Систематизація литовсько-руського права другої половини XV початку XVI століть

20

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Спеціальність: 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

УДК 340. 15. (477)"14/15"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЛИТОВСЬКО-РУСЬКОГО ПРАВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XV - ПОЧАТКУ XVI СТОЛІТЬ

Вовк Олександр Йосипович

Київ 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права України юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Шевченко Олександр Оксентійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри теорії та історії держави і права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Макарчук Володимир Степанович, Львівський державний університет внутрішніх справ, професор кафедри теорії та історії держави і права; кандидат юридичних наук, доцент Нелин Олександр Іванович, Київський університет туризму, економіки і права, професор кафедри загальноюридичних та кримінально-правових наук.

Захист відбудеться "15" квітня 2011 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.04 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий березня 2011 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор юридичних наук, професорН. Ю. Пришва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

систематизація право князівство

Актуальність теми. Сьогодні у незалежної України відбуваються значні економічні перетворення та соціально-політичні зміни, що суттєво впливають на процес формування нової правової парадигми. Цей процес є довготривалим, він має свої як об'єктивні закономірності, так і суб'єктивні передумови. Розвиток новітніх галузей промисловості, а також сільського господарства, торгівлі, банківської справи та інфраструктури потребують подальшого, сучасного юридичного забезпечення. Необхідні зміни і у сфері освіти, науки та охорони здоров'я, правова основа яких ще спирається на застарілі нормативно-правові акти. А суттєвих змін системи судоустрою та місцевого самоврядування чекають вже не один рік. Саме політичні, економічні, юридичні та інші перетворення сприятимуть акумуляції з європейською спільнотою та вступу нашої країни до Європейського Союзу.

Реформування правової системи України має здійснюватись не тільки шляхом рецепції позитивного світового досвіду, а й з урахуванням історичних, національних і культурних особливостей, зокрема, і при здійсненні сучасної систематизації (кодифікації, інкорпорації та консолідації) права.

На нинішньому етапі розвитку України метою систематизації є перетворення нормативно-правового регулювання на інструмент, що забезпечує нормальне функціонування суспільного життя, найбільш ефективне управління державними справами в інтересах всього суспільства. Завдяки систематизації долаються суперечності між існуючими правовими нормами і створюються нові нормативно-правові акти, що відповідають потребам сучасного суспільного розвитку. Вони групуються за певними ознаками, зводяться в кодекси та інші кодифіковані, інкорпоровані чи консолідовані акти. У вітчизняній історії вже мали місце аналогічні сучасним процеси систематизації права.

Чималий науково-практичний інтерес становить систематизація права, яка відбувалась у другій половині XV - на початку XVІ ст. у Великому князівстві Литовському, яке на той час мало федеративну форму державного устрою. Одночасно йде процес формування єдиної особливої правової системи Великого князівства Литовського. Разом з централізацією влади та управління постає гостра необхідність уніфікації права, його упорядкування і удосконалення, створення загальнодержавних (загальноземських) законодавчих збірників, при обов'язковому збереженні своєрідних давніх порядків і привілеїв в окремо взятих землях.

Досвід правотворення, здобутий у попередні століття за різних економічних і соціально-політичних умов, неодмінно має бути ретельно проаналізовано, а виявлений результат - використано адже незаперечним є факт: знання минулого, визнання і виправлення його помилок дає нам владу над майбутнім.

Недостатність теоретичної розробленості, існування значної кількості дискусійних проблем, необхідність перегляду окремих правових доктрин та потреба єдиного розуміння систематизації права у виді інкорпорації, консолідації та кодифікації, а також активне проведення кодифікаційних робіт у сучасній Україні вирішальним чином зумовили обрання теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках комплексних наукових досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тема є складовою частиною загальної наукової теми "Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу", (тема № 06 БФ042-01, державний реєстраційний номер 0101U003579) і відповідає проблематиці наукових досліджень кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини XV - початок XVI ст. Нижньою межею слід вважати підготовку і ухвалення Жалуваної грамоти Казимира IV 1457 року, а верхньою - прийняття Статуту Великого князівства Литовського 1529 року, яким започаткувався другий етап систематизації права.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є проведення комплексного історико-теоретичного аналізу систематизації литовсько-руського права другої половини XV - початку XVI століть, виявлення об'єктивних та суб'єктивних причин її здійснення, закономірностей і наслідків такого процесу та визначення напрямів використання досвіду тогочасної систематизації при проведенні наступних кодифікаційних робіт в Україні.

Для досягнення зазначеної мети дисертантом поставлено такі завдання:

- проаналізувати комплекс першоджерел та літератури з теми дослідження, класифікувати і типологізувати їх за хронологічно-проблемним принципом;

- відстежити зміни у правовій системі Великого князівства Литовського, які заклали підвалини систематизації права в обраних хронологічних межах;

- розглянути процес розвитку права у Великому князівстві Литовському;

- виявити рівень юридичної техніки систематизації литовсько-руського права;

- з'ясувати загальні та конкретні економічні, соціально-політичні та юридично-технічні причини, що сприяли систематизації права;

- встановити джерела систематизації литовсько-руського права у зазначений період;

- охарактеризувати основні наслідки упорядкування нормативно-правових актів та їх історичне значення у подальшій систематизації права Великого князівства Литовського, до складу якого входили як литовські, так і білоруські та українські землі.

Об'єктом дослідження є право Великого князівства Литовського.

Предметом дослідження є систематизація литовсько-руського права в другій половині XV - на початку XVI століть.

