Купецтво як фактор розвитку промисловості Лівобережної України (60-ті рр. ХІХ ст. – 1914 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

УДК 94 (477.5) «1860 - 1914»

КУПЕЦТВО ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ (60-ті рр. ХІХ ст. - 1914 р.)

Спеціальність: 07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЧУМАК Михайло Михайлович

Луганськ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор

Литвиненко Віталій Федосійович,

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля,

професор кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Темірова Надія Романівна,

Донецький національний університет,

професор кафедри історіографії, джерелознавства,

археології та методики викладання історії

кандидат історичних наук, доцент

Куліков Володимир Олександрович,

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна,

доцент кафедри історії України

Захист відбудеться «29» червня 2009 р. об 11 годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.04 при Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, вул. Ватутіна 1, корпус - 8, аудиторія 309.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-А).

Автореферат розісланий «27» травня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В.Довжук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Українська держава переживає складний період становлення ринкової економіки. За цих умов формування нової господарської еліти викликає значний інтерес до досвіду вітчизняного підприємництва, уособленням якого насамперед було купецтво. Діяльність цього стану є актуальною у зв'язку з визначенням його ролі в економічному й суспільному житті країни. Представники гільдійського купецтва становили саме той торгово-промисловий прошарок суспільства, який активно сприяв формуванню та розвитку промисловості України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Купецтво відіграло помітну роль в економічно-промисловому житті країни, вирізняючись своєю ефективною діяльністю. Щоб піднести виробництво, купці за підтримки влади власним коштом залучались до його повного переоснащення й подальшого розвитку. Особливого розмаху цей процес набув з 60-х рр. ХІХ ст., коли після скасування кріпосного права з'явилась можливість для становлення і розвитку ринкового господарства. Купці, маючи у своєму розпорядженні відповідні кошти, активно залучились до розвитку промисловості.

Актуальність досліджуваної теми зумовлена й відсутністю спеціальних праць, які б узагальнювали участь купецтва щодо розвитку промисловості Лівобережної України названого періоду. Актуальність вивчення досвіду купців по розвитку промисловості підсилюється також кризовою ситуацією, яка склалась нині у виробничому секторі країни. Пропоноване комплексне дослідження прагне об'єктивно розкрити участь купецького капіталу у формуванні розвинутої промисловості краю в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Набутий і узагальнений досвід минулого може в основі своїй слугувати соціально-економічному розвитку сучасної України. Отже, обрана тема дослідження має не лише наукове, а й практичне значення.

Стосовно поняття «купецтво» під ним розуміється соціальний стан, який займався торгівлею за умов „приватної власності на товари”. В Російській державі цей стан остаточно сформувався в другій половині ХVІІІ ст., організаційно поєднавшись у гільдії; наприкінці ХVІІІ - на початку ХХ ст. він об'єднував торговельну та промислову буржуазію. Під поняттям «гільдійське купецтво» розуміється законодавче об'єднання купців у станово-корпораційні товариства (гільдії) за майновим принципом. На українських землях юридичне оформлення гільдійського купецтва як окремого стану відбулося наприкінці ХVІІІ ст. До кінця ХІХ ст. купецтво тут складалось з представників усіх форм та видів підприємницької діяльності. На законодавчій основі вони належали до купецького стану, якщо їх підприємницька справа набувала великого масштабу. Отже, в соціально-економічному відношенні купецтво являлось синонімом великої буржуазії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною комплексної проблеми „Українська еліта в історичному контексті державотворчих процесів та розвитку суспільно-політичної думки”, розроблюваної кафедрами історії України і всесвітньої історії Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (державний реєстраційний номер 0106U000296).

Об'єктом дисертаційного дослідження є купецтво Лівобережної України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Предметом дослідження є підприємницька діяльність купецтва як чинник розвитку промисловості Лівобережної України у пореформений період.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 60-ті рр. ХІХ ст. - 1914 р. Вибір нижньої межі визначається початком реформ 60-70-х рр. ХІХ ст., які значно вплинули на соціально-економічну структуру країни й відкрили шлях до капіталізації промисловості та ринкових відносин. Верхня межа обумовлена початком Першої світової війни та скороченням промислового розвитку у зв'язку з вимогами воєнного часу.

Територіальні рамки дисертаційного дослідження визначаються теренами Лівобережної України й охоплюють за тодішнім адміністративно-територіальним поділом другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Катеринославську, Полтавську, Харківську, Чернігівську губернії.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивченої джерельної бази проаналізувати внесок купецтва у розвиток промисловості Лівобережної України в другій половині ХІХ - початку ХХ ст., визначити і висвітлити специфіку аспектів його виробничої діяльності. Для реалізації названої мети поставлені завдання дослідження:

? проаналізувати ступінь наукової розробки проблеми, її джерельне забезпечення;

? визначити підходи щодо змісту понять „купецтво”, „гільдійське купецтво”;

? дослідити витоки формування, соціальну структуру купецтва, його правовий статус на теренах Лівобережної України;

? обґрунтувати основні причини зростання динаміки залучення купецького капіталу до промислової сфери регіону та надання їй рис прогресивного розвитку в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.;

? окреслити пріоритетні галузі промисловості за участю купецьких капіталовкладень та простежити тенденції їх розвитку;

? узагальнити співпрацю промислового купецтва з провідними вітчизняними й іноземними представниками науково-технічної інтелігенції та висвітлити роль купецького капіталу в розвитку професійної освіти - невід'ємної кадрової складової функціонування промисловості; соціальні заходи купецтва стосовно поліпшення умов життя і праці трудівників підприємств, його доброчинність;

? з'ясувати роль купецтва в забезпеченні прогресивного виробничого стану провідних галузей харчової та легкої промисловості Лівобережної України;

? висвітлити участь купців у розвитку важкої промисловості регіону, виявити форми співпраці у виробничому секторі вітчизняного купецтва з представниками іноземного промислового капіталу;

? сформулювати практичні рекомендації щодо доцільності використання сучасним підприємництвом кращого досвіду, набутого вітчизняним купецтвом в досліджуваний період.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що на основі аналізу джерел, досягнень вітчизняної історичної науки, залучення до обігу нових документів та фактичних матеріалів, автором:

