Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

УДК 94 (477) «18»:332.2

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Земельний ринок України 60-х років ХІХ - початку ХХ століття

07.00.01 - історія України

Шевченко Віктор Миколайович

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Реєнт Олександр Петрович, Інститут історії України НАН України, заступник директора, завідувач відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Борисенко Володимир Йосипович, Київський національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, завідувач кафедри історії України;

доктор історичних наук, професор Марочко Василь Іванович, Інститут історії України НАН України, головний науковий співробітник відділу історії України 20-30 років ХХ ст.;

доктор історичних наук, професор Щербак Надія Олександрівна, Національна академія внутрішніх справ, професор кафедри гуманітарних дисциплін.

Захист відбудеться «24» червня 2011 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4)

Автореферат розіслано «23» травня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, професор Гуржій О. І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність проблеми. Сьогодні молода українська держава переживає не простий етап свого розвитку, пов'язаний з переходом пострадянського суспільства у його новий якісний стан. Важливою складовою таких перетворень є процес відновлення приватновласницьких форм землеволодіння і землеустрою. З прийняттям першого Земельного Кодексу України 13 березня 1992 р. земля в Україні може перебувати у приватній власності. Це право сьогодні гарантується конституцією України. Оскільки право власності за своєю юридичною природою є правом абсолютним, власник повинен мати змогу вільно розпоряджатися об'єктом своєї власності, в тому числі й землею. Однак, з часу прийняття першого Земельного Кодексу України і до сьогодні власники земельних ділянок сільськогосподарського призначення позбавлені відповідних повноважень власника. Адже нині продовжує діяти мораторій на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, отриманих їхніми власниками в результаті паювання. Однією з умов зняття такого мораторію є прийняття Верховною Радою України закону «Про ринок земель». І хоча подібних проектів існувало досить багато, жоден з них зрештою так і не був прийнятий Верховною Радою. Основна причина цього криється у тих численних політичних суперечностях, які сьогодні є характерними для нашого суспільства.

Між тим, історія залишила нам чимало прикладів того, як вирішення подібних проблем у минулому досягалося за рахунок державного регулювання ринкових поземельних відносин шляхом створення з цією метою відповідного наукового й законодавчого потенціалу та правового інструментарію. особливо показовим у цьому відношенні бачиться історичний досвід, нагромаджений урядом Російської імперії у пореформений період, коли там відбувався перехід на позиції ринкової економіки, в тому числі й у земельних відносинах. Сказане вище змушує знову і знову повертатися до вивчення історичного досвіду вирішення проблеми розподілу земельної власності, в тому числі й шляхом її купівлі-продажу. Творче використання досвіду, набутого попередніми поколіннями сьогодні може сприяти успішному здійсненню в Україні як аграрної реформи в цілому, так і формування земельного ринку зокрема.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у відділі історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України і пов'язане з розробкою нових аспектів соціально-економічного становища країни в складі Російської імперії. Безпосередньо воно становить підрозділ загальної теми «Влада і суспільство на українських землях у ХІХ - на початку ХХ ст.: тенденції розвитку у контексті історії Центрально-Східної Європи» (державний реєстраційний номер № 0105U000284).

Об'єктом дослідження є земельний ринок України в період після скасування кріпосного права.

Предметом висвітлення є основні складові земельного ринку - торгові угоди на купівлю-продаж землі, земельні площі у ринковому обігу, кошти, затрачені на придбання землі, ринкова ціна землі, учасники ринково-поземельних операцій та належна їм земельна власність - у динаміці їхнього розвитку.

Хронологічні рамки охоплюють лютий 1861 - лютий 1917 рр., тобто історичний період від скасування кріпосного права і до повалення монархії у межах Російської імперії. Потреби максимально повного і всебічного висвітлення історії земельного ринку визначили необхідність історичних екскурсів у ХVI - першу половину ХІХ ст., які виходять за встановлені хронологічні рамки.

Територіальні рамки включають землі підросійської України - її трьох історико-економічних районів - Правобережну Україну, Лівобережну і Слобідську Україну та Південну Україну.

Мета дисертації полягає в комплексному вивченні земельного ринку та його еволюції в Україні на історичному тлі тих соціально-економічних і політичних процесів, які мали місце в житті суспільства у другій половині ХІХ і на початку ХХ ст.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких основних наукових завдань:

– проаналізувати стан наукової розробки проблеми і визначити теоретико-методологічні підходи до її вивчення;

– з'ясувати інформаційний потенціал її джерельної бази;

– запропонувати методику опрацювання основних джерел масової статистики для вивчення динаміки ринково-поземельних відносин;

– реконструювати історичні умови формування земельного ринку в Україні;

– визначити особливості, які впливали на функціонування земельного ринку в окремих районах України;

– вивчити стан і особливості еволюції земельного ринку в період переходу до ринково-економічних відносин;

– проаналізувати динаміку і особливості функціонування земельного ринку в період перемоги товарно-грошових відносин в аграрному секторі;

– дослідити розвиток земельного ринку напередодні та в роки проведення столипінської аграрної реформи;

– виокремити роль окремих категорій земельних власників у процесі еволюції українського земельного ринку;

– відтворити землеволодіння основних категорій земельних власників України на період Першої світової війни та повалення самодержавства;

– запропонувати власний варіант періодизації розвитку земельного ринку в Україні.

Наукова новизна дисертації обумовлена об'єктом предмету, метою та дослідницькими завданнями дисертації, авторською концепцією її реалізації. Це одне з перших спеціальних комплексних досліджень присвячене ринково-поземельним відносинам в Україні після скасування кріпосного права. До цього історія земельного ринку, як це буде доведено нижче, висвітлювалась переважно у контексті вивчення аграрного ринку, аграрних відносин та інших важливих аспектів аграрної історії. Дисертант запроваджує до наукового обігу нове поняття - «земельний ринок України», що дозволяє виявити об'єктивні закономірності еволюції тут ринково-поземельних відносин саме у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Водночас це дає можливість виокремити ряд принципових особливостей цього процесу, властивих лише Україні та її окремим районам, які ґрунтуються на місцевих історико-економічних умовах краю на тлі соціального простору і часу.

