Етнополітичний розвиток русинів-українців Закарпаття (друга половина ХVІІІ ст. – 1867 р.)

Період після революції 1848-1849 рр. і ліквідації “Руського округу” 1849-1850 рр. в історії русинів часто називають періодом діяльності будителів: О.Духновича, О.Павловича, І.Раковського, А.Рубія, А.Кралицького, О.Митрака, І.Сільвая, Є.Фенцика та інших. Свою увагу вони, в основному, сконцентрували на створенні власної літератури русинів, заснуванні літературних та інших товариств, виданні книг і журналів, розширенні мережі народних шкіл. У Пряшеві діяло “Литературное заведеніе Пряшевское”, засноване О.Духновичем. За короткий період свого існування воно видало 12 титулів книг на “руській мові”. Діяльність будителів була спрямована на збереження і примноження культурно-національних здобутків періоду “Весни народів”, що об'єктивно сприяло подальшому формуванню національної самосвідомості русинів Закарпаття. В центрі національного відродження русинів був О.Духнович, педагог, літератор й історик. Його головною історичною працею є “Истинная история Карпато-Россов или Угорскихъ Русиновъ изданная Народолюбцемъ, Александромъ Духновичемъ”. Він виступає проти легенд угорських й німецьких дослідників про заселення Дунайського басейну. Вчений подає русинам справжню картину їх етнічного походження, доводить їх автохтонність на території Карпатського краю. У середині ХІХ ст. він уперше відкрито заявив про необхідність возз'єднання Закарпаття із суміжними українськими землями. Незважаючи на непересічну культурно-національну, просвітницьку активність О.Духновича та його прибічників, в силу обмеженості інформації того часу, вони не розуміли процесу трансформації “руськості” в українську національну самосвідомість, що вже здійснилась в Наддніпрянській Україні і проходила в Галичині й Буковині.

В цілому русинська спільнота Закарпаття в післяреволюційний період, на культурно-національній ниві досягла порівняно мало. Не вдалось ні “визволення угорських русинів”, тобто виділення території заселеної ними в окрему адміністративну одиницю, ні створення організаційних основ “русинського руху”. Первісний прояв активності русинських діячів в боротьбі за “народну справу” в 50-х рр. ХІХ ст. міг викликати враження, що йдеться про широкий національний рух, який спинити вже не можна. Проте ця “масовість” не витримала вже перших ударів неоабсолютистського режиму, продемонструвавши вузькість соціальної основи цього “руху”, двоякість його учасників, головним чином духовенства. Національне відродження залишилось справою одиноких відданих народним інтересам діячів на чолі з О.Духновичем. Русинська інтелігенція Закарпаття не змогла вирішити ні проблему національної орієнтації, ні питання літературної мови. Значна частина її поступово мадяризувалась.

У період розпаду абсолютистського режиму в Австрійській імперії та створення в 1867 р. дуалістичної Австро-Угорської монархії відродження русинів Закарпаття при всій його слабкості знову набуло політичного характеру і наукової значимості, хоча далеко не в такій мірі як національний рух інших бездержавних народів і національних меншин монархії Габсбургів. Його провідною силою й надалі залишалося духовенство та невелика група світської інтелігенції. Серед неї виділявся А.Кралицький, котрий перший виразно сформулював українську національну ідею, вказуючи на генетичну спорідненість русинів із українським народом. Водночас, між русинами Закарпаття в цей період сформувались три протилежні погляди на спосіб та шлях вирішення русинських проблем. Спільним між ними було тільки те, що вони намагались вирішувати проблеми чисто культурно-політичного характеру без якогось їх пов'язання з глобальними соціальними проблемами русинської спільноти. Одна з них розраховувала на допомогу династії Габсбургів (група А.Добрянського), а інша - на угоду з угорськими панівними колами (греко-католицьке духовенство), третя - на підтримку Росії. Соціальні інтереси основної маси сільського люду були їм чужі. Відповідно, народні маси були індиферентні до національних програм цих груп. Поразка їх в такій ситуації була неминучою і закономірною. Проте, уже сама дискусія з національних питань стала фактично демонстрацією формування етнічної ідентичності та росту національної самосвідомості русинів Закарпаття в умовах політичної та господарської трансформації в Центральній Європі ХІХ століття.