? простежено соціально-правовий статус купецтва та формування його соціально-етнічного складу;

? шляхом порівняльного аналізу виявлені та детально розглянуті основні напрямки заходів купецтва щодо розвитку харчової, легкої, важкої промисловості;

? комплексно досліджена роль купецтва в процесах формування і розвитку індустріального сектора Лівобережної України, матеріально-технічна база найбільших купецьких підприємств, проаналізована їх потужність та продуктивність, вирізнення з поміж інших виробництв;

? спростоване твердження про непослідовний і випадковий характер покращення виробництва вітчизняними підприємцями;

? показано динаміку зростання розвитку досліджуваних галузей за участі купецького капіталу, що, зокрема, заперечує наявну в радянській історіографії точку зору про нібито гальмівну роль вітчизняної підприємницької ініціативи в розвитку промисловості;

? на відміну від названої історіографії, де акцент наголошувався лише на експлуататорській суті класу буржуазії, у дисертації наведені численні приклади організаційно-виробничої участі купців-власників в розвитку підприємств; доведено, що діяльність купецтва - важлива складова в забезпеченні прогресивного виробництва, а його матеріальна зацікавленість і організаційний талант суттєво впливали на тогочасне ринкове господарювання;

? на основі нових підходів та більш об'єктивної оцінки історичної спадщини висвітлені кількісні і якісні соціальні заходи купецтва щодо поліпшення умов життя і праці трудівників промислових підприємств; доброчинності в культурно-освітній сфері;

? проаналізовано правове підґрунтя залучення купецтва до розвитку промисловості, яке свідчило про підтримку державою підприємницької діяльності;

? поряд із провідними представниками купецьких промислових династій в роботі висвітлена і діяльність маловідомих або й невідомих донині купців, які своїм внеском збагатили розвиток виробництва в регіоні;

? автор обґрунтував придатність набутого купецтвом досвіду розвитку промисловості для можливого використання в сучасній Україні, у подоланні кризових явищ.

Окрім цього новизна дисертаційної роботи характеризується залученням до наукового обігу нових архівних матеріалів.

Особистий внесок здобувача полягає у тому, що всі одержані результати дослідження та їх публікація у наукових фахових виданнях виконані автором особисто.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при викладанні загальних курсів з історії України, підготовці навчальних посібників, монографій тощо. Матеріали дисертації слугують підвищенню краєзнавчих знань серед населення, зокрема щодо участі купецтва у розвитку промисловості регіону. На основі використання накопиченого у минулому досвіду є можливість його врахування для покращення сучасної державної політики у галузі промислового підприємництва, залучення нинішньої господарської еліти до вирішення актуальних проблем економічного і соціального розвитку держави. Результати дисертаційного дослідження можуть суттєво сприяти визначенню ролі приватного капіталу в розвитку промислового сектора України, а також допомогти урядовим органам при створенні об'єктивної моделі промислового підприємництва з врахуванням історичного досвіду купецтва.

Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснювалась шляхом обговорення на засіданнях кафедри історії України Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Матеріали результатів дисертаційної роботи доповідалися автором на п'яти наукових конференціях та трьох методологічних семінарах, а саме: Міжнародній науковій конференції „Внесок Донбасу в розвиток вітчизняного промислового потенціалу” (Луганськ, 29-30 листопада 2005 р.), Всеукраїнській науковій конференції „Україна на межі тисячоліть: історія і сучасність” (Луганськ, 24-25 травня 2006 р.), Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених „Актуальні проблеми новітньої історії” (Луганськ, 23 листопада 2006 р.), Міжнародній науковій конференції „Каразінські читання. Історичні науки” (Харків, 20 квітня 2007 р.), Методологічному семінарі „Історія науки і техніки” (Луганськ, 20-21 лютого 2007 р.), Методологічному семінарі „Історія науки і техніки” (Луганськ, 12-13 вересня 2007 р.), Методологічному семінарі „Історія науки і техніки” (Луганськ, 14 січня 2009 р.).

Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження викладені у 6 статтях наукових збірників, що затверджені ВАК України як фахові з історичних наук (одна стаття у співавторстві).

Структура дисертації зумовлена її метою і сутністю проблеми. Складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (177 с. - основний текст), 4 додатків (4 стор.), списку використаних джерел та літератури (39 с., 426 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 220 с.

купецтво промисловість україна лівобережний

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, об'єкт і предмет дослідження, хронологічні та територіальні межі, визначається його мета і завдання, розкриваються наукова новизна і практичне значення, містяться відомості про структуру і обсяг роботи.

Перший розділ - „Стан наукової розробки проблеми, джерела та методологія дослідження” - містить аналіз історіографічного доробку та інших джерел, методологічну основу дисертації.

При розгляді історіографії проблеми автор виходив з того, що діяльність купецтва в розвитку промисловості у названий період виокремлюється у працях дослідників в двох аспектах. Перший стосується загальноприйнятої класифікації: література до 1917 р., публікації радянських часів, сучасні доробки вчених. Водночас зазначається, що історіографічний огляд буде більш доречним за умови його аналізу не лише за хронологічним, але й за проблемним принципом.