Методи дослідження. Достовірність даного наукового дослідження забезпечується використанням філософських, загальнонаукових, спеціальних та конкретно - наукових методів пізнання. Основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод, що дозволив визначити об'єктивні та суб'єктивні причини систематизації права для реформування правової системи Великого князівства Литовського у другій половині XV - на початку XVI століть (підрозділи 2.1, 2.2). Герменевтичний метод сприяв виявленню стародавніх нормативних актів, літописів, аналізу та оцінці змісту монографічних праць наукових публікацій, що дало змогу узагальнити політико-правові явища та властивості предмета дослідження (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2). Аксіологічний метод використовувався для визначення якості нормативних актів, що були наслідками систематизації литовсько-руського права другої половини XV - початку XVI століть, їх відповідності тогочасним морально-етичним категоріям (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3). Широкого застосування набули загальнонаукові методи, а саме: логіко-історичний, який передбачає наповнення будь-якої логічної моделі історичним змістом, зокрема при дослідженні змін у правовій системі Великого князівства Литовського (підрозділи 2.1, 2.2); структурний та системний методи забезпечили вивчення особливостей та принципів соціальної структуризації населення Великого князівства Литовського, поділ його на окремі стани з різним обсягом правомочностей (підрозділи 2.2, 3.1 3.2, 3.3). Історико-правовий метод є квінтесенцією усього дослідження, оскільки саме на нього було покладено основне завдання розкриття причин і наслідків систематизації литовсько-руського права другої половини XV - початку XVI століть (підрозділи 2.1, 2.2, 3,1, 3.2, 3.3). Порівняльно-правовий метод застосовувався при зіставленні норм окремих джерел права, сприяв науковому пошуку загального та особливого у правових актах (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3). Здобувач у своїй роботі спирався на комплекс методів, застосовуючи принцип їхнього взаємодоповнювання.

Теоретичну основу дисертації складають наукові розробки відомих вітчизняних та іноземних дослідників: з теорії держави і права - Ж. О. Дзейко, О. С. Доброва, Р. Кабріяка, Д. О. Керімова, В. О. Котюка, М. М. Марченка, О. Г. Мурашина, Н. М. Оніщенко, О. Ф. Скакун та інших; з історії держави і права - С. В. Абросимової, Ю. І. Бардаха, Ю. М. Бесаги, Т. І. Боднарук, С. І. Борисенока, Г. В. Боряка, І. Б. Грекова, М. С. Грушевського, Е. Гудавічюса, О. Ю. Дворниченка, М. В. Довнар-Запольського, Д. І. Дорошенка, П. І. Клепацького, М. К. Любавського, П. П. Музиченка, О. В. Русіної, І. П. Старостіної, Б. Й. Тищика, А. П. Ткача, І. Б. Усенка, В. Ф. Шабульди, О. О. Шевченка, Й. О. Юхо, І. І. Якубовського, М. М. Ясинського та інших.

Емпіричною основою дослідження є опубліковані тексти правових пам'яток Великого князівства Литовського, а також відповідна історіографічна література по темі.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні самостійним комплексним дослідженням особливостей систематизації литовсько-руського права другої половини XV - початку XVI століть. У роботі обґрунтовано низку концептуальних положень та висновків, які відповідають критеріям наукової новизни.

Автором уперше:

- систематизовано масив правових джерел, типологізовано історіографічну літературу, актуалізовані споріднені з темою дисертації наукові проблеми нагальність яких зумовлена суспільними проблемами;

- проведено класифікацію джерел систематизації литовсько-руського права другої половини ХV - початку ХVІ століть, а саме: правових звичаїв, великокняжих і королівських привілеїв, міжнародних договорів, попередніх збірників законодавства, норм міського права та судових декретів;

- досліджено становлення законодавчої техніки, як системи юридичних засобів і прийомів створення та систематизації законодавчих актів Великого князівства Литовського в другій половині ХV - на початку ХVІ століть;

- проаналізовано процес підготовки й ухвалення першого загальноземського збірника Великого князівства Литовського Великого Жалуваної грамоти короля Казимира IV 1457 р., структуру і зміст документа. Доведено, що світська і духовна знать незалежно від етнічної та конфесійної належності, зрівнювалася у правах;

- з'ясовано, що якісне піднесення місцевого господарства, ліквідація удільних князівств, зловживання і посягання на давні права земель представників державної адміністрації та конкретизація вимог підданих до влади - спричинили надання окремим землям Великого князівства Литовського Уставних земських грамот у другій половині XV - на початку XVI століть, основою яких були попередні земські привілеї великих князів литовських, починаючи з Вітовта (1392-1430), та місцеве звичаєве право;

- встановлено, що завдяки систематизації у вітчизняному праві з'являються невідомі раніше положення, а саме: заборона скорочення попередніх шляхетських привілеїв; вільний вибір шляхтичами нового господаря; індивідуалізація покарання при винесенні вироку за кримінальний злочин; невідворотність покарань за скоєні злочини; притягнення до юридичної відповідальності осіб з семи років та про виморочне майно, що переходить до держави тощо;

- визначено, що деякі положення Жалуваної грамоти Казимира ІV 1457 р., Судебника Казимира ІV 1468 р., Уставних земських грамот другої половини ХV - початку ХVІ століть увійшли до Статуту Великого князівства Литовського 1529 р. та наступних його редакцій 1566, 1588 рр.

набули подальшого розвитку:

- визначення про те, що правотворчість - це правова форма діяльності держави за участю сільських та міських громад, органів самоврядування різних адміністративно-територіальних одиниць, яка пов'язана зі встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм, що виражається у формуванні, систематизації, прийнятті та оприлюдненні нормативно-правових актів;

- положення про те, що систематизація литовсько-руського права на державному рівні розпочалась у другій половині ХV століття, причинами були об'єктивні економічні зміни, соціально-політичні перетворення та юридична необхідність, а її першим збірником стала Жалувана грамота 1457 р.

