Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Євреї України в 1921-1929 pp.

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Козерод Олег Віталійович

Донецьк - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі єврейської історії та культури Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України (м. Київ)

Науковий консультант:

доктор історичних наук, професор Шаповал Юрій Іванович, завідувач центру історичної політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Гусєв Віктор Іванович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України (м. Київ), "Iсторичний журнал”, головний редактор

доктор історичних наук, професор Олійник Микола Миколайович, Харківський національний педагогічний університет ім.Г.С. Сковороди, професор кафедри історичних дисциплін

доктор історичних наук, професор Бут Олександр Микитович, Донецький національний університет, професор кафедри історії слов'ян

Захист відбудеться " 06 ” лютого 2009 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02. у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, корп.2, ауд.38.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул Університетська, 24).

Автореферат розісланий " 29 ” грудня 2008 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

Загальна характеристика роботи

– оцінити важливість та стан наукової розробки проблеми, теоретичний рівень та напрями її висвітлення;

– проаналізувати основні характерні риси розвитку радянської та української історіографії, визначити недостатньо опрацьовані аспекти історії та культури євреїв України періоду 1920-х років;

– визначити напрями розвитку зарубіжної історіографії проблеми та напрями подальших наукових студій;

– визначити масштаби погромного руху та соціально-економічне становище єврейської громади після закінчення громадянської війни в Україні, причини й перебіг погромного руху та його наслідки для єврейської громади країни;

– узагальнити досвід щодо основних заходів влади щодо надання правової та соціальної допомоги нужденним мешканцям міст та містечок України з боку державних та громадських організацій на початку 1920-х років та оцінити їх ефективність;

– здійснити аналіз впливу закордонних єврейських організацій на соціальне та політичне становище єврейської громади, взаємодії радянської влади з "Джойнтом” та іншими закордонними організаціями;

– проаналізувати основні заходи органів вищого партійно-державного керівництва СРСР та УСРР щодо єврейської громади, причини та наслідки боротьби з політичними та громадськими єврейськими організаціями різного напряму;

єврей україна нова економічна політика

– оцінити участь єврейської спільноти у соціально-економічних перетвореннях в Україні періоду непу, розвитку кооперації, приватного підприємництва, створенні сільськогосподарських господарств;

– дослідити форми і заходи суспільно-політичного тиску на представників єврейської релігії та культури, оцінити зміни основних інститутів єврейської релігійної громади, пов'язані з впливом антирелігійної пропаганди та репресивних заходів влади;

– простежити шляхи, форми та методи боротьби влади з сіоністскими організаціями, мовою іврит та еміграційними настроями серед євреїв у 1920-ті роки;

– оцінити структурні зміни основних інститутів єврейської громади в період 1920-х років, котрі відбулися під впливом радянсько-більшовицької політики;

– з'ясувати закономірності розвитку культури та літератури мовою їдиш, внесок євреїв у розвиток науки, культури, архітектури, мистецтва в Радянський Україні.

Методологія і методи дослідження. Методологічну базу дисертації становить принцип історизму, що у нашому розумінні являє собою підхід до історичних процесів та явищ з позицій динаміки, вивчення взаємозв'язків між ними та їх взаємообумовленості; принцип багатофакторності, тобто вивчення суб'єктивних та об'єктивних чинників, які в сукупності дають можливість встановити, чому саме так розвивалася історія єврейського життя в Україні в період непу.

Автор спирався також на системний підхід як одну з головних умов справжньої науковості будь-якого дослідження.

У теоретично-методологічну основу дослідження також покладено вивірені часом та визнані науковцями різних історіографічних шкіл принципи науковості, орієнтації на загальні моральні цінності, поєднання минулого та сучасного.

Конкретними методами, на яких базувався автор, були історико-порівняльний та хронологічно-проблемний, які були використані під час аналізу здобутків і відмінностей української, російської та зарубіжної історіографії, метод періодизації та метод формально-кількісного аналізу.

Наукова новизна дослідження визначається авторською концепцією аналізу проблеми, комплексним соціальним (політичним, культурологічним) підходом до історії єврейського населення в період політики коренізації та соціально-економічних перетворень періоду непу. Уперше предметом кваліфікаційного дослідження стала історія єврейської меншини Радянської України у її тогочасних межах у 1920-ті роки. Захищені в Україні дисертації характеризували розвиток політики коренізації та політики влади щодо єврейської меншини на Півдні України, в Донбасі та інших регіонах, або стосувалися окремих аспектів єврейської історії - кооперативного, або колонізаційного рухів тощо.

Як наслідок, створено авторську концепцію єврейського життя у 1920-ті роки. Завдяки дослідженню сформульовано нові положення. А саме:

– Зроблена одна з перших спроб комплексного історіографічного аналізу наукової літератури за темою обраного дослідження і окреслено проблеми, що потребують подальшого вивчення.

– Доведено, що становлення і розвиток єврейських громадських установ відбувалися під впливом політики більшовицької партії, яка керувалася марксистсько-ленінською доктриною національної політики щодо національних меншин в Україні.

– Встановлено місце, роль і значення створення єврейських секцій, єврейських наукових і культурних установ в УСРР, проаналізовано їхні здобутки і нерозв'язані проблеми. Доведено, що недооцінювання проблем розвитку цих органів стало одним із чинників занепаду єврейського культурного життя наприкінці 20-х років.