В працях, виданих протягом другої половини ХІХ - на початку ХХ ст., цілеспрямоване вивчення діяльності купецтва не розглядалося. Спеціальні праці присвячені купцям України, а тим більше Лівобережжя, в дореволюційній історіографії практично відсутні. В дослідженнях, опублікованих у цей період, проблема купецтва як фактор розвитку промисловості згадується фрагментарно. До них належали насамперед напрацювання А.Ф.Мевіуса, П.Македонського, М.О.Бунге, М.Ю.Цехановського, Д.І.Багалія та Д.П.Міллера, О.Єрманського, Є.С.Лур'є, П.І.Фоміна, К.Сівкова1 тощо. Їх публікації характеризуються відсутністю конкретних висновків та узагальнень стосовно діяльності купців в сфері господарчо-виробничого життя країни. В них деякі аспекти виробничої діяльності купецтва знайшли відображення лише в контексті загального огляду розвитку міст, торгівлі, промисловості, аналізі соціально-економічної історії підприємництва. Спостерігається ігнорування органічного взаємозв'язку між економічними та соціальними процесами, що послаблює наукову цінність цих праць. Окремими виданнями у пореформені десятиріччя вийшли друком праці, присвячені правовому статусу купецтва. Важливу роль тут відіграв історичний нарис І.Я.Рудченка2. Цінність праці полягає у тому, що в ній досить широко використані джерела 60-80-х рр. ХІХ ст. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. з'являються праці про окремих найбільш відомих як на Лівобережній Україні, так і далеко за її межами великих промисловців купецького походження - Алчевських, Харитоненків, Терещенків3. У цих виданнях міститься чималий фактичний матеріал відносно їх підприємницької діяльності на теренах Лівобережжя. Автори в межах своїх завдань проаналізували основні тенденції розвитку купецтвом промисловості регіону. В цілому, характеризуючи дореволюційну історіографію, слід зазначити відсутність в ній більш повного й об'єктивного висвітлення ролі купецтва у розвитку промисловості тогочасного суспільства.

За часів радянської влади з ідеологічних та політичних міркувань дослідження названої проблеми було обмеженим. Виникла радянська історіографія базувалась на марксистсько-ленінській методології й спиралась на теорію суспільно-економічних фармацій. В цей період купецтво вивчалося в руслі соціально-економічного і формаційного підходів. В дослідженнях, що з'явилися в 20-ті рр. ХХ ст. купецтво розглядалося як невід'ємна складова буржуазії4. Однією з ґрунтовних у цьому відношенні стала праця Г.В.Плеханова5, в якій він сформулював залежність світогляду купецтва від розвитку соціально-виробничих відносин. У 30-40-х рр. питання діяльності буржуазії, а отже й купецтва, повністю випали з поля зору досліджень істориків. Праці, які торкались окремих аспектів досліджуваної нами проблеми, носили переважно описовий характер і базувалися на досить вузькій джерельній базі6.

1 Мевиус А.Ф. Будущность горнозаводского дела на Юге России / Мевиус А.Ф. - СПб., 1867. - 264 с.; Македонский П. Донецкий рудно-угольный кряж и необходимость общего развития частной горной промышленности на Юге России / Македонский П. - М., 1869. - 178 с.; Бунге Н.А. Обзор литературы по технической части свеклосахарного производства за 1874 г. / Бунге Н.А. - К., 1874. - 156 с.; Цехановский М.Ю. Исторический обзор свеклосахарной промышленности (1800-1904) / Цехановский М.Ю. - К., 1904. - 268 с.; Багалей Д.И. История города Харькова за 250 лет его существования. 1655 - 1905. / Д.И.Багалей, Д.П.Миллер. - Репринт. изд. - Т. 2. - Харьков, 1993. - 974 с.; Ерманский А. Крупная буржуазия до 1905 года / А.Ерманский // Общественное движение в России в начале ХХ века. - Т. 1. - СПб., 1909. - С.318-348; Лурье Е.С. Организация и организация торгово-промышленных интересов в России / Лурье Е.С. // Труды студентов экономического отделения С.-Петербургского Политехнического института. - 1913. - №13. - С.17-27; Фомин П.И. Горная и горнозаводская промышленность Юга России / Фомин П.И. - Харьков, 1915. - 248 с.; Сивков К. Городская буржуазия 10 лет тому назад / К. Сивков // Голос минувшего. - 1915. - №12. - С.8-19.

2 Рудченко И.Я. Исторический очерк обложения торговли и промыслов в России / Рудченко И.Я. - СПб., 1893. - 146 с.

3 Белов В.Д. А.К. Алчевский. 1835 - 1901. / Белов В.Д. - М., 1903. - 21 с.; Иван Герасимович Харитоненко († 30 ноября 1891 года) / [авт. текста неизвестен]. - Харьков, 1894. - 24 с.; Краткое описание имений наследников Ивана Николовича Терещенко / [авт. текста неизвестен]. - К., 1913. - 35 с.

Вивчення ролі буржуазії активізувалось з середини 50-х - першої половини 60-х рр. ХХ ст. Особливим напрямком історіографії на цьому етапі стало дослідження загальної проблеми - ґенези капіталізму, вивченню провідного прошарку вітчизняної буржуазії7. Цей етап радянської історіографії характеризувався також поверненням дослідників до питань соціально-економічного розвитку України, зокрема на її лівобережній частині8. Починаючи з другої половина 60-х рр. ХХ ст. у радянській історіографії розпочався процес послідовного й систематичного дослідження стану буржуазії періоду капіталізму. З'явилась низка праць, у яких досліджувалися проблеми походження і складу підприємців, їх торгово-промислової політики, нагромадження первісного капіталу тощо9. Участь купецтва у цьому розглядалася як невід'ємна частина названих процесів. Цінними для дослідження стали праці П.Риндзюнського, В.Крутикова, О.М.Боханова10. Вони почали більш відверто досліджувати питання, поставлені науковцями ще на ранніх етапах вивчення вітчизняного підприємництва, нерозривно пов'язаного з купецьким станом.

Таким чином, історична думка радянського періоду щодо наукового висвітлення ролі купецтва та його діяльності пройшла певну еволюцію відповідно до суспільно-політичної ситуації в країні: від розгляду торгово-промислової верстви в складі буржуазії до поступового ототожнення купців як представників окремого стану та початку всебічного дослідження їх життєдіяльності. Проте протягом усього цього періоду спостерігається тенденційність досліджень, що обумовлювалась догмами компартії. Це змушувало дослідників спрямовувати вивчення підприємницького прошарку з позицій експлуататорів мас трудящих. У зв'язку з цим спеціальних досліджень щодо діяльності окремих відомих купців-промисловців і розгляду купецтва як фактору розвитку промисловості крізь призму об'єктивного аналізу не проводилося, оскільки не відповідало основам радянської ідеології.

4 Фомин П.И. Донецкий бассейн / Фомин П.И. - Харьков, 1920. - 286 с.; Цыперович Г. Синдикаты и тресты в России / Цыперович Г. - Петроград, 1920. - 184 с.; Берлин П.А. Русская буржуазия в старое и новое время / Берлин П.А. - М., 1922. - 308 с.; Пажитнов А.К. Очерки по истории рабочего класса на Украине / Пажитнов А.К. - Харьков, 1926. - 248с.

