Громадсько-політична та культурно-освітня діяльність українців у Східній Словаччині (1945-1992 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський Національний університет імені Івана Франка

УДК 94 (477).15

Громадсько-політична та культурно освітня діяльність українців у східній словаччині (1945-1992 р.р)

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

Автореферат дисертації на здобуття ступеня

кандидата історичних наук

Васильченко Марія Анатоліївна

Львів 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії Національного університету «Острозька Академія» Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук Павлюк Віктор Володимирович Національний університет «Острозька Академія» Професор кафедри міжнародних відносин та країнознавства

Офіційні опоненти: доктор історичних наук Кріль Михайло Михайлович Львівський Національний університет імені Івана Франка завідувач кафедри історії слов'янських країн кандидат історичних наук Шніцер Ігор Омелянович Ужгородський національний університет доцент кафедри нової та новітньої історіографії

Захист відбудеться «25» листопада 2009 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради № К 35.051.12 у Львівському Національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1; т. 2394771).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського Національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 24 жовтня 2009 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор історичних наук, професор Сухий О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Необхідність належного осмислення минулого України обумовлює доцільність і своєчасність дослідження, перш за все, тих проблем, які були незаслужено забуті або ж у свій час трактувалися лише з позицій радянських концепцій. До таких проблем відносяться і питання, пов'язані з діяльністю українців на території Східної Словаччини після Другої світової війни. Їх об'єктивне розкриття та неупереджений аналіз дозволяють не лише по-новому поглянути на шляхи, форми і методи діяльності українців в цілому, а й з'ясувати природу взаємостосунків українців та словацького керівництва, розкрити зміст діяльності громадських та культурно-освітніх організацій на території Східної Словаччини, всебічно висвітлити українське питання у комуністичній Чехословаччині.

У працях попередників доволі незначна увага приділялася вивченню численних організаційних структур українців, аналізу складної системи їхніх взаємовідносин із словацьким урядом та словацьким суспільством і, що не менш істотно, українськими науковцями. Сьогодні з'явилася реальна можливість опрацювати значну спадщину українців у Східній Словаччині - спадщину, яка поступово починає інтегруватися до загальноукраїнської науки та культури. Виходячи із зазначеного, комплексне, порівняльно-історичне і системне дослідження еволюції суспільно-політичної та культурно-освітньої діяльності українців у Східній Словаччині набуває значної наукової актуальності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у рамках науково-дослідної роботи кафедри історії Національного університету «Острозька академія» «Актуальні проблеми української історії та історіографії модерної доби» (державний реєстраційний номер 0108U010890).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є комплексне дослідження громадсько-політичного та культурно-освітнього життя українців Східної Словаччини у період з 1945 по 1992 рр.

Для досягнення вказаної мети необхідно дослідити:

– історіографію та джерельну базу проблеми;

– післявоєнну політичну ситуацію у Східній Словаччині як тло розвитку діяльності українців;

– зміст і сутність українського питання у Чехословаччині;

– установи, у межах яких розгорталася громадська та культурно-освітня робота українців;

– діяльність Музею української культури у Свиднику;

– розвиток українського шкільництва на Пряшівщині;

– характерні риси та специфіку розвитку україністики у Східній Словаччині;

– основні періодичні видання українців;

– умови функціонування українського радіомовлення.

Об'єктом дослідження є українське населення Східної Словаччини у 1945-1992 рр. словаччина україністика післявоєнний громадський

Предметом дослідження виступає громадсько-політична та культурно-освітня діяльність українців Східної Словаччини.

Географічні межі роботи охоплюють територію Східної Словаччини. Основна увага зосереджена на Пряшівщині - місці організаційного життя українців.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1945 по 1992 рр., тобто час від закінчення Другої світової війни, коли відбулися зміни у суспільно-політичному житті Чехословаччини, які сприяли активізації громадської та культурної діяльності українців, до розпаду Чехословаччини на дві держави у 1992 р.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше на дисертаційному рівні проводиться системне наукове дослідження діяльності українців Східної Словаччини у період з 1945 по 1992 рр.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у таких основних положеннях та висновках:

– систематизовано досягнення української та словацької історіографії з проблеми дослідження та уведено до наукового обігу нові архівні джерела;

– досліджено український етнос Східної Словаччини та порушено проблеми ідентифікації та самоідентифікації українців; у даному контексті запропоновано позначення українського населення Пряшівщини як «українці» та «українці-русини»;

– сформульовано поняття «українське питання» у Чехословаччині та простежено етапи його вирішення; проаналізовано погляди на цю проблему словацьких та українських науковців;

– на основі аналізу особливостей громадсько-політичного життя українського населення Східної Словаччини було виділено три етапи у його розвитку, пов'язані зі зміною позицій чехословацького уряду стосовно українського питання та українського населення;

– у дисертації детально проаналізовано процес оформлення і напрямки діяльності українських громадсько-політичних, культурних та освітніх установ; виділено два періоди у діяльності Української народної ради Пряшівщини; доведено орієнтацію її наступника - Культурного союзу українських трудящих Чехословаччини на «неполітичне культурництво», його пропартійний характер і, водночас, показано ґрунтовні результати видавничої і культурно-мистецької діяльності КСУТ;

– простежено динаміку розвитку українського шкільництва у перші повоєнні роки, а також процес згортання україномовних шкіл та неможливість їх функціонування в умовах формування освітньої структури, починаючи з 1960-их рр.;

– за результатами проведених наукових семінарів, конференцій, круглих столів визначено основні досягнення україністики у Східній Словаччині; проаналізовано вклад пряшівських вчених у розвиток української культури;

– у дисертаційній роботі поповнено інформацію про культурні центри українців, такі як Український народний театр, Піддуклянський український народний ансамбль та ін.; визначено, у чому полягала їх професійна діяльність та її вплив на українське населення краю;

– визначено роль друкованих засобів масової інформації та радіомовлення у проведенні інформаційної, ідеологічної та пропагандистської роботи серед українського населення Чехословаччини.

