Історія Російської імперії ХІХ – початку ХХ ст. в новітній польській історіографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА

ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ІМЕНІ М. С. ГРУШЕВСЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ІСТОРІЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТ. В НОВІТНІЙ ПОЛЬСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

ПАНЬКІВ Марія Михайлівна

Київ - 2009

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

російський історіографічний польський

Актуальність теми. Історико-культурний феномен імперії став поглиблено вивчатися після розпаду Радянського Союзу. За останні 10 - 15 років швидко розвинулася і здобула наукову легітимність нова, міждисциплінарна за своєю сутністю, сфера досліджень - імперіологія, яка репрезентує багатомірний погляд на імперську проблематику. Історія Російської імперії в ній посідає помітне місце й досліджується вченими багатьох країн. У зв'язку з цим, праці польських авторів викликають особливий інтерес.

Польська національна історична думка значною мірою розвивалася в опозиції до Росії. Своєю чергою, Польща була присутня в російському публічному та академічному дискурсі в якості «головного чужого». Історія Російської імперії становить одну з найбільш проблемних ділянок польської історіографії, оскільки включає в себе такий істотний і багатозначний символ історії Польщі, як поділи Речі Посполитої, пов'язані з широким спектром російсько-польських стосунків кінця XVIII - початку ХХ ст.

Суспільно-політичні зміни у Східній Європі на межі 80-90-х років ХХ ст. створили нові умови для розвитку польської історичної науки, зокрема в галузі вивчення російської проблематики. Досвід польської історіографії в даному разі має бути особливо цікавим для українських дослідників - з точки зору критичного переосмислення інтелектуальної спадщини комуністичної доби, вироблення нових організаційних форм і теоретико-методологічних засад історичних досліджень, входження до світового наукового простору, а також ідейної еволюції від національної до пост-національної парадигми в зображенні минулого.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з науково-дослідною темою кафедри українознавства Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна «Національно-культурна ідентичність в контексті культури Порубіжжя» (державна реєстрація № 0106U002232)

Мета дослідження полягає у комплексному аналізі сучасної польської історіографії історії Російської імперії, виявленні загальних тенденцій розвитку та особливостей вивчення цієї проблематики польськими дослідниками.

Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання:

- розглянути інституційну інфраструктуру досліджень історії Російської імперії в польській історіографії, яка склалася впродовж останніх 20 років;

- виявити і систематизувати сучасні польські історіографічні джерела з історії Російської імперії та визначити проблемно-тематичний спектр, який вони охоплюють;

- виділити основні дослідницькі парадигми, в межах яких польські науковці розробляють проблеми історії Російської імперії;

- охарактеризувати основні концепції, які використовують польські дослідники в інтерпретації феномену Російської імперії в цілому, а також при висвітленні його окремих аспектів;

- простежити вплив методологічних змін, які відбуваються сьогодні в світовій історіографії, на розвиток сучасних польських досліджень з історії Російської імперії.

Об'єктом дослідження є комплекс праць польських науковців з історії Російської імперії, що були опубліковані впродовж 1989 - 2008 рр., діяльність польських науково-дослідних інституцій, в яких проводяться дослідження російської історії.

Предметом дослідження є напрями у вивченні історії Російської імперії в польській історіографії 1989 - 2008 рр., інтерпретації російського минулого, що містяться в працях польських учених.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять загальноприйняті в сучасній історіографії принципи наукової об'єктивності, історизму, світоглядного плюралізму. З метою об'єктивного осмислення теми застосовувались методи історіографічного аналізу і синтезу, порівняльний та описовий методи пізнання.

Хронологічні рамки роботи мають два виміри: 1) межі періоду історії Російської імперії; 2) межі сучасного етапу вивчення цієї тематики в польській історіографії (1989 - 2008 рр.). В першому випадку, хронологічні рамки класичного імперського періоду російської історії охоплюють 1721 - 1917 рр. В дисертаційному дослідженні ми звертаємось до робіт, які мають важливе значення для репрезентації польського погляду на феномен імперської Росії в цілому. Однак, враховуючи специфіку польської історіографічної перспективи, основна увага в роботі приділяється періоду ХІХ - початку ХХ ст., зокрема, складному комплексу російсько-польських стосунків.

В другому випадку, верхня хронологічна межа визначається суспільно-політичними перетвореннями, які відбулися в Польщі в 1989 р. і стали початком нового періоду розвитку польської історіографії. Однак без зв'язку з польською історіографічною традицією неможливо продемонструвати еволюцію польської історіографії історії Росії, тому в дисертації ми звертаємось також до попередніх періодів вивчення Російської імперії польськими істориками. Нижня хронологічна межа (2008 р.) фіксує лише етап, на якому зупиняється наш аналіз, але не визначає закінчення процесу становлення польської історіографії історії Російської імперії, яка продовжує динамічно розвиватись.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній на основі використання широкого кола історіографічних джерел вперше в українській історичній науці зроблено спробу комплексного дослідження історії Російської імперії в сучасній польській історіографії. При цьому:

- охарактеризовано організаційну структуру сучасних польських досліджень Російської імперії;

- з'ясовано погляди польських науковців щодо феномену імперської Росії в цілому, а також щодо конкретно-історичних питань російської історії відповідного періоду;

- обґрунтовано наявність двох основних підходів до вивчення історії Російської імперії («традиціоналістський» і «ревізіоністський»), які визначають інтерпретаційну лінію та концептуальні конструкції праць польських дослідників даної тематики;

- доведено, що польська наукова література означеної проблематики еволюціонує в напрямку виходу за рамки «полоноцентризму»;

- визначено, що на формування поглядів сучасних польських дослідників історії Російської імперії впливає динамічний розвиток міждисциплінарних імперіологічних студій в світовій історіографії;

- зроблено висновок про те, що в новітній польській історіографії відбувається процес оформлення досліджень з історії Російської імперії в окремий науковий напрям.

Практичне значення отриманих результатів. Зібраний та проаналізований історіографічний та джерельний матеріал, зроблені на його основі висновки можуть бути використані для підготовки спеціальних і узагальнюючих наукових праць, навчальних посібників, нормативних і спеціальних курсів з історії Росії, Східної Європи і польської історіографії, а також при розробці відповідних базових і спеціальних курсів для гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів.

