Націонал-соціалістичний режим в Німеччині у відображенні української суспільно-політичної думки Галичини (1933–1939 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 94(430):316.325(477.83/.86) «1933/1939»

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Націонал-соціалістичний режим в Німеччині у відображенні української суспільно-політичної думки Галичини (1933-1939 рр.)

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

Гавришко Марта Ігорівна

Львів - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівникдоктор історичних наук, професор Швагуляк Михайло Миколайович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри нової та новітньої історії.

Офіційні опоненти:доктор історичних наук, професор Троян Сергій Станіславович, Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету, завідувач кафедри міжнародних відносин і країнознавства;

кандидат історичних наук Кушнір Віталій Валерійович, Інститут народознавства Національної академії наук України, науковий співробітник.

Захист дисертації відбудеться «22» грудня 2009 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 337).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий «20» листопада 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор історичних наук, професор Сухий О.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Націонал-соціалістичний рух, його ідеологія і практика вже понад шість десятиліть привертають увагу науковців та широких кіл громадськості. Вагомим чинником, що визначає тривалість цих зацікавлень, є переконання, що йдеться про епоху великих соціально-політичних перетворень та глобальних воєнних катаклізмів, до яких спричинився нацизм. Інтерес української історіографії до націонал-соціалізму був дещо обмеженішим і стосувався насамперед такого комплексу питань: ставлення нацистських провідників до українського питання і місце України у зовнішньополітичній програмі гітлерівської партії; контакти націонал-соціалістів із українськими політичними середовищами у 1920-1930-х рр.; «український сюжет» у зовнішньополітичних акціях Третього Райху напередодні Другої світової війни; німецький окупаційний режим в Україні у 1941-1944 рр.; український Рух опору в роки війни; українські військові формування в збройних силах Німеччини у 1939-1945 рр. Потреба розширення проблематики наукового пошуку зумовлює необхідність звернення до таких малодосліджених питань, як відображення в українській громадській думці ґенези та розвитку нацистського руху, його ідеології, захоплення Націонал-соціалістичною німецькою робітничою партією (НСДАП) та її очільником монопольної влади в державі і встановлення тоталітарного режиму в Німеччині, внутрішня та зовнішня політика Третього Райху у 1933-1939 рр.

Історія уявлень розмаїтого з політичного погляду галицького суспільства про нацистську Німеччину і його ставлення до неї є складовою сприйняття Третього Рейху світовою спільнотою того часу. Дослідження цього питання нерозривно пов'язане з глибшим аналізом суспільно-політичної ситуації на українських землях у згаданий період, а також із вивченням складної структури суспільної свідомості українців Галичини. Важливість дослідження цієї теми полягає водночас у можливості простежити вплив німецького чинника на відносини між різними політичними силами всередині українського національного табору, а також суперечливий і часом драматичний характер українсько-польських взаємин у 1930-х рр.

Тема дисертаційного дослідження пов'язана з науковими програмами кафедри нової та новітньої історії історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка і є складовою частиною її науково-дослідної роботи в межах висвітлення проблеми «Країни Західної Європи та Північної Америки у новий та новітній час: проблеми історії та історіографії».

Мета дисертації - всебічно дослідити відображення в українській суспільно-політичній думці Галичини націонал-соціалістичного режиму в Німеччині, його внутрішньої та зовнішньої політики у 1933-1939 рр.

Досягнення поставленої мети передбачає необхідність дослідження таких питань:

-стан наукового опрацювання теми, її джерельна база;

-українська громадська думка про шлях націонал-соціалізму до влади у Німеччині і встановлення нацистської диктатури;

-державно-політична структура Третього Рейху у сприйнятті українського суспільства;

-українське бачення соціально-економічної політики нацистської Німеччини;

-зовнішньополітична програма націонал-соціалізму у візіях української громадськості;

-ставлення українських громадських середовищ до основних напрямків ревізіоністської політики Третього Рейху;

-зовнішня політика нацистської Німеччини в умовах спричинених нею міжнародних криз 1938-1939 рр. і українська громадська думка.

Об'єктом наукової роботи є система інститутів націонал-соціалістичного режиму в Німеччині та українські суспільно-політичні середовища Східної Галичини (в межах Львівського, Станіславівського, Тернопільського воєводств) і близькі їм органи преси, які були водночас і чинниками, що формували українську громадську думку, і її виразниками.

Предметом дослідження є погляди, уявлення, оцінки, ставлення українського громадянства Галичини стосовно системи влади і окремих аспектів внутрішньої та зовнішньої політики Німеччини у 1933-1939 рр.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від січня 1933 р., коли А. Гітлер був призначений райхсканцлером Німеччини, що викликало зростання зацікавленості націонал-соціалістичним рухом, його теорією і практикою серед української громадськості, до початку німецько-польської війни у вересні 1939 р., що створила кардинально нові політичні умови для сприйняття Третього Рейху.

Методологічну основу дисертації визначають принципи історизму, науковості та об'єктивності. Під час дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні історичні методи: дедукції, індукції, узагальнення і систематизації однотипних фактів, порівняльного аналізу (для виявлення спільних та відмінних позицій у поглядах різних суспільно-політичних середовищ Галичини), системно-функціональний (для комплексного вивчення української громадської думки, що формувалась на тлі українсько-польських відносин і під впливом міжнародних подій), проблемно-хронологічний підхід (у викладі матеріалу).

