Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет

“Львівська політехніка”

УДК 355.48 (477.82) “10-13”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Військова інфраструктура Волинського князівства у XI-XIV століттях

20.02.22 - військова історія

Шеломенцев-Терський Святослав Володимирович

Львів 2011

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Рівень військової інфраструктури, озброєння та організації військ є одним з найважливіших визначальних факторів рівня розвитку суспільства, а для античного та середньовічного періодів - рівня розвитку державності. При дослідженні середньовічного періоду на українських землях найбільшою проблемою є брак писемних джерел. За таких умов археологічні артефакти виступають на перший план, особливо стосовно стану інфраструктури та озброєння. Волинська земля, яка в писемних джерелах відбита дуже слабо, налічує понад дві сотні городищ X-XIV ст., досліджені археологічними роботами, переважно в басейнах головних волинських рік - Західного Бугу, Стиру та Горині. Вивчені пам'ятки, а це досліджені широкими площами давні укріплені племінні осередки Південної Волині - городища Зимне коло Володимира, Городище коло Лучеська, Листвин, центри удільних князівств Володимир, Лучеськ, Белз, Пересопниця, Дорогобуж, Червен, Шумськ, Буськ, центри княжих волостей - Перемиль, Крем'янець, Дубно, Острог, Чорторийськ, князівські фортеці - Колодяжин, Городище біля Шепетівки, Муравиця свідчать про рівень розвитку оборонної інфраструктури краю у XI-XIV ст. Знахідки предметів та фрагментів озброєння дають підстави для оцінки рівня озброєння.

Водночас хронологічна та суспільна інтерпретація укріплених поселень не знайшла належного висвітлення в історичній літературі. Велику наукову цінність, пізнавальне і практичне значення має з'ясування сутності та особливостей матеріальної бази створення озброєння та захисного обладунку, спорядження вершника і коня, дружинного світогляду та суспільного становища воїнів.

Поглиблений аналіз етнокультурних, економічних і військово-політичних процесів, які впливали на формування військової інфраструктури, на основі комплексного аналізу різних видів джерел (писемних, археологічних, топонімічних, етнографічних та інших), дозволяє з'ясувати хронологічні етапи розвитку, кількісний та якісний склад, типологію озброєння та військового спорядження. Такий аналіз дає змогу отримати якісно нову інформацію про складні, а часто й суперечливі явища, які відбувалися на давньоукраїнських землях, має важливе теоретичне значення для загально-історичного розуміння періоду середніх віків на європейських теренах, сприяє вирішенню багатьох спірних питань, переосмисленню закостенілих стереотипів і з'ясуванню витоків військової справи давніх українців.

Розбудова військової інфраструктури відбувалося паралельно із розвитком української державності періоду Київської Русі. Формування української державності в XI-XIV ст. розгорталося в екстремальних умовах протистояння зовнішній агресії народів степу, Угорщини, Польщі та Литви. За цих умов в українській військовій справі концентрувався військовий досвід багатьох держав та народів. Відслідкування цих процесів, дослідження формування військової інфраструктури, що включала в себе мережу укріплень, шляхів сполучення, виробничу та соціальну базу, військові традиції, аналіз взаєморозташування шляхів та оборонних споруд, хронологічну періодизацію, джерела запозичення озброєння та дружинного спорядження, духовні засади дружинного стану, дозволяє на матеріалах Волині не тільки висвітлити одну з важливих сторінок військової історії України XI-XIV ст., але й показати цивілізаційний рівень і становище цих земель в Центрально-Східній Європі. Це й визначає актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження теми “ Військова інфраструктура Волинського князівства у XI-XIV cт.” було проведено згідно з програмою наукової роботи кафедри історії, теорії і практики культури Національного Університету “Львівська політехніка”: “Історія української армії”.

Об'єктом даного дослідження є військова інфраструктура Волинського князівства XI-XIV cт.

Предмет дослідження - вплив політичних процесів у Центрально-Східній Європі на формування військової інфраструктури Волинського князівства протягом XI-XIV cт. у складі Київської Русі та Галицько-Волинської держави.

Географічні межі дослідження охоплюють регіон басейну Західного Бугу та правобережних приток і верхів'я р. Прип'ять до р. Случ на сході. Ці землі спочатку складали Волинське князівство Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Сьогодні в адміністративно-територіальному поділі - це сучасні області України - Волинська, Рівненська, північні райони Львівської, Тернопільської та Хмельницької областей, східні повіти Люблінського воєводства Республіки Польща та Брестська область Республіки Білорусь.

Хронологічні рамки дослідження зумовлені тематичною спрямованістю й охоплюють період XI-XIV ст. з проекцією на IX-X ст., коли територія Волині формувалася племінними об'єднаннями волинян, бужан, лендзян, дулібів, тобто від початків формування перших оборонних об'єктів військової інфраструктури напередодні входження Волині до складу Київської держави, що стимулювало наступне військове будівництво, і до ліквідації військових структур Галицько-Волинської держави після її поділу між Королівством Польським та Великим князівством Литовським.

Виходячи із актуальності обраної теми, спираючись на досягнуті результати в її дослідженні та враховуючи недостатнє наукове розроблення проблеми, дисертант ставить перед собою такі завдання:

- проаналізувати джерела вивчення історії формування військової інфраструктури Волинського князівства XI-XIV cт.;

- з'ясувати процес формування первинних елементів оборонної інфраструктури Волині та етнічний склад перших волинських дружин;

- висвітлити роль київських та волинських князів у розгортанні системи фортифікацій, реформах армії, створюваної за участю вихідців як з України, так і з-поза її меж;

- охарактеризувати особливості та пріоритети розвитку військової інфраструктури Волині на різних історичних етапах;

- вивчити характер і структуру оборонного комплексу волинських міст;

- вияснити військово-політичне становище Волині в системі Київської та Галицько-Волинської держави;

- здійснити аналіз на підставі публікацій та письмових джерел найновіших даних археологічних досліджень, в тому числі й проведених автором самостійно, з метою встановлення особливостей дерево-земляного та кам'яного оборонного будівництва Волинського князівства ХІ-XIV ст.

- дослідити матеріальну базу виробництва озброєння та дружинного спорядження на Волині, еволюцію основних типів наступального та захисного озброєння, спорядження вершника та коня, їхню модернізацію у відповідності з вимогами часу;

- відтворити духовні засади волинської дружини на підставі аналізу археологічних пам'яток та даних писемних джерел;

- показати процес формування князівської дружини з участю широких мас смердів та городян у становленні професійного війська Волинського князівства;

- проаналізувати основні аспекти військової політики провідних галицько-волинських князів та воєвод.

