Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 94 (477): 328.1: 336.02 (1917/1918)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ТА УРЯДІВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (березень 1917 р. - квітень 1918 р.)

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

фінансовий політичний еліта рада

ГАЙ-НИЖНИК Павло Павлович

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі давньої та нової історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор КОЛЕСНИК Віктор Федорович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, декан історичного факультету

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор ДОРОШКО Микола Савович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри країнознавства

доктор історичних наук, професор ПИРІГ Руслан Якович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу історії Української революції 1917-1921 рр.

доктор історичних наук, професор ТЕРЕЩЕНКО Юрій Ілларіонович, Київський національний лінгвістичний університет, завідувач кафедри історії України та зарубіжних країн

Захист відбудеться 22 вересня 2008 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано 28 липня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент О. І. Божко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, переліку умовних скорочень, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (84 стор., 909 позицій), покажчика джерел і літератури (58 стор.). Основний зміст дисертації викладено на 441 стор. (повний обсяг - 500 стор.).

Вступ. Актуальність теми обумовлюється низкою факторів, як з огляду на стан наукової розробки проблеми в існуючій історіографії, так і з огляду на розвиток фінансового господарства сучасної України від часу здобуття нею незалежності в 1991 р. та пошуку майбутніх моделей фінансової політики за різних імовірних внутрішніх та зовнішніх військово-політичних та соціально-економічних обставин. Кошти, а відтак і фінансова політика з давніх часів відігравали одну з провідних ролей у суспільному житті. Невдала фінансова політика здатна призвести до економічної руїни, соціальних катаклізмів, військового знесилення і, врешті, до занепаду самої держави. Саме тому досвід здійснення власної грошової політики Україною у 1917-1918 рр. є не лише надбанням минулого, але й надзвичайно актуальним з огляду сучасності.

Сьогодні не існує цілісної концепції тогочасної фінансової політики України. Фінансова політика Центральної Ради та її урядів і перебіг створення національної грошової системи за тих часів все ще залишається малодослідженою темою в українській історичній науці. Саме тому постає нагальна потреба розв'язання і розкриття даної наукової проблеми, яка має як загальнотеоретичне, так і практичне значення. Україна 1917-1918 рр. ставала на шлях побудови власної державності у вкрай складних соціально-економічних і політичних умовах, за відсутності національної грошової одиниці, недостачі грошової маси в розпорядженні влади і за глибокої системної політичної та економічної кризи в країні. Центральна Рада вперше в історії України запровадила національні паперові грошові знаки, оголосила про створення власної податкової і банківської системи, Державного банку і Державної скарбниці, створила урядове фінансове відомство сучасного зразку (Генеральне секретарство фінансів, а потім - Народне міністерство фінансів), провадила фінансову політику на міжнародному рівні тощо.

Досвід України 1917-1918 рр. у сфері розбудови державних фінансів для її сучасної спадкоємниці особливо важливий і корисний, адже грошова система держав з несталою економікою та з іще несформованою демократією та громадянським суспільством, надто залежна не лише від внутрішніх катаклізмів, але й від різного роду потрясінь зовнішніх. Сьогодні ж, у добу глобалізації світових державних фінансів, здобутки і втрати національного державотворення у цій сфері мають бути не лише ретельно досліджені, а й враховані в моделюванні майбутньої фінансової політики сучасною Україною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблема фінансової політики включена до науково-дослідних тем кафедри теорії та історії держави і права Академії державної податкової служби України та кафедри давньої і нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Територіальні межі дослідження охоплюють українські землі, що входили до складу Російської імперії на час її розпаду (1917 р.) і на які поширювалася влада Центральної Ради та уряду УНР у 1917-1918 рр.

Хронологічні рамки дисертації окреслені періодом існування Центральної Ради з березня 1917 р. до кінця квітня 1918 р.

Об'єктом дослідження є представницький орган України - Центральна Рада, її уряди та державні фінансові інституції та установи УНР, їхній устрій, структуризація та штатний розпорядок, а також законодавчі акти та міжнародні угоди УНР.

Предметом дослідження є внутрішня і зовнішня фінансова політика Центральної Ради та урядів УНР, грошова система України, її теоретичні підстави та характер, правова база розбудови вітчизняних фінансів і структура управління фінансовим господарством УНР у період існування Центральної Ради.

Мета дослідження полягає у науковій реконструкції, осмисленні й комплексному аналізі процесу формування й особливостей ведення фінансової політики Центральною Радою та урядами УНР у 1917-1918 рр., вивчення її рушійних сил, реальних подій та невтілених в життя проектів. Разом з цим автор ставив за мету на основі теоретичного і науково-історичного опрацювання доробку попередників та залучення нових досі невідомих документальних джерел, вперше створити цілісну, комплексну, системну та науково обґрунтовану картину формування й перебігу становлення вітчизняного грошового господарства, здобутків чи втрат Центральної Ради та її урядів у фінансовій політиці протягом визначеного хронологічними рамками періоду.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

· проаналізувати рівень науково-теоретичного опанування проблеми в українській і зарубіжній історіографії та інформаційний потенціал джерельної бази дослідження;

· вивчити фінансово-економічну і політичну ситуацію в Україні під час революційних подій 1917-1918 рр.;

· дослідити обґрунтованість і зміст перших заходів Центральної Ради у фінансовій сфері;

· з'ясувати погляди української політичної еліти на спосіб ведення Центральною Радою фінансового господарства в країні, встановити рівень перших заходів Генерального секретаріату на чолі з В. Винниченком у фінансовій сфері;

· визначити причини та спонуки, що призвели провідників Центральної Ради до рішення закласти основи національної фінансової системи в УНР та охарактеризувати її теоретичне підґрунтя, встановити шляхи і підстави запровадження Центральною Радою власної грошової одиниці;

· дослідити податкову політику Генерального секретаріату та її вплив на стан державних фінансів і процеси українського державотворення;

· реконструювати процес формування основ фінансової політики Ради народних міністрів на чолі з В. Голубовичем на 1918 р., встановити структурну будову Народного міністерства фінансів, вияснити повноваження та завдання його підрозділів;

· проаналізувати емісійну, податкову та банківську політику Народного міністерства фінансів у 1918 р.;

· вивчити і оцінити міжнародну фінансову політику Центральної Ради та її урядів у 1917-1918 рр., з'ясувати її рушійні сили, плідність і вплив на вітчизняне державотворення;

· охарактеризувати загальні тенденції та місце фінансової політики уряду Центральної Ради в розбудові української державності.

