Польський національний рух в Російській імперії

В першому підрозділі «Стан польського національного руху» розкрито процес подальшого розвитку концепцій національного розвитку російської Польщі в даний період. Визначається, що в умовах силового придушення революції польський національний рух опинився у складному становищі, коли культурно-просвітницькі організації зазнавали утисків або були заборонені владою (як, зокрема, «Польська Матиця»).

Продовжували існування польські політичні партії, але співвідношення сил змінилося. Консерватори користувалися незначною підтримкою; внаслідок невдач Польського коло національні демократи також значною мірою втратили свої позиції й потерпали від розколів. СДКПіЛ остаточно перейшла від лінії на досягнення польської автономії на інтернаціоналістські позиції. Головною силою, що відстоювала у даний період націоналістичний напрямок у польському національному русі, стала ППС-Революційна фракція на чолі з Ю. Пілсудським. Дана політична сила продовжувала курс на збройне повстання проти Росії, але підтримка даної ідеї у суспільстві російських поляків була досить незначною. Це робило потенціальну збройну боротьбу проти імперії, що велася б власноруч, приреченою на поразку, й змушувало Пілсудського сподіватися на підтримку потенційних військових противників Росії - Австро-Угорщини та Німеччини.

Важливим елементом польського національного руху у післяреволюційний період стало бойкотування російської школи у Царстві Польському й Варшавського університету, в якому брали участь різні політичні угрупування націоналістичного спрямування. Дана політика приводила до збереження напруги в краї, але врешті-решт не призвела до позитивних результатів, ставши причиною розламу між ендеками та іншими учасниками національного руху, зокрема Національним робітничим союзом, який відійшов до підтримки ППС-Революційної фракції й посилив позиції націоналістів. Одночасно продовжували свою діяльність національно-культурні об`єднання: зокрема, подібні організації продовжували створюватися в західних українських губерніях, а також у ряді міст по всій імперії, де вони переважно отримували назву «Польський дім». Дані товариства значно поширили політику підтримки й збереження національної культури та мови, але охоплювали своєю діяльністю тільки невелику частину етнічних поляків й потерпали від нестачі коштів.

З 1912 р. спостерігається радикалізація польського національного руху під впливом ППС-Революційної фракції, на яку, у свою чергу, мали вплив зміни у міжнародних відносинах та посилення загрози війни між Антантою та Центральними державами. Зокрема, в російській частині Польщі починає проводитися широка пропагандистська кампанія, що ставила на меті поширення в краї незадоволення російською владою та підготовку для формування груп прибічників своїх ідей на випадок війни між Росією та Центральними державами. Кампанія продемонструвала підтримку в суспільстві власне ідей польського самоврядування, але не виконала своєї основної мети - підготовки повстання; причиною цього було небажання переважної частини населення Царства Польського переходити на бік політичних сил, що закликали до силового відколу від імперії та спиралися на підтримку Австро-Угорщини та Німеччини.

У другому підрозділі «Польське коло в III-IV Державній Думі» розглянуто розвиток концепцій і тактики діяльності фракції в контексті дій інших політичних сил у період посилення націоналістичних тенденцій у політиці уряду після придушення революції та перед початком Першої світової війни.

Звернено увагу на зміни виборчого законодавства у 1907 році й виборів до Третьої Думи, що мали для Коло фатальні наслідки: фракція зменшилася в числі й мусила визнати необхідність у даних конкретних умовах підтримувати уряд, сподіваючись на поступки в майбутньому. Велику роль у цьому зіграли погляди одного з лідерів ендеків Р. Дмовського, який виступив за співробітництво поляків та Росії перед лицем німецької загрози. Прем`єр П. А. Столипін, однак, спирався на підтримку російських націоналістів й став ініціатором внесення на розгляд у Думу кількох законопроектів, що мали антипольський характер, зокрема щодо введення інституту земства в західних російських губерніях та виділення в окрему адміністративно-територіальну одиницю Холмської губернії. Коло виявилося не в змозі протистояти їх реалізації через власну чисельну слабкість та відсутність підтримки з боку інших політичних сил та суспільства, тим самим продемонструвавши свою нездатність реалізувати польське самоврядування в тому чи іншому вигляді самотужки й при збереженні свого відокремлення від загальноросійських політичних сил.

