Діяльність винищувальних батальйонів та груп охорони громадського порядку на Прикарпатті в 1944–1954 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Рубльов Олександр Сергійович, Інститут історії України НАН України, вчений секретар;

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Вронська Тамара Василівна, Національна академія СБУ, головний науковий співробітник Науково-координаційного центру служби безпеки України.

Захист відбудеться «14» листопада 2008 р. о 13.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К27.053.01 у ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» (08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» (08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30).

Автореферат розісланий «10» жовтня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.Ф.Глоба

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В історичному минулому України було чимало різних громадських воєнізованих формувань самооборони (ГВФС) мілітарного й мирного характеру, які діяли в умовах воєнного лихоліття та в мирний час. Серед інших були винищувальні батальйони (ВБ) та групи охорони громадського порядку (ГОГП), що діяли в 40-50-х рр. ХХ ст. у структурі органів міліції та невеликий період під керівництвом органів державної безпеки. Головне їхнє завдання полягало в тому, щоб боротися з ворожими для радянського режиму воєнізованими силами (гітлерівськими диверсантами й парашутистами, збройними формуваннями ОУН та УПА тощо), забезпечувати охорону громадського порядку в населених пунктах і державного, колгоспного й особистого майна громадян від злочинних елементів у воєнні та повоєнні роки. Однак як у радянській, так і сучасній вітчизняній та зарубіжній історичній науці діяльність цих ГВФС не знайшла широкого й комплексного висвітлення. В окремих публікаціях їхня діяльність подається в основному через призму діяльності органів міліції в умовах Другої світової війни й частково в боротьбі проти збройних формувань ОУН і УПА в західних областях України. Водночас поза увагою дослідників залишилися такі важливі аспекти, як особливості їх створення, правові основи діяльності, організаційна структура, підбір особового складу та керівних кадрів, взаємодія з органами міліції та державної безпеки, форми й методи діяльності з виконання поставлених завдань, соціально-матеріальне забезпечення, бойова та політико-виховна робота з особовим складом, морально-матеріальне стимулювання бійців, причини порушення частиною з них законності й службової дисципліни, взаємодія з місцевими жителями в населених пунктах та інші на завершальному етапі Другої світової війни та в перше повоєнне десятиліття на Прикарпатті (у Львівській, Дрогобицькій, Станіславській, Тернопільській областях), які були найбільш охоплені самостійницьким рухом та характеризувалися складністю проходження процесів відновлення радянської влади.

.Зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках Програми формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 рр. (рішення колегії МВС України від 10.01.2003 р. №1 км/1док), Пріоритетними напрямами наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення й упровадження в практику діяльності органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр. (п.1.1 наказу МВС України №755 від 05.07.2004 р.), а також науково-дослідної теми «Правоохоронні органи Прикарпаття ХХ століття» кафедри теорії та історії держави і права Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ.

Об'єктом дослідження виступають добровільні ГВФС як один із допоміжних елементів радянської правоохоронної системи.

Предметом дослідження є механізми застосування, форми й методи діяльності ВБ і ГОГП на території Прикарпаття в перше повоєнне десятиліття.

Хронологічні рамки дослідження окреслені 1944-1954 рр. Нижня межа датується квітнем 1944 року, коли з початком визволення західних областей від фашистських окупантів відбувається процес відновлення органів радянської влади й створення ВБ під керівництвом органів міліції. Верхня межа обумовлена остаточною ліквідацією збройного підпілля ОУН та УПА й завершенням процесу колективізації на території західних областей, коли ГОГП припинили свою діяльність.

Територіальні межі дисертаційного дослідження охоплюють етнічні райони Бойківщини, Гуцульщини, Опілля й Покуття, тобто нинішніх Івано-Франківської та пригірські й гірські райони Львівської й ліквідованої 21 травня 1959 р. Дрогобицької областей, які, за сучасною точкою зору науковців, входять до географічно-етнографічного регіону під назвою Прикарпаття. Саме цей регіон був найбільше й найдовше охоплений самостійницьким рухом, що перешкоджав процесу відновлення радянської влади й характеризувався жорстким протистоянням із ліквідації збройного підпілля ОУН та УПА, в якому важливу роль відіграли не лише регулярні Збройні сили, Внутрішні та Прикордонні війська НКВС(МВС), а й добровільні ГВФС із місцевого населення. Виходячи із цього, головний акцент зроблено на висвітленні діяльності ВБ і ГОГП на території Львівської, Дрогобицької та Станіславської областей у порівняльному контексті з іншими західними областями.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі комплексного й об'єктивного аналізу джерел і досягнень історіографії всебічно дослідити з історико-правових позицій процес становлення, форми й методи діяльності ВБ і ГОГП у контексті суспільно-політичних подій, що відбувалися на території Прикарпаття в 1944-1954 рр.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких наукових завдань:

- з'ясувати суспільно-політичні умови та причини створення ВБ і ГОГП;

- на основі конкретного фактологічного матеріалу визначити роль ВБ і ГОГП у забезпеченні громадського порядку, охороні державно-колгоспної власності й майна громадян, у боротьбі зі злочинністю й збройним підпіллям ОУН та УПА;

- сформулювати висновки, які випливають з аналізу окремих проблем і всієї теми в цілому, визначити напрямки подальшого дослідження не розроблених її аспектів.

Методи дослідження. Теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження базується на творчій спадщині представників суспільствознавчої думки - істориків, правознавців, філософів, соціологів. Методологічне забезпечення здійснювалося в руслі наукової об'єктивності й системності, що передбачало дослідження явищ з урахуванням конкретно-історичного контексту, використання достовірних фактів, вивчення подій як взаємопов'язаних і взаємозалежних частин великих соціально-політичних систем і підсистем у всьому комплексі їх ознак і виявів.