– Детально продемонстровано, що організаційний розвиток єврейських установ у соціальній і суспільно-політичній галузях в УСРР був складним, суперечливим і сповненим вад; структура часто і невиправдано зазнавала змін, які здебільшого не відбивалися позитивно на їхній роботі.

– Комплексно досліджено процес формування політики більшовиків щодо єврейського населення України в 1921-1929 роках, проаналізовано найважливіші законодавчі й інші нормативні акти, що були прийняті в цей період. У результаті сформульовано висновки щодо відповідності офіційної політики до реалій боротьби з єврейськими громадами та установами.

– Підтверджено, що ідейно-політичний вплив більшовицької партії, класовий характер економічної політики стали негативними чинниками розвитку єврейського життя в УСРР.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що її матеріали можуть бути використані у вузівських і шкільних підручниках, краєзнавчій і просвітницькій роботі. Вони стануть у нагоді в розробці нормативних і спеціальних курсів з єврейської історії та культури, історії іудаїзму. Результати й висновки дисертаційного дослідження можна використати у розробці та впровадженні окремих напрямів національної політики в Україні, в наукових розробках і комплексних дослідженнях проблем міжетнічної та міжконфесійної толерантності та злагоди в українському суспільстві.

Серед питань, котрі потребують свого якнайшвидшого вирішення, - забезпечення реальних, а не декларативних кроків щодо захисту національних меншин, аналіз сучасного стану політики органів центральної та місцевої влади щодо різних національностей і запобігання дискримінації за національною ознакою. Тому з врахуванням актуальності та особливого значення проблеми результати проведеного дослідження можуть доповнити окремі елементи програми побудови в Україні мирного етнічно полікультурного суспільства, в якому поважаються права представників усіх етнічних та релігійних груп.

Особистий внесок здобувача полягає у створенні на основі аналізу великого масиву літератури та архівних джерел, в тому числі введених до наукового обігу вперше, картини участі євреїв у соціальних та суспільно-політичних змінах, котрі відбувалися у радянському суспільстві в період 20-х років ХХ ст. Автором запропоновані нові концептуальні підходи до висвітлення становища євреїв України періоду непу.

Апробація результатів дослідження відбувалася у формі повідомлень та доповідей на міжнародних і республіканських конференціях, семінарах, симпозіумах. Зокрема, на міжнародній конференції "Європа у ХХ ст.: шлях від війни до миру” (м. Харків, 12-18 травня 1996 p.), V міжнародній конференції "Єврейська історія та культура в країнах Центральної та Східної Європи” (м. Київ, 1998), VIII міжнародній конференції по іудаїці (м. Корольов, 2000), міжнародній конференції "Десять років єврейського національного відродження в пострадянських країнах: досвід роботи, перспективи" (м. Київ, 2001), VII міжнародній щорічній міждисциплінарній конференції по іудаїці (Москва, 2000), Відкритому форумі робітників єврейської освіти "Єтрог-5761" (Київ, 2001), міжнародній конференції "Катастрофа Європейського Єврейства під час Другої cвітової війни: Рефлексії на межі століть" (Київ, 2000), IX міжнародній щорічній міждисциплінарній конференції по іудаїці (Москва, 2002), VIII Конгресі Европейської Асоціації гебрейських досліджень у Москві, конференції Міжнародного Інституту соціальної історії у Гаазі (м. Гаага, 2002), конференції Центру гебраїстики та єврейських досліджень (м. Оксфорд, 2007). Результати дослідження доповідалися на науково-теоретичних конференціях у Київському та Харьківському національних університетах, Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. Крім того, основні положення дисертації були доведені до наукової громадськості шляхом публікації у наукових збірниках Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, Бюлетені Української асоціації релігієзнавців і Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім.Г. Сковороди НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Харківського державного педагогічного університету ім.Г. Сковороди, Дніпропетровського національного університету, Мелітопольського державного педагогічного університету, Запорізького державного університету. Загалом концепція та основні положення дослідження розглядалися на 30 конференціях, засіданнях "круглих столів” (міжнародних, всеукраїнських). Дисертація обговорювалася у відділі єврейської історії та культури Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України і була позитивно оцінена критикою.

Публікації. Основний зміст дисертації опубліковано в двох монографіях та 22 статтях у фахових виданнях. Основні результати дослідження були також опубліковані у виданнях науково-теоретичного і громадсько-політичного альманаху "Грані”, Наукових записках Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, Бюлетені Української асоціації релігієзнавців і Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Харківського державного педагогічного університету ім. Г. Сковороди, Дніпропетровського національного університету, Мелітопольського державного педагогічного університету, Запорізького державного університету, Оксфордського центру єврейских досліджень.

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями та головними напрямами дослідження. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (62 с., 1007 найменувань) та додатків. Повний обсяг роботи - 445 сторінок, з них основного тексту - 376 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовані актуальність, стан наукової розробки теми, наукове і практичне значення та новизна дисертації, її хронологічні та географічні межі, визначені мета та конкретні науково-дослідницькі завдання, об'єкт та предмет дослідження, висвітлені джерельна база та теоретично-методологічна основа дисертаційної роботи. Дається авторське бачення наукової новизни, теоретичного і практичного значення отриманих результатів, розкрито процес їх апробації.