5 Плеханов Г.В. История российской общественной мысли / Г.В. Плеханов // Соч. - Т. 21. - М.-Л., 1925. - 251 с.

6 Воблий К.Г. Економічна географія УРСР / Воблий К.Г. - [5-е вид.]. - Харків - К., 1930. - 256 с.

7 Нифонтов А.С. Формирование классов буржуазного общества в русском обществе второй половины XIX века (по материалам переписей населения г. Москвы в 70-90-е годы XIX в.) / А.С.Нифонтов // Исторические записки. - Т. 54. - М., 1955. - С.339-250; Гиндин И.Ф. Русская буржуазия в период капитализма, ее развитие и особенности / И.Ф.Гиндин // История СССР. - 1963. - №2. - С.43-46.

8 Нестеренко О.О. Розвиток капіталістичної промисловості і формування пролетаріату на Україні в кінці ХІХ - початку ХХ ст. / Нестеренко О.О. - К., 1952. - 286 с.; Бакулев Г.Д. Развитие угольной промышленности Донецкого бассейна / Бакулев Г.Д. - М., 1955. - 310 с. тощо.

9 Гуржій І.О. Україна в системі всеросійського ринку 60 - 90-х років ХІХ ст. / Гуржій І.О. - К., 1968. - 248 с.; Лугова О.І. Міські промислові осередки на Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / О.І.Лугова // УІЖ. - 1971. - №1. - С.182-197; Мельник Л.Г. Технічний переворот на Україні у ХІХ ст. / Мельник Л.Г. - К., 1972. - 248 с.; Лаверычев В.Я. Крупная буржуазия в пореформенной России (1861 - 1900) / Лаверычев В.Я. - М., 1974. - 226 с.; Дерев'янкін Т.І. Промисловий переворот на Україні. Питання теорії і історії / Дерев'янкін Т.І. - К., 1975. - 284 с.; Бовыкин В.И. Динамика промышленного производства в России (1896-1910) / В.И.Бовыкин // История СССР. - 1983. - №3. - С.21-52 тощо.

10 Рындзюнский П.И. Утверждение капитализма в России 1850 - 1880 гг. / Рындзюнский П.И. - М., 1966. - 312 с.; Крутиков В.В. Основные этапы формирования горнопромышленной буржуазии Юга России / В.В.Крутиков // Из истории буржуазии в России. - Томск, 1982. - С.47-63; Боханов А.Н. Торговые дома в России в конце ХІХ - начале ХХ века (численность, структура, состав владельцев) / А.Н.Боханов // История СССР. - 1990. - №4. - С.88-101.

Широке та менш ідеологічно заангажоване вивчення купецтва, пов'язане з шляхами його формування, правовим статусом, торгово-промисловою та соціальною діяльністю розпочалося з 90-х рр. ХХ ст., коли посилюється зміна пріоритетів у суспільстві. Це пояснювалось здобуттям Україною незалежності та намаганням розбудови суспільства європейського типу. Постали питання, відповідь на які слід в значній мірі шукати в досвіді власного минулого. Усе це й обумовило появу значної кількості публікацій, які побіжно або безпосередньо висвітлювали роль купецтва в розвитку господарчо-виробничого життя.

В останні роки участь купецтва в розвитку промисловості розглядається в працях Т.І.Лазанської, Т.В.Ігнатьєвої, О.І.Гуржія11 тощо. Автори висвітлюють купецтво переважно в контексті з'ясування основних етапів розвитку вітчизняної торгівлі й промисловості кінця ХVІІІ - початку ХХ ст. Проте, названі праці ще ототожнюють купців із торговельною та промисловою буржуазією.

Ґрунтовний матеріал з теми нашого дослідження містять публікації О.М.Машкіна, В.Г.Ляшенка, В.В.Олянич, Ю.А.Бєлікова, І.В.Довжука, Р.В.Буравченко12. В них при висвітленні розвитку промисловості на території досліджуваного регіону автори зробили спробу розмежувати складові промислової буржуазії, виділивши з неї, зокрема, купецтво краю як одну з активних груп підприємців. Суттєвий внесок у дослідження купців-промисловців належить Н.Р.Теміровій13. На основі вивчення широкого кола джерел і літератури нею.

11 Лазанська Т.І. Соціальне походження промислової буржуазії України в ХІХ ст. / Т.І.Лазанська // УІЖ. - 1996. - №2. - С.65-73; Ігнатьєва Т.В. Купецтво Правобережної України в кінці ХVІІІ - першій половині ХІХ століття: соціально-економічний аспект / Т.В.Ігнатьєва // Наук. праці Кам'янець-Подільського педагогічного університету. Іст. науки. - Т. 11. - Кам'янець-Подільський, 2003. - С.172-179; Гуржій О.І. Деякі проблеми становлення купецького стану в Україні / Гуржій О.І. - К., 2004. - 80 с. тощо.

12 Машкін О.М. Історія зародження та розвитку акціонерних об'єднань в сільськогосподарському машинобудуванні України (ХІХ - поч. ХХ ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.01 / О.М.Машкін. - К., 1995. - 20 с.; Ляшенко В.Г. История предпринимательства Украины / Ляшенко В.Г. - Донецк, 1998. - 146 с.; Олянич В.В. Розвиток цукрової промисловості на Лівобережній Україні (наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.01 / В.В.Олянич. - Харків, 2000. - 20 с.; Бєліков Ю.А. Купецтво Харківської губернії (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.01 / Ю.А.Бєліков. - Харків, 2003. - 20 с.; Довжук І.В. Промисловий розвиток Донбасу в системі економіки Наддніпрянської України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.).: Монографія / І.В.Довжук. - Луганськ, 2003. - 312 с.; Довжук І.В. Індустріальний Донбас в історії розвитку економіки Наддніпрянської України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.).: Монографія / І.В.Довжук. - Луганськ, 2009. - 364 с.; Буравченко Р.В. Історичні умови становлення та розвиток цукрової промисловості в Україні (ХІХ - початок ХХ ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.01 / Р.В.Буравченко. - Черкаси, 2006. - 20 с.