Новизна дисертації обумовлена її дослідницькими завданнями, спробою з'ясування недостатньо вивчених питань виникнення, функціонування та еволюції земельного ринку в Україні. Це дозволило визначити його як самостійну історико-економічну категорію, яка в радянський період розглядалась виключно як невід'ємна складова земельного ринку Російської імперії. Внаслідок історіографічного аналізу доведено необґрунтованість ряду положень радянської історіографії щодо проблем, тісно пов'язаних з функціонуванням українського земельного ринку, або таких, які суттєво впливали на його розвиток.

Комплексний підхід до використання джерельної бази роботи помітно розширив її змістовність, дозволив зосередити основну увагу на більш ґрунтовному аналізі джерел. Внаслідок цього системно вивчено ряд конкретних питань, які складають зміст проблеми і які або взагалі не вивчалися раніше, або розглядалися у контексті вивчення інших проблем аграрної історії. Встановлено багато нових фактів і положень, які дають можливість більш повно уявити характер ринково-поземельних відносин, проаналізувати і осмислити закономірності існування земельного ринку взагалі та його особливості в межах України зокрема. Дисертантом уведено до наукового обігу нові статистичні відомості та ряд архівних документів, які зберігаються у фондах Російського державного історичного архіву в м. Санкт-Петербурзі, Державного архіву Російської Федерації у м. Москві, Центрального державного історичного архіву України у м. Києві, Державного архіву Полтавської області, Державного архіву Сумської області, Державного архіву Хмельницької області, Державного архіву Чернігівської області та Відділу державного архіву Чернігівської області у м. Ніжині.

Систематизовано, всебічно проаналізовано і узагальнено дані старших нотаріусів окружних судів про купівлю і продаж землі по усіх дев'яти губерніях України за 1863 - 1914 рр. Аналогічним чином фронтально вивчено повідомлення судових приставів окружних судів про купівлю і продаж землі з публічного торгу за 1915 р. Висвітлено роль окремих категорій земельних власників у розвитку ринково-поземельних відносин протягом післяреформеної доби.

Все це дозволяє створити об'єктивну картину функціонування земельного ринку в Україні, виявити закономірності та особливості цього процесу упродовж 60-х років ХІХ - початку ХХ ст.

Саме таке осмислення проблеми дозволяє не тільки максимально достовірно висвітлити ринково-поземельні відносини в Україні, але й більш правильно зрозуміти процес назрівання української революції 1917 - 1920 рр. Водночас це дає також можливість виокремити й належним чином оцінити як успіхи, так і негативні риси у функціонуванні українського земельного ринку, його сильні й слабкі сторони, а на цій основі виокремити уроки минулого, які можуть стати при нагоді під час вирішення проблем ринково-поземельних відносин сьогодення.

Практичне значення дисертаційної роботи має кілька аспектів: науково-теоретичний, виховний і практичний.

Науково-теоретичний полягає в тому, що висновки дисертації та її теоретичні положення можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії України, а також при підготовці монографій, дисертацій та наукових статей. Крім того, матеріали дисертації покликані прислужитися викладачам вузів, технікумів, професійно-технічних училищ і загальноосвітніх шкіл при підготовці та викладанні теоретичних і практичних курсів з історії України, економічної історії, історичного краєзнавства, факультативних курсів, у просвітницькій роботі бібліотек, музеїв та інших культурних установ для популяризації історичних знань серед населення.

Виховний аспект дисертації полягає в тому, що всебічне вивчення історії поземельних відносин взагалі й ринково-поземельних зокрема покликане виховувати у молоді бережне ставлення до землі, до праці тих, хто на ній працює, а, отже, почуття патріотизму, поваги до свого народу, любові до своєї Батьківщини.

Нарешті положення, висновки та узагальнення, викладені в дисертації, можуть мати практичний інтерес для формування сучасного земельного ринку в Українській державі та її конкретних історично-економічних районах.

Особистий внесок здобувача. Роботу виконано самостійно, усі наукові результати одержані дисертантом особисто. Публікації автора за темою дослідження одноосібні.

Апробація роботи. Основні положення й результати дисертаційної розробки обговорювалися на засіданні Відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України.

Окремі наукові проблеми, розроблені в дисертації, та підсумки їх дослідження доповідались автором на таких міжнародних, всеукраїнських краєзнавчих та міжвузівських конференціях: І Всеукраїнська наукова конференція «Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії», (Луганськ, 2001); П'ята Науково-практична конференція викладачів,співробітників та студентів ЧДІЕУ (Чернігів, 2001); Всеукраїнська наукова конференція «Велика реформа 1861 року» (Черкаси, 2001); ІІІ Всеукраїнський симпозіум з проблем аграрної історії (Черкаси, 2001); Міжнародна наукова конференція «Историческая наука: проблемы развития» (Луганск, 2002); Четверті наукові читання, присвячені пам'яті професора Дмитра Павловича Пойди (Дніпропетровськ, 2002); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Знаки запитання в історії України: українська історія у східно-європейському контексті» (Ніжин, 2004); V Всеукраїнський симпозіум з проблем аграрної історії (Черкаси, 2004); VІ Сумська наукова історико-краєзнавча конференція (Суми, 2005); VІ Всеукраїнський симпозіум з проблем аграрної історії, присвячений 100-ій річниці початку земельної реформи П.А. Столипіна (Черкаси, 2006); ІІІ Міжнародні Гуржіївські історичні читання (Черкаси, 2007); ІІІ Міжнародна наукова конференція «Знаки запитання в історії України: регіональний вимір української історії» (Ніжин, 2007); V Міжнародна наукова конференція (Знаки запитання в історії України): Україна на перехресті цивілізації (Ніжин, 2009).

