут питання військової освіти Російської імперії майже не розробляються.

Слід констатувати, що підготовка російського офіцерського корпусу в досліджуваний період не залишилася без уваги і закордонних істориків. Тут можна відзначити роботи Д. Байрау Байрау Дитрих. Империя и ее армия / Дитрих Байрау ; [пер. с нем.] // Новый часовой. - 1997. - № 5. - С. 19-39., Г. Барнарда Barnard H. Military schools and courses of instruction in the science and art of war, in France, Prussia, Austria, Sweden, Switzerland, Sardinia, England, and the United States. P. I. France and Prussia. - Рhiladelphia, 1862. - 346 р., Т. Бушнелла Bushnell T. The tsarist officer corps, 1881-1914; Customs, Duties. Ineff, Ciency // American Historical Review / T. Bushnell. - Vol. 86. - №. 4. - 1986. - Р. 753-780., Д. Куртіса Curtiss J. S. The Russian army under Nicolas I, 1825-1855 / J. Curtiss.- Durham, 1965. - 386 p. і Д. ван Дайка Van Dyke C. Russian imperial military doctrine and education. 1831-1917 / C. Van Dyke. - New York, 1990. - 193 p.. Але праці закордонних дослідників містять тільки окремі відомості загального характеру, не даючи нічого нового, і можуть бути цікавими тільки як ілюстрація закордонного погляду на проблему.

Таким чином, аналіз історіографії говорить про еволюцію підходів до вивчення історії військово-навчальних закладів Російської імперії другої половини ХIХ - початку XX ст. Якщо для XIX ст. характерним є позитивістський підхід, то в радянський період акцент зміщується у бік вивчення соціально-економічних питань військової освіти. У наш час спостерігається інтерес до більш детального дослідження комплектування, навчально-виховного процесу й психологічного клімату у військово-навчальних закладах. На цьому шляху важливим завданням є введення до наукового обігу нових джерел та їх критичний аналіз. Можна констатувати, що, незважаючи на значну кількість праць з історії військово-навчальних закладів Російської імперії, у них тільки фрагментарно висвітлюється вплив повсякденного життя, традицій і менталітету учнів на формування особистості майбутнього офіцера. Таким чином, дослідження, які проводилися раніше, не дають цілісної картини підготовки офіцерських кадрів у досліджувану добу.

У другому підрозділі - «Джерельна база» - здійснюється аналіз історичних джерел, що склали основу дослідження. Джерела, використані при написанні роботи, можна умовно поділити на чотири основні групи.

До першої групи входять опубліковані документи й матеріали офіційного походження (законодавчі акти, накази Військового міністерства та ГУВНЗ, уточнення і доповнення до інструкцій, доповіді та записки військових міністрів, начальників ГУВНЗ та інших державних діячів, матеріали діючих при ГУВНЗ комісій, протоколи засідань Педагогічного комітету ГУВНЗ, протоколи педагогічних рад військово-навчальних закладів). Центральне місце серед них належить законодавчим і нормативним актам військового і морського відомств. Вони надруковані в «Повному зібранні законів Російської імперії» та «Зводі військових постанов». Великий інтерес становить «Звід військових постанов. Частина 4. Військові заклади. Книга 15. Заклади військово-навчальні» і «Доповнення від 1907 р. до Зводу військових постанов». «Звід» постійно перевидавався з відповідними доповненнями й змінами. Крім того, значну увагу в процесі дослідження було приділено документам, які містяться в «Повному зібранні законів Російської імперії» (2 та 3 випуски).

Для вивчення змін, які відбувалися у військовій освіті, важливим джерелом є накази (опубліковані та архівні) по військовому відомству, циркуляри Головного штабу та головних управлінь (артилерійського, інженерного, військово-судового тощо), а також численні офіційні документи, які нормували діяльність військово-навчальних закладів (інструкції та накази). Автором комплексно використані відомчі циркуляри Військового міністерства, які були інструментом оперативного керівництва всіма сторонами діяльності військово-навчальних закладів. Вони відображали найбільш важливі тенденції у військово-освітній політиці самодержавства.