У висновках підсумовуються результати дослідження відповідно до поставлених в дисертації завдань.

1. Русинська спільнота північно-східних комітатів Угорського королівства, як складової частини монархії Габсбургів, пройшла складний шлях соціального, духовного і політичного розвитку, формування етнічної ідентичності від пізнього феодалізму і спроб його реформування австрійськими правителями Марією-Терезією і Йосифом ІІ в період Просвітництва ХУІІІ ст., через революцію 1848-1849 рр. та “Весну народів”, до австрійсько-угорської Угоди 1867 р. і виникнення нового державного утворення в Центральній Європі, дуалістичної Австро-Угорської монархії. В історії русинської спільноти ХУІІІ ст., як спільноти виключно сільської, головною подією стала терезіанська урбаріальна реформа. Незважаючи на те, що її завданням було в першу чергу упорядкування податкової системи абсолютистської держави, її супровідні явища, як от: обмеження свавілля дворянства по відношенню до кріпаків, упорядкування системи їх повинностей, спроба упорядкування земельної власності, мали сприяти покращенню становища кріпосного селянства, підвищенню його податкової спроможності. Проте абсолютистська держава виявилась неспроможною забезпечити їх здійснення таким способом, щоб угорське дворянство і шляхта, в руках яких знаходилось проведення реформи в дію, не використали в результаті урбаріальні реформи на свою користь. Той факт, що становище кріпосного селянства після реформи не покращилось, а в деяких випадках і погіршилось, говорить про те, що урбаріальна реформа виявилась малоефективною.

2. Самоусвідомлення, самоствердження і самореалізація русинської спільноти Закарпаття розпочалися на зламі ХVІІІ - ХІХ ст., у той час, коли в Європій йшов процес слов'янського пробудження. Як і в усіх бездержавних народів Австрійської імперії у закарпатських русинів розгорнувся рух за збереження і розвиток рідної «руської» мови - важливого чинника ствердження автохтонності та етнічної ідентичності. Саме цій проблемі велику увагу приділив А.Бачинський, який багато зробив для розвитку шкільної освіти, викладання рідною мовою, підвищення культурно-освітнього рівня народу. ХУІІІ століття в історії русинської спільноти було також століттям перших пошуків її історичного минулого, виникнення історіографії. І хоча перші мотиви цих пошуків мали церковний характер, тим не менш вони привели до віднайдення документів давньої історії, збирання матеріалів та їх вивчення, систематизації уявлень про минуле угорських русинів і в результаті написання історичних досліджень, які також відіграли важливу роль у формуванні національної самосвідомості русинів. І.Пастелій, І.Базилович, М.Лучкай представляли закарпатських русинів не як різновидність угорського народу, а як невід'ємну частку східних слов'ян, обґрунтувавши їх етнічну спільність. Все це стало можливим з проникненням ідей Просвітництва в ряди тодішньої русинської інтелектуальної еліти, якою були ієрархи Мукачівської греко-католицької єпархії, яка в 1771 р. при сприянні Марії-Терезії звільнилась від обтяжливого “опікунства” Егерського католицького архиєпископства.

3. Молоді русини одержали можливість навчатись в кращих школах в Трнаві, Відні, Егері. З їх рядів вийшла визначна плеяда вчених, які, на жаль, не могли знайти застосування своїх знань в патріархальному русинському середовищі і виїхали на запрошення царських властей в Росію (І.Орлай, Ю.Венелін, М.Балудянський, В.Кукольник, П.Лодій, І.Молнар). Вони принесли сюди просвітницькі ідеї і зробили значний внесок в розвиток науки і освіти в Росії.