Публікації. Основні положення дисертації викладені у двох монографіях загальним обсягом 24,5 д.а. та у 37 публікаціях, 24 з яких опубліковані у фахових виданнях загальним обсягом 16 д.а. Загальний обсяг публікацій становить 40,5 д.а.

Обсяг і структура дисертації обумовлена логікою постановки проблеми, метою і завданням дослідження. Вона побудована за проблемно-хронологічним принципом, де проблемою є ринково-поземельні відносини за етапами їх розвитку. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів та 12-ти підрозділів (загальним обсягом 363 сторінки), висновків, приміток, списку використаних джерел та літератури, додатків. Повний обсяг становить 483 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її хронологічні рамки, наукову новизну та практичне значення дисертації, з'ясовано методологічне підґрунтя дослідження, визначено об'єкт і предмет роботи, мету і завдання, окреслена її структура.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження» - проаналізовано опубліковані праці, що стосуються задекларованої проблематики, з'ясовано особливості джерельної бази, виявлено ступінь її репрезентативності, визначено загальні теоретико-методологічні підходи автора.

У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки теми» з'ясовано рівень наукового вивчення проблеми. В історіографії ринково-поземельних відносин виділено чотири такі етапи: 1) 70-ті роки ХІХ - початок ХХ ст.; 2) 20 - 40-ві роки ХХ ст.; 3) 50 - 80-ті роки ХХ ст.; 4) 90-ті роки ХХ ст. - початок ХХІ ст.

Перший з них охоплює дорадянську добу і хронологічно відповідає 70-м рр. XIX ст. - початку ХХ ст. Його характерною рисою виявилось те, що саме в цей час було закладено основу тієї джерельної бази, на якій пізніше ґрунтувалася переважна більшість дослідників проблеми земельного ринку. Цей період є неоднозначним і з чисто наукової точки зору, оскільки характер публікацій на його початку помітно відрізняється від тих, які з'явились у другій його половині.

Як свідчить бібліографічний покажчик літератури про статистику землеволодіння, який вміщено у випуску VIII «Материалов по статистике движения землевладения в России» (СПБ 1904), підготовлений під загальним керівництвом В. Святловського, перші післяреформені публікації про ринкову динаміку земельної власності з'явилися приблизно на початку 70-х рр. XIX ст. Їхніми визначальними рисами в цей період були емпіричність, локальність та відсутність узагальнюючих висновків.

Зокрема, об'ємний фактичний матеріал, в якому йдеться про купівлю-продаж землі на місцях, про ринкові ціни на землю, а також про покупців та продавців земельних угідь, представлений у додатках до звіту урядової комісії, утвореної імператорським указом від 26 травня 1872 р., яка працювала з 21 вересня 1872 р. по 28 квітня 1873 р. у всіх губерніях європейської Росії, де вивчала вплив наслідків реформи 1861 р. на господарства земельних власників, в тому числі і у всіх дев'яти українських губерніях. Зібраний членами комісії фактичний матеріал по кожній губернії окремо свідчить про надзвичайно сумлінне ставлення їх до виконання дорученої справи. При цьому відзначимо, що зроблені упорядниками бібліографічного покажчика висновки не були узагальнюючими і мали скоріше констатуючий, ніж науковий характер.

Те ж саме можна сказати й про думки професора хімії, поміщика О. Енгельгардта з приводу відкриття одного з відділень Селянського поземельного банку, який, як відомо, відігравав важливу роль у розвитку земельного ринку. Як відзначав сам автор, повідомлення його не мало наукового характеру. Проте інформація, як і власні думки О. Енгельгардта є неординарними й містять цікавий, хоча й фрагментарний матеріал про купівлю-продаж землі селянами та враження останніх з приводу її придбання. Такою ж фрагментарною була й інформація більшості авторів, які тією чи іншою мірою торкались проблеми ринково-поземельних відносин: О. Русова, М. Порша, О. Зака та інших.

На особливу увагу заслуговує хіба що монографія талановитого економіста, секретаря «Вільного економічного товариства» В. Святловського «Мобилизация земельной собственности в России (1861 - 1908 гг.)», яка вийшла у Санкт-Петербурзі на початку ХХ століття. Вона стала своєрідним підсумком багаторічної діяльності Володимира Володимировича на посаді керівника спеціального підрозділу («Особого совещания») при Департаменті окладних зборів Міністерства фінансів, яке упродовж багатьох років займалося підготовкою і виданням «Материалов по статистике движения землевладения в России». В роботі дано кваліфікований аналіз історії даного питання у Західній Європі, а також ґрунтовну характеристику і критичний аналіз земельних переписів ЦСК МВС 1877, 1887 і 1905 рр., огляд руху дворянського і селянського землеволодіння у 1863 - 1910 рр. тощо. Тут же автор обґрунтовує і пояснює зміст терміну «мобілізація земельної власності». Саме слово «мобілізація» (від латинського mobilis ? рухомий) стає досить вживаним по відношенню до купівлі-продажу землі на зламі ХІХ - ХХ століть, як виразник нових явищ у економічному житті Європи. Досить популярним стає він і серед російських та українських істориків і економістів. Широко вживає його і сам В. Святловський. При цьому він зазначає, що поняття мобілізації земельної власності відображає ніщо інше, як вільний перехід нерухомості з рук в руки. «Особисто я, ? пише далі автор, ? характеризував би мобілізацію, як те типове явище свободи обігу на ринку, а також як дроблення і з'єднання нерухомої власності, в результаті яких відбувається створення тих особливих правових і економічних умов, які перетворюють нерухомість у звичайний товар». До цього додамо, що монографія В. Святловського - одна із найзмістовніших монографій про купівлю-продаж землі, в тому числі й на українських землях, яка й сьогодні не втратила свого наукового значення. Вона забезпечена ґрунтовними статистичними додатками, в яких відображено динаміку земельної власності упродовж 1863 - 1902 рр. Можна сказати, що дана праця підбила певний підсумок під науковою розробкою проблеми ринково-поземельних відносин в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Ряд публікацій, серед яких брошури Д. Ріхтера, Олександрова (без І.Б.), навчальний посібник О. Кауфмана, курс лекцій про мобілізацію земельної власності В. Косинського та інші, автори яких у тій чи іншій мірі торкалися проблем земельного ринку, з'явилися вже після повалення самодержавства. Однак їхній теоретичний рівень порівняно з монографією В. Святловського помітно знизився. Як правило, вони мали переважно популярний та науково-популярний характер. Все це було цілком закономірним явищем для того часу, коли викликана Першою світовою війною економічна розруха супроводжувалась розрухою у культурному і духовному житті. Остання була породжена тими соціально-економічними катаклізмами, які переживали народи колишньої Російської імперії, в тому числі й українці, упродовж 1917 - 1920 рр.

