Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського

УДК 002.2(477)(092)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ІВАН КРИП'ЯКЕВИЧ ЯК КНИГОЗНАВЕЦЬ

Спеціальність: 27.00.03 - книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство

ЛИТВИН Тамара Олександрівна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України.

Науковий керівник:доктор історичних наук, професор, академік НАН України Ісаєвич Ярослав Дмитрович, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, директор.

Офіційні опоненти:доктор історичних наук, професор Ковальчук Галина Іванівна, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, завідувач відділу стародруків та рідкісних видань;

кандидат історичних наук, доцент Середяк Алла Володимирівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри історичного краєзнавства.

Захист відбудеться «21» листопада 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.165.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського за адресою: 03039, м. Київ, проспект 40_річчя Жовтня, 3.

З дисертацією можна ознайомитися у читальному залі бібліотекознавчої літератури Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 3.

Автореферат розіслано 20 жовтня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізований вченої ради кандидат історичних наук Чекмарьов А. О.

Актуальність дослідження. Розбудова незалежної держави вимагає глибокого вивчення і критичного осмислення історичного досвіду національно-культурного розвитку України, зокрема узагальнення вкладу чільних діячів науки і культури, упорядкування і видання на друкованих і електронних носіях їхньої творчої спадщини. Це необхідно робити, не зважаючи на певну кризу національного книгодрукування, розпорошень архівно-бібліотечних колекцій. Отже, вибір теми визначається необхідністю узагальнення книгознавчого і бібліотекознавчого наукового доробку визначного історика та бібліографа України, члена Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, академіка АН УРСР Івана Крип'якевича (1886-1967). На початку ХХ ст. він був співорганізатором Бібліотечної комісії “Просвіти” і Бібліологічної комісії Наукового товариства ім. Шевченка, згодом - Українського товариства бібліофілів у Львові (1929-1939). В радянську добу керував відділом стародруків Бібліотеки АН УРСР (1947-1948) та Інститутом суспільних наук АН УРСР (1953-1962). В його доробку міждисциплінарні праці, присвячені літописанню княжої і козацької доби, першодрукареві Івану Федорову і виданням братств, папірням і бібліотечним знакам в Україні ХVII-XX ст., бібліотечній справі в Європі та Україні новітньої доби. Однак вклад ученого в розвиток книгознавства та бібліотекознавчої думки, його редакційно-видавничий доробок ще комплексно не аналізувався.

Дослідження маловідомих міждисциплінарних праць І. Крип'якевича зумовлено також необхідністю узагальнити книгознавчий і бібліотекознавчий доробок ученого, його внесок у бібліотечне читачезнавство і на цій основі розробити комплекс історичних знань і теоретико-методологічних засад щодо розвитку сучасного книгознавства, бібліотекознавства, історичної бібліографії України. Стан дослідження проблеми. Ще в першій третині ХХ ст. вийшли перші рецензії С. Томашівського, В. Доманицького, Л. Маркевича, Т. Коструби на публікації І. Крип'якевича. Однак в радянський період книгознавча спадщина вченого не розглядалася. Бібліографічні покажчики праць І. Крип'якевича, укладені 1958 і 1966 рр. у Львівській науковій бібліотеці АН УРСР, вийшли препарованими. Лише 1984 р. після багаторічних редагувань “Наукова думка” видала монографію вченого “Галицько-Волинське князівство” з передмовою Я. Ісаєвича, де в допустимих на той час цензурних межах проаналізовано головні наукові твори І. Крип'якевича.

Позатим вчені діаспори у 40-80-ті рр. продовжували об'єктивно досліджувати проблеми української біобібліографістики, історичної бібліографії. Зокрема, Л. Винар 1968 р. уперше узагальнив бібліографічну спадщину І. Крип'якевича.

Лише у другій половині 80-х - першій половині 90-х рр. з'явилися публікації біобібліографічного характеру Я. Ісаєвича, Я. Дашкевича, Б. Якимовича про його творчість, розвідки М. Бутрин, Л. Ільницької, Н. Черниш про діяльність Бібліографічної комісії НТШ. В останні роки з'явилася низка досліджень Я. Ісаєвича, О. Онищенка, Л. Дубровіної, М. Романюка, М. Геращенка, С. Кулешова, Т. Ківшар, Г. Ковальчук, І. Матяш, В. Омельчука, М. Тимошика та ін. про проблеми розвитку національного книгознавства і бібліотекознавства, які збагатили науково-методологічний інструментарій вказаного дослідження.

Головний поштовх до новітніх спеціальних студій дав науковий збірник “Іван Крип'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві”, який 2001 р. підготував Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, де опубліковано оригінальні статті Я. Ісаєвича, М. Ковальського, Л. Винара, І. Сварника, Я. Дашкевича, Г. Ковальчук, М. Лозинського, Т. Литвин та інших про книгознавчий доробок ученого, його співпрацю з багатьма бібліотеками і видавництвами, бібліофільськими структурами Європи. У збірнику опубліковано й невідому переписку з М. Грушевським, І. Кревецьким, Ю. Меженком та іншими істориками і книгознавцями. Нарешті започатковано упорядкування та передачу 2007 р. особистого архіву і бібліотеки вченого Львівській національній науковій бібліотеці України ім. В. Стефаника НАН України.

Згаданий доробок української та зарубіжної науки, а також унікальний архів ученого стали основою для дисертації про І. Крип'якевича як книгознавця.

Зв'язок роботи з науковими програмами і темами. Дисертаційне дослідження проведено в руслі виконання наукових тем Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України “Суспільно-політичні та національно-конфесійні трансформації в Західній Україні ХІХ-ХХ ст.” (державний реєстраційний номер 0107U002361) та Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника НАН України “Бібліотеки Львова XVIII - XX ст.: історія, функціонування, характеристика фондів” (державний реєстраційний номер 0103U002414).

Об'єкт дослідження - книгознавча спадщина і бібліофільська діяльність Івана Крип'якевича в контексті розвитку української книжкової і бібліотечної справи ХХ ст.

Предмет дослідження - становлення і розвиток історичної бібліографії, книгознавчих і бібліотекознавчих поглядів Івана Крип'якевича та їх місце в формуванні національного інформаційного середовища, української та європейської наукової думки.