Методологічною основою дослідження є загальноприйняті у сучасній історіографії принципи об`єктивності та історизму. Для розв'язання окреслених завдань застосовано проблемно-хронологічний, комплексно-аналітичний, описовий, системно-структурний, порівняльний методи дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів дисертації полягає в вирішенні проблеми, яка до цього часу не була об'єктом спеціального комплексного дослідження історії військової інфраструктури Волинського князівства у XI-XIV cт.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що на базі аналізу літописних першоджерел та матеріалів археологічних досліджень, пам'яток фортифікації та колекцій знахідок артефактів військової справи того часу вперше розглядається процес становлення та розвитку української військової інфраструктури, формування військових традицій та стратегії періоду Волинського князівства. Досі у вітчизняній науковій літературі немає комплексного дослідження з цього питання. Завдяки досягненням сучасної історіографії та доступу до закритих раніше архівних матеріалів, використання музейних збірок та археологічних артефактів, автор отримав можливість неупереджено розглянути процес військового будівництва княжої доби. В науковий обіг вперше введено ряд матеріалів нових археологічних досліджень, які уточнюють та доповнюють маловідомі сторінки середньовічної історії України. Засвідчено, що військова інфраструктура Волинського князівства формувалась на основі місцевої військової традиції.

Вперше визначено на прикладі діяльності галицько-волинських військових формацій XI-XIV ст. місце і роль української військової еліти у військово-політичних процесах доби Київської та Галицько-Волинської держави.

Метою роботи є відтворення цілісної картини становлення та розвитку військової інфраструктури Волинського князівства у XI-XIV ст., її окремих та суміжних галузей (фортифікація, зброярські ремесла, виробництво наступального та захисного озброєння та ін.); визначення особливостей і пріоритетів розвитку в окремі періоди історії Волинського князівства; вивчення в історичному контексті еволюції технології зброї в Україні та зіставлення із світовим рівнем розвитку.

На захист виносяться такі наукові положення:

- критичне комплексне зіставлення даних писемних джерел та археологічних пам'яток фортифікаційного мистецтва, озброєння з аналізом їх історичної ролі;

- визначення архітектурно-мистецьких, конструктивних особливостей фортифікацій регіону;

- дослідження методики та принципів спорудження фортифікаційних комплексів народними майстрами і професійними зодчими.

- з неупереджених позицій вперше цілісно реконструйовану картину становлення та тенденцій розвитку військової інфраструктури Волинського князівства в XI-XIV ст.;

- критичний аналіз поглядів попередніх дослідників, уточнення окремих подій і сюжетів, висвітлення процесу формування і розбудови військової інфраструктури Волинського князівства в XI-XIV ст. у складі Київської держави, а згодом - Галицько-Волинського князівства;

- виділення періодів становлення і розвитку військової інфраструктури Волинського князівства в XI-XIV ст. та визначення особливостей розвитку її найважливіших складових в Україні на кожному з етапів;

- систематизований комплекс археологічних джерел з військової справи галицько-волинських земель у XI-XIV ст. (картографовано об'єкти фортифікації, знахідки предметів озброєння);

- реконструкцію військової інфраструктури міст та їх приміських районів, встановлено розміщення княжих та боярських дворів, оборонних монастирів XII-XIV ст.;

- дослідження дерев'яно-земляних укріплень X-XIII ст. на дитинцях, окольних городах, середмістях, планіграфії основних районів, планувальної структури оборонних укріплень міст на різних етапах розвитку;

- узагальнюючу характеристику досліджених археологічними розкопками замків та фортець в околицях Володимира, Лучеська, Дорогобужа, Холма.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що аналіз та узагальнення історичного досвіду можуть бути враховані і творчо використані для розв'язання актуальних питань розбудови сучасних Збройних Сил України, зокрема для розробки комплексних програм військово-патріотичного виховання молоді, що готується або перебуває на службі в українській армії. Доцільно також врахувати позитивний та негативний досвід становлення національної військової системи освіти періоду Галицько-Волинської держави на сучасному етапі розвитку військових навчальних закладів.

Висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчально-педагогічній роботі, зокрема у військових навчальних закладах, а також у науково-просвітницькій діяльності та при написанні наукових праць з історії Галицько-Волинської держави.

Особистий внесок здобувача. Наукові факти з різних джерел та їх оброблення шляхом узагальнення, приведення до наукових положень і висновків дисертації здійснено одноосібно. Значну частину археологічних матеріалів, вперше введених в науковий обіг, здобувач віднайшов під час проведення археологічних розкопок.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на науково-методичних семінарах кафедри історії, теорії та практики культури Національного університету «Львівська політехніка».

Їх було викладено в доповідях та повідомленнях більш ніж на сорока міжнародних і всеукраїнських конференціях, наукових семінарах і симпозіумах: Міжнародній науковій конференції "Кочовики Євразії" (Інститут сходознавства Познанського університету ім А. Міцкевича (РП), 18-19.11.2003 р.); II-IV-ій наукових конференціях "Любартівські читання" (м. Луцьк, 2005-2008 рр.); науково-практичній конференції “Середньовічні та ранньомодерні оборонні споруди Волині: історія, сучасний стан, охорона і використання” (Крем'янець, 13-14.10.2005 р.); Другій міжнародній науковій конференції "Збройні сили України: історія і сучасність" (Інститут гуманітарних і соціальних наук Національного університету "Львівська політехніка", 29-30.03.2006); Другій всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 140-літтю з дня народження видатного українського історика, першого президента Української держави Михайла Грушевського (Львів, 19-20.12.2006); Міжнародній науково-практичній конференції на пошану Михайла Рожка (Львів 4-5.06.2009); Міжнародній науковій конфе-ренції «Волинська земля в житті середньовічної Європи» (Луцьк-Шацьк, 22-24.09.2009 р.); XVI-XXV Міжнародних наукових конференціях археологів Пів-денно-Східної Польщі, Західної України та Північної Словаччини (м. Ряшів/Жешув (РП), Окружний музей, 2000-2010 рр.); II-IV-ій Міжнародних наукових конференціях народів Балтійського моря "Культура народів Балтійського моря" (м. Волін (Помор'я), Військовий інститут Познанського університету ім. А. Міцкевича, 2006-2008 рр.); Міжнародній науковій конференції ”Stan, potrzeby i perspektywy badaс archeologicznych nad wczesnym њredniowieczem na Lubelszczyџnie“ (м. Люблін, Інститут археології університету ім. М. Склодовської-Кюрі, 7-9.04.2008 р.), II-V-ій Міжнародних наукових конференціях "Археологія Заходу України" (Львів, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003-2010 рр.); Міжнародній науковій конференції "Pogranicza Europy Њrodkowo-Wschodniej - ludzie pogranicza i elity regionalne" (Катовіце, 7-9.12.2009 р.); XXXV-а Міжна-родній науково-практичній конференції "Минуле і сучасне Волині та Полісся: Луцьк в історії Волині та України" (Луцьк, Волинський Національний університет ім. Лесі Українки, 16-17.09.2010 р.); Міжнародному науковому семінарі "Археологія українсько-польського пограниччя" (Львів-Винники, 11-12.11.2010 р.); Науковій конференції ”Культурна спадщина Західноукраїнського регіону“. Пам'яті Володимира Вуйцика (Львів, НТШ в Україні, 16.12.2010 р.) та ін.

