Колективізація західноукраїнського села в 40-50-х роках ХХ століття
Аналіз соціально-політичних передумов колективізації селянських господарств західного регіону. Розробка аграрної політики більшовицької партії та радянського уряду щодо західноукраїнського селянства. Зміст структури сільськогосподарського виробництва.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.08.2015 |
| Размер файла | 82,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Особливо підступно діяли енкаведиські спецгрупи, які видавали себе за підрозділи УПА. Вони провокували селян до налагодження зв'язків із місцевими відділами повстанців, що закінчувалося їх арештом та конфіскацією майна.
Характерною рисою західноукраїнського села була велика кількість хутірських господарств та розпорошеність земельних наділів. На Буковині 160 тис. господарств мали 1,5 млн. земельних наділів, які нерідко були віддалені від сіл на десятки кілометрів. У селі Уніж Городенківського району Станіславської області на одне господарство припадало в середньому 12 клаптикових ділянок. На Волині нараховувалося 167 тис. хуторів. Чимало їх було і у Рівненській, Дрогобицькій, Станіславській областях. У багатьох місцях орні угіддя розміщувалися невеликими ділянками серед лісів і боліт площею 5-2 і менше гектарів Це значно ускладнювало створювання колгоспних господарств. Більшовицька влада всіляко намагалася розпалити соціальну ворожнечу на селі. Однак тут домінувало загальне небажання переважної більшості селян добровільно позбутися власності, усуспільнювати землю та вступити до колгоспу. На селі не було бідняцьких організацій на зразок комнезамів, а земельні громади не мали чітко означеного соціального характеру.
Навіть серед колгоспів, створених 1944-1945 рр., були "паперові господарства". Щоб економічно утримати такі господарства і не допустити їх розвалу, в них примушували працювати селян-одноосібників. У селах Майдан та Зелений Дуб Мизоцького району Рівненської області земля, коні, реманент не були усуспільнені. Кожен селянин самостійно сіяв і збирав урожай на своїй ділянці. Встановлений план хлібоздачі місцеві органи влади розподіляли серед селян. Подібно було у с.Княже Золочівського району Львівської області та в багатьох інших.
В дисертації досліджено як завдавши національно-визвольному руху значних втрат, з літа 1947 р. більшовицький режим приступив до суцільної колективізації. До кінця року тоталітарна влада планувала повністю відновити діяльність колгоспів, які існували у довоєнний період. Практично це означало збільшити їх кількість майже вдесятеро. Звичайно, виконання цього рішення зумовило форсування колективізації. Із 49 колгоспів Дрогобицької області у 1947 р. 35 виникло у жовтні-грудні. 1948 р. із 216 колгоспів Львівської області 163 були організовані в осінньо-зимовий період. У Станіславській області за десять місяців 1947 р. було створено 28 нових колгоспів, із яких 20 сформувалися після червня.
Водночас прискорювалася організація колгоспів у селах, де раніше їх не було. До кінця 1948 р. у Волинській області було колективізовано 71,2 відсотка селянських господарств, у Дрогобицькій - 67,0, у Чернівецькій - 77,3, у Закарпатській - 46,0. Дещо повільніше насаджувалася суцільна колективізація у Львівській, Станіславській, Тернопільській та Рівненській областях. На кінець 1948 р. у Львівській області було колективізовано 33 відсотки селянських господарств, у Тернопільській - 34, у Рівненській - 25, у Станіславській - 17. У цих областях переломним став 1949 рік. Це було пов'язано із поступовим згасанням національно-визвольної боротьби. До цього часу було репресовано та депортовано селян, які брали активну участь у національно-визвольній й антиколгоспній боротьбі, що значно звузило соціальну базу руху опору. Власне саме в цей період посилилися позаекономічні методи наступу на селян: зселення хуторів, вивезення на Сибір, погрожування, залякування, шантаж, провокації і навіть убивства.
У кожному районі формувалися групи партійно-радянського активу та органів МВС і МДБ, які роз'їжджалися по селах для примусового створення колгоспів. У с.Топорівка Заставнівського району Чернівецької області було заарештовано 80 селян. Їм поставили вимогу: тюрма або колгосп. У с.Комарово Колківського району Волинської області селян зігнали у підвал. Уночі їх по одному заводили до сільради, піднімали до стелі, пускали на підлогу або підставлену лаву. Ф.Голівінському і Д.Ащуліку одягли на голову відро, б'ючи зверху палицею. Селянин Будь від побоїв знепритомнів. Один з активістів всунув йому в руку олівець, зробив підпис про вступ до колгоспу. Уповноважені Корецького райкому партії Рівненської області Кравець і Мархай у с.Голичівка важко побили вдову Теклю Родованюк за те, що відмовилася віддати до колгоспу свого коня. Така ж доля спіткала одноосібника П.Ворощука, його, скривавленого спочатку закрили в льосі, а потім роздягли, облили водою і помістили в холодну стодолу.
Крім терору та економічного пресу більшовицький режим надалi широко застосовував соціальну демагогію. Уся його ідеологічна машина була підпорядкована пропаганді колгоспного ладу. Проводилися різні наради, семінари, конференції, лекції, екскурсії селян у східні області України і т.п. Все ж основним засобом колективізації продовжували залишатися насильницькі методи. Саме за їх допомогою до початку 1950 р. суцільну колективізацію в основному завершили Волинська i Чернівецька областi - 90-91 відсоток селянських господарств. Однак у Станіславській областi цей показник становив 37,6 вiдсотка, у Львiвськiй - 50,1, Тернопiльськiй - 64,2, Закарпатськiй - 65,9, Рiвненськiй - 67,3, Дрогобицькiй - 84,4. Відтак каральні акції наростали. Результат не забарився. На початку 1952 р. в захiдному регiонi було уже колективізовано 95,2 вiдсотка селянських дворiв, що складало 99,2 відсотка посівної площі. Так за сталінським “рецептом” була здійснена соціалістична реконструкція сільського господарства.
У п'ятому розділі - “Організація колгоспного виробництва” - розкрито кадрову політику радянської влади, спрямовану на здійснення примусової колективізації, технічне оснащення аграрного сектора, його структуру та ефективність. Зміцнювати радянську систему покликані були вихідці із східних теренів України та Росії. До початку 1945 р. були прислані 49 тис. партійно-радянських функціонерів, у т.ч. 22 400 членів і кандидатів ВКП(б). На перше січня 1946 р. їхня кількість зросла майже до 80 тисяч.