Хронологічні рамки дослідження визначені його тематичною спрямованістю і охоплюють, з одного боку, життєвий шлях І. Крип'якевича (1886-1967), який можна поділити на дорадянську і радянську доби діяльності вченого, з іншого - ХІ-ХХ ст., на який припадає його творча зацікавленість.

Метою дисертації є об'єктивне дослідження місця і ролі книгознавчих і бібліотекознавчих поглядів Івана Крип'якевича в національно-культурному житті України новітньої доби. Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:

– охарактеризувати історіографію та реконструювати джерельну базу проблеми; виявити питання, що потребують першочергового вивчення та їх джерельного забезпечення;

– простежити особливості формування історико-книгознавчих поглядів І. Крип'якевича у першій половині ХХ ст.;

– узагальнити науково-організаційну діяльність ученого в розвиток історичної бібліографії;

– проаналізувати внесок науковця у розвиток національного друкарства і книгопоширення, бібліотекознавство;

– розкрити специфіку редакторсько-видавничої діяльності вченого в різні історичні періоди;

– дослідити сфери прояву громадсько-культурної активності Івана Крип'якевича (Бібліотечна комісія “Просвіти”, Бібліологічна комісія НТШ, Українське товариство бібліофілів у Львові) у контексті розвитку українського та європейського бібліофільського рухів.

Методологічною основою праці насамперед слугують принципи історизму та наукової об'єктивності, які базуються на пріоритеті різновидових документів. Важливу роль також відіграв біографічний принцип, що передбачає дослідження історичних явищ і національно-культурних процесів крізь призму життя і наукової творчості І. Крип'якевича та інших чільних представників епохи. Дисертація виконана на основі використання історичних (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний), емпірично-теоретичних (аналіз, синтез), загальнонаукових (логічний, абстрагування, узагальнення, індукція та дедукція) методів.

Наукова новизна одержаних результатів здобувача у розробку проблеми полягає в комплексному вивченні діяльності І. Крип'якевича як науковця-книгознавця, бібліографа, бібліотекознавця, редактора і видавця праць з історії та культури України, співорганізатора Українського товариства бібліофілів у Львові в контексті українського та європейського бібліологічних рухів першої половини ХХ ст.

На прикладі життя і діяльності І. Крип'якевича та його сучасників доведено, що вивчення у різні історичні періоди національного книговидання і бібліотекознавства було зумовлено особливостями національно-культурного розвитку суспільства, роллю видавництв і бібліотек у формування національної свідомості, культури та історичної пам'яті народу.

Під час комплексного дослідження до наукового обігу введено важливі неопубліковані архівні документи, зокрема з архіву вченого, що дало змогу всебічно і достовірно розкрити його фахову наукову і громадсько-культурну діяльність. Дисертація є певним внеском у створення цілісної наукової біографії І. Крип'якевича, а також відтворення всеукраїнського бібліологічного руху ХХ ст.

Показано також вклад ученого в становлення національної історичної бібліографії, бібліотечного читачезнавства. Досліджено фактори, що стимулюють читацькі інтереси різних соціальних груп, шляхи і засоби активізації читацької та видавничої діяльності, особливо в період національної бездержавності.

Науковий доробок і практичний досвід редакційно-видавничої діяльності І. Крип'якевича значно розширив інформаційне поле книгознавства, бібліотекознавства, бібліографознавства, його методологічний інструментарій.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що конкретно-історичні матеріали і висновки дисертації можуть бути використані в науково-дослідній (при підготовці фундаментальних праць з історії та культури України, книгознавства, бібліотекознавства, історичної бібліографії) та навчально-педагогічній (розробці нормативних і спеціальних вузівських курсів, написанні підручників) галузях. Окремі матеріали дисертації увійшли до “Історії Львова” (Львів, 2007. Т. 3.), “Енциклопедії Львова” (Львів, 2008. Т. 2), “Енциклопедії сучасної України”.

Апробацію основних положень дисертації здійснено у виступах на міжнародній науковій конференції “Участь поляків в літературі, культурі і науці українській, культурі і науці польській” (Варшава, 2004), всеукраїнських наукових конференціях “Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, 2002, 2003, 2004, 2005), “Бібліографічна комісія НТШ (1909-1939): напрямки діяльності та постаті” (Львів, 2004), “Бібліотеки на західноукраїнських землях: сторінки історії” (Львів, 2004), “Соборність України: історична спадщина і виклики часу” (Переяслав-Хмельницький, 2005), “Книга у Львові (ХІХ - перша половина ХХ ст.): книгознавчий і джерелознавчий аспекти” (Львів, 2006), “Інтранет/екстранет-ресурси в наукових бібліотеках ” (Київ, 2007)та ін.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 12 наукових працях, з них 10 опубліковані у фахових виданнях ВАК України.

Особистий внесок здобувачки полягає у комплексному дослідженні місця і ролі книгознавчих і бібліотекознавчих поглядів Івана Крип'якевича в національно-культурному житті України новітньої доби. Всі викладені положення та висновки належать дисертантці одноосібно.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (471 найменувань). Обсяг роботи 157 стор. основного тексту, загалом 199 стор.

крип'якевич книгодрукування бібліотекознавство культурний

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність, предмет і об'єкт дослідження, визначено мету, завдання, наукову новизну і практичне значення роботи.

У першому розділі - “Історіографія та джерела” - розглядається стан дослідження і джерельна база обраної теми.

З огляду на дослідницькі завдання, а також значну кількість праць, які стосуються загального розвитку книгознавчої науки кінця XIX - початку XXI ст., історіографію проблеми поділено на чотири групи, що загалом відповідають певним історичним періодам. Це, зокрема: публікації в Галичині першої половини ХХ ст., праці радянської доби, студії діаспорних авторів, дослідження періоду відродження незалежності України.

У першій третині ХХ ст., в час активної творчої діяльності І. Крип'якевича, національне книгознавство як на заході, так і на сході України характеризувалося певними якісними змінами: розвинулося і збагатилося методологічно, поширилися його контакти з європейською наукою, відбулося поглиблення наукової спеціалізації, пов'язаної з виокремленням науки книгознавчих субдисциплін. Ще до світової війни і в міжвоєнний період ХХ ст. з'явилися перші наукові оцінки книгознавчих і бібліотечних студій І. Крип'якевича. Зокрема, в Галичині опубліковано рецензії С. Томашівського, В. Доманицького, Л. Маркевича, Т. Коструби на праці вченого, в яких відзначено сумлінну роботу І. Крип'якевича з джерелами та науковою літературою.