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в історіографії на основі введення в науковий обіг значної кількості архівних матеріалів, нової інтерпретації як уже відомих, так і нововиявлених фактів було комплексно досліджено:

-головні чинники і засоби формування різних напрямків української суспільно-політичної думки щодо Третього Рейху і відображення у ній процесу встановлення нацистської диктатури в Німеччині;

-спільність та відмінність в оцінках політичної системи націонал-соціалістичної Німеччини з боку різних громадських середовищ Східної Галичини;

-розмаїття думок української суспільності стосовно соціально-економічних процесів у Третьому Рейху та державної політики у сфері господарювання;

-уявлення української громадськості про зовнішньополітичну програму націонал-соціалізму, її ставлення до ревізіоністської політики Німеччини, а також роль німецького чинника в українсько-польських взаєминах;

-еволюцію оцінок і поглядів галицьких суспільно-політичних сил стосовно зовнішньої політики Німеччини у 1938-1939 рр. і трактування в ній українського питання.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розширенні горизонтів вивчення тоталітарної системи Третього Рейху в довоєнний період, зокрема, його сприйняття тогочасною українською суспільністю. Результати дисертаційної роботи можна використати при підготовці нормативних та спеціальних курсів із новітньої історії Німеччини та України для студентів історичних та інших гуманітарних факультетів у вищих навчальних закладах. Зібраний фактологічний матеріал, науково-теоретичні узагальнення можуть слугувати для подальшого поглибленого аналізу окресленої теми та суміжної проблематики.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження апробовано на засіданнях кафедри нової та новітньої історії Львівського національного університету імені Івана Франка (лютий 2007; травень 2008; червень 2009; вересень 2009), під час всеукраїнського круглого столу «Еволюція ідеології українського націоналізму в ХХ - на поч. ХХІ ст.» (Дніпропетровськ, грудень 2007), на навчально-вишкільному зборі-конференції, присвяченому 100-літтю С. Бандери «Ідеологія ОУН та ідеологія Української Держави сьогодні» (Карпати, підніжжя Говерли, липень 2008), міжнародній науковій конференції «Українсько-польсько-білоруське сусідство ХХ століття» (Дрогобич, вересень 2008), науково-практичній конференції «Друга світова війна: крізь призму подолання стереотипів» (Львів, травень 2009), засіданні Відділу дослідження історії східних земель ІІ Речі Посполитої Інституту політичних студій Польської Академії Наук (Варшава, серпень 2009).

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. Обсяг рукопису - 199 сторінок, список використаних джерел та літератури нараховує 989 позиції.

третій рейх ревізіоністський німеччина

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми, розкрито актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, мету і завдання, хронологічні межі, практичне значення дисертації та її наукову новизну, сформульовано методологічні засади дослідження.

У першому розділі «Історіографія та джерела дослідження» проаналізовано стан наукового опрацювання теми, охарактеризовано різні види використаного у роботі джерельного матеріалу.

Підрозділ 1.1. «Історіографія проблеми» присвячений огляду наукових робіт, що стосуються теми дослідження. Історіографію обраної проблематики умовно можна поділити на дві групи. Оскільки метою роботи є висвітлення українського бачення історії Третього Рейху довоєнного періоду, то практично всю літературу першої групи складають здебільшого праці сучасних вітчизняних та зарубіжних дослідників з історії нацистської Німеччини довоєнного періоду. Вони мають дотичний до теми і предмету дослідження характер і використовувалися з метою порівняння, пояснення, а також ознайомлення із застосованою методологією. До другої групи належать в основному праці українських та польських істориків, що відображають суспільно-політичне життя у Східній Галичині, а також окремі аспекти уявлення галицьких суспільно-політичних середовищ про політику Третього Рейху.

Шлях націонал-соціалістичної партії до влади в Німеччині в контексті історії Ваймарської республіки характеризують наукові публікації В. Газіна, Г. Бека, Г.А. Вінклера. У дослідженні використано праці Д. Мельникова, Л. Чорної, Й. Феста, А. Баллока, І. Кершоу, М. Штайнерта, Дж. Толанда, в яких крізь призму особистості нацистського лідера подано історію Третього Райху. Окремий науковий інтерес становлять синтетичні роботи з історії націонал-соціалістичної Німеччини 1933-1939 рр. таких авторів, як О. Плєнков, М. Брошат, У. Ширер, В. Бенц, М. Бюрліх, Н. Фрай, Р. Еванс. Державно-політична структура Третього Рейху, ліквідація багатопартійної системи, функціонування Рейхстагу і уряду, репресивних органів і поліційного апарату знайшли відображення у роботах Ю. Шмедеке, Е. Френкель, Е. Маттіас, Р. Морсей.

Соціально-економічну політику нацистської Німеччини, зокрема мілітаризацію економіки і підготовку її до війни, становище робітників і селян, висвітлюють праці Ч. Лучака, Л. Гербста, Е. Шульца і Е. Груббера, Г. Корні і Х. Ґіеса, Д. Шьонбаума, А. Шварца, М. Шнайдера. Державна концепція молодіжної політики у Третьому Райху знайшла відображення у роботах О. Давлєтова, Г. Кноппа, М. Катера. Широке коло проблем, що стосуються становища католицької і протестантської церков у Третьому Райху, розглянуто у працях Дж. Корнвел, К. Шолдер, К. Ґотто і К. Репґен, К. Майєр, Дж. Сал, Ґ. Пасселєк.

Пропоноване дослідження було би не повним без використання монографій К. Гільдебранда, Г.-А. Якобсена, О. Хойзера, Ч. Блоха, С. Жерко, Г-Д. Ґіро, які характеризують закордонну політику нацистської Німеччини у 1933-1939 рр. та її взаємини з окремими державами.

Інтерес науковців до української проблематики в контексті вивчення історії Німеччини міжвоєнного періоду був досить обмеженим. Найбільшу цінність мають праці М. Швагуляка, котрий розглядає місце української проблеми у міжнародній політиці міжвоєнного періоду, звертаючи особливу увагу на роль Німеччини в зовнішньополітичних концепціях і розрахунках українських політичних середовищ.

Окремої уваги заслуговують праці українських істориків, присвячені окремим політичним силам Галичини. Діяльність УНДО, приміром, у своїх публікаціях висвітлили І. Соляр, І. Федик, М. Кугутяк, Б. Хруслов. У полі зору О. Жерноклєєва, І. Райківського перебуває історія лівого спектру національно-державницького табору Галичини. М. Москалюк і О. Єгрешій характеризують християнський рух у міжвоєнний період. Доволі значне місце у наукових пошуках займає історія радикальних правих організацій. Формування та еволюція ідеології українського націоналізму, її співвідношення з ідеологією та політичною практикою інших націоналістичних рухів Європи, зокрема й націонал-соціалізму та фашизму, стали предметом дослідження І. Лисяка-Рудницького, Г. Касьянова, О. Зайцева, К. Бондаренка, М. Сосновського, частково Ю. Киричука, М. Мандрик.

