Херсонес Таврійський: просторовий розвиток держави за античної доби

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

БУЙСЬКИХ АЛЛА ВАЛЕРІЇВНА

УДК 904.72(477.75)“652”

ХЕРСОНЕС ТАВРІЙСЬКИЙ: ПРОСТОРОВИЙ РОЗВИТОК

ДЕРЖАВИ ЗА АНТИЧНОЇ ДОБИ

Спеціальність - 07.00.04 - археологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі античної археології Інституту археології НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Сорочан Сергій Борисович,

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, завідувач кафедри історії стародавнього світу і середніх віків

доктор історичних наук

Зінько Віктор Миколайович,

Кримська філія Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України, провідний науковий співробітник

доктор історичних наук

Внуков Сергій Юрійович,

Інститут археології РАН, старший науковий співробітник відділу класичної археології

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту археології НАН України (04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 12).

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук О.Є. Фіалко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Херсонес Таврійський відіграв видатну роль в освоєнні та подальшому історико-культурному розвитку Західної Таврики та загалом всього Північного Причорномор'я за античної доби. Він швидко увійшов до числа головних політичних, економічних і культурних центрів Причорномор'я, незважаючи на те, що виникнув пізніше інших античних держав цього регіону. Через особливості свого географічного положення і розвитку, на відміну від Тіри, Ольвії та міст Боспору, Херсонес залишився осторонь нищівних варварських нашесть початку І тисячоліття н. е. і став центром поширення християнства у значному регіоні. Християнська культура змінила, проте багато в чому й зуміла зберегти античний Херсонес.

Херсонес Таврійський - це єдиний дорійський центр серед усіх античних міст Північного Причорномор'я, що значною мірою визначило специфіку його культурного розвитку. Крім того, це місто протягом свого майже двохтисячолітнього існування зберегло первісну структуру регулярного міського планування практично у незмінному вигляді. З використанням регулярної планувальної сітки була розподілена територія його сільськогосподарських угідь на Гераклейському півострові та на узбережжі Північно-Західної Таврики. Цей загальний принцип регулярності визначив і організацію міського некрополя Херсонеса. Саме ця обставина і стала багато в чому визначальною у формуванні загальновідомої точки зору про унікальність і неповторність Херсонеса Таврійського та пам'яток його сільської округи серед інших античних держав Північного Причорномор'я.

Актуальність теми. Роботами декількох поколінь дослідників, починаючи з кінця ХІХ ст. - К. К. Косцюшко-Валюжиничем, А. Л. Бертьє-Делагардом, Р. Х. Лепером, К. Е. Гриневичем, С. Ф. Стржелецьким, Г. Д. Бєловим, О. І. Домбровським, І. А. Антоновою, М. І. Золотарьовим та їх численними наступниками, створено сучасне уявлення про античне місто Херсонес Таврійський. Проте дотепер Херсонес залишається одним з небагатьох античних міст Причорномор'я, яке не має узгодженої дати заснування. Невирішені питання хронології раннього періоду існування Херсонеса не дозволили повноцінно охарактеризувати і найраніші будівельні залишки, як і просторову організацію поселенської структури. Така ситуація негативно відбилася і на визначенні часу появи в Херсонесі регулярного планування. З цим пов'язана і відсутність його співвідношення з містобудівельними моделями античності.

Значна кількість питань, що висвітлюють закономірності просторової організації міста, яке будувалося у відповідності з певними розрахунками і конкретними законами, традиційно лишалося поза увагою дослідників. Це означає, що освоєння міського простору Херсонеса - розвиток його планувальної структури, вуличної сітки, житлових будинків, суспільних та релігійних центрів, просторова організація ділянок міського некрополя, їх практично суцільний континуітет у міському середовищі перших сторіч н. е. і впродовж до ранньосередньовічного часу, та багато інших питань залишилися невирішеними.

Різноманітні аспекти будівельної діяльності на території сільської округи - Гераклейському півострові та в Північно-Західній Тавриці - досліджувалися Є. Г. Суровим, В. Д. Блаватським, С. Ф. Стржелецьким, І. Т. Кругліковою, О. Д. Дашевською, О. М. Щегловим, А. С. Голенцовим, В. Б. Уженцевим, продовжують вивчатися Г. М. Ніколаєнко, О. О. Поповою, С. Ю. Внуковим, С. Ю. Саприкіним, С. О. Коваленко, В. О. Кутайсовим та іншими. Для формування уявлень про освоєння території хори Херсонеса та розвитку там поселенських структур велике значення мають узагальнюючі дослідження С. Ф. Стржелецького [1961], О. М. Щеглова [1978] і земельний кадастр, складений Г. М. Ніколаєнко [1999; 2001]. Проте, не дивлячись на вагомий внесок дослідників у вивчення сільської округи Херсонеса, питання її розвитку розглядалися ізольовано від будівельної діяльності в місті. Розкопки, які проводяться, сприяють збільшенню фактичної бази і випереджають узагальнюючі роботи з різноманітних видів будівельної діяльності.

Тому одна з головних проблем становлення і подальшого розвитку Херсонеса, що пов'язана із з'ясуванням закономірностей організації довколишнього простору в межах міста та хори, ще й дотепер не має чіткого формулювання і намічених навіть у загальних рисах можливих шляхів її вивчення, що й визначає актуальність запропонованого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Робота виконана у відділі античної археології Інституту археології НАН України, в межах планової теми «Античний поліс. Нові дослідження і матеріали», № державної реєстрації 0104U003686.

Мета та завдання дослідження. Основна мета роботи полягає у реконструкції процесу просторового освоєння території Західної Таврики, яке завершилося створенням Херсонеської держави, її територіального розвитку в межах міста та хори; доказі існування програми, з дотриманням якої проходили їх побудова і просторова організація; визначенні основних хронологічних етапів реалізації цієї програми, з'ясуванні внутрішнього механізму, що знаходився в основі урбаністичного розвитку і визначив існування міста за античної доби.