Публікації: зміст дисертації розкрито в 6 індивідуальних монографіях, опубліковано у 73 статтях у журналах та наукових виданнях, в тому числі 36 - у виданнях, що визнані ВАК як фахові:

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом, дисертація складається зі вступу, п'ятьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (729 позицій), додатків. Загальний обсяг дисертації 377 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність, об'єкт і предмет дослідження, хронологічні та територіальні рамки, визначено мету, завдання, наукову новизну і науково-теоретичну та науково-практичну значимість роботи, наведена апробація результатів та структура дослідження.

У першому розділі - “Історіографія та історія дослідження військової інфраструктури Волинського князівства. джерельна база дослідження” - проаналізовано стан вивчення проблеми, здійснено огляд історичної літератури, охарактеризовані джерела, визначено ступінь їх висвітлення та обґрунтовані принципи хронології й періодизації наявного матеріалу.

У підрозділі 1.1 “Історія досліджень та історіографія проблеми” висвітлюються питання зародження та еволюції вивчення пам'яток військової інфраструктури. Виділено чотири періоди історії досліджень проблеми: 1) початок досліджень і література другої половини XIX ? 1918 р.; 2) історіографія 1918-1940 рр.; 3) дослідження 1940-1991 рр.; 4) сучасний етап дослідження.

Вивчення середньовічних військово-історичних пам'яток регіону розпочалося в другій половині XIX ст. із обстежень стародавніх городищ активістами Волинського губернського статистичного комітету А. Братчиковим, Л. Рафальським.

Описом решток оборонних споруд також займалися місцеві краєзнавці - парафіяльний священик із с. Сивки на Острожчині А. Сендульський та iсторики-краєзнавцi Волинi Т.-Ю. Стецький i Л. Орда Сендульский А. Село Тихомль Острожского уезда / А.Сендульский // Волынские епархиальные ведомости, 1870, № 5, с. 158-166; Його ж. Город Дубно // Волынские епархиальные ведомости (далі - ВЕВ), 1877, № 14, с. 586-606; Його ж. Село Пересопница Ровенского уезда / А.Сендульский // ВЕВ.- 1880.- № 11.- C. 548-559; Його ж. Город Луцк // ВЕВ.- Почаев, 1873.- № 23, 24; Stecki T.-J. Woіyс pod wzglкdem historycznym, geograficznym i archeologicznym: Монографія / T.-J.Stecki. - Lwуw, 1864.- T. 1-2; Його ж. Јuck starozytny i dzisiejszy: Монографія / T.-J.Stecki.- Krakуw, 1876.- 143 s.; Його ж. Z boru i stepu. Obrazy i pami№tki: Монографія / T.-J.Stecki.- Krakуw, 1888.- 287 s., які вперше описали оборонні укріплення літописних міст Пересопниці, Шумська, Тихомля та ін., опублікували низку важливих фактів, що стосуються давніх споруд.

Важливе значення для формування джерельної бази з військової історії мало картографування пам'яток фортифікаційного мистецтва, яке розпочато в 2-ій пол. XIX ст. на Волині відомим польським археологом Готфрідом Оссовським Оссовский Г. Геологическо-геогностический очерк Волынской губернии / Г. Оссовский // Труды Волынского губернского статистического комитета.- Вып. 1.- Ч. 2.- Житомир, 1867.- С. 149-352; Оссовский Г. Из путевых заметок по Дубенскому и Кременецкому уездам. Дерманские горы, Антоновецкий лес и стожкообразные возвышенности в составе Кременецких гор / Г. Оссовский // Волынские губернские ведомости.- 1868.- № 76., який наніс на геологічну карту всі відомі йому рельєфні пам'ятки археології (кургани, городища, вали). Він же здійснив у 1868 р. перші розкопки на городищі Замчище у с. Глибочок. Продовжили роботу з картографування городищ Волині Д. Самоквасов Самоквасов Д. Сборник топографических сведений о курганах и городищах в России. Волынская губерния: Монографія / Д. Самоквасов.- СПб, 1880.- 203 с., Л. Баторевич Баторевич Л. Историческое значение городищ и сведений о городищах и курганах в Волынской губернии / Л. Баторевич // Волынские губернские ведомости.- 1880.- № 89, 93; 1881.- № 27-29., В. Антонович Антонович В. Б. Археологическая карта Волынской губернии / В.Б. Антонович // Труды XI Археологического съезда в Киеве.- Т. I.- М., 1901.- C. 36-133; Його ж. О городищах каменного века на Волыни / В.Б. Антонович // Там само.- С. 141-147; Його ж. О местоположении летописных городов Шумска и Пересопницы / В.Б. Антонович // Там само.- С. 148-154.. Багаті картотеки археологічних пам'яток Волині (в т.ч. городищ) мали Московське та Імператорське російське археологічні товариства. У 1886 р. за завданням Московського товариства штабс-ротмістр К. Вторжецький склав археологічну карту південних повітів Волині, де поряд з іншими пам'ятками відзначено городища.

Одними з перших своє трактування військово-політичних подій на території Волинського князівства подали російські історики М. Карамзін [1828] та М. Погодін [1850]. Останній склав, зокрема, таблиці міжусобних війн удільних князівств за 1054-1240 рр. Різних аспектів військової історії Волинського князівства торкалися відомі історики І.Шараневич, О. Лонгінов. Вирізняються серед них ґрунтовні праці М. Грушевського та представників його школи О. Андріяшева і П. Іванова Андрияшев А. М. Очерки истории Волынской земли до конца XIV столетия: Монографія / А.М. Андрияшев.- К., 1887.- 232 с.; Иванов П.А. Исторические судьбы Волынской земли с древнейших времен до конца XIV в. / П.А.Иванов. - Одесса, 1895.- 303 с.. Тоді ж розпочалося дослідження старожитностей Волинського князівства В. Антоновичем, К. Мельник, О. Дверницьким, Ф. Штейнгелем, О. Фотинським.