13 Темірова Н.Р. Поміщики України в 1861 - 1917 рр.: соціально-економічна еволюція.: Монографія / Н.Р.Темірова. - Донецьк, 2003. - 319 с.

досліджена й проаналізована діяльність визначних промисловців дворян Терещенків та Харитоненків, вихідців з купецького стану. Одним з перших вчених, який досліджує в своїх наукових працях деякі аспекти теми даного дисертаційного дослідження є О.П.Реєнт14. Цінність його публікацій полягає у започаткуванні нової методології наукового пошуку періоду, що нами вивчається.

Змістовною у вивченні купецтва є публікація О.М.Доніка15. В ній автор послідовно дослідив юридичне оформлення гільдійського купецтва; його соціальну складову; систему привілеїв та чинів, які надавались купцям за визначні досягнення в торгівлі та промисловості; кількісний та етнічний склад купецтва по губерніях; роль представників торговельно-промислового капіталу в сфері турбот місцевого самоврядування та благочинства. Чільна увага в дослідженні приділена ролі купецької промислової ініціативи в розвитку досліджуваного регіону. У праці простежується велика ініціативність купців щодо переобладнання своїх підприємств та застосування новітнього устаткування з другої половини ХІХ ст.

Таким чином, аналіз наукової літератури свідчить, що багато питань на регіональному рівні досліджені недостатньо чи взагалі не досліджені. Зокрема, попередниками з недостатньою повнотою вивчена тема, яка є предметом дослідження даної роботи.

Джерельну базу дисертаційної роботи становлять архівні та опубліковані документи, які доповнюються відповідними матеріалами періодичних видань. Найбільш важливу групу джерел для дослідження становлять документи архівних фондів. Деякі з них ще не знайшли відображення у наукових працях та дослідженнях. Ґрунтовний матеріал за темою дослідження автором почерпнуто у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві (ЦДІАК України). Зокрема, корисний фактичний матеріал виявлений у фондах: 574 - Канцелярія старшого фабричного інспектора Київської губернії, 730 - Статистичні відомості технічного стану цукрових та рафінадних заводів Полтавської губернії, 830 - Особистий фонд родини Терещенко та 2090 - Списки підприємств області Війська Донського, Харківської та Катеринославської губерній. Вони містять відомості про чисельність купців-промисловців та кількість їх підприємств у досліджуваних в дисертації галузях промисловості на території Лівобережної України, розміри виробництва тощо.

Для висвітлення проблеми важливе значення мають фонди Державних архівів відповідних областей. Вони містять численні матеріали щодо контролю торгово-промислової діяльності купецтва органами місцевого самоврядування на території Лівобережної України, підприємницьке законодавство того часу, соціальну структуру купецького стану, його суспільно-політичну активність у житті досліджуваного регіону. Суттєву цінність архівних джерел для дисертанта становлять матеріали про економічну активність купецтва, їх промислову діяльність, заходи купецтва по розвитку як галузей легкої, харчової, важкої промисловості, так і виробничої бази окремих підприємств. Характерною ознакою для більш повного осмислення купецтва як фактору становлення капіталістичного типу виробництва стало залучення матеріалів статистичних комісій, установ тощо. Це дозволило визначити чисельний склад купецтва в регіоні. Спираючись на матеріали першоджерел, автор виявив найбільш активний елемент купецтва в промисловому житті Лівобережжя за національною приналежністю. Названі матеріали, опрацьовані дисертантом, зосереджені в фондах Державних архівів: Харківської області (3, 4, 29, 34, 51, 180, 304, 668, 749, 922, 930), Чернігівської - (127, 128, 174, 721, 814, 1040), Полтавської - (107, 591, 694, 828), Донецької - (1, 113, 170, 176), Луганської - (60, 61). Почерпнутий і проаналізований з них фактичний матеріал дозволив поглибити уявлення про правове регулювання купецького стану, його соціально-етнічну складову, ступінь залучення купецького капіталу до виробничих процесів в територіальних межах дослідження. Наукова цінність матеріалів названих фондів обласних державних архівів полягає і в тому, що виявлені в них дисертантом документи або ніде не публікувалися, чи видані лише уривки з них. З великої їх кількості увагу насамперед привертають цінні для дослідження документи виконавчих органів, діловодча документація підприємств, зафіксовані статистичні матеріали.

14 Реєнт О.П. Україна в імперську добу (ХІХ - початок ХХ ст.) / О.П.Реєнт / Інститут історії НАН України. - К., 2003. - 340 с.

15 Донік О.М. Купецтво як стан в Україні (ХІХ ст.) / О.М.Донік // УІЖ. - 2006. - №3. - С.16-41.

До джерел дослідник відносить документи особистого походження, мемуари. В них наводяться спогади самих учасників та очевидців досліджуваного процесу. Цей вид джерел відіграв певне значення в нашому дослідженні, надав можливість отримати відомості про умови праці у різних галузях промисловості, стосовно відносин купців один з одним, виявив фактори впливу на їх виробничу діяльність. У дисертації використані мемуари відомих державних діячів, купців-промисловців та їх сучасників (О.А.Ауербаха, С.Ю.Вітте, К.Скальковського, І.Л.Уманського, П.Клебановського).

Діяльність купців-промисловців у виробничих процесах, їх роль у соціальній, громадській та культурній сферах відтворена в документах громадських організацій (біржових комітетів, підприємницьких клубів, підприємницьких з'їздів). Тому важливими для нашого дослідження стали збірки документів та матеріалів, зокрема, „Правила Харківського комерційного клубу”. В даній групі джерел суттєву увагу дисертант приділив справочинній документації З'їздів гірничопромисловців Півдня Росії.

Важливим джерелом при підготовці дисертації, поглибленому аналізі участі купецтва у торгово-промисловій, суспільно-політичній, благочинній діяльності на теренах Лівобережної України стали дореволюційні періодичні видання. Насамперед дисертантом використані матеріали популярних часописів та спеціалізованих видань: „Горнозаводской листок”, „Южный край”, „Харьковские губернские ведомости” тощо.