До завдань належать:

1) критичний аналіз доробку попередників з актуальних питань пропонованого дослідження у вітчизняній та зарубіжній історіографії, сучасного стану джерельної бази та існуючих методик дослідження будівельної діяльності в Херсонесі і його хорі;

2) встановлення хронології початкового етапу територіального розвитку міста і поселень сільської округи; обґрунтування двох урбаністичних структур на території Херсонеса, визначення їх складових, планувальних і конструктивних особливостей;

3) доказ належності містобудівної моделі Херсонеса до Гіпподамової системи планування, реконструкція геометричної основи цієї планувальної схеми; реконструкція метрологічного стандарту планування; з'ясування закономірностей розмежування ділянок землі в місті та на території сільської округи; таврика херсонес розселення античний

4) обґрунтування питання про типову житлову забудову Херсонеса, встановлення особливостей планувальної структури типових житлових будинків великої і малої площі, варіантів їх просторового та об'ємного рішень; розрахунок первісного демографічного потенціалу;

5) аналіз планувальних особливостей оборонних і суспільних споруд, обґрунтування локалізації і реконструкції пам'ятників теменоса, ймовірна реконструкція агори;

6) створення нової типології надгробних пам'яток Херсонеса, встановлення закономірностей просторового розвитку міського некрополя, з'ясування своєрідних рис, що відрізняють його від синхронних античних некрополів Північного Причорномор'я;

7) побудова типології позаміських садиб, обґрунтування загальних закономірностей їх просторового та планувального розвитку;

8) визначення основних закономірностей просторового розвитку Херсонеса в перші сторіччя н. е. і в пізньоантичний період; характеристика нововведень, типових для провінційно-римських міст і їх зв'язок з планувальною структурою Херсонеса; з'ясування особливостей позаміського будівництва цього часу.

9) реконструкція програми освоєння довколишнього середовища на прикладі Херсонеса як результату реалізації типової моделі побудови поліса; з'ясування ролі і місця Херсонеса Таврійського серед програм розселення за античної доби;

Об'єктом дослідження є Херсонес Таврійський - антична держава в Західній Тавриці.

Предметом дослідження виступають особливості просторового розвитку і побудови Херсонеської держави в межах міста - центра держави і території його сільської округи.

В дисертації використані традиційні для археологічних робіт методи дослідження - порівняльно-історичний, типологічний, в рамках якого застосований конструктивний метод аналізу споруд та різноманітних будівельних решток, а також універсальний для археологічних досліджень метод порівняльних аналогій, в результаті комплексного використання яких забезпечений єдиний підхід до аналізу всієї сукупності джерел.

Хронологічні межі охоплюють майже тисячу років - від часу заснування ранньої поселенської структури на березі Карантинної бухти в першій половині V ст. до н. е. до першої половини - середини VI ст. н. е., тобто до кінця античної епохи в історії Херсонеса.

Географічні межі визначаються територією Західного Криму - межами Херсонеської держави всіх періодів її існування.

Джерельна база роботи представлена археологічними даними, перш за все, численними будівельними рештками, відкритими за більше, аніж 100 років археологічних досліджень в місті, на території міського некрополя і сільської округи. Крім того, в роботі використані керамічні та нумізматичні матеріали, епіграфічні та наративні джерела. У повному обсязі враховані матеріали, які вивчалися автором протягом багаторічної роботи з колекцією херсонеського лапідарію, в наукових архівах НЗХТ, ІА НАН України, Національного музею історії України, Державного Ермітажу, ДІМ Росії (Москва).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у створенні загальної картини побудови Херсонеського поліса як результату дії єдиної програми освоєння навколишнього простору. Аналіз археологічних джерел дав можливість розмежувати дві різні в просторовому відношенні урбаністичні структури, що існували біля Карантинної бухти в Північній частині Гераклейського півострова, - раннє місто, що не мало регулярного планування, і Херсонес Таврійський, побудований за Гіпподамовою системою регулярного планування. Запропонована нова хронологія початкового етапу територіального розвитку регулярного міста, починаючи від пізньокласичного часу, що відповідає початку розмежування землі на хорі і будівництву садиб. Обґрунтована реконструкція містобудівельної моделі Херсонеса, метрологічних стандартів планування, доведено існування загальних закономірностей розмежування землі в місті і на території сільської округи. Порушено питання про типову житлову забудову Херсонеса, запропоновані варіанти планувальної реконструкції типових житлових будинків.

Реконструкція типової забудови в місті дозволила вперше встановити і наявність загальних законів планувального розвитку позаміських садиб, запропонувати їх типологію, що базується на єдиному методичному принципі. В результаті аналізу конструктивних особливостей надгробних пам'ятників міського некрополю обґрунтовано їх нову типологію окремо для некрополю класичного - елліністичного часу і перших сторіч н. е. На цій підставі зроблено висновок про особливості просторового розвитку херсонеського міського некрополю в різні періоди існування і виділені ознаки його своєрідності серед інших подібних пам'яток Північного Причорномор'я. Вони визначаються розташуванням найбільш репрезентативних ділянок некрополя вздовж під'їздів до міста, які складалися переважно з сімейних поховань, оточених огорожами - периболами.

Використання Гіпподамової схеми міського планування дозволило Херсонесу зберегти впродовж всієї античної доби міську інфраструктуру, житлові та суспільні зони практично без змін. В перші сторіччя н. е. Херсонес дістав риси провінційно-римського міста з необхідними суспільними спорудами. Встановлено, що такі споруди, пов'язані переважно з новими стандартами міської санітарно-побутової культури, будувалися лише на окраїнних територіях. На хорі, що була обмежена вже лише територією Гераклейського півострова, будівництво садиб велося в меншій кількості, на місці тих, що існували раніше. Регулярна схема розмежування землі збереглася, але не працювала у попередньому обсязі.

В результаті, на прикладі Херсонеса Таврійського реконструйовано модель розселення, що була запрограмована на декілька століть наперед, чим доведено її життєздатність. Саме цією обставиною і обумовлена видатна роль Херсонеса Таврійського серед пам'яток античної доби в Середземномор'ї і Причорномор'ї.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання при написанні узагальнюючих робіт із давньої історії та археології України, а також підручників і курсів лекцій з античної археології Північного Причорномор'я, створенні музейних експозицій. Матеріали дослідження можуть бути використані у розробці додатків до Генерального плану розвитку НЗХТ та проектів консерваційно-реставраційних робіт.