Радянська історіографія та бібліографія у вивченні українського книгознавства стикалася з численними ідеологічними заборонами, а питання укладання репертуару української книжки, ретроспективної та поточної бібліографії історії України фактично підлягало табу. Тому, зрозуміло, що книгознавчий доробок І. Крип'якевича, як і загалом Бібліологічної комісії НТШ, практично не висвітлювався.

Бібліографічні покажчики праць І. Крип'якевича, укладені О. Кізликом у 1958 та 1966 рр., з огляду на цензуру і, можливо, на прохання вченого вийшли неповними. Щоправда, у другому покажчику (1966) вміщено його численні рецензії та газетні статті, внесено розділ “Видавнича та редакторська діяльність І. П. Крип'якевича”. Справді науковим можна вважати лише бібліографічний покажчик, який вже вийшов у незалежній Україні (2001). У ньому подано 906 праць за 1905-1999 рр. Однак і він не зафіксував усіх видань під редакцією І. Крип'якевича.

В енциклопедичних виданнях радянської доби й книгознавчий доробок І. Крип'якевич ігнорувався. Зрештою, і в діаспорній “Енциклопедії українознавства”(1953. Т. 3) про це не згадується; натомість зауважено його археографічну та редакторсько-видавничу діяльність. Щоправда, 1984 р. у “Науковий думці” врешті з'явилася монографія вченого “Галицько-Волинське князівство“ із передмовою його учня Я. Ісаєвича, в якій вперше в допустимих на той час цензурних межах об'єктивно проаналізовано наукову діяльність І. Крип'якевича, відзначено його зацікавлення до літописання, охарактеризовано головні праці.

За умов, коли в радянській історіографії ім'я вченого та спадщину членів НТШ до 1939 р. ігнорували, піддавали ідеологічним тавруванням, центр дослідження національно-культурних процесів, українського книгознавства і біобібліографістики на деякий час перемістився в діаспору. Так, у 1968 р. у журналі “Сучасність” (Мюнхен) голова Українського історичного товариства Л. Винар вперше узагальнив бібліографічний доробок І. Крип'якевича й упорядкував бібліографію його основних книгознавчих праць.

У період відродження незалежної України великий науковий резонанс дістали археографічні передмови Я. Дашкевича та Я. Ісаєвича до перевиданих монографій учителя. В них підкреслено велику науково-редакторську діяльність І. Крип'якевича, зацікавлення працею львівського друкаря Івана Федорова. Нарешті, в “Українській літературній енциклопедії” (1995. Т. 3) з'явилася стаття Я. Ісаєвича про науково-видавничий доробок учителя. Найповніша інформація про талановитого історика і бібліофіла зібрана у збірнику “Іван Крип'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві” (Львів, 2001), який підготував Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. У ньому публікуються наукові студії Я. Ісаєвича, М. Ковальського, Л. Винара, І. Сварника, Я. Дашкевича, О. Романіва, Г. Ковальчук, М. Лозинського, Т. Литвин та ін., у яких розкриваються книгознавчі аспекти доробку талановитого вченого. Зокрема, Г. Ковальчук реконструювала працю І. Крип'якевича під час так званого київського “заслання” - на посаді завідувача відділу стародруків Бібліотеки АН УРСР (березень 1947 - березень 1948 р.), відзначила його книгознавчі праці, опубліковані в журналі Українського наукового інституту книгознавства “Бібліологічні вісті” (1926-1927). Дослідниця подала також загальну характеристику машинописної (60 сторінок) й неопублікованої досі праці І. Крип'якевича “Київські друки XVII-XVIII ст. Тимчасовий реєстр” із 543 назвами стародруків з 1616 по 1798 р. Згадано й “Бібліографію провінційних друків на Україні XVI-XVIII ст.”, плановану вченим укласти в 1948 р.

О. Онищенко і Л. Дубровіна реконструювали основні віхи розвитку книгознавства, а також і проблеми бібліотечної справи на українських землях у складі Росії та Австро-Угорщини (кінець XIX - початок ХХ ст.). Т. Ківшар узагальнила український книжковий рух як історичне явище, що став суб'єктом і об'єктом Української революції 1917-1921 рр., його вплив на заснування українських книгознавчих осередків поза межами УРСР у 20-ті рр. Листи теоретика і практика бібліографічної й книгознавчої справи Ю. Меженка до львів'ян проаналізувала М. Вальо.

Творчий доробок Бібліографічної комісії НТШ та окремих її членів узагальнили М. Бутрин, Л. Ільницька, Н. Рибчинська, О. Піх, Н. Черниш. Започатковано спеціальні студії, присвячені діяльності Українського товариства бібліофілів у Львові та аналізу тематики публікацій його органу - журналу “Українська книга“ (1937-1943). М. Романюк і М. Галушко в тритомному історико-бібліографічному дослідженні “Українські часописи Львова 1848-1939 рр.” (Львів, 2001-2003) подали інформацію про редаговані І.Крип'якевичем видання: збірники “Жерела до історії України-Руси” (1908. Т. 8. Матеріали до історії української козаччини), “Записки Наукового товариства імені Шевченка” (1924, 1925. Т. 138/140; 1926. Т. 144/145; 1927. Т. 147; 1928. Т. 149; 1931, 1933; 1937. Т. 154), журнали “Дзвінок” (1913. Т. 1-15/16), “Ілюстрована Україна” (1913. Ч. 1-24). Становлення української дитячої періодики в Галичині до Першої світової війни, насамперед діяльність львівського журналу “Дзвінок” проаналізувала В. Передерій.

Маловідому інформацію про бібліофільський рух у Східній Галичині до Другої світової війни, діяльність “Союзу українських наукових робітників книгозбірень і музеїв у Львові” опублікувала О. Колосовська. Їй також належать студії, присвячені колекціям стародруків у львівських бібліотеках, якими користувався І. Крип'якевич. Інформацію про стан львівських бібліотек, видавництв, бібліофільського руху у місті містить “Історія Львова” (Львів, 2007. Т. 3), а також збірник наукових праць “Бібліотеки на західноукраїнських землях XVIII-XX ст.” (Львів, 2006).

