Історико-культурний розвиток населення межиріччя Верхнього Сірету та Середнього Дністра в Х-ХІV ст.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

історичні науки 07.00.04 ? Археологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Історико-культурний розвиток населення межиріччя Верхнього Сірету та Середнього Дністра в Х ? ХІV ст.

Возний Ігор Петрович

Київ ? 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України

Науковий консультант

доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України

Моця Олександр Петрович,

Інститут археології НАН України, завідувач відділом давньоруської та середньовічної археології

Офіційні опоненти

доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Баран Володимир Данилович

Інститут археології НАН України,

провідний науковий співробітник відділу слов'янської археології

доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України

Котляр Микола Федорович,

Інститут історії НАН України, головний науковий співробітник

доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Наулко Всеволод Іванович

Київський славістичний університет

Захист відбудеться “17” лютого 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 в Інституті археології НАН України за адресою: 04210, Україна, м. Київ-210, проспект Героїв Сталінграду, 12

З дисертацією можна познайомитись у бібліотеці Інституту археології НАН України за адресою: 04210, Україна, м. Київ-210, проспект Героїв Сталінграду, 12

Автореферат розісланий “23” грудня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої радиФіалко О.Є.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вітчизняна історична наука приділяє значну увагу проблемі утворення і розвитку Давньої Русі, що відкриває нові перспективи у вирішенні таких важливих питань, як часу освоєння теренів, міграційні процеси, демографічні зміни населення. Тому до важливих завдань сучасної археології належить обґрунтована соціально-історична інтерпретація досліджуваних пам'яток.

Актуальність теми дослідження полягає у вивченні проблеми регіональних “білих плям” в історії Давньоруської держави на прикладі одного із них. Інтерес до вивчення згаданої території пояснюється тим, що, Південно-Східне Прикарпаття є одним із найбагатших регіонів України за ступенем збереженості археологічних пам'яток, але розташування його на південно-західній окраїні Русі призвело до того, що ці терени залишилися майже поза увагою літописців. На сторінках писемних джерел зустрічаються лише окремі згадки про населені пункти цього регіону.

Крім наукового інтересу дана проблема набуває ще й гострого політичного забарвлення. Загальновідомо, що територія Південно-Східного Прикарпаття тривалий час входила до складу ряду іноземних держав, правлячі кола яких не були зацікавлені у об'єктивному відтворенні її історичного минулого. Проблема етнічної приналежності краю ще й сьогодні досить гостро стоїть у зв'язку з розробкою нової “концепції походження румунського народу”, а також територіальними претензіями окремих громадських організацій і державних діячів сусідньої країни.

З часу виходу основної частини археологічної літератури, стосовно досліджуваного регіону, пройшло майже півстоліття. За цей час накопичені й потребують систематизації значні матеріали, які дозволяють переглянути деякі питання теми: територія поширення, типологія й хронологія відкритих поселень, рівень заселеності окремих районів тощо. Крім того, не визначені торговельні зв'язки цих земель з іншими територіями східнослов'янської держави та сусідніми країнами.

За період досліджень нагромаджено значний матеріал, що стосується, зокрема, давньоруського дерев'яного будівництва. Матеріали розкопок дають можливість вивчити архітектурно-будівельні прийоми і методи спорудження дерев'яних будівель, що є першою спробою провести типологізацію та на її основі будівельно-планувальну реконструкцію жител і господарських споруд місцевого населення з Х по ХІV ст.

До цього часу у більшості випадків аналізувалися матеріали городищ вказаного часу, тоді як відкриті поселення майже не типологізувалися, не розглядалася матеріальна й духовна культура населення регіону Х - ХІV ст., військова справа, не зверталася увага на появу вогнепальної зброї в регіоні у другій половині ХІV ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Пропонована робота виконувалася в рамках досліджень, які проводилися у відділі давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України з 1993 по 2008 р. Автор у період з 1998 по 2008 рр. безпосередньо бере участь у виконанні планових тем відділу, а саме: “Село Київської Русі (за матеріалами південно-руських земель)” № державної реєстрації 0197U018301 (1998 - 2002 рр.), “Археологічні дослідження середньовічних міст України (ІХ ? Х' ст.)” № державної реєстрації 0102U002594 (2002 по 2006 рр.) “Пам'ятки середньовічної України: історико-археологічні дослідження” №0106U012548 (2007-2011 рр.). Написав цілу низку статей до наукових збірників, випустив три одноосібних монографії.

Метою дослідження є на основі комплексного аналізу писемних, археологічних, етнографічних, нумізматичних та топонімічних джерел всебічно вивчити характер матеріальної культури населення регіону, її специфічні та загальноруські риси, простежити соціально-економічні й етнічні процеси на теренах Сірето-Дністровського межиріччя.

У контексті означеної мети виділені такі завдання:

охарактеризувати стан дослідження археологічних старожитностей зазначеної території;

з'ясувати планування поселень, характер забудови та їхній розвиток протягом різних хронологічних періодів;

розробити у світлі нових археологічних досліджень питання соціально-типологічної структури поселень;

провести хронологічну класифікацію пам'яток регіону і визначити їх етнічну приналежність;

простежити еволюцію оборонних споруд городищ;

розробити соціально-типологічну класифікацію укріплених поселень;

розглянути шляхи формування давньоруських міст на досліджуваній території та їх складові частини;

простежити розвиток житлобудування у Х ? ХІV ст.;

охарактеризувати некрополі та поховальний обряд місцевого населення;

провести порівняльний аналіз матеріальної культури регіону з аналогічними пам'ятками на сусідніх слов'янських землях;

охарактеризувати господарську діяльність місцевого населення;

показати еволюцію військової справи на досліджуваних теренах;

простежити особливості релігійних уявлень, синкретизм у духовній культурі;

визначити внутрішні та зовнішні торговельно-економічні зв'язки населення регіону в ХІІ ? ХІV ст.;

Об'єктом дисертаційного дослідження є історико-культурний розвиток населення межиріччя Верхнього Сірету та Середнього Дністра в Х ? ХІV ст.

Предметом дослідження є археологічні старожитності досліджуваного регіону (відкриті поселення, городища, міста, могильники, житла, предмети матеріальної та духовної культури).

Територія дослідження охоплює Південно-Східне Прикарпаття, а саме регіон Верхнього Попруття, правобережну частину Середнього Подністров'я до верхів'їв Сірету в межах сучасних теренів Чернівецької області України. В історичному плані зазначений регіон був південно-західною окраїною Давньоруської держави, входив, з перервами, до складу Галицького і Галицько-Волинського князівств. Згодом він був включений у північні волості Молдавського воєводства, північну частину австрійської Буковини та Хотинський повіт Бессарабської губернії Російської імперії.