Результати дослідження апробовані в наукових публікаціях і доповідях на наукових конференціях. Головні положення дисертаційної роботи представлені у виступах, виголошених на міжнародних наукових конференціях: 4-тій Варшавській Східноєвропейській конференції (Варшава, 15-18 липня 2007 р.); 6-тій конференції молодих учених «Шевченківська Весна - 2008» (Київ, 20 - 21 березня 2008 р.); 61-й конференції молодих учених «Каразінські читання» (Харків, 25 квітня 2008 р.).

Публікації. Головні результати дослідження відображені у чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, внесених до переліку ВАК України.

Структура дисертаційної роботи зумовлена її метою та науковими завданнями. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (753 бібліографічні позиції). Загальний обсяг дисертації 237 сторінок, з яких основна частина - 159 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються об'єкт, предмет, хронологічні рамки, мета і завдання дослідження, його методологічні принципи, розкривається наукова новизна дисертації та її практичне значення.

У першому розділі - „Історіографічна та джерельна база дослідження” - здійснено аналіз наукової літератури з даної проблеми, розглянуто й охарактеризовано використані у роботі історіографічні джерела.

Історіографія. На сьогодні відсутні узагальнюючі праці, присвячені аналізу стану досліджень Російської імперії в новітній польській історіографії. Можемо виокремити лише кілька коротких історіографічних оглядів авторства А. Новака Nowak А. Walka o kresy, walka o przetrwanie: XIX-wieczne Imperium Rosyjskie wobec Polakуw, Polacy wobec Imperium (przegl№d historiograficzny) // Od imperium do imperium: spojrzenia na historiк Europy Wschodniej / А. Nowak. - Krakуw-Warszawa, 2004. - S. 109 - 144., Д. Шпопера Szpoper D. Pod wіadz№ carуw. Ziemie byіego Wielkiego Ksiкstwa Litewskiego w XIX wieku / D. Szpoper // Czasy nowoїytne. - 2004. - T. 16. - S. 241 - 255. та А. Жарновської Їarnowska A. Spojrzenie na rewolucjк 1905 r. w polskiej historiografii - garњж refleksji / A. Їarnowska // Kwartalnik historyczny. - 2006. - № 4. - S. 59 - 94., в яких увага звертається на окремі аспекти цієї проблеми. Дослідники розглядають польський науковий доробок після 1989 р. у галузі вивчення польсько-російських стосунків ХІХ - початку ХХ ст., трансформаційних процесів, які відбувалися на території колишніх земель Речі Посполитої після їх включення до складу Російської імперії.

В контексті даного дисертаційного дослідження важливого значення набуває цілий ряд дотичних до теми опрацювань, в яких висвітлюються загальні тенденції розвитку польської історичної науки після 1989 р. Gуrny M. From the Splendid into the Unknown Future: Historical Studies in Poland after 1989 / M. Gуrny // Narratives Unbound Historical Studies in Post-Communist Eastern Europe / ed. A. Sorin, P. Apor, B. Trencsenyj. - New-York, 2007. - Р. 101 - 172; Grabski A. F. Zarys historii historiografii polskiej / A. F. Grabski. - Poznaс, 2000. - S. 240 - 248; Maternicki J. Historiografia polska wobec przeіomуw dziejowych (XVIII - XX w.) // Historia i historycy. Studia i szkice historiograficzne / J. Maternicki. - Rzeszуw, 2005. - S. 23 - 32 та ін. Основні теоретико-методологічні тенденції, що характеризують сьогодні польську історіографію, репрезентовані в статтях, розміщених на сторінках журналу «Historyka. Studia metodologiczne» Topolski J. Historycy i wyjaњnienie / J. Topolski // Historyka. Studia metodologiczne. - 1991. - T. 21. - S. 33 - 43; Wrzosek W. Metamorfozy metafor. Historiografia nieklasyczna w krкgu epistemologii historii / W. Wrzosek // Historyka. Studia metodologiczne. - 1994. - T. 24. - S. 3 - 24.; Woџniak M. Mit historyczny jako przedmiot i narzкdzie badaс / M. Woџniak // Historyka. Studia metodologiczne. - 2003. - T. 33. - S. 53 - 72; Kizwalter T. Nowoczesnoњж narodu jako problem badawczy - przykіad Polski / T. Kizwalter // Historyka. Studia metodologiczne. - 1999. - T. 29. - S. 3 - 14 та ін..

При дослідженні сучасної польської історіографії історії Російської імперії неможливо було оминути проблему історіографічної традиції в цій сфері. Це обумовило необхідність використання в даній дисертації циклу праць, які присвячені вивченню Російської імперії польськими істориками попередніх часів. На сьогодні опубліковано дві монографії (відповідно, М. Філіповича і А. Вєжбіцького) Filipowicz M. Wobec Rosji. Studia z dziejуw historiografii polskiej od koсca XIX wieku po II wojnк њwiatow№ / M. Filipowicz. - Lublin, 2000. - 213 s.; Wierzbicki A. Groџni i wielcy. Polska myњl historyczna XIX i XX wieku wobec rosyjskiej despotii / A. Wierzbicki. - Warszawa, 2001. - 249 s. та кілька статей (Р. Стобєцького, М. Корната, К. Блаховської) Stobiecki R. Rosja i Rosjanie w polskiej myњli historycznej XIX i XX wieku / R. Stobiecki // Katalog wzajemnych uprzedzeс Polakуw i Rosjan / red. A. de Lazari. - Warszawa, 2006. - S 159 - 201.; Kornat M. Miкdzy wyobraџni№ a wiedz№. Rosja w polskiej myњli historycznej XIX i XX wieku / M. Kornat // Polacy i Rosjanie. 100 Kluczowych pojкж / red. A. Magdziak-Miszewska, M. Zuchniak, P. Kowal - Warszawa, 2002. - S. 34 - 50; Bіachowska K. Rosja w historiografii polskiej pierwszych lat powojennych (1945 - 1956) / K. Bіachowska // Klio polska. Studia i materiaіy z dziejуw historiografii polskiej po Drugiej wojnie њwiatowej / red. A. Wierzbickiego. - Warszawa, 2004. - S. 147 - 167., в яких аналізується доробок польських науковців у галузі вивчення різних аспектів російської проблематики. Можна відзначити також праці, що стосуються творчості окремих дослідників, які зробили внесок до польської русистики Biliсski P. Koneczny jako badacz dziejуw Rosji / P. Biliсski // Studia z dziejуw Rosji i Europy Њrodkowo-Wschodniej - 2003. - T. 38. - S. 227 - 246; Opacki Z. Barbaria rosyjska. Rosja w historiozofii i myњli politycznej H. Kamieсskiego / Z. Opacki. - Gdaсsk, 1993. - 144 s.; Hryniewicz W. Marian Zdziechowski o Rosji i prawosіawiu / W. Hryniewicz // Kresy. Kwartalnik literacki. - 1995. - № 2. - S. 81 - 84 та ін..

