Діяльність жіночих рад Донбасу (1920–1933 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 94 (477) „1920/1933”: 396.1

ДІЯЛЬНІСТЬ ЖІНОЧИХ РАД ДОНБАСУ

(1920 - 1933 рр.)

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

КУШНІР Людмила Володимирівна

Донецьк - 2009

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії слов'ян Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Безпалов Микола Єгорович, завідувач кафедри історії слов'ян Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Саржан Анатолій Опанасович, завідувач кафедри історії і права Донецького національного технічного університету

кандидат історичних наук Новгородська Альбіна Вікторівна, доцент кафедри гуманітарних дисциплін, декан денного відділення Донецького інституту туристичного бізнесу

Захист відбудеться „26” березня 2009 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 38.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано 26.02.2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

АНОТАЦІЯ

Кушнір Л.В. Діяльність жіночих рад Донбасу (1920-1933 рр.). -- Рукопис. жіночий рада суспільство доктринний

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. -- Історія України. -- Донецький національний університет. -- Донецьк, 2009.

На основі аналізу джерельного та фактологічного матеріалу у дисертації вивчаються різноманітні аспекти діяльності жіночих рад -- осередків жіночої активності, створених при місцевих осередках КП(б)У, які існували в Донбасі протягом 1920-1933 рр. Аналізуються особливості рішення „жіночого питання” при сприянні жінрад. У дослідженні простежено механізми опанування жіноцтвом Донбасу соціального, економічного та культурного простору в умовах докорінної трансформації суспільства. Автор розглянув етапи розвитку радянських жіночих організацій Донбасу та їхню структуру. Визначено причини створення осередків та мотиви участі в них робітниць і селянок, інтелігенції. Окреслено переваги та недоліки у функціонуванні апарату по роботі серед жінок і надано оцінку процесу реорганізації. Ґрунтуючись на дослідженні ситуації, яка склалася в Донбасі в 20-ті - на поч. 30-х рр. ХХ ст., щодо впровадження жіночої праці на підприємствах, її динаміки, виявлено шляхи підвищення кваліфікаційної підготовки робітниць за сприяння жіночих організацій. Розглянуто особливості процесу ліквідації неписьменності серед жінок зусиллями жінрад. Автором виявлено пріоритетні напрямки професійної освіти серед жінок. Продемонстровано практичну роботу жіночих рад, безпосередньо пов'язану з підняттям культурного рівня робітниць та селянок у Донбасі. Визначено вплив жіночих організацій на поліпшення побутових умов населення регіону. Досліджено динаміку зростання кількості жіночих відділів, делегатських зборів, а також проаналізовано рівень участі жінок у жінрадах, їхній кількісний та якісний склад. На основі вивчення і аналізу джерельного матеріалу та з урахуванням здобутків попередників зроблено висновки щодо пріоритетних напрямків діяльності жіночих організацій, надано оцінку їхньому внескові у розвиток жіночого руху.

Ключові слова: жіночі ради, жіночі відділи, жіночі сектори, „жіноче питання”, делегатські збори, жіночий рух, професійно-освітній та культурний рівень жінок, усупільнення побуту.

АННОТАЦИЯ

Кушнир Л.В. Деятельность женских советов Донбасса (1920-1933 гг). -- Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. -- История Украины. -- Донецкий национальный университет. -- Донецк, 2009.

В диссертационном исследовании представлены результаты изучения научной литературы советского и современного периодов, на основании которых автор сделал вывод о том, что деятельность женских советов Донбасса не становилась специальным объектом исследования в исторической науке. Диссертант широко использовал возможности исторических источников - материалов, которые находятся в архивах Украины, периодической печати, статистики, работ современников событий, мемуаров. На основании анализа историографии и информативности источников рассмотрены причины формирования женских советов.

Рассматривая женские отделы и женские сектора как различные проявления активности женщин, автор выделил причины создания женских советов в Донбассе в начале 20-х гг. ХХ в., обозначил этапы и особенности их развития в условиях промышленного региона Украины, продемонстрировал методы подготовки кадрового состава. В работе рассмотрена их структура, система управления.

Диссертант оценил факторы, влияющие на эффективность работы женсоветов, которыми стали нестабильная экономическая ситуация в государстве, и, соответственно, -- недостаточное финансирование, продовольственный кризис, безработица, а также критика со стороны партийных организаций, напряженные отношения с профессиональными союзами, скептические настроения населения. И в то же время до начала 30-х гг. ХХ в. государство официально поддерживало женские организации, пресекая попытки их уничтожения.

В исследовании приводятся примеры воплощения в жизнь одного из наиболее важных направлений работы женсоветов -- вовлечения женщин в производство. В условиях массовой безработицы, организации Донбасса находили и реализовывали возможности решения этой проблемы. Особенно результативными оказались сотрудничество с биржами труда, создание специальных очередей для безработных матерей-одиночек, проведение неделей и месяцев помощи безработным, сбор пожертвований, организация юридической консультации. В годы первой пятилетки благодаря пропаганде женсоветов, активизировалось участие женской части населения в модернизации экономики, широкое распространение получила практика выдвижения женщин на квалифицированную работу и руководящие должности. В диссертации также исследуются динамика женского труда на промышленных предприятиях Донбасса, уровень квалификации работниц, организация труда крестьянок.

В работе проанализированы особенности процесса ликвидации неграмотности среди женщин, выявлены приоритетные направления получения образования, определена роль женсоветов по повышению культурного уровня советской женщины. Автор рассмотрел методы влияние женских организаций на улучшение бытовых условий горожан и сельских жителей региона, секторов и выявил приоритетные направления работы: борьба с детской бездомностью, содействие открытию и контроль над детскими яслями, садами, прачечными, столовыми. Женские организации также работали над улучшением санитарных условий проживания рабочих в общежитиях, состояния территорий. На протяжении 1920-1933 гг. активистки стимулировали инициативу работниц и крестьянок по улучшению быта.

