Руїна Гетьманщини у російській історіографії (друга половина XIX – початок XX століття)

Б.Нольде звернув увагу на те, що в „Коломацькіх статтях” в останній раз з повною ясністю виявився початковий характер стосунків України і Москви, тобто поєднання елементів „жалування” з елементами „трактату”. В.М'якотін зазначав, що у вказаному договорі отримала подальший розвиток умова, що з'явилася раніше у статях Д.Многогрішного про видачу царських грамот на маєтності за гетьманськими та старшинськими універсалами.

У четвертому підрозділі „Початок гетьманування І.Мазепи у дослідженнях російських істориків” аналізуються початок правління І. Мазепи, початок історичної діяльності С.Палія, повстання Петрика, яке стало останнім спалахом громадянської війни у козацькій Україні, та наслідки Руїни, у дослідженнях російських істориків.

У дисертації звернуто увагу на той факт, що в дореволюційній російській історіографії не було єдиного погляду на особу та діяльність І.Мазепи. У російській дореволюційній історіографії оцінки особи та діяльності І.Мазепи коливалися між категоричним запереченням (М.Устрялов) та майже співчутливим ставленням (О.Брікнер, О.Востоков). Десь посередині між двома тими точками зору перебував С.Соловйов. У дисертації звернуто увагу на доноси, що звинувачували гетьмана у стосунках з Польщею, з самого початку його гетьманування. На думку М.Устрялова і С.Чістякової, цим доносам можна вірити, С.Соловйов повністю відкидав звинувачення, що йшли, за його словами, від ворогів гетьмана, які намагалися використати для своєї мети Польщу. Листи ж І.Мазепи польському королю були фальсифікацією монаха Соломона.

Події Руїни на останньому етапі висвітлюються у працях С.Соловйова, який стисло писав про початок діяльності С.Палія, якого історик оцінював як воєнного діяча доволі високо. Вчений звернув увагу на те, що майбутній ворог С.Палія І.Мазепа активно клопотав про прийняття козачого ватажка у російське підданство разом з частиною Правобережжя, яке він контролював.

Повстання Петрика було описано С.Соловйовим доволі стисло. На його думку, Петрик прагнув зіграти роль Б. Хмельницького, але не отримав підтримки народу. Однак І.Мазепа, займаючи посаду гетьмана, навряд чи був упевнений у міцності свого становища.

Російські історики звернули увагу на такі наслідки Руїни і такі зміни, які сталися протягом указаного періоду: матеріальні втрати, що виявилися у спустошенні України і особливо Правобережжя (М.Устрялов, С.Соловйов, В.Ключевський, Д.Іловайський); початок знищення козацького побуту; обмеження влади гетьманів (П. Медовіков); розхитування та затримання розвитку українського суспільства (С.Соловйов); зміни у міжнародному становищі України; перетворення її на частину Російської держави (Г.Карпов, М.Покровський); зміни у соціальній сфері, що виявилися у відродженні панського землеволодіння та кріпосного права (Г.Карпов, М.Покровський, І.Розенфельд, В.М'якотін); зниження політичної ролі українського духовенства (В.Ейнгорн, І.Розенфельд).

У висновках дисертації містяться підсумки цього дослідження.

Друга половина XIX - початок XX ст. була періодом активної наукової діяльності російських істориків. При цьому російські вчені, досліджуючи проблеми історії Росії, значну увагу приділяли питанням української історії, яку вони сприймали у загальноросійському контексті. Найважнішими подіями, яки зацікавили російську історичну науку, стало встановлення протекторату московського царя над Військом Запорізьким та період Руїни, що почався невдовзі.