Особистий внесок здобувача у спільних роботах полягає в наступному. У статтях з М. І. Золотарьовим (1994, 2001) автором написані аналіз Північно-Східного теменоса Херсонеса, виконані реконструкції храмів і містобудівного плану Херсонеса. В колективній монографії «Херсонес Таврический в третьей четверти VI - середине I вв. до н. э. Очерки истории и культуры» (2005) у співавторстві з В. М. Зубарем, Е. А. Кравченко, М. В. Русяєвою написано розділ «Містобудівництво і архітектура». В роботах з В. М. Зубарем (2003, 2006, 2006 а, 2007, 2008) автору належить аналіз хронології садиби У-6 поселення Панське-І, типологія антропоморфних надгробків, спостереження над системою блокування і планування будівельних комплексів на Маячному півострові, обґрунтування їх використання, типологія мармурових саркофагів Херсонеса перших сторіч н.е.

Апробація результатів дослідження відбувалася на засіданнях відділу античної археології Інституту археології НАН України, наукових доповідях на міжнародних конференціях в Україні, Росії, Австрії, Болгарії, Германії, Греції, Грузії, Румунії, Франції (Севастополь, 1992, 1997; Одеса, 1996, 1997; Судак, 2004; Керч, 2006, 2008; Ростов-на-Дону, 1994, 1996; Відень, 2000; Варна, 1997; Берлін, 2000; Трір, 2000; Мюнхен, 2000; Халле, 2001; Мюнстер, 2001; Фессалоніки, 1996; Афіни, 1997; Вані, 1996, 2002; Мангалія, 1997; Бордо, 2002).

Публікації. На тему дисертації опубліковано 53 наукові роботи, зокрема монографія «Просторовий розвиток Херсонеської держави за античної доби» (2008), розділ колективної монографії «Херсонес Таврический в третьей четверти VI - середине I вв. до н. э. Очерки истории и культуры» (2005), 25 статей у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, восьми розділів і висновків (349 сторінок), одинадцяти додатків (251 сторінка), списку використаних джерел (1032 найменування), списку скорочень (3 сторінки). Загальний обсяг роботи складає 710 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовані актуальність теми, мета і завдання дослідження, охарактеризовані об'єкт і предмет дослідження, методи роботи, її хронологічні і географічні рамки, джерельна база, наукова новизна і практична значимість результатів дисертації.

РОЗДІЛ 1

ВИВЧЕННЯ БУДІВНИЦТВА І ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ХЕРСОНЕСА В НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

В підрозділі 1.1. Історія вивчення міського будівництва подано нарис історії аналітичного вивчення будівельних решток античної доби в Херсонесі. Вказано, що вона починається з 80-х років ХІХ ст., коли першими дослідниками - К. К. Косцюшко-Валюжиничем, пізніше Р. Х Лепером і Л. О. Моісеєвим за результатами розкопок велося накопичення будівельних комплексів античного часу в західній, південній, центральній та північно-східній частинах міста. Перше аналітичне обґрунтування топографії та планування відкритих на початок ХХ ст. оборонних споруд і їх аналізу переважно з точки зору тактико-технічних даних належить А. Л. Бертьє-Делагарду [1907], який висловив думку про раціонально замислений єдиний ансамбль оборони міста. Наступне аналітичне узагальнення херсонеських споруд античної доби належить К. Е. Гриневичу, який залучив до наукового обігу результати попередніх розкопок житлових кварталів у Північно-Східному районі та сформулював найчіткіші за весь час вивчення Херсонеса уявлення про його житлову забудову та оборонні споруди. Саме він залучив до херсонеської історіографії термін «агора» [1930]. Наступні масштабні археологічні дослідження на Північному березі належать Г. Д. Бєлову [1938]. Результатом є відкриття раннього некрополя та низки житлових будинків великої і малої площ [1948; 1953]. Разом із С. Ф. Стржелецьким та А. Л. Якобсоном [1953] були узагальнені відомості про розкриті будинки, запропоновані їх реконструкції. С. Ф. Стржелецькому вдалося вперше простежити декілька варіантів планування одного будинку [1948]. Характерною особливістю вивчення античних будівельних залишків Херсонеса від кінця ХІХ ст. і до середини ХХ ст. стало постійне намагання узагальнити матеріали про розкопані об'єкти.

Таку систему було продовжено і в наступне півстоліття, коли накопичення археологічних даних призвело до появи нової серії робіт, присвячених вивченню оборонних споруд - саме вони найбільше привертали увагу дослідників. І. А. Антоновій належать висновки про територіальне зростання міста, хронологічний розподіл головних будівельних періодів, основних напрямків ліній оборони на плані міста, особливості його планування в перші сторіччя н. е. [1970-71, 1990, 1996]. Всі вони зараз прийняті дослідниками. Ці спостереження дістали подальший розвиток та часткове коригування в роботах М. І. Золотарьова [1990, 1995, 1996, 1998] і С. Б. Сорочана [2005]. Окремі житлові будинки і їх планувальні особливості вивчалися С. Г. Рижовим [1985] та М. І. Золотарьовим [1996]. До найважливіших в окресленому колі питань належить і відкриття О. І. Домбровським театру та перша спроба його реконструкції [1964, 1997]. Монументальні споруди міста коротко розглянуті І. Р. Пічікяном [1984]. За нашої участі виконано планувальну реконструкцію теменоса у Північно-Східному районі та здійснено ескізні реконструкції храмів [Золотарьов, Буйських, 1994]. Загальна характеристика міського планування Херсонеса та окремих споруд у перші сторіччя н. е., оцінка римських і провінційно-римських традицій в архітектурі міста належать С.Д. Крижицькому [1993]. Для дослідження будівельної діяльності в перші сторіччя н. н. і до кінця пізньоантичної доби інтерес становлять спостереження С. Б. Сорочана [2005] над планувальним розвитком ранньосередньовічного міста, яке успадкувало планувальну основу попереднього часу. Різні аспекти планування Херсонеса вивчали О. Вонсович [1969, 1982, 1983, 1999], Б. М. Федоров [1983] та І. О. Снітко [2005], проте низка важливих положень лишилася нерозкритою, а висновки, зроблені без необхідного обґрунтування, мають довільний характер.