Уявлення про зовнішньополітичну, військову, пропагандивну діяльність ОУН дає ознайомлення з роботами В. В'ятровича, О. Кучерука, А. Кентія, Д. Вєдєнєєва і Г. Биструхіна. Ставлення учасників українського революційного руху до нацистської Німеччини у 1930-х рр. характеризують праці авторів з націоналістичного середовища, таких як П. Мірчук, А. Камінський, В. Мартинець, Р. Кричевський, З. Книш, Ю. Бойко, Л. Ребет, С. Шевчук.

Значний інтерес становлять наукові розвідки М. Богачевської-Хом'як, Б. Савчука, О. Маланчук-Рибак з історії українського жіночого руху міжвоєнного періоду. Книжка М. Гона стала першою в сучасній українській історіографії спробою комплексного дослідження українсько-єврейських взаємин у Західній Україні в другій половині 1930-х рр. У наукових працях П. Стерчо, М. Вегеша і М. Токара, О. Богіва, Д. Злепка, Н. Свідерської, Ю. Сливки, І. Дробота порушуються питання про ставлення галичан до державотворчих процесів у Закарпатській Україні та оцінка ними німецької політики щодо українського питання у 1938-1939 рр. Проблема українсько-німецьких контактів напередодні війни висвітлена у дослідженнях українських науковців В. Косика, А. Боляновського, А. Руккаса, а також іноземних - Ф. Ґрельки, М. Шміґеля.

З-поміж праць польських авторів варто виділити насамперед ґрунтовні дослідження Р. Тожецького, котрий докладно проаналізував значення українського питання у зовнішній політиці Німеччини другого повоєнного десятиріччя. Важливий розділ сучасної польської історіографії становлять роботи А. Хойновського, М. Папєжинської-Турек, Р. Потоцького, І. Політа, Я. Пісуліньского, присвячені вивченню різних аспектів української проблеми у ІІ Речі Посполитій. Предметом зацікавлення Є. Коко і Р. Томчика, Р. Висоцького є історія окремих політичних сил Галичини. Діяльність української парламентської репрезентації знайшла відображення у працях М. Шуміла і Ч. Бжози.

З наведеного історіографічного огляду випливає, що незважаючи на доволі значний обсяг дослідницьких праць з історії націонал-соціалістичної Німеччини та Галичини міжвоєнного періоду, проблема відображення Третього Райху у свідомості українського громадянства досі не отримала належного висвітлення в історичній літературі.

У підрозділі 1.2. «Джерельна основа дослідження» охарактеризовано комплекс документів і матеріалів, використаних автором для вирішення поставлених у дисертації завдань. Залежно від характеру збереження інформації, вони поділяються на декілька груп: 1) архівні документи; 2) опубліковані збірники документів і матеріалів; 3) спогади, щоденники; 4) публіцистичні видання та преса.

Першу групу джерел становлять архівні матеріали, серед яких слід виділити річні та місячні звіти воєводських управлінь, повітових старостів, інформаційні комунікати поліційних органів різного рівня про суспільно-політичну ситуацію і настрої українського громадянства в різних повітах Станіславівського, Львівського, Тернопільського воєводств протягом 1930-х рр., що знаходяться у Державному архіві Івано-Франківської області (ДАІФО), Державному архіві Тернопільської області (ДАТО), Державному архіві Львівської області (ДАЛО). Доволі важливими для дослідження є розмаїті матеріали Центрального державного історичного архіву України у Львові (ЦДІА України у Львові), розташовані у ф. 359 («Назарук Осип Тадейович»), ф. 309 («Наукове товариство імені Шевченка»), ф. 344 («Українське національно-демократичне об'єднання»), ф. 493 («Міністерство внутрішніх справ»), ф. 205 («Прокуратура апеляційного суду, м. Львів»). Значний масив інформації про діяльність ОУН у 1930-х рр. почерпнуто з архівних матеріалів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ). Суттєво доповнюють джерельну базу дослідження матеріали Міністерства закордонних справ Речі Посполитої, її посольства у Берліні, Головного управління державної поліції, що зберігаються в Архіві Нових Актів у Варшаві (AAN).

Другу групу джерел формують опубліковані збірники документів і матеріалів з архівів німецького Міністерства закордонних справ, імперської канцелярії, Народного комісаріату закордонних справ СРСР, польського Міністерства закордонних справ, а також документальні видання, що стосуються діяльності українських політичних партій Галичини.

До третьої групи джерел належать спогади та щоденникові записи українських громадсько-політичних діячів Галичини: І. Кедрина, І. Макуха, О. Назарука, І. Німчука, К. Паньківського, Р. Волчука, С. Шухевича, Є. Зиблікевича, Ю. Тиса-Крохмалюка, Д. Андрієвського, Є. Бачини-Бачинського, О. Бойдуника, Є. Врецьони, С. Галамая, Є. Ляховича, Д. Куп'яка, Д. Недовоза, Б. Осадчука.

Четверту, найповніше репрезентовану та найбільшу за обсягом і значенням, групу джерел складають матеріали тогочасної галицької публіцистики і преси різних суспільно-політичних напрямків. У дисертації використано статті з часописів «Діло», «Свобода», «Шлях Нації», «Національна Політика», «Мета», «Нива», «Католицька Акція», «Дзвони», «Нова Зоря», «Новий Час», «Громадський Голос», «Каменярі», «Живе Слово», «Робітничий Голос», «Вперед», «Перемога», «Батьківщина», «Українські Вісти», «Час», «Розбудова Нації», «Український Голос», «Студентський Вісник», «Студентський Шлях», «Самостійна Думка», «Самоосвітник», «Авангард», «Голос Нації», «Голос», «Рідний Ґрунт», «Пробоєм», «Обрії», «Українське Юнацтво», «Вістник».

