Аграрні перетворення в областях українських Карпат (друга половина 60-х рр. ХХ – початок ХХІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М. П.ДРАГОМАНОВА

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

07.00.01 - історія України

Аграрні перетворення в областях українських Карпат (друга половина 60-х рр. ХХ - початок ХХІ ст.)

Жулканич Неля Михайлівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії та філософії історії Інституту філософської освіти і науки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор Дробот Іван Іванович, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, директор Інституту філософської освіти та науки, завідувач кафедри історії та філософії історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Даниленко Віктор Михайлович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу історії України другої половини ХХ ст.; доктор історичних наук, професор Марусик Тамара Володимирівна, Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, проректор з науково-педагогічної і навчально-виховної роботи; доктор історичних наук, професор Плющ Микола Романович, Київський міський педагогічний університет імені Бориса Грінченка, професор кафедри історії України і методики викладання історичних дисциплін

Захист відбудеться “26” січня 2010 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.053.02 у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова за адресою: 01601 м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, 01601 м. Київ-30, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано “22” грудня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т. А. Стоян

1. Загальна характеристика роботи

аграрний карпатський історичний господарювання

Актуальність теми. Дослідження історії розвитку аграрних перетворень в українському селі в сучасних умовах є надзвичайно актуальним, оскільки нинішні зміни форм господарювання в сільському господарстві за своїми масштабами і радикальністю великою мірою співзвучні з соціально-економічними трансформаціями, які відбувалися в аграрній сфері України в 1960-1990-ті рр. ХХ ст. Сучасне реформування аграрного сектора незалежної України потребує врахування історичного досвіду. Вивчення проблем аграрної сфери дозволить визначити конкретні кроки і заходи, які сприяли б відродженню галузі та її соціальної сфери. Ретельний аналіз і наукове узагальнення здобутків та прорахунків попередніх років щодо аграрних перетворень сприятиме розробці більш раціональної аграрної політики держави.

Дослідження історії аграрного господарювання завжди мали важливе значення, оскільки культура й філософія українців формувалися під впливом землеробських традицій. У радянський період нашої історії проблеми сільського господарства Української РСР вивчалися тільки як складова частина народногосподарського комплексу СРСР, без достатнього урахування специфічних особливостей господарювання українського села. Нині вивчення еволюції аграрних відносин в Україні потребує нових підходів з урахуванням історичного розвитку окремих регіонів країни, ментальності населення, специфіки реформування сільських територій. Найменше уваги, на нашу думку, дослідники приділяли вивченню аграрної історії областей Українських Карпат з другої половини ХХ ст., що було обумовлено відвертим ігноруванням проблем розвитку західного регіону.

Окремі причини невирішеності аграрних проблем сьогодення сягають своїм корінням у недалеке минуле, що зумовлює необхідність вивчення та глибокого аналізу досвіду попередніх аграрних перетворень, які здійснили неабиякий вплив на розвиток аграрних відносин регіону в цілому та окремих його областей, тоді як спеціального, комплексного дослідження зазначених проблем в українській історіографії ще немає. Поглиблене вивчення основних факторів регіональної аграрної політики держави дає можливість комплексно розкрити перспективи, форми, етапи та особливості еволюції аграрних відносин в українському селі, показати їх взаємозв'язок і взаємозалежність з характером аграрних реформ.

Що стосується Карпатського регіону, до якого входять Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька області, то він характеризується малоземеллям, високою густотою населення, тяжінням селян до приватної власності. Крім природних та географічних спільних рис, зазначені області Українських Карпат об'єднує також спільне історичне минуле.

Таким чином, наукова значущість проблеми та її недостатнє вивчення і зумовили вибір теми дослідження “Аграрні перетворення в областях Українських Карпат (друга половина 60-х рр. ХХ - початок ХХІ ст.)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у відповідності до тематичного плану науково-дослідної роботи Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова “Дослідження проблем гуманітарних наук” та досліджуваної наукової проблеми кафедри історії та філософії історії Інституту філософської освіти і науки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова “Державницьке, економічне, суспільно-політичне життя та освіта в Україні ХХ-ХХІ ст.” Тему дисертації затверджено Вченою радою Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (протокол № 4 від 22 грудня 2005 р.).

Метою дисертаційного дослідження є аналіз трансформацій в аграрній сфері областей Українських Карпат у другій половині 60-х рр. ХХ - на початку ХХІ ст., з'ясування суті аграрної політики радянського керівництва щодо Української РСР, механізмів та наслідків її реалізації в республіці, а також аграрної політики незалежної України; динаміки соціальних перетворень у регіоні.

Для реалізації поставленої мети визначено такі завдання:

§ вивчити сучасний стан наукової розробки досліджуваної проблеми;

§ проаналізувати джерельну базу дослідження; ввести в науковий обіг нові архівні матеріали, що дозволить об'єктивно проаналізувати еволюцію аграрних відносин у регіоні;

§ розкрити історичні передумови аграрних перетворень в Україні у середині ХХ ст.; проаналізувати напрями аграрного господарювання в областях Українських Карпат другої половини 60-х - 70-х рр. минулого століття;

§ дослідити тенденції розвитку карпатського села у 1980-х роках; вивчити і узагальнити досвід розв'язання продовольчої проблеми в першій половині 1980-х рр., наслідки реалізації Продовольчої програми для республіки та держави;

§ виявити закономірності й тенденції здійснення аграрної та земельної реформ за роки незалежності України, визначити особливості їх реалізації в Карпатському регіоні;

§ узагальнити досвід європейських країн-сусідів регіону щодо здійснення аграрних перетворень в умовах ринкової економіки; вивчити можливості використання цього досвіду в регіоні Українських Карпат;

§ проаналізувати трансформаційні процеси в соціальній сфері карпатського села в досліджуваний період, причинно-наслідкові чинники та динаміку;

§ сформулювати практичні рекомендації щодо вдосконалення аграрних відносин у регіоні з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду розвитку аграрної сфери.