В підрозділі 1.2. Історія вивчення будівництва на сільській території розглянуто особливості формування сучасних уявлень про будівельні комплекси сільської округи, які, на відміну від міських, почали аналітично вивчатися лише від 1940-х рр. До найраніших належить робота Є. Г. Сурова [1942], в якій вперше було приділено увагу баштам на хорі, і лише через десятиріччя з'явилася робота В. Д. Блаватського [1953], яка заклала методичні принципи досліджень херсонеських садиб. Багато в чому неперевершеною ще й дотепер є монографія С. Ф. Стржелецького [1961], який залучив садиби на Гераклейському півострові до кола середземноморських пам'яток на підставі аналізу їх планувальної структури. Другим монографічним дослідженням, побудованим на якісно новому рівні, в якому садиби за межами Гераклейського півострова дістали аналітичне узагальнення і було розроблено першу типологію садиб з урахуванням основного оборонного принципу, стала робота О. М. Щеглова [1978].

Вагомим результатом цих робіт є те, що відтепер садибне будівництво Херсонеса постійно привертало увагу дослідників. Цьому сприяло і кількісне зростання фактичних даних в результаті масових польових досліджень, завдяки чому з'явилася ще одна спеціальна робота, присвячена типології грецьких садиб античного часу і херсонеських як її складових, здійснена на підставі їх планувальних особливостей, - дисертація Д. Д. Намана [1979]. Вона відзначається іншим методичним підходом до вибору основного планувального принципу: ним стала не башта, а принцип розташування приміщень садиби навколо внутрішнього двору - паралельне, Г- чи П-подібне, периметральне або вільне, а башта була віднесена до необов'язкових структурних елементів. До числа вагомих доробків у дослідження садиб слід також віднести низку спеціальних і узагальнюючих досліджень І. Т. Круглікової [1981; 1983; 1986], С. Ю. Саприкіна [1994] та О. В. Андреєвої [1998], в яких акцентовано увагу на складових планувальної структури садиб і порушено питання подібності частини садиб міським житловим будинкам. Окремі питання планування, типології, реконструкції цих споруд весь час коригувалися завдяки постійним розкопкам, що проводилися О. М. Щегловим (Панське-1), В. О. Латишевою (Маслини), І. В. Яценко, О. О. Поповою, С. О. Коваленко (Чайка), О. Д. Дашевською та А. С. Голенцовим (Беляус), А. В. Колесніковим (Маяк), С. Ю. Внуковим (Кара-Тобе), С. Б. Ланцовим (Ново-Федорівка, Кульчук). Окремо слід відмітити розробки Г. М. Ніколаєнко, присвячені встановленню системи розмежування садибних ділянок на Гераклейському півострові, стандартів земельної міри і площі [1983; 1999].

Підрозділ 1.3. Історія вивчення надгробних пам'яток херсонеського некрополя присвячений критичному аналізу існуючих точок зору на вивчення надгробків міського некрополю. Накопичення матеріалів продовжувалося понад 50 років від початку досліджень його окремих ділянок, поки у 1940-і рр. окремі надгробки зацікавили дослідників. Першими предметом дослідження стали антропоморфні пам'ятники. Згідно домінуючій історичній концепції у вітчизняній історіографії того часу, їх пов'язували з негрецьким етносом, таврами - Г. П. Іванова [1941], Н. В. Пятишева [1946], С. Ф. Стржелецький [1948]. Першим від цієї концепції частково відійшов О. М. Щеглов [1968], а слідом Л. Г. Колесникова розвинула цю точку зору і впевнено довела їх відношення до грецького населення Херсонеса [1977; 1986]. Їй належить і перша спроба створення типології поховальних стел [1961; 1969]. Ця робота дістала завершення у В. М. Даниленка [1966; 1967; 1969], який створив їх типологію відповідно загальних конструктивних особливостей.

На фоні підвищеного інтересу до цих типів надгробків поза увагою дослідників тривалий час лишалися численні архітектурні деталі, які також пов'язувалися з цією ж категорією пам'яток, проте без необхідної ідентифікації. Це завдання взявся виконати Б. М. Федоров, створивши типологічну схему надгробків [1983], в якій кожний тип був унікальним, проте у переважній більшості встановленим помилково. Такий підхід не дозволив розкрити стилістичні і планувальні особливості надгробних пам'яток херсонеського міського некрополя, встановити їх хронологію та роль у просторовому розвитку міських ділянок некрополя.

Загалом, незважаючи на понад сторічний період вивчення херсонеського будівництва, всі його складові вивчалися окремо і нерівномірно, з використанням різних методик дослідження. Ще й дотепер відсутня узагальнююча робота, в якій питання урбаністичної побудови міста, його некрополя і сільської округи були б розглянуті як результат дії взаємопов'язаних факторів, а численні будівельні рештки проаналізовано відповідно єдиної методики.

РОЗДІЛ 2

ПЕРІОДИЗАЦІЯ І ХРОНОЛОГІЯ ПОЧАТКОВОГО ЕТАПУ БУДІВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Підрозділ 2.1. Періодизація і хронологія міського будівництва присвячений критичному перегляду кількості періодів і хронології міського будівництва, відповідно до точки зору, що ранню поселенську структуру, засновану в першій половині V ст. до н. е., а не у другій половині VI ст. до н. е., як вважалося раніше, за основними показниками матеріальної культури слід відрізняти від пізнішої, розпланованої за єдиною регулярною системою у IV ст. до н. е.

Загальноприйнятою серед дослідників Херсонеса є точка зору, згідно якої будівництво регулярного міста відноситься до початку ранньоелліністичного часу і йому передувало декілька будівельних періодів в межах кінця V - IV ст. до н. е. Проте, більшість з них було встановлено на підставі невірно інтерпретованих будівельних решток, які мали відношення до раннього некрополя. Крім того, вже відомо, що початок будівництва суцільної смуги оборонної лінії і інших споруд в Портовому районі відноситься до 70-60-х рр. IV ст. до н. е., не пізніше середини цього століття. Це викликало необхідність переглянути хронологію, встановлену раніше за матеріалами розкопок житлових кварталів в Північно-Східному районі. Така робота дала підставу для висновку, що планування кварталів і будівництво житлових будинків за єдиною схемою також почалося не пізніше середини IV ст. до н. е., що цілком узгоджується і з сучасною хронологією за матеріалами ранніх некрополів. Цим часом датується і початок розширення міста в західному напрямку, коли воно було повністю окреслене новою лінією оборони, що не мало потребувати значного проміжку часу. Такій даті відповідає і встановлений початок будівництва театру в межах ранньоелліністичного часу, який був пов'язаний з оборонним муром, що вже існував.

