Інтеграція українського козацтва до соціальної структури Російської імперії у XVIII ст.

З початком 40-х рр. XVIII ст., після приходу до влади Єлизавети Петрівни, інтеграційні перетворення на Гетьманщині знову призупиняються. Незавершеність боротьби за Північне Причорномор'я з Туреччиною та зростання ймовірності зіткнення з Пруссією, змушували імперський уряд загальмувати інкорпораційно-інтеграційну політику на Гетьманщині. Тому уряд Єлизавети Петрівни сприяє покращенню соціально-економічного становища лівобережного козацтва, але залишає без змін посилену за Анни Іоанівни підзвітність останнього імперському законодавству, військовим та адміністративним установам.

Інакше ніж у лівобережних автономіях інтеграційна політика царського уряду здійснювалась на Запоріжжі. Наприкінці XVIІ ст. політична прив'язаність січовиків до держави Романових була мінімальна. Це значно ускладнювало царському уряду здійснення щодо Низового Війська політики інкорпорації та соціальної інтеграції. Наприкінці XVII - на початку XVIII ст. головним завданням для царського уряду щодо запорожців було їх політичне підпорядкування царській владі та узгодження політичної активності Запорізької Січі з зовнішньополітичними цілями Московської держави. Використовуючи систему міжнародних угод з Оманською імперією, Кримським ханством та Річчю Посполитою, царська влада вже наприкінці XVII ст. зуміла домогтись визнання на міжнародній арені свого одноосібного протекторату над Низовим Військом. Одночасно, прагнучи мати важелі впливу на політичну активність запорожців, царські сановники застосували до низових козаків механізм „вибіркової колонізації та переміщення населення”. Наприкінці 80-х рр. XVII ст. і на початку XVIII ст. на запорізьких землях було споруджено Новосергіївську, Новобогородицька й Кам'янозатонську фортеці.

Низове Військо негативно реагувало на заходи царського уряду з обмеження його „прав і вольностей”. Уже наприкінці XVII ст. кошовий провід намагався протидіяти політичному тискові царської влади, шукаючи підтримки в Кримського ханства та Речі Посполитої. В умовах запровадженого Петром І курсу на інкорпорацію автономних окраїн, тиск на „права і вольності” запорожців значно зріс. Намагання царського уряду контролювати політичну активність січовиків у реґіоні, впровадження заходів щодо регламентації та регуляризації військової служби козаків, залучення їх під час Північної війни до земельних робіт, призвели до загострення взаємовідносин між Запорізьким Кошем та царською владою на початку XVIII ст. Результатом була участь запорожців у повстанні отамана К. Булавіна 1707-1708 рр. та перехід 1709 р. Низового Війська на чолі з кошовим К. Гордієнком на бік козацько-шведського альянсу гетьмана І.С. Мазепи та Карла ХІІ. Невдачі у запровадженні на території Запоріжжя інкорпораційно-інтеграційних перетворень, змусили уряд Петра І вдатися до знищення Січі у 1709 р. та вигнання запорожців за межі підвладних російському цареві земель.

Після повернення запорожців під російську протекцію 1734 р. царський уряд почав вживати заходів щодо зміцнення свого контролю над січовиками. У 30-40 рр. XVIIІ ст. урядові заходи мали на меті перетворити Військо Запорізьке низове на покірну урядові військову організацію на кшталт донської козаччини. Втілюючи в життя власну політику, уряди Анни Іоанівни і Єлизавети Петрівни намагалися при розповсюдженні на Низове Військо підзвітності імперській військовій, адміністративній та судовій організації діяти обережно, уникаючи грубого порушення запорізьких „прав і вольностей”. При реалізації своїх планів царська влада намагалася використати на власну користь наявні у війську антагонізми між представниками заможного і незаможного козацтва, заручитись за допомогою матеріального заохочення старшини та заможного козацтва їх позитивним ставленням до обмеження військової автономії і в такий спосіб уможливити мирний процес реорганізації запорізького козацтва.