Методи дослідження. Для розв'язання сформульованих завдань у роботі були застосовані загальнонаукові методи пізнання: аналіз та синтез; спеціальні методи історичних досліджень: проблемно-хронологічний, періодизації, історико-генетичний, історико-типологічний, історико-порівняльний. Зокрема, проблемно-хронологічний метод став основним при аналізі історіографічного доробку, а також дозволив виокремити у роботі ряд проблемних блоків (діяльність організацій, професійні центри), осібне дослідження яких у хронологічному розвитку сприяло повнішому розкриттю теми. Метод періодизації було застосовано при виділенні кількох відмінних за інтенсивністю громадсько-політичного життя періодів, як у громадсько-політичному розвитку українців Пряшівщини, так і в культурній сфері. Історико-типологічний метод допоміг при класифікації й аналізі наукового доробку українських вчених, визначення його місця в українській науці післявоєнного часу. Історико-генетичний метод було використано при розкритті закономірностей розвитку політичної і культурної діяльності українців у Східній Словаччині, висвітленні еволюції словацької національної політики у взаємозв'язку зі змінами міжнародної ситуації післявоєнної доби. Історико-порівняльний метод дозволив порівняти політико-правове становище українського населення Східної Словаччини, із Закарпатською Україною та частиною українського населення на території Чехословаччини.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що дисертаційне дослідження систематизує і в багатьох аспектах доповнює існуючі наукові знання про характер і специфіку громадсько-політичної і культурно-освітньої діяльності українців у Східній Словаччині у 1945-1992 рр. Основні положення дисертаційного дослідження та нагромаджений у ньому фактичний і теоретичний матеріал можуть бути використані при написанні загальних праць з історії Чехословаччини, з історії української діаспори та українсько-словацьких політичних культурних взаємин. Матеріали дисертації можуть знайти застосування і при підготовці лекційних курсів та навчальних посібників у системі вищої освіти.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації апробовані у виступах на науково-теоретичному семінарі кафедри історії Національного університету «Острозька академія» та таких наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції «Українська діаспора: вчора і сьогодні» (Ніжин, листопад 2007); Міжнародній науковій конференції «Українська діаспора: проблеми дослідження» (Острог, 2008 р.); Науково-практичній конференції «Національна ідентичність в контексті діалогу культур» (Острог, 2007 р.); Днях науки Національного університету «Острозька академія» (Острог, 2007, 2008 р.). Крім того, окремі результати дослідження застосовувались у процесі читання лекцій та проведенні практичних занять з курсу «Культура української діаспори» у Національному університеті «Острозька академія».

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладені у п'яти наукових працях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях з історичних наук.

Структура роботи визначена комплексним характером проблематики дослідження, його метою та завданнями. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та літератури (283 позиції). Загальний обсяг роботи становить 190 сторінок, основний текст займає 165 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, охарактеризовано стан вивчення проблеми, сформульовано мету й завдання роботи, визначено об'єкт та предмет дослідження, охарактеризовано методологічні засади, наукову новизну, теоретичне та практичне значення дисертації, апробацію основних результатів дослідження.

У першому розділі «Історіографічні та джерелознавчі аспекти дослідження» проаналізовано стан наукової розробки теми та охарактеризовано джерельну базу дослідження.

При ідентифікації ступеня вивчення окреслених у дисертації питань у підрозділі 2.1. «Історіографія проблеми» автор вдалася до розмежування та аналізу історіографічної бази за принципом проблемного підходу.

Важливими для розуміння основних тенденцій розвитку громадсько-політичної та культурно-освітньої сфер діяльності українців Східної Словаччини, того стану суспільства, у межах яких перебувало українське населення, є загальні праці з історії Чехословаччини. Більшість із них носять описовий характер і містять узагальнену інформацію про діяльність українців. Йдеться, насамперед, про роботи І.Вовканича Вовканич І. Чехословаччина в 1945-1948 роках: нарис історії перехідного періоду / І.Вовканич. - Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2000. - 352 с., В.Капішовського Капішовський В. Східна Словаччина вчора і сьогодні /В.Капішовський. - Братіслава: Словацьке педагогічне вид-во, відділ української літератури в Пряшеві, 1982. - 246 с., у яких проаналізовано соціально-економічний, політичний та культурний розвиток Чехословаччини. Дані праці дають змогу простежити загальну історичну картину становища українців у Східній Словаччині у досліджуваний період.

Різним аспектам життя і діяльності українців на території Пряшівщини у 1945-1992 рр. присвячена низка спеціальних досліджень. Підвалини вивчення історії українців у Східній Словаччині після 1945 р. заклали огляди їх діяльності, написані самими українцями, видані ними ювілейні і пам'ятні збірники на пошану колег. Цю традицію продовжила українська, а також словацька історіографія, створивши низку досліджень проблемного та персоналійного характеру про життя українців Східної Словаччини.

Серед узагальнюючих праць варто відзначити, передусім, роботу І.Ваната «Нариси новітньої історії українців Східної Словаччини» Ванат І. Нариси новітньої історії українців Східної Словаччини / І.Ванат. - Братіслава: Слов'янське прогресивне вид-во, Пряшів: Відділ української літератури, 1985. - Кн. ІІ: вересень 1938-лютий 1948 р. - 355 с. , у якій, на основі архівних документів, здійснено аналіз громадського життя українців Східної Словаччини від вересня 1938 до початку 1948 рр.

