Джерела з соціальної історії запорозького козацтва XVIII століття

Зібрання Архіву головного актів давніх, який є провідною архівною установою Польщі, містять велику кількість джерел з соціальної історії Запорожжя часів Нової Січі. Зокрема, у фонді «Archiwum Koronne Warszawskie» (ф. 3) було виявлено у «відділах»: «Kozackie» - 2 справи; «Rosyjskie» - 14 справ; «Tatarskie» - 4 справи; «Tureckie» - 20 справ. Серед решти фондів центрального архівосховища Польщі, більшість джерел за темою дослідження сконцентрована в фондах особового походження, утворювачами яких є польські магнатські роди Потоцьких (ф. 335), Радзивіллів (ф. 354) і Замойських (ф. 358).

У рукописному зібранні Бібліотеки Чарторийських у Кракові, у тематичних збірках актів та епістолярій XVIII ст., випродукованих канцеляріями дипломатичних відомств Речі Посполитої й Османської імперії - «Miscellanea tureckie», «Akta i listy dotycz№ce spraw polsko-tureckich», «Akta do spraw tureckich i tatarskich», зосереджено значну кількість документальних і наративних матеріалів за темою дисертаційного дослідження (усього 39 одиниць зберігання).

Окрім цього, представницькі корпуси джерел із соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. було виявлено у відділах рукописів Бібліотеки Польської Академії Наук у Кракові, Бібліотеки Рачинських (Познань), Ягеллонської Бібліотеки (Краків) та ін.

Серед архівних установ Турецької Республіки найбільша кількість матеріалів із соціальної історії ВЗН XVIIII ст. зберігається у фондах Урядового Османського архіву Канцелярії прем'єр-міністра: «Hatt-э Hьmayыn Tasnifi», «Cevdet Tasnifi Askeriye», «Cevdet Hariciye» та ін. (виявлено 49 справ у 6 фондах).

Історичні архіви Хорватії і Сербії містять фонди військових і цивільних установ Військового Кордону Австрійської імперії, в яких відклалися документальні джерела за темою. У Хорватському державному архіві (Загреб) вони представлені у ф. 430 «Slavonska generalkomanda» - 10 справ. У Архіві Воєводини (Нові Сад) вони виявлені серед справ фондів «Бачко-Бодрошка жупаниjа» (ф. 2); «Шаjкашки граничарски батаљон» (ф. 8) і «Илирска дворска канцелариjа» (ф. 12) - усього 9 справ. У Історичному архіві м. Панчева у фонді «Немачко-Банатска регимента № 12» (ф. 758) зберігається 2 справи, дотичні проблематики.

У п'ятому розділі «Класифікація та атрибуція писемних джерел» у рамках аналізу системи джерельної бази з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст., яку складають документальні та наративні джерела різних типів, родів та видів, було здійснено їх атрибуцію, загальну класифікацію та аналіз структури тексту (формуляру) окремих різновидів джерел.

У першому підрозділі «Класифікація документальних і наративних джерел» систематизовано сукупність актуалізованих писемних джерел українського, російського, польського, турецького/кримського та австрійського походження: за походженням від конкретних продуцентів; видовою належністю; функціональною ознакою.

За видовою належністю всі документальні джерела з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. були віднесені до трьох груп - актові, справочинні та обліково-статистичні документи. Актові документи, на загал, розподіляються на законодавчі - грамоти, маніфести та накази, універсали; та засвідчувальні - атестати, паспорти, свідоцтва. Попри відмінності в походженні та складі всі актові джерела за темою дослідження споріднені функціонально, оскільки встановлювали певні правові стосунки між контрагентами. Справочинні документи за їх функціями було віднесено до кількох різновидів - адміністративно-розпорядчих: ордер, пропозиція, інструкція; інформаційно-звітних: рапорт, донесення, промеморія. Головним призначенням справочинної документації є засвідчення прийняття та виконання управлінських рішень у відносинах між індивідом і соціумом, окремими соціальними групами Запорожжя, соціальними структурами козацтва та державою. Облікові документи за функціональною ознакою розподіляються на матеріали: фіскально-поліційного - реєстри (регістри), відомості, переписи, іменні списки та церковного - сповідні книги, обліку козацького та посполитого населення в регіонах розселення громад січовиків.

За своєю функціональною спрямованістю всі джерела особового походження розподіляються на такі, які покликані забезпечувати широку зовнішню комунікацію їх автора, та на ті, які створені з метою забезпечення його авто-комунікації і міжгенераційного зв'язку в межах його родинного оточення.

За видовою належністю всі писемні наративи було віднесено до трьох основних підгруп: 1) наративи-описи (оповіді); 2) мемуари; 3) приватні епістолярії. Описи переважно представлені текстами оповідного характеру - «історіями», «записками», «журналами» та ін., авторство яких належить як запорозьким козакам - насамперед, військовим писарям, так і офіцерам російського війська, академічним вченим і мандрівникам-іноземцям, які побували в південноукраїнському регіоні під час російсько-турецьких війн XVIII ст. Мемуари - «сучасні історії», автобіографії, щоденники та матеріали приватного листування репрезентують наративний здобуток представників всіх без виключення соціальних груп краю - як запорозьких козаків і їх нащадків, так і решту контрагентів - компліментарних і антагоністичних.

Класифікація актуалізованої джерельної бази дозволяє на рівні тенденції визначити: 1) специфіку видозмін у корпусі документальних джерел унаслідок уніфікації систем документообігу між козацькими канцеляріями та їх контрагентами; 2) регіональні особливості видової належності актових, справочинних і облікових документів; 3) механізми детермінації видової належності наративних джерел їх функціональними властивостями.

У другому підрозділі «Особливості формуляру документальних і наративних джерел» було досліджено специфіку формулярів законодавчих актів, розпорядчо-звітної та облікової документації, матеріалів службового листування, відмінних за своїм походженням, здійснено порівняльний аналіз їх структурних елементів.