- уточнення про те, що Судебник 1468 р. діяв не тільки у Віленському і Трокайському воєводствах (етнічна Литва), а й на українських та білоруських землях;

удосконалено:

- поняття систематизації права як діяльності, пов'язаної з упорядкуванням правових звичаїв, судової практики та удосконаленням законодавчих актів і нормативно-правових договорів, зведенням їх у єдину внутрішньо узгоджену систему.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що вони можуть бути використані у різних сферах, зокрема:

- у науково-дослідній: сформульовано та запропоновано положення, узагальнення, висновки і рекомендації, які можуть стати основою для подальших наукових розробок з теорії та історії систематизації права;

- у сфері правотворчості: висновки та узагальнення можуть бути підґрунтям для вдосконалення процесу впорядкування права і законодавства в Україні, приведення їх до внутрішньо узгоджених систем;

- у навчально-методичній роботі: положення дисертації можуть використовуватися при підготовці навчальних та навчально-методичних посібників з курсу теорії держави і права та історії українського права.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися і були схвалені на засіданні кафедри теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Результати дослідження використовуються здобувачем у науково-педагогічній діяльності, в тому числі при читанні навчальних курсів "Історія українського права" та "Історія державності України", які викладаються на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Окремі положення дисертації були предметом обговорення на міжнародних і республіканських наукових та науково-практичних конференціях: "Наукові правничі школи Київського університету" (м. Київ, 12 жовтня 2005 р.); "Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє" (м. Київ, 11-13 жовтня 2007 р.); "Права і свободи людини і громадянина: проблеми судового захисту" (м. Київ, 23- 24 листопада 2007 р.); "Наукова спадщина академіка О.О. Малиновського і сучасність" (м. Рівне, 4-6 грудня 2008 р.); "Досвід правового розвитку Великого князівства Литовського (1529-1588 рр.)" (м. Одеса, 20-21 березня 2009 р.); "Проблеми верховенства права: теорія і практика" (м. Київ, 23-24 квітня 2009 р.); "Генеза світоглядних принципів здійснення судочинства в Україні: від Конституції Пилипа Орлика до сьогодення" (м. Київ, 20 травня 2010 р.).

Публікації. Основні результати дисертації відображені у 9 статтях, опублікованих у фахових виданнях, що включені до переліку, затвердженого ВАК України, 4 навчальних посібниках, підручнику, співавтором яких є здобувач, та 7 матеріалах і тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (7 підрозділів), висновків та списку використаних джерел (225 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 209 сторінок, із них 186 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, сформульовано положення, що зумовлюють наукову новизну роботи, визначаються хронологічні рамки, мета, об'єкт і предмет дослідження, методологічні, теоретичні та емпіричні основи дисертації, практичне значення одержаних результатів, вказується на апробацію та наведено дані про публікації у наукових фахових виданнях.

Розділ І "Джерельна база дослідження та стан наукової розробки теми" складається з двох підрозділів і містить характеристику джерельної бази, стану наукової розробки проблеми та методологію дослідження систематизації литовсько-руського права другої половини ХV - початку ХVІ століть.

У підрозділі 1.1 "Документальні та літописні джерела систематизації права Великого князівства Литовського другої половини XV - початку XVI століть" визначаються джерела, використані для розв'язання науково-дослідницьких проблем, розкрито структуру, роль окремих компонентів у реалізації окресленої мети.

Здобувач виділяє як найважливіше джерело дослідження систематизації литовсько-руського права др. пол. XV - поч. XVI ст.ст. Литовську Метрику Великого князівства Литовського. На думку здобувача, Литовська Метрика є державним архівом Великого князівства Литовського, який пройшов декілька етапів свого формування. У період, що досліджується, до Литовської Метрики вносились копії з оригіналів документів і матеріалів органів адміністративно-судової влади різних рівнів Великого князівства Литовського, які, накопичуючись, набували нотифікаційного характеру.

Укладачами архівних фондів у містах з правом самоврядування Великого князівства Литовського були також магістрати та ремісничі цехи. Магістратські книги (або їх фрагменти) Кам'янця, Луцька, Ковеля, Кремінця, Белза, Бродів тощо, зберігаються у фондах Центрального історичного архіву України м. Києва та м. Львова. Проте слід зазначити, що в них містяться лише матеріали, які формувалися органами місцевого самоврядування, і систематизаційних робіт з права у них не відображено.

Фактичні дані про хід соціально-політичних та економічних процесів були використані здобувачем при вивченні литовських, білоруських та українських літописів. До важливих літописних списків XV-XVI століть, де вміщена інформація про причини та наслідки централізації державного управління та систематизацію права, належать: "Супрасльская летопись", "Летопись Авраамки", "Летопись Панцырного и Аверки", та "Хроника Быховца" і "Хроника Литовская и Жмойтская" тощо. Серед збірок літописання XVII ст. слід назвати: "Густинський літопис" переписаний, у 1670 р. ієромонахом М. Лосицьким; "Межигірський рукопис" XVII ст. І. Кощаківського, що містить літопис Київської і Волинської земель 1393-1611 рр.; та інші. Визначне місце серед хронік XVII ст. займає "Синопсис или краткое собрание от разних летописцевъ...", автором якого був Інокентій Гізель.

В першій половині ХІХ століття у Російській імперії починається наукова обробка історичних документальних джерел литовсько-руської доби Петербурзькою, Київською та Віленськими археографічними комісіями.

