Морські десантні операції в Криму (1941-1943 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія оборони України

УДК: 355.462.7 (477.75)"1941/1943"(043.3)

20.02.22 - військова історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

МОРСЬКІ ДЕСАНТНІ ОПЕРАЦІЇ В КРИМУ

(1941-1943 рр.)

Ратніков Борис Михайлович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії оборони України, Міністерство оборони України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Радецький Віталій Григорович, Національна академія оборони України, виконуючий обов'язки начальника Національної академії оборони України.

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор Уткін Олександр Іванович, Міжнародний Соломонів університет, завідувач кафедри історії;

- кандидат історичних наук Малюга Валерій Миколайович, Науково-дослідний центр гуманітарних проблем Збройних Сил України, начальник Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України.

Захист відбудеться " 24 " лютого 2010 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.709.04 Національної академії оборони України за адресою: 03049, Київ-49, Повітрофлотський проспект, 28.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії оборони України (03049, Київ-49, Повітрофлотський проспект, 28).

Автореферат розісланий " 22 " січня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.М. Грицюк

Анотації

Ратніков Б.М. Морські десантні операції в Криму (1941-1943 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 - військова історія. - Національна академія оборони України. - Київ, 2010.

У дисертації на основі аналізу опублікованих документів і архівних матеріалів воюючих сторін, мемуарної, наукової та спеціальної літератури здійснено комплексне дослідження Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій, як найбільших морських десантних операцій на території України під час Другої світової війни, проведеної військами Червоної Армії у 1941 та 1943 рр. При цьому головну увагу присвячено порівнянню підготовки та ведення зазначених операцій.

В роботі охарактеризовано стан опрацювання теми в історіографії та джерельній базі дослідження; розкрито воєнно-політичні умови та фактори, що впливали на підготовку, хід і результати застосування військ у морських десантних операціях; проаналізовано організацію планування, підготовки, забезпечення та ведення Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської десантних операцій; визначено результати та наслідки операцій; виявлено основні особливості розвитку воєнного мистецтва в ході підготовки та ведення Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської десантних операцій; розроблено практичні рекомендації щодо використання історичного досвіду у сучасній теорії воєнного мистецтва та практиці військового будівництва.

Ключові слова: Велика Вітчизняна війна, Керченсько-Феодосійська морська десантна операція, Керченсько-Ельтигенська морська десантна операція, воєнне мистецтво.

Ратников Б.М. Морские десантные операции в Крыму (1941-1943 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 20.02.22 - военная история. - Национальная академия обороны Украины. - Киев, 2010.

В диссертации на основе анализа опубликованных документов и архивных материалов воюющих сторон, мемуарной, научной и специальной литературы, осуществлено комплексное исследование Керченско-Феодосийской и Керченско-Эльтигенской морских десантных операций, как самых масштабных морских десантных операций на территории Украины во время Второй мировой войны, проведенных войсками Красной Армии в 1941 и 1943 гг. При этом главное внимание посвящено вопросам развития военного искусства в ходе указанных операций.

В работе охарактеризовано освещение темы в историографии и первоисточниках. На основе их анализа сделан вывод, что сопоставление советских и западных источников, позволяет объективно воспроизвести подготовку, ход и результаты Керченско-Феодосийской и Керченско-Эльтигенской морских десантных операций, сопоставить и сравнить процессы подготовки, ведения и результаты операций, а также выявить общие и характерные черты военного искусства в исследуемых операциях.

Автор делает вывод, что замысел обеих операций, их стратегическая цель и основные показатели полностью отвечали условиям военно-стратегической обстановки, которая сложилась на момент их проведения, но достигнутые в ходе операций результаты не полностью соответствовали задачам, определенным командованием.

В целом операции проводились в соответствии с наставлениями руководящих документов действовавших в тот период, однако исследование хода операций позволило установить, что эти наставления в отдельных случаях нарушались. Кроме того, изучение действующих во время проведения операций руководящих документов позволило снять противоречия в классификации Керченско-Феодосийской и Керченско-Эльтигенской морских десантных операций и определить их как стратегические.

Автор считает, что на результаты операций негативное влияние оказали неблагоприятные климатические условия во время их ведения, отсутствие специальных десантных и высадочных средств, а также недостаточно эффективное материальное и техническое обеспечение войск и сил флота.

В исследовании установлено, что при подготовке и ведении Керченско-Эльтигенской операции в целом был учтен как позитивный, так и негативный, опыт Керченско-Феодосийской морской десантной операции.

Обнаружена разница в замысле операций, которая заключалась в уменьшении количества районов высадки, существенном уменьшении расстояния перехода морем, уменьшении глубины задач десанту на берегу.

В ходе подготовки Керченско-Эльтигенской операции больше внимание уделено организации разведки, инженерной подготовке мест посадки десанта на плавсредства. Однако в обеих операциях осуществить на достаточном уровне специальную подготовку личного состава к действиям в составе десанта не удалось.

При организации перехода морем и высадки десанта необходимо отметить высокое качество их проведения в ходе десантирования 56-й армии в районе Жуковка - Опасная, где потеря плавсредств и личного состава была самой низкой.

В ходе выполнения заданий на берегу в обеих операциях возникли отклонения от плана операции, связанные со значительными потерями личного состава и техники во время перехода морем, снижением боеспособности десанта из-за высадки в ледяную воду на большую глубину, отсутствием пополнения. В итоге конечная цель десантных операций в полном объеме достигнута не была.

В ходе исследования определенно основная особенность военного искусства в ходе Керченско-Феодосийской и Керченско-Эльтигенской морских десантных операций. На основании обнаруженных особенностей автор предложил практические рекомендации, воплощенные в практику подготовки войск.