4. Французька революція і наполеонівські війни викликали у народів Європи хвилю патріотизму і націоналізму. У слов'янських народів монархії Габсбургів з'являється ідея слов'янської взаємності як захист від націоналізму домінантних народів, угорців і німців. Ця ідея проявляється також в творчості русинських вчених кінця ХУІІІ - початку ХІХ ст. Г.Тарковича, І.Фогорашія, М.Лучкая. Оригінальним способом вона проявилась в творчості Ю.Венеліна, котрий виїхав у Росію і став засновником нової галузі науки, славістики та її частини болгаристики, започаткував національне відродження болгар. І хоча, висока хвиля інтересу до слов'янства, ідея слов'янської взаємності знайшли своє втілення у Венеліна не в розкритті історико-культурних проблем русинської спільноти Закарпаття його часу, а болгар і слов'янства в цілому, його ім'я завжди було предметом гордості закарпатських українців, що сприяло росту їх самосвідомості.

5. Русинські діячі Закарпаття епохи романтизму дивились на Росію як на країну, де вільно розвивалась культура слов'янського народу. Вони не хотіли бачити зворотню, соціально-політичну сторону російської дійсності, деспотичне самодержавство і кріпосницьку систему найгіршого гатунку. Страх перед можливою мадяризацією і германізацією не давав їм можливості бути об'єктивними і, головне, обережними. Тільки зіткнення з реальною дійсністю могло виявити життєвість, або ж фантастичність цих теорій і поглядів.

6. У німецькому середовищі в період війн Наполеона сформувалась агресивна націоналістична ідея пангерманізму, ідеологи якої не визнавали право слов'янських народів Центральної Європи на історичність, на свою державність. Як противагу пангерманізму представники слов'янських народів намагались виробити власну оборонну ідеологію, яка отримала назву панславізм. Її поява і швидке розповсюдження на початку ХІХ ст. налякала німецьких і угорських політичних та культурних діячів. Вони не бачили її чисто прагматичної сторони, не бажали зрозуміти те, що національні і часто різкі висловлювання представників малих бездержавних слов'янських народів, в тому числі русинів Закарпаття, є нічим іншим як намаганням зміцнити їх самосвідомість, підкресленням приналежності до великого слов'янського цілого (панславізм) та розрахунком на допомогу сильного слов'янського брата, росіян і Росію (панрусизм). Була й інша сторона розповсюдження ідеї панславізму. Вона оживила в Росії ілюзії, що посередництвом розширення ідеї слов'янської взаємності або панславізму як її політично мотивованої форми, поширенням русофільства можна ще більше посилити імперію, розповсюдити її культуру і форму державного управління. Хоча ідеологи російського панславізму говорили весь час про культурний аспект в слов'янстві, велику місію Росії, але це було тільки прикриттям експансіоністських політичних цілей Російської імперії. Це дуже добре розуміли політичні діячі у Відні, Будапешті та інших західних столицях, бо добре знали методи російської дипломатії й недотримання зобов'язань, а тому панславізм вважали ворожою ідеологією.

7. В 30-х рр. ХІХ ст. в угорській частині монархії Габсбургів проявляється виразний наступ угорських націоналістичних сил, їх прагнення досягти єдинонаціонального характеру угорської держави і сформувати на її основі угорську політичну націю. У русинському середовищі це проявилось в конфронтації, безпідставній треба сказати, угорської державної адміністрації, дворянства і лібералів з русинським греко-католицьким духовенством за його дотримання канонів “руської віри”. Процес мадяризації зачепив перш за все середню школу національних меншин, адміністративне управління, де замість латини було введено угорську мову. Все це природно викликало опір у середовищі національних меншин і формувало їх оборонний націоналізм, в тому числі русинський. Внаслідок цього між політичними течіями в Угорщині, які домагались суттєвих реформ, уже в передреволюційний період виникли принципові розходження, які пізніше призвели до прямої конфронтації.