Несмотря на контроль государства за деятельностью женских советов, на их классовую ограниченность, работа в женотделах, делегатских собраниях, женсекторах способствовала активизации участия работниц и крестьянок в общественной жизни, укрепляла их веру в собственные силы, раскрывала возможности карьерного роста, стимулировала борьбу за фактическое воплощение равноправия. В диссертации особое внимание уделяется процессу реорганизации и ликвидации женских отделов, который вскрыл проблемы женского движения, впоследствии не решённые на протяжении всего периода существования советской власти и переданные в наследство украинскому государству.

Ключевые слова: женские советы, женские отделы, женские сектора, „женский вопрос”, делегатские собрания, женское движение, профессионально-образовательный и культурный уровень женщин, обобществление быта.

SUMMARY

Kushnir L.V. The activity of the women's unions of Donbass (1920^th-1933 ^th). -- Manuscript.

The thesis for submit for a candidate's degree of historical science on the speciality 07.00.01. -- History of Ukrainе. -- Donetsk national university. -- Donetsk, 2009.

In the theses research on the grounds of the analyses of the historiography and information of sources, the causes of formation of the woman's unions solely possible women's organizations in the conditions of formation of Soviet society are examined. Examining the woman's departments, women's sectors as different displays of the activity of women the author distinguished the causes of creation of the women's unions of Donbass at the beginning of 20^th in XX century and designated the stages and features of their development in the conditions of industry region of Ukraine. The candidate for a degree evaluated (appraised) the facts influence on the efficiency of the women's unions work. And at that time before the beginning of 30^th in XX century the government officially supported woman's organizations stopping the attempts of their destruction. The dynamics of women's work at the industry enterprises of Donbass and the level of qualification of workers, the organization of work of the peasant women are examined. The features of the process of wiping out of illiteracy among women are analyzed in the work. The priority directions of being educated (receiving the education) are revealed.

The author examined methods of influence on the woman's organizations to improve the new conditions of life of townspeople and countrymen of region and revealed the priority directions of work: the struggle against child homeless, facilitate the opening and the control of the day nursery, nursery school, wash-houses, dining-halls. During 1920^th-1933^th the active workers stimulated the initiative of workers and peasant women to improve the new life conditions. Despite the control of government in the activity of the Soviet of women's, on their class scantiness, the work in the woman's sections, delegate's meetings, women's sectors contributed to activity of participation of workers and peasant women in the public life and strengthened their confidence in their own force and revealed the possibilities of career development, stimulated the struggle for actual realization equality.

Key words: the Soviet of women's, women's sections, women's sectors, “women's questions”, delegate's meetings, women's movement, campaign for abolishing illiteracy, the cultural level of women.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Роль жінок постійно зростає, збільшується їхня питома вага в економіці, політиці, культурі, громадському житті. Багаточисельність сучасних жіночих організацій, динаміка їхнього розвитку свідчать, з одного боку, про підвищення соціального статусу жінки в країні, про демократичний характер змін у суспільстві, а з другого -- про наявність невирішених пекучих проблем. Жіночий рух в Україні має свої традиції, які формувались в складних та суперечливих умовах протягом багатьох десятиліть. Вивчення становлення та розвитку жіночого руху є невід'ємною складовою частиною соціальної історії. З огляду на це, виникає науковий інтерес до визначення та переосмислення позитивних і негативних здобутків, які отримали жінки Донбасу на початку становлення радянської влади. Визнаючи позитивні зрушення, що сталися у становищі жінок завдяки змінам у законодавстві, слід зазначити, що втілити їх у життя можна було лише за умови проведення планомірної роботи серед жіночого населення. Для досягнення цієї мети було пройдено шлях цілісного ідейно-теоретичного переосмислення та організаційного структурування жіночого руху, наслідком якого стало створення жіночих рад.

Досвід владних структур Донбасу в розв'язанні специфічних соціальних проблем жіночого населення, отриманий у роки нової економічної політики, у період напередодні і в роки першої п'ятирічки, коли формувалися основні напрямки і форми роботи серед робітниць і селянок, має практичне значення. На особливу увагу заслуговують заходи, спрямовані на залучення жінок до народного господарства, зростання ролі жіноцтва у суспільно-політичному житті, зокрема, виховання жінок - державних та громадських лідерів, підвищення їхнього культурного рівня, а також вирішення нагальних проблем морально-етичного характеру. Незважаючи на те, що жіночі осередки були виразниками інтересів Комуністичної партії, під їхнім впливом з'явилися нові шляхи досягнення жінками рівних можливостей з чоловіками. Реалізація завдань, що постали перед жіночими радами, розглядалася як обов'язкова умова для вирішення так званого „жіночого питання”.

Без ґрунтовного вивчення основних причин зародження та напрямків діяльності радянських жіночих організацій буде неповною історія Донбасу, з'ясування ролі жіноцтва, організаційних форм та методів роботи постає необхідним для розуміння змін, що відбулися. Ознайомлення з діяльністю осередків жіночої активності допомагає визначити пріоритети політики рішення „жіночого питання” за радянським зразком.

Відповідно, вивчення досвіду функціонування жіночих рад є актуальним не лише з огляду на наявність певної лакуни в історіографії жіночого руху в Україні, а й для пояснення тих проблем, з якими стикаються сучасні організації. Все вищезазначене вимагає більш повного дослідження діяльності жіночих осередків в обраний період, критичного та неупередженого підходу до вивчення та аналізу джерел.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з виконанням на кафедрі історії слов'ян Донецького національного університету наукової теми „Проблеми нової та новітньої історії України: сучасний погляд” (реєстраційний номер Г - 07/28).

Об'єкт дослідження -- жіночі ради Донбасу у 20-ті - на початку 30-х рр. ХХ ст.

Предметом дослідження є економічна, культурницька та соціальна діяльність жіночих рад Донбасу.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1920 - 1933 рр. -- період функціонування радянських жіночих організацій.