Об'єктом дисертаційного дослідження є українське село, зокрема функціонування аграрної сфери областей Українських Карпат, соціальні аспекти і розвиток сільських територій регіону в другій половині 60-х рр. ХХ - на початку ХХІ ст.

Предметом дослідження є аграрні перетворення в областях Українських Карпат у другій половині 60-х рр. ХХ - на початку ХХІ ст.

Територіальні межі дослідження визначаються областями Українських Карпат (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька області), які об'єднує спільне історичне минуле, природно-географічне положення та умови виробництва. Регіон розташований на крайньому заході України й межує з Молдовою, Польщею, Румунією, Словаччиною та Угорщиною. Його площа становить 9,4% території України, тобто 56,6 тис. кмІ, з населенням 6119,7 тис. осіб (13% населення України), в тому числі сільського 3144,1 тис. осіб (51,3% від загальної кількості населення регіону) (дані 2005 р.).

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від другої половини 60-х рр. ХХ - до початку ХХІ ст. Нижня межа стала початком задекларованого березневим (1965 р.) пленумом ЦК КПРС нового етапу аграрної політики в державі. Проголошувався комплексний розвиток аграрного сектора економіки: посилення спеціалізації, концентрації, інтеграції агропромислового виробництва; впровадження економічних механізмів господарювання; реорганізація органів управління АПК - зокрема створення Держагропрому СРСР та його підрозділів на місцях; здійснення низки заходів соціального характеру.

Верхня межа даного дослідження обумовлена прагненням автора дослідити перебіг аграрних перетворень у регіоні в пострадянський період, розглянути заходи щодо зміни структури та утвердження нових форм господарювання в агропромисловому комплексі, здійснити в історичному зрізі порівняльний аналіз трансформації аграрних відносин у різні періоди аграрної історії держави. У другій половині 1990-х рр. в Україні було прийнято значну кількість національних програм і проектів щодо розвитку аграрної сфери, термін виконання яких завершувався 2005 р. Зокрема, це Національна програма розвитку сільськогосподарського виробництва України на період 1996-2005 рр., Національна програма відродження села на 1995-2005 рр., Програма інформатизації агропромислового комплексу, Національна програма розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села на 1999-2010 рр. Тому, на нашу думку, доцільним є аналіз їх реалізації та впливу на подальший розвиток аграрної сфери села.

У процесі роботи було використано комплекс методів дослідження: загальнонаукові (абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, моделювання, порівняння, системний метод, метод прогнозування та ін.) та історичні методи (порівняльно-історичний, ретроспективний, історико-ситуаційний та стадіально-регіональний).

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають у тому, що:

– Вперше з позицій історизму та наукової об'єктивності в регіональному зрізі, на фоні загальнонаціональних тенденцій:

§ комплексно проаналізовано основні аспекти розвитку аграрної сфери в областях Українських Карпат у другій половині 60-х рр. ХХ - на початку ХХІ ст.;

§ введено в науковий обіг нові неопубліковані архівні джерела;

§ на основі архівних матеріалів, аналізу історіографії проблеми досліджено структуру сільськогосподарського виробництва, особливості реформування аграрного сектора карпатського села, функціонування соціально-побутової та соціально-культурної сфери сільських територій регіону.

– Доповнено й поглиблено аналіз причинно-наслідкових зв'язків у здійсненні аграрних реформ у радянський період та процесу реформування і утвердження нових форм власності й господарювання в аграрній сфері карпатських областей незалежної України, а саме:

§ розкрито в історичному плані сутність трансформаційних процесів та динаміку змін у характері виробничих відносин в агропромисловому комплексі, утвердження нових організаційно-виробничих структур у сільському господарстві на сучасному етапі;

§ узагальнено досвід реформування аграрної сфери і земельних відносин у постсоціалістичних країнах - Угорщині, Польщі, Словаччині, Румунії - та вивчено можливості його адаптивного використання;

§ обґрунтовано соціальну спрямованість перетворень в агарній сфері як основний критерій результативності аграрної політики.

– Подальший розвиток отримало:

§ висвітлення регіональних особливостей аграрного господарювання в областях Карпатського регіону другої половини 60-х рр. ХХ - початку ХХІ ст.;

§ визначення шляхів практичної реалізації теорії аграрних перетворень та соціальної спрямованості новітньої аграрної політики країни як основного критерію перспективного розвитку сільських територій.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати дисертаційного дослідження, теоретичні узагальнення, практичні висновки щодо передумов та реалізації аграрних перетворень, формування соціально-виробничого укладу карпатського села можуть бути основою подальшої поглибленої наукової розробки проблем аграрної історії. Основні положення та висновки дисертаційної роботи можуть бути корисними для управлінських структур та органів місцевого самоврядування при визначенні ними шляхів удосконалення державної регіональної політики щодо розвитку сільських територій та переорієнтації її на підпорядкування інтересам селян; результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі у вищій школі, для підготовки узагальнюючих праць з історії українського селянства.

