Близькосхідна політика Росії: місія М.М. Муравйова, 1832–1833 рр.

Як наслідок, 15 липня 1832 р. було офіційно оприлюднене позицію Росії щодо турецько-єгипетського конфлікту. Значний масштаб та гострий характер кризи у сукупності зі складною міжнародною ситуацією в Європі змусили Петербург вдатися до перевіреного часом засобу встановлення більш повного російсько-турецького порозуміння - відправки до Константинополя та Олександрії спеціальної напівофіціальної місії під керівництвом генерала М. М. Муравйова з тим, щоб, з одного боку, схилити Мухамеда Алі до примирення з султаном, а з іншого - сприяти, у разі потреби, здійсненню офіційного звернення Порти до російського уряду по військову допомогу. Характер підготовки цієї місії, а також зміст першопочаткових завдань, що їх отримав Муравйов від Нессельроде та Миколи І свідчить про те, що останні, з одного боку, добре розуміли виключність моменту для укріплення власного впливу на Близькому Сході, а з іншого - надавали досить великого значення можливим на цьому шляху перешкодам, зокрема - позиції європейських держав.

Підрозділ 3.2. "Прибуття М. М. Муравйова до Константинополя та початок переговорів з Портою" присвячено аналізу першого етапу реалізації російської миротворчої місії. Прибувши до Константинополя, Муравйов під час офіційного прийому, який відбувся 23 грудня 1832 р., Муравйов повідомив турецьких міністрів про мету свого візиту та передав реїс-ефенді (голові турецького МЗС) Екіф-паші копію листа Миколи І до султана. Також було офіційно оголошено про готовність царя направити чорноморський флот на допомогу туркам за першою їх вимогою.

Однак демарш Муравйова у Константинополі не досяг безпосереднього успіху. Підозрілість турків до намірів одвічного ворога - Росії, у сукупності з активною протидією представників Великобританії, та, особливо, Франції, які усіляко намагались переконати Махмуда ІІ у небезпеці звернення до Росії, пропонуючи натомість гіпотетичне посередництво власних урядів у розв'язанні конфлікту мали наслідком те, що перша конференція з міністрами Порти була безрезультатною: турки вдалися до "одвічного принципу" османської дипломатії - зволікання. Наявність же серед оточення султана досить впливової антиросійської партії не дозволяла Муравйову сподіватися у найближчому майбутньому не тільки на офіційне звернення турецьких керівників по допомогу до Росії, але й на формальний дозвіл на проведення переговорів з Мухамедом Алі.

Різке загострення ситуації в столиці Османської імперії, що було пов'язано із розповсюдженням чуток про про цілковиту поразку турецької армії під Кон'єю (яка сталася 21 грудня) змусило Муравйова діяти більш рішуче - протягом 28-30 грудня він провів декілька зустрічей із сераскіром та реїс-ефенді, внаслідок яких домігся офіційного дозволу на самостійні дії в Єгипті. Зволікати далі було небезпечно, і 4 січня 1833 р. російський генерал відбув морем до Олександрії, відклавши виконання першої частини місії на майбутнє.

У підрозділі 3.3. "Переговори М. М. Муравйова з Мухамедом Алі та припинення бойових дій" охарактеризовано особливості реалізації російським генералом другої мети миротворчої місії.

Прибувши до Єгипту 13 січня 1833 р., Муравйов вже наступного дня домігся аудієнції у Мухамеда Алі. Однак реалізація зазначеної мети становила досить складне завдання. Добре обізнаний як у скрутному становищі султана, так і байдужості до цього становища європейських держав, Мухамед Алі аж ніяк не був схильний до угамування свої амбіцій, докладаючи усіх зусиль для нейтралізації натиску з боку Росії. Так, він намагався утягнути Муравйова до тривалих переговорів, розраховуючи, що за цей час єгипетська армія встигне захопити Константинополь, внаслідок чого можна буде поставити Росію перед фактом, що вже відбувся.

