Інтеграція українського козацтва до соціальної структури Російської імперії у XVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА ДО СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ У XVIII СТ.

Яценко Владислав Борисович

УДК 94:316.4.063. ѕ (477) „17”

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна

Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Калініченко Володимир Вікторович Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, завідувач кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, старший науковий співробітник

Брехуненко Віктор Анатолійович, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України (м. Київ), завідувач відділу історії і теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук

кандидат історичних наук Репан Олег Анатолійович,

Дніпропетровський національний університет,

доцент кафедри історії України

Провідна установа: Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т. Г. Шевченка, кафедра історії України, Міністерство освіти і науки України, м. Чернігів.

Захист відбудеться 22 червня 2007 о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (адреса: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія V-58).

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий 16 травня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Процес поглинення Російською імперією козацьких державних утворень ранньомодерної доби призвів як до втрати Україною в кінці XVIII ст. державності, так і до втрати своєрідної соціальної структури суспільства. Політична інкорпорація слобідських полків, Гетьманщини, Війська Запорізького низового супроводжувалася інтеграцією їх населення до загальноімперського соціуму. Одному з аспектів даного процесу інтеграції українського козацтва до соціальної структури Російської імперії в XVIII ст., що є недостатньо висвітленим в історіографії, й присвячена дана робота.

Дослідження царської інтеграційної політики щодо українського козацтва є важливим для розуміння української історії ранньомодерної доби. Ця політика була однією з складових заходів російського абсолютизму щодо поглинення козацьких автономій України в XVIII ст. При втіленні її у життя імперським урядом було виявлено відсталість тієї моделі управління, що існувала у козацьких автономіях у порівнянні з модернізованою протягом XVIII ст. управлінською системою Російської імперії. Одночасно було засвідчено слабкість реґіональної ідентичності місцевих еліт, що дозволило російському урядові здійснити інкорпораційні та інтеграційні звершення, фактично не зустрічаючи істотного опору збоку представників козацької старшини чи рядового козацтва українських автономій. Причини подібного стану речей крилися в незавершеності від часів Богдана Хмельницького соціальних трансформацій та державотворчого процесу в українських автономіях. Це перешкоджало здійсненню внутрішньої модернізації автономій, що було необхідно для ефективного спротиву інкорпораційній політиці Російської імперії у XVIII ст.

На сучасному етапі Українська держава для свого успішного представництва на світовій арені знову стає перед необхідністю модернізації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертації є складовою частиною досліджень кафедри історії України історичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна „Соціально-економічний розвиток та політичне становище України у другій половині XVII - XVIII ст.”

Об'єктом дисертаційного дослідження є козацький стан українських автономій - Гетьманщини, слобідських полків і Війська Запорізького низового.

Предметом дослідження є політика російського уряду щодо інтеграції слобідського, лівобережного і запорізького козацтва до соціальної структури Російської імперії у XVIII ст.

Хронологічні рамки обмежуються XVIIІ ст. За нижню межу узято 1700 р. Цього року козацькі загони з українських автономій вирушили до Прибалтики для участі в Північній війні (1700-1721 рр.) збоку Росії. Під час військових дій розпочався процес підпорядкування козацьких військ українських автономій російській військовій організації. Це було одним з головних напрямків інтеграційної політики щодо українського козацтва, яка була обумовлена здійснюваною Петром І модернізацією Російської держави. Поряд із цим від початку Північної війни царський уряд заклав підвалини нового ставлення до українських козаків.

Верхня межа - 1797 р. - обрана з огляду на завершення царським урядом інтеграційних заходів на Лівобережжі і Слобожанщині. Ознакою цього було розповсюдження за Павла І рекрутчини на представників козацтва колишньої Гетьманщини та слобідських полків. Цей крок російського абсолютизму засвідчив остаточну втрату українським козацтвом станової окремішності, відмінності від непривілейованих верств імперського соціуму. Також кінець 90-х рр. XVIII ст. є часом завершення царським урядом інтеграційної політики щодо запорізького козацтва. В означений час останнє було перетворене на підвладне уряду „служиле” козацтво, зосереджене у Чорноморському війську та переселене в основній своїй масі на Кубань.

Метою дисертації є з'ясування передумов, змісту, особливостей перебігу та наслідків процесу інтеграції царським урядом українського козацтва слобідських полків, Гетьманщини та Війська Запорізького низового до соціальної структури Російської імперії у XVIII ст.

При розробці даної проблеми вирішувались такі дослідницькі завдання:

- систематизація наявних в історіографії відомостей про інтеграційну політику російського абсолютизму щодо українського козацтва;

- визначення передумов запровадження російським урядом інтеграційної політики щодо українського козацтва і з'ясування зв'язку даної політики з інкорпорацією царським урядом українських автономій;

- визначення спільних рис і особливостей перебігу інтеграційної політики на Гетьманщині, у слобідських полках і у Війську Запорізькому низовому;

- з'ясування впливу соціально-економічного чинника на перебіг соціальної інтеграції козацького стану українських автономій;

- простеження етапів вироблення інтеграційної моделі входження слобідського і лівобережного козацтва до нової загальноімперської структури суспільства;

- визначення етапів встановлення контролю російської влади над Військом Запорізьким низовим;

- з'ясування причин невдачі застосування щодо запорожців „слобідської моделі” інтеграційних перетворень;

- простеження наслідків інтеграційної політики російського абсолютизму щодо слобідського, лівобережного та запорізького козацтва.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що автор уперше в історіографії намагається подати узагальнюючий виклад інтеграційної політики російського абсолютизму щодо козацького стану слобідських полків, Гетьманщини, Війська Запорізького низового в XVIII ст. У дослідженні підкреслюється, що інтеграційна політика царського уряду разом із інституціональною інкорпорацією є однією з головних складових процесу поглинення Російською імперією українських автономій ранньомодерної доби. Використовуючи наявну періодизацію політичної інкорпорації українських автономій, уперше у вітчизняній історіографії подається періодизація інтеграційних перетворень на Гетьманщині і в слобідських полках. При аналізі імперської політики щодо Війська Запорізького низового автор проводить паралелі з подібними діями російського абсолютизму щодо Війська Донського, Яїцького козацького війська і Терського козацького війська.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в можливості їх використання при подальшому науковому вивченні політичної та соціальної історії України XVIII ст. Вони сприятимуть поглибленню розуміння процесу інкорпорації Російською імперією українських автономій в XVIII ст., а також поглинання нею інших політичних утворень „Великого кордону”, зокрема, Війська Донського, Яїцького козацького війська тощо. Викладені в дисертації положення можуть стати в нагоді у процесі написання узагальнюючих праць з історії козацьких військових формувань, при підготовці лекційних курсів та підручників з історії України. Результати дослідження можуть бути використані при підготовці спецкурсів та загальних курсів з історії України у вищих навчальних закладах.