Петербурзька Археографічна комісія опублікувала наступні збірки документальних першоджерел, які стосуються литовсько-руського права: 1."Акты, относящиеся к истории Западной России", (1340-1699) - Т. 1-5, (СПб., 1846-1853); 2. "Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России", (1361-1678) - Т. 1-15, (СПб., 1863-1892); 3. "Собрание древних грамот и актов городов: Вильно, Ковно, Троки, православних монастирей, церквей и по разным предметам" (Вильно, 1843). У серії збірників документальних джерел і літературних пам'яток під назвою "Русская историческая библиотека" (1872-1927), що видавались Археографічною комісією були опубліковані: "Документы Литовской метрики: книги публичных дел, книги записей, книги судных дел." та "Западнорусские летописи". У 1843 році за височайшим повелінням була заснована тимчасова Київська археографічна комісія при київському воєнному, подільському і волинському генерал-губернаторі для розбору стародавніх актів в архівах державних установ, повітових судів та монастирів трьох губерній Південно - Західного краю. На основі зібраного архівного матеріалу, а також рукописів надісланих приватними особами, комісія протягом 1859-1914 років видала 35 томів (об'єднаних у 8 - ми частинах) збірника "Архив Юго - Западной России" до якого увійшли історичні документи та літературні пам'ятки Правобережної України XIV-XVIII століть. Матеріали для вирішення питань пов'язаних з систематизацією литовсько-руського права знаходиться у IV-VIII частинах. Подібно до Київської Археографічної комісії у 1864 р. була заснована Віленська археографічна комісія, яка до 1915 р. включно видала 39 томів різних історичних матеріалів під загальною назвою "Акты издаваемые комиссіею, высочайше учрежденною для разбора древнихъ актовъ въ Вильне", які включають в собі актові документи та інші письмові джерела з історії Великого князівства Литовського 1387-1812 рр. Найбільший інтерес для автора представляють документи про діяльність копних судів (том XVIII), які дають характеристику звичаєвому праву литовсько-руської доби. Важливою археографічною роботою у другій половині ХІХ ст. займалася також Комісія Віленського учбового округу для видання документів, що відносяться до історії Північно-Західної Росії, яка в 1867-1874 рр. опублікувала 10 томів "Археографического сборника". В них були зібрані й оброблені документи з історії державності Великого князівства Литовського починаючи із 1406 р. Найбільш цінним для дослідження історії першоджерел литовського-руського права є перший том "Археографічного збірника" куди увійшли 167 документів, що характеризують суспільно-політичні відносини між різними верствами населення, владними структурами та церквою.

Історично-правові явища, фіксувалися також іноземними хроністами, передусім польськими і німецькими. Найважливішими для даного дослідження є: "Opisanie Sarmacyi europejskiej" і "Kronika polska, Zmudska, Litewska i wszystkiej Rusi" польського історика М. Стрийковського 1582 р.; "Sarmatiae Europeae descriptio" Олександра Гваньїні 1581р. У 1611 р. вийшов польський переклад першої праці "Sarmaсya Euzopejska", де є розділ "O kozakach, ktore pospolicie Zaporozkimi zowiemy" тощо. В наш час деякі з цих хронік перекладені українською мовою.

Існуюча джерельна база, залучений масив документальних джерел в цілому дозволили адекватно вирішити основні наукові завдання, поставлені здобувачем.

У підрозділі 1.2 "Історіографія систематизації та методологія дослідження литовсько-руського права другої половини XV - початку XVI століть" здійснено аналіз загальноісторичної та спеціальної історичної та юридичної літератури з проблематики дослідження.

До робіт ХІХ ст., з проблем систематизації литовсько-руського права др. пол. XV - поч. XVI ст.ст., слід віднести монографії: М. Ясинського "Уставные и земские грамоты Литовско-Русского государства"; А. Барбашева "Летописные источники для истории Литвы в средние века"; Ф. Леонтовича - "Источники русско-литовского права"; "Очерки истории литовско-русского права" та "Спорные вопросы по истории литовско-русского права" тощо.

До найвідоміших праць початку ХХ ст. з історії джерел литовсько-руського права належать дослідження М. Максимейка "Русская правда и литовско-русское право" та публікація В. Сергієвича "Лекции и исследования по древней истории русского права", де автори доводять правонаступність литовсько-руського права від давньоруського; "О составе западно-русских, так называемых Литовских летописей" І. Тихомирова, в якій показана структура та джерела літописів XIV-XVI ст.ст.; "Земские привелеи Великого княжества Литовского" М. Якубовського, де аналізуються джерела литовсько-руського права, зокрема загальноземські та партикулярні привілеї.

Після революції 1918 р. у Галичині дослідження продовжують проводиться головним чином Науковим товариством ім. Шевченка у Львові. Так, під його егідою, М. Чубатий опублікував "Державно-правове становище українських земель Литовської держави під кінець XIV ст.", а В. Заїкін "Головні моменти історії української державності" в яких показані соціально-економічні причини законодавчої діяльності великих князів литовських

На Заході дослідження литовсько-руського права було продовжено в університетах Праги, Мюнхена, Торонто тощо. Так, в Українському університеті Праги у 1924-1925 рр. видано "Лекції по історії українського права", Р.Лащенка, де автор насамперед характеризує джерела права Великого князівства Литовського, а також працю А. Яковліва "Впливи старочеського права на право українське литовської доби XV-XVI в." в якій, крім іншого, визначається поняття "право" в українській середньовічній термінології.

У радянській Україні робота над вивченням історії литовсько-руського права продовжилась у 20-30-х рр. ХХ ст. Її головними осередками стали Комісія для виучування історії західноруського і українського права та Комісія для виучування звичаєвого права України при Українській академії наук, в яких працювали: М. Василенко, А. Кристер, О. Добров, О. Малиновський, М. Слабченко, М. Максимейко, І. Черкаський, С. Борисенок, М. Товстоліс, Л. Окіншевич та ін. Радянський період дослідження історії систематизації права Великого князівства Литовського показово представлений такими працями як "Литовский Статут 1529 г. и его источники" та "Разработка истории литовско-белорусского права XV-XVI вв. в историографии" автор - В. Пичета, у яких проводиться аналіз досліджень з історії права. Найзмістовніші наукові дослідження, що розкривають історичні умови і причини систематизації, а також аналізують окремі пам'ятки права в другій половині ХV - початку ХVI ст.ст., були проведені С. Лазуткою, який у 1974 р. опублікував працю "І Литовський Статут - феодальний кодекс Великого князівства Литовського" та І. Старостиною, яка у 1991 р. видала монографію "Судебник Казимира 1468 р.".