Серед прибулих “уповноважених” переважали малокомпетентні особи, загальна освіта яких не перевищувала рівень середньої школи. Проте саме вони займали ключові позиції в державних, партійних та господарських органах. 1946 р. у західному регіоні із загальної кількості 16129 так званої номенклатури обкомів, з місцевих було всього 13,9 відсотка. Зокрема, у Чернівецькій області - 3, в Станіславській - 7,6 відсотка. У Закарпатській області в 1951 р. iз 820 спеціалістів сільського господарства місцевих було 203 чоловіки. Серед директорів МТС не було жодного iз тутешнього населення. колективізація селянство більшовицький партія
Протегування імпортованим кадрам, зокрема з Росії, загострювало не тільки соціально-політичні, але й національні суперечності в західному регіоні. Поділ на “східняків” - радянських патріотів та “місцевих” - буржуазних націоналістів-бандерівців на багато років був чи не головним критерієм у кадровій політиці партійно-державних органів. Вихідці зі Сходу України та Росії, як правило, не розуміли специфіки політичної ситуації, що склалася в краю, багато із них не знало української мови, звичаїв й традицій місцевого населення. Вони зловживали службовим становищем, чинили самоуправство, займалися мародерством і пограбуванням селян.
Незважаючи на засилля імпортованих кадрів, все ж об'єктивні потреби розвитку аграрного сектора змушували партійно-державні органи взятися за підготовку сільськогосподарських спеціалістів. Було відкрито фахові школи, технікуми, вузи, при райсільгоспвідділах, МТС та навчальних закладах організовувано курси і семінари. Особлива увага приділялась підготовці механізаторів. Навчання трактористів, помічників комбайнерів, обліковців-заправників, причіплювачів, сівальників здійснювалося на курсах при МТС, а бригадирів тракторних бригад, механіків-комбайнерів, ремонтних працівників, шоферів і частково трактористів - у школах механізації. 1946 р. у кожній західній області була одна школа механізації, а на початку 50-х років відкрито ще 9.
Автор пише, що упродовж 1944-1950 рр. різними формами навчання було підготовлено майже 50 тис. механізаторів. І все ж наявний склад механізаторів не забезпечував двозмінну роботу всієї техніки. Це було зумовлено тим, що технічні працівники на селі були у гірших умовах, ніж у місті, в яких індустріалізація спричинила зростання попиту на кваліфіковані кадри. Тому частина сільських механізаторів переходила на промислові підприємства. Крім того, зростала плинність механізаторів у зв'язку з тим, що трактористи і комбайнери МТС набиралися із числа колгоспників і не зараховувалися до їх штату. Після закінчення основних сільськогосподарських робіт вони поверталися в колгоспи. Загалом після одного-двох сезонів трактористи і комбайнери уже не поверталися до МТС.
Підготовку колгоспних керівників здійснювали Львівська і Чернівецька дворічні школи. 1951 р. вони були реорганізовані у середні сільськогосподарські школи з трирічним терміном навчання, а шестимісячні курси при них - у річні. У Дрогобицькій, Волинській, Закарпатській, Рівненській, Станіславській і Тернопільській областях такі школи створювались заново. Їх випускники отримували диплом молодшого агронома.
Водночас 1950 р. функціонувало 23 однорічні сільськогосподарські школи. Серед них - 8 зооветшкіл (Бенівська, Львівська, Маріанопільська, Острозька, Павурська, Садгорська, Судово-Вишнянська, Чортківська), 8 рільничо-садівничих шкіл (Борщівська, Вилокська, Городоцька, Дрогобицька, Кутська, Межирічівська, Петрівчанська, Рожищанська), 5 шкіл рахівників (Богородчанська, Бучацька, Добромильська, Володимир-Волинська, Львівська). Тут підготовка велася, головним чином, через виробниче навчання.
Було відкрито 14 сільськогосподарських технікумів, у т. ч. Дрогобицькій області - 4 (Бережницький, Судово-Вишнянський, Стрийський, Черницький), Тернопільській - 3 (Заліщицький, Кременецький, Чортківський), Львівській - 2 (обидва зосереджувались у Львові), Волинській - 1 (Володимир-Волинський), Рівненській - 1 (Дубнівський), Закарпатській - 1 (Мукачівський), Чернівецькій - 1 (Кіцманський). Підготовка кадрів вищої кваліфікації проходила у двох Львівських інститутах - сільськогосподарському і зооветеринарному. Зрозуміло, що партійно-державні органи просівала через “сито” абітурієнтів, перешкоджаючи неблагонадійним вихiдцям із села, дітям духовенства та підпільників доступ у середні і вищі навчальні заклади. В 1946-1950 рр. однорічні сільськогосподарські школи закінчило 6649 чоловік, дворічні - 1443, технікуми і вузи - понад 2 тис. чоловік. Частково спеціалістів із вищою освітою влада скеровувала у східні райони республіки, Росію, Казахстан, Узбекистан і т.д. Це був один із напрямів багатогранної політики більшовицького режиму щодо денаціоналізації українського села.
На 1 січня 1951 р. у системі Міністерства сільського господарства у західних областях України працювало 12,9 тис. спеціалістів, у т.ч. 9,4 тис. з вищою і середньою спеціальною освітою, 3,5 тис. практиків, які закінчили сільськогосподарські школи і курси. Однак абсолютна більшість їх зосереджувалася не на виробництві, а в конторах. Улiтку 1953 року в Дрогобицькій області з 1129 спеціалістів сільського господарства безпосередньо в колгоспах працювало лише 143. Колгоспи й МТС були погано укомплектовані фахівцями. На одного дільничного агронома припадало 9 і більше господарств. Не краще було з ветлікарями і зоотехніками. 1950 р. із 4234 голів колгоспів західних та Ізмаїльської областей лише три мали вищу освіту, 183 - середню, решта - початкову або були малописьменні. Ще гіршим було становище із керівниками середньої ланки. Серед бригадирів виробничих бригад Дрогобицької області до кінця 1951 р. тільки один мав середню освіту, решта - 1849 була малограмотна.
Технічна оснащеність сільськогосподарського виробництва була низькою. У розпорядженні селян були переважно примітивні знаряддя праці, часто в недостатній кількості. У 1946 р. на сто господарств припадало 33 плуги, 41 борона, з яких тільки 12 залізних, а решта - дерев'яних. Для обробiтку землі в селянських господарствах використовувалися ще такі примітивні знаряддя, як соха. Улiтку 1948 р. їх налічувалося 25393 шт. Посівних та збиральних машин у господарствах майже не було. Одна сівалка припадала на 291 господарство, одна жатка - на 688, одна молотарка - на 55. У 1947 р. у Шацькому районі Волинської області не було жодної сівалки, жатки та молотарки. І на цій матеріальній базі виникали колгоспи.