Територіальні межі дисертаційного дослідження окреслені історико-географічною назвою Донбас, а саме його українською частиною (сучасні Донецька та Луганська області). У 20-30-ті рр. ХХ ст. ця територія входила спочатку до складу Донецької губернії (1920-1925 рр.), а потім до п'яти округ (1925-1930 рр.): Артемівської (до 1924 р. -- Бахмутська), Луганської, Маріупольської, Сталінської (до 1924 р. -- Юзівська) та Старобільської; 17 районів (1930-1932 рр.), Донецької області (1932-1938 рр.), Сталінської та Ворошиловградської областей (з 1938 р.). Таганрозька та Шахтинська округа досліджуються лише у період з 1920 по 1924 рр., тобто до передачі Північно-Кавказькому краю РСФСР.

Мета дисертації полягає в аналізі основних напрямків діяльності жіночих рад, визначення їхньої ролі і місця у громадському житті регіону в 1920-1933 рр.

Для досягнення поставленої мети передбачається розв'язати наступні завдання:

· проаналізувати існуючі наукові дослідження та узагальнити історіографічні надбання;

· вивчити інформативні можливості джерел та визначити ступінь їх достовірності;

· оглянути політичне й економічне становище у 1920-1933 рр., у якому вирішувалось „жіноче питання”;

· виявити чинники, які зумовили формування жіночих рад у Донбасі;

· визначити особливості структури радянських жіночих організацій та оцінити методи діяльності;

· охарактеризувати вплив жінрад на залучення жінок до виробництва;

· з'ясувати роль жінрад у підвищенні культурного рівня жіноцтва Донбасу;

· оцінити діяльність активісток щодо поліпшення побутових умов життя населення;

· надати оцінку ефективності заходів жіночих осередків у розв'язанні проблем родинних стосунків;

· визначити і проаналізувати причини і доцільність припинення існування жіночих рад.

Наукова новизна одержаних результатів визначається постановкою і втіленням авторської концепції дослідження. У дисертації зроблена одна з перших спроб висвітлення особливості функціонування жіночих рад Донбасу, виявлено причини створення жіночих організацій, проведено комплексне вивчення основних напрямків діяльності і визначено особливості їхньої структури, відтворено і окреслено хронологічні рамки, розроблено періодизацію існування жінрад, розкрито форми, методи та механізми впливу на жіночі маси, з'ясовано кількість жінвідділів, делегатських зборів, їхній склад. До наукового обігу залучено значну кількість нових статистичних даних, архівних матеріалів, які не використовувалися попередниками. Також показано шляхи розв'язання таких гострих проблем, як неписьменність, безробіття, складні побутові умови і визначено місце організованого жіноцтва у піднесенні культурного рівня пересічної жінки в означений період.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що в дослідженні на широкій базі аналітичних матеріалів отримано розгорнуті узагальнення, які характеризують розвиток та специфіку діяльності жіночих об'єднань Донбасу обраного періоду. Дисертаційна робота може бути використана викладачами у навчальному процесі -- під час створення спецкурсів, у лекційних курсах та на семінарських заняттях як з краєзнавства, так і з історії України. Матеріали дослідження стануть у нагоді при підготовці праць з соціальної історії. Висновки варто враховувати під час вироблення концептуальних засад та перспектив розвитку сучасного жіночого руху.

Особистий внесок здобувача полягає в постановці наукової проблеми й самостійному її вирішенні, що дозволяє більш глибоко та всебічно відтворити процес зародження, трансформації та ліквідації жіночих рад, а також висвітлити основні напрями їхньої діяльності протягом 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри історії слов'ян Донецького національного університету. Загальна концепція дослідження та його окремі аспекти висвітлені на міжнародних, всеукраїнських і регіональних конференціях, зокрема на Міжнародній науковій конференції „Історія очима молодих дослідників” (Донецьк, 1999); Міжрегіональній науковій конференції „Україна у світовому історичному процесі” (Маріуполь, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції студентів та молодих науковців „Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень” (Одеса, 2005); Науковій конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за 2003-2004 рр. (Донецьк, 2005); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми сучасних наук: теорія та практика -- 2006” (Дніпропетровськ, 2006).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 7 статей, з них 5 статей надруковано у наукових виданнях, затверджених переліком ВАК України як фахові. За результатами конференцій опубліковано 5 тез доповідей. Загальний обсяг публікацій сягає 4 друкованих аркушів.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків, списку посилань, списку використаних джерел та літератури, що становить 351 одиницю. Загальний обсяг роботи -- 266 сторінок, з них основного тексту -- 170 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються об'єкт і предмет дослідження, хронологічні та територіальні межі, мета й завдання дисертаційного дослідження, розкриваються наукова новизна та практичне значення роботи, надаються відомості про апробацію результатів дослідження, публікації, а також про структуру і обсяг дисертації.

У першому розділі -- „Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” -- аналізується стан наукової розробки проблеми, інформативність використаних у роботі джерел та методологічна база дослідження.

При аналізі історіографічного доробку слід зазначити, що організаційні заходи радянської влади щодо жіноцтва в Донбасі вивчались у контексті загальних праць з історії „жіночого питання”. Проблемно-хронологічний метод аналізу надбань історичної науки дозволив виявити основні тенденції в радянській та сучасній оцінці жіночого руху і виокремити декілька періодів.

Праці першого періоду 1920-1933 рр. становлять значний науковий інтерес як перші спроби осмислення змін, які відбувались у суспільстві. Хронологія періоду збігається з періодом існування жінрад і дозволяє розглянути і осягнути доцільність існування і ефективність роботи жіночих організацій. Одне з чільних місць в історіографії посідала тема залучення жінок до виробництва. Автори зосередили увагу передусім на питаннях формування жіночих кадрів, безробіття , охорони жіночої праці , підвищення рівня кваліфікації , а також розбудови села . У дисертації приділено увагу дослідженням, які присвячені вдосконаленню побутових умов, ліквідації неписьменності . Ці праці розкривають місце жінрад у реорганізації побуту . Відсутність виважених оцінок, залучення переважно узагальнених кількісних показників, знизили наукову цінність видань, але в той же час вони стали першими спробами пояснити невідкладність рішення багатьох питань.