Особистий внесок здобувача у спільних публікаціях полягає в дослідженні аграрних перетворень в областях Українських Карпат у другій половині 60-х рр. ХХ ст. - початку ХХІ ст. У колективній монографії “Сільське господарство України - від минулого до сьогодення” здобувачем здійснено ретроспективний аналіз розвитку аграрної сфери Закарпаття (С.74-105). В колективній монографії “Транскордонне співробітництво в умовах розширення Європейського Союзу на Схід” автором досліджено історію розвитку транскордонного співробітництва аграрних підприємств Закарпаття (С.105-139) та напрямки активізації транскордонного співробітництва з прикордонними регіонами сусідніх країн (С.280-291). У брошурі “Соціальний розвиток карпатського села (1965-1990-ті рр.)” (співавтор Дробот І.І.) авторським є архівне забезпечення дослідження соціальних проблем карпатського села та аналіз засад формування виробничо-соціального укладу і розвитку сільських територій регіону в 1965-1990 рр.). У співавторстві надруковано чотири праці: у статті “Розвиток аграрних відносин в Угорщині (1965-1990 рр.) (співавтор Лендєл М.А.) авторським є дослідження історичних аспектів аграрних перетворень в Угорщині в 1960-1990 рр. У статті “Особливості аграрного господарювання в Карпатському регіоні (1990-2003 рр.)” (співавтори Лендєл М.А., Газуда М.В.) авторським є обґрунтування напрямів господарювання різноукладних аграрних підприємств регіону. В статті “Досвід реалізації аграрних реформ в окремих країнах ЦСЄ та можливості його використання в Україні” (співавтор Дробот І.І.) авторським є дослідження результатів аграрних реформ в Угорщині та Польщі й можливостей використання зарубіжного досвіду в Україні. В статті “Перспективи інтеграції аграрного сектора України до Спільної аграрної політики ЄС: проблеми і перспективи” (співавтор Лендєл М.А.) авторським є дослідження проблемних аспектів формування нової аграрної політики України в контексті принципів Спільної аграрної політики ЄС.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження апробовано на Міжнародному науковому семінарі “Кайндлівські читання” (Чернівці, 2006, 2007, 2008), Міжнародній науково-практичній конференції “Сталий розвиток Карпат: сучасний стан та стратегія дій” (Львів, 2006), VІ Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій конференції (Чернівці, 2007), VІІ Міжнародному симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, 2008), Міжнародній науковій конференції “Одеські читання: актуальні проблеми історії, археології та етнології Північного Причорномор'я” (Одеса, 2009), ХІХ Міжнародній конференції “Історія релігій в Україні” (Львів, 2009), VІІ Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 140-річчю заснування першого українського культурно-освітнього товариства на Буковині “Руська бесіда” (1869-1940 рр.) (Чернівці, 2009), Міжнародній конференції “Румунсько-українські відносини: історія, сучасність” (Румунія, м. Сату-Маре, 2009), Науковому семінарі “Проблеми дослідження стародавньої та сучасної історії Верхнього Потисся” (Ужгород, 2006), Третіх Курасівських читаннях “Влада і суспільство в сучасній Україні: механізми взаємодії” (Київ, 2007), ІІІ науковій конференції молодих учених “Проблеми підвищення господарювання на макро- і мезоекономічному рівнях” (Одеса, 2008), звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу НПУ імені М. П. Драгоманова і Ужгородського національного університету та отримали схвалення на засіданні кафедри історії та філософії історії Інституту філософської освіти і науки НПУ імені М. П. Драгоманова.

Матеріали дисертації використані при підготовці третього тому колективної монографії “Сільське господарство України - від минулого до сьогодення”, присвяченої 75-річчю Української Академії Аграрних Наук (Київ, 2006), та колективної монографії “Транскордонне співробітництво в умовах розширення Європейського Союзу на Схід” (Ужгород, 2006).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в індивідуальній монографії (23,72 друк. арк.), у двох колективних монографіях та брошурі (авторські - 5,0 друк. арк.), у 26 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях України (22 одноосібні), загальним обсягом 23,2 друк. арк. (з яких 21,8 - авторські), 14 - в матеріалах конференцій.

Структура роботи обумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається зі вступу, п'яти розділів (17 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури. Повний обсяг дисертації 451 сторінок, з них 360 основного тексту. Список використаних джерел та літератури налічує 929 найменувань.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми, хронологічні та територіальні рамки, мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, наукова новизна, практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію одержаних результатів, публікацій та структуру роботи.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” проаналізовано та узагальнено сучасний стан розробки обраної для дослідження проблеми, обґрунтовано методи, використані для виконання поставлених завдань, розкрито тенденції розвитку вітчизняних досліджень сільських територій у радянський час і в умовах незалежної України.

Аналіз праць вітчизняних істориків засвідчив їх значний інтерес до проблем українського села. Праці, написані до проголошення незалежності України, відзначалися винятковим позитивізмом. Поодинокі спроби звернути увагу на недоліки в розвитку сільського господарства не торкалися основ аграрних відносин, автори не намагалися віднайти й проаналізувати причини негараздів у розвитку сільськогосподарського виробництва. Поза увагою дослідників залишалися питання впливу людського фактора на розвиток аграрного виробництва, зацікавленості селян у результатах своєї праці, поглиблення демографічної кризи, висвітлення побутового життя селян, релігійного фактора та ряд інших. У 1990-х рр. з'явилися праці, які з позицій нових історичних підходів і трактувань розглядали питання розвитку аграрної сфери України. В них аналізуються історичні передумови формування нових виробничих відносин в українському селі.

Результати найзмістовніших історико-економічних, теоретичних і науково-практичних досліджень у галузі сільського господарства, вивчення проблем, які стосуються аграрної історії держави, присутні і в науковому доробку економістів-аграрників. У своїх працях вони часто висвітлюють розвиток сільського господарства з позицій історизму.