У першому розділі "Євреї України в 20-х роках минулого століття: теоретико-методологічні засади, історіографія та джерела" досліджуються і розкриваються основні методологічні засади вивчення історії євреїв України 1920-х років, етапи наукової розробки проблеми, що вивчається. У підрозділі 1.1 "Теоретико-методологічні засади вивчення історії євреїв України 1920-х років" зроблений аналіз методології дослідження історії євреїв України у зазначений період. Осмислення історії євреїв України в період 1920-х років неможливе без опертя на теоретичні засади етнополітики та міжнаціональних відносин і застосування необхідних методів наукового дослідження, котрі у своїй сукупності складають методологію. Для дослідження обраної теми до найбільш важливих методів слід віднести загально-наукові, етнополітологічні та історичні, а також методи суміжних наук: політології, історіографії, джерелознавства, етнології, соціології тощо. Історичне осмислення життєдіяльності національних меншин в Україні, зокрема єврейської, неможливе без використання теорії пізнання та дотримання основних принципів і застосування адекватних методів дослідження. Такий спосіб пізнання ґрунтується на досягненнях сучасної етнології, досвіді проведення національної політики, надбаннях вітчизняної та зарубіжної історіографії та достовірній джерельній базі.

У підрозділі 1.2 "Література першої половини 20-х років про історію євреїв у період непу” проведений аналіз першого періоду розвитку історіографії досліджуваної проблеми. Основною характерною ознакою розвитку історіографії історії та культури євреїв України в період 1920 років є відсутність узагальнюючих робіт з цієї теми протягом багатьох десятиріч. Великою перешкодою є також відсутність достатньої кількості архівних матеріалів, що стосуються антирелігійної політики радянської влади, боротьби зі сіоністським рухом, єврейськими політичними організаціями. Проблеми життя і діяльності євреїв України у 20-х роках вивчались і досліджувалися в багатьох працях. Але належали вони перу не професійних істориків, а практичних працівників, партійних та радянських функціонерів, які мали відношення до єврейської меншини України.

Перші праці з актуальних питань історії євреїв з'являються у 1921 році - відразу ж після встановлення радянської влади в Україні. Вони втілюють найзлободенніші проблеми розвитку єврейських традиційних інститутів у період становлення і зміцнення радянської влади, сповнені свідчень про те, як жило міське єврейство після завершення громадянської війни. Одна з перших таких праць з'явилася у Києві у 1921 році під назвою "Статистика погромлених (м. Богуслав)". Вона поклала початок масовому виданню книг та матеріалів, пов'язаних із загибеллю у ході погромів єврейських громад багатьох містечок та міст України Статистика погромленных (м. Богуслав). - К., 1921. . Проблемам єврейських погромів буди присвячені роботи М. Штифа, С. Гусєва-Оренбургського. На цю ж тему у 1921 році у видавництві "Держвидав" вийшла праця О. Брика "Українсько-єврейські взаємовідносини” Брик А. Украино-еврейские взаимоотношения / А. Брик. - М., 1921. . Історія масштабної допомоги постраждалим, яку надавала радянська влада, розкривалася на основі великого фактичного матеріалу з архіву східноєвропейського єврейства у праці "Історія погромного руху на Україні: 1917-1921”, яка вийшла у 1923 році в Берліні История погромного движения на Украине: 1917 - 1921. - Берлин, 1923. . У 1921-1923 роках було видано велику кількість літератури на їдиш. Здебільшого це були видання кооперативного видавництва "Культур-Ліга”, яке пропагувало вільний розвиток єврейської культури. Видавництво мало численні філії - у Бердичеві, Білій Церкві, Кам'янці-Подільському і Могилеві-Подільському та інших містах Див.: Биневич Е. Киевская «Культур-Лига»/ Е. Биневич // Народ мой. - 2007. - № 21. - С. 3. .

У підрозділі 1.3 "Історіографія життя і діяльності євреїв України у період непу: друга половина 20-х - середина 50-х років" досліджується вивчення означеної проблеми після 1925 року.

Однією з перших книг, присвячених вивченню соціально-економічної історії євреїв в Україні, була монографія Ю. Гольде "Земельний устрій трудящих євреїв”. Базуючись на численних матеріалах про діяльність "Джойнта”, ОРТа й інших організацій в Україні, автор досить грунтовно проаналізував основні труднощі у проведенні заходів щодо нової економічної політики серед євреїв-торгівців та кооператорів України Див.: Гольде Ю. Земельное устройство трудящихся евреев/ Ю. Гольде. - М., 1925. .

Питання релігійного життя в Україні розглядалися в роботі рабина А. Житніка "Ді ідн ін Сов'єт-Русланд”, яка вийшла в США у 1925 році Житник А. Ди идн ин Совьет Русланд/ А. Житник. - Нью-Йорк, 1925. . Труднощі соціальної політики радянської влади у другій половині 20-х років аналізувалися у праці Л. Мінца "Безробіття серед євреїв” Минц Л.И. Безработица среди евреев/ Л.И. Минц. - М., 1928. - 56 с. . Одним із найпоширеніших видань такого типу стала збірка-словник "Хандбух фар антирелігіозер пропаганда”, яка побачила світ у видавництві "Культур-Ліга” 1927 року Хандбух фар антирелигиозер пропаганда. - Культур-Лига ферлаг, 1925. . Перші підсумки процесу розвитку історіографії єврейського життя досліджуваного нами періоду було підбито у 1933 році у статті Й. Хінчіна "Завдання єврейської марксівської історіографії і архівна справа”, опублікованій у журналі "Архіви Радянської України”. Критично оцінюючи досягнення зарубіжної історіографії, Й. Хінчін зазначав: "Так звана єврейська наука (Wissenschaft des Judentum) на всіх етапах свого розвитку, починаючи від буржуазного "просвітянства" (Haskala). завершуючи сучасним соціально-фашистським "їдишизмом" на чолі з пілсудчиківським єврейським науковим інститутом у Вільні, відображала інтереси та прагнення. єврейської буржуазії” Хінчін Й. Завдання єврейської марксівської історіографії і архівна справа / Й. Хінчін // Архіви Радянської України. - 1933. - №7-8. - С. 172. .