У другий період -- 1934-1986 рр. почали з'являтися перші узагальнювальні праці . Значна кількість видань присвячена виробничій сфері діяльності жінок, а саме: процесу виховання нових кадрів, проблемам підвищення кваліфікації, охоплення нових сфер виробництва, питанням трудової дисципліни , суспільно-політичній активності жінок , а також змінам, що відбувались у родинних стосунках . Проте історія жінрад висвітлювалась ілюстративно. Особливістю окресленого періоду стало винесення розв'язання „жіночого питання” на окреме місце та твердження про його вирішеність.

Поступова демократизація суспільства позитивно вплинула на формування історичної науки. Фактичне фіаско експерименту 1987 р. з відродженням жінрад продемонструвало неспроможність уряду вирішити низку різнопланових проблем, пов'язаних з наслідками багаторічної практики дискримінаційної політики. Але ця спроба, на нашу думку, започаткувала новий третій період в історіографії. Риси „переломного” періоду можна простежити у чисельних роботах, автори яких проводили більш глибокий аналіз надбань жінрад, відкрито визнали існування „подвійного навантаження” жінки , вперше звернули увагу на передчасність ліквідації організацій .

На сучасному етапі відбувається перегляд ідеологічних підходів до „жіночого питання” радянської доби, пошук нових концептуально-методологічних засад . Про популярність жіночих студій свідчать конференції, семінари, що проводяться дедалі частіше, як в Україні, так і за кордоном . Історики поступово починають визнавати, що за роки радянської влади склалися певні стійкі уявлення та асоціації, пов'язані зі сприйняттям жіночого руху . Таким чином, незважаючи на значну кількість наукової літератури з „жіночого питання”, не було створено комплексного дослідження, яке всебічно висвітлювало б діяльність жіночих рад.

Джерельна база дисертаційного дослідження класифікована згідно із загальноприйнятим принципом розподілу за походженням. Вона складається з документів офіційного походження, статистики, матеріалів періодичної преси, творів сучасників подій, мемуарів. Значна кількість таких матеріалів знаходиться в Центральному державному архіві громадських об'єднань України у м. Київ, у фонді 1 -- „Центральний комітет Комуністичної партії України (документи відділів ЦК КП(б)У)”. Архівні матеріали дозволяють реконструювати механізм співпраці жінрад Донбасу з Центральним відділом по роботі серед жінок при ЦК КП(б)У. Фонд 59 -- „Колекція спогадів учасників революційних подій, громадянської і Великої Вітчизняної воєн та соціалістичного будівництва” -- став джерелом для надання оцінки революційним подіям, щодо участі в них жінок, а також подальшій реконструкції суспільства та формуванню нових можливостей для жіноцтва очима сучасників 20-30-х рр. ХХ ст. Значний інтерес становлять документи, що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади України, а саме в фонді 1 -- „Всеукраїнський Центральний виконавчий комітет Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів”; фонді 340 -- „Народний комісаріат продовольства УРСР”.

Простежити за роботою жінрад на регіональному рівні дозволяють відомості, що містяться у Державному архіві Донецької області. Протоколи робітничих нарад жіночих організацій, звіти губернського жіночого відділу та окржінвідділів, а також чисельні циркуляри та інструкції по „жіночій” роботі зберігаються в фонді П.-1 -- „Донецький губернський комітет Комуністичної партії (більшовиків) України (1918-1925 рр.)”. Цей фонд найбільш насичений документами, пов'язаними з діяльністю жінрад у Донбасі та містить близько 60 справ. Змістовними є також фонди Державного архіву Донецької області: П.-9 -- „Сталінський (до квітня 1924 р. -- Юзівській) Окружний Комітет КП(б)У м. Сталіно (1923-1930 рр.)”, П.-8 -- „Артемівський Окружний комітет КП(б)У (1923-1930 рр.)”, П.-11 -- „Маріупольський окружний комітет КП(б)У (1923-1930 рр.)”.

Матеріали губернських, окружних та волосних виконкомів про роботу серед жінок зберігаються у фондах: Р.-2 -- „Сталінський окружний виконавчий комітет рад робочих, селянських та червоноармійських депутатів м. Сталіно, Сталінської округи (1925-1931 рр.)”; Р.-279 -- „Юзівська міська рада робочих, селянських депутатів м. Юзівка, Юзівської округи, Донецької губернії. Сталінська міська рада робочих, селянських і червоноармійських депутатів м. Сталіно, Сталінської округи Донецької області, з 1926 р. -- Сталінської округи, з 1930 р. Ї Сталінського району УРСР, з 1932 р. -- м. Сталіно Донецької області (1925-1937 рр.)”; Р.-287 „Оленівський волосний виконавчий комітет ради робочих, селянських і червоноармійських депутатів с. Оленівка, Оленівської волості, Донецької губернії (1921-1923 рр.)”; Р.-348 -- „Андріївський волосний виконавчий комітет ради робочих, селянських і червоноармійських депутатів Гришинського повіту, Донецької губернії, з 1923 р. -- Юзівського повіту Донецької губернії (1919-1923 рр.)”; Р.-1203 -- „Маріупольський виконавчий комітет рад робочих, селянських і червоноармійських депутатів м. Маріуполь, Маріупольського повіту Донецької губернії (1920-1923 рр.)”.

Значний інтерес становлять відомості, що знаходяться у Державному архіві Луганської області. У фонді Р.-243 -- „Луганський окружний виконавчий комітет Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів м. Луганськ, Луганського округу (7 березня 1923 - 2 вересня 1930 рр.)” та у фонді Р.-693 -- „Ворошиловградський міський виконавчий комітет ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, м. Ворошиловград Донецької області” містяться листування з райінспекторами про роботу серед жінок, звіти інспектора окрвиконкому про перевірку жінрад, листування з суспільними організаціями щодо проведення окружних жіночих конференцій, облік роботи жінок-делегаток, прикріплених до секцій. У фонді П.-34 -- „Луганський окружком КП(б)У (1922-1930 рр.)” знаходяться протоколи загальноміських, делегатських засідань, а також зборів жінок на підприємствах, нарад при окржінвідділі. Інформативними є відомості щодо соціального складу делегатських зборів, роботи окружкомів та райпарткомів по роботі серед жінок. Відомості про роботу серед жінок можна також віднайти у фонді П.-4 -- „Старобєльський окружком КП(б)У (1923-1938 рр.)”.

