Формування гендерних стереотипів у західноєвропейській філософії (історико-філософський аналіз)

Арістотель обґрунтовував різні типи існування чоловіка й жінки, центруючи чоловіче як активне, формуюче, а жіноче як пасивне, маргінальне. Філософ підкреслював, що подібно тому, як пневма формує матерію, даючи їй ціль, так і чоловік дає жінці кінцеву причину її існування. У його концепції подано негативну оцінку жіночого як дефективного чоловічого. Арістотель шкодував, що в силу різних причин більш високому чоловічому началу не вдається остаточно встановити свою владу над жіночим. Думка Платона, що жінка повинна займатися тією ж справою, що й чоловік, не знайшла підтримки у його опонента.

У загальнокультурному плані в епоху панування середньовічної християнської ідеології жінка була зведена до традиційних в патріархальних суспільствах іпостасей. Вона могла бути або незайманою, або матір'ю сімейства, і в цих своїх іпостасях протиставлялася блудниці. Ідеалом жінки для християнина стала Богородиця. Марія виступає контртипом Єви, що несла в собі риси богині життя як відгомін древнього культу Великої Богині - Матері. Ницість жінки знайшла своє уособлення в образі Марії - Магдалини. Приниження жінки пов'язано як з ідеєю гріхопадіння, так і з розвитком переконання в загальній перевазі чоловіків. У середньовічному християнському світі жінка вважалася істотою нижчою. І за цю “сутнісну” й екзистенціальну неповноцінність несла відповідальність церква: з апостола Павла до Фоми Аквінського вона розглядала жінку як необхідну чоловікові для продовження роду. Батьки церкви, зокрема, святий Ієронім, вбачали в жінці “врата демона, шлях віроломства, жало скорпіона”. Поряд із твердженнями про переваги чоловічого над жіночим у культурі європейського середньовіччя функціонувала також ідея андрогінності, особливо яскраво відображена у містиці Я. Бьоме. Спираючись на визначення Христа як Боголюдини, що сполучає в собі дві природи й дві волі, середньовічні прихильники андрогінізму стверджували, що першолюдина Адам був природним андрогіном, що втратив свою цілісність після гріхопадіння, покаранням за яке і був поділ на дві окремі сутності. Споконвічна андрогінна форма людству була повернута спокутною жертвою Христа.

Термінологія середньовічної патристики і схоластики свідчить, що вихідною точкою в баченні особливостей чоловічого і жіночого є властивий християнській антропології погляд на людину як природно-надприродну істоту, що поєднує в собі духовний і матеріальний початки. Філософія П. Абеляра просякнута любов'ю і співчуттям до жіночого роду й духовних скитань їхніх душ. І все ж він виражає традиційні для свого часу погляди на жінку як на істоту слабку й вторинну в соціальному плані, не здатну до виконання тих обітниць, які церква жадає від чоловіків, і тим більше до керування сильною статтю.

Для Т. Аквінського з його похмурою концепцією вдосконалення чеснот було характерне негативне ставлення до любові й жінки. Любовна пристрасть розглядалася ним як себелюбство. Він, як і інші теологи, заперечував “людську” значимість жінки. Поряд з аскетичною літературою й церковною організацією, що відстороняла жінку від активної участі в культі, було й інше вкрай несприятливе для жінок середньовіччя явище, пов'язане з уявленням про відьм, які укладали союз із сатаною. Це призвело до того, що десятки тисяч жінок протягом сторіч відправлялися на багаття. У любовній ліриці трубадурів та їхніх послідовників оспівувалася куртуазна любов - земна, індивідуальна, позашлюбна й таємна любов лицаря до знатної дами. Підсумовуючи, слід зазначити, що у розумінні особливостей чоловічого й жіночого середньовічна філософська думка не виходила за межі абстрактно-есенціалістського підходу.

У підрозділі 2.2 „Гендерні стереотипи в самосвідомості Ренесансу й Модерну” аналізуються особливості формування гендерних стереотипів у філософії гуманістів Відродження, а також концепціях представників філософії Нового часу та Просвітництва в Європі. Гуманісти поставили у центр уваги земне призначення людини. Чоловіче і жіноче розглядалися як природно визначені сутності. Леонардо да Вінчі, М. Фіччіно, Л. Валла та інші прославляють природну земну красу, тим самим апологетизуючи жіноче. М. Монтень, Фр. Бекон, Б. Спіноза вважали за природнє, що всюди на землі чоловіки правлять, а жінки їм підкоряються. Саме таким чином досягається злагода у співіснуванні статей. Ґрунтуючись на принципах картезіанського раціоналізму, філософія Нового часу пов'язала чоловіче із когітальністю. Т. Гоббс, перший серед великих філософів нової епохи, заявив, що за природою люди є рівними інтелектуально й фізично. Дж. Локк розглядав підпорядкування жінок як укорінене в природі. У ХVIII сторіччі ліберальне мислення вперше зробило предметом свого постійного дослідження питання про місце жінок у суспільстві й причини їхнього підлеглого становища.