Абстрактні формуляри документальних джерел - актових, справочинних і облікових та ін., упродовж XVIII ст., незалежно від їх походження, зазнали великого ступеню уніфікації та набули універсальних рис, що підтверджується результатами проведеного порівняльного аналізу їх клаузул. Поясненням подібного універсалізму формулярів документальних джерел, які походять із зазначених країн, є сукупність факторів культурних взаємовпливів, що мали місце в Центрально-Східній Європі з кінця XVII-го та впродовж усього XVIII ст. у зв'язку з процесами модернізації систем управління та впровадженням, відповідно до цього, уніфікованих документальних систем.

Конкретні (окремих груп всередині різновиду) та індивідуальні (окремих документів) формуляри були більш диференційованими. Загальною тенденцією розвитку конкретного формуляру окремих різновидів документальних джерел (особливо обліково-статистичних) було ускладнення структури narratio за рахунок введення додаткових рубрик. Для індивідуальних формулярів документів характерним було збереження автентичних рис, притаманних їм у залежності від установ-продуцентів: найбільша індивідуалізація спостерігалася в формулярах документів, випродукованих козацькими військовими канцеляріями.

Аналіз формулярів наративних джерел із соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. було здійснено із використанням вузькоспеціальних методів - граматично-дипломатичного та текстологічного, що дозволило з'ясувати специфіку формування індивідуального та конкретного формулярів мемуарів та епістолярій. Було встановлено, що найбільший ступінь формалізації мають різновиди писемних наративів, які також являли собою частину спеціалізованих систем документації - автобіографії-«допити», або розвивалися під відчутним впливом перенесення в приватну сферу практик ведення офіційного документообігу - приватне листування козацької старшини.

У шостому розділі «Інформативний потенціал актуалізованої джерельної бази», який складається із трьох підрозділів, через реконструкцію основних напрямків соціальних взаємодій запорозького козацтва та засадничих принципів існування січової громади реалізуються інформативні можливості актуалізованої джерельної бази.

У першому підрозділі «Трансформація соціального устрою запорозької громади», на підставі дослідження актової та службової документації, матеріалів діяльності станових інституцій та широкого кола наративних джерел було виявлено та описано сукупність трансформацій традиційного устрою низової козацької спільноти, які мали місце впродовж досліджуваного періоду.

У основі соціальної структури низової козацької громади, з самих часів її виникнення, лежала корпорація (конвіксія) неодружених чоловіків-рицарів, яка наповнювалася за рахунок постійного допливу нових членів з сусідніх українських земель (для XVIII ст. - переважно з Гетьманщини та Слобожанщини). Сімейне козацтво та посполите селянське населення, що перебувало у колективній васальній залежності від усього ВЗН, інституціалізуються в якості окремих складових та інкорпоруються до складу запорозького соціуму відносно пізно - на зламі XVII - XVIII ст., та не відіграють провідної ролі. Починаючи з часів Нової Січі, спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги «гніздюків» і військових посполитих.

З кінця 1750-х років Кіш розпочинає політику масштабної колонізації території Вольностей, в першу чергу за рахунок селянського, посполитого населення. Соціальна мобільність всередині запорозької спільноти, при цьому, є високою: посполиті часто переходять до козацького стану та звільняються від сплати податків на користь Війська. Політика запорозького керівництва в особі кошового отамана П. Калнишевського, спрямована на переформатування соціального устрою козацької громади, перетворення її на самодостатній соціальний організм, здатний до самовідтворення власними силами, не збігалася з урядовим баченням місця й ролі козацтва у соціальних структурах імперії.

Спроба діалогу уряду Катерини ІІ з елітами козацьких військ держави впродовж 1767 - 1769 (1774) рр. виявилася неконструктивною, оскільки продемонструвала полярність поглядів на соціальну сутність козацтва та шляхи його подальшого існування. Слідством цього стала подальша ескалація конфлікту, ліквідація урядом ВЗН, демонтаж соціальних структур Запорожжя та часткова інтеграція представників різних верств запорозького козацтва до соціальних станів імперії.

Соціальні процеси, які протікали в середовищі колишніх запорожців після 1775 р., мали свої особливості в кожній з двох найбільших постзапорозьких козацьких спільнот. В чорноморській громаді вони характеризуються відмиранням традиційних форм соціального устрою (зокрема прошарку неодружених козаків-рицарів), диференціацією рядового козацтва й старшини та інкорпорацією останнього до складу російського дворянства. Задунайська (буткальська) козацька громада, навпаки, демонструє більшу консервацію традиційних рис соціального устрою січової доби, однак, їх тривале збереження стає неможливим через проблематичність допливу до спільноти нових членів.

Другий підрозділ «Соціальні рухи у середовищі запорозької громади: гайдамацтво» присвячено з'ясуванню інформаційного потенціалу актуалізованих джерел у справі реконструкції різноманітних проявів соціальних рухів, які мали місце в історії Запорожжя XVIII ст. - гайдамацтву.

Всебічний аналіз актуалізованих комплексів джерел дає змогу стверджувати, що інституалізація гайдамацтва як окремого вектору військово-політичних виправ відбулася за часів перебування ВЗН під кримською протекцією. Виникнення та закріплення терміну, яким означалося явище гайдамакування, припадає на другу декаду XVIII cт.

Гайдамакування запорозького козацтва на польсько-російсько-турецькому прикордонні було зумовлене традиціями здобуття «козацького хлібу», які склалися в попередні історичні епохи, та має зв'язки з практиками татарсько-ногайського здобичництва. Національні, релігійні та класові мотивації у практичних виявах запорозьких гайдамаків часто нівелювалися.

Гайдамацька активність запорозької громади у XVIII ст. була детермінована рядом факторів не тільки соціального, але й економічного, політичного, ідеологічного характеру. Соціальну базу запорозького гайдамацтва складала січова сірома. Виправи гайдамацьких ватаг у польських і турецько-кримських володіннях мали риси організованого здобичницького промислу й носили сезонний характер.