Радикалізація настроїв у Царстві Польському не торкнулася діяльності фракції, що остаточно відійшла у 1912-1914 роках від активної діяльності, опинившись у тіні інших політичних сил. Загальне спрямування політики Коло не перетерпіло значних змін і зберегло всі основні риси періоду третьої Думи: підкреслена лояльність до уряду, відхрещування від будь-яких зв'язків з революційними партіями й організаціями, що відстоювали незалежність Польщі від Росії паралельно із критичними виступами, спрямованими проти ігнорування польських інтересів, окремі висловлення з шкільного питання. Своїми діями й бездіяльністю ендеки позбавили себе будь-яких шансів на підтримку з боку влади й практично залишили рішення «польського питання» на примху випадку, який було явлено їм тільки з початком Першої світової війни. Причини цього виходили з еволюції Національно-демократичної партії від ліберально-інтелігентської конспіративної організації до партії ліберально-консервативного спрямування.

В результаті проведеного дослідження автор дійшов наступних висновків, основні з яких виносяться на захист.

Польський національний рух у Російській імперії на початку XX століття станом на даний час досліджено досить слабко. Більшість досліджень з теми являють собою загальні роботи, які розглядають переважно окремі фрагменти теми, а не картину в цілому, й оминаючи ряд важливих епізодів. У радянській історіографії увага зверталася в першу чергу на економічну боротьбу пролетаріату та контакти російського та польського народів, у сучасній російській та українській - на місце національних меншин в Російській імперії як полікультурній державі. Польська та західна історіографія більш уважно розглядає місце поляків в Росії та окремих її регіонах.

Наприкінці XIX - початку XX століття проти поляків у Російській імперії проводилася політика русифікації як в економічній (податкова політика), так і в політичній та культурній області. Останнє супроводжувалося скороченням сфери використання польської мови й деполонізацією системи освіти, що накладалося на загальноросійські недоліки політичної системи в сполученні з абсолютною монархією. При цьому у російському керівництві не уділялося «польському питанню» великої уваги й не існувало як плану зі знищення польського етносу, так і продуманої та цілеспрямованої інформаційної політики, яка мала б на меті інтеграцію поляків в імперію у якості її повноправних громадян. В умовах політичної кризи, що назрівала в Росії, польські промисловці також відчували свою відстороненість від влади й вимагали участі у керуванні Царством Польським.

У польському національному русі на початку XX століття чітко сформувалися три основних напрямки - безпосередньо проросійський, націоналістичний, а також соціалістичний. Згодом в їхніх рядах спостерігалася низка розколів. Прихильники «органічної праці» опиралися на сугубо прагматичну концепцію продовження інтеграції в імперію в надії на майбутні преференції, однак так і не розробили програму конкретних мір, що чітко припускали б чітке та конкретне досягнення мети. Основними провідниками протилежної ідеї стали організації, що входили до складу Ліги Народової (зокрема, Національно-демократична партія), що прагнула об'єднати всі класи в боротьбі за самовизначення (у зазначений період - як автономію) Польщі у якості основної мети й обов'язку кожного поляка, а також соціалісти із ППС (згодом головним чином ППС-Фракції) й соціал-демократів (СДКПіЛ). Дані організації розгорнули у 1905-1907 роках агітаційну діяльність на підтримку цих вимог серед населення Царства Польського, але не змогли об`єднатися або увійти у союз з іншими (польськими або загальноросійськими) політичними силами.

У польському національному русі у Російській імперії в зазначений період відзначено чітку територіальну обмеженість: переважно він спирався на поляків власне Царства Польського (як основної бази), Західних й Південно-Західних губерній, а також на діаспору Москви й Санкт-Петербурга. Численні етнічні поляки, що проживали в інших регіонах імперії, як правило, загальним чином обмежувалися збереженням власне своєї національної самосвідомості й самоорганізацією в межах населених пунктів.