Протиріччя між необхідністю надання більш високого соціального статусу жінці й домінуючим есенціалістським тлумаченням її сутності стало одним з основоположних у філософських міркуваннях. Енциклопедичним відображенням модерних уявлень про фемінінне і маскулінне стала теорія статевого диморфізму Ж.-Ж. Руссо. Приписувана жінкам “надлишкова чуттєвість” вимагала, на думку філософа, керівництва з боку раціонального чоловіка. Тим самим Руссо залишав жінкам підлегле, залежне від чоловіків становище. Голдсміт упевнений, що сфера сімейного життя - єдино прийнятна для жінки. Мерсьє, французький філософ, який хотів щастя для всіх, упевнений, що панування жінок у соціальній сфері загрожує суспільству. Засновник німецької класичної філософії І. Кант - прибічник соціальної диференціації статей, обумовленої природним призначенням чоловіків і жінок. В шлюбі, підкреслює Кант, що базується на сфері речовинно-приватного права, люди розглядають себе як речі, віддаючи себе один одному у взаємне користування, при цьому підкреслюється рівність сторін, що вступають у шлюб. Любов за Кантом - це метаморфоза статевого інстинкту, облагороджена людською уявою. Філософ позбавив виборчих прав дітей, жінок і слуг, оскільки вони, на думку Канта, не самостійні. Кант підкреслював, що здібності жінок служать єдино тому, щоб бути при чоловікові для здійснення природної мети - народження потомства. Постійною мисливицею за чоловічою статтю й чоловічою увагою є жінка у Канта.

І.Г. Фіхте засновує свої міркування про специфіку статевого на “подвійному стандарті”. Філософ наголошував, що держава повинна стежити за тим, щоб шлюб був результатом добровільного вибору сторін. Після його укладення дружина повністю повинна підкорятися чоловіку. Допускаючи можливість позашлюбного статевого зв'язку для чоловіків, Фіхте не допускає невірності дружини в шлюбі, поскільки це призводить до його руйнування, і, отже, повинно суспільством більш суворо засуджуватися. Фіхте був толерантний в оцінці жіночих здібностей, вважаючи що в цьому жінка не поступається чоловікові. Отже, безглуздо обмежувати людські й цивільні права жінок. У той же час жінка може бути незалежною тільки до моменту вступу в шлюб.

Вершиною німецької класики є філософія Г.В. Гегеля, який вважав, що однієї з істотних характеристик людського є бівалентність людського роду - його розділення на чоловічий і жіночий шляхи буття. Гендерна проблематика присутня насамперед у гегелівських роботах з філософії права, де представлена дихотомія чоловічого й жіночого за аналогією з публічним - приватним. Тут жінка виступає як представниця природи, чоловік же є представником розуму. Необхідний зв'язок природи й духу, душі й розуму встановлюється в шлюбі. Відсутність структурованості й твердої впорядкованості веде жінку до хаотичності життя. Чоловіча сфера як сфера духу характеризується розумністю, впорядкованістю, суворою структурованістю, здатністю до розвитку. Зрозуміти жіноче можливо тільки через сферу більш високу, сферу духу, чоловіче. Для німецьких романтиків Шлегеля, Тіка, Новаліса, Шеллінга, Шлейєрмахера характерним є спростування традиційних поглядів на природу жінки, її здібності й другорядне місце в суспільстві. “Культ любові” став найважливішою рисою романтизму. Розглядаючи жінку насамперед як об'єкт для поклоніння, романтики наполягають на її рівному з чоловіком праві на насолоду. Відповідно до ідеалів Просвітництва романтики вважали, що жінка повинна брати участь у літературних і філософських проектах. Ця культура була пронизана ідеями рівності, вільної любові й жіночого саморозвитку.

Дж. С. Мілль у книзі “Підпорядкованість жінок” відзначав інтуїтивність, практичність і конкретність жіночого мислення. Ідеальне партнерство чоловіка і жінки є “обопільною перевагою”. Залежність жінки укорінена в системі відносин у родині, де чоловік вільний поводитися як деспот. Щоб жінки могли звільнитися від домашньої тиранії, їм необхідні об'єднання й робота, тоді економічний нестаток не буде штовхати їх заміж. Також потрібен захист з боку закону і володіння політичними правами.

Роботи Маркса та Енгельса засвідчують, що їх хвилювала проблема експлуатації жінки капіталістичним суспільством. У “Походженні сім'ї, приватної власності і держави” Енгельс робить висновки, що підпорядкування жінки пов'язано з виникненням приватної власності й класового суспільства. Ліквідація приватної власності покладе кінець гнобленню за статевою ознакою. Дж. Рескін і мільйони мислячих так само чоловіків ставили жінкам за особливу заслугу покірність. Це, на їх думку, зберігало суспільний status quo. Загалом погляди філософів Ренесансу та Модерну, як до речі, і жінок, вихованих у культурному середовищі ХVII-ХVIII ст. на сутність статевого, були пронизані традиційними уявленнями, заснованими, на патріархатних стереотипах.