Перша група джерел -- офіційні документи, серед яких можна виокремити декілька підгруп, а саме: законодавчі акти владних структур, документи Комуністичної партії, діловодні матеріали, твори агітаційно-пропагандистського змісту, документи жіночих громадських об'єднань.

Статистичні матеріали складають другу групу джерел. Використовуючи статистичні дані, слід зазначити, що цифри не давали цілісної картини становища жінок, тому що у радянський період державна монополія на первинну інформацію суттєво відбивалась на її якості та можливостях застосування.

Періодична преса -- третя група джерел. Внаслідок великої кількості видань і відсутності істотних розбіжностей у висвітленні подій, найбільш раціональним у дослідженні є вибірковий метод вивчення періодики. „Жіноче питання” та діяльність жінрад розглядались в центральних загальнополітичних газетах -- „Правда”, „Вісті”; центральних і місцевих галузевих ЗМІ --„Радянська культура”, „Масовик”, „Донецький професіоналіст”, у журналах, цілком присвячених жінці: „Комунарка України”, „Селянка України” (з 1931 р. Ї „Колгоспниця України”), „Робітниця”, а також у газетах та журналах, що виходили у регіоні: „Кочегарка”, „Приазовська правда”, „Диктатура труда”, „Донецьке село”, „Супутник партійного працівника”, „Бюлетень Сталінської окружної ради професійних спілок”, „Супутник Донецького пропагандиста”, „Донецький комуніст”, „Донецький професіоналіст”.

Відчути особливості історичних умов, перейнятися ідеями епохи, де вирішувалося „жіноче питання”, значною мірою сприяли роботи сучасників тих подій Ї четверта група джерел. У творах жінок, які фактично уособлювали взірець емансипованості для багатьох пересічних громадянок нового суспільства, зосереджені мета, завдання, методи та теорія жіночого руху, а також багато злободенних на той час питань, у тому числі організація жіночих осередків.

Мемуари Ї п'ята група джерел. Але, залучаючи цей вид джерел, потрібно зауважити на його специфіку. По-перше, мемуари суб'єктивні, але це не недолік, а властивість спогадів. По-друге, завжди має місце ідеологічна заданість та „витриманість”. До мемуарів можна віднести спогади активісток на заводах та шахтах Донбасу, мемуари жінок-революціонерок, учасниць жіночого руху.

Отже, джерельна база дослідження являє собою комплекс різноманітних архівних та опублікованих документів і є достатньою для висвітлення завдань, поставлених у дисертаційному дослідженні.

Методологічну базу дисертації складає діалектичний підхід до пізнання історичної реальності, об'єктивний погляд на суспільно-політичні події минулого. Враховуючи це, в основу дослідження було покладено принципи історизму, об'єктивності і системності, багатоаспектності, науковості. Принцип історизму дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток жіночих рад у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей. Принцип об'єктивності вимагає неупередженості, незалежності суджень від суспільно-політичної заангажованості, допомагає уникати певних стереотипів сприйняття теми, феміністських ухилів. Сутність принципу системності полягає у комплексному дослідженні чинників, які впливали на діяльність жіночих рад Донбасу в означений період. Принцип багатоаспектності застосовано з метою вивчення всього комплексу факторів, що прямо чи опосередковано впливали на функціонування жінрад: економічних, політичних, правових, соціальних. У той же час принцип всебічності відображається у відстеженні та аналізі взаємозв'язку жінрад з державою, і з суспільством. Завдяки принципу науковості висновки базуються на основі сукупності фактів, представлених широкою джерельною базою, яка складається з п'яти груп джерел.

Зазначені принципи реалізуються за допомогою низки методів. Порівняльно-історичний метод в контексті даного дослідження застосовувався з метою ідентифікації жіночого руху в Донбасі та дослідженням його специфіки. Використання статистичного методу та методу кількісного аналізу допомагає прослідкувати динаміку різноманітних сторін процесу рішення „жіночого питання” за радянським зразком, наприклад, зміни числа освічених жінок або виявити кількість працюючих жінок в залежності від виду виробництва тощо. Хронологічно-проблемний метод дозволяє виділити етапи у розвитку жінрад як організаційної форми роботи серед жінок. Ретроспективний метод надає можливість звернутися до розв'язання одвічної проблеми статевої нерівності прав та можливостей у СРСР (зокрема, Донбасу); визначити пріоритетні напрямки роботи, інтереси жіночих організацій в обраний період. Метод комплексного підходу вирішує проблему сукупного використання різноманітних методів історичного дослідження, а також суміжних суспільних дисциплін, що дозволяє значно збагатити інструментарій, поєднати методологічні ресурси, спрямувавши їх на досягнення єдиної мети. Всі вищезгадані принципи та методи надають можливість плідно опрацювати літературу з теми, творчо підійти до перегляду вже введених до наукового обігу та ще не використаних попередниками джерел, систематизувати відомі та маловідомі факти, зробити обґрунтовані висновки.

Другий розділ „Створення радянських жіночих організацій, реорганізація структури та ліквідація” присвячено з'ясуванню причин створення та ліквідації жінрад; висвітленню етапів розвитку жінрад Донбасу; аналізу їхньої структури; вивченню шляхів підготовки кадрів для жіночих організацій; виявленню переваг та недоліків у функціонуванні апарату по роботі серед жінок.