Методологічною основою дослідження стали принципи науковості, об'єктивності й історизму. У дослідженні були використані такі загальноісторичні методи, як історико-генетичний, історико-порівняльний та системно-структурний. Застосування цих методів дало можливість проаналізувати причини застосування царським урядом інтеграційної політики щодо українського козацтва слобідських полків, Гетьманщини і Низового Війська, порівняти швидкість проведення та відобразити особливості інтеграційних перетворень в різних регіонах України, співставити окремі аспекти інтеграційної політики російського уряду щодо українського козацтва з подібними, що здійснював російський абсолютизм щодо російських служилих категорій, донських та яїцьких козаків.

Основні положення дисертації були апробовані на секційних засіданнях кафедри історії України ХНУ ім. В.Н. Каразіна; під час роботи круглого столу молодих учених „Абсолютизм та державні утворення Великого кордону: історія взаємовідносин та механізм інкорпорації (кін. XVI - XVIII ст.)” (Харків, 14 жовтня 2004 р.); на 57- 59 конференціях молодих учених „Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії” (Харків - 23 квітня 2004 р., 22 квітня 2005 р., 14 квітня 2006 р.); на V Міжнародній науковій конференції, присвяченій 350-річчю м. Харкова і 200-річчю Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (Харків, 4-6 листопада 2004 р.); на засіданнях Харківського історико-філологічного товариства (27 вересня 2005 р., 30 травня 2006 р.); на засіданні круглого столу „Феномен українського козацтва: історичний аспект” (Харків, 7 листопада 2005 р.); на ХХІІІ краєзнавчій конференції молодих учених, присвяченій 150-річчю з дня народження академіка Д.І. Яворницького (Харків, 16-17 грудня 2005 р.); на міжнародної конференції „ІІІ Харківські студентські філософські читання” (Харків, 7 квітня 2006 р.); на Всеросійській науково-практичній конференції „Российское казачество: проблемы истории и современность (к 310-й годовщине Кубанского казачьего войска)” (Російська Федерація, м. Тимашевськ, 2-5 жовтня 2006 р.); а також в опублікованих працях дисертанта - чотирьох статтях у фахових виданнях та трьох тезах.

Структура дисертації. Дисертація побудована за хронологічно проблемним принципом і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг дисертації становить 231 сторінок. Список джерел та літератури нараховує 396 позицій.

ЗМІСТ РОБОТИ

інтеграція український козацтво російський

У вступі розкривається актуальність теми дослідження, обґрунтовуються хронологічні та територіальні межі, формулюються мета і завдання дослідження, його предмет і об'єкт, визначаються наукова новизна і практичне значення дисертації, вказано на апробацію результатів.

У першому розділі - „Історіографія та джерела” - аналізується науковий стан розробки проблеми інтеграції українського козацтва до соціальної структури Російської імперії у XVIII ст. в історіографії та характеризується джерельна база дослідження.

Перші історичні твори, в яких висвітлювались різні аспекти інтеграційної політики російського уряду щодо українського козацтва, з'явились наприкінці XVIII ст. Їх автори Г.Ф. Міллер, О.І. Ріґельман, В.Г. Рубан, О.Ф. Шафонський Миллер Г. Ф. Разные материалы до истории запорожской касающиеся... - Б. м., Б. г. - 76 с.; Рігельман О. І. Літописна оповідь про Малую Росію та її народ і козаків узагалі. - К.: Либідь, 1994. - 768 с; Рубан В. Г. Краткая летопись Малыя России с 1506 по 1776 год... - СПб.: Б. и, 1777. - 242 с.; Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание... - К.: Б. и., 1851. - 697 с. , в своїх працях стисло розповідали про умови переходу козаків під царську протекцію, участь козацтва українських автономій у війнах збоку Російської імперії. Працюючи у властивій добі Просвітництва централіській концепції, історики зображували козаків, перш за все запорізьких, анахронічним елементом, що підривав устої Російської держави. Відтак ліквідація козацтва, зокрема запорізького, й інтеграція представників стану до соціальної структури Російської імперії висвітлювались авторами як корисна справа царської влади.

На межі XVIIІ - ХІХ ст. побачила світ „Історія Русів” Конисский Г. История Русов или Малой России. - К.: Дзвін, 1991. - 261 с.. В своїй праці невідомий автор побіжно описував заходи царського уряду, спрямовані на інтеграцію козацтва Гетьманщини до соціальної структури Російської імперії у XVIIІ ст.

Політика російського уряду щодо українського козацтва у XVIIІ ст. знайшла своє відображення також в „Истории Малой России” Д.М. Бантиш-Каменського Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой Росии. - К.: Час, 1993. - 656 с.. Історик висвітлював участь лівобережних козаків в імперських війнах і залучення їх до виконання будівельних робіт, побіжно констатував погіршення соціально-економічного становища козацтва у XVIIІ ст., навів інформацію про опозиційність козацтва заходам царського уряду з обмеження козацьких „прав та вольностей”.

Значний інтерес для висвітлення інтеграційної політики царського уряду щодо слобідського козацтва становлять праці І.І. Квітки та архієпископа Харківського і Чернігівського Філарета (Д.Г. Гумілевського) Квитка-Основьяненко Г. О слободских полках // Твори: У 8 т.- К.,1970. - Т. 7. - С. 35-61; Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. - Харьков: ИД „Райдер”, 2004. - Т. I. - 327 с; Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. - Харьков: Факт, 2005. - Т. IІ. - 432 с.. У своїх працях обидва дослідника виклали картину заселення Слобожанщини лівобережними козаками та утворення слобідських полків в XVII ст., розкрили різноманітні аспекти інтеграційних заходів царської влади щодо представників слобідського козацтва в XVIIІ ст.

