Українське селянське господарство в роки нової економічної політики (статистичні джерела та методи дослідження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

УКРАЇНСЬКЕ СЕЛЯНСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ (СТАТИСТИЧНІ ДЖЕРЕЛА ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в науково-дослідній лабораторії комп'ютерних технологій історичних досліджень кафедри історіографії, джерелознавства та архівознавства історичного факультету Дніпропетровського національного університету.

Науковий консультант:

доктор історичних наук, професор БОЛЕБРУХ Анатолій Григорович, Дніпропетровський національний університет, професор кафедри історіографії, джерелознавства та архівознавства

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор ЗАШКІЛЬНЯК Леонід Опанасович, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича Національної Академії наук України, заступник директора інституту

доктор історичних наук, професор ЛЯХ Сергій Романович, Запорізький національний університет, завідувач кафедри історії України

доктор історичних наук, професор ЯКУНІН Віктор Кузьмович, Дніпропетровський національний університет, професор кафедри української історії та етнополітики

З рукописом дисертації можна ознайомитись в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8.

Автореферат розіслано 27 вересня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук доцент Кривий І. О.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Сільське господарство є одним із найдавніших занять людства. Цей рід діяльності зберігав свій status quo незважаючи на суспільні та цивілізаційні процеси. Міста та імперії поставали і зникали, а село завжди відроджувалося після найжахливіших катаклізмів. Вплив природних чи божественних сил на цей рід діяльності настільки значний, що село доволі тривалий час залишається індиферентним до політичних режимів. Консерватизм селянського господарства спричинений його гомеостазисом, здатністю зберігати свою якість всупереч дії не завжди конструктивних чинників природного чи соціального походження. Проте, систематичне цілеспрямоване розхитування будь-якої системи з плином часу стимулює внутрішні кофлікти її компонентів, що спричиняє її подальшу непердбачувану поведінку. В умовах неврівноваженості достатньо малого зрушення керівного параметра для того, щоб соціально-економічна система переструктурувала свій «порядок», адаптуючись до нових умов. Такі мутації є насліком складності селянського господарства як соціально-економічної системи. Взаємодія зовнішніх та внутрішніх чинників, як, наприклад, кон'юнктура ринку, рівень закупівельних цін чи відстань до ринку, природно-кліматичні умови, суспільно-політичні процеси, дає непередбачувані ефекти. Причому, якщо природні умови значною мірою залишаються некерованими, то суспільні чинники організації сільського господарства наполегливо модифікуються. Їх трансформація спричиняє зміну статусу і самих природних умов, які впливають на організацію аграрного виробництва. А за таких обставин неабиякого значення набуває рівень компетентності влади, втручання або невтручання якої у хід процесів може мати консолідуючі або деструктивні наслідки для селянського господарства.

Сучасна українська історіографія непівського періоду доволі суперечливо відображає сутність селянського господарства. Не заглиблюючись у деталі поглядів, можна зауважити, що рельєфно вимальовуються полярні концепції непівських процесів. По один бік стоять історики, котрі компліментарно оцінюють соціально-економічну систему того періоду радянської історії Історія українського селянства: Нариси в 2-х т. / Відп. ред. В. А. Смолій. ? К., 2006. ? Т. 2. ? Розділ 12: Нова економічна політика в українському селі. ? С. 7?92; Калініченко В. В. Селянське господарство України в період непу. Історико-економічне дослідження / В. В. Калініченко. - Х., 1997. - 400 с.; Смирнов В. М. Суспільно-політичні та економічні перетворення в українському селі в період нової економічної політики / В. М. Смирнов. - Х., 2002. - 304 с.; Морозов А. Г. Село і гроші. Українська кредитна кооперація в добу непу / А. Г. Морозов. - Черкаси, 1993. ? 274 с. та ін., по інший, - критики більшовицького режиму та тоталітарної підконтрольності майже усіх сфер життя тогочасного суспільства Кульчицький С. В. УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928): Спроба побудови концептуальних засад реальної історії / С. В. Кульчицький. - К., 1995. ? 200 с.; Кульчицький С. В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928) / С. В. Кульчицький. - К., 1996. ? 396 с.; Кульчицький С. В. Україна між двома війнами (1921-1939) / С. В. Кульчицький. - К., 1999. ? 336 с.; Ченцов В. В. Політичні репресії в Радянській Україні в 20-ті роки / В. В. Ченцов. - Т., 2000. - 482 с.; Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: В 2 кн. / І. Білас - К., 1994; Капустян Г. Т. Дві «правди» або українське село в двадцяті роки двадцятого століття / Г. Т. Капустян. ? Кременчук, 2003. ? 324 с.; Пиріг О. Неп: більшовицька політика імпровізації / О. А. Пиріг. - К., 2001. - 274 с.; Мороз О. Українське селянство першої половини ХХ ст. Трагедія та героїзм / О. Мороз, С. Злупко. - Л., 1997. - 164 с. та ін.. Така опозиція є цілком природна з огляду на правічне змагання лібералізму з авторитаризмом. Однак бажано мати не емоційні чи інтуїтивні оцінки соціально-економічних процесів, складних історичних явищ, а науково обґрунтовані. Одним з ключових питань для історії непу є з'ясування того, наскільки стабільною була в умовах нової економічної політики така соціально-економічна система, як селянське господарство, що на той час було провідною галуззю української економіки. Іншими словами, чи забезпечила соціально-економічна політика більшовиків у 20-х рр. ХХ ст. цілеспрямоване піднесення аграрного виробництва та добробуту селянства на основі чітко визначених економічних інтересів та стимулів? Які перспективи розвитку загалом мало селянське господарство в умовах непу? Якою мірою соціальний чинник порівняно з природним визначав специфіку та темп такого поступу? І, нарешті, чи не спричинила діяльність влади формування альтернативних моделей селянського господарства?

Отже, метою даного дослідження є розроблення методологічного інструментарію, який дозволив би визначити загальну модель функціонування українського селянського господарства як системи в умовах непу.

