Земельна громада на Харківщині (1917-1930 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Т.Г. ШЕВЧЕНКА

УДК 94:631.11(477.54)«1917/1930»

ЗЕМЕЛЬНА ГРОМАДА НА ХАРКІВЩИНІ (1917 - 1930 рр.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

КАЛІНІЧЕНКО Ганна Володимирівна

Чернігів 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії України Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, доцент Наумов Сергій Олександрович, професор кафедри історії України Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук Марочко Василь Іванович, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України

кандидат історичних наук Рахно Олександр Якович, доцент кафедри історії та археології України Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться «20» жовтня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 79.053.01 у Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т.Г. Шевченка (14000, м. Чернігів, Проспект Миру, 13, ауд. 308).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка (14013, м. Чернігів, вул.. Гетьмана Полуботка, 53).

Автореферат розісланий «15» вересня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.М.Острянко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена інтересом української громадськості до становища українського селянства - основи української нації. Саме селянство зберегло мову, традиції, ментальність нашого народу. Брутально проведена більшовиками колективізація, розкуркулення, голодомори призвели до розселянювання і вимирання села. З відродженням української державності кризовий стан українського селянства не припинився. Великі сподівання на становлення фермерського господарства поки що не справдилися. Створюються великі приватновласницькі господарства, де працюють наймані робітники, а селянство продовжує перебувати у глибокій кризі, розселянювання продовжується, що загрожує його остаточним зникненням. Нам потрібно зберегти українське селянство, а це неможливо здійснити без збереження трудового селянського господарства. Селянське господарство далеко не вичерпало себе. У певних умовах воно може бути ефективнішим за велике господарство, що базується виключно на найманій праці. Селянські господарства, відщеплюючи від себе певні галузі або трудові операції і кооперуючи їх, перетворюються на цілком добровільних, економічно раціональних і вигідних для себе умовах на кооператив вертикального типу, де зберігається селянське господарство як самостійна виробнича одиниця (як то не сталося в колгоспах) і в той же час використовуються переваги великого кооперативного об'єднання. Природною формою такого вертикального кооперативу була земельна громада, що діяла в українському доколгоспному селі в перші роки радянської влади, а потім була знищена більшовиками в ході примусової суцільної колективізації селянських господарств.

Нині, в ринкових умовах, трудове селянське господарство може бути конкуренто спроможним, а отже і зберегтися, тільки об'єднавшись у кооперативи вертикального типу. Соціальне значення цього завдання цілком очевидне. І з цієї точки зору дослідження земельної громади дуже актуальне і необхідне в наш час. В той же час інститут земельної громади досліджений недостатньо. Особливо це стосується окремих регіонів, де була своя специфіка. Так, поза увагою дослідників залишилась організація та діяльність земельної громади на Харківщині (Слобожанщині) - одному з великих українських регіонів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертаційного дослідження є складовою частиною науково-дослідної теми кафедри історії України Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна «Соціально-економічна і політична історія України ХХ ст.».

Хронологічні рамки дослідження - 1917-1930 рр. Нижня межа визначена революцією 1917 р., яка змінила правовий статус сільської громади, призвела до трансформації цього інституту в земельну громаду, а верхня межа визначена часом ліквідації земельної громади більшовиками в ході насильницької суцільної колективізації селянських господарств.

Територіальні межі дослідження обмежені Харківською губернією, яка в 1917 р. складалася з 11 повітів: Харківського, Охтирського, Богодухівського, Сумського, Лебединського, Валківського, Вовчанського, Зміївського, Куп'янського, Ізюмського, Старобільського, а після ліквідації губернії і утворення округ в 1925-1930 рр. це територія п'яти округ - Харківської, Сумської, Куп'янської, Ізюмської та Старобільської. Потрібно зазначити, що територія Харківщини склала ядро Слобожанщини, де поземельний устрій селянських господарств (помітне переважання общинної форми землекористування) значно відрізнявся від Лівобережної і Правобережної України. Цей і зумовило виокремлення земельної громади на Харківщині (Слобожанщині) в самостійний об'єкт дослідження.

Об'єктом дослідження є земельна громада - земельно-господарське об'єднання селян УСРР у доколгоспному селі.

Предметом дослідження є організація, склад, внутрішній устрій, діяльність земельної громади та її ліквідація більшовиками на Харківщині.

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу широкого кола джерел та наявної літератури показати місце, роль і значення земельної громади в житті доколгоспного села Харківщини.

Для досягнення поставленої мети авторка поставила перед собою наступні завдання:

- дослідити ступінь розробки теми в історіографії;

- виявити і проаналізувати джерельну базу дисертації;

- вказати на методологію і методи дослідження;

- вивчити генезис земельної громади і вплив на цей процес аграрної політики більшовиків;

- дослідити організацію земельної громади, зокрема її розміри, чисельність, склад, управу, права і обов'язки;

- проаналізувати фінансову базу земельної громади;

- дослідити селянське землекористування в складі земельної громади;

- вивчити вплив земельної громади на рільництво сільського господарства;

- розкрити взаємодію земельної громади і селянського двору;

- виявити кооперативні можливості земельної громади;

- дослідити процес ліквідації земельної громади в ході згортання нової економічної політики.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше організація і діяльність земельної громади в доколгоспному селі на Харківщині стали предметом дисертаційного дослідження, зокрема:

· доведено генетичний зв'язок сільської громади із земельною громадою, простежено генезис земельної громади та вплив на цей процес аграрної політики більшовиків;

· сформульовано визначення земельної громади, вивчено її розміри, чисельність, склад, управління, права і обов'язки;

· досліджені фінанси цього поземельного інституту;

· вивчено діяльність земельної громади в царині селянського землекористування;

· показано роль земельної громади у розвитку рільництва в селянському господарстві;

· проаналізовано зв'язок і взаємодію земельної громади і селянського двору як основної клітини цього поземельного інституту;