Якщо йдеться про польську історіографічну традицію, слід також виокремити праці теоретичного характеру, автори яких розглядають умови розвитку польської історичної науки, методологічні та концептуальні засади історичного наративу на окремих етапах розвитку польської історіографії Wierzbicki A. Historiografia polska doby romantyzmu / A. Wierzbicki. - Wrocіaw, 1999. - 497 s.; Sepkowski A. Utopie polskiego romantyzmu. Њwiatopogl№dy a dziaіanie / A. Sepkowski. - Piotrkуw Trybunalski, 1997. - 217 s.; Stobiecki R. Klio na wygnaniu. Z dziejуw polskiej historiografii na uchodџstwie w Wielkiej Brytanii po 1945 r. / R. Stobiecki. - Poznaс, 2005. - 372 s.; Stobiecki R. Historiografia PRL. Ani dobra, ani m№dra, ani piкkna…ale skomplikowana. Studia i szkice / R. Stobiecki. - Warszawa, 2007. - 363 s. та ін.. В цьому контексті важливе значення має збірка статей «Методологічні проблеми синтези історії польської історіографії», яка підсумовує польський науковий доробок в галузі вивчення історії польської історіографії Metodologiczne problemy syntezy historii historiografii polskiej /red. J. Maternickiego. - Rzeszуw, 1998. - 308 s..

Оскільки проблема історії Російської імперії в новітній польській історіографії ще не стала предметом спеціального комплексного дослідження, важливого значення набувають рецензійні рубрики наукових журналів, в яких найкраще відображається рецепція нових видань, пов'язаних з російською проблематикою, в середовищі польських дослідників. З комплексу рецензій, з огляду на їх різнорідність, виокремлюється кілька груп. До першої відносяться ті, в яких аналізуються праці, присвячені безпосередньо проблематиці імператорської Росії. Друга, найбільша, складається з рецензій, автори яких розглядають дослідження різних аспектів польсько-російських стосунків ХІХ - початку ХХ ст.

Процес сприйняття польськими науковцями нових тенденцій вивчення історії Російської імперії в інших країнах дозволяє простежити третя група рецензій, в яких аналізуються дослідження відповідної тематики російських, німецьких, французьких істориків. Увага польських дослідників до міжнародного історіографічного контексту вивчення історії Російської імперії виявилась і в кількох статтях авторства В. Матерського, А. Новака і Я. Собчака Materski W. Rosyjskie њrodowisko naukowe wobec kwestii upadku imperium i moїliwoњci jego odbudowy / W. Materski // Studia z dziejуw Rosji i Europy Њrodkowo-Wschodniej. - 2000. - T. 35. - S. 147 - 163; Nowak A. Ab Imperio. Nowe spojrzenie na historiк Rosji / A. Nowak // Przegl№d wschodni. - 2003. - T. 8. - z. 3. - S. 605 - 630; Sobczak J. Nowe akcenty historiografii rosyjskiej na przykіadzie zawartoњci dwumiesiкcznika „Otieczestwiennaja istoria” za lata 1996 - 1997 / J. Sobczak // Studia z dziejуw Rosji i Europy Њrodkowo-Wschodniej. - 1999. - T. 34. - S. 163 - 178., присвячених проблемі імперіологічних досліджень в сучасній російській історіографії. Важлива також монографія М. Філіповича «Емігранти і янкі. Про американських істориків Росії», де автор розглянув процес формування і розвитку американської історичної русистики після Другої Світової війни, а також основні концепції історії Росії, розроблені американськими істориками. Окремий параграф монографії висвітлює внесок польських еміграційних істориків до американських досліджень російської проблематики Filipowicz M. Emigranci i jankesi. O amerykaсskich historykach Rosji / M. Filipowicz. - Lublin, 2007. - S. 174 - 194..

Для порівняння сучасної польської історіографії з досягненнями світової імперіології важливе значення мають історіографічні огляди російської Бахтурина А. «Национальный вопрос» в Российской империи в постсоветской историографии / А. Бахтурина // Русский национализм: социальный и культурный контекст / ред. М. Ларюэль. - М., 2008. - C. 61 - 74; Миллер А. История Российской империи как полиэтнического государства: в поисках новых исследовательских парадигм / А. Миллер // Україна - Росія: діалог історіографій. Матеріали міжнародної наукової конференції. (Чернігів 22 - 25 серпня 2002 р.) / ред. В. Ф. Верстюк, В. М. Бойко, С. А. Лепявко. - Київ - Чернігів, 2007. - С. 88 - 101 та ін., української Кухарук О. Дослідження проблем історії Росії ХІХ - початку ХХ ст. українською історичною наукою (1990 - 2002 рр.) / О. Кухарук // Україна - Росія: діалог історіографій. Матеріали міжнародної наукової конференції. (Чернігів 22 - 25 серпня 2002 р.) / ред. В. Ф. Верстюк, В. М. Бойко, С. А. Лепявко. - Київ - Чернігів, 2007. - С. 79 - 88; Krawczenko W. Ukraina, imperium, Rosja (przegі№d wspуіczesnej historiografii ukraiсskiej) / W. Krawczenko // Rosja i Europa Wschodnia: „imperiologia” stosowana / red. A. Nowak. - Krakуw, 2006. - S: 439 - 463., білоруської Токть С. Российская империя и ее политика на белорусских землях в ХІХ - начале ХХ в. в современной белорусской историографии / С. Токть // Западные окраины Российской империи / ред. М. Долбилов, А. Миллер. - М., 2006. - С. 503 - 532., німецької Ауст М. Новая история Российской империи в германской русистике / М. Ауст // Новая имперская история постсоветского пространства: сборник статей / ред. И. В. Герасимов, С. В. Глебов, А. П. Каплуновский. - Казань, 2004. - С. 599 - 608., французької Ларюэль М. Французские исследования русского национализма и Российской империи: избранные страницы / М. Ларюэль // Новая имперская история постсоветского пространства: сборник статей / ред. И. В. Герасимов, С. В. Глебов, А. П. Каплуновский. - Казань, 2004. - С. 609 - 612., американської Дэвид-Фокс М. Введение: отцы, дети и внуки в американской историографии царской России / М. Дэвид-Фокс // Американская русистика: вехи историографии последних лет / сост. М. Дэвид-Фокс. - Т. 1. Императорский период. - Самара, 2000. - С. 5 - 47. наукової літератури з історії Російської імперії. Сюди можна віднести також збірки статей, автори яких намагаються осмислити процес формування національних історіографій та процес перегляду загальної історії Росії як імперії та багатонаціональної держави Исторические исследования в России: тенденции последних лет / ред. Г. А. Бордюгов. - М., 1996. - 463 с.; Российская империя в сравнительной перспективе: сборник статей / ред. А. Миллер. - М., 2004. - 382 с.; Российская империя в зарубежной историографии: работы последних лет. Антология / сост. П. Верт, П. Кабытов, А. Миллер. - М., 2005. - 696 с. та ін.. Крім того, в межах великих наукових часописів існують постійні історіографічні рубрики, в яких відображаються зміни, що відбуваються сьогодні в національних історіографіях. Так, розвиток імперської проблематики в світовій історіографії найповніше висвітлюється в статтях, розміщених на сторінках російського щоквартальника «Ab Imperio», що виходить у Казані.