В дисертації підкреслено, що типова картина технiчного забезпечення в новостворених колгоспах вiдтворена у партійному документі, датованому березнем 1950 р. “В Камінь-Каширській МТС, - зазначалося в ньому, - є 16 гусеничних тракторів, але не вистачає причіпного реманенту. Плугів тракторних всього 6, а культиватора нема жодного. В нашому районі існують 64 колгоспи, більшість з яких не мають тягла. Такі колгоспи, як ім. Старченка, ім. Енгельса, ім. Калініна, ім. Свердлова та інші, що мають 5-10 коней, змушені всі роботи виконувати коровами…”. 280 колгоспів Станіславської області не мали жодної сівалки.
Щоправда, держава намагалася зміцнити матеріально-технічну базу сільського господарства регіону. Впродовж 1946-1950 рр. було завезено 15 тис. плугів, близько 10 тис. культиваторів, 4700 сівалок, 5200 жаток тощо. Кожний колгосп отримав в середньому 2 плуги, 1-2 культиватори, одну сівалку і жатку. Хоча це мало позитивний ефект, все-таки не могло швидко покращити становища. На 1 липня 1947 р. в сільському господарстві республіки було загалом 56654 трактори, з них у 16-ти східних областях 55033, а в 9-ти західних (включаючи Ізмаїльську область) - тільки 1621. На одну східну область в середньому припадало 3439 тракторів, а на одну західну - 180, або в 19 раз менше. В 1950 р. у західному регіоні України комбайнами збирали врожай на одному-двох відсотках зернового клину. Поодинокі колгоспи користувалися електроенергією. На кінець 1950 р. у Чернівецькій області було лише 20 таких господарств, що складало 7 відсотків від загальної їх кiлькостi, у Волинській - відповідно: 21 і 2, Рівненській - 42 і 5, Станіславській - 42 і 7, Дрогобицькій - 47 і 10, Закарпатській - 76 і 26, Львівській - 118 і 15, Тернопільській - 120 і 12.
На початку 50-х років кількість техніки у сільському господарстві західного регіону дещо зросла: було 12,3 тис. тракторів, 386 комбайнів, 4,6 тис. автомобілів. Рівень механізації польових робіт сягнув 58 відсотків. Збір комбайнами зернових культур становив 30-40 відсотків, цукрових буряків - 5-10. 1954 р. механізоване постачання води для великої рогатої худоби на тваринницьких фермах становило у Волинській області 14,9 відсотка від загальної їх кількості, свиней - 20,5, Рівненській - відповідно: 10,1 і 14,3, Тернопільській - 10,8 і 10,2, Львівській - 20,9 і 19,2, Дрогобицькій - 21,5 і 18,9, Станіславській - 24,8 і 21,1, Чернівецькій - 26, 6 і 26,0, Закарпатській - 18,7 і 22,8. Однак ефективність експлуатації техніки була дуже низькою. І надалі переважала ручна праця, зокрема жінок та дітей, особливо у буряківництві, льонарстві й тваринництві. 1954 р. кiлькiсть корів, переведених на механічне доїння, у Волинській області становила лише 0,2 відсотка, Рівненській - 1,2, Тернопільській - 0,3, Львівській - 0,5, Станіславській - 0,3, Чернівецькій - 0,2. На фермах, обладнаних внутріфермерським транспортом, у західному регіоні розміщувалося 2-4 відсотки корів від загальної кількості.
Техніка концентрувалась в державних МТС. Співробітництво машинно-тракторних станцій і колгоспів було не взаємовигідним. МТС диктували умови співпраці, були мало зацікавлені в якості та своєчасності виконаних робіт, байдуже ставилися до кінцевого результату виробництва. Колгоспи, попри всі ці негаразди, змушені були сплачувати МТС великий натуральний податок, а також здавати державі обов'язкові поставки, повертати надані кредити і тільки після цього створювати власні насіннєвi, фуражнi і незначнi за обсягом страховi фонди.
Партійно-державні органи встановлювали низькі ціни на сільськогосподарську продукцію, а на промислову - завищували. Виконуючи обов'язкові державнi поставки, колгоспи здавали за безцінь сільськогосподарську продукцію, а iнколи навіть насіннєвий матеріал. Тому під час посівної кампанії частину насіння вони змушені були купувати у держави, але вже за значно вищими цінами. На основі нееквівалентного обміну із села викачували величезні кошти. Колгоспи ставали збитковими, борги зростали і їм загрожувало банкрутство. Проте партійно-державні органи не були зацікавлені в розвалі колгоспної системи - зручної форми зиску та експлуатації селянства. У критичні моменти робились деякi послаблення, зокрема списання з колгоспів заборгованості.
В дисертації зазначено, що система управління колгоспами мала адміністративно-бюрократичний характер. Структурні підрозділи - бригади, ланки, ферми, виробничі дільниці - були жорсткими утвореннями, в яких формувався постійний штат працюючих і не допускалась його плинність. Цi низові структури повнiстю відповідали за доручену і виконану роботу. На утримання адміністративно-управлінського апарату йшло від 12 до 15 відсотків коштів, які розподіляли на трудодні.
Унаслідок колективізації колгоспи не стали кооперативами, організаціями рівноправних асоційованих виробників, бо результатами їхньої діяльності безроздільно розпоряджалася держава. Навіть в окремих господарствах, очолюваних талановитими керівниками, “незалежність” колгоспів була ілюзорною. Директивне керівництво стало атрибутом колгоспного життя, зміст якого зводився до наступного: той, хто давав накази, не брав на себе відповідальності за їх наслідки. Державне планування і обов'язкові поставки придушували творчість та ініціативу селянина.
Адміністративно-репресивні методи колективізації, бюрократичні форми управління колгоспами, відсутність матеріальних стимулів і примусовий характер праці тощо призвели до кризи сільськогосподарського виробництва. На селі панував хаос, деградація. Валовий збір зернових до початку 50-х років не досяг довоєнного рівня. Показники колгоспів були гіршими, ніж в індивідуальних господарствах. Якщо в 1950 р. у Волинській області урожайність зернових всіх категорій господарств дорівнювала 10,3 ц/га, то в колгоспах - 9,9, озимої пшениці - відповідно: 11,7 і 11,5, картоплі - 132 і 70. У Львівській області урожайність озимої пшениці в усіх типах господарств становила 12,3 ц з га, а в колгоспах і радгоспах - 11,6, озимого жита - відповідно: 12,6 і 11,7, ярого ячменю - 11,0 і 10,5, гречки - 6,5 і 6,2, зернобобових - 7,9 і 7,2, картоплі 131 і 59.