У другій чверті ХІХ ст. з'явилось дослідження А.О. Скальковського Скальковский А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. В. 3 ч. - З-е изд. - Одесса.: Б. и., 1886. - Ч. ІІІ. - 330 с; Скальковский А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. В. 3 ч. - З-е изд. - Одесса.: Б. и., 1885. - Ч. ІІ. - 358 с., присвячене історії Нової Січі. Ця праця, написана представником романтизму в українській історіографії, започаткувала детальне й всебічне дослідження історії Війська Запорізького низового. Історик окреслив низку підходів у висвітленні взаємовідносин Низового Війська з російським урядом за Нової Січі, у контексті здійснюваною імперською владою політики підпорядкування Запоріжжя, що стали визначальними для багатьох дослідників в подальшому.

Серед досліджень другої половини ХІХ ст., присвячених висвітленню історії козацтва Гетьманщини, слід відзначити праці М.І. Костомарова Костомаров Н.И. Мазепа . - М.: Республика,1992. - 335 с; Костомаров Н. И. Павел Полуботок // Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. - К., 1989. - С. 403-424., в яких висвітлювалися зміни в становищі лівобережного козацтва наприкінці XVIІ - першій чверті XVIIІ ст. Історик одним з перших звернув увагу на той факт, що вдаючись до нівелювання козацьких „прав та вольностей”, російський уряд намагався використати собі на користь наявність соціальних антагонізмів між рядовим козацтвом та старшиною.

Дослідженням соціального та економічного становища козаків Гетьманщини за часів катерининської Законодавчої комісії 1767 р. та висвітленням участі козацьких депутатів у роботі цієї установи займались у другій половині ХІХ ст. історики В.Г. Авсєєнко й І.В.Теличенко Авсеенко В. Г. Малороссия в 1767 году. Эпизод из истории XVIII столетия. По неизданным источникам. - К.: Б. и., 1864. - 152 с; Теличенко Ив. В. Сословные нужды и желания малороссиян в эпоху Екатерининской комиссии // Киевская старина. - 1891. - Т. ХХХII. - С. 232-254. .

Правові й економічні зміни в становищі представників лівобережного козацтва наприкінці XVIІ - XVIIІ ст. досліджував знаний представник народницької школи української історіографії О. М. Лазаревський Лазаревский А. М. Малороссийские посполите крестьяне (1648 - 1783 гг.) Очерк по архивным источникам // Записки Черниговского статистического комитета. - 1866. - Вып. 1. - 152 с.. Він першим детально висвітлив процес „посполитізації” лівобережного козацтва, тобто втрату козаками Гетьманщини станових „прав та вольностей”, наближення їх до становища посполитих і зрівняння козаків в соціальному становищі з цією непривілейованою верствою населення у XVIIІ ст.

Механізму входження козацтва Гетьманщини до соціальної структури Російської імперії на завершальному етапі інтеграційних перетвопень в кінці 60-х - 90-х рр. XVIIІ ст. були присвячені розвідки Д. Міллера та М. Стороженка Миллер Д. Пикинерия // Киевская старина - 1899. - Т. LXVII. - C. 301-322; Стороженко Н. В. Реформы в Малоросски при графе Румянцеве // Киевская старина. - 1891. - Т. ХХХII. - С. 478-493; С[тороженко] Н. К истории малороссийских казаков в конце XVIII и в начале ХIХ вв. // Киевская старина. - 1897. - Т. LVII. - С. 124-156..

У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. аналізу таких аспектів інтеграційної політики імперського уряду щодо козаків Гетьманщини, як залучення лівобережного козацтва до будівельних робіт загальнодержавного значення й розповсюдження на них підзвітності імперським військовим, судовим та адміністративним установам за часів правління Петра І й Анни Іоанівни були присвячені розвідки О. Радакової, О. Грушевського та І. Джиджори Радакова А. Українські козаки на Ладожським каналї // Записки наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка. - 1896. - Т. ХІІ. - С. 1-20; Грушевський О. По катастрофі 1708 р. Воєнні роботи // Записки наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка. - 1908. - Т. LXXX. - C. 19-35; Джиджора І. Нові причинки до історії відносин російського правительства до України в 1720-х і 1730-х рр. // Записки наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка. - 1904. Т. LXI. - C. 1-40; Джиджора І. Реформи Малоросійської колегії на Україні 1722-3 рр. // Науковий збірник присвячений професорови Михайлови Грушевському учениками й прихильниками з нагоди його десятилітньої наукової праці в Галичині (1894-1904) - Львів., 1906. - С. 352-372; Джиджора І. Україна в першій половині 1738 р. // Записки наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка. - 1906. - Т. LXIХ. - С. 1-14..

На процес інтеграції українського козацтва до соціальної структури Російської імперії у XVIIІ ст. вагомий вплив мало виділення з козацького середовища в окрему корпоративну групу старшинського прошарку і його подальші взаємовідносини з рядовим козацтвом. Цей аспект на початку ХХ ст. знайшов відображення в працях О. Єфименко Ефименко А. Малорусское дворянство и его судьба // Южная Русь. Очерки, исследования и заметки. - СПб., 1905. - Т. I.- С.145-199; Ефименко А. Турбаевская катастрофа // Южная Русь. Очерки, исследования и заметки. - СПб., 1905. Т. II. - С. 144-174..

Важлива інформація щодо втілення у життя інтеграційної політики російського уряду за часів існування Другої Малоросійської колегії і головування у ній графа П.О. Рум'янцева, міститься в дослідженнях Г.А. Максимовича Максимович Г. А. Деятельность Румянцева-Задунайского по управлению Малороссией. - Нежин. Б. и., 1913. Т. I. - 399 с; Максимович Г. А. Выборы и наказы в Малороссии в Законодательную комиссию 1767 г.: Выборы и составление наказов. - Нежин.: Печатник, 1917. - Ч. 1. - 330 с..

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. з'явилась низка творів, в яких висвітлювався перебіг інтеграційних перетворень на Слобожанщині. Так, А.Л. Шиманов Шиманов А.Л. Главнейшие моменты в истории землевладения Харьковской губернии // Киевская старина - 1882. - Т. ІV. - C. 191-228; 401-419. у своїй розвідці з історії землеволодіння в Харківській губернії звернув увагу на зміни в соціальному становищі слобідських козаків наприкінці XVIІ - XVIIІ ст., що були зумовлені урядовими реформами Я. Долгорукого, М. Голіцина та О. Шаховського. Натомість дослідження М. Гербеля, П. Головінського, Є. Альбовського Гербель Н. Изюмский Слободской казачий полк 1651-1765 гг. - СПб.: Б.и., 1852. - 164 с; Головинский П. Слободские казачьи полки. - СПб.:Б. и., 1864. - 246 с; Альбовский Е. История Харьковского слободского казачьего полка 1650-1765 гг. - Харьков.: Б. и., 1895. - 216 с. були присвячені військовій історії слобідських полків. Найбільше уваги історики звертали на такі аспекти інтеграційної політики, як залучення слобідських козаків до імперських війн і спроби російського уряду „регуляризувати” козацьку службу в слобідських полках, наблизити її до умов, що існували, в імперській армії.