Отже, в сучасній науковій літературі немає комплексних узагальнюючих робіт, присвячених огляду новітньої польської історіографії історії Російської імперії. Окремі опрацювання, коротка характеристика яких наведена вище, мають фрагментарний характер і висвітлюють лише деякі аспекти досліджуваної теми.

Джерела. Джерельну базу дослідження становлять насамперед польські наукові праці, що були опубліковані впродовж 1989 - 2008 рр., в яких розглядаються проблеми історії Російської імперії. Комплекс відповідних матеріалів можемо розділити на шість основних груп.

До першої групи джерел відносяться бібліографічні видання, які дозволяють простежити появу наукових праць з історії Російської імперії в польській історіографії в період з 1989 до 2008 р. В цьому контексті важливе значення мають спеціальні тематичні бібліографічні огляди, підготовлені Р. Стобєцьким і Ц. Наленчем Naікcz C. Polskie nowoњci wydawnicze o Rosji XIX i XX wieku - wydawnictwa zwarte (ksi№їki) opublikowane w Polsce w latach 1990 - 1996 / C. Naікcz // Rosja XIX i XX wieku. Studia i szkice / red. J. Sobczak. - Olsztyn, 1998. - S. 219 - 254; Stobiecki R. Rosja i Rosjanie w polskiej historiografii (XIX - XX w.). Bibliografia / R. Stobiecki // Wzajemne uprzedzenia Polakуw i Rosjan. Bibliografia /red. A. de Lazari. - Warszawa, 2006. - 1 plyta CD-ROM.. Сюди ж можна віднести і бібліографічний покажчик статей, опублікованих на сторінках журналу «Дослідження з історії Росії та Центрально-Східної Європи», опрацьований Д. Бочковським.

Джерелом бібліографічної інформації стали також покажчики «Бібліографія польської історії», які опрацьовує колектив Інституту історії Польської академії наук (ПАН). На сторінках цього видання фіксуються всі історичні праці, що публікуються в Польщі, в тому числі й ті, які стосуються історії царської Росії. Цінна інформація міститься в бібліографічній серії «Бібліографія Східної Європи: Польща - Литва - Білорусь - Україна - Росія», яка видається Центром досліджень Східної Європи Варшавського університету з 1997 р.

Слід відзначити й таке джерело інформації про нові праці польських авторів, як бібліографічні рубрики в періодичних виданнях. Такі рубрики представлені практично в усіх польських наукових журналах: «Kwartalnik historyczny», «Przegl№d historyczny», «Sprawy Wschodnie», «Studia z dziejуw Rosji i Europy Њrodkowo-Wschodniej», «Studia historyczne», «Przegl№d Wschodni», «Wrocіawskie studia wschodnie», «Polska i jej wschodnie s№siedzi».

Другу групу становлять джерела, які дозволяють зорієнтуватися в функціональних можливостях сучасної польської історіографії в сфері вивчення історії Російської імперії, відтворити інституційну організацію цих досліджень. З цією метою використовувались статті з періодичних видань, в яких репрезентується діяльність окремих дослідницьких колективів Kita J. Badania naukowe іуdzkich historykуw na przeіomie XX - XXI w. / J. Kita // Przegl№d historyczny. - 2004 - T. 95. - z.3. - S. 397 - 406; Kmieciсski J. Informacja o Oњrodku Badaс i Studiуw Wschodnich / J. Kmieciсski, M. Pietrasiak // Eastern Review. Biuletyn informacyjny. - 1997. - T. 1. - S. 5 - 11; Rosik S. Instytut Historyczny Uniwersytetu Wrocіawskiego (badania naukowe w ostatnich latach) / S. Rosik //Przegl№d historyczny. - 2004. - T. 95. - z.4. - 547 - 557 та ін.. До цієї групи джерел слід віднести також інтернет-ресурси, а саме офіційні веб-сайти кафедр, наукових центрів та інститутів, в межах яких розробляються проблеми історії Росії.

Третя група джерел - це праці польських дослідників, опубліковані до 1989 р., що дозволяють реконструювати історіографічну традицію вивчення феномену Російської імперії та становлять важливе джерело з огляду на вплив, який має попередній доробок історіографії на праці сучасних авторів. У цій групі виокремлюється кілька підгруп, визначених відповідно до трьох етапів розвитку польської історичної русистики, які називає польський дослідник Р. Стобєцький Stobiecki R. Rosja i Rosjanie w polskiej myњli historycznej XIX i XX wieku / R. Stobiecki // Katalog wzajemnych uprzedzeс Polakуw i Rosjan / red. A. de Lazari. - Warszawa, 2006. - S 162.. Згідно з цим принципом, до першої підгрупи зараховані праці, видані в період від 1795 до 1918 рр., тобто в добу поділів, коли польської держави не існувало. До цього комплексу джерел входять дослідження Г. Камєнського, С. Смолки, Ш. Аскеназі, М. Сокольніцького, Й. Боясінського, Н. Гонсіоровської, М. Кукєля, М. Лорета, К. Валішевського та ін. До другої підгрупи включені праці істориків міжвоєнного періоду (1918 - 1939 рр.), в тому числі дослідження Ф. Конечного, Я. Кухаржевського, М. Годлевського, Й. Фельдмана, М. Ганделсмана, В. Токажа. Нарешті, третю підгрупу складають публікації, що побачили світ упродовж 1944 - 1989 рр. і належать, зокрема, таким ученим, як М. Танти, В. Слівовська, Є. Охманський, З. Вуйчик, Л. Базильов, Г. Пашкєвич, Р. Врага.