У 1933-1934 роках, в умовах зростаючої ідеологізації праць з єврейської історії і культури, автори зосереджують свою увагу на статистичних дослідженнях. Статистичні процеси в єврейській меншині аналізували у своїх працях Д. Заславський - "Євреї в СРСР” та Л. Зінгер - "Національний склад пролетаріату в СРСР” Див.: Заславский Д. Евреи в СССР / Д. Заславский. - М., 1933; Зингер Л.Г. Национальный состав пролетариата в СССР / Л.Г. Зингер. - М., 1934. . Оскільки в Україні не було належних умов для вивчення єврейської історії і, зокрема, періоду непу, розвиток історіографічного процесу у цьому напрямі відбувався за кордоном. Так, єврейське питання порушувалось у працях українських істориків, які вивчали проблеми історії УСРР в еміграції. Загалом в історичних працях цього періоду поступово долалося застаріле бачення національної ситуації в Європі і світі, формувалося уявлення і утверджувалася думка про ще більшу етнічну гетерогенність європейців і усього людства.

На зміну дуже популярним у 50-60-х роках ХХ ст. концепціям "космополітичної нації”, "всесвітнього суверенітету”, "всесвітнього уряду”, "етнічної конвергенції” тощо, які орієнтацією на наднаціональне засуджували етнічне розмаїття світу, приходить переконання у тому, що етнічні особливості вже самі по собі є благом. Слід назвати, зокрема, такі роботи, як Хешеля Вайнрауха "Блут ойф дер зун / Євреї в Радянській Росії”, виданій в США у 1950 році, та Шварца "Антисемітизм у Радянському Союзі” Див.: Weinrauch H. Blut oif Der Zon (Yidn in Rusland) /. Heschel Weinrauch Heschel - New-York: Farlag "Mensh un Yid”, 1950; Schwarz S. The Jews in the Soviet Union/ Solomon Schwarz. - Syracuse: Syracuse University Press, 1951. . Питання українсько-єврейських взаємин досліджувались і висвітлювались у публікаціях часопису "Хе-авар”, який видавався в Ізраїлі з 1953 по 1976 рік Heavar: Le-Divrei Yemei Ha-Yehudim ve Ha-Yahadut Be-Rusiya. - 1953-1976. .

У підрозділі 1.4 "Література 1960 - 2008 років про історію євреїв у період непу” розглянуті роботи з історії євреїв України періоду непу після 1960 року. У 1968 році вийшла "Книга про російське єврейство: 1917 - 1967” за редакцією Я. Фрумкіна. Це була перша спроба дослідити історію євреїв СРСР за п'ятдесят років існування радянської влади. У 1968 році вийшла велика колективна праця "Історія євреїв в СРСР” за редакцією Я. Фрумкіна, Г. Аронсона та А. Гольденвейзера, статті якої охоплювали період з 1917 по 1960 рік Книга о русском еврействе: 1917 - 1967. Под ред. Фрумкина Я.Г. - Нью-Йорк, 1968; История евреев в СССР. Под ред. Фрумкина Я.Г., Аронсона Г., Гольденвейзера А. - Нью-Йорк, 1968. . Праця С. Барона "Євреї Росії в царський та радянській періоди" була першою монографією, присвяченою історії євреїв України, що з'явилася в цей історіографічний період Baron S. The Russian Jew under Tsars and Soviets/ Salo Baron. - New-York: Schokenbooks, 1987. - 468 pp. .

У 1970 році в Англії виходить збірка статей "Євреї у Радянській Росії" за редакцією Л. Кочана. В ній узагальнювався великий обсяг інформації щодо життя єврейської громади України, почерпнутий із дослідницьких праць, що вийшли в західних країнах Kochan L. The Jews in Soviet Russia since 1917/ Lionel Kochan. - London, 1970. . З праць, які заклали основи концепції совєтології після II Світової війни щодо історії євреїв України у 20-х роках, потрібно назвати також монографію американського історика Цві Гітельмана "Єврейська національність і радянська політика” Gitelman Z. A century of ambivalence: The Jews of Russia and the Soviet Union, 1881 to the present / Zvi Gitelman. - New-York, 1988. - 336 pp. .

