Професійні спілки України (1997–2002 рр.)

2. Серед пріоритетних напрямів діяльності профспілок у 1997-2002 рр. були ті ж самі, що і у попередній період, починаючи з 1992 р. Але у зв'язку з соціально-економічними перетвореннями у суспільстві додалися і ряд нових: боротьба з бідністю, збереження та захист вітчизняного виробництва в умовах глобалізації економіки.

3. У 1997-2002 рр. відбулося правове врегулювання діяльності українських профспілок. За цей період була напрацьована ґрунтовна законодавча база, що закріплювала права і гарантії діяльності профспілок у сфері захисту інтересів членів профспілок та об'єднаних ними найманих працівників. Правове поле, в якому діяли профспілки, регулювалося Конституцією України, п'ятьма кодексами, 30 законами, зокрема, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», який був прийнятий у 1999 р. Оцінюючи у цілому законодавство України про профспілки упродовж досліджуваного періоду, можна стверджувати, що його основною метою було підвищення авторитету профспілок як інституту соціального і правового захисту працівників за нових соціально-економічних і політичних умов. Особливо слід зауважити, що закони, якими визначали права профспілок в Україні, в основному відповідали міжнародно-правовим документам, зокрема, конвенціям і рекомендаціям Міжнародної організації праці. Більше того, аналіз законодавства України, нормативних актів вказує на те, що профспілки упродовж другої половини 90-х років ХХ ст. - початку ХХІ ст., у сенсі формування своїх статутних положень, здобули або розвинули деякі нові права, а саме на: колективні договори, і не тільки на виробничому підприємстві; страйк, причому як цивілізовану форму протесту.

Разом з тим, слід зазначити, що трансформація трудового та профспілкового законодавства відбувалося у напрямі згортання прав працівників і профспілок. Сучасне українське законодавство було суперечливим і суттєво обмежувало діяльність профспілок, що призвело до певного їх занепаду порівняно з кінцем 80-х - початком 90-х років. Воно, на жаль, не повністю враховувало інтереси профспілок і не сприяло у повному обсязі їх ефективній роботі по захисту прав найманих працівників. На нашу думку, це свідчило про те, що держава лише формально визнавала профспілки своїм соціальним партнером.

4. Профспілки упродовж досліджуваного періоду змогли утвердитися у суспільстві як громадська організація, яка, насамперед, покликана захищати права та інтереси найманих працівників і здатна використати всі форми та методи діяльності, включаючи і політичну функцію. Зокрема, ефективною формою діяльності профспілок було лобіювання інтересів своїх членів в органах державної влади - перш за все, у Верховній Раді України. На нашу думку, активізація політичної діяльності профспілок була сигналом, котрий засвідчував неможливість розв'язувати проблеми, що виникали у соціально-економічній системі країни, наявними засобами. Зокрема, великий досвід відстоювання інтересів профспілок у вищому законодавчому органі держави мала Федерація профспілок України, яка на парламентських виборах 1998 та 2002 рр. провела до Верховної Ради України кілька профспілкових працівників.

Від політичної нейтральності, характерної для початкового етапу профспілкового руху в Україні, у досліджуваний період профспілки перейшли до більш активної участі у політичному житті. Вперше пройшла перевірку на практиці ідея про створення профспілкової політичної партії парламентського типу - Всеукраїнської партії трудящих. Однак, профспілки не сприйняли ідею створення власної партії. Усередині самої ФПУ існували різні течії, різні думки, різні орієнтації. Федерація профспілок ще не була готова до створення власної політичної партії, а Всеукраїнська партія трудящих, у свою чергу, не знайшла в суспільстві своєї ніші, насамперед ідеологічної, і не була підтримана іншими профспілковими організаціями.

Результатом досвіду профспілок, отриманого під час виборчих кампаній, стала зміна їх політичної тактики. Відмова від участі у виборчій кампанії або підтримка кандидатів лише у мажоритарних округах стала малоймовірною. Від спроб створення власних політичних структур профспілки перейшли до блокування із впливовими політичними партіями, поєднуючи його з підтримкою кандидатів у мажоритарних округах. Водночас про цілісну (послідовну) концепцію участі профспілок у виборчій кампанії, їх стосунків з політичними партіями говорити не можна.

