Кооперативний рух у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття

З середини 1880-х рр. поширення кредитно-кооперативної діяльності призупинилося. На 1888 р. кількість діючих ощадно-позичкових товариств не перевищувала 160, а вже у 1889-му їх працювало лише 129. У 1890 р. кількість кредитних кооперативів зменшилась до 122 і в останнє десятиліття ХІХ ст. очевидно не зазнала суттєвих змін.

За соціальним складом ощадно-позичкові товариства здебільшого були селянськими. У статутному капіталі більшості з них значну частку становили пожертви і позики. Відсоткові ставки в кредитних кооперативах в декілька разів були меншими, ніж у приватних кредиторів і, як правило, не перевищували 12 %. Є ознаки того, що позичені кошти селяни витрачали на ключові виробничі потреби своїх господарств. Більшість ощадно-позичкових товариств відзначалися складним організаційно-фінансовим становищем, але й здатністю виконувати свої завдання. Певна частина мала напівфіктивний характер. Деякі товариства, створені в цей період, виказали високий рівень дієздатності і проіснували впродовж багатьох десятиліть.

У пореформені часи помітним явищем були землеробські артілі. Вони формувалися на основі усних домовленостей між селянами і лише силою випадкових обставин організація їхньої діяльності відповідала кооперативним принципам. Очевидно, колективне землеробство формувалося на основі традицій господарської взаємодопомоги: супряги, помочів тощо, які адаптувалися до вимог ринкової економіки.

Селянські товариства спільного обробітку землі відомі в різних регіонах Наддніпрянщини: на Полтавщині, Чернігівщині, Харківщині - під назвою "артілі" або "гуртова". Як правило, вони об'єднували по 4-8, інколи і більше, домогосподарств, які для громадського обробітку землі виставляли рівну кількість робочих рук, реманенту та худоби. Усі польові роботи виконувалися спільно і з дотриманням принципу розподілу праці.

Формування кооперативних засад господарювання на базі традицій взаємодопомоги відбувалося і у сфері товарного постачання. У Катеринославській, Полтавській і Херсонській губерніях мало поширення придбання колективними зусиллями для спільного користування сільськогосподарської техніки.

Використання кооперативних засад діяльності спостерігалося і у кустарно-ремісничому виробництві.

Третій розділ дисертації - "Поширення кооперативних форм економічної діяльності наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст." - розкриває процес становлення і роботи кооперації як повноправного сектора економіки Наддніпрянщини.

У першому підрозділі - "Ставлення широких кіл громадськості до ідей кооперації" - розглянуті оцінки освічених категорій населення кооперативної діяльності.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. у різних соціально-професійних групах соціальної еліти йшли процеси формування схвального відношення до кооперативних форм економічного життя.

Чимало провідних науковців, зокрема М. Грушевський, В. Косинський, В. Левитський, Т. Осадчий, М. Туган-Барановський, пов'язували з кооперацією економічний прогрес людства. Позитивні настрої спостерігались у середовищі державних службовців різного рівня та земських діячів. У політичних партіях, зокрема УСДРП, Українській партії соціалістів-революціонерів, Українській народній партії, реалізація ідей кооперації розглядалась як програмне завдання.

Активну підтримку кооперативній справі висловлювали різноманітні економічні форуми початку ХХ ст. Цілий ряд сільськогосподарських та кустарно-промислових з'їздів, серед них З'їзд представників земств і сільських господарів Півдня Росії та Південно-російський з'їзд з питань впорядкування торгівлі хлібом у Катеринославі, Всеросійський сільськогосподарський з'їзд у Києві, розробляли заходи і приймали рішення щодо якнайширшого розвитку кооперації. В їхній роботі брали участь представники різних соціальних і професійних груп, установ та організацій і вони найкраще засвідчують схвальне ставлення громадськості до кооперативного руху.

Позитивні настрої щодо кооперативних засад організації економічного життя виступили одним із факторів активізації кооперативного руху.

У другому підрозділі третього розділу - "Соціально-економічні та правові умови розвитку кооперації наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст." - відображені характеристики економічного середовища, у якому відбувалося поширення кооперації, та правове забезпечення її діяльності.

Наприкінці ХІХ ст., як і в перші пореформені десятиліття, врожаї більшості селянських господарств не дозволяли задовольняти продовольчі потреби їхніх учасників. Менше 12 % землеробських домогосподарств виробляли продукції більш, ніж необхідно було для споживання. У наступні роки ситуація дещо поліпшилася, однак не принципово. У той же час податковий тиск на селянство призводив до вимушеної товаризації селянських господарств. Джерелами грошових ресурсів також виступали: робота за наймом, кустарні промисли та позички. Операції товарного збуту і постачання та кредитних послуг, як і в попередній період, продовжували залишатися сферою зловживань приватнопідприємницьких структур.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. з'явилися нові явища у взаємодії селянства з ринковим простором. Звичайними стали використання селянством покупної продукції повсякденного вжитку, грошові форми оплати найманої праці та позичкових операцій. Поширилася практика купівлі сільськогосподарської техніки. Зростання обсягів придбання товарної продукції супроводжувалося постійним зростанням цін. Внаслідок таких новацій зросли потреби в грошах та актуалізувалися питання боротьби із зловживаннями організаторів товарних і кредитних послуг. Подальше втягування селянських мас у сферу товарно-грошових відносин стало поштовхом до поширення кооперативних форм захисту матеріальних інтересів.

Промислове робітництво в цей період вже постало як вповні сформована верства, яка виступала повноцінним суб'єктом ринкового середовища і соціальною базою кооперативного руху.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. покращилися правові умови діяльності кооперації. Спростилася процедура відкриття кооперативів, з'явилися закони про кредитні кооперативи та артілі.