Суспільно-політичні умови життя та напрямки діяльності українців Пряшівщини у 1948-1953 рр. розкрито у роботі М.Гайдоша та С.Конєчни Гайдош М. До питання про політико-правове становище русинів-українців у Словаччині (1944-1948 рр.) / М.Гайдош, С.Конєчний. // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. - Вип.5. - К., 1995. - С.97-106.. Громадсько-політичне життя українського населення та його роль у демократичному русі у 1968-1969 рр. досліджували С.Віднянський Віднянський С. Українці Чехословаччини в демократичному русі (1968-1969 рр.) / С.Віднянський, Р.Постоловський. // Міжнародні зв'язки: наукові пошуки і знахідки. - Київ, 1997. - Вип. 6. - С. 10-17. , В.Дмитрук Дмитрук В. Реакція українського суспільства на події 1968 р. в Чехословаччині: громадська думка, форми протесту, позиція владних структур: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / В.Дмитрук. - Харків: Харківський національний у-тет ім. В.Н. Каразіна, 2002. - 20 с.; Дмитрук В. Україна не мовчала. Реакція українського суспільства на події 1968 р. в Чехословаччині: Монографія / В.Дмитрук. - К., 2004. - 313 с.. У своїх працях вони простежили реакцію українського суспільства на ці події, виявили специфіку громадської думки, форми протесту, позицію владних структур. Ширші хронологічні рамки панорами життя словацьких українців охоплює документальна праця П.Магочого «Русины на Словенську» Магочий П. Русины на Словенську: Історичний перегляд / П.Магочий. - Пряшів: Рус.Оброда, 1994. - 214 с..

Становище українського населення Східної Словаччини та політику чехословацького уряду щодо нього проаналізовано також у роботі І.Байцури Байцура І. Розвиток та становище національних меншостей в ЧССР / І.Байцура. - Пряшів: Вид. Центрального комітету Культурного союзу українських трудящих ЧССР, 1976. - 110 с.. Однак варто зазначити деяку ідеологічну заангажованість у поглядах автора, яка мала вплив на подальші дослідження. Важливі та актуальні питання, які стосуються минулого українців Східної Словаччини висвітлені у колективній праці Ю.Бачі, А.Ковача та М.Штеця Бача Ю. Чому, Коли і Як? Запитання і відповіді з історії і культури русинів-українців Чехословаччини / Ю.Бача, А.Ковач, М.Штець. - Пряшів-Київ: «Інтел», 1992. - 83 с.. Проте обраний авторами науково-популярний стиль, наклав відбиток на організацію та подачу матеріалу, що позначилось на його науковій вартості.

Кількісну перевагу в історіографічному доробку з обраної проблематики мають праці, присвячені окремим сферам чи напрямкам діяльності українців Східної Словаччини. Зокрема, організаційні засади життя українського населення розглянуто у працях Й.Сірки Сірка Й. Розвиток національної свідомості лемків Пряшівщини у світлі української художньої літератури Чехословаччини / Й.Сірка. - Мюнхен: [б.н.в.], 1980. - 191 с., О.Барана Баран О. Нариси з історії Пряшівщини / О.Баран. - Вінніпег: Українська вільна академія наук, 1990. - 149 с., Ю.Бачі Бача Ю. Становище русинів-українців на Словаччині / Ю.Бача. - Пряшів: [б.н.в.], 1994. - 8 с., І.Ваната Ванат І. Волинська акція: Обмін населенням між Чехословаччиною і Радянським Союзом навесні 1947 року / І.Ванат. - Пряшів: Союз русинів-українців Словацької Республіки, 2002. - 250 с., М.Макари Макара М. Карпатами споріднені: Нарис етнополітичної історії і сучасного стану українсько-словацьких взаємин / М.Макара, І.Мигович. - Ужгород, 1997. - 78 с., М.Марунчака Марунчак М. Українці в Румунії, Чехо-Словаччині, Польщі, Югославії / М.Марунчак. - Вінніпег:[б.н.в.], 1969. - 64 с., М.Мушинки Мушинка М. Післявоєнний розвиток регіональної культури русинів-українців Чехословаччини / М.Мушинка. // Тривалість регіональних культур… - Нью-Йорк [б.н.в.], 1993. - с.50; Мушинка М. Українці Чехо-Словаччини / М.Мушинка. // Українська діаспора. - 1993. - №3. - С.43. та ін. Вивчення діяльності УНРП тісно пов'язане із проблемою вирішення українського питання у політиці Чехословаччини. Тому ряд авторів розглядають ці питання в одному контексті. На увагу заслуговують дослідження С.Віднянського «Україна та «українське питання» в політиці Чехословаччини» Віднянський С. Україна та «українське питання» в політиці Чехословаччини / С.Віднянський. // Українська державність у ХХ столітті: історично-політологічний аналіз. - К., 1996. - С.183-202. та його наукова робота «Українське питання в міжвоєнній Чехословаччині» Віднянський С. Українське питання в міжвоєнній Чехословаччині: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня док. іст. наук: спец. 07.00.02 «Всесвітня історія» / Віднянський С. - К.: Інститут історії України НАН України, 1997. - 108 с.. Питання створення та діяльності КСУТ у словацькій та українській історіографії висвітлено фрагментарно. Окрему інформацію знаходимо у працях Ю.Бачі Бача Ю. За і проти. Про умови розвитку української літератури в Чехословаччині після 1945 року / Ю.Бача. - Кошиці:[б.н.в.], 1990. - 148 с., Ф.Ковача Ковач Ф. Наші національні парадокси / Ф.Ковач. - Пряшів: Вид. Союзу Русинів-українців ЧСФР, 1991. - 24 с..

Культурна сфера життя українців Східної Словаччини була і залишається предметом досліджень як українських, так і словацьких науковців. Загальну картину розвитку української культури у краї подали у своїх працях Б.Лановик Лановик Б. Внесок української еміграції у розвиток національної та світової культури: Навч. посібник / Б.Лановик, М.Траф'як та ін. [за ред. проф. Б.Лановика]. - Тернопіль: Економічна думка, 2000. - 409 с., А.Багмут Багмут А. До історії культурно-наукових зв'язків з Чехословаччиною /А.Багмут. - К. [б.н.в.], 1958. - 28 с. та ін.