Фіксація державних кордонів Речі Посполитої, Османської та Російської імперій, введення карантинно-форпостної служби та паспортної системи на «трикордонні», у комплексі із репресивними заходами, призвели до поступового згасання гайдамацтва. Найбільш довго гайдамацькі практики зберігалися у задунайських запорожців - буткалів.

У останньому, третьому, підрозділі «Характерні риси етосу запорозького козацтва», в результаті аналізу актуалізованих джерел різної видової належності та походження, було відтворено сукупність рис колективної, групових та індивідуальних поведінкових моделей запорозького козацтва XVIII ст.

Інформативні можливості досліджених документальних, наративних і фольклорних джерел дозволяють з'ясувати, що колективні поведінкові моделі запорозького козацтва в досліджуваний період базувалися на комплексі засадничих принципів, які передбачали усвідомлення своєї високої історичної місії, а відтак й вимагали пристосування стиля життя до її виконання.

Індивідуальні стратегії повсякденної поведінки формувалися у зв'язку з необхідністю дотримання низки умов необхідних для успішного внутрішнього розвитку січової консорції.

У комплексі етос запорозького козацтва XVIII ст. прямо витікав зі специфічних умов життя січової спільноти на цивілізаційному кордоні в умовах перманентної війни.

Висновки

Дослідження теми дало підґрунтя для низки висновків.

- Результатом проведеного дисертаційного дослідження стала реконструкція джерельної бази соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст., у процесі якої було з'ясовано стан наукової розробки проблеми, досліджено історичні умови, за яких відбувалося виникнення та побутування історичних джерел різної видової належності, виявлено та описано їх комплекси, історично сформовані різноманітними продуцентами, здійснено всебічний аналіз та визначено їх інформативні можливості.

- Всебічний аналіз наявного джерелознавчого та історіографічного доробку попередників дозволив констатувати мозаїчність і спорадичність досліджень джерел із соціальної історії Запорожжя, виявити наявні лакуни, концептуалістські викривлення та фактографічні помилки. З'ясування стану наукової розробки проблеми дозволило дійти висновку про те, що певним історіографічним періодам прямо відповідали процеси засвоєння конкретних джерельних комплексів, які актуалізувалися та вводилися до наукового обігу за тематичним принципом, принагідно політичних й ідеологічних кон'юнктур. Відтак, на сьогодні відсутні узагальнюючі праці, в яких би комплексно було досліджено джерельну базу соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст.

- Специфіка досліджуваної проблематики зумовила необхідність визначення основних теоретичних і методологічних засад дисертаційного дослідження. У результаті було з'ясовано необхідність формування такого методологічного інструментарію, який би базувався на міждисциплінарних підходах, і дозволив, комплексно використовуючи здобутки, що мають місце в історичному джерелознавстві, спеціальних історичних науках, соціології, текстології й інших галузях гуманітарного знання, апробувати їх на матеріалах, які стосуються джерел із соціальної історії січової громади.

- Співставлення взаємних впливів між системою адміністрування запорозьких громад, що мала місце у державах Центрально-Східної Європи у XVIII ст., і рухом документообігу і фондоутворенням, дозволили дійти виноску про те, що виняткове становище, яке займало ВЗН та окремі козацькі громади постсічового періоду в державному устрої та соціальних структурах цих країн, позначилися на характері документальних зносин, а відтак сприяли випадковості та ситуативному способу формування комплексів документальних джерел. Відтак, було встановлено прямий зв'язок між фактом підпорядкованості запорозького козацтва конкретним державним установам і посадовцям, загальним характером цих відносин і рівнем репрезентативності матеріалів до соціальної історії Запорожжя в документних (згодом - архівних) фондах. Також було з'ясовано, що абсолютистський, централізований характер устрою Російської та Австрійської імперій найбільшою мірою сприяв акумуляції документальних матеріалів, на відміну від Османської імперії та її васала - Кримського ханства.

- З'ясування специфіки продукування документальних джерел дозволило визначити, що посилення в різні періоди досліджуваного часу державного контролю по відношенню до запорозького козацтва, особливо з боку Російської імперії, значно активізувало процеси продукування різних видів документальних джерел, які повною мірою відображали особливості соціального устрою та характер взаємовідносин різних соціальних груп, як усередині козацької громади, так і за її межами. При цьому, було встановлено той факт, що якісні зміни, які мали місце впродовж усього XVIII ст., найбільш повно проявилися в урізноманітненні їх видової належності. Зокрема, від початку 1750-х років документально оформлюються різноманітні форми обліку й контролю - фіскального та поліційного, за козацьким і посполитим населенням Запорожжя з боку урядової та кошової адміністрації. Імплементація імперського законодавства, у тому числі карного, на запорозькому ґрунті сприяла початку функціонування спеціалізованих документальних систем, наприклад, судово-слідчої, продуктом діяльності якої була масова за своїм характером документація - протоколи допитів, свідчення та інші подібні.

- Дослідження обставин та напрямків створення наративних джерел - спогадів, епістолярій, описів, записок, дозволило встановити пряму залежність їх ідейного спрямування від етнічного та соціального походження авторів, а також від нагальних потреб публіцистичного характеру, тісно пов'язаних із необхідністю формування суспільної думки певних соціальних груп у контексті відносин запорозького козацтва із широким колом спільнот-контактерів. Було з'ясовано, що компліментарна/антагоністична тональність наративних текстів, що створювалися, переміщувалася градієнтом від авторів, які походили з козацького оточення, і до вихідців з кіл російського дворянства та польської шляхти. Попри свій суб'єктивізм, наративи є важливою складовою актуалізованого комплексу джерел, оскільки, в більшості випадків, відображають колективну реакцію певних соціальних груп на конфліктні та симбіотичні взаємодії із січовою громадою.