Хронологічні рамки роботи. У роботі окреслений період з кінця Х ст. до кінця ХІV ст. Хронологічні рамки охоплюють три часові відтинки в історії місцевого слов'янського населення ? період Давньоруської держави, Галицько-Волинського князівства та Молдавського воєводства. На жаль, не всі хронологічні проміжки представлені джерелами й археологічними матеріалами в однаковій кількості. Найменше досліджений найраніший період ? Х ст., який охоплює похід князя Володимира і приєднання території Сірето-Дністровського межиріччя до складу Давньоруської держави. Досить добре представлені матеріали ХІІ ? першої половини ХІІІ ст. ? часу перебування зазначених теренів у складі Галицько-Волинського князівства. Практично недослідженим є період другої половини ХІІІ ? ХІV ст. Якщо історики на основі писемних джерел робили спроби його вивчити, то в археологічному плані він залишається “білою плямою”.

Методи дослідження. У дисертації використані різні методи дослідження, звернення до яких обумовлюється комплексним підходом до висвітлення складного спектра питань, що розкривають історію розвитку означеного регіону. Базовим при цьому є принцип історизму у пізнанні закономірностей розвитку стародавніх суспільств у поєднанні з проблемно-аналітичним методом. У дослідженні використовуються комплексний аналіз усієї сукупності джерел, які стосуються предмета дослідження, типологічний і хронологічний аналізи матеріалів на основі картографічних характеристик, історико-типологічний, проблемно-хронологічний, системний та порівняльний методи. Висвітлення теоретичних питань базувалося на методі комплексного використання писемних, нумізматичних джерел і археологічних матеріалів, які взаємодоповнюють один одного і забезпечують найбільш повне вирішення поставлених завдань.

Наукова новизна полягає у тому, що зібрані та систематизовані археологічні дані дають можливість реконструювати процеси історичного та культурного розвитку населення досліджуваного регіону в Х ? ХІV ст. Тому в дисертації вперше, на основі широкого залучення археологічних матеріалів, проводиться хронологічна класифікація і розглядається динаміка формування відкритих поселень у часі та просторі. Вперше піднімається питання площі та способів забудови селищ і на цій основі робиться спроба простежити демографічні зміни серед сільського населення краю протягом тривалого відтинку часу. По-новому проводиться класифікація городищ за особливостями планування оборонних споруд, розглядається динаміка еволюції давньоруських укріплених поселень. Дослідження відкритих поселень післямонгольського часу дало можливість по-новому розглянути концепцію заселення регіону, причини демографічного спаду, чинники, які сприяли відродженню краю наприкінці ХІV ст. Вивчення військової справи дозволило стверджувати, що на теренах регіону в другій половині ХІV ст. з'являється вогнепальна зброя.

Практичне значення роботи полягає у суттєвому розширенні сучасних наукових знань про історичний розвиток населення як в окремо взятому регіоні, так і на теренах Давньоруської держави загалом. Викладений у роботі фактичний матеріал разом із висновками може бути використаний для написання узагальнюючих праць, комплексного вивчення матеріальної культури на сусідніх слов'янських землях, при підготовці каталогів, спеціальних довідників, зведень пам'яток історії та культури, написанні лекційних курсів з історії України, археології, краєзнавства, етнології для вищих навчальних закладів і шкіл, при розробці спецкурсів і спецсемінарів з історії та археології України періоду феодалізму. Матеріали і висновки можуть бути використанні при складанні археологічних карт.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження апробовані на засіданнях відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України. Також основні положення цієї дисертації виносилися автором на обговорення міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференцій. Серед них: ІІІ, ІV, V сесія спільної українсько-румунської комісії з історії, археології, етнології та фольклористики (Чернівці, 1995; Київ, 1997; Бухарест, 2001); VI Міжнародний Конгрес слов'янської археології (Новгород, 1996); V конгрес Міжнародної асоціації україністів (Чернівці, 2003); Міжнародний польовий археологічний семінар “Русь на перехресті світів (міжнародні впливи на формування Давньоруської держави ІХ ? ХІ ст.)” (Чернігів, 2006); ІІ, ІІІ Міжнародний науковий конгрес українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (Кам'янець-Подільський ? Київ ? Нью Йорк ? Острог, 2006; Луцьк, 2007); Міжнародна археологічна конференція “Стародавній Іскоростень і слов'янські гради” (Коростень, 2008).

Публікації. Фактичний матеріал, залучений до наукового обігу, висновки і теоретичні узагальнення дослідження відображені у 2-х індивідуальних монографіях, понад 80 публікаціях у вітчизняних (40 одноосібно та 6 у співавторстві) та зарубіжних (4 одноосібно) наукових збірниках, журналах, тезах і матеріалах конференцій та конгресів (19 одноосібно та 9 у співавторстві).

Особистий внесок дисертанта полягає у поповненні джерельної бази за рахунок власних багаторічних археологічних досліджень та розвідок на досліджуваних теренах, класифікації й хронологізації наявного матеріалу. У роботах написаних у співавторстві із Л.П.Михайлиною, С.В.Пивоваровим, О.М.Масаном, особистий внесок полягає в розкритті питань демографічного розвитку, військової справи та духовної культури місцевого населення Сірето-Дністровського межиріччя ХІІ ? першої половини ХІІІ ст. і становить 60%. Співавторами досліджувались військова справа населення Сірето-Дністровського межиріччя в період VІІІ - Х ст. (Л.П.Михайлина), культурний розвиток населення у VІІІ - Х ст. (С.В.Пивоваров), історичні аспекти походження літописних міст (О.М.Масан).

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, 5 розділів, поділених на 20 підрозділів, висновків (401 с.), списку використаних джерел та літератури (1126 назв). Окремим томом подані ілюстровані додатки (411 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

ВСТУП

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв'язок з науковими програмами, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено його територіальні та хронологічні межі, зазначено методологічні засади і методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, апробацію головних положень і структуру дисертації.

РОЗДІЛ 1

ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

1.1. Писемні, етнографічні та інші джерела

Важливе значення для вивчення історії населення Сірето-Дністровського межиріччя становлять писемні джерела, але вони досить фрагментарні. Літописні повідомлення стосуються, в основному, подій політичної історії краю, серед яких згадуються населені пункти, що можна локалізувати на цій території.