У третьому розділі - Інтеграційні перетворення у другій половині XVIIІ ст. - розглядається завершення російським урядом інтеграційних перетворень в українських автономіях; виявлено зв'язок між інкорпорацією українських автономій та включення українського козацтва до соціальної структури населення Російської імперії; висвітлюється процес подальшого нівелювання козацьких „прав та вольностей” в 50-60 рр. XVIIІ ст.; розглядається вироблення моделі інтеграції слобідського козацтва до соціальної структури суспільства Російської імперії у 60-х рр. XVIIІ ст.; простежується застосування „слобідської” моделі інтеграції щодо козацтва Гетьманщини у 80-90-х рр. XVIIІ ст.; висвітлено передумови та причини ліквідації російським урядом Низового Війська в середині 70-х рр. XVIIІ ст.; зазначено причини невдач використання на Запоріжжі низки положень „слобідської” інтеграційної моделі при включенні запорожців до нового імперського соціуму; окреслено роль Чорноморського козацького війська в процесі інтеграції запорожців до соціальної структури населення Російської імперії наприкінці 80-х - 90-х рр. XVIIІ ст.

Найдинамічніше у другій половині XVIII ст. інтеграційні перетворення, як і в попередню добу, відбувались у слобідських полках. Протягом 50-х рр. XVIIІ ст. уряд Єлизавети Петрівни вдається до збільшення військового визиску слобідського козацтва шляхом відновлення практики служби козаків на Українській лінії, покладання на них обов'язку охорони Слов'яносербії та залучення їх до участі в Семирічній війні (походах 1756-1757 рр.) Ці заходи доволі негативно позначилися на соціально-економічному становищі слобідських козаків. Відтак перед російським урядом відкривалась чергова можливість для втручання у внутрішні справи слобідських полків та завершення процесу соціальної інтеґрації українського козацтва до нового імперського соціуму.

Включення слобідського козацтва до соціальної структури Російської імперії відбувалося за царювання Катерини ІІ. Доба її правління становить третій, останній етап інтеґраційних перетворень. Протягом 1762-1765 рр., створена за царським указом, урядова комісія на чолі з гвардії секунд-майором Є. Щербініним здійснювала реформи у слобідських полках, що мали на меті підготувати передумови для політичного поглинення автономії. Наслідком перетворень 1762-1765 рр. була інкорпорація Слобідської України до складу Російської імперії у 1765 рр. У процесі інкорпорації слобідське козацтво було позбавлено власної військової організації, судової рівності зі старшиною, відмінності при оподаткуванні від поспільства і переведено в своїй більшості до непривілейованих верств суспільства - військових обивателів.

Відновлення інтеграційних перетворень на Гетьманщині також припадає на 50-ті рр. XVIIІ ст., що було своєрідною реакцією російського абсолютизму на модернізаційні заходи гетьмана К. Розумовського. Шляхом відновлення військового визиску козаків, практики залучення їх до загальнодержавних робіт та утримання козацьким коштом російських частин на Гетьманщині, імперський уряд підготував ґрунт для нових перетворень.

Здійснення їх розпочалось вже за часів царювання Катерини ІІ. Доба її правління на Гетьманщині, як і на Слобожанщині, є завершальним, третім етапом інтеграційних перетворень. У 60-70-хх рр. XVIIІ ст. імперська адміністрація завершує процес підпорядкування лівобережного козацтва імперським установам. Протягом 80-90-х рр. XVIIІ ст. лівобережні козаки після втрати Гетьманщиною свого прикордонного положення були включені до соціальної структури Російської імперії. Здійснюючи інтеграційні перетворення щодо лівобережного козацтва, російський уряд вдався до використання „інтеграційної” моделі, що у 60-х рр. XVIIІ ст. була апробована у слобідських полках. Відтак до імперського соціуму лівобережні козаки увійшли переважно як представники непривілейованих верств суспільства, зараховані до категорії державних селян.

З початком 50-х рр. XVIIІ ст. російський уряд активізує свою інтеграційну політику на Запоріжжі. За Єлизавети Петрівни запроваджується урядова колонізація запорізьких „Вольностей”, а також впроваджуються обмеження на торгівлю запорожців. Це унеможлює мирну реорганізацію Низового Війська за донським зразком. Негативно реагуючи на дії імперської влади, січовий провід вдався до власної програми колонізації запорізьких „Вольностей” та збройного захисту військових земель.