Тому в межах IV ст. до н. е. можна говорити не про три або чотири, а лише про два будівельні періоди, рубіж яких припадає на час не пізніше середини цього століття. Це значить, що початок побудови нового міста відносився до пізньокласичного, а не ранньоелліністичного часу. За елліністичного часу, не пізніше останньої чверті III ст. до н. е. з'явилася лише цитадель - додаткове укріплення в Портовому районі, добудоване зовні до міських мурів.

У підрозділі 2.2. Хронологія будівельної діяльності на території сільської округи в IV ст. до н. е. на підставі аналізу існуючих уявлень про три етапи просторового розвитку хори - освоєння Маячного півострова, потім Гераклейського, а згодом - узбережжя Північно-Західної Таврики, створена нова гіпотеза про хронологію цих процесів. Ми не підтримали ідею про заснування поселень на Маячному півострові в кінці VI - початку V ст. до н. е. або в кінці першої чверті IV ст. до н. е. і приєдналися до тих дослідників, які відносять виникнення садиб і поселення на перешийку до другої чверті IV ст. до н. е. Зблоковані будинки з'явилися тут не раніше квартального блокування у самому Херсонесі. Інша ситуація спостерігається для Гераклейського півострова, де початок будівництва садиб за існуючою хронологією херсонеських магістратських клейм відноситься зараз до початку останньої чверті IV ст. до н. е. Проте наявні матеріали вказують, що суцільне освоєння Гераклейського півострова також бере початок від середини цього століття. Це дозволило зробити висновок про синхронність початкового етапу будівництва в Херсонесі та за його межами.

Для херсонеських володінь у Північно-Західній Тавриці також узгодженою є поява поселень у останній чверті IV ст. до н. е. з огляду на хронологію херсонеських клейм. Із встановленим на її основі початком будівельної діяльності пов'язані хронологія раннього періоду існування поселення Панське-І, заснованого, як вважається, вихідцями з Ольвії в кінці V ст. до н. е., і Калос Лімена, що виник в процесі іонійської колонізації на початку IV ст. до н. е. Проте спостереження над керамічними комплексами, що походять з розкопок окремих садиб, вже засвідчили, що початок їх існування, принаймні в районі Керкінітіди - Чайка, Кара-Тобе, Маяк, Кульчук, слід відносити до 60-х рр. - середини IV ст. до н. е. Тому й хронологія ранніх шарів Панського-І і Калос Лімена потребує сучасної ревізії і на її підставі - перегляду ідеї їх іонійського або ольвійського заснування, що не відповідає стану джерельної бази.

Масова поява поселень вздовж берегової смуги Північно-Західної Таврики синхронна початку будівництва Херсонеса і освоєнню Гераклейського півострова, а також перебудові оборонної стіни в Керкінітіді і появі культу Геракла, захисника територіальних володінь Херсонеського поліса. Впродовж третьої чверті IV ст. до н. е. ця грандіозна програма в загальних рисах була виконана. Дорійська модель просторової організації поліса знайшла відображення не в будівництві військово - землеробських поселень, а в регламентації забудови в місті і на хорі для його освоєння протягом короткого проміжку часу.

РОЗДІЛ 3

МІСТОБУДІВНИЦТВО І ОРГАНІЗАЦІЯ МІСЬКОГО ПРОСТОРУ

В підрозділі 3.1. Рання урбаністична структура проаналізовані нечисленні будівельні залишки, які збереглися від раннього поселення на мису біля Карантинної бухти. Всі заглиблення, які відомі, є штучно створеними, мають регулярну та нерегулярну форму та можуть бути інтерпретовані як залишки житлових і господарських споруд. Вторинний характер засипу, часто без супроводжуючих археологічних матеріалів, розташування подекуди під пізнішими вулицями, прямо вказує на їх відношення до найранішого будівельного періоду, що передував регулярній забудові. Характер заглиблень у верхній шар скелі свідчить, що ті прямокутні структури, які можна співвіднести із житловими, належали наземним спорудам. Це не дає підстав для їх типологічного співставлення з землянковими спорудами Північно-Західного Причорномор'я VI - початку V ст. до н. е., як пропонувалося раніше.

Детальний розгляд планувальних та конструктивних особливостей тих кладок, які співвідносилися із ранньою оборонною системою, дозволив дійти висновку про належність куртинам оборонних мурів лише двох із них. Переважна більшість кладок у Північно-Східному районі і центрі верхнього плато, які раніше вважалися за рештки оборонних стін, дістали нове функціональне трактування як залишки поховальних споруд раннього некрополю або житлових і суспільних, проте пізнішого часу. Нових висновків дозволив дістатися і перегляд існуючих загальних положень про хронологію, топографію і типологію поховальних споруд раннього некрополя. До широковідомих ямних ґрунтових або вирубаних в скелі індивідуальних поховань запропоновано додати ще й поховальні споруди із ступінчастою основою, на які встановлювалися поховальні стели, а також поховання у вигляді прямокутних ям з кам'яним вимощенням підлог, що мали сімейне призначення. Спостереження над топографією поховальних споруд на ділянці некрополя Північного берега дали змогу встановити, що сімейні ділянки могли складатися з індивідуальних поховань і влаштовуватися у відповідності із типовим грецьким принципом - за огорожами у вигляді периболів. Не дивлячись на те, що всі ранні споруди виявилися повністю перекритими пізнішою міською планувальною сіткою, їх наявність у вигляді заглиблень у скалу, а також фрагментів куртин оборонних мурів і поховань некрополю поза цими мурами, дозволили впевнено інтерпретувати цю поселенську структуру як міську.