Значно пожвавилися історичні дослідження в регіоні з виникненням „Товариства дослідників Волині“ (1900) та створенням перших музеїв у Володимирі (1887) і Городку (1893). У цей же час були проведені перші наукові обстеження й археологічні дослідження місцевих старожитностей.

У міжвоєнний період активно обстежували городища місцеві краєзнавці Я. Гофман, О. Цинкаловський, Р. Якимович, М. Островський, Ю. Шумовський, Я. Фітцке, С. Леський Cynkaіowski A. Materiaіy do pradziejуw Woіynia i Polesia Woіyсskiego / Монографія A. Cynkaіowski.- Warszawa, 1961.- 265 s.; Jakimowicz R. Szlak wyprawy kijowskiej Bolesіawa Chrobrego w њwietle archeologii (prуba ujкcia zagadnieс wczesnohistorycznych Woіynia) / R.Jakimowicz // Rocznik Woіyсski.- T. 3.- Rуwne, 1934.- S. 10-103; Fitzke J. Nad Slucza / J.Fitzke // Ziemia Woіyсska.- Rocznik I.- 1938.- № 1.- S. 4-6.. Проте, відсутність належно розробленої хронологічної шкали старожитностей не дозволяла бодай хронологічно розчленувати ці пам'ятки.

У післявоєнний період поряд із звичайним обстеженням, розпочались стаціонарні розкопки городищ. Увагу в першу чергу приваблювали укріплення племінної доби. Московський археолог Ю. Кухаренко досліджував городище у с. Бабка на р. Стир та Головно у верхів'ях р. Прип'яті; київський археолог М. Кучера - городище у с. Затурці у верхів'ях р. Турії; львівський археолог В. Ауліх взяв участь у розкопках городища у с. Зимно. Згодом цей вчений самостійно досліджував городище літописного Дорогобужа (1969) та городище у с. Білів.

Натомість у 1950-х рр. проведені широкомасштабні розкопки двох городищ - князівських фортець XII-XIII ст. на кордоні давньої Київщини та Волині - літописного Колодяжина та укріплення на р. Гуска поблизу Шепетівки Юра Р.О. Древній Колодяжин / Р.О. Юра // Археологічні пам'ятки УРСР.- К.: Вид-во АН УРСР, 1962.- Т. 12.- С. 57-130; Каргер М. К. Древнерусский город Изяславль в свете археологических исследований 1957-1964 гг. / М.К. Каргер // Тезисы докладов советской делегации на I Международном конгрессе славянской археологии.- М.: Наука, 1965.- С. 38-42.. Обидва городища дали багатий матеріал до історії озброєння та дружинного спорядження XII-XIII ст., що підштовхнуло учасника розкопок на останній пам'ятці - А. Кірпічнікова до укладання зводів цього розряду знахідок в межах території всієї Київської держави Кирпичников А.Н. Древнерусское оружие / Монографія А.Н. Кирпичников.- (САИ.- 1966.- Вып. Е1-36): Вып. 1. Мечи и сабли IX-XIII вв. / А.Н. Кирпичников. - 107 с.; Вып. 2. Копья, сулицы, боевые топоры, булавы, кистени IX-XIII вв. / А.Н. Кирпичников. - 1966.- 107 с.; Вып. 3. Доспех: комплекс боевых средств X-XIII вв. / А.Н. Кирпичников. - 1971.- 92 с. (САИ.- Вып. Е1-36); Його ж. Крюк для натягивания самострела 1200-1240 гг. / А.Н. Кирпичников // Краткие сообшения Инстнтута археологи АН СРСР (далі - КСИА).- М.-Л., І971.- Вьп. 125. - С. 132-137; Його ж. Снаряжение всадника и верхового коня на Руси ІХ-ХІІІ вв./ Монографія А.Н. Кирпичников.- Л.: Наука, 1973.- САИ - Вип. Е1-36.- 140 с.; Його ж. Мечи из раскопок древнего Изяславля / А.Н. Кирпичников // КСИА.- 144.- 1975.- C. 30-34; Його ж. Военное дело на Руси в XIII-XV вв. / А.Н. Кирпичников.- Л.: Наука, 1976.- 104 с.; Його ж. Массовое оружие ближнего боя из раскопок древнего Изяславля / А.Н. Кирпичников // КСИА.- Вип. 155.- 1978.- С. 80-87.. Згодом зведення цих пам'яток на історичній території Волині виконували В. Петегирич та М. Кучинко, а також польські дослідники Петегирич В. М. Оружие и снаряжение всадника / В.М. Петегирич // Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья (реннеславянский и древнерусский периоды).- K.: Наук. думка, 1990.- С. 163-171; Кучінко М. М. Історія населення Західної Волині, Холмщини та Підляшшя / Монографія М. М. Кучінко.- Луцьк, 2009.- С. 257-278; Kotowicz P. Przemiany w uzbrojeniu plemiennym i wczesnopaсstwowym (VI - poі. XIII w.) w polskiej czкњci dawnych ksiкstw ruskich - wybrane przykіady / P.N. Kotowicz // Вісник Національного ун-ту “Львівська політехніка”.- № 571: Держава та армія.- 2006. - С. 18-47; Kuњnierz J. Militaria z Czermna nad Huczw№. Prуba rekonstrukcji sposobu ataku tatarуw na grуd (w 1240 r.) na podstawie dotychczasowych badaс archeologicznych / J.Kuњnierz // Acta Militaria Mediaevalia (далі - AMM).- 1.- Krakow; Sanok, 2005.- S. 115-132; Його ж. Z badan nad militarnym znaczeniem Grodka nad Bugiem (Wolynia) we wczesnym sredniowiczu / J. Kuњnierz // AMM.- 2.- Krakow; Sanok, 2006.- S. 79-102; Liwoch R. Bulawy z Zachodniej Ukrainy / R. Liwoch // AMM.- 2.- Krakow; Sanok, 2006.- S. 67-78; Його ж. Zachodnioukrainskie miecze i trzewiki pochew mieczowych od X do polowy XIII w. / R. Liwoch // AMM.- 4.- Krakow; Sanok, 2008.- S. 39-59..

