З погляду сучасності видається наївним тиражування праць для пропаганди марксизму-ленінізму без його критичного осмислення, насильне нав'язування комуністичної ідеології засобами масової інформації і культури, тотальний контроль за тематикою лекцій, ідейною спрямованістю діяльності клубів, бібліотек, репертуарів колективів художньої самодіяльності. Радянська історіографія видавала ці процеси як неодмінний атрибут соціалістичного суспільства, а непримиренність до буржуазної ідеології як об'єктивну передумову перемоги соціалізму у світовому масштабі. За таких умов значна частина науковців розривалися між необхідністю, з одного боку, викривати негативні наслідки культу особи у сфері культури і духовного життя, критично аналізувати проблеми, пов'язані із волюнтаризмом лідера партії у прийнятті рішень, а з другого боку, доводити монолітність партії та її здатність подолати будь-які труднощі на шляху будівництва комунізму. Звідси - гострі протиріччя у творчості істориків і кризові явища в історичній науці загалом.

Праці сучасних науковців, зокрема В.Барана, В.Гриневича, В.Даниленка, Я.Калакури, С.Кульчицького, О.Лисенка, В.Литвина, А.Слюсаренка, Ю.Шаповала Див., наприклад: Шаповал Ю.І. Україна 20-50-х років: Сторінки ненаписаної історії. - К., 1993; Новітня історія України (1900-2000) / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин та ін. - К., 2000; Україна і Росія в історичній ретроспективі. - В 3 т. - Т. 2: Радянський проект для України / В.А.Гриневич, В.М.Даниленко, С.В.Кульчицький, О.Є.Лисенко. - К., 2004 та ін. та ін., засвідчують ідеологічний диктат партії стосовно працівників культурно-освітніх установ, втрату ними своїх справжніх функцій і перетворення на ідеологічний придаток партійних організацій. Велику увагу приділяють історики аналізу політики русифікації культури, освіти і науки, негативних наслідків освітянського закону 1958 р., закриття українських шкіл, тотального російщення вищої і середньої спеціальної освіти, засобів масової інформації. Як вияв громадянського патріотизму і національної свідомості оцінюється сучасною історіографією праця І.Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація ?”

В розділі визначені деякі перспективні напрями історичних досліджень місця і ролі установ культури в суспільно-політичних процесах, підміни культурно-освітньої роботи ідеологічними заходами. Доцільно було б критичніше розглянути негативні наслідки ідеологізації та русифікації української культури, викорінення з неї національного осердя, падіння суспільної моралі і загального культурно-естетичного рівня населення, особливо сільського.

У п'ятому розділі «Відображення в історичній науці ролі інтелігенції в суспільно-політичному житті УРСР» здійснено порівняльний аналіз радянських та пострадянських досліджень участі представників інтелектуальної праці у суспільно-політичних процесах. Звернуто увагу на висвітлення особливостей владної політики партії щодо інтелігенції, зрушень у її складі, застосування нових форм діяльності, спрямованої на «перевиховування» інтелігенції, особливо творчої, подолання так званих буржуазно-націоналістичних пережитків. Радянська історіографія розглядала представників науково-педагогічної, інженерно-технічної та творчої інтелігенції як провідників політики партії і відводила їм ключову роль в ідеологічній роботі. Натомість професійна діяльність української інтелігенції нерідко залишалася поза увагою дослідників або висвітлювалася однобоко.