Зрушення у правовій базі кооперації та подальше втягування широких верст населення у сферу товарно-грошових зв'язків були фактором піднесення кооперативного руху наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Третій підрозділ третього розділу - "Діяльність кооперації в системі сільськогосподарського виробництва" - розкриває питання поширення кооперативного господарювання серед селянства та його ефективність.

У 1890-х рр. розпочалося пожвавлення діяльності кооперації, яке на початку ХХ ст. переросло в стрімкий процес охоплення кооперативними формами господарювання селянської людності.

Найактивніші зрушення відбулися у сфері споживчо-кооперативної роботи. На 1897 р. в Наддніпрянській Україні діяло лише 40 споживчих товариств, а вже на 1910-й більше 1,5 тис., на початок 1913-го - близько 2,5 тис., а на січень 1917-го - майже 5 тис., які об'єднували 550 тис. пайовиків. У 1910-х рр. 80 % кооперативів цієї галузі були селянськими за складом. Споживча кооперація відігравала ключову роль у забезпеченні своїх членів промисловими товарами, які реалізовувала за цінами на 5-20 % нижчими, ніж у приватній торгівлі. Остання, щоб витримати конкуренцію з кооперативними крамницями, також вдавалася до зниження цін, внаслідок чого робота споживчої кооперації позитивно позначалася на матеріальному становищі всього населення.

Стрімко розвивалась і кредитна кооперація. У 1900 р. кількість кооперативів відповідної галузі не досягала 140, а вже на 1913 р. перевищила 2,2 тис. Чисельність їхніх членів за цей період зросла з 82 тис. до 1 млн. чол., серед яких 70 % були селянами. У 1914 р. кредитна кооперація об'єднувала половину селянських господарств.

Кооперативні товариства цієї галузі давали можливість отримати позики за невеликими відсотковими ставками - 10-12 % річних. Позичені кошти коопероване селянство використовувало здебільшого на виробничі потреби: придбання землі, худоби, будівництво господарських споруд, тощо. Повністю витіснити практику спекулятивних операцій на ринку кредитних послуг кредитна кооперація виявилася не спроможною, однак змусила лихварів не вдаватися до позичкових ставок вище 50 %. Значна частина кредитних кооперативів займалася товарними операціями, чим забезпечувала кооперованим селянам вигідні умови збуту продукції своїх господарств та постачання їм промислових товарів.

Сільськогосподарська спеціалізована кооперація постала в різних організаційно-господарських та правових формах: пайових збуто-постачальних кооперативів, сільськогосподарських громад (кооперативних товариств створених за статутами громадських організацій) та виробничих артілей. На січень 1904 р. діяло 43 громади, 1905-й - 57 громад, 1909-й - 251 сільськогосподарський кооператив, у тому числі 199 громад, а решта - спеціалізовані збуто-постачальні кооперативи. На кінець 1912 р. працювало 769 громад та 181 пайове товариство, на 1915-й - 916 і 138 відповідно. Сільськогосподарські товариства і громади виявили високий рівень ефективності у сфері товарного збуту і постачання, а також у поширенні агрономічних знань.

Наприкінці ХІХ - у перші роки ХХ ст. у Катеринославській, Полтавській, Харківській та Херсонській губерніях спостерігалися випадки артільного землеробства. Найбільш відомостей зберіглося про херсонські артілі. На 1897 р. їх нараховувалося 125. З них на 1903 р. існувало 16.

На початку 1910-х років землеробські артілі фіксувалися майже в усіх українських губерніях. Зокрема на Київщині їх було більше 20, на Полтавщині - 10. Землеробські артілі 1910-х рр. відзначалися стабільністю роботи і намаганням використовувати агротехнічні досягнення.

У четвертому підрозділі третього розділу - "Кооперація у сфері промислового виробництва, транспорту, житлового будівництва та інших галузях господарства" - висвітлено проблеми розвитку промислової, житлової та ін. видів кооперації.

Виробничі кооперативи ремісників були помітним явищем економічного життя кінця ХІХ - початку ХХ ст. Вони відзначалися високими показниками господарської діяльності та рівнем доходів артільників. Добре себе проявляли й трудові артілі вантажників та товариства офіціантів. Однак, такого роду кооперативи відзначалися швидкоплинністю існування та схильністю до трансформації у приватнопідприємницькі організації.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. відбулося зародження кооперативних форм житлового будівництва. Їхня поява пов'язана з високими цінами на послуги домовласників. Кооперативи відповідної галузі працювали у Катеринославі, Києві, Одесі, Харкові та ін. містах. Соціальною базою житлової кооперації виступала інтелігенція.

Загалом на початку ХХ ст. кооперація стала звичним явищем соціально-економічного життя, напередодні 1917 р. вона забезпечувала більше 30 % товарообороту і спрямовувала дію ринкових механізмів на захист економічних інтересів широких верст населення.

Четвертий розділ дисертації - "Процеси консолідації кооперативного руху на початку ХХ ст." - присвячений аналізу кооперативного руху як цілісної системи.

Цілісність громадського руху за розвиток кооперації забезпечувався спільними ідейними орієнтирами його учасників та організаційними і господарськими структурами.

У першому підрозділі - "Тенденції розвитку кооперативної думки та проблеми ідейно-теоретичної єдності кооператорів" - розглянуті ідейно-теоретичні уподобання кооператорів, які забезпечували їхню духовну консолідацію.

У кооперативному середовищі культивувалися цінності колективізму і єдності, взаємодопомоги, набуття навичок громадського господарювання, освіченості, чесності в економічних відносинах, сумлінності у трудовій діяльності. Водночас засуджувалися егоїзм, здирництво, заздрість і ворожнеча. Ці ідейні настанови були для кооператорів фактично незаперечними морально-етичними орієнтирами.