Підрозділ 3.2. Загальні питання просторової організації Гіпподамового міста присвячений дослідженню основних принципів створення плану регулярного міста, причин появи уніфікованого планування і внутрішньої забудови, рівномірного розподілу земельних ділянок у місті та будівництва стандартних за розмірами і площею житлових будинків. З ім'ям Гіпподама Мілетського пов'язані як використання практичного досвіду грецького планування та містобудівництва, здобутого за часів Великої Грецької колонізації, так і створення стандартного типу житлового будинку, який значно полегшував організацію внутрішнього міського простору і дозволяв без перешкод використовувати його за нових умов. Наявність типових житлових будинків з обов'язковими портиками, один з яких був пастадою, у внутрішніх дворах та стандартна кількість приміщень є характерними ознаками міського будівництва Греції класичного часу. Ця обставина дозволила їх використати як базові під час дослідження розвитку містобудівництва в Херсонесі.

У підрозділі 3.3. Метрологічний стандарт містобудівної структури Херсонеса визначені основні стандарти лінійних мір, з використанням яких будувалося місто. Обміри житлових кварталів і окремих будинків дозволили встановити, що єдиним стандартом - модулем, який використовувався в плануванні і забудові міста, був дорійський фут в 0,3265 м. Житлові квартали у Північно-Східному районі мали розміри в 75 х 195 дорійських футів, основні повздовжні вулиці мали ширину близько 20 футів, а поперечні - не перебільшували 10 футів. У внутрішній квартальній забудові міг використовуватися ще і аттико-евбейський стандарт у 0,296 м. За Г.М. Ніколаєнко [1984], під час розмежування земельних ділянок на території хори на Гераклейському півострові використовувався єгипетський (самоський) фут в 0,35 м.

В підрозділі 3.4. Містобудівельна модель Херсонеса здійснено аналіз містобудівельного плану Херсонеса. Встановлено, що він побудований відповідно типової моделі, в основі якої знаходилася квадратна сітка, розмірами 600 х 600 футів дорійського стандарту в 0,3265 м, площею в 26 плетрів. Кожний квадрат складався з семи кварталів, розділених повздовжніми і поперечними вулицями. Кількість повздовжніх вулиць залежала від рельєфу. За такої реконструкції місто мало не одну чи дві, а декілька головних вулиць, що розмежовували планувальні квадрати. Високий рівень стандартизації планування зумовив і появу стандартизованих за розмірами житлових будинків. Археологічно доведено існування в місті будинків двох типів - великої і малої площі. Перші мали розміри 24,48 х 21-22 м (514 мІ) або 75 х 65-65,5 дорійських футів, другі - 12,24 х 12,5 м (153 мІ) або 37,5 х 38,5 футів. Це означає, що планувальний квадрат був розрахований на 63 однакових будинків великої площі або на 210 будинків малої площі. Така кількість житлових будинків малої площі у планувальному квадраті повністю корелюється із загальною кількістю мінімальних земельних ділянок на Гераклейському півострові, що були скориговані у відповідності до реконструкції Г. М. Ніколаєнко [1999]. Це дозволило стверджувати, що містобудівний план Херсонеса був дійсно розрахований на будівництво житлових будинків малої площі, і те, що Гіпподамів план був реалізований не тільки в самому місті, але й за його межами, на території хори.

Окрім житлових зон, на плані Херсонеса реконструйовано суспільні зони для влаштування агори і теменоса. Вони займали площу кількох кварталів, розташовувалися у північно-східній частині міста (теменос) і в центрі верхнього плато, під середньовічним громадським центром (агора). Наявність інших площ ймовірна, проте не має доведеної локалізації. В результаті зроблено висновок про використання типової планувальної моделі при побудові міста, яка є ключем до розуміння ідентичного характеру розмежування земель на хорі і загалом просторового розвитку території поліса.

РОЗДІЛ 4

ЖИТЛОВА ЗАБУДОВА ХЕРСОНЕСА

В підрозділі 4.1. Житлові будинки великої площі розглянуті планувальні особливості будинків у кварталах ІІ, VII, XV, LXXIII та «казарми». Встановлено їх належність до будинків пастадного типу з двостороннім перистилем, в яких ордерний портик (пастада) проходив вздовж короткої сторони будинку. «Казарма» є виключенням із правила, оскільки, внаслідок рельєфу, мала скоригований на місці план із трьохстороннім перистилем. Будинки мали вхід з поперечної вулиці перпендикулярно пастаді і взаємопов'язане з ним розташування цистерни або колодязя у дворі, наріжне розміщення квадратного приміщення андрона. Головні (житлові та репрезентативні) приміщення будинків відкривалися в пастаду, інші, що мали поліфункціональне використання, розташовувалися вздовж периметру внутрішнього двору. Площа його відкритої частини складала 17-18,5% загальної площі будинку, кількість приміщень на одному рівні - 12-16, із врахуванням підвальних - до 19-и. Особливістю об'ємного рішення будинків великої площі є влаштування підвальних поверхів, глибиною більше 2 м, в яких нижче рівня двору була спущена пастада у вигляді підвального коридору. Другою характерною ознакою був підвищений відносно скелі рівень внутрішнього двору, в якому цистерна була оточена кам'яною опалубкою. Вона утримувала насипний об'єм двору, обкладені каменем горловини і верхні частини цистерн до рівня материкової скелі. Сполучення підвалів із внутрішнім двором забезпечувалося кам'яними сходами.

В підрозділі 4.2. Житлові будинки малої площі встановлено, що, на окраїнах Херсонеса, зокрема, Північному березі і у Південно-Східному районі, існували будинки малої площі. Вони також мали стандартизований план, витриманий принцип розташування входу перпендикулярно пастаді, і за типом належали до пастадних будинків. Пастада повторювала розташування та була орієнтована так само, як і пастада у будинках великої площі. Відкриті пастади виконували функції внутрішнього двору, про що свідчить наявність в них цистерн чи колодязів. За повної пастади площа двору складала 21,5% від загальної площі будинку, її бокові крила утворювали додаткові приміщення, повна кількість яких дорівнювала 6-ти. Будинки малої площі були безордерними. Окремо розглянуто питання про функції стаціонарних вогнищ, що були влаштовані в приміщеннях, стверджується їх першочергове утилітарне використання для опалення і приготування їжі. Роль домашнього вівтаря Гестії була характерною лише для вогнищ в ойкосах. За межами Херсонеса типові будинки аналогічної площі відомі в Керкінітіді і Калос Лімені, а ще меншої площі, близько 100 мІ - в цитаделі Калос Лімена. Основою їх планування також була пастада, яка виконула роль внутрішнього двору і за шириною дорівнювала пастаді в будинках Херсонеса. Будинки в цитаделі через вкрай лімітовану площу мали два поверхи, про що свідчать кам'яні сходи у дворі наверх. Загальна кількість приміщень на двох рівнях дорівнювала 5-ти. В Керкінітіді стандартний тип житлового будинку не дістав такого поширення, як в Херсонесі і Калос Лімені, через наявність щільної міської забудови попереднього часу.