Після розпаду радянського Союзу та утворення на його теренах незалежних держав спеціальних досліджень систематизації литовсько-руського права другої половини XV - початку XVI століть ще не проводилось. Проте окремі питання цієї проблеми розглядали українські, російські, білоруські та литовські науковці, зокрема: Т. Бондарук, О. Івановська, О. Шевченко, П. Музиченко, А. Дворниченко Я. Юхо, А. Вишневський. Е. Гудавічюс підготував і видав у 2005 р. фундаментальну роботу "История Литвы" в якій детально описує виникнення литовської феодальної правової системи наприкінці ХІV - першій третині ХVІ століть.

Підсумовуючи огляд історіографічних джерел систематизації литовсько-руського права др. пол. ХV - поч. ХVI ст.ст., слід визнати незначну кількість наукових праць з досліджуваної теми, з огляду на те, що цей процес має велике значення в історії вітчизняної нормотворчості, він, потребує окремого детального аналізу.

У підрозділі здобувач здійснює понятійний аналіз методології як у загальнонауковому, так і в правознавчому сенсі. Для цього використано загальний діалектичний метод пізнання: дія закону переходу кількісних змін у якісні знайшла свій вияв при дослідженні підготовки проекту необхідних збірників права, коли було зібрано і впорядковано велику кількість попередніх привілеїв і правових звичаїв та ухвалено принципово нові акти: Жалувану грамоту 1457 р., Судебник 1468 р. та Уставні земські грамоти; дія закону єдності і боротьби протилежностей виявилася у збігу (на певних етапах) інтересів православної і католицької шляхти та духівництва, адже видання, зокрема, Жалуваної грамоти 1457 р. стало компромісом між ними; дія закону заперечення заперечень відобразилась у змінах правового статусу окремих земель, коли центральна державна влада, з одного боку, ліквідовувала місцеву державну автономію, а з іншого - Уставними земськими грамотами підтверджувала населенню його попередні права на самоуправління. Герменевтичний метод дослідження систематизації литовсько-руського права застосовувався з метою тлумачення і роз'яснення як джерел литовсько-руського права (правових звичаїв, договорів, великокняжих привілеїв тощо), так і кодифікації та інкорпорації (артикули Жалуваної грамоти 1457 р., Судебника 1468 р. та Уставних земських грамот). Використовуючи порівняльно-правовий метод, дисертант намагався проаналізувати давнішні нормативні акти (Руську правду, Статут короля Владислава ІІ, Нешавські статути тощо) та порівняти їх з новими збірниками законодавства. Водночас порівнювалися положення Жалуваної грамоти 1457 р., Судебника 1468 р. та Уставних земських грамот. За допомогою історично-правового методу стало можливим ретроспективне пізнання розвитку литовсько-руського права, включаючи проблему протиборства застарілих правових явищ (натуральне господарство) з новостворюваними (фільварки).

Комплексність, усебічність і послідовність дослідженню забезпечували функціональний, системний, історико-філософський та логіко-філософський методи.

Розділ ІІ "Причини систематизації права Великого князівства Литовського другої половини XV - початку XVI століть" містить аналіз елементів правової системи Великого князівства Литовського та визначає причини і передумови, що спонукали до упорядкування правових норм.

У підрозділі 2.1 "Характеристика правової системи Великого князівства Литовського другої половини XV - початку XVI століть" характеризуються основні компоненти правової системи Великого князівства Литовського, а саме: система права, система законодавства, законодавча техніка, правова культура тощо.

Обґрунтовується положення, що правова система в Великому князівстві Литовському з моменту приєднання земель Київської Русі спочатку складалася з двох підтипів правових систем: слов'янської (передусім українсько-білоруської), основою якої було давньоруське право, та власне литовської. З середини XV ст. через цілу низку об'єктивних і суб'єктивних причин відбуваються значні якісні зрушення в економічній сфері та в політичному житті цієї держави. Удільно-князівська система управління починає розпадатися. Відбувається процес централізації влади і управління та постає питання про створення загальнодержавних законодавчих актів для всіх без виключення земель Великого князівства Литовського. Зростає рівень загальної культури та освіти населення. Формуються основні поняття і терміни в литовсько-руському праві, теоретично визначаються його функції, форма внутрішня будова і структура. Відбувається процес об'єднання двох підтипів правових систем в єдину особливу правову систему Великого князівства Литовського, яка була частиною соціального устрою цієї держави, невіддільним елементом її правового життя, детермінована своєрідними юридичними, історичними і географічними чинниками.

Здобувач передусім з'ясовує визначення поняття "право" у праворозумінні законодавців Великого князівства Литовського, а також виявляє чинні джерела права. В цей час серед правників формується розуміння поняття "право" в об'єктивному його сенсі. У деяких правових актах його називають "литовсько-руським правом". Так, у Жалуваній грамоті великого князя Олександра місту Полоцьку на Магдебурзьке право від 4 жовтня 1498 р. знаходимо такий вираз "…тоє место нашо с права Литовского и Русского…".