Для досягнення означеної мети слід вирішити такі завдання:

1) проаналізувати історіографічну традицію та з'ясовати історіографічну ситуацію щодо основних напрямів та методологічних засад дослідження суспільства в цілому й сільського господарства, зокрема, у роки нової економічної політики;

2) виявити комплекс джерел, на основі яких історики реконструювали соціально-економічні процеси в роки непу;

3) визначити склад методологічної бази історико-аграрних досліджень непівського періоду;

4) здійснити евристику та побудувати на основі об'єктно-орієнтованого підходу класифікацію історичних джерел, що містять інформацію з аграрної історії 20-х рр. ХХ ст.;

5) обґрунтувати вибір статистичних джерел як інформаціної бази для побудови загальної моделі функціонування українського селянського господарства як системи в умовах непу;

6) перетворити комплекс статистичних матеріалів щорічних вибіркових весняних переписів селянських господарств із застосуванням технологій баз даних на геоінформаційну систему, яка забезпечує багаторазове звернення й багатоцільовий аналіз просторово розподілених даних;

7) з'ясувати за допомогою методів багатовимірної ієрархічної класифікації регіональні типи аграрного виробництва, що формувалися у названий період;

8) визначити методом головних компонент латентні чинники, що впливали на розвиток українського селянського господарства 20-х рр. ХХ ст.;

9) побудовати на основі положень теорії катастроф математичну модель соціально-економічного процесу в українському селі у роки нової економічної політики.

Об'єктом дослідження обрано комплекс статистичних джерел, що містять дані з історії українського селянського господарства в роки непу. Увага прикута саме до цього різновиду масових джерел, оскільки в них найповніше відобразилася інформація про різноманітність способів їх організації та діяльності як в хронологічному, так і в географічному аспектах. Предметом дисертаційної роботи є методика дослідження даного комплексу джерел задля здобуття достовірної інформації про закономірності та фактори соціально-економічних процесів в українському селі в названий період.

Хронологічні рамки дослідження обмежені інтервалом з весни 1922 по весну 1926 р., що збігається з періодом економічних реформ, спрямованих на відновлення народного господарства у довоєнних масштабах. Надалі, як свідчить сучасна історіографія, радянська влада почала послідовно й сплановано демонтувати економічні важелі, замінивши їх на командно-адміністративні Гребениченко С. Ф. Власть, циркуляр, село (Концептуальное обращение к законам и нормативным актам 1920-х гг. на принципах базы данных) / С. Ф. Гребениченко // Круг идей: развитие ист. информатики: Тр. 2-й конф. Ассоциации «История и компьютер» / Отв. ред.: Л. И. Бородкин, В. С. Тяжельникова. ? М., 1995; Саричев В. І. «Воєнно-комуністична» парадигма хлібозаготівельної політики у 1927?1929 роках в Україні та її наслідки / В. І. Саричев // Грані. ? Д., 2000. ? № 1(9); Саричев В. І. Окремі аспекти хлібозаготівель 1927?1929 років на Півдні України / В. І. Саричев // Наук. пр. іст. ф-ту Запорізьк. держ. ун-ту / Редкол.: Ф. Г. Турченко (відп. ред.) та ін. ? Запоріжжя, 2004. ? Вип. 17. ? С. 124?132; Капустян Г. Т. Злам НЕПу / Г. Т. Капустян // Укр. селянин: Зб. наук. пр. / Ред. кол.: С. В. Кульчицький (відп. ред.) та ін. - Черкаси, 2004. - Вип. 8. - С. 244-247; Данилов В. П. Сталинизм и советское общество / В. П. Данилов // Укр. селянин: Зб. наук. пр. / Ред. кол.: С. В. Кульчицький та ін. - Черкаси, 2004. - Вип. 8. - С. 10-15; Ганжа О. І. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму (1917-1927 рр.) / О. І. Ганжа. - К., 2000. - 208 с.; Морозов А. Історіографія вивчення податкової політики радянської влади в українському селі у відбудовчий період (1921-1925 рр.) / А. Морозов, С. Корновенко // Спец. іст. дисципліни: питання теорії та методики. - К., 2003. - № 10. - Ч. 2.. український селянський господарство

Територіальні межі визначені даними про адміністративно-територіальний устрій УСРР. У процесі адміністративно-територіальної реформи протягом означеного періоду були скасовані губернії та повіти й запроваджені округи та райони. Оптимізація адміністративно-територіальних одиниць тривала протягом 1923-1926 рр., в результаті чого кількість округів зменшилася з 53 до 40, а також була утворена Молдавська АСРР Недух А. А. Адміністративно-територіальна реформа в УРСР у 1923 році / А. А. Недух // Питання історії народів СРСР: Міжвід. зб. наук. пр. ? Х., 1967. ? Вип. 4; Святець Ю. А. Адміністративно-територіальна реформа України в роки нової економічної політики / Ю. А. Святець // Наук. пр. іст. ф-ту Запорізьк. держ. ун-ту / Редкол.: Ф. Г. Турченко (відп. ред.) та ін. - Запоріжжя, 1999. - Вип. 8. ? С. 67?71; Стоян П. К. Адміністративно-територіальна реформа на Україні (1922-1925 рр.) / П. К. Стоян // Укр. іст. журн. - 1965. - № 4; Боєчко В. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан / В. Боєчко, О. Ганжа, Б. Захарчук. ? К., 1994. ? С. 50?79.. Ці зміни бралися до уваги у зв'язку із побудовою аграрної типології округів України в ході даного дослідження.

Методологічно дослідження здійснене на основі системи принципів та методів пізнання. Увесь комплекс методів утворює декілька рівнів:

1) світоглядний або філософський - дослідження здійснене з позицій і з застосуванням методів синергетики та теорії катастроф, які, на нашу думку, забезпечили дотримання принципів науковості, об'єктивності та історизму;

2) загальнонауковий - у дисертації використані методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, синхронне та асинхронне вивчення явищ і процесів, системний підхід та математичне моделювання, об'єктно-орієнтований підхід та методи класифікації об'єктів, компаративний аналіз, сучасні інформаційні технології баз даних, геоінформаційних систем, пакетів статистичного аналізу;

3) загальноісторичний - методи та принципи, притаманні винятково історичній науці - історико-генетичний та історико-хронологічний, історико-системний та історико-типологічний

4) спеціальноісторичний ? методи зовнішньої та внутрішньої критики оцінки рівня автентичності, достовірності, репрезентативності, інформаціної повноти історичних джерел, принципи їх типолого-видової класифікації;

5) міждисциплінарний - методи та принципи суміжних наук та допоміжних дисциплін - демографічні методи вивчення природного, соціального та механічного рухів населення; агрономічні методи розрахунку інтенсивності господарства; методи картографії та історичної географії; методи математико-статистичного аналізу; макро- та мікроекономічні методи та моделі; принципи класифікації документів у документознавстві та історичному джерелознавстві.