Питання розвитку аграрних перетворень в областях Українських Карпат також привертали увагу дослідників. Є ряд праць, які стисло аналізують розвиток сільського господарства регіону в цілому чи окремих його галузей, хоча аграрні відносини в другій половині ХХ ст. в територіальному зрізі висвітлено недостатньо. Розвиток аграрної сфери західноукраїнського села побіжно висвітлено в узагальнюючих працях з історії України, в яких автори лише опосередковано торкалися окремих аспектів аграрних відносин регіону. Серед цих робіт привертають увагу монографії С. М. Тимченка. Автор чи не вперше порушує питання необхідності врахування у процесі вивчення аграрних відносин: регіональних особливостей окремих областей, зумовлених історичними, економічними, соціальними і демографічними відмінностями; спеціалізації, що склалася історично, відповідно до природно-кліматичних умов; історичних традицій аграрного господарювання. Важливою для нашого дослідження є праця С. П. Павлюка, в якій ідеться про історичні традиції аграрного господарювання в Україні, зокрема в Карпатському регіоні. Дотримуючись принципу історизму, дослідник розкриває і обґрунтовує сутність технологічних процесів в аграрному виробництві з виділенням регіональних особливостей вирощування сільськогосподарських культур в Україні.

Аналізуючи праці, присвячені аграрній історії західних земель України, приходимо до висновку, що вона вивчалася в радянський час спорадично. Західна Україна привертала увагу, як правило, в річниці возз'єднання західних земель з УРСР для того, щоб наголосити на перевагах радянської системи господарювання. Західні області України об'єднували в історичних дослідженнях через близькість географічного розташування та в силу того, що майже одночасно були приєднані до УРСР 1939 р. Проте області Українських Карпат вирізняються серед західних областей України зональною специфікою, відмінністю природно-кліматичних умов, особливостями здійснення аграрних перетворень, історичним минулим, що не знайшло належного обґрунтування в історичній літературі.

Серед окремих монографій, написаних у радянський період і присвячених західноукраїнському селу, слід назвати колективні праці, присвячені 40 та 50-річчю возз'єднання Західної України з радянською Україною. В окремих статтях, на конкретному фактичному матеріалі, аналізувалися зміни в кількісному та освітньому рівні підготовки кадрів сільськогосподарської інтелігенції західних областей республіки. Окремі аспекти соціальних та культурно-освітніх процесів висвітлювалися в мажорних публікаціях партійно-радянських функціонерів. Безумовно, вищезазначені праці написано на основі ідеологічних переконань, які домінували в суспільстві завдяки партійно-номенклатурному тиску. Проте за умов критичного осмислення ці праці дають можливість сучасним дослідникам об'єктивніше відтворити суперечливий, а деколи і драматичний етап історії селянства Українських Карпат другої половини ХХ ст.

У різні роки написано праці, які висвітлюють деякі сегменти розвитку сільського господарства та соціальної сфери села в окремих областях Українських Карпат. Проте поза увагою авторів залишилися питання спеціалізації та механізації сільського господарства, аналіз соціальних наслідків господарювання, вирішення завдань продовольчого забезпечення населення та демографічних проблем сільських територій регіону.

Реформування аграрного виробництва, трансформаційні процеси селянського укладу в областях Українських Карпат, проблеми соціально-економічного розвитку сільських територій у роки становлення державності України стали предметом висвітлення науковцями регіону в ряді монографічних видань, переважно економічного спрямування. Проте слід віддати належне авторам, які розглядають економічні перетворення на селі з урахуванням історичних передумов, що склалися в контексті державотворчих процесів Української держави.

Низка важливих аспектів проблеми, зокрема етнополітичного, економічного та соціального розвитку українського села, досліджували науковці у дисертаціях: докторських - О. П. Григоренко, М. М. Вівчарик, Г. Г. Кривчик, В.П.Михайлюк, С. С. Падалка, С. М. Тимченко; кандидатських - Н. Б. Гончарук, Н.М.Кисіль, К. І. Левчук, О. А. Кузнєцов, А. М. Середа. Зокрема, В. П. Михайлюк здійснив у дисертаційній роботі аналіз значної кількості історичних та економічних праць з питань розвитку аграрної сфери України, опублікованих у 1970-1990 рр. Ґрунтовно досліджено розвиток сільського господарства України в період 1960-1980-х рр. у роботі С. С. Падалка. С. М. Тимченко визначив історичні чинники демографічного занепаду українського села. Дисертаційна робота Г. Г. Кривчик присвячена дослідженню процесів соціального розвитку українського села в 1960-1980-х рр. ХХ ст.

Підсумовуючи огляд історіографії питання, можна констатувати, що більша частина праць, написаних у 1960-80-х рр. та на початку 1990-х, переважно однобічно-позитивістськи характеризувала здійснювані заходи аграрної політики КПРС. В окремих публікаціях йшлося і про прорахунки в керівництві аграрним виробництвом, виявлялися негаразди розвитку села, однак проаналізувати глибинні причини їх існування автори, із зрозумілих причин, не наважувалися. З середини 1990-х рр. публікуються праці, які вже містять більш об'єктивний аналіз ситуації в сільському господарстві України. Автори висвітлюють негативні наслідки функціонування колишньої адміністративно-командної системи, постійного втручання адміністративних органів держави в керівництво аграрною сферою, результатами чого стали руйнація та занепад села.

Стосовно розкриття проблем аграрних перетворень в областях Українських Карпат зазначимо, що й нині відсутні спеціальні праці з цієї проблематики. Наявні на сьогодні роботи не дають повної картини історичних етапів еволюції аграрних відносин у карпатському селі другої пол. ХХ - поч. ХХІ ст. Більше уваги дослідженню цих питань приділяли й приділяють учені-економісти. Поза увагою істориків залишалося широке коло проблем життя села, зокрема дослідження соціальних аспектів, результатів та регіональних особливостей аграрних реформ, здійснених у 1965-1990-х рр. минулого століття на теренах Українських Карпат.

У розділі здійснено аналіз джерел, що стали базою для вивчення визначеної проблеми. Джерельна база роботи - передусім неопубліковані архівні документи, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Центрального державного архіву вищих органів управління та влади України, Державних архівів Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької областей. Вони, в переважній більшості, вводяться до наукового обігу вперше.