Ключевые слова: Великая Отечественная война, Керченско-Феодосийска морская десантная операция, Керченско-Эльтигенска морская десантная операция, военное искусство.

Ratnikov B.M. Amphibious operations in the Crimea (1941-1943). - Manuscript.

Thesis for academic decree of PhD in history, speciality 20.02.22 - military history. - The National Defence Academy of Ukraine, Kyiv, 2010.

Based on the analysis of published documents and archive materials of belligerents, memoirs, research and special publications the thesis carried out comprehensive study of the Kerch-Feodosia and the Kerch-Eltigen amphibious operations as the most large-scale amphibious operations on the territory of Ukraine during the WWII conducted by the Red Army forces in 1941--1943. The paper focused on the comparison of preparation and conduct of the above-mentioned operations.

The thesis explored the topic within the historiography and the background of the study; revealed the military and political terms and factors which had an impact on the preparation, course and results of forces employment in amphibious operations; analyzed the organization of planning, preparation, support and conduct of the Kerch-Feodosia and the Kerch-Eltigen amphibious operations; defined results and implications of the operations; disclosed basic features of the military art development during the preparation and conduct of the Kerch-Feodosia and the Kerch-Eltigen amphibious operations; worked out practical recommendations on the use of historical experience in the modern theory of military art and the practice of military development.

Key words: Second World War (WWII), Kerch-Feodosia amphibious operations, Kerch-Eltigen amphibious operations, military art.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В історії військових операцій до Другої світової війни не було прикладів проведення двох стратегічних морських десантних операцій на одному театрі за приблизно однакових погодних умов, із залученням подібного складу сил і засобів, схожою стратегічною метою. Винятковим фактом стало проведення Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської на території Кримського півострова. Зважаючи на протяжні морські кордони сучасної України та наявність регіонів, що з'єднуються з континентальною територією держави лише вузькими перешийками (Крим) та єдиним мостом (Південна Бессарабія) може виникнути необхідність проведення морської десантної операції. Тому актуальним є дослідження військового мистецтва при проведенні Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій. Хоча поставлені перед військами (силами) завдання були виконані лише частково, проте вони зробили вагомий внесок у подальший розвиток воєнного мистецтва. Відтак досвід, набутий у морських десантних операціях у Криму становить науковий та практичний інтерес для історичної і воєнної науки.

Наукове завдання. На основі аналізу архівних джерел, опублікованих документів, наукових досліджень та спогадів безпосередніх учасників воєнних подій воюючих сторін відтворити підготовку, хід та результати Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій, виявити спільні та особливі їх риси, встановити внесок операцій у розвиток воєнного мистецтва та визначити напрями використання їх досвіду в практиці сучасного військового будівництва.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами та планами. Дисертація виконана в межах планів наукової і науково-технічної діяльності Генерального штабу Збройних Сил України та Національної академії оборони України. Це відображено в участі дисертанта у науково-дослідних роботах та проведенні дисертаційного дослідження в їх межах. Дисертант брав участь у науково-дослідній роботі (шифр "Активність"), де автором визначено порядок застосування морських десантів при проведенні оборонної операції, та науково-дослідній роботі (шифр "Словник"), у якій дисертантом розкрито понятійний апарат, пов'язаний з морськими десантними операціями.

Мета і завдання дослідження. Узагальнити досвід проведення морських десантних операцій у Криму в роки Другої світової війни та на підставі здобутих наукових результатів надати практичні рекомендації щодо використання набутого досвіду у процесі будівництва Збройних Сил України в сучасних умовах.

Визначена мета передбачає виконання таких завдань:

– провести аналіз історіографії та визначити джерельну базу теми дисертаційного дослідження;

– розкрити воєнно-стратегічну обстановку, воєнно-теоретичні засади та фізико-географічні умови, що впливали на підготовку та застосування військ у морських десантних операціях;

– визначити склад, оперативне шикування, бойові порядки німецьких та румунських сил протидесантної оборони;

– порівняти процеси планування, підготовки та ведення Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської десантних операцій, проаналізувати їх результати;

– визначити спільні характерні риси морських десантних операцій та їх вплив на розвиток воєнного мистецтва;

– розробити практичні рекомендації щодо використання історичного досвіду проведення морських десантних операцій у сучасній теорії воєнного мистецтва та практиці військового будівництва.

Об'єкт дослідження - Керченсько-Феодосійська та Керченсько-Ельтигенська морські десантні операції.

Предметом дослідження є організація, проведення та результати морських десантних операцій у Криму (1941-1943 рр.).

Методи дослідження. Для досягнення визначеної мети дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи воєнно-історичної науки. Завдяки застосуванню історичного методу вдалося визначити етапи та з максимально можливою достовірністю відтворити хід Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської десантних операцій, уточнити їх результати та наслідки. Використання логічного методу сприяло виявленню та розкриттю факторів, які впливали на підготовку та проведення десантних операцій, визначенню характерних рис та особливостей бойового застосування військ (сил) в операціях, виявленню тенденцій розвитку воєнного мистецтва в ході підготовки і ведення морських десантних операцій.

При підготовці дисертації використовувалися також методи порівняння, узагальнення, методи системного підходу: декомпозиція, аналіз і синтез. Аналіз та порівняння документальної та історіографічної бази воюючих сторін забезпечило достовірність дослідження.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період з листопада 1941 року по січень 1942 року та з вересня по грудень 1943 року. Нижня межа дослідження обумовлена початком планування Керченсько-Феодосійської морської десантної операції. Верхня межа дослідження обумовлена тим, що у грудні 1943 року було закінчено Керченсько-Ельтигенську морську десантну операцію.