Отже, різні за ступенем документальної достовірності та історичної цінності джерела дають змогу науково вирішити поставлені у досліджені завдання і комплексно висвітлити відображення Третього Рейху в українській суспільно-політичній думці 1933-1939 рр.

У другому розділі «Тоталітарна система Третього Рейху та українська громадська думка» охарактеризовано українське бачення приходу націонал-соціалізму до влади в Німеччині, формування державно-політичної структури та ідеологічної системи, релігійної та культурної політики, соціально-економічних і трудових відносин у Третьому Рейху.

У підрозділі 2.1. «Прихід Гітлера до влади і встановлення диктатури у Німеччині в контексті українських оцінок» крізь призму українських спостережень і уявлень розглянуто процес сходження націонал-соціалістичної партії до влади в Німеччині, становлення нового політичного режиму з винятковим становищем НСДАП та її лідера.

Повоєнна Німеччина як одна з найпотужніших ревізіоністських сил у Європі посідала вагоме місце у зовнішньополітичних обсерваціях та оцінках українського суспільства, що було пов'язано, зокрема, з прагматичними політичними розрахунками щодо ймовірної вирішальної ролі відродженої німецької потуги у зламі наявної системи міжнародних відносин, яка закріпила поділ українських земель між іноземними державами і перешкоджала консолідації українських національних сил у боротьбі за відродження державності.

Українська суспільно-політична думка відображала відповідний рівень знань про Німеччину 1930-х рр., фіксувала активне ставлення громадськості до подій в цій країні, що виражалось у сукупності уявлень, оцінок, суджень. Провідну роль у формуванні цієї думки відігравали політичні партії (УНДО, УНО, УКС, УСРП, УСДП, ОУН, ФНЄ), громадські організації, Українська греко-католицька церква, а засобами її формування слугували преса, виступи окремих громадсько-політичних діячів на зібраннях, вічах, діяльність Української Парламентарної Репрезентації в польському сеймі.

У цьому підрозділі простежено процес зростання зацікавленості феноменом нового націоналістичного руху в Німеччині серед суспільності Східної Галичини. Перший помітний вияв інтересу української громадськості до націонал-соціалістичної партії був спричинений спробою державного перевороту, вчиненого лідером НСДАП А. Гітлером в листопаді 1923 р. Посилення ж уваги до націонал-соціалізму викликав успіх гітлерівської партії на парламентських виборах 1930 р., що забезпечили їй 107 мандатів замість попередніх 12. Аналізуючи подальше розростання націонал-соціалістичного руху, що засвідчили результати виборів до Рейхстагу 1932 р., українські політичні оглядачі вбачали причини цього у важкій економічній кризі, загостренні репараційного питання і міжнародного становища Німеччини та кризі парламентсько-демократичної системи Ваймарської республіки.

Факт призначення А. Гітлера 30 січня 1933 р. рейхсканцлером Німеччини українські політичні середовища розглядали як поворотний пункт розвитку країни і вияв радикалізації суспільних настроїв. Від лютого 1933 р. до початку серпня 1934 р. в Німеччині було прийнято низку законів, що значно обмежували громадянські права, сприяли нарощуванню і посиленню карально-репресивної системи, вводили у країні перманентний військовий стан, розширювали повноваження уряду, скасовували законодавчі права Рейхстагу, забороняли існування будь-яких партій, крім НСДАП, ліквідовували самостійність німецьких країв, посилюючи централізацію влади, об'єднували функції президента, канцлера і головнокомандувача збройних сил в особі А. Гітлера. Всі ці події були важливими кроками на шляху до встановлення нацистської диктатури і відтак були зустрінуті неприхильно більшістю українських політичних середовищ, що сповідували принципи демократичного плюралізму. Особливе занепокоєння викликало переслідування окремих політичних партій у Німеччині, зокрема, СДПН що стало приводом для посилення антинацистської пропаганди лівих у Галичині. Гучний резонанс викликала кривава розправа, здійснена 30 червня 1934 р. у Німеччині над керівниками СА і групою політичних супротивників влади, відома під назвою «ніч довгих ножів». Ставлення українських середовищ до цих подій було неоднозначним і визначалося головно ступенем віри у наявність змови проти чинного уряду і А. Гітлера. Українські націоналістичні сили схилялися до виправдання позиції влади, натомість ліберальні, консервативні і соціалістичні кола Галичини засуджували антидемократичні методи політичної боротьби в Німеччині.

Отже, оцінюючи суспільно-політичний розвиток Німеччини першої половини 1930-х рр., українські середовища різних напрямків сходилися на думці і відзначали посилення нацистського руху, чия боротьба за владу закінчилася крахом Ваймарської демократії і встановленням диктаторського режиму з авторитарною владою А. Гітлера.

У підрозділі 2.2. «Державно-політична структура Третього Рейху у трактуванні української суспільності» розглянуто ставлення українських громадсько-політичних середовищ Галичини до тоталітарної системи влади в Німеччині і функціонування її ідеологічної складової.