8. Новий етап у етнополітичному розвитку русинів-українців настав під час революції 1848 - 1849 рр. Він характеризувався посиленням політичної спрямованості боротьби за національні інтереси русинів. Вузька група діячів (А.Добрянський, О.Духнович і ін.) почали виробляти першу національну програму, яка включала вимогу - об'єднання “руського” населення Угорської Русі, Галичини і Буковини. В зв'язку з цим можна констатувати, що революція сприяла національному і політичному визріванню русинської спільноти. Негативною стороною цього процесу було те, що русинські національні діячі, не знайшовши порозуміння в угорських революціонерів, перейшли на бік консервативних, контрреволюційних сил, династії Габсбургів та інтервенціоністських військ “жандарма Європи” Російської імперії. Слід вказати, що русинські діячі кола А.Добрянського були не єдиними, які стали на сторону династії Габсбургів. Так само вчинили й національні лідери словаків, хорватів, румунів, сербів.

9. У післяреволюційний період як винагороду за підтримку династії, русинські національні діячі на чолі з А.Добрянським отримали можливість проявити себе як організатори русинської спільноти Закарпаття на адміністративному рівні в т.зв. “Русинському окрузі” з центром в Ужгороді. Проте він існував не цілих півроку і був ліквідований з встановленням у монархії Габсбургів неоабсолютистського режиму. Русинські діячі назвали цю подію “катастрофою в Ужгороді”. Це була дійсно катастрофа для національного руху русинів. Австрійський неоабсолютистський режим проявив себе як запеклий ворог національних рухів і вирішив придушити русинський національний рух ще в його зародковому стані.

10. В 60-х рр. ХІХ ст. в умовах ослаблення і розпаду неоабсолютистського режиму в імперії Габсбургів, національне відродження русинів при всій його слабкості набуло політичного характеру і значимості. Його провідною силою й надалі було духовенство і невелика група світської інтелігенції. Це наклало на русинський рух виразний відбиток, стало важливою перепоною на шляху до його об'єднання. У результаті між русинами Закарпаття існували в цей період три протилежні погляди на спосіб і шлях вирішення русинських проблем. Спільним між ними було тільки те, що усі вони намагались вирішувати проблеми чисто культурно-політичного характеру без якогось їх пов'язання з соціальними проблемами русинського села. Обидві групи покладались на панівні кола. Одні (група А.Добрянського) на допомогу династії Габсбургів, інші (греко-католицьке духовенство) на угоду з угорською владою. Третя група - москвофіли, заперечували самобутність українського народу і представляли русинів частиною «великого русского народа». Інтереси основної маси, сільського люду, були їм чужі. Відповідно народні маси були індиферентні до національних програм всіх груп. Поразка їх в такій ситуації була неминучою і закономірною.

Перед українськими інтелектуалами на зламі ХІХ - ХХ ст. гостро постало завдання - вирішити питання етногенезу і національної ідентичності свого народу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кашка М. Внесок просвітництва у розвиток русинсько-російських зв'язків / М.Кашка // Науковий вісник Ужгородського університету: Серія історія. - Ужгород: Говерла, 2006. - Випуск 16. - С. 53 - 62.

2. Кашка М. «Зоря Галицка» про події в північно-східних комітатах Угорщини (територія сучасного Закарпаття) в період революції 1848-1849 рр. / М.Кашка // Науковий вісник Ужгородського університету: Серія політологія, соціологія, філософія. - Ужгород, 2007. - Випуск 5-6. - С. 36 - 40.

3. Кашка М. Політичні та соціальні реалії русинської спільноти Закарпаття напередодні революції 1848-1849 років / М.Кашка // Науковий вісник Ужгородського університету: Серія історія. - Ужгород: Говерла, 2007. - Випуск 19. - С. 8 - 14.

4. Кашка М. Проблеми національного руху русинів-українців в Австрійській імперії в 50-х рр. ХІХ ст. / М.Кашка // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського: Серія історія. - Вінниця, 2007. - Випуск ХІІ. - С. 278 - 282.