Херсонеські будинки великої площі є одними з найбільших за площею серед відомих житлових споруд класичного часу в Середземномор'ї, водночас будинки малої площі - чи не найменшими. Всі вони за своїм пастадним типом та структурними елементами характерні лише для міст з Гіпподамовою системою планування.

Підрозділ 4.3. Демографічний потенціал Херсонеса присвячений з'ясуванню кількісного складу населення міста часу його будівництва за регулярною схемою. Реконструкція міського планування в межах квадратної сітки дозволила встановити верхню та нижню межі кількості будинків великої і малої площі, що могли бути збудованими в межах міських мурів. Тому кількість будинків великої площі не перевищувала 450-500, малої - 1000-1300. Кількість місць в театрі відповідає нижньому рубежу кількості малих будинків. Проте наявність будинків великої площі, що в переважній більшості будувалися в місті, дозволила припустити, що частина населення одразу була змушена виселитися на Гераклейський півострів. Про це свідчить його синхронне із містом освоєння і відсутність некрополів, з чого витікає, що мешканці садиб на Гераклейському півострові ховали небіжчиків у міському некрополі Херсонеса. Скоріш за все, Херсонес був дійсно розрахований на початкову кількість громадянського населення, яка не перевищувала 1000 осіб, а через покоління ця кількість цілком могла подвоїтися, про що свідчить загальна кількість розмежованих ділянок на Гераклейському півострові, яка досягала 2000 [Зубарь, 1993].

РОЗДІЛ 5

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ САДИБИ ХЕРСОНЕСЬКОЇ ХОРИ

В підрозділ 5.1. Садиба - міський будинок великої площі здійснено аналіз садиб, в основу планувальної структури яких покладений звичайний херсонеський будинок великої площі. Такі садиби відкриті на Гераклейському півострові і на перешийку Маячного, можливо, і в Західному Криму. Попри збережених розмірів, пастада в садибному варіанті вже не передбачалася, а площа внутрішнього двору, яка, як і в міських будинках, складала 17%, була збережена за рахунок збільшення площі окремих приміщень. В результаті подальшого розвитку плану, пастаду ліквідували, а площа садиби зменшена до 21 х 21 м. Окремий інтерес становить середньовічний монастир Св. Климента на острові в Козачій бухті, який був влаштований на руїнах античної садиби, що успадкувала план міського будинку великої площі. Ідентичними або подібними планувальними структурами було забудовано і огороджений перешийок на Маячному півострові, де, крім того, вони були зблоковані. Це найближчий за межами Херсонеса приклад використання блокування в забудові, що вказує на синхронність їх появи.

В підрозділі 5.2. Садиба - башта з подвір'ям проаналізовані садибні комплекси, в основу планування яких покладено башту з оточеним огорожею двором. Варіанти стосуються форми башти (кругла та прямокутна) та її положення відносно внутрішнього простору двору. Кругла башта із залишками огорожі відома поблизу Євпаторії. Використання типової херсонеської техніки кладки та вогнища в центрі башти дало нам змогу віднести її до сільського будівництва Херсонеського поліса, а не Керкінітіди, як вважалося. Садиби у вигляді прямокутної (рідше - квадратної) башти з подвір'ям, площею від 250 до 420 мІ, в яких місцеположення башти мало декілька варіантів, відомі на Гераклейському півострові. Похідним варіантом слід розглядати башту на Кара-Тобе, яка за своїми розмірами точно повторює міський будинок малої площі в 153 мІ. Башта відноситься до пізнішого будівельного періоду, який і визначає тривалість використання херсонеської будівельної традиції навіть за часів втрати Херсонеською державою території Північно-Західної Таврики.

Херсонеські баштові комплекси мали першочергові складські на нижньому ярусі та житлові на верхньому - функції і лише потім дозорно - охоронні. Критично проаналізовані точки зору про функціональне призначення пірамідальних поясів, широко відомих як «протитаранних». Це дозволило приєднатися до авторів, які вважають, що вони слугували для підсилення стін у пізніший період функціонування башт.

У підрозділі 5.3. Садиби з розвинутим внутрішнім плануванням розглянуто планування садиб, особливості композиції яких визначалися розташуванням приміщень відносно внутрішнього двору - з двох (Г-подібне) або трьох (П-подібне) його сторін. Ці садиби могли мати, а могли і не мати башти, або вона була прибудована пізніше. Садиби першого варіанту відомі переважно на Маячному півострові, другого -поширені на всій території хори. Садиби мали 10 - 12 приміщень, їх відрізняє значно більша площа внутрішнього двору - до 27% від загальної площі будинку.

Підрозділ 5.4. Садиба, зблокована за квартальним принципом присвячено аналізу садиб, які складалися з декількох комплексів, зблокованих по три попарно. Приклад для такого розташування садиб був запозичений серед міського квартального блокування. Цей тип садиб відомий за пам'ятками Північно - Західної Таврики - Беляус, Маслини, Чайка, Панське-І. Іншою особливістю було використання в їх забудові типових за планом окремих садиб, із розмірами по одній стороні 20 - 21 м. Це значить, що за основу було покладено житловий будинок великої площі, із плану якого вилучено об'єм пастади. Розміри такого «кварталу» на Беляусі сягали 40 х 63 м. «Квартал» на Чайці, більший за розмірами, відрізняється своїм початковим розрахунком на стандартні садиби - будинки великої площі з пастадами включно. За таким же принципом забудовано «квартал» на Маслинах, розмірами 50 х 80 м. Ці спостереження дають змогу дійти висновку про використання аналогічного принципу і у внутрішній забудові садиби У-7 на Панському-І, яка дотепер вважалася «ольвійською фортецею».