Співпрацю вченого з установами Всеукраїнської академії наук узагальнила І. Заболотна. Їй також належить оглядова історіографічна розвідка про життя та наукові зацікавлення І.Крип'якевича. Л. Головата реконструювала український видавничий рух на західних землях України в період німецької окупації, описавши діяльність І. Крип'якевича в “Українському видавництві у Львові”, яке впродовж кількох років продукувало книги, журнали, газети, ноти, листівки. О. Луцький навів інформацію про участь І.Крип'якевича у відновленні НТШ восени 1941 р., в діяльності Об'єднання праці українських наукових працівників (1943), розробці вченим 1942 р. плану організації наукових досліджень з вітчизняної історії, що включав видання джерел і упорядкування бібліографії історії України. С. Арутюнова, М. Геращенко і М. Лутовінова актуалізували необхідність дослідження вкладу І. Крип'якевича в історичну бібліографію. Використано також низку бібліографічних студій про відомих українських бібліографів, сучасників І. Крип'якевича. Характер дослідження зумовив також необхідність звернутися до комплексних праць Л. Дубровіної, М. Гуменюка, В. Ільганаєвої, Я. Ісаєвича, Н. Королевич, О. Онищенка, Г. Швецової-Водки та ін.

Джерельна база роботи за типово-видовим складом різноманітна і може бути поділена на декілька груп. Це опубліковані та неопубліковані документи офіційного і особового походження: документація організацій та установ Австро-Угорщини, Польщі, УРСР (де працював або з якими співпрацював учений), офіційне і приватне листування, рукописи праць І. Крип'якевича, щоденники і спогади колег О. Домбровського, О. Пріцака, В. Ленцика, М. Андрусяка, Я. Ісаєвича та ін., бібліографічні картотеки І. Крип'якевича, М. Кордуби та ін., преса, статистичні матеріали тощо.

Значний пласт неопублікованих документів і матеріалів про наукову та громадську діяльність І. Крип'якевича зберігається у Центральному державному історичному архіві України у Львові. Зокрема, в іменному фонді (357) є епістолярій вченого, рукописи окремих праць, архівні та бібліотечні виписки. Особливу цінність складає листування до 1939 р. з колегами-книгознавцями і бібліографами М. Кордубою, І. Кревецьким, М. Возняком, Я. Стешенком, видавцями і редакціями газет, журналів і збірників щодо певних статей і замовлених рецензій. Матеріали фонду НТШ (309) показують його діяльність в складі Бібліологічної комісії та на посаді директора історико-філософічної секції товариства.

Документи архіву Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського дають можливість реконструювати діяльність І. Крип'якевича як завідувача відділу стародруків Бібліотеки АН УРСР у 1947-1948 рр. Певну наукову цінність становить його праця “Київські друки XVII-XVIII ст. Тимчасовий реєстр”, що тривалий час знаходилася у відділі стародруків (за оцінкою Г. Ковальчук він є першим бібліографічним виокремленням київських стародруків). Головний масив неопублікованих джерел про наукову та громадську діяльність І. Крип'якевича містить особистий архів ученого, який до 2007 р. зберігався у родині сина Р. Крип'якевича. Нині розпочато його упорядкування у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Там знаходяться рукописи праць вченого, переписка з М. Грушевським, І. Кревецьким, С. Томашівським, Ю. Меженком, колекція бібліотечних знаків, картотека давніх бібліотек на українських землях. Інвентарний опис архіву здійснив Я. Федорук.

Важливу групу джерел становить доробок І. Крип'якевича (понад 100 праць) з питань національного та європейського друкарства і книгопоширення, бібліотекознавства, історичної бібліографії.

У процесі написання роботи використано тогочасну суспільно-політичну, науково-популярну і фахову періодику, насамперед доби Австро-Угорщини, міжвоєнної Польщі, німецької окупації, а також СРСР-УРСР, до яких був причетний І.Крип'якевич як редактор, видавець або ж автор. Йдеться про редаговані ним дитячий часопис “Дзвінок”, популярний журнал “Ілюстрована Україна”, студентський “Історичний вісник”, науковий щорічник “Записки НТШ”. Чималий конкретно-історичний матеріал про стан книгознавства та бібліофільський рух у Західній Україні 20-30-х рр. ХХ ст. почерпнуто з органу Українського товариства бібліофілів у Львові та Бібліологічної комісії НТШ “Українська книга” (1937-1939, 1943), де неодноразово друкувався І. Крип'якевич. Не забуто також періодику УРСР, Канади, США, Польщі, незалежної України.

Окрему групу джерел становлять спогади колег, родичів, сучасників ученого, дослідників його творчості, що увійшли насамперед до вже згаданого збірника “Іван Крип'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві” (Львів, 2001). Чималу інформативну цінність становлять каталоги галицьких видавництв і бібліотек. Другий розділ “Книгознавча та пресознавча спадщина І. Крип'якевича” складається з двох підрозділів - “Проблеми історії книги і друкарства” і “Редакторська та видавнича діяльність”.

Творчий шлях І, Крип'якевича розпочався на рубежі XIX-XX ст., коли історія книги як самостійна наука ще не була сформована, а розвиток книгознавчої думки відбувався у студіях з історії церкви, мово- і літературознавства, краєзнавства, археографії. Власне ще до Першої світової війни молодий дослідник опублікував низку оглядів галицької періодики, книгознавчих розвідок.

Готуючи фундаментальну “Історію української культури” (1937, 2-е вид. 1994) і “Галицько-Волинське князівство” (побачила світ уже після його смерті 1984 і 1999 рр. за редакцією Я. Ісаєвича), І. Крип'якевич вивчав продукцію центрів книгописання (переписування) Київської Русі й Галицько-Волинської держави - Києва, Галича, Володимира, Холма. Однак чи не найбільше уваги він приділив аналізу змісту і мистецькому оформленню Галицько-Волинського літопису. Княжа Русь, як зауважив І. Крип'якевич, мала широкі, в тому числі й династичні, зв'язки із Заходом, завдяки чому русичі діставали добре оздоблені латинські книги, які мали вплив на місцеву книжкову традицію. Основу писемного репертуару монастирів ХІІІ-XV ст. на українських землях, довів І. Крип'якевич, становили пам'ятки переважно з грецької і частково слов'янських літератур. Вчений-палеограф цікавився також рукописними книжками XVІ - XVII ст. Вказаний матеріал його праць дає підставу підсумувати, що вже в першій половині XVI ст. особисті книгозбірні мали не лише духовні особи, але й окремі шляхтичі та міщани.