Джерельною базою дослідження є складна інформаційна система, що охоплює як традиційні, так і технотронні документи. Основний корпус сформували архівні та опубліковані протягом 1920?2000-х рр. документи, зокрема законодавчі та статистичні. У дослідженні основна увага прикута до масових документів, які в силу своєї природи, а також в силу інформаційних законів уможливлюють проведення їх інтенсивного аналізу за допомогою математико-статистичних методів. У дослідженні використані архівні документи фондів Російського державного архіву економіки (ф. 396 «Редакция «Крестьянской газеты») та Державного архіву Російської Федерації (ф. 290 «Центральное статистическое управление СССР»). Матеріали вибіркових переписів селянських господарств, первинний комплекс яких зберігається у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ф. 582 «Центральне статистичне управління УСРР»), прислужилися інформаційною базою для створення вторинного технотронного джерела ? геоінформаційної системи, застосування якої дозволило здійснити автоматизовану обробку даних та візуалізувати результати аналізу. У цілому, в дослідженні інтенсивний принцип (застосування методологічних рішень) переважав над екстенсивним (розширенням джерельної бази), що сприяло одержанню ефективного результату.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що запропонована методологія та критерії оцінки рівня стабільності непівського селянського господарства як провідної галузі української економіки першої половини 20-х рр. ХХ ст., а також виявлені альтернативні шляхи його розвитку. Окрім того, обґрунтоване застосування об'єктно-орієнтованої методології у процесі класифікації історичних джерел, побудови типології українських округів та визначення соціально-економічних факторів селянського господарства. Новим результатом є геоінформаційна система, побудована на основі комплексу статистичних джерел. З'ясовані соціально-економічні чинники, що визначали характер та сутність процесів в українському селі в роки непу. Локалізовані природно-економічні регіони аграрного виробництва в Україні у 20-х рр. ХХ ст.

Дане дисертаційне дослідження має практичне значення, оскільки, по-перше, запропоновані методологічні рішення, які можна застосовувати для аналізу несталих історичних систем іншого хронологічного періоду або іншої природи; по-друге, одержані нові знання щодо сутності соціально-економічних процесів в українському селі в роки непу, які можуть бути використані при розробці спецкурсів та навчальних посібників; по-третє, випробувано критерій оцінки соціально-економічної стабільності аграрного сектору української економіки у роки непу.

Дисертаційне дослідження здійснене відповідно до наукових планів кафедри історіографії, джерелознавства та архівознавства, науково-дослідної теми № 1-117-06 «Теоретико-методологічні проблеми етнонаціональної та соціальної історії Наддніпрянської України XVI-ХХ ст.» (№ держ. реєстрації 0106U000789) лабораторії комп'ютерних технологій історичних досліджень та кафедри історії України Дніпропетровського національного університету.

Автор самостійно вирішив поставлені дослідницькі завдання і виробив низку методологічних та технологічних засобів історичного дослідження. Авторським є обґрунтування можливості та необхідності застосування об'єктно-орієнтованої методології класифікації історичних явищ і процесів; створення геоінформаційної системи на основі матеріалів вибіркових весняних переписів селянських господарств 1922?1926 рр.; використання методів багатовимірної класифікації для побудови аграрної типології УСРР; методу головних компонент для визначення латентних соціально-економічних факторів розвитку селянського господарства у роки непу; моделювання та концепції теорії катастроф для оцінки рівня стабільності аграрного сектору української економіки в роки непу.

Основні положення та результати дисертаційного дослідження пройшли наукову апробацію під час низки міжнародних, всеукраїнських, регіональних та університетських наукових заходів. Зокрема, теоретико-методологічні та технологічні аспекти дослідження обговорювалися під час участі автора у десяти конференціях Асоціації «Історія та комп'ютер», Х (Монреаль, 24?25 серп. 1995), ХІ (Москва, 20?24 серп. 1996), XV (Познань, 28?31 серп. 2001) конґресах Міжнародної асоціації History & Computing, Міжнародній науково-практичній конференції «Історичні джерела: проблеми класифікації, дослідження та викладання» (Мінськ, 23?24 квіт. 1998), Міжнародній науковій конференції «Теоретико-методологічні проблеми історичного пізнання» (Мінськ, 1?2 лютого 2001), Міжнародній науковій конференції «Історичне джерелознавство в інформаційному суспільстві» (Дніпропетровськ, 18?20 жовт. 2000), Міжнародній науковій конференції «ХХІ століття: актуальні проблеми історичної науки» (Мінськ, 15-16 квіт. 2004), міжнародної науково-практичної конференції «Економічна безпека держави в умовах інтеграції до світового співтовариства» (Дніпропетровськ, 24-25 листоп. 2005), ІІ Міжнародному науковому конґресі українських істориків «Українська історична наука на сучасному етапі розвитку» (Кам'янець-Подільський, 17-18 верес. 2003). Конкретно-історичні результати були репрезентовані автором на Міжнародній конференції «Економічна історія Росії ХІХ-ХХ ст.: сучасний погляд» (Москва, листопад 1997), ІІІ-VI Всеукраїнських симпозіумах з проблем аграрної історії (Черкаси, 2001-2006), II-IV наукових читаннях «Питання аграрної історії України та Росії», присвячених пам'яті Д. П. Пойди (Дніпропетровськ, ДНУ, 1997, 1999, 2002), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми інформаційного та статистичного забезпечення управління економікою» (Дніпропетровськ, 31 жовт. - 1 листоп. 2005), наукових читаннях пам'яті професора М. П. Ковальського (Острог, 5 жовт. 2007), науково-методичній школі-семінарі «Історія торгівлі, мита та податків», що відбулася в рамках конференції «Митна політика та актуальні проблеми економічної безпеки України на сучасному етапі» (Дніпропетровськ, Академія митної служби України, 22-23 листоп. 2007).