Другу групу джерел становлять офіційні звіти Всеподданнейший отчёт о деятельности Военного министерства за 1868 гг. - СПб.,1870. - 251 с. ; Всеподданнейший отчёт о деятельности Военного министерства за 1877 г. - СПб., 1879. - 170 с. ; Отчёт ГУВУЗ за 1868 г // Всеподданнейший отчёт Военного министерства за 1868 г. - СПб., 1870. - 251 с. ; Отчёт о летних занятиях кадет, оставшихся в корпусе летом 1905 г. // ПС. - 1906. - № 8. - С. 102-125., які мають важливе значення для дослідження проблем внутрішнього життя військово-навчальних закладів.

Третю групу джерел складають архівні матеріали. Переважна їх більшість зберігається у фондах Російського державного військово-історичного архіву у Москві. Це фонд Головного управління військово-навчальних закладів (ГУВНЗ) (Ф. 725), у якому містяться 27 томів документів, що висвітлюють різні аспекти російської військової освіти. Зокрема, тут зберігається інформація про головні заходи уряду в галузі підготовки офіцерського корпусу. Також у фонді ГУВНЗ містяться матеріали, які дозволяють простежити зміни в програмах навчання і структурі організації російської військової освіти в другій половині ХIX - на початку XX ст. Значною мірою репрезентативними є і фонди окремих військово-навчальних закладів. Великий інтерес представляють документи, які зібрані у фондах Миколаївської академії Генерального штабу (Ф. 544), Михайлівської артилерійської академії і училища (Ф. 310), Павлівського військового училища (Ф. 319), Другого кадетського корпусу (Ф. 315). У фондах військово-навчальних закладів містяться матеріали, які характеризують внутрішнє життя і навчально-виховну роботу в їхніх стінах. Певну інформацію містять обласні державні архіви, зокрема нами використані фонди Державного архіву Харківської області (ДАХО). У його фондах міститься інформація щодо розвитку регіональної мережі військово-навчальних закладів, а також розкривається механізм вступу молодих людей до кадетських корпусів.

Четверту групу джерел складає опубліковане листування. Як правило, це були листи особистого характеру або доповідні записки з приводу різних питань. Що ж до публікацій після 1917 р., то цілком ймовірним може бути припущення, що внаслідок діяльності цензури вони є неповними. Втім, до 1917 р. з цензурних міркувань також не допускалися до друку документи, які містили критику владних осіб. Їх доповнюють мемуарні джерела (щоденники, записки, спогади). Значна їх кількість була опублікована у другій половині XIX-XX ст., але, за винятком декількох робіт, вони практично не використовувалися дослідниками. Найбільш цінними є спогади А.І. Денікіна Деникин А.И. Путь русского офицера / А.И. Деникин. - М., 1990. - 294 с., випускника Київського юнкерського училища і Миколаївської академії Генерального штабу; П.М. Краснова Краснов П.Н. Павлоны / П.Н. Краснов. - Париж, 1943. - 95 с., випускника Павлівського військового училища; Б.В. Геруа Геруа Б. В. Воспоминания о моей жизни / Б.В. Геруа. - Париж, 1969. - 276 с., вихованця 1 кадетського корпусу; О.О. Ігнатьєва Игнатьев А.А. Пятьдесят лет в строю / А.А. Игнатьев. - М., 1988. - 752 с., вихованця Пажеського корпусу й Миколаївської академії Генерального штабу; О.О. Самойло Самойло А.А. Две жизни / А.А. Самойло. - М., 1958. - 276 с., випускника Московського юнкерського училища і Миколаївської академії Генерального штабу; Б.М. Шапошнікова Шапошников Б.М. Воспоминания / Б.М. Шапошников // Воспоминания. Военно-научные труды. - М., 1974. - С. 33-383., вихованця Миколаївської академії Генерального штабу; О.М. Крилова Крылов А.Н. Мои воспоминания / А.Н. Крылов // Воспоминания и очерки. - М., 1956. - С. 7-333., вихованця Морського училища й Миколаївської військово-морської академії, та ін. Найбільш інформативними представляються спогади О.О. Ігнатьєва, в яких відтворено багато важливих подробиць діяльності Академії Генерального штабу та надається характеристика її найбільш визначним викладачам. Спогади А.І. Денікіна, містять безліч відомостей про життя офіцерського корпусу, розкривають значення Російсько-японської війни в підвищенні професійного рівня офіцерів. Значний фактичний матеріал міститься в мемуарах академіка О.М. Крилова, зокрема в розділах, які присвячені Морському училищу та Миколаївській військово-морській академії. Аналізуючи джерела мемуарного характеру, ми приділяли увагу положенню, яке займав автор у системі військової освіти: чи був він вихованцем, цивільним або військовим викладачем, чи належав до вищих військових кіл. Враховано також і суб'єктивний фактор авторів мемуарів та листів.