Аналіз студій І. Крип'якевича дозволяє ствердити, що у літописі національного друкарства він відрізняв початки кириличного друкарства, де німець Швайпольт Фіоль 1491 р. користувався допомогою українських книжників у Кракові, від першої друкарні “московського емігранта” І. Федорова-Федоровича на українських землях - у Львові 1573 р. Він також довів, що на той час у Львові склалися сприятливі умови для друкарства і книгопоширення, бо власне у XVI ст. місто стало великим культурним центром Східної Європи.

В уже згаданій “Історії української культури”, крім львівських друкарень (Івана Федорова, Ставропігійського братства, Михала Сльозки), названо перші друкарні на інших українських теренах: Стрятині (1604-1606), Крилосі (1605), Угорцях (1618-1620), Уневі (з 1660), Острозі (1580), Києві (Печерська лавра, 1619). В архіві вченого зберігається рукопис, який уточнює датування друкарень в інших населених пунктах: Крем'янець (1606), Почаїв (1618), Луцьк (1628), Довгополе (1635).

Новаторською була спеціальна розвідка вченого “Папір українських друків Ів. Федоровича”, опублікована 1924 р. у журналі “Стара Україна” (Львів). В архіві вченого зібрано також документальні джерела про давні папірні XVI - XIX ст. в Буську, Замості, Яневі, Брюховичах, Супраслі, Львові, Перемишлянах, Зашкові, Моринцях на Яворівщині. Актуалізував він і необхідність дослідження водних знаків.

Поява кириличного друкарства, підкреслив учений, створила передумови для активізації літературного процесу і дальшого поширення грамоти на українських землях, удосконалення репертуару вітчизняної педагогічної книги. Зокрема, у статті “Львівська братська школа XVI-XVII в. З нагоди 340 роковин заснування 1586-1926” узагальнено фонд бібліотеки Успенського братства.

Уже згаданий реєстр І. Крип'якевича, укладений у ЦНБ ім. В. Вернадського, ще раз довів: друкарня Києво-Печерської лаври посіла поважне місце серед видавничих осередків України як за кількістю друків, так і за їх культурно-освітнім значенням; її книги відображали стан церковно-релігійного життя, проблеми освіти, науки, мистецтва, суспільної свідомості населення Наддніпрянщини. Услід за А. Петрушевичем вчений намагався також з'ясувати авторство й історичну об'єктивність галицьких літописів XVI-XVIII ст. (Львівський, Добромильський, Стрийський та Перемишльський літописи, Літопис Підгорецького монастиря 1585 - 1729 рр., Крехівська “Кройника”1494 - 1648 рр., Тисменичанські 1608 - 1739 рр. і Городенківські 1648 - 1765 рр. записки, Поморянські записи 1711 - 1870 рр.). Автор вважав, що галицьке літописання розвивалося у тісних зв'язках з літописанням інших земель України, а також Росії і Білорусії.

Науковий доробок І. Крип'якевича засвідчив його чималий внесок в історію українського та європейського друкарства і книгопоширення. Він серед перших дослідників у 1918 р. відкинув домінуючі до того концепції щодо підпорядкування української книжкової справи російській, а також уточнив датування початків і етапів розвитку національного книгодрукування, прагнув позбавити українську науку з історії друкарства синдрому “молодшої сестри”, комплексів меншовартості та культурної провінційності. При цьому історик прагнув використати теоретико-інформаційний потенціал європейської науки (насамперед польської, австрійської, російської).

І. Крип'якевич також довів, що розвиток рукописної книжності, а згодом друкарства відбувався в контексті загальноєвропейських культурних процесів. Праці вченого засвідчили, що в XVII-XVIII ст. друковані книги стали вагомим чинником розвитку української культури. Тематика стародруків відображала стан освіти населення, науки, мистецтва, суспільної думки, історичної свідомості. До XVIII ст. друкарство і книговидання не відокремилися одне від одного, відтак друкарні у Львові, Острозі, Почаєві, Києві та Чернігові тривалий час займалися не лише поліграфічними процесами, але й були видавничими і просвітницькими центрами. Як дослідник Хмельниччини І. Крип'якевич схвалив опіку над національним друкарством козацької держави XVII ст., козацьких гетьманів.

Водночас студії І. Крип'якевича та його учнів дають підстави виокремити негативні фактори національного книгодрукування і формування читацьких ринків нової і новітньої доби. Зокрема, невеликі наклади видань XVII-XVIII ст., вузькість їх репертуару в порівнянні з багатою книжковою продукцією західнохристиянського світу. Значну частину відповідальності за відставання національного друку можна віднести до цензурної політики різних імперських влад. Гальмівним чинником у розвитку українського, як, зрештою всього східнослов'янського, книгодрукування, був також низький рівень письменності підневільного населення України. І. Крип'якевич прагнув з'ясувати соціально-політичні фактори, які перешкоджали розвиткові національного друкарства в XIX ст., зокрема на українських землях у складі Австрії (згодом Австро-Угорщини), період Першої світової війни під російською окупацією, а в міжвоєнний період ХХ ст. - у Польщі, Чехословаччині та Румунії.

Характерними рисами спеціальних праць І. Крип'якевича є домінування міждисциплінарних практик, запозичення категорій і технік дослідження з різних дисциплін, як от загальна історія науки, філософія, богослов'я, літературознавство, книгознавство, педагогіка тощо.

У другому параграфі показано, як І. Крип'якевич пізнавав усю складність науково-організаційної та редакційно-видавничої діяльності, коли доводилося координувати працю авторів із різних регіонів України, редакторів, художників, фотографів-документалістів, друкарів-лінотипістів, розповсюджувачів часописів і книжок, вести переговори з меценатами-видавцями, рекламодавцями. Зокрема, він редагував часописи “Дзвінок” (1911-1914), “Ілюстрована Україна” (1913-1914), “Історичні листки” (1914), “Зоря” (1921), “Туристика і краєзнавство” (1925), книжкові серії “Дешева бібліотека” (1909-1910), “Історична бібліотека “Просвіти” (1923-1924), працював співробітником журналу “Життя і знання” (1925-1926). Особливо багато зусиль І. Крип'якевич приділяв редагуванню у 1924-1928, 1931, 1933, 1937 рр. збірника “Праці історично-філософічної секції НТШ”. Наприкінці 20-х - початку 30-х років гімназійний професор працював співробітником (редактором) “Української загальної енциклопедії”, зокрема готував словник та редагував статті із загальної історії й історії України. У 1942-1943 рр. як редактор “Українського видавництва” (Львів-Краків) готував до друку серії “Бібліотека історичних повістей”, “Минуле й сучасне” та ін. У радянську добу вчений став упорядником і відповідальним редактором низки наукових збірників і колективних робіт.