Наукова новизна одержаних результатів.

Вперше у вітчизняній історіографії проаналізовано морські десантні операції в Криму в роки Другої світової війни та на основі порівняння процесів планування і проведення Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської операцій визначено тенденції розвитку воєнного мистецтва та висловлені пропозиції щодо можливості їх урахування у сучасному військовому будівництві.

Автор вперше відібрав, організував переклад і ввів до наукового обігу бойові та оперативні документи німецького та румунського військового командування, що дозволило з максимально можливою достовірністю реконструювати організацію протидесантної оборони Криму в 1943 році.

Вперше співставлені графічні та текстуальні плануючі документи противників, варіанти замислів на ведення десантних і протидесантних дій, що дозволило здійснити сучасну оцінку прийнятих радянським командуванням рішень.

На основі аналізу документальних джерел, відслідковування змін оцінок науковців у різні часи автор доводить, що Керченсько-Ельтигенська та Керченсько-Феодосійська морські десантні операції мали стратегічний масштаб.

Автор поглибив висвітлення бажаного та реального ходу дій, результати та наслідки, прорахунки командування, відвагу та жертовність учасників морських десантів.

Проаналізовано значення впливу кліматичних умов, забезпеченості військ спеціальними десантними засобами на хід та результати морських десантних операцій.

Уточнено прізвища та імена керівного складу воюючих сторін, їх вплив на хід і результати операцій (бойових дій). На відміну від попередників дисертант розглядав воєнно-історичні події з урахуванням прив'язки сучасних географічних назв до існуючих під час Другої світової війни.

Практичне значення одержаних результатів полягає у використанні їх в оперативній підготовці органів військового управління, бойовій підготовці частин та підрозділів ВМС України, що засвідчують відповідні акти. Висновки та матеріали дисертації можуть бути використані при проведенні нових воєнно-історичних розробок, науково-дослідних робіт із проблематики історії розвитку воєнного мистецтва. Положення та висновки дисертації впроваджені у навчально-виховний процес слухачів та курсантів вищих військових навчальних закладів України.

Особистий внесок здобувача. Основні результати дослідження та їх публікації у наукових працях виконані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Апробація матеріалів дослідження здійснювалась автором у виступах на науково-практичній конференції "Соціально-економічні, психологічні та історичні аспекти трансформації Збройних Сил України" (Київ, листопад 2008 р.), міжнародній науковій конференції "Військово-історична наука в Україні та за кордоном: вчора, сьогодні, завтра" (Київ, травень 2009 р.). Дисертаційне дослідження обговорювалось на науково-методичних семінарах кафедри воєнної історії Національної академії оборони України.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження висвітлені в 4-х опублікованих працях у наукових фахових виданнях та матеріалах конференції.

Структура дисертації підпорядкована виконанню визначеного завдання дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів і висновків. Повний обсяг дисертації становить 193 сторінки. Додатки оформлені у вигляді окремої частини та налічують 5 додатків загальним обсягом 139 сторінок. Список використаних джерел та літератури включає 257 найменувань.

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет та мету дослідження, його хронологічні межі, з'ясовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі "Історіографія, джерельна база та методи дослідження" проаналізовано історіографію та джерельну базу дисертації, визначено напрямки дослідження.

У першому підрозділі "Історіографія Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій" показано, що в історичній та військовій літературі описувалися морські десантні операції, в окремих працях відтворювалися їх підготовка, хід та результати. Перша аналітична праця з цієї тематики "Опыт десантных операций в Отечественную войну 1941-1945 гг." видана у 1947 році. Автор, капітан 1 рангу Я.Т. Салагін розглядає усі значні морські десантні операції, що проводилися в роки Великої Вітчизняної війни. Дослідник класифікує Керченсько-Феодосійську операцію як стратегічну, а Керченсько-Ельтигенгську - як висадку військ 18-ї та 56-ї армій на Керченський півострів. Розглядалися в основному дії флотів та флотилій і недостатньо уваги приділено виконанню десантом завдань на березі.

Радянський історіографічний напрям висвітлення подій Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій визначали роботи "Великая Отечественная война Советского Союза 1941-1945", "Важнейшие операции Великой Отечественной войны". Акцент зосереджувався на успіхах у війні, а про прорахунки в підготовці та веденні операцій йшлося мимохідь, без глибокого аналізу. Однобічне висвітлення подій Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської операцій властиве і для праць "Краснознаменный Черноморский флот", "Советское военно-морское искусство в Великой Отечественной войне".

Радянські історики М. Замятін, О. Зубков, І. Єлісєєв, які першими описали події, пов'язані з підготовкою та веденням Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської операцій, перевагу надавали позитивним сторонам підготовки і ведення операцій. Однак про те, що обидві операції не досягнули поставленої мети не згадувалось. Безпосередньо Керченсько-Ельтигенській операції присвячена книга капітана 1 рангу В.М. Кононенка, видана в 1954 році. Автор наводить значний обсяг інформації про організацію операції, стверджує, що мета десантної операції полягала у захопленні плацдарму на головному напрямі дій. Між тим документи свідчать, що завдання операції полягало у звільненні Керчі та подальшому наступі на Владиславівку, а захоплення плацдарму мало стати завданням тільки першого ешелону десанту.