У підрозділі 2.3 “Онтологічні підстави легітимації гендерних стереотипів в англійському жіночому романі ХVIII-XIX ст.” розглядається специфіка відображення гендерних стереотипів у літературній творчості англійських письменниць XVIII-XIX ст. Жіночий дискурс в англійській художній прозі представлений великими іменами М. Уолстоункрафт, Дж. Остен, М. Естел, М. Монтагу, М. Еджвоурт, Ш. Бронте, Дж. Еліот, В. Вульф. З погляду гендерних досліджень філософський аналіз художнього тексту неминуче призводить до виявлення соціальних конструктів, конвенцій культури, традиційних культурних стереотипів чоловічої й жіночої свідомості. Література, створена жінками, представляє особливий інтерес, тому що відображає онтологічний зріз проблеми. Зокрема, фемінізм, розвиток якого призвів до виникнення гендеру, народжується з жіночої літературної творчості ХVIII-XIX ст. М. Естел, М. Еджвоурт, М. Уолстоункрафт, Дж. Остен довели, що вся система виховання жінки формувала її як залежну і несамостійну істоту, яка не мала ні економічної, ні політичної незалежності. Змінити цей стан можна через просвіту жіноцтва.

У висновках до розділу 2, підводячи підсумки дослідження гендерних стереотипів у класичній західноєвропейській культурі, автор підкреслює, що античність як епоха розквіту патріархального типу культури утвердила чоловіка у праві верховенства над жінкою. Визначившись як сімейна, соціальна, політична й ідеологічна система, патріархат вплинув на формування гендерних стереотипів, у яких жінка (фемінінне) завжди підлегла чоловіку (маскулінному).

У філософії середньовічної патристики й схоластики закріплення есенціалістського підходу до трактування гендерних стереотипів засноване на позиції християнської церкви, що невпинно поширювала ідею нерівності жінки перед чоловіком. У той же час виникає містична сакралізація жіночого материнського начала як внутрішньо пов'язаного з Богородицею та її стражданнями. Важливо також, що християнство зблизило обидві статі в інтелектуальному відношенні, створивши тип дружини - соратниці й відкривши жінці поле для суспільного служіння у вигляді мучеництва й добродійності. Гендерні стереотипи в середньовічній культурі формувалися під впливом постійного переосмислення біблійної драми гріхопадіння й спокути людини, її андрогінності. Філософська думка Відродження сформувала основні ідеї гуманізму, в основі якого лежить пантеїстична апологетика всього природного як утримуючого в собі божественне у вигляді гармонії. Разом з апологією природи була виправдана й людська тілесність, і статева своєрідність. Чоловіче і жіноче витлумачувалися в контексті вчення про людську моральність, яка розглядалась як природний закон людського буття. Есенціалістський підхід продовжував превалювати, і гуманісти, відводячи чоловікові сферу публічного, а жінці - сферу приватного й постійну залежність у всьому, ґрунтуються на думці, що “так заведено самою природою й так побажав Господь Бог”. Філософська думка Модерну продовжує ґрунтуватися на розумінні маскулінного й фемінінного в ієрархічному порядку, при якому влада чоловіка є визначеною природою. Теорія патріархату, що лягла в основу розуміння соціального буття, визначила родину як універсальний соціальний інститут, патріарх же виступав авторитетною фігурою з незаперечною владою. Завдяки впровадженню великого принципу “Волі, рівності й братерства” кожен чоловік набув права громадянина, у той час як жінки й інші члени суспільства були витиснуті зі сфери юридично захищеного соціального стану.

Англійська жіноча проза ХVIII-ХIХ ст. підготувала ґрунт для виникнення фемінізму. Класичний капіталізм настільки поглибив стереотипне розуміння вторинності жіночого, що виникла закономірна реакція на витіснення жінок із соціальних практик. Гендерні стереотипи епохи, як ніколи, явно демонстрували, у чиїх руках перебувала влада. Соціогендерний характер влади, закріплений у стереотипних поданнях, оголився у всій своїй повноті й спровокував критичне ставлення з боку феміністок.

Розділ 3. “трансформація гендерних стереотипів у посткласичній західноєвропейській філософії” присвячений аналізу гендерних стереотипів, що функціонують у посткласичному філософському дискурсі. У підрозділі 3.1 “Відображення гендерних стереотипів у філософії ірраціоналізму” представлено інтерпретацію маскулінного і фемінінного в роботах Шопенгауера і Ніцше та інших представників філософського ірраціоналізму. Шопенгауер вважав, що чоловіки поправу володіють всіма земними благами завдяки природній перевазі фізичної й духовної сили. Жінки у всьому повинні знати своє підлегле й нижче місце. Жінки - проміжний щабель між дитиною й людиною. Вони існують для поширення людського роду, і цим вичерпується їхнє призначення.

З точки зору Ніцше, чоловік повинен виховуватися для війни, жінка - для відпочинку воїна. Душа чоловіка глибока, жінка не може осягти її. Світ для жінки досконалий, якщо вона підкоряється в любові. Йти до жінки потрібно з батогом. Потяг до мети, до більш високого і прекрасного, прагнення до життя, прагнення до влади - це чоловічі пріоритети. Загалом чоловік і жінка настільки далекі один для одного, що це навіть осягти важко. І, незважаючи на всю жовч і отруту, Ніцше уявляє життя тільки в образі жінки. Вічність теж з'являється перед Заратустрою в образі жінки зі шлюбним перснем - символом вічного повернення. Ніцше говорить людині, що його істина - це земля й жінка. З жінкою, що народжує дітей, повинен жити й знайти свій порятунок чоловік. Жіноче усутнюється як життєстверджуючий діонісійський початок, що протистоїть аполонічному в культурі.