Третій розділ “Вплив ідей І.Крип'якевича на розвиток українського бібліотекознавства” складається з двох параграфів - “Організатор та історик бібліотечної справи. Бібліотекознавча концепція вченого” та “Історична бібліографія в контексті наукових зацікавлень вченого”.

Повагу до книги і бібліотечної справи юнакові прищепив батько - доктор богослов'я, письменник П. Крип'якевич, який мав добре укомплектовану бібліотеку (частину книг подаровано НТШ). Під час навчання в університеті І. Крип'якевич організував книгозбірню і був бібліотекарем “Академічної громади”, помічником бібліотекаря Бібліотеки НТШ. “Просвітній кружок” студентів, очолюваний І. Крип'якевичем, уперше в українській практиці 1908 р. розробив спеціальну анкету (питальник), яка мала допомогти бібліотекарям і видавцям вивчити читацькі інтереси галицьких українців, виявити недоліки та резерви в книговидавничій справі (соціальний і віковий склад читачів, тематика і мова книг, місце їх читання тощо).

В архіві вченого зберігається робоча картотека “Українські бібліотеки XVI - XVIII ст.”, в якій на 137 картках обліковано за абетковим порядком міст майже півтори сотні бібліотек, насамперед монастирів, семінарій і колегіумів, капітул, музеїв, гімназій і шкіл, а також окремих міст. Особливо детально упорядковано список книгозбірень Василіанського чину Греко-католицької церкви, з яким він активно співпрацював у міжвоєнний період. У Львові взято на облік, зокрема бібліотеки Ставропігії, Успенського братства, університету, церков св. Юрія, Онуфрія, Івана Богослова, Успення, Львівського єпископату, Єзуїтської академії, міста Львова, академічної гімназії, приватні бібліотеки митрополитів, єпископів і священиків, окремих міщан. У Києві відзначено 12 найбільших бібліотек: Могилянської академії, Печерської лаври, Софіївського собору, Михайлівського і Богоявленського монастирів, духовної семінарії, а також приватні - Петра Могили, Мелетія Смотрицького, Іринея Фальковського та ін.

І.Крип'якевич прагнув надати бібліологічній активності громадськості західноукраїнських земель організованого характеру. Цією роботою він займався будучи заступником голови Бібліотечної комісії (створена 1913 р.) товариства “Просвіта”. У розробленій ним “Інструкції для люстраторів читалень” (1909) рекомендовано необхідність застосування бібліотечної статистики, видання різних каталогів книг і видавництв, обов'язкове фахове навчання громадських бібліотекарів та ін. У роки Першої світової війни він безпосередньо організовував формування українознавчих бібліотек для перших українських шкіл Волині.

У складі Бібліографічної комісії НТШ у Львові (створена 1909 р., з 1934 р. - Бібліологічна) І.Крип'якевич займався проблемами укладання ретроспективної та поточної української бібліографії, зокрема систематичних покажчиків з окремих галузей, шукаючи кращі зразки в європейських аналогах. Насамперед узагальнювався досвід поляків, чехів, австрійців, німців і норвежців; аналізувалися також бібліологічні та історичні студії в УРСР, зокрема Всеукраїнської Академії наук, Українського наукового інституту книгознавства. У рамках діяльності цієї комісії та її Бібліографічного бюро І.Крип'якевич прорецензував (анотував) низку українських, російських, польських, німецьких друків. Він радо також відгукнувся на пропозицію М. Грушевського взяти участь в упорядкуванні “Бібліографічного реєстру Західної України”. Учений відвідав 1929 р. Всенародну бібліотеку України, виголосив повідомлення про екслібрис у Бібліографічному товаристві, а після Другої світової війни (1947 - 1948) короткочасно очолював відділ стародруків Бібліотеки АН УРСР, де організував низку книжкових виставок і започаткував реєстрування лаврських друків.

Уже від початку самостійної наукової діяльності він активно публікував критико-оглядові праці, з часом перейшовши до систематичного збору літератури до власної бібліотеки, а також комплексних узагальнень історичної бібліографії. Критико-бібліографічні зацікавлення І. Крип'якевича сформувалися під впливом професора університету і голови НТШ (1897-1913) у Львові М. Грушевського (розвивав навики реферування, рецензування), галицьких знавців історичної бібліографії І. Калиновича, В.Дорошенка, М. Кордуби. Загалом І. Крип'якевич опублікував близько півтори сотні критичних праць у різних часописах і збірниках. Бібліографічні огляди здебільшого ділилися на аналіз нових надходжень, джерелознавчі (тематичні) огляди інформаційних видань, в ході яких проводився змістовний і формальний аналіз різних видань, оцінювалася їхня наукова, соціальна і практична значимість, художньо-мистецький рівень, складність змісту праці й підготовленості читачів за віком чи фахом. Рецензії на книги, пресознавчі огляди зарубіжних і вітчизняних друків засвідчили наукову ерудицію І.Крип'якевича, його усвідомлення важливості інтеграції західноукраїнської науки, зокрема історичної бібліографії у всеукраїнський і європейський інформаційний простори.

При підготовці бібліографічної характеристики вчений використовував такі її способи: бібліографічний опис, анотацію, реферат, рецензію, огляд. Бібліографічне групування за змістом документів здійснював за такими способами: системним (за класифікацією документів, історико-хронологічним принципом, географічною ознакою), тематичним (з поділом на тематичні підрозділи і рубрики), предметним (за предметними рубриками). Як професійний учений він опрацьовував і мав у своїй бібліотеці практично всі жанри бібліографічних посібників: окремі бібліографічні повідомлення (статті, відбитки), списки, покажчики, огляди, бюлетені, журнали, каталоги бібліотек (випозичалень) і книготоргівельних установ, тематичні картотеки. Особливо любив бібліографічні, персональні, краєзнавчі, країнознавчі, поточні й ретроспективні бібліографічні посібники. Розвиток бібліографознавства мав проходити, на його думку, в тісній співпраці з суміжними науковими дисциплінами - історіографією, документознавством, книго- і бібліотекознавством.