Загальний каркас дисертації побудовано за проблемно-хронологічним принципом, що дало змогу показати вузлові проблеми заявленої теми в розвитку, логічній послідовності та взаємозв'язку. У процесі дослідження використано цілий комплекс методів: структурний, системний, формально-логічний, джерелознавчий, статистичний, компаративний та інші.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше комплексно висвітлено процес становлення та діяльності ВБ і ГОГП на території Прикарпаття, а також у порівняльному зіставленні з аналогічними процесами в інших областях України, що значно розширило рамки вивчення історії цих підрозділів; проаналізовано з історико-правових позицій форми й методи їх діяльності в контексті суспільно-політичних процесів, що відбувалися в довоєнний і повоєнний періоди в Україні й особливо в її західному регіоні;

удосконалено завдяки використанню ряду нових джерел питання, які стосуються ролі й місця ВБ і ГОГП у суспільно-політичних процесах, що відбувалися в регіоні, їх етапів діяльності й чисельності;

отримало подальший розвиток вивчення діяльності добровільних ГВФС у західних областях України з позицій об'єктивності й ідеологічної незаангажованості; до наукового обігу залучено значний масив архівних матеріалів, які раніше не використовувалися науковцями.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання її основних положень і зібраного фактологічного матеріалу при подальшому вивченні питань, пов'язаних зі складними процесами, що відбувалися в західному регіоні України в 40-50-х рр. ХХ століття. Матеріали дисертації можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії ОВС України та УМВС західних областей, у навчально-педагогічній практиці під час проведення занять з історії України та краю й при розробці окремих спецкурсів у навчальних закладах різних рівнів акредитації, лекційній пропаганді та музейній справі.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові висновки й результати дослідження були апробовані у виступах на Міжнародній науковій конференції «Рід Шухевичів в історико-культурній спадщині України» (с. Тишківці Городенківського району Івано-Франківської області, 10 липня 2005 р.), Всеукраїнських наукових конференціях «Роман Шухевич в українському національно-визвольному русі ХХ століття» (Івано-Франківськ, 17-18 травня 2007 р.) та «Історія міліції України: минуле і сучасне» (Івано-Франківськ, 6 червня 2008 р.), у доповідях на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ України.

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладені у 8 публікаціях, 5 з яких - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження і складається зі вступу, трьох розділів (поділених на 9 підрозділів), висновку, списку використаних джерел та літератури (196 найменувань), додатків. Загальний обсяг роботи становить 210 сторінок, з них 168 сторінок обсяг основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет наукового пошуку, хронологічні й територіальні межі, сформульовано мету й завдання, доведено наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі - «Історіографія та джерела дослідження» - проаналізовано стан наукової розробки, рівень її опрацювання вітчизняними й зарубіжними дослідниками, подано загальну характеристику джерел і літератури.

У першому підрозділі - «Історіографія проблеми» - здійснено аналіз праць із досліджуваної проблеми радянського й пострадянського періодів, вітчизняних і зарубіжних дослідників. Відзначено, що в радянській історіографії 60-80-х рр., зокрема, в окремих колективних працях Из истории милиции Советской Украины / Ю.В.Алесандров, Б.А.Воронин, И.А.Гефельд и др. / Под ред. П.П.Михайленко. - К., 1965; История советской милиции: В 2-х т. / С.М. Крылов и др.; под ред. Н.А.Щёлокова. - М., 1977; История органов внутренних дел советского государства / Под ред. Р.С.Мулукаева. - М., 1986; Советская милиция: история и современность: 1917-1987 гг. Сборник / Под ред. А.П. Косицына. - М.: Юридическая литература, 1987., багатотомних виданнях і збірниках документівРадянське Прикарпаття: 1939-1959. Документи й матеріали. - Ужгород: Карпати, 1964; Внутренние войска в Великой Отечественной войне. 1941-1945 гг. Документы и материалы. - М., 1975; История Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941-1945: В 6-ти т. - М., 1960-1965; . Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941-1945 гг.: В 3-х т. - К., 1975; Історія міст і сіл Української РСР: У 26-ти т. - К., 1967-1974; Історія Української РСР: У 8 т., 10 кн. - К., 1977. - Т.7; - Т.8. - 1979; Історія народного господарства Української РСР: У 3 т., 4 кн. - К., 1985. - Т.3. - Кн.1., а також у наукових доробках Ф.Банникова Банников Ф.Г. Истреьительные батальоны НКВД СССР в Великой Отечественной войне (1941-1945 гг.). - М., 1968., С. Біленка Биленко С.В. Истребительные батальоны в Великой Отечественной войне. - М., 1969: його ж: На охране тыла страны: истребытельные батальоны и полки в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг. - М., 1988., А.Скилягіна Скилягин А.Советская милиция в период строительства развитого социализма: 1945-1958 гг. - М., 1976., І.Біласа Білас І.Г. Органи міліції західних областей Української РСР в 1939-1945 рр.: Організаційно-правові аспекти становлення та діяльності. - Львів, 1987. та інших головна увага акцентується на діяльності добровільних ГВФС в умовах Великої Вітчизняної війни та частково у перші повоєнні роки. Водночас їх діяльність на території західних областей УРСР, а, зокрема Прикарпатті, не знайшла широкого й ґрунтовного висвітлення. Інформація має переважно описовий характер, що не дає можливості простежити їх еволюцію, форми й методи діяльності в широкому історико-правовому аспекті.