Методологічну основу дисертації склали принципи історизму, об'єктивності і діалектичного розуміння історичного процесу, що обумовлено предметом пізнання і конкретними завданнями роботи, а також засоби всебічності та сукупності загальнонаукових і спеціально-наукових методів властивих історії, історіографії, джерелознавству, археографії та специфічних методів історико-архівознавчого дослідження. Загальнонаукові методи (історичний, логічний, абстрагування, системно-структурний) із залученням методів проблемної хронологізації та персоналізації, наукової евристики, класифікації і критики джерел, конкретно-пошукового, історико-структурного, проблемно-хронологічного, актуалізації, порівняльно-історичного, ретроспективного, а також історико-функціонального і конкретно-історичного аналізу політичної та фінансової діяльності керівництва Центральної Ради та її виконавчого органу, дозволили комплексно вивчити об'єкт і предмет дослідження, здійснити наукову реконструкцію процесу становлення й розвитку фінансової політики вищих органів влади України протягом 1917-1918 рр.

Наукова новизна визначається як постановкою, так і самою авторською концепцією фінансової політики Центральної Ради та урядів УНР у 1917-1918 рр. Переосмислено роль і місце Центральної Ради та її урядів в державотворчому процесі України. Вперше розкрито цілісну картину фінансового стану країни у 1917-1918 рр. і заходів, що були застосовані Генеральним секретарством (Народним міністерством) фінансів щодо його покращення та організації адміністративно-державного апарату тощо. Грошову діяльність уряду УНР у 1917-1918 рр. пов'язано з теорією тогочасної фінансової думки, виявлено політичні і економічні обумовленості тих чи інших законодавчих актів, висвітлено міжнародну фінансову політику Центральної Ради та її урядів та інше. В дослідженні вперше встановлено провідні тенденції та основні напрями урядової діяльності в галузі формування державних фінансів, обґрунтовано позитивні чи негативні впливи фінансового господарювання уряду на перебіг національного державотворення в Україні. В дисертації вказано на особливості процесу становлення грошової системи в Україні 1917-1918 рр., запровадження національних грошових знаків, ведення емісійної політики. З нових позицій з'ясовано питання керівництва фінансовим відомством Центральної Ради, встановлено його структуру і завдання підрозділів, досліджено становлення і розвиток податкової та банківської політики та їхній вплив на долю української державності, виявлено досі невідомі сторінки внутрішньої та зовнішньої фінансової політики УНР у 1917-1918 рр. До наукового обігу введено раніше невідомі документи і матеріали. Дисертація є першим комплексним дослідженням фінансової політики України за доби Центральної Ради.

Науково-теоретичне й практичне значення дисертації полягає в тому, що одержані результати збагачують знання з історії не лише фінансової політики України у 1917-1918 рр., висвітлюють певні нові, невідомі досі, аспекти національного державотворення, руйнують упередження щодо другорядності стану національної грошової системи і фінансової політики в долі державного утворення в часи соціальних і революційних перетворень та військових дій, висвітлюють її високий рівень впливу на життєспроможність державного організму. В дисертації не лише проаналізовано всебічний перебіг становлення фінансового господарства країни, але й реконструйовано генезис української фінансової політики, відтворено основні тенденції й особливості її розвитку, форми організації, висвітлено її взаємозв'язок із загальним процесом державного будівництва.

Матеріали із вітчизняної фінансової політики можуть використовуватися під час викладання курсів з історії України, допоміжних історичних дисциплін, історії дипломатії на історичних факультетах, а також на економічних, юридичних факультетах, при вивченні міжнародних відносин. Основні теоретичні, фактичні положення дослідження і висновки можуть також бути використані державними відомствами при розробці базових моделей фінансової поведінки за умов кризових явищ соціально-політичного та економічного становища в країні чи враховано за умов кардинальних структурних перетворень в суспільстві.

Апробація роботи. Основні положення і результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри давньої та нової історії України та Вченої ради історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Загальна концепція дисертації знайшла своє відображення у доповідях на всеукраїнських і міжнародних конференціях: “Україна і Росія: досвід історичних зв'язків та перспективи співробітництва” (Кривий Ріг, 2004), “Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства” (Київ, 2004), “Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті” (Ніжин, 2004), “Наддніпрянська Україна в контексті історичного розвитку Центрально-Східної Європи” (Дніпропетровськ, 2006), ІІІ Міжнародному науковому Конгресі українських істориків “Українська історична наука на шляху творчого поступу” (Луцьк, 2006), “Знаки питання в історії України: регіональний вимір української історії” (Ніжин, 2007), Міжнародних наукових гуржіївських читаннях (Черкаси, 2007), на І науково-методичній школі-семінарі “Історія торгівлі, податків та мита” в рамках конференції “Митна політика та актуальні проблеми економічної безпеки України на сучасному етапі” (Дніпропетровськ, 2007), “Україна в контексті європейських революційних процесів перших десятиліть ХХ ст.” (Київ, 2007), “Формування та діяльність українських національних урядів періоду Української революції 1917-1921 років” (Кам'янець-Подільський, 2007) та під час роботи круглого столу, присвяченому 90-річчю утворення Центральної Ради “Українська Центральна Рада: від громадської організації до парламенту УНР” (Київ, 2007).

Публікації за темою дисертації. Результати дослідження відображені в 2-х індивідуальних монографіях та 48 публікаціях (в тому числі 30-ти статтях у провідних наукових фахових виданнях).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі - “Історіографія і джерельна база дослідження” - розкрито процес наукового осмислення проблеми фінансової політики Центральної Ради та її урядів в українській і зарубіжній історіографії у контексті сучасних методологічних підходів, охарактеризовано джерела, використані для виконання поставлених завдань.