Передісторія створення жіночих осередків сягає дореволюційного періоду. На теренах Російської імперії вперше з повним марксистським обґрунтуванням була приділена увага становищу жінок у брошурі Н.К. Крупської „Жінка-робітниця”. Коли вона в 1899 р. писала свою роботу, В.І. Ленін додав до чернетки партійної програми слова про „повну рівноправність, незалежно від статі”. У 1903 р. на ІІ з'їзді Російської Комуністичної партії (більшовиків) цей варіант програми було затверджено. А рішення про „спеціальні” дії партії щодо жінок-робітниць були прийняті лише у вересні 1913 р. на засіданні Центрального комітету більшовиків, яке відбулося в Галіції, в м. Пороніно. Таким чином, офіційна, законодавча емансипація отримала значення соціальної революції знизу. Це був істинний контекст виникнення жінвідділів. Для лідерів більшовиків було прийнятним те, що „пролетарський жіночий рух” продовжиться і після революції, до того ж це було необхідно і самому пролетарському руху.

Автор зазначає, що для більшовиків визволення жінок було не стільки метою, скільки засобом та інструментом реалізації класової політики. З метою вироблення конкретної програми рішення „жіночого питання” Центральний Комітет РКП(б) 16-21 листопада 1918 року провів І Всеросійський з'їзд робітниць і селянок. Найважливішим рішенням з'їзду була рекомендація ЦК РКП(б) утворити в партії спеціальний апарат для керівництва роботою серед жінок -- комісії з агітації та пропаганди серед робітниць. У грудні 1919 р. комісії були перетворені на відділи партійних комітетів по роботі серед жінок. За десять років існування їх називали по-різному: відділи по роботі серед жінок, відділи робітниць, відділи робітниць і селянок, але частіше за все -- жінвідділи. Протягом 20-х рр. ХХ ст. розширювалась мережа місцевих жінвідділів, зростала активність спеціальних жіночих зборів -- делегатських, а на початку 30-х рр. ХХ ст. виникли жінсектори, тому для демонстрації цих дещо різних проявів організованої активності жінок доцільно звернутися до визначення -- жінради, яке, на думку автора, увібрало в себе ті зміни, які відбувалися в означений період.

На основі аналізу джерельного матеріалу дисертант виділяє декілька етапів, які відображають не тільки зміни в структурі, а й окреслюють основні тенденції в розв'язанні „жіночого питання”: 1) грудень 1918 р. -вересень 1919 р. Ї існування комісій по агітації та пропаганді серед робітниць при комітетах РКП(б); 2) вересень 1919 р. - січень 1930 р.--робота жіночих відділів при комітетах РКП(б)-ВКП(б), (січень 1920 р. - січень 1930 р. -- при комітетах КП(б)У); 3) січень 1930 р. - 1933 р. -- функціонування жінсекторів, підвищення ролі делегатських зборів.

У січні 1920 р. було створено Жінвідділ при Центральному Комітеті Комуністичної партії (більшовиків) України. У Харкові 3-7 листопада 1920 року відбувся І Всеукраїнський з'їзд робітниць і селянок. Губернський жінвідділ у Донбасі розпочав роботу 15 березня 1920 р., і протягом року було створено 11 відділів зі 55 працівницями. До того ж у 1920-1923 рр. почали утворюватися жіночі комісії на підприємствах, кількісний склад яких сягнув 2-2,5 тис. осіб. У сільській місцевості ситуація була значно гіршою -- офіційно працювало лише 50-70 волосних організаторів, проте поступово зросла кількість добровільних помічниць до 3 тис. У 1923-1925 рр. в окружних та районних жінвідділах працювало від 200 до 240 активісток. А у 1925-1929 рр. у Донбасі нараховувалось близько 700 працівниць жінвідділів, окрім чисельних жіночих комісій. З 1929 р. до 1933 р. у жінсекторах було зайнято 170 жінок.

Проте вже на початку свого існування жінради зіткнулись з так званими „ліквідаторськими настроями”. Постанова Х з'їзду РКП(б), де вказувалось, що „жінвідділи … повинні бути включені до загальної системи агітвідділу партійної організації” стала сигналом для згортання діяльності жінвідділів. На думку автора, слід виокремити об'єктивні та суб'єктивні причини цього явища. До об'єктивних причин належать: брак коштів, кадрова проблема, дискредитація ідей соціалістичного господарювання, класова політика радянської влади, яка відвернула від активної діяльності жінок непролетарського походження, атеїзм, що відштовхнув жінок, особливо в сільській місцевості, жіноче безробіття, неузгодженість дій з професійними спілками, які також опікувались „жіночим питанням”. До суб'єктивних причин належать: відсторонення від „жіночої” роботи О.М. Коллонтай, яка звернула увагу на небезпеку обмеженості та догматизму командно-адміністративної системи, що почала складуватися, та негативне ставлення партосередків до роботи серед жінок. Край ваганням щодо доцільності збереження жіночих осередків було остаточно покладено на ХІІ з'їзді РКП(б) у 1923 р, але вищезазначені негативні чинники позначались на діяльності жінрад і відіграли роль у їх ліквідації на початку 30-х рр. ХХ ст.

Органи управління жінвідділів були колегіальними і складались з завідувачів, секретарів, інструкторів, організаторів. Структура жіночих організацій Донбасу змінювалась протягом всього періоду існування. До жінрад були включені делегатські збори -- масові виборні органи представниць жіночого пролетаріату, які зарекомендували себе як дієві, ефективні складові. Якщо у 1921 р. було проведено 129 зборів з 1 тис. учасниць, то у 1926 р. -- 140 з 9,5 тис. учасниць. У той час, коли роботою серед жінок опікувались жінсектори, авторитет делегатських зборів зріс -- у 1932 р. їх відвідали 15 тис. осіб. Крім делегатських зборів, регулярно скликались безпартійні жіночі конференції на підприємствах, а також повітові, окружні та губернські конференції.

У дисертації обґрунтовано положення про те, що у Донбасі перевага віддавалась саме міським делегатським зборам, а в їхньому складі переважали робітниці, що зумовлено економічною специфікою регіону. Постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. „Про реорганізацію апарату ЦК ВКП(б)” жінвідділи були реорганізовані у жіночі сектори відділів агітацій та масових кампаній, сфера впливу яких була обмеженою. На початку 30-х рр. ХХ ст. владним структурам вдалось нав'язати суспільній думці пропагандистський стереотип про зменшення гостроти соціально-економічних суперечностей у становищі жінок. Це дало можливість оголосити „жіноче питання” вирішеним і в 1933 р. жінсектори та делегатські збори згорнули свою діяльність.