У рамках теми дисертації опубліковано однооосібну наукову монографію «Українське селянське господарство та нова економічна політика: Кліометричний аналіз соціально-економічного процесу» (18 др. арк.), 22 статті у фахових наукових збірниках (Дніпропетровськ, Запоріжжя, Київ, Острог, Черкаси), 15 статей у міжнародних наукових виданнях (Барнаул, Кам'янець-Подільський, Луцьк, Мінськ, Москва) та 4 ? в університетських.

Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел та літератури, додатків. Обсяг дисертації ? 426 с. Список використаних джерел і літератури налічує 2176 найменувань, з яких 222 ? документи архівних фондів та 555 ? опубліковані матеріали.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність дослідження, визначена мета та окреслені дослідницькі завдання, названі об'єкт та предмет дослідження, обґрунтовані часові та географічні межі їх аналізу, описані джерельна база та методологічна платформа вивчення, розкрите практичне значення результатів, авторський внесок та наукова новизна дисертаційної роботи, а також її зв'язок з науковими програмами кафедри.

У першому розділі «Дослідження селянського господарства доби непу на тлі загальних соціально-економічних процесів» за мету ставилося проведення аналізу історіографічної традиції та з'ясування історіографічної ситуації щодо основних напрямів та методологічних засад дослідження суспільства в цілому й сільського господарства зокрема в роки нової економічної політики.

У першому підрозділі «Сутність нової економічної політики у творах радянських урядовців 1920-х рр.» подана ретроспектива ідей більшовицьких лідерів щодо змісту заходів, які вживалися ними для вирішення складних соціально-економічних проблем, та оцінки одержаних результатів. Такий аналіз важливий з огляду на автентичність творів, оскільки дозволяє скласти уявлення про обставини формування радянського дискурсу політичної економії та суспільно-історичного процесу.

Для з'ясування причин запровадження та завдань нової економічної політики вивчався доробок автора ідеї нової економічної політики В. І. Леніна. Щодо причин запровадження непу існує достатньо ґрунтовний історіографічний вектор. Основні твори щодо цього питання різняться в оцінках такого започаткування, але не стосовно його сутності. Зокрема, панівною думкою щодо відмови від «воєнного комунізму» в радянській історичній науці вважалося накопичення протиріч у суспільстві внаслідок неефективної системи управління народним господарством, командно-адміністративний стиль якої спричиняв дисбаланси й ризики в економічній системі. Вичерпання авторитарних методів на зламі 1910?1920-х рр. давало дедалі менший ефект та невиправдані жертви через воєнні конфлікти та голод.

Однак уважне вивчення творів російських (М. І. Бухарін, А. Л. Вайнштейн, Ф. Е. Дзержинський, Г. М. Кржижановський, Л. Н. Крицман, Ю. Ларін та ін.) й українських (Е. Й. Квірінґ, Г. І. Петровський, В. Я Чубар, О. Г. Шліхтер та ін.) політиків дає підстави стверджувати, що ідея непу торувала шлях у складному, подекуди жорсткому, протиборстві ідеології та практики суспільного життя, яка виявляла суперечливість самої ідеології. Продовольче питання було провідним у більшовицькій внутрішній економічній політиці. До запровадження нового економічного курсу в березні 1921 р. це фактично була політика хлібної монополії ? влада привласнила право розпоряджатися не тільки хлібними надлишками, а й усією сільськогосподарською продукцією, яку за законами воєнного часу могла реквізувати будь-якої миті.

В основі більшовицького підходу лежала ідея відмови від грошей як обов'язкового складника економічної системи, що стало логічною закономірністю ігнорування законів ринкової економіки як ефективного регуляторного механізму. Нехтування товарно-грошовими відносинами в рамках соціалістичної моделі господарства на практиці й у теорії зберігалося в більшовицькій ідеології, що яскраво виражене у партійних дискусіях другої половини 1920-х рр. Запровадження непу розглядалося як поступка «дрібнобуржуазному» селянству. Таку зміну економічного курсу з самого початку декларували як тимчасовий стратегічний відступ від комуністичних принципів до використання держкапіталізму, приватного капіталу та торгівлі задля відновлення виробничих сил країни та з метою здобуття командних висот в економіці. Але за такого підходу чітко простежувалося протиріччя між необхідністю розвивати капіталізм та приватну торгівлю й прагненням підкорити ці капіталістичні елементи. Ринкова природа економіки виключала авторитарний стиль керівництва.

Окрім заміни продрозкладки продподатком комплекс економічних «поступок» передбачав відмову вже 1921 р. від остаточної націоналізації всієї промисловості. Воднораз запроваджувалася оренда частини націоналізованих підприємств, що розглядалося як політика угод з буржуазією за ленінською концепцією державного капіталізму.

Партійна опозиція (Г. О. Зінов'єв, Л. Б. Каменєв та ін.) на XIV з'їзді ВКП(б) виступила проти непу та компонентів ринкової економіки (грошової системи, державного банку, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, приватних підприємств, дрібних селян-землевласників) як структур, що суперечать принципам соціалізму. Радянські політики вбачали причини економічних проблем не в своїх половинчастих рішеннях та некомпетентних діях, які внаслідок порушення об'єктивних економічних законів формували передумови до кризових явищ та структурних дисбалансів у народному господарстві, а в природі товарно-грошових та ринково-капіталістичних відносин.