У сучасній російській історіографії спостерігається інша тенденція коли окремі автори на шкоду об'єктивності описують переважно негативні явища. Так, В. Бешанов у книзі "Год 1942 - "учебный" розкриває трагедію Кримського фронту, описуючи операції радянських військ у Криму однобічно, негативно оцінюючи командний склад Червоної армії, принижуючи героїзм рядових бійців та молодших командирів. У роботі І. Статюка "Керченско-Феодосийская десантная операция 1941-1942" наведено розсекречені архівні документи, описано хід підготовки та ведення операції. Водночас автором не враховано якісних показників десанту, труднощів авіаційної підтримки через віддаленість аеродромів. Подіям на Керченському півострові відображено в книзі В. Науменко "Просто фронт

(о морском десанте у Феодосийских берегов)". Однак аспекти стратегії, оперативного мистецтва й тактики автор детально не аналізує. Предметом дослідження російського науковця Є. Абрамова стали бойові дії морської піхоти, створення і розвиток підрозділів і частин морської піхоти. Однак автор недостатньо уваги приділяє іншим родам військ.

Сучасні українські науковці звертаються до історії розвитку воєнного мистецтва у Другій світовій війні. Аналізу проведених військових операцій присвячена робота авторського колективу під керівництвом О. Уткіна "Україна в полум'ї війни. 1941-1945". Керченсько-Феодосійську десантну операцію розглянув В. Горєлов, а Керченсько-Ельтигенську - С. Крутиков. Розвиток воєнного мистецтва, зокрема в десантних та протидесантних операціях, застосування військ на приморському напрямі знайшли висвітлення у працях М. Рибака, С. Сидорова, В. Бережинського. Науковці зробили суттєвий внесок у дослідження історії національного воєнного мистецтва, проте дослідники не аналізували розглянуті морські десантні операції.

Події, пов'язані з Керченсько-Феодосійською та Керченсько-Ельтигенською морськими десантними операціями, в німецькій історіографії практично не розглядались. Серед післявоєнних публікацій виділяється тільки праця німецького історика К. Юона, яка аналізує хід Керченсько-Феодосійської морської десантної операції, при цьому критикує радянське командування за відсутність гнучкості управління і педантичне виконання планів, хоча реальна обстановка не відповідала вихідним даним планування.

Історичні дослідження проблематики Другої світової війни у Румунії розпочались після припинення існування соціалістичної системи. Румунські історики Е. Арделяну, Ж. Ротару, В. Зодан, В. Ніту дають досить обережні оцінки подіям у Криму в 1941-1943 роках. Власне до воєнного мистецтва автори не звертаються. Логічним поясненням є сучасна негативна оцінка воєнного союзу Румунії з гітлерівською Німеччиною та підпорядкованість румунського угруповання в Криму німецькому командуванню.

Отже, окремі аспекти Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій висвітлено в історичних та воєнних наукових працях та розглянуто в загальному контексті подій Великої Вітчизняної війни. Однак аспекти воєнного мистецтва, його розвиток належного наукового розкриття ще не набули.

У другому підрозділі "Джерельна база дослідження" аналізуються першоджерела, передусім директиви, бойові накази, розпорядження, плани Ставки Верховного Головнокомандування, командувачів фронтів, оперативні зведення, журнали бойових дій, бойові та політичні донесення військ про хід бойових дій, схеми, копії телетайпних переговорів командування. Вони достовірно відображають та характеризують стан військ, їх розташування оперативне шикування, бойові завдання, часові показники операцій, порядок і зміст вогневого ураження, організацію протидесантної оборони вермахту. Переборюючи труднощі автор використав фонди № 48а та № 209 Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації. При підготовці дисертації аналізувались опубліковані оперативні та бойові документи радянської сторони та копії документів архівного зберігання із музейних та приватних зібрань.

У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України аналізувались матеріали і документи фонду КМФ-8: "Коллекция микрофильмов немецко-фашистских административных учреждений, армейских групп и их тыловых охранных подразделений, действовавших на оккупированных военных территориях". Документи про дії німецьких та румунських військ у Криму після війни потрапили до рук американців, а в 60-х роках ХХ ст. були скопійовані на мікрофільми та куплені Урядом Української РСР, зберігалися у фондах зазначеного архіву. Автор відібрав, забезпечив переклад, проаналізував та ввів до наукового обігу десятки графічних та текстуальних документів з цього фонду.

У дослідженні були використані документи позаархівної частини Національного архівного фонду. Дисертант вивчив документи, що зберігаються у Керченському історико-культурному заповіднику, Феодосійському краєзнавчому музеї, архівному відділі Феодосійської міської ради, приватних архівах відомого дослідника подій Керченсько-Феодосійської морської десантної операції Г.А. Кулясової та учасника Керченсько-Феодосійської операції Г.М. Десюка. Важлива інформація отримана особистих архівів колишнього командувача 44-ї армії генерала О.М. Первушина, які не ввійшли до його мемуарів та начальника інженерних військ Кримського фронту генерала О. І. Смирнова-Несвіцького. Цінною історичною знахідкою виявились неопубліковані спогади безпосередніх учасників операцій, які зберігаються у фондах архіву Керченського історико-культурного заповідника та Феодосійського краєзнавчого музею.

Особливе значення для дослідження мають твори визначних радянських воєначальників, за безпосереднім керівництвом яких готувалися і проводилися Керченсько-Феодосійська та Керченсько-Ельтигенська десантні операції. Передусім це спогади Г.К. Жукова, М.Г. Кузнецова, А.М. Василевського, С.М. Штеменка. В них відображаються планування, підготовка і здійснення операцій, координації і забезпечення взаємодії різних родів військ, з'єднань і частин, містятся незафіксовані в інших джерелах згадки численних телефонних переговорів, усних бойових наказів та розпоряджень. Багато цінних відомостей отримано з мемуарів безпосередніх командувачів військами, які брали участь у операції. Хоча твори О.М. Первушина, М. Є. Басистого, А. І. Єрьоменка і мають характерні недоліки притаманні радянській історіографії періоду їх опублікування, проте в них можна знайти не лише тогочасні загальноприйняті штампи, а й відомості, які розкривають причини надмірних втрат особового складу та техніки.