Зростаючий з початку 60-х рр. XVIIІ ст. опір січовиків урядовій колонізації Запоріжжя, у Петербурзі трактували як прояв економічного і політичного „сепаратизму”. При царському дворі починають усвідомлювати марність сподівань на мирну реорганізацію Низового Війська. Ця обставина в поєднанні з тим, що Запорізька Січ, як і в попередні часи, була каталізатором соціальних заворушень на Правобережній Україні і втратила після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. статус південного форпосту імперії, сприяли оформленню в російських урядових колах рішення про необхідність її ліквідації.

У червні 1775 р. імперський уряд вдався до знищення Січі і Війська Запорізького низового. Шляхом розподілу земель Запоріжжя між Новоросійською та Азовською губерніями російський абсолютизм здійснив політичне поглинення Запоріжжя. Щодо січовиків то первісно уряд Катерини ІІ мав намір відповідно до висловлених у царському маніфесті від 3 серпня 1775 р. положень включити їх до загальноімперського соціуму шляхом застосування низки положень „слобідської” інтеграційної моделі. Проте активна протидія урядовим заходам самих козаків, значна частина яких вдалась до відходу на землі підвладні Оттоманській Порті, неспроможність російської влади в умовах нової війни з Туреччиною забезпечити захист приєднаних земель на півдні України внесли корективи в плани петербурзького двору.

Лише частина запорожців відповідно до „слобідської” моделі соціальних перетворень була переведена до категорії непривілейованих верств російського суспільства: державних та приватновласницьких селян або кооптувалася до дворянства чи купецтва. Одночасно значна кількість колишніх запорожців увійшла до складу створеного у 80-х рр. XVIII ст. урядом Чорноморського козацького війська. При цьому для збереження свого козацького статусу колишні запорожці мусили пройти процес трансформації і перетворитися з „вільного” козацтва, яким було Військо Запорізьке низове, на „служиле” на кшталт покірних урядові донської і уральської козаччини. Перед російським урядом це відкрило можливість для використання після завершення другої російсько-турецької війни 1787-1791 рр. мобілізаційного потенціалу колишніх запорожців при освоєнні завойованих земель. Протягом 1792-1796 рр. близько 18 тисяч чорноморців було переселено на Кубань, де вони стали одним з інструментів царської колонізації Північного Кавказу.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Інтеграція українського козацтва до соціальної структури Російської імперії була однією з головних складових інкорпорації українських автономій державою Романових у XVIIІ ст.

2. Інкорпораційно-інтеграційні перетворення були зумовлені заходами царського уряду з модернізації Російської держави у XVIIІ ст.

3. Найшвидше інтеграційні перетворення відбувались у слобідських полках та на Гетьманщині. При цьому слобідські полки були своєрідним полігоном для апробації царською владою низки інтеграційних заходів, що пізніше відтворювалися на Гетьманщині й частково застосовувались на Запоріжжі.

4. На території слобідських полків та Гетьманщини інтеграційні перетворення відбувались протягом XVIIІ ст. у три етапи. Перший етап припадає на 1700-1725 рр., він характеризується визначенням головних напрямків інтеграційної політики, нівелюванням царською владою козацьких привілеїв та початком підпорядкування слобідського та лівобережного козацтва російським державним інституціям. Другий етап - 1730-1741 р. характеризується подальшим обмеженням російським урядом козацьких привілеїв, посиленням втручання імперської влади до соціальних процесів в козацьких спільнотах з метою їх модернізації, зростанням підзвітності лівобережного та слобідського козацтва російським державним установам, значним погіршенням соціально економічного становища козаків. Третій етап охоплює 60-90-ті рр. XVIIІ ст., в цей час в процесі інкорпорації українських автономій слобідські та лівобережні козаки позбавляються усіх властивих їм ознак відособленості, - власної військової організації, судової рівності зі старшиною, відмінності при оподаткуванні від поспільства, - і переводяться в своїй більшості до категорії непривілейованих верств суспільства. Дана модель соціальної інтеграції була вироблена імперським урядом під час інкорпорації слобідських полків і майже в точності застосована на Гетьманщині.