Комуністична партія, сповідуючи класовий принцип побудови і видаючи себе за політичний авангард робітничого класу, в умовах науково-технічного прогресу мусила долучити до своїх рядів представників інтелігенції, ширше висувати їх на керівні пости партійного і державного життя, формувати так звану партійно-управлінську номенклатуру. Якщо за умов сталінщини серед управлінських кадрів основне місце займали представники інженерно-технічної інтелігенції, то в часи хрущовської “відлиги” на керівні посади активніше стали висуватися гуманітарії “робітничого і селянського походження”. Ця тенденція отримала досить широке висвітлення у радянській історіографії. У ній суспільно-політична активність інтелігенції представлена працями здебільшого двох напрямів. До першого, найбільш поширеного, належали публікації, в яких мова йшла про діяльність інженерно-технічних працівників, спрямовану на прискорення науково-технічного прогресу, піднесення загального науково-технічного рівня та впровадження досягнень науки і техніки у виробництво. До другого напряму відносилися праці, присвячені роботі творчої і культурно-освітньої інтелігенції, її участі в ідеологічній діяльності партії. Починаючи з 1990-х років сформувався третій напрям, представлений дослідженнями опозиційної діяльності інтелігенції. Однак, кількість таких праць поки що відносно невелика. На жаль, комплексних досліджень суспільно-політичної діяльності представників різних сфер інтелігенції, які увібрали в себе аналіз роботи як лояльних до влади її представників, так і опозиційно налаштованих, із порівнянням кількісних характеристик обох груп та рівнем їхнього впливу на інші суспільні верстви, до останнього часу практично не створено. Ще недостатньо осмислено витоки і політичний компонент українського шістдесятництва, діяльність фундаторів “другого українського відродження”. Серед вітчизняних дослідників радянського періоду, які вивчали участь представників інтелігенції у суспільно-політичних процесах в республіці, розглянуті праці 1970-1980 рр. С.Клапчука, Ю.Курносова, А.Слюсаренка, М.Тітенка та ін., Див., наприклад: Курносов Ю.О. Інтелігенція Української РСР і науково-технічний прогрес (1959-1970 рр.). - К., 1975; Слюсаренко А.И. КПСС и прогресс науки в развитом социалистическом обществе: Из опыта работы партийных организаций Украины по развитию науки и внедрению ее достижений в производство. - К., 1978 та ін. а також роботи пострадянських учених О.Бажана, В.Барана, В.Даниленка, Ю.Данилюка, В.Литвина, Т.Марусик, О.Нікілєва, О.Рубльова, А.Русначенка та ін. Див., наприклад: Баран В.К. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953-1985 рр. - Львів, 1992; Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 50-х - початок 90-х років. - К., 1998; Данилюк Ю., Бажан О. Опозиція в Україні. - К., 2000; Нікілєв О.Ф. Виробнича інтелігенція українського села: творення соціальної верстви (середина 40-х - середина 60-х рр. ХХ ст.: Монографія. - Дніпропетровськ, 2004 та ін. під кутом зору висвітлення в них участі представників інтелігенції у суспільно-політичних процесах в УРСР.

До «білих плям» дослідження діяльності інтелігенції віднесені наслідки її «пролетаризації» в повоєнні роки, “перевиховання” творчої інтелігенції, боротьби з відхиленнями від принципів соціалістичного реалізму і пролетарського інтернаціоналізму. Потребує глибшого аналізу політика цілеспрямованого витіснення старої інтелігенції, особливо у західних областях України, заміна її особами, що направлялися на роботу із східних областей республіки і Російської Федерації, а також особливості підготовки місцевої інтелігенції з числа вихідців із робітників та селян. Не дослідженими залишаються також питання, пов'язані з аналізом причин падіння престижу інтелектуальної праці, «старіння» науки та наростання неповаги до освічених людей з боку партійно-управлінського апарату.

Шостий розділ «Висвітлення в історичній літературі суспільно-політичної активності робітництва» містить аналіз стану дослідження участі робітничого класу в суспільно-політичних процесах в УРСР. У радянській історіографії ця тема займала пріоритетне місце, а авангардність робітничого класу в суспільно-політичних процесах традиційно виводилась з марксистських догм і підкріплювалася фактажем про участь робітників у різноманітних суспільно-політичних рухах, роботі громадських організацій, в соціалістичному змаганні. Особлива увага приділялася ролі робітників в утвердженні ідеології пролетарського інтернаціоналізму, в тому числі й у процесі шефської діяльності у сільській місцевості. Аналіз наявної літератури, в тому числі історико-партійної, засвідчує, що увага в ній акцентувалася на зростанні питомої ваги робітників у складі партії, їх участі в діяльності рад, профспілок, комсомолу, інших громадських організацій. Водночас автори публікацій доводили, що керівна роль партії є неодмінною умовою збереження високого рівня суспільно-політичної активності робітників. Акцент радянських істориків на висвітленні керівної і спрямовуючої ролі партії у суспільно-політичному житті фактично призводив до применшення значення робітництва, його реальної участі в житті суспільства. Ця тенденція була характерна для повоєнних років, віддзеркалюючи прагнення «вождя народів» приписати перемоги і здобутки, отримані у роки війни та в період відбудови народного господарства країни, собі. В роки «відлиги» підкреслення керівної ролі партії у суспільно-політичному житті диктувалося прагненням представити її колективним вождем суспільства, що відбивало особливості партійної пропаганди в рамках подолання культу особи. Такий підхід дозволяв певною мірою відокремити негативні риси культу особи від діяльності комуністичної партії взагалі. Домінуюче місце у працях радянських науковців відводилося так званій трудовій активності робітничого класу, його участі у соціалістичному змаганні, русі ударників. Якщо у провідних західних країнах робився акцент на автоматизацію виробництва за рахунок впровадження нової техніки та підвищення рівня кваліфікації робітників, то в СРСР наголос було зроблено на інтенсифікацію праці. У партійних директивах, а відтак у працях істориків зверталася увага на зростання трудової активності робітників, ударництво, перевиконання норм тощо. Тому й з'являлися дослідження, автори яких прагнули довести, що завдяки самовідданій праці робітників, її кращій організації можна значно підвищити продуктивність і покращити виробничі показники. Фактично соціалістичне змагання, спрямоване на широке залучення безоплатної праці та перетворення винаходів одного працівника чи колективу на надбання суспільства, оголошувалося символом переваг радянського ладу. У якості вершини соціалістичного змагання подавався рух за комуністичне ставлення до праці, різні аспекти якого дістали відображення у переважній більшості досліджень радянського періоду. Серед них виділено праці О.Мітюкова, П.Рудого, Ю.Сиволоба, В.Скрябіна, М.Шепети та ін. Див., наприклад: Рудой П.Є. Роль бригад комуністичної праці у формуванні комуністичного ставлення до праці. - К., 1959; Скрябін В.В. Нове в роботі парторганізацій по керівництву промисловістю. - К., 1960; Митюков А.Г. Рабочий класс Украины в борьбе за развитие промышленности (1966-1961). - К., 1965; Шепета М.Т. Допомога робітничого класу України колгоспному селу в боротьбі за дальше піднесення сільського господарства (1951-1958 рр.). - Чернівці, 1970; Сиволоб Ю.В. Ведущая роль рабочего класса в социалистическом соревновании на этапе развитого социализма: (На материалах Украинской ССР). - Дис... д-ра. ист. наук. - К., 1985 та ін.