У колективних господарствах Богородчанського, Жовтневого, Більшівцівського, Тлумацького районів Станіславської області урожайність зернових культур 1951 р. становила лише 5-7 ц/га. Наступного року колгоспи Обертянського району одержали врожай кормових буряків лише по 25 ц/га, в Ланчинському - 36, Надвірнянському - 6. У колгоспах Лисецького, Тисменицького, Чернелицького районів врожайність картоплі не перевищувала 40 ц/га. Подібна ситуація була у більшості колективних господарств західного регіону України.
Колгоспам не вистачало кормів, особливо весною. Тому на корм худобі розбирали солом'яні стріхи селянських будівель. Знесилені корови ледь трималися на ногах, щоб вони не падали, їх підв'язували шнурками. Незадовільною була зооветеринарна служба. Падіж худоби був великий, продуктивність тваринництва - низька. Надій на одну корову 1952 р. становив у Волинській області 858 кг молока, Рівненській - 1006, Тернопільській - 812, Львівській - 1339, Дрогобицькій - 1237, Станіславській -1091, Чернівецькій - 1417, Закарпатській - 1150. Поголів'я великої рогатої худоби через масовий розпродаж і вирізання перед вступом у колгоспи, гострої нестачі кормів на початку 50-х років не досягало довоєнного рівня.
У шостому розділі - “Повсякденне життя селянства” - розкрито матеріально-побутове та духовне життя селянства. Життєвий рівень селянства був вкрай низьким. На умови життя впливали різні чинники: політичні, економічні, демографічні, міграційні тощо. Наприкінці війни широкого розмаху набрала примусова мобілізація селян у Червону армію та збору коштів на будівництво танкових колон, літаків тощо. З лютого 1944 до кінця 1945 р. у західних областях було мобілізовано в Червону армію понад 750 тис. чоловік. Переважну більшість становило сільське населення.
Колони призовників нагадували військовополонених, які рухались до місць відправки під конвоєм і були взяті пiд час облав. Їх відправляли на фронт найчастіше без будь-якої військової підготовки, тому смертність таких призовників була надзвичайно високою. Такими ж адміністративно-командними методами здійснювався збір коштів на будівництво танкових колон, літаків, заготівля хліба та іншої сільськогосподарської продукції для фронту, а також примусова державна позика. Все це викликало в селян злобу і ненависть до радянської влади та колгоспного ладу.
У західноукраїнському селі панувала гнітюча обстановка. Силові структури проводили щоденні труси, шукаючи криївок і схронів повстанців. Здійснювали арешти, побиття і вбивства селян; спалювали їхні помешкання, вивозили в Сибір родини тих, хто виявляв непокору тоталітарній системі. Існувала родинна відповідальність за дії кожного члена сім'ї, практикувалися публічні страти повстанців. Представники влади грабували, розкрадали селянське майно, ґвалтували жінок, збиткувалися над свободою совісті краян.
Автор зазначає, що упродовж 1939-1953 рр. із західного регіону України у східну частину СРСР було вивезено 2,2 млн. осіб, або 20,5 відсотка усього населення краю. Переважну більшість його складали сільські мешканці. Багато “спецпереселенців” гинуло в переповнених вагонах від хвороб, голоду та холоду. Ті, що добиралися до кінцевого пункту призначення, мали небагато шансів вижити у тяжких умовах Сибіру, не маючи засобів для існування. Їх праця на лісорозробках, шахтах, фабриках, заводах, будівництві доріг, у сільському господарстві мала підневільний характер.
У 1944-1947 рр. із Закерзоння до УРСР було депортовано 482 тис. українців, з яких 67 відсотків посилилося в західних областях, переважно в сільській місцевості. Переселенці забирали із собою найбільш необхідне: велику рогату і дрібну худобу, свині, коні, птицю, сільськогосподарський реманент, одяг тощо. Все інше привласнювала польська влада. Під час транспортування часто пропадало їхнє майно. Переселенцям обіцяли надати в Україні житло, грошову допомогу у розмірі 5 тис. крб. на одну сім'ю, виділити на кожне господарство до 7-15 га землі, компенсувати витрати за продукти і посіви, залишені у Польщі, звільнити від податків та обов'язкових сільськогосподарських поставок на період до 1948 року. Але це не виконувалося. Траплялося, що пiд час розподілу не вистачало помешкань, тому переселенці змушені були будувати землянки, жити на підселенні.
Не в кращому становищі опинилися селяни, які стали колгоспниками. Їм не видавали паспортів і без особливого дозволу чиновників не дозволяли залишати село. Розміри виплат на трудодні визначались у кінці господарського року і залежали від тієї частини продукції, яка залишалася після усіх обов'язкових відрахувань для державних поставок. Середня виплата на трудодень 1947 р. декларувалася 2,9 крб. грошима (без Закарпатської області), 3,1 кг зерном, 0,7 кг картоплею, 0,5 кг овочами (без Станіславської і Тернопільської області). Колгосп «Ленінський шлях» Яблунівського району Станіславської області мав видати на трудодень 1,1 кг зерна, ім. Шевченка Гвоздецького району - 1,6, ім. Шевченка Обертинського району - 1,7. Насправді селяни не одержували навiть цієї мізерної плати, оскільки колгоспи після розрахунків з державою неспроможні були виплатити селянам зароблене на трудодні.
Селяни вимушені були жити, головним чином, підсобним господарством, які продукували 70 відсотків м'яса і картоплі, майже 80 - молока, 90 - яєць, 60 - фруктів, 30 - овочів. До порівняння: робота у колгоспі давала селянину близько 5 відсотків грошових доходів, 35 - зернових, 1 - м'яса і сала, 0,5 - молочної продукції. У той же час держава за допомогою різних податків та поборів обмежувала діяльність підсобних господарств.
У колгоспах була низька трудова дисципліна: люди не хотіли задарма працювати. Проти "ледарів" був спрямований указ Президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1948 р. "Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антинародний паразитичний спосіб життя". Він був ухвалений за клопотанням уряду УРСР і ЦК КП(б)У і мав закритий характер, не пропагувався в пресі. Указ надавав колгоспникам право порушувати на зборах питання про виселення за межі Української РСР осіб, котрі "підривають" колгоспне виробництво. На перший погляд, він нібито стимулював "демократію", а насправді переслідував тих, хто протестував проти рабської праці або не міг трудитися в колгоспі через віковий, сімейний чи фізичний стан і зосереджувався на індивідуальному господарстві.
Важким соціальним наслідком війни стали масові епідемії, що охоплювали населення регіону. Поряд із традиційними хворобами - кір, грип, скарлатина - тут вирували епідемії висипного, черевного та поворотного тифів.