Другий етап у вивченні ринково-поземельних відносин хронологічно відповідає 20 - 40-м рокам ХХ ст. Цей період виявився одним із найскладніших як для історичної науки взагалі, так і для вивчення означеної проблеми зокрема. Розбалансованість архівної справи, внутрішньополітична боротьба, міжвідомчі амбіції аж ніяк не сприяли плідній науковій роботі. Катастрофічні наслідки мали і необґрунтовані масові політичні репресії сталінського режиму проти історичної науки. У полі зору виконавців ідеологічних сталінських вказівок опинились гранди тогочасної історичної науки М. Покровський, Є. Тарле, С. Дубровський та інші. Фактично знищеною виявилась історична школа М. Грушевського. У справі неіснуючої СВУ було заарештовано академіка М. Слабченка, відправлено на заслання дійсного члена ВУАН М. Яворського. Постраждали й тисячі рядових істориків. До згаданих вище лих і негараздів додалися й труднощі, пов'язані з війною проти гітлерівської Німеччини. Все це не могло не відбитися на якості історичних досліджень, в тому числі й з проблеми ринково-поземельних відносин.

Тим не менше, 20-ті роки позначилися появою цілого ряду публікацій на аграрну тематику, пов'язаних передусім з висвітленням участі селянства у суспільно-політичному русі початку ХХ ст. В них автори побіжно торкалися й проблем еволюції земельної власності та ринкових поземельних відносин, в тому числі й у межах України. Серед інших праць слід насамперед назвати змістовні роботи істориків та економістів Л. Хрящової, О. Чаянова, П. Маслова, О. Шестакова та ряду інших. Їхні різнопланові дослідження містили цінний фактичний матеріал з багатьох проблем аграрної історії.

Цілий ряд монографій і статей з'являються в цей час і у виконанні українських авторів. Зокрема, робота одного з учнів М. Грушевського С. Глушка хоча й мала назву «З селянських рухів на Чернігівщині у 1905 р.» (Україна. - 1925. - № 4 (14). - С. 9 - 63), проте значною мірою була присвячена аналізу соціально-економічного становища чернігівського селянства та поземельним відносинам в цьому районі України. Автор детально аналізує стан земельної власності в губернії за даними земельних переписів ЦСК МВС 1877, 1887 і 1905 років, виокремлюючи при цьому землі приватні, надільні, а також казенних уділів тощо. Аналізуються також середні ціни на землю, куплену з 1854 по 1903 роки. Наведено й інші цікаві матеріали.

У середині 30-х років ХХ ст. з'явилося кілька праць В. Кашина, в яких на основі матеріалів земського відділу Міністерства внутрішніх справ автор аналізує численні факти придбання кріпосними селянами у приватну власність земельних ділянок, характер користування ними тощо. Вже у післявоєнний період вивчення проблеми продовжили академік М. Дружинін і вчений-аграрник Б. Литвак. Як наслідок, утворився цілий комплекс праць, в яких спеціально вивчалася проблема земельної власності кріпосних та її придбання шляхом купівлі. Щоправда, основна увага названих вище дослідників була спрямована головним чином на вивчення проблеми в географічних російських землях. Хоча певна частина наведеного ними фактичного матеріалу стосувалася і українських губерній.

Найбільш плідними у науковому аспекті для вивчення ринково-поземельних відносин стали 50 - 80-ті роки ХХ ст. У великій мірі цьому сприяло розвінчання ХХ з'їздом КПРС культу особи Й. Сталіна, та початок демократичних перетворень у період так званої «хрущовської відлиги». Це дозволило помітно зміцнити науковий потенціал країни, в тому числі й у галузі історичної науки. До наукової роботи повернулась значна частина вчених, репресованих у часи сталінського лихоліття. Провідні наукові установи поповнились талановитою молоддю. На роботу до них уряд направив також і ветеранів війни - колишніх військових партійних та комсомольських працівників, які виявили хист до наукової роботи. На цій основі утворилась і зміцніла могутня історична школа вчених-аграрників. Біля її витоків стояли росіяни М. Дружинін, С. Дубровський, П. Першин, І. Ковальченко, А. Анфімов, Б. Литвак, В. Данилов, Л. Іванов; українці Ф. Лось, М. Лещенко, Д. Пойда, І. Гуржій; білорус К. Шабуня; литовець Л. Мулявічус та багато інших. Щоправда, більшість авторів мало торкалися проблем саме земельного ринку. Як правило, вони лише означували його наявність і згадували переважно у контексті вивчення інших наукових проблем. Тим не менше, його вивчення поступово розширювалось. Помітних зусиль до цього докладали і українські вчені.