Із проголошенням державної самостійності України з'явилася можливість кардинально переосмислити історичну спадщину минулого, а широкий доступ до архівних матеріалів дозволив створити нові ґрунтовні комплексні дослідження. Проте, як і в радянську добу, діяльності ВБ і ГОГП науковцями не приділено достатньої уваги. Ці добровільні формування самооборони в основному згадуються в контексті діяльності підрозділів НКВС-МВС із ліквідації збройних формувань ОУН та УПА. У цьому контексті слід відзначити праці І.Андрухіва й А.Француза Андрухів І.О., Француз А.Й. Станіславщина: двадцять буремних літ (1939 - 1959). Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. - Івано-Франківськ-Рівне: Таля, 2001., І.Біласа Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2 кн. - К.: Либідь - Військо України, 1994. - Кн.1., М.Головка Головко М.Л. Суспільно-політичні організації та рухи України в період Другої світової війни. 1939-1945 рр.: Монографія. - К., 2004, Д.Вєдєнєєва й Г.Биструхіна Вєдєнєєв Д.В., Биструхін Г.С. Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА. 1920-1945. - К, 2006., А.Кентія Кентій А.В. Українська Повстанська Армія в 1944-1945 рр. - К., 1999., А.Шевченка Шевченко А.Є. Організаційно-правові аспекти становлення та адміністративної діяльності спеціальних підрозділів НКВС України на транспорті у кінці 20-х - середині 40-х рр. ХХ ст. - К.: Національна академія наук України, Інститут історії України, 2005., дисертаційні дослідження М.Войцеховського Войцеховський М.М. Правові основи організації та діяльності органів міліції України у повоєнний період (1946-1953 рр.): Автореф. дис… канд. юрид. наук. - Харків, 2001, О.Малярчука Малярчук О.М. Аграрна політика партійно-радянської влади (1944-1964 рр., західні землі України): Автореф. дис…канд. іст. наук. - Львів, 2005., В.Ковалика Ковалик В.В. Діяльність органів міліції на території Станіславської області в 1939 - 1946 роках. Історико-правовий аспект: Автореф. дис…канд. іст. наук. - Ужгород, 2008 та інших, а також сучасних російських науковців П.Аптекаря Аптекарь П. НКВД против расшитых сорочек. Внутренние войска и национальное движение на Западной Украине // Родина. - 1998. - №8. - С.126-130., М.Семиряги Семиряга М.И. Коллаборационизм: Природа, типология и проявления в годы Второй мировой войны. - М., 2000, Б.Соколова Соколов Б.В. Оккупация. Правда и мифы. - М., 2002, дисертаційні дослідження О.Гогуна Гогун А. Деятельность вооруженных националистических формирований на территории западных областей УССР (1943-1949): Автореф. дисс… канд. ист. наук. - С.-Пб., 2005, О.Нікулиної Никулина Е.В. Истребительные батальоны Ставрополья и Кубани в годы Великой Отечественной войны (1941-1945 гг.): Автореф. дисс... канд. ист. наук. - Пятигорск, 2005 та інших.

Із доробку польських науковців заслуговують на увагу праці Г.Мотики Motyka Grzegorz. Tak bylo w Bieszczadach: walki polsko-ukraiсskie, 1943 -1948. - Warszawa, 1999 та Т.Ольшанські Ольшанські Т. Польсько-український конфлікт 1943-1947. - Eл. ресурс <http://www.edrus.org/content/category>. Зокрема, Т.Ольшанські відзначає, що радянська влада у 1944-1945 рр. не мала достатніх сил, щоб встановити контроль у звільнених районах Прикарпаття, де активно діяли загони ОУН і УПА, а тому створювала винищувальні батальйони, в яких «значний відсоток становили поляки, яких совєцька влада не могла запідозрити у співпраці з УПА і які погоджувалися на будь-які умови, аби лиш не зостатися безборонними».

Частково досліджувана проблема знайшла висвітлення і в працях науковців української діаспори - В.Косика Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. - Париж - Нью-Йорк - Львів, 1993., П.Мірчука Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942-1952. Репринтне відтворення видання 1953 року (Мюнхен) / Підготовив до друку Михайло Стасюк. - Львів: Просвіта, 1991, П.Содоля Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943 - 1949. Довідник 1-2. - Нью-Йорк, 1994-1995., В.Поліщука Поліщук В. Гірка правда: злочинність ОУН-УПА (сповідь українця). -Донецьк, 1996, С.Хмеля Хмель С.Ф. Українська партизанка: (З крайових матеріалів). - Лондон, 1958. та інші.

Таким чином, можна констатувати, що в дослідженні діяльності ВБ і ГОГП нагромаджено певну кількість наукової літератури, яка відображає різні аспекти вивчення проблеми. Однак вона не охоплює в цілому їх діяльність на території Прикарпаття в 1944-1954 рр., тому й назріла потреба окремого, комплексного дослідження на основі широкого кола опублікованих і неопублікованих джерел.

У другому підрозділі - «Джерела дослідження» - проаналізовані різнопланові за змістом та походженням джерела, які умовно можна поділити на чотири групи:1) архівні документи; 2) збірники документів і матеріалів; 3) періодичні видання; 4) спогади учасників і очевидців подій, мемуари.

У Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО) виявлено низку документів, які дозволили відтворити політику партії та уряду в руслі радянізації на території західного регіону, в правоохоронній сфері, в боротьбі із самостійницьким рухом, а також процес створення, комплектування та діяльності ВБ і ГОГП. Головна увага зосереджувалася на опрацюванні неопублікованих документів, зокрема, постанов ЦК ВКП(б) і КП(б)У, матеріалів засідань політбюро, відомчих партійних зборів, регіональних та обласних нарад радянсько-партійного активу й представників силових структур, виступів керівників партії та НКВС (МВС), довідково-інформаційних матеріалів, уміщених у Ф. 1 (Центральний комітет Комуністичної партії України), описи: 1, 16, 23, 24, 62, 75. Зокрема, в спр. 666 (ф. 1, оп. 1, ч. 1) «Стенограма Пленуму ЦК КП(б)У, 22-24 листопада 1944 р.», у виступі наркома НКВС УРСР В.Рясного дається аналіз ситуації в західному регіоні та процесу створення й діяльності ВБ, яких станом на листопад 1944 р. налічувалося 203 в складі 22796 бійців, а також 2997 груп сприяння їм (27383 особи). Порівнюючи діяльність ВБ у західних і східних областях України, нарком, зокрема, зазначив, що «коли для східних областей винищувальні батальйони фактично не мають ніякого значення, то в західних областях вони мають велике значення з тієї причини, що люди в цих винищувальних батальйонах, місцеві українці, по суті уже воюють з бандитами, відповідно, це люди, з яких можна виховати дуже велику кількість відданих радянських працівників». Виходячи із цього він пропонував шляхом посилення серед особового складу батальйонів партійними органами політико-виховної роботи перетворити їх «у школи з виховання і підготовки сільських і районних радянських працівників». Таким чином, ВБ розглядалися не лише як воєнізований правоохоронний підрозділ, а й частково як структура з виховання відданих радянській системі управлінських кадрів, чимало з яких згодом працювали в радянсько-партійних органах влади та силових структурах.

Виявлені у справах 3, 151, 926, 927, 928, 929, 1060, 1616, 4974, 5944, 5983, 5984, 5985 (оп. 23, ч. 1) документи дали можливість розкрити нормативно-правову базу діяльності ВБ і ГОГП, а також реконструювати події, пов'язані з їх діяльністю в умовах Другої світової війни та повоєнний період як в Україні загалом, так і в західних областях, зокрема, їх роллю в ліквідації збройних формувань ОУН та УПА, охороні громадського порядку; взаємодії з органами міліції та на певному етапі з органами державної безпеки, в процесі підбору особового складу, їх озброєння; проаналізувати кількісно-якісні характеристики особового складу та причини масових «чисток» і порушення частиною бійців цих формувань законності й службової дисципліни; висвітлити організаційно-структурну побудову, форми й методи проведення заходів із підвищення бойової підготовки та політико-виховної роботи серед особового складу; розкрити специфіку матеріально-морального стимулювання бійців ВБ і ГОГП, їх соціально-матеріальне забезпечення; показати наслідки їх правоохоронної діяльності та розкрити низку інших важливих питань. Зокрема, в спр. 3 (оп. 23, ч. 1) виявлено «Директивний лист Раднаркому Союзу РСР і ЦК ВКП(б) партійним і радянським організаціям прифронтових областей про перебудову всієї роботи на військовий лад» від 30 червня 1941 р. для прифронтових областей із планом заходів боротьби з ворогом, в якій також були визначені завдання і для створених постановою РНК СРСР від 24 червня 1941 р. «Про заходи для боротьби з парашутними десантами і диверсантами противника у прифронтовій зоні» винищувальних батальйонів.

Інформаційний матеріал зі спр. 151 (оп. 23, ч. 1) «Справки о наличии, состоянии и деятельности истребительных батальонов по Украинской ССР» дозволив простежити діяльність ВБ на території України із червня 1941 р. до червня 1942 р. У справах 380, 1180, 3103 (ф. 1, оп. 24, ч. 1), 4, 119 (оп.75) ідеться про діяльність ВБ і ГОГП у західних областях у повоєнні роки та першій половині 50-х рр.

У Державному архіві Івано-Франківської області (ДАІФО) виявлено низку документів із фондів Станіславського обкому партії (ф.П-1), облвиконкому (ф.Р-295), обласної прокуратури (ф.Р-584), обласного військкомісаріату (ф.Р-785). Крім постанов, розпоряджень, наказів, інформаційних та аналітичних довідок, звітів тут містяться й документи, що надходили із центральних і республіканських радянсько-партійних органів влади та відомств. Вони, в основному, стосуються таких аспектів, як роль місцевих партійно-радянських органів влади в ідейно-політичному спрямуванні та контролі за виконанням органами міліції своїх правоохоронних завдань; налагодження тісної взаємодії між ними та місцевим населенням; створення в населених пунктах груп самоохорони та ВБ; кадрового й соціально-матеріального забезпечення, службової й виконавчої дисципліни, політико-виховної та навчальної роботи серед особового складу ВБ і ГОГП.

Чимало цінної інформації почерпнуто в Державному архіві МВС (ДАМВС) та архівах Управління МВС України в Івано-Франківській (АУМВСУІФО) і Львівській областях (АУМВСУЛО). Серед них високим ступенем інформативності позначені накази НКВС (МВС) СРСР, НКВС (МВС) УРСР і начальників обласних управлінь НКВС (МВС). Зокрема, особливу цінність становлять накази НКВС УРСР щодо відновлення діяльності в західних областях органів НКВС і ВБ та їх комплектація. Це, зокрема, наказ НКВС УРСР «Про оголошення штатів органів НКВС Вінницької, Волинської, Дрогобицької, Житомирської, Ізмаїльської, Кам'янець-Подільської, Київської, Кіровоградської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Ровенської, Станіславської, Тернопільської, Чернігівської й Чернівецької областей» від 4 квітня 1944 р., яким було визначено штатний розпис і структуру обласних управлінь (до їх складу на рівні відділу входив і штаб винищувальних батальйонів).

Цікавою в інформаційному плані є виявлена нами аналітична довідка штабу винищувальних батальйонів НКВС УРСР від 19 серпня 1944 р. «Огляд оперативно-службової і бойової діяльності винищувальних батальйонів НКВС УРСР за перше півріччя 1944 року», в якій наводяться статистичні дані про успіхи ВБ у «загальних заходах органів HКВС щодо зміцнення тилу і очищення його від агентури противника й іншого ворожо-злочинного елемента».