Ряд вчених підготували цілу низку вартісних досліджень з історії розвитку української літератури та культури у Чехословаччині після 1945 р. Найбільший внесок у дослідження даної проблематики зробили О.Зілинський Зілинський О. Література чехословацьких українців 1945-1967 рр. Проблеми та перспективи / О.Зілинський. - Пряшів: СПВ ВУЛ, 1968. - с. 156, Ф.Ковач Ковач Ф. Деякі проблеми розвитку української літератури в Чехословаччині (Післявоєнний період): Літературно-критичний нарис. / Ф.Ковач. - Пряшів:[б.н.в.], 1973. - 159 с., І.Мацинський Мацинський І. Розмова сторіч / І.Мацинський. - Пряшів: СПВ ВУЛ, 1965. - 230 с. та Ю.Бача Бача Ю. Література чехословацьких українців. 1945-1967. Проблеми і перспективи / Ю.Бача. - Братіслава: Слов'янське прогресивне вид-во, Пряшів: Відділ української літератури, 1968. - 157 с.. Значну увагу дослідників привертав і продовжує привертати Музей української культури у місті Свидник. Значний доробок з дослідження діяльності та організації музею належить його директорові М.Сополизі Сополига М. 35 років Музею української культури у Свиднику / М.Саполига. - Братіслава: Словацьке пед. вид-во Відділу укр. літ. в Пряшеві. 1990. - 200 с.. Варто також відмітити праці словацьких науковців М.Юрковіча Jurkoviи M. Slovenskй mъzeб / M.Jurkoviи. - Bratislava: [b.n.w.], 1942. - 145 s. та Й.Гайжо Gaћo, J. Slovenskй mъzeб / J.Gaћo. - Bratislava: [b.n.w.], 1968. - 233 s., які у контексті дослідження словацьких музеїв подали характеристику діяльності Музею української культури у Свиднику. Перу М.Мушинки належить ряд персоналійних досліджень, а також розвідки з історії українського фольклору Східної Словаччини.

Як окрема складова культурно-освітньої діяльності українців виступає шкільництво. Важливе місце у дослідженні даного питання посідають праці І.Ваната «До питання про так звану українізацію русинів Пряшівщини» Ванат І. До питання про так звану українізацію русинів Пряшівщини / І.Ванат. // Наукове товариство Союзу русинів-українців Словацької Республіки. - [б.р.в.], [б.н.в.] - С.32., та «До питань післявоєнного розвитку сучасного стану та перспективи українського шкільництва в Словаччині» Ванат І. До питань післявоєнного розвитку сучасного стану та перспективи українського шкільництва в Словаччині / І.Ванат, М.Ричалка, А.Чума. // Наукове товариство Союзу русинів-українців Словацької республіки. - [б.р.в.], [б.н.в.] - С.23.. Остання написана у співавторстві з М.Ричалкою та А.Чумою.

Аналіз стану наукової розробки досліджуваного питання дає підстави констатувати, що у сучасній українській історіографії не існує спеціальних історичних праць за темою дослідження, в усій повноті вона залишається неохопленою дослідницькою увагою. Існуючий історіографічний доробок з окремих її аспектів відзначається нерівномірністю тематичного і хронологічного охоплення. За наявності фактів з політичної історії українців Східної Словаччини і просопографічних досліджень найвидатніших вчених, відчутно бракує узагальнюючих розвідок з історії громадської, культурної та науково-освітньої діяльності українців. У той час, коли перші повоєнні роки більш-менш широко представлені в історіографії, наступні десятиліття потребують пильнішої дослідницької уваги.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база дослідження» проаналізовано документальні джерела, періодичні видання українців Східної Словаччини, ювілейні збірники та спогади пряшівських українців.

Основу джерельної бази дослідження становлять писемні історичні джерела. За типолого-видовою класифікаційною схемою, залежно від ступеня відображення історичної інформації, вони поділяються на документальні та наративні джерела. Для написання дисертаційної роботи було використано: документальні джерела, періодичні видання українців Східної Словаччини, ювілейні збірники та спогади словацьких українців.

Особливо цінними для нашого дослідження були документальні матеріали, зокрема документи органів державної влади та місцевої адміністрації, документація громадських відділів Пряшева, заяви, звернення і меморандуми української спільноти регіону, статутні документи УНРП та КСУТ, протоколи зборів КСУТ, поточна документація УНРП та ін. Частина з цих джерел залишилася досі не введеною до наукового обігу і зберігається в архівних установах Словаччини та України. У дисертаційному дослідженні при аналізі діяльності УНРП було використано протоколи президії і пленумів УНРП, її листування з компетентними органами центральної влади та СНР, що зберігаються в архіві Культурного союзу українських трудящих (фонд Української народної ради Пяшівщини) та Пряшівському державному обласному архіві. У цьому відношенні великої ваги набирають документальні матеріали центральних і словацьких установ, що зберігаються у празьких та братиславських центральних архівах. У роботі використано також документи Державного обласного архіву у Кошицях (фонд Крайовий (обласний) національний комітет), Державного архіву Закарпатської області, фонди Музею української культури у Свиднику.

Важливе значення мало також використання як окремих опублікованих збірників документів, так і публікації поодиноких документальних матеріалів на сторінках періодичних та неперіодичних видань. Одним із найбільш ранніх та водночас представницьких збірників документів, які репрезентують суспільно-політичне становище українського населення Чехословаччини, є «Шлях до волі», опублікований у Пряшеві у 1966 р., де розміщена низка документів, що відносяться до періоду 1939-1955 рр.