Проблема купівлі-продажу землі згадується, зокрема у монографіях українського вченого М. Лещенка. Заслуговує на увагу його висновок про поступове зменшення площі земельних володінь у особистих приватних власників при одночасному їх зростанні у різноманітних громад і товариств, тобто у юридичних осіб. Вчений підкреслює, що в умовах селянського малоземелля, яке було особливо гострим на Правобережній Україні, для сільської бідноти набувала великого значення купівля поміщицької землі. «Однак, ? пише далі автор, ? цією можливістю користувалась лише незначна група заможного селянства». Таке явище він пояснював як нестачею коштів у рядового селянства для придбання земельних ділянок, так і вкрай високими цінами на землю, які зростали по мірі зменшення площі розпродуваних ділянок. Висновок про те, що розвиток ринкових поземельних відносин поглиблював класову диференціацію селянства, Микола Никифорович продовжував розвивати й у інших своїх узагальнюючих працях. На жаль, окрім дворян та селян, у автора практично відсутні характеристики землеволодіння інших особистих, а заразом і колективних приватних власників землі. Однак це, скоріше за все, пояснюється специфікою наукових досліджень М. Лещенка, перш за все присвячених селянському рухові другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Проте ця обставина аж ніяк не применшує його внеску в наукове висвітлення проблеми еволюції земельної власності, в тому числі й в Україні, шляхом ринкової купівлі-продажу землі.

Більш ґрунтовно проблема висвітлена у змістовній монографії ще одного українського вченого В. Теплицького, яка присвячена скасуванню кріпосного права у 1861 році в Україні та вивченню аграрних відносин в її межах у післяреформений період. Аналізуючи ринковий рух земельної власності, який В. Теплицький називає, як це свого часу робив В. Святловський, «мобілізацією». При цьому автор справедливо вказує на ті труднощі, які чекають дослідників проблеми. Вивчення процесу «перетворення землі в товар, ? зазначає Василь Пахомович, ? серйозно утруднюється тим, що в Росії були відсутні елементарні передумови правильної поземельної статистики, не було земельного кадастру і системи поземельних та іпотечних книг». Дослідником був зібраний великий фактичний матеріал, який дозволяє скласти об'єктивне уявлення про еволюцію ринкових поземельних відносин, їх характер і напрямки, визначити специфіку цього процесу у окремих районах України тощо. Заслуговують на увагу висновки В. Теплицького про існування паралельно з офіційною мобілізацією земельної власності мобілізації фіктивної, без належного оформлення відповідних для цього купчих актів. Вказує він і на існування прихованої мобілізації надільних земель, правильно підмітивши елемент недосконалості джерельної бази для таких досліджень.

З останнім твердженням В. Теплицького важко погодитись. Адже повідомлення старших нотаріусів, про які згадує автор, якраз і містять інформацію про кожну угоду, у якій вказувались дані про час, місце, ціну землі, в тому числі й дані про покупців-продавців з визначенням їх соціального стану. Публікувалося все це на сторінках такого унікального видання, як «Санкт-Петербургские сенатские объявления по казённым, правительственным и судебным делам», які видавались як додаток до газети «Санкт-Петербургские сенатские ведомости». «Сенатські об'яви» видавалися досить обмеженим тиражем, а отже, завжди були і продовжують залишатися сьогодні досить важкодоступними для широкого кола дослідників. Адже у повному обсязі вони зберігаються лише у центральних архівах та бібліотеках Росії.

Повертаючись до монографії В. Теплицького, зазначимо, що вона містить чи не найзмістовнішу в Україні інформацію про досліджувану нами проблему серед усіх інших праць, які з'явились тут упродовж 50-х років ХХ століття. Більшість же авторів, як відзначалося вище, торкалася ринкових поземельних відносин в Україні лише побічно, в контексті вивчення інших не менш важливих проблем аграрної історії.

Проблему продовжував розробляти П. Теличук, який присвятив цьому питанню майже цілий розділ своєї монографії «Економічні основи аграрної революції на Україні» (Київ, 1973). В ньому він глибоко проаналізував розподіл земельної власності в Україні на початку ХХ ст., стан селянського землеволодіння загалом, в тому числі й приватної особистої власності селян на землю по районам і губерніям. Характеризуючи безпосередньо мобілізаційні процеси, він наводить цікаві дані щодо розміру купованої селянами землі, визначає питому вагу різних категорій земельних власників під час купівлі землі, групує угоди на придбання землі за розмірами купівлі-продажу тощо. Глибокому аналізу було піддано і специфіку ринкових поземельних відносин у різних районах України. Це дозволило автору виокремити той факт, що «процес утворення буржуазної приватної власності на землю в пореформений період відбувався неоднаково в різних районах України». У монографії також наведено і багато інших цікавих висновків і суджень вченого, що робить її одним з найґрунтовніших в Україні дослідженням ринкових поземельних відносин другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Проте більш предметно мобілізація земельної власності та еволюція ринково-поземельних відносин другої половини ХІХ - початку ХХ ст. вивчалася в цей час російськими вченими.

На зламі 60 - 70-х рр. вийшли статті І. Ковальченка, присвячені аграрному ринку та характеру аграрного ладу Європейської Росії в кінці ХІХ - на початку ХХ століття. В них автор чітко сформулював тезу про необхідність всебічного конкретного аналізу аграрного ладу в епоху капіталізму. Одним із можливих шляхів для такого вивчення вчений вважав розробку проблем аграрного ринку.

Аналізуючи ринок, в тому числі й аграрний, як історичну категорію, І. Ковальченко вказує на дві якісно відмінні стадії його розвитку.