На початку ХХ ст. з'явились праці дослідника Слобідської України Д.І. Багалія Багалей Д. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655-1905). Историческая монография. В. 2-х т. - Репринт. изд. - Харьков: Б. и., 1993. - Т. І. - 572 с; Багалій Д. І. Історія Слобідської України. - Харків.: Дельта, 1993. - 256 с.. Створені на засадах позитивізму, роботи історика, написані ним у співавторстві з його учнем Д.П. Міллером, чи самостійно, значно деталізували різноманітні аспекти історії Слобідської України. Це стосується проблеми взаємовідносин слобідських полків та царської влади в другій половині XVIІ ст., визнання царським урядом станових привілеїв слобідського козацтва в останній чверті XVIІ ст. та нівелюванню козацьких привілеїв в процесі втілення у життя інтеграційних заходів у XVIIІ ст.

Серед досліджень з історії запорізького козацтва, написаних наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., вагомий інтерес становить науковий доробок Д.І. Яворницького Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. У 3 т. / Редколо.: П. С. Сохань (голова) та ін. - К.: Наукова думка, 1991. - Т. 3. - 557 с.. Третій том його фундаментальної праці з історії запорізьких козаків охоплює події з 1686 по 1734 рр. Він містить важливу інформацію про стосунки низових козаків з Гетьманщиною та царським урядом наприкінці XVIІ - на початку XVIIІ ст., висвітлює урядові заходи, спрямовані на підпорядкування Війська Запорізького низового царському тронові, обмеження „прав та вольностей” січовиків і зображує протидію запорожців урядовим заходам.

Взаємовідносинам запорізьких козаків з імперським урядом в останнє десятиріччя існування Січі, після її ліквідації та під час утворення Чорноморського козацького війська та Задунайської Січі було присвячено праці Є.О. Загоровського, А.В. Флоровського, П.А. Іванова, П.П. Короленка та Ф. Щербини Загоровский Е.А. Взаимоотношения Запорожья и русской правительственной власти во время Новой Сечи // Записки Одесского общества истории и древностей. - 1913. Т. ХХХI. - C. 57-74; Загоровский Е. А. Военная колонизация Новороссии при Потемкине. - Одесса.: Б. и., 1913. - 34 с; Флоровский А. В. Депутаты Войска Запорожского в Законодательной комиссии 1767 г. // Записки Одесского общества истории и древностей. - 1912. - Т. ХХХ. - C. 329-377; Иванов П. А. К истории Запорожских казаков после уничтожения Сечи // Записки Одесского общества истории и древностей. - 1904. Т. ХХV. - C. 20-40; Короленко П. П. Черноморцы. - СПб.: Б. и., 1874. - 212 с; Щербина Ф. Беглые крепостные в Черномории // Киевская старина . - 1883. - Т. VI. - С. 233-249.

Дослідження істориків 20-х - 30-х рр. XХ ст. були переважно спрямовані на вивчення різноманітних соціально-економічних аспектів життя козацтва, наявності в козацькому середовищі міжстанового антагонізму, процесам майнової диференціації, соціальним заворушенням. Розробкою цих проблем займались С. Шамрай, В. Греков, О. Рябінін-Скляревський, Є. Овчаренко Шамрай С. Козаки м. Полтави в 1767 р. за Рум'янцевським описом // Записки історико-філологічного відділу Всеукраїнської академії наук. - 1925. - Кн. ХХVI. - С. 91-112; Шамрай С. Економічний стан козаків Полтавського полку в 1767 р. (по Рум'янцевському опису) // Записки історико-філологічного відділу Всеукраїнської академії наук. - 1924. - Т. ХІХ. - С. 88-160; Греков В. Бунт сіроми на Запорожжі 1768 р. // Записки історико-філологічного відділу Всеукраїнської академії наук. - 1931. - кн. ХІ. - С. 209 - 241; Рябінін-Скляревський О. Запорозькі бунти дунайців 1771-1774 рр. і початок Задунайського Коша // Збірник історико-філологічного відділу Всеукраїнської академії наук. - 1927. - Т. ХХVI. - С. 65-84; Овчаренко Є. Земельна власність у Слобідській Україні XVII - XVIII в. Її походження і форми // Записки історико-філологічного відділу Всеукраїнської академії наук. - 1928. - Т. ХІ. - С. 41-102..

Питання пов'язані з наступом імперської влади на автономні права та територіальні володіння Низового Війська в 30-х - 70-х рр. XVIIІ ст., зміною в правовому статусі Запорізької Січі та протидією запорожців колонізаційним заходам царського уряду, висвітлювали М. Слабченко, М. Ткаченко і Н. Полонська-Василенко Слабченко М. Паланкова організація Запорозьких Вольностей // Праці комісії для виучування історії західно-руського та українського права. Збірник Соціально-Економічного Відділу ВУАН. - 1929. - Вип. VІ. - № 18. - С. 159-252; Слабченко М Соціально-правова організація Січі Запорозької // Праці комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права. Збірник Соціально-Економічного Відділу ВУАН. - 1927. - Вип. ІІІ. - № 12. - С. 203-340; Ткаченко М. П. Утворення Нової Сербії на запорозьких землях у 1752 р. // Україна. - 1926. - Кн. 2-3. - С. 146-159; Полонская-Василенко Н. Д. Заселение Южной Украины в середине XVIII в. // Историк-марксист. - 1941. - № 5. - С. 30-46; Полонська-Василенко Н. З історії останніх часів Запорожжя // Записки історико-філологічного відділу Всеукраїнської академії наук. - 1926. - кн. ІХ. - С. 278 - 331; Полонська-Василенко Н. Маніфест 3 серпня року 1775 в світлі тогочасних ідей // Записки історико-філологічного відділу Всеукраїнської академії наук. - 1927. - кн. ХІІ. - С. 165 - 203..