В джерелах німецького походження ключовими є мемуари колишнього командувача 11-ю армією вермахту Е. фон Манштейна. Погляди фельдмаршала Е. фон Манштейна істотно відрізнялись від даних радянських архівних документів. Дається низька оцінка рівню радянського командування, організації операції, її замислу та виконанню. Окремі аспекти операцій знайшли віддзеркалення в спогадах Ф. Руге, Р. Шеєра, Ф. Гальдера. Проте їх праці щодо десантних операцій мають оглядовий характер і відображають події у тому самому руслі, що і тексти Е. фон Манштейна, або тільки згадують факт їх проведення.

Виявлені та проаналізовані джерела сприяють відтворенню Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій, допомагають встановити характерні риси воєнного мистецтва при їх проведенні.

У другому розділі "Фактори, що впливали на підготовку та ведення морських десантних операцій у Криму в 1941-1943 роках" автор виділив чотири основних групи чинників, які найістотніше вплинули на хід і результат Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій: воєнно-стратегічна обстановка навколо Криму в листопаді - грудні 1941 року та листопаді - грудні 1943 року; воєнно-теоретичні засади підготовки та ведення морських десантних операцій у зазначені роки; фізико-географічні умови ведення операцій; організація їх матеріального та технічного забезпечення.

У першому підрозділі "Воєнно-стратегічна обстановка навколо Криму в листопаді - грудні 1941 року та листопаді - грудні 1943 року" стверджується, що на момент проведення операцій головна мета і їх замисел відповідав воєнно-стратегічній обстановці, що склалась у період їх підготовки. Керченсько-Феодосійську морську десантну операцію вперше у світовій практиці проводила сторона, що оборонялася. Таке нестандартне застосування сил стало несподіванкою для противника, німці не очікували десанту. Водночас, зіставивши час виходу військ 4-го Українського фронту до Перекопу та Сиваша в результаті Мелітопольської наступальної операції із завчасно спланованим на 31 жовтня початком висадки десанту на Керченський півострів, автор зробив висновок про наміри радянського командування звільнити Крим в листопаді 1943 року проривом оборони противника на Перекопському перешийку і просуванням військ 4-го Українського фронту в напрямі Севастополя разом з одночасним наступом двох армій на Севастополь з Керченського півострова. Однак завчасно підготовлена і вміло організована оборона 17-ї армії вермахту зуміла відбити перший натиск наступу військ 4-го Українського фронту, не допустила розширення Ельтигенського та Єникальського плацдармів і тим самим змусила радянське командування переглянути плани і перейти до підготовки Кримської наступальної операції, яка була проведена в квітні - травні 1944 року. Надалі ця гіпотеза знайшла своє підтвердження завдяки аналізу листування Ставки та командувача Північно-Кавказського фронту.

У другому підрозділі "Воєнно-теоретичні засади підготовки та ведення морських десантних операцій в 1941 - 1943 роках" вказується, що на час початку Другої світової війни теорія підготовки та ведення морських десантних операцій була достатньою мірою відпрацьована і викладена в діючих на той час настановах і статутах. Це зокрема тимчасовий Бойовий статут Морських сил РСЧА 1937 року та Настанова з ведення морських операцій 1940 року. У Статуті в найзагальніших рисах визначались мета десантних операції та основні етапи їх ведення. Проте через недостатній рівень підготовки командного складу, незадовільне забезпечення десантними засобами та озброєнням і військовою технікою вимоги керівних документів не виконувалися. Кількість особового складу і техніки, що планувалась до висадки, значно перевищувала можливості флоту щодо перевезення особового складу і техніки та забезпечення швидкої та організованої висадки десанту.

В третьому підрозділі "Фізико-географічні умови ведення морських десантних операцій у Криму" автор стверджує таке. У ході планування операцій були визначені такі місця висадки, які дозволяли виконати головне завдання десанту. Проте вибір часу початку операції і догматичне дотримання його без врахування різкого погіршення погодних умов призвели до того, що в обох операціях втрати через штормову погоди порівняно із втратами в ході безпосереднього ведення бойових дій десанту істотно підірвали морально-психологічний стан висаджених військ, знизили їх боєздатність.

В четвертому підрозділі "Матеріальне та технічне забезпечення морських десантних операцій у Криму в період з 1941 по 1943 рік" вказується, що в обох операціях було неналежно організовано матеріально-технічне забезпечення. Основні труднощі в організації матеріального забезпечення полягали в диспропорції між зростаючими потребами десантів і сил висадки в матеріальних засобах для ведення напружених бойових дій і обмеженими можливостями транспортних засобів щодо їх доставки під час висадки десанту.

У третьому розділі "Особливості морських десантних операцій у Криму в 1941-1943 роках" проведено порівняння Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій радянських військ під час їх планування, підготовки та проведення.