Після призначення А. Гітлера рейхсканцлером Німеччини чинна структура владних відносин Ваймарської республіки зазнала глибоких інституційних змін. Уряд зосередив у своїх руках законодавчу і виконавчу владу, нівелюючи вплив і значення німецького парламенту. Міністри складали особисту присягу на вірність фюреру, котрий відігравав роль ритуальної фігури у політичній системі нацистської Німеччини. У ліберальному середовищі Галичини цей феномен пояснювався специфікою націонал-соціалістичного руху як своєрідної релігії натовпу з її природним ідолопоклонством і викликав особливе зацікавлення української громадськості, про що свідчить наявність численних статей, публіцистичних творів про життєвий шлях А. Гітлера, його особистісні характеристики, політичну діяльність. Існувало переконання, що виняткове становище А. Гітлера зумовлене не стільки його харизматичними якостями, скільки тим, що він став утіленням ідеї «нової Німеччини» у майстерно сконструйованому міфі про вождя. Поляризацію українського ставлення до фюрер-принципу виразно ілюструють позиції лівих, які демонстрували абсолютне його заперечення, покликаючись на принцип рівності людей перед законом, і представників так званого творчого націоналізму, що, схвалюючи його, використовували у своїй політичній практиці. Такі ж кардинально протилежні погляди прихильники обох таборів - соціалістичного і націоналістичного - висловлювали стосовно монопольного права НСДАП на політичну діяльність. Партійна належність стала за нацистського правління перепусткою до вищих адміністративних і державних посад, що, на думку крайньої української правиці, було природним етапом розвитку партії-ордену, яка зосереджувала всі національні сили, а для лівих - протиправною ознакою диктаторського режиму. Оцінка становища партійної еліти та інших громадян Німеччини з боку української суспільності дозволяла стверджувати про наявність у цій країні особливого типу масового суспільства, головними засобами формування якого була ліквідація впливу соціальних груп з опозиційними переконаннями за допомогою розгалуженого поліційного апарату і системи організованого терору, а також вироблення у громадян тоталітарної відданості державі.

В українських політичних та громадських середовищах 1930-х рр. превалювала думка про те, що відсутність активного і організованого опору нацистському режимові свідчить про його масову підтримку народом. Нацистська влада створювала ілюзію залученості широких мас населення до процесу прийняття державних рішень через організацію плебісцитів, участь у виборах до парламенту і Нюрнберзьких партійних з'їздах. Тому, незважаючи на загальновизнані характеристики політичного режиму в Німеччині як тоталітарного, українська суспільно-політична думка оперувала такими поняттями, як «плебісцитарна демократія», «провідницький режим», що мало підкреслювати консолідацію німців навколо свого політичного проводу.

Невід'ємною ознакою тоталітарної влади в нацистській Німеччині стало впровадження відповідної державної ідеології, основною засадою якої була расова теорія. Трактування її як псевдонаукової помітно нівелювало відмінності у ставленні різних українських середовищ до феномену нацизму. Осуджувалися не лише ідейні засади расового вчення, а й практичні способи його реалізації у внутрішньополітичному житті Німеччини, зокрема, прийняття законів про стерилізацію, Нюрнберзьких законів 1935 р., єврейський погром під час так званої «кришталевої ночі» 8-9 листопада 1938 р., боротьба з католицькою церквою і християнським світоглядом.

Вкорінення расової ідеології у суспільну свідомість німецького населення покладалося на створене 13 березня 1933 р. відповідне міністерство на чолі з Й. Геббельсом. Розглядаючи характер та головні засоби нацистської пропаганди, українські середовища відзначали збільшення державного фінансування кінематографу, радіомовлення, театрального мистецтва, літературної галузі, що водночас позбавляло їх можливості для вільного розвитку. Особливе занепокоєння українського суспільства викликало становище в нацистській Німеччині преси, що піддавалася жорсткій цензурі. Важливим аспектом формування «нового суспільства» стала освітня політика держави, яка полягала у навчанні й вихованні німецької молоді у відповідності до націонал-соціалістичних догматів, що знайшло схвальний відгук в українському молодіжному середовищі.

Отже, українській суспільно-політичній думці притаманний загальний аналіз інституціональної, регулятивної, функціональної та комунікативної складових державно-політичної системи нацистської Німеччини з особливим акцентом на роль ідеологічного впливу влади на суспільство. Все це супроводжувалося формуванням та обґрунтуванням концепції тоталітарної держави стосовно Третього Рейху.

У підрозділі 2.3. «Ставлення української громадськості до соціально-економічної політики і трудових відносин у Німеччині» представлено погляди українських суспільно-політичних середовищ Галичини на політику Третього Рейху в галузі промисловості та сільського господарства, а також становище робітництва і селянства.

Цілеспрямоване і всеохоплююче державне регулювання народного господарства стало невід'ємним атрибутом тоталітарної системи Третього Рейху. Серед головних його засобів українська преса виділяла: складання економічних планів; встановлення безпосереднього державного контролю над виробництвом, розподілом продукції та цінами при одночасному збереженні приватної власності; створення централізованої системи управління економікою згідно з провідницьким принципом. Головною метою розвитку німецької економіки, як відзначали українські політичні оглядачі, була побудова автаркічної її моделі, що суперечило масштабній мілітаризації (внаслідок якої вона потребувала все більшої кількості сировини) та інтеграційним процесам у розвитку світового господарства.

Одним із першочергових завдань німецького уряду було подолання безробіття (станом на 1933 р. налічувалося 6 млн. безробітних). Цілеспрямована державна політика у цій сфері демонструвала високі показники у вкрай обмежені терміни (вже на літо 1937 р. офіційна німецька статистика фіксувала 500 тис. безробітних). Українські видання докладно характеризували основні напрямки політики німецького уряду, які сприяли зростанню зайнятості: розвиток автомобільної промисловості і будівництво автострад; державна система податкових пільг для підприємств, що розширювались; розбудова силових структур; широкомасштабна організація громадських робіт; активна демографічна політика. У численних статтях різного ідейного спрямування автори критикували обмеження «жіночої сфери» в Німеччині виключно родинним життям, негативно оцінювали усунення жінок від інтелектуальної праці та політичного життя.

Ідеологічним підґрунтям сільськогосподарської політики Третього Рейху був пропагований державою культ села, згідно з яким селяни проголошувалися колискою «німецької раси». Правовою основою аграрної політики став Закон про спадкові двори, прийнятий 30 вересня 1933 р., відповідно до якого німецькі господарства розміром від 7,5 до 125 га стали невідчужуваними і звільнялися від низки податків. Реанімація середньовічного спадкового права майорату, що убезпечила сільські господарства від дроблення, викликала позитивні оцінки в українському середовищі. Іншим аспектом аграрної політики Німеччини було встановлення державного контролю над виробництвом і збутом сільськогосподарської продукції, що обмежувало права власників, але гарантувало їм стабільні прибутки. Все це сприяло підвищенню продуктивності села і створення міцного середнього фермерського господарства.