5. Між періодами активних інтеграційних перетворень у слобідських полках і на Гетьманщині мали місце два перехідних етапи у 1725-1731 рр. та у 40-х рр. XVIIІ ст. У цей час, під тиском несприятливих зовнішньо- та внутрішньополітичних обставин, імперська влада мусила вдаватися до уповільнення інтеграційних перетворень у слобідських полках і призупинення їх на Гетьманщині.

6. Інтеграційні перетворення на Запоріжжі розпочинаються наприкінці XVIІ - на початку XVIIІ ст. й відбуваються паралельно із розповсюдженням царським урядом своєї влади на Військо Запорізьке низове. Здійснюючи наступ на „права й вольності” Низового Війська, царський уряд намагається модернізувати умови служби козаків, залучити їх до загальнодержавних робіт та приборкати їх зовнішньополітичну активність. Це зумовлює антимосковський виступ запорожців на чолі з кошовим К. Гордієнко 1709 р., зруйнування російськими військами Запорізької Січі та вигнання запорожців з підвладних царському урядові земель.

7. Після повернення запорожців 1734 р. під російську протекцію імперська влада відновлює щодо січовиків політику інтеграційних перетворень. У 30-ті - 40-і рр. XVIIІ ст. відбувається поступове підпорядкування Низового Війська імперським державним інституціям. Здійснюючи інтеграційні перетворення, царський уряд прагнув заручитись підтримкою своїх дій в заможних прошарків Низового Війська, щоб здійснити реорганізацію запорожців у мирний спосіб.

8. У 50-х - 60-х рр. XVIIІ ст., негативно реагуючи на урядову колонізацію земель Запоріжжя та запровадження обмежень на запорізьку торгівлю, Низове Військо вдається до активного захисту своїх „прав і вольностей”. Дії запорожців у Петербурзі трактували як прояв економічного і політичного „сепаратизму”. Скориставшись геополітичними змінами у регіоні після російсько-турецької війни 1768-1774 рр., російський уряд ліквідував у 1775 р. Січ і Низове Військо й намагався включити запорожців до загальноімперського соціуму шляхом застосування низки положень інтеграційної моделі, апробованої вже на слобідських козаках.

9. Активна протидія інтеграційним заходам російської влади збоку запорожців та несприятлива зовнішньополітична ситуація змусили імперський уряд виробити інший варіант інтеграції більшості січовиків до імперського соціуму. У 80-х рр. XVIIІ ст. російський уряд створює з колишніх запорожців Чорноморське козацьке військо. Воно створювалось як „служиле” військо за зразком вже покірних урядові донської і уральської козаччини. Його створення дозволило імперській владі здійснити інтеграцію запорожців до імперського соціуму як напівпривілейованої верстви, використати їх військовий та мобілізаційний потенціал для вирішення важливих зовнішньополітичних завдань під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр. та колонізації на початку 90-х рр. XVIIІ ст. Північного Кавказу.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Яценко В.Б. Козацтво Гетьманщини в російській імперській політиці XVIII cт.: процес станової інтеграції // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - № 556. Історія України. - Харків, 2002. - Вип.5. - С.33-41.

2. Яценко В.Б. Малоросійські козаки в другій половині XVIII cт. (інтеграція до загальноімперського стану) // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. - Харків, 2003. - Вип. 6. - С. 136 - 140.

3. Яценко В.Б. Козацька революція 1648-1657 років у сучасній російській історіографії // Переяславська рада: новий погляд на проблему. - Харків, 2004. - Вип.1. -С. 63-70.

4. Яценко В.Б. Російська імперська інтеграційна політика і слобідське козацтво в XVIII cт.: етапи та перебіг // Проблеми історії та археології України: Матеріали V Міжнародної наукової конференції (Харків, 4-6 листопада 2004 р.) - Харків, 2004. - С. 121-122.

5. Яценко В.Б. Сучасна російська історіографія про козацьку революцію 1648-1657 рр. // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. - 2005. - Т. 11. - С. 267-282.

6. Яценко В.Б. Взаємовідносини Московської держави та Війська Запорізького низового в контексті інтеграційних перетворень в кінці XVII - на початку XVIII cт. // Січеславський альманах. Збірник наукових праць з історії українського козацтва. - Дніпропетровськ, 2005. - Вип.1. - C. 65-89.