Важливою категорією джерел, які дозволяють розкрити економічний розвиток, грошовий обіг, торгові відносини та в певній мірі хронологічно атрибутувати пам'ятки, є нумізматичні артефакти.

Вагоме значення для відтворення матеріальної культури, господарства, духовних вірувань місцевого населення мають етнографічні дані. Значення етнографічних джерел зростає при порівнянні їх з матеріалами археологічних розкопок.

Як додатковий вид джерел автор використовував дані топонімії та мікротопонії. Вони допомагають етнічно атрибутувати походження назв окремих населених пунктів, річок, урочищ, встановити місцезнаходження археологічних об'єктів досліджуваного періоду.

Та наявні матеріали лише частково можуть характеризувати історико-культурний розвиток місцевого населення протягом тривалого відтинку часу, бо їх мала інформативність, однобічність виступають повноцінним джерелом лише у поєднанні з даними археологічних досліджень. То ж тільки комплексний підхід до джерел може гарантувати всебічне вирішення поставлених проблем.

1.2. Історія досліджень

Вивчення проблем, пов'язаних з історією населення Сірето-Дністровського межиріччя, хронологічно можна поділити на чотири періоди. У першому (друга половина ХІХ ст. ? 20-ті рр. ХХ ст.) дослідження матеріальної та духовної культури місцевого населення було започатковане австрійськими науковцями в останній чверті ХІХ ст. Однак, це стосувалося в основному лише літописних міст. Одним з перших, хто започаткував вивчення старожитностей, став Р.Ф.Кайндль.

У другий період (1919 - 1940 рр.) продовжилися наукові пошуки на досліджуваних теренах, хоча вони відзначалися крайньою тенденційністю. Науковці першої половини ХХ ст., як і їх попередники, в основному приділяли увагу опису віднайдених старожитностей і не проводили їхньої типологізації. Крім того, у міжвоєнний період панували прорумунські концепції розвитку місцевого населення. Заперечували слов'янський характер автохтонів Й.Ністор, Т.Балан.

У третій період (друга половина ХХ ст.) на досліджуваних теренах розпочалося широкомасштабне вивчення слов'яно-руських археологічних пам'яток. Дослідження археологів й істориків тоді значно поглибили знання про матеріальну й духовну культуру населення зазначеного регіону. Було відкрито й попередньо обстежено більшість сільських поселень, уточнені датування й планувальна структура городищ та літописних міст. Ці дослідження пов'язані з діяльністю Б.О.Тимощука. У різні роки разом з ним працювали І.П.Русанова, Л.П.Михайлина, І.С.Винокур, П.О. Раппопорт, М.В.Малевська, Г.М.Логвин, І.К.Свєшніков, П.П.Бирня. У цей же час Б.П.Томенчук провів розкопки у Василеві, Непоротовому, Молодії, Карапчеві.

Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. у рамках створення “Зводу археологічних пам'яток України” відкриті поселення активно обстежувалися В.М.Войнаровським, І.А.Піддубним, Л.П.Михайлиною, С.В.Пивоваровим. З 1989 р. до виконання проекту підключився й автор. Окрім того, у 80-і роки ХХ ст. проводив розкопки городищ Х - ХІ ст. у с. Коростувата та ХІІ ? ХІІІ ст. у с. Чорнівка М.А.Филипчук.

Четвертий період (кінець ХХ ? початок ХХІ ст.) характеризується поглибленим дослідженням слов'яно-руських старожитностей Сірето-Дністровського межиріччя у всіх напрямках. Окремі дані, що стосуються планувальної структури сільських поселень, можна почерпнути з матеріалів розвідкових розкопок на літописному поселенні ХІІ - ХІІІ ст. Онут, які проводив С.В.Пивоваров. Проблемам просторового і хронологічного розвитку поселень, а також етнодемографічним процесам у регіоні наприкінці ХІV ст. присвятили свої статті Б.М.Боднарюк та М.К.Чучко. Протягом 2002-2005 рр. автором обстежено стан відомих поселень, відкрито нові пам'ятки різних хронологічних періодів, у тому числі й слов'яно-руського (всього 297 поселень). Значна увага приділялася проблемам типологічної класифікації відкритих поселень, динаміці їх розвитку та соціальній типології.

На початку ХХІ ст. з'являється ряд історичних праць, які торкаються проблеми походження Хотина. Значний внесок у дослідження стародавнього міста зробили Л.П.Михайлина, О.М.Масан, С.І.Комарницький, С.В.Пивоваров. Активізувалося дослідження матеріальної культури місцевого населення. Проблем типологічної класифікації жител місцевого населення ХІІ - ХІV ст. торкався у публікаціях і сам автор. У цей час досліджувалися проблеми еволюції господарства місцевого населення. С.В.Пивоваров розглянув залізоробне та гончарне виробництво, а інші галузі згадує побіжно. Дані, що дають змогу оцінити розвиток ремісничого виробництва у регіоні, були отримані автором завдяки планомірним археологічним розкопкам Чорнівського городища. Останніми роками на теренах Сірето-Дністровського межиріччя Ю.В.Мисько, С.В.Пивоваров активізували дослідження язичницько-християнських старожитностей. Проблемами поширення християнських печерних монастирів займався Б.Т.Рідуш.

РОЗДІЛ 2

ХАРАКТЕРИСТИКА АРХЕОЛОГІЧНИХ ДЖЕРЕЛ

2.1. Топографія, розміщення і планування відкритих поселень

На теренах Сірето-Дністровського межиріччя неукріплені поселення Х ? ХІV ст. виявлені майже у 500 пунктах. Вони за топографічними умовами розміщення поділяються на п'ять типів: надрічковий, мисовий, поселення, розташовані біля витоків ріки, струмка; поселення, розташовані на схилах циркоподібних впадин; поселення, які розміщувалися на плато далеко від води. Із усіх топографічних типів заселення найпоширенішим тут був надрічковий, що становить 84,6% від усіх поселень, далі йде мисовий - 11%, тип ІІІ становить 2,7%, тип ІV - 0,9%, тип V - 0,8%.

За всі хронологічні періоди селища розмірами від 0,1 до 2 га становили більше половини всіх поселень - 60%. Від 2 до 5 га мали, відповідно, 23, 42 і 13 поселень у різні хронологічні періоди. 13, 11, 2 поселення мали площу від 5 до 10 га; 6, 2, 3 поселення - більше 10 га. Причому, великі поселення мало характерні для періоду ХІІ ? ХІV ст.