5. Кашка М. Політика мадяризації та її поширення на Закарпатті напередодні революції 1848-1849 рр. / М.Кашка // Університет. Історико-філософський журнал. - К., 2008. - №3 (23). - С. 100 - 103.

АНОТАЦІЯ

Кашка М.Ю. ЕТНОПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК РУСИНІВ-УКРАЇНЦІВ ЗАКАРПАТТЯ (друга половина ХVІІІ ст. - 1867 р.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Ужгородський національний університет, Ужгород, 2008.

У дисертації досліджуються проблеми етнополітичного розвитку русинської спільноти Закарпаття, формування на цій базі етнічної ідентичності русинів краю у вказаний період. На основі аналізу архівних документів і матеріалів, творчої спадщини культурних діячів Закарпаття другої половини ХУІІІ - ХІХ ст., політичних програм періоду революції 1848-1849 рр. і післяреволюційного періоду, політичних дискусій в русинському середовищі Закарпаття другої половини ХІХ ст. досліджено формування етнічної ідентичності русинів Закарпаття та його відображення в крайовій історичній думці вказаного періоду.

Охарактеризовано суспільні й політичні процеси в Австрійській монархії в другій половині ХУІІІ ст., в її угорській частині і конкретно в комітатах, населених русинами. Досліджено вплив реформ абсолютистських австрійських правителів Марії-Терезії і Йосифа ІІ на суспільний і культурний розвиток русинської спільноти Закарпаття, роль просвітницьких русинських діячів в цьому процесі та перші прояви етнічної самосвідомості, появу русинської історіографії (І.Базилович).

В дисертації проаналізовано ідейно-теоретичний процес розвитку етнічної ідентичності русинів Закарпаття з другої половини ХУІІІ ст., розкрито причини появи в середовищі русинських культурних і політичних діячів ідей слов'янства, слов'янської взаємності, русофільства, їх трансформації в панславізм і панрусизм, корисливого їх використання експансіоністськими силами Росії. Показано їх оборонний характер в протистоянні до австро-німецького і угорського націоналізму. Дисертант разом з тим констатує гальмуючий характер цих ідей і теорій в процесі розвитку етнічної ідентичності русинів Закарпаття.

На підставі аналізу політичних програм періоду революції 1848-1849 рр. дисертант вважає, що їх позитивною стороною було формулювання вимоги об'єднання Угорської Русі, Галичини і Буковини в єдину провінцію, або землю, а негативною - вузькість сил, що стояли за цими програмами, їх пошуки опори у австрійського імператорського двору і співробітництво з інтервенційними російськими військами. Все це проявилось і в період національного відродження русинів Закарпаття в 50-60-х рр. ХІХ ст. Його провідною силою і надалі було духовенство і невелика група світської інтелігенції. Це наклало на русинський рух виразний відбиток. Національне відродження залишилось справою одиноких відданих народним інтересам діячів на чолі з О. Духновичем. Але русинська інтелігенція Закарпаття не змогла вирішити ні проблему національної орієнтації, ні питання літературної мови. Значна частина її в умовах різкого наступу мадярських націоналістичних сил після досягнення ними компромісу з Віднем в 1867 р. і виникнення дуалістичної Австро-Угорської монархії поступово мадяризувалась.

У дисертації обґрунтованo висновок, що зусилля русинських будителів не пропали марно, етнічне усвідомлення, набуте в період просвітництва, будительського руху, революції 1848-1849 рр. і післяреволюційний період підвищили національну самосвідомість русинів Закарпаття, перешкодили мадяризації русинського суспільства. Цей процес знайшов своє відображення в історичних творах І.Базиловича, І.Орлая, Ю.Венеліна, М.Лучкая, О.Духновича, публіцистичних працях А.Добрянського, В.Добрянського, І.Раковського, І.Сільвая і ін.