У розділі фігурують пострадянські студії В.Барана, В.Даниленка, С.Кульчицького, В.Литвина та ін., Див., наприклад: Баран В. Україна 1950-1960-х рр. - Львів, 1996; Кульчицький С.В. Спроби реформ (1956-1964) // Укр. іст. журн. - 1998. - № 2. - С. 102-114 та ін. в яких показано суперечливість участі робітництва у суспільно-політичних процесах. Звернуто увагу на новітні розвідки про вплив репресій на рівень політичної свідомості робітництва. Однак, більшість авторів обмежується показом механізму репресій, визначенням їх демографічних наслідків. Поза увагою залишається ставлення широких верств робітників різних регіонів республіки до політики репресивного режиму, участь частини з них у її реалізації, а також антидемократична сутність самої політичної системи. Компаративний аналіз наявних праць дозволив установити, що поза увагою дослідників залишилися питання, пов'язані із з'ясуванням впливу політики сталінського режиму на настрої пересічних робітників, роль «відлиги» у піднесенні їх суспільно-політичної активності та наслідки цього процесу.

Глибшого дослідження потребує вплив зовнішньої політики СРСР на формування суспільно-політичної активності громадян, визначення відмінностей у політичній свідомості населення різних регіонів України та наслідки «радянізації» західноукраїнських областей, масових депортацій населення та голоду 1946-1947 рр. на суспільно-політичний розвиток.

У сьомому розділі «Дослідження соціально-політичних процесів в українському селі» простежено відображення в радянській та пострадянській історіографіях місця селянства в суспільно-політичному житті республіки. Тривалий час суспільно-політична активність селян у порівнянні із робітничим класом залишалася на узбіччі історіографії, що пояснювалося слабкістю позицій правлячої партії, її ідеології в середовищі селянства. В партійних документах, у висловлюваннях тогочасних лідерів партії, у матеріалах преси, а відтак і в наукових публікаціях червоною ниткою проходила думка про необхідність «перевиховання» селянства, подолання приватновласницьких пережитків, «переведення його на позиції робітничого класу».

Радянська історіографія трактувала посилення впливу партії на селянство як закономірний процес, наголошувала на нових формах і методах його забезпечення упродовж повоєнного двадцятиліття, в тому числі шляхом цілеспрямованого збільшення кількості комуністів у сільській місцевості та масованої ідеологічної обробки населення. Це, в свою чергу, стало передумовою для розширення «соціальної бази» партії та проголошення її авангардом усього народу. Переведення селян на соціальні позиції робітництва супроводжувалося його розселянюванням, підривом економічної самобутності села, в тому числі і за допомогою штучного голоду 1946-1947 рр., перетворення частини колгоспів у радгоспи, масштабної боротьби із підсобним господарством, яке забезпечувало селянам певну незалежність від влади.

Праці радянських науковців були переповнені матеріалами на доказ підтримки селянами політики партії, яка, на думку авторів, виражалася в успішному та беззаперечному виконанні народногосподарських планів, забезпеченні ліквідації різниці між містом та селом, активній участі у розгортанні суспільно-політичних рухів, пов'язаних із трудовою діяльністю, прискореному створенню колгоспної системи на території західноукраїнських областей.