Археологічні матеріали дозволяють висвітлити планування поселень. Серед них найбільше мають прибережно-рядову або дворядну систему забудови, яка впродовж усіх хронологічних періодів була визначальною і становила 50%. Поселення з невизначеною системою забудови або, ймовірно, з трирядною в усі хронологічні періоди становили 48%. До купчастої системи забудови, ймовірно, можна віднести лише 2% поселень.

Важливою проблемою є визначення кількості селянських господарств на одному поселенні. У всі хронологічні періоди селища, на яких налічувалося від 3 до 8 дворів становили більшість - 21,3%. 19,3% поселень мали від 9 до 14 дворів і лише 15,6% налічували від 15 до 20 дворів. Малодвірні поселення в 1-2 двори становили лише 3,6%. Тож у давньоруський період переважали малодвірні поселення, які були найбільш раціональними в умовах орного землеробства, коли староорні землі були біля сіл і угноєння полів не становило труднощів.

2.2. Городища, топографія, розміри, характеристика фортифікації

На території межиріччя відомо 32 городища кінця Х ? XIV ст. Стосовно досліджуваної території розміщені на ній городища можна поділити на: а) мисові, обмежені природними перешкодами з двох чи трьох сторін; б) розташовані на гряді; в) на краю природної перешкоди; г) городища, які розташовані на рівнинній місцевості.

За взаємозв'язком планової структури оборонних споруд і топографічними умовами розташування городища поділяються на прості і складні. Більшість з них ? прості, обгороджені однією лінією і лише в'їзди мали додаткові укріплення. Складні могли бути із суміжним розміщенням фортифікацій, коли укріплені частини розташовувалися одна біля однієї в ряд та суміщеним розташуванням укріплень, при якому одне охоплюється іншим.

Певними локальними особливостями, за топографічним розташуванням, вирізняються городища Сірето-Дністровського межиріччя. Тут переважають мисові городища.

Основу всіх конструкцій головних укріплених ліній городищ регіону Х ? ХІV ст. складали дерев'яні пустотілі, не з'єднані між собою або взаємопов'язані зруби, прямокутної форми, які стояли в суцільному ряду. Зустрічаються кліті трапецієподібної форми, що пов'язано з поворотом оборонної стіни. Пласке перекриття зрубів могло використовуватися як бойовий хід для захисників фортець. Система розміщення зрубів головної оборонної лінії була різноманітною.

В оборонному зодчестві використовувалися рови. У профілі вони симетрично трикутної форми з крутими стінками відносно горизонту. Крутизна схилів дорівнює 35-46°. В основному, рови були сухими, а на їхніх внутрішніх схилах могли розміщуватися додаткові дерев'яні укріплення. Коли ж городища розміщувалися в низинах, у ровах могла знаходитися вода. На деяких укріплених поселеннях через рови були перекинуті неширокі дерев'яні мости без підпірок.

У системі укріплень городищ Х - першої половини ХІІІ ст. зустрічаються вежі, які виконували дозорну й оборонну функції, і могли входити як до складу укріплень оборонної лінії, так і стояти окремо, доповнюючи її. У другій половині ХІІІ ? ХІV ст. в обороні городищ інколи використовували патерни.

В останній період існування Галицько-Волинського князівства на досліджуваній території з'являється кам'яне будівництво. На городищі другої половини ХІІІ ? ХІV ст. Цецин було споруджено кам'яну вежу-донжон діаметром 20 м. Найдавнішу кам'яну стіну з необтесаних каменів на цем'янковому розчині в Хотині зведено у другій половині ХІІІ ст. на природній скелі.

Одним з надійних критеріїв функціональної класифікації городищ виступають система і конструкції оборонних ліній городищ. Останні можна поділити на 5 типів, а саме: тип 1 ? укріплення, основу яких складали земляні вали з оборонними зрубами на вершині; тип 2 ? укріплення із суцільного ряду пустотілих дерев'яних оборонних зрубів, поставлених на давню поверхню без земляних валів і зміцнених зовні земляними укосами; тип 3 ? укріплення із суцільного ряду пустотілих тристінних дерев'яних оборонних зрубів, поставлених на давню поверхню. Зовнішню стіну утворював частокіл, прикритий і зміцнений зовні земляним укосом; тип 4 ? укріплення із суцільного ряду дерев'яних оборонних зрубів, які одночасно використовувалися як житлово-господарські приміщення; тип 5 - укріплення, основу яких становила кам'яна стіна, споруджена на давній поверхні і прикрита зовні укосом. Цей тип укріплень з'являється на досліджуваній території у другій половині ХІІІ ? на початку ХІV ст.; тип 6 - укріплення з пласких валів і неглибоких ровів, на вершині яких розміщувалися кам'яні майданчики. Городища з такими конструкціями служили культовими місцями.

Суттєвим чинником соціальної типології городищ виступає характер забудови їхніх майданчиків: вид 1 - городища, на укріплених майданчиках яких по периметру проходили в один-два ряди житлово-господарські зруби, а решта укріпленої території була вільною від забудови. Вид 2 ? городища, майданчики яких були вільні від забудови, а під житла використовувалися оборонні зруби. Вид 3 ? городища, майданчики яких щільно забудовані різнотипними спорудами. Вид 4 ? городища-культові центри як вільні від забудови (Кулішівка), так і з храмами.

Соціальний зміст укріпленого поселення може бути більш конкретизований, якщо встановити взаємозв'язок його з навколишніми поселеннями. Дослідження городищ Сірето-Дністровського межиріччя дозволило виділити 4 варіанти. До першого відносяться городища, поруч з якими розміщуються поселення-супутники, хронологічно одночасові їм. До другого належать городища, які є вторинними відносно поселень. Третій тип городищ, які не супроводжуються неукріпленими поселеннями. Четвертий варіант характеризується складними за структурою поселеннями, що складаються з кількох городищ, оточених поселеннями-супутниками. Це залишки давньоруських міст.

2.3. Давньоруські міста

Давньоруські міста засновувалися двома шляхами: общинно-феодальним і феодальним (державним). На досліджуваних теренах першим шляхом формувалося ранньослов'янське місто в Ревно, яке могло бути один з великих адміністративно-оборонних, культових і виробничих центрів “племінного княжіння” хорватів.

Другий шлях появи міст був пов'язаний з поглибленням феодалізації наприкінці ХІ - першої половини ХІІІ ст. У прикордонних зонах князівства з'являються такі міські осередки, як Ленківці на Пруті (попередник сучасних Чернівців), Василів на Дністрі, Кучелмин, які відігравали роль важливих військово-стратегічних пунктів.