Водночас серед кооперативної громадськості існували різні підходи до оцінки соціальної місії кооперації. Як і в попередню епоху, щодо цього питання розвивалось дві ідейно-теоретичні течії. Ідейними провідниками "господарсько-раціоналістичного" напрямку кооперативної думки були авторитетні теоретики і практики кооперативної справи О. Беретті, І. Волошиновський, С. Бородаєвський, які обґрунтовували і пропагували ідею про співіснування кооперації з іншими укладами господарювання та необхідність соціального партнерства. Соціалістичне єство кооперації доводили М. Левитський, М. Туган-Барановський, В. Пекарський та ін.

З кінця ХІХ ст. в склад ідейно-теоретичних засад кооперативного руху розпочалося входження національних цінностей. Головною причиною цього стала соціальна база кооперації - українське селянство, пропагандистська і роз'яснювальна робота серед якого, а також функціонування колегіальних органів кооперативів вимагали врахування його національних, передусім мовних, особливостей. Національні цінності у кооперативній ідеології формувалися в широкому середовищі кооператорів-практиків. Першим поставив питання про існування взаємозв'язку між кооперацією і національним питанням наприкінці ХІХ ст. М. Левитський. Однак, уособленням поєднання українських національних цінностей з кооперативним рухом стала постать В. Доманицького - популярного в інтелігентському середовищі громадського діяча, який також займався кооперативною роботою.

Загалом національні тенденції в ідейно-теоретичних засадах кооперації зводилися до визнання необхідності врахування етнопсихологічних характеристик народу, бачення кооперації як національного способу організації економічного життя українського народу, матеріальної бази вирішення його культурно-освітніх та ін. проблем. Ці ідейні орієнтири сповідували широкі кола кооперативної громадськості, свідченням чого, зокрема, було святкування наприкінці 1916-го - на початку 1917 р. в Києві, Одесі і Харкові 50-чя української кооперації.

Ідейно-теоретична спорідненість учасників кооперативного руху сприяла їхній співпраці, формуванню корпоративної єдності та відповідальності за свою справу. Водночас розбіжності не становили нездоланну перешкоду процесам консолідації. Вони сприяли ідейному загартуванню кооператорів і створювали умови для участі у кооперативному житті людей з різними поглядами, що також позитивно позначалося на розвитку кооперації.

У другому підрозділі четвертого розділу - "Виникнення і розвиток організаційно-господарських форм співпраці осередків кооперативної роботи: кооперативні з'їзди та союзи кооперативів" - показано організаційно-господарські структури, які єднали кооперативний рух.

Способом обміну досвідом, вироблення спільної позиції щодо питань кооперативної роботи та представлення своїх інтересів перед органами влади виступали з'їзди кооперативних працівників. З'їздова діяльність спостерігалася з 1906 р. і мала інтенсивний характер: відбувалися з'їзди різних рівнів - повітові, губернські, міжрегіональні, з'їзди загальнокооперативні і певних галузей кооперації.

Проте кооперативна робота вимагала не лише узгодження позицій, а й організаційно-управлінської єдності - створення союзів кооперативів. Останні покликані були забезпечити доступ кооперативів до оптових торговельних баз, фінансових потоків міст та міських ринків збуту, а також налагодити інструкторсько-методичну допомогу.

Певною мірою, роль господарсько-представницьких та просвітніх центрів кооперативних товариств відігравали спеціальні підрозділи громадських організацій агрокультурного спрямування. Такого роду підрозділи діяли в більшості українських губерній і займалися закупівлею товарів для кооперативів та наданням їм інструкторської допомоги. Серед них найдієвіше себе проявили Відділ дрібних господарств Подільського товариства сільського господарства, Комітет сприяння сільській кооперації Харківського товариства сільського господарства та Кооперативний комітет Товариства сільського господарства Півдня Росії.

Першим союзним утворенням кооперативів став Бердянський союз ощадно-позичкових та кредитних товариств, який розпочав роботу в 1902 р. Напередодні 1917 р. в Наддніпрянщині діяло не менше 26 кредитно-кооперативних спілок. Перші союзні утворення споживчих товариств виникли на Київщині в 1908 р. На кінець 1916 р. працювало щонайменше 27-28 споживчо-кооперативних союзів і ще близько 10 знаходилися в стані заснування.

Проводилась робота зі створення кооперативних союзів з всеукраїнським масштабом діяльності, яка ініціювалася починаючи з 1901 р. Необхідність таких союзних установ була викликана як національними тенденціями у кооперативному русі, так і суперництвом з загальноімперськими центрами кооперації: Московським союзом споживчих товариств та Московським народним банком - за товарні та фінансові ринки на території України. З 1911 р. розпочалася активна робота по заснуванню "Південного кооперативного банку", а з 1913 р. - Дніпровського союзу споживчих товариств. Перший мав стати фінансово-кредитним центром української кооперації, другий - центральною установою споживчої кооперації. Однак, уряд не дав дозволу на їх відкриття. У 1915 р. вдалося створити центр сільськогосподарської кооперації - "Київське центральне сільськогосподарське товариство". Але масштаби його діяльності не змогли одразу набути всеукраїнського характеру.

Внаслідок консолідуючих ідеологічних та організаційних процесів, кооперативний рух у Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст. постав як цілісна система. Її складовими виступали ідейно-теоретичні настанови та їхні провідники, коопероване населення і товариства, організаційні та господарські структури, що об'єднували ланки кооперативної мережі країни.

П'ятий розділ дисертації - "Інтелігенція у кооперативному русі кінця ХІХ - початку ХХ ст." - присвячений з'ясуванню причин участі культурної еліти у кооперативному житті в якості ідейних провідників та організаторів кооперативів.

У першому підрозділі - "Кооперативний рух та інтелігентське середовище" - показані загальні характеристики інтелігентів, які займалися кооперативною роботою серед народу.

Основна частина інтелігенції не намагалася себе проявити у кооперативному русі. Вона не бачила в тому соціального престижу, сенсу витрачати час, часто не вірила у результативність такого роду занять.