«Перша з них полягає в тому, ? зазначає вчений, ? що ринок є звичайною ареною обміну товарів. В такому вигляді ринок існує здавна і його розвиток перш за все пов'язаний з історією торгового капіталу. Іншу форму являє ринок як категорія товарного виробництва, як арена вияву об'єктивних закономірностей, які регулюють це виробництво. У такій своїй формі ринок виникає лише на високій стадії розвитку суспільного поділу праці й товарного виробництва, стадії, яка історично співпадає з епохою становлення і утвердження капіталізму» Ковальченко И. Д. Аграрный рынок и характер аграрного строя Европейской России в конце ХІХ - начале ХХ века / И. Д. Ковальченко // История СССР. - 1973. - № 2. - С. 43.. Наголошуючи на тому, що формування єдиного аграрного ринку було пов'язане із складанням «єдиних ринків на окремі товари сільськогосподарського виробництва» Там же., І. Ковальченко вважав земельний ринок однією із найважливіших його складових. Адже, як відзначав сам автор статті, в основу аналізу процесу формування капіталізованого аграрного ринку ним було покладено вивчення цін, і у першу чергу - на землю, а вже потім - на тяглову худобу і робочу силу в сільському господарстві кінця ХІХ - початку ХХ ст. Земельний ринок Європейської Росії у пореформений період, підкреслював він, мав помітно вужчу базу, ніж ринки засобів виробництва і робочої сили. Адже «у вільному товарообігу перебували лише приватновласницькі землі, більша частина яких належала дворянству». Поряд з вузькістю соціально-станової бази земельного ринку, зазначав далі І. Ковальченко, іншою його особливістю було те, що головні продавці землі - дворяни - збували її великими ділянками, що значно обмежувало чисельність платіжноспроможних покупців, тобто, ще більше звужувало земельний ринок. У статті подано також ґрунтовний науковий аналіз цін на вищезгадані товари, в тому числі й на землю в межах дев'яти українських губерній. Фактично це було перше серйозне науково-теоретичне обґрунтування важливості проблеми земельного ринку, яке визначило основні напрямки його подальшого вивчення. Викладені у згаданих статтях теоретичні положення та відповідний фактичний і статистичний матеріал, який автор подає у порівнянні з рядом інших країн Європи - все це згодом стало вагомою основою для підготовки І. Ковальченком разом з Л. Міловим великої узагальнюючої монографії про еволюцію всеросійського аграрного ринку ХVIII - початку ХХ століття. Значну увагу в ній було відведено характеристиці ринку земельного. Автори узагальнили тут і значно розширили напрацьований раніше фактичний матеріал, глибоко проаналізували розміщення землеволодіння та його станову структуру, тобто, ті фактори, які «суттєво впливали на формування земельного ринку». Науковому аналізу було піддано також і рух земельної власності упродовж післяреформеного періоду аж до 1910 р. включно, визначено рівень, динаміку та варіації цін на землю, висвітлено інші складові земельного ринку, подані дослідниками на фоні загальної еволюції останнього. При цьому чи не вперше в історичній науці для масштабної характеристики соціально-економічних процесів вчені широко застосували математичні методи опрацювання масового статистичного матеріалу.

Помітний внесок у вивчення проблеми мобілізації земельної власності, в тому числі й у межах України, належить ще одному вченому-аграрнику 60?80-х рр. ХХ ст. А. Анфімову. Вже у одній з перших своїх узагальнюючих праць, присвяченій життєдіяльності села в роки Першої світової війни, Андрій Матвійович глибоко проаналізував стан землеволодіння в межах губерній Європейської Росії, а також категорії та групи (за розміром земельних володінь) приватних землевласників. Відзначаючи традиційне переважання продажу земельної власності з боку дворян, вчений звертає водночас увагу й на підвищену інтенсивність її мобілізації перш за все у районах активного селянського руху, внаслідок чого протягом 1906 ? 1914 рр. було зроблено суттєвий крок на шляху до перетворення станового землеволодіння у безстанове. У монографії наведено також і багато інших суджень, висновків та красномовних фактів, які всебічно характеризують еволюцію мобілізації земельної власності в роки Першої світової війни, в тому числі й у межах українських губерніях. Вивчаючи загалом широкий спектр питань аграрної історії, вчений водночас продовжував досліджувати й проблему земельного ринку і в інших своїх узагальнюючих працях. На особливу увагу в цьому відношенні заслуговує, зокрема, його стаття про землеволодіння в межах Європейської Росії, підготовлена спільно із петербурзьким вченим І. Макаровим та опублікована у середині 1970-х років на сторінках часопису «История СССР». У додатку до неї наведено численні статистичні таблиці, в яких відображено рух земельної власності за 1911-1914 рр. Таким чином у даній статті було підведено попередній підсумок багаторічній напруженій праці групи вчених по опрацюванню повідомлень старших нотаріусів із 47-ми губерній Європейської Росії за вказані роки. Фактично, це було продовженням знаменитої серії «Материалов по статистике движения землевладения в России», підготовленої свого часу чиновниками Департаменту окладних зборів Міністерства фінансів Російської імперії. У розширеному вигляді узагальнений статистичний матеріал був опублікований окремим збірником вже наприкінці 1980-х років. Останній задумувався укладачами, як точка відліку для подальшого опрацювання нотаріальних повідомлень про купівлю-продаж земельної власності у наступні 1915-1916 рр. Його поява фактично увінчала зусилля істориків та економістів 1960-1980-х рр. по вивченню земельного ринку у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

На характер досліджень 1990-х рр. - початку ХХІ ст. помітно вплинули важливі політичні зміни, які відбувалися у цей період в житті суспільства. Це і розпад Радянського Союзу й утворення на його терені молодих незалежних держав. Це і зміна наукових пріоритетів та методологічних підходів до вивчення і переосмислення власної історії, труднощі з фінансуванням наукових досліджень. Все це негативно вплинуло на розробку багатьох наукових проблем аграрної історії ХІХ - початку ХХ ст. взагалі й поземельних відносин зокрема. Тим не менше робота продовжувалась як в Росії, так і в Україні. У 1992 р. у Вологді пройшла ініційована Інститутом Російської історії РАН Всеросійська наукова конференція з проблем еволюції селянського господарства. Виступи на ній провідних російських вчених Е. Щагіна, В. Данилова, В. Кабанова та ряду інших безпосередньо чи побічно торкались проблеми, покладеної у основу нашого дослідження. В цей же час з'являються новаторські за своїм змістом монографії Б. Литвака та В. Шмельова, статті В. Дьякіна, Р. Білоусова, Л. Захарової та ряду інших авторів, в яких спостерігається спроба переосмислити нашу аграрну історію, підійти з нових, більш сучасних методологічних позицій до її подальшого вивчення. Окремі аспекти ринково-поземельних відносин другої половини ХІХ - початку ХХ ст. висвітлюються також у змістовних монографіях В. Кабанова, О. Вронського, В. Тюкавкіна, В. Белихіна та ряду інших російських авторів.