Важливою складовою частиною міст були дитинці, в яких зосереджувалися князівська адміністрація з адміністративно-фіскальним і судовим апаратом, військові сили. Однією з багатьох невирішених проблем історії давньоруського міста залишається виникнення і формування ремісничо-торговельних посадів. Останні були оточені оборонними стінами, як правило, простішої конструкції, ніж дерев'яно-земляні укріплення дитинців. Територія посаду завжди перевищує своїми розмірами дитинець. Так, посад у Ревному займав площу 40 га, в той час як дитинець лише 4,5 га., у Василеві відповідно ? 50 і 1,3 га., у Ленківцях на Пруті ? 21 і 0,64 га., Кучелмині ? 35 і 0,25 га. У дослідженні економіки міста важливо визначити розміри землеробської округи, яка тяжіла до міста. Як вважає ряд науковців, сільськогосподарська округа навколо невеликих містечок могла мати приблизно 15-20 км у радіусі, або 800-1200 км2.

Соціально-топографічна структура міст не обмежувалася укріпленими поселеннями. У Василеві третьою складовою частиною літописного міста є пригороди: городище-феодальний замок в ур.Хом, монастир в ур.Монастир та селища в ур.Жигулівка. Городище-сторожову фортецю досліджено у Кучелмині. Залишками сторожових фортець на підступах до Ленківців на Пруті є невеликі городища, розташовані у радіусі 25 км на найвищих у даному районі пунктах.

2.4. Типологія жител, господарських та виробничих споруд

Власне житла можна розділити на заглиблені в материк (тип 1) та наземні споруди (тип 2). Вони поділяються на декілька підтипів. Тип 1А - напівземлянки зі стовповою конструкцією стін; 1Б - напівземлянки зі зрубними стінами. Тип 2А - зрубні одно- і двокамерні; 2Б - зрубні з підвалом; 2В - зрубні на кам'яній основі; 2Г - житла-кліті оборонних споруд; 2Д - житлово-господарські зруби, не пов'язані з конструкцією оборонних ліній; 2Е - вежі, які входили до складу оборонних споруд та окремо стоячі вежі-донжони.

Один з найбільш стабільних і важливих елементів житла була піч. Усі досліджені опалювальні пристрої можна поділити на декілька типів: А - відкриті вогнища; Б - печі-кам'янки; В - глинобитні печі. За способом спорудження останні діляться на підтипи: а) печі з черенем на рівні підлоги; б) глинобитні на глиняному останцю; в) глинобитні на зрубному опічку. Найбільше зустрічаються печі типу Ва.

Окрім жител, на теренах Сірето-Дністровського межиріччя зводилася значна кількість споруд пов'язаних з побутом та ремісничим виробництвом. Це - кліті для зберігання інвентарю, житниці, хліви (стаї), навіси, майстерні, комори, смітникові, а також невизначені. Частина з них не опалювалася і використовувалася сезонно, а інша, що була з печами, - використовувалася цілорічно. Обмолочене і обвіяне зерно зберігали, головним чином, у спеціально споруджених зернових ямах.

2.5. Могильники та поховальний обряд

На території Сірето-Дністровського межиріччя відомо більше 40 могильників і поодиноких поховань. Більшість з них ґрунтові. Але відомі також два курганних могильники Х ? ХІІІ ст. у Горішніх Шерівцях і Дністрівці. На думку Б.О.Тимощука на першому ховали представників військової київської, а пізніше києво-волинської дружини і членів їхніх сімей. На Дністрівському курганному могильнику Б.П.Томенчук дослідив два кургани з кам'яними насипами та один курган із земляним насипом. Як вважає дослідник, могильник належить невеликій групі переселенців- ятвягів.

Дані про поховальний обряд місцевого населення дають ґрунтові могильники. За місцем поховання та багатством інвентарю на досліджуваній території виділяються міські й сільські могильники, а за способом поховання - ґрунтові, підплитові, в кам'яних саркофагах та костяницях. Серед особливостей поховального обряду населення Сірето-Дністровського межиріччя є так звані підплитові поховання, які досліджені у 19 випадках.

Представників міської феодальної знаті і вищого духовенства ховали в кам'яних саркофагах (Василів ? 18 поховань). Кам'яні гробниці вкопувалися в землю з таким розрахунком, що їх віко виступало на поверхні землі. Це давало можливість використовувати їх як сімейно-родинні усипальниці.

На досліджуваних теренах також виявлено декілька костяниць (Василів (6), Вікно (1). Вони зустрічаються двох типів. Перший становить костяниця, яка складалася з окремих необроблених плит пісковику. Друга група костяниць витесана з пісковику у вигляді скрині, але бокова стінка у них вставлялася у спеціально вирубані пази у поздовжніх стінках, що може свідчити про їх часте використання. У них не хоронили, а вкладали кістки. До ґрунтових поховань слід віднести так звані родинні поховання у кам'яних огорожах (Василів, Борівці).

РОЗДІЛ 3

ХРОНОЛОГІЯ ТА ПЕРІОДИЗАЦІЯ ПАМ'ЯТОК

Накреслитити хронологічні етапи існування неукріплених сільських поселень можна тільки на основі найбільш масового і досить добре дослідженого матеріалу - кераміки. Під час розкопок і обстежень городищ, відкритих поселень досліджено кілька закритих керамічних комплексів, які на підставі стратиграфічних даних можна поділити на 3 хронологічні групи: Група 1 ? комплекси рубежу Х ? ХІ ст. Група 2 - кераміка ХІІ - першої половини ХІІІ ст. Група 3 ? кераміка другої половини ХІІІ ? ХІV ст.

3.1. Типологія кераміки Х ? ХІ ст.