Розуміючи усю небезпеку такого розвитку подій, Муравйов змінив тактику переговорів, вдавшись до прямих погроз військового втручання Росії на боці султана. На другій аудієнції у Мухаммеда Алі, що відбулася 16 січня, російський генерал в ультимативній формі повторив вимоги Миколи І до паші. Ультиматум справив належне враження на єгипетського правителя, який одразу ж, у присутності Муравйова, видав наказ про негайне припинення воєнних дій. 2 лютого цей наказ досяг штабу єгипетської армії, яка знаходилася вже у містечку Кютах'я та готувалась до безпосереднього штурму Константинополя. Отже, другий етап місії Муравйова виявився набагато більш успішним - безпосередню загрозу падіння Османської імперії було усунено, і 23 січня 1833 р. він вирушив до Константинополя.

Підрозділ 3.4. "Повернення М. М. Муравйова до Константинополя та укладення Кютахійської угоди" присвячено висвітленню участі голови миротворчої місії у кінцевому врегулюванні першого турецько-єгипетського конфлікту.

Незважаючи на те, що реалізація першого завдання місії - забезпечення офіційного звернення Порти по російську допомогу - майже співпала з поверненням Муравйова до османської столиці, він добре розумів, що досягнуте ним ще не значило ані завершення конфлікту, ані підкорення паші султану. Французька дипломатія докладала усіх зусиль, щоб, з одного боку, змусити Мухамеда Алі скасувати свій наказ від 16 січня, а з іншого - схилити султана до значних територіальних поступок на користь єгипетського паші. За таких умов головну увагу Муравйова з моменту його повернення до Константинополя і до прибуття перших російських десантних військ, що сталося 4 квітня 1833 р., займала допомога султану й Порті у дотриманні послідовної лінії поведінки у зв'язку із офіційно оголошеним проханням.

З цього моменту, як удається, починається новий і завершальний етап миротворчої місії М. М. Муравйова у Константинополі - забезпечення російської військової присутності аж до кінцевого врегулювання турецько-єгипетського конфлікту та відведення єгипетських військ за демаркаційну лінію, що мала бути визначена майбутньою угодою. Муравйову вдалося організувати чітку взаємодію між російськими та турецькими військами, і, навіть, сумісні навчання та військові огляди. Діяльність Муравйова на посаді фактичного командувача константинопольського гарнізону була суттєвим фактором, що прискорив підписання 5 травня 1833 р. Кютахійської угоди, яка позначила собою не тільки кінцеве врегулювання конфлікту між султаном та пашею, але й остаточне виконання головних цілей російської миротворчої місії.

У висновках підведені підсумки дисертаційного дослідження.

Проблема визначення майбутнього Османської імперії набула окремого місця у близькосхідній політиці Росії наприкінці XVIII ст. та була пов'язана з активізацією південного напрямку імперської експансії останньої. При цьому головною умовою прийняття курсу на підтримання цілісності султанських володінь для Росії було повне або часткове розв'язання її ключових імперських завдань на Близькому Сході. Змінюючись залежно від характеру міжнародної обстановки в Європі, цей курс набув найбільшого розвитку у кінці 20-х - на початку 30-х рр. ХІХ ст., коли Росія, реалізувавши нагальні імперські потреби та досягнувши значної переваги над Англією та Австрією у впливі на Близькому Сході, остаточно перейшла до тактики цілковитого збереження існуючого стану речей в Османській імперії. Найбільш яскраво принципи нової османської політики Петербурга було продемонстровано під час першого серйозного інциденту, який похитнув Османську імперію - єгипетської кризи 1831-1833 рр.

Формальність підтримки, що її надавала туркам Великобританія, легкість, з якою Франція нещодавно придбала Алжир та амбіції Мухаммеда Алі не давали Миколі І ґрунтовних підстав для подальшого сподівання на збереження Османської імперії у колишніх кордонах, чи то у колишньому статусі. Перспектива ж розподілу османської спадщини зовсім не приваблювала Росію, адже царський уряд добре розумів, що з плином часу все більше поступався своїм західноєвропейським конкурентам за темпами економічного та військового розвитку, а отже - і в можливості ефективного опанування своєї майбутньої долі у цій спадщині. Більш того, перетворення володінь султана на конгломерат територій, підконтрольних англійцям та французам, навряд чи відповідав міркуванням безпеки південних кордонів Росії. За таких умов у Петербурзі твердо вирішили безпосередньо взяти участь у подальшій долі Османської імперії, уникаючи, разом з тим, безпосереднього втручання.