Підбірка джерел до історії Української народної ради Пряшівщини 1945-1952 рр. була підготовлена І.ВанатомВанат І. Матеріали до історії Української Народної Ради Пряшівщини (1945-1952) / І.Ванат. - Пряшів: ЕХСО, 2001. - 119 с. . Показовими з даного питання
є праці І.Байцури Bajcura I. Ukrajinskб otбzka v ИSSR / І. Bajcura. - Koљiиe: [b.n.w.], 1967. -141 s., М.Гайдоша Gajdoљ M. K иinnosti UNRP v roku 1948 / М.Gajdoљ. // Vэvoj prщmyslovэch oblasti Иeskoslovenska v obdobн bydovanн socializmu. - Opava, 1987. - S. 390-398. та С.Конєчни Gajdoљ M. K politickйmu a sociбlno-economickйmu postaveniu Rusнnov-Ukrajincov na Slovensku v povojnovэch rokoch / М.Gajdoљ, S.Koneиnэ. - Kosice: [b.n.w.], 1991. - 41 s., М. Барновського Barnovsky M. K otazke takzvaneho ukrajinskeho burzoazneho nacionalizmu na Slovensku / М.Barnovsky. // Historicky casopis. - 1996. - № 44, 1. - S.64-82. та В.Мар'їної Marjina, V.V. Sovietski a иeskoslovenskн komunisti na prahu mieru: Vypracovanie spoloиnйho politickйho algoritmu v rokoch 1944-1945 / V.V.Marjina // Historickэ casopis, 46. -1998. - S. 623-624.. Питанням утворення та діяльності УНРП займався дослідник І.Мацинський Мацинський І. УНРП і 1949-1954 рр. / І.Мацинський. // Дружно вперед. - 1968. - №6. - С.14-15. та І.Рогаль-Ільків Рогаль-Ільків І. До виникнення Української Народної Ради Пряшівщини та її діяльності / І.Рогаль-Ільків // Шлях до волі. -С.436-440. У додатках до газети «Нове життя» опубліковані статути УНРП та КСУТ Статут КСУТ // Нове життя. - 1966. - № 5. - С.7, а також меморандуми цих організацій Меморандум українців, які проживають у Словаччині, представницею яких є УНРП // Пряшівщина. - 1945. - №13. - С.2-3., заяви та звернення українських громад краю Заява Української філії Спілки словацьких письменників // Дукля. - 1968. - №2. - С.83-88; Звернення до української людності Пряшівщини // Дружно вперед. - 1968. - №4. - С.5., тощо. На сторінках «Наукових записок», що видавав Музей української культури у Свиднику, було опубліковано звіти про роботу окремих культурно-освітніх установ, таких як КСУТ Культурний союз українських трудящих в ЧССР // Музей української культури у Свиднику: Науковий збірник. - Свидницький музей української культури в Пряшівському відділі української літератури Словацького пед. вид-ва, 1967. - Т 3. - С.404-408., Пряшівський український народний театр Пряшівський український народний театр // Музей української культури у Свиднику: Науковий збірник. - Свидник, Свидницький музей української культури в Пряшівському відділі української літератури Словацького пед. вид-ва, 1967. - Т 3. - С.428-433., український відділ дослідного інституту педагогів Український відділ дослідного інституту педагогів // Музей української культури у Свиднику: Науковий збірник. - Свидницький музей української культури в Пряшівському відділі української літератури Словацького пед. вид-ва, 1967. - Т 3. - С.415-419., кафедри української мови та літератури Пряшівського філософського факультету Кафедра української мови та літератури Пряшівського філософського факультету // Музей української культури у Свиднику: Науковий збірник. - Свидницький музей української культури в Пряшівському відділі української літератури Словацького пед. вид-ва, 1967. - Т 3. - С.409-412 та ін. Показовими у цьому плані були Наукові записки КСУТ, де друкувалася інформація про діяльність КСУТ, його основні завдання Галечка А. За вищий рівень ідейно-виховної роботи / А.Галечка. // Наукові записки КСУТ. - Пряшів:[б.н.в.], 1988. - № 14. - С.33-37., про українську студію чехословацького радіо Кантуляк М. Українська студія Чехословацького радіо і виховання українських трудящих. Наукові записки КСУТ / М.Кантуляк. - Пряшів:[б.н.в.], 1978. - № 6. - С.11., про діяльність відділу української літератури Словацького педагогічного видавництва Бегені П. 25 років діяльності відділу української літератури Словацького педагогічного видавництва / Н.Бегені. // Наукові записки КСУТ. - Пряшів:[б.н.в.], 1988. - № 14. - С.65-73 та ін.

У цілому, зібрані документальні матеріали дали змогу простежити історію виникнення та діяльність громадських організацій українців Східної Словаччини, громадсько-політичну, освітню та культурну ситуацію у Словаччині, основні напрямки діяльності українців, а також політику чехословацького уряду та органів місцевої влади і самоврядування щодо українських організацій.

Особливе місце при характеристиці громадсько-політичної та культурно-освітньої діяльності українців Східної Словаччини посідають періодичні видання, які виходили протягом 1945-1992 рр. Зокрема, у даний період видавались часописи «Дукля», «Вогнище», «Пряшівщина», «Нове життя», «Дружно вперед», часопис КСУТ «Український народний календар», збірник статей та матеріалів КСУТ «Жовтень і українська культура», а також збірники наукового товариства русинів-українців Словацької республіки. Названі видання носили передусім культурно-літературну спрямованість і публікували матеріали про літературну ситуацію у середовищі українців Чехословаччини, розвиток української поезії і прози, умови розвитку видавничої справи, перекладу чеських та словацьких творів на українську мову, функціонування української літературної мови тощо. Окрім поточної інформації про діяльність українців, у періодиці публікувалися і ширші публіцистичні матеріали та огляди. Їх джерельна цінність полягає у тому, що вони віддзеркалюють найактуальніші дискусії, які відбувалися у середовищі словацьких українців, їх настрої, погляди тощо.