О. Вейнінгер вважає, що у світі досвіду немає ні “чоловіка” ні “жінки”, а є тільки “мужнє” й “жіночне”. Тому дуже важливим є точне й є правильне трактування “ідеальних” чоловіка й жінки. Кожна людина -це коливання між чоловіком і жінкою. Ці коливання в одного можуть бути неймовірно великі, в іншого - майже непомітні, проте вони завжди існують. Всі знамениті й духовно видатні жінки, стверджує Вейнінгер, проявляли завжди численні чоловічі риси характеру. У той час, як жінка повністю заповнена статевим життям, чоловік знає ще багато інших речей: боротьбу й гру, дружнє спілкування й гулянки, спорт і науку тощо. Чоловік живе свідомо, жінка - несвідомо, вона одержує свою свідомість від чоловіка, оскільки позбавлена оригінальної свідомості й абсолютно несоціальна. Немає жодного правового інституту, що був би створений жінкою. Схильність і потяг до проституції є органічною вродженою рисою жінки, такий же, як схильність до материнства. Вона аморальна. Гетера у певному відношенні вище матері, вважає Вейнінгер, поскільки може стати для чоловіка Музою. Загальний висновок Вейнінгера являє собою вінець мізогінії: ниций чоловік стоїть нескінченно вище найкращої з жінок. Жінка як ціле являє собою заперечення всякого змісту, вона безглузда. У жінки немає ні існування, ні сутності. Вона не існує, вона - ніщо.

Основоположник психоаналізу З. Фрейд вважав, що гендерні відмінності обумовлені біологією статі, статева анатомія змушує жінок розвивати жіночі риси, а чоловіків - чоловічі. Відштовхуючись від ідеї формування едіпового комплексу в хлопчиків і комплексу Електри у дівчаток, Фрейд дійшов висновку, що біологічна “неповноцінність” жінки формує її як істоту пасивну, нарцисичну, мазохістську, не здатну до життя, заснованого на високих моральних принципах. Спроби з боку жінок піднестися над біологічно визначеною долею Фрейд називав “комплексом мужності” і засуджував як прояв невротизму, як регрес до ранньої стадії сексуального розвитку. Якщо жінці не вдається виконати всі свої честолюбні мрії й досягти суспільного визнання за допомогою народження сина, пише Фрейд, вона може повстати й проти суспільства, і проти чоловіків, що проявляється в прагненні перевершувати їх, зневажливому до них ставленні, боротьбі за незалежність й інших “феміністських” дивацтвах - неврозах.

Очевидно, що не тільки феміністки, але й більшість учнів Фрейда були шоковані біологізаторським детермінізмом й перспективами, що “відкривав” психоаналіз перед чоловіками й жінками в аспекті культурної самореалізації. У всякому разі, уже в А. Адлера як основний фактор, що визначає розвиток людини, виступає не Едіпів комплекс і не комплекс Електри, а дитяча безпорадність перед небезпеками дорослого світу, у процесі подолання якої людина веде постійну боротьбу за своє домінування. Даючи пояснення неврозу неповноцінності в жінок і появи в них “маскулінного комплексу”, Адлер стверджує, що в боротьбі за верховенство в суспільстві жінка зазнає поразки, поскільки всі соціальні інститути, традиції, закони, мораль орієнтовані на привілейоване становище чоловіка й відповідно жорстко детермінують жіночий розвиток.

К. Хорні зауважувала, що патріархальна культура відповідно до правил соціальної субординації й чоловічого домінування спочатку формує в жінках фемінінні риси, називаючи їх атрибутами жіночності й усіляко заохочуючи, а потім обвинувачує в пасивності, мазохізмі й нарцисизмі. Хорні зробила висновок про те, що прагнення сучасних жінок “стати чоловіком” у культурному плані визначається тим, що влада в суспільстві й контроль над життям його членів перебуває в чоловічих руках. Вона зауважує, що, очевидно, Фрейду було властиве глибоке невір'я в людську чесноту й людський розвиток. К.Г. Юнг вбачав фемінінне і маскулінне в якості культурних архетипів, що відтворюються колективним несвідомим і проникають у несвідоме кожного індивіда. “Anima” - жіноча частина чоловічої особистості, у той час як жіноче несвідоме утримує архетип чоловічого - “Animus”.

З точки зору С. К'єркегора, жінка являє собою іманентність, у той час як чоловік - трансцендентальність; жінка - від природи, чоловік - над природою, тому вона - для Іншого. Дійсно екзистенціальними суб'єктами можуть бути лише чоловіки. С. де Бовуар та Ж.П. Сартр стали основоположниками нового неесенціалістського підходу до проблеми статі. Знамените положення С. де Бовуар про те, що жінкою не народжуються, нею стають, - стало одним із основних принципів гендерології. У підрозділі 3.2 “Гендерні стереотипи у філософсько-культурологічній думці постмодерну” проаналізовано філософські та культурологічні теорії представників постмодерну, зазначено, що культура постмодерна відкрила нові простори для розвитку гендерно небайдужої думки й формування суспільства, у якому неможлива сегрегація будь-якого типу, будь-то сегрегація по крові, расі або статі. Дослідники, спираючись на теорії Дерріда, Дельоза, Ліотара, Фуко, Гваттарі, Бодрійяра та ін., сформували гендерний підхід до суспільних проблем і дали простір для розвитку гендерного аналізу. Гендерна теорія і практика сьогодні є невід'ємною, яскравою частиною культури, підтвердженням чому є роботи представників французької феміністської теорії Е. Сіксу, Л. Ірігаре, Л. Крістєвої, англо-американської критики К. Міллетт, М. Елманн, А. Колодни, Е. Шоуолтер, М. Йелен та ін. Л. Ніколсон і Н. Фрезер зауважують, що постмодернізм запропонував феміністському дискурсу нові методи дослідження. Дж. Флокс стверджує, що феміністська теорія належить до сфери філософії постмодерну. К. Ді Стефано, С. Хардінг та інші дослідники настроєні більш скептично відносно цінності “постмодерністського повороту” для феміністичних і гендерних досліджень. Критикуючи теорію Лакана, Дж. Батлер пише, що символічний порядок фемінінного і маскулінного у мові відображається за допомогою взаємовиключних положень. Ірігаре вважає, що маскулінний суб'єкт - це фіктивна конструкція, створена законом, що забороняє інцест і підсилює гетеросексуальне бажання.