Як свідчить листування 1942 р. з О.Пріцаком, учений вважав необхідним також упорядкування бібліографії бібліографій історії України, підручної бібліографії, поточної бібліографії, літопису наукового руху.

Керувати міждисциплінарним Інститутом суспільних наук АН УРСР (1953 - 1962), де було декілька історичних (М.Кордуби, краєзнавча) і мовознавчих (Б.Грінченка, історичної лексикографії) картотек, мати енциклопедичні знання допомагала й професійна риса бібліографа - бути готовим завжди служити комунікаційним посередником між книгами і документами з науковцями-споживачами, краєзнавцями, простими читачами його книг, які приходили на публічні лекції та екскурсії історика. Про це залишилося чимало спогадів його колег та учнів.

У 30-40-і рр. ХХ ст. І. Крип'якевич підтримав критико-бібліографічні дослідження М. Кордуби, що уклав картотеку “Бібліографія історії України”. Вказану картотеку (73 тис. карток) за директорства І.Крип'якевича Інститут суспільних наук АН УРСР придбав після смерті вченого в його дружини. Як і його старший колега, І.Крип'якевич дотримувався оригінальної схеми історичної бібліографії, суть якої полягала в чіткому історико-тематичному та географічному структуруванні матеріалів з української та загальної історій. Готуючи різні видання, він залучав розвідки зарубіжних авторів (більше десятка мов). У різних бібліографічних описах не забував інформацію про рецензії, передруки, переклади. До низки праць він інколи додавав розгорнуті анотації.

У 50-60-і рр., незважаючи на саботаж влади, І.Крип'якевич став ініціатором відродження національної історичної бібліографії, організатором історико-бібліографічної роботи в Україні. У виступах на республіканських наукових нарадах (1958) і статтях в “Українському історичному журналі” (1958, 1965) директор Інституту суспільних наук АН УРСР обґрунтував наукову актуальність і суспільну потребу “зведеної праці з історичної бібліографії України”, рекомендував включити до неї літературу не тільки українською, але й зарубіжними мовами, маловідомі журнальні та регіональні газетні публікації, літературознавчі, етнографічні та мистецтвознавчі праці, бібліографії осіб. Щоправда, бібліографію він уважав не самостійною, а допоміжною дисципліною історії. Однак після закінчення хрущовської відлиги компартійна влада призупинила цей науково-патріотичний проект, який мав би показувати тяглість історико-культурних традицій України та українців.

Готуючи різні бібліографічні праці, зокрема власну історико-краєзнавчу бібліографію України (до “Історії міст і сіл УРСР” у 60-і рр.) учений розписував статті періодичних видань (вказував роки видання, перейменування, кількість випусків, назви установ і організацій, що їх видавали). В основу складання картотеки поклав опис з автопсії книг, брошур та інших видань. Як матеріали для розпису він використовував пристатейну, внутрішньокнижкову, журнальну і газетну бібліографію, різні бібліографічні покажчики. Представлені в картотеці матеріали стосувалися різних проблем: військово-політичної історії, культури та освіти, книговидання і бібліотечної справи. І.Крип'якевич в часи хрущовської відлиги відновлював краєзнавчу діяльність бібліотек. На відміну від більшості зарубіжних дослідників першої чверті ХХ ст. І.Крип'якевич складав бібліографічний опис мовою оригіналу. Цим він підтримав принципи національної рівності мов у бібліографії, який висунула в 20-ті рр. - період українізації - Українська книжкова палата. Бібліографування матеріалу за змістом видання вчений здійснював за такими способами групування: систематичним, тематичним, предметним. Для різних наукових потреб застосовувалися різні способи бібліографічного групування, найчастіше тематичне і предметне.

Після 1939 р. І.Крип'якевич неохоче переходив з усталених міжнародних стандартів бібліографічних описів, які діяли в Польщі та інших європейських державах, на стандарти, регламентовані в СРСР. На його думку, це опосередковано відривало національний бібліопростір від загальноосвітнього.

Четвертий розділ “І. Крип'якевич як бібліофіл”складається з двох параграфів - “Особиста бібліотека вченого: принципи і напрямки комплектування” і “Співорганізатор бібліофільського руху в Східній Галичині”.

У першому параграфі зазначено, що особиста бібліотека вченого, яка на початку 30-х рр. нараховувала близько 2,5 тис. одиниць збереження, укомплектовувалася за тематично-хронологічними блоками. Головними і найбільшими були її рубрики: історія як наука, історія країни по періодах, історія міст, історія церкви, старі періодичні видання, зв'язки з сусідами, історія інших народів, нумізматика і сфрагістика, літописи, книгодрукування, бібліографія, мовознавство, географія, топоніміка, мистецтвознавство, етнографія, педагогіка, визначні люди, література. В його підручній бібліотеці в помешканні були різні види бібліографічних посібників: державні, науково-допоміжні, рекомендаційні, професійно-виробничі, видавничо-книготорговельні.

Загальнонаціональне значення має зібрана ним колекція бібліотечних знаків в Україні, основу якої складають екслібриси і наліпки різних бібліотек XIX-XX ст. Не втратили наукової актуальності і його студії, присвячені львівським бібліотечним знакам XVII-XX ст. 1931 р. разом із художником П.Ковжуном і поетом І.Крушельницьким він створив “Гурток українських екслібристів”.

І. Крип'якевич був співорганізатором низки бібліофільських структур краю першої третини ХХ ст. Разом із членами Бібліографічної (Бібліологічної) комісії НТШ, відомими літературознавцями, письменниками, книжковими графіками, кооператорами І.Крип'якевич став співзасновником Українського товариства бібліофілів у Львові (1929-1939). Організаційно-методологічний поштовх галицьким бібліофілам дали наддніпрянці, зокрема Український науковий інститут книгознавства, Українська книжкова палата, Українське бібліотечне товариство при АН УСРР, праці яких (часописи, теоретичні роботи, бібліографічні реєстри) у період українізації поширювалися у Західній Україні. Власне у часописі УТБ і Бібліологічної комісії НТШ “Українська книга” опубліковано декілька книго- і бібліотекознавчих студій вченого, які реконструювали початки українського друкарства, його видавничі осередки, папірні і друкарні XVII-XVIII ст.