У першому підрозділі "Планування Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій" вказується, що процес планування морських десантних операцій мав як подібні, так і характерні риси. Аналіз замислів операцій свідчить про суттєві помилки вже на етапі їх розроблення. У замислі Керченсько-Феодосійської десантної операції було визначене завдання військам 44-ї армії - частиною сил наступати на Марфівку, сприяти 51 армії у знищенні керченського угруповання противника. Однак незадовільна організація розвідки та необізнаність командування щодо сил і засобів противника не дозволили своєчасно виявити відхід німецьких військ, через що даремно були витрачені ресурси та час. Подібні прорахунки мали місце й при розробці замислу Керченсько-Ельтигенської операції. Командування не мало достовірних даних про організацію оборони в глибині 10-30 км від берега та в районі Камиш-Буруна (Аршинцеве), тому для виконання визначених завдань виділено недостатню кількість сил і засобів, що і зірвало їх виконання.

Планування оперативними штабами Керченсько-Феодосійської операції проводилося в основному відповідно до керівних документів, але в тактичних штабах через низький рівень підготовки офіцерів відпрацюванню планувальних документів приділялася недостатня увага, а завдання до частин та з'єднань доводилися в загальних рисах. Встановлено, що відпрацювання планувальних документів значно поліпшилось під час планування Керченсько-Ельтигенської операції. Хоча час на відпрацювання плануючих документів в обох операціях був однаковий, якість комплекту відпрацьованих документів штабами всіх рівнів була значно вищою у другій операції.

У ході планування Керченсько-Ельтигенської операції враховувався негативний досвід планування попередньої операції. Командування відмовилось від розтягнутих морських переходів, відстань від місць посадки до місць висадки була значно скорочена. Іншою новацією було зменшення кількості місць висадки та їх концентрація на незначному відрізку узбережжя. Якщо в першій операції від спланованого місця висадки біля Ак-Монаю (Каменське) по береговій лінії відстань до Феодосії становила понад 300 км, то в Керченсько-Ельтигенській операції висадка здійснювалась на фронті до 35 км. Значно скорочено кількість місць висадки: 11 у Керченсько-Феодосійській та 3 у Керченсько-Ельтигенській операції. Від розпорошення сил на значному фронті планувальники відмовились і надали перевагу висадці в місцях, що перебували під прикриттям артилерії, встановленої на березі Таманського півострова та коси Тузла, та дій авіації. Змінився підхід до комплектування десанту. До його складу включено значно більше артилерії та бронетехніки. Більш реалістично визначені завдання десанту. Глибина подальшого завдання зменшилась із 110 км до 30. В обох операціях висадка планувалась у передранковий час з метою дотримання скритності та раптовості переходу морем і висадки. В ході планування Керченсько-Ельтигенської операції значна увага приділена вогневій підготовці висадки десанту та його вогневій підтримці в ході виконання завдань на березі. Угруповання артилерії було побудоване таким чином, щоб східний берег Керченського півострова був у межах досяжності артилерії на позиціях, розташованих на косах Тузла та Чушка. Водночас, сплановано перекидання разом з десантом постів коректування для видачі цілевказівок авіації та артилерії. Проте і в Керченсько-Ельтигенській операції недостатньо уваги приділено плануванню перекидання підкріплення десанту та його матеріально-технічного забезпечення, а також відновленню пошкоджених плавзасобів, що украй негативно вплинуло на долю десанту 18-ї армії, що висаджувалась у районі Ельтигену.

У дисертації обґрунтовується висновок про те, що незважаючи на окремі прорахунки під час планування Керченсько-Ельтигенської операції, були враховані помилки та упущення під час планування Керченсько-Феодосійської морської десантної операції, що свідчило про зростання рівня оперативної підготовки вищого командного складу Радянської Армії.

У другому підрозділі "Підготовка десантів" показано, що під час підготовки Керченсько-Ельтигенської операції були якісніше підготовлені війська та штаби, порівняно із підготовкою до Керченсько-Феодосійської операції. Встановлено, що проводилася робота командирами всіх ступенів на місцевості, відпрацьовувалися питання взаємодії між родами військ на передових командних пунктах, проводилися заняття та тренування з особовим складом на місцевості, макетах і на матеріальній частині. На цих заходах були присутні представники Верховного Головнокомандування.

Значно більша увага приділена організації розвідці. Завдяки зменшенню фронту висадки, дії розвідників були зосереджені на значно вужчих ділянках, які, крім того, були розміщені набагато ближче до місць дислокації основних сил радянських військ, що дозволило використовувати авіаційну розвідку. Спільною рисою обох операцій були обмежені часові рамки, що негативно вплинуло на безпосередню підготовку військ. Беззаперечна перевага була на боці Керченсько-Ельтигенської операції, оскільки у складі сил, які брали в ній участь, були спеціально підготовлені частини і з'єднання морської піхоти, а також стрілецькі частини, що мали значний досвід десантних операцій у ході ведення бойових дій на Північному Кавказі та Таманському півострові.

У третьому підрозділі "Перехід морем та висадка десанту" розкрито позитивний та негативний досвід. Автор проаналізував 14 окремих епізодів у 11 районах висадки в ході Керченсько-Феодосійської та 3 районах висадки в ході Керченсько-Ельтигенської операції. Встановлено, що здебільшого висадки проводились із намаганням діяти несподівано для противника без завчасної вогневої підготовки. У ході двох висадок (Феодосія, Опук) підготовка здійснювалась хаотично, без попередньої розвідки системи оборони противника, тому значної шкоди противник не зазнав. Недостатньо ефективною була вогнева підготовка висадки 18-ї армії в районі Ельтигена (Героївське). Свідченням доцільності вогневої підготовки висадки десанту стала її організація під час висадки військ 56-ї армії в районі Жуківка-Опасна в ході Керченсько-Ельтигенської операції. Ефективне придушення вогневих засобів противника дозволило зберегти боєздатність сил десанту для виконання основного завдання, зберегти неушкодженими плавзасоби і цієї ж ночі переправити і другий ешелон десанту. Про зростання впевненості командного складу у своїх силах і відповідальності за прийняті рішення, врахування оцінки обстановки свідчить і адекватна реакція на несприятливі метеоумови на початку Керченсько-Ельтигенської операції, чого не було в ході Керченсько-Феодосійської морської десантної операції. Початок операції через штормову погоду було перенесено на дві доби. Однак істотним недоліком організації переходу морем і висадки в ході Керченсько-Ельтигенської операції було неврахування можливих втрат і пошкоджень плавзасобів та недостатність технічного забезпечення для відновлення пошкоджених суден під час перекидання десанту 18-ї армії в район Ельтигена. військо армія десантний морський