7. Яценко В.Б. Козацтво Гетьманщини в імперській політиці Петра І: початок станової інтеграції // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Історія. - 2005. - № 701, вип. 37. - С. 99-108.

8. Яценко В.Б. Взаємовідносини Московської держави та Війська Запорізького низового в контексті інтеграційних перетворень на початку XVIII cт. // Український історичний збірник. - 2005. - Вип. 8. - С. 148-170.

9. Яценко В.Б. Політика Російської імперії щодо слобідського козацтва в другій половині 20-х рр. XVIII ст. // ІІІ Харківські студентські філософські читання. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Харків, 2006. - С. 220-221.

10. Яценко В.Б. Взаємовідносини уряду Російської імперії та Запорізького Коша в кінці XVII - першій половині XVIIІ ст. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. - Харків, 2006. - Вип. 8. - С. 155-165.

11. Яценко В.Б. Взаимоотношения правительства Российской империи и Войска Запорожского низового в контексте царской интеграционной политики в 1730-х - 1740-х гг. XVIII в. // Российское казачество: проблемы истории и современность (к 310-й годовщине Кубанского казачьего войска): Материалы Всероссийской научно-практической конференции (г. Тимашевск, 2-5 октября 2006 г.) - Краснодар, 2006. - С. 292-295.

12. Яценко В.Б. Інтеграційна політика Петра І щодо слобідського козацтва 1700-1725 рр. // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Історія. - 2006. - № 728, вип. 38. - С. 75-84.

АНОТАЦІЯ

Яценко В.Б. Інтеграція українського козацтва до соціальної структури Російської імперії у XVIII ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. Харків, 2007.

У дослідженні аналізується процес інтеграції українського козацтва до соціальної структури Російської імперії у XVIIІ ст. Автор зазначає, що інтеграційні перетворення були однією з найголовніших складових заходів царської влади з політичної інкорпорації українських автономій у XVIIІ ст. У дисертації визначено передумови впровадження царським урядом інтеграційних перетворень в українських автономіях, визначено напрямки, за якими вони здійснювались у XVIIІ ст., окреслено хронологічні етапи їх перебігу у різних реґіонах України, зазначено вплив інтеграційної політики імперської влади на погіршення соціально-економічного становища рядового козацтва українських автономій, виявлено відмінності та хронологічні неспівпадіння при впровадженні інтеграційних заходів у слобідських полках, на Гетьманщині та у Війську Запорізькому низовому. Висвітлено процес вироблення різних моделей інтеграції українського козацтва до соціальної структури Російської імперії на завершальному етапі інтеграційних перетворень наприкінці XVIIІ ст.

Ключові слова: соціальна інтеграція, „інституціональна” інкорпорація, слобідські полки, Гетьманщина, Військо Запорізьке низове, права і вольності, імперський уряд.

АННОТАЦИЯ

Яценко В.Б. Интеграция украинского казачества в социальную структуру Российской империи в XVIII в. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина.

В работе на основе широкого использования опубликованных и архивных источников и исторической литературы комплексно освещен процесс интеграции украинского казачества в социальную структуру Российской империи в XVIII в. Доказано, что интеграционная политика царского правительства в отношении слободского, левобережного и запорожского казачества была одной из важнейших составляющих в процессе инкорпорации украинских автономий: слободских полков, Гетманщины и Войска Запорожского низового.

В диссертации освещены предпосылки и процесс осуществления царским правительством интеграционной политики в украинских автономиях. Прослежена взаимосвязь между ускоренной модернизацией Российского государства при Петре І и его преемниках и осуществлением интеграционной политики царского правительства по отношению к казачеству украинских автономий в XVIII в. Прослежены изменения в экономическом положении и социальном статусе слободских, левобережных и запорожских казаков в процессе реализации властями Российской империи интеграционных преобразований в слободских полках, на Гетманщине и в Войске Запорожском низовом. Автором определены основные направления интеграционной политики царского правительства по отношению к украинскому казачеству и осуществлен их комплексный анализ. На основе значительного фактического материала показано, что российская интеграционная политика включала в себя следующие элементы: нивелирование казацких “прав и вольностей”, подчинение слободского, левобережного и запорожского казачества имперской военной организации, российской фискальной и судебной системам. Отмечено влияние на интеграционные процессы активного привлечения казаков украинских автономий к участию в войнах, проводимых Российской империей. Показано, как царское правительство в целях уменьшения, а в дальнейшем и ликвидации, “прав и вольностей” казачества слободских полков, Гетманщины и Войска Запорожского низового использовало наличие в казацких социумах внутрисословных антагонизмов между богатыми казаками и старшиной с одной стороны и малоимущими казаками с другой.