Помітна робота у цьому напрямку проводилась і в Україні. Сприятливі умови для плідної наукової розробки актуальних проблем аграрної історії, взагалі в тому числі й проблеми земельного ринку, створені сьогодні у провідних наукових центрах України: Інституті історії України НАНУ, університетах Києва, Донецька, Дніпропетровська, Одеси, Харкова, у багатьох інших навчальних закладах. Це засвідчує численна наукова продукція, підготовлена і видана в Україні на зламі ХХ - ХХІ століть. Важливе значення для вивчення ринково-поземельних відносин мають матеріали всеукраїнських аграрних симпозіумів, які регулярно проводяться Інститутом селянства та Інститутом історії України НАНУ на базі Черкаського Національного університету ім. Богдана Хмельницького. Багато цінної інформації містить нещодавно видане двотомне академічне видання «Історія українського селянства». Важливе наукове та науково-методологічне значення для вивчення і правильного розуміння процесу ринково-поземельних відносин другої половини ХІХ - початку ХХ ст. мають праці сучасних провідних українських вчених О. Реєнта, С. Кульчицького, О. Гуржія, В. Марочка, І. Хміля, Н. Темірової та інших. Окремі аспекти проблеми відображені у численних монографіях, дисертаційних дослідженнях та наукових статтях українських дослідників пострадянської доби. Серед представників далекого зарубіжжя, чиї дослідження певною мірою пов'язані з вивченням ринково-поземельних відносин, слід відзначити американського дослідника С. Беккера та французького вченого Д. Бовуа, які вивчали відповідно російське та польське дворянство другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Таким чином, можна стверджувати, що проблема земельного ринку в Україні має досить напрацьовану історіографічну базу. Хоча вивчалася вона переважно побічно, у контексті дослідження інших проблем аграрної історії. У великій мірі це пояснювалось тим, що практично не вивченими і не введеними у науковий обіг залишалися величезні пласти масової статистики, яка безпосередньо стосувалася ринково-поземельних відносин другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Це і змусило автора даного дисертаційного дослідження впритул зайнятися вивченням означених вище джерел.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база» проаналізовано джерельну базу дослідження, яку складає комплекс опублікованих та неопублікованих джерел.

До опублікованих джерел нами віднесено:

– документи державно-політичного та правового змісту;

– археографічні видання;

– періодичні видання;

– джерела статистичних даних;

– мемуарна література;

– видання епістолярного змісту.

До першої з названих вище груп опублікованих джерел включено матеріали Конституції України, твори, виступи і промови видатних державних, партійних керівників та урядовців П. Столипіна, М. Бухаріна та інших. В них розкрито не тільки характер тієї чи іншої епохи, але й ставлення до земельної проблеми на різних етапах розвитку суспільства.

Близькими за змістом до джерел першої групи є і матеріали, вміщені у численних археографічних збірниках, серед яких слід особливо відзначити «Полное собрание законов Российской империи», документальну серію «Российское законодательство Х - ХХ вв.», підбірку правових документів про купівлю, продаж та оренду землі А. Тютчева, збірники законодавчих актів про реформу 1861 р. та інші. Всі вони у тій чи іншій мірі розкривають процес формування передумов виникнення капіталізованого земельного ринку.