Перший підрозділ: “Історіографія історії становлення грошової системи і фінансової політики урядів УНР (1917-1918 рр.)”. Вивчаючи та аналізуючи наукове опрацювання історії фінансової політики Центральної Ради та її виконавчих органів (Генерального секретаріату та Ради народних міністрів) у 1917-1918 рр., дослідник неминуче стикається з подвійною ситуацією: з одного боку - практичною відсутністю ґрунтовних праць з вказаної проблематики щодо зазначеного періоду; з іншого - досить об'ємним шаром праць узагальнюючого або довідкового характеру. Історіографію теми, зважаючи на специфіку проблеми вітчизняної фінансової політики, умовно поділено на такі етапи. Спочатку звернено увагу на перші спроби проаналізувати фінансову політику Центральної Ради та стан державних фінансів, що були зроблені ще за часів тривання національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Логічним продовженням аналізу перших праць з історії фінансової політики урядів УНР 1917-1918 рр. є розгляд робіт з цієї теми, автори яких емігрували з України після втрати нею державності і які, переважно, були свідками української революції. Відтак такий аналітичний підхід дає нам змогу природно перейти до розгляду здобутків іноземних вчених.

Зарубіжну історіографію в сфері ведення фінансової політики Україною можна поділити на такі підрозділи: а) видання енциклопедичного характеру; б) узагальнюючі видання з історії української революції, в яких тою чи іншою мірою згадується про українські фінанси; в) історичні праці фінансово-економічного характеру; г) дослідження з міжнародної політики, однією з фігурантів яких є УНР (чи так зване “українське питання”) і в яких є наявним фінансовий аспект; д) російська історіографія. Із завершенням огляду зарубіжної історіографії доробками російських вчених раціональним є перехід до розгляду досліджень радянських істориків (1922-1991 рр.).

Сучасна українська історіографія (1990-2007 рр.), знову ж таки з огляду на специфіку теми дослідження, аналізується за таким принципом: а) праці енциклопедичного характеру; б) дослідження з історії українських грошових знаків періоду Центральної Ради; в) роботи з історії фіскальної політики; г) історія банківської справи; д) українсько-російські фінансові взаємини 1917-1918 рр.; д) історіографія зовнішньої політики урядів Центральної Ради у фінансовій сфері, а саме: узагальнюючі праці, фінансові аспекти у стосунках з країнами Антанти та з Центральними державами; е) узагальнюючі праці з історії фінансової політики урядів УНР 1917-1918 рр.

Перші праці, автори яких певною мірою намагалися змалювати і дати оцінку окремим аспектам фінансової політики керівництва Центральної Ради вийшли друком ще у 1918-1919 рр., коли національно-визвольна боротьба українського народу ще не була програна, а процеси державотворення набували нових ознак. Це, зокрема, роботи М. Грушевського, Л. Фрея, В. Шата та інших. Слід зауважити при цьому, що зазначені автори, обмежившись лише темою випуску та опису грошових знаків УНР, не вдавалися до вивчення та аналізу інших аспектів фінансової політики Центральної Ради. Ці прогалини були певною мірою висвітлені в роботі Л. Нєманова “Финансовая политика Украины (7 ноября 1917 - 4 декабря 1919 г.)”, що вийшла друком у 1919 р. в Києві. Водночас ця досить об'ємна праця надто заполітизована й наскрізь просякнута українофобством, що звичайно ж завадило авторові об'єктивно оцінити фінансову політику уряду УНР, і, крім того, дослідник не мав можливості опрацювати належний шар документальної бази з вказаного питання та оцінити його з певної часової відстані.

Поразка національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. спричинилася до нової хвилі політичної та інтелектуальної еміграції українців. Як наслідок, в еміграційній періодиці з'явилася низка публікацій з історії українських грошових знаків. Слід відзначити чи не перший каталог українських паперових грошей, виданий анонімно 1923 р. у Львові “Гроші Української Держави 1917-1920 рр.”. Серед публікацій науково-популярного характеру виділяються доробки М. Обідного, С. Шрамченка, В. Трембіцького, В. Ніньовського, П. Стерча, С. Кікти та інших. Згодом до україномовних авторів долучилися й представники інших народів, які, однак, розглядали українську валюту у ще більш стислому варіанті і в контексті загальноросійських емісій. Найбільшого поширення за кордоном набули доробки Дж. Тьорнера, Дж. Елмера, К. Мiхали, І. Бейлі та інших. Говорити про якусь наукову інформативність чи історичну новизну у такого роду виданнях, не доводиться, позаяк вони, здебільшого, дублюють одне одного і мають вузько довідковий характер, що аж ніяк не дає розуміння фінансової, а й навіть емісійної політики українських урядів.

На жаль, вкрай обмеженою є географія фінансово-економічних праць з теорії і практики ведення державних фінансів за часів української революції 1917-1921 рр. Тогочасні фінансово-економічні погляди на спосіб провадження вітчизняної грошової політики можна зустріти хіба-що у працях М. Тугана-Барановського, М. Тимофіїїва, І. Витановича, І. Коропецького, але й в них міститься лише загальний аналіз фінансово-економічної думки тих часів. Загально-хронологічну характеристику грошової політики Центральної Ради та її урядів містять й дослідження з історії українських фінансів таких авторів, як Є. Гловінський, Б. Мартос, Я. Зозуля, М. Гнатишак та інших. На цьому тлі окреме місце займають роботи Х. Лебідь-Юрчика, присвячені бюджетному питанню, проте вони здебільшого висвітлюють період Гетьманату, а тому не дають належного уявлення про державну фінансову політику України за часів Центральної Ради.

Певною мірою фінансові аспекти української політики в контексті українсько-французьких взаємин висвітлює В. Косик, проте в його роботах вони носять епізодичний, здебільшого з огляду на французьку позицію, характер. Українсько-німецькі та українсько-австрійські стосунки досить ґрунтовно було висвітлено у працях Д. Дорошенка, Б. Дмитришина, О. Федишина, І. Каменецького, але й у цих дослідженнях питання фінансових взаємин, а тим паче міжнародної фінансової політики уряду УНР, зачіпалося лише фрагментарно. Як правило міждержавній політиці були присвячені практично всі дослідження західних істориків, що займалися українською проблематикою початку ХХ ст., але вони майже не торкаються фінансових аспектів вітчизняного державотворення. Російська історіографія щодо фінансової політики Центральної Ради та її урядів виглядає зовсім куцо. Як правило історики Росії згадують український контекст в форматі загальноросійської економічної політики.