Весь комплекс поглядів української громадськості на трудові відносини у Третьому Рейху пов'язувався з характеристикою двох найважливіших питань: соціального забезпечення та охорони праці. Проблема взаємин німецьких працівників і працедавців розглядалася крізь призму подолання станових антагонізмів, що мало забезпечити утворення 8 травня 1933 р. Німецького трудового фронту (ДАФ), куди входили робітники, службовці і підприємці, об'єднані за галузевим принципом. Застереження, особливо у середовищі української лівиці, викликала ліквідація профспілок і права на страйки. Українська суспільно-політична думка відзначала при цьому високий рівень соціального захисту безробітних, пенсіонерів, непрацездатних за станом здоров'я, потерпілих від нещасних випадків на виробництві, позитивну діяльність підрозділів ДАФ «Краса праці», яка дбала про підвищення продуктивності та охорону праці, і «Сила через радість», що займалась організацією відпочинку трудових колективів.

Отже, багатьом українським оглядачам нацистська Німеччина уявлялась розвинутою державою з гармонійно організованим «народним суспільством», економічні ресурси якого спрямовувалися на реалізацію націонал-соціалістичних ідей створення містичного тисячолітнього Рейху і підготовку до вирішення зовнішньополітичних завдань.

У третьому розділі «Зовнішня політика нацистської Німеччини 1933-1939-х рр. у візіях українських суспільних середовищ» проаналізовано зміну поглядів і ставлення різних напрямків української суспільно-політичної думки Галичини до становища Німеччини на міжнародній арені у зазначений період, а також еволюцію пов'язаних із цим концепцій національного визволення.

Підрозділ 3.1. «Третій Рейх на шляху ревізії Версальської системи у висвітленні української громадської думки» присвячений характеристиці українських уявлень про головні напрямки, етапи і характер ревізіоністської політики нацистської Німеччини у 1933-1937 рр.

Джерелами інформації про зовнішньополітичну програму НСДАП для української громадськості були: праця Гітлера «Майн Капмф», німецька преса, приватні розмови з окремими нацистськими очільниками, зокрема з керівником Східного відділу у проводі НСДАП К. Мотцом. Виходячи з уявлень про тривалу боротьбу народів і рас за відповідний їхній величі життєвий простір, А. Гітлер виступав за відродження військової могутності Райху, який у подальшому мав здобути панівне становище у Центрально-Східній Європі, щоб відтак розгорнути боротьбу за новий простір на Сході. Найбільше зацікавлення українського суспільства викликав східноєвропейський напрям нацистської програми, зокрема концепція А. Розенберга, що передбачала розчленування Радянського Союзу на національні держави. В умовах краху радянофільських симпатій на Західній Україні на початку 1930-х рр. антикомуністична і антибільшовицька спрямованість націонал-соціалізму викликала прихильне ставлення української суспільності.

Попервах складалося враження, що німецька зовнішня політика після січня 1933 р. продовжила курс Ваймарської республіки на ревізію територіальних, фінансових і військових постанов Версальського договору, підтвердженням чого була підтримка нею «Пакту чотирьох», вихід з конференції з роззброєння у Женеві і Ліги Націй. Як відзначала українська громадська думка, підписання 26 січня 1934 р. німецько-польської декларації про ненапад також підпорядковувалося меті створення образу миролюбного Третього Рейху. Участь нацистської Німеччини в обговоренні планів колективної безпеки («Східного пакту», «Дунайського пакту»), повернення Саарської області до складу Рейху (січень 1935 р.), а відтак і усунення предмету спору з Францією, укладення військово-морської угоди з Великою Британією у червні 1935 р. давали підстави українському політикуму різних ідеологічних напрямків сподіватися на консолідацію країн Заходу на антирадянській платформі, що в майбутньому могло б сприяти актуалізації української справи. У новій зовнішньополітичній концепції українських політичних угруповань Річ Посполита виступала активним учасником антибільшовицького табору, що стало одним із вагомих факторів пошуку порозуміння з польськими правлячими колами і початку політики «нормалізації».

Рішучість Німеччини щодо ревізії Версальського договору засвідчило введення загальної військової повинності у березні 1935 р., а також ремілітаризація Рейнської області у березні 1936 р., що не викликали категоричної протидії країн Заходу. Паралельно у 1936-1937 рр. відбулося зближення між Німеччиною, Італією та Японією, яке дало підстави для створення політичного блоку націоналістичних та мілітаристських режимів («вісь Берлін-Рим-Токіо»).

Підсумовуючи перший етап зовнішньої політики націонал-соціалістичної Німеччини, українська громадська думка розглядала її як головний фактор, що спричинив злам дотеперішньої системи міжнародних відносин.

У підрозділі 3.2. «Курс Німеччини на великодержавне становище в Європі в оцінках та концепціях української суспільності» охарактеризовано радикалізацію зовнішньополітичного курсу Німеччини у 1938-1939 рр. і трактування його з боку української громадськості Галичини.

Наприкінці 1937 р. Гітлер прийняв рішення перейти до наступного етапу реалізації зовнішньополітичної програми, що передбачало здобуття необмеженого впливу та перерозподіл територій у Європі. Реальним втіленням нової зовнішньополітичної стратегії Третього Рейху став аншлюс Австрії у березні 1938 р. Коментарі галицької преси дають змогу простежити певну одностайність українських політичних середовищ різних напрямків в оцінках цієї події. Загальний висновок зводився до констатації історичної неминучості злуки обох держав і до перемоги у такий спосіб національної ідеї. Позитивні оцінки українського громадянства пояснювалися частково пасивною позицією країн Заходу, які не висловили протесту проти відкритого порушення Версальського договору, що забороняв приєднання Австрії до Німеччини, а також - позитивним ставленням значної частини австрійської громадськості до аншлюсу.