Для більшості російських учених історія Гетьманщини перебувала на периферії наукових інтересів. Однак при дослідженні XVII ст. українська історія потрапляла у центр їхньої уваги, тому що зовнішня (і не лише зовнішня) політика Московського царства у другій половині XVII ст. була тісно пов'язана з Україною. У ту добу для Росії боротьба з Польщею і встановлення влади над Україною були пріоритетними завданнями. Однак і тут треба зробити застереження. В.Ключевський та М.Покровський, що простежували розвиток соціальних відносин у Росії, приділяли небагато уваги Україні. Набагато більше уваги подіям української історії приділяли автори тих праць із загальноруської історії, де викладення фактів мало перевагу над узагальненнями. С.Соловйов присвятив боротьбі за Україну і стосункам з нею Московської держави цілі томи. Багато увагі історії „української Руїни” приділив у своїй праці Д.Іловайський. Крім того, були написані спеціальні роботи, присвячені історії України.

Російські історики, за рідкісним виключенням, не користувалися термінами Руїна, „Гетьманщина”. За виключенням І.Розенфельда, М.Покровського, В.Сергеєвича та частково В.Сокольського і В.М'якотіна, вони не визнавали існування козацької держави. А втім, російські історики не всі заперечували її існування, а, переважно, вони обходили це питання.

Слід відзначити, що російська історична наука зробила певний внесок у дослідження періоду Руїни. Насамперед, необхідно звернути увагу на введення у науковий обіг багатьох архівних матеріалів. Першими у цьому напрямку стали С.Соловйов та його учень Г.Карпов. Вони намагалися у своїх дослідженнях з історії України використовувати найбільш достовірні джерела. Такими, на їх думку, були матеріали, що знаходилися у російських державних архівах. Їх справа була продовжена учнем Г.Карпова В.Ейнгорном, а також В.М'якотіним, праці яких також були написані з використанням невідомих раніше архівних документів.

Образи українських гетьманів І.Виговського, Ю.Хмельницького та інших, як правило, переходили з однієї праці до іншої без змін. Але, з іншого боку, російська історична наука не створила єдиного погляду на питання про винуватість Д.Многогрішного, не прийшла вона і до однієї думки стосовно особи І. Мазепи.

Треба також відзначити, що, розвиваючись з часу виходу перших томів „Історії” С.Соловйова у руслі ранківського „історизму”, російська історіографія досліджувала політичну історію Руїни, не приділяючи достатньої уваги питанням господарського розвитку. Виключеннями у цьому плані були праці В.М'якотіна і М.Покровського. Але В.М'якотін користувався першоджерелами, а „Історія” М.Покровського була компілятивна. Незважаючи на те, що російські вчені мало займалися дослідженням економічної історії Гетьманщини, це не перешкоджало їм зробити висновок, що Руїна мала значною мірою соціальне коріння.

Узагальнення, зроблені С.Соловйовим, міцно затвердилися у російській історіографії, хоча з легкими варіаціями. З ними були згодні як історики ліберального табору (В.Ключевський, О.Востоков), так і охоронного напрямку (Г.Карпов, Д.Іловайський). Не заперечувала проти соловйовської концепції і марксистська історіографія у особі М.Покровського, що робила перші кроки. М.Покровський ще більше загострив соціальний погляд на події української історії після Б.Хмельницького. Якісь нові ідеї почали з'являтися на початку XX ст., особливо у період між революціями. В першу чергу це виявилося, у працях М.Покровського, В.Пічети та І.Розенфельда. Можливо, це було пов'язане з цензурним послабленням. Проте і вказані історики залишатися у руслі соловйовських традицій.

Російські історики оцінювали події Руїни з позицій російської великодержавності, як правило, ототожнюючи інтереси України з інтересами Росії. Проте вони були достатньо чутливими до вимог своєї епохи і достатньо розумними і професійними що давало їм можливість претендувати на певну наукову об'єктивність. Їх спеціальні праці з історії Гетьманщини епохи Руїни були для свого часу кроком уперед. Російська історична наука у другій половині XIX - на початку XX ст. йшла в ногу з західноєвропейською історичною думкою. Зусиллями російських учених було вперше введено до наукового обігу багато невідомих раніше матеріалів. Все це робить російську історіографію Руїни і в наш час вартою історіографічного дослідження.