Зв'язок між комунікацією, лінгвістикою й філософією розглядається в основних роботах О. Александера, Р. Якобсона, Дж.А. Девіто. Проблема гендерної стереотипізації розглядається у руслі останніх досліджень філософії комунікації Р.Л. Анігана, Н. Малколма, М. Каузера та інших. Акцент на тілесно-духовній узгодженості людського існування простежується у роботах Ю. Крістєвої, Е. Сіксу, Ж. Лакана, М. Мерло-Понті, М. Фуко, Е. Уілдена та інш.

Ж. Бодрійяр створив оригінальну теорію знаку, застосування якої в гендеристиці є продуктивним. У той же час, називаючи новий семіотичний порядок, властивий культурі Заходу, симулятивним, філософ відносить жінок до “мовчазної більшості”, яка не є ні суб'єктом, ні об'єктом. Виражати їх здатні тільки жести й статистика. Філософ зауважує, що жіноче набуває сили у сучасній культурі, де змінено полюси: приватне стає важливішим за суспільне. Жінок Бодрійяр відносить до маргіналів, що розхитують соціальне. М. Віттіг закликає до руйнування статі для того, щоб жінки могли набути статус універсального суб'єкта. Фуко припускає, що категорія статі конструюється через посередництво історично визначеного специфічного способу сексуальності. Б. Фрідан вважає, що у традиційних культурах жінці було відмовлено у вираженні власних гендерних інтересів, вона була змушена жити чужим життям: або фантазією, або конкретним життям своїх домашніх. Багато феміністок, відкидаючи стереотипний образ матері - “охоронниці домівки”, страшилися всього, що було пов'язане з материнством. Крістєва, Ірігаре, Сіксу показали, як у культурі на рівні несвідомих установок формується образ жінки як іншого, “вторинного”, “маргінального”.

Г. Співак, філософ-неомарксист, вважає, що слід спиратися на універсальну онтологію жінки з метою просування феміністської політичної програми. Французький філософ П. Бурдьє зауважує, що одна з головних бінарних опозицій, притаманних культурі, це ерос versus логос. К. Палья, створює теорію чоловічих і жіночих архетипів як фізичних метафор чоловічих і жіночих тіл. Д. Бараш та Дж. Ліптон показують, як працюють стереотипи на прикладі лесбійської любові й лесбійських співтовариств, залучаючи для свого аналізу ідейну базу біологічного детермінізму. В. Брайсон, Дж. Джонстон, А. Річ говорять про створення “лесбійського континіуму”, “лесбійської нації” як одного із способів рішення гендерних проблеми. Нині у сфері масової культури функціонує ідея андрогінності, створивши розповсюджений стереотип сучасності - стереотип “unisex”.

М. Барретт, Л. Вогул, Е. Райт, Т. Кліфф, Х. Хартманн, Е. Фергюссон досліджують, яким чином гендерні проблеми пов'язані з класовими і як це представлено у марксистському фемінізмі. Загалом сучасна гендерна філософія відмовляється від практик бінарного філософського мислення. У висновках до розділу 3 представлено ряд положень, що відображають результат аналітичної роботи автора з питань дослідження гендерних стереотипів у посткласичному філософському дискурсі, а саме: особливості відображення гендерних стереотипів у філософській рефлексії А. Шопенгауера і Ф. Ніцше свідчать,що філософи відмовляють жіночому в абсолютній цінності, співвідносній із цінністю чоловічого в культурі. Мізогінізм Шопенгауера спонукає його до створення стереотипу слабкої і розумово неповноцінної жінки. Філософ вважав, що благополуччя людського роду базується на природному превалюванні чоловіків і підпорядкуванні жінок.