Однак, певна частина інтелігенції виявляла щире бажання працювати у сфері кооперування широких суспільних верст. Її вирізняла повага до народу, відсутність зверхності у ставленні до нього, уважне ставлення до його інтересів, а часом і сприйняття їх як власних, самовідданість у громадській роботі і навіть жертовність. Причини таких особливостей цієї категорії культурної еліти, зокрема, пов'язані з тим, що вона походила з народних мас і будувала свою соціальну поведінку виходячи з їхніх інтересів. А для дворянських інтелігентів зв'язок із становою належністю в умовах соціальних трансформацій втрачав значення і вони пробували себе у новій якості, у тому числі й кооперативних діячів.

Спостерігалося також намагання інтелігенції скористатися діяльністю у кооперативах для ведення політичної пропаганди серед селянства і робітництва. Впливала і проблема працевлаштування, яка змушувала шукати застосування своїх умінь у кооперативних установах. Неможливість з тих чи інших причин реалізувати себе у професійній діяльності, задовольнити кар'єрні амбіції, тощо також спонукала до спроб проявити сили у кооперативній справі.

У другому підрозділі п'ятого розділу - "Особливості мотивації до кооперативної діяльності різних професійних груп інтелігенції" - розглянуто вплив професійної належності на мотивацію культурної еліти до діяльності у сфері кооперативного руху.

Кожна з професійних груп відзначалася специфікою ставлення до роботи у кооперації. Так, певна частина учителів розглядала кооперативну діяльність населення як засіб виховного впливу на нього і сприяла їй у якості своєї педагогічної роботи за межами офіційно встановлених обов'язків. Позначалася й бюрократизація шкільної справи, яка підштовхувала педагогів до реалізації своїх можливостей в ін. сферах.

Кооперативна робота священиків зумовлювалася їхнім баченням кооперації як організації економічного життя, що побудована на виконанні християнських заповідей.

Інспектори дрібного кредиту Державного банку відповідно до своїх службових обов'язків займалися кооперативною діяльністю серед селянства і за це отримували заробітну плату. При цьому їхня робота рідко відзначалася формалізмом, оскільки на посади інспекторів намагалися потрапити особи, які шукали можливості матеріально забезпечити своє захоплення кооперацією.

Виконання обов'язків земських дільничних агрономів виявилося не можливим без розгалуженої мережі селянських кооперативів. Для ведення пропаганди агрономічних знань були необхідні відповідні структури на селі, які б забезпечували організацію зустрічей агрономів з селянами. Ефективне застосування хліборобами агрономічних знань також було не можливим без їх кооперування, оскільки селянські господарства лише на кооперативних засадах могли придбати пропоновану агрономами техніку і реманент, добрива, посівне насінням, а у разі зростання продуктивності - забезпечити вигідну реалізацію виготовленої продукції на ринку. За таких умов агрономічний персонал включався в процес створення і діяльності кооперативних товариств.

У третьому підрозділі п'ятого розділу - "Роль інтелігенції у становленні кооперативного руху" - на основі даних про заснування кооперативів, свідчень сучасників, аналізу громадської думки доведено, що дякуючи організаційній діяльності інтелігенції відбувся процес поширення кооперативних товариств. При цьому саме від симпатій культурної еліти до того чи іншого виду кооперативної діяльності, а не економічних умов, залежала галузева структура кооперації в регіонах. Виключна роль її проявилася і в управлінні кооперативами. Без участі інтелігентів у керівних органах чи їх усунення з посад, кооперативні товариства часто занепадали.

Виключна організаційно-управлінська роль інтелігенції призводила до концентрації в її руках повноважень і, як наслідок, часто зумовлювала обмеження інститутів самоврядування, уповільнення набуття селянами навичок управління, а також зловживання інтелігентів-керівників та стимулювала зверхнє ставлення до рядових членів. Траплялись випадки виконання представниками культурної еліти своїх обов'язків з суто кар'єристських міркувань.

Здатність інтелігенції до керівної роботи різко контрастувала з неспроможністю належно поводитися в статусі рядових пайовиків. Інтелігентські за складом кооперативи, як правило, відзначалися внутрішніми конфліктами, недисциплінованістю членів, соціально-корпоративною замкнутістю та невисокими показниками фінансово-господарської діяльності.

Однак, у цілому інтелігенція спромоглася виконати роль ідейного наставника та організатора кооперативного життя. Негативні тенденції в її роботі не змогли стати визначальними, до того ж компенсувалися прискореним процесом оволодіння навичками кооперативної діяльності селянством.

Шостий розділ дисертації - "Кооперативне життя українського селянства" - присвячений з'ясуванню специфіки участі у кооперації наймасовішої її соціальної складової - селянства.

Перший підрозділ - "Процес поширення ідей кооперації в селянському середовищі" - розкриває проблеми розуміння селянами кооперації.

Перше враження селянства від інформації про кооперативні засади господарювання полягало в сприйнятті їх як справи, що не має відношення до реальності, або спроби обманути. Лояльність до кооперації набувалася шляхом асоціювання її з явищами відомими селянам: общиною, сільським банком, земською допомогою. Або ж виникала як наслідок врахування позиції авторитетних для землеробів інституцій: влади, священика, поважної людини.

Найпереконливішим для селянства аргументом на користь кооперації виступав приклад існування діючих кооперативних товариств. При цьому невдачі в роботі останніх зводили нанівець позитивне враження від них. Навпаки, успіхи та поява нових товариств викликали морально-психологічний дискомфорт від непричетності до кооперації і бажання долучитися до її лав. Стремління познайомитися з кооперативними принципами роботи могло проявлятися настільки сильно, що зумовлювало спеціальні подорожі селян до відомих їм осередків кооперативного життя, авторитетних людей, різних установ і організацій. За певних обставин, хлібороби виявляли спроможність самостійно створювати кооперативи, без допомоги інтелігенції.