Четверту групу джерел становлять праці представників інших національних історіографій, які були залучені для з'ясування міжнародного історіографічного контексту сучасних польських досліджень історії Російської імперії. В даній дисертації використовувались дослідження українських (В. Шандри, М. Бармака, І. Лісевича, Я. Грицака, І.Лисяка-Рудницького та ін.), російських (Л. Вискочкова, О. Гаман-Голутвіної, Л. Горізонтова, С. Каспе, О. Міллера та ін.), білоруських (О. Смалянчука, З. Шибєки), американських (Р. Пайпса, Р. Шпорлюка, Г. Фріза, Д. Хоскінга, Д. Лівена, Р. Робінса, Е. Тадена, А. Рібера, М. фон Хагена та ін.), німецьких (А. Каппелера, К. Зернака), французьких (Д. Бовуа) дослідників проблематики імперської Росії. До цієї ж групи відноситься перекладна література, що з'явилася на польському видавничому ринку і відображає інтелектуальний клімат польського наукового середовища.

П'ята група джерел складається з польської публіцистики, на основі якої можна простежити суспільно-політичну атмосферу розвитку досліджень з російської проблематики в Польщі. Про популярність імперської теми в польському суспільстві свідчить ряд статей, а також збірка нарисів Р. Капусцінського «Імперія», яка була опублікована вперше в 1993 р. і перевидавалась одинадцять разів.

Головна, шоста, група джерел - це комплекс праць польських дослідників (статті в науковій періодиці, збірки, монографії), які стосуються різних аспектів історії царської Росії, що були опубліковані протягом 1989 - 2008 рр. В цій групі, з огляду на різнорідність інформації, виокремлюється три підгрупи.

До першої відносяться опрацювання з історії Російської імперії авторства Л. Тшебської та М. Смоленя, які мають синтетичний характер. Сюди ж слід віднести і збірку статей Я. Собчака «Про Росію дещо інакше. Нариси та есе по політичній історії Росії XVIII - XХ ст.», яка в певному сенсі має характер узагальнюючої праці.

Наступну підгрупу історіографічних джерел становлять збірки статей, які виходили друком у Польщі протягом 1989 - 2008 рр. В контексті даної дисертації збірки становлять важливе джерело історіографічної інформації, оскільки дозволяють виявити пріоритетні проблемно-тематичні напрями вивчення історії Російської імперії, а також дають змогу зорієнтуватись в інтерпретаційних підходах польських дослідників до означеної проблематики: «Давня і нова Росія (з досвіду трансформації устрою)», «Росія ХІХ і ХХ століть», «Цивілізація імперської Росії», «Росія і Східна Європа: практична «імперіологія» та ін.

Третя підгрупа - це статті польських дослідників, розміщені на сторінках періодичних видань, а також монографічні опрацювання та авторські збірки статей, присвячені окремим аспектам означеної проблематики. Враховуючи диверсифікацію проблемного поля досліджень історії Російської імперії в польській історіографії, логічно розділити джерела цієї підгрупи за проблемно-тематичним принципом.

Окремі дослідження дозволяють визначити інтерпретації, які польські дослідники застосовують при вивченні внутрішньої та зовнішньої політики Російської імперії. До цього комплексу джерел відносяться праці А. Хвальби, М. Чешельського, Б. Мухі, Е. Качинської, Д. Древняка, А. Гізи, З. Зєлінської, Г. Коцуя, М. Херми, Т. Дмоховського, Я. Будзінського, Я. Чубатого. Дослідження істориків доповнюють праці польських політологів В. Пельтца та К. Хойніцької.

Окремий комплекс джерел складається з монографій, присвячених російським правителям та політичним діячам, авторства А. Андрусєвича, Я. Собчака, М. Дзєвановського, Л. Яскевича, Я. Нєсчорука. Сюди ж відносяться і збірки біографічних нарисів, присвячені російським царям, написані В. Серчиком, А. Андрусєвичем та Б. Мухою.

Найбільша підгрупа в основній групі джерел складається з праць, в яких висвітлюється широкий спектр проблем російсько-польських стосунків у ХІХ - на початку ХХ ст., таких, як: імперська політика на землях колишньої Речі Посполитої та ставлення населення до царської влади. Цей комплекс праць дозволяє реконструювати не лише інтерпретації історії поляків у складі Російської імперії в сучасній польській історіографії, але також визначити образ російської дійсності того періоду, який домінує в польському історіографічному дискурсі.

У дисертації були використані праці А. Новака, В. Булхака, Г. Глембоцького, А. Валіцького, присвячені ідеологічним аспектам польсько-російських стосунків ХІХ - початку ХХ ст. До цієї ж групи відносяться монографії А. Кемпінського, А. Гізи, Я. Орловського, в яких розглядається історія формування національних польсько-російських стереотипів.

Для аналізу інтерпретацій проблеми «національного питання» в Російській імперії ХІХ - початку ХХ ст. польськими дослідниками застосовувались роботи, присвячені імперській політиці на територіях колишньої Речі Посполитої. З огляду на специфіку польської історіографії, ці джерела можна поділити за регіональним принципом. Так, праці авторства Є. Кукульского, Е. Качинської, Р. Кухі, Е. Слодковської, К. Познанського, Б. Шабат, А. Віняжа, Ю. Дибца, Д. Ваньки, П. Пашкєвича, А. Шварца, А. Хвальби, В. Цабана, Л. Хімяка, С. Вєха, А. Тушинської, К. Латавця, присвячені Королівству Польському.

Великий джерельний масив становлять дослідження проблем, пов'язаних з російською політикою в Південно-Західному (Правобережна Україна) та Північно-Західному (Білорусь, Литва) краї імперії. Залучені були роботи В. Родкєвича, Г. Глембоцького, Л. Заштовта, Т. Епштейна, С. Васалек, А. Романовського, П. Пашкєвича, Й. Сікорської-Кулеши, Р. Юрковського, Д. Шпопера, М. Устжицького.