За часів існування СРСР, з антинауковим ставленням радянської історіографії та її відомою риторикою щодо УНР, годі було сподіватися не те що на об'єктивне висвітлення фінансової політики національних урядів, а й на сам факт виходу в світ публікації такої тематики. Проте в області дослідження цінних паперів все ж можна зафіксувати певні доробки, що хронологічно припадають на перше десятиліття існування Радянського Союзу і в яких частково згадується про українські грошові знаки періоду національної революції 1917-1921 рр. Втім, вже з кінця 1920-х рр. з'являються й суто ідеологічні праці з “викриттям” і з тавруванням “націоналістичної” та “буржуазної” Центральної Ради. Тут годі було віднайти дослідження не те що б фінансової політики урядів УНР, але й об'єктивний аналіз їх діяльності взагалі. Щоправда у 1975 р. про факт випуску Центральною Радою паперових грошових знаків згадав у кандидатській дисертації Р. Тхоржевський, який у 1980-х рр. також торкався цієї тематики, але лише в рамках боністики та за відомих обмежень, що накладалися радянською державною ідеологією і цензурою на подібні наукові розвідки.

Новітній період національного відродження в Україні, нового дихання якому надала перебудова в СРСР, цілком природно розбудив у її населення та істориків цікавість до прихованих і заборонених за часів радянського тоталітаризму сторінок вітчизняної історії, а особливо - до років національно-демократичної революції 1917-1921 рр. Закономірно, що серед перших авторів цих досліджень були люди, пов'язані з боністикою або фалеристикою та нумізматикою, позаяк навіть за часів СРСР вони так чи інакше стикалися з цієї темою. На жаль доробки авторів з історії національних грошових знаків періоду 1917-1921 рр., що побачили світ за роки незалежності, як от В. Писарєва, І. Вєтрова і М. Виговського, Р. Бабича, В. Ющенка і В. Панченка, Н. Дорофєєвої і З. Комаринської та інших мали швидше популярний, аніж науковий характер. Наукового рівня робіт з боністики можна виокремити лише кілька, а саме - дослідження Р. Тхоржевського, Г. Марковецької, Г. Сапожника та інших.

Менш популярним серед науковців, але не менш важливим у фінансовій політиці і державному функціонуванні, напрямком досліджень вітчизняних дослідників стала фіскальна політика українських урядів доби Центральної Ради, яку вивчали Ю. Тлущак, А. Мицак, В. Юрченко та інші. Втім, зазначені автори звернули свою увагу лише на правових ознаках та законодавчих основах сфери розвитку вітчизняної фіскальної системи, до того ж період Центральної Ради розглядався ними в контексті більш ширшого хронологічного періоду. Зауважимо також, що згадані нами науковці є не істориками, а правниками, і свої дослідження, відповідно, здійснювали з акцентом на юридичні аспекти аналізу податкового законодавства.

Стан наукових досліджень з історії розвитку банківської справи в Україні у 1917-1918 рр. можна охарактеризували як такий, що знаходиться на своїй початковій стадії. Це питання частково висвітлювалося лише кількома науковцями, серед яких З. Комаринська, Н. Гловацька та інші. Проте й цій сфері дослідження складають загальноісторичні оглядові нариси, а не ґрунтовні наукові досліди політики Центральної Ради та її урядів у банківській сфері.

Мусимо також констатувати про практичну відсутність досліджень про російсько-українські фінансові взаємини за Центральної Ради. В цій галузі питання фінансових взаємин між Україною та державними утвореннями на території колишньої Російської імперії частково спробував висвітлити фактично лише В. Матвієнко у своїй докторській дисертації, у якій проте основну увагу приділено політиці уряду Української Держави. Та для повносяжного висвітлення такої багатогранної і непростої проблеми цього явно замало.

Емісійних питань фінансової політики Центральної Ради та її урядів торкалися у різні часи лише кілька осіб, зокрема М. Дмитрієнко, О. Лисенко, І. Лебедєва та інші. А в своїй спільній праці “Гроші в Україні: факти і документи” М. Дмитрієнко, В. Литвин, В. Ющенко та Л. Яковлєва представили переважно історію паперових грошей України ХХ ст. (їхні емісії), що, звичайно ж, в повному обсязі не характеризує фінансову політику тогочасних урядів і не подає вичерпних відомостей про новостворювану тогочасну грошову систему молодої держави.

Міжнародна ж фінансова політика України в період з 1917 по 1918 рр. практично взагалі не висвітлюється вітчизняними істориками. Українсько-французькі грошові взаємини сучасні історики в Україні все ще ігнорують. Втім, попри те, що вони так і не набули практичного втілення, а велися лише на рівні можливого, їхнє дослідження та аналіз у значній мірі можуть пролити світло на розуміння рівня взаємин між урядами УНР та країн Антанти. Фінансові стосунки України з Центральними державами також не набули належного висвітлення. Як правило в подібних дослідженнях автори аналізують мирні угоди між УНР, Німеччиною та Австро-Угорщиною, територіальні проблеми, військово-політичні чинники тощо. Втім, попри надзвичайно тісні військово-політичні та господарчі стосунки між цими країнами, фінансовий бік взаємовідносин УНР періоду існування Центральної Ради з країнами Почвірного блоку також залишається недослідженим. В цій сфері лише В. Перепадя в невеличкому за обсягом узагальнюючому нарисі розглянув фінансові і політичні компоненти українсько-німецьких взаємин, чого явно замало для належного висвітлення такого обширного та важливого питання. При основну увагу в згаданій розвідці, знову ж таки, приділено періоду Гетьманату П. Скоропадського. Таким чином, можна зробити висновок, що міжнародна фінансова політика Центральної Ради та її урядів (в тому числі з Німеччиною та Австро-Угорщиною, як основними військово-політичними та економічними партнерами УНР) в сучасній українській історіографії не набули належного наукового висвітлення.