Позитивні настрої формувалися в умовах тиску вороже налаштованих до кооперативної справи односельців, який проявлявся в різних формах, включаючи методи фізичного впливу на прихильників кооперації.

Уявлення селян, об'єднаних у кооперативи, про кооперацію не було однорідним. Невелика частина землеробів розуміла принципи і механізми роботи кооперативних товариств, ще менша - зналася на морально-етичних аспектах кооперативного руху. Більша частина кооперованих хліборобів мала лише уявлення про правила одержання послуг від своїх товариств. Колективна форма власності кооперативів не вповні усвідомлювалася, вони розглядалися селянами як приватні або державні організації, які здійснюють свою діяльність за участю тих, кому допомагають.

Уявлення про кооперативну роботу швидко опановували селянське середовище. У 1910-х рр. кооперація стала для хліборобів загальновідомим явищем.

У другому підрозділі шостого розділу - "Кооперовані селяни і сільські підприємці: проблеми взаємовідносин" - показано ставлення крамарсько-лихварського середовища до членів сільських кооперативів.

Поширення кооперації несло безпосередню загрозу соціально-економічному існуванню приватним кредиторам та крамарям. Тому виникнення та діяльність кооперативів супроводжувалася цілеспрямованою боротьбою крамарів і лихварів з проявами кооперативного життя. Засобами протидії виступали пропагандистські заходи спрямовані на дискредитацію активістів кооперативної справи, підбурювання проти них односельчан та органів влади. Якщо перешкодити відкриттю кооперативів не вдавалося, тоді застосовувалися методи конкуренції, щоб розорити кооперативні товариства: практикувалися зниження цін у приватних крамницях, торгівля в борг, рекламні заходи. У разі неспроможності витримати економічного протиборства, сільські підприємці намагалися вступити до лав кооперативів і оволодіти керівними посадами для дезорганізації роботи кооперативних товариств або з метою зловживань і привласнення їхніх коштів. Мали місце й радикальні заходи: підпали, побиття кооператорів, тощо.

У свідомості селянства крамарі та лихварі були знавцями торговельно-фінансового діла. Високим був і авторитет органів влади, які часом підтримували заходи сільських підприємців. Тому протидія кооперативній справі не залишалась безрезультатною. Однак, селянський загал на тому чи іншому етапі дій крамарсько-лихварського середовища знаходив у собі морально-психологічні сили для відстоювання своїх інтересів та збереження кооперативів.

У третьому підрозділі шостого розділу - "Кооперативна діяльність селянства" - розглянуто характер діяльності хліборобів як членів кооперативних товариств.

Селяни мали можливість впливати на роботу своїх кооперативів шляхом участі в загальних зборах. Однак, землеробів цікавили передусім послуги, які надавала кооперація, а не організація її функціонування. Характерним явищем був низький рівень присутності на зібраннях членів кооперативів, який часто паралізував їхню роботу внаслідок відсутності кворуму. Під час роботи зборів селяни часто страждали пасивністю і апатією, готовністю підтримувати любі запропоновані рішення. Водночас активність на зібраннях перетворювала їх на сварки і безлад.

Взяті зобов'язання перед кооперативами за надані послуги селяни не завжди намагалися виконувати, оскільки вважали, що за них це зробить община.

Вказані негативні тенденції поведінки долалися за допомогою методів організаційного, адміністративного та морального впливу. Практикувалося надання послуг членам з врахуванням їхньої дисциплінованості, стягнення штрафів, проведення роз'яснювальної роботи, тощо. Найсуворішими покараннями виступали виключення з кооперативів та притягнення до відповідальності в судовому порядку. У результаті, належна організованість у роботі кооперативів, дисциплінованість хліборобів, вміння обговорювати питання на загальних зборах і голосувати були непоодинокими явищами кооперативного життя.

На кооперативних з'їздах делегати-селяни за відсутністю досвіду проявляли пасивність. Однак з часом ціною значних моральних та інтелектуальних зусиль виявляли здатність продуктивно працювати: виголошувати промови і дискутувати.

Отже, у процесі кооперативної роботи селянство набувало нового для себе соціального досвіду, відповідного до тодішніх реалій суспільно-економічного життя.

У четвертому підрозділі шостого розділу - "Ставлення до кооперативних діячів. Селяни на керівних посадах кооперативних організацій" - висвітлено проблеми оцінки селянством праці керівників кооперативів та здатність хліборобів до організаційно-управлінської роботи.

Ставлення хліборобів до кооперативних ватажків часто визначалося їхнім статусом у загальній соціальній ієрархії. Інтелігенти, чиновники і поміщики в цілому викликали обережне недовірливе відношення, скованість у поведінці, а часом і просто страх. Водночас доброзичливість кооперативних діячів та їхня громадська робота серед народу відносно легко усували пересторогу щодо них.

Значна частина селянства вважала, що керівники кооперативів, незалежно від соціального походження, обов'язково схильні до привласнення громадських коштів. Практикувалися заміни членів правлінь з тією метою, щоб усі змогли "поживитися" по черзі. Від такого підходу побутувала і думка про недоцільність призначення керівникам заробітної плати.

У процесі практики кооперативної роботи вказані особливості сприйняття селянами виконавців управлінських функцій еволюціонували в бік адекватного бачення діяльності кооператорів-керівників. В основі цього процесу виступали добросовісність останніх, вміння захищати свої права та негативний досвід хліборобів у справі переобрання членів правлінь.

Селянство виявило здатність обіймати керівні посади у кооперативах. При цьому мотивація до керівної роботи могла бути різною, у тому числі пов'язаною і з можливостями збагачення чи задоволення амбіцій, тощо. Але визначальним у цьому процесі стало опанування управлінською діяльністю селянами з високими діловими і моральними якостями, для яких кооперація стала формою реалізації їхніх задатків до організаційної, громадської роботи та підприємництва.