Винятково важливе значення для написання даної дисертації мають періодичні видання. Перш за все, це номери газети «Санктпетербургские Сенатские объявления по правительственным, казённым и судебным делам», яка протягом 1822 - 1917 рр. виходила у Санкт-Петербурзі як додаток до газети «Санктпетербургские Сенатские ведомости». З 1832 р. в ній почали регулярно публікуватися повідомлення старших нотаріусів окружних судів про купівлю-продаж землі та іншої нерухомості. Публікації були щорічними і охоплювали від 44 до 47 губерній європейської частини імперії, в тому числі й по всім дев'яти губерніям в межах України. Кожне з таких повідомлень містило інформацію про місцезнаходження і розмір ділянки землі, що продавалася, рік, місяць, число укладання відповідної угоди, вартість землі та дані про ім'я по-батькові й соціальний стан покупців та продавців, або назву юридичних осіб, якщо купівля землі була колективною. Не менш цікавими були й повідомлення судових приставів окружних судів щодо продажу землі з публічного торгу, які регулярно публікувалися там же. В них нерідко містилася характеристика угідь, які виставлялись на продаж, вказувалось скільки і у кого цієї землі перебувало в оренді чи у закладі. Сказане вище переконує в тому за своїм змістом нотаріальні об'яви, як і повідомлення судових приставів, є надзвичайно цінним джерелом для вивчення ринково-поземельних відносин упродовж тривалого історичного періоду. А за обсягом наведеної інформації вони взагалі не мають аналогів у Європі. Не менш важливим джерелом для вивчення еволюції земельного ринку в Україні стали матеріали масової статистики про купівлю-продаж землі, підготовлені на основі згаданих вище нотаріальних повідомлень та інших матеріалів, опублікованих на сторінках тих же «Сенатских объявлений». Ідея створення такої статистики виникла серед чиновників Міністерства фінансів наприкінці ХІХ ст. Наслідком цього стала поява 25-томного видання «Материалов по статистике движения землевладения в России» (СПб; Пг., 1896 - 1917), в якому відображено динаміку земельної власності у Європейській частині Російської імперії з 1863 по 1910 рр. Логічним його продовженням стало видання вже у радянський період збірника «Динамика землевладения в России 1906 - 1914 гг.», в якому відображено рух земельної власності у 1911 - 1914 рр. Обидва видання побудовані за єдиною методикою, дозволяють відтворити динаміку землеволодіння з 1863 по 1914 рр. Разом із «Сенатскими объявлениями» вони стали основним джерелом вивчення земельного ринку в Україні другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Сказане вище зовсім не означає, що у своєму дослідженні автор обмежився використанням лише згаданих джерел масової статистики. При вивченні землі, як об'єкту власності, вкрай важливими є також масові статистичні видання, підготовлені Центральним статистичним комітетом Міністерства Внутрішніх справ Російської імперії. Створений у 1857 р., він у 1863 р. був перетворений у самостійний департамент МВС і мав контролювати усі види статистичних робіт, які перебували у компетенції міністерства. Його найвідомішими виданнями стали багатотомні «Списки населённых мест Российской империи», які видавались протягом 1861 - 1885 рр. і охопили шість українських губерній (окрім трьох правобережних) з короткою їх історико-географічною характеристикою і картою, «Статистический временник Российской империи» (51 випуск), збірник «Статистика Российской империи» (110 томів), численні публікації поточної статистики, у тому числі й поземельної та багато інших. Помітним явищем у Російській імперії стала публікація 89-томного видання матеріалів Всеросійського перепису населення 1897 р. - першого після скасування кріпосного права. Названі вище та інші видання ЦСК МВС є унікальними за обсягом вміщеного у них статистичного матеріалу і водночас є невичерпним джерелом для будь-яких соціально-економічних досліджень другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Всі вони по мірі необхідності використовувались і автором даного дисертаційного дослідження. Проте конкретно для вивчення земельного ринку безперечно найважливішими стали матеріали земельних переписів 1877, 1887 і 1905 років. Всі вони вражають своєю масовістю й масштабністю проведених статистичних досліджень. Особливо це стосується переписів 1877 і 1905 років, у яких представлені всі дев'ять українських губерній. Обстеження 1887 р. виконане за помітно скороченою програмою і дещо іншою методикою збору матеріалу. Найбільшу цінність становить земельний перепис 1905 р., виданий у 50-ти випусках під назвою «Статистика землевладения 1905 г.» (СПб., 1906 - 1907). Особливо цінними є наведені у цьому виданні статистичні порівняння даних за 1877 і 1905 рр. Наведена тут інформація, на відміну від «Материалов по статистике движения землевладения в России», є більш статичною, зате точніше відображає стан земельної власності на конкретний історичний період. Останні великі статистичні переписи в межах Російської імперії були проведені вже у роки Першої світової війни. Однак ні господарський перепис 1916 р., ні сільськогосподарський і поземельний перепис 1917 р. через іншу, ніж згадані вище видання, методику їх підготовки повністю використати не вдалося. Не можна не згадати добрим словом подвижницьку працю земських статистиків. Їхні статистичні дослідження, в тому числі й у галузі поземельних відносин, є не такими масштабними, як скажімо видання ЦСК МВС, проте більше прив'язані до конкретної місцевості (повіту, села, хутора), а від цього є надзвичайно цінним джерелом.

Основу мемуарних та епістолярних джерел складають опубліковані спогади селян ХVІІІ - початку ХХ ст., відомих вчених, урядовців, політичних діячів М. Дружинина, С. Вітте, І. Петрункевича, М. Костомарова, листування членів царської родини, відомих західноєвропейських та російських діячів громадсько-політичних діячів та інші. Вони дозволяють більш правильно зрозуміти суть епохи, в якій складався і функціонував український земельний ринок.

Залучену до написання дисертації групу неопублікованих джерел складають архівні матеріали, які зберігаються у фондах російських архівів - Російського Державного історичного архіву у м. Санкт-Петербурзі (РДІА, ф. 577 - фонд Головної викупної установи; ф. 1263 - фонд Комітету міністрів; ф. 1291 - фонд Земського відділу МВС) та Державного архіву Російської Федерації у м. Москві (ДАРФ, ф. 102 - фонд Департаменту поліції). Перш за все, це уставні грамоти, губернаторські звіти та повідомлення, відомості про поземельні відносини, скарги селян тощо. У фонді Київської Судової палати, який зберігається у Центральному Державному історичному архіві України у м. Києві (ЦДІАК України, ф. 318) зосереджено інформацію про економічні причини масового селянського руху 1902 р. у Полтавській і Харківській губерніях. Фонд Канцелярії Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора (ЦДІАК Украни, ф. 442) містить численні документи, які дозволяють відновити обстановку, в якій функціонував земельний ринок у роки Першої світової війни. У дисертації широко представлені матеріали периферійних архівів України - державних архівів Полтавської (ДАПО), Сумської (ДАСО), Хмельницької (ДАХО) та Чернігівської (ДАЧО) областей, а також відділу останнього у м. Ніжині (ВДАЧОН). Незважаючи на те, що більшість периферійних архівів України з різних причин втратили значну частину свого документального матеріалу, вони й сьогодні залишаються невичерпним джерелом вивчення багатьох проблем аграрної історії, в тому числі й ринково-поземельних відносин.

Вищенаведена джерельна база, залучена до дисертації, дає достатньо підстав для вивчення і правильного розуміння проблем історії земельного ринку в Україні другої половини ХІХ початку ХХ ст.

У підрозділі 1.3. «Методологія і методика наукового аналізу» відзначено спробу дисертанта шляхом порівняльно-аналітичного методу оптимізувати методологію наукового пошуку шляхом синтезування досягнень попередніх методологічних шкіл і напрямків з сучасними методологічними підходами до вивчення історії. Знайомство з характером ринково-поземельних відносин у межах тих українських земель, які входили до складу Російської імперії, переконує у необхідності їхнього аналізу з позицій порівняння, модернізаторства і традиціоналізму, як важливих соціальних факторів і процесів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Це означає, що методологія нашого дослідження передбачає аналіз діяльності земельного ринку в Україні на основі таких чинників, які мали помітний вплив на функціонування і характер тих явищ, подій і процесів, які є об'єктом нашого дослідження. Це - регіональні та природні особливості українських земель; це - соціально-демографічні та ментальні особливості населення; це - вплив зовнішніх обставин, без яких регіональна розвідка втрачає свій органічний зв'язок із загально-історичним процесом.