У підрозділі пропонується еволюцію права Великого князівства Литовського поділяти на три періоди:

- період переваги партикулярних правових звичаїв над нормативно - правовими актами (листами) у матеріальному та процесуальному праві (з моменту приєднання колишніх земель Київської Русі до Литовського князівства і до другої половини XV століття);

- період становлення литовсько-руського права, коли при збереженні широкого застосування усного звичаєвого права встановлюється його паритет з писаним правом (розпочинається ухваленням Жалуваної грамоти 1457 р., а потім продовжується прийняттям Судебника 1468 р. та Уставних земських грамот);

- період статутного права, коли загальнодержавне законодавство превалює над звичаєвим правом, що розпочалося з моменту видання Статуту Великого князівства Литовського 1529 р. та продовжується введенням у дію його наступних редакцій 1566 і 1588 рр.

Підсумовуючи дослідження основних елементів правової системи Великого князівства Литовського другої половини XV - початку XVI століть, здобувач зазначає, що на той час склалися всі умови для проведення успішної систематизації права.

У підрозділі 2.2 "Соціально-економічні, політичні та юридичні передумови систематизації литовсько-руського права" визначаються об'єктивні закономірності впорядкування та вдосконалення правових норм у литовсько-руській правовій системі.

На думку здобувача, у другій половині XV ст. починає формуватися поняття загальноземського литовсько-руського права. При збереженні земського місцевого права виникла потреба в нормах загального права для всіх земель, яка особливо зросла з початком законодавчого регулювання товарно-грошових майнових відносин. Загальнодержавні збірники могли з'явитись тільки внаслідок систематизації всіх форм права. Проведенню систематизації права також сприяв у XV-XVІ ст.ст. європейський культурний рух Відродження, що охопив і населення слов'янських земель.

Дисертант вважає, що першим ініціатором та куратором систематизації права був великий князь литовський і король польський Казимир IV Ягеллончик (1440-1492 р. п.), а пізніше цю роботу продовжили його сини - великий князь литовський, король польський Олександр Казимирович (1492-1506 р. п.) і великий князь литовський і польський король Сигізмунд І Старий (1506-1548 р. п.).

У дослідженні доведено, що впродовж XV ст. відбуваються значні зрушення в економіці Великого князівства Литовського. Феодальні земельні маєтки, основою яких було натуральне господарство, перетворюються на фільварки, орієнтовані на виробництво сільськогосподарської продукції не тільки для особистих потреб, а здебільшого продаж на експорт. Виникає гостра потреба в підневільних селянах, яких потрібно було зберігати за землевласниками як економічними, так і юридичними способами. Забезпечення фільваркової землевласності робочою силою, закріплення цього процесу у загальнодержавних та місцевих нормативних актах і було однією з основних причин проведення систематизації права. Юридично закріплювалося маєткове право на землю і підневільних селян за всіма шляхтичами. В цей же час активізується процес урбанізації - зростання ролі міст у розвитку суспільства. Населення міст також потребувало підтвердження давніх прав і нових системних юридичних гарантій проти сваволі місцевих можновладців.

Якісні економічні зміни в XV ст. були тісно пов'язані з соціальними явищами. Відбувається процес ліквідації окремих дрібних верств населення та консолідація їх у окремі суспільні стани. Здобувач стверджує, що провідною соціальною групою з широкими правами і привілеями у Великому князівстві Литовському були духовні прелати, світські княжата, рицарі, шляхтичі, бояри, местичі. Саме їм належало право юрисдикції, судочинства над своїми підданими, насамперед над економічно залежними селянами. У внутрішньому житті Великого князівства Литовського в кінці 40-х - на поч. 50-х рр. XV ст. також відбуваються значні зміни, що здійснюють трансформаційний вплив на сегменти політичного устрою. Так, молодий король Польщі і водночас великий князь литовський Казимир IV під впливом частини польсько-литовської шляхетської аристократії відмовляється від ідеї своїх попередників щодо утворення суверенного Литовського королівства, зосереджує свою увагу на ліквідації династичних удільних князівств та започатковує глобальну реформу з централізації влади та управління. У Великому князівстві Литовському із сер. XV ст., як і в деяких інших країнах Європи, розпочинається процес формування станово-представницької монархії. Систематизація права передбачала, з одного боку, підвищення ролі центральної судової влади в державі, яка стверджує себе як апеляційна стосовно всіх інших судів, а з другого - розподіл вищої законодавчої. розпорядчої і судової влади між главою держави, Пани-Радою і Сеймом.

Юридичними причинами проведення систематизації права на думку здобувача були:

- необхідність усунення розбіжностей між нормами звичаєвого права і офіційного законодавства та між нормами окремих привілеїв, уставних грамот, пожалувань, указів, договорів тощо;

- намагання обмежити зловживання з боку адміністративно-судових органів при розслідуванні та судовому розгляді конкретних справ; значним посиленням боротьби з криміналітетом, особливо з майновими злочинами, взявши за основу західноєвропейську доктрину превентивності шляхом залякування як злочинця перед повторенням злочину, так і загалом населення перед бажанням скоєння протиправних дій;

- підвищення рівня правової освіти серед тогочасної вітчизняної феодальної еліти та науковців, і вольового впровадження цих знань на практиці;

- бажання Казимира IV та його послідовників продовжувати правові традиції Київської Русі.

Зазначається, що ініціатори систематизації права, перш за все великий князь литовський та його оточення, обґрунтовуючи її проведення необхідністю раціоналізації правових норм, насправді прагнули досягти гегемонії у законодавчій, розпорядчій та судовій владі.

У розділі ІІІ "Наслідки систематизаційних робіт литовсько-руського права другої половини XV - початку XVI століть" досліджуються основні збірники законодавчих актів, підготовлених і ухвалених у добу правління великих князів литовських та королів польських Казимира ІV, Олександра і Сигізмунда І.

У підрозділі 3.1 "Жалувана грамота короля Казимира IV 1457 року" аналізується перший кодифікаційний загальнодержавний збірник Великого князівства Литовського, розкриваються особливості його прийняття; характеризуються джерела, структура та зміст.