Ліквідації епідемій інфекційних захворювань, покращенню загального рівня медичного обслуговування населення сприяли поступове збільшення кількості лікарських кадрів та розширення мережі лікувальних закладів. 1948 р. розпочалася їх організаційна перебудова. Вона передбачала об'єднання лікарень із амбулаторно-поліклінічними закладами та подальше запровадження диспансерного методу i дільничного принципу обслуговування населення. На початок 1949 р. у західних областях України вже працювало 5765 лікарів, у т.ч. у Львівській області - 1760, Чернівецькій - 779, Дрогобицькій - 584, Закарпатській - 555. У роботі їм допомагали понад 16,1 тис. осіб середнього медичного персоналу, зокрема у Львівській області - 3585, Станіславській - 2219, Тернопільській - 2035, Дрогобицькій - 1846. У регіоні діяло 1174 амбулаторно-поліклінічних заклади, у т.ч. у Львівській області - 221, Тернопільській - 161, Станіславській - 157, Чернівецькій - 152.
Зростання кількісних показників у сферi охорони здоров'я західних областей України не завжди супроводжувалося підвищенням якісного рівня медичного обслуговування населення краю, на яке впливали важкі матеріально-побутові умови життя, а також недостатнє фінансування медицини.
Розвивалась споживча кооперація, яка поставляла селянам промислові товари. За 1945-1952 рр. кількість підприємств роздрібної торгівлі у Волинській області зросла з 1010 до 1950, Закарпатській - відповідно: з 730 до 1865, Дрогобицькій - з 1176 до 1918, Львівській - з 1574 до 2953, Рівненській - з 894 до 1925, Станіславській - з 1082 до 2176, Тернопільській - з 1144 до 2199, Чернівецькій - з 776 до 1392. Однак купівельна спроможність колгоспників була низькою. Вони купували найбільш необхідні речі: сіль, гас, сірники, взуття, одяг; на все інше не вистачало грошей.
Здійснювалось будівництву житла, шкіл, лікарень, клубів, бібліотек, хат-читалень. За 1946-1952 рр. у Волинській області в сільській місцевості було споруджено 72,3 тис. будинків, Закарпатській - 18,8, Львівській - 17,1, Рівненській - 42,1, Станіславській - 22,9, Тернопільській - 25,3, Чернівецькій - 8,3. Виділялося житло для переселенців, а також репатріантів, які в основному селилися в помешканнях депортованих радянською владою поляків.
На початку 50-х років розпочалася радіофікація і електрифікація. На Прикарпатті газифікували кілька сіл. Однак більшість колгоспників на цей час користувались у побуті гасовою лампою, дровами і рідко вугіллям, яких постiйно бракувало. Харчувалися селяни одноманітною і малокалорійною їжею.
Автор дисертації пише, що на селі була проведена значна робота з ліквідації неграмотності серед дорослого населення, запроваджено обов'язкове початкове навчання для дітей шкільного віку, розширено мережу семирічних і середніх шкіл, відкрито клуби, бібліотеки, хати-читальні. Селяни отримали доступ до вищої освіти. В 1950 р. в західному регіоні України було майже чотири тисячі шкіл. У сільській місцевості за парти сіли 987,8 тис. учнів. 1950-1951 навчальному році у школах працювало понад 60 тис. вчителів, тобто майже у шість разів більше ніж у довоєнний період. Початковою освітою було охоплено практично всіх дітей шкільного віку, чисельність учнів у 5-10 класах збільшилася майже утричі. Кількість вузів за п'ять повоєнних років збільшилась з 5 до 25. Зокрема, у 1946 р. було відкрито Ужгородський державний університет. У 1950-1951 навчальному році в інститутах та університетах західних областей було близько 30 тис. студентів. У 110 технікумах навчалося майже 29 тис. учнів.
До 1950 р. в західному регіоні України кількість клубів та хат-читалень зросла до 6030. Водночас діяло 218 районних і 6223 масових сільських бібліотек (в 3,5 рази більше у порівнянні з 1946 р.). Книжковий фонд їх складав 3,9 млн. примірників. При культосвітніх установах функціонували різноманітні гуртки. Селяни брали участь у діяльності хорових, драматичних, музичних, танцювальних та інших колективів. У ряді сіл сформувалися хороші аматорські колективи. З високою професійною майстерністю виступали ансамбль бандуристів с.Струсіва Микулинецького району Тернопільської області, хор с.Уховець Ковельського району Волинської області, ансамбль сопілкарів с.Хепіт Косівського району Станіславської області та інші колективи художньої самодіяльності.
В дисертації підкреслено, що духовне буття західноукраїнського селянства було неоднозначним і суперечливим. Хоча загальноосвітній та культурно-технічний рівень колгоспників зростав, але водночас посилювалася духовна деградація. Багато елементів традиційно-побутової культури притіснялися, руйнувалися церкви, християнська мораль, народні звичаї, обряди, побут, послідовно здійснювалася русифікація. Серед селянства зароджувалася психологія люмпена: безвідповідальність, споживацьке ставлення до землі та колгоспного майна, зникало почуття господаря, розповсюджувалися масові крадіжки, хабарництво та пияцтво.
Насадження радянського способу життя відбувалося вкрай повільно. Більшість селян притримувалась віковічних традицій. Владі так і не вдалося змусити їх працювати у релігійні свята, зректися національних святинь. В умовах фізичного і духовного геноциду селянство все-таки зуміло зберегти рідну мову, батьківську віру, історичну пам'ять та християнську мораль.