Останнє було цілком зрозуміле - збереження принципу статус-кво стосовно Османської імперії за умов існування всередині останньої відкритого збройного конфлікту, який, до того ж, знаходився у центрі уваги європейських держав, становило для Росії досить складне завдання. Безпосереднє військове чи дипломатичне втручання у конфлікт могло викликати серйозну протидію з боку Великобританії та Франції. До того ж, для здійснення такого втручання необхідне було офіційне звернення Порти до Росії за військовою допомогою. Останнє було навряд чи можливе через існування при султанському дворі досить сильної антиросійської партії, позиції якої підтримувались англійським та французьким дипломатичними представниками у Константинополі. Саме тому будь-які спроби форсувати зазначену ситуацію справедливо розглядались у Петербурзі як такі, що могли не тільки серйозно зашкодити впливу Росії на Близькому Сході, але й призвести до її дипломатичної ізоляції в Європі.

Логічним наслідком дій, що їх здійснив російський уряд, була відправка спеціальної напівофіціальної місії М. М. Муравйова до Константинополю та Олександрії з тим, щоб, з одного боку, схилити Мухамеда Алі до примирення з султаном, а з іншого - сприяти, у разі потреби, здійсненню формального звернення Порти до російського уряду по військову допомогу. Як показав подальший розвиток подій, обраний курс цілком себе виправдав - внаслідок успішного виконання М.М.Муравйовим своєї місії було не тільки припинено турецько-єгипетське протистояння, що врятувало Османську імперію, але й укладено дуже вигідний для Росії Ункяр-Іскелесійський договір.

Виконання М.М.Муравйовим миротворчої місії можна розділити на кілька етапів. Єдиним досягненням першого етапу (21 грудня 1832 р. - 4 січня 1833 р.) було отримання Муравйовим формального дозволу Порти на проведення переговорів з Мухамедом Алі. Наступний етап місії, який розпочався з прибуттям Муравйова до Єгипту 13 січня 1833 р., був набагато більш успішним - внаслідок складних переговорів з єгипетським правителем російський генерал домігся припинення збройної фази конфлікту, що сталося 16 січня. Повернення Муравйова до Константинополя, що сталося 7 лютого 1833 р., позначило собою завершення запланованої у Петербурзі програми його місії, оскільки в цей момент він майже одночасно отримав повідомлення про успішне виконання обох його першопочаткових завдань - єгипетські війська, які на той час вже досягли Кютах'ї, зупинились за наказом Мухамеда Алі, а реїс-ефенді офіційно звернувся до Бутєнєва із проханням надіслати не тільки чорноморську ескадру, але й корпус російських військ для захисту Константинополя.

Протягом лютого-березня 1833 р. Муравйов, по суті, відігравав другорядну роль, лише допомагаючи Бутєнєву утримувати султана і Порту в рамках послідовної лінії поведінки у зв'язку із офіційно оголошеним проханням, що з одного боку, могло б привести до успішного розв'язання конфлікту, а з іншого - дозволило б реалізувати інтереси російського уряду в цьому процесі.

4 квітня 1833 р., коли до Босфору прибули перші російські десантні війська, можна вважати початком третього етапу миротворчої місії - забезпечення російської військової присутності аж до кінцевого врегулювання турецько-єгипетського конфлікту. Остаточне ж врегулювання конфлікту між султаном та пашею (5 травня 1833 р.) позначило собою кінцеве виконання головних цілей місії генерал-лейтенанта М. М. Муравйова, оскільки завдання документальної фіксації піднесення російського впливу на Близькому Сході було покладене вже на іншого виконавця - професійного дипломата графа О. Ф. Орлова, який й уклав 8 липня 1833 р. терміном на 8 років дуже вигідний для Росії Ункяр-Іскелесійський договір.