Важливим джерелом дисертаційної роботи є також ювілейні видання, які виходили у річниці заснування таких організацій та товариств як КСУТ 15 років на службі народу - Пряшів:[б.н.в.], 1966. - 175 с.; 30 років КСУТ - Пряшів:[б.н.в.], 1982. - 109 с., Український народний театр Десять років УНТ [Упор. І.Мацинський]. - Пряшів, СВХЛ, 1958. - 156 с., українське радіомовлення Чехословаччини 50 років українського радіомовлення в Чехословаччині - Пряшів:[б.н.в.], 1984. -157 с.. Ґрунтовним джерелом до вивчення даної теми є збірка спогадів В.Капішовського «Мрії і дійсність» Капішовський В. Мрії і дійсність / В.Капішовський. - Братіслава: Словацьке педагогічне вид-во, відділ української літератури в Пряшеві, 1988. - 183 с.. У них автор проаналізував українські громадські та культурні організації та їх вплив на формування молодого покоління українців.

Загалом досліджувана проблема має різноманітну за категоріями та соціальними функціями джерельну базу, яку можна вважати репрезентативною і достатньою для виконання дослідницьких завдань. Впровадження та комплексне використання різного роду зібраних письмових джерел дає можливість співставити різні позиції, нерідко протилежні судження та оцінки, а також ґрунтовно, всебічно і об'єктивно дослідити обрану тему.

Таким чином, проаналізувавши джерельну базу та охарактеризувавши історіографію дисертаційної роботи, можна зробити висновок, що наукове дослідження належним чином забезпечене тим комплексом джерел та літератури, які є необхідними для написання такого роду робіт а також вони являються необхідною умовою для реалізації поставлених перед дослідником завдань. Крім того, характеристика історіографії та джерельної бази дає підстави стверджувати, що її кількісний та якісний склад є достатнім для висвітлення основних аспектів життя українського населення Східної Словаччини.

У другому розділі «Громадсько-політичне життя українського населення Східної Словаччини», який складається з трьох підрозділів, порушено проблему вирішення українського питання у Чехословаччині, відтворено перебіг організаційного оформлення українських громадсько-політичних установ, розвиток їх взаємин з політичними і науковими елітами Словаччини та Радянської України.

У підрозділі 2.1. «Українське питання у політиці післявоєнної Чехословаччини» сформульовано поняття «українське питання» у Східній Словаччині та проаналізовано основні проблеми, пов'язані з його вирішенням. Доведено, що однією з важливих складових зовнішньополітичного курсу Чехословацької республіки від самого початку її утворення була політика щодо України. Ця політика зазнавала змін під впливом різних обставин і значним чином була обумовлена загальним ставленням Чехословацької республіки, її керівників і політичних діячів до українського питання, української державності й українців узагалі. Відповідно, українське питання у Чехословаччині після 1945 р. вирішувалося у складних політичних, економічних та культурних умовах. Основи його розв'язання порушувалися на з'їздах та конгресах, проте жодного разу не було прийнято рішення щодо подолання проблем українського населення Східної Словаччини. Вирішити українське питання також була покликана Кошицька урядова програма, але і вона залишила його відкритим. У дисертаційному дослідженні було виокремлено декілька періодів, у які вирішувалося українське питання. Так, перший період тривав з 1945 до 1951 рр. і був пов'язаний із русифікацією суспільного життя українського населення. Другий період - початок 50-х рр. ХХ ст. - характеризується впливом українізації та православізації на вирішення українського питання. Третій період - від початку 60-х рр. ХХ ст. - це посилена словакізація і продумана політика асиміляції українського населення. Таким чином, українське питання залишилося відкритим і на кінець 1992 р., його підсилили сепаратистські настрої русинських організацій та політичний русинізм в цілому.

У підрозділі 2.2. «Утворення та діяльність Української народної ради Пряшівщини» простежено причини виникнення, діяльність та занепад основного представницького органу українців у Східній Словаччині Української народної ради Пряшівщини. Зокрема вказується, що дана організація виникла у 1945 р. і була покликана представляти інтереси української національної меншини у Східній Словаччині. Також УНРП визнавала себе єдиною і найвищою всенародною представницею
українського населення даного регіону. Суть її діяльності полягала у тому, що перед державними та політичними органами вона висувала актуальні проблеми розвитку української національної меншини, домагалась усунення наслідків війни. Метою УНРП було не лише досягнути культурної автономії українців на території Пряшівщини, яку в урядових реєстрах завжди називали Східною Словаччиною, але також і те, щоб вона виступала репрезентатором політичних прав населення цієї країни. У діяльності УНРП чітко простежується два періоди. Перший - 1945-1948 рр. - позначений активною діяльністю цієї організації. Було створено відділ українського шкільництва, засновано Український народний театр, «Славкнигу», видавалася газета «Пряшівщина» і т.д. Другий період починається з 1948 р. і триває до моменту ліквідації УНРП у 1950 р. Після встановлення комуністичною партією Чехословаччини політичної системи сталінського типу, центральні партійні та державні органи позбавили УНРП права представляти українську меншину. У відповідності з тогочасним розумінням проблем меншин та впровадженням нових моделей національно-культурних об'єднань, УНРП була перетворена у Культурний союз українських трудящих Чехословаччини, який будувався на принципі індивідуального членства і діяв у галузі культури та освіти. Таким чином встановлено, що виникнення УНРП було свідченням нового становища українців у Східній Словаччині. З її діяльністю тісно пов'язаний розвиток українського національного питання у 1945-1946 рр.