Ф. Ніцше вважає, що жінка є знаряддям (“instrumentum diabolic”) статевого інстинкту. Використовуючи чоловіка як засіб для продовження роду, вона відволікає його від вищої мети - війни. Душа жінки поверхова, на відміну від глибин чоловічого духу. Класичний психоаналіз підкреслював наявність внутрішнього невід'ємного зв'язку маскулінності з активністю, агресивністю, садизмом і суперництвом. У той же час фемінінне розглядалося як наділене пасивністю, залежністю, вторинністю, мазохізмом, нарцисизмом. Фрейд створив популярний міф посткласичної культури, в основі якого лежить твердження про біосоціальну непридатність жінки до “неприродної” для неї діяльності у сфері культуротворчості. У філософії екзистенціалізму заявляє про себе антиесенціалістська тенденція у розумінні сутності чоловічого й жіночого. Стереотипи фемінінності і маскулінності розглядаються як результат соціального конструювання статевого. Постмодерна культура, не в останню чергу завдяки філософам, зробила очевидним той факт, що гендерні стереотипи є продуктом історичного й культурного розвитку суспільства, вони формують гендерну ідентичність, що переважно залежить від соціальних факторів, а не біологічної статі людини.

Постмодерна філософія відмовляється від старих гендерних стереотипів і формує нові. Це обумовлюється руйнуванням сегрегаційних відносин за принципом статі й боротьбою жінок проти “скляної стелі” у сфері соціальної самореалізації. Воля різних, але рівних заснована на принципах паритетної демократії.

Висновки

Результати аналітичної роботи, які було відображено у процесі вирішення основних завдань дисертаційного дослідження, дали можливість сформулювати наступні висновки:

1. Дослідження історико-філософського контексту формування гендерних стереотипів є актуальним і значимим в аспекті трансформації українського суспільства на засадах паритетної демократії. Акцентуація уваги на особливостях філософської легітимації гендерних стереотипів у контексті західноєвропейської філософії та культури в цілому дала можливість по-новому розглянути процес становлення й розвитку філософської рефлексії.

2. Сутність наукової інтерпретації феномена “гендерний стереотип” відображає соціальну характеристику гендерних відносин і ґрунтується на функціонуванні таких соціальних конструктів, як маскулінне і фемінінне. Гендерні стереотипи - цє схематичні уявлення про чоловіків і жінок, їхнє місце у суспільстві, про належну соціальну поведінку тощо. Уявлення, які сформувалися в культурі про чоловічі й жіночі якості й особливості, відрізняються особливою стійкістю до змін. Засвоюючись у дитячому віці, стереотипні уявлення живуть у свідомості кожної людини, але рідко бувають до кінця усвідомлюваними й відрефлектованими.

3. З огляду на непродуктивність традиційного есенціалістського підходу, в основі якого лежить розуміння маскулінності і фемінінності як природних категорій, що поєднують сукупність біологічних, фізичних і поведінкових особливостей, ціннісних пріоритетів, властивих кожному чоловіку або жінці від народження, автор наполягає на обґрунтованості введення методології соціального конструювання як основи філософських досліджень з гендерної проблематики. У контексті соціально-конструктивістської парадигми гендерні стереотипи, як і гендер у цілому, розглядаються у якості соціально сконструйованих відносин, сформованих з урахуванням статевої диференціації і статевої нерівності, укорінених в особливостях організації соціумів, а не природній зумовленості статевого. Ґрунтуючись на думці, що висловила С.де Бовуар, і яка вже стала класичною у сфері гендеру, - “жінкою не народжуються, нею стають”, - соціально-конструктивістський підхід затверджує ідею про соціальний характер статі.

4. Формування гендерних стереотипів - це тривалий культурний процес, у результаті якого виробляються статусні характеристики маскулінного і фемінінного як способу легітимації деякої біологічної зумовленості чоловіка й жінки. З погляду конструктивістського підходу наполягати на думці, що анатомічні відмінності визначають соціальність чоловіка як ведучого й жінки як залежної вторинної в культурі, - значить повертатися в епоху патріархальних відносин, епоху безроздільного панування есенціалістського підходу. У той же час у рамках конструктивістського підходу встановлений факт особливої стійкості сформованих у традиційних культурах гендерних стереотипів і сталість у відтворюваності цих стереотипів в уявленнях носіїв різних культур. Стійкість гендерних стереотипів визначається тими функціями, які вони виконують у суспільстві. Управляючи процесами обробки інформації відповідно до вже сформованих уявлень про маскулінне і фемінінне, гендерні стереотипи діють як когнітивні схеми, упорядковуючи інформацію й скорочуючи шлях до прийняття адаптованого під певні соціальні стандарти рішення. У зазначеному аспекті гендерні стереотипи є невід'ємною складовою процесу когнітивного розвитку людини, важливим критерієм гендерної категоризації соціального буття. Легітимність гендерних стереотипів заснована не стільки на їхній істинності, скільки на звичності, що дає можливість здійснювати з їхньою допомогою функцію соціального контролю. У цьому полягає здійснювана стереотипами стабілізуюча роль.

5. Стійкість стереотипних уявлень є однією з складових у механізмі спадковості культури. Суспільна свідомість, пропонуючи індивідові стереотипні уявлення як норми і правила, які засвоюються автоматично, спрощує роботу індивідуального мислення. Зафіксовані у суспільній свідомості традиції певного суспільства функціонують як постійно відтворювані стандарти мислення, поведінки, дії й споглядання. Звичайно, кожен стандарт колись був обумовлений практичною або історичною необхідністю, але згодом ця обумовленість зникає, а соціальне знання у формі стереотипів передається наступним поколінням. Воно перетворюється в шаблон, впливаючи на інтуїтивно прийняті рішення й автоматичні дії. Безумовно, стабілізуюча функція стереотипів не спростовує того очевидного факту, що вони часто гальмують поступальний рух до більш творчих норм соціального співіснування.