З поміж праць радянських учених, які досліджували участь селянства УРСР у суспільно-політичних процесах, у дисертації виділено публікації М.Івасюти, Б.Ковалевського, Є.Талан, І.Шульги та ін., Див., наприклад: Івасюта М.К. Нариси історії колгоспного будівництва в західних областях УРСР. - К., 1962; Талан Є.П. Колгоспи Української РСР в період завершення будівництва соціалізму (1951-1958 рр.). - К., 1966; Шульга І.В. Робітничий клас - колгоспному селянству: (Комуністична партія України - організатор допомоги робітничого класу трудівникам села. 1951-1965 рр.). - К., 1971; Ковалевський Б.П. Укрепление союза рабочего класса и колхозного крестьянства в период строительства коммунизма 1959-1970 гг.: (На материалах Украинской ССР). - К., 1972 та ін. які зібрали величезний матеріал про участь селян у суспільно-політичному житті, однак їхні висновки залишилися суб'єктивними, а проаналізовані факти не відбивали всієї повноти цього процесу і підганялися під розповсюджені ідеологічні штампи.

У працях сучасних дослідників В.Барана, В.Даниленка, О.Ленартовича, П.Когута, О.Лисенка, І.Романюка та ін. Див., наприклад: Ленартович О. Селянство західної України у національно-визвольному русі 1944-1950 рр. - Луцьк, 1998; Когут П.В. Колективізація в західноукраїнському селі. - Львів, 2000; Україна і Росія в історичній ретроспективі. - В 3 т. - Т. 2: Радянський проект для України / В.А.Гриневич, В.М.Даниленко, С.В.Кульчицький, О.Є.Лисенко. - К., 2004; Даниленко В. Повсякденне життя українських селян у повоєнний період (1945-1953 рр.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. - Вип. 9. - К., 2005. - С. 3-16; Романюк І.М. Українське село в 50-ті - першій половині 60-х рр. ХХ ст. - Вінниця, 2005 та ін. простежується прагнення якомога ширше залучити до наукового обігу маловідомі документи та матеріали і об'єктивно висвітлити суспільно-політичний розвиток повоєнного села, проаналізувати негативний вплив тоталітарної системи на суспільно-політичні настрої селянства, пояснити, чому партія намагалася за допомогою примусу забезпечити участь колгоспників у реалізації свого політичного курсу.

У майбутніх дослідженнях варто було б з нових позицій розглянути популізм проголошеного партією курсу на «круте піднесення» сільського господарства та його вплив на суспільно-політичні процеси у селі. Нез'ясованими залишаються політичні настрої селянства в контексті примусових переселень та планомірного здійснення трудових міграцій сільського населення, особливості формування колгоспного селянства в східних та західних областях УРСР. Крім того, потребує детальнішого вивчення реальна можливість селян брати участь у політичному житті, штучне обмеження їх права на пересування за відсутності паспорта. Історикам належить звернути більше уваги на визначення міри впливу опозиційного руху на українське селянство та участь селян у ньому. Новітні публікації доводять, що носієм антирадянських настроїв була не тільки прогресивно настроєна інтелігенція, але й селяни і частково робітники. Хоча останнім часом у наукових публікаціях почали з'являтися документальні свідчення про виникнення вогнищ опору політиці влади у середовищі селян, причому не тільки на західноукраїнських землях, поки що ці матеріали не пов'язуються з участю селянства у суспільно-політичному житті.

Доцільно більше звернути уваги на обмеження реальних можливостей для селян брати участь у суспільно-політичному житті, адже колгоспна система по суті поставила хрест на економічному підґрунті селянської ініціативи, а держава настільки жорстко регламентувала і втручалася в усі сфери сільського життя, що колгоспники були перетворені у безправних «гвинтиків». І, нарешті, об'єктивного висвітлення потребує ставлення селянства до економічної і соціальної політики партії та уряду (обмежені капіталовкладення у сільське господарство, підтримка процесу урбанізації, возвеличування робітничого класу як найбільш прогресивного, натуральна оплата праці і відсутність пенсійного забезпечення селян, занедбаність соціально-культурної сфери на селі). Це дозволило б глибше зрозуміти природу політичних настроїв селянства та ступінь їх участі у суспільно-політичних процесах в УРСР.

ВИСНОВКИ

- дослідження підтвердило одну із важливих тенденцій історіографічного процесу - його залежність від характеру і рівня демократичності політичного режиму. Радянський тоталітаризм суттєво обмежував творчий потенціал істориків, звужував історіографічний простір і диктував тематику досліджень суспільно-політичних процесів, що призводило до їх профанації та спотворення історичної правди. Українська радянська історіографія під тиском правлячого режиму перетворилася, за виключенням окремих науковців, на інструмент ідеологічної роботи та коментування його політики. Тематика досліджень, у тому числі з питань суспільно-політичних процесів в УРСР повоєнного двадцятиріччя, їх ідейна спрямованість визначалися замовленням директивних органів із заздалегідь запроектованими висновками та оцінками, що штучно обмежувало поле наукових пошуків. Заохочення або ж примусовість дослідження проблем сучасності, включаючи суспільно-політичні процеси, за умов відсутності свободи творчості, обмеженості доступу до архівних матеріалів, створювала перешкоди радянським науковцям нагромаджувати і об'єктивно оцінювати джерельні свідчення, правдиво відтворювати історичну дійсність. Українська зарубіжна історіографія, на відміну від радянської, зберігала і збагачувала національні традиції, намагалася відстоювати правду і об'єктивність, спростовувала ідеологічні інсинуації комуністичної пропаганди, творчо переймала досвід західноєвропейської і світової історичної науки;