- Аналіз текстів, які закарбували в собі та самі є наслідком процесу створення усно-історичних і фольклорних джерел - оповідань, переказів, історичних пісень та анекдотів, дозволив з'ясувати високий рівень його персоналізації, авторського впливу з боку конкретних прошарків січовиків. Особливості побутування текстів зазначених різновидів напряму залежали від історичних умов, у яких знаходилися їх автори та транслятори. Фіксація усно-історичних і фольклорних джерел із соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. переважно здійснювалася не синхронно, а через значні відрізки часу, що значно знижує рівень їх достовірності.

- У результаті суцільної евристики 87 фондів 24 архівних, музейних і бібліотечних установ України, Російської Федерації, Польщі, Туреччини, Сербії і Хорватії - ДААРК, ДАДО, ДАОО, ДАХО, ІР НБУ, НКМ, ЦДІАК України, АВПРИ, СПб ИРИ РАН, ГАКК, ОР РНБ, РГАВМФ, РГАДА, РГВИА, РГИА, AGAD, BCz, BJ, BOs, BR, BOA, АВ, ИАП, HDA - було з'ясовано, що потенційну джерельну базу дисертаційного дослідження з соціальної історії запорозького козацтва становить сукупність представницької кількості документальних, наративних і фольклорних джерел, утворених у результаті діяльності різноманітних фондоутворювачів упродовж XVIII ст. Наявність джерел за темою дослідження у зібраннях конкретних архівних установ зумовлена напрямками руху документації, особливостями функціонування поточних архівів фондоутворювачів, а також впливом зовнішніх факторів, зокрема, цілеспрямованими вилученнями. Частина актуалізованого комплексу джерел у різні часи ставала об'єктом джерелознавчого дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців у різноманітних контекстах і була введена до наукового обігу у складі тематичних археографічних публікацій ХІХ - ХХІ ст.

- Здійснена, за ознаками походження, функціонального спрямування та видової належності, класифікація документальних і наративних джерел показала, що комплекс джерел із соціальної історії запорозького козацтва складається із представницького загалу текстів українського, польського, турецько-кримського походження, чиє виникнення напряму пов'язане із особливостями соціального буття січової громади в оточенні сусідніх етно-соціальних груп і спільнот. Документальні джерела, за їх функціональною спрямованістю, було розподілено на законодавчі, засвідчувальні, розпорядчі, звітні та облікові. За видовою належністю всі документальні джерела з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. були віднесені до трьох груп - актові, справочинні та обліково-статистичні документи. Усі писемні наративи, за своєю видовою належністю, було віднесено до трьох основних підгруп: 1) наративи-описи (оповіді); 2) мемуари; 3) приватні епістолярії. За своєю функціональною спрямованістю всі джерела особового походження розподіляються на авто- та інтеркомунікативні. Протягом другої половини XVIII ст. відбулося урізноманітнення видів документальних і жанрів наративних джерел, що пояснюється множинністю покладених на них функціональних завдань, покликаних якнайбільш повно забезпечити канали комунікації ВЗН і постсічових козацьких спільнот із їх численними контрагентами. Проведена класифікація дозволила розглянути розвиток конкретних видів джерел з історії Запорожжя впродовж досліджуваного періоду.

- Клаузульний аналіз формуляру документальних джерел різної видової належності шляхом вичленування структурних елементів дозволив дійти виcновку про високий ступінь раціоналізму у побудові конкретних документів, що стосуються соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст.: основну частину документів формують inscriptio, narratio, dispositio, datum i signature. Наявність же таких елементів, як salutatio, sanctio, apprecatio напряму залежала від характеру відносин ВЗН чи конкретної козацької громади із монархами, державними установами та окремими можновладцями держав-сюзеренів, рівня їх підконтрольності центральній владі. У цілому ж, уніфікація формулярів службової документації відбилася й на змісті документів, який стає більш лаконічним, регламентованим та насиченим службовою термінологією.

- Компаративний аналіз клаузул формулярів актових джерел українського (запорозького та гетьманського), російського, польського, австрійського та османського (турецького й кримського) походження дозволив встановити факт поширення уніфікованого зразку абстрактного формуляру законодавчих актів у діловодній канцелярській практиці державних установ монархій Центрально-Східної Європи та запорозьких військових канцелярій. Окрім актових джерел, найбільшої формалізації зазнала розпорядча документація Російської та Австрійської імперій, адресована запорозьким громадам, що було з'ясовано шляхом співставлення конкретних формулярів ордерів, наказів, пропозицій. Службове листування зберігало найбільш довільний конкретний формуляр; індивідуальні ж формуляри окремих епістолярій (особливо українського та османського походження) відзначаються найменшим рівнем формалізації.

- Проведення граматично-дипломатичного та текстологічного аналізу типових різновидів наративних джерел з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. дає підстави для того, щоб констатувати перспективність його поширення й на документальні джерела. Виявлення у текстах приватних епістолярій і біографічних розповідей запорожців значної кількості елементів і реалій, притаманних не народному оповідному, а офіційному діловодному стилю викладення матеріалу, є слідством поширення останнього у канцелярських практиках Коша за часів Нової Січі.

- Одним із результатів проведеного дисертаційного дослідження стало з'ясування інформаційного потенціалу актуалізованої джерельної бази для дослідження процесів соціальної трансформації запорозької громади. Так, було встановлено, що актові документи, а саме правові, найбільш повно та цілісно відбивають у собі різноманітні заходи урядових структур держав-сюзеренів (насамперед, Російської імперії), спрямовані на уніфікацію соціального устрою Запорожжя, його адаптацію до домінуючих законодавчих норм. Важливе місце у відтворенні процесів інтеграції запорожців до соціальних структур зазначеної держави займають проекти реорганізації козацьких військ та матеріали діяльності законодавчих зборів («уложених комісій»). Крім цього, було зроблено висновок про те, що складні процеси структуризації запорозької громади за часів Нової Січі, зокрема такі, як інституалізація верств одружених козаків і військових посполитих, мають реконструюватися не тільки шляхом введення до наукового обігу кількісних даних з обліково-статистичної документації, випродукованої канцелярією Коша та полковими, провінційними та губернськими канцеляріями Новоросійської губернії, але й за рахунок використання потужного інформаційного потенціалу звітно-розпорядчої документації. Також було з'ясовано, що процеси інкорпорації запорозької старшини до російського дворянства, що мали місце після 1775 р., найбільш правдиво можуть бути відтворені за матеріалами (здебільшого - документальними) відповідних нобілітаційних справ.