З початком процесу демократизації, проголошенням незалежності України та прийняттям Закону "Про національні меншини в Україні" (1992 р.) до вивчення історії та культури євреїв долучилася певна частина дослідників радянської доби, які зуміли відійти від усталених догм тоталітаризму і об'єктивно осмислити національні проблеми. Провідну роль у цій справі почав відігравати Інститут національних відносин та політології (нині Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України). Було проведено реорганізацію й деяких інших наукових установ. Зокрема, в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України утворено Центр етносоціологічних та етнополітичних досліджень Інституту соціології, відділ матеріальної культури в Інституті української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України тощо. Особливого значення для вивчення нашої теми набувають узагальнюючі праці, які розглядають цілісні концепції національних відносин в Україні у XX столітті та містять висновки підсумовуючого характеру щодо місця єврейського питання. Серед таких праць великий інтерес, в першу чергу, становить двотомне видання історії України за редакцією В. Смолія. В ньому на основі цивілізаційних підходів викладено нове бачення багатьох проблем української історії, у тому числі й тих, які стосуються долі національних меншин. Велику роль відіграють праці 90-х років, у яких роглядаються соціально-економічний, історіографічний, культурний та інші аспекти з цієї проблеми, які також проливають світло на особливості розвитку міжнаціональних відносин Див.: Україна крізь віки: В 15 томах. За ред. Смолія В.А. / В.А. Смолій. - К.., 1999. - Т. 12 - 13; Все про Україну у 2-х тт. За ред. Смолія В.А. / В.А. Смолій. - К.: Альтернативи, 1998. .

Початок розвитку в незалежній Україні науки, що вивчає історію євреїв, було покладено виданням у 1992 році монографії Я. Хонігсмана і О. Наймана "Євреї України. Короткий нарис історії”. Це була перша спроба узагальнити фактичний матеріал, який стосувався історії та культури євреїв XX століття Хонигсман Я., Найман А. Евреи Украины. Краткий очерк истории / Яков Хонигсман, Александр Найман. - К.,1992. - Ч. 1. . Значний внесок у розвиток науки в 90-ті роки зробили учасники конференцій, що проводилися в Запоріжжі (Запорізький державний університет і товариство "Україна-Ізраїль”), Москві (центр "Сефер”), Києві (Інститут іудаїки), Дніпропетровську (Інститут соціальних і общинних працівників) та інших містах. Публікації статей та тез виступів на конференціях розкривали проблеми історії євреїв 20-х років, описували найзначніші події у розвитку сучасної історіографії Див.: Иудаика в странах СНГ и Балтии (справочник). - М., 2007.

Важливе місце у розвитку історіографії історії євреїв у 90-ті роки посідали публікації з історії євреїв різних міст та регіонів України. Серед них слід відзначити роботи Семена і Володимира Орлянських "Історія євреїв Запоріжжя" (кн.1 - 6, 1997-2001), Л. Руцького "Євреї Приазов'я" (Маріуполь, 1996), І. Котлера "Нариси з історії євреїв Одеси" (Єрусалим, 1996), О. Бистрякова "Євреї Катеринослава - Дніпропетровська” (Дніпропетровськ, 2001), "Євреї Криму" (Сімферополь, 1997) тощо. Ці роботи містять цінний науковий матеріал, у них зроблено узагальнення щодо розвитку єврейських громад в 20-х роках в цих регіонах Див.: Орлянский С. Материалы к истории еврейской общины Александровска (Запорожья): Вып. 2, февраль 1917 г. - 1920 г. / Семен Орлянский. - Запорожье, 1998.; Орлянский В.С. Материалы к истории еврейской общины Александровска (Запорожья): Вып. 3, 1921-июнь 1941/ Владимир Орлянский. - Запорожье, 1999; Яруцкий Л. Евреи Приазовья / Л. Яруцкий. - Мариуполь, 1996; Котлер И. Очерки по истории евреев Одессы/ Игаль Котлер. - Иерусалим,1996.; Быстряков А. Евреи Екатеринославля-Днепропетровска /А. Быстряков. - Днепропетровск, 2001. - 144 с.; Евреи Крыма: очерки истории. Сост.Э. Соломоник/ Э. Соломоник. - Симферополь, 1997. .

Результати досліджень з історії єврейських рухів в Україні опубліковані в монографіях В. Гусєва "Бунд, Комфарбанд, євсекції КП (б) У: місце в політичному житті в Україні (1917-1925) ” (К., 1996), О. Наймана "Єврейські політичні партії й об'єднання України (1917-1925) ” (К., 1998) та ін. Ці роботи об'єднані в унікальний фактичний і аналітичний матеріал щодо розвитку і реалізації єврейської громадської думки в Україні. Особливу їх значимість зумовлює те, що євреї були тоді не тільки об'єктом, але й значною мірою суб'єктом політичного процесу Гусєв В. Бунд, Комфарбанд, євсекції КП (б) У: місце в політичному житті в Україні (1917 - 1921 рр.) / Віктор Гусєв. - К., 1996. - 132 с.; Найман О.Я. Єврейські політичні партії й об'єднання України (1917 - 1925) / О.Я. Найман. - К., 1998. .

Значним доробком у розвитку джерелознавства стали публікації архівних матеріалів з історії та культури євреїв. Вагомий внесок зробив М. Рибаков, який упорядкував збірник документів "Правда історії. Діяльність єврейської культосвітньої організації "Культур-Ліга” у Києві (1918-1925) ” (К., 1995) Правда історії. Діяльність єврейської культ. - просвіт. організації "Культурна ліга” у Києві (1918-1925): уклад. Рибаков М. О.: Збірник документів і матеріалів/ М.О. Рибаков. - К., 1995. .

Складний і суперечливий міжвоєнний період історії євреїв Радянської України був розкритий у монографії В. Орлянського "Євреї України в 20-30-ті роки XX століття: соціально-політичний аспект” (Запоріжжя, 2000) Орлянський В. Євреї України в 20-ті - 30-ті роки XX сторіччя: соціально-політичний аспект/ Володимир Орлянський. - Запоріжжя, 2000. .