ВИСНОВКИ
- політика радянської влади щодо селянства випливала із комуністичної доктрини. У ній не було місця для селянина-господаря. Це обумовлювалось перш за все тим, що селянство у своїй переважній більшості, на відміну від пролетаріату, було матеріально забезпечене, мало вкорінену традицію приватної власності, володіло засобами виробництва, а тому не могло бути повною мірою контрольоване державними органами. Водночас воно слугувало підґрунтям національно-визвольної боротьби, носієм ідей самостійності України. Тому доля західноукраїнського селянина була визначена уже з моменту встановлення радянської влади і проведення суцільної колективізації залишалося справою часу;
- утвердження радянської репресивно-каральної системи було однією з найважливіших соціально-політичних передумов суцільної колективізації. Діяльність відновлених органів влади, у першу чергу, підпорядковувалася боротьбі проти збройних формувань ОУН-УПА, які відчайдушно захищали селянство від комунізації. Водночас колективізація була інструментом утвердження радянського режиму. Все це суттєво впливало на темпи та методи колективізації ;
- прискоренню колективізації підпорядкувалася і пересельницька акцiя, яку здiйснило радянське та польське керiвництво у 1944-1947 роках. Із споконвічних етнічних земель було тотально виселено найбільш нацiонально свідому гілку українського народу, що значно підірвало визвольний рух, який мав антиколгоспну спрямованість;
- більшовицька влада ліквідувала Греко-католицьку та Українську автокефальну православну церкви, які мали великий вплив на селянство. Їх нищили не тільки як релігійнi і національнi інституції, якi охороняли український народ від денаціоналізації, але й тому, щоб психологічно зламати частину духовенства, змусити його до співпраці з різноманітними державними структурами і в такий спосіб значною мірою розчистити шлях для колгоспного ладу;
- однією із особливостей колективізації західноукраїнського села було те, що більшовицькій владі майже не вдалося розколоти селянство за класовими ознаками, створити той "актив", завдяки якому здійснювалася колективізація в східних регіонах України. На західноукраїнських землях на той час не було такого соціального розшарування населення, як у Наддніпрянщині. Тут бракувало заможного селянства, щоб після ліквідації поміщиків робити політику на ворожнечі наймитів, середняків і куркулів;
- західноукраїнське селянство чинило впертий спротив колективізації: відмовлялося підписати заяви про вступ до колгоспу навіть під страхом репресій та фізичних знущань, передати свою власність у громадське користування, сплачувати податки, продавати хліб державі за вкрай низькими цінами, критично висловлювалося на зборах, піднімалося на збройні виступи, вбивало організаторів колгоспів або передавало їх повстанцям ;
- найбільш гострою формою боротьби селянства проти колективізації була їх участь у формуваннях УПА. Селяни масово вступали в УПА, творячи її соціальну базу. Вони із зброєю в руках намагалися не допустити колективізації, помститися за репресованих радянською владою родичів та близьких, краян. УПА була армією самооборони селянства від посягань на їхню власність, життя, національну і людську гідність. Повстанський рух мав чітко виражений національно-визвольний характер та антиколгоспну спрямованість;
- примусова колективізація західноукраїнського села здійснювалась за допомогою репресивно-каральних органів. Селян залучали до колгоспів грубими, насильницькими методами: податковим пресом, погрожуванням, залякуванням, шантажем, провокаціями, зселенням хуторів, вивезенням на Сибір і навіть убивствами. Особливо підступні провокації щодо непокірних селян здійснювали спецгрупи МДБ, які видавали себе за підрозділи УПА;
- радянізацію та колективізацію запроваджувала, насамперед, багатотисячна армія партійних, радянських та державних працівників зi східних регiонiв УРСР та Росії. Місцевим радянська влада не довіряла. Протегування імпортованим кадрам, зокрема з Росії, загострювало не тільки соціально-політичні, але й національні суперечності в західному регіоні. Все ж об'єктивні потреби розвитку аграрного сектора вимагали створення мережі сільськогосподарської освіти: курсів, шкіл, технікумів, вузів, що сприяло зростанню агротехнічного рівня селянства. У селах з'явилися механізатори, механіки, інженери, агрономи, зоотехніки, бухгалтери, ветлікарі і т.п., яких практично не було у міжвоєнний період ;
- колективізація села призвела до того, що в аграрному секторi західного регіону, як це свого часу сталося в східних областях України, розпочався тривалий період “мануфактурного розвитку”. В кінці 40-х - на поч. 50-х рр. технічна оснащеність колгоспного виробництва була низькою, бракувало не тільки тракторів, комбайнів, автомашин, а й навіть найпростіших землеробських знарядь, тягла;
- колгоспне виробництво було малоефективним і нерентабельним. Основним джерелом для існування цих господарств були державні позики, централізоване постачання сільськогосподарською технікою. Промислові підприємства та установи змушені були взяти шефство над колгоспами - допомагати збирати урожай, ремонтувати сільськогосподарську техніку, дороги, що робилось безкоштовно за наказом уряду;
- партійно-державницькі органи неодноразово робили спроби підвищити ефективність сільського господарства, однак вони не давали бажаних результатів, бо здійснювалися у пануючих рамках адміністративно-командної системи. Життя настійливо переконувало у неефективностi колгоспного виробництва, в якому зникали економічні стимули та особистий інтерес до високопродуктивної праці. Та партійне керівництво ігнорувало об'єктивні закони суспільного розвитку, прагнуло зберегти адміністративно-командну систему ;
- життєвий рівень селянства був украй низьким, відчувалась гостра потреба в житлі, одязі, продуктах харчування, предметах першої необхідності. Такий стан зумовлювався не тільки наслідками війни, але й пануючою адміністративно-командною системою, яка фінансувала передусім важку промисловість, військові програми та бюрократичний апарат за рахунок викачування коштів зі села. Створено розгалужену систему експлуатації селянства, яке працювало за символічну платню. Колгоспники виживали, головним чином, за рахунок присадибного господарства, яке обкладалося високими податками ;
- хоча загальноосвітній та культурно-технічний рівень колгоспників зростав, але водночас посилювалася духовна деградація. Багато елементів традиційно-побутової культури поступово зникали, руйнувалися церкви, християнська мораль, народні звичаї, обряди, побут, послідовно здійснювалася русифікація. Серед селянства зароджувалася психологія люмпена, безвідповідальність, розвивалося споживацьке ставлення до землі та колгоспного майна, зникло почуття господаря, розповсюдилися масові крадіжки, хабарництво;
- у роки незалежності України одним із найважливіших завдань в аграрному секторі є завершення земельної реформи - докорінної перебудови виробничих відносин на засадах приватної власності та зацікавленості кожного виробника у кінцевих результатах своєї праці. Необхідно створити рівні умови для різних форм господарювання на землі - від фермерських до кооперативних господарств, де кожен виробник, працюючи, завжди знає свою частку прибутку і вільно розпоряджається нею. Завдяки цьому він матиме найвищу продуктивність виробництва, турбуватиметься про землю як основний об'єкт й умову своєї діяльності, уникатиме дій, що завдають шкоди природі та людині.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ
І. Індивідуальні монографії
Сеньків М. Західноукраїнське село: насильницька колективізація - 40 - поч. 50-х рр. ХХ ст. / Сеньків М. / Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. - Львів, 2002. - 292 с. (Бушин М.І. Рецензія на монографію: Сеньків М. Західноукраїнське село: насильницька колективізація - 40 - поч. 50-х рр. ХХ ст. / Сеньків М.: Монографія. - Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. - Львів, 2002. - 292 с. // Вступ до міжнародних відносин. - №7(37). - Донецьк: ДонНУ, 2008. - С.94-95).
Сеньків М. З історії соборності українських земель 1917-1945 рр. / Сеньків М. / Дрогобицький педуніверситет ім. І.Франка. - Дрогобич, 1999. - 163 с.