Здобувач доводить, що великий князь литовський та король польський Казимир ІV ухвалив першу загальноземську Жалувану грамоту 1 травня 1457 року на вимогу литовської, української і білоруської шляхти, яка домагалася однакових прав і привілеїв з польською шляхтою та зрівняння у соціальних правах православної знаті і духівництва з католицьким.

Джерелами права Жалуваної грамоти короля Казимира IV 1457 р. були норми звичаєвого права, великокняжі і королівські привілеї, збірники законодавства руського, литовського, польського, чеського і німецького походження, норми християнського канонічного права та договірні статті великих князів литовських з іноземними державами. Основними збірниками законодавства, норми яких стали джерелами при створенні Жалуваної грамоти 1457 р., були; Руська правда, Статут короля Владислава ІІ 1420-1423 рр., Нешавські статути короля Казимира ІV 1454р.

Як стверджує здобувач у Жалуваній грамоті 1457 р. переважне місце займали норми державного права. Так, йдеться про договірний порядок функціонування влади у державі. Великий князь литовський укладав договір з вищими станами, причому, виходячи з політичної необхідності та доцільності таких договорів, за час його правління їх могло бути декілька. Суть письмового договору полягала в тому, що великий князь "милостиво одарював" шляхетну знать привілеями, щоб заохотити її на віддане служіння йому у майбутньому. І нарешті, Жалувана грамота 1457 р. урівнювала в правах: а) шляхту Великого князівства Литовського з польською; б) православну знать з католицькою; в) православне духівництво з католицьким (духовні прелати). Як свідчить аналіз документа, світська влада у Великому князівстві Литовському посідала панівне становище. Великий князь литовський закріплював за княжатами, рицарями, шляхтичами і боярами феодальне право добровільного від'їзду за межі держави, яке було розповсюджене у деяких країнах Західної Європи. Це - одна з основних особистих вольностей шляхетських, закріплених на міжконфесійному, загальноземському рівні, що були встановлені ще попередніми привілеями стосовно католицької шляхти.

Іншою важливою особистою шляхетською вольністю було надання, шляхтянкам померлого господаря (дочкам, племінницям, вдовам) права на одруження без згоди великого князя та його намісників. Визначалося також взаємне зобов'язання між великим князем литовським та його безпосередніми васалами Литовських, Руських і Жемонтських земель та всіма іншими підданими про неприйняття у свої володіння сторонніх феодально залежних людей. Крім того, великий князь литовський брав на себе важливі додаткові зобов'язання: зберігати Велике князівство Литовське у попередніх кордонах, по можливості збільшувати його і не надавати чужоземцям у тимчасове чи постійне володіння земель та важливих соціально - політичних привілеїв.

Жалувана грамота 1457 р. стала основним документом для спадкоємців великокняжої влади, які могли доповнювати деякі артикули та додавати нові привілеї до тексту цієї грамоти, не порушуючи попередніх прав. Саме у другій пол. ХV - на поч. ХVI ст.ст. виникає принцип, який діє в українському конституційному праві і донині: "При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод". Щоправда, у литовсько-руському державному праві це правило стосувалось тільки панівного, шляхетського стану. У цьому значенні Жалувану грамоту 1457 р. можна умовно назвати Хартією вольностей знаті Великого князівства Литовського.

У підрозділі 3.2 "Судебник короля Казимира IV 1468 року" характеризується перший кодекс матеріального і процесуального кримінального права на землях Великого князівства Литовського, а саме: дія його у просторі (території) у часі та за колом осіб, структура і зміст, визначається історичне значення.

Здобувач обґрунтовує твердження, що Судебник Казимира IV 1468 р. був першим загальнодержавним збірником матеріального та процесуального кримінального права, який діяв на території всього Великого князівства Литовського, включаючи, крім етнічних литовських, також українські та білоруські землі і князівства.

Джерелами систематизації права при створенні Судебника 1468 р., стали насамперед судові декрети (ухвали) далі правові звичаї, привілеї, Руська правда і Жалувана грамота 1457 р. Думка, що побутувала в історіографії про схожість Судебника 1468 р. і Руської правди, насамперед, викликана близькістю термінології. Однак, проведений нами аналіз заперечує безпосередній вплив Руської правди на Судебник 1468 р. у цій частині. Адже з плином часу звучання певних термінологічних конструкцій усталилося, а зміст змінився.

У дослідженні виділено низку артикулів Судебника 1468 р., які ідентифікуються за окремими галузями права. Так, визначено такі види злочинів як: пограбування, таємне утримання бродяги, порубка лісів, напади на маєтки сусідів ("наїзди"), привласнення знайденого майна іншої особи, "вивід" людей стороннього землевласника у свої маєтки тощо. Процесуальному праву присвячені норми про підсудність у кримінальному судочинстві та про розгляд земельних спорів спеціальними суддями. Положення Судебника 1468 р. передбачають також цивільні позови за спричинення матеріальної шкоди, внаслідок здійснення кримінальних правопорушень.

Зазначається, що, безумовно, Судебник 1468 р. став одним з юридичних регуляторів суспільних відносин та законодавчою основою в боротьбі зі злочинністю у Великому князівстві Литовському. Внаслідок систематизації у Судебнику 1468 р. досить детально визначені положення, започатковані ще у Жалуваній грамоті 1457 р., а саме: про особисту недоторканність феодальної знаті, про її відповідальність тільки перед судом, про покарання, пропорційне до тяжкості здійсненого, про невідворотність та індивідуальність покарання тощо. У Судебнику 1468 р. уперше у вітчизняному праві були в законодавчому порядку закріплені такі правові поняття: кримінальна відповідальність співучасників; семирічний вік, з якого наставала юридична відповідальність; рецидив злочинів тощо. Цей збірник нормативно-правових актів є наслідком систематизації у вигляді простої кодифікації литовсько-руського права.