· доведено, що земельна громада була організацією кооперативного типу, що вона мала великі потенційні можливості для розвитку сільського господарства, що в ній вдало поєднувалися особисті і громадські потреби, зберігалося селянське господарство як самостійний суб'єкт господарювання і об'єктивної економічної необхідності в суцільній колективізації не було.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані при читанні загальних курсів з історії України, спеціальних курсів з історії селянства, при підготовці узагальнюючих праць з історії нашої держави, краєзнавчої літератури, курсових та дипломних робіт, при влаштуванні експозицій історико-краєзнавчих музеїв та виставок, присвячених сільському господарству. Досвід вивчення земельної громади може бути корисним громадськості нашої країни на сучасному етапі, коли під загрозу поставлене саме існування українського селянства.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна в 2006-2008 рр.; на VII Багаліївських читаннях (Харків, 2006 р.); Науково-практичній конференції «Сторінки пам'яті: Трагедія українського народу 1932-1933 рр.» (Харків, 22 листопада 2006 р.); Міжнародній науковій конференції «Каразінські читання (історичні науки)» (Харків, 20 квітня 2007 р.); Науково-практичній конференції «Трагедія голодомору в Україні 1932-1933 рр. у пам'яті народній» (Харків, 22 листопада 2007 р.); на круглому столі, присвяченому 50-річчю кафедри історії України Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (Харків, грудень 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції (Харків, 25 вересня 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Краєзнавство і учитель - 2009» (Харків, 27 лютого 2009 р.).

Головні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення в шести статтях, опублікованих у фахових виданнях, визначених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, посилань на використані джерела та літературу, 23 таблиць, карти і списку джерел та літератури (369 назв). Загальний обсяг дисертації - 337 сторінок, зокрема 204 сторінки основного тексту, 133 сторінки додатків.

земельний громада аграрний землекористування

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, вказано на актуальність, зв'язок роботи з науковою темою кафедри, де виконана дисертація, визначені хронологічні та територіальні рамки, сформульовані об'єкт, предмет, мета і завдання роботи, охарактеризовано наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення, вказано на апробацію дослідження.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база, методологія і методи дослідження» висвітлюється ступінь наукової розробки теми, її забезпеченість джерелами, розкривається методологія і методи роботи.

Зокрема, у підрозділі 1.1 «Історіографія» зазначено,що історію вивчення земельної громади в УСРР потрібно розділити на кілька етапів, кожний з яких якісно відрізняється один від одного.

Перший етап - це 1920-і роки, коли земельна громада була живим і дієвим поземельним інститутом. Тому з'явилися праці, присвячені висвітленню організації та діяльності цього інституту Сташевський Є.Д., Маркевич Є.Д. Земельна громада та її організація / Є.Д. Сташевський, Є.Д.Маркевич. - К., 1924; Белонін М.М. До питання про земельну громаду / М.М. Белонін. // Записки Волинського землеустрійного технікуму. - Житомир - 1925 - №1 - С.47-55; Кузнєцов І. Земельна громада / І. Кузнєцов. // Вісник НКЗС УСРР - Харків - 1925 - №7-8 - С. 15-17; Резніков М. Земельна громада / М. Резніков // Радянський селянин - Харків - 1927 - №1 - С.4-5 та інші.. Їхні автори - працівники земельних установ, землеміри, агрономи, партійно-радянські функціонери. Вони ставили перед собою цілком практичне завдання - розповісти громадськості про земельні громади, їх права та обов'язки. Є.Д. Сташевський одним із перших вказав на здатність земельної громади до кооперування окремих галузей або операцій у селянських господарствах Сташевский Е.Д. К вопросу об организации земельных обществ на Киевщине / Е.Д. Сташевский. // Журнал Киевского губернского экономического совещания. - К. - 1923 - №9 - С. 99-106..

Думки, що землевпоряджена громада - це найпростіша форма кооперативу, дуже зручна і зрозуміла для селян, дотримувалося багато авторів 1920-х років (І. Кузнєцов, М. Резніков, С. Луценко, А. Боровецький та інші) Кузнєцов І. Земельна громада / І. Кузнєцов. // Вісник НКЗС УСРР - Харків - 1925 - №7-8 - С. 15-17; Резніков М. Земельна громада / М. Резніков. // Радянський селянин - Харків - 1927 - №1 - С.4-5; Луценко С. Нова земельна громада та місце її в радянській кооперативній системі / С. Луценко. // Вісник НКЗС УСРР - Харків - 1926 - №19-20 - С. 3-7; Боровецький А. Що робити, щоб заохотити земельну громаду до колективного господарювання? / А. Боровецький. // Радянський селянин - Харків - 1928 - №17-18 - С. 31-33.. У цьому плані історіографічний інтерес має праця О.В. Алексєєва, де він на прикладі Фрейдорфської земельної громади Одеської округи доводить позитивну для селянських господарств кооперативну діяльність цього поземельного інституту Алексеев А.В. Агрономическое изучение крестьянских хозяйств земельного общества Фрейдорф в целях обоснования плана кредитования мероприятий по развитию сельского хозяйства / А.В. Алексеев. - Старобельск, 1926..