До складу кераміки другої половини Х ? ХІ ст. відносяться, в основному, гончарні горщики, хоча зустрічаються і ліпні сковорідки та миски. За характером оформлення верхньої частини горщики рубежу Х ? ХІ ст. можна розділити на 5 основних типів та 6 підтипів. Тип 1а. Горщики, в яких простий відігнутий назовні вінчик, верхній край котрого косо зрізаний. Зовнішній край у нижній частині має гострий виступ. Посудини цього типу орнаментовані хвилястими лініями по шийці. Тип 1б представлений горщиками в яких простий відігнутий назовні вінчик, верхній край якого потоншений і заокруглений, шийка плавно вигнута, майже не виділяється, а вінця непомітно переходять у похилий бочок. На поселеннях Сірето-Дністровського межиріччя вони датуються другою половиною Х ? ХІ ст. Тип 2а представлений гончарними горщиками, в яких вінчик має форму “правильного манжета” з вертикально зрізаним краєм. У типу 2б вінчики мають добре виражений наплив підпрямокутної форми. Їх зовнішній край у нижній частині має гострий виступ. Тип 2в представлений горщиками з вінчиками у вигляді потовщеного манжету, край якого відтягнутий до низу загостреним ребром. Такі вінця зустрічаються у комплексах другої половини Х - середини ХІ ст. Тип 2г представлений горщиками, в яких відігнуті вінця профільовані борозенкою. Вони датуються Х - першою половиною ХІ ст. До типу 3 можна віднести горщики з відтягнутими вінцями, в яких верхній край загострений доверху у вигляді „носика” і загнутий до середини. Хронологічно такі горщики побутували в ХІ ст. Тип 4. Вінчик простий. Його зовнішня сторона зрізана у формі ламаної лінії, внутрішня також має гострий уступ, що робить його досить масивним. Тип 5 представлений гончарними горщиками з відтягнутими вінчиками, верхній край яких заокруглений і має вигляд “дзьоба” з уступом у нижній частині. Краї манжетів таких вінець профільовані у вигляді карниза з двома борозенками, що ділять його на три частини.

3.2. Кераміка ХІІ - ХV ст.

За характером оформлення верхньої частини, горщики XII ? першої половини XIII ст. поділяються на 4 основних типи: Горщики 1-го типу характеризуються простим вінчиком із заокругленим або косо зрізаним краєм без закраїни з внутрішнього боку. Вінчики під прямим кутом відхилені назовні і відтягнуті, утворюючи таким чином широку горизонтальну площину. До 2-го належать горщики, в яких вінчик масивний округлих обрисів, відігнутий назовні, край якого загнуто до середини у вигляді валика, що утворює з внутрішнього боку закраїну для покришки. Горщики третього типу близькі до попереднього. За формою вінця посудини цього типу поділяються на 4 підтипи: з вертикальним пласким зрізом; з пласким косим зрізом; з вертикальним зрізом, по якому проходять жолобки; з жолобчастим косим зрізом. По бічному зрізу вінця зроблено закраїну ? гніздо для покришки. Деякі горщики не мають її на внутрішній поверхні вінчика. На поселеннях Галицької Русі, вони становлять 70% від загальної кількості виявлених фрагментів кераміки. До 4-го відносяться посудини, верхній край вінців яких горизонтально зрізаний, трохи відтягнутий назовні, майже завжди із закраїною з внутрішнього боку.

Кераміку другої половини ХІІІ ? ХІV ст. можна поділити на два види: ліпну та гончарну. У цей час знову з'являється ліпний посуд, виготовлений у домашніх умовах і підправлений на примітивному гончарному крузі (тип 1). Ліпні неорнаментовані горщики, у яких вінця короткі, майже прямі чи незначно відхилені назовні і, як правило, по краю потоншені. Кераміку цього періоду можна поділити на 4 типи, 2 підтипи. До другого типу відносяться посудини, верхній край яких косо зрізаний або заокруглений. Формування такої кераміки припадає на середину XIII ? першу половину XIV ст. До третього типу належать гончарні горщики, у яких вінчик оформлений простим заокругленням або косо зрізаний і не виділений відносно шийки. Інколи такі вінця по краю потоншені, інколи по верхньому краю прикрашені косими насічками і відносяться до кінця ХІІІ - середини ХІV ст. Четвертий тип складають горщики, у яких відхилені або прямі, злегка загнуті до середини, вінця. У типі 5а верхній край вінця заокруглений у вигляді масивного валика різноманітної конфігурації. З внутрішнього боку він профільований виїмкою для покришки. Подібні до попередніх горщики типу 5б. У них слабо відігнутий назовні вінець сплощений зверху, завдяки чому край посудини горизонтально зрізаний, а на внутрішній поверхні утворюється бортик-виїмка для покришки.

3.3. Датуючі побутові речі та предмети озброєння

Датування кераміки X ? XIV ст. підтверджується численними знахідками речей, які супроводжують керамічні комплекси цього часу і вкладаються в окреслені хронологічні рамки. До них належать корчаги-амфори, скляні браслети, рештки озброєння, жіночі прикраси, культові предмети тощо.

3.4. Динаміка формування відкритих поселень

Відповідно до типології кераміки й інших датуючих речей давньоруські поселення Х ? ХІV ст. на теренах Сірето-Дністровського межиріччя можна розділити на кілька хронологічних груп: А - VІІІ ? Х ст.; АБ - Х - перша половина ХІІІ ст.; Б - ХІІ - перша половина ХІІІ ст.; БВ - ХІІ-ХV ст.; В - друга половина ХІІІ-ХV ст.; АБВ - Х ? ХІV ст.; Г - ХV - ХVІІ ст. Поселення групи А становлять 35,9%, Б - 41,8%, В - 12,3%.

За картографуванням поселень простежується певна ритміка їх формування. У VІІІ ? Х ст. в Сірето-Дністровському межиріччі існувало 178 слов'янських поселень. На рубежі Х ? ХІ ст. у зв'язку з “окняжінням” цієї території деякі господарсько-адміністративні центри гнізд були знищені, а інші припиняли своє існування поступово, оскільки віджили свій вік і не відповідали вимогам нових феодальних відносин. У цей же час відбувається об'єднання дрібних поселень у нові. Із 32-х поселень Х ? ХІ ст., лише на 27-ми продовжує мешкати населення на старих місцях до кінця ХІ ст., на 5-ти ? до першої половини ХІІІ ст., а на 8-ми життя триває до ХІV ст.

У другій половині ХІІ ст. у результаті розвитку феодальних відносин на досліджуваних теренах виникає 211 нових поселень, куди, очевидно, перейшло населення із старих селищ. Вони проіснували до другої половини ХІІІ ст. У другій половині ХІІІ ст. продовжувало існувати лише 58 поселень. В основному населення після монголо-татарського погрому переселилося за р. Прут під захист гір, покритих густими лісами (37 поселень). На рівнині, у Пруто-Дністровському межиріччі, залишилися поодинокі поселення (21).

Поступове відродження населення краю почалося наприкінці ХІV ? на початку ХV ст., коли територія межиріччя Сірету і Дністра відійшла під владу Молдавського воєводства. В цей час виникає 64 нових поселення. З них 37 ? на місцях поселень ХІІ - першої половини ХІІІ ст., тобто люди повернулися на місце своїх дідівських осель. Власне про більшість з них перші писемні згадки якраз з'являються у першій половині ХV ст.