Знаковою для дослідження царської політики щодо Запоріжжя наприкінці XVIІ - на початку XVIIІ ст. є праця О. Гермайзе „Україна і Дін” Гермайзе О. Україна і Дін у XVII ст. // Записки Київського інституту народної освіти. - 1928. - Т. ІІІ. - С.107 - 196.. Написана з використанням порівняльного підходу, вона містить цікаві положення про спільну протидію козацьких спільнот Дону та Запоріжжя наступові царської влади на „права та вольності” останніх за часів Петра І.

Для нашого дослідження є важливими праці радянських російських істориків С. Тхоржевського, К. Бібікової і Н. Чаєва Тхоржевский С. Донское войско в первой половине семнадцатого века // Русское прошлое . - Петроград-Москва, 1927. - Вип. 3. - С. 9-28; Чаев Н. С. Булавинское восстание (1707-1708 гг.) - М.: Изд-во “Политкаторжан”, 1934. - 136с; Чаев Н. С., Бибикова К. М. Взаимоотношения Москвы и Дона накануне Булавинского восстания // Труды Историко-археографического института Академии Наук СССР. - 1935. - Т. ХІІ. - 1935. - Т. ХІІ. - С. 5-32., в яких висвітлено процес інкорпорації Війська Донського Російською державою наприкінці XVIІ - на початку XVIIІ ст.

Процес поступового нівелювання царським урядом станових привілеїв козацтва Гетьманщини в другій половині XVIІ-XVIIІ ст., знайшов відображення в дослідженні українського історика-емігранта А. Яковлєва, написаному в кінці 30-х рр. ХХ ст. Яковлів А. Українсько-московські договори в XVII-XVIII віках // Праці українського наукового інституту. - Варшава, 1934. - Т. ХІХ. - С. 1-175.

Після завершення Другої світової війни протягом 40-х - 60-х рр. ХХ ст. історики Радянської України продовжували вивчати класову боротьбу на Україні XVIIІ ст. та зміни в соціально-економічному становищі рядового козацтва.

Проявам соціальної диференціації в козацькому середовищі і класової боротьби, різноманітним повстанням та соціальним рухам були присвячені роботи з історії Гетьманщині XVIIІ ст. К. Гуслистого, І.О. Гуржія, В.А. Дядиченка Гуслистий К. Турбаївське повстання. - К.: Політвидав України, 1947.- 42 с; Гуржій І. О. Повстання селян в Турбаях (1789-1793). - К.: Вид-во АН УРСР. - 140 с; Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К.: Вид-во АН УРСР, 1959. - 531 с; . Ці ж проблеми висвітлювались істориком запорізького козацтва В.О. Голобуцьким Голобуцкий В. Запорожское казачество. - К.: Госполитиздат, 1957. - 462 с; Голобуцький В. Запорозька Січ в останні часи свого існування (1734-1775) - К.: Вид-во АН УРСР, 1961. - 415 с; Голобуцкий В. А. Черноморское казачество. - К.: Изд-во АН УССР, 1956. - 415 с. й дослідником Слобідської України А.Г. Слюсарським Слюсарський А.Г. Слобідська Україна. Історичний нарис XVII - XVIII ст. -Харків: Харківське книжково-газетне вид-во, 1954. -279 с; Слюсарский A. Г. Социально-экономическое развитие Слобожанщины в XVII - XVIII вв. - Харьков: Книж. Изд-во, 1964. - 460 с. .

Наприкінці 60-х рр. ХХ ст. з'явилась праця О.М. Апанович Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. - К.: Наукова думка, 1969. - 223 с.. Присвячена малодослідженій проблемі участі українського козацтва в російсько-турецькій війні 1735-1739 рр. робота, окрім військових операцій за участю козацьких формувань, висвітлює вплив війни на погіршення соціально-економічного становища козаків і процес посилення підзвітності козаків українських автономій російській адміністрації за часів Анни Іоанівни.

Таким аспектам соціальної історії козацтва українських автономій, як існування серед козаків явища „підсусідства” чи „шукання козацтва”, і генетично пов'язаним з ними опором козаків старшинському зловживанню та утискам, були присвячені праці О.І. Путра, О.І. Гуржія, В.А.Смолія Путро А. И. Левобережная Украина в составе Российского государства во второй половине XVIII века (Некоторые вопросы социально-экономического и общественно-политического развития) - К.: Высшая школа, 1988. - 142 с; Гуржій О. І. Підсусідство - як соціальне явище на Україні доби феодалізму // Феодалізм на Україні. Зб. наук. праць. - К., 1990. - С. 66-79; Смолій В. А. Лозунг „землі та волі” в народних рухах на Україні: ідеали та практика // Феодалізм на Україні. Зб. наук. Праць. - К., 1990. - С. 151-166., що з'явились у 80-х рр. XХ ст.

Значний інтерес для вивчення російської інтеграційної політики становлять написані у 50-х - 80-х рр. ХХ ст. дослідження російських радянських істориків. Розвідка З.К. Звєздіна Звездин З. К. К вопросу о социальных отношениях на Слободской Украине в конце XVII - начале XVIII в. // Исторические записки. - 1952. - Т. 39. - С. 181-203. про соціальні відносини у слобідських полках в другій половині XVIІ - XVIIІ ст., що цінна своїми висновками про зміст, характер і значення реформ Я. Долгорукого та О. Шаховського у слобідських полках. Важливі дані про участь запорізьких козаків в антимосковському повстанні Війська Донського під проводом К. Булавіна у 1707-1708 рр. подаються в працях В.І. Лебедєва, О.П. Под'япольської, О.П. Пронштейна Лебедев В. И. Булавинское восстание (1707-1708). - М.: Просвещение, 1967 - 156 с; Подъяпольская Е. П. Восстание Булавина. - М.: Изд-во АН ССР, 1962. - 215 с; Пронштейн А. П. Земля Донская в XVIII веке. - Ростов - на - Дону: Изд-во Ростовського университета,1961. - 375 с..

Проблеми пов'язані з ліквідацією царською владою станових привілеїв служилого населення „по прибору” на півдні Росії, передусім однодворців, проаналізовано в роботах російського історика Є.В. Анісімова Анисимов Е. В. Податная реформа Петра I. Введение подушной подати в России 1719-1728. - Ленинград: Наука, 1982. - 296 с.. Опрацювання їх є необхідним для розуміння відповідних заходів уряду Петра І щодо козаків слобідських полків і Гетьманщини.