В той же час, земельна громада як самоврядна організація всього селянства не могла бути інструментом примусової колективізації, спрямованої своїм вістрям проти життєвих інтересів селян. Тому більшовикам вона стала не потрібна, і вони вирішили її ліквідувати. Це було зроблено шляхом розширення адміністративних прав сільради, звуження повноважень громади, позбавлення права голосу на земельному сході так званих куркулів. Процес протиборства громад з адміністративним апаратом сільрад отримав певне висвітлення у публікаціях 1920-х років, звісно, у позитивному для більшовицького режиму світлі (роботи А. Буценка, В. Кобалевського, І. Нагорного, І. Акімова, С. Здановича, Г. Печериці, С. Чугунова та інших) Буценко А. Про взаємовідносини між сільрадами, сільсходами і земельними громадами / А. Буценко. // Червоне село - Харків - 1926 - №6-7 - С. 10-12; Кобалевський В. Про земельні громади і їхні взаємини з сільськими радами / В. Кобалевський. // Червоне село - Харків - 1926 - №2 - С. 13-14; Нагорний І. Сільради і земельні громади. (До оживлення діяльності сільрад) / І. Нагорний. // Радянська Україна - Харків - 1925 - №9 - С. 36; Акимов И. О сельском бюджете и взаимоотношениях сельсоветов с земельными обществами / И. Акимов. // Советское строительство - М. - 1928 - №4 - С. 33-50; Зданович С. Сельские советы и земельные общества / С. Зданович. // Большевик - М. - 1928 - №6 - С. 39-59; Печерица Г. О сельсоветах и земобществах / Г. Печерица. // Власть Советов - М. - 1928 - №37 - С. 20; Чугунов С. Сельсоветы и земельные общества / С. Чугунов. // Советское строительство - М. - 1926 - №45 - С. 153-169.. Повний трагізму процес боротьби самоврядної громадської поземельної організації селянських господарств з адміністративно-репресивним апаратом тоталітарної держави залишився без уваги дослідників 1920-х років.

Протягом 1930-х - 1950-х років у вітчизняній історіографії про земельну громаду фактично не згадували.

Про земельну громаду дослідники продовжили писати тільки з 1960-х років. Тому праці 1960-х - 1980-х років відносяться до другого етапу в історії вивчення земельної громади доколгоспного села (роботи В.П. Данилова, І.Є. Кознової, В.Я. Осокіної,І.Є. Громенка, В.В. Гречка, В.В. Калініченка) Данилов В.П. Община у народов СССР в послеоктябрьский период: К вопросу о типологии общины на территории советских республик / В.П. Данилов. // Народы Азии и Африки - М. - 1973 - №3 - С.42-54; Кознова И.Е. Сельские советы и земельные общества: Динамика взаимоотношений в 1921-1929 гг. (По материалам Европейского Центра РСФСР) / И.Е. Кознова. - М., 1980; Осокина В.Я. Социалистическое строительство в деревне и община / В.Я. Осокина. - М., 1978; Громенко І.Є. Земельні громади України (1927-1929 рр.) / І.Є. Громенко. // Укр. іст. журнал - К. - 1972 - №9 - С. 99-102; Гречко В.В. К вопросу о взаимоотношениях между земельными обществами (громадами) и сельскими советами в УССР (1922-1930 гг.) / В.В. Гречко. // Учен. зап. Харьк. юрид. ин-та - Харьков - 1960 - Вып. 14 - С. 139-164; Калиниченко В.В. Крестьянская поземельная община на Украине в доколхозный период / В.В. Калиниченко. // Вест. Харьк. ун-та - Харьков - 1984 - №266 - С. 3-12..

У літературі 1960-х - 1980-х років розгорнули дискусію відносно ролі земельної громади в колективізації сільського господарства. Так, С.П. Трапезніков вважав, що боротьба більшовиків за оволодіння земельними громадами в другій половині 1920-х років призвела до перетворення земгромад „на опорні пункти соціалістичного перетворення села” Трапезников С.П. Ленинизм и аграрно-крестьянский вопрос / С.П. Трапезников - М. - 1976 - Т.1 - С. 390.. Цю точку зору серед українських дослідників земельної громади підтримав І.Є. Громенко Громенко І.Є. Земельні громади України (1927 - 1929 рр.) / І.Є. Громенко. // Укр. іст. журнал - К. - 1972 - №9 - С. 99-102.. В.П. Данилов заперечував точку зору С.П. Трапезнікова, вважав, що природа земельної громади не змінилася, і вона не могла бути і не стала опорним пунктом колективізації сільського господарства Современные концепции аграрного развития. Теоретический семинар // Отечественная история - М. - 1994 - №6 - С. 3-4. (Тут В.П. Данилов згадує про дискусію 1960-х - 1980-х років).. На матеріалах УСРР це доводив В.В. Калініченко Калиниченко В.В. Крестьянская поземельная община на Украине в доколхозный период / В.В. Калиниченко. // Вест.Харьк. ун-та - Харьков - 1984 - №266 - С.3-12..

В цілому, в 1960-х - 1980-х роках вчені тільки відновили дослідження земельної громади УСРР, комплексного дослідження цього поземельного інституту вони не провели.

Новий етап у вивченні земельної громади УСРР розпочався у 1990-х роках і продовжується й досі. Передусім це роботи В.В. Анісімова, І.М. Кривко, В.В. Бойка, В.В. Калініченка Анісімов В.В. Земельні громади України (1921-1929 роки): Автореф. дис.... канд. іст. наук / В.В. Анісімов. - К., 1997; Кривко І.М. Земельні громади Південної України (1922-1930 рр.): Автореф. дис.... канд. іст. наук / І.М. Кривко. - Запоріжжя, 1999; Бойко В.В. Земельні громади Кримської АРСР (1922-1930 рр.): Автореф. дис.... канд. іст. наук / В.В. Бойко. - Запоріжжя, 2003; Калініченко В.В. Земельна громада / В.В. Калініченко. // Історія українського селянства - К. - 2006 - Т.2 - С. 44-69.. Ці роботи виконані на якісно іншому рівні, оскільки дослідники позбавилися ідеологічного диктату марксистсько-ленінського вчення, що заважало їхнім попередникам.