У цілому джерельна база дослідження є достатньо широкою. Використані джерела дозволяють дослідити різні боки діяльності військово-навчальних закладів Російської імперії другої половини XIX - початку XX століття та вирішити всі поставлені завдання.

У третьому підрозділі - «Методологія та методи дослідження» - обґрунтовуються теоретико-методологічні засади дисертаційної роботи. Основними методологічними принципами дослідження є об'єктивність, системність та історизм. Дослідження ґрунтується на застосуванні загальнонаукових методів аналізу, синтезу, індукції, дедукції та спеціальних історичних методів - проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, системно-структурного.

Другий розділ - «Реформа військово-навчальних закладів Російської імперії у 60-70-х рр. XIX ст.» - складається із чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі - «Розвиток військової освіти у XVIII - першій половині XIX ст.» - аналізуються зміни у військовій освіті протягом XVIII - першої половини XIX ст. та їхній вплив на підготовку офіцерського складу російської армії.

Перші військові школи, засновані Петром I, були виключно спеціальними навчальними закладами, загальноосвітню підготовку учнів вони не здійснювали. Новий етап у розвитку військової освіти пов'язаний з відкриттям Сухопутного (1731 р.), Морського (1752 р.) та Інженерного (1762 р.) шляхетських кадетських корпусів, в яких навчальний процес базувався на принципах універсалізму, з пріоритетом загальноосвітніх дисциплін.

Але, за станом на 1812 р. тільки 12, 2 % офіцерів російської армії мали військову освіту. Характерною рисою військової освіти цього періоду була відсутність чіткої системи навчально-виховних заходів, а виховний процес будувався з використанням тілесних покарань.

За часів Миколи I відкривається 12 кадетських корпусів, Генерального штабу (1832 р.), Інженерна та Артилерійська академії (1855 р.). Але, незважаючи на здійснені заходи, кількість військово-навчальних закладів залишалася недостатньою. Із 50 567 чол., які стали офіцерами у 1825-1850 рр., тільки 14 415 були їх випускниками. Також не були усунені недоліки «олександрівської» доби, такі, як великий обсяг навчальних програм та розрив теорії з практикою.

У другому підрозділі - «Реформа військової освіти у 1860-1870 рр. XIX ст. Військові гімназії та прогімназії» - характеризуються зміни у системі підготовчих військово-навчальних закладів, здійснені під керівництвом військового міністра Д.О. Мілютіна.

Реформування військової освіти пов'язане з приходом на посаду військового міністра у 1861 р. Д.О. Мілютіна. Досліджуючи стан військової освіти, міністр дійшов висновку про недосконалість кадетських корпусів. На його думку, поєднання в корпусах цивільної та військової освіти мотивувало батьків відправляти туди дітей для навчання за державний кошт. Згодом кадети були змушені ставати військовими незалежно від особистих здібностей, що негативно впливало на рівень офіцерського корпусу. Для усунення цих недоліків було проведено розмежування загальноосвітнього та спеціального курсів. При цьому було проведено розподіл кадетських корпусів на військові училища та гімназії. Завданням військових гімназій ставала підготовка молоді до вступу до військових училищ. Для збільшення кількості кваліфікованих офіцерських кадрів були засновані військово-навчальні заклади зі скороченою програмою навчання - юнкерські училища і військові прогімназії як підготовчі до них. З цього часу військова освіта стає обов'язковою умовою для отримання звання офіцера.