Ключові слова: русини, українці Закарпаття, етнічна ідентичність, Просвітництво, урбаріальна реформа, слов'янська взаємність, русофільство, панславізм, “мадярська політична нація”, будительство, революція, національне відродження.

АННОТАЦИЯ

Кашка М.Ю. Етнополитическое РАЗВИТИЕ РУСИНОВ-УКРАИНЦЕВ ЗАКАРПАТЬЯ (вторая половина ХVІІІ ст. - 1867 г.) - Рукопись.

Диссертация на получение научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Ужгородский национальный университет, Ужгород, 2008.

В диссертации исследуются проблемы этнополитического развития русинского сообщества Закарпатья, формирования на этой базе этнической идентичности русинов края в указанный период. На основе анализа архивных документов и материалов, творческого наследства культурных деятелей Закарпатья второй половины ХУІІІ - ХІХ вв., политических программ периода революции 1848-1849 гг. и послереволюционного периода, политических дискуссий в русинской среде Закарпатья второй половины ХІХ в. исследовано формирование этнической идентичности русинов Закарпатья и его отображения в краевой исторической мысли указанного периода.

Охарактеризованы общественные и политические процессы в Австрийской монархии во второй половине ХУІІІ в., а именно в ее венгерской части и конкретно в комитатах, населенных русинами. Исследовано влияние реформ абсолютистских австрийских правителей Марии-Терезии и Йосифа ІІ на общественное и культурное развитие русинского сообщества Закарпатья, роль просветительских русинских деятелей в этом процессе и первые проявления этнического самосознания, появление русинской историографии (И.Базилович).

В диссертации проанализирован идейно-теоретический процесс развития этнической идентичности русинов Закарпатья из второй половины ХУІІІ в., раскрыты причины появления в среде русинских культурных и политических деятелей идей славянства, славянской взаимности, русофильства, их трансформации в панславизм и панрусизм, и использования их экспансионистскими силами России в своих интересах. Показано их оборонный характер в противостоянии с австро-немецким и венгерским национализмом. Диссертант вместе с тем констатирует тормозящий характер этих идей и теорий в процессе развития этнической идентичности русинов Закарпатья.

На основании анализа политических программ периода революции 1848-1849 гг. диссертант считает, что их позитивной стороной была формулировка требования объединения Венгерской Руси, Галичины и Буковины в единственную провинцию, или землю, а негативной - узость сил, которые стояли за этими программами, поиски опоры у австрийского императорского двора и сотрудничество с интервенционными российскими войсками. Все это проявилось и в период национального возрождения русинов Закарпатья в 50-60-х гг. ХІХ в. Его ведущей силой и в дальнейшем было духовенство и небольшая группа светской интеллигенции. Это наложило на русинское движение выразительный отпечаток. Национальное возрождение осталось делом одиноких отданных народным интересам деятелей во главе с А.Духновичем. Но русинская интеллигенция Закарпатья не смогла решить ни проблемы национальной ориентации, ни вопроса литературного языка. Значительная часть ее в условиях резкого наступления венгерских националистических сил после достижения ими компромиссу с Веной у 1867 г. и возникновения дуалистической Австро-венгерской монархии постепенно мадяризировалась.

В диссертации обоснованно вывод, что усилия русинских деятелей не пропали напрасно, этническое осознание, приобретенное в период просветительского, будительского движения, революции 1848-1849 гг. и послереволюционного периода повысили национальное самосознание русинов Закарпатья, помешали полной мадяризации русинского общества. Этот процесс нашел свое отображение в исторических произведениях И.Базиловича, И.Орлая, Ю.Венелина, М.Лучкая, О.Духновича, публицистических трудах А.Добрянского, В.Добрянского, И.Раковского, И.Сильвая и др.

Ключевые слова: русины, украинцы Закарпатья, этническая идентичность, Просветительство, урбариальная реформа, славянская взаимность, русофил, панславизм, “мадьярская политическая нация”, будительство, революция, национальное возрождение.