В.В. Анісімов показав генетичний зв'язок земельної громади 1920-х років із дореволюційною сільською громадою, вказав на існування сільської громади в українському селі в 1918-1921 рр. Помилкою цього автора є те, що він поземельний інститут, який продовжував діяти на селі, правда, в несприятливих умовах воєнного комунізму, назвав земельною громадою сільську громаду, вносячи тим самим непотрібну плутанину в усталені дефініції. Слушною є думка В.В. Анісімова, що земельні громади в 1920-х роках, „виступаючи в господарських справах як виробничі асоціації кооперативного типу, в справах суспільних одночасно являли собою представницькі органи селянського самоврядування, об'єднуючи всі соціальні групи села” Анісімов В.В. Земельні громади України (1921-1929 роки): Дис.... канд. іст. наук / В.В. Анісімов. - К., 1997. - С. 135.. Разом з тим, у роботі В.В. Анісімова є низка серйозних недоліків. Так, джерельна база дослідження В.В. Анісімова надто вузька. Він взявся за дослідження земельної громади в межах України, а використав обмежене коло опублікованих законодавчих актів (переважно Земельного Кодексу 1922 р. та коментарів до нього), кілька справ ЦДАВО України і Черкаського облдержархіву. В той же час, основний масив документів про діяльність земгромад, зосереджений переважно у фондах сільських рад і місцевих земельних відділів обласних державних архівів України, залишився поза увагою В.В. Анісімова. Весь сюжет другого розділу своєї праці, де він мав дослідити процес трансформації інституту земельної громади в умовах індивідуалізації селянського землекористування, В.В. Анісімов побудував на відповідних статтях Земельного Кодексу і коментарів юристів до нього і не проаналізував, як на місцях ці правові норми втілювалися у життя. У третьому розділі „Земельні громади України в системі радянського суспільно-економічного устрою” В.В. Анісімов звернув увагу на взаємини земгромад з сільрадами, але без аналізу конкретних фактів про дійсні стосунки громад із сільськими радами. Посилання ж на кілька громад - це лише поодинокі випадки в роботі В.В. Анісімова, а не правило Анісімов В.В. Земельні громади України (1921-1929 роки): Дис.... канд. іст. наук / В.В. Анісімов. - К., 1997. - С. 98-99.. У роботі В.В. Анісімова фактично відсутній сюжет про діяльність земгромад УСРР. Отже, В.В. Анісімов тільки намітив тему про земельну громаду УСРР 1920-х років, але не розкрив її.

Робота І.М. Кривко присвячена земельній громаді південного (степового) регіону України. Зокрема авторка звернула увагу на правові засади діяльності земгромад, проаналізувала структуру, склад та повноваження, підрахувала їх чисельність, описала господарську діяльність цього поземельного інституту та суспільно-політичну діяльність громад Кривко І.М. Земельні громади Південної України (1922-1930 рр.): Автореф. дис.... канд. іст. наук / І.М. Кривко. - Запоріжжя, 1999..

Робота В.В. Бойка присвячена аналізу діяльності земельних громад Кримської АРСР у 1922-1930 рр., яка тоді входила до складу РРФСР Бойко В.В. Земельні громади Кримської АРСР (1922-1930 рр.): Автореф. дис.... канд. іст. наук / В.В. Бойко. - Запоріжжя, 2003..

Поява робіт І.М. Кривко та В.В. Бойка свідчить про зростання інтересу істориків до земельної громади 1920-х років на регіональному рівні.

Роботи В.В. Калініченка 1990-х - початку 2000-х років стисло охоплюють різні аспекти діяльності земельних громад в межах всієї УСРР Калініченко В.В. Селянське господарство України в період непу: Історико-економічне дослідження / В.В.Калініченко. - Харків, 1997; Калініченко В.В. Земельна громада / В.В. Калініченко. // Історія українського селянства - К. - 2006 - Т.2. - С. 44-69 та інші..

На початку 2000-х років теми земельної громади побіжно торкалися у своїх публікаціях Н.А. Ковальова, С.І. Дровозюк, В.М. Олійник, Ю.В. Котляр Ковальова Н.А. Вплив общини на селянське життя періоду революції та громадянської війни 1917-1921 рр. в Україні / Н.А. Ковальова. // Український селянин - Черкаси - 2003 - Вип.7 - С. 106-108; Дровозюк С.І. Суспільна свідомість українського селянства в період непу: Історіографія проблеми / С.І.Дровозюк. // Український селянин -Черкаси - 2005 - Вип.9 - С. 24-26; Олійник М.М. Самоврядні організації доколгоспного села: Історіографія радянської доби / М.М. Олійник. // Український селянин - Черкаси - 2005 - Вип.9 - С. 26-29; Котляр В. Організації селян на Півдні України в 1921-1928 рр. / В. Котляр. // Український селянин - Черкаси - 2004 - Вип.8 - С. 256-265..

На початку 1990-х років у Москві за ініціативою професорів Т. Шаніна (Манчестерський університет, Англія) та В.П. Данилова (Інститут російської історії РАН) був створений Центр селянознавства та сільських реформ. Зусиллями Центру було розроблено кілька історичних проектів, що мають пряме відношення до нашої теми. Результати оприлюднювалися в щорічнику «Селянознавство: теорія, історія, сучасність». Важливе значення для розуміння суті сучасних уявлень про стан історико-аграрних досліджень у світі, зокрема і про різні типи селянської земельної громади, мають матеріали теоретичного семінару «Сучасні концепції аграрного розвитку», що був організований Центром селянознавства. На семінарі були обговорені найбільш відомі праці західних вчених по теорії та історії аграрних відносин (Д.Скотта, Т. Шаніна, Е. Вульфа, А. Мандра, М. Левіна, Р. Редфілда, Ш. Мерля, Г. Хантера, Я. Ширмера, О. Вебера, І. Воглера). Були опубліковані реферати праць цих вчених. Це дозволило ознайомитися з їх основними ідеями. Доповнюють реферати тексти із найважливіших праць істориків, економістів, публіцистів сучасного світу, що у сукупності склали хрестоматію селянознавства, сучасних аграрних концепцій. Упорядником і редактором цих текстів був Т. Шанін Великий незнакомец: Крестьяне и фермеры в современном мире: Хрестоматия. - М., 1992..