У дисертації стверджується, що незважаючи на недоліки та невраховані чинники під час організації переходу морем та висадки військ 18-ї армії, Керченсько-Ельтигенська операція стала значним кроком у розвитку воєнного мистецтва завдяки якісному плануванню та узгодженості дій у ході переходу морем та висадки десанту 56-ї армії Північно-Кавказького фронту.

У четвертому підрозділі "Виконання десантом основного завдання" зазначено, що в обох операціях результат значно відрізнявся від мети, визначеної замислом. У Керченсько-Феодосійській операції не було висаджено десант біля Ак-Монаю (Каменське) та у Казантипській затоці. Внаслідок цього не вдалося оточити угруповання противника на Керченському півострові. Угруповання німецьких військ отримало можливість організованого відходу та організації оборони. У ході Керченсько-Ельтигенської операції через неповну висадку всіх передбачених військ 18-ї армії у район Ельтигена (Героївське) висаджені війська виявились неспроможними проводити подальший наступ у район Камиш-Буруна (Аршинцево) і захоплення порту. Зазначений порт мав беззаперечно важливе значення для вирішення завдань усієї операції, а саме: з його захопленням противник позбавлявся бази блокадних морських сил, а радянські війська отримували зручний порт для подальшого перекидання військ.

Аналіз архівних матеріалів свідчить про відсутність гнучкості радянського командування в ході ведення Керченсько-Феодосійської операції, що негативно вплинуло на результат операцій не менше, ніж несприятлива погода. Навіть після виявлених розбіжностей між даними розвідки та реальною обстановкою частини 44-ї армії продовжували пересування від Феодосії в напрямку Марфівки із завданням знищення ворога, якого в цьому районі вже не було. На той момент доцільніше було переорієнтувати війська на наступ углиб Криму для недопущення підготовки противником оборони та створення сприятливих умов для зняття облоги Севастополя. Але такого завдання з просування вглиб Криму військам не ставилося, а план щодо звільнення півострова був наданий на затвердження в Ставку ВГК лише 1 січня 1942 року. Після зірваного перекидання підкріплення 18-ї армії на Ельтигенський плацдарм завдання захоплення порту Камиш-Бурун (Аршинцеве) не було визначене військам 56-ї армії. Недоліки були і в організації управління операціями. Повноваження управління в Керченсько-Феодосійській операції мали командувач Закавказького фронту (хоча його командний пункт був занадто віддалений і знаходився в Тбілісі), командувач Чорноморського флоту, який перебував у Новоросійську. Не командувачі 51-ї та 44-ї армій під час переходу морем та висадки безпосередньо керували десантом, а командири з'єднань та частин, які висаджувались. У ході операції командний склад знаходився на різних транспортах, взаємодія під час переходу морем не була налагоджена, не було координації між усіма силами і засобами, які брали участь в операції.

У ході ведення Керченсько-Ельтигенської операції на базі польового управління Північно-Кавказського фронту і військ 56-ї армії 20 листопада 1943 р. була створена Приморська армія другого формування. Водночас 18-та армія, до якої належав десант на Ельтигенському плацдармі, виведена в резерв Ставки ВГК і перегрупована в район Києва, де 30 листопада ввійшла до складу 1-го Українського фронту.

У четвертому розділі "Використання досвіду проведення морських десантних операцій у Криму в 1941-1943 роках для розвитку сучасного воєнного мистецтва" розкриваються основні напрями врахування виявленого досвіду Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій у практиці розбудови Збройних Сил України та їх підготовки до застосування.

У першому підрозділі "Розвиток воєнного мистецтва за досвідом морських десантних операцій" показані основні напрями розвитку воєнного мистецтва, які автор вважає актуальними і сьогодні, а саме: кількість сил і засобів, що виділяються для вирішення завдань десантної операції має розраховуватися за показниками наступальної операції; вибір місця висадки в населені пункти і порти; вибір нічного часу для висадки десанту; зростання залежності результату операції від гідрометеорологічних умов висадки; зростання залежності результатів морської десантної операції від якості спеціальної підготовки сил і засобів, що беруть участь в операції; залежність результатів операції від наявності спеціальних засобів перевезення і висадки десанту; зростання активності бою за висадку та інтенсивності висадки десанту; зростання значення тісної взаємодії між всіма видами і родами військ, які беруть участь в операції; зростання значення рівня оперативної та тактичної підготовки командування та штабів у ході управління діями десанту; зростання значення централізації командування операцією; зростання ролі стійкого зв'язку; зростання значення ефективної розвідки; зростання значення прихованості та раптовості підготовки та початку операції; зростання ролі інженерного забезпечення; зростання ролі всебічного забезпечення дій десанту.

Виявлені характерні риси воєнного мистецтва у морських десантних операціях покладені в основу другого підрозділу "Рекомендації щодо використання досвіду підготовки та ведення морських десантних операцій для практики підготовки Збройних Сил України".