У дисертаційному дослідженні був використаний і цілий ряд праць по темі сибірських заслань поляків таких учених, як: Е. Качинська, Ф. Новінський, В. Слівовська, Б. Єндриховська, А. Кучинський. З цим комплексом джерел пов'язаний інший, який становлять дослідження польської присутності в центральних губерніях імперії Романових. Залучені були відповідні роботи А. Кіяса, Я. Цехановича, М. Бломбергової, Б. Мухи.

Крім того, в дисертації використані джерела, що дозволяють розглянути польське бачення інших «національних питань» в Російській імперії: українського (С. Козака, Р. Висоцького), білоруського (Р. Радзіка, Б. Бялокозовича, Д. Тарасюка), литовського (Г. Віснера, Я. Левандовського), кримських татар (С. Хазбієвича), а також башкир, бурят і татар (В. Зайончковського).

Комплексне дослідження всього масиву джерел, перерахованих вище груп, дозволяє стверджувати, що він є достатньо репрезентативним і загалом забезпечує умови для розв'язання поставлених у дисертації завдань.

У другому розділі - „Російська імперія в польській історіографічній традиції: основні етапи та напрями досліджень” - розглядається розвиток польських досліджень російської проблематики до 1989 р., характеризуються їх основні етапи, визначається домінуючий в працях істориків того чи іншого періоду образ Російської імперії і його конструктивні елементи.

Початок польських зацікавлень історією Російської імперії відноситься до доби поділів (1795 - 1918 рр.), коли форму і орієнтацію польській історичній думці надавала перспектива падіння Речі Посполитої. В Росії бачили перш за все ворога Польщі, а в її історії шукали тих елементів, що призвели до утворення імперії, сучасниками якої були польські науковці ХІХ ст. Тлом для історичного аналізу була теза про фундаментальний антагонізм між цивілізаціями Сходу і Заходу. При цьому царську Росію ототожнювали зі східною деспотією, а Польщу трактували як цивілізаційний заслон Європи. На тему царату критично висловлювалася більшість представників польської історичної думки, але рідко коли ці висловлювання були результатом окремих, поглиблених досліджень.

В означений період найвагоміший внесок до розвитку польських досліджень з історії Російської імперії зробили Ш. Аскеназі та гроно науковців, яке згуртувалося довкола нього у 1905 - 1914 роках. Основна увага цих дослідників зосереджувалась на вивченні проблем впливу політики Російської імперії на падіння Речі Посполитої і російської присутності на польських землях у першій половині ХІХ ст. Імперська Росія в працях М. Сокольніцкого, Й. Боясинського, Н. Гонсіоровської, Я. Івашкєвича, М. Кукєля значною мірою персоналізувалася і асоціювалася з дволичними властителями-деспотами, окупантами і корумпованими російськими чиновниками.

Другий період в історії польської історіографії російської проблематики припав на роки існування незалежної держави - Другої Польської Республіки (1918 - 1939 рр.). На цьому етапі простежується співіснування двох тенденцій: продовження попередніх традицій в трактуванні царської Росії, а також поява нових тем і підходів, які виникли в умовах тогочасної суспільно-політичної ситуації і вилилися в дискусію щодо спадкоємності між Російською імперією і Радянською державою. Центральне місце в польському історіографічному дискурсі міжвоєнного періоду посіла семитомна праця Я. Кухаржевського «Від білого царату до червоного».

Суспільно-політичні умови, в яких довелося функціонувати польській історичній науці у 1944 - 1989 роках, встановлення у Польщі комуністичного устрою принципово змінило характер сприйняття російської проблематики. Польська історіографія розділилася на крайову, яка функціонувала у ПНР, і емігрантську. Істотними рисами нового образу польсько-російських стосунків для істориків у ПНР була відмова від тези про спадковість між царською Росією та СРСР. В інтерпретації історії Російської імперії домінувала схема: поляки і росіяни проти царату, царат проти них. Після 1956 р. історіографічна ситуація в ПНР поступово почала змінюватись на краще; в цей час з'являлися інтерпретації, які виходили за межі теорії історичного матеріалізму, поступово відроджувався методологічний плюралізм. В зазначеному контексті привертають увагу дослідження А. Валіцького, Б. Зєнтари, В. Слівовської.

Російська тематика була присутня також і в польському історичному письменництві на еміграції. Історики-емігранти (Г. Пашкєвич, О. Халецький, Р. Врага) продовжували розвивати історіографічні традиції міжвоєнного періоду. Росія сприймалася тут як головний ворог Польщі. Увага акцентувалась на цивілізаційних аспектах протистояння між Росією і Польщею. Наголошувалось, що польсько-російський конфлікт мав не лише внутрішній вимір, обмежений взаємними стосунками, а був частиною культурного антагонізму по лінії «Європа - Азія».

В цілому, аналіз доробку польської історіографії свідчить, що в працях більшості дослідників домінував негативний образ імперської Росії, який часто набирав русофобських форм.

У третьому розділі - „Інституційні аспекти та проблемно-тематичні напрями досліджень історії Російської імперії в польській історіографії (1989 - 2008 рр.)” - розглянуто організаційну структуру сучасних польських досліджень Російської імперії та визначено проблемно-тематичний спектр, який вони охоплюють.

Сьогодні функціонує система інституцій, до сфери діяльності яких входить організація досліджень з історії Росії, в тому числі і Російської імперії. Вона складається з університетських кафедр, центрів і наукових інститутів. Характерно, що університети, в яких є інститути історії, зазвичай не проводять чіткого поділу між всесвітньою та польською історією. Як наслідок, тематика Російської імперії розробляється в межах кафедр і закладів історії Польщі, або Центрально-Східної Європи. Децентралізація цих досліджень виявляється у широко розгалуженій інфраструктурі, а також у реалізації дослідницьких проектів на регіональному рівні.