У третьому підрозділі - «Військові та юнкерські училища у 1860-1870 рр. XIX ст.» - розглядається реформування військових училищ та створення нового типу військово-навчальних закладів - юнкерських училищ та їхній вплив на рівень підготовки офіцерського корпусу.

Головним типом військово-навчальних закладів з підготовки молодших офіцерів стали військові училища. Їхньою базою були спеціальні класи колишніх кадетських корпусів, у ході реформи виведені зі складу військових гімназій. Курсанти отримували не лише спеціальну, але й загальноосвітню підготовку. У процесі навчання значне місце займали польові тактичні ігри та розбір навчальних завдань на місцевості. Завдяки цьому випускники військових училищ мали ґрунтовну теоретичну та практичну підготовку.

Але зважаючи на те, що сукупний випуск військових училищ складав тільки 30 % від потреб армії, особливу роль у підготовці офіцерів стали відігравати юнкерські училища. Їхнім головним завданням стає підготовка в короткий термін офіцерів, які б мали мінімум спеціальних знань. Курс навчання в юнкерських училищах був розрахований на два роки в обсязі командира роти, але їхнім недоліком було кар'єрне обмеження випускників званням капітана. Завдяки проведеним заходам вдалося поповнити армію підготовленим на сучасному рівні офіцерським складом.

У четвертому підрозділі - «Вища військова освіта у 1860-1870 рр.» - характеризуються напрямки, форми, ефективність та наслідки проведених перетворень у системі вищої військової освіти.

Нові умови ведення війни поставили питання про підготовку ініціативних командирів, мислячих сучасними категоріями. Для підвищення рівня вищого офіцерського складу було вирішено реформувати навчальний процес. Головною особливістю проведеної реформи стало посилення практичної складової навчального процесу, зокрема, збільшення кількості занять з тактики, почали широко практикуватися військові ігри. Проведена реорганізація вищої військової освіти поліпшила практичну підготовку офіцерів.

Завдяки реформам Д.О. Мілютіна було покращено підготовку офіцерських кадрів і впорядковано управління військово-навчальними закладами, що привело до підвищення загального рівня офіцерського корпусу.

Третій розділ - «Військово-навчальні заклади Російської імперії у 1881-1905 рр.» - складається із трьох підрозділів.

У першому підрозділі - «Реформа кадетських корпусів» - характеризуються причини та наслідки реформи кадетських корпусів проведеної військовим міністром П.С. Ванновським.

На початку 80-х рр. XIX ст. військові гімназії, забезпечуючи високий загальноосвітній рівень, через цивільну внутрішню організацію не завжди виховували у гімназистів повагу до військової служби, внаслідок чого частина учнів відмовлялася від військової професії. Для підняття престижу звання офіцера здійснюється мілітаризація й повернення старої назви кадетських корпусів. При цьому в навчальних програмах у повному обсязі були збережені загальноосвітні предмети, а посилення фізичної та стройової підготовки відбулося за рахунок додаткового академічного навантаження. У той же час, педагогічні методи виховання кадет замінювалися військовою дисципліною. Крім того, у спогадах сучасників часто наголошується відірваність кадет від реального життя, наслідком чого ставала їхня непідготовленість до реалій військової служби.

Але проблеми, пов'язані з великою кількістю предметів і теоретичністю навчання, залишились невирішеними. Проте дані недоліки були характерні для військової освіти всіх європейських країн, де також не був досягнутий баланс між теоретичною та практичною складовими частинами навчального процесу. Але завдяки проведеним заходам вдалося піднести на високий рівень престиж військової служби і статус офіцера, що й було одним з головних завдань російських кадетських корпусів.