З матеріалів Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО) нами опрацьовано фонди Центрального Комітету Комуністичної партії України (Ф.1); з фондів Центрального державного архіву вищих органів управління і влади України - документи Ради Міністрів Української РСР (Ф.Р-2), Міністерства сільського господарств (Ф.Р-27), Центрального статистичного управління при Раді Міністрів УРСР (Ф582), Міністерства освіти УРСР (Ф.166), Міністерства охорони здоров'я УРСР (Ф.342), Головного управління газового господарства республіки (Ф.4335). Зазначені фонди містять доповідні записки, листи, звіти та інші документи, що стосуються розвитку аграрної сфери досліджуваного періоду України в цілому та в розрізі областей зокрема.

Матеріали фондів висвітлюють заходи з підготовки кадрів для сільського господарства, якісний склад голів колгоспів та радгоспів, головних спеціалістів аграрних господарств Карпатського регіону, здобутки і прорахунки у зміцненні економіки господарств гірських та передгірних районів Карпат, розвиток у регіоні підсобних підприємств і промислів з метою задіяння наявної надлишкової робочої сили у виробничий процес. Знаходимо також дані аналізу стану запровадження гарантованої оплати праці та зростання грошових надходжень селян від участі у громадському виробництві в сільськогосподарських підприємствах областей Українських Карпат. Окремі справи, які тривалий час зберігалися під грифами “для службового користування”, “таємно”, поряд з традиційними позитивними оцінками містили і критичні матеріали щодо тих чи інших аспектів загального стану розвитку карпатського села.

Проте центральні архіви не містять достатньої інформації з розвитку сільського господарства карпатських областей, хоча, згідно з радянською практикою, всі документи дублювалися і повинні були передаватися в центральні архіви. В державних архівах областей Карпатського регіону нами опрацьовано фонди обласних комітетів Комуністичної партії України, обласних виконавчих комітетів рад народних депутатів, обласних управлінь сільського господарства, відділів народної освіти та охорони здоров'я (до 1991 р.). Саме в них концентрується партійно-урядова та поточна документація органів управління народним господарством, в тому числі аграрним сектором, ділове листування, головні відомості щодо проблем функціонування сільських територій.

Важливим джерелом з історії соціально-економічного розвитку села є різноманітний статистичний матеріал. З опублікованих матеріалів нами використано союзні, республіканські та обласні статистичні щорічники за відповідні роки, а також галузеві статистичні збірники. Їх достовірність іноді викликає сумніви через надто поширену в радянську добу практику приписок, свідомого завищення різних кількісних показників. Тож у процесі дослідження автор намагався критично підходити до аналізу опублікованого цифрового матеріалу і при можливості перевіряти, порівнювати його з іншими (архівними) джерелами та публікаціями в засобах масової інформації. Опрацьовано також опубліковані офіційні партійні та державні документи, постанови Пленумів ЦК КПРС та ЦК КПУ, Ради Міністрів СРСР, Закони України та Укази Президента України, які стосуються теми, а також збірники документів. Важливим джерелом для дослідження стала преса. Матеріали з розвитку сільськогосподарського виробництва 1960-1980-х рр. знаходимо в газетах “Правда”, “Известия”, “Сельская жизнь”, “Радянська Україна”, “Правда Украины”, “Колгоспне село” та у значній кількості обласних і районних видань. У незалежній Україні законодавчі акти та матеріали щодо розвитку аграрної сфери публікують газети “Урядовий кур'єр”, “Дзеркало тижня”, “Сільські вісті”, “Селянська спілка”, “Закарпатська правда”, “Село і люди”, “Селянин” та інші. Усі вказані джерела мають важливе значення для правильного трактування історичних змін, що відбулися в карпатському селі впродовж зазначеного періоду.

З розпадом Радянського Союзу та здобуттям Україною незалежності вітчизняні історики зіткнулися з необхідністю критичного переосмислення минулого. У цьому зв'язку постала найбільш складна для розв'язання в сучасній історичній методологічній науці проблема - проблема методу.

Методологічні основи пізнання історії ґрунтуються на діалектичному підході до подій минулого. Серед цих основ - принципи історизму, науковості, об'єктивності, всебічності. Згідно з принципом історизму, еволюцію аграрних відносин у дисертаційній роботі досліджено поетапно та з погляду їх становлення і розвитку в сільській місцевості Карпат. Кожне явище проаналізовано крізь призму конкретного досвіду історії, при цьому зберігаючи причинні зв'язки між різними явищами й подіями. Явища аграрної історії карпатського села розглянуто у взаємозв'язку з іншими, визначаючи їхнє місце в системі суспільних відносин регіону зокрема та держави в цілому. Дотримання принципу об'єктивності вимагає чіткого обґрунтування закономірності, неупередженої оцінки перебігу процесів аграрних перетворень. Досягти цього, на нашу думку, вдалося спираючись на численні опубліковані факти, архівні джерела з історії карпатського села.

До методів дослідження еволюції аграрних перетворень, використаних у процесі написання дисертаційної роботи, слід віднести загальнонаукові, які використано на емпіричному і теоретичному рівнях дослідження, серед них: абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, моделювання, порівняння, системний метод, метод прогнозування та ін. У процесі дослідження використано також специфічні історичні методи, серед яких: порівняльно-історичний, ретроспективний, історико-ситуаційний та стадіально-регіональний. Порівняльно-історичний метод дозволив здійснити аналіз формування аграрних відносин у досліджуваний період і допоміг визначити характер та напрями їх розвитку. Порівняння еволюції аграрних відносин у різні періоди дозволило проаналізувати характер їх формування, виявити окремі риси, яких зазначені відносини набували чи втрачали в процесі розвитку. Використання вищевказаних методів дозволило здійснити аналіз формування аграрних відносин у досліджуваний період, визначити характер та напрями їх розвитку, оцінити здобутки та прорахунки аграрного господарювання.