Окрему увагу приділено ролі башт в позаміській забудові Херсонеса. На фоні переважної утилітарної житлової і господарчої домінант таких споруд слід поставитися критично і до гіпотези про те, що термін ТА ТЕІХН херсонеської присяги і декрету на честь Діофанта [ІОSРЕ, ІІ, 352, 401], визначає лише оборонну функцію укріплених поселень. Запропоновано враховувати їх трактування як садибних споруд. А це, в свою чергу, пов'язане із поширеною в історіографії концепцією освоєння херсонеської хори, яку прийнято вважати агресивною, оскільки вона супроводжувалася оборонним будівництвом на всій території. Проте ідея «насильницького захоплення» території хори зараз не підтверджується археологічними джерелами.

У підрозділі 5.5. Садиба-катагогіон розглянуті споруди, особливістю яких був квадратний план та приміщення, розташовані вздовж периметра внутрішнього двору, що складав 50-60% площі садиби. Відкриті на Гераклейському півострові - садиба № 25 і в Західному Криму - Маяк, Панське-І, Беляус. Як варіант мали другий, внутрішній ряд приміщень. Подібна пам'ятка відома і в Нижньому Побужжі. Запропоновано вважати, що її поява була інспірована херсонеською будівельною традицією, а не навпаки. Катагогіон - це середземноморський тип будівлі, поліфункціональний за своїм використанням, поширення яких характерне саме для класичного часу. Проте його використання для потреб сільського будівництва в метрополії дотепер не відоме.

Розглянуті планувальні особливості херсонеських позаміських комплексів свідчать про широке використання в їх забудові практично всіх відомих для хори материкової Греції типів садиб. Унікальним і створеним на території херсонеської хори є садиба, зблокована за міським квартальним принципом.

В підрозділі 5.6. Типові будинки Херсонеса узагальнені відомості про типові структурні елементи, з яких складався план херсонеських будинків. Це дозволило встановити закономірності їх побудови за стандартним планом пастадного будинку з двома портиками. Повні перистильні будинки в Херсонесі відсутні. В основі геометричної сітки плану будинку знаходилася система повздовжніх і поперечних осей, відповідно до яких влаштовувалися пастада, внутрішній двір, цистерна і стандартні за розмірами приміщення. Така планувальна схема дозволяла легко пристосовуватися до рельєфу місцевості, регулювати кількість приміщень шляхом віднімання або додавання осей. На хорі з плану будинку всюди була вилучена пастада. В результаті встановлено, що в Херсонесі дістав подальшого розвитку середземноморський тип типового пастадного будинку, модифікований на місці за рахунок нових об'ємних рішень, який обґрунтовано можна вважати новим херсонеським типом.

РОЗДІЛ 6

ФОРТИФІКАЦІЙНІ ТА СУСПІЛЬНІ СПОРУДИ

Підрозділ 6.1. Питання реконструкції фортифікаційного ансамблю присвячений розгляду низки спірних питань розвитку міської оборонної системи. Для міст з Гіпподамовою системою планування аксіомою є те, що регулярне розмежування міста відбувалося у точній відповідності з його оборонними рубежами. За цих обставин однією з найсуттєвіших є дискусія про розташування головних воріт міста. Розглянувши всі попередні аргументації щодо їх локалізації в західній або південній лініях оборони, наголошено, що місто, побудоване за Гіпподамовою схемою планування, мало не лише одні головні ворота, так само і не тільки одну головну вулицю, орієнтовану на них. Це суперечить основній концептуальній ідеї розвитку міста класичної епохи і нагадує схеми міського розпланування VII - VI ст. до н. е. у Південній Італії і Сицилії. Херсонес, навпаки, мав декілька головних або магістральних вулиць, повздовжніх і поперечних, якими була розділена квадратна сітка. Всі вони дістали однакове значення в міській інфраструктурі. Те ж саме стосується і воріт, які були влаштовані в усіх лініях оборони на заході, півдні і сході із забезпеченими під'їздами. Це означає, що міський план і оборонні рубежі складали єдиний, розроблений одночасно містобудівний ансамбль.

Підрозділ 6.2. Суспільні споруди присвячений розгляду локалізації і планування суспільних центрів і споруд нежитлового призначення. Херсонес, як і всі регулярні міста Середземномор'я, мав розподіл внутрішньої території на окремі зони - житлові і передбачені для функціонування полісних органів самоуправління (агора), будівництва культових споруд і святкування загально общинних релігійних свят (теменос), забезпечення торгових функцій (порт). Агора і теменос були інкорпоровані до житлових зон і не порушили ритму міських кварталів. У Херсонесі встановлено наявність одного теменоса на крайньому північному сході міста, біля берегового уріжу. Таке місцеположення зробило головний храм і статую божества висотними і композиційними домінантами, які вказували на вхід до гавані. Із залученням знайдених в безпосередній близькості архітектурних деталей доричного і іонічного ордерів виконані ескізні реконструкції двох храмів, запропоновано вважати головною патронесою теменоса Афіну або Партенос (Діву). Аналіз найраніших вотивних капітелей доричного ордеру встановив їх стилістичну подібність до вотивних деталей IV ст. до н. е., які походять з о. Делос. Теменос, присвячений Партенос, ймовірно, не був єдиним, про що свідчить комплекс архітектурних деталей, знайдених в Портовому районі, проте він не має археологічної локалізації.

Про херсонеську агору бракує інформації через неможливість її повного археологічного вивчення. Відомо лише, що агора, місце проведення Народних зборів та територія, край якої мали зосереджуватися споруди для функціонування виконавчої влади, знаходилася під середньовічним суспільним центром. Окрему увагу приділено значенню терміну «акрополь», відомого за херсонеськими лапідарними пам'ятками, з приводу використання якого точилася дискусія. Запропоновано вважати застосування цього терміну відповідно саме агори, оскільки почесні декрети мали встановлюватися лише на площах, а не серед щільної міської забудови. В елліністичний час агора могли мати і торгові функції. Переглянута також точка зору про влаштування ще однієї площі на самому низькому місці Північного берега. Ця окраїнна територія біля моря не була забудована, а фундаменти, інтерпретовані як залишки вівтаря, стратиграфічно відносилися до раннього некрополя.