Про безпосереднє залучення особового складу ВБ до спільних оперативно-військових операцій із ліквідації збройних формувань ОУН та УПА, а з другої половини 1945 р. - до ліквідації їх «залишків» свідчать численні накази республіканського НКВС, обласних управлінь, виявлені нами в архівах УМВСІФО й УМВСЛО, аналіз яких зроблено в дисертаційному дослідженні, наприклад: «Про заходи з посилення боротьби з оунівським підпіллям і ліквідацією озброєних банд ОУН у західних областях Української РСР» (9.10.1944), «Про подальші заходи боротьби з бандитизмом ОУН та УПА на території Станіславської області» (11.12.1944) та інші.

Другу групу джерел становлять опубліковані документи та матеріали. Особливу увагу було сфокусовано на урядові, партійні й відомчі документи, що стосувалися діяльності ВБ і ГОГП. Серед них можна виокремити збірники документів і матеріалів, підготовлені відомими вітчизняними науковцями П.Михайленком і Я.Кондратьєвим Михайленко П.П., Кондратьєва Я.Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: У 3-х т. - К., 1999. - Т.2: 1936-1945. - К., 2000. - Т.3: 1946-1990., В.Сергійчуком Сеpгійчук В. Десять буpемних літ. Західноукpаїнські землі у 1944-1953 pp. Hові документи і матеріали. - К., 1998; його ж: Український здвиг: Прикарпаття. 1939-1955. - К., 2005, І.Біласом Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917 - 1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2 кн. - К., 1994. - Кн.2. та іншими.

До третьої групи джерел увійшли матеріали центральної та місцевої періодичної преси, а також інформаційні матеріали науково-публіцистичного характеру на сайтах світової електронної мережі Інтернет. Четверту групу становлять спогади ветеранів ОВС та учасників національно-визвольного руху, які дозволили виявити суспільний резонанс на заходи партії та уряду щодо радянізації краю, з'ясувати, якими засобами керівництво країни маніпулювало громадською думкою та настроями населення.

У другому розділі - «Функціонування винищувальних батальйонів у 1944-1948 роках», який поділяється на чотири підрозділи, розглядається діяльність ВБ від часу їх створення й до реорганізації в ГОГП.

У першому підрозділі - «Створення, структура та діяльність винищувальних підрозділів на початковому етапі війни» - здійснено аналіз причин їх створення. Відзначено, що на відміну від історично традиційних форм самооборони - партизанських загонів, народного ополчення - ВБ стали новим явищем, оскільки їх формування здійснювалося в населених пунктах на добровільній основі, особовий склад поповнювався бійцями, які через різні причини не підлягали призову до армії й несли службу у вільний від основної роботи час, а у своїх рішеннях вступати до ВБ керувалися винятково патріотичними почуттями та моральним обов'язком долучитися до боротьби з ворогом. Крім того, створення ВБ було зумовлено й тим, що початок агресії показав неспроможність радянських регулярних військових формувань забезпечити надійну охорону тилу від диверсантів, парашутистів та інших ворожих елементів.

Нормативною базою для створення ВБ стала постанова РНК СРСР від 24 червня 1941 р. «Про заходи в боротьбі з парашутними десантами і диверсантами противника в прифронтовій смузі» та аналогічний наказ наркома НКВС СРСР від 25 червня. Безпосередню роботу з їх створення та керівництво ними проводили радянсько-партійні органи на місцях та органи міліції. винищувальний батальйон громадський порядок

Підрозділи винищувачів мали військову структуру й створювалися та діяли в межах міського або сільського району, міста, великого селища. Відповідно до свого основного призначення бійці ВБ здійснювали цілодобове патрулювання вулиць і шляхів у населених пунктах, прочісували місцевість, перевіряли документи, влаштовували засади й облави, здійснювали збройні операції із затримання та ліквідації ворожих груп й окремих диверсантів, вивідачів і терористів, які просочувалися через лінію фронту або десантувалися з літаків.

У західних областях через їх швидку окупацію ВБ вдалося сформувати лише в окремих місцевостях. Зокрема, у Львові - один батальйон із двох рот загальною кількістю 324 бійці, на Тернопільщині - 39 (4600 чол.), у Чернівецькій області - 13 і чотири окремі роти, а також 85 груп сприяння їм, члени яких спільно з підрозділами Червоної армії брали участь в оборонних боях. Значно активнішим цей процес відбувався в інших регіонах України, де було більше часу й можливостей для їх створення. Зокрема, за період із 1 жовтня 1941 р. до 1 лютого 1942 р. ними було затримано 6170 пособників ворога, провокаторів, мародерів, учасників злочинних формувань тощо.

У другому підрозділі - «Особливості формування та національний склад батальйонів самооборони на завершальному етапі Другої світової війни» - простежується процес формування ВБ на території західних областей, особливості особового складу та форми й методи діяльності.

Створення ВБ у західних областях у 1944 - першій половині 1945 рр. мало свої особливості й відмінності порівняно з процесом на початковому етапі війни. Якщо в червні - липні 1941 р. вони створювалися головним чином для боротьби з ворожими диверсантами та парашутистами й до цього людей спонукали патріотичні почуття незалежно від національності, то в 1944 р. головним завданням стає охорона населених пунктів і стратегічно важливих об'єктів від нападів боївок ОУН і УПА, а також участь у різних акціях оперативно-військового характеру з їх ліквідації.