У підрозділі 2.3. «Культурний союз українських трудящих у ЧССР та його громадсько-політична діяльність» зроблено спробу простежити зв'язок, який існував між УНРП та новою організацією КСУТ, а також проаналізувати роль останньої в цілому.

У цьому підрозділі простежено умови формування КСУТ, виокремлено періоди його діяльності та визначено основні напрямки роботи. Підготовчий комітет для заснування цієї організації виник після розпаду УНРП у першій половині 1951 р. На Установчій конференції, яка відбулася у Пряшеві 29-30 травня 1954 р., було обрано перший склад Центрального Комітету КСУТ, ухвалено статут організації, визначено рамки і компетенцію діяльності. Основною метою діяльності КСУТ було поширення української культури та друкованого слова, розвиток народної художньої творчості усіх жанрів, організація фестивалів, наукових семінарів, читацьких конференцій. Проводилась масова позашкільна робота серед дорослих людей. На початку 1970-их рр. при ЦК КСУТ розгорнуло свою діяльність Наукове товариство, яке організовувало семінари та конференції з нагоди визначних ювілеїв української культури. На відміну від УНРП досить ґрунтовною була видавнича діяльність КСУТ: періодична преса «Нове життя», «Дружно вперед», «Дукля», підручники, матеріали та збірники для колективів НХТ, Наукові записки, у яких були опубліковані матеріали наукових конференцій. Зважаючи на тісну співпрацю із словацькими культурними установами, не можливо не простежити їх активне взаємопроникнення. Українське населення у даній установі вбачало організатора різноманітних культурно-мистецьких заходів, але не як їх представника у громадських інтересах. Політичні і державні органи Чехословаччини орієнтували КСУТ на «неполітичне культурництво», забороняли втручатися у шкільну проблематику. Діяльність КСУТ фінансували Народний фонд Словацької республіки (1951-1971 рр., 1987-1990 рр.) та міністерство культури СР (1972-1987 рр.). Як правило, голови КСУТ обиралися депутатами Словацької народної ради. Оскільки цей союз був створений рішенням «зверху» з метою пробудження національної свідомості, масовою підтримкою він не користувався. У процесі дослідження було встановлено, що КСУТ опирався лише на авторитет компартії та на допомогу держави. Діяльність союзу зводилась до формального керування культурними закладами, які проводили безпосередню культурну та освітню роботу. Попри недоліки у роботі КСУТ, варто зазначити і ряд позитивних досягнень, які проявилися у сфері журналістики, радіомовлення та ін.

Третій розділ «Культурно-освітня діяльність українців» присвячено дослідженню культурних, професійних та освітніх центрів, що заклало підвалини пізнішої інституціоналізації науково-освітньої діяльності українців у Східній Словаччині.

У підрозділі 3.1. «Культурно-освітні та професійні центри українців» розкривається основний перебіг створення та діяльності культурно-освітніх та професійних організацій. Досліджено, що до 1945 р. на території Східної Словаччини не було жодної державної української культурно-освітньої та професійної установи. Діяльність культурно-освітніх товариств ім. О.Духновича та «Просвіти», без огляду на їхню ідейну спрямованість, була дуже обмеженою. Художню самодіяльність на селі організували вчителі та студентська молодь, які під час різдвяних і великодніх свят ставили п'єси місцевих авторів та виконували хорові пісні. Цим культурно-освітня робота вичерпувалась.

Демократизація освіти і культури у Чехословаччині після 1945 р. пожвавила й культурно-освітню діяльність у Східнословацькому краї. Поряд із шкільними установами було створено і районні українські культурно-освітні організації, під керівництво яких переходила культурно-освітня робота в українських місцевостях краю. Після визволення з-під німецької окупації у селах і містах почали виникли гуртки народної художньої самодіяльності, частина яких згодом виросла у високохудожні колективи. На початку 50-х рр. ХХ ст. постало питання про заснування професійного ансамблю, завданням якого було б обслуговувати українське населення Східної Словаччини та популяризувати українське мистецтво у інших областях даного регіону. Перший професійний український народний ансамбль було засновано у 1953 р. у Меджилабірцях, але після півторарічної праці він припинив свою діяльність. На підставі рішення президії ЦК КПС від 3 грудня 1955 р. було засновано Піддуклянський український народний ансамбль у Пряшеві, який став потужним культурним центром українського життя у Східній Словаччині. Ще одним відомим культурно-професійним центром українців у Східній Словаччині був Пряшівський Український народний театр. Діяльність Пряшівського УНТ створила сприятливі умови для розвитку духовного життя українського населення Східної Словаччини. Його робота була відома не лише на території Східнословацького краю, але і за його межами.

У підрозділі 3.2. «Музей української культури у Свиднику як культурний центр» аналізується діяльність цієї організації. Було визначено, що ця установа на сьогодні є найбільшим музеєм національної меншини у країнах Європейського Союзу, яка налічує більш ніж 67 тисяч експонатів. Музей є визначним науковим центром українознавства, який працює у напрямах історії, культури, етнографії, фольклористики, літературознавства та ін. У 1965 р. він почав видавати Науковий збірник Музею української культури у Свиднику. Це допомогло ряду науковців, які досліджували і досліджують український етнос Східної Словаччини, знайти спільну «трибуну», де можна публікувати результати цих досліджень.