- Розкриття потенційних інформативних можливостей джерельної бази для аналізу соціальних рухів запорозького козацтва дало змогу стверджувати, що головною формою їх проявів у XVIII ст. стає гайдамацтво, яке було як реалізацією однієї з форм історичного буття козацьких громад у цілому, так і реакцією січовиків на контакти із некомпліментарними соціальними групами та структурами. Серед традиційно використовуваних діловодних матеріалів, випродукованих канцеляріями офіційних установ Речі Посполитої, Російської та Османської імперій, найбільш перспективними для подальшого історіографічного засвоєння є судово-слідча документація у гайдамацьких справах, насамперед та, яка містить значну кількість его-інформації - допити, свідчення та інші подібні.

- Введення до наукового обігу актуалізованих наративних і документальних джерел дозволило наочно продемонструвати напрямки реконструкції визначальних рис етосу низового козацтва у досліджуваний час. Зокрема, на підставі всебічного аналізу спогадів, епістолярій, допитів й інших різновидів мемуарного жанру, які в дослідженнях попередників займали другорядне, в порівнянні з фольклорними, місце у корпусі досліджуваних джерел, було вичленовано складові форманти традиційних світоглядно-ціннісних і поведінкових норм запорожців. Дослідження звітно-розпорядчої документації, у свою чергу, дозволило встановити характер взаємодії базових моральних цінностей січовиків з аналогічними нормами інших, синхронно існуючих, соціальних груп. У результаті було здійснено узагальнюючий висновок про перспективність подальшого використання конкретно зазначених комплексів джерел із заявленої проблематики, як такої, що є важливою для розуміння мотивацій соціальної активності запорозького козацтва впродовж усього XVIII ст.

Основні положення дисертації викладені автором у таких публікаціях

Індивідуальна монографія:

Мільчев В.І. Соціальна історія запорозького козацтва кінця XVII - XVIII століття: джерелознавчий аналіз / В. Мільчев. - Запоріжжя : АА Тандем, 2008. - 369 с., іл.

Рецензії: Лиман І. Рец. на кн.: Мільчев В. Соціальна історія запорозького козацтва кінця XVII - XVIII століття: джерелознавчий аналіз. - Запоріжжя : АА Тандем, 2008. - 369 с., іл. / І. Лиман // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя : Просвіта, 2008. - Вип. ХХІІ. - С. 263-265; Прігарін О. Соціальний потенціал джерел динамічної меншини [Рец.: Мільчев В. Соціальна історія запорозького козацтва кінця XVII - XVIII століття: джерелознавчий аналіз. - Запоріжжя : АА Тандем, 2008. - 369 с., іл.] / О. Прігарін // Записки історичного факультету ОНУ ім. І.І.Мечникова. - Одеса : ОНУ, 2009. - Вип. 20. - С. 400-402; Васильчук Г.М. Рец. на монографію: Мільчев В.І. Соціальна історія запорозького козацтва кінця XVII - XVIII століття: джерелознавчий аналіз. - Запоріжжя : АА «Тандем», 2008. - 369 с., іл. 400 прим. / Г.М. Васильчук // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук праць / Відп. редактор О.Я. Пилипчук. Вип. 46. - К., 2010. - С. 249-252; Сень Д.В. Новое исследование по истории казачества. [Рец. Мільчев В. Соціальна історія запорозького козацтва кінця XVII - XVIII століття: джерелознавчий аналіз. - Запоріжжя : АА Тандем, 2008. - 369 с., ил. - Тираж 400 екз.] / Д.В. Сень // Культурная жизнь Юга России. - Краснодар, 2011. - № 1. - С. 112-113.

Статті у наукових фахових виданнях, що входять до переліків, затверджених ВАК України:

Мільчев В.І. Запорожці у Банаті та Бачці: стан та перспективи дослідження проблеми / В. Мільчев // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України. - Т. 6. - К., 2001. - С. 86-95.

Мільчев В.І. Джерела з історії формування балканських діаспор в Україні XVIII століття у фонді Київської губернської канцелярії ЦДІА України (м. Київ) / В. Мільчев // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України. - Т. 7. - К., 2001. - С. 122-141.

Мільчев В.І. Запорожці на Військовому Кордоні Австрійської імперії наприкінці XVIII ст. / В. Мільчев // Пам'ять століть. - № 2. - К., 2003. - С. 50-56.

Мільчев В.І., Князьков Ю.П. Проект реформування устрою Запорожжя генерал-майора Карла Штофельна (1765 р.) / В. Мільчев, Ю. Князьков // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. Південна Україна XVIII-XIX століття. - Запоріжжя : РА «Тандем-У», 2003. - Вип. 7. - С. 35-55.

Мільчев В.І. Джерела до історії запорозького козацтва у фонді «Славонська генералкоманда» Хорватського державного архіву / В. Мільчев // Український археографічний щорічник. Нова серія. - Вип. 8/9. - К.-Нью-Йорк : Видавництво М.П.Коць, 2004. - С. 88-98.

Мільчев В.І. У пошуках «Антисічі»: запорозькі осередки за межами Вольностей (1740 - 1760-і рр.) / В. Мільчев // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. - Т. 10. - К., 2005. - С. 231-250.

Мільчев В.І. Петро Текелія: ескіз портрету «злого генія» Запорозької Січі / В. Мільчев // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. - Т. 11. - К., 2005. - С. 80-96.

Мільчев В.І. Запорозький гарнізон Новосергіївської фортеці: сторінка кампанії 1711 року / В. Мільчев // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). - Вип. 5. - К. : Інститут історії України НАНУ, 2005. - С. 462-470.