3.5. Хронологія городищ

На основі стратиграфічних даних, типологічного аналізу керамічних комплексів та інших датуючих речей можна встановити хронологію й городищ Х ? ХІV ст. На досліджуваних теренах у VІІІ ? ХІV ст. їх існувало 56. З них у ранньослов'янський період (VІІІ ? Х ст.) ? 35 городищ-племінних центрів (62,5% від загальної кількості укріплених поселень). Але наприкінці Х ст., у зв'язку з адміністративною реформою Володимира Святославича, колишня племінна військово-адміністративна структура разом з мережею укріплень втратила своє значення. На досліджуваній території припинили існувати 24 городища (68,5% від тих, що існували у VІІІ ? Х ст.). Продовжували функціонувати як форпости київської князівської влади лише 8 городищ (13,7% від загальної кількості). Наприкінці Х ? ХІ ст. з'явилося 5 нових, як правило, на місці поруйнованих общинних центрів споруджувалися феодальні центри.

У ХІІ - першій половині ХІІІ ст., у період феодальної роздробленості, виникає 19 (34,4% від загальної кількості) нових укріплених пунктів і продовжували існувати від попереднього періоду 4 городища.

У другій половині ХІІІ - ХІV ст. у результаті навали монголо-татарських орд та занепаду господарства кількість укріплених поселень різко падає. Тут з 23-х припинили своє існування 21, що становить 96,1%. Продовжило існувати з попереднього періоду лише одне Зеленолипське городище і виникло 3 нових укріплених центри (Цецин, Карапчів і Хотин на місці ранніх общинних центрів VІІІ - Х ст.).

РОЗДІЛ 4

ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ, ВІЙСЬКОВА СПРАВА ТА ІДЕОЛОГІЯ

4.1. Сільське господарство та промисли

На теренах Сірето-Дністровського межиріччя були поширені просо, ячмінь, овес, пшениця, жито, горох, конопля, льон та інші культури. Землеробський побут населення краю характеризують сільськогосподарські знаряддя. За функціональним призначенням і матеріалом виготовлення вони поділяються на декілька груп: а) обробітку ґрунту; б) збору врожаю; в) обробки сільськогосподарської продукції. Групу а) становлять широколопатевий наральник з плічком, вузьколезові, асиметричні та широколезові втульчасті лемехи з навареною робочою частиною, чересло, “рильця”.

Поряд із землеробством одним із основних джерел харчування жителів було скотарство. Тут розводили корів та биків (для Х ст. - 36%, ХІІ - ХІІІ ст. ? 25% від загальної кількості), свиней (Х ст. ? 35%, ХІІ ? ХІІІ ст. ? 24%), овець і кіз (Х ст. ? 26%, ХІІ - ХІІІ ст. ? 20 %). Особливе місце в скотарстві належить конярству.

Важливе значення у господарстві сільського населення відігравали промисли. Особливе місце при цьому відводилося переробці зернових. Потреба у м'ясі, шкірі і хутрі задовольнялася частково за рахунок мисливства. Серед остеологічного матеріалу регіону значне місце займають кістки дикого кабана, ведмедя, зайця, тура, благородного оленя, косулі, вовка та лисиці. З полюванням у давньоруському археологічному матеріалі можуть бути пов'язані кістяні наконечники стріл, втульчасті томари, дворогі зрізні тощо.

Важливим джерелом харчування протягом віків слугувало рибальство. За призначенням і способом використання рибальські знаряддя можна поділити на три групи: колючі, гачкові, снасті й сіті. До перших відноситься фрагмент одношипного гарпуна. Всі давньоруські гачки за своїм функціональним призначенням поділяються на групи: для лову на вудочку (радіус вигину до 1 см) та інші пристосування - жерлиці, донки, закидушки (радіус вигину більше 1 см). У Зеленій Липі виявлена блешня. Від сітей залишилися грузила веретено- та бочкоподібної форм. До універсальних знарядь відносяться залізні двозубі гаки типу „кішка”.

Крім вищезгаданих занять, жителі регіону займалися також бортництвом. До археологічних речей, приналежних до цього промислу, можна віднести медорізку (Чорнівка), рештки бджоли та обвуглені соти.

4.2. Реміснича діяльність населення регіону

Серед членів родового колективу раніше інших спеціальностей відокремились металурги, які могли обробляти болотяну руду. Поряд із видобуванням заліза важливе значення в економіці посідає його обробка і виготовлення з нього багаточисельних виробів у кузнях. Про розвиток ковальського ремесла на поселеннях Х ст. можуть свідчити майстерні в Ревно, на Чорнівському городищі та інструментарій ковалів й слюсарів. Розвивалося і виробництво ювелірних виробів.

Гончарне виробництво на теренах краю репрезентоване залишками ремісничих майстерень та значною кількістю керамічного матеріалу. Тут зафіксовано 16 гончарних горнів. Більшість з них відноситься до двокамерних печей з вертикальною подачею гарячого повітря через тепловідвідні канали без опорного стовпа. Відомі й одноярусні печі. Крім посуду в печах могли випалювати керамічні плитки, покриті поливою, які використовувалися для покривання підлоги культових споруд.

Про розвиток косторізного ремесла у Сірето-Дністровському межиріччі свідчать знахідки майстерень та значна кількість виробів з кістки.

На території регіону було поширене деревообробне ремесло, яке представлене цілими формами і фрагментами лез сокир, долотами, спіральними та перовидними свердлами, теслами, а також частинами дерев'яного точеного і видовбаного посуду.

Обробка каменю відігравала значну роль у життєдіяльності місцевого населення. З нього виготовлялися жорна, надмогильні плити, блоки, колони та капітелі для декору білокам'яного храму у літописному Василеві, саркофаги, костяниці, точильні бруски. Майстерню з виробництва предметів дрібної кам'яної пластики досліджено в Онуті.

Значну вагу в господарстві населення Сірето-Дністровського межиріччя в досліджуваний період відігравало виробництво з вичинки шкіри і пошиття шкіряних виробів. З чинбарством можна пов'язати кушнірський „ключ” для розтягування овечих шкур, кістяні лощила для вигладжування шкіри, голки, шарнірні ножиці. Прядіння представлене глиняними та пірофілітовими пряслицями. В основному, вони відносяться до 6 типів: 1 - біконічні; 2 - овальні; 3 - сферичні; 4 - циліндричні; 5 - зрізано-конічні; 6 - виготовлені зі стінок гончарних горщиків.