На думку автора, залежно від завдань операції склад десанту і його озброєння потрібно визначати виходячи з очікуваної протидії противника, причому розрахунок сил і засобів має бути приблизно таким, як у наступальній операції сухопутних військ, у районі висадки має бути досягнута потрійна перевага над противником. До висадки десанту необхідно планувати частини і підрозділи морської піхоти та сухопутних військ у штатному складі. Відповідно штати частин морської піхоти повинні передбачати необхідну кількість танків, артилерії, мінометів.

Морські десанти доцільно формувати із трьох ешелонів: штурмового, основного, ешелону підсилення. Штурмовий ешелон може складатись із повітряного, морського та спеціального компонентів. До складу основного ешелону необхідно включати частини і підрозділи Сухопутних військ, які завчасно підготовлені до дій на приморському напрямі. Ешелон підсилення має висаджуватися після розширення плацдарму висадки для поповнення втрат озброєння, військової техніки та особового складу і розгортання наступу.

Командувачем десантної операції на всіх її етапах має бути загальновійськовий начальник. Представник ВМС має бути заступником командувача операції. Усю авіацію, у тому числі й армійську, що виділяється для забезпечення десантної операції, необхідно об'єднувати в авіагрупу з єдиним начальником - командувачем авіагрупи десанту, який підпорядковується командувачу десантної операції. Враховуючи протяжність морської ділянки кордону України, рівень загроз і небезпек, характер можливих воєнних конфліктів у приморських районах держави, складне соціально-економічне становище та досвід Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій, запропоновано зміни до організаційно-штатної структури частин та підрозділів берегової оборони та морської піхоти, акцентується увага на основних зразках озброєння і військової техніки, якими мають бути забезпечені війська, під час участі у морській десантній операції. Пропонується порядок використання цивільних суден для потреб десантів.

Висновки

У дисертації вирішене важливе наукове завдання, яке полягає в відтворенні підготовки, ходу та результатів Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій, виявленні спільних та особливих їх рис, встановленні внеску операцій у розвиток воєнного мистецтва та визначенні напрямів використання їх досвіду в практиці сучасного військового будівництва.

Основні наукові та практичні результати дисертаційної роботи такі:

Проведений аналіз історіографії та джерельної бази свідчить, що події Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської десантних операцій з різних точок зору та оцінок висвітлюються у значній кількості документів, спогадів, наукових та публіцистичних видань. Всі документи можна поділити за походженням на радянські (російські) та західні, а за часом - опубліковані за радянських часів та після припинення існування СРСР. При цьому кожна група має свої позитивні та негативні сторони.

У працях радянських авторів поряд з об'єктивними є оцінки притаманні воєнно-історичним дослідженням того часу: відсутність об'єктивного висвітлення ходу бойових дій із незаангажованим аналізом дій противника; замовчування помилок радянського командування у плануванні та веденні операцій; нехтування потребами врахування прийомів та способів ведення бойових дій противником. Радянська історична наука декларує Керченсько-Феодосійську та Керченсько-Ельтигенську десантні операції як успішні та такі, що досягнули визначеної мети, хоча порівняння директивних документів із визначеними завданнями військам та досягнутими результатами операцій свідчить про далеко неповне виконання завдань. У ході Керченсько-Феодосійської морської десантної операції війська не виконали подальшого завдання (наступ углиб Криму для зняття облоги Севастополя та звільнення Криму).

Сучасна російська історіографія зробила значний внесок в об'єктивне відтворення подій Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської десантних операцій. Праці сучасних істориків базуються на архівних джерелах, які довгий час були закритими для громадськості. Проте більшість праць сучасних істориків має описовий характер. До того ж вони використовують ті документи, які, хоч і розкривають перебіг подій, проте "відфільтровані" ідеологічно і відображають погляди тільки однієї сторони. Ці роботи не дають можливості дослідити особливості розвитку воєнного мистецтва та використати досвід в інтересах Збройних Сил.

Західна історіографія Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій є доволі вузькою. Головною її особливістю є те, що західні історики не мали доступу до радянських архівів, а їх роботи базуються в основному на німецьких архівних документах та спогадах воєначальників вермахту. Після припинення існування Радянського Союзу роботи, присвячені подіям морських десантних операцій в Криму на заході практично не видаються через низьку актуальність зазначеної тематики для західних дослідників, за винятком румунських. Проте і в їх дослідженнях розглядаються лише окремі аспекти бойових дій в Криму.

При дослідженні чинників, які здійснювали найістотніший вплив на хід і результати Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій, з'ясовано наступне. Замисел обох операцій, їх стратегічна мета та основні показники цілком відповідали умовам воєнно-стратегічної обстановки, що склалась на момент проведення операцій. При цьому порівняння дат виходу військ 4-го Українського фронту до Перекопу та Сиваша в результаті Мелітопольської наступальної операції наприкінці жовтня, а також завчасно спланованого на 31 жовтня початку висадки десанту на Керченський півострів дозволяє зробити висновок про те, що звільнення Криму планувалось на листопад 1943 року шляхом прориву оборони противника на Перекопському перешийку з ходу і просуванням військ 4-го Українського фронту в напрямі Севастополя разом з одночасним наступом двох армій на Севастополь з Керченського півострова. Однак завчасно підготовлена і вміло організована оборона 17-ї армії вермахту зуміла відбити перший натиск наступу військ 4-го Українського фронту, зірвала висадку радянських військ на Керченський півострів, не допустила розширення Ельтигенського та Єникальського плацдарму і тим самим змусила радянське командування переглянути плани і перейти до підготовки Кримської наступальної операції, яка була проведена в квітні - травні 1944 року.