Отже, історіографічний огляд з досліджуваної теми дає підстави констатувати, що проблеми формування і становлення аграрно-виробничих і соціально-економічних відносин у карпатському селі впродовж десятиліть привертали і продовжують привертати увагу дослідників. Водночас процеси еволюції цих відносин, їх соціальної складової, ще не стали предметом спеціального дослідження. У процесі підготовки дисертаційної роботи опрацьовано матеріали 14 фондів двох центральних і чотирьох регіональних архівних установ та понад 800 архівних справ.

Другий розділ “Аграрне господарювання в областях Карпатського регіону у другій половині 60-х - 70-х рр. ХХ ст.” розкриває історичні передумови, сутність та наслідки аграрних перетворень середини 1960-х і напрями аграрного господарювання в регіоні у 1970-х рр.

У розділі визначено історичні чинники, що зумовили необхідність проведення чергових аграрних реформ у другій половині ХХ ст. Відзначено, що впродовж сторіч західноукраїнські землі в різні періоди перебували у складі кількох іноземних держав. Здійснення будь-яких реальних аграрних перетворень у регіоні залишалося неможливим через короткочасність державності.

Із встановленням у 1939 р. радянської влади на території Західної України (крім Закарпаття та Буковини) швидкими темпами було проведено примусову колективізацію. Аналогічні соціалістичні перетворення щодо аграрної сфери було здійснено в Північній Буковині та на Закарпатті, які ввійшли до складу радянської України відповідно 2 серпня 1940 р. та 29 червня 1945 р. Як наслідок, до початку 1950 р. 98,7% орної землі регіону зосередилося в колгоспах.

Здійснена земельна реформа 1945 р. на Закарпатті, згідно з Постановою Народної Ради Закарпатської України, фактично вперше закріпила право власності селянина на землю, однак не виправдала сподівань селянства щодо вільного господарювання на власній землі. Суцільна колективізація 1946-1950 рр. не сприяла швидкому піднесенню сільського господарства регіону і не могла привести селянство до заможного життя.

Необхідність проведення чергових реформ в аграрній сфері України у другій половині 60-х рр. минулого сторіччя була зумовлена неефективністю попередніх перетворень на селі. В період “хрущовської відлиги” (1954-1964 рр.) у державі продовжувало домінувати необдумане експериментаторство в сільському господарстві. З іншого боку, постійні ініціативи М.С.Хрущова в економіці в цілому та в аграрній сфері зокрема надзвичайно виснажували сільське господарство. В областях Українських Карпат приріст валової продукції сільського господарства всіх категорій становив у 1958-1965 рр. 0,8% (по УРСР - 3%).

У зв'язку із складним становищем у сільському господарстві радянське керівництво намагалося вивести галузь із системної кризи. Аналіз стану справ у сільському господарстві країни було зроблено на березневому (1965 р.) пленумі ЦК КПРС, який окреслив завдання піднесення сільського господарства та підведення під нього міцної економічної основи, ліквідації відмінності між містом і селом, перетворення сільськогосподарської праці в різновид індустріальної, створення максимально сприятливих умов для всебічного розвитку особистості.

Історики, аналізуючи зміни господарювання на селі, вважають період після березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС та квітневого (1965 р.) пленуму ЦК КПУ новим етапом у розвитку сільського господарства. Дійсно, пленуми намітили курс на сталий та прискорений розвиток галузі, хоча наслідки чергової аграрної реформи були неоднозначні. Сільське господарство України продовжувало розвиватися в умовах функціонування командно-адміністративної, тоталітарної системи управління. Село розглядалося як сировинний придаток індустрії, полігон для апробації своєї господарської та соціальної політики. Реальної, виваженої аграрної політики як у Радянському Союзі, так і в Українській РСР не було вироблено.

Об'єктивні економічні закони господарювання не працювали, декларований новий порядок планування, розвиток товарних відносин, кооперації та виробничої демократії на селі, запровадження гнучкої цінової, податкової та кредитної політики так і не було втілено в життя, основне ж - адміністративно-примусові принципи та методи керівництва - залишалося пріоритетним.

Виробництво сільськогосподарської продукції в областях Українських Карпат у середині 60-х рр. здійснювали 1109 колективних та державних аграрних підприємств, що становило 10,2% від їх загальної кількості в Україні. Згідно з даними офіційної статистики, показники аграрного виробництва в регіоні в середині 1960-х рр. були нижчі, ніж середньореспубліканські. Підвищення закупівельних цін сприяло зростанню вартості основних виробничих фондів, збільшенню прибутків господарств. Проте через подорожчання запасних частин, нафтопродуктів, будівельних матеріалів, збільшення відрахувань до фондів пенсійного забезпечення та соціального страхування господарства втрачали чотири п'ятих своїх доходів.

У 1970-х рр. в УРСР здійснювалися глобальні програми механізації, меліорації та хімізації аграрної галузі. Для областей Українських Карпат актуальними були питання меліорації земель, адже близько 40% наявних сільськогосподарських угідь регіону потребувало осушення. На меліоративне поліпшення сільгоспугідь витрачалися значні кошти. Однак здійснити меліоративні роботи в необхідному обсязі в карпатських господарствах не дозволяла нестача спеціальної техніки, будівельних матеріалів, кваліфікованих кадрів. У цілому впродовж 1965-1970 рр. площа осушених земель у регіоні зросла на 10,9%, зрошуваних - на 27%. Проте вже до середини 1970-х рр. третина осушених земель потребувала реконструкції через неналежний догляд за дренажними мережами.