Наступним зовнішньополітичним актом А. Гітлера було розчленування і захоплення Чехословаччини. Нацистська політика щодо Чехословацької республіки викликала величезний інтерес українства. Це зацікавлення підсилювала та обставина, що свої задуми нацистський лідер намагався здійснити, прикриваючись гаслом самовизначення націй.

Події «чехословацької кризи» актуалізували справу Закарпаття, яке у жовтні 1938 р. проголосило автономію у складі ЧСР. Галицька суспільність різних політичних напрямків виразно констатувала визначальну роль Третього Рейху в подальшій долі цієї землі. Ведучи складну дипломатичну гру і намагаючись залучити на свій бік Угорщину та Польщу, А. Гітлер спочатку відкрито не підтримував їхніх ревізіоністських домагань та ідею спільного польсько-угорського кордону. Широка нацистська пропаганда, відвідини Закарпаття німецькими офіційними особами, економічна співпраця між Карпатською Україною та Німеччиною створювали видимість підтримки національно-визвольних прагнень українців з боку нацистського керівництва. В середовищі українського громадянства восени 1938 р. та на початку 1939 р. багато хто покладав великі сподівання на наміри А. Гітлера розпочати похід на Схід, одним з наслідків якого мало стати утворення незалежної держави на всіх етнічних українських землях. Ці настрої підживляли численні публікації на шпальтах світової преси, де в Карпатській Україні вбачали зародок майбутньої Української держави.

Подальша політика А. Гітлера викликала крайнє розчарування української суспільності. 15 березня 1939 р. німецькі війська зайняли Прагу, Чехословацька держава була ліквідована. Одночасно А. Гітлер дав згоду на окупацію Закарпаття угорськими військами. Всі українські політичні угруповання та широкі кола громадськості сприйняли ці акції абсолютно неприхильно. Українська преса різних напрямків оцінила вступ Вермахту на територію Чехії як перехід нацистської Німеччини до імперіалістичної політики.

У березні-квітні 1939 р. А. Гітлер остаточно дійшов до висновку, що не зможе залучити Польщу до системи створюваних Німеччиною союзів, і підписав директиву про підготовку воєнної операції проти неї. Наростання напруги в німецько-польських відносинах навесні і влітку цього ж року засвідчило, що попередня зовнішньополітична концепція провідних українських політичних угруповань, яка ґрунтувалась на передбаченні згуртування країн Заходу довкола спільної боротьби проти більшовицької Росії, зазнала краху. Політичні лідери і преса публічно зізнавалися, що війна Німеччини проти країн Заходу суперечить українським національним інтересам.

Ще більшим потрясінням для українства стало підписання 23 серпня 1939 р. пакту про ненапад між Німеччиною та СРСР. У критичні дні наприкінці серпня 1939 р. в українських громадських середовищах ширилися чутки та висловлювалися припущення про таємні домовленості обох країн, які стосувалися долі українських земель. Опинившись перед загрозою нової війни, український політикум розділився в оцінках ситуації та окресленні власної позиції. Маючи обмежений зовнішньополітичний вибір, українські націонал-демократичні та клерикальні кола задекларували лояльність щодо Польської держави. Ліві політичні сили займали нейтральне становище, вичікуючи подальшого розвитку подій. Врешті, праворадикальні угруповання, дотримуючись антипольської та антирадянської позиції, продовжували сподіватися на можливість у майбутньому зміни ставлення нацистської Німеччини до інтересів української визвольної справи.

У висновках узагальнено результати дослідження:

1. З моменту приходу А. Гітлера до влади у січні 1933 р. Німеччина незмінно була в центрі уваги світової громадськості. Глибокі суспільно-політичні трансформації у цій країні під проводом націонал-соціалізму викликали значне зацікавлення в Галичині, яка була основним регіоном зосередження активних політичних та громадських сил бездержавного українського народу. Власне, визвольні державницькі прагнення були головним мотивом, що спонукав українську суспільно-політичну думку до обсервації всього комплексу націонал-соціалістичного режиму, його внутрішньої і зовнішньої політики.

Українська суспільно-політична думка базувалась на чинній партійно-політичній системі українського суспільства Галичини. З огляду на ці обставини, попри існування деяких спільних оцінок подій у Німеччині, українські політичні середовища і їхня преса відтворювали доволі диференційований образ Третього Рейху. Ця різниця проявлялась у характеристиці феномену націонал-соціалізму. Праві і центристські сили трактували НСДАП як партію нового типу, що покликана відродити німецьку націю. Натомість соціалістичні кола розглядали зростання впливу крайнього правого руху в Німеччині і встановлення націонал-соціалістичної диктатури як вияв кризи капіталізму та його політичної системи.

2. Українська суспільність відзначала, що характерними ознаками державно-політичної системи Третього Рейху були ліквідація розподілу влади і зосередження її в руках єдиної правлячої партії на чолі з харизматичним лідером, котрий поєднував посади канцлера, президента, головнокомандувача збройними силами; тоталітарна природа механізму влади, якій властиве жорстке підпорядкування всіх сфер суспільного життя і нівеляція особистої свободи, використання насильства як одного з головних засобів політичного управління, а також функціонування всеохоплюючої ідеологічної структури, покликаної виховати «расово чисту» людину нового типу. Для більшості українських політичних середовищ демократичного спрямування ці явища внутрішньополітичного життя Німеччини слугували негативним прикладом, натомість праворадикали розглядали їх як наслідок закономірного розвитку справжньої національної держави. Спільність позицій різних українських політичних таборів проявилась в одностайній критиці расової ідеології і відповідної їй політики, а також в осуді переслідувань католицької церкви в нацистській Німеччині.