Наукове дослідження доктора історичних наук В. Орлянського, присвячене реалізації політики коренізації влади по відношенню до єврейского населення Півдня України в 1920-1930-ті роки, стало першою в незалежній українській історіографії спробою вивчення єврейства України у цей складний історичний період. Автор зробив якісний аналіз заходів влади щодо змінення соціальної структури єврейського населення Українни і формування її в більш пристосованому для індустріального суспільства періоду 1920-х років варіанті. Згідно з думкою В.С. Орлянського найбільш активна фаза політики корензації дозволила досягти позитивних результатів, зокрема відродити мову їдиш, пристосувати державний апарат до обслуговування національних меншин їхньою рідною мовою тощо.

Використовуючи джерельну базу архівів Півдня України доктор історичних наук В.С. Орлянський зумів розкрити сутність процесів коренізації та асиміляції, котрі мали місце на цих територіях. Проте, підкреслював дослідник, соціально-економічні процеси, котрі відбувалися на Півдні України мали особливий характер внаслідок тієї ролі, котра була визначена цим територіям центральною владою у Харкові та Москві і була пов'язана зі створенням національних районів та залучення нових земель для сільськогосподарської галузі економіки. Дослідник окреслив географічні рамки дослідження регіоном Півдня України з тієї причини, що природно-економічні собливості регіону вплинули на становлення інтинсивних форм розвитку сільського господарства, оптової торгівлі та розвиток підприємств важкох індустрії. Цікаві висновки та узагальнення, котрі були зроблені дослідником становлять лише частину картини життя єврейського населення Радянської України в період 1920-1930-х років.

Питання боротьби єврейської громади України у 1920-х роках за виживання стало важливою частиною проблематики, котра розроблювалася західноєвропейськими та американськими дослідниками в останні роки. Тема історії євреїв України в період нової економічної політики порушується досить часто в сучасній історіографії Сполучених Штатів Америки. Так, у 2005 році у CША вийшла монографія Джонатана Франкеля та Дана Дінера "Темні часи, страшні рішення: євреї і комунізм”. У ній автори досліджують участь єтнічних євреїв у комуністичному русі як у Радянському Союзі, так і в Польші, США, Британії, Франції, ісламському світі та Німеччині. Автори зосереджують свою увагу на політиці євсекцій щодо репресій рабинів, закриття синагог. Окрема глава присвячена розвитку комуністичної преси на їдиш, центром котрої у 1920-1930 роках був Харків. Учені аналізують статті комуністичного спрямування у виданнях "Дер штерн”, "Дер одесер арбайтер”, "Столене нодл”, "Дер юнгер арбайтер”, "Юнге гвардіє”, "Дер кустар”, "Дер їдишер пойєр”, "Проліт”, підкреслюючи, що виданя на їдиш були дуже поширеними в Україні, зокрема тільки настінних газет на їдиш налічувалося в країні 319 Frankel J., Diner D. Dark Times, Dire Decisions: Jews and Communism / Jonathan Frankel, Dan Diner. - Oxford, 2004. .

У 2005 році вийшла друком монографія, в якій розкривалися відносини єврейських письменників з радянською владою. Книга історика Геннадія Ейстраха "В упряжці: роман їдишистських письменників з комунізмом”, котра вийшал у 2005 році у видавництві Сіракузького університету. В роботі розкривається участь таких письменників, як Дер Ністер, Давид Гофштейн, Лейб Квітко, Іцик Фефер, Нохум Ойслендер, Єхезкель Добрушін у розвитку літературного процесу в СРСР у 1920 роки. Професор Ейстрах слідкує за еволюцією письменницького таланту цих авторів з 1905 до 1930-х років, використовуючи критичні статті з американської єврейської преси та літературних англомовних досліджень того часу Estraikh G. In Harness: Yiddish Writer's Romance with Communism/ Gennady Estraikh. - Syracuse, 2005. .

Різні аспекти історії євреїв України в період 1920-х років вивчали у 2008 році Цві Гітельман, Алісон Шахтер, Джордан Фінкін, Стівен Устало та Вільям Візенхут, Джефрі Вейдлінгер, Біньямин Натанс і Габріели Сафран тощо.

Історія євреїв України викликає на сьогодні небиякий інтерес російських дослідників. Так, у 2007 році за підтримки Міжнародного дослідницького центру російського і східноєвропейського єврейства у Москві вийшла монографія Владислава Іванова "ДержСЕТ: політика і мистецтво: 1919-1929”, в якій він вперше досліджує особливості культурної політики радянської влади щодо єврейської меншини. Автор ретельно аналізує основні етапи існування єврейського театру, він провів історичну реконструкцію усіх постанов ДержСЕТа того часу. На думку дослідника, політику влади щодо єврейської культури слід вивчати не тільки за документами партійно-урядових декларацій, але й використовуючи фінансові та організаційні документи. Згідно з цими документами, автор робить висновок, що позбавитися єврейських театрів влада намагалася вже на початку 20-х років ХХ ст.