Необхідно звернути увагу на те, що життя та наукова творчість деяких російських істориків, які займалися дослідженням періоду Руїни, дотепер досліджені недостатньо і потребують окремого дослідження.

СПИСОК ОПУБЛИКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Тарасов С.В. Деякі питання історії Національно-визвольної війни та виникнення Гетьманщини в полеміці М.Костомарова та Г.Карпова / В.М.Романцов, С.В.Тарасов // Історичні та політологічні дослідження / [Гол. ред. П.В.Добров]. - 2001. - №5. - С.32-39.

2. Тарасов С.В. Зовнішня політика Московської держави щодо Гетьманщини у добу Б.Хмельницького / С.В.Тарасов // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету: [історичні науки / Українська історіографія на рубежі століть: Матеріали міжнародної наукової конференції, 25-26 жовтня 2001 р.]. - Кам'янец-Подільський: Оіюм, 2001. - Т.7(9). - С.196-200.

3. Тарасов С.В. Андрусівське перемір'я і доля Гетьманщини в російській історіографії середини XIX - початку XX ст. / С.В.Тарасов // II Міжнародний науковий конгрес українських істориків „Українська історична наука на сучасному етапі розвитку”. - Кам'янець-Подільский 17-18 вересня 2003 р. [Доповіді та повідомлення / Редактори: Л.Винар, О.Завльнюк]. - Кам'янець-Полільский; Київ; Нью-Йорк; Острог: Вид-во Нац ОА, 2006. - С.107-111.

4. Тарасов С.В. Особа і діяльність гетьмана Петра Дорошенка у російській історіографії XIX - початку XX ст. / С.В.Тарасов // Наукові праці: [Науково-методичний журнал. - Т.94. - Вип.81. Історичні науки]. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. - С.127-130.

5. Тарасов С.В. „Вічний мир” 1687 року у висвітленні російської дореволюційної історіографії / С.В.Тарасов // Гілея. Науковий вісник. - К., 1986. - Вип.20. - С.187-192.

6. Тарасов С.В. Вивчення причин і суті Руїни російською історичною наукою / С.В.Тарасов // Гілея. Науковий вісник. - К., 2009. - Вип.21. - С.114-124.

7. Тарасов С.В. Гадяцькій договір у російській дореволюційній історіографії / С.В.Тарасов // Наукові праці: [Науково-методичний журнал. - Т.115. - Вип.102. Історичні науки]. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. - С.96-100.

Публікації, в яких додатково відображено результати дисертаційного дослідження

1. Тарасов С.В. Українське козацтво у висвітленні В. Ключевського / С.В.Тарасов // Запорозька старовина. - К., Запоріжжя, 2002. - Вип.2. - С.176-179.

2. Тарасов С.В. Андрусовское перемирие и социально-политическое развитие Украины: к освещению проблемы в русской историографии / С.В.Тарасов // Матеріали V підсумкової конференції викладачів МГІ. - Маріуполь: МГЇ, 2003. - С.72-74.

3. Тарасов С.В. Государственная деятельность И. Выговского и процессы Руины в конце 50-х гг. XVII ст. в российской историографии второй половины XIX - начала XX ст. / С.В.Тарасов // Матеріали VI підсумкової конференції викладачів МГІ. - Маріуполь: МГЇ, 2004. - С.116-118.

4. Тарасов С.В. Проблема «Руины» в работах В. Эйнгорна / С.В.Тарасов // Матеріали VII підсумкової конференції викладачів МДГУ / [За редакцією К.В.Балабанова]. - Маріуполь: МДГУ, 2005. - С.146-147.

5. Тарасов С. Последствия периода Руины в русской историографии второй половины XIX - начала XX вв. / С.В.Тарасов // Збірник матеріалів IV Всеукраїнської науково-практичної конференції для студентів і молодих науковців «Українська державність: історія і сучасність» 30 листопада 2007 р. / [Під. заг. ред. К.В.Балабанова. У 2-х частинах]. - Ч.1. - Маріуполь: МДГУ, 2007. - С.75-76.