З початком революції в Російській імперії й на першому етапі розвитку (1905-1907 р.) виникла велика кількість культурно-освітніх організацій, що сприяли розвитку й збереженню національної самосвідомості поляків. Багато хто з них одержували підтримку з боку політичних партій (зокрема ендеків) і не мали властиво антиросійського характеру. Найбільшими з них стали мережі «Шкільна Матиця» і «Культура Польська». Явним мінусом, однак, було поширення їхніх філій загальним чином на території власне Царства Польського й, частково, південно-західних українських і білоруських губерній, що не сприяло створенню в російської громадськості основної частини імперії переконання у важливості постановки на порядок денний «польського питання» і, в остаточному підсумку, підтримці ідей автономії Польщі з боку загальноросійських політичних партій.

Зі скликанням в імперії Державної Думи було утворено польське думське представництво - Польське коло, основну частину якого складали ендеки. В 1906-1907 роках вони неодноразово заявляли про себе з парламентської трибуни й вносили законопроекти, що пропонували шляхи вирішення питання про статус Польщі у формі надання їй автономного устрою в складі Росії. Всі ці спроби закінчилися провалом. У першу чергу це було визначено інтересами Російської імперії з погляду її державного устрою, змінювати який з унітарного на федеративний або конфедеративний владою не передбачалося. Основною же причиною була відсутність реальної підтримки ідеї польського самовизначення на всіх рівнях влади й управління, а також у російському суспільстві. Явною помилкою членів Коло стало їхнє небажання йти на реальний союз із російськими революційними силами й прагнення опиратися в першу чергу на потенціал виключно польського населення. Значними протиріччями були відзначені відносини ендеків з російською ліберальною опозицією, яка вбачала у «польському питанні» виключно один з другорядних елементів трансформації імперії в цілому й у контексті загальноросійських державних процесів. При цьому фракція ігнорувала національні змагання інших національних рухів - зокрема, українського і єврейського. З введенням у 1907 році нових виборчих правил Польське коло понесло втрати в чисельності й перейшло на позиції підтримки уряду, однак не змогло перешкодити реалізації антипольських проектів про західне земство й виділення зі складу Царства Польського Холмської губернії. У 1912-1914 роках польське думське представництво остаточно втратило парламентську ініціативу.

У період 1907-1911 років соціалістичне крило національного руху пропонувало два шляхи досягнення польського самовизначення, представлених СДКПіЛ та ППС (згодом ППС-Революційною фракцією та ППС-Лівицею). Програма соціал-демократів припускала реалізацію як соціалістичних, так і національних гасел й могла теоретично стати основою для співробітництва з іншими політичними силами, однак це було втрачено з переходом партії до підтримки концепції домінування класової боротьби над національною й до відмови від ідеї автономії Польщі. ППС-Революційна фракція ж, навпаки, зробила своїм основним гаслом повстання проти Росії й відновлення незалежної польської держави, однак не змогла створити для себе масову соціальну базу, що забезпечила б успіх у подібній боротьбі. Поряд із цим у Польщі у післяреволюційний період діяли низка дрібних радикальних організацій, які, однак, не мали великого впливу у суспільстві.

Початок з 1910 року нового революційного підйому в Росії, а також загострення міжнародної обстановки в 1911-1912 рр., посилення блокового протистояння й загроза світової війни дали поштовх до активізації польських сил, що стояли на відверто антиросійських позиціях. Це відокремило третій період розвитку національного руху (1912-1914 рр.). Даний процес виявив себе в створенні за кордоном організацій, що поставили собі на меті дестабілізацію обстановки в Царстві Польському й організацію збройного повстання. Їхні позиції в російській Польщі підсилювалися пропорційно ослабленню впливу ендеків. Впливу антиросійських сил піддався ряд культурно-освітніх організацій, загальний тон пропаганди яких став відверто націоналістичним. У той же час необхідно відзначити, що результати цього виявилися порівняно незначними як у Царстві Польському, так й в інших частинах імперії.

Діяльність польського національного руху в Російській імперії в 1905-1914 роках не закінчилася у підсумку значними успіхами й конкретними досягненнями. У той же час вона сприяла збереженню почуття національної самосвідомості й самоідентифікації польського народу й, тим самим, дала можливість згодом, у момент завершення Першої світової війни, швидко створити польську національну державу.

З ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ АВТОРОМ ОПУБЛІКОВАНО НАСТУПНІ СТАТТІ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ

«Польский вопрос» и польские депутаты в Государственной Думе Российской империи (1906-1914) / Г В. Штан // Вісник Чернігів. держ. пед. ун-ту. Сер. іст. науки.- Чернігів, 2006. - Вип. 34. № 4. - С. 103-107.

Заснування та діяльність організацій “Польський дім” в Російській імперії на початку XX століття / Г В. Штан // Вісник ХНУ імені В.Н. Каразіна. Х, 2006. - Вип. 38. № 728. - С. 195-202.

Поляки и польские организации в российском городе в конце XIX - начале XX века (на примере Харькова) / Г В. Штан // Юг России в прошлом и настоящем: история, экономика, культура. Белгород, 8 декабря 2006 г. - Белгород, 2006. - Т. 1. - С. 65-68.

«Польский вопрос» и политические партии на юго-западе Российской империи в 1905-1914 гг.: основные концепции / Г В. Штан // Юг России в прошлом и настоящем: история, экономика, культура. Белгород, 8 декабря 2006 г.- Белгород, 2007. - Т.2. - С. 54-63.

Национально-демократическая партия и «польский вопрос» в Государственной Думе Российской империи (1906-1914) / Г В. Штан // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: зб. н. пр.- Харків, 2007. - Вип. 9. - С. 181-190.

Партия конституционных демократов и польские национал-демократы: несостоявшийся союз / Г. В. Штан // Российско-польский исторический альманах.- Ставрополь-Волгоград, 2007. -Вып. 2. - С. 86-94.

Штан Г. Положение поляков в России в конце XIX- начале XX века / Г. Штан // Studenckie zeszyty Rosjoznawstwa Universytet Jagiellonsky. - Krakow, 2008. . - № 4 [10] . - S. 51-55.

АНОТАЦІЯ

Штан Г.В. Польський національний рух в Російській імперії (1905-1914 рр.). Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2009.

Дисертація присвячена дослідженню головних рис та особливостей розвитку польського національного руху в межах Російської імперії у період між першою російською революцією та початком Першої світової війни. На основі різноманітних джерел та літератури проаналізовано політику царської влади щодо поляків наприкінці XIX - на початку XX століття, визначено основні напрямки власне руху за самовизначення Царства Польського. Розглянуто політику польських та російських політичних партій щодо «польського питання» та еволюцію поглядів щодо нього з боку імперської влади, ідеологію, форми та методи діяльності учасників визвольного руху, діяльність поляків у Державній Думі Росії.

У польському національному русі в досліджений період виділено проросійський, націоналістичний та соціалістичний напрямки, причому останній поступово фактично зливався з націоналістичним. Досліджено процес утворення та діяльності культурно-освітніх організацій національного спрямування, їх значення та вплив на громадсько-політичне життя. Зроблено висновок про зміну орієнтації ряду польських політичних сил як причину мінливості та розколотості національного руху поляків на початку XX століття.

Ключові слова: Поляки, національний рух, автономія, революція.

АННОТАЦИЯ

Штан Г.В. Польское национальное движение в Российской империи (1905-1914 гг.). Рукопись

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Харьковский национальний университет имени В. Н. Каразина, Харьков, 2009.

Диссертация посвящена исследованию главных черт и особенностей развития польского национального движения в Российской империи в период между первой русской революцией и началом Первой мировой войны на основе разнообразных источников и литературы. Первая глава посвящена анализу литературы (выделены общие и специальные работы, исследования советских, современных российских, украинских и зарубежных, в частности польских, историков) и источников (опубликованные документы, материалы личного происхождения, пресса, архивные материалы). Сделан вывод о явно недостаточной степени изученности исследуемого вопроса, представленного в литературе преимущественно работами общего характера.

Во второй главе проанализированы политика царской власти относительно поляков в конце XIX - в начале XX века, а также концепции польских и российских политических партий относительно разрешения «польского вопроса». Отмечается, что политика ассимиляции со стороны центра реально имела место и получила развитие в трёх основных направлениях - экономическом, политическом, а также культурном. В качестве сил, способствующих русификации, выделены как центральная имперская власть, стремящаяся таким образом сохранить целостность Российской империи как единого государства и субъекта международной политики, так и бюрократические структуры. Отмечается слабость умеренных польских политических сил вследствие их пассивности в условиях активного развития революционных событий в империи, в результате чего наиболее влиятельными среди партий в Царстве Польском стали национальные демократы, отчасти перенявшие лозунги правых и стремящиеся к осуществлению автономии края.