Друга особливість полягала в тому, що в 1944 - першій половині 1945 рр. особовий склад ВБ формувався в основному з місцевих етнічних поляків, яким у такий спосіб надавалася можливість захистити себе від репресій із боку ОУН та УПА. Про надійність і боєздатність ВБ, сформованих із польського населення, свідчить доповідна штабу винищувальних батальйонів НКВС УРСР від 15 лютого 1945 р., в якій, зокрема, зазначалося, що в західних областях було створено 212 ВБ (23906 бійців) і 2336 груп сприяння (24025 осіб), більшість з яких «чесно і добросовісно» виконували покладені на них обов'язки, проявляли «сміливість і мужність у бойових діях з бандами», а також охороняли «життєво важливі промислові та сільськогосподарські об'єкти». Ситуація різко змінюється з другої половини 1945 р., коли у зв'язку з масовим виїздом польського населення до Польщі значно зменшується кількість ВБ та їх особового складу, який починає поповнюватися з місцевого українського населення. Таким чином, залучаючи польське населення до ВБ, які протистояли самостійницькому руху, радянський режим свідомо поглиблював українсько-польський конфлікт, а поповнюючи ряди ВБ з другої половини 1945 р. українським населенням, розколював українське громадянство на прихильників і противників радянської влади, створюючи умови для громадянського протистояння.

Відбулися певні зміни й в організаційній структурі. Зокрема, в кожному селі створювалися винищувальні групи (загони) як складові ВБ, що діяли під керівництвом дільничних уповноважених міліції або призначених начальником райвідділу оперативних працівників «без відриву від основної роботи». Оскільки задекларована норма - «один дільничний на два села» - була далекою від реальності, то окремим дільничним чи іншим оперативним працівникам доводилося «обслуговувати» по кілька сіл, що часто негативно позначалося на діяльності груп самооборони. Крім того, прагнення відрапортувати «верхам» про вчасне виконання постанови чи наказу породжувало формалізм у підходах до кадрових питань, унаслідок чого в ряди ВБ проникало чимало осіб, які симпатизували самостійницькому руху. Свідченням цього було різке зростання наприкінці 1945 р. - на початку 1946 р. випадків «зрадництва» та роззброєнь. Відповідно з квітня 1946 р. і до червня 1948 р. серед особового складу за розпорядженнями ЦК КП(б)У та наказами МВС УРСР систематично проводилися масові «чистки», під час яких лише в 1946 р. із рядів ВБ було звільнено 12,5 тис. бійців як «політично ненадійних» і за «зв'язки з націоналістичним підпіллям».

У третьому підрозділі - «Участь винищувальних батальйонів у ліквідації збройного опору ОУН та УПА» - розкрито роль ВБ у ліквідації самостійницького руху.

У протистоянні з боївками ОУН та УПА підрозділи самооборони, як правило, чинили їм жорсткий опір лише під час нападу на населені пункти, а під час участі в акціях оперативно-військового характеру їхні «успіхи» були незначними. Більш вагомими були результати в 1944 - першій половині 1945 рр., коли серед особового складу ВБ переважали особи польської національності. Наприклад, у другій половині 1944 р. і першій половині 1945 р. під час оперативно-військових операцій за участю ВБ у західних областях було знищено понад 50 тис. учасників самостійницького руху. Відзначено, що надійність і боєздатність особового складу ВБ другої половини 1944 р. та першої половини 1945 р. була пов'язана не стільки з «відданістю» радянській владі, скільки з прагненням польського населення до самозбереження від загрози репресій із боку боївок ОУН та УПА.

У травні 1946 р. було розроблено новий план ліквідації «залишків» збройного підпілля, у зв'язку із чим було проведено масові «чистки» особового складу ВБ від «ненадійних елементів» і водночас збільшено кількість особового складу до 35 тис. Однак це зростання значно погіршило їх якісний бік, оскільки в окремих селах до батальйонів залучали ледь не все чоловіче населення, значна частина якого не мала військової підготовки, а частина співпрацювала чи лояльно ставилася до підпілля.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 січня 1947 р. подальша боротьба із самостійницьким рухом від МВС перейшла у відання МДБ. Відповідно в їх підпорядкування перейшов й особовий склад ВБ - 1909 батальйонів у складі 35125 бійців, у тому числі: у Дрогобицькій області - 125 (2477 бійців), у Львівській - 232 (4293 бійці), у Станіславській - 276 (5472 бійці), у Тернопільській - 312 (7219 бійців).

У лютому 1947 p. МДБ УРСР ухвалило «План заходів з остаточної ліквідації оунівського бандитизму в західних областях України в зимово-весняний період 1947 року», головну увагу в якому було сконцентровано на позбавленні повстанців соціально-матеріальної бази та блокуванні їх контактів із населеними пунктами. До реалізації плану залучалися й бійці ВБ, які спільно із солдатами Внутрішніх військ МДБ здійснювали блокування населених пунктів, а також брали участь у виселенні членів сімей учасників самостійницького руху й так званих «бандпособників». Наймасовіша акція з виселення відбулася 20-27 жовтня 1947 р., під час якої було виселено 26333 сім'ї в складі 77791 особи.

У четвертому підрозділі - «Виконання завдань з охорони громадського порядку» - розкривається роль ВБ у забезпеченні громадського порядку в населених пунктах.

Про масштаби охоронної діяльності ВБ як на території України в цілому, так і в західних областях у першому півріччі 1944 р. свідчить довідка Штабу винищувальних батальйонів НКВС УРСР «Огляд оперативно-службової і бойової діяльності винищувальних батальйонів НКВС УРСР за перше півріччя 1944 року» від 19 липня 1944 р., в якій, зокрема, дано кількісну характеристику затриманих «ворожих елементів» (льотчиків противника, бандитів, ставлеників і пособників ворога, дезертирів) в розрізі по всіх областях. Зокрема, було затримано 73102 «ворожих елементів», з яких понад 5 тис. - у частково звільнених районах Прикарпаття.