Поширення кооперативного господарювання зумовило появу нових уявлень, нових життєвих цінностей. Ініціативність, самодіяльність, особиста відповідальність перед собою і громадськістю за результати своїх дій, вміння вирішувати складні питання шляхом взаємодії з ін. людьми - новоявлений компонент селянської поведінки, що з'явився в ході розбудови кооперативного життя.

ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Підводять підсумки наукової розробки теми, конкретизують результати дослідження.

1. Впродовж другої половини ХІХ ст. поширення кооперації мало локальний та мінливий характер. Така ситуація зумовлювалася передусім пануванням натуральних форм господарювання: самозабезпечуючим характером виробничої діяльності селянства, домінуванням натуральних видів кредитних операцій та відносин найму. Водночас у пореформені десятиліття відбувалися процеси втягування народних мас у систему товарно-грошових зв'язків, існуючі осередки кооперативної роботи інколи показували високу дієздатність, а ідеї кооперації не втрачали популярності серед громадськості. Це створювало потенційні можливості для кооперативного поступу на наступному етапі суспільного розвитку.

2. На початку ХХ ст. кооперація виявила себе як стала форма економічної діяльності і забезпечувала значну частку товарообороту в країні, обмежувала сферу впливу приватного підприємництва, стримувала ціни на товарні та інші послуги, унебезпечувала селянські господарства від диктату приватних посередників і, як наслідок, сприяла оптималізації їхніх контактів з ринковим простором та стабільному існуванню землеробських домогосподарств.

Найефективніше діяла кооперація у сфері товарного постачання і розподілу. Вона забезпечувала зниження ринкових цін не лише для кооперованого населення, а й усіх споживачів загалом. У галузі надання кредитних послуг успіхи кооперативних організацій мали локальне поширення і стосувалися передусім їх безпосередніх учасників. Спеціалізована збуто-постачальна кооперація відставала в поширенні від споживчої та кредитної, хоча й успішно вела господарську діяльність.

Найменше себе проявили виробничі артілі. Їхнє існування відзначалося швидкоплинністю, тенденцією до перетворення у приватні підприємницькі організації. Кількість сільськогосподарських та промислових артілей у порівнянні з іншими видами кооперативів була мізерною і не могла суттєво впливати на економічне життя в країні. Однак, діючі артілі забезпечували високу якість виготовленої продукції і порівняно великі заробітки своїм членам.

3. Як організаційна структура кооперативний рух початку ХХ ст. складався з кооперативних товариств та їхніх союзних утворень, з'їздів представників останніх, громадських об'єднань, соціально активних осіб, які в різних формах займалися роботою у сфері кооперації. У досліджуваний період не вдалося створити в Україні систему загальнонаціональних кооперативних структур. Однак така ситуація не свідчить про незрілість кооперативного руху, оскільки вирішення цього питання гальмувалося не внутрішніми проблемами кооперації, а факторами адміністративно-правового порядку.

4. Розвиток кооперативного життя супроводжувався ідеологічною консолідацією кооператорів України на ґрунті визнання необхідності спрямування роботи кооперації на захист національних інтересів українського народу. Ідейну єдність кооператорів також забезпечували загальновизнані світовою кооперативною думкою морально-етичні настанови, якими виступали колективізм, взаємодопомога, рівність, солідарність тощо.

Ідейно-теоретичні розбіжності серед кооператорів також мали місце і стосувалися бачення ролі кооперації в соціальній еволюції суспільства. Однак, вони не створювали нездоланних перешкод загальній консолідації кооперативного руху, оскільки не впливали на вирішення практичних організаційно-господарських питань і водночас об'єктивно сприяли діяльності в сфері кооперації людей з різними поглядами.

5. Піднесення на початку ХХ ст. кооперативного руху було зумовлено комплексом факторів суспільного життя. Перехід широких верств населення впродовж другої половини ХІХ ст. на споживання покупної продукції та поступова відмова від використання власноручно виготовлених речей, перехід від натуральних форм оплати праці найманих робітників та кредитування населення до грошових, стійка тенденція до зростання цін та зловживання торговельно-посередницьких структур і приватних кредиторів, обізнаність соціальної еліти з ідеями кооперації, готовність частини інтелігенції взяти на себе організаційну роль у розбудові кооперативного життя, а також заходи держави з вдосконалення законодавства стали причинами поширення кооперативного руху.

6. Важливу роль у становленні діяльності кооперативів відіграла інтелігенція. Її робота безпосередньо впливала на кількісні параметри кооперативної мережі та галузеву структуру останньої. Здатність і бажання представників культурної еліти займатися кооперативною діяльністю серед народних мас було пов'язано з можливістю реалізації у сфері кооперативного руху здібностей до організаційно-управлінських функцій та появою на початку ХХ ст. у ряді державних установ, земств та громадських об'єднань штатних посад кооперативних працівників.

Спостерігалися і негативні прояви кооперативної діяльності інтелігентів, які однак не перешкодили їй відіграти роль організатора кооперативного життя.

7. Масовою соціальною базою кооперації було селянство. Позитивні уявлення про кооперативне господарювання будувалися на асоціаціях з вже відомими селянам інституціями. Самим впливовим фактором, що викликав інтерес до кооперативних справ виступало спостереження за вже існуючими кооперативами. У процесі формування позитивного ставлення селян до кооперації долався морально-психологічний, а часом і фізичний тиск з боку ворожих до кооперативного руху елементів - сільських крамарів і лихварів та односельчан, які негативно оцінювали кооперативні починання.