В третьей главе рассмотрены основные черты развития польского национального движения в 1905-1907 гг. Указывается, что, помимо эндеков, достаточно большим влиянием также пользовались левые партии (Социал-демократия Королевства Польского и Литвы (СДКПиЛ), Польская социалистическая партия (ППС, впоследствии ППС-Революционная фракция)), однако ППС-Фракция изначально сделала ставку на независимость Польши и антироссийскую риторику, взяв курс на вооружённое восстание. Также рассмотрен процесс образования и деятельности культурно-просветительских организаций национального направления, их значение и влияние на общественно-политическую жизнь. Отмечается, что наиболее авторитетными среди них были общества «Польская Матица» и «Культура Польская», а также то, что преимущественно они имели влияние собственно в Царстве Польском и в ряде западных губерний России. Показана деятельность фракции Польское коло в Государственной Думе I-II созывов. Законодательная деятельность фракции Польского коло, представленной преимущественно эндеками, окончилась неудачей. В качестве причин этого называется слабость и подчинённое положение Государственной Думы в политической системе России, не позволяющее реализовать законопроекты, противоречащие точке зрения исполнительной власти (императора, премьер-министра и относящихся к их компетенции государственных органов), а также излишний в данных условиях радикализм и нежелание членов Коло вступать в долговременные политические соглашения с другими фракциями.

В четвёртой главе рассмотрены основные направления развития польского национального движения в условиях поражения первой российской революции и назревания Первой мировой войны, а также эволюция взглядов относительно данных процессов со стороны имперской власти и деятельность поляков в Государственной Думе III-IV созывов. Рассмотрены идеология, формы и методы деятельности различных политических и общественных организаций-участников польского национального движения в 1907-1914 годах, проявившие себя, в частности, в деятельности культурно-просветительских организаций и в движении бойкота русской школы в Царстве Польском. Отмечается, что в 1912-1914 годах в связи с общим революционным подъёмом в империи и обострением международной обстановки происходит постепенная радикализация движения, чему во многом способствовала деятельность ППС-Революционной фракции.

Сделан основной вывод об изменении ориентации ряда польских политических сил и территориальной ограниченности как причинах изменчивости и раскола внутри национального движения поляков. Отмечается, что национальные демократы, доминирующие в польской фракции в Думе и де-факто ставшие лидерами в национальной борьбе поляков в 1906-1907 годах, упустили из виду необходимость добиться поддержки общественности не только Царства Польского либо этнических поляков за его пределами, но и собственно в России, в результате чего утратили шанс (хотя бы эвентуально) на реализацию польской автономии.

Ключевые слова: Поляки, национальное движение, автономия, революция.

SUMMARY

Shtan G.V. Polish national movement in Russian Empire (1905-1914). - Manuscript.

Thesis to obtaining a scientific degree of a Candidate of Historical Sciences, Speciality 07.00.02 - World history. - V. N. Karazin Kharkiv National University. - Kharkіv, 2009.

This dissertation is devoted to the study of main features and peculiarities of the development of Polish national movement within the framework of Russian Empire during the first Russian revolution and the beginning of the First War I. The policy of tsar's power was analyzed, as to Poles, at the end of 19th century and the beginning of the 20th century on the basis of varied sources and literature. The principal directions were denoted actually to the movement for the self-determination of the «Polish Kingdom». The policy of Polish and Russian political parties, as to «Polish question» and the evolution of views, as to it, from the side of imperial power, the ideology, forms and methods of the participants` activities for liberation movement, the Poles` activities in Russian State Duma are examined.

Conservative, nationalistic and socialist direction was singled out in Polish national movement during the research period, moreover the last one has mixed with nationalistic gradually in fact. The process of formation and activities of cultural and educational organizations of national purposefulness, its meaning and influence on social-political life are worked. There was made the conclusion about the changes of the orientation of some Polish political forces as the reason of changeability and split of Polish national movement at the beginning of the 20th century.

Key words: Poles, national movement, autonomy, revolution.

Размещено на Allbest.ru