У 1950-х рр. до ювілею - 1000-ліття польської державності проведено широкомасштабні розкопки у Червені та Волині (Городок-над-Бугом). Протягом 1963-1964 рр. львівський археолог О. Ратич проводив розкопки на дитинці літописного Перемиля. Йому ж належить нове узагальнення археологічних пам'яток, відомих на кінець 1950-х рр. Ратич О. О. Древньоруські пам'ятки на території західних областей УРСР / Монографія О.О. Ратич.- К.: Вид-во АН УРСР, 1957.- 96 с.. Згодом цю роботу продовжили, укладаючи карти пам'яток окремих областей І. Свєшніков, Ю. Нікольченко, М. Кучинко та Г. Охріменко, І. Винокур Свєшніков І. К. Довідник з археології України. Ровенська область: Монографія / І.К.Свєшніков, Ю.М.Нікольченко.- К.: Наук. думка, 1982.- 114 с.; Кучінко М. М. Археологічна карта Волині: Монографія / М.М.Кучінко, Г.В.Охріменко.- Луцьк: Вежа, 1995.- 167 с..

Велику роботу з формування принципів археологічної класифікації укріплень на території Волині провели завдяки особливо масштабним польовим роботам у 1960-1970-і рр. П. Раппопорт та М. Кучера Раппопорт П. А. Военное зодчество западнорусских земель X-XIV вв. / Монографія П.А. Раппопорт // Материалы и исследования по археологии СССР (далі - МИА).- № 140.- Л.: Наука, 1967.- 241 с.; Кучера М.П. Слов'яно-руські городища VIII-ХІІІ ст. між Саном і Сіверським Дінцем / Монографія М.П. Кучера.- К., 1999.- 200 с.. Було встановлено, що оборонні вали городищ на основній території Волині були насипані із глини без внутрішніх конструкцій. П. Раппопорту належить також схема розвитку кам'яного оборонного будівництва у Волинському князівстві Раппопорт П.А. Волынские башни / П.А. Раппопорт // МИА.- № 31.- Л.: Наука, 1954.- C. 202-223. Його ж. Холм / П.А. Раппопорт // Советская археология.- 1954.-Т. 20.- С. 313-323..

Планомірні археологічні дослідження городищ Волині, проведені за останні десятиліття Р. Чайкою, Б. Прищепою, С. Панишком, О. Гаврилюком та автором дозволили запропонувати нову схему розвитку мережі укріплень кінця I-початку II тис. н.е. на Волині Прищепа Б. А. Обстеження городищ кінця I тис. н. е. в середній течії Горині / Б.А. Прищепа // Археологічні відкриття в Україні 2000-2001 рр.- Київ: Ін-тут археології НАН України, 2002. - С. 224-226; Його ж. Слов'яно-руські фортеці ІX-XIІІ ст. у Погоринні / Б.А. Прищепа // Вісник Національного ун-ту “Львівська політехніка”.- № 571: Держава та армія.- 2006. - С. 105-112..

Важливими для з`ясування ряду військово-історичних проблем є майже повністю досліджене городище X-XI ст. поблизу Чарукова на Волині, яке було, за висновком його дослідника М. Кучинка, "боярською садибою" Кучінко М. М. Давньоруське городище Вал в Надстир'ї / Монографія М.М. Кучинко.- Луцьк: Вежа, 1996.- 207 с.. Певне значення для вивчення соціального характеру та хронології фортифікаційного будівництва мають багатолітні дослідження городищ Листвин та Уніяс (Антонівці) у Кременецьких горах, де знайдено чималу колекцію озброєння X-XIII ст. Чайка Р.М. Давньоруське городище Листвин і його околиці у X-XI ст.: Монографія / Р.М. Чайка. - Львів: ЛДУ, 2009.- 214 с.; Гаврилюк О. Давньоруське городище Уніас IX-XIII ст. / О. Гаврилюк // Наукові записки Тернопільського обласного краєзнавчого музею.- 3.- 2003.- С. 50-59.

У 1970-1990-х рр. дослідження літописних міст стало пріоритетним напрямком волинської археології. У цей період проведені систематичні дослідження Володимира (М. Малевська, Г. Пєскова, М. Кучінко, В. і С. Терські), Лучеська (М. Кучінко, С. Терський, Б. Сайчук), Белза (В. Петегирич), Пересопниці (В. і С. Терські), Дорогобужа і Муравиці (Ю. Нікольченко, Б. Прищепа), Перемиля (В. і С. Терські, М. Кучинко), Угровська (О. Остап'юк, Ю. Мазурик, С. Панишко), Каменя (С. Панишко) та ін.

Із здобуттям Україною незалежності в 199І р. значно пожвавилися роботи з вивчення військово-історичних пам'яток регіону. За останні роки масштабні дослідження проведені у Дубно та Острозі (Б. Прищепа), Белзі (О. Лазурко), Буську (П. Довгань), яскравий матеріал дали дослідження городища XII-XIII ст. на околиці смт Шацьк (О. Златогорський).

Дослідженнями військово-історичних пам'яток княжої доби на Волині займалися також М. Пелещишин, В. Конопля, В. Гупало, М. Ягодинська, В. Шкоропад, В. Івановський, О. Позіховський, О. Бондарчук, В. Артюх, О. Романчук та інші дослідники. Серйозний вклад в цю справу вже внесло й молоде покоління волинських археологів - В. Ткач, В. Баюк, С. Демедюк.

В узагальнюючих працях з історії Давньої Русі та Галицько-Волинської держави матеріал з регіону починає широко використовуватися для характеристики військово-політичних відносин. Характерні в цьому плані дослідження М. Котляра, Л. Войтовича Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX-початок XVI ст.). Склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження: Монографія / Л. Войтович.- Львів: Ін-тут українознав. ім. І. П. Крип'якевича, 2000.- С. 328-345; Котляр М. Ф. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі / Монографія М. Ф. Котляр. - К.: Наш час, 2010. - 280 с., а також П. Толочка, О. Моці, О. Головка, С. Федаки, В. Бодрухіна, та інших.

Завдяки цим працям вдалося укласти багату джерельну базу для вивчення різних сторін життя Волинського князівства, в т.ч. для розкриття історичного процесу складання військової інфраструктури.

У підрозділі 1.2 “Джерела дослідження” подана характеристика джерельної бази дисертації. Це дані наративних джерел, археологічні, сфрагістичні та топонімічні. Всі вони несуть інформацію різної наукової значимості, доповнюють і уточнюють одне одного.