У другій половині 1944 р. - першій половині 1945 р. бійці ВБ активно забезпечували проведення мобілізаційної кампанії до Червоної армії, виявляючи тих, хто ухилявся від мобілізації або дезертирував; в охоронних заходах під час відзначення радянських свят, проведення виборів та інших масових заходів із попередження та недопущення антирадянських провокацій, диверсій, терактів із боку збройного підпілля.

Із метою підвищення бойової готовності особового складу в більшості ВБ регулярно проводилися заняття з бойової та політичної підготовки. Щомісяця відбувався збір особового складу по тривозі й тактично-польові навчання. Однак, як свідчать звіти перевірок, було й чимало таких батальйонів, де бойова та політико-виховна робота проводилася нерегулярно або взагалі не проводилася.

Водночас мали місце й грубі порушення службової дисципліни, законності, аморальні вияви, про що свідчать постанови ЦК КП(б) як, наприклад, «Про недоліки в роботі органів МВС, МДБ, суду і прокуратури в боротьбі з порушниками радянської законності в західних областях УРСР» від 24 липня 1946 р., так і накази по лінії республіканського керівництва НКВС-МВС і обласних управлінь.

У третьому розділі - «Діяльність груп охорони громадського порядку в 1948-1954 роках», який поділяється на три підрозділи, проаналізовано причини реорганізації ВБ у ГОГП, розкрито правові основи їх діяльності й організаційно-структурну побудову, причини масових «чисток» особового складу в 1949-1950 роках, їх участь у забезпеченні суцільної колективізації та охорони громадського порядку.

У першому підрозділі - «Соціально-економічні та політичні причини створення груп охорони громадського порядку, їх структура та правові основи діяльності» - зазначено, що основними причинами реорганізації ВБ у ГОГП стали соціально-економічні та політичні зміни, які відбулися впродовж трьох років у західних областях після закінчення війни. Відповідно ВБ як воєнізоване формування не могло вже виконувати завдання, поставлені перед ними на початку війни. Крім того, численні факти «зрадництва» та роззброєнь остаточно скомпрометували ВБ в очах вищих партійних органів і силових структур як боєздатного та надійного формування самооборони. Тому органи МДБ майже не залучали їх до оперативно-військових операцій із ліквідації залишків збройного підпілля, покладаючись винятково на Внутрішні війська. Водночас органи МВС, керуючись указом Президії ВР СРСР від 4 червня 1947 р. «Про посилення охорони особистої власності громадян», створювали під керівництвом дільничних уповноважених міліції в населених пунктах групи охорони порядку, залучали до них бійців ВБ, що часто призводило до непорозумінь з органами МДБ. Таким чином, ця проблема вимагала її логічного вирішення.

Ще однією причиною стала кампанія з проведення в західних областях суцільної колективізації, що розпочалася наприкінці 1947 р., проведення якої ускладнювала диверсійно-терористична діяльність збройного підпілля ОУН та УПА. Для захисту майна новостворених колгоспів і колгоспного активу необхідне було якісно нове добровільне формування самооборони, основу якого б становили члени колгоспів і прихильники колгоспного ладу. У зв'язку з цим на початку 1948 р. зростає кількість звернень керівників радянсько-партійних органів влади в західних областях до ЦК КП(б)У з проханнями повернути ВБ у підпорядкування органів міліції й реорганізувати їх у ГОГП, що і було зроблено постановою ЦК КП(б)У від 1 червня 1948 р.

Правовою базою для діяльності ГОГП стали укази Президії ВР СРСР від 4 червня 1947 р. «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна» та «Про посилення охорони особистої власності громадян», які вимагали від органів влади на місцях створення в кожному населеному пункті добровільних формувань з охорони громадського порядку, постанова ЦК КП(б)У «Про посилення масово-політичної роботи, подальший розвиток колгоспного руху і ліквідацію залишків банд українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР» від 1 червня 1948 р., а також накази республіканського й обласних управлінь МВС.

ГОГП за організаційною структурою й завданнями були тотожні ВБ. Незначна відмінність полягала лише в тому, що основу особового складу мали становити члени колгоспу, яким за несення служби нараховувалася певна кількість трудоднів. Крім того, кожний боєць ГОГП підписував спеціальне «зобов'язання», в якому клявся «чесно і сумлінно виконувати покладені на мене обов'язки, пильно охороняти колгоспне майно і вести зі зброєю в руках нещадну боротьбу з найлютішими ворогами колгоспного ладу - українсько-буржуазними націоналістами і куркульством». Відділ ГОГП налічував від 10 до 20 бійців, кожний з яких мав на озброєнні гвинтівку з 25-ма набоями. Керівництво ГОГП покладалося на дільничних уповноважених міліції. З цією метою політбюро ЦК КП(б)У ухвалило 2 лютого 1949 р. постанову «Про запровадження дільничних уповноважених міліції при кожній сільраді західних і Закарпатської областей». Відповідно станом на 1 червня 1949 р. у західних областях було підібрано й призначено 3331 дільничного уповноваженого міліції, з яких 2225 чол. (68%) із місцевого населення. За партійним складом 295 із них були членами партії (9%), 1222 - комсомольцями (35%) і решта 1814 (56%) - безпартійними. Кількість ГОГП у західних областях було доведено до 6437 у складі 86527 осіб. Оскільки постанови ЦК КП(б)У від 1 червня 1948 р. і від 2 лютого 1949 р. було «виконано повністю в установлений термін», то це дає підстави стверджувати, що на 1 червня 1949 р. було завершено організаційне становлення ГОГП і нормативно-правове забезпечення їх діяльності.