Західні вчені-аграрники звернули увагу на потенціал земельної громади в радянський період її існування (1917-1930 рр.). Так, японський дослідник Х.Шісума вважає помилкою ліквідацію цього поземельного інституту на початку 1930-х років. На його думку, шлях, запропонований О.В. Чаяновим в 1920-х роках - шлях кооперативного соціалізму через союз земельних громад - більше відповідав потребам і особливостям радянського села. Аналогічні думки висловив і Т.Шанін, який зайняв як вихідну позицію при аналізі еволюції селянського господарства теорію сімейно-споживчого господарства, яку у 1920-х роках розробляв О.В. Чаянов. Багато західних авторів сьогодні схильні вважати, що потенціал громади не був використаний радянською владою Корчагова М.Н. Проблемы аграрной истории Октябрьской революции и гражданской войны в англоязычной литературе. (Историографический обзор) / М.Н.Корчагова. // Отечественная история - М. - 1994 - №4-5 - С.206. . Без врахування доробку цих вчених не може обійтися сучасний дослідник земельної громади в Україні.

У сучасній російській історіографії непу теж продовжується активна розробка селянської тематики. Зокрема, для нас становить інтерес робота В.В. Кабанова про взаємодію общини і кооперації в Росії ХХ ст. Кабанов В.В. Крестьянская община и кооперация России ХХ века / В.В. Кабанов. - М., 1997.. В українських дослідників непу зацікавленість викликають роботи по вивченню реалій непу в окремих регіонах РРФСР. Ці дослідження показали, що соціальна організація села включала в роки непу офіціальні (ради) і неофіціальні (общини) інститути. При цьому община була діяльним органом сільського самоуправління, оскільки вона мала в своєму розпорядженні матеріальні ресурси, а сільська рада матеріально залежала від общини Орлов И.Б. Современная отечественная историография нэпа: Достижения, проблематика, перспективы / И.Б. Орлов. // Отечественная история - М. - 1999. - №1 - С. 112-113..

В цілому, історіографічний аналіз наявної літератури свідчить, що земельна громада УСРР вивчена недостатньо. Особливо це стосується господарчо-виробничої діяльності земгромад, зокрема її кооперативних перспектив.

Можна зробити висновок, що земельна громада УСРР 1920-х років як демократичний поземельний інститут всього селянства явно недооцінений в історіографії і чекає на своїх дослідників.

Щоб виконати комплексне дослідження про земельну громаду в межах УСРР, потрібно передусім провести відповідну дослідницьку роботу по регіонах, в тому числі по Харківщині, де була своя специфіка в організації та діяльності цього поземельного інституту.

У підрозділі 1.2 мова йде про джерельну базу дослідження. Авторка розпочала аналіз джерел з дослідження поглядів К. Маркса та Ф. Енгельса по селянському питанню, і це не данина радянській методології і методам дослідження. Справа в тому, що погляди К. Маркса та Ф. Енгельса помітно вплинули на аграрну політику більшовиків, а, отже, і на історичну долю селян нашої країни та їхньої поземельної організації. У роботі аналізуються і відповідні праці В.І. Леніна, Й.В. Сталіна, М.І. Бухаріна та інших діячів більшовицької партії з теорії і практики здійснення аграрної політики в 1917-1930 рр. Проаналізовані відповідні стенографічні звіти партійних з'їздів та конференцій, їхні резолюції та рішення, законодавчі акти та матеріали органів радянської влади. Особливо важливе джерело по темі - Земельний Кодекс УСРР 1922 р. і наступних його редакцій, де викладені основні засади аграрної політики радянської влади, зокрема описуються склад, управління, права і обов'язки земельної громади.

Основний масив інформації про земельну громаду Харківщини авторка віднайшла в архівних фондах ЦДАВО України, Харківському, Сумському і Луганському облдержархівах. Це протоколи, звіти, обіжники, постанови земельних установ, акти передачі земельних ділянок земельним громадам, книги реєстрації судово-земельних справ, розробчі картки по землевпорядженню громад, обстеження земельних громад, проведене у 1926 р. спеціалістами Наркомзему УСРР.

Протоколи засідань загальних зборів (сходів) земельних громад, їхні ухвали (приговори) і матеріали до них - основне джерело для вивчення нами діяльності цієї поземельної організації селян. Необхідно зазначити, що окремих архівних фондів земельних громад не відкладали, а їхні документи зберігаються у фондах сільських рад. Це змусило авторку до копіткої праці по їх виявленню і залученню до наукового обігу. При написанні цієї роботи було виявлено і використано матеріали кількох десятків земельних громад з усіх п'яти округ Харківщини. Їхня діяльність була зафіксована в сотнях протоколів загальних зборів (сходів), де було розглянуто кілька тисяч питань життя земельної громади. Ці факти свідчать, що земельні громади перебували в центрі економічного і суспільного життя села і були авторитетною інституцією в доколгоспному селі на Харківщині.

Велике значення для дослідження нашої теми мають публікації ЦСУ УСРР. Зокрема, весняні та осінні опитування селянських господарств 1920-х років - це унікальний вид джерел про аграрний сектор економіки республіки та її окремих регіонів, в тому числі Харківщини.

Важливий і різноманітний матеріал про аграрний сектор економіки, селянське господарство і, в тому числі, про земельні громади міститься у періодичній пресі 1920-х років.

Ще одне специфічне джерело по нашій темі - це листи, скарги, заяви селян до партійних, радянських, земельних, судових органів. У цих документах на перше місце виступають ті сторінки буття селянина, які, як правило, не висвітлювалися або свідомо замовчувалися в офіційних джерелах. Це особливо стосується численних фактів зловживань місцевих представників влади на селі, тиску на земельну громаду тощо.