Вагомий внесок у вивчення політики російського уряду щодо українського козацтва у XVIIІ ст. був зроблений українськими науковцями еміґрації та діаспори. Період петровських перетворень на Україні і заходи, пов'язані з процесом підпорядкування лівобережного і запорізького козацтва російській владі у військовій та адміністративній галузі висвітлені в роботах істориків-еміґрантів О. Оглоблина та Б. Крупницького Оглоблін О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / Редактор Любомир Винар, упорядники Ігор Гирич, Алла Атаманенко. - 2-е доповнене видання. - Нью-Йорк - Київ - Львів - Париж - Торонто. Б.в., 2001. - 464 с; Крупницький Б.Д. Гетьман Мазепа та його доба / Пер. з німецької О. К. Струкевича; Передмова В.М. Горобця. - К.: Україна, 2003 - 240 с..

Розробкою питань, пов'язаних з визначенням юридичного статусу українських автономій щодо Московської держави й Російської імперії, місцем козацького стану в соціальній структурі українських автономій, впливом економічного зубожіння на зміни в правовому становищі рядового козацтва займався Л. Окиншевич Окіншевич Л. Лекції з історії українського права. Право державне. Доба станового суспільства. - Мюнхен: Б. в., 1947. - 171 с..

Чималий інтерес, з огляду на можливості дослідження російської інкорпораційно-інтеграційної політики на Україні в XVIIІ ст. в контексті історичних процесів, що відбувались в Центрально-Східній Європі наприкінці XVIІ - на початку ХІХ ст., становлять монографії та статті вчених діаспори З. Когута та О. Субтельного Когут, Зенон. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини, 1760-1830. - К.: Основи, 1996. - 317 с; Kohut Zenon E. Problems in Studing the Post-Khmelnytsky Ukrainian Elite ( 1650-s to 1830-s ) // Rethinking Ukrainian History. - Edmonton, 1981. - P. 101 - 119; Subtelny, Orest. The Domination of Eastern Europe: native nobilities and foreign absolutism, 1500-1715. - Montreal, 1986. - 259 p; Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст. / Пер. з англ. В. Кулика - К.: Либідь, 1994. - 240 с; Субтельний О. Порівняльний підхід у дослідженні постаті Мазепи // Укр.іст. журнал. - 1991. - № 2. - С. 125-129..

Здобуття Україною незалежності 1991 р. відчутно позначилось на зацікавленості істориків козакознавчими студіями. Ліквідація ідеологічних догм, що за радянських часів тяжіли над українською історичною наукою, сприяла появі нових підходів і напрямків при вивченні цієї теми, висвітленню тих її аспектів, що раніше замовчувались або спотворювались, оскільки не вписувалися до російськоцентричної схеми викладу української історії, яка панувала за часів УРСР.

Серед робіт, що з'явились за останні п'ятнадцять років, слід би виокремити дослідження В.В. Станіславського, Г.Г. Шпитальова та І. Сапожникова Станіславський В. В. Запорозька Січ та Річ Посполита. - К.: Інститут історії України НАН України, 2004. - 357 с; Шпитальов Г. Г. Запорозьке військо в російсько-турецькій війні 1735-1739 років. - Запоріжжя: РА „Тандем-У”, 2002. - 72 с; Сапожніков І. В. Іван Сухина - невідомий кошовий отаман чорноморського війська // Південна Україна ХVIII - XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. - Запоріжжя, 2000. - Вип. 5. - С. 259-267; Сапожников І. Українські козаки в Хаджибеї та Одесі (кін. ХVIIІ - І-ша пол. ХІХ ст.) // Київська старовина. - 1998. - № 3. - С. 11-25. , присвячені різним аспектам існування Низового Війська та взаємовідносинам запорізьких козаків з російським урядом наприкінці XVIІ - XVIIІ ст., студії з історії козаків Гетьманщини О.Г. Сокирка та О. Репана Сокирко О. Гетьманщина під царським скіпетром (військове будівництво в Україні другої половини XVII - початку XVIII ст.) // Україна та Росія: проблеми політичних і соціокультурних відносин. Збірник наукових праць. - К., 2003. - С. 292-322; Сокирко О. Козацьке військо під прицілом модернізації // Соціум. Альманах соціальної історії. - 2003. - Вип. 2. - С. 106-116; Репан О. Мобілізація козаків Гетьманщини для воєнних походів у 1735-1739 роках // Київська старина. - 1999. - №. 3. - С. 18-30., а також праці з історії козацтва слобідських полків В.Л. Маслійчука та Д.В. Журавльова Маслійчук В. Л. Козацька старшина слобідських полків другої половини XVII - першої третини XVIII ст. - Харків: Райдер, 2003. - 252 с; Маслійчук В. Радикальна реформа та ”старий звичай”(Князь Олексій Шаховський і реформування слобідських полків 1733-1735 рр.) // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. (Нова серія). - 2004. - Т. 10. - C. 15-42; Журавльов Д. В. Військова справа в слобідських полках у другій половині XVII - першій половині XVIII ст. Дисертація канд. істор. наук. - Харків: Вид-во ХНУ ім. В. Н Каразіна., 2002. - 183 с..

Отже, протягом трьох століть у вітчизняній і зарубіжній історіографії накопичилась значна кількість наукових праць з історії козацтва українських автономій, в яких висвітлюються під різним кутом зору різноманітні проблеми, пов'язані з темою цієї дисертації. Ці роботи різняться своєю науковою вартістю і значенням для розуміння і висвітлення інтеграційної політики царської влади щодо українського козацтва. Маємо констатувати, що тоді, як окремі аспекти царської політики, зокрема: використання російським урядом військового потенціалу українського козацтва, поступова ревізія протягом XVIIІ ст. економічних привілеїв козаків царською адміністрацією є добре розробленими в історичних працях, інші - використання царською адміністрацією наявності соціальних антагонізмів між представниками рядового козацтва і старшинським прошарком для політичного поглинення українських автономій, застосування царським урядом механізму ”вибіркової колонізації і переміщення населення” на території козацьких автономій для перегляду станових прав українських козаків - досить слабко розробленими.

Проте, незважаючи на очевидну якісну неоднорідність розробки багатьох аспектів російської інтеграційної політики щодо українського козацтва, наявна історіографічна база дозволяє вже перейти від вивчення окремих питань даної проблеми до аналізу сукупності всіх напрямків і процесів політики інтеграції, що була здійснена урядом Російської імперії по відношенню до лівобережного, слобідського і запорізького козацтва в контексті інкорпорації українських автономій у XVIIІ ст.