6. Дослідивши існуючі в рамках різних культурних епох домінанти, що обумовлюють соціальні ідеали, зразки, моделі маскулінності і фемінінності, автор стверджує, що соціальний ідеал мужності заснований на ідеї влади. Владній мужності традиційно протиставляється як збиткова маскулінність витиснутих зі сфери владних відносин чоловіків, так і вторинність таких суб'єктів суспільства, як жінки. Віднесення фемінінного до категорії, що наділена якістю вторинності в патріархальних суспільствах, визначається відчуженням жінок від публічної сфери владних відносин. При цьому пов'язана з відчуженням від влади соціальна вторинність окремих чоловіків не так помітна на тлі відвертої вторинності в патріархальних культурах жіночого й дитячого.

7. Гендерні стереотипи почали формуватися на ранніх етапах культурного розвитку, коли господарська діяльність людини визначалася кількістю витрачених фізичних сил; і не тільки соціальна успішність, але й саме життя дуже часто залежали від фізичної витривалості. Примітивна економіка й натуральне господарство визначили провідну роль чоловіка як фізично більш пристосованої істоти. Сьогодні подібна диференціація суспільно корисних якостей втратила свою значимість, але стереотипи, що розділяють світ господарської діяльності людини на чоловічі й жіночі професії, продовжують жити. Очевидно, що життєва реальність часто суперечить гендерно-стереотипним уявленням про соціальний внесок чоловіків і жінок у розвиток суспільств, однак стереотипи продовжують функціонувати, і це створює реальну базу для соціальних конфліктів і психологічної напруги.

8. Зміст стереотипних уявлень залежить від багатьох факторів, зокрема, від етнокультурної своєрідності й історичної стадії розвитку суспільства, ступеня його урбанізованості, релігійності тощо. Очевидно, що толерантне ставлення до відхилень від стереотипних форм поведінки зростає з переходом від традиційних суспільств, де гендерні стереотипи жорстко закріплені, і їхня сталість підтримується насамперед контролем з боку суспільної думки й інститутів влади до суспільств індустріального й постіндустріального типів.

9. Епоха існування й розквіту патріархальних культур, заснована на “владі батька” (правителя) над недієздатними або недостатньо правочинними співгромадянами, затвердила верховенство чоловіка над жінкою. Визначившись як сімейна, соціальна, політична й ідеологічна система, патріархат вплинув на формування гендерних стереотипів, у яких жінка (фемінінне) завжди підпорядковувалась чоловіку (маскулінному). У концепціях античних філософів це превалювання чоловічого і вторинність жіночого вперше набуває рис цілісного підходу, який нині називається есенціалістським. Саме філософи античності започаткували помилкову практику витлумачення статевого як природного і замовчували зв'язок із проблемою влади в суспільстві. На їх погляд, природа створила жінку як істоту підлеглу, слабку, потребуючу владного наставника. Таким чином, саме антична давньогрецька філософія вперше відобразила і закріпила патріархатні стереотипні уявлення про амбівалентність чоловічого і жіночого в культурі у теоретичній формі.

10. У середньовічному суспільстві ставлення до жінки в Західній Європі визначалося поглядами християнської церкви, що невпинно поширювала ідею нерівності жінки перед чоловіком. У той же час напоєна містичною любов'ю біблійна Пісня Пісень словами Соломона і Суламіфі демонструвала злиття чоловічого й жіночого в єдиному божественному екстазі. Новозавітне вчення, підносячи дружину й матір до божественного, завдало найсильнішого удару по дохристиянському уявленні, що єдине призначення жінок - давати потомство. Важливо також, що християнство зблизило обидві статі в інтелектуальному відношенні, створивши тип дружини - соратниці і відкривши жінці поле для суспільного служіння у вигляді мучеництва й добродійності. Загалом гендерні стереотипи у середньовічній культурі формувалися під впливом постійного переосмислення біблійної драми гріхопадіння й спокути людини, і в цьому контексті трактувалося чоловіче й жіноче.

11. Епоха Відродження вустами своїх мислителів сформувала основні ідеї гуманізму, заснованого на християнській етиці. Чоловіче і жіноче розглядалося з позицій моральності як природного закону людського існування. В цілому продовжував превалювати ессенціалістський підхід, і гуманісти, відводячи чоловіку сферу публічного, а жінці - сферу приватного і постійну залежність від чоловіка, зупиняються на думці, що так заведено самою природою і так побажав Господь Бог. Панкультурний характер стереотипів виявлявся в приписуваних жінкам незалежно від того, до якого суспільства вони належали, трьох основних рис, що вважаються суто жіночими: сентиментальності, покірності й марновірства. У той же час винятково чоловічими вважалися владність, схильність до ризику, незалежність і сила.