Мільчев В.І. Cербські граничари на півдні України у 1709 - 1734 роках, як альтернатива запорозькому козацтву / В. Мільчев // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя : Просвіта, 2005. - Вип. ХIХ. - С. 29-39.

Мільчев В.І. Останні із запорожців: рибалки Нижнього Подніпров'я - хранителі традицій низового козацтва / В. Мільчев // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. - Т. 12. - К., 2006. - С. 376-389.

Мільчев В.І. Поглинення Вольностей Війська Запорозького Низового у 1775 р.: проекти, плани, реалізація / В. Мільчев // Південний архів: Збірник наукових праць. Історичні науки. - Випуск 21. -- Херсон : Видавництво ХДУ, 2006. - С. 47-53.

Мільчев В.І. Джерела з історії заснування у 1688 році на запорозьких землях Сергіївської фортеці (в контексті перевидання археографічного доробку Д.Яворницького) / В. Мільчев // Історія і культура Придніпров'я. Невідомі та маловідомі сторінки. Науковий щорічник. - Вип. 3. - Дніпропетровськ : НГУ, 2006. - С. 5-16.

Мільчев В.І. Олешківська чи Кам'янська: про черговість виникнення запорозьких Cічей у межах Кримського ханства (1709 - 1734) / В. Мільчев // Записки історичного факультету ОНУ ім. І.І.Мечникова. - Одеса : «Астропринт», 2006. - Вип. 17. - С. 128-132.

Мільчев В.І. Запорожці-засланці на Прісногорьківській укріпленій лінії в Сибіру 1770 року / В. Мільчев // Український археографічний щорічник. Нова серія. - Вип. 10/11. - К., 2006. - С. 835-838.

Мільчев В.І. Конфігурація та устрій Вольностей Війська Запорозького Низового за часів Нової Січі / В. Мільчев // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя : ЗНУ, 2006. - Вип. ХХ. - С. 29-35.

Мільчев В.І. Основні зібрання джерел з соціальної історії запорозького козацтва XVIII століття в архівосховищах Російської Федерації / В. Мільчев // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. - Т. 13. - К., 2006. - С. 148-182.

Мільчев В.І. Основні зібрання джерел з соціальної історії запорозького козацтва XVIII століття в архівосховищах України / В. Мільчев // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя : Просвіта, 2007. - Вип. ХХІ. - С. 339-345.

Мільчев В.І. Особливості виникнення/створення та побутування усних наративів у середовищі запорозького козацтва XVIII століття / В. Мільчев // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя : Просвіта, 2008. - Вип. ХХІІ. - С. 187-195.

Мільчев В.І. Запорозьке гайдамацтво XVIII століття як традиційний здобичницький промисел козацтва / В. Мільчев // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя : Просвіта, 2008. - Вип. ХХІV. - С. 40-50.

Мільчев В.І. Огляд джерел до історії запорозького гайдамацтва XVIII століття в архівосховищах Польщі / В. Мільчев // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя : Просвіта, 2009. - Вип. ХХV. - С. 207-214.

Мільчев В.І. Запорозьке козацтво у підданстві Гіреїв (1709/11 - 1734) / В. Мільчев // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя : Просвіта, 2009. - Вип. ХХVІ. - С. 217-223.

Мільчев В.І. Характерні риси запорозького етосу XVIII століття / В. Мільчев // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя : ЗНУ, 2009. - Вип. ХХVІІ. - С. 21-28.

Мільчев В.І. Запорозьке рибальське арго - маркер соціальної групи / В. Мільчев // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. - Т. 18. - К., 2009. - С. 160-172.

Мільчев В.І. Співвідношення наративного та документного текстів у «допитах» запорозьких козаків XVIII століття / В. Мільчев // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Вип. 25. - Переяслав-Хмельницький, 2010 - С. 272-276.

Публікації, які додатково відображають результати дослідження:

Монографії та видання за редакцією:

Мільчев В.І. Запорожці на Військовому Кордоні Австрійської імперії. 1785 - 1790 рр. (дослідження та матеріали) / В. Мільчев. - Запоріжжя : «Тандем-У», 2007. - 172 с., іл.

Мільчев В.І. Нариси з історії запорозького козацтва XVIII століття (спроба історичної реконструкції на основі писемних джерел) / В. Мільчев. - Запоріжжя : «Тандем-У», 2009. - 108 с.

Кордони Війська Запорозького та діяльність російсько-турецької межової комісії 1705 р. / Упоряд. В. Мільчев. - Запоріжжя : ВАТ «Мотор-Січ», 2004. - 80 с.

Канцелярія Новосербського корпусу / Упоряд. В. Мільчев, О. Посунько // Джерела з історії Південної України. Том 7. - Запоріжжя : «Тандем-У», 2005. - 442 с.

Петро Калнишевський та його доба. Документи та матеріали / Упоряд. В. Мільчев, В. Грибовський, І. Синяк. - К., 2009. - 432 с.

Статті та матеріали конференцій:

Мільчев В.І. Боротьба Запорожжя проти впровадження російським урядом форпостів, карантинів та митниць по ріках Південний Буг та Синюха у часи Нової Січі / В. Мільчев // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного інституту ім. П.Д. Осипенко. Історія. - Бердянськ, 2000. - С. 84-87.

Мільчев В.І. Запорожці та некрасівці у пониззі Дунаю. 1780 р. (за матеріалами Російського державного архіву давніх актів) / В. Мільчев // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Чортомлицька (Стара) Запорозька Січ в історико-культурній спадщині Нікопольського району». Нікополь, 10-11 жовтня 2002 року. - Нікополь-Запоріжжя-Херсон : РА «Тандем-У», 2002. - С. 167-173.

Мільчев В.І. Джерела до історії запорозького козацтва часів перебування під кримською протекцією (1730 - 1733 рр.) / В. Мільчев // Запорозька старовина. - Вип. 2. - К.-Запоріжжя : Науково-дослідний інститут козацтва Інституту історії України НАН України, 2002. - С. 384-399.