Отже, організаційний досвід жінрад дозволив вирішувати не лише специфічні суспільні завдання, але й впливати на процес соціалізації мас. Як у партійних підрозділів, у жінрад не було незалежності, але, незважаючи на всі недоліки, вони були впливовими організаціями. На нашу думку, ліквідація жіночих рад був передчасною, бо незважаючи на номінальну констатацію того, що „жіноче питання” вирішено, суспільство ще неодноразово протягом наступних десятиліть стикалось з проблемами, які фактично виявились загнаними вглиб.

У третьому розділі „Залучення жінок до виробництва як напрямок діяльності жінрад” досліджено ситуацію, яка склалася в Донбасі у 20-ті -- на поч. 30-х рр. ХХ ст. щодо впровадження жіночої праці на підприємствах; виявлено шляхи підвищення кваліфікації робітниць за сприяння жіночих організацій; розкрито роботу жінрад, спрямовану на допомогу безробітним жінкам та надано оцінку її результативності.

Автор зазначає, що зайнятість жінок у радянському суспільному виробництві розглядалась державою як головна можливість та необхідна умова досягнення рівності з чоловіками. Аналіз джерел продемонстрував, що економічна ситуація, яка склалася в Донбасі на початку 20-х рр. ХХ ст., не сприяла масштабному залученню жінок до виробництва. У дисертації встановлено, що відбувся перерозподіл жіночої праці між окремими виробництвами. Така тенденція зумовлена законодавчими обмеженнями щодо використання жіночої праці на шкідливих виробництвах, а саме прийняттям у 1922 р. Кодексу законів про працю.

Для контролю за втіленням у життя законодавчих норм Відділ ЦК по роботі серед жінок делегував до Головкомпраці та всіх комітетів праці своїх представників. Активістки були присутні на всіх засіданнях комітетів з правом дорадчого голосу. Відділи робітниць брали безпосередню участь в агітаційно-пропагандистській діяльності комітетів праці. В „Інструкції щодо залучення делегаток від робітниць та селянок у підвідділи охорони праці” були визначені основні засади, які лягли в основу діяльності жінрад. Корисною практикою став також інститут позаштатних помічниць уповноважених у цехах та майстернях, створений в другій половині 20-х рр. ХХ ст. з метою „проведення постанов державних та професійних органів, щодо охорони праці жінок-робітниць, зайнятих на виробництві”. Помічниці обирались на загальних робочих зборах цеху строком на три місяці та затверджувались партійним осередком і профспілкою. Вони були присутні на всіх зборах уповноважених та користувались правом вирішального голосу у справах, які торкалися жінок. Якщо помічниці помічали порушення законодавства з охорони жіночої праці, то вони повинні були негайно повідомити про це організатора по роботі серед жінок на підприємстві, прослідкувати за ефективністю вжитих з боку інспектора праці заходів.

Зменшення відсотка працевлаштованих жінок в 1923 р. та 1924 р. до 14,6%, а потім до 13,8% від загальної кількості робітників стало наслідком масового безробіття. У Донбасі з жовтня 1926 р. до червня 1928 р. рівень безробіття виріс більше, ніж удвічі, склавши 38 тис. осіб. Лише по Сталінській окрузі за 1926-1927 рр. чисельність безробітних жінок збільшилась не лише кількісно, а й за своєю питомою вагою, порівняно з безробіттям чоловіків. Значне збільшення працюючих жінок у 1932 р. (до 26,5%) пояснюється потребою держави в робочій силі для реалізації завдань першої п'ятирічки.

До заходів по боротьбі з безробіттям належить виконання обіжного листа Наркомпраці від 12 липня 1924 р. про використання праці безробітних жінок на громадських роботах, збільшення показників з 14% - 15% до 50%. Організація і керівництво громадськими роботами було передано жінвідділам. Жіночі осередки впровадили вивчення проблеми пристосування жіночої праці на виробництві, стежили за станом навчання дівчат у школах фабрично-заводського учнівства (ФЗУ) та профшколах; вивчали вплив шкідливих речовин на жіноче здоров'я. Представниці жінрад знайомили робітничо-селянську аудиторію з рішеннями виконавчих органів, допомагали зареєструватися на біржі праці, опікувались молодими матерями тощо.

Станом на 1 січня 1923 р. кваліфікація жіночої праці була нижчою на 50% - 60%, аніж кваліфікація чоловіків. Згідно з резолюцією ХІІ з'їзду РКП(б), збереження жіночої робочої сили у виробництві мало політичне значення і ставило перед партією задачу підвищення кваліфікації праці жінок. У 1926-1932 рр., коли в умовах індустріалізації промисловість швидко розвивалась, а рівень кваліфікації робітників був невисоким, до виробництва залучались значні маси працездатних осіб. За даними перепису 1926 р., питома вага жінок серед усіх кваліфікованих робітників складала лише 5%, малокваліфікованих -- 20%, некваліфікованих -- 20,8%, але вже на початку 30-х рр. -- 24%, 27%, 17% відповідно. У таких умовах успішно працювали позаштатні помічниці уповноважених у цехах та майстернях. До їхніх обов'язків входив нагляд за умовами праці жінок-робітниць у цехах, контроль за виконанням розпоряджень інспекторів праці, за правильним прийомом та звільненням жінок, за забезпеченням робітниць спецхарчуванням та спецодягом, за справедливим наданням відпусток, соцстрахуванням.