У підрозділі 3.3. «Розвиток українського шкільництва» досліджено розвиток українських шкіл, які займали важливе місце у системі культурної діяльності українців у Східній Словаччині. Питання шкільництва та освіти посідало помітне місце у довоєнний та післявоєнний період на Пряшівщині. До 1945 р. перші українські школи виникали за надзвичайно несприятливих політичних умов, без найменшої педагогічної та психологічної підготовки. Проте, після 1945 р. українське питання у Східній Словаччині розглядалося зовсім з іншої позиції. Нова, більш сприятлива політична ситуація створила умови для усунення майже всіх перешкод у шкільній політиці, які гальмували розвиток українських шкіл. Після того, як за сприянням УНРП у 1945 р. було утворено відділ для українських шкіл, виникли також інституціональні передумови для заснування шкіл у всіх селах і містечках Східної Словаччини. Незважаючи на матеріальні проблеми та нестачу кадрів у 1945-1948 рр. мережа українських шкіл набула нового поштовху до розвитку. У 1948-1949 навчальному діяли 255 народних шкіл, 3 гімназії та 2 середні професійні школи. Згідно з рішенням державних органів на початку 1950-х років навчальною мовою у всіх типах шкіл була українська мова. У 1953 р. при Філософському факультеті Кошицького університету ім. П.Й.Шафарика було створено кафедру української мови і літератури, а у 1965-ому - українське відділення для підготовки вчителів початкових класів при педагогічному факультеті цього ж університету. Однак, внаслідок адміністративного переходу колишніх руських шкіл на українську мову навчання, нестачу кваліфікованих учителів, надання
батькам права вибирати мову навчання для своїх дітей, у 1960-х роках почався масовий перехід українських шкіл на словацьку мову навчання. Впродовж чотирьох років на словацьку мову навчання перейшло 166 українських шкіл. Цей процес тривав до 1989 р., коли у результаті поділу українського населення у Словаччині на українців і русинів українське шкільництво зазнало найбільших втрат.

У підрозділі 3.4. «Становище україністики у Східній Словаччині» простежено умови виникнення та діяльність українських наукових установ та пов'язаний із цим процесом розвиток україністики. Виникнення україністики у Пряшеві можна датувати 1952-1953 навчальним роком, коли вона була представлена кафедрою російської й української мов Пряшівського педагогічного факультету Братіславського словацького університету. У вересні 1953 р. було створено спеціальну кафедру української мови і літератури при Пряшівському вчительському інституті та при Пряшівському педагогічному факультеті Братіславського словацького університету. Україністика була представлена також кафедрою української мови і літератури Пряшівського педагогічного факультету університету ім. П.Й.Шафарика та Дослідним інститутом педагогіки. Важливим показником розвитку україністики є наукові праці вчених. Найбільше наукових українських сил було зосереджено саме у Пряшеві. Це молода генерація науковців, з яких поважна кількість закінчувала навчання в університетах Ужгорода, Львова та Києва. Були тут такі відомі україністи, як Ю.Бача, М.Мушинка, О.Рудловчак, П.Бунганич, М.Гиряк, Й.Шелепець, М.Щтець, М.Роман, М.Новак, К.Муличак, О.Железник, І.Кремпа, С.Дещишила, а з істориків - М.Миндош, А.Ковач, І.Ванат, В.Капішовський, А.Шлепецький та інші.

У четвертому розділі «Українська журналістика на Пряшівщині» розкрито основні досягнення українців у сфері видавничої справи, а також проаналізовано формування українського радіомовлення.

У підрозділі 4.1. «Видавнича справа українців» досліджено, що після визволення Чехословаччини виникли сприятливі умови для створення певної структури засобів масової інформації української національної меншини у Чехословаччині. У 1945-1951 рр. поступово виникло 8 газет і журналів, а свої передачі оновила Українська студія Чехословацького радіомовлення. Першим друкованим органом української національної меншини на території Східної Словаччини стала газета «Пряшівщина», орган УНРП. Тут друкувалися програмні документи, резолюції, мембрандуми. Окрім зазначеного видання, також виходили газети «Нове життя», часопис «Дукля», тижневик «Дружно вперед». У них висвітлювалася соціальна, економічна, політична та культурна ситуація, а також проблеми, які були досить актуальними для українців Східної Словаччини. Особливо важливою була інформація про діяльність КСУТ, його організацію, заходи, структуру та плани. Автори цих періодичних видань складали молоду прогресивну еліту українців Пряшівщини. Зокрема, серед них відзначено Ф.Лазорика, статті якого позначені активними лозунгами та конкретними пропозиціями.

У підрозділі 4.2. «Українське радіомовлення у Східній Словаччині» проаналізовано діяльність словацького радіомовлення для українського населення, яке розпочало свою діяльність 3 листопада 1945 р., оскільки технічне обладнання радіостудії було майже зовсім знищено. Спочатку редакція працювала у приміщеннях Братіславської пошти і передавала свої програми на хвилях Кошицької радіостудії. Проте наприкінці 1948 р. українську радіостудію було перенесено у Пряшів, де вона працювала до 1989 р., а згодом реорганізувалась і була перетворена на русинсько-українську редакцію Словацького радіо. Передачі Української студії словацького радіомовлення цього періоду не збереглись ані у звукозаписах, ані у письмовій формі в архіві. У роботі зазначається, що вони проходили в дусі лінії, наміченої УНРП, про що свідчать прізвища співпрацівників, а також факт, що завідуючий радіостудією у 1948-1951 рр. був членом УНРП. Українське радіомовлення, опираючись на давні традиції, виконувало потужну політичну, ідеологічну, культурно-освітню, пропагандистську роботу серед українського населення Східної Словаччини.

Дисертацію завершують висновки, у яких узагальнено результати дослідження:

- у результаті роботи було ідентифіковано українське населення на «українців» та «українців-русинів», лише в окремих випадках використовується позначення «українська національна меншина»;

- на основі аналізу особливостей громадсько-політичного життя українського населення Східної Словаччини було виділено три етапи у його розвитку, пов'язані зі зміною позицій чехословацького уряду стосовно українського питання та українського населення; було сформульовано поняття «українське питання», під яким мається на увазі комплекс певних проблем, пов'язаних із вирішенням громадсько-політичного життя української національної меншини на території Чехословаччини. Воно існувало ще у часи Першої світової війни, набуло поширення у міжвоєнний період та досягнуло свого апогею після Другої світової війни.