6. Тарасов С.В. К вопросу о датировке смерти Богдана Хмельницького / С.В.Тарасов // Українська державність: історія і сучасність: [Збірник матеріалів V Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених (28 листопада 2008 р.) / Під. заг. ред. К.В.Балабанова]. - Маріуполь, 2008. - С.70-72.

АНОТАЦІЇ

Тарасов С.В. Руїна Гетьманщини у російській історіографії (друга половина XIX - початок XX ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06. - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2009.

У дисертації на великому історіографічному матеріалі висвітлюються наукові концепції російських істориків на конкретні аспекти щодо Руїни Гетьманщини, яку в російській історичній науці до революції 1917 р. прийнято було називати „малоросійською смутою”. На основі історіографічного аналізу наукових праць О.Востокова, В.Ейнгорна, В.Іконнікова, Д.Іловайського, Г.Карпова, В.Ключевського, П.Матвєєва, В.М'якотіна, М.Покровського, І.Розенфельда, В.Сергеєвича, С.Соловйова та інших розглянути питання стосовно передумов Руїни, гетьманування І. Виговського, подій внутрішньої боротьби в Україні та зовнішнього втручання в її справи наприкінці 50-х - на початку 60-х рр. XVII ст., Андрусівського договору та його значення, боротьби за Україну у 1668-1676 рр., гетьманування П.Дорошенка, гетьманування І.Самойловича та початку гетьманування І.Мазепи, наслідків Руїни. Це дозволяє з'ясувати важливі для історичної науки дискусійні питання та виявити внесок російської історичної науки у дослідження Руїни.

Ключові слова: Руїна, „малоросійська смута”, українське питання, російська історіографія, гетьманщина, козацька держава, автономія.

Тарасов С.В. Руина Гетманщины в российской историографии (вторая половина XIX - начало XX в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - Историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2009.

В диссертации на основе анализа обширного историографического материала осуществлено одно из первых комплексных научных исследований изучения Руины Гетманщины российской исторической наукой. Показан вклад русской историографии в разработку истории указанного периода. Проведенное исследование показало, что Руина, которую русские историки называли «малороссийской смутой», а также, те или иные, ее аспекты, нашли освещение в научной, научно-популярной, учебной и справочной литературе. Обращено внимание на то, что Руину, российские исследователи считали гражданской войной, имевшей глубокие социальные корни.

В диссертации на основе привлеченного историографического материала освещаются взгляды историков принадлежавших к различным научным школам и различным общественно-политическим лагерям: А.Востокова, В.Иконникова, Д.Иловайского, Г.Карпова, В.Ключевского, П.Матвеева, В.Мякотина М.Покровского, И.Розенфельда, В.Сергеевича, С.Соловьева, В.Эйнгорна и др. Показано влияние С.Соловьева на формирование концепции «малороссийской смуты», которая стала магистральной в российской исторической науке. В общих чертах взгляды С.Соловьева были приняты историками, как либерального, так и консервативного направлений. Не возражала против них и нарождавшаяся марксистская историография в лице М.Покровского. В то же время в работе акцентируется внимание на ряд вопросов, при изучении которых русские историки не пришли к единому мнению, таких, например, как оценка Гадяческого договора.