У дисертації підкреслюється, що незважаючи на те, що жінки входили до професійних об'єднань, зростання їхньої кількості не було динамічним. У середньому у 1923 р. 16,4 % робітниць Донбасу входили до професійних об'єднань, а в 1924 р. 15,1%, в 1925 р. -- 14,7%, в 1926 р. -- 15,6%, в 1927 -- 14,4%. Жіночий персонал переважав у тих виробничих групах, де вимагалось менше підготовки, кваліфікації, де існувала механічна робота з застосуванням фізичної праці. Це позначалось і на рівні заробітної платні. У кам'яновугільній промисловості вона становила лише 48% від заробітку чоловіка, у металургійній -- 60%, у харчовій -- 66,5%, у поліграфічній -- 62,8%, у машинобудуванні -- 55,5%, а в середньому -- 60%. Різниця в оплаті жіночої та чоловічої праці продовжувала зберігатись протягом періоду, що досліджується, та була досить суттєвою.

Таким чином, на початку 20-х рр. ХХ ст. безробіття, недостатня кваліфікація і нерівна оплата праці були головними перешкодами на шляху до опанування ринку праці жінками. Питома вага жіночого безробіття у Донбасі суттєво знизилась лише після проголошення курсу на індустріалізацію. Участь жінок в суспільному виробництві диктувалась в значній мірі економічною необхідністю, але слід зауважити, що в той же час соціальне значення перетворень, які відбулися, полягало в підвищенні активності жінок. Роль жінвідділів не зводилась лише до пропаганди досягнень комуністичного строю, вони виявили себе в могутній інформаційній підтримці пересічних жінок, у ефективній, результативній практичній допомозі при вирішенні питань виробничого та особистісного характеру.

У четвертому розділі „Роль жіночих осередків у культурно-побутовому будівництві” проаналізовано особливості процесу ліквідації неписьменності серед жінок, у тому числі зусиллями жінрад; виявлено пріоритетні напрямки освіти серед жінок; розкрито роль жіночого періодичного друку та робітничо-селянського кореспондентського руху; показано практичну роботу жіночих рад, безпосередньо пов'язану з підняттям культурного рівня робітниць та селянок; визначено вплив жіночих організацій на поліпшення побутових умов та розв'язання проблем сімейних стосунків.

У дисертаційному дослідженні зазначається, що за даними перепису 1920 р. у Донбасі освічені жінки складали не більш ніж 31-32%, тоді як чоловіки -- 41-42%. Згідно з постановою РНК УСРР „Про боротьбу з неписьменністю” від 21 травня 1921 р., одним із перших завдань для жінрад у боротьбі з неписьменністю стало утворення комісій делегаток для організації і контролю роботи шкіл лікнепу. 10 червня 1920 р. Наркомат освіти УСРР видав “Інструкцію про приєднання до роботи навколо просвіти жінок-робітниць”, яка передбачала співпрацю жінвідділів та відділів освіти. Після закінчення курсів інструктори-організатори сприяли створенню на виробництві шкіл для дорослих, клубів, книгозбірень, роз'яснювали закони, а також переконували жінок у необхідності навчання дітей.

За результатами перепису населення у Донбасі у 1923 р. вже 45,4% чоловіків і 34% жінок назвали себе письменними. З 1923 р. лікнеп перетворився на засіб формування у населення політичного світогляду, почалася планомірна політизація навчання. У 1926 р. у регіоні спостерігалось зростання питомої ваги письменних громадян, але разом з тим вона не перевищувала серед чоловіків 59,6%, серед жінок -- 36%. ЦК КП(б)У 20 липня 1926 р. видав “Циркуляр окрпарткомам про завдання щодо ліквідації неписьменності серед жінок”. Крім вже опрацьованих методів, жінвідділи залучали жінок в осередки товариства „Геть неписьменність!”, створювали окремі пункти лікнепу для жінок. Особливу увагу було приділено необхідності лікнепу серед жіночого активу -- делегаток. Постійно збільшувалась і кількість жінок, які навчались у школах для малописьменних.

У дисертації приділено увагу процесу реформування освіти у контексті набуття професійної освіти жінками. Спираючись на „Постанову V Всеукраїнського з'їзду Рад по зміцненню і розбудові народної освіти” від 3 березня 1921 р., жінради посилено пропагували переваги навчання для жінок. Але результати обстеження навчальних закладів на 1 січня 1923 р. виявились гіршими, аніж очікували. Зважаючи на це, була встановлена норма прийому до ФЗУ металообробної, електротехнічної та хімічної промисловості не менше 16%, до будівельної та гірничої -- 12% жінок. Важливе значення мала Постанова ЦК ВКП(б) від 22 лютого 1929 р. „Про бронь для дівчат у втнз, технікумах і робфаках”, згідно з якою пропонувалося зараховувати не менш 20% жінок. У січні 1931 р. ІІІ сесія ЦВК СРСР ухвалила збільшити питому вагу жіноцтва у навчальних закладах до 50%. У дисертації зазначено, що протягом 20-30-х рр. ХХ ст. відбулись значні культурні і структурні зміни: масове зростання показників наявності жінок майже в усіх професійних навчальних закладах.

Робсількорівський рух став принципово новою формою залучення жінок до суспільного життя, він розвинувся з гуртків робсількорок при відділах по роботі серед робітниць і селянок. Велику роль відігравали жінради в формуванні літературних смаків жінок. Література була зорієнтована не лише на масового читача, але й на організаторів жінвіддільної роботи.

Жіночі ради тісно співпрацювали з добровільними об'єднаннями, залучаючи до них широкі маси жінок. Порядок створення товариств визначався декретом ВЦВК та РНК РСФСР від 3 серпня 1922 р. „Про порядок затвердження та реєстрацію спілок та об'єднань”. Центром політичного та естетичного виховання стали клуби та бібліотеки. Але найбільш розповсюдженою формою художньої народної творчості була театральна самодіяльність. Важливе значення мали заходи, що проводились до дня 8 Березня, які демонстрували досягнення в культурно-просвітницькій роботі жінрад.

В умовах проведення господарчими та професійними органами заходів з поліпшення побутових умов обов'язками жінрад були організація масово-суспільного контролю за їх діяльністю, залучення ініціативних робітниць і селянок. Для боротьби з безпритульністю при жінвідділах та при відділах охорони дитинства утворювались „Патронати”. Широкого розповсюджування набула агітація на користь утворення суспільних їдалень та пралень.