Писемні джерела з історії регіону XI-XIV ст. досить фрагментарні. Вони представлені давньоруськими літописними пам'ятками „Повість временних літ", „Київський літопис“ та „Галицько-Волинський літопис", вміщеними у Лаврентіївському та Іпатіївському літописних зводах. У них описуються військово-політичні події, пов'язані з формуванням Волинського князівства, подається інформація про мережу шляхів, що використовувались у перипетіях міжусобних війн, князівські міста і фортеці. Про військово-політичну ситуацію на Волині у середині XIII-першій половині XIV ст. важливими є свідоцтва мандрівників-місіонерів татарських часів Путешествия в восточные страны Плано Карпини и Рубрука. - М.: Гос. изд. географ.лит-ры, 1957.- 270 с., повідомлення пруських та польських хронік, зокрема хроніки Яна з Чарнкова та Яна Длугоша Joannis de Czarnkow. Cronicon Polonorum // Monumenta Poloniae Historica. - Leopolis, 1872. -T. 2. - S. 619-756. Dіugosz J. Dzieіa wszystkie /Wydane A. Przeџdieckim/ J Dіugosz.- Krakуw, 1868. - T. 3. - 557 s., а також пізніших руських літописів, зокрема Воскресенського, де в „Списку руських городів” перераховані, поряд з княжими столицями, нові міста Коливань, Свинуха та інші А се имена всем градом рускым, дальним и ближним // Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов / Под ред. и с предисл. А.Н. Насонова. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1950. - С. 475-477..

Важливим джерелом до вивчення топографії стратегічних шляхів є дані, що актових документів XVI-XVII ст. Найціннішим серед них є розмежування Великого князівства Литовського та Польського королівства, складене в 1546 г. Попис границ межи Великого княжества Литовського и Коруны Польское в 1546 г. // Археографический сборник документов относящихся к северо-западной Руси. Издаваемый при управлении Виленского учебного округа.- Т. 1.- Вильна, 1867.- С. 46-126..

Археологічні джерела діляться на дві категорії - нерухомі та рухомі пам'ятки. До перших належать залишки городищ, довгих валів, кам'яних веж-донжонів тощо, до других - різноманітна зброя та спорядження вершника і коня. Інформацію про археологічні дослідження інших науковців дають архіви та фонди наукових установ. Зокрема, у ф. 408. ”Львівський греко-католицький митрополичий ординаріат“ Центрального державного історичного архіву України у м. Львові знаходяться неопубліковані щоденники розвідок О. Цинкаловського у 1930-х рр. У фондах Інституту археології НАН України знаходяться звіти М. Кучери за 1967-1970-і рр., звіти М. Кучинка, В. Ауліха, О. Ратича, Р. Чайки Б. Прищепи, С. Панишка та інших науковців.

Найбільша кількість археологічних знахідок зосереджена в Львівському історичному музеї, де вони становлять окрему групу ”Київська Русь“. Чимало військово-археологічних знахідок зберігається у фондах краєзнавчих музеїв Луцька, Володимира, Любомля, Рівного, Дубного, Крем'янця, Шумська, Шепетівки, Тернополя, Торчина, історико-культурних заповідників Луцька, Острога, Збаража.

Для вивчення історії краю важливе значення мають топографічні карти регіону, складені у різні періоди, особливо на початку XX ст., на яких детально відображено помітні на поверхні городища та довгі вали. Точні дані стосовно топографії втрачених оборонних споруд таких міст, як Володимир, Лучеськ, Крем'янець, Дубно, Острог, Устилуг, Клевань та ін. дають окомірні фіксаційні плани кінця XVIII- першої пол. XIX ст. (РГИА, ф. 1350, оп. 3/2, од. зб. 9). Найдавніші з них походять з 1795 р.

Підсумовуючи огляд джерел, можемо відзначити, що в нашому розпорядженні є достатньо матеріалів для відтворення історичного розвитку військової інфраструктури Волинського князівства XI ? XІV ст.

У підрозділі 1.3 “Хронологія та періодизація матеріалу” визначено хронологію й уточнено датування археологічних комплексів княжої доби з регіону. Відзначено, що датування найбільш масового археологічного матеріалу - кераміки носить загальний характер, а саме XII - перша половина ХIII ст. В той же час подібні форми посуду побутували й пізніше. Тому розроблено докладніше датування на основі використання знахідок імпортної східної кераміки та монет у закритих археологічних комплексах (Володимир, Лучеськ і Пересопниця), що дозволило чітко виділити матеріали другої половини XIII та першої половини XIV ст., а також розробити хронологічну шкалу для кераміки наступних століть. Дана періодизація дала змогу точніше встановити періоди існування ряду археологічних об'єктів, допомогла з'ясувати час виникнення і припинення існування значної кількості середньовічних населених пунктів.

У другому розділі - “Військово-політична історія Волинського князівства у XI-XIV ст.: становлення, політичний розвиток” - охарактеризовано місце об'єктів військової інфраструктури Волині у військово-політичних подіях, а також організаційну діяльність волинських князів у XI-XIV ст. щодо розвитку військової справи та відпору зовнішній агресії.

У підрозділі 2.1 “Входження волинських земель до складу Київської держави” аналізується розселення та стан розвитку волинських племен у IX-X ст., розкриваються причини виникнення мережі укріплених центрів та їх військово-історична характеристика.

У підрозділі 2.2 “Військо-політичне становище волинських земель у період Київської держави” подано перебіг військово-політичних подій перших двох етапів формування адміністративно-територіальної структури князівства. На першому етапі відбувалося освоєння великокнязівською владою племінної території у басейнах Західного Бугу, Стиру та Горині. До цього періоду відносяться активний розвиток первинних міських осередків та перші прояви місцевого сепаратизму. Волинські князі (Ярополк Ізяславович) у своїх намаганнях позбутися залежності від Києва спираються на західних сусідів. Волинські дружини приймають активну участь не лише у захисті власної території, але й у походах за межі своєї землі (битва під Перемишлем, 1099 р.). На другому етапі відбувається активне формування території князівства, розвинутої мережі шляхів та пов'язаної з нею мережі фортець. Із середини XII ст. ведеться активне спорудження нових фортець на території Південно-Східного Погориння (Ізяслав, Шепетівське городище, Колодяжин)

Ініціатором об'єднання західних земель Русі у Галицько-Волинську державу - наступницю Київської у військово-політичній діяльності став володимирський князь Роман Мстиславович, відомий як активний полководець, що здійснював походи по різних напрямках: проти ятвягів, половців та поляків.

У підрозділі 2.3 “Військо-політичне становище волинських земель у період Галицько-Волинської держави” розглядаються військово-політична діяльність князів Данила та Василька Романовичів з відновлення єдності Галицько-Волинської держави у 20-30-х рр. XIII ст. Важливим компонентом цієї діяльності були угоди з литовськими князями у 1219 р., у 1232-1233 рр. - успішна військова кампанія проти угорських військ під Білобережжям на Случі і поблизу міста Шумська, перемога під Ярославом (1245).

Активною розбудовою військової інфраструктури Волині відзначились князі Володимир Василькович та Мстислав Данилович. За їх правління зведено ряд укріплених кам'яними вежами-донжонами замків в Кам'янці та Бересті, а згодом в Чорторийську. Із останнім галицько-волинським князем - Любартом (Дмитром) Гедиміновичем пов'язана побудова ряду порубіжних фортець, а також цегляного луцького замку.