С.Соловьев и его последователи считали, что в Украине проходила борьба между сословиями, которая и стала причиной гражданской войны. В обществе произошел глубокий раскол. Старшина, возглавившая казацкое государство, стремилась замкнуться в новое землевладельческое сословие с правами и привилегиями, которые имела шляхта в Речи Посполитой. Остальное население страны и в том числе низшие слои казачества вместе с Запорожьем были настроены демократически и выступили против нового «панства». В Украине сложилось две партии: шляхетская, ориентировавшаяся на Польшу, бывшую ее социальным и политическим идеалом и народная, видевшая в самодержавной Москве возможную защиту против старшины с ее своеволием и претензиями на положение, которая ранее имела польская шляхта. Политическое противостояние меду двумя партиями после смерти Б.Хмельницкого переросло в вооруженное столкновение, ставшее началом долгой и кровопролитной «малороссийской смуты», продолжавшейся несколько десятилетий и стоившей Украине многих жертв. Произошел раскол страны по Днепру. Правобережная старшина была культурно, экономически, родственно связана с Польшей, левобережная - с Россией. В данной ситуации Андрусовский договор 1667 г. был, по мнению русских историков, единственным выходом из тупиковой ситуации. Следует заметить при этом, что русские историки не отделяли сущность Руины от ее причин. Образы украинских гетманов И.Выговского, Ю.Хмельницкого и др. как правило, переходили из одного труда в другой без изменений. Тем не менее, русская историческая наука не выработала единого взгляда на вопрос о виновности или невиновности Д.Многогрешного, не пришла она и к единому мнению и относительно личности И.Мазепы.

В диссертационном исследовании затрагиваются такие различные аспекты Руины, такие как ее причины, военные и политические события эпохи, дается оценка главным дипломатическим договорам, обращается внимание на социальные изменения в казацкой Украине, оценивается политика России, Польши, Турции и Крыма относительно Украины и старшинских группировок, имевших различные внешнеполитические ориентиры, затрагивается история украинской церкви, анализируется жизнь и деятельность наиболее выдающихся политических, военных, и религиозных деятелей эпохи, освещаются последствия «малороссийской смуты».

В работе сделан вывод, что, хотя, российские историки оценивали события Руины с позиций российского великодержавия, как правило, отождествляя при этом интересы Украины с интересами России, их специальные труды по истории Гетманщины эпохи Руины были для своего времени шагом вперед. Усилиями российских ученых были впервые введены в научный оборот многие неизвестные ранее материалы. Все это делает российскую историографию Руины и в наше время достойной историографического исследования. Кроме того, жизнь и научное творчество некоторых русских исследователей Руины до сих пор недостаточно разработаны и требуют дальнейшего изучения.

Ключевые слова: Руина, „малороссийская смута”, украинский вопрос, русская историография, гетьманщина, казацкое государство, автономия.

Tarasov S.V. The Ruin Period of Hetmanship in the Russian Historiography (the second half of XIX century - the beginning of XX century). - Manuscript.

A thesis for the Scholarly Degree of Candidate of History in specialty 07.00.06. - Historiography, Resource Study and Special Historic Disciplines. - Donetsk National University. - Donetsk, 2009.

The dissertation focuses on a study of the Russian history science conceptions concerning some aspects of the Ruin period of Hetmanship on the background of the historiography material. In the Russian history till the 1917th revolution the above-mentioned period is used to be named “the Russia Minor Rebel”. The profound historiography analyses of the research studies of A.Vostokov, V.Einghorn, V.Ikonnikov, D.Ilovayski, G.Karpov, V.Kluchevsky, P.Matveyev, V.Miakotin, M.Pokrovsky, I.Rozenfeld, V.Sergeevich, S.Soloviev and others gives the floor to the consideration of the problems concerning the factors that caused the Ruin, the Vyghotsky Hetmanship, the events of civil struggle and outside invention to Ukraine during the period of the end of 50th - beginning of 60th of XVII century, the Andrusovsky Agreement, its importance, the struggle for Ukraine in 1668-1676, the P.Doroshenko Hetmanship, the I.Samoylovich Hetmanship, the first years of I.Mazepa Hetmanship and the consequences of the Ruin. The results of the research allow to cast light upon some important historic disputable issues and to evaluate the contribution of Russian historic science into the Ruin research.

Key words: the Ruin, the Russia Minor Rebel, the Ukrainian issue, the Russian historiography, get'manschina, cossack state, autonomy.

Размещено на Allbest.ru