Аналіз джерельної бази по темі дослідження свідчить, що виявлені джерела цілком достовірні і достатні для всебічного розкриття поставлених питань.

У підрозділі 1.3 проаналізовано методологію та методи дослідження. Зазначено, що нині більшість вітчизняних істориків схиляється до цивілізаційного підходу в методології. Авторка теж вважає, що цивілізаційна парадигма найбільш придатна для дослідження історичного процесу.

В основу дисертаційної роботи покладені фундаментальні принципи наукового пізнання - об'єктивність та історизм. У роботі описано використання цих принципів при дослідженні земельної громади. Важливе значення у процесі роботи над темою мало дотримання діалектичного принципу, який вимагає розглядати явища у взаємозв'язку, взаємообумовленості.

При дослідженні теми авторка використала універсальні загальнонаукові методи - аналітичний, синтетичний, логічний та спеціальні історичні методи - типологічний, синхронний, проблемно-хронологічний, діахронний, порівняльно-історичний, структурно-системний, історичного моделювання, а також методи суміжних наук - статистичний та соціальної психології. В дисертації вказано, як ці методи дозволили всебічно дослідити заявлену тему.

У другому розділі «Організація земельної громади» досліджується генезис цього поземельного інституту і вплив на нього аграрної політики більшовиків, подається визначення земельної громади, досліджуються її розміри, чисельність, склад, управа, права і обов'язки.

Зокрема, у підрозділі 2.1 мова йде про генезис земельної громади і аграрну політику більшовиків впродовж 1917-1922 рр., тобто до юридичного оформлення цього поземельного інституту наприкінці 1922 р. Доводиться, що земельна громада веде свій родовід з поземельної общини, яку в літературі називають також сусідською, сільською, селянською. На 1917 р. поземельна община в Росії з її характерною ознакою - зрівняльними переділами землі - була панівною формою селянського землекористування, яка охоплювала 67-73% надільних селянських земель Данилов В.П. Об исторических судьбах крестьянской общины в России / В.П. Данилов. // Ежегодник по аграрной истории - Вологда - 1976 - Вып.6 - С. 102-134.. Інша ситуація склалася в українських землях у складі Росії, де під общинною формою перебувало тільки 24% селянських земель ЦДАВО України, ф.27, оп.8, спр.31, арк.12; оп.9, спр.701, арк.12 (Дані обстеження Наркомзему УСРР)..

Але на Харківщині на 1917 р. общинною формою було охоплено 63,2% надільних селянських земель (48% всіх селянських угідь) у краї, тобто ця форма землекористування залишалася головною Підраховано авторкою на основі даних земської статистики: Сельское хозяйство, фабричная промышленность и занятия населения Харьковской губернии. - Харьков - 1918 - С.4..

Селянське земельне право в дореволюційній Росії не використовувало юридичного терміну «земельна громада» («земельное общество» - рос.). Воно оперувало терміном «сільська громада» («сельское общество» - рос.) Але земельна громада і сільська громада - не тотожні інститути. До 1917 р. сільська громада була, з однієї сторони, адміністративною, а з іншої - господарською одиницею. В межах адміністративної одиниці сільська громада виконувала адміністративно-поліційні та фіскальні функції. Як господарська одиниця сільська громада в районах, де існувала общинна форма землекористування, виконувала функції поземельної общини.

Після Жовтневого перевороту 1917 р. адміністративні функції сільської громади більшовики передали сільській раді, коло повноважень сільської громади звузилося, але вона продовжувала діяти. Не було офіційного розпорядження радянської влади про ліквідацію сільської громади, навпаки, більшовики використовували цей звичний для селян інститут з метою посилення легітимності своєї влади. Сільська громада регулювала поземельні відносини селян і в регіонах з общинною формою землекористування, де її функції співпадали з поземельною общиною, і в регіонах з дільничою (подвірною) формою. Селяни використали сільські громади для так званого «чорного» переділу всіх земель, що в 1918-1922 рр. відбувався скрізь по Україні, зокрема і на Харківщині. За обстеженням навесні 1922 р. при посередництві сільських громад селяни Харківщини використовували до 90% придатних для сільського господарства земель краю Якиманский В. К итогам аграрной революции на Украине: По данным анкетного обследования 1922 г. / В. Якиманский - Харьков, 1924; ДАХО, ф.р.203, оп.1, спр.2215, арк.40; ф.р.185, оп.1, спр.170, арк.51-53.. Наведені у дисертації факти свідчать, що в 1917-1922 рр. сільська громада на Харківщині зміцнила свої позиції і була в центрі господарського і суспільного життя села. Ця обставина змусила більшовиків рахуватися з громадою і шукати шляхів використання цього поземельного інституту у власних інтересах. Так, у Земельному Кодексі УСРР 1922 р. з'явився розділ про земельну громаду.

У підрозділі 2.2 «Визначення земельної громади, її розміри, чисельність, склад, управа, права і обов'язки» досліджено правовий характер цього поземельного інституту. Розглянуто наявні у літературі різні точки зору з цього питання і зроблено висновок: земельна громада по Земельному Кодексу УСРР 1922 р. - це поземельна організація, що об'єднувала селянські господарства на грунті спільності земельного відводу, підтвердженого відповідними актами радянської влади. Мета громади - раціонально організувати землекористування селянських господарств, регулювати виробничі відносини й вирішувати завдання в сільському господарстві. У підрозділі детально досліджені розміри, чисельність, склад, управління, права і обов'язки цього поземельного інституту. Громаду об'єднували загальні земельно-господарські інтереси її членів, демократичний спосіб вирішення проблем. Все це робило земельну громаду придатною до діяльності в умовах досліджуваного періоду. Лише в земельній громаді селянин міг здійснити в УСРР своє право на землекористування.