Отже, дослідження має достатню джерельну базу, значну частину якої складають архівні документи і матеріали, чимала кількість з них уперше залучена до наукового обігу. Їх критична оцінка та узагальнене осмислення наукового доробку попередників сприяли, на думку автора, вирішенню основних завдань дисертації.

Методологічну основу дослідження склали принципи історизму, системності, наступності (спадкоємності), науковості, об'єктивності. При вирішенні поставлених завдань, обробці джерел, аналізі подій та у процесі написання роботи використані як загальнонаукові, так і спеціально-історичні методи дослідження. Історико-типологічний метод дозволив простежити як прояви загальних закономірностей економіко-промислового характеру Лівобережної України, так і їх певні особливості, пов'язані з модернізацією виробництва під впливом діяльності купецтва регіону. Системно-структурний метод допоміг визначити зміст, характер, напрями в розвитку промисловості купецтвом та розглянути інтенсивність залучення коштів купців у провідні галузі виробництва. Статистично-аналітичний метод допоміг більш якісно проаналізувати велику кількість фактичного, цифрового матеріалу за відповідний період. Хронологічний метод надав можливість дослідити процеси залучення купецтвом своїх капіталів для поліпшення виробничої бази промисловості Лівобережної України з урахуванням послідовності відповідно до поставленої мети. Синхронний метод дозволив вивчити ступінь розвитку різних проявів прямого та побіжного впливу купецького стану на зростання промислового рівня на території усіх губерній Лівобережної України в хронологічних рамках дослідження. Діахронний або метод періодизації дозволив визначити якісні зміни в процесі досліджуваного явища, висвітлити форму та зміст поліпшення купецтвом промислового виробництва на різних етапах розвитку господарчого, економічного та соціально-політичного життя. Також використано історико-порівняльний метод, на основі якого побудоване дисертаційне дослідження. Його використання дозволило здійснити порівняння історичних явищ у просторі й часі та реалізувати визначену в дослідженні мету.

Зауважимо, що тема нашого дослідження у певній мірі тяжіє до стику гуманітарних наук: історії України, історії науки і техніки, економічної історії, які оперують специфічними категоріями, поняттями, термінами, використаними в дисертації. Це в свою чергу вплинуло на вибір дисертантом необхідних для такого роду дослідження загальнонаукових і спеціальних принципів та методів.

Використані в дослідженні методи, на наш погляд, дозволили визначитись з науковою літературою, вивчити необхідні джерела, проаналізувати факти та явища й відповідно до мети та завдань дисертаційної роботи сформулювати висновки. Тому всі використані дисертантом методи у комплексі склали необхідний інструментарій в процесі аналізу досліджуваного матеріалу.

Другий розділ - „Загальна характеристика купецтва” - аналізує соціально-етнічний склад купецького стану на теренах Лівобережної України, розглядається також процес формування правового статусу купецтва досліджуваного регіону.

Зазначається, що за соціально-етнічним складом купецтво пореформеної доби являло неоднорідне об'єднання, до якого прилучались представники різних соціальних груп і національностей. Тому торгово-промисловий стан Лівобережжя характеризувався багатоликістю та перебував у постійному русі. Він об'єднував найбільш працелюбних, енергійних, підприємливих, бережливих та матеріально забезпечених людей, які здебільшого виявились талановитими організаторами і засновниками фабрично-заводської промисловості, впроваджували прогресивні методи господарювання, нову техніку, передові технології виробництва, суттєво розвинули соціальну інфраструктуру своїх підприємств і регіону. Тому питання соціально-етнічного складу купецтва стало важливою складовою даного дисертаційного дослідження. Спираючись на особливості формування купецтва в окресленому форматі, дисертант отримав змогу простежити логіко-послідовні зв'язки залучення купецького капіталу до товарного виробництва, визначити пріоритетні галузі промисловості для капіталовкладень, а також встановити основні напрямки громадської діяльності купців-промисловців.

Дисертантом доводиться, що соціальною складовою українського купецтва стали представники як податних станів - селяни, міщани (становили більшість), козаки, так і деякі представники дворянства. Етнічний склад також характеризувався своєю неоднорідністю. Історичні та соціально-економічні умови, які склались напередодні реформ у другій половині ХІХ ст., залучили до підприємництва в регіоні крім українців, також росіян, євреїв, греків, італійців, німців та ін. Все це позначилось на специфіці виробничої діяльності купецтва, для якого пріоритетними стали основні напрямки харчової, легкої та частково важкої індустрії. Зокрема, українці практично не були представлені в гірничодобувній, металообробній, машинобудівній галузях, проте досягли загальнодержавного визнання в суконній, цукрово-рафінадній та борошномельній промисловості.

Основні етапи становлення правового статусу купецтва Лівобережжя проходили в площині соціально-економічного розвитку Російської держави. На території лівобережних губерній юридичне оформлення гільдійського купецтва як стану відбулося ще наприкінці ХVІІІ ст. Згідно з Маніфестом 1775 р. купецтво наділялось правами і привілеями стану. Однак характерною рисою вітчизняного гільдійського купецтва, на відміну від інституту гільдій в Західній Європі, була відсутність спадкової та довічної приналежності до стану. В основу цього юридичного оформлення ліг не спадковий, а майновий принцип. Купецтво являло „відкриту корпорацію”, яка абсорбувала найбільш активні соціальні елементи суспільства. Право належності до купецтва й зайняття торгово-промисловою діяльністю могли мати всі вільні російські піддані, які кожен рік сплачували податки. Тому зайняття підприємницькою діяльністю стало виключною прерогативою купців, які сплачували гільдійські внески. До кінця ХІХ ст. основний податок за приналежність до стану полягав у викупі „торгових” свідоцтв. Для купців найбільші вигоди надавали документи І-ї та ІІ-ї гільдії, що дозволяло займатися великою оптовою торгівлею та масштабним промисловим виробництвом.