Характеризуючи стан економічної думки 20-х рр. ХХ ст. в радянському соціумі слід визнати, що більшовицька модель суспільства значною мірою не витримувала викликів життя. Комплекс організаційних «неув'язок» у господарчому механізмі непу спричиняв щорічні проблеми хлібозаготівель, товарний голод або кризу збуту, зростання безробіття. Рівнобіжне використання двох (і навіть трьох) грошових одиниць, одна з яких катастрофічно девальвувала, спричиняло такий дисбаланс в економіці, що фактично дві сфери народного господарства (промислове та аграрне виробництва) протягом майже всього періоду непу залишалися автономними. Гра уряду з цінами на промислові товари лише на короткий час (місяць-два) відновлювала інтенсивний «товарообмін» між селом та містом, після чого економіка поверталася до стану стагнації. Започаткувавши неп як господарчий механізм, який стимулював би селянські господарства до сміливого наповнення внутрішнього ринку продуктовим зерном, вводячи єдиний сільськогосподарський податок як засіб монетизації села, більшовицький уряд несподівано для себе наразився на інертність селянства на ринку. Насамперед селяни не поспішали сплачувати податок коштами від продажу колоскових. Навчені попереднім досвідом взаємин з владою хлібороби знаходили варіанти для сплати податку грішми від продажу технічних чи городніх культур, або від продуктів тваринництва. Селяни всіляко відтерміновували поставки хліба на внутрішній ринок в очікуванні вищих цін за їх працю, а оскільки держава не могла зробити кращих пропозицій, то хліб скуповували приватні структури, що спричиняло кризу державної хлібозаготівлі.

Декларування більшовиками ринкових відносин de facto не було реалізоване. Вони наполегливо повторювали, що не допустять стихії ринку. Щоб забезпечити контроль за ринком, насамперед слід мати важелі впливу в оптовій торгівлі, оскільки роздрібна ціна опосередковано залежить від оптової. Таке опанування ринку втілилося у промисловості шляхом трестування та організації синдикатів, підконтрольних народним комісарам. Уряд директивно мав можливість збільшувати або зменшувати ціни на промислові товари. Принаймні Ф. Е. Дзержинський, головуючи у ВРНГ, зміг домогтися на деякий час помітного здешевлення промислової продукції, яку реалізовували синдикати. Але внаслідок надзвичайних заходів у сфері ціноутворення миттєво формувався товарний дефіцит через неспроможність промисловості у стислий термін збільшити обсяг випуску товарів. У результаті такого ручного керування ринком держбюджет недоотримував чималі суми коштів для розвитку самої ж промисловості.

Отже, народне господарство протягом 1921?1926 рр. витримувало значні навантаження. Більшовицька влада ніби поставила собі за мету здійснити грандіозний експеримент і випробувати економічну систему країни на здатність функціонувати за граничних умов, розгойдуючи її до крайніх положень ? надвисоких цін, катастрофічної девальвації, товарного і бюджетного дефіциту, граничного безробіття, ручного керування ринком тощо.

У другому підрозділі «Основні аспекти нової економічної та аграрної політики у творах суспільствознавців 1920-х років» проаналізована наукова література періоду непу з метою визначення основних тем та напрямів впливу на громадську свідомість радянських людей. Насамперед слід зауважити, що більшість творів цього періоду мала переважно пропагандистсько-агітаційний характер. Чудово знаючи про силу друкованого слова, більшовицька партія активно використовувала засоби масової інформації задля демонстрації своїх політичних та економічних успіхів перед громадянами. Навіть прорахунки влади подавалися крізь призму ідеологічної та класової боротьби за краще майбутнє. Жупел капіталістичного оточення та ринкових відносин не сходив зі сторінок більшості публікацій. Загальний соціально-політичний дискурс впливав на характер розвідок радянських науковців. З відвертими критиками соціалістичного ладу більшовицька влада порахувалася вже на початку непу, виславши чималу когорту інтелектуалів «сумнівного та буржуазного походження» за кордон.

Тематика наукових та громадсько-політичних публікацій цього періоду нами розподілена за двома напрямами ? народногосподарським та аграрним. Перший вектор важливий для вивчення загального політико-економічного дискурсу в цей період. Аграрний аспект дозволяє, по-перше, з'ясувати певні особливості дослідження селянських господарств та формування матеріалів, які стали джерелами даної дисертації; по-друге, виявити основні проблемні моменти наукових узагальнень та стан пізнання цього періоду; по-третє, виявити індикатори та критерії економічної нестабільності селянського господарства в роки непу.

Загальноекономічний аспект сформував достатньо широку тематику публікацій. На жаль, левова їх частка має більше від політики, ніж від економіки, що знижує рівень їх об'єктивності через упереджене ставлення до висвітлюваних питань винятково з компартійно-класових позицій. Твори цього напряму репрезентовані здебільшого першими особами радянської держави ? наркомами та їх заступниками, очільниками відомств та місцевих органів влади (М. І. Калінін, Г. І. Крумін, А. Лежава, А. Мікоян, В. П. Мілютін, Г. І. Петровський, О. І. Риков, В. Сараб'янов, А. П. Смирнов, С. Г. Струмилін, Г. Циперович, В. Я. Чубар, О. Г. Шліхтер, А. Я. Яковлев та ін.). Основними темами таких публікацій були: планове начало та приборкання ринкової стихії, ручне управління цінами та державна монополія зовнішньої торгівлі, обмеження приватного та іноземного капіталу, класове розшарування селянства та соціально-економічні перетворення в радянському селі під проводом більшовицької партії. В аграрній проблематиці, яка переважно спиралася на науковий ґрунт, неабияку увагу автори приділяли організації аграрної кооперації та колективізації, структурі єдиного сільськогосподарського податку, причинам процесу здрібнення селянських господарств, забезпеченню статистичного їх вивчення, проведення правильного землеустрою, раціоналізації землекористування та виробничого процесу, техніки рільництва та тваринництва, а також селянському обліку господарчої діяльності та аналізу причин збитковості і факторів доходності, з'ясуванню загальних площ посівів та оцінок врожайності й розмірів врожаю, умов та наслідків наймання робочої сили, тягла та реманенту, оренди землі та відшкодування ренти, ринкової товарності хліборобської справи та обсягу товарообороту селянського господарства. Перелічені тематичні аспекти не можуть не свідчити про доволі ретельне та всебічне вивчення селянського господарства в роки непу. Але питання про ефективність впливу владних рішень на стан аграрного виробництва не ставилося.