Мільчев В.І. Матеріали Секретної експедиції Сенату Російської імперії до історії Запорозької Січі у останні роки її існування / В. Мільчев // Україна: вчора, сьогодні, завтра. Збірник наукових праць / Ред. колегія: Вашкевич В.М. та ін. - Запоріжжя, 2003. - С. 62-68.

Мільчев В.І. Поселення запорожців у Бачці та Банаті 1785 - 1791 рр. (за матеріалами архівосховищ Сербії та Хорватії) / В. Мільчев // Матеріали V Конгресу Міжнародної асоціації україністів. Історія: Збірник наукових статей. Частина 1. - Чернівці : Рута, 2003. - С. 350-357.

Мільчев В.І. Листування кошового отамана Костя Гордієнка - джерело з історії Запорожжя початку XVIII ст. / В. Мільчев // Перший Міжнародний конгрес «Національна перлина Запорожжя: впровадження інноваційно-інвестиційних технологій гармонізації біоекосистеми о. Велика Хортиця». 26-28 вересня 2004 р. Тези доповідей. - Запоріжжя, 2004. - С. 63-66.

Мільчев В.І. Огляд кордону Запорозьких Вольностей з Новоросійською губернією 1765 р. (джерело з фондів Російського державного архіву давніх актів) / В. Мільчев // Козацька спадщина. Альманах Нікопольського регіонального відділення Науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії України НАН України. - Вип. 1. - Нікополь-Запоріжжя, 2005. - С. 59-67.

Мільчев В.І. Запорозький елемент у матеріальній та духовній культурі населення Нижнього Подніпров'я в ХХ столітті: проблеми виокремлення та фіксації / В. Мільчев // Матеріали науково-практичного семінару «Актуальні проблеми та перспективи дослідження історії козацтва», м. Запоріжжя, 01-02 квітня 2005 р. - Запоріжжя : ВАТ «Мотор-Січ», 2005. - С. 37-39.

Мільчев В.І. Олешківська чи Кам'янська: про черговість виникнення запорозьких січей у межах Кримського ханства (1709 - 1734 рр.) / В. Мільчев // «Українське козацтво у вітчизняній та загальноєвропейській історії». Міжнародна наукова конференція. 3-4 червня 2005 р. Тези доповідей. - Одеса, 2005. - С. 24-26.

Мільчев В.І. Гайдамацтво на Нижньому Побужжі у 1750-х - на початку 1760-х років / В. Мільчев // Запорозька старовина. - Вип. 3. - К.-Запоріжжя: Науково-дослідний інститут козацтва Інституту історії України НАН України, 2005. - С. 48-56.

Мільчев В.І. Дискуссия о времени появления некрасовцев в Северо-Западном Причерноморье в свете документов Российского государственного архива древних актов / В. Мільчев // Липоване. История и культура русских старообрядцев. - Вып. ІІ. - Одесса, 2005. - С. 25-30.

Мільчев В.І. Козацько-шведське військо у Бендерах очима сучасника (джерело з рукописного зібрання Російської національної бібліотеки) / В. Мільчев // Козацька спадщина. Альманах Нікопольського регіонального відділення Науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії України НАН України. - Вип. 2. - Нікополь-Дніпропетровськ : Пороги, 2005. - С. 6-7.

Мільчев В.І. Військо Запорозьке Низове під кримською протекцією / В. Мільчев // Історія українського козацтва: Нариси: У 2 т. / Редкол.: В.А. Смолій (відп. ред.) та ін. - К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. - Т. 1. - С. 587-603.

Мільчев В.І. Повернення Війська Запорозького Низового під царський скіпетр / В. Мільчев // Історія українського козацтва: Нариси: У 2 т. / Редкол.: В.А. Смолій (відп. ред.) та ін. - К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. - Т. 1. - С. 604-617.

Мільчев В.І. Запорожці поза межами Запорозьких Вольностей / В. Мільчев // Історія українського козацтва: Нариси: У 2 т. / Редкол.: В.А. Смолій (відп. ред.) та ін. - К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. - Т. 1. - С. 618-630.

Мільчев В.І. Екстракт про козацькі війська Російської імперії. 1765 рік / В. Мільчев // Козацька спадщина. Альманах Нікопольського регіонального відділення Науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії України НАН України. - Вип. 3. - Дніпропетровськ : Пороги, 2006. - С. 135-138.

Мільчев В.І. Болгарські переселенці на землях запорозьких козаків під час російсько-турецької війни 1768 - 1774 років: між антипатією та компліментарністю / В. Мільчев // Българите в Северното Причерноморие. Изследования и материали. - Т. 9. - Одесса : Друк, 2006. - С. 77-84.

Мільчев В.І. Запорозький «анекдот» XVIII століття: специфіка, тематика, жанр / В. Мільчев // Усна історія в науковому дослідженні. Матеріали всеукраїнської наукової конференції. Запоріжжя, 23-24 травня 2008 року. - Запоріжжя : «Тандем-У», 2008. - С. 16-23.

Мільчев В.І. Запорозькі осередки в турецьких володіннях у перше десятиріччя по ліквідації Січі / В. Мільчев // Козацька спадщина. Альманах Інституту суспільних досліджень. - Вип. 4. - Дніпропетровськ : Пороги, 2008. - С. 92-101.

Мільчев В.І. Специфіка побутування запорозького фольклору часів Нової Січі / В. Мільчев // Покликання. Збірник праць на пошану професора о. Юрія Мицика / Редкол. П. Сохань, А. Бойко, В. Брехуненко та ін.. - К., 2009. - С. 331-342.

Мільчев В.І. Повсякденність запорозьких гайдамаків-здобичників за Нової Січі / В. Мільчев // «Історія повсякденності: теорія та практика»: матеріали Всеукр. наук, конф., Переяслав-Хмельницький, 14-15 трав. 2010 р. / Упоряд.: Лукашевич О.М., Нагайко Т.Ю. Міністерство освіти і науки України; НАН України. Інститут історії України; ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»; Кафедра історії та культури України; Навчально-науковий центр усної історії. - Переяслав-Хмельницький, 2010. - С. 107-108.