На жаль, під час виборів профспілкові організації не змогли повною мірою реалізувати своє програмне завдання. Вони мали обмежене представництво у Верховній Раді України, так і не створили профспілкової фракції. Незважаючи на це, силами лише кількох профспілкових депутатів було внесено і прийнято парламентом кілька законопроектів, сотні пропозицій та зауважень до законодавчих актів. Зокрема, саме завдяки їм вдалося заблокувати збільшення віку виходу на пенсію; захищено від приватизації соціально-культурні об'єкти; не допущено скасування пільг чорнобильцям, пенсіонерам, ветеранам війни тощо.

Разом з тим слід констатувати, що у політичній діяльності профспілки виглядали не як самостійна впливова сила, а лише як ситуативний попутник політичних партій, які намагалися їх використати під час виборів. Загалом, профспілки у масі своїх членів, були політично індиферентними. А тому ми можемо стверджувати, що упродовж 1997-2002 рр. профспілки не були тією силою, яка могла б досить активно та результативно впливати на хід та результати виборів.

На нашу думку, політична діяльність не замінить діяльності на виробництві, але із збільшенням ролі держави у громадському житті неминуче розширення політичної діяльності профспілок.

5. У період між ІІІ та ІУ з'їздами, незважаючи на складність соціально-економічної ситуації, спроби держави звузити права профспілок, ФПУ утвердилася як самостійне об'єднання, зберегла свою організаційну структуру профспілок. Разом з тим, структура профспілкового руху в Україні, на нашу думку, не зовсім відповідала реаліям сучасності. Як свідчить проведене дослідження, численні, але дрібні профспілки не мали необхідної ваги у впровадженні соціальних діалогів.

Профспілковий рух в Україні охоплював усі регіони України, всі галузі економіки, всі форми власності та господарювання.

Однак, кількісний та якісний аналіз статистичних даних членських організацій Федерації профспілок України, протягом досліджуваного періоду, свідчить про тенденції щодо скорочення профспілкового членства та пониження його мотивації.

На думку дисертанта, профспілки в Україні недостатньо захищали своїх членів і не мали авторитету. Причина цього полягала, перш за все, у тому, що вони не були насправді демократичними організаціями. До того ж у профспілках була відсутня відповідальність. Слід зазначити, що вибори керівництва профспілок не були демократичними. Здебільшого вони проходили без висунення альтернативних кандидатів. Під час виборів керівництва профспілок зберігалася форма відкритого прийняття рішень - голосування підняттям рук, що порушувало один з головних принципів демократичного суспільства - принцип таємного голосування.

Попри загальне скорочення чисельності профспілок, рівень охоплення профспілковим членством залишався високим. В Україні існував суспільний запит на профспілки, зберігався кредит довіри населення до них. Водночас ставлення суспільства до профспілок визначалося переважно негативними реаліями ринку праці в Україні і було в цілому негативним. Більшість громадян низько оцінювали рівень уваги та здатність профспілок захистити економічні інтереси та трудові права працівників і практично не розраховували на допомогу профспілок у випадку порушення цих прав. Вагома частина громадян була впевнена, що діяльність профспілок спрямована переважно на захист інтересів профспілкового активу й керівництва та роботодавців.

Можна стверджувати, що традиція охоплення профспілковим членством усіх працюючих була досить стійкою. Однак, слід зазначити, що для більшості працівників профспілкове членство було в основному формальним. На нашу думку, чисельність у профспілках зберігалася серед працюючих через інерцію, внаслідок відсутності політичної культури, досвіду вільного вибору пріоритетів у рядових членів.

На жаль, профспілки так і не стали протягом періоду, що розглядається у дисертації, тим суспільним інститутом, на який переважно покладалися б громадяни у пошуках захисту своїх прав та інтересів.

6. Внаслідок пасивної інформаційної політики профспілкових організацій, профспілковий рух був значною мірою закритим для широкого загалу, що призводило до його відчуженості від громадськості, замикання у власних межах. Присутність профспілок в інформаційному просторі країни була досить обмеженою. Власні інформаційні потужності профспілок були недостатніми. Профспілкові видання здебільшого були малотиражними та мали виключно внутрішній характер розповсюдження. Жодна з профспілок не мала своєї програми на телебаченні, зі свого боку телебачення та друковані ЗМІ не часто зверталися до висвітлення профспілкової тематики.