У підрозділі 3.3 "Уставні земські грамоти другої половини XV - початку XVI століть" як зразки місцевих конституційних хартій, аналізуються збірники земського права окремих земель Великого князівства Литовського.

У другій пол. XV - на поч. XVI ст.ст., одночасно з систематизацією загальноземського литовсько-руського права, відбувається процес упорядкування права окремих земель Великого князівства Литовського. Наслідком цього стало ухвалення низки місцевих нормативних актів, які в історіографії дістали назву Уставних земських грамот або земських уставів. За своєю суттю це були загальностанові закони землі - своєрідні земські конституційні хартії. Вони надавалися центральною владою, як на заклик начебто всіх мешканців землі ("вся земля Витебская"), так і на вимогу представників пануючого стану ("вся шляхта Кіевская") або за проханням окремих авторитетних осіб ("владыка Смоленскій Іосифъ"). Проте, певною мірою вони стосувалися інтересів всього населення. Здобувач об'єднує їх в одну групу як тотожні акти місцевих систематизацій за однаковими джерелами права, структурою і формою.

Здобувач перераховує всі відомі сучасній науці Уставні земські грамоти другої половини ХV - початку XVI століть, що були надані владою землям Великого князівства Литовського. Передусім виділяються: " "Уставная королевская грамота жителямъ Витебской области", 16 липня 1503 р; "Уставная подтвердительная грамота жителямъ Кіевской области", 8 грудня 1507 р.; "Уставная королевская грамота жителямъ Волынской области", серпень 1509 р.; "Уставная подтвердительная грамота жителямъ Полоцькой области", 23 липня 1511 р.; "Уставная подтвердительна грамота жителямъ Кіевской области", 1 вересня 1529 р. Аналіз тексту цих земських конституційних хартій свідчить, що їх основними джерелами були місцеві правові звичаї та привілейні листи, даровані попередніми великими князями цим землям, збірники загальноземських законів (Статут Владислава ІІ 1420 1423 р. р., Жалувана грамота 1468 р., Судебник 1468 р.), норми міського права та декрети судово-адміністративних органів.

Об'єктивна необхідність систематизації місцевого права виникла після ліквідації удільного князівського управління з широкими автономними функціями та в процесі централізації влади у Великому князівстві Литовському в другій половині XV століття. Проте за відсутності всеохоплюючих загальнодержавних законодавчих збірників центральна влада змушена була ще тривалий час зберігати партикуляризм у земському праві окремих земель і далі підтверджувати лояльний принцип "... мы старины не рушаемъ, а новины не вводимъ".

Характеризуючи структуру Уставних земських уставних грамот здобувач відмічає, що вони мають однакову внутрішню побудову, відрізняючись тільки кількістю артикулів. Всі вони складаються з трьох частин: вступу, основного змісту та закінчення. За формою вираження припису норми основної частини поділяються на уповноважуючи (правоустановчі), зобов'язуючі та заборонні. При створенні Уставних земських грамот нормотворцями великокняжої канцелярії застосовувалась така сама законодавча техніка, що і підготовці проектів Жалуваної грамоти 1457 р. і Судебника 1468 р.

Розглядаючи земські устави за характером змісту здобувач зазначає, що вони надавали мешканцям окремих земель важливі конституційні права перш за все у сфері місцевого управління та охороні володінь і прибутків, а також гарантували свободи православного віросповідування, місця проживання і пересування, рівність підданих за національною ознакою тощо.

Обґрунтовується твердження, що важливе місце в Уставних земських грамотах займали положення про особливості судоустрою і судочинства. Так в деяких із них чітко визначалася підсудність у кримінальному судочинстві державних старост та місцевих судів, встановлювався спільний розгляд справ воєвод разом з місцевими мешканцями, вказувалися місця судових засідань та затверджувалися розміри судових зборів тощо.

Зазначається, що норми (в сучасному розумінні) цивільного, сімейно-шлюбного, спадкового, кримінального, процесуального та інших права земських уставів не суперечили актам загальноземського права, а тільки доповнювали й уточнювали їх.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертаційної роботи узагальнені найважливіші наукові результати дослідження систематизації литовсько-руського права в другій половині XV - на початку XVI століть. Найбільш важливими висновками можна вважати такі:

1. Найважливішим з першоджерел литовсько-руського права є Литовська Метрика - Державний архів Великого князівства Литовського XV-XVIII століть. Матеріали Литовської Метрики Великого князівства Литовського опубліковані в “Актах, относящихся к истории Западной России”, “Актах, относящихся к истории Южной и Западной России”, “Архиве Юго - Западной России”, “Актах, издаваемых Виленской комиссией для разбора древних актов” та інших збірниках давніх документів.

2. Дослідження систематизації литовсько-руського права як у дореволюційній, так і в радянській історіографії відзначається заангажованістю, схематизмом та фрагментарністю. Дореволюційні російські науковці здебільшого вважали право Великого князівства Литовського складовою частиною історії загальноросійського права. Радянські історики держави і права підходили до всіх проблем, пов'язаних з литовсько-руським правом, з класових позицій і включали його вивчення до історії держави і права СРСР.

3. Систематизація литовсько-руського права була викликана насамперед позитивними економічними змінами у Великому князівстві Литовському, поступовим перетворенням феодальних маєтків на ринкові господарства, що були орієнтовані на товарно-грошові відносини. Активізується процес урбанізації, підвищення ролі міст в економічному і культурному житті суспільства та інше. Все це потребувало юридичного оформлення та охорони власності взагалі і земельної безпосередньо, у першу чергу, шляхетської, церковної та міської. Окремих привілеїв для цього вже було не достатньо, їх потрібно було систематизувати у нові загальноземські нормативно-правові акти, враховуючи при цьому давні правові звичаї і традиції населення всіх земель держави.