- для подолання протиріччя між історичною правдою та необхідністю створення і підтримання певного іміджу держави, виправдовування політики правлячої партії історики перетворювалися в її “ідеологічних бійців”, замовчували небажані для влади події і факти, уникали заборонених тем, створюючи численні «білі плями», тяжіли до штучних ідеологічних штампів, які не виходили за межі догм марксизму-ленінізму та директивних настанов КПРС;

- з відновленням незалежності України насаджений етатизм, який панував у радянській історіографії, поступово відходить у минуле, йому на зміну приходять наукові праці об'єктивного характеру, утверджуються нові методологічні орієнтири і новітні методи дослідження. У сучасних умовах відроджуються національні традиції української історіографії, а зусилля дослідників спрямовуються на системне вивчення всіх періодів та етапів історії України, включаючи повоєнне двадцятиріччя;

- для новітньої історіографії властиве посилення уваги до вивчення суспільно-політичних процесів минулого під кутом зору очищення сучасної політичної системи від нашарувань тоталітаризму та підвищення дієвості демократичних процедур в умовах утвердження партисипітарної концепції демократії;

- з'ясовано, що в радянській історіографії найбільш повно була представлена проблематика про участь у суспільно-політичних процесах вторинних суб'єктів політики (комуністичної партії, державних інститутів). Діяльність первинних суб'єктів політики (народу, нації, соціальних верств) представлено досить поверхово, а роль безпосередніх суб'єктів (політиків), окрім лідерів партії, фактично не висвітлювалася. Більшість праць радянських істориків, присвячених суспільно-політичній активності трудящих, стосувалася діяльності робітників, які розглядалися у якості найбільш передового класу, за допомогою якого забезпечувалася перевага в економічному розвитку країни в цілому. У дослідженнях суспільно-політичної діяльності робітників України увага авторів переважно була прикута до тих з них, які працювали у великих промислових районах республіки, як правило - у східних. Набагато менше праць радянських науковців стосувалося участі у суспільно-політичних процесах селянства, яке часто представлялося як об'єкт для посиленої ідеологічної обробки з метою забезпечення виконання сільгоспвиробниками партійних рішень. У зв'язку із певною мірою упередженим ставленням до людей розумової праці в роки радянської влади кількість наукових досліджень, присвячених висвітленню різних аспектів діяльності інтелігенції, у порівнянні із дослідженнями життєдіяльності робітників та селян залишалася відносно невеликою;

- історіографічна ситуація радянської доби спонукала до спрощення та формалізації схеми історичного дослідження суспільно-політичних процесів. Їх розгляд без об'єктивного аналізу реальної політичної свідомості населення та чинників, які впливали на формування світогляду пересічної людини, що визначав її ставлення до дій владних органів, неодмінно віддалявся від об'єктивного аналізу історичної дійсності.

Науковий апарат багатьох публікацій радянських авторів викликає певні сумніви з огляду достовірності джерельної інформації і аргументації висновків, оскільки частина радянських авторів спиралася в основному на публікації періодичної преси і не залучала матеріали навіть поточних архівів. Використання у радянській історіографії опублікованих статистичних досліджень (частина з них подавалася в окремих публікаціях) часто не сприяло формуванню виважених висновків, оскільки нерідко дані офіційної статистики “коригувалися” відповідно до вказівок партійних вождів, а порівняти опубліковані статистичні дані із іншими джерелами не було можливості з огляду на те, що значна кількість документів не видавалася широкому колу дослідників;

- визначено, що українська радянська історіографія суспільно-політичних процесів в УРСР була фактично заполітизованим варіантом їх висвітлення, спрямованим на збереження існуючого стану речей у суспільстві та уніфікацію його суспільно-політичного розвитку. Праці істориків української діаспори були виявом неупередженого розгляду проблеми на основі вільного використання методів досліджень та доступної джерельної бази та відповідної критики радянської історіографії. Важливі дослідження окремих напрямів суспільно-політичного життя здійснені представниками сучасної української історіографії із використанням новітніх методів досліджень та на основі маловідомих джерел. Однак, комплексне дослідження цієї проблеми все ще залишається актуальним завданням істориків;

- сучасний зріз знань про реальні суспільно-політичні процеси в УРСР другої половини 1940-х - першої половини 1960-х рр. висвітлив низку недосліджених або спотворених проблем, які потребують нового, по-справжньому наукового осмислення та висвітлення. Пріоритетне місце серед них займає поглиблене дослідження особливостей радянського тоталітаризму, морально-психологічного стану населення в повоєнні роки і в добу хрущовської “відлиги”.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ПУБЛІКАЦІЯХ

Індивідуальна монографія:

1. Суспільно-політичні процеси в УРСР другої половини 1940-х - першої половини 1960-х років. Українська історіографія. - Вінниця: ПП «Поліграфічний центр «ФЕНІКС» ДІВПВАТ «Інфракон», «Інфракон-І», 2007. - 360 с.