У другому підрозділі - «Причини та наслідки “чисток” особового складу ГОГП» - розкрито причини й технологію очищення особового складу ГОГП від «політично ненадійних» бійців і показано динаміку цих «чисток».

Складність із підбором особового складу ГОГП була пов'язана як із діяльністю збройного підпілля ОУН та УПА, так і з тим, що, з одного боку, постанови ЦК КП(б)У, накази МВС УРСР вимагали від начальників райвідділів міліції «з більшовицькою пильністю» підходити до комплектації ГОГП, особливо із числа колишніх бійців ВБ, а з іншого, - жорстко регламентувалися терміни їх створення, порушення яких могло мати серйозні наслідки як по партійній, так і по службовій лініях. Нестача дільничних уповноважених змушувала начальників райвідділів тимчасово призначати в села відповідальними працівників інших служб, але без звільнення від виконання своїх безпосередніх службових обов'язків. Однак такий підхід не давав можливості провести ретельний відбір особового складу, а головне - системно проводити з бійцями створених ГОГП навчання з бойової підготовки, займатися питаннями службової дисципліни, караульної служби та виховної роботи. Тому закономірно, що в ГОГП проникали не тільки особи, які підтримували збройне підпілля, а й пристосуванці, кар'єристи, аморальні особи.

У тих селах, де ГОГП очолювали дільничні уповноважені міліції, діяльність ГОГП була активною і відчутною. Наприклад, за період із 1 серпня до 1 грудня 1948 р. у західних областях було відбито 93 напади на колгоспи, радгоспи, МТС і 28 нападів на населені пункти, під час яких знищено 41 й затримано 170 повстанців, а також затримано 1398 порушників паспортного режиму та 929 порушників громадського порядку. А кількість колгоспів зросла з 3604 у листопаді 1948 р. до 5221 - в березні 1949 р.

Для забезпечення колгоспів від нападу боївок збройного підпілля та проникнення в ГОГП «ворожих елементів» МВС видав 18 березня 1949 р. наказ, яким вимагав від начальників УМВС і райвідділів західних областей «до початку весняної посівної кампанії забезпечити організацію в кожному колгоспі і селі озброєної групи» на чолі з дільничним уповноваженим міліції, а при відборі бійців проводити «повторну спецперевірку всіх бійців груп ОГП і очистити їх від зрадників, бандпособників і осіб, які не викликають довір'я». За період від 1 грудня 1949 р. до 1 квітня 1950 р. із рядів ГОГП було звільнено 1442 чол. як таких, що «не справляли довір'я» і 1571 - з інших причин. Такі «чистки» були системним явищем до кінця існування ГОГП, що свідчило, з одного боку, про підтримку частиною населення самостійницького руху, а з іншого, - про відсутність повної довіри до місцевого населення, вбачаючи ледь не в кожному «націоналіста». Зазначимо, що із 16149 звільнених із рядів ГОГП бійців упродовж 1948-1952 рр. майже половина була звинувачена в причетності до збройного підпілля та «політичній ненадійності», третина - за аморальну поведінку, порушення службової дисципліни, злочини адміністративного та кримінального характеру, а решта залишила ряди через хворобу, призов до армії, перехід на роботу в державні органи влади, сільське господарство, силові структури, виїзд за межі населених пунктів та з інших причин.

У третьому підрозділі - «Охорона громадського порядку та боротьба із самостійницьким рухом» - висвітлюються форми й методи забезпечення ГОГП охорони громадського порядку в умовах проведення масової колективізації та остаточної ліквідації залишків збройного підпілля.

Основними методами забезпечення охорони громадського порядку в населених пунктах і збереження колгоспного й державного майна були, перш за все, намагання перекрити розрізненим, нечисленним боївкам збройного підпілля доступ до населених пунктів, виявлення та затримання їх пособників, участь в облавах, засідках, прочісуваннях лісових масивів під керівництвом дільничних уповноважених міліції.

Про зростання організаційно-бойового характеру ГОГП свідчать їх успіхи в забезпеченні охорони громадського порядку в населених пунктах і в ліквідації залишків збройного підпілля. Так, якщо впродовж серпня - грудня 1948 р. у західних областях було зафіксовано 915 «бандпроявів», то в січні - березні 1949 р. лише 215. Якщо в серпні - грудні 1948 р. було 155 нападів на колгоспи, то в січні-березні 1949 р. - тільки 17. У першому кварталі 1949 р. ГОГП у західних областях знищили 32 і затримали 43 учасників збройного підпілля, а також затримали 87 «бандпособників», 292 спецпереселенців, 488 осіб «кримінального елемента» та 2266 порушників паспортного режиму й громадського порядку. На відміну від ВБ у ГОГП на значно якіснішому рівні було поставлено політико-виховну роботу та бойову підготовку серед особового складу. Цьому сприяли планові інспекторські перевірки в районах на чолі з першими секретарями райкомів, до яких входили й начальники РВ МВС і МДБ, а також те, що в листопаді 1949 р. і додатково в березні 1950 р. у західні області МДБ УРСР направило з інших областей України 1052 досвідчених працівників органів державної безпеки та 352 - органів міліції, майже третина з яких очолила ГОГП. Відповідно до кінця 1950 р. під час оперативно-чекістських акцій із залученням ГОГП було знищено 459 і затримано 1921 учасника збройного підпілля, викрито 103 легальних осередки ОУН у складі 677 чол., затримано 3848 осіб «кримінального елемента» та 13592 порушників громадського порядку й паспортного режиму, а також знищено 92 схрони та вилучено 1474 одиниці зброї і 48410 патронів.