У третьому розділі «Діяльність земельної громади» досліджуються фінанси земельної громади, вплив цього поземельного інституту на селянське землекористування і рільництво, взаємини громади і селянського двору.

Зокрема, у підрозділі 3.1 мова йде про фінанси земельної громади. Встановлено, що абсолютна більшість цих поземельних об'єднань селян Харківщини мали власні бюджети. Кошторис мав найтісніший зв'язок і пряму залежність від землезабезпечення господарств - членів земельних громад. Чим краща була забезпеченість землею, тим більший був бюджет громади. Встановлено, що основну частину прибутків (63-65% від загальної суми) земельні громади отримували від самообкладання своїх членів. На другому місці (18-25% від загалу) були прибутки громади від зданих в оренду громадських земель. Були й інші джерела фінансових надходжень (від промислових закладів, позик тощо).

Найбільшою статтею видатків громад були видатки на сільське господарство, включаючи сюди і видатки на землеустрій (27-36% всіх видатків земельних громад краю). Адміністративні видатки поглинали 10,5 - 14% бюджетів громад Харківщини, видатки на облаштування шляхів, мостів, гребель, колодязів, протипожежну справу складали 5 - 11% коштів. Земельні громади були залучені і до утримання шкіл, лікнепів, сільбудів тощо (6 - 7,5% видатків). Зокрема, на плечі земельних громад були покладені і видатки на утримання сільських рад, що до 1927/28 господарського року, як правило, не мали на Харківщині своїх бюджетів.

У цілому по УСРР у 1925/26 господарському році земельні громади накопичили і витратили 29,2 млн. крб. Для середини 1920-х років це були значні кошти. Для порівняння, всі державні капіталовкладення в індивідуальне селянське господарство в той рік склали 49,8 млн. крб. Калініченко В.В. Земельна громада / В.В. Калініченко. // Історія українського селянства - К. - 2006 - Т.2 - С.47.. Отже, земельні громади мали значні фінансові засоби і їх авторитет на селі підкріплювався матеріальними можливостями.

У підрозділі 3.2 досліджуються питання земельної громади і селянського землекористування. Зокрема, встановлено, що після завершення революційних аграрних перетворень 1917 - 1923 рр. у безпосередньому користуванні селян Харківщини, об'єднаних у земельні громади, перебувало 92,7% земель сільськогосподарського призначення, а в межах УСРР - 95,8% земель цієї категорії.

Аналіз аграрного законодавства 1920-х років привів авторку до висновку, що земельна громада, а не селянські двори, які входили до її складу, виступала перед державою - власницею націоналізованої землі - суб'єктом права на землю. В той же час, у спеціальній літературі зустрічається точка зору, що тільки при общинній формі землекористування земельна громада була суб'єктом права на землю, а при дільничій формі цим суб'єктом був двір Гершонов М.М., Кельман Е.И. Комментарий к Земельному Кодексу УССР / М.М. Гершонов, Е.И. Кельман - К. - 1924 - С.97; Маркевич Є.Д. Земельне законодавство та землеустрій / Є.Д. Маркевич - К. - 1925 - С.83.. На нашу думку, це помилкова точка зору. Адже всі селянські господарства в УСРР по Земельному Кодексу 1922 р. могли користуватися землею тільки у складі земельної громади. Вона ж відповідала пере власником землі - державою - за доцільне використання землі, регулювала землекористування своїх членів (дворів), незалежно, яка форма землекористування була в громаді.

Регулювання земельних відносин селянських дворів у громаді було можливим при дотриманні певних форм землекористування. У 1917 р. на Харківщині, як і скрізь по Україні, існували дві форми селянського землекористування - общинна або дільнича (подвірна) у вигляді дільничо-черезсмужних, відрубних та хутірських господарств.

Революційні аграрні перетворення 1917-1923 рр. помітно вплинули на форми землекористування. На 1923 р. на Харківщині 1,3% селянських земель були охоплені колективною формою, 56,2% - общинною і 42,5% - дільничою (переважно у вигляді дільничо-черезсмужних господарств). Отже, на Харківщині, на відміну від сусідніх Полтавщини та Чернігівщини, переважала общинна форма селянського землекористування. Земельна громада з дільничо-черезсмужним землекористуванням на Харківщині нагадувала завмерлу общину, що втратила свої зрівняльно-розподільчі функції. Але на відміну від дореволюційної дільничо-черезсмужної форми, наступницею якої і стала дільничо-черезсмужна форма 1920-х років, двір не мав постійного права на конкретні ділянки в польовій землі громади. Місце розташування і межі цих дільниць могли бути змінені громадою за ухвалою більшості її членів з метою поліпшення землекористування. Таким чином, земельна громада і за дільничо-черезсмужного виду дільничої форми землекористуваннямогла проводити переділи землі, але не кількісні, як при общинній формі, а якісні, спрямовані на зміну не розміру наділу двору, а місця розташування його смуг у спільному земельному відводі громади.

У 1917-1928 рр. на Харківщині спостерігався процес збільшення питомої ваги общинної форми землекористування за рахунок дільничої форми, тобто відбувався процес оживлення общини (48% у 1917 р.; 56,2% у 1923 р.; 65,5% у 1928 р. селянських земель краю, охоплених общинною формою землекористування). Це специфіка Харківського (Слобідського) регіону з його міцними общинними традиціями, оскільки в цілому по Україні, після незначного збільшення в 1917-1923 рр., у 1924-1928 рр. спостерігався неухильний процес зменшення питомої ваги общинного землекористування.

Земельний Кодекс 1922 р. узаконив наслідки революційних земельних перетворень і за кожною земельною громадою закріпив у постійне, трудове користування ті землі, котрі вони отримали в ході цих перетворень. Надалі будь-які зрівняльні перерозподіли земель поміж громадами заборонялися.