Статті:

2. Українська інтелігенція на міжнародній арені в середині 1940-х - середині 1960-х рр.: історіографія проблеми // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. - Вип. 27. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2004. - С. 301-315.

3. Культурно-освітня діяльність інтелігенції УРСР у середині 1940-х - середині 1960-х рр. (історіографія) // Вісник Черкаськ. Ун-ту: Серія: іст. науки. - Вип. 66. - Черкаси, 2005. - С. 43-49.

4. Впровадження комуністичної ідеології в українському селі у другій половині 1940-х - середині 1960-х: історіографія проблеми // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. - Вип. 30. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - С. 248-262.

5. Наукова інтелігенція УРСР у середині 1940-1960-х рр.: історіографія проблеми // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. - Вип. 32. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - С. 331-341.

6. Участь робітників Української РСР у соцзмаганні під час “хрущовської відлиги” у висвітленні вітчизняних дослідників // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2005. - № 2. - С. 182-189.

7. Вітчизняні історіографічні дослідження історії суспільно-політичних процесів в УРСР середини 40-х - середини 60-х рр. ХХ ст. // Наук. зап. Вінницьк. держ. пед. ун-ту імені Михайла Коцюбинського. - Вип. ІХ. Серія: Історія. - Вінниця, 2005. - С. 352-357.

8. Пропаганда соціалістичного способу життя в період хрущовської “відлиги” у працях вітчизняних науковців // Наук. зап. з укр. історії: Зб. наук. ст. - Переяслав-Хмельницький, 2005. - Вип. 17. - С. 213-219.

9. Висвітлення вітчизняними науковцями діяльності рад депутатів трудящих УРСР за роки “хрущовської відлиги” // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2005. - № 4. - С. 187-192.

10. Відображення ідеологічного протистояння у працях вітчизняних істориків (50-60-х рр. ХХ ст.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. - Вип. 9. - К., 2005. - С. 393-404.

11. Шефська допомога промислових підприємств працівникам сільського господарства в роки хрущовської “відлиги” у висвітленні вітчизняних науковців // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2005. - № 5. - С. 176-180.

12. Комуністичний ідеал особи у працях вітчизняних науковців часів “хрущовської відлиги” // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. наук. праць. - Вип. 29, ч. 2. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - С. 258-269.

13. Новатори виробництва УРСР періоду хрущовської «відлиги» у працях вітчизняних дослідників // Наук. зап. Вінницьк. держ. пед. ун-ту імені Михайла Коцюбинського. - Вип. Х. Серія: Історія. - Вінниця, 2006. - С. 380-384.

14. Суспільно-політичні рухи трудящих УРСР середини 40-х - середини 60-х років ХХ ст. у працях вітчизняних науковців // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2006. - № 2. - С. 221-226.

15. Рішення ХХ з'їзду КПРС в оцінці вітчизняних науковців // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. - Вип. 10. - К.: Ніка-Центр, 2006. - С. 145-163.

16. Первинні осередки Компартії України у суспільно-політичному житті республіки в роки хрущовської «відлиги» у дослідженнях вітчизняних вчених // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. наук. праць. - Вип. 33. - К.: Інститут історії України НАН України, 2006. - С. 328-339.

17. Висвітлення вітчизняними дослідниками участі української інтелігенції в опозиційному русі у роки хрущовської «відлиги» // Наук. зап. Вінницьк. держ. пед. ун-ту імені Михайла Коцюбинського. - Вип. ХІ. Серія: Історія. - Вінниця, 2006. - С. 52-56.

18. Інтернаціональне виховання радянських громадян у працях вітчизняних вчених середини 1940-х - середини 1960-х років // Наук. зап. з укр. іст.: Зб. наук. ст. - Вип. 18. - Тернопіль: Вид-во Астон, 2006. - С. 287-293.

19. Діяльність винахідників і раціоналізаторів середини 40-х - середини 60-х років ХХ ст. у працях вітчизняних науковців // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - № 3. - 2006. - С. 187-192.

20. Підготовка кадрів для народного господарства в роки хрущовської «відлиги» // Український селянин. - 2006. - Вип. 10. - С. 80-84.

21. Висвітлення вітчизняними науковцями ролі працівників вищих навчальних закладів УРСР у суспільно-політичному житті у роки хрущовської «відлиги» // Український історичний збірник. - Вип. 9. - К., 2006. - С. 448-454.