Аналіз наукової літератури дає підстави зробити висновок, що проблема фінансової політики Центральної Ради та урядів УНР (1917-1918 рр.) практично не зацікавлювала дослідників як окрема тема. Отже, за таких обставин теперішні історики здебільшого лише починають вивчати та опрацювати відповідний шар документального матеріалу в архівах держави. Втім саме таких праць в сучасній історичній науці надто в обмаль і питання становлення національної грошової системи та фінансової політики України 1917-1921 рр. здебільшого все ще очікує на своїх дослідників.

Другий підрозділ: “Джерельна база дослідження”. Джерельна база складає основу історичних пошуків і відіграє визначальну роль у науковому дослідженні. Відтак при написанні дисертаційної роботи нами було використано різний комплекс речових і письмових джерел. Це, перш за все, величезний пласт документів і матеріалів, що зберігаються у сховищах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України). Основними фондами, які було опрацьовано і використано в процесі написання дисертації, стали фонди: Ради народних міністрів УНР (ф. 1063); Центральної Ради (ф. 1115) і, звичайно ж, фонди Народного міністерства фінансів УНР (ф. 1434, ф. 1509, ф. 2199). Плідним джерелом додаткової інформації послужили також фонди: Народного міністерства закордонних справ УНР (ф. 2592), Державного контролю УНР (ф. 3690) та Ради міністрів Української Держави (ф. 1064). Ці фонди містять основоположні документи з української внутрішньої і зовнішньої фінансової політики України 1917-1918 рр., а саме: протоколи засідань Генерального секретаріату, Ради народних міністрів УНР, Центральної Ради, Малої Ради, закони і постанови загальнодержавного характеру, фінансові законопроекти і пояснюючі записки урядовців, внутрішні розпорядження і обіжники Міністерства фінансів та його підрозділів тощо.

Для повноти осягнення фінансової політики уряду УНР та її втілення в провінції було опрацьовано також документацію, що зберігається в регіональних архівах країни, зокрема у Державному архіві Харківської області (ДАХО) та відділенні Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині (ВДАЧОН), відповідно фонди Харківської митниці (ф. 84) та Ніжинського повітового казначейства в м. Ніжин Чернігівської губернії (ф. 344). Фонди містять документацію місцевого характеру, листування з керівництвом Народного міністерства фінансів та майже усі обіжні матеріали, що надсилалися з Києва до регіональних Фінансових палат, відділень Держбанку, місцевих податкових інспекцій тощо. Важливість опрацьованих архівних документів полягає не лише в тому, що практично всі вони досі не перебували в науковому обігу.

Крім того, досить багату документальну спадщину було виявлено в офіційних періодичних виданнях владних структур УНР (“Вісти з Української Центральної Ради”, “Вістник Генерального Секретаріяту УНР”, “Вістник Ради Народніх Міністрів УНР”). Суттєві фактичні та документальні відомості містять близькі до владних партій за часів Центральної Ради “Народня воля”, “Нова Рада”, “Робітнича газета” та впливові столичні, фахові і регіональні часописи як “Киевская мысль”, “Украинская жизнь”, “Последние новости”, “Финансовый журнал”, “Українська кооперація” та інші.

Певну джерельну інформацію сучасні дослідники можуть віднайти також в раніше вже опублікованих документах і матеріалах, але й вони не можуть претендувати на вичерпність. Окремі документи з історії національно-визвольних змагань, серед яких можливо віднайти й фінансові аспекти державної політики, розмістили у своїх книгах П. Христюк, Т. Гунчак, Д. Дорошенко та інші. Часткові відомості з фінансової політики уряду Центральної Ради можна зустріти серед австро-угорських і німецьких документів, розміщених з збірниках, виданих за межами України. Значну допомогу в справі дослідження фінансової політики часів існування Центральної Ради сучасним історикам надає виданий протягом 1996-1997 рр. Інститутом історії України НАН України двотомник “Українська Центральна рада. Документи і матеріали”. Збірник містить протоколи засідань Центральної Ради, Малої Ради, Генерального секретаріату, Ради народних міністрів УНР, тобто документи, що дають загальне розуміння державного розвитку УНР у сфері фінансів протягом 1917-1918 рр. Втім, в цьому непересічному за науковим значенням виданні, доповненням до якого слугуватиме й робота І. Лебедєвої “Неопубліковані протоколи засідань Генерального секретаріату Центральної Ради”, не було опубліковано документів, що дозволили б дослідити і проаналізувати саме фінансову політику урядів Центральної Ради й на більш детальному та розгалуженому рівні, а саме: обіжники Народного міністерства фінансів, обіжники Державного банку, пояснювальні записки голів департаментів Народного міністерства фінансів та міністрів фінансів УНР, внутрішню статистичну та розпорядчу документацію різних департаментів тощо. Без опрацювання ж і аналізу цих джерел висвітлення фінансової політики Центральної Ради та урядів УНР протягом 1917-1918 рр. не може відбутися на належному науковому та інформативному рівні.

Отже, за час новітньої незалежності України в нашій державі не було видано жодного збірника документів і матеріалів суто з фінансової політики Центральної Ради, а опублікована частина загальної джерельної бази з періоду революції та національно-визвольних змагань не є репрезентативною щодо фінансової політики уряду УНР у 1917-1918 рр. через її фрагментарність щодо цієї сфери вітчизняного державотворення.

Наративні джерела, що оповідають про перебіг української революції, складають досить об'ємний бібліографічний шар, проте практично жодні спогади або щоденники учасників чи свідків тогочасних подій не містять вагомих свідчень з історії фінансової політики Центральної Ради у 1917-1918 рр. Автори зосереджують свою увагу на політичних, військових, соціально-економічних перипетіях тогочасного життя, лише фрагментарно згадуючи про грошові справи.