Коопероване селянство було неоднорідним у засвоєнні ідей кооперації навичок роботи в ній. Для участі у діяльності кооперативів виявилося достатнім оволодіння правилами користування їхніми послугами. Соціально активні елементи кооперованого населення мали уявлення про фінансово-господарські механізми роботи кооперації та морально-етичне значення кооперативної діяльності. Колективна сутність кооперативної власності селянами не вповні усвідомлювалася. Кооперативи розглядалися як державні організації чи установи, що передбачали участь в організації їхньої роботи тих, кому вони надають послуги. Процес участі у кооперативних товариствах супроводжувався комплексом проблем, які селянство виявляло спроможність долати в ході набуття досвіду відповідної діяльності.

8. Кооперація виступала сферою реалізації організаційно-управлінських здібностей селян. Хлібороби виявляли здатність до успішного опанування обов'язками керівників кооперативів, при цьому показували високі ділові і моральні якості. У той же час існувала тенденція до неконструктивних дій землеробів-керівників.

9. Історичний досвід вказує на шляхи вирішення сучасних проблем розвитку кооперації. Він свідчить, що для поширення кооперативних форм господарювання не досить належних соціально-економічних умов. Останні викликають започаткування кооперативної справи лише в поєднанні з позитивними щодо себе настроями суспільства, атмосферою пошуку альтернатив існуючим соціально-економічним реаліям. Останнє не можливо без ведення широкої інформаційно-пропагандистської роботи. При цьому багатогранна діяльність кооперативного руху другої половини ХІХ - початку ХХ ст. виступає доказом високої життєздатності і ефективності кооперативного господарювання і здатна стати переконливим аргументом у роз'яснювальній роботі.

У соціокультурних характеристиках сучасних людей можуть бути присутні риси набуті попередніми поколіннями. Тому зафіксовані у дисертації матеріли з цього питання можуть стати корисними в прогнозуванні реакції населення на певні прояви кооперативної роботи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Фареній І.А. З історії становлення кооперативного руху в Наддніпрянській Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / І.А. Фареній; Черкаський нац. ун-т; Наукове т-во істориків-аграрників. - Черкаси: Відлуння-Плюс, 2003. - 144 с.

2. Фареній І.А. Кооперативний рух у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття / І.А. Фареній; наук. ред. член-кор. НАН України О.П. Реєнт; Ін-т історії України НАН України. - Черкаси: Відлуння-Плюс, 2008. - 432 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

3. Фареній І.А. Вплив селянської реформи 1861 року на поширення ідей кооперації / І.А. Фареній // Український селянин: Праці / Ін-т історії України НАН України; Черкаський нац. ун-т. - Черкаси, 2001. - Вип. 2. - С. 106-108.

4. Фареній І.А. Поширення ідей кооперації в українському селі (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / І.А. Фареній // Український селянин: Зб. наук. праць / Ін-т історії України НАН України; Черкаський нац. ун-т. - Черкаси, 2002. - Вип. 5. - С. 239-244.

5. Фареній І.А. До питання про ефективність діяльності споживчої кооперації на початку ХХ ст. / І.А. Фареній // Вісник Черкаського університету. Серія: історичні науки. - Черкаси, 2002. - Вип. 33. - С. 105-108.

6. Фареній І.А. До питання про характер розвитку сільськогосподарської кооперації на початку ХХ століття / І.А. Фареній // Український селянин. Зб. наук. праць / Ін-т історії України НАН України; Черкаський нац. ун-т. - Черкаси, 2002. - Вип. 6. - С. 94-96.

7. Фареній І.А. З історії діяльності "артільного батька" Миколи Левитського у період становлення кооперативного руху (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / І.А. Фареній // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. / Ін-т історії України НАН України. - К.,2003. - Вип. V. - С. 204-208.

8. Фареній І.А. Морально-психологічні аспекти взаємовідносин кооперованих селян та сільських підприємців (початок ХХ ст.) / І.А. Фареній // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. / Ін-т історії України НАН України. - К.,2003. - Вип. VІ. - С. 78-84.

9. Фареній І.А. Українське селянство та національні тенденції у кооперативному русі на початку ХХ століття / І.А. Фареній // Український селянин. Зб. наук. праць / Ін-т історії України НАН України; Черкаський на-ий ун-т. - Черкаси, 2003. - Вип. 7. - С. 121-122.

10. Фареній І.А. До питання про діяльність кредитної кооперації на території Наддніпрянської України на початку ХХ ст. / І.А. Фареній // Вісник Черкаського університету. Серія: історичні науки. - Черкаси, 2003. - Вип. 50. - С. 104-107.

11. Фареній І.А. До проблеми поширення ідей кооперації в селянському середовищі (початок ХХ ст.) / І.А. Фареній // Український селянин. Зб. наук. праць / Ін-т історії України НАН України; Черкаський нац. ун-т. - Черкаси, 2004. - Вип. 8. - С. 224-227.

12. Фареній І.А. Участь селян в управлінні кооперативними організаціями (початок ХХ ст.) / І.А. Фареній // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. / Ін-т історії України НАН України. - К.,2004. - Вип.. VII. - С. 104-109.

13. Фареній І.А. Про роль інтелігенції в становленні кооперативного руху у Наддніпрянській Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / І.А. Фареній // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. / Ін-т історії України НАН України. - К.,2004. - Вип. VIII. - С. 128-134.

14. Фареній І.А. Педагогічна інтелігенція в кооперативному русі початку ХХ ст. / І.А. Фареній // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія: Зб. наук. праць. - Вінниця, 2004. - Вип. VІІІ. - С. 65-68.

15. Фареній І.А. Кооперативні працівники в справах дрібного кредиту (поч. ХХ ст.) / І.А. Фареній // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету: Іст. науки. Філол. науки: Зб. наук. праць. - Ізмаїл, 2004. - Вип. 17. - С. 35-37.

16. Фареній І.А. Участь інтелігенції в кооперативному русі Наддніпрянської України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / І.А. Фареній // Вісник Черкаського університету. Серія: історичні науки. - Черкаси, 2004. - Вип. 61. - С. 72-77.