У першій половині ХІХ ст. окрім надання купецтву економічних вигод уряд розпочав курс на істотне підвищення його соціального статусу в станово-ієрархічній системі. Маніфест 1807 р. та прийнята до нього Додаткова постанова 1824 р. закріпили за купецтвом не лише право переваги в торгово-промисловій діяльності перед іншими станами та іноземними капіталістами, а й наділили його суттєвими привілеями. Одним з них стало впровадження почесного громадянства, яке за прикладом дворянського звання, поділялося на особисте та спадкове. Воно дарувалося купцям І-ї гільдії за видатні успіхи в сфері підприємницької та суспільної діяльності.

Дисертантом підкреслюється, що скасування кріпосного права та послідуючі перетворення соціально-економічного характеру привнесли зміни до правового статусу купецтва. Прийняті „Положення про збори за право торгівлі та інших промислів” від 1863 р. зі змінами до нього у 1865 р. ліквідували станові обмеження в підприємництві, позаекономічні перешкоди вступу до нього. Право на всі види підприємницької діяльності отримали представники усіх станів суспільства, фінансово спроможні придбати гільдійське свідоцтво.

Зазначається, що кардинальні зміни в правовому становищі купецтва відбулися після запровадження у 1898 р. Державного промислового податку. Згідно цього закону оподаткуванню підлягав не сам підприємець, а кожне підприємство окремо. Отже, особа підприємницької діяльності формально переставала пов'язуватися з купецтвом. Придбання гільдійських свідоцтв ставало для розбагатілого селянина або міщанина справою свідомою, а не примусовою.

До загальних нормативно-законодавчих актів, які регулювали підприємницьку діяльність купецтва в досліджуваний період, автор відносить статути (Торговий, Гірничий, Промисловий тощо). Правовий статус купців дозволив їм активно освоювати нові організаційні форми асоціації капіталу, дотримуватись позицій раціоналізму та привносити в промисловість передові наукові досягнення. Дисертант доводить, що на території лівобережних губерній купецький капітал упродовж досліджуваного періоду найбільше представлявся торговельними домами (колективна власність).

Таким чином, з кінця ХVІІІ ст. і впродовж ХІХ ст. в державі склався законодавчий комплекс як основа правового статусу купецтва. Розширення прав в торгово-промисловій сфері, надання привілеїв купецтву стало прямим визнанням владою зростання його впливу на господарчо-виробниче життя усієї країни, окремих регіонів. В свою чергу особливості територіального характеру, правового статусу сприяли формуванню неоднорідності соціально-етнічної складової купецтва Лівобережної України.

Третій розділ - „Заходи купців по розвитку легкої і харчової промисловості” - аналізує діяльність купецтва по розвитку вовномийної, суконної, борошномельної, цукрово-рафінадної галузей промисловості, роль цих виробництв в соціально-економічному піднесенні досліджуваного регіону.

Зазначається, що з другої половини ХІХ ст. внаслідок буржуазних реформ на зміну феодальним відносинам прийшли нові - ринкові. За цих умов купецтво Лівобережної України інтенсивно залучається до розвитку товарного виробництва. Підкреслюється, що купці, споконвічно домінуючи в торгівлі, основній галузі господарства на українських землях протягом століть, спромоглися посісти провідні позиції й у промисловості. Насамперед їм належала домінуюча роль в ряді перспективних галузей легкого та харчового виробництв. Участь купецтва у цьому секторі промисловості регіону не можна недооцінювати. Саме з представників купецького стану, задіяних у названих видах вироблення продукції, вийшли найбільші представники великого капіталу, зокрема Харитоненки, Терещенки, Баришникови, Бродські, Кеніги та ін. Лише статки родини цукрозаводчиків Харитоненко напередодні Першої світової війни оцінювалися в 70 млн. руб.

На основі фактичного матеріалу підкреслюється, що одним із наслідків розвитку купецтвом регіону названих у розділі галузей, стало збільшення їх потужності у десятки разів порівняно з дореформеним часом. Невеликі недосконалі мануфактурного спрямування виробництва замінюються купецьким коштом на модернізовані заводи з застосуванням на них провідних технологій, парової енергетики, кваліфікованого персоналу.

Вказується, що вовняна промисловість на Лівобережній Україні купецьким капіталом була представлена суконним, вовняно-панчішним та вовномийним виробництвом. Найбільшим центром суконної галузі з середини ХІХ ст. не лише Лівобережжя, а й усієї України став посад Клинці Чернігівської губернії. Спеціалізована вовномийна справа зосередилась у місті Харкові, посівши провідне місце в галузі регіону. В результаті переоснащення купецькі фабрики перетворилися на великі машинізовані підприємства з повною механізацією виробничих процесів. Це дозволило максимально зменшити втручання людини в операції виготовлення продукції. Вже наприкінці ХІХ ст. клинцівські та харківські фабрики за своїм устаткуванням не поступалися, зокрема, обладнанню московських та володимирських підприємств. На початку ХХ ст. процес періодичного покращення купцями виробничого стану фабрик не припинявся, а, навпаки, як свідчать архівні матеріали та статистичні дані того періоду, власники підприємств продовжували активно привносити світовий рівень виробництва у вітчизняну вовняну промисловість.

Проведений здобувачем аналіз архівних та інших джерел, пов'язаних з діяльністю купецтва в харчовій промисловості, допоміг, спираючись на факти, дійти висновків про те, що купці, власники підприємств, здебільшого були талановитими організаторами справи й особисто сприяли втіленню на практиці передових виробничих досягнень, покликаних запобіганню зайвих невиправданих витрат та поліпшенню якості продукції. Така діяльність купецтва протягом другої половини ХІХ - початку ХХ ст. призвела до суттєвих якісних змін у борошномельному та цукрово-рафінадному виробництві. Переорієнтація на сучасні види двигунів і перехід до повної механізації головних і суміжних операцій сприяли тому, що на підприємствах значно збільшились сезони переробки сировини при одночасному скороченні виробничих циклів. Усе це позитивно позначилось на нарощуванні потужностей і продуктивності підприємств, паралельно зменшилась собівартість продукції. Так внесок купецтва Лівобережної України став визначальним фактором у формуванні в харчовій промисловості передового підприємництва.