У третьому підрозділі «Нова економічна політика як метафора радянського суспільствознавства (1930-ті ?1980-ті рр.)» досліджені основні етапи та результати осмислення соціально-економічних процесів непу радянськими істориками, економістами та політиками. Зауважимо, що в ході аналізу істріографічного доробку цієї тематики нами виявлено тенденцію до зміни щодесятиліття конотацій непу та арсеналу методів дослідження історії 1920-х рр., що можна пояснити системою п'ятирічних планів та десятирічних програм соціально-економічного розвитку СРСР та УРСР й відповідною трансформацією суспільно-історичних ідей відповідно до рівня науково-технічного прогресу.

Кінець 1920-х рр. в СРСР ознаменувався наполегливим демонтажем нечисленних елементів ринкової економіки й остаточним перепрофілюванням стилю керування на планово-директивний. Ця зміна курсу супроводжувалася сумнозвісними партійними дискусіями з викоріненням інакомислення та ліквідацією політичних опонентів репресивними заходами. Курс на колективізацію знімав з порядку денного непівську проблематику та робив непотрібними студії з економіки дрібних селянських господарств. У лічених працях початку 1930-х рр. автори (А. Анісімов, А. Аріна, Е. Ґан, Г. Котов, А. Купленський, К. Лосєв, С. Покровський, Є. Рудакова, Н. Ряузов, М. Сулковський та ін.) торкалися окремих аспектів непу для обґрунтування поточного економічного курсу. Твори цього періоду сповнені описами неабияких досягнень радянської влади у боротьбі з капіталізмом та доведення переваг соціалістичного ладу. Як один з аспектів тематики класової боротьби на селі було вивчення історії боротьби і діяльності комітетів незаможних селян. Наприкінці 1930-х рр. у зв'язку із «достроковим» завершенням другої п'ятирічки (та 10-літтям офіційного згортання непу) вийшли друком кілька творів, присвячених висвітленню соціалістичних змін в радянському селі, здобутих досягнень у формуванні нового способу життя хліборобів порівняно із дореволюційним станом. Друга світова війна не сприяла дослідженням непівської історії у 1940-х рр.

У 1950-х рр. в СРСР започаткована традиція багатотомних видань, присвячених історії народного господарства, де певне місце відведене й економіці 1920-х рр. Фактично в цих виданнях викристалізувалася концепція і водночас метафора непу як перехідного періоду від капіталістичного до соціалістичного ладу. Основним завданням нової економічної політики визначалося відновлення народного господарства СРСР та союзних республік, у т. ч. й України, у довоєнних масштабах. Наполегливо проводилася думка про закономірність колективізації селянських господарств, одержавлення промисловості, транспорту та торгівлі. Характеризуючи процес відновлення сільського господарства автори замовчували факт голоду в Україні на початку непу.

У це десятиліття сформувалося кілька концепцій непу. Радянський історик народного господарства П. Лященко артикулював транзитну концепцію, сутність якої полягала в тому, що нова економічна політика була закономірним перехідним періодом боротьби й перемоги соціалістичної системи над капіталістичними елементами. У 1950-ті рр. оформилася і кризова концепція соціально-економічних процесів непу (А. Воронецька, М. Івницький, А. Матюгін, А. А. Мендельсон, Ю. Поляков, О. Ф. Яковлев та ін.). В рамках цього напряму автори досліджували історію Росії та СРСР з позицій економічних криз. Основною темою радянських творів залишалося ідейно-політичне виховання громадян країни.

В українській історіографії період нової економічної політики автори розвідок розглядали з позицій революціонізму ? кардинальних змін у соціально-економічному та громадському житті суспільства (М. Величківський, Г. Д. Діденко, М. А. Рубач та ін.). Особливістю стартової концепції історії непу стала наступність революційних перетворень суспільного та економічного життя країни ? суспільствознавці відмовлялися від концепції нової економічної політики як відступу від ленінської концепції соціалізму.

Ключовою темою радянської історіографії непу у 1960-ті рр. стало вивчення ленінської концепції цього етапу історії країни (В. І. Біллик, Є. Б. Генкіна, Ю. А. Мошков, С. П. Трапезников та ін.). Історики досліджували бачення лідером більшовиків таких питань, як обґрунтування закономірності непу, проекту її використання задля реалізації кооперативного плану, еволюції аграрної програми та ін. Загалом, це десятиліття характеризувалося розгортанням непівської та аграрної тематики, що пов'язано з підготовкою до півстолітнього ювілею радянської влади на теренах СРСР.

Історико-економічні дослідження непу зосереджувалися довкола відносно вузької тематики ? становлення радянської системи товарообігу та торгівлі (Г. А. Дихтяр, В. І. Кузьмін, Л. А. Леонтьєв, А. Н. Малафеєв, К. П. Павлов, Г. Л. Рубінштейн, І. А. Трахиенберґ, Л. Я Фрідберґ, В. А. Шишкін). Типовими були розвідки щодо механізмів так званого соціалістичного ціноутворення, грошової реформи, визначення ємності внутрішнього ринку, монополія радянської держави на зовнішньому ринку. Іншим пізнавальним акцентом стала роль державного капіталізму та кооперації в контролі більшовицькою владою за соціально-економічними процесами в народному господарстві СРСР. І третім актуальним аспектом була проблема збалансування попиту та пропозиції праці у 1920-х рр.

В історико-аграрних дослідженнях переважали суспільно-політична та класова тематика. Водночас селянська історія непу набуває самостійного розвитку, про що свідчать наукові форуми та утворення декількох дослідницьких традицій не тільки в Москві (В. П. Данилов, А. І. Калмикова, Ю. С. Кукушкін, Л. Є. Мінц, Ю. А. Поляков, П. Г. Софінов та ін.), а й в Україні (І. І. Бакуменко, П. П. Бачинський, П. М. Денисовець, Р. Д. Лях, Б. К. Мигаль, О. І. Полоса, Г. І. Сургай, В. Ф. Шарапа та ін.). Але якщо дослідження аграрної історії московською школою характеризувалося тематичною глобалізацією, всесоюзними узагальненнями, то в УРСР спостерігалося більше зацікавлення істориків локальними аспектами. Класова спрямованість подібних студій реалізовувалася за чотирьма сюжетами: соціальне розшарування села; процес подрібнення господарств; прогресивна шкала оподаткування; пролетарське законодавство.