Сукупність актуалізованої та неактуалізованої інформації робить джерельну базу репрезентативною, уможливлює дослідження фінансової політики Центральної Ради та урядів УНР 1917-1918 рр. з високим рівнем достовірності. Таким чином, основну базу нашого дослідження склали документи і матеріали, що зберігаються в архівних установах. Переважна більшість архівних документів з фінансової політики України в 1917-1918 рр. досі не аналізувалися дослідниками, а отже становлять значний науковий інтерес і лише тепер вводиться до наукового обігу, що, в поєднанні з іншими видами джерельних матеріалів, дозволяє нам вперше достовірно та всебічно відтворити усі грані урядових намірів та безпосередніх кроків у фінансовій сфері національного державотворення доби Центральної Ради.

Другий розділ - “Становлення національної фінансової системи в Україні (березень 1917 - січень 1918 рр.)” - складається з двох підрозділів, в яких висвітлено стан грошового ринку в Україні напередодні та під час революційних подій в Росії, початок і спосіб ведення фінансового господарства Центральною Радою та фінансову політику Генерального секретаріату на чолі з В. Винниченком, грошові взаємини уряду автономної України з Тимчасовим урядом та Радою народних комісарів, підстави та заходи щодо запровадження Україною власної грошової, банківської та податкової системи тощо.

Перший підрозділ “Перші заходи Центральної Ради та Генерального секретаріату у фінансовій сфері (березень-листопад 1917 р.)” хронологічно охоплює період від утворення Центральної Ради до проголошення УНР ІІІ Універсалом. З перших же днів існування Центральної Ради перед її керівництвом постала проблема фінансування діяльності національного революційного представницького органу. 21-22 травня 1917 р. було організовано збір пожертв до Національного фонду. Загалом по Україні та поза її межами відгукнулися тисячі національно свідомих людей, але суми віддані ними у фонд були мізерними. У Києві, наприклад, ця акція принесла у скарбницю Центральної Ради 40 тис. рублів.

Недостатність надходжень з пожертв примусила провідників Центральної Ради спробувати запровадити добровільне національне оподаткування. 23 квітня 1917 р. було ухвалено здійснювати оподаткування за поступово-подоходним принципом. Проте, через відсутність плану практичної реалізації такого задуму і кадрові проблеми на місцях, результат цієї декларації звівся лише декларацій про наміри. Такі ж наслідки очікували й заклик І Універсалу (10 червня 1917 р.) запровадити з 1 липня 1917 р. добровільний особливий податок на рідну справу. Незабаром після створення Генерального секретаріату, 28 червня 1917 р. Центральною Радою приймається рішення аби без її візи жодний український податок не міг збиратися і не здійснювалися будь-які видатки. Згідно з ним на 1917 р. в Україні з 1 серпня мав бути запроваджений також національний прогресивно-подоходний податок, встановлювався й український поземельний податок та разовий заробітний податок. Втім, ці податки знову ж оголошувалися морально-обов'язковими для населення. При цьому зобов'язання сплачувати загальноросійські податки залишалося в силі. Таку метаморфозу можна пояснити тим, що примусово стягувати їх український уряд був просто неспроможним через відсутність відповідного апарату.

Іншою причиною була й невизначеність лідерів українського революційного руху взагалі в питанні чи може Центральна Рада займатися розв'язанням економічних проблем, чи, можливо, вона повинна займатися тільки політичними справами щодо автономії України. Усі сподівання було покладено на грошові дотації з Петрограду, куди починаючи з травня 1917 р. регулярно надсилалися делегації з Києва. Така позиція лідерів Центральної Ради, в свою чергу, відсувала на невизначену перспективу створення основ українського самоврядування у фінансово-економічних сферах, а отже й реального втілення гасла автономії в життя.

Після реформування (21 серпня 1917 р.) Генерального секретаріату новий секретар фінансів (М. Туган-Барановський), зіткнувшись з тією ж проблемою, що і його попередник - відсутністю грошової маси та ігноруванням Тимчасовим урядом фінансових потреб автономної України, почав шукати нових шляхів виходу з лабіринту безгрошів'я. Як наслідок 29 вересня 1917 р. у “Декларації” Генерального секретаріату було заявлено про намір України виробити заходи щодо децентралізації загальнодержавних і спеціально-українських фінансів. У перспективу винесено завдання створення поряд із загальноросійським бюджетом і окремо українського, збільшення оподаткування заможних верств населення шляхом прогресивного оподаткування маєтків, введення податку на незаслужений приріст їх вартості та заявлено про намір заснувати Національний банк.

У другому підрозділі “Започаткування національної фінансової системи. Перші українські паперові грошові знаки і фінансово-податкова політика уряду УНР (листопад 1917 р. - січень 1918 р.)” розглянуто фінансову політику України як федеративної складової Російської республіки.

Із більшовицьким переворотом у столиці Росії та проголошенням федеративної УНР в Києві постало питання про подальше законодавче визначення підстав управління Україною. 15 листопада 1917 р. Генеральний секретаріат визначив припинити усяке надсилання грошей до центральних (тобто петроградських) установ. Водночас урядовці звернули свою увагу на проект випуску українських грошових знаків (бонів), що був вироблений фінансовою нарадою ще 24 жовтня 1917 р. Намагаючись вгамувати відсутність в обігу дрібновартісної готівки, уряд видав обов'язкову постанову про практичне використання в якості грошових знаків колишніх російських облігацій внутрішньої позики. 9 грудня 1917 р. Мала Рада прийняла п'ять проектів законів, які де-юре заклали основи грошової системи УНР, а саме про: “Державні кошти України”, “Головну скарбницю”, “Державний банк України”, “Cкасування Дворянського та Селянського банків”, “Цукрову монополію”. 14 грудня 1917 р. було засновано Експедицію заготовок державних паперів України, а вже 19 грудня Центральна Рада ухвалила тимчасовий Закон “Про випуск державних кредитових білетів УНР”, згідно з яким Україною запроваджувалася власна грошова одиниця - карбованець.