Таким чином, у XI-XIV ст. волинські князі проводили активну військово-політичну діяльність, спрямовану на розбудову та зміцнення оборонної інфраструктури землі, як засобу збереження української державності.

У третьому розділі - “Формування основи військової інфраструктури Волинського князівства: адміністративно-територіальний устрій, шляхи та мережа оборонних укріплень. Особливості оборонних укріплень” розглянуто природне середовище та його вплив на формування адміністративно-територіального устрою, мережі стратегічних шляхів та оборонних укріплень, їх розвиток у XI-XIV ст.

У підрозділі 3.1 ”Природне середовище та його вплив на формування системи військової інфраструктури“ подається фізико-географічна характеристика Волинського регіону, особливості географічного розташування, рельєф, рослинний світ, кліматичні умови, їх вплив на розселення та топографічні умови розташування поселень.

У підрозділі 3.2 ”Формування території, шляхи та кордони князівства“ дано характеристику заселення територій в басейнах Західного Бугу, Стиру та Горині. Відзначено провідну роль військово-стратегічних шляхів у територіальному розвитку регіону, тісний взаємозв'язок розвитку мережі шляхів з виникненням та розвитком міст: активне функціонування доріг, річкових переправ підживлювало розвиток більшості оборонних та адміністративних центрів. Відтак шляхи також виступали структуротворчою віссю мікрорегіонів, тому формування військової інфраструктури регіону необхідно розглядати разом з процесом становлення та розвитку топографії торговельно-стратегічних шляхів.

Виділено три основні широтні шляхи та чотири меридіональні. Найдавнішим широтним шляхом був річковий, по р. Прип'ять, на що вказують нумізматичні джерела (скарби дирхемів). Цим шляхом рухалися київські дружини, підкорюючи Волинь. Протягом XI ст. остаточно сформувався сухопутний шлях, що з'єднував Київ із Західною Європою через основні центри князівства - Володимир, Лучеськ, Пересопницю та Дорогобуж. Наймолодшим був шлях через територію Малого Полісся, що з'єднував Володимир, Перемиль, Крем'янець, Шумськ, Тихомль, Кам'янець і виходив на Білгород біля Києва. Цей шлях сприяв розширенню території князівства у південно-східному напрямку. Відгалуженням цього шляху була знаменита ”Королівська“ дорога, що провадила з Крем'янця на Белз.

Найдавнішим меридіональним шляхом був річковий, по р. Західний Буг, який через р. Віслу та верхів'я Дністра з'єднував Балтійське та Чорне моря, пролягаючи повз Берестя, Володимир, Белз, Звенигород, Галич, Теребовлю. Цей шлях сприяв консолідації галицько-волинських земель у єдину державу. Меншу вагу мали меридіональні шляхи, які провадили вздовж рік Стир, Горинь та Случ до басейнів рік, що впадали у Чорне море.

У підрозділі 3.3 ”Оборонна інфраструктура краю напередодні входження до складу Київської держави. Особливості дерев'яно-земляного оборонного будівництва“ виділено хронологічні етапи формування племінної фортифікації краю: 1) дослов'янський; 2) ранньослов'янський (городище-племінний центр з матеріалами VII ст. Зимне); 3) поява перших городищ-дружинних центрів VIII-X ст. (Хотомель, Бабка-Вараш, Залужжя), пов'язаних із Прип'ятським торгівельним шляхом; 4) побудова перших городищ складної форми (Коршів, 2-е Любомльське, Яловичі, Муравиця та ін.) з матеріалами кінця IX-XI ст., племінних „градів“ (центрів волинян, лучан та ін.), а також общинних городищ-сховищ IX-XI ст. (Брани, Кошів, Варковичі та ін.). Проаналізовано способи зведення дерев'яно-земляних укріплень, наявність характерних внутрішніх дерев'яних конструкцій у валах тощо. Встановлено, що з XII ст. земляні вали на Волині, як правило, зміцнюють зруби-городні.

У підрозділі 3.4 ”Оборонне будівництво на Волині у період Київської держави“ розглядається початок процесу формування великокнязівською владою підпорядкованої новій територіально-політичній структурі відповідної військової інфраструктури (мережі укріплень, стратегічних шляхів, матеріальної бази виробництва озброєння). У цей період вздовж упорядкованого сухопутного шляху з Києва на Захід споруджується мережа чотирикутних фортець (дитинці Володимира, Устилуга, Сутейська, Мильська, городища Одеради, Острожець, Пісників та інші). Існуюча з племінного періоду інфраструктура ліквідовувалась, а, в окремих випадках, пристосовувалась до нових потреб. В будівництві застосовувались, як традиційні для регіону способи зведення оборонних валів з суцільно глиняних насипів (Луцьк, Пересопниця), інколи зміцнених випалюванням серцевини валу, так і привнесені будівниками із Середнього Подніпров'я - з дерев'яними внутрівальними конструкціями (Белз, Буськ).

У цей період відбулося завершення формування оборонної мережі Волинського князівства, ліквідація бунтівних осередків місцевої знаті (Басів Кут), поява укріплених посадів у містах (Володимир, Лучеськ, можливо, Белз, Пересопниця, Дорогобуж та ін.), розбудова укріплених князівських дворів (Мстишин), початок створення нової оборонної мережі на Забужжі.

У підрозділі 3.5. ”Військово-оборонне будівництво у Волинському князівстві у період Галицько-Волинської держави“ описуються зміни, які відбулися у фортифікаційній справі протягом XIII-XIV ст.

У 1-ій половині XIII ст. будівництво нових фортець велося на західному та східному кордонах князівства, насамперед на важливих шляхах у південно-східній частині Погориння (с. Городище поблизу Шепетівки, Колодяжин), а також у поліських районах (Степань). У фортифікації лісостепової зони поширюється багаторядна система оборони, призначена для протидії метальній артилерії. Зведення князівських резиденцій відбувалось на вершинах самотніх пагорбів з крутими схилами (Крем'янець, Данилів, Львів, Холм). У 40-х рр. XIII ст. розпочалось будівництво нових міст та відбудова зруйнованих монголами, зведення цегляних оборонних веж-донжонів на західному кордоні (Люблін, Холм). Городища-боярські садиби, очевидно, зводились значно меншими силами на останцях та мисах невеликих рік (Лукарівка).

В 2-ій половині XIII- на початку XIV ст. продовжується будівництво нових міст (Камінь, Рай) та цегляних веж-донжонів на Поліссі (Угровськ, Чорторийськ, Берестя, Кам'янець на р. Лісній) та в околицях Холма (Столп'є, Бєлавино).