З нагоди 60-річчя “Просвіти” (1929) І.Крип'якевич став співорганізатором виставки української книги, яку відкрито у Василіанському монастирі у Жовкві.

І. Крип'якевич слідкував за тенденціями розвитку східно- і західноєвропейського книговидання. У радянську добу прагнув підтримувати наукові та громадсько-культурні акції бібліотек, зокрема Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, Наукової бібліотеки Львівського університету ім. І. Франка.

Історіографічний доробок та джерельна база з досліджуваної теми відзначаються нерівномірністю тематичного охоплення. За наявністю розвідок про історичні погляди та археографічну діяльність І.Крип'якевича, бракує узагальнюючих студій з історії бібліофільського руху на західноукраїнських землях у першій половині ХХ ст., участі вченого в розробці актуальних проблем національного книговидання і книгопоширення, теорії та методології бібліографування української та всесвітньої історії.

Висновки

1. У першій половині ХХ ст., час активної творчої діяльності вченого-енциклопедиста І. Крип'якевича, відбувався процес формування української бібліології, а також її складової - історичної бібліографії, яка набула рис наукової дисципліни; започатковано національні школи бібліографів і книгознавців. До цього насамперед прислужилися фахові студії І.Левицького, В.Дорошенка, В.Перетца, М.Комарова, С.Маслова, Л.Биковського, П.Зленка, Ю.Меженка, М.Сагарди, М.Яшека, М.Ясинського, І.Кревецького, Є.Пеленського, І.Калиновича, М.Кордуби, Ф.Максименка, а також І.Крип'якевича як чільного діяча бібліофільсього руху в Західній Україні першої третини ХХ ст., талановитого історика друкарства, книгознавця, редактора і видавця. Власне завдяки цій когорті галицьких і наддніпрянських учених українське книгознавство досягло в міжвоєнний період світового рівня.

2. Водночас наприкінці XIX - початку ХХ ст. на українських землях, що входили до Російської та Австро-Угорської імперій, набуло розвитку прикладне бібліотекознавство, створено підгрунтя для формування бібліотекознавства як окремої галузі науки, за участю І.Крип'якевича відкрито бібліотекознавчі підрозділи Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (1909) і товариства “Просвіта” (1913).

3. Як і більшість учнів М.Грушевського І.Крип'якевич належав до державницької школи української історіографії. Концептуальними проблемами у працях ученого виступали питання державотворення і формування української нації. З огляду на це І.Крип'якевич досліджував роль раннього книговидання і друкарства, бібліотек у контексті формування української національної культури, державно-соборного процесу. Для цього він використовував всі складові частини книжкової справи: редагування і видання, книготоргівлю, бібліотечну справу, бібліографію.

4. І.Крип'якевич серед перших дослідників відкинув домінуючі до нього концепції щодо підпорядкованості української книжкової справи російській, а також традиційне датування початків і етапів розвитку національного книгодрукування. Вчений довів, що друкарство і українські книжки на українські землі прийшли не з Москви, а з Заходу, задовго до виходу у Львові “Апостола” (1574) Івана Федорова. “Наші книжки”, на думку вченого, друкували чужі друкарні у Кракові, Празі, Німеччині. І.Крип'якевич також реконстуював шляхи постачання паперу до друкарень Львова, Стрятина, Крилоса, Угорців, Унева, Острога, спробував розшифрувати зміст давніх водних знаків. Книгознавчі студії вченого ще раз підтвердили, що стародавня книга, насамперед для навчання у братських школах, була важливим джерелом інформації про освіту, культуру і побут народу. Він також чи не вперше в національному книгознавстві узагальнив призначення і мистецьку цінність бібліотечних знаків в Україні у XVII-XX ст.

5. Спеціальні студії І.Крип'якевича, а згодом його учнів (Я.Ісаєвича, Я.Запаска, О.Мацюка та ін.) показали негативні фактори розвитку національного книгодрукування і формування читацьких ринків у нову і новітню добу. Це, зокрема, загалом невеликі наклади видань, вузькість їх репертуару у порівнянні з багатою книжковою продукцією Західної Європи. Відповідальність за відставання у національному друці XVI-XIX ст. учений відніс до політики різних чужинецьких влад, зокрема Речі Посполитої, Російської та Австро-Угорської імперій. Гальмував розвиток українського книговидання також низький рівень письменності підневільного населення Прикарпаття і Наддніпрянщини.

6. І.Крип'якевич прагнув надати бібліологічній активності громадськості західноукраїнських земель в Австро-Угорщині і в міжвоєнній Польщі організованого характеру. Цією роботою він, зокрема, займався будучи заступником голови Бібліотечної комісії товариства “Просвіта”; пропагував необхідність застосування чіткої бібліотечної статистики, видання різних каталогів книг і видавництв, обов'язкове фахове навчання громадських бібліотекарів та ін.

І.Крип'якевич вніс певний вклад у розробку концепції, методів і теоретичних засад бібліотечного читачезнавства як відносно самостійної галузі спеціального бібліотекознавства. Підготовлена під його орудою просвітянська анкета (1908) закладала основи наукового вивчення читачів, їхніх інтересів у масових бібліотеках регіону, відповідність тогочасних інформаційних ресурсів громадських бібліотек запитам читачів-українців. Культуру читання пропагував у редагованих ним часописах “Дзвінок” (1911-1914), “Ілюстрована Україна” (1913-1914), “Історичні листки” (1914), “Зоря” (1921), книжкових серіях “Дешева бібліотека” (1909-1910), “Історична бібліотека “Просвіти” (1923-1924) та ін.

7. У складі Бібліографічної комісії НТШ у Львові І.Крип'якевич поряд із І.Левицьким, М.Возняком, М.Кордубою, І.Свєнціцьким, В.Дорошенком, І.Кревецьким займався проблемами укладання ретроспективної та поточної української бібліографії, зокрема систематичних покажчиків з окремих галузей, шукаючи кращі зразки в європейських аналогах. Насамперед узагальнювався досвід поляків, чехів, австрійців, німців і норвежців; аналізувалися також бібліологічні та історичні студії в УРСР, зокрема, ВУАН, Українського наукового інституту книгознавства. Власне, у рамках діяльності цієї комісії та її Бібліографічного бюро І.Крип'якевич прорецензував (анотував) низку українських, російських, польських, німецьких друків.