У зв'язку з цим, уявляється можливим заключити, що місія генерал-лейтенанта М. М. Муравйова до Константинополя та Олександрії була важливою складовою російської миротворчої ініціативи у турецько-єгипетському конфлікті. Здійснена за умов досить жорсткої протидії з боку Великобританії та Франції, ця ініціатива дозволила Росії не тільки припинити збройне протистояння всередині Османської імперії і врятувати цього "слабкого сусіда", але й досягти небаченого до цього піднесення власного дипломатичного впливу на Близькому Сході у ХІХ столітті. Однак наступні події довели те, що це був тимчасовий успіх російської дипломатії, досягнення якого виявилося можливим лише за обставин, що склалися. Вже у кінці 30-х рр.. ХІХ ст.. зростаюча неспроможність Росії конкурувати з провідними європейськими державами за рівнем економічного та технологічного розвитку змусила Петербург під час подальшого вирішення Східного питання усе більше приймати до уваги позиції своїх конкурентів. Вочевидь це було продемонстровано спочатку під час розв'язання другого турецько-єгипетського конфлікту (1839-1841 рр.), а згодом - у ході Кримської (Східної) війні 1853-1856 рр. У подальшому російська дипломатія зробила чимало для відновлення власного впливу в Константинополі, однак повторити успіх 1833 р. їй так і не вдалося.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Волкова Є. С. Зовнішня політика Росії на Близькому Сході у другій чверті ХІХ ст.: деякі історіографічні аспекти // Матеріали міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених "Актуальні проблеми новітньої історії". 23 листопада 2006 р. - Луганськ: СНУ, 2006. - С. 16-17.

Волкова Є. С. Місія генерал-лейтенанта М.М.Муравйова до Константинополя та Олександрії у 1832-1833 рр. та її вплив на розв'язання першої турецько-єгипетської кризи // "Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин": Статті і матеріали. Вип.3. / Під ред. М. С. Бур'яна та І. В. Грицьких. - Луганськ: Альма Матер, 2007. - С. 23-27.

Волкова Є. С. Місія генерал-лейтенанта М. М. Муравйова до Константинополя та Олександрії в 1832-1833 рр.: цілі та результати // Вісник ЛНПУ. Історичні науки. - Луганськ, 2007. - №4(121). - С. 11-21.

Волкова Є. С. Початок першої турецько-єгипетської кризи (1831-1833 рр.) та позиція Росії // Вісник ЛНУ. Історичні науки. - Луганськ, 2008. - №15(154). - С. 23-32.

Волкова Є. С. Проблема інтегрітету Османської імперії та зовнішня політика Росії на Близькому Сході наприкінці XVIII - у першій третині XIX ст. // Вісник ЛНПУ. Історичні науки. - Луганськ, 2007. - №23(139). - С. 14-28.

Волкова Є. С. Проблема формування політики статус-кво стосовно Османської імперії у правлячих колах Росії (кінець XVIII - перша третина XIX ст.) // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Актуальні питання вітчизняної, світової історії та історії науки: пошуки, роздуми, знахідки". 24-25 квітня 2008 р. - Луганськ: СНУ, 2008. - С.16-18.

АНОТАЦІЇ

Волкова Є. В. Близькосхідна політика Росії: місія М. М. Муравйова, 1832-1833 рр. ? Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 ? Всесвітня історія. ? Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. ? Харків, 2009.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню одного з малодосліджених аспектів близькосхідної політики Росії - місії генерал-лейтенанта М. М. Муравйова до Константинополя та Олександрії у 1832-1833 рр.

Головну увагу в дисертації приділено вивченню особливостей підготовки та реалізації миротворчої місії під керівництвом М. М. Муравйова, яка мала на меті якомога швидше припинити конфлікт між турецьким султаном Махмудом ІІ і його могутнім бунтівним васалом - єгипетським правителем Мухамедом Алі та зберегти цілісність "слабкого сусіда" Росії - Османської імперії.

Аналіз джерел дозволив зробити висновок про те, що втручання у складний близькосхідний конфлікт через відправку напівофіціальної миротворчої місії, за обставин, що склалися, було для правлячих кіл Росії чи не єдиним засобом забезпечити власні стратегічні інтереси на Близькому Сході, оскільки успішне виконання М. М. Муравйовим своїх завдань дозволило не тільки зберегти інтегритет Османської імперії, але й закласти основи для укладення Ункяр-Іскелесійської угоди, яку справедливо можна розцінювати як найвище піднесення впливу Росії у справах Близького Сходу за весь час існування Східного питання.

Ключові слова: Росія, Східне питання, зовнішня політика, міжнародні відносини, миротворча місія, М. М. Муравйов, Османська імперія, Єгипет, турецько-єгипетський конфлікт, Константинополь, Олександрія, Санкт-Петербург.