Анотація

Мільчев В.І. Джерела з соціальної історії запорозького козацтва XVIII століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. - Київ, 2011.

У дисертації вперше здійснено комплексне дослідження джерел з соціальної історії запорозького козацтва XVIII століття.

Визначені закономірності розвитку історико-джерелознавчих студій. З'ясовано місце Війська Запорозького Низового в системі адміністрування та визначено закономірності фондування документальних джерел. Простежено специфіку створення та функціонування наративних, усно-історичних і фольклорних джерел. Проаналізовано представництво джерел з соціальної історії запорозького козацтва в архівосховищах України, Росії, Польщі, Туреччини, Сербії та Хорватії. Здійснено атрибуцію та класифікацію актуалізованого комплексу документальних і наративних джерел і порівняльний аналіз їх формулярів. Висвітлено інформативні можливості актуалізованої джерельної бази стосовно трансформації соціального устрою, соціальних рухів, колективних поведінкових моделей запорозького козацтва.

Ключові слова: соціальна історія, запорозьке козацтво, історичне джерело, фондування, документальні джерела, наративи, усна історія, фольклор, класифікація, формуляр документу, гайдамацтво, етос.

Аннотация

Мильчев В.И. Источники по социальной истории запорожского казачества XVIII века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Институт украинской археографии и источниковедения им. М.С. Грушевского НАН Украины. - Киев, 2011.

В диссертации впервые осуществлено комплексное исследование источников по социальной истории запорожского казачества XVIII века.

Определенны закономерности развития историко-источниковедческих исследований от XVIII в. до современности: вычленены соответствующие периоды в освоении источниковой базы с их последующим анализом. Доказано, что процессы актуализации историками и археографами корпусов источников, различных по своему происхождению и видовой принадлежности, имели тематический принцип. Выяснены методологические подходы, характерные для отдельных исследователей и научных направлений. Сделаны выводы о современном состоянии изученности комплекса источников по социальной истории запорожского казачества XVIII в., характере и уровне его интерпретации. Сформулированы теоретические и методологические основы диссертационного исследования.

Исследованы и выяснены особенности системы управления и административного подчинения Войска Запорожского Низового (ВЗН) и отдельных казачьих общин правительственным структурам Российской, Османской (с Крымским ханством) и Австрийской империй на протяжении XVIII в., их влияние на фондирование документальных источников. Путем анализа конкретных исторических ситуаций были проанализированы процессы создания и оперативного обращения документальных источников, продуцируемых казацкими канцеляриями и государственными учреждениями упомянутых государств.

В диссертации была прослежена специфика создания нарративных источников на протяжении XVIII - начала XIX вв., в зависимости от происхождения авторов и характера отношения их к запорожскому казачеству, определены факторы взаимовлияния специфики социальных контактов на общую тональность текстов. Было доказано, что функционирование устно-исторических и фольклорных текстов среди запорожцев играло важную социальную роль трансляции коллективного исторического опыта. Выяснена специфика возникновения, обращения и перетекания в письменную форму таких разновидностей устных нарративов, как исторические песни, анекдоты и слухи.

Проанализировано представительство источников по социальной истории запорожского казачества в архивных учреждениях Украины и зарубежных стран - России, Польши, Турции, Сербии и Хорватии. Путем количественно-качественного анализа документов конкретных фондов была выяснена полнота корпусов источников, сформированных в результате деятельности различных фондообразователей, а также перспективные направления актуализации содержащейся в них информации.

В диссертации осуществлена классификация актуализированного комплекса документальных и нарративных источников по признаку происхождения, функциональности и видовой принадлежности, Было установлено, что разнообразие источников по социальной истории Запорожья на протяжении исследуемого периода детерминируется множественными потребностями в обеспечении каналов коммуникаций запорожского казачества с его контрагентами.

Выяснены информативные возможности актуализированной источниковой базы. Проанализирована трансформация социального устройства запорожского казачества: увеличение количества женатых казаков и войсковых подданных, утрата сечевиками-«рыцарями» ведущих позиций в социуме. Установлены причины подобных изменений - унификаторская политика Коша, правительств государств региона. Определена закономерность развития гайдамаческого течения среди части запорожцев как ответной реакции на подобные изменения. Исследованы традиционные морально-этические устои и принципы социального бытия Запорожья в течение всего XVIII в.

Ключевые слова: социальная история, запорожское казачество, исторический источник, фондирование, документальные источники, нарративы, устная история, фольклор, классификация, формуляр документа, гайдамачество, етос.

Summary

Mil'chev V.I. Sources on social history of the Zaporozhian Cossacks in the XVIII ct. - Manuscript.

Dissertation for taking a degree of doctor of historical sciences on speciality 07.00.06 - historiography, primary sources` studies and special historical disciplines. - M.S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archaeography and Source Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2011.

The complex research of the sources of Zaporozhian Cossacks` social history of the XVIII ct. was first carried out in the dissertation.

The conformities to the law of development of historical and primary sources researches were determined. The place of the Zaporozhian Cossacks in the administrative system and the conformities to the law of documentary sources` funding were ascertained. The specific of the narrative, orally-historical and folk-lore sources` creation and functioning was retraced. The representative sources on social history of Zaporozhian Cossacks in the archived establishments of Ukraine, Russia, Poland, Turkey, Serbia and Croatia were analyzed. The actualized complex of documentary and narrative sources was attributed and classified and the comparative analysis of their structure was carried out. The informative capacity of the actualized source base in relation to the transformation of the social mode, social movements and collective conductive models of the Zaporozhian Cossacks was elucidated.

Keywords: social history, Zaporozhian Cossacks, historical source, funding, documentary sources, narratives, verbal history, folk-lore, structure of document, Haydamack`s, ethos.

Размещено на Allbest.ru