7. За період, що розглядається у дисертаційному дослідженні, Федерація профспілок України утворила чітку систему навчання, підготовки і перепідготовки профспілкових кадрів та активу. Відбулося її вдосконалення. Це, безперечно, сприяло зміцненню профспілкового руху в Україні, підсиленню його впливу в суспільно-політичному житті часів творення новітньої держави. Водночас, поряд з позитивними зрушеннями, що відбувалися в системі профспілкового навчання, були відчутні і певні прорахунки. Так і не склалася цілісна система профспілкової освіти. Вжиті заходи змогли лише частково забезпечити вирішення кадрових завдань. Короткотермінове навчання, організоване галузевими профспілками, велося розрізнено, безсистемно, без відповідного організаційного, фінансового, методичного забезпечення. У переважній більшості членських організацій не працювали школи профспілкового активу.

8. Аналіз форм роботи, які використовували профспілки України для захисту прав та інтересів робітників, свідчить, що практично всі вони визнали ідеологію соціального партнерства як найбільш цивілізований спосіб узгодження інтересів найманих робітників, роботодавців і держави, вирішення нагальних соціально-трудових питань шляхом консультацій, переговорів, досягнення домовленостей, підписання угод. Більше того, саме з ініціативи українських профспілок і при їхній активній участі, була створена її вітчизняна модель, соціальне партнерство придбало змістовне й організаційне оформлення.

Держава визнала профспілки повноважними представниками працюючих, що виявилося у законодавчому визначенні прав профспілок і гарантій їх діяльності; практиці укладання Генеральних, галузевих і регіональних угод, колективних договорів; створенні тристоронніх органів для ведення переговорів і вирішення спірних питань соціально-трудових відносин; формуванні правових основ трипартизму. Водночас, держава монополізувала вирішення соціальних проблем, а профспілки залишалися слабкими й відстороненими від цього процесу. Досягнуті протягом 2000-2001 рр. суттєві позитивні зрушення (скорочення заборгованості із заробітної плати, відновлення регулярної виплати пенсій і поточної зарплати у бюджетних установах, зменшення безробіття), подавалися у засобах масової інформації як здобутки саме державних органів, при цьому, профспілки та їх роль у поліпшенні соціально-трудових відносин належним чином не відзначалися. Тактика держави у взаємовідносинах з профспілками містила негативні моменти і спроби законодавчого обмеження діяльності профспілок, стримування їх від акцій протесту, намагання переорієнтації профспілок з відстоювання інтересів працівників на відстоювання інтересів держави. Таке становище, безперечно, не сприяло піднесенню ролі профспілок, підвищенню їх впливу та відповідальності у суспільстві.

В Україні упродовж 1997-2002 рр. була створена інституційна основа соціального партнерства, яка включала нормативно-правові акти його функціонування, процедури укладення угод і договорів, тристоронні органи для узгодження вирішення проблем соціально-трудової сфери, здійснення державної політики зайнятості населення, соціального захисту безробітних. Водночас, залишалася проблема неструктурованості роботодавців, що позбавляло профспілки соціального партнера. Часті зміни уряду та галузевих міністерств не сприяли спадкоємності у виробленні зобов'язань цих структур за Генеральною та галузевими угодами, а також контролю за їх дотриманням. Жодна з Генеральних угод не була виконана у повному обсязі. Змістовне наповнення Генеральних угод та міра їх дотримання урядом були далекими від таких, що дійсно сприяли б оптимізації соціально-трудових відносин у країні та покращенню становища найманих працівників. Розповсюдженою була практика вирішення урядом питань, що безпосередньо торкалися інтересів працівників, без погодження з профспілками. У цілому взаємодія держави із профспілками в рамках соціального партнерства виглядала скоріше змушеним кроком.

Представництво і захист колективних інтересів членів профспілок та їх сімей здійснювалося також шляхом укладення колективних договорів і угод з роботодавцем на підприємствах. Слід зазначити, що дані про кількість колективних договорів та про чисельність робітників, охоплених цими договорами, свідчать про високий ступінь охоплення робітників цією формою соціального партнерства. Разом з тим, представники, як профспілок, так і держави констатували низький рівень ефективності колективних договорів і фактично повсюдну практику їхнього порушення з боку роботодавців.

Таким чином, елементи соціального партнерства увійшли в громадське життя й державну політику України. Проте говорити, що три - та двостороннє регулювання трудових відносин в Україні було досконалим, а його результати задовольняли людей, було б перебільшенням. По суті, система соціального партнерства в Україні знаходилася на етапі становлення. Основною перешкодою її становлення була несформованість соціально-класової структури суспільства, неготовність профспілок до роботи за нових умов, загострення суперництва між регіональними і галузевими структурами.