ANNOTATION

KASHKA M.J. ETHNIC and POLITICAL DEVELOPMENT of the RUSINS' UKRAINIANS of ZAKARPATTYA (second half of 18 cent. - 1867). - Manuscript.

The Ph.D thesis on the receipt of a scientific degree of a candidate of Historical Sciences, speciality 07.00.01- History of Ukraine, Uzhhorod National University, Uzhhorod, 2008.

The problems of ethnic and political development of the Rusins' Association of Zakarpattya and the formation of the ethnic identity of the Rusins on this base are investigated in this Ph.D. thesis. The formation of ethnic identity of the Rusins of Zakarpattya and its reflection in the regional historical mind has been investigated on the basis of the analysis of the archival documents and materials, literary heritage of cultural figures of Zakarpattya of the second half of XVIII -- XIX cent, political programmes of the period of revolution 1848-1849 and postrevolutionary period, political discussions in the Rusins' environment of Zakarpattya of the second half of the XIX cent.

We have described public and political processes in the Dual Monarchy in the second half of XVIIIcent.on the whole, in its Hungarian part and in comitats, inhabited by the Rusins in particular. There was investigated the influence of the reforms of absolutist Austrian regents Maria-Terezia and Iosif II on community and cultural development of the Rusins' Association of Zakarpattya, the role of Enlightening Rusins' figures in this process and the first demonstrations of ethnic consciousness, the appearance of the Rusins' historiography (I.Bazilovich).

In this Ph.D. thesis there has been analysed the ideological and political processes of development of ethnic identity of the Rusins of Zakarpattya since the second half of XVIII cent., the reasons for appearance in the environment of the Rusins' cultural and political figures of ideas of Slavdom, Slavonic mutuality, Russophilism, their transformation into Panslavism and Panrusism, their lucrative use by the expansionist forces of Russia. There was shown their defensive character in opposition to the Dual Monarhy and Hungarian nationalism. At the same time the candidate for a degree establishes the inhibiting character of these ideas and theories in the process of development of ethnic identity of the Rusins of Zakarpattya.

On the basis of the analysis of the political programmes of the period of revolution 1848-1849 the candidate for a degree thinks that their positive aspect was the formulation of the requirement of consolidating of Hungarian Rus, Galychyna and Bukovyna into the unified province, or land. Its negative aspect was the narrowness of the forces seconding these programmes, their searches for support at the Austrian emperor's court and collaboration with the intervention Russian troops. All of it showed up in the period of national revival of the Rusins of Zakarpattya in 50-60th of the XIX cent. Its leading force in future was still clergy and a small group of secular intelligentsia. It produced a certain effect on the Rusins' motion. National revival remained the matter of single faithful to folk interests figures headed by Alexander Dukhnovich. But the Rusins' intelligentsia of Zakarpattya was not able to decide the problem of national orientation as well as the question of literary language. Its considerable part under the conditions of sharp offensive of the Hungarian nationalistic forces, having achieved the compromise with Vienna in 1867 and origin of the Dual Monarchy, was gradually hungarizing.

In the dissertation we have come to a valid conclusion that the efforts of the Rusins' thinkers were not in vain; ethnic awareness, acquired in the period of Enlightment, the Enlightening movement, the revolution of 1848-1849 and the postrevolutionary period promoted national consciousness of the Rusins of Zakarpattya ,prevented the hungarization of the Rusins' society . This process found its reflection in historical works of I.Bazilovich, I.Orlay, Yu.Venelin-Gutsa, M.Luchkay-Pop, O.Dukhnovich, publicistic works by A.Dobryansky, V.Dobryansky, I.Rakovsky, I.Sil'vay and others.

Keywords: the Rusins of Zakarpattya, ethnic identity, Enlightening, Urbarian reform, Slavonic mutuality, Russophilism, Panslavism, "Magyar political nation", Budytel'stvo, revolution, national revival.

Размещено на Allbest.ru