Підкреслюється, що промислова діяльність купців позитивно впливала на підтримку усіх напрямків добродійності та культурно-освітньої сфери. Найбільш передові представники заможного купецтва впродовж другої половини ХІХ ст. переосмислюють ціннісні орієнтири, коли жага лише власного збагачення змінювалася діяльністю по частковому задоволенню соціальних потреб населення, яка здебільшого носила прагматичний характер.

Таким чином, основним результатом діяльності купецького капіталу в сфері виробництва вовняної та харчової промисловості стало якісне поліпшення виробництва та його організація збільшення випуску товарної продукції, створення нових робочих місць, піклування про стан соціальної інфраструктури регіону.

Четвертий розділ - „Участь купецтва в становленні важкої промисловості” - містить аналіз діяльності купецтва по створенню й розвитку гірничо-металургійних підприємств; піклування купців про виробництво сільгосптехніки.

Зазначається, що в галузях важкої промисловості спостерігалося уповільнене проникнення купецьких капіталів. Впродовж 60-80-х рр. ХІХ ст. купці розвинули мережу невеликих та середніх за потужністю виробництва кам'яновугільні шахти, металургійні заводи. Проте досягти великих успіхів у цій справі вітчизняному купецтву не вдалося. Починаючи з кінця ХІХ ст. купці втрачають вплив на подальше формування гірничо-металургійної промисловості, поступаючись перед іноземним капіталом. Свої інтереси в цій галузі вони представляли, перебуваючи здебільшого у складі акціонерів великих спільних товариств, заснованих іноземними промисловцями.

Обґрунтовується висновок, що першочерговими причинами такого явища став брак професійних знань, необхідних для даного виду виробництва, недостатня підтримка з боку фінансово-кредитних установ. Проте головна причина полягала у відсутності у вітчизняних підприємців необхідного часу для становлення гірничо-металургійного виробництва. Штучне затягування царським урядом періоду кріпосницько-поміщицького ладу та збереження після буржуазних реформ багатьох пережитків нівелювало шанси місцевого купецтва у названій промисловості.

Дисертант доводить, що більш успішною була діяльність купців у галузі сільськогосподарського машинобудування, хоч і тут вітчизняний купецький елемент репрезентувався незначною мірою. На Лівобережній Україні більшість власників великих заводів з виробництва сільгосптехніки походили з країн Західної Європи. Сприятлива соціально-економічна кон'юнктура для розвитку промислового підприємництва, що склалась у другій половині ХІХ ст. у регіоні внаслідок перетворень в державі, покликала до переселення з Німеччини та Австрії механіків, слюсарів тощо. Прийнявши російське підданство та православ'я, вони поповнили лави регіонального купецтва. Відкриті ними спочатку невеликі майстерні згодом переросли у добре устатковані великі підприємства по виробництву сільгосптехніки.

У висновках дисертації підбиті головні підсумки дослідження, а саме:

- у пореформений період другої половини ХІХ ст. активним чинником розвитку промисловості Лівобережної України стало купецтво. За російським законодавством воно наділялось правами і привілеями стану, хоч і не довічними. В основі становлення купецького стану був не спадковий, а майновий принцип. Тому станові права, у тому числі на території досліджуваного регіону, могли одержати всі російські піддані, які щорічно сплачували податки. Внаслідок специфіки правового статусу купецтва постійно відбувався процес виходу з нього як „на гору”, так і „вниз” у станово-ієрархічній системі тогочасного суспільства. Значні зміни в правовому становищі купецтва відбулися наприкінці ХІХ ст. після реформи 1898 р., яка дозволила займатися підприємництвом без вибірки гільдійських купецьких свідоцтв. Об'єктом оподаткування став не підприємець, а підприємство. Незважаючи на ліквідацію більшої частини правових привілеїв купецтва, склалися умови „кристалізації” стану, який навіть напередодні Першої світової війни на території досліджуваного регіону посідав панівне становище в господарчо-промисловому житті;

- нестабільність правового статусу і відсутність корпоративної замкненості купецького стану, особливості історичного розвитку Лівобережжя сприяли формуванню неоднорідності соціальної структури купецтва в регіоні та його багатонаціонального складу. Потрапити до купецтва прагнули передусім вихідці з „податних” станів - міщани, селяни. Завдяки цьому вони отримували змогу суттєво підвищити свій соціальний статус. Права та пільги, надані гільдійському купецтву, відігравали істотну роль в житті нижчих станів. Поповнення купецького стану відбувалось і за рахунок вищих прошарків суспільства. Зокрема, дворяни записувалися до складу тимчасового купецтва, що дозволяло їм одночасно залишатись на своїй щаблині станово-ієрархічної драбини. Дані загальноросійського перепису населення 1897 р. надали можливість встановити чисельність купецтва у найбільших торгово-промислових центрах Лівобережної України та його етнічний склад. Поруч із українськими купцями активно включились у процес розвитку промисловості регіону великі етнічні групи - євреїв та росіян. На Лівобережжі до складу купецтва входили та користувалися усіма його правами й іноземці, які прийняли російське підданство і перейшли у православну віру. Найбільша активність у цьому відношенні належала німцям, австрійцям, італійцям, грекам та ін.;

- після скасування кріпацтва та проведення низки буржуазних реформ купецький капітал з другої половини ХІХ ст. набув особливої ваги у промисловій сфері досліджуваного регіону. Законодавство 60-х рр. ліквідувало станові обмеження в підприємництві та позаекономічні перешкоди, надавши купецтву рівні можливості з представниками інших суспільних верств. Зокрема, купці отримали право скуповувати землі, наймати на потреби свого виробництва необмежену кількість робітників. До того ж у другій половині ХІХ ст. в країні затверджується низка статутів, спрямованих на підтримку торгово-промислового підприємництва. Згідно цим законодавчим документам за купецтвом визнавалося право займатися усіма видами промислової діяльності. Потреба в отриманні максимального прибутку від справи в умовах жорсткої конкуренції, яка склалась у перші пореформені десятиріччя у сфері виробництва, спонукала купців до впровадження на своїх підприємствах новітніх наукових досягнень. Це надало їм рис розвинутих виробництв, значно виділивши їх з поміж інших підприємств Лівобережжя;