9. Аналіз діяльності профспілок України упродовж 1997-2002 рр. свідчить, що поряд з такими традиційними для профспілок формами захисту економічних, соціальних, трудових, правових інтересів людей найманої праці, як переговори з урядом, роботодавцями, укладення Генеральної угоди, галузевих тарифних угод, колективних договорів, Федерація профспілок України, її членські організації, первинні профспілкові осередки змушені були вдаватися й до більш рішучих дій - проведення акцій протесту, маніфестацій, пікетувань, локальних страйків. Однак, динаміка кількості підприємств, працівники яких брали участь у страйках протягом 1989-2002 рр., свідчить про поступове згортання страйкової форми діяльності профспілок України. Таким чином, усталення тенденції до згортання страйкового руху свідчить, що від застосування переважно радикальних форм обстоювання своїх інтересів, профспілки України все більше переходили до поміркованих форм.

10. Одним з основних напрямів діяльності профспілок України у 1997-2002 рр. було вирішення проблем зайнятості. Особливо слід відзначити, що профспілкам дещо вдалося змінити ставлення органів влади до зайнятості як до другорядної похідної результатів трансформації економіки. Вперше за роки незалежності в Посланні Президента до Верховної Ради України в 2000 і 2001 рр. проблеми зайнятості названі пріоритетними, були визначені відповідні завдання уряду. Водночас, ситуація на ринку праці продовжувала залишатися вкрай напруженою.

11. Новим напрямом діяльності профспілок у період, що досліджується - було збереження та захист вітчизняного виробництва в умовах глобалізації економіки. Професійні спілки розуміли, що процес глобалізації неминучий, він має, як позитивні, так і негативні сторони, і заморозити його об'єктивно неможливо. Позиція українських профспілок щодо глобалізаційних процесів співпадала з поглядами світового профспілкового руху. Зокрема, вони вважали, що глобалізація несе загрозу світовому профспілковому руху. Перетворення національних виробництв на багатонаціональні компанії все більше віддаляло профспілки від робочих місць та найманого працівника. Зміни, що відбувались у виробництві внаслідок глобалізації, призводили до роз'єднання працюючих, зменшували їхні можливості захищати свої права, перешкоджали об'єднанню найманих працівників у профспілки. Тому, у своєму ставленні до глобалізації українські профспілки виходили з того, що найманим працівникам потрібна не будь-яка, а соціально спрямована глобалізація, яка зміцнювала б їх права і безпеку умов праці, забезпечувала глобальну справедливість і рівність; приносила користь не тільки багатим, а й бідним.

12. Упродовж 1997-2002 рр. українські профспілки втратили ряд своїх повноважень. В основному це стосувалося управління державним соціальним страхуванням, деяких контрольних функцій (нагляду за умовами праці, участі у регулюванні заробітної плати, правової інспекції), зменшення кількості об'єктів соціального і культурного призначення. Скасування можливості утримувати технічну інспекцію праці профспілок за кошти Фонду соціального страхування України поряд з обмеженістю коштів профспілкового бюджету призвело до значного скорочення та звільнення досвідчених фахівців з питань охорони праці.

Таким чином, упродовж 1997-2002 рр. трансформація українських профспілок здійснювалася у таких основних напрямах:

– домінування захисних функцій у всій діяльності профспілок, вихід на перший план таких форм захисту інтересів працівників, як колективні договори та угоди;

– застосування в необхідних випадках методів тиску на власників аж до проведення страйків;

– пошук нових форм та методів роботи в умовах глобалізації економіки;

– удосконалення організаційної структури і принципів побудови профспілок;

– науково-методичне забезпечення діяльності та підготовка висококваліфікованих профспілкових працівників у власних навчальних закладах.

Упродовж 1997-2002 рр. профспілки зробили немало, щоб затвердити на законодавчому рівні своє місце у суспільно-політичному житті держави, створити належну правову базу для своєї діяльності та закріпити права і гарантії у сфері захисту інтересів громадян. Це дало можливість не тільки зміцнити, а і поступово удосконалювати профспілковий рух в Україні.

Попри певні здобутки, аналіз діяльності профспілок протягом 1997-2002 рр. свідчить про наявність проблем у профспілковому русі, які негативно позначилися на його ефективності та у остаточному підсумку - на стані ринку праці, перспективі становлення цивілізованих трудових відносин в Україні. І головна з них - відсутність помітних результатів. У країні продовжувала поглиблюватися економічна криза, зростало безробіття, соціальне розшарування, погіршувався життєвий рівень населення. Децентралізація профспілок в Україні демонструвала лише відцентрові тенденції і не супроводжувалася ні становленням потужного солідарного руху нових профспілок, ні узгодженою взаємодією між традиційними та новими профспілками.