Джерельна база дисертації складається з опублікованих та архівних матеріалів.

Опубліковані й видані у різний час, протягом трьох століть, джерела можуть бути поділені на такі групи:

- актові матеріали (царські та імператорські грамоти, укази, маніфести, документи російських центральних установ XVII-XVIII ст., гетьманські грамоти, численні реляції й інші документи складені козацькою старшиною українських автономій, чи імперськими урядовцями);

- літописні твори („Літопис Самовидця”, Літопис гадяцького полковника Григорія Граб'янки, Чернігівський літопис);

- описово-статистичні твори (опис Чернігівського намісництва О.Ф. Шафонського, описи Харківського намісництва 80-х рр. XVIIІ ст., описи Запорізької Січі 40-х і 60-х рр. XVIIІ ст.);

- мемуарні та епістолярні джерела (спогади Д. Крмана, К.-Г. Манштейна, Б.-Х. Мініха й Е. Мініха, Г. Квітки-Основ'яненка, М.О. Милорадовича);

Найбільшим за обсягом і найвагомішим за значенням є масив різноманітних актових джерел другої половини XVIІ - XVIIІ ст., що були опубліковані у ХІХ- ХХІ ст. Найважливішими джерельними публікаціями є „Полное собрание законов Российской империи .” Полное собрание законов Российской империи с 1649 года - СПб.: Типография собственной Его Императорского величества канцелярии, 1830. - Т.Т. I, II, IV-XI, XIII-XVII, XX-XXII; , „Протоколы, журналы и указы Верховного тайного совета 1726-1730 гг.” Протоколы, журналы и указы Верховного тайного совета 1726-1730 гг. // Сборник Русского исторического общества. - 1886. - Т. LV,Т. LVI., „Бумаги Кабинета министров императрицы Анны Иоановны 1731-1740 гг.” Бумаги Кабинета министров императрицы Анны Иоановны 1731-1740 гг. // Сборник Русского исторического общества. - 1899-1904. - Т. CVI, CVIII, CXI, CXIV, CXVII. , „Права, по которым судится, малороссийский народ” Права, по которым судится, малороссийский народ... - К.: Б. в., 1879. - 844 с., „Бумаги императрицы Екатерины II” Бумаги императрицы Екатерины II, хранящиеся в Государственном архиве министерства иностранных дел // Сборник Русского исторического общества. - 1871. - Т. VII. , „Письма и бумаги императора Петра Великого” Письма и бумаги императора Петра Великого. - CПб.: Государственная типография, 1889. - Т. II. - Вип. 1. - 721 + LXII с; Москва-Ленинград: Изд-во АН СССР, 1946. - Т. VII. - Вип. 2. - 641-933 c; М.: Изд-во АН СССР, 1950. - Т. ІХ. - Вип. 1. -526 с; - М.: Изд-во АН СССР, 1950. - Т. ІХ. - Вип. 2. - 527-754 c., „Архив Коша Нової Запорізької Січі” Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів 1734-1775. - К.: Б. в., 1998, 2000 - Т. 1, 2, 3., а також „Материалы для истории и колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губернии”, зібрані та видані Д.І. Багалієм Багалей Д. И. Материалы для истории и колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губернии // Сборник Харьковского Историко-Филологического Общества. - 1890. - Т. ІІ. - Вып. І. С.1-437..

Неопубліковані джерела, використані для написання цього дослідження, зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ЦДІАУК), зокрема ф.1725, фонд полкової канцелярії Харківського слобідського полку, ф.1786. Комісія про Слобідські полки 1762-1765.

Таким чином, тема інтеграції українського козацтва до соціальної структури російської імперії у XVIIІ ст. достатньо представлена джерелами, які дозволяють висвітлити проблематику дисертації.

У другому розділі - Інтеграційні перетворення у першій половині XVIIІ ст. - визначаються передумови запровадження царським урядом політики інкорпорації щодо українських автономій та інтеграції щодо козацтва Гетьманщини, слобідських полків, Війська Запорізького низового; з'ясовано ступінь залежності українських автономій від Московської держави наприкінці XVIІ ст., правовий статус козаків слобідських полків, Гетьманщини, Війська Запорізького низового напередодні запровадження інтеграційних перетворень; зазначено залежність між політичною прив'язаністю українських автономій до Росії та швидкістю здійснюваних щодо автономій та їх населення інкорпораційно-інтеграційних перетворень; окреслено напрямки здійснення інтеграційної політики царського уряду щодо слобідського, лівобережного і запорізького козацтва; встановлено відмінності при впровадженні царським урядом інтеграційних перетворень в різних регіонах України; окреслено й охарактеризовано етапи інтеграційної політики імперського уряду в українських автономіях.

Найшвидше інтеграційна політика здійснювалась царським урядом у слобідських полках. Утворені у другій половині XVIІ ст. в системі московського помісного війська, слобідські полки не володіли цілісною/колективною автономією. Їх автономний статус та привілеї слобідського козацтва - „черкаська обикність”, мали наданий збоку царської влади, а не договірний характер. Цей факт пояснює, чому на території слобідських полків інтеграційні процеси відбувались найшвидше. Їх початок припадає на добу Петра І.

Відмовившися від поміркованих перетворень в Росії на користь радикальних реформ, уряд Петра І вдався до ґрунтовного перегляду взаємин метрополії з автономними окраїнами. Вони були втягнуті у процес створення „регулярної держави”, тож царська політика щодо них передбачала „інституціональну” інкорпорацію та інтеграцію їх населення до нової загальноімперської структури суспільства. Втілювати у життя цю політику царський уряд розпочав за часів Північної війни (1700-1721 рр.). Війна була каталізатором модернізаційних перетворень і сприяла визначенню напрямків інтеграційної політики.

Остання передбачала зростання військового визиску слобідського козацтва; підпорядкування слобідських козацьких полків російській військовій організації, шляхом включення останніх 1706 р. разом із козацьким військом Гетьманщини до складу „Української дивізії”, підпорядкованої російському командуванню. Також відбувається обмеження козацьких прав в адміністративній та фіскальній царині. На козаків було покладено обов'язок з утримання російських військ розташованих на Слобожанщині після 1709 р., частково оподатковувались козацькі промисли та майно на користь царської скарбниці. Російський уряд активно втручався в процеси стратифікації у полках і намагався законодавчо заборонити географічні переходи козаків та членів їх родин. Ці дії свідчили, що царський уряд більше не розглядав козаків як привілейовану частину населення -„людей військових”. В останні роки царювання Петра І процес нівелювання козацьких прав було посилено завдяки розповсюдженню на слобідське козацтво підпорядкованості російським судовим установам та залученню слобожан до участі у будівельних роботах загальнодержавного значення. Це дозволяє нам визначити період 1700-1725 рр. як перший етап інтеграційних перетворень у слобідських полках.