3. Розбіжності в поглядах українського громадянства виявлялися в оцінках економічних та соціальних процесів у нацистській Німеччині, що відзначалися посиленням державного регулювання. Праві і центристи бачили в господарській політиці Третього Рейху подолання кризових явищ у розвитку промисловості і сільського господарства, початок економічного піднесення, що проявлялось у збільшенні валового національного продукту, ліквідації безробіття, підвищенні життєвого рівня і соціального забезпечення громадян - це стало ефективним чинником формування широкої підтримки режиму з боку німецького населення. Натомість ліві сили критично ставилися до головних тенденцій розвитку мілітаризованого німецького господарства, що підпорядковувалося зовнішньополітичним цілям нацистської влади - підготовці до завойовницької війни - і тим самим дискредитувало незначні успіхи в цьому сегменті суспільного життя.

4. Виходячи з постулату про суперечливість Версальської системи та невирішеність багатьох національних проблем після Першої світової війни, зокрема й українського питання, галицька суспільність була переконана в неминучості кардинальних змін на континенті, важливою передумовою яких мало стати відродження Німеччини як однієї з найбільших ревізіоністських сил у Європі. Маючи загальне уявлення про антикомуністичну та антирадянську ідейно-політичну платформу і зовнішньополітичну концепцію націонал-соціалізму, українські політичні угруповання по-різному будували припущення стосовно їхньої реалізації, звертаючи особливу увагу на трактування в цій програматиці українського питання.

Пов'язуючи з ревізіоністськими прагненнями Німеччини свої зовнішньополітичні розрахунки, значна частина українських політичних та громадських угруповань прихильно ставилася до відкритого порушення Третім Рейхом Версальського договору. Українська суспільно-політична думка відзначала, що воно супроводжувалось економічним, політичним і військовим зміцненням Німеччини, руйнацією повоєнної системи міжнародних відносин і творенням антибільшовицького політичного блоку («осі Берлін-Рим-Токіо») як необхідних передумов для реалізації більш далекосяжних зовнішньополітичних завдань націонал-соціалізму, що стосувалися країн Східної Європи і передусім Радянського Союзу.

5. Неоднозначність і мінливість поглядів різних кіл української громадськості помітна в оцінках наступного етапу зовнішньої політики Третього Рейху. Аншлюс Австрії у березні 1938 р. і приєднання до Німеччини Судетської області у вересні того ж року розглядались більшістю українських суспільних середовищ у контексті здійснення Німеччиною активної ревізії територіальних постанов Версальського договору. Натомість введення Вермахту на територію Чехословаччини і згода нацистського уряду на окупацію Закарпатської України угорськими військами у березні 1939 р. викликали розчарування та крайнє невдоволення української громадськості, яка вбачала в цих актах перехід Німеччини до імперіалістичної політики територіальних загарбань.

Ескалація напруги в німецько-польських відносинах навесні і влітку 1939 р., а також підписання пакту про ненапад між Німеччиною та СРСР пророкували війну, якої український політикум не сподівався і не бажав, визнаючи невиправданість первісних оцінок, що базувалися на уявленнях про зовнішньополітичну програму націонал-соціалізму. Українська суспільність ні ідеологічно, ні політично, ні організаційно не була готовою до нового континентального та глобального конфлікту.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1.Гавришко М. Встановлення націонал-соціалістичної диктатури в Німеччині у відображенні української суспільно-політичної думки (1933-1934 рр.) / Марта Гавришко // Наукові записки. Історичні науки. - Острог : Вид-во Нац. у-ту «Острозька академія», 2007. - Вип. 8. - С. 438-454.

2.Гавришко М. Німецько-польська декларація про ненапад 1934 року і українська громадськість Галичини / Марта Гавришко // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія : Історія / [заг. ред. проф. І. С. Зуляка]. - Тернопіль : Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2008. - Вип. 1. - С. 220-226.

3.Гавришко М. І. Феномен націонал-соціалізму у візіях українського політикуму Галичини 1930-х років / Гавришко М. І. // Гілея. Науковий вісник : зб. наук. праць / [гол. ред. В. М. Вашкевич]. - К., 2008. - Вип. 14. - C. 90-107.

4.Гавришко М. І. Зовнішня політика Третього Райху в 1933-1935 роках у світлі української громадської думки Галичини / Гавришко М. І. // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К. : Українське агентство інформації та друку «Рада», 2008. - Т. ХХІ. - С. 226-236.

5.Гавришко М. Сходження націонал-соціалізму до влади в Німеччині у дзеркалі української думки Галичини / Марта Гавришко // Наукові зошити історичного факультету Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка : зб. наук. праць / [за ред. А. Козицького]. - Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2008. - Вип. 9-10. - Ч. 2. - С. 174-187.

6.Гавришко М. Зовнішньополітична програма націонал-соціалізму у візіях української громадськості Галичини / М. Гавришко // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету Волинського нац. ун-ту ім. Л. Українки. - Луцьк, 2008. - Вип. 14. - С. 187-195.

Анотація

Гавришко М. І. Націонал-соціалістичний режим в Німеччині у відображенні української суспільно-політичної думки Галичини (1933-1939 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2009.

У дисертації реконструйовано образ націонал-соціалістичної Німеччини 1933-1939 рр. у суспільній свідомості українців Галичини на підставі аналізу матеріалів періодичної преси і публіцистики того часу, мемуарів сучасників, комплексу опублікованих і архівних документів, наукової історичної літератури. Окреслено чинники і засоби формування української суспільно-політичної думки та її основні напрямки. Охарактеризовано українське бачення феномену націонал-соціалізму, його шляху до влади і встановлення нацистської диктатури у Німеччині. Висвітлено відображення і трактування українськими політичними та громадськими середовищами внутрішньополітичних процесів у Німеччині під владою націонал-соціалізму. Простежено еволюцію поглядів української суспільності на зовнішньополітичний курс націонал-соціалістичного режиму: ревізіоністську політику 1933-1936 рр. і перехід Третього Райху до актів анексії та підготовки завойовницької війни в умовах спричинених ним міжнародних криз 1938-1939 рр. Проаналізовано роль німецького чинника у формуванні зовнішньополітичних концепцій українських партій Галичини та його вплив на українсько-польські взаємини.