У другому підрозділі - «Військові та юнкерські училища у 1881-1905 рр.» - аналізуються особливості організації навчально-виховного процесу у військових та юнкерських училищах протягом зазначеного періоду.

У цей час, через незначну кількість, військові училища не забезпечували армію достатньою кількістю офіцерів. Крім того, у системі російської військової освіти продовжує існувати низка негативних явищ. Одним з них були позастатутні відносини, які мали назву «цук», що приводило до уходу з училищ юнкерів, які не витримували їх. У своїх спогадах сучасники оцінювали «цук» негативно, відзначаючи ломку характеру вихованців, формування в них черствості та жорстокості. На думку автора, жорстокість і рукоприкладство у вихованні солдат ставали наслідком методів, якими виховувалися їх командири. Втім, позастатутні відносини були властиві не лише російським, але й європейським військово-навчальним закладам. Причиною цього була внутрішня обстановка в закритих навчальних закладах. Аналіз підготовки офіцерського складу російської та іноземних армій дозволяє визначити ще один недолік російської системи. Він полягав у можливості отримання звання офіцера особами, які не мали здібностей до військової служби. У той же час система відбору, яка діяла в німецькій та японській арміях, дозволяла проводити відсів нездібних до військової служби осіб.

Хоча в 1881-1905 рр. у розвитку військових та юнкерських училищ стались лише незначні зміни, завдяки поліпшенню методик викладання, спрямованих на глибше засвоєння юнкерами навчального матеріалу, рівень підготовки офіцерського корпусу підвищився.

У третьому підрозділі - «Військові академії у 1881-1905 рр.» - характеризується стан вищої військової освіти у 1881-1905 рр.

Процес розвитку військової справи в кінці ХIX - на початку XX ст. вимагав перегляду підготовки вищого командного складу. Наприкінці 80-90-х рр. XIX ст. Академії Генерального штабу повертається статус вищого військово-навчального закладу, призначенням якого було поширення військових знань в армії, а не тільки підготовка офіцерів Генерального штабу. Але академічність курсів і відставання від нових тенденцій військової науки приводили до відірваності випускників академії від сучасних реалій. При цьому проблема схоластики у вищій військовій освіті так і не була вирішена, негативно вплинувши на керування військами під час Російсько-японської війни 1904-1905 рр.

Підводячи підсумки розвитку військово-навчальних закладів Російської імперії за 1881-1905 рр., можна говорити не про реформи, а про заходи, направлені на вдосконалення діючих структур.

Четвертий розділ - «Військова освіта Російської імперії у 1905-1914 рр.» - має три підрозділи.

У першому підрозділі - «Кадетські корпуси у 1905-1914 рр.» - аналізується розвиток кадетських корпусів під час військової реформи 1905-1912 рр.

Досвід війни з Японією та зміни в галузі озброєнь вимагали перебудови у підготовці офіцерських кадрів. Але, незважаючи на зростання армії, збільшення кількості кадетських корпусів не відбувалось. У цей час було відкрито тільки 2 кадетських корпуси: Вольський (1908 р.) та Іркутський (1913 р.). Розглядаючи систему підготовки кадетів, варто відзначити введення нових навчальних програм у 1911 р. Починаючи з 4 класу вводиться стрілецька справа й підготовка за програмою юного розвідника (за зразком європейських скаутів). Проводяться позакласні заняття, які сприяли різнобічному розвитку кадет. Але проблеми, характерні ще для XIX ст. - переповненість класів, значний об'єм навчальних програм і тепличний характер виховного процесу - так і залишилися невирішеними. При цьому, наприклад, у німецьких корпусах акцент робився на військово-спортивну роботу, хоча за рахунок скорочення навчального матеріалу.

Проте, незважаючи на недоліки, кадетські корпуси давали досить високий рівень підготовки, що дозволяло поповнювати військові та юнкерські училища освіченою патріотичною молоддю, яка вважала армію своїм покликанням.