Виникнення самостійної української держави сприяло тому, що завдання вивчення минулого єврейської спільноти набуло особливої актуальності. Період, починаючи з 1991 року, стає прикладом "великого стрибка”, який пройшла історична наука України - від перших праць з історії євреїв - до формування окремої галузі досліджень з історії та культури єврейської спільноти - іудаїки. Головним у цьому періоді був, безумовно, перехід до плюралістичного режиму відбору та методологічних засад викладення матеріалу. Інтерес до цих проблем дуже великий. Тому українська іудаїка буде розвиватися якщо не в Україні, то за кордоном. В зв'язку з цим на сьогодні дуже важливим є подальший розвиток досліджень з єврейської історії та культури в Україні, що була колискою східноєвропейського єврейства та є на сучасному етапі об'єктом досліджень великої кількості науковців з різних країн світу

Таким чином, загальний аналіз історичної літератури з проблеми історії євреїв України в період 20-х років засвідчує наявність певної фактологічної бази, створеної зусиллями вітчизняних та зарубіжних вчених. Практично повна залежність радянської історіографії від марксистської методології призвела до обмеженості, заангажованості, вульгарного зображення історії євреїв країни. Історіографія тих часів була пронизана апологетикою урядового компартійного курсу, повним неприйняттям та беззастережною критикою робіт зарубіжних авторів. Було допущено чимало неточних оцінок, замовчувалися деякі проблеми, що призвело, врешті-решт, до утворення цілих лакун у ході відтворення подій минулого.

У підрозділі 1.5 "Євреї України в роки непу: джерелознавчий аспект” проведений аналіз основних періодів розвитку історіографії та накопичення фактичного матеріалу з цієї проблеми. Простеживши процес формування джерельної бази дослідження, автор запропонував систему класифікації джерел за 6 основними групами. До першої групи можуть бути віднесені документальні джерела та публіцистичні роботи. Насамперед - це офіційні документи органів державної влади різних рівнів, законодавчі акти, декрети та постанови уряду, ухвали політичних партій, громадських об'єднань тощо. Наукове значення джерел цієї групи полягає в тому, що вони віддзеркалюють суспільно-політичні, ідеологічні настанови, які за умов тоталітаризму мали характер директив для дослідників історії євреїв. Серед публіцистичних творів - публікації державних, партійних і громадських діячів щодо політики стосовно єврейської громади України, насамперед тих авторів, чиї службові або громадські обов'язки були безпосередньо пов'язані з роботою в адміністративно-територіальних органах національних меншин.

Домінуюче місце зайняла друга група джерел - наукові праці узагальнюючого характеру. Здебільшого це колективні та індивідуальні дослідження, присвячені загальним аспектам єврейської історії та культури. Узагальнюючі праці містять відомості про географію розселення єврейської меншини, демографічні зміни в її складі, про релігійне життя, побут, господарську діяльність, мову, культуру. Однією з особливостей узагальнюючих праць є їх синтезуючий характер, широкі географічні та хронологічні межі, багата і різноманітна джерельна база.

Серед джерел третьої групи найбільшу увагу привертають наукові дослідження - монографії та наукові публікації. Це - основний та найбільш інформативний вид історіографічних джерел. До монографічних досліджень входять також брошури, тематичні збірники наукових статей, проблемні брошури, статті у часописах, галузевих, відомчих вісниках тощо.

Четверта група джерел складається з навчальних підручників і посібників, довідкових та науково-популярних праць, енциклопедичних та довідкових видань, які містять терміни, пов'язані з історією та культурою євреїв України 1920 років, зокрема, такі, як "євреї”, "культура їдиш”, "євреї-науковці” тощо.

П'яту групу становлять матеріали наукових конференцій, семінарів, симпозіумів. Їх значення полягає у постановці нових проблем, розгортанні наукових обговорень та дискусій, введенні до наукового обігу нових документів. Ця група джерел дуже важлива з точки зору формування подальших завдань дослідження цієї теми, розвитку міжгалузевого підходу. Специфічну інформацію для історіографії історії євреїв дають джерела шостої групи - бібліографічні покажчики, книжкові огляди та рецензії.

У другому розділі "Єврейське населення та національні процеси в українських землях” відображена історія єврейської меншини в умовах суспільних перетворень першої чверті ХХ століття.

У підрозділі 2.1 "Етнонаціональні та соціальні процеси в українських землях у кінці ХІХ - 1910-х рр. ” вивчаються етнонаціональні процеси, що проходили в українських землях у означений період. Зокрема, в дисертації досліджуються особливості національних процесів в окремих регіонах, автором підкреслюється, що національний склад регіонів на сучасний період має значні відмінності завдяки процесам, що відбувалися у досліджуваний період. На основі зібраного матеріалу аналізується увесь комплекс чинників, що вплинули на етнічний склад та зміни у соціальній структурі народів, що населяли регіони України у складі іноземних держав. Проводячи свій аналіз від кін. ХІХ ст., автор як кульмінаційний етап визначає 1971-1920 рр. Революційні події 1917-1920 років у Європі перекреслили мапу континенту, збільшивши кількість державних утворень та створивши якісно нові умови геополітичного співіснування. Для цього було утворено систему міжнародних договорів, що регулювали засади перебудови кордонів колишніх імперій. У цьому процесі українські землі мали виключно важливе значення, оскільки на цій території перехрестилися інтереси наймогутніших європейських держав. Версальська система міжнародних договорів була побудована на низці принципів, серед яких ключовим був принцип національного критерію у територіальному перерозподілі володінь довоєнних імперій.

Аналізуючи статистичні дані та інші матеріали, що ілюстрували етнонаціональні процеси, автор прийшов до висновку, що в українських землях у складі Російської імперії на межі ХІХ-ХХ століть неукраїномовного населення було більше, ніж тих, хто спілкувався українською мовою. Але такі дані свідчать тільки про мовний критерій, за яким визначалася тоді національна належність. Такі наслідки зумовлені, насамперед, інтенсивною русифікацією українського та інших народів. Зведені дані свідчать, що в українських губерніях Росії панувала російська мова.