Нове десятиліття радянської історії ознаменувалося як кількісним збільшенням досліджень аграрної тематики непу, так і розширенням арсеналу їх методів. Непівська тематика протягом 1970-х рр. одержала власне втілення у виданнях з типовою назвою: «Нова економічна політика. Матеріали наукової сесії», «Нова економічна політика. Питання теорії та історії» тощо.

Аграрна історіографія непу 1970-х розвивалася переважно екстенсивно в результаті розширення предметного поля досліджень та введення до наукового обігу нових історичних джерел. Воднораз вивчення аграрної історії здійснювалося системно, в тісному взаємозв'язку з іншими аспектами непу. Головними темами публікацій (Є. Б. Генкіна, В. П. Данилов, В. П. Дмитренко, В. І. Кузьмін, Ю. А. Поляков та ін.) цього десятиліття стали питання періодизації та спадкоємності непу від попереднього періоду радянської історії; ліквідація багатоукладності економіки та зміцнення союзу робітничого класу із трудящим селянством; економічне вирівнювання інтересів села та міста; торгова політика радянської влади; грошова реформа та цінова система врегулювання попиту та пропозиції.

Дослідники непівської аграрної історії присвятили свої твори також аналізу джерельної бази, основу якої формували статистичні матеріали. Окремою темою історико-аграрних досліджень 1970-х рр. була сільськогосподарська кооперація та її місце в непівській економіці. Чималу увагу приділяли питанням соціальної структури та соціально-економічних відносин у непівському селі. Як ключовий складник економічної політики радянської влади розглядалася проблема сплати податків селянами. Через прогресивну шкалу оподаткування селянства більшовики намагалися стримати кількісне зростання заможного селянства, перекладаючи на нього тягар повинностей з незаможних.

Панівна марксистсько-ленінська ідеологія формувала безальтернативність оцінок непу як логічної сходинки на шляху до перемоги соціалізму над капіталізмом і державної власності над приватною. Новаторство досліджень з аграрної історії у публікаціях 1970-х рр. полягало у напрацюванні досвіду застосування математичних методів до аналізу статистичних матеріалів переписів, опитувань та обстежень селянських господарств (Ю. П. Бокарев, В. П. Данилов, В. З. Дробіжев, І. А. Ковальова, В. А. Козлов, М. Г. Міняйло, В. О. Обожда, В. П. Пушков, Т. І. Славко, В. О. Устинов та ін.). Але результати цих студій правили за додатковий аргумент на користь слушності курсу комуністичної партії та радянського уряду.

У 1980-ті рр. пожвавилося теоретичне осмислення соціально-економічних процесів періоду непу. Значною мірою це було пов'язано з традицією готувати твори історичної тематики до чергового ювілею. На зміну акцентів у непівській тематиці неабиякий вплив справила зміна суспільно-політичного життя в СРСР. Перша половина десятиліття збіглася з чергуванням генеральних секретарів КПРС поважного віку, котрі один по одному пішли з життя. Друга половина 1980-х відома не тільки як завершальний етап історії СРСР, а й як період трансформації світобачення. Недаремно в середині 1980-х була реанімована транзитна концепція. На початку цієї декади ХХ ст. історичні твори переважно мали пафос революційного прагматизму. У середині ж десятиліття історики вже активно обговорювали сутність непу як перехідного етапу розвитку радянського суспільства від комуністичних (командно-планових) відносин до господарювання за умов господарчого розрахунку та державного замовлення. У другій половині десятиліття дедалі більше розкривається співзвучність реформаторства непу та Перебудови. Нову економічну політику історики та економісти другої половини 80-х розглядали як метафору економіки, що створювала стимули до виробництва на основі ринкового збалансування попиту та пропозиції.

Можна констатувати, що перша половина декади стала фактично завершальним етапом панування офіційної однозначної оцінки непу як закономірного перехідного етапу на шляху побудови соціалістичного суспільства. Починаючи з 1986 р., сутності процесів 1920-х рр. дедалі більше приділяють увагу історики-економісти (Є. Гайдар, О. Попов, О. Лацис та ін.). Вони розглядали неп як історичний досвід лібералізації ринкових відносин, формування і розвитку господарчого розрахунку, кооперативного руху тощо. У зв'язку з цим дискутувалися питання перспектив нової економічної політики за умов природного її продовження та особливо механізм згортання непу з переходом до тоталітарної системи.

В аграрній історії у першій половині 1980-х, як і в попередні десятиліття розроблялася тематика соціалістичних перетворень на селі та виховування комуністичною партією належної свідомості селянства, а також пов'язані з цим теми соціально-класового розшарування селянства, союзу робітників та селян, класової боротьби з куркулями та дрібнобуржуазними елементами. Навіть застосування математичних методів було спрямоване на забезпечення доказовості слушності класової ідеології. Тільки наприкінці десятиліття актуалізувалися питання ефективності керування народним і аграрним господарством більшовицькою владою у роки непу і пов'язані з цим кризові явища та голод початку 1920-х рр.

У 1980-х рр. застосування квантитативних методик в аграрній історії поглибилося. Історики почали застосовувати методи багатовимірного аналізу з метою виявлення соціально-економічних факторів розвитку та класів селянських господарств (Ю. П. Бокарев, А. І. Калмикова, І. М. Промахіна, В. П. Пушков, Н. Л. Рогаліна, В. М. Селунська, Е. С. Халімова). В основному подібні дослідження здійснювалися на локальному матеріалі окремих губерній чи регіонів країни. В останнє десятиліття існування СРСР відбувалося переосмислення сутності непу - запропонована його нова ідеальна модель як періоду розгорнутої приватної ініціативи на засадах господарчої ініціативи та ринкової економіки. У другій половині 1980-х неп розглядали як ліберальну альтернативу до адміністративно-командної системи. У зв'язку з цим у непівських селянських господарствах вбачали ознаки фермерства, майбутнє якого полягало у добровільному кооперуванні на противагу до тотальної сталінської колективізації. Вивчення аграрної історії непу в це десятиліття здійснювалося на основі широкого кола архівних та опублікованих документів - як офіційних (законодавчих, нормативних, розпорядчих тощо), так і статистичних. Аграрні студії характеризувалися широтою тематики. Але загальною рисою усіх них був «соціалістичний ідеалізм», тобто погляд на сутність соціально-економічних процесів непу винятково позитивно, з вірою в те, що кожен етап історичного минулого радянської країни робив поступальний внесок в удосконалення суспільно-політичного ладу на благо членів суспільства.