У другому підрозділі - «Військові та юнкерські училища у 1905-1914 рр.» - надається розгорнута характеристика процесу перетворень у військових та юнкерських училищах у зазначений період.

Російсько-японська війна 1904-1905 рр. виявила низку недоліків підготовки командного складу російської армії. Завдяки військовим реформам 1905-1912 рр. кількість військових училищ була збільшена до 21, а всі юнкерські училища перейшли на програми військових училищ із зрівнянням в правах їх випускників. Але, у той же час, у військових училищах відчувався брак курсантів. Небажання молоді ставати офіцерами пояснювалося низьким матеріальним становищем офіцерського корпусу при вищому рівні доходів у цивільних відомствах та комерційних структурах.

Розглядаючи навчальний процес, слід зазначити що, перш за все, від майбутнього офіцера вимагалась наявність низки практичних навиків і лише потім - теорії. У зв'язку з цим, головним предметом в училищах стає тактика і водночас було значно покращено викладання військової історії. Проте так і не вдалося вирішити проблему браку офіцерського складу, що мало негативні наслідки під час Першої світової війни.

У третьому підрозділі - «Військові академії у 1905-1914 рр.» - характеризується динаміка розвитку вищої військової освіти.

Російсько-японська війна продемонструвала, що підготовка вищого командного складу російської армії не відповідала новим формам і методам ведення війни. Активним прихильником реформування академічних навчальних програм виступав генерал М.П. Міхнєвіч. Було здійснено перехід до прикладного методу навчання, у зв'язку з чим стали приділяти значну увагу військовим іграм. Під час ігор слухачі набували навички аналізу бойової обстановки, ухвалення рішень та розробки планів військових операцій, що значно підвищило рівень підготовки вищого офіцерського складу. Здійснені в ході військових реформ 1905-1912 рр. заходи були направлені на підвищення практичної складової навчального процесу і на посилення взаємодії теорії і практики, що привело до зростання рівня підготовки офіцерського корпусу.

У «Висновках» дисертаційної роботи відображені результати дослідження підготовки офіцерських кадрів у військово-навчальних закладах Російської імперії у 1861-1914 рр.

Період 1861-1914 рр. є добою розквіту російської військової освіти, коли створюється єдина мережа військово-навчальних закладів. Постійно удосконалюється система виховання і професійної підготовки у військово-навчальних закладах. Протягом цього часу стабільно розвивався і функціонував механізм матеріально-технічного забезпечення військової освіти.

Порівнюючи російську і закордонні системи військової освіти, можна констатувати наявність корінних відмінностей між ними. Якщо в Європі переважав т. зв. «аплікаційний» підхід, тобто підготовка військового фахівця вузького профілю, то в Росії комплекс заходів з підготовки майбутнього офіцера був набагато ширший. Військові училища й академії вважалися військовими університетами, випускники яких повинні були служити провідниками передових знань у військах. У Великобританії, США та Німеччині значна частина навчального часу відводилася на проходження служби на кораблях або у військах, що надавало можливість курсантові на момент випуску бути підготовленим до реалій військової служби. У порівнянні з європейськими, російські навчальні програми були громіздкі, схоластичні та консервативні. Володіючи солідним теоретичним багажем, випускники російських військових училищ не завжди були знайомі з новими досягненнями військової думки та техніки. У той же час, випускники юнкерських училищ, які мали добру практичну підготовку, не мали належної теоретичної бази для обіймання вищих посад. Стан було виправлено шляхом перетворення юнкерських училищ на військові, але до початку Першої світової війни російська армія не встигла отримати потрібну кількість підготовлених офіцерів. Як правило, перед проведенням військових реформ з Росії до Західної Європи направлялися комісії для вивчення закордонного військового досвіду. При цьому не зафіксовано жодного випадку вивчення європейськими спостерігачами російських здобутків у цій галузі. Таким чином, можна констатувати помилковість тези про перевагу російської системи військової освіти над західними або про використання російського досвіду в закордонних військово-навчальних закладах.