В царині податків влада також вдалася до швидких і рішучих кроків. 19 грудня 1917 р. на 100% було підвищено поштово-телеграфний тариф і запроваджено окремий податок на телефони. 20 грудня 1917 р. Генеральний секретаріат вдається до застосування одноразових примусових вилучень (реквізицій) коштів у ділових та підприємницьких кіл. Своєю Постановою “Про податкову політику” уряд зобов'язав всі торговельні та розважальні заклади внести до Київської контори Держбанку або в державні ощадні каси не менше 75% денної виручки за 21, 22 та 23 грудня 1917 р. В окремих місцях столиці було вчинено також “облави” на фашинників (спекулянтів грішми), внаслідок чого на потреби уряду конфісковано 500 тис. рублів.

Варто відзначити, що низка спізнілих, але негайно прийнятих державних законодавчих актів дала змогу урядові УНР наприкінці 1917 р. приступити врешті до підготовки законодавчої та практичної організації власної грошової системи.

Третій розділ - “Внутрішня фінансова політика УНР (січень - квітень 1918 р.)” - складається з чотирьох підрозділів, в яких висвітлено внутрішню фінансову політику уряду УНР у 1918 р. Перший підрозділ “Організація Народного міністерства фінансів УНР і основні напрямки його діяльності” висвітлює структуру Народного міністерства фінансів, завдання та функції його підрозділів.

Цілком природно, що для плідної діяльності у фінансовій сфері, перш за все, слід було створити дієздатне відповідне відомство. Ми встановили, що після Х. Барановського, М. Туган-Барановський фактично очолював генеральне секретарство фінансів від 21 серпня до 14 грудня 1917 р., але практично, починаючи з 3 листопада і до 14 грудня 1917 р., через його відсутність у Києві, секретарством керував його товариш В. Мазуренко. З 14 грудня 1917 р. до 18 січня 1918 р. Генеральне секретарство (Народне міністерство) фінансів залишалося без очільника. Весь цей час ним керувала урядова Фінансова комісія у складі В. Мазуренка, М. Ткаченка та О. Золотарьова. Втім, навіть після затвердження 18 січня 1918 р. міністром фінансів С. Перепелиці, воно так і залишилося без керівника через фізичну відсутність новопризначеного патрона. Саме з цієї причини вже 29 січня 1918 р. виконуючим обов'язки міністра було призначено міністра судових справ М. Ткаченка, який поєднував ці посади до 10 березня. З 10 по 24 березня 1918 р. обов'язки народного міністра фінансів знов обіймав В. Мазуренко, після чого міністерське крісло посів С. Перепелиця. Його 5 квітня змінив П. Климович, який перебував на посаді міністра до повалення УНР 29 квітня 1918 р.

В підсумку на березень-квітень 1918 р. Народне міністерство фінансів УНР набуло такої структурної складової: загальна канцелярія; кредитова канцелярія; департамент державної скарбниці; залізничний департамент; департамент митних зборів; департамент посередніх податків; департамент простих податків; окремий корпус кордонної охорони; дирекція ощадних кас; державний банк. Крім того, при Державній скарбниці цілком автономно діяли Фінансова та Бюджетові комісії, а також Експедиція заготовок державних паперів.

У другому підрозділі “Емісійна політика Центральної Ради на початку 1918 року” висвітлюється і аналізується підстави і перебіг випуску грошових знаків УНР з січня по квітень 1918 р. 1 березня 1918 р. було ухвалено Закон “Про грошову одиницю, биття монети та друк державних кредитових білетів”. Ним в УНР було запроваджено нову основну грошову одиницю УНР - гривню, яка дорівнювала половині карбованця. Відтак 30 березня 1918 р. було ухвалено Закон “Про випуск на 100 млн. знаків Держскарбниці”. Емісія грошових знаків відбулася майже без зволікань, вже 6 квітня купюри номіналом у 25 та 50 крб. було випущено. Формальне завершення формування структури системи українських грошових знаків відбулося 18 квітня 1818 р., коли Центральною Радою було прийнято Закон “Про надання Міністрові фінансів права випустити розмінних марок”. Розмінна монета у вигляді марок-шагів була випущена у обіг 8 липня 1918 р. вже за гетьманату П. Скоропадського.

Загалом Центральна Рада емітувала українських паперових грошових знаків на суму 115 млн. 626 тис. 300 крб., з яких було випущено купюр номіналом: у 100 крб. - на суму в 53 млн. 250 тис. крб.; у 25 та 50 крб. - на суму 58 млн. 920 тис. крб. Суми, як на той час, порівняно невеликі, адже за гіперінфляційного становища на ринку і паралічу економічного життя, їх було не так вже й багато. За таких умов неможливо було оздоровити й упорядкувати в Україні не лише фінансово-економічну ситуацію, а й соціально-політичну.

У третьому підрозділі “Заснування Державного банку УНР і стан банківських установ України” висвітлюється процес заснування Держбанку УНР і стану банківської системи країни. Прийняття 9 грудня 1917 р. Закону “Про Державний банк” давало урядові УНР правовий і оперативний простір у безпосередньому вирішенні фінансових проблем. Цим законом було постановлено перетворити Київську контору колишнього російського Госбанку на український Державний банк. Умови роботи Держбанку УНР за революційних умов національного державотворення виявились надзвичайно складними. Запаси, наприклад, його Київської контори були надзвичайно малими для урядування і на 6 грудня 1917 р. становили лише близько 6 млн. руб. готівкою. Однак і ці гроші танули нестримно й 20 грудня готівкою залишилося лише близько 40 тис. рублів. Швидко використавши усю касову готівку, банки змушені були підтримувати надзвичайно вузькі обмеження по видачам з поточних рахунків, що ще більш підривало довіру до них. Банківські активи, що складалися з векселів сільських господарств, торговців та промисловців за умов розрухи в промисловості, торгівлі і сільському господарстві загрожували перетворитися на зеро.

В принципі повносяжного установлення, власне, Державного банку за Центральної Ради не відбулося. Перейменування Київської контори імперського Госбанку в український Держбанк ще не означало його реального заснування. Не було вироблено Статуту Держбанку, не було створено ні основного, ані запасного капіталів, не було запроваджено навіть центральної бухгалтерії, як і не налагоджено зв'язків з провінційними відділеннями, які існували автономно, навіть у центральній бухгалтерії не велися зведені баланси. Все це, звичайно, було зумовлено не лише неналагодженістю чіткої роботи структурних підрозділів Держбанку, але й незадовільним станом фінансово-економічної ситуації в УНР загалом, та неспроможністю центральної влади забезпечити стабільність і владну вертикаль в країні.