Напередодні та на початку Першої світової війни проблема національних меншин в Україні викликала увагу політичних партій, що сформувалися на рубежі століть. Очевидність війни між світовими імперіями актуалізувала питання про долю національних меншостей, деякі з останніх були частиною народів, що пізніше виступали воюючою стороною (росіяни, німці, поляки тощо).

Автор характеризує особливості національних процесів часів Першої світової війни, акцентуючи увагу на тому, що під час Першої світової війни Україна здобула незалежність, але одночасно загострилися етнополітичні проблеми. Українська Народна Республіка забезпечувала на конституційному рівні права нацменшин. Так само і Західноукраїнська республіка, Українська Держава П. Скоропадського, Директорія С. Петлюри. У той же час етнонаціональне протистояння відчувалося у Західній Україні між поляками та українцями, мали випадки єврейські погроми та ін. Отже, під час воєнних дій законодавчими актами не можливо було врегулювати міжнаціональні відносини.

Автор обстоює твердження про те, що наслідком цього стала наявність великих відмінностей у політичних настроях регіонів України, що створює етнонаціональну напруженість у країні навіть у сучасні часи.

У підрозділі 2.2 "Політичні аспекти становища національних меншин” автор аналізує комплекс політичних особливостей становища національних меншин в Україні досліджуваного періоду. Він зазначає, що політичне життя національних меншин у складі УСРР у 20-ті роки відбивало загальні тенденції національних відносин на території СРСР того періоду. Найбільш політично активною була російська національна меншина, так само як і в інших національних республіках СРСР. Враховуючи основне джерело більшовизму в УСРР в етнічному розумінні, слід відзначити дві основні національні меншини - росіян і євреїв. У радянській Україні була відверта сутність російського більшовизму, що зумовлено процесом встановлення радянської влади в Україні - прямим військовим захопленням більшої частини українських земель російсько-більшовицькими військами протягом 1918-1920 рр. та насильницьким встановленням партійної диктатури більшовиків. Звичайно, при формуванні апарату влади, адміністративної вертикалі на місцях використовувалися більшовицькі кадри в основному російської національності. Частка українців у державному апараті не перевищувала 35 відсотків. Особливо незначною вона була у керівних структурах. У колегіях наркоматів налічувалося 47% росіян, 26% євреїв і лише 12% українців. Отже, слід зазначити, що найактивнішою у політичному житті серед національних меншин була російська меншина, на другому місці - єврейська. Ця тенденція спостерігалася і у інших національних республіках СРСР. Але загальносоюзний етнонаціональний склад ВКП (б) ставив на друге місце українців після росіян та перед євреями. Єврейська національність була найактивнішою у складі партії більшовиків відповідно загальної процентної чисельності. Таким чином ці дві меншини перевищували українську титульну націю у політичному відношенні.

Роль політичних партій та організацій у національних меншин в УСРР повинні були виконувати національні ради у місцях компактного проживання нацменшин. Політичними особливостями в УСРР було певний час домінування над титульною нацією у складі вищих органів влади і управління, а також у компартійному активі представників двох найчисельніших національних меншин - росіян і євреїв, що було частково подолано згодом у процесі українізації. Все ж таки в УСРР у 1920-х роках існували політичні умови для збереження і розвитку багатонаціонального складу населення.

У підрозділі 2.3 "Соціально-економічні виміри становища національних меншин” автор, вивчаючи соціально-економічні виміри становища національних меншин, аналізує статистичні дані, що характеризують соціальну структуру. Автор зазначає, що на 1927 рік соціальний склад населення національних меншин ділився на міське та сільське населення у процентному відношенні міського населення: росіяни - 43,3; євреї - 77,9 (за винятком селищ міського типу), поляків - 18, 9, німців - 5,9, болгар - 2,0; греків - 9,4; молдован - 1,8; чехів - 27,5; білорусів - 51,3; вірменів і татар - 100,0. Виходячи з цього, найбільш сільськими нацменшинами в УСРР у 20-х рр. були молдовани, німці, греки, чехи, поляки і білоруси. Серед міського єврейського населення переважали в основному торгівці, майстри-кустарі, робітники, службовці та ін. Специфічна соціальна структура зумовлена історично традиційними видами господарювання, притаманними євреям як на території УСРР, так і поза межами, у світі в цілому.

У процесі суцільної колективізації характерним було збільшення кількості бідняцького прошарку населення у національних районах внаслідок так званого усуспільнення засобів виробництва та розкуркулення найбільш рентабельних та заможних господарств. Таким чином, радянська влада намагалася створити прошарок бідняків серед національних меншин з метою його подальшої пролетаризації, що ніколи не було характерним для сільського населення нацменшин. Одночасно серед бідноти створювалися комітети незаможних селян, що відіграли найактивнішу роль у зруйнуванні кооперативної системи та знищенні заможних господарств, які становили головне джерело постачання сільськогосподарської продукції у ринкових умовах непу.

Загалом експерименти більшовицької влади в УСРР 1920-х років повністю зруйнували соціальну структуру та традиції економічного господарювання національних меншин та створили соціальні передумови для національно-культурного нівелювання етнічної самобутності народів.