У соціальному плані, випускники військової школи більш ніж на 70 % були вихідцями з дворянських та офіцерських сімей. У той же час кожен четвертий офіцер походив з інших станів (купців, міщан, ремісників, козаків, селян), що свідчило про приток до офіцерського корпусу свіжих сил і перешкоджало його трансформації в замкнуту касту. При цьому важливу роль у наданні офіцерському корпусу всестанового характеру зіграли юнкерські училища.

Але негативним моментом внутрішнього життя військових училищ і кадетських корпусів були позастатутні відносини. Проведене дослідження показує, що подібні взаємини були властивими не лише російським, але й закордонним закладам військової освіти. Але якщо російське військове керівництво негативно ставилося до цього явища й боролося з ним, хоча й не завжди успішно, то в європейських військово-навчальних закладах дане явище заохочувалося, як таке, що буцімто сприяло вихованню вольових якостей майбутнього командира. Але, незважаючи на недоліки, на одностайну думку вихованців, зафіксовану в мемуарних джерелах, завдяки вихованню патріотизму й військовим традиціям, у слухачів формувалися високі морально-вольові якості, необхідні для військової служби.

Розглядаючи реакцію російського суспільства на реформи військової освіти, слід зазначити, що, незважаючи на їх високу оцінку, спостерігалося падіння престижу професії офіцера. Це було пов'язано з низьким рівнем матеріального забезпечення офіцерського корпусу. Але в масовій свідомості офіцер продовжував втілювати в собі ідеальні характеристики захисника Батьківщини.

Результати дослідження викладені у наступних публікаціях

1. Пикуль Ю.Н. Подготовка офицерского состава среднего звена в России и Германии накануне Первой мировой войны (Чугуевское юнкерское и Потсдамское военное училища) / Ю.Н. Пикуль // Учёные записки Таврического национального университета имени В.И. Вернадского. 2005. Т. 18 (57). № 1: История. С. 84-89.

2. Пікуль Ю.М. Проблема позастатутних відносин у військово-навчальних закладах Російської імперії / Ю.М. Пікуль // Збірник наукових праць / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. 2005. Вип. 18: Історія та географія. С. 44-51.

3. Пикуль Ю.Н. Униформа Чугуевского юнкерского училища (1864-1918 гг.) / Ю.Н. Пикуль // Наукова конференція професорсько-викладацького складу Харківської державної академії дизайну та мистецтв (ХДАМД) за підсумками роботи у 2005/2006 н.р., м. Харків. ХДАМД, 16-19 травня 2006 р.: зб. матеріалів. Харків, 2006. С. 72-75.

4. Пікуль Ю.М. Система покарань у військово-навчальних закладах Російської імперії / Ю.М. Пікуль // Збірник наукових праць / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. 2006. Вип. 24: Історія та географія. С. 63-69.

5. Пикуль Ю.Н. М.И. Кутузов - директор Сухопутного шляхетского кадетского корпуса (1794-1797 гг.) / Ю.Н. Пикуль // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. 2006. Вип. 38: Історія. № 728. С. 179-186.

6. Пікуль Ю.М. Кадетські корпуси Російської імперії в XIX - на початку XX ст.: нарис традицій та побуту / Ю.М. Пікуль // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. 2006. Вип. 39: Історія. № 762. С. 176-185.

7. Пікуль Ю.М. Полтавський кадетський корпус в другій половині XIX ст. по спогадах сучасників / Ю.М. Пікуль // Збірник наукових праць / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. 2007. Вип. 25-26: Історія та географія. С. 31-33.

8. Пикуль Ю.Н. Подготовка младшего офицерского состава в России и Германии в 1905-1914 гг. / Ю.Н. Пикуль // Культурна спадщина Слобожанщини. Історія. Краєзнавство. Археологія: Збірка науково-популярних статей. Х.: Мачулін, 2007. Число 6. С. 133-139.