Програма механізації передбачала насичення сільськогосподарського виробництва технікою, а згодом - реалізацію ідеї комплексної механізації. Для передгірних та гірських господарств областей Українських Карпат проблемним залишалося забезпечення їх технікою, пристосованою до роботи на гірських схилах, а також досягнення високого рівня концентрації тракторів у господарствах. Втілити в життя ідею комплексної механізації сільського господарства не вдалося. Впродовж десятиліть механізація сільського господарства в регіоні мала локальний характер, вона стосувалася лише окремих операцій, а переважна частина виробничих процесів, як і раніше, виконувалася вручну.

Підключення колгоспів та радгоспів до державних енергосистем привело до швидкого зростання енергетичних потужностей у сільському господарстві. В колгоспах Карпатського регіону споживання електроенергії зросло в 1,6-1,9 раза.

Здійснені заходи з меліорації, електрифікації та механізації аграрного виробництва до певної міри позитивно вплинули на результати господарювання. За період восьмої п'ятирічки (1966-1970 рр.) основні виробничі фонди колгоспів та радгоспів регіону зросли у півтора раза, дещо збільшилася валова продукція сільського господарства. Проте, підвищення закупівельних цін на продукцію сільського господарства призвело до зростання цін на продукцію промисловості, що стримувало піднесення аграрного виробництва.

Більш раціональному веденню господарювання мала сприяти здійснювана в кінці восьмої п'ятирічки спеціалізація та концентрація сільськогосподарського виробництва карпатських областей, що вимагало створення міцної промислової бази аграрної сфери. В регіоні 1973 р. функціонувало 28 міжгосподарських об'єднань із виробництва сільськогосподарської продукції. Цього ж року було збудовано п'ять міжколгоспних комбікормових заводів, однак їх потужностей не вистачало. Процеси спеціалізації аграрного виробництва зумовили також необхідність збільшення капіталовкладень в розвиток інфраструктури обслуговуючих галузей.

В областях Українських Карпат налічувалася значна кількість економічно відсталих колгоспів, розташованих у гірській і передгірній підзонах. Найбільше їх було в Закарпатській області - 98, Івано-Франківській - 92 та в Чернівецькій - 19. У постановах ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР, кінця 1960-х рр., для подолання відставання економічно слабких господарств було визначено ряд завдань: упровадження внутрігосподарського розрахунку, гарантованої оплати праці, зміцнення кадрами, забезпечення гірських колгоспів технікою і обладнанням для подальшого розвитку допоміжних підприємств і промислів. Однак передбачені заходи мали незначний вплив на зміцнення економіки відсталих колгоспів гірських районів Карпат, оскільки, частина з них залишилася не реалізованою. До того ж, зростала собівартість виробництва.

Для господарств Карпатського регіону з хронічним сільським перенаселенням, надлишком робочої сили та наявністю необхідної сировини важливе значення мав розвиток підсобних підприємств та промислів. У регіоні в 1970-х рр. один працездатний колгоспник упродовж року в середньому був зайнятий не більше 198 днів проти 290 по УРСР. У гірських районах цей показник становив у середньому 173 дні, або 59,5% річного фонду робочого часу. Низький рівень використання трудових ресурсів був зумовлений передовсім сезонністю сільськогосподарського виробництва.

Були допущені також істотні прорахунки в напрямку спеціалізації і концентрації виробництва, особливо у тваринництві, слабкою залишалася інвестиційно-фінансова діяльність як колгоспів, так і державних сільгосппідприємств. Сільське господарство регіону виявилося не готовим до процесів прискореної спеціалізації та концентрації, що призвело до збільшення виробничих витрат, погіршення системи управління, руйнування цілісності сільськогосподарської праці та деформації соціальної інфраструктури села.

Таким чином, як засвідчує ретроспективний аналіз, селянське питання в областях Українських Карпат не було розв'язано ні урбаріальними реформами, ні скасуванням кріпацтва, ні через насильницький процес колективізації в перші роки радянізації, ні шляхом проведення аграрних реформ в наступні післявоєнні роки.

Аграрне виробництво регіону в 1960-1970-х рр. відзначалося окремими успіхами, які не могли суттєво вплинути на стабілізацію галузі. Причинами такого становища були істотні прорахунки у використанні землі; хронічна нестача техніки, пристосованої для роботи в умовах Карпат, матеріальних, фінансових ресурсів; низький рівень використання трудових ресурсів, неефективне управління аграрним сектором. Сільське господарство в досліджуваний період функціонувало в умовах командно-адміністративного тиску влади та суцільної централізації управління, що негативно впливало на його розвиток.

Окремі організаційно-економічні заходи з боку партійних і радянських управлінських органів щодо підвищення рівня виробництва і рівня життя сільських трудівників не мали вагомої віддачі. Досягти запланованих обсягів сільськогосподарського виробництва в досліджувані роки не вдалося, що було зумовлено відсутністю ініціативи та самостійності у вирішенні організаційних питань керівництвом господарств, незацікавленістю працівників у результатах виробництва.

У третьому розділі “Карпатське село у 1980-1990-х рр.” автором досліджено динаміку аграрних змін у 1980-х рр., зусилля центральної і місцевої влади розв'язати продовольчу проблему та здійснення аграрної реформи в регіоні в 1990-х рр.

У розділі проаналізовано управлінські проблеми, напрями та наслідки аграрного господарювання у 1980-х рр. Сільське господарство традиційно продовжувало забезпечувати потреби населення в продовольстві та промисловості в сировині. Управління ж сільським господарством залишалося жорстко централізованим. Проблеми галузі невпинно зростали.

Змінити стан справ в аграрній сфері мали Продовольча програма СРСР та республіки на період до 1990 р. Прийнята 1982 р. програма визначала завдання активізації розвитку агропромислового комплексу, які є актуальними і на сьогодні. Відзначалося, що курс на ефективність аграрного виробництва вимагає одночасного прискореного розвитку галузей, пов'язаних із транспортуванням, переробкою і зберіганням сільськогосподарської продукції.