В середині громади дозволялися зрівняльні переділи тільки за наявності общинної форми землекористування один раз на 9 років (три сівозміни при панівному трипіллі). Наявні джерела свідчать, що на Харківщині зрівняльним переділам підлягали польові та лугові угіддя. Садибні землі не переділяли. З «чорними» (тобто незаконними, безсистемними) переділами землі впродовж 1920-х років велася невпинна боротьба, їх кількість помітно зменшувалася, але повністю зжити це явище у краї не вдалося.

Розверсточну одиницю при зрівняльному розподілі земель встановлювала земельна громада, здебільшого на їдця. Інші розверсточні одиниці в земельних громадах краю зустрічалися дуже рідко. Землею селянський двір міг користуватися тільки в межах однієї громади. У зв'язку із земельною тіснотою у краї земельні громади дуже обережно підходили до наділення землею бажаючих зі сторони, громада пильно стежила за дотриманням трудового принципу наділення землею. Земельні лишки впродовж 1924 - 1929 рр. вилучалися тільки через райсудземкомісії, як правило, за ініціативою земельних громад. Всього земельні лишки втратили 12% багатоземельних селянських господарств краю.

Важливу роль земельна громада відігравала в краї при проведенні землеустрою селянських земель і організації поліпшених громадських сівозмін. На 1926 р. такі сівозміни були заведені в 75% землевпоряджених громад Харківщини.

Громадська сівозміна давала змогу докорінно реорганізувати систему рільництва, знищити відстале трипілля та рябопілля, встановити правильне чергування культур, завести однорідні посіви та просапні культури, відкривала можливість для спільного застосування машин та прогресивних агротехнічних прийомів усім господарствам громади. Перспектива на шляху багатопільної громадської сівозміни передбачалася для всіх селянських господарств, а не тільки для заможних, багатоземельних, як-то на хуторах або відрубах, що було дуже важливо з соціальної точки зору. Разом з тим, на відміну від колективної форми землекористування, при багатопільній громадській сівозміні зберігалося індивідуальне селянське господарство як самостійний суб'єкт господарювання, дуже вдало поєднувалися особистий і громадський інтерес. Саме тому в середині 1920-х років перехід до громадської багатопільної сівозміни при землевлаштуванні земельних громад набув у краї масового характеру. Але розмах землевпорядження селянських земель у 1920-х роках значно обігнав розвиток інших агрокультурних заходів, що знижувало господарську ефективність землеустрою, зокрема громадських багатопільних сівозмін. Так, у 1928 р. за відомостями Укрдержплану, встановлені сівозміни витримували тільки третина земельних громад.

Причини недотримання сівозмін різні. Це брак тяглової сили у бідніших селянських господарствах, недостача насіння сіяних трав, неорганізованість збуту просапних культур, недоліки самих сівозмін, коли при землевлаштуванні земельними органами допускався шаблон, непридатний для даної громади тощо.

Але вказані причини невиконання земельними громадами багатопільних сівозмін можна було перебороти. Недостача тяглової сили у селянських господарствах поступово ліквідовувалася. Розвиток кооперативної мережі машино-тракторних товариств, придбання тракторів земельними громадами при відповідній державній підтримці відкривав перед безкінними селянськими господарствами реальну перспективу подолати цю перешкоду і втягнутися в громадську сівозміну. Питання з постачанням селянам насіння кормових трав і збутом продукції просапних культур було тільки питанням часу. Ринкова кон'юнктура в1920-х роках була сприятлива для збуту цукрового буряку, соняшнику та інших просапних культур. Підбір оптимальної сівозміни для кожної земельної громади теж піддавався вирішенню. Введення громадських багатопільних сівозмін відкривало перед індивідуальними селянськими господарствами прогресивний шлях розвитку, відпадала потреба у суцільній колективізації. Цілком очевидно, що при введенні громадської сівозміни різко зростала роль земельної громади. Вона фактично переростала в кооперативну організацію.

У підрозділі 3.3 розглядається питання про роль земельної громади у розвитку рільництва селянського господарства. Саме вона, значною мірою, забезпечувала систему організаційно-виробничих та агротехнічних заходів, без яких ефективне рільництво було неможливе. У роботі досліджена еволюція систем рільництва у земельних громадах краю. Робиться висновок, що земельні громади Харківщини у 1920-х роках докладали чималих зусиль, щоб провести в життя необхідний комплекс агротехнічних заходів, спрямованих на підвищення продуктивності рільництва. У 1920-і роки селяни краю, об'єднані в громади, відновили і розширили дореволюційні площі посівів, по виробництву валової продукції рільництва теж досягли і перевершили рівень 1910-1913 рр., але по товарності зерна дореволюційний рівень не був досягнутий. Земельні громади активно працювали над цим питанням, але згортання непу і примусова колективізація звели цей процес нанівець.

У підрозділі 3.4 висвітлюється питання про взаємодію земельної громади і селянського двору. Підкреслюється, що двір був основною структурною одиницею в земельній громаді, оскільки громада була сукупністю дворів, які користувалися землею громади. Щоб існував селянський двір як складова і невід'ємна частина земельної громади, потрібно було поєднати три елементи - родину, працю і спільне господарство. Земельна громада і забезпечувала непорушність цих складових елементів, без чого неможливе й саме існування громади. Досягалося це також і завдяки існуванню на селі норм звичаєвого права, що, зокрема, проявлялося у взаєминах земельної громади і селянського двору. У роботі детально аналізується склад і обов'язки членів двору, їхні майнові права, показано, як земельна громада розв'язувала майнові і поземельні суперечки між членами двору, слідкувала, щоб спільне майно двору та земельний наділ не виходили за межі громади, регулювала поділи дворів, організовувала спільні громадські роботи, допомагала своїм одногромадникам у скрутний час (при пожежі, сирітстві тощо).