В исследовании показаны хронологические этапы реализации царским правительством интеграционных преобразований в слободских полках и на Гетманщине. Отмечено, что интеграционная политика в автономиях осуществлялась в три этапа. Первый этап приходится на 1700-1725 гг. и характеризуется определением основных направлений интеграционных преобразований. Второй этап охватывает 1731-1740 гг. В это время усилилась подчиненность слободского и левобережного казачества государственным институциям Российской империи. Третий этап - 60-90-е гг. XVIII в. - отмечен инкорпорацией украинских автономий. В процессе инкорпорации казаки слободских полков и Гетманщины были лишены всех черт сословной обособленности и включены в социальную структуру Российской империи в качестве непривилегированных категорий.

Особое внимание в работе отведено описанию выработки имперским правительством “интеграционной модели” включения украинского казачества в социальную структуру Российской империи. Автор отмечает, что впервые данный механизм был разработан и применен к слободским казакам в 60-х гг. XVIII в., а в дальнейшем, в 80-90-е гг. XVIII в., использовался в процессе интеграции казачества Гетманщины.

При анализе и описании интеграционной политики властей Российской империи по отношению к Войску Запорожскому низовому автор неоднократно проводит параллели и сравнения с подобными действиями имперской администрации в отношении Войска Донского, Терского казачьего войска и Яицкого казачьего войска. Особое внимание уделяет влиянию на интеграционные процессы на Запорожье применения механизма “выборочной колонизации и перемещения населения”. В исследовании дается объяснение причин, из-за которых царское правительство не сумело осуществить реорганизацию Войска Запорожского низового мирным путем в 50-60-хх гг. XVIII в. и было вынуждено пойти на его ликвидацию в середине 70-х гг. XVIII в. Автор также раскрывает причины провала на Запорожье “слободской модели интеграции” местного казачества в состав имперского населения в 70-80-х гг. XVIII в. В диссертации отмечена роль Черноморского казачьего войска в процессе включения запорожцев в имперский социум и объяснен процесс трансформации статуса бывших запорожцев из категории “вольного казачества” в категорию “служилого казачества”. Автор отмечает, что данные трансформации позволили бывшим запорожцам занять в социальной структуре Российской империи место полупривилегированной категории населения.

Ключевые слова: социальная интеграция, „институциональная” инкорпорация, слободские полки, Гетманщина, Войско Запорожское низовое, права и вольности, имперское правительство.

ANNOTATION

Yatsenko V. B. The Integration of Ukrainian Cossacks into the Social Structure of the Russian Empire in 18th century. - Typescript.

Dissertation for achieving the title of the Scientific Certification of the Candidate of History specializing in History of Ukraine. - Karazin Kharkiv National University. Kharkiv, 2007.

The dissertation is devoted to the integration process of Ukrainian Cossacks into the social structure of the Russian empire during 18th century. The author proves that the integration changes used to be the most important components of political incorporation of Ukrainian autonomies conducted by the Tsarist government in 18th ct. Such problems as the preconditions of Tsarist integration changes concerning Ukrainian autonomies, ways of their accomplishment in 18th century have been analyzed in the dissertation. The chronological stages of those processes in various Ukrainian regions, regional distinctions and lack of simultaneity of integration processes in Slobodian regiments, Hetmanate and Zaporozhian Host, the impact of Russian integration policy on the deterioration of the economical status of a common Ukrainian Cossack have been studied as well. Much attention has also been paid to the history of elaboration of different social models intended to integrate Ukrainian Cossacks into the social structure of the Russian empire at the end of 18th - the epoch of conclusive changes.

Key words: social integration, institutional incorporation, Slobodian regiments, Hetmanate, Zaporozhian Host, rights and liberties, the empire government.

Размещено на Allbest.ru