Одним із напрямів реалізації програми було визнано вдосконалення управління, планування та економічне стимулювання галузі, упорядкування оплати праці селян. У 1980-х рр. рівень доходів за працею робітників радгоспів становив 81%, а колгоспників - 63% заробітної плати робітників та службовців у промисловості. У складних умовах сільськогосподарського виробництва гірської зони Карпат оплата була на 31% нижчою порівняно з лісостеповою зоною.

У державі не існувало передумов для успішної реалізації Продовольчої програми та втілення в життя декларованих в рамках “перебудови” завдань. Основні причини - задекларовані заходи не були підкріплені економічними важелями; відчуження від землі безпосередніх виробників сільськогосподарської продукції - селян; незацікавленість колгоспників результатами своєї праці (незважаючи на незначне підвищення оплати праці); неефективне використання значних капіталовкладень у сільське господарство; недостатній рівень механізації сільськогосподарського виробництва; невідповідність закупівельних цін витратам виробництва; несумісність жорсткої централізації із самостійною і творчою ініціативою місцевих органів влади, “переваги” соціалістичної планової економіки з розвитком економічної самостійності та ініціативою господарств; неефективне землекористування.

Продовольча криза кінця 1970 - початку 1980-х років змусила владні структури здійснити заходи щодо чергового стимулювання розвитку особистих підсобних господарств населення. Ці господарства виробляли в регіоні на середину 1980-х рр. близько 47,3% валової продукції сільського господарства (по республіці 28%). Але найбільшими виробниками продовольчого фонду країни залишалися колгоспи і радгоспи. В досліджувані роки в областях Українських Карпат не відбулося суттєвих зрушень у виробництві сільськогосподарської продукції. Вирішити проблему продовольчої безпеки країни завдяки втіленню Продовольчої програми не вдалося.

1982 року в рамках чергової зміни системи управління аграрною сферою на місцях - в областях та районах було створено агропромислові об'єднання (РАПО). Організаційно об'єднуючи колгоспи, радгоспи, підприємства і організації “Сільгоспхімії”, “Сільгосптехніки”, меліоративні й агросервісні організації РАПО були покликані забезпечити комплексний розвиток аграрного сектора і управління на місцях. Проте цього не відбулося насамперед через збереження відомчої підлеглості більшої частини структурних складових АПК республіканським та союзним органам. Створення РАПО призвело до збільшення кількісного апарату управлінців. В областях Українських Карпат управлінський апарат в аграрній сфері зріс упродовж 1980-1990 рр. на 2,2%.

Починаючи з 1985 р., в черговий раз були задекларовані докорінні перетворення, перебудова економічних відносин на селі. Вони передбачали надання керівникам господарств ширшої самостійності, участь селян в управлінні виробництвом, урізноманітнення форм господарювання: підряд, оренда, створення агрофірм, агрокомбінатів, кооперативів у рамках функціонуючих господарств. Завершилась економічна реформа 1985 р. переведенням підприємств і організацій агропромислового комплексу на повний госпрозрахунок та самофінансування. Це мало певні позитивні результати. Проте відносини власності в своїй основі не зазнали змін, тому корінного перелому не відбулося.

Із майже 1,5 тис. економічно слабких та збиткових господарств республіки, в середині 1980-х рр., понад 300 функціонувало в Карпатському регіоні, де ґрунтово-кліматичні умови визначають більш високий рівень затрат на одиницю продукції. Середня рентабельність таких господарств становила лише 3,4%.

Черговою спробою відновлення в селянина відчуття господаря землі було впровадження у 1980-х рр. в колгоспах та радгоспах колективного підряду. До кінця 1987 р., згідно з офіційною статистикою, 92,2% працівників аграрної сфери регіону працювало за методом колективного підряду. Насправді ж цей показник був утричі нижчим. Перехід до нових форм організації праці здійснювався формально, тому не забезпечив зростання сільськогосподарського виробництва. Формальним характером відзначалося і впровадження орендних відносин. Як результат, у Карпатському регіоні 1990 р. валової сільськогосподарської продукції було вироблено на 4% менше, ніж 1988 р. до запровадження орендних відносин. Спроби поєднання командно-адміністративних методів керівництва аграрною сферою з елементами ринкових відносин виявилися неефективними. Проте, оренда, не змінюючи форм власності, підготувала передумови для подальших змін форм організації виробництва.

Зіставляючи рівень розвитку сільськогосподарського виробництва регіону 50-х і 80-х рр. ХХ ст., слід визнати певні позитивні зрушення. Згідно з офіційною статистикою, урожайність зернових в областях Українських Карпат зросла в порівнянні з 1958 р на 64,7% у 1989 р. (по республіці на 52,2%). Збільшилися середньорічні показники виробництва продукції тваринництва, овочівництва, надоїв молока. Проте темпи зростання виробництва не відповідали обсягам капіталовкладень у сільське господарство. Лише за 1980-1985 рр. капіталовкладення становили 410 млн. крб., основні виробничі фонди колгоспів і радгоспів зросли за вказаний період на 35% у порівнянні з попереднім п'ятиріччям, тоді як середньорічний обсяг валової продукції зріс лише на 1%.

Отже, ефективність сільськогосподарського виробництва в господарствах областей Українських Карпат упродовж досліджуваного періоду залишалася недостатньою, низькою була врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тваринництва. Не повністю використовувалися можливості для розвитку підсобних підприємств і промислів, спеціалізація та концентрація виробництва здійснювалася без належного врахування регіональних особливостей та прорахунків попередніх років. Постійне втручання в діяльність колгоспів та радгоспів представників державних і партійних структур регіону, їхній диктат стосовно термінів агротехнічних робіт, ініціювання частих кадрових змін через недовіру до спеціалістів господарств та інші непопулярні кроки об'єктивно сприяли повільному занепаду сільського господарства. Аграрна сфера потребувала масштабного реформування.