У середині-другій половині XIV ст. відбувається розбудова нової мережі фортець - адміністративних центрів (Овлочим, Любязь, Лопатин та ін.). На заключному етапі розвитку фортифікацій Галицько-Волинської держави з'являються повністю кам'яні замки (Володимир, Лучеськ, Крем'янець).

Таким чином, будівництво довготривалих укріплень відігравало визначну роль в утвердженні влади галицько-волинських князів не лише в новоосвоєних землях, але й в господарському освоєнні корінних земель.

У четвертому розділі - “Оборонна інфраструктура міст - військово-політичних центрів Волинського князівства“ подано поземельну характеристику міст, як оборонних центрів укріплень дитинців, окольних городів, головних посадів та передмість за планом: а) територія, первісний рельєф, стратиграфія культурних напластувань, первісні дерев'яно-земляні укріплення; б) топографія забудови майданчиків у різні хронологічні періоди; в) система укріплень у різні хронологічні періоди. Греблі та мости. Стратиграфія та територіальний розвиток; г) приміська оборонна інфраструктура: ремісничі поселення, княжі та боярські двори, монастирі.

У підрозділі 4.1 ”Міста Володимирської землі“ подається характеристика укріплень Володимира, Всеволожа, Турійська, Любомля, Угровська, Каменя, Любязя, Ратна, Мельниці.

Володимир, заснований на рубежі X-XI ст. Укріплення дитинця (ур. Замок) площею 1,5 га та окольного города площею 8 га, розташовані на правому березі р. Луги та захищені р. Смоч (притокою Луги) та її рукавами і глиняним валом кінця Х ст. з напільної сторони. Протягом XII-XIII ст. зведено дво-три рядні укріплення навколо нового окольного города площею 66 га, навпіл розділені р. Смочею, східна частина якого (т. зв. Засмоччя) було забудоване боярськими дворами близько рубежу XIII-XIV ст. Торгово-ремісничий поділ Володимира знаходився у долині р. Луга та Смоч. Дитинець сполучався т. зв. Княжою дорогою (дамбою насипаною вздовж р. Луга) із заміською княжою резиденцією у с. Зимне. На території дитинця археологічно досліджено М. Малевською фундаменти кам'яного замку, споруджені за короля Казимира III у 1366-1370 рр.

Всеволож, на нашу думку знаходився не на заплавному городищі в ур. Старгород, яке припинило своє функціонування внаслідок освоєння території великокнязівською владою на початку XI ст., а не разового наїзду галицьких князів, як вважали О. Цинкаловський та П. Раппопорт, а 2 км нижче за течією р. Західний Буг, на просторому мисі з напластуваннями XI-XVIII ст., де згодом князі Чорторийські збудували свій замок. Подібно розвивався також Любомль, де теж відомо два городища - племінної доби та XIII-XIV ст.

Угровськ, локалізований на городищах у с. Новоугрузьке на правому березі р. Західний Буг, розбудовувався протягом XII-XIV ст. Рештки міста складають три укріплені майданчики. Дитинець міста (ур. "Церковка", "Церковище", "Гора церковна") розташований у південній частині городища на стрімкому останці висотою біля 12 м, з східної, напільної сторони укріплений валом висотою 1,0-1,4 м. За 600 м від дитинця, на укріпленому мисі площею 2 га північніше окольного города, в ур. "Стовп" досліджено рештки кам'яної вежі.

З літописним Каменем, що згадується під 1262 і 1276 рр. ототожнюється городище (ур. Гірка) в центрі сучасного м. Каменя-Каширського Волинської обл. на правому березі р. Цир. Дитинець має овальну форму розмірами 100х130 м та підвищується над оточуючою місцевістю на 1,5-2 м. Південніше простягався окольний город.

У підрозділі 4.2 ”Міста Луцької землі“ описуються укріплення Лучеська, Шеполя, Дубного, Чорторийська, Перемиля, Муравиці, Крем'янця, Данилова.

Центральна частина Лучеська - дитинець з кінця ІХ ст. (площею близько 0,8 га, з кам'яною церквою другої половини ХІІ ст., князівського та єпископського палаців та кам'яного замку середини ХІV ст.), окольний город (6 га) та укріплений ремісничо-торговельний посад або поділ (до 10 га, укріплені валом з городнями, з ХV ст. - до 17 га) займали острів у заплаві р. Стир, а поруч на підвищенні правого берега р. Глушець знаходилося основне передмістя Помостичі. Ці укріплені частини середньовічного міста були оточені неукріпленими посадами, що топографічно та економічно тяжіли до міста (правобережні урочища Юриздика, Вулька, Яровиця та ін., лівобережні - Гнідава, Красне, Рованці). Через заплаву вели греблі, найдавніша згадка про які відноситься до 1150 р. Укріплення на Помостичах, що згадуються в джерелах сер. XV ст., за археологічними даними, існували вже у другій пол. XIII-XIV ст. Князівський двір Гай, локалізований у с. Підгайці. Із садибами княжими та боярськими дворами XII-XIV ст. пов'язані також городища у с. Зміїнець, Жидичин, Мстишин та Ярославичі. У комплексі з княжими дворами споруджувалися монастирі: Спаський Красносільський - на острівному городищі в Кичкарівці, літописний Миколаївський - у Жидичині, невідомого посвячення - у Підгайцях, Воздвиженський - у Межиріччі (Чекно).

Дитинець Шеполя розташований на північній околиці однойменного села (Луцький р-н), в урочищі «Вал», на високому мисі правого берега р. Серни, над заболоченою низовиною, розміром 140х160 м, укріплений валом висотою 5-6 м і ровом глибиною 6 м і шириною 22 м. Культурні напластування на городищі відносяться до XI-XIII ст. Вал був насипаний на чистому материковому ґрунті і відноситься, таким чином, до часу створення поселення, тобто до XI ст. Поруч - давньоруське селище. Поселення-супутник розташоване на північній околиці села, поблизу городища.

Муравиця займала територію середньовічного городища, на якому виявлені сліди ранньослов'янського поселення VIII-IX ст., різноманітні об'єкти X-XII ст., насичені керамікою, знаряддями праці, предметами побуту та озброєння. У X ст. у долині правого берега Ікви, в місці впадіння в неї невеликої річки існувала фортеця волинян площею 0,8 га (дитинець неправильної округлої форми розмірами 25х35 м та окольний город, розмірами 85x85 м). У середині XI ст. поселення трансформується у княжий замок і виконує функції адміністративно-політичного центру сільської округи.