17. Фареній І.А. Ідеї кооперації як компонент масової свідомості українського селянства початку ХХ століття / І.А. Фареній // Український селянин. Зб. наук. праць / Ін-т історії України НАН України; Черкаський нац. ун-т. - Черкаси, 2005. - Вип. 9. - С. 190-192.

18. Фареній І.А. Соціально-психологічні аспекти взаємин кооперованих селян та керівників кооперативів (початок ХХ ст.) / І.А. Фареній // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: історія: Зб. наук. праць. - Вінниця, 2005. - Вип. ІХ. - С. 71-75.

19. Фареній І.А. Земські агрономи та селянська кооперація на початку ХХ ст. / І.А. Фареній // Вісник Черкаського університету. Серія: історичні науки. - Черкаси, 2005. - Вип. 66. - С. 88-93.

20. Фареній І.А. Кредитні кооперативи Наддніпрянської України на початку ХХ ст. / І.А. Фареній // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. / Ін-т історії України НАН України. - К.,2005. - Вип. ІХ. - С. 193-201.

21. Фареній І.А. Промислова кооперація Наддніпрянської України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. / І.А. Фареній // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. / Ін-т історії України НАН України. - К.,2005. - Вип. Х. - С. 58-64.

22. Фареній І.А. Споживча кооперація Наддніпрянської України на початку ХХ ст. / І.А. Фареній // Історичний журнал / Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2005. - №6. - С. 27-34.

23. Фареній І.А. Торговельно-посередницька діяльність кредитних кооперативів на початку ХХ ст. / І.А. Фареній // Вісник Черкаського університету. Серія: історичні науки. - Черкаси, 2005. - Вип. 80. - С. 88-94.

24. Фареній І.А. Кооперативне життя українського селянства початку ХХ століття / І.А. Фареній // Український селянин. Зб. наук. праць / Ін-т історії України НАН України; Черкаський нац. ун-т. - Черкаси, 2006. - Вип. 10. - С. 302-305.

25. Фареній І.А. Зародження споживчої кооперації у Наддніпрянській Україні (1860-ті - перша половина 1890-х рр.) / І.А. Фареній // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. / Ін-т історії України НАН України. - К.,2006. - Вип. ХІ. - С. 169-178.

26. Фареній І.А. Микола Петрович Баллін - ідеолог кооперативного руху пореформеної доби (1860-ті - 1890-ті рр.) / І.А. Фареній // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: історія: Зб. наук. праць. - Вінниця, 2006. - Вип. ХІ. - С. 74-77.

27. Фареній І.А. Поширення ідей кооперації у Наддніпрянській Україні в пореформений період (1860-ті - початок 1890-х років) / І.А. Фареній // Наукові записки. Серія: історичні науки / Кіровоградський держ. пед. ун-т. - Кіровоград, 2007. - Вип. 10. - С. 215-221.

28. Фареній І.А. Початок кредитно-кооперативної роботи в українському селі / І.А. Фареній // Український селянин. Зб. наук. праць / Ін-т історії України НАН України; Черкаський нац. ун-т. - Черкаси, 2008. - Вип. 11. - С. 265-267.

29. Фареній І.А. Ставлення широких кіл громадськості України до ідей кооперації на початку ХХ ст. / І.А. Фареній // Вісник Черкаського університету. Серія: історичні науки. - Черкаси, 2008. - Вип. 133-134. - С. 99-105.

Виступи на наукових конференціях:

30. Фареній І.А. Православне духовенство в кооперативному русі початку ХХ ст. / І.А. Фареній // Православ'я - наука - суспільство: проблеми взаємодії: матеріали Другої Всеукр. наук.-практ. конф. / Черкаський нац. ун-т; Черкаська обл. орг. ВГО "Інтелектуальний форум України"; Осередок НТШ у Черкасах; Черкаський осер. Українського іст. т-ва. - Черкаси, 2004. - С. 40-42.

31. Фареній І.А. Зародження житлової кооперації в Наддніпрянській Україні / І.А. Фареній // Україна Соборна. Зб. наук. статей / Ін-т історії України НАН України; Черкаський нац. ун-т. - К.,2006. - Вип. 4. - Т. 1. - С. 231-233.

32. Фареній І.А. Сільськогосподарські громади - форма існування спеціалізованої кооперації українських селян початку ХХ століття / І.А. Фареній // Гуржіївські історичні читання. Зб. наук. праць / Ін-т історії України НАН України; Черкаський нац. ун-т. - Черкаси, 2007. - С. 468-472.

АНОТАЦІЇ

Фареній І.А. Кооперативний рух у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут історії України НАН України, Київ, 2009.

Дисертація висвітлює процес зародження та становлення кооперативного руху в Наддніпрянській Україні, який відбувався в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. У дисертаційній роботі подана узагальнююча картина виникнення кооперативних форм діяльності, перетворення їх у сталий та прогресуючий вид господарювання. Праця містить дані щодо кількісної динаміки кооперативних організацій та кооперованого населення, ролі кооперації у стримуванні ринкових цін на товари і послуги, створенні умов для ефективної реалізації продукції дрібних товаровиробників. У дисертації з'ясовані причини поширення кооперативних форм діяльності, які крилися у специфіці економічної ситуації та особливостях настроїв та життєдіяльності культурної еліти. Також розглянуті ідейно-теоретичні засади розвитку кооперативного руху. Встановлено характер залучення селянства та інтелігенції до кооперації, набуття ними навичок кооперативної роботи, здатність різних суспільних прошарків до виконання певних її видів.

Ключові слова: кооперативний рух, кооперація, кооперативні організації, кооперативні форми діяльності, коопероване населення, селянство, інтелігенція, Наддніпрянська Україна.

Фарений И.А. Кооперативное движение в Надднепрянской Украине во второй половине ХІХ - в начале ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Институт истории Украины НАН Украины, Киев, 2009.

...