22. Дисидентство в Україні в роки хрущовської відлиги у працях вітчизняних науковців // Вісник Київського національного ун-ту імені Тараса Шевченка. Історія. - 2006. - № 87-88. - С. 36-39.

23. Висвітлення вітчизняними науковцями проблеми розміщення комуністів на виробництві у середині 40-х - середині 60-х років ХХ ст. // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - № 4. - 2006. - С. 183-189.

24. Вплив Великої Вітчизняної війни на суспільно-політичне життя в Україні у повоєнний період у вітчизняній історіографії // Наукові праці Кам'янець-Подільського ун-ту: Іст. науки. - Т. 16. - Кам'янець-Подільський: ОІЮМ, 2007. - С. 453-464.

25. Аграрна політика на західноукраїнських землях у другій половині 1940-х років у працях українських дослідників // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - № 1. - 2007. - С. 211-215.

26. Основні напрямки розвитку вітчизняної історіографії суспільно-політичного життя України середини 1940-х - середини 1960-х рр. у контексті світової історичної науки // Історіографічні дослідження в Україні. - Вип. 17. - К., 2007. - С. 304-318.

27. Передові почини трудящих УРСР середини 1940-х - середини 1960-х років у працях українських істориків // Вісник Черкаського ун-ту. Серія: Іст. науки. - Вип. 90. - Черкаси, 2006. - С. 26-34.

28. УРСР у стосунках із східноєвропейськими країнами в сер. 1940-х - сер. 1960-х рр. у дослідженнях вітчизняних вчених // Євроінтеграційні процеси: міжнародна і міжрегіональна співпраця: Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. 17-18 травня 2007 року. - Вінниця, 2007. - С. 286-295.

29. Виховання комуністичного ставлення до праці в роки хрущовської «відлиги» у дослідженнях українських вчених // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. - 2007. - № 12. - С. 357-374.

30. Методи ідеологічної роботи партії в роки хрущовської «відлиги» у висвітленні українських вчених // Наук. зап. Вінницьк. держ. пед. ун-ту імені Михайла Коцюбинського. - Вип. ХІІ. Серія: Історія. - Вінниця, 2007. - С. 352-357.

31. Голод 1946-1947 рр. в Україні у висвітленні вітчизняних вчених // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. - Вип. 13. Голод 1946-1947 рр.: ретроспективний погляд істориків. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2008. - С. 129-136.

32. Дослідження морально-політичного стану населення УРСР повоєнного періоду у працях українських вчених // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - № 1. - 2008. - С. 125-133.

33. Депортації населення України в повоєнний період у працях вітчизняних дослідників // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - № 2. - 2008. - С. 163-167.

Публікації, що додатково відображають результати дослідження:

34. Методи політичної агітації та пропаганди у висвітленні проблем суспільно-політичного життя УРСР середини 1940-х - середини 1960-х років у працях вітчизняних науковців // Вісник Інституту історії, етнології і права Вінницьк. держ. пед. ун-ту. - Вип. 4. - Вінниця, 2006. - С. 28-29.

35. Суспільно-політичні процеси в УРСР у роки хрущовської «відлиги» за матеріалами ОУНБ ім. К.А.Тімірязева // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Бібліотека в контексті світової культури, науки, інформації». 23-25 травня 2007 р. - Вінниця 2007. - С. 51-53.

36. Процес десталінізації в роки хрущовської «відлиги» у працях вітчизняних вчених // Література та культура Полісся. - 2007. - Вип. 37. - С. 212-222.

37. Підготовка кадрів апарату управління в роки хрущовської «відлиги» у дослідженнях українських вчених // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - № 2. - 2007. - С. 153-158 (співавтор -А.Г.Слюсаренко).

38. Висвітлення основних аспектів праці по-комуністичному в дослідженнях українських вчених // Вісник Черкаського ун-ту. Серія: іст. науки. - Вип. 100. - Черкаси, 2007. - С. 59-71.

АНОТАЦІЯ

Ніколаєць Ю.О. Суспільно-політичні процеси в УРСР другої половини 1940-х - першої половини 1960-х років: українська історіографія. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

У дисертації досліджено основні етапи вивчення суспільно-політичних процесів в УРСР другої половини 1940-х - першої половини 1960-х років в українській історіографії.

Головну увагу приділено порівняльному аналізу наукових досліджень радянських і пострадянських істориків, присвячених ключовим аспектам ідеологізації суспільно-політичного життя, культури, освіти, науки, залученню різних верств населення до громадської роботи.

Визначено негативний вплив тоталітарного режиму на ідейне спрямування та науковий рівень публікацій. Висвітлено підхід істориків діаспори до аналізу суспільно-політичних процесів в УРСР та оцінки праць радянських істориків.