Четвертий підрозділ “Становлення митної служби в Україні. Податково-бюджетна ситуація в країні і політика уряду УНР” висвітлює становище фіскальної системи в УНР у 1918 р. З часу проголошення IV Універсалом самостійності України у 1918 р. економіко-фінансову відповідальність за безпеку кордону мали нести на собі митні установи, а воєнну - підрозділи Окремого корпусу кордонної охорони. На утримання Корпусу кордонної охорони 6 квітня 1918 р. уряд виділив лише 500 тис. крб., а на відкриття митного догляду на кордоні з Австро-Угорщиною та Німеччиною в 12 населених пунктах ще менше - 150 тис. крб. На кордоні з Росією митні пункти планувалося відкрити в 15 місцях на що слід було винайти 250 тис. крб. Всього ж на теренах УНР мали розміщуватися 44 митних установи, роботу яких слід було ще організувати і, відповідно, профінансувати. Загалом на митницях, митних заставах та постах УНР мали б служити 1 тис. 442 особи. Їхнє утримання обходилося б державі в 342 тис. 850 крб. на місяць і в 4 млн. 114 тис. 200 крб. на рік.

У сфері податкової політики 1 січня 1918 р. було підвищено поштові, телеграфні і телефонні тарифи. Торгівля пивом, як і його варіння обкладалися промисловим і акцизним збором. 3 березня 1918 р. було запроваджено одноразовий примусовий податок на заможні і торгово-промислові класи низки міст України. Цю фактично контрибуцію мали виплатити усі міста України. Так, наприклад, Харків мав сплатити 50 млн. крб., Одеса - 40 млн., Київ - 35 млн., Катеринослав - 20 млн. крб. тощо. Крім того, гроші мали сплатити всі повітові міста і пункти з населенням більш як 15 тис. мешканців. 6 березня уряд надав собі право здійснити примусову позику в міських, торговельно-промислових і фінансових колах з правом заліку позиченої суми в одноразовий податок. Годі й говорити, що такі заходи не мали нічого спільного не лише з податковою політикою, але й з моральним авторитетом тогочасної української влади. 24 березня 1918 р. було збільшено акциз на тютюн та вироби з нього. 17 квітня 1918 р. уряд прийняв рішення дозволити продаж коньяку і вина з фруктів та ягід і встановити на це акцизний збір. Термінове внесення законопроекту про збільшення поштових і телеграфних тарифів (на 100%), ухваленого урядом 17 квітня 1918 р., не могло суттєво вплинути на фінансово-економічний стан країни. Не давали користі для бюджету й проголошені різноманітні монополії. Хлібна і цукрова монополії зубожіли і самі потребували дотацій. Бюджет УНР укладено не було, а обрахувати загальну суму прибутків, які дійсно отримала УНР у 1918 р. практично неможливо. Ми можемо встановити величину надходжень від акцизних зборів за чотири місяці (січень-квітень) 1918 р., позаяк стягувати їх для податкових служб було найлегше, а отже й було що занотовувати до відповідної документації, які сумарно склали 45 млн. 916 тис. 931 крб. 90 копійок. Сума, як на ті кризові часи, невелика, тим паче за пори творення нової держави в умовах фінансово-економічних, воєнних та соціально-політичних потрясінь.

Четвертий розділ - “Міжнародна фінансова політика Української Народної Республіки (1917 - 1918 рр.)” - складається з двох підрозділів і висвітлює фінансові взаємини УНР з Францією, Німеччиною та Австро-Угорщиною.

Перший підрозділ аналізує фінансові аспекти стосунків уряду УНР з представниками Франції в контексті віддзеркалення взаємин Центральної Ради та країн Антанти. Перші контакти лідерів Центральної Ради з представниками Франції спостерігаються ще з літа 1917 р. В листопаді 1917 р. французький посол в Петрограді Ж. Нуланс через М. Тугана-Барановського запропонував Центральній Раді фінансову допомогу у вигляді грошової позики. Згодом, 18 листопада 1917 р., в Києві представник французького уряду Ж. Табуї запропонував урядові УНР позику у 10 млн. доларів. Українці ж вимагали офіційного визнання державами Антанти УНР, а пропозиція щодо позики залишилася без відповіді. В грудні 1917 р. - січні 1918 р. Франція пропонувала Україні позику вже в 500 млн. руб., проте уряд УНР взаємопов'язував матеріальну допомогу Антанти винятково з офіційним визнанням України. Париж все ще вагався і прагнув визнати Україну швидше де-факто, ніж де-юре. Всі ж запити французького комісара до уряду УНР з приводу співпраці у військово-фінансовій сфері розбивалися об вимогу офіційного визнання.

Другий підрозділ “Фінансові аспекти Берестейського договору. Грошові взаємини УНР з державами Почвірного союзу в контексті господарчо-фінансової політики уряду Центральної Ради” висвітлює фінансові стосунки УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною в період з лютого по квітень 1918 р. 9 лютого1918 р. між УНР та Центральними державами було підписано Мировий договір. Згідно з ним всі сторони-учасники, щодо фінансової сфери, відмовлялися на взаємній основі від сплати витрат війни. Економічні взаємини між Німеччиною та УНР мали розвиватися відповідно до німецько-російського договору про суходільну та морську торгівлю від 1894-1904 рр., а з Австро-Угорщиною відповідно до подібного договору з Росією від 15 лютого 1906 р. Зберігав силу й генеральний російський митний тариф від 13-16 січня 1903 р. Тоді ж у договорі було зафіксовано й валютні курси (ідентичні дореволюційним паритетам рубля до марки та крони): 1 марка дорівнювалася 46,2 коп., а 1 крона - 39,382 копійкам. 6 квітня 1918 р. між УНР та Центральними державами було укладено нову угоду про встановлення твердого розрахункового курсу. Згідно неї було установлено твердий розрахунковий курс рубля в 1 ¹/₃ марки та 2 крони.