Волкова Е. В. Ближневосточная политика России: миссия Н. Н. Муравьева, 1832-1833 гг. ? Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 ? Всемирная история. ? Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. ? Харьков, 2009.

Диссертация посвящена комплексному исследованию одного из малоизученных аспектов ближневосточной политики России - миссии генерал-лейтенанта Н. Н. Муравьева в Константинополь и Александрию в 1832-1833 гг.

Вследствие активизации южного направления имперской экспансии России, в ее ближневосточной политике в конце XVIII в. самостоятельное значение приобретает проблема сохранения статус-кво в Османской империи, переживавшей глубокий кризис. При этом для России главным условием принятия политического курса, направленного на поддержку целостности владений Порты, было полное, либо частичное, разрешение ее ключевых имперских задач на Ближнем Востоке. Изменяясь в зависимости от характера международной обстановки в Европе, подобный курс достиг наивысшего развития к началу 30-х гг. ХІХ в., когда Россия, реализовав насущные имперские задачи, и достигнув значительного преимущества над другими европейскими державами во влиянии на Ближнем Востоке, окончательно перешла к политике сохранения интегритета Османской империи.

Основное внимание в диссертации уделено изучению особенностей подготовки и реализации миротворческой миссии под руководством Н. Н. Муравьева, имевшей целью скорейшее прекращение конфликта между турецким султаном Махмудом ІІ и его могущественным мятежным вассалом Мухаммедом Али, который поставил под угрозу территориальную целостность "слабого соседа" России - Османской империи.

Осуществлен анализ основных мотивов, которыми руководствовались в Петербурге в процессе принятия решения относительно способа вмешательства в турецко-египетский конфликт, определены степень и характер влияния на этот процесс внешних факторов, в частности, позиции других великих держав - Великобритании, Франции, Австрии, выделены основные этапы миротворческой миссии под руководством Н. Н. Муравьева.

Анализ источников позволяет сделать вывод о том, что в сложившихся обстоятельствах вмешательство в ход сложного международного конфликта посредством отправки полуофициальной миротворческой миссии было для правящих кругов России едва ли не единственным способом обеспечить свои стратегические интересы на Ближнем Востоке. Успех данного предприятия позволил не только сохранить интегритет Османской империи, в которой российская дипломатия уже пользовалась доминирующим влиянием (после подписания Адрианопольского мира 1829 г.), но и заложить основы для Ункяр-Искелесийского соглашения. Подписание этого договора справедливо можно расценивать как достижение Россией беспрецедентной степени влияния в делах Ближнего Востока за все время существования Восточного вопроса.

Ключевые слова: Россия, Восточный вопрос, внешняя политика, международные отношения, миротворческая миссия, Н. Н. Муравьев, Османская империя, Египет, турецко-египетский конфликт, Константинополь, Александрия, Санкт-Петербург.

Volkova E. S. Russia's Near East Policy: the mission of N. N. Muravieff, 1832-1833. ? Manuscript.

The Dissertation for scientific degree of a candidate of historical sciences, specialty ? 07.00.02 ? World History. ? V. N. Karazin Kharkiv National University. ? Kharkiv, 2009.

The thesis is devoted to a complex study of scantily explored aspect of Russia's Near East policy - the mission of general-lieutenant N. N. Muravieff to Constantinople and Alexandria in 1832-1833.

The main attention of the thesis is given to the study of peculiarities of the process of preparation and realization peacemaking mission carried by N. N. Muravieff. The main aim of mission was to provide the prompt termination of the conflict between the Turkish sultan Mahmoud II and his powerful mutinous vassal Mehemet Ali, to preserve thus integrity of the “weak neighbor” of Russia - the Ottoman Empire.

The researcher came to a conclusion that it was only one way to provide Russian strategic interests in the Near East to interfere directly in the course of this conflict by means of semiofficial peacemaking mission. The success of Muravieff mission gave a chance not only to preserve the territorial integrity of the Ottoman Empire, but to laid the basis of the treaty of Unkiar Skelessi, which could rightly considered to be the highest point of Russian influence in the Near East affairs during the Eastern question existence.

Key words: Russia, the Eastern Question, foreign policy, international affairs, peacemaking mission, N. N. Muravieff, the Ottoman Empire, Egypt, the Turco-Egyptian conflict, Constantinople, Alexandria, St. Petersburg.

Размещено на Allbest.ru