Період правління Катерини І та Петра ІІ знаменується значним уповільненням інтеграційних перетворень у слобідських полках. Це обумовлювалось складною внутрішньополітичною ситуацією в Російській імперії та небезпекою нової війни з Туреччиною. У той же час слобідських козаків залучають до походів на Північний Кавказ у 1725-1731 рр., 1726 р. підпорядковують Військовій колегії, збільшується навантаження на козаків гарнізонної та сторожової служби. Одночасно імперські урядовці здійснюють у 1726-1727 рр. збір інформації про соціально-економічне становище у слобідських полках, для підготовки нових перетворень. У цей час впроваджувались і нововведення: літні військові збори - „кампаненти”, а в 1729-1731 рр. на базі загонів підпрапорних створюються „регулярні роти” на чолі з ротмістрами. Таким чином, період 1725-1731 рр. був перехідним часом в російській інтеграційній політиці у слобідських полках.

Ситуація змінюється з приходом до влади імператриці Анни Іоанівни. У 30-х рр. XVIIІ ст. царський уряд активізує в автономії інтеграційні перетворення. Вони полягали в масовому залученні козаків до будівництва Української лінії, участі у війні за польський спадок 1733-1734 рр. і російсько-турецької війні 1735-1739 рр. на боці Росії; зростанні, внаслідок реформ 1733-1735 рр. князя О.І. Шаховського, підзвітності слобідського козацтва російським імперським установам; намаганні царських урядовців модернізувати умови служби в слобідських полках шляхом створення у полках з числа козаків регулярних формувань - драгунських рот. Окреслені факти дозволяють розглядати період правління Анни Іоанівни як другий етап інтеграційних перетворень на Слобожанщині.

Постійна участь у війнах, виділення з середовища рядового козацтва старшини в поєднанні з соціальними звершеннями царського уряду негативно позначались на економічному становищі слобідських козаків. У другій половині 30-х - на початку 40-х рр. XVIІ ст. посилювався процес соціальної диференціації та зубожіння серед козаків. Це негативно позначалося на боєздатності козацьких формувань. За цих обставин уряд Єлизавети Петрівни протягом 40-х рр. XVIІІ ст. з метою покращити соціально-економічне становище слобідського козацтва скасовує низку заходів уряду Анни Іоанівни. Характерно, що зменшуючи визиск пов'язаний із відбуванням козаками військової служби, ліквідуючи драгунські роти та деякі податки, імперські сановники зберігали і намагались зміцнити підпорядкованість слобідських козаків російським державним інституціям. Таким чином, 40-і рр. XVIІІ ст. були часом засвоєння і певного розвитку нових тенденцій в інтеграційній політиці у слобідських полках, що з'явились в 30-х рр. XVIIІ ст.

Втілення у життя інтеграційної політики російського уряду на Гетьманщині було багато в чому подібним із такими ж заходами у слобідських полках. Відмінність полягала у швидкості впровадження інтеграційних заходів. На Гетьманщині вони відбувались повільніше. Автономний статус Гетьманщини і привілеї лівобережного козацтва, були прописані в українсько-московських угодах другої половини XVIІ - XVIIІ ст. і мали договірний характер. Намагання петровського уряду на початку XVIIІ ст. в односторонньому порядку їх переглянути та здійснювати в автономії прискоренні інкорпораційні й інтеграційні перетворення призвели до зіткнення з місцевою елітою - гетьманом І.С. Мазепою, частиною старшини та козацтва. Під час протистояння в кінці 1708-1709 рр. російський уряд зумів зберегти владу над більшою частиною збройних сил Гетьманщини і перемогти у конфлікті. Проте, враховуючи, що лівобережне козацтво було у першій половині XVIIІ ст. вагомою військовою силою, царські урядовці мусили здійснювати подальші інтеграційні кроки обережніше.

У першій чверті XVIIІ ст. царська політика була спрямована на нівелювання станового імунітету козаків Гетьманщини у військовій, адміністративній, судовій та фінансовій сферах. Це дозволяє нам розглядати період між 1700-1725 рр. як перший період інтеграційних перетворень на Гетьманщині. Хронологічно він поділяється на два етапи. Під час першого, в 1700-1721 рр., увага царського уряду була спрямована на підпорядкування імперським установам військової організації козацтва та залучення козаків до численних будівельних робіт загальнодержавного значення. Під час другого, в 1722-1725 рр., на козаків було розповсюджено адміністративну, судову та фіскальну підзвітність імперській адміністрації на Гетьманщині.

Після смерті Петра І російська політика щодо лівобережного козацтва зазнала змін. Зберігаючи встановлену за Петра І підпорядкованість козаків Гетьманщини імперській військовій організації та адміністрації, царська влада зменшила їх військовий та економічний визиск. Припиняється залучення гетьманців до походів на Північний Кавказ і ліквідуються податки, впровадженні Першою Малоросійською колегією. Це дозволяє нам стверджувати, що, тоді як у слобідських полках інтеграційні перетворення у 1725-1731 рр. уповільнились, на Гетьманщині вони фактично призупиняються. Відтак 1725-1731 рр. є періодом спаду в імперській інтеграційній політиці на Гетьманщині.

Новий етап інтеграційних перетворень припадає на період царювання Анни Іоанівни 1731-1740 рр. У цей час Російська імперія поновлює інкорпораційний наступ на Гетьманщину і активізує свою інтеграційну політику щодо лівобережного козацтва. Її ознаками було залучення козаків до будівництва і служби на Українській лінії; узаконення, наявного з кінця XVII ст., розподілу представників рядового козацтва на „виборних” і „підпомічників”; подальше розповсюдження на козаків-гетьманців чинності загальноімперського законодавства та намагання перетворити лівобережне козацтво на закритий стан; активний визиск їх військового та економічного потенціалу у війнах за польську спадщину 1733-1734 і російсько-турецькій війні 1735-1739 рр. Наведені факти дозволяють розглядати 30-ті рр. XVIII ст. як другий етап інтеграційних перетворень на Гетьманщині