Університетські кафедри поділяються на групи за напрямами дослідницької проблематики. Науково-дидактичні міждисциплінарні інститути та центри, що функціонують на базі університетів, співпрацюють з іншими польськими та закордонними науково-дослідними інституціями і зазвичай мають власні друковані органи. Їх діяльність базується на координації досліджень, які проводять наукові осередки та окремі науковці в Польщі і за кордоном, що забезпечує різнобічність підходів до вивчення окремих проблем. На сьогодні діє 5 таких закладів: Центр Східноєвропейських досліджень Варшавського університету, Східний інститут університету імені А. Міцкевича в Познані, Міждисциплінарний центр совєтологічних досліджень Лодзинського університету, Центр досліджень і студій Сходу Лодзинського університету, Центр східних досліджень Вроцлавського університету.

Серед науково-дослідних інституцій, не пов'язаних організаційно з університетами, виокремлюються: Інститут історії ім. Т. Мантойффеля ПАН, в якому діє Відділ історії Росії і Центрально-Східної Європи, а також Інститут Центрально-Східної Європи в Любліні.

Результатом діяльності вищезгаданих наукових осередків стала поява численних публікацій, присвячених різним аспектам історії Російської імперії та російсько-польських стосунків.

Після 1989 р. в польській історіографії спостерігається розширення проблемно-тематичних горизонтів досліджень історії Російської імперії. Це виявляється у зростанні зацікавлення серед істориків проблемами генезису імперської ідеології в Росії, а також темою інтелектуального життя в державі Романових, яка розглядається головним чином з перспективи історії російської суспільно-політичної та філософської думки. Однак більшість опрацювань присвячена імперській Росії як політичному явищу, з особливою увагою до її інституційної структури, внутрішніх і зовнішніх політичних практик. В центрі уваги дослідників опиняються такі проблеми як: феномен самодержавства, бюрократизація управління державою, корупція, імперські механізми суспільного контролю і репресій, експансіонізм. Зберігається тенденція до персоніфікації російської історії, що виявляється в появі ряду нових біографій правителів і політичних діячів імперії.

В сучасній польській історіографії помітна увага приділяється також тематиці зовнішньої політики Російської імперії. Кількість праць, присвячених традиційним проблемам російського втручання у внутрішні справи Речі Посполитої XVIII ст. та участі Російської імперії в поділах польсько-литовської держави, сьогодні виглядає незначною. Натомість з'являються дослідження, автори яких звертаються до інших сюжетів історії зовнішньої політики імперської Росії, які раніше не розглядалися в польській історіографії; серед них: політика Росії щодо узбережжя Балтійського моря і країн, розташованих у його басейні XVIІІ - початку ХХ ст., російсько-китайські політичні стосунки XVIIІ - XIX ст., зовнішня політика держави Романових напередодні та під час Першої світової війни, роль російського військового флоту в зовнішній політиці Російської імперії.

Незважаючи на диверсифікацію проблемно-тематичного поля досліджень, на перший план в новітній польській історіографії висувається вивчення «національного питання» в Російській імперії ХІХ - початку ХХ ст. Основна маса цих праць підпорядковується проблемам польської історії. В центрі уваги дослідників опиняється «польське питання», яке трактується досить широко: як прагнення поляків до політичної незалежності та відбудови власної держави; як проблема всеохоплюючої інтеграції колишніх земель Речі Посполитої до політико-правових та суспільно-культурних структур монархії Романових і спроби перетворення поляків на вірнопідданих правлячої династії; як вплив польського національного руху на дестабілізацію внутрішньополітичної ситуації в імперії та на розвиток модерних націй на західній периферії імперської Росії. Вагоме місце посіла інтелектуальна історія польського національного руху, вивчення польських концепцій боротьби з імперією та розвитку російської «полонофобії».

Великий комплекс праць присвячено вивченню практичних аспектів «польського питання» в Російській імперії: дослідженню імперської політики щодо поляків і ставленню останніх до влади. В територіальному відношенні ці студії концентруються довкола трьох регіонів: Королівства Польського, так званих «кресів» (колишні східні землі Речі Посполитої: Правобережна Україна, Білорусь, Литва) та Сибіру, як місця перебування польських засланців. При цьому, порівняно з польською історіографією періоду ПНР, сучасні дослідники відносно мало уваги приділяють повстанням і конспірації, проте набагато більше місця відводять дослідженню політики імперської адміністрації щодо Королівства Польського і «кресів», її щоденному функціонуванню і реакції польського населення на урядові акції. Що стосується досліджень, присвячених сибірському регіону Російської імперії, то значне зростання їх кількості після 1989 р. пояснюється мотивом ліквідації «білих плям» польської історії, оскільки цензурні обмеження в добу ПНР не сприяли розвитку цього тематичного напрямку.

Позитивним явищем в сучасній польській історіографії стала поява праць, присвячених процесам формування національної свідомості українців, білорусів і литовців, а також татар, башкир і бурят. Однак в полі зору істориків продовжує залишатись переважно західна периферія держави Романових, зокрема, землі колишньої Речі Посполитої. В результаті Російська імперія розглядається найчастіше в контексті історії Польщі, чи - ширше - Східної Європи, а основна увага приділяється ролі польського чинника в процесах, що відбувалися в цьому регіоні протягом ХІХ - початку ХХ ст.

У четвертому розділі - „Історія Російської імперії в працях сучасних польських учених: концепції та інтерпретації” - проаналізовано основні підходи, інтерпретаційні моделі, які застосовуються сучасними польськими дослідниками при вивченні історії Російської імперії.

У новітній польській історіографії можна виокремити два умовні інтерпретаційні напрями: «націоналістичний» («традиціоналістський») та «новаторський» («ревізіоністський»). Перший з них відзначається негативною оцінкою Російської імперії, її державних інституцій, політичних практик, героїзацією чи віктимізацією долі поляків у державі Романових після поділів Речі Посполитої. Новаторський напрям представлений істориками, які налаштовані на ревізію традиційних поглядів і вихід за межі польської національної парадигми у дослідженнях російської історії та широкого спектру проблем польсько-російських стосунків ХІХ - початку ХХ ст.

Протягом двох останніх десятиліть польська історична наука розширила погляди на деякі проблеми історії Російської імперії. Однак нові концептуальні підходи пропонуються рідко. Це відображає загальну тенденцію розвитку польської історіографії після 1989 р. На думку польських дослідників (М. Гурний, Є. Матерніцький, Р. Стобєцький), її характеризує відсутність провідних теоретичних шкіл і напрямів та методологічна індиферентність більшості професійних істориків, культ фактографії, прагнення дослідників до підкреслення моральних аспектів історіописання. Домінуюче місце в історичній рефлексії займає «історія-подія», а не «історія-проблема». Як результат, можемо говорити лише про окремі спроби вийти за межі «традиціоналістської» перспективи і перейти від виключно негативних характеристик феномену імперської Росії до більш виважених підходів.