Отже, у результаті відсутності консолідації, розробки узгоджених позицій зменшувалася впливовість профспілок як соціального інституту в цілому. На нашу думку, без розв'язання цих проблем вони не будуть мати перспектив подальшого розвитку. Профспілки можуть залишитися осторонь тих історичних процесів, що відбуваються в Україні та у цілому у світі.

Практичні рекомендації. Для того, щоб профспілки України більш ефективно захищали права людей найманої праці, їм необхідно:

Основні положення дисертації викладено в наступних публікаціях автора

1. Стоян Г.О. Зміни функцій, форм та методів діяльності профспілок за сучасних умов // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2000. - №3. - С. 156-159.

1. Стоян Г.О. Проблеми та перспективи сучасного профспілкового руху в Україні // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України (до ІУ з'їзду ФПУ). - 2002. - №5. - С. 57 - 60.

2. Стоян Г.О. Соціально - економічний захист трудящих як головна функція сучасних профспілок України // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2003. - №2. - С. 172-176.

3. Стоян Г.О. Глобалізація: сутність та соціальні наслідки // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2004. - №1. - С. 133-139.

4. Добровольська Г.О. Особливості діяльності профспілок за умов утвердження незалежності України // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2006. - №1. - С. 37-41.

5. Добровольська Г.О. Професійні спілки України за умов утвердження незалежності держави: історіографічний огляд // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2006. - №4. - С. 147-161.

6. Добровольська Г.О. Правові основи діяльності профспілок України в умовах утвердження незалежності держави (1991-2002 рр.) // Історичні і політологічні дослідження. - №3/4 (29/30). - Донецьк: ДонНУ, 2006. - С. 243-252.

7. Добровольська Г.О. Участь профспілок України у вирішенні колективно-трудових спорів (1991-2002 рр.) // Історичні записки: Збірник наукових праць. Вип.14. - Луганськ: Вид-во СНУ імені В. Даля, 2007. - С. 32-45.

8. Добровольська Г.О. Глобалізаційні процеси в Україні та позиція профспілок (1991-2002 рр.) // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2007. - №1. - С. 181-186.

9. Добровольська Г.О. Участь профспілок у вдосконаленні загальнообов'язкового державного страхування в Україні (1991-2002 рр.) // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. - Вип. 7. - К., 2007. - С. 144-149.

10. Добровольська Г.О. Боротьба профспілок України за підвищення рівня заробітної плати та ліквідацію заборгованості з неї (1991-2002 рр.) // Історичні записки: Збірник наукових праць. Вип. 15. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2007. - С. 36-48.

11. Добровольська Г.О. Відстоювання профспілками прав та інтересів працівників при реформуванні власності за умов незалежності України (1991-2002 рр.) // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2007. - №2. - С. 103-109.

12. Добровольська Г.О. Боротьба профспілок за підвищення життєвого рівня громадян України (1991-2002 рр.) // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т.74. - Вип. 61. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2007. - С. 64-68.

13. Добровольська Г.О. Проблеми кадрового забезпечення діяльності українських профспілок (1997-2002) // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2007. - №3. - С. 112-115.

14. Добровольська Г.О. Роль профспілок у сфері пенсійного забезпечення населення України (1991-2002 рр.) // Історичні і політологічні дослідження. - №5/6 (35/36). - Донецьк: ДонНУ, 2007. - С. 227-233.

15. Добровольська Г.О. Вплив профспілок на створення системи соціального партнерства в Україні (1991-2002 рр.) // Історичні записки: Збірник наукових праць. Вип. 16. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2007. - С. 36-45.

16. Добровольська Г.О. Структура та організаційна будова українських профспілок (1997-2002 рр.) // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. - Вип. 9. - К., 2007. - С. 185-190.

17. Добровольська Г.О. Роль та завдання профспілок України щодо подолання проблем у сфері оплати праці (1997-2002 рр.) // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. - Луганськ, 2007. - №2.2. - С. 25-28.

18. Добровольська Г.О. Роль та завдання українських профспілок у вирішенні проблем зайнятості (1997-2002 рр.) // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць / Відп. редактор О.Я. Пилипчик. - К., 2007. - Вип. 31. - С. 60-66.

19. Добровольська Г.О. Роль профспілок у процесі становлення та розвитку громадянського суспільства в Україні // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2007. - №5. - С. 113-120.

Размещено на Allbest.ru