У четвертому підрозділі «Пострадянська оцінка нової економічної політики (1990-ті ? 2000-ні рр.)» простежені основні тенденції історичних досліджень непівської тематики в Україні та Росії.

На початку 90-х рр. ХХ ст. у зв'язку з кризовими явищами в економічному та суспільному житті СРСР й утворенням нових незалежних держав на його теренах актуалізувалася тема альтернативності в історії, приклади якої дослідники знаходили в новій економічній політиці (Г. А. Бордюгов, С. М. Горинов, І. Д. Ковальченко, В. А. Козлов, В. В. Фортунатов). На межі 1980?1990-х рр. в Росії низка брошур присвячена висвітленню сутності та уроків непу, перспектив розвитку країни, політичного дискурсу 1920-х, формуванню радянської політичної системи (І. В. Бистрова, Є. В. Богомолова, Ю. М. Голанд, В. П. Дмитренко, В. Л. Перламутров та ін.). Ознакою історичної думки першої половини 1990-х рр. можна назвати бум історіографічних досліджень непівського часу. Цей період став настільки популярним, що друком вийшли кілька навчальних видань, присвячених саме непівській тематиці. У цілому початок 1990-х рр. слід розглядати як перехідний етап в історіографії непу, в якому присутні як апологетика радянського способу життя, так і відверта критика більшовицького режиму. Причому, окремим історикам притаманна значна динаміка еволюції поглядів.

В українській історіографії аграрна тематика непу мала чимало аспектів вивчення. Одним з ключових аспектів, що узгоджувався з ленінською концепцією нової економічної політики, був аналіз кооперативного руху. Важливими для розуміння сутності соціально-економічних змін в українському селі були дослідження державної аграрної політики на початку непу, а також культурних процесів в Україні у 1920-х ? середині 1930-х рр. як складників національної політики більшовицької держави. На початку 1990-х українські історики актуалізували тему, що в Україні асоціювалася з початком непу і воднораз із трагедією мешканців землеробської республіки, ? голодом 1921?1923 рр. В Росії ця тема набула трансформованого змісту ? історики вивчали такі аспекти, як базова людська потреба в продуктах харчування та ієрархія споживання.

За роки української державності історична наука здійснила помітний крок у напрямі розширення проблематики досліджень аграрної історії років нової економічної політики і в цілому першої чверті ХХ ст. Серед ключових аспектів, що вивчалися, слід назвати такі, як політична сутність непу та його періодизація, соціально-економічна та суспільно-політична модернізація України, фінансова система, грошова та податкова реформи, взаємовідносини економічних та позаекономічних важелів керування народним господарством (І. Білас, С. І. Білокінь, С. В. Кульчицький, Р. Ю. Подкур, В. В. Ченцов, Ю. І. Шаповал та ін.). В аграрній тематиці піднімалися проблеми взаємодії радянської влади та громадських організацій селянства, кооперативного руху та приватної торгівлі, структурних компонентів сільськогосподарського виробництва 20-х рр. ХХ ст., голоду початку непу (Ю. П. Волосник, О. І. Ганжа, В. В. Калініченко, Г. Т. Капустян, С. В. Корновенко, В. М. Лазаренко, В. В. Лантух, В. Литвин, С. Р. Лях, В. І. Марочко, В. М. Мацюцький, А. Г. Мороз, О. О. Мороз, В. І. Саричев, Л. Скотнікова та ін.). Екстенсивний розвиток досліджень непівської тематики став можливим завдяки розширенню їх джерельної бази, введенню до наукового обігу нових комплексів архівних джерел, серед яких документи колишніх партійних та радянських архівів, органів державної безпеки, громадських організацій, а також приватних архівів.

Розширення доступу до архівних документів, що поступово відбувалося після відмови від однопартійної системи та єдиного дискурсу марксизму-ленінізму, дозволило історикам відійти від суто ілюстративного принципу історіописання. Воднораз розширення інформаційної бази досліджень не гарантувало формування узгодженої позиції авторів у оцінках явищ і процесів минулого. На основі одних і тих же документів історики часто доходили протилежних аксіологічних висновків. Багатошаровість структури інформації передбачає використання цього важливого для істориків ресурсу для вивчення різних питань. Значною мірою отримання конструктивного результату залежить від застосовуваних методів, методик та техніки дослідження, а не тільки від наявних даних. У розглянутих в історіографічному розділі творах зазвичай автори обмаль уваги приділяють саме цьому аспекту, оскільки інтуїтивно дотримуються стандартної схеми пошуків та вироблення висновків, що, на їх думку, й відповідає канонам історичної науки. У такому разі інформаційна домінанта дібраних джерел компартійно-радянського періоду зберігає конотації і в такий спосіб обмежує розгортання дослідження в іншому дискурсивному напрямі.

Прорив у процесі здобуття знань, перегляд наявних теоретичних доксів можливий за умови не консервації історичної науки, а завдяки залученню до її методологічного апарату інструментарію інших сфер пізнання. Оскільки дискусія стосовно соціально-економічних перспектив непу без волюнтаристського його згортання залишається відкритою, то видається доцільним поставити питання інакше: чи справді нова економічна політика була системою заходів влади, що забезпечували врівноважене повноцінне економічне зростання населення та гарантували соціальну гармонію у суспільстві? Що може правити за критерій такої врівноваженості непу як соціально-економічної системи? На наш погляд, відповідь на такі питання потребує застосування нестандартних для історичної науки методів та технологій.

Другий розділ «Теоретико-методологічні засади дослідження статистичних джерел» присвячений висвітленню базових методологічних і технологічних принципів та прийомів, на основі яких вирішувалися завдання дисертації. Загалом дане дослідження здійснене на основі широкого кола методів як самої історичної науки, так й інших галузей пізнання (економіки, історичної демографії, математичної статистики, історичної географії та ін.).