4.3. Зброя, спорядження вершника та коня

Однією з найчисельніших категорій археологічних знахідок на слов'яно-руських пам'ятках регіону є озброєння. Основними знахідками, які характеризують зброю дистанційного бою є наконечники стріл. На досліджуваній території виявлено 135 наконечників. Серед них ? 93 черешкових (68,4 % від загальної кількості), 26 втульчастих (20%) і 16 кістяних (11,6 %). До засобів дальнього бою, пов'язаного із складним луком, можна віднести елементи сагайдака (петля для підвішування сагайдака, металевий гак, залізні пластини для зміцнення корпусу).

У другій половині ХІІІ - ХІV ст. у зв'язку з появою пластинчастих обладунків на теренах регіону поширюється новий вид зброї - арбалет. Тут виявлені втульчасті (тип 4, 5 та 8) й черешкові (тип 15, 16) наконечники арбалетних стріл та механізми від арбалетів.

Наступальні засоби ближнього бою за принципами їх використання можна поділити на кілька категорій: 1. Зброя першого натиску ? колюча. (вузьколисті втульчасті наконечники, широколезові, зі сплощеною листоподібною формою, наконечники сулиць). 2. Зброя рукопашного бою: основна - а) колюча-рубляча. Тут відомо 11 мечів другої половини ХІІІ - ХІV ст. (один ? ХІV - ХV ст.). На досліджуваній території виявлені фрагменти леза шаблі, гарди, фрагмент скоби від перев'язі піхви, залізне окуття та бронзовий і залізний наконечники; б) ударно-рубляча (бойові сокири). 3. Допоміжна зброя ? ударно-дробляча (булави). Важливими захисними обладунками в бою для ратників були кольчуги, фрагменти яких відомі на археологічних пам'ятках ХІІ - ХІV ст. У Зеленій Липі зафіксовані фрагменти панцирів, виготовлених з металевих пластин.

Важливе значення у давньоруському війську відігравала кавалерія. До предметів спорядження вершника належать фрагменти стремен аркової форми з прямою підніжкою, шпори з невеликим шипом розташованим в одній площині з напівдужкою, каролінгські шпори з пірамідальним вістрям, що знаходилося в одній горизонтальній площині з дужкою, остроги. Зустрічаються на городищах залізні й бронзові пряжки для кріплення острог до взуття, потиличник канчука. На досліджуваній території зібрана багата колекція кінської збруї, елементами якої є вудила, пряжки. У Василеві та Зеленій Липі виявлені також підкови для коней та скребниці для їх чистки.

Крім ручної метальної зброї населення регіону було знайоме з метальною технікою. Про це свідчать кам'яні ядра. Такі снаряди метали фортечні самостріли (аркабалісти). З'явитися фортечні самостріли на території краю могли внаслідок воєнних подій 30-х рр. ХІІІ ст. Цілком можливо, що на зміну фортечному самострілу після недовгої перерви прийшла гармата.

4.4. Торгівля

Говорячи про торгівлю місцевого населення, можна накреслити кілька її ступенів і напрямків. Серед них виділяються внутрішня, яка поділяється на місцеву, регіонально-міжобласну, загальноруську, та міжнародна. Досить розвинутими були торговельні зв'язки місцевого населення з іншими землями давньої Русі. Тісні контакти підтримувалися з містами Галицько-Волинського князівства.

Є дані, що свідчать про торговельні зв'язки місцевого населення з іншими землями Давньоруської держави. Так, із склоробних майстерень Києва походить більшість скляних браслетів, скляне намисто. Із столицею пов'язують хрести-енколпіони з написом “святая Богородица помагай”, виконаним у дзеркальному відображенні. Звідти ж, очевидно, бронзові булави, трибусинні скроневі кільця “київського типу”, полив'яні керамічні писанки, глиняні фігурки вершників, покриті жовто-зеленою поливою. Можливо, київським скрипторіям належать книги, фрагменти окуть палітурок та застібки.

Добре налагодженими були торговельні зв'язки між Галицькими землями Польщею та Угорщиною. На землі останньої через Василів і далі на “Барсуків діл” і “Баню Родну” йшов торговельний шлях. На Русь з Польщі, можливо, доставляли свинець. Про товари, які потрапляли з території Польщі, можемо судити з привілея Болеслава Стидливого 1264 р. купцям Поланца, які їздили на Русь з сукном, вовною, хутром, зброєю й іншим товаром. На досліджуваній території зустрічаються типові для західних слов'ян втульчасті вістря стріл. Торговельні зв'язки з більш віддаленими районами Західної Європи простежуються за фрагментами чарок з так званої “рейнської кераміки”. Вироблявся такий посуд у майстернях Зігбурга біля Кельна.

Землі Сірето-Дністровського межиріччя мали тісні стосунки з Візантією. На Ленківецькому городищі зустрічаються уламки скляних браслетів, виготовлених за античними причорноморськими рецептами. Найбільш значним був імпорт шовкових тканин, виробів візантійської дрібної кам'яної пластики (стеатитові іконки), предметів християнської атрибутики (хрести-енколпіони “сирійського” типу), церковного начиння. На відкритих та укріплених поселеннях часто зустрічаються фрагменти імпортної тари та полив'яного посуду.

Про зв'язки з Азією свідчать знахідки мушель каурі, що походять з Індійського океану і антропоморфного амулету з темно-синього лазуриту.

Активні зовнішньоекономічні та внутрішні зв'язки населення регіону стали можливими завдяки відносно добре налагодженій інфраструктурі торговельних шляхів. Дністровий шлях був одним з основних транзитів проходження візантійського товару в Європу. З Дністра каравани йшли по р. Збруч, далі системами волоків до верхів'їв р. Случ (правої притоки р. Прип'ять). Звідти човни переходили на лівий Случ і волоками на р. Німан і Балтійське море. На досліджуваних теренах цей шлях мав продовження до Прута та Сірету.

Цей шлях у середній течії Дністра мав певну систему оборони і пунктів відпочинку купецьких караванів. У гирлах його судноплавних приток як правило, розміщувалися укріплені пункти. Відстань між ними, в середньому, становила 25-30 км, що цілком відповідало одноденному переходу. Слід зазначити, що на території Сірето-Дністровського межиріччя, ймовірно, існував ще один водний торговельний шлях по р. Прут, який сполучав міста Галицької Русі з Подунав'ям і Візантією.

...