ІІ. Статті у наукових фахових виданнях
Сеньків М. Селянський опір радянізації західних областей / Сеньків М., Ю.Сливка // Історія українського селянства. Нариси в 2-х Т. - Т.2. - К.: Наукова думка, 2006. - С.390-408 (Співавтор Ю.Сливка).
Сенькив М. Общественно-политическая жизнь / Сенькив М. // Украинские Картаты. История / Институт общественных наук АН УССР. - К.: Наукова думка, 1989. - С.191-196.
Сенькив М. Материальное благосостояние трудящихся / Сенькив М. // Украинские Картаты. История / Институт общественных наук АН УССР. - К.: Наукова думка, 1989. - С.197-202.
Сеньків М. Колективізація західноукраїнського села 40-поч. 50-х рр. ХХ ст. / Сеньків М. / Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. - Львів, 2002. - 72 с.
Сеньків М. Сільськогосподарська кооперація в західноукраїнському селі 1921-1939 рр. / Сеньків М. / Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. - Львів, 2003. - 56 с.
Сеньків М. Соціально-політичні передумови суцільної колективізації західноукраїнського села (1944-1947 рр.) / Сеньків М. / Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. - Львів, 2004. - 44 с.
Сеньків М. Підготовка кадрів механізаторів у сільському господарстві західних областей УРСР 1946-1951 рр. / Сеньків М. // Історичні дослідження. Вітчизняна історія. - Вип.11. - К., 1985. - С.13-18.
Розвиток кооперації на Дрогобиччині в міжвоєнний період / Сеньків М. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип.1. - Дрогобич, 1995. - С.82-86.
Сеньків М. Підготовка масових сільськогосподарських кадрів на Дрогобиччині 1944-1950 рр. / Сеньків М. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип.2. - Дрогобич, 1997. - С.58-64.
Сеньків М. Боротьба населення карпатського краю за соборність українських земель / Сеньків М. // Культура українських Карпат: традиції і сучасність. - Ужгород, 1994. - С.240-249 (Співавтор М.Савчин).
Сеньків М. Західноукраїнське село: насильницька колективізація
1940-х років / Сеньків М. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Вип.7. - Львів, 2000. - С.488-496.
Сеньків М. Колективізація західноукраїнського села: історіографічний аспект / Сеньків М. // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. - Т.7. - Кам'янець-Подільський, 2001. - С.772-779.
Сеньків М. Деякі проблеми колективізації західноукраїнського села 1939 - 1941 рр. / Сеньків М. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип.5. - Дрогобич, 2001. - С.249-260.
Сеньків М. Історіографія проблеми колективізації західноукраїнського села / Сеньків М. // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки ДДПУ. - Вип.8. - Дрогобич, 2001. - С.186-195.
Сеньків М. Боротьба західноукраїнського селянства проти колективізації (1944-1952 рр.) / Сеньків М. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Спецвипуск. - Дрогобич, 2002. - С.448-461.
Сеньків М. Матеріальний рівень життя західноукраїнського селянства (др. пол. 40 - поч. 50-х рр. ХХ ст.) / Сеньків М. // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки ДДПУ. - Вип.10. - Дрогобич, 2002. - С.144-154.
Сеньків М. Колективізація західноукраїнського села: “кадри вирішують все” 1944-1952 рр. / Сеньків М. // Вісник Прикарпатського університету. Історія. - Вип.7. - Івано-Франківськ, 2003. - С.44-54.
Сеньків М. Західноукраїнське село: етапи та методи колективізації 1944-1952 рр. / Сеньків М. // Галичина. - Вип.9. - Івано-Франківськ, 2003. - С.127-133.
Сеньків М. Технічне оснащення та ефективність колгоспного виробництва західного регіону України (кінець 40 - поч. 50-х рр. ХХ ст.) / Сеньків М. // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки ДДПУ. - Вип.12. - Дрогобич, 2003. - С.189-199.
Сеньків М. Матеріально-побутові умови життя західноукраїнського селянства (др. пол. 40-поч. 50-х рр. ХХ ст.) / Сеньків М. // Carpatica - Карпатика Ужгородський національний університет, НДІ карпатознавства. - Ужгород, 2003. - №27. - С.102-111.
Сеньків М. Політика радянської влади щодо західноукраїнського селянства 1939-1941 рр. / Сеньків М. // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. - Т.11. - Кам'янець-Подільський, 2003. - С.239-247.
Сеньків М. Західноукраїнське село: спротив ОУН-УПА колективізації 1944-1952 рр. / Сеньків М. // Carpatica - Карпатика / Ужгородський національний університет, НДІ карпатознавства. - Ужгород, 2003. - №26. - С.106-114.
Сеньків М. Форми і методи відчуження селянства від власності у західному регіоні України 1944-1952 рр. / Сеньків М. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип.7. - Дрогобич, 2003. - С.445-453.
Сеньків М. До питання про етапи та методи колективізації західноукраїнського села (40-поч. 50-х рр. ХХ ст.) / Сеньків М. // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету ВДУ. - Вип.8. - Луцьк, 2003. - С.75-84.
Сеньків М. Аграрне питання в політиці Української Повстанської Армії / Сеньків М. // Carpatica - Карпатика / Ужгородський національний університет, НДІ карпатознавства. - Ужгород, 2003. - №28. - С.109-118.
Сеньків М. Кадрова політика радянської влади у західноукраїнському селі 1944-1952 рр. / Сеньків М. // Військово-науковий вісник. - Вип.5. - Львів, 2004. - С.75-85.
Сеньків М. Система зиску колгоспного селянства західного регіону України / Сеньків М. // Ефективність державного управління. Збірник наукових праць. - Вип.5. - Львів, 2004. - С.61-73.
Сеньків М. Антиколгоспний рух і УПА. 1944-1952рр. / Сеньків М. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Вип.11. - Львів, 2004. - С.201-209.
Сеньків М. Підготовка радянським режимом суцільної колективізації західноукраїнського села 1944-1947 рр. / Сеньків М. // Науковий вісник ВДУ. - Луцьк, 2004. - №2. - С.19-25.
Сеньків М. Боротьба ОУН-УПА проти колективізації західноукраїнського села (1944-1952 рр.) / Сеньків М. // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки ДДПУ. - Вип.14. - Дрогобич, 2004. - С.59-69.
Сеньків М. Молочарська кооперація Східної Галичини у 1921-1939 рр. / Сеньків М. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип.8. - Дрогобич, 2004. - С.351-357.
Сеньків М. Духовне життя західноукраїнського селянства (др. пол. 40-поч. 50-х рр. ХХ ст.) / Сеньків М. // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки ДДПУ. - Вип.16. - Дрогобич, 2005. - С.94-103.