Феномен Російської імперії в сучасній польській історіографії розглядається з двох перспектив: імперської ідеї та практики (державного устрою, внутрішньої і зовнішньої політики).

При зверненні до проблематики генезису імперської ідеї в Росії, історики одностайно підкреслюють значну роль ідеології „Москва - Третій Рим” у формуванні російської імперськості, наголошують на тому, що різні її модифікації простежуються як в історії Російської імперії, так і Радянського Союзу і навіть сучасної Російської Федерації (А. Андрусєвич, З. Мадей, М. Смолень, В. Серчик).

Підходи польських істориків до феномену самодержавства різняться. В першому випадку воно інтерпретується як російський варіант східної деспотії, який остаточно сформувався за часів Петра І та проіснував без змін до 1917 р (В. Серчик, Л. Тшебська, М. Смолень). В основі другого підходу лежить теза про чергування ліберальних і консервативних тенденцій в системі самодержавства, які пов'язуються з особистостями окремих царів. До цього ж напряму належать і дослідження «парламентського» експерименту в Росії на початку ХХ ст. (Я. Собчак, О. Ахматович, Е. Вішнєвський).

Проблема корупції в Російській імперії загалом не нова для польської історіографії, але перша спроба її концептуалізації була здійснена лише нещодавно А. Хвальбою. Характерно, що дослідник вбачає в корумпованості російського суспільства не лише негативні риси (корупція ускладнювала формування новочасної бюрократії, деформувала економічні відносини в імперії), але й позитивні (корупція дозволяла боротися з нееластичністю державного устрою, централізмом, послаблювала вплив деспотичної політичної системи на динамічні економічні процеси).

Однак більшість дослідників наголошує на негативних рисах інституційної організації Російської імперії ХІХ - початку ХХ ст., розглядаючи її з перспективи розвитку і вдосконалення системи поліційного контролю, крізь призму репресій та їх численних жертв (М. Чешельський, Е. Качинська, Д. Древняк, Б. Муха). При цьому цей образ часто протиставляється тогочасним західноєвропейським країнам, на фоні яких держава Романових трактується як відстала деспотія.

Що стосується досліджень зовнішньої політики Російської імперії, то в новітній польській історіографії спостерігається розширення їх тематичних і хронологічних горизонтів, але в концептуальному відношенні вони містяться в межах традиціоналістської парадигми і сконцентровані на доведенні тези про російський експансіонізм (А. Гіза, Т. Дмоховський, Я. Будзінський, М. Херма, Є. Пшибильський). Характер цієї експансії до сьогодні викликає дискусії серед дослідників, з огляду на географічні, культурно-цивілізаційні, суспільно-політичні, економічні відмінності між західними і східними окраїнами держави Романових. Російську імперію визначають як «нетипову колоніальну імперію» (В. Станіславський), або як «материкову колоніальну імперію» (П. Зюлек).

Характерно, що польські дослідники не звертаються спеціально до проблеми падіння Російської імперії в 1917 р. Це пов'язано з тим, що в польському історіографічному дискурсі домінуючі позиції займає концепція, сформована у міжвоєнний період Я. Кухаржевським, згідно з якою Радянський Союз інтерпретується як логічне продовження імперської Росії (А. Андрусєвич, М. Смолень, Й. Смага, В. Марчиняк, М. Вєлічко, Р. Война). Щоправда, сьогодні деякі історики намагаються перенести акценти з того, що було спільного між цими двома державами на те, що їх відрізняло (Е. Качинська, Ф. Новінський, Я. Собчак).

На перший план в новітній польській історіографії висувається вивчення «національного питання» в Російській імперії ХІХ - початку ХХ ст. Основну увагу історики приділяють «польському питанню» в державі Романових.

В межах «традиціоналістського» напряму ця тема розглядається з двох перспектив: або як героїчний етап повстань та боротьби польського народу проти російської влади, або як період, відмічений імперським утиском і травматичною покорою. В обох випадках імперія виступає як зовнішня, чужа сила і слугує лише тлом, контекстом для процесу визрівання нації та національної держави (Р. Куха, К. Познанський, Е. Слодковська, Б. Шабат, Д. Ванька, Ю. Дибєц, А. Новак, С. Вєх).

Інтерпретаційна лінія, згідно з якою Російська імперія і місце поляків у ній розглядається крізь призму вироків, слідств і покарань, простежується і в дослідженнях сибірських заслань. Ці праці також містяться в межах традиціоналістської парадигми (В. Слівовська, Е.Качинська, Ф. Новінський, Б. Єндриховська, А. Кучинський).

Разом із тим, з'являються праці, автори яких полемізують з «традиціоналістами» і акцентують увагу на вивченні співпраці та колаборації поляків з імперською адміністрацією (А. Шварц, А. Хвальба, В. Цабан, Л. Хімяк). Історики-«ревізіоністи» вписують політику Російської імперії на колишніх землях Речі Посполитої у загальноєвропейський контекст, відмовляючи їй у винятковості, намагаються показати всю складність ситуації, що склалася на цих територіях в ХІХ - на початку ХХ ст. У зв'язку з цим, сьогодні в польській історіографії актуальності набрала проблема компаративного аналізу імперських практик російської, австрійської і прусської адміністрацій на польських землях.

При зверненні до проблеми еволюції політики Російської імперії щодо західної периферії, дослідники почали застосовувати ситуаційний підхід, який дозволяє реконструювати процеси формування націй, що відбувалися в цьому регіоні в ХІХ - на початку ХХ ст., і зміни етнополітики держави Романових в їх взаємодії. Як результат, місцеве населення розглядається не лише як об'єкт впливу політики імперської влади, але і як самостійний актор (Л. Заштовт, В. Родкєвич, Г. Глембоцький, Л. Пйонтковський, Р. Радзік, Г. Віснер). «Ревізіоністи» стверджують, що „русифікація” не була головною метою національної політики Російської імперії. Її провідникам ішлося не про формування російської національної свідомості, а про забезпечення лояльного ставлення до правлячої династії. Поява цих досліджень свідчить про відхід польських істориків від традиційної національної парадигми в даному питанні.