Проаналізовано наукові праці, автори яких досліджували прагнення правлячої партії зберегти свої позиції в суспільстві, імітацію повоєнної суверенізації України, продовження репресій та примусового переселення, причини та наслідки повоєнного голоду в республіці, спроби десталінізації суспільства в умовах хрущовської “відлиги”, участь інтелігенції, робітників та селян у суспільно-політичному житті, зародження шістдесятництва та дисидентського руху.

У дисертаційному дослідженні визначено перспективні напрямки проведення подальших наукових пошуків, спрямованих на вивчення та аналіз суспільно-політичних процесів в УРСР другої половини 1940-х - першої половини 1960-х років.

Ключові слова: історіографія, українська історіографія, історична наука, Українська РСР 1940-х - 1960-х років, суспільно-політичні процеси, історіографічна концепція, історіографічне джерело, наукові центри.

АННОТАЦИЯ

Николаец Ю.А. Общественно-политические процессы в УССР второй половины 1940-х - первой половины 1960-х годов: украинская историография. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. - Киев, 2008.

Актуальность исследования обусловлена необходимостью анализа и сравнения советской, диаспорной и постсоветской историографии общественно-политического развития УССР в период 1946-1964 гг. с целью выявления вопросов, которые изучены в достаточной степени, рассмотрены частично или вообще остались без внимания ученых.

Появление большого количества новых научных исследований требует их историографического анализа, так как лишь в течение последних пятнадцати лет представителями постсоветской украинской историографии опубликованы около 500 работ по данной тематике.

Работа содержит анализ историографических публикаций по проблеме исследования, который дал возможность утверждать, что тема до последнего времени не стала предметом специальных историографических исследований в постсоветской историографии, а суждения и выводы ученых советского времени существенно устарели.

В диссертации раскрываются особенности и направления развития украинской исторической науки периода хрущевской «оттепели» и нарастания авторитаризма, показаны ее кризисные явления, обусловленные идеологизацией истории, превращением ее в прислугу тоталитарного режима, что было обусловлено самой его сущностью. Рассмотрена деятельность ведущих научных учреждений, исследователи которых активно изучали разные аспекты общественно-политической жизни республики. Их роль в изучении и анализе данной проблемы максимально персонализирована с указанием приоритета в постановке или разработке отдельных направлений общественно-политических процессов в УССР. Указаны причины того, что часть из них не была предметом отдельных исторических исследований.

На основе использования широкого круга историографических источников прослеживаются основные тенденции, направления и тематика исследований общественно-политических процессов с анализом содержания публикаций.

В соответствии с современными представлениями о роли и функциях исторической науки рассмотрены недостатки и ошибки советских историков в исследовании общественно-политических процессов в УССР, их объективно-субъективный характер.

Проанализированы изменения в историографической ситуации после возобновления независимости Украины, влияние этого события на характер и направленность научных трудов.

Рассмотрены научные исследования, посвященные различным аспектам деятельности коммунистической партии по унификации общественно-политической жизни, проанализированы взгляды историков на попытки десталинизации общества и либерализации политической жизни в условиях хрущевской «оттепели», на восстановление советской культуры и ее идеологизацию, участие интеллигенции, рабочего класса и крестьянства в общественно-политических процессах республики.

В работе обоснованы перспективные направления дальнейших исследований общественно-политического развития УССР в послевоенное двадцатилетие, сформулированы некоторые предложения, относящиеся к тематике и организации исторических изысканий.

Исследования общественно-политической жизни должны быть связаны с изучением и анализом разных аспектов формирования и направленности политического сознания разных слоев населения, его морального состояния.

Такой подход к изучению общественно-политической жизни позволит глубже осмыслить мотивы действий людей в качестве субъектов политики и выявить причины и последствия их отношения к политике государства в различные исторические периоды.

Ключевые слова: историография, украинская историография, историческая наука, Украинская ССР 1940-х - 1960-х годов, общественно-политические процессы, историографическая концепция, историографический источник, научные центры.

ANNOTATION

Nikolaets Yu.O. Social and Political Processes in the Ukrainian Soviet Socialist Republic in the second half of 1940 - the first half of 1960: the Ukrainian historiography. - Manuscript.

Dissertation for Doctor's degree (PhD) in History, speciality 07.00.06 - Historiography, Dzereloznavstvo and special historic disciplines. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2008.

This dissertation is devoted to the analysis of the main stages of study of the social and political processes in Ukrainian historiography in Ukrainian Soviet Socialist Republic in the second half of 1940 - the first half of 1960. Great attention is paid to the analysis of the scientific research, devoted to the elucidation of different aspects of ideology of cultural life, participation of different social layers in social and political processes in republic. The influence of the reigning political regime, its trend and characteristic of scientific published works writing were herein defined. A number of discussional points and historiographical problems were enlightened.

Key words: historiography, historiography of the history of Ukraine, historical science, Ukrainian Soviet Socialist Republic during 1940 - 1960's, social and political processes, historiographical conception, historiographical source, scientific centers.

Размещено на Allbest.ru