Сеньків М. Товариство „Сільський Господар” у міжвоєнний період / Сеньків М. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип.9. - Дрогобич, 2005. - С.372-378.
Сеньків М. Пересельницька акція польського та радянського тоталітарних режимів у 1944-1947 рр. / Сеньків М. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип.10. - Дрогобич, 2006. - С.467-474.
Сеньків М. Теорія тоталітаризму: витоки та етапи розвитку / Сеньків М. // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки ДДПУ. - Вип.18. - Дрогобич, 2006. - С.4-13.
Сеньків М. Освітня політика радянської влади щодо західноукраїнського селянства 1944-1955 рр. / Сеньків М. // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки ДДПУ. - Вип.20. - Дрогобич, 2007. - С.66-75.
...Подобные документы
Ознайомлення з передумовами та історичним процесом колективізації сільських господарств як однією з причин Голодомору 1932-1933 рр., її наслідки - дезорганізація і деградація аграрного сектора. Опис подій насильницького розкуркулення українських селян.
реферат [24,5 K], добавлен 09.06.2011Роль радянської держави в змінах складу селянства в період форсованої індустріалізації та суцільної насильницької колективізації сільського господарства 1927-1933 рр. Розкуркулення і ліквідація селянських господарств як передумови голодомору 1932-1933 рр.
реферат [26,5 K], добавлен 20.09.2010Соціально-економічні та політичні умови, що визначили політику влади в другій половині 20-х років ХХ століття. Специфіка хлібозаготівельної кампанії 1929 року. Розкуркулення заможної частини села радянським керівництвом. Завдання масової колективізації.
курсовая работа [49,4 K], добавлен 22.02.2015Дослідження напрямків та форм діяльності уряду Центральної Ради, керівних та місцевих земельних органів, через які велося втілення аграрної політики. Характеристика стану земельних відносин в українському селі напередодні лютневої революції 1917 року.
магистерская работа [91,0 K], добавлен 11.08.2013Утворення гетьманського уряду. Проголошення незалежності більшовицької УНР. Соціальні реформи Скоропадського. Зовнішньополітичний курс України на початку ХХ століття. Створення у Харкові радянського уряду України. Особливості утворення КІІ(б)У та УКП.
реферат [18,4 K], добавлен 13.11.2009Поглинення Західної України та етапи їх радянізації. Відбудова господарства в повоєнний період. Колективізація на західноукраїнських землях в 1944–1948 рр. Завершальний етап та основні наслідки колективізації на території західних областей УРСР.
курсовая работа [52,4 K], добавлен 21.01.2011Аналіз основних архівних джерел, що містять докази штучного походження голоду в Україні. Основні причини даного явища: колективізація селянських господарств, пограбування чи розкуркулювання українських селян, хлібозаготівлі за принципом продрозкладки.
реферат [33,1 K], добавлен 04.12.2010Економічні та політичні причини примусової колективізації в Україні: недостача зерна в країні та націоналізація землі. Постанова про темпи колективізації і перехід від обмеження куркульства до курсу його ліквідації як класу на базі об'єднання господарств.
контрольная работа [38,3 K], добавлен 14.01.2011Сутність і основні напрямки фінансової реформи царського уряду другої половини ХІХ ст. Основні види селянських податків на Україні в ХІХ – на початку ХХ ст. Оцінка впливу податкової політики царського уряду на економічне становище українських селян.
курсовая работа [35,5 K], добавлен 19.09.2010Аналіз процесу колективізації та становлення колгоспної системи в районах компактного розселення болгар в межах колишньої Ізмаїльської області УРСР (друга половина 40–50-ті рр. ХХ ст.). Нові аспекти розвитку болгарської діаспори у повоєнні часи.
статья [19,9 K], добавлен 11.09.2017Дослідження проблеми співвідношення здійснення політики українізації і нової економічної політики. Вплив суб'єктивних чинників на хід апаратної українізації. Впровадження політики суцільної колективізації в країні, її наслідки та особливості проведення.
статья [27,7 K], добавлен 29.08.2013Сутність терміну "репресія" та роль цього явища в історії СРСР. Сутність, масштаби та наслідки політики масових репресій в 30-х роках ХХ століття. Особливості розподілення масових переслідувань українців в роки репресій на території Радянського Союзу.
презентация [466,2 K], добавлен 23.11.2014Виникнення суспільних рухів. Опозиційність масонських лож, гурток у Харкові й політизоване вільнодумство в Ніжинській гімназії, Кирило-Мефодіївське товариство. Політизація західноукраїнського національно-визвольного руху під час революції 1848 року.
реферат [29,4 K], добавлен 11.04.2010Курс на суцільну колективізацію. Ліквідація куркульства як класу. Голод 1932-1933 років в Україні очима істориків, мовою документів. Реорганізація сільського господарства: перший етап. Перегини, допущені в ході колективізації. Підсумки колективізації.
реферат [28,9 K], добавлен 21.11.2010Культурно-просвітницька діяльність "Руської трійці". Роль греко-католицької церкви і громадсько-політичної діяльності політичних партій у відродженні Західної України. Основні етапи, особливості, передумови і рушійні сили західноукраїнського відродження.
курсовая работа [100,2 K], добавлен 18.09.2010Формування соціально-політичних передумов для буржуазних реформ у Росії у першій половині XIX ст. Прояв кризової ситуації в збільшенні кількості селянських повстань і революційного руху. Земська і міська реформи. Проведення реформи судової системи.
контрольная работа [19,4 K], добавлен 23.06.2011Культурна політика більшовицької партії, ідеологізація культурного життя. Ліквідація неписемності серед населення, будівництво національної школи, українізація освіти, запровадження єдиної шкільної структури. Жорсткий контроль партії в духовній сфері.
реферат [16,1 K], добавлен 10.11.2010Становище українського селянства в складі Речі Посполитої. Посилення феодального гніту. Дискримінація українського селянства у національних та релігійних питаннях. Участь селянства у козацько-селянських повстаннях.
дипломная работа [81,6 K], добавлен 04.02.2004Аналіз соціально-економічних та політичних передумов боротьби англійських селян за землю. Початок та хід повстання під керівництвом Роберта Кета. Зміст програми повсталих: зниження земельної ренти, знищення маноріального суду, відміна кріпосного права.
реферат [25,9 K], добавлен 27.10.2010Дослідження основних причин трагедії 1933 року в Україні. Визначення радянського погляду на місію аграрного сектора - "обслуговування" процесу індустріалізації і збереження в країні стабільної ситуації з продовольством. Наслідки колективізації на селі.
реферат [28,9 K], добавлен 28.10.2010