12. Епоха Модерну, що сформувала велике гасло “Воля, рівність і братерство”, дала новий поштовх для розвитку есенціалістських уявлень, збагачених ідеями так званого “братнього” патріархату, тобто братерства чоловіків як основи соціального контракту. Чоловіку було надано права громадянина, у той час як жінки й інші члени суспільства витіснялися зі сфери юридично захищеного соціального стану. Навіть найбільші філософи епохи, представники німецької класики Кант, Фіхте, Гегель, романтики Шлегель і Новаліс та інші, багато розмірковуючи про волю, не перебороли есенціалізму, асоціюючи чоловіка із соціальністю, а жінку - зі статтю, розглядаючи соціальну нерівність як засновану на біологічній відмінності між чоловіками і жінками. Домінанта маскулінності привела їх до висновку, що раціональне освоєння світу - це характерна риса маскулінного в культурі, на противагу ірраціональності жінки, заснованій на її природній чутливості. Чоловік і жінка, стверджували філософи, повинні керуватися різним розумінням своїх соціальних ролей і припустимих правил поведінки. Філософськи обґрунтовуючи статеву нерівність, мислителі Модерну відобразили гендерні стереотипи, що сформувалися у ранньоіндустріальну епоху.

13. Епоха “класичного капіталізму” поглибила стереотипне розуміння вторинності жіночого. Публічна сфера конституювалася як сфера волі й цивільних прав, так само залишаючись пріоритетною для чоловіків, а приватна - долею жінок. Причому якщо соціальна зайнятість чоловіка завжди приносила йому певний зиск, то приватна (домашня) сфера, де панувала жінка, не маючи соціальної значимості, не оплачувалася. Витіснення жінок із соціальних практик було настільки радикальним, що гендерні стереотипи явно демонстрували, у чиїх руках перебувала влада. Соціогендерний характер влади, закріплений у стереотипних уявленнях, оголився у всій своїй очевидності.

14. Логіко-теоретичний аналіз соціокультурних основ формування гендерних стереотипів з необхідністю опирається на емпіричний культурно-історичний матеріал, а також на результати його теоретичної рефлексії, що знайшли своє яскраве втілення в англійській жіночій прозі ХVIII-ХIХ ст. Саме ця проза підготувала ґрунт для виникнення такого важливого в плані осмислення гендерних стереотипів культурного феномену, як фемінізм. Саме культурне явище фемінізму визначається як боротьба за рівність статей, що стала основою руху жінок за емансипацію. Нині можна знайти різні форми цього феномену: марксистський, соціалістичний, гіноцентричний, психоаналітичний, екзистенціальний, екологічний, постмодерністський, анархічний, культурний, лесбійський, кольоровий, радикальний, ліберальний, інтелектуальний, гуманістичний тощо. Фемінізм як комплекс соціально-філософських, соціологічних, психологічних, культурологічних теорій, що аналізують становище жінки в суспільстві і об'єднані принциповим неприйняттям дискримінації за ознакою статі, влився в більш широкий контекст гендерного руху. Автором встановлено, що маскулінне як поняття вперше починає серйозно досліджуватися саме в теоріях фемінізму, які трактують маскулінність як комплекс установок, поведінкових характеристик, можливостей і очікувань, що визначають соціальну практику чоловіків як соціальної групи.

15. У постмодерній культурі й постіндустріальному суспільстві поступово вмирають старі гендерні стереотипи й формуються нові. Це стимулюється соціо-культурними процесами повільного вирівнювання прав чоловіків і жінок, руйнуванням сегрегаційних відносин за принципом статі й завзятою боротьбою жінок за руйнування “скляної стелі” у сфері соціальної самореалізації. Чоловіки й жінки, що прагнуть до побудови суспільства гендерної рівності, розуміють, що вони різні, але рівні, і позбавляти будь-кого права на повну соціальну самореалізацію, ґрунтуючись на приписах природного й анатомічного характеру, неможливо.

16. Постмодерна філософія усталила думку, що гендерні стереотипи як продукт історичного і культурного розвитку суспільства, формують гендерну ідентичність, яка переважно залежить від соціальних факторів, а не біологічної статі людини. Проблема гендерної ідентичності насамперед актуалізувалася у теорії феміністської критики, що, виділяючи в якості головної проблему жіночої ідентифікації й самоідентифікації, базується на концепції “Іншого”. Феміністський епістемологічний пошук логічних обґрунтувань жіночої суб'єктивації відбувається в контексті переходу від класичної моделі раціонального суб'єкта до його децентралізованої й множинної конструкції. У сучасному гендерному дискурсі плюральна ідентичність визначається не тільки як контраст між чоловічою і жіночою ідентичностями, але й як протилежність чорної і білої, східноєвропейської і австралійської тощо. Тобто гендерна філософія не тільки обґрунтовує наявність різноманітних типів дискурсивності в сучасній культурі, але й забезпечує концептуальну легітимність їхньої соціальної репрезентації. Більше того, оскільки в гендерній філософії не відтворюється традиційна патріархатна структура ідентичності, то вона відмовляється від практик бінарного філософського мислення.

17. Нині гендерні стереотипи найбільш яскраво виявляються й активно функціонують не в сфері побуту, а в політичному і мас-медійному просторі сучасних суспільств, демонструючи свою стійкість. Більшість гендерно-орієнтованих дослідників сучасних соціумів стверджують, що, незважаючи на кардинальні соціально-політичні зміни й завоювання світового жіночого руху за останні півтора сторіччя, жінки й чоловіки дотепер сприймаються як носії протилежних якостей. У культурі і дотепер не подолано бінаризм чоловічого й жіночого, заснований на протиставленні таких якостей, як незалежність - залежність, агресивність - м'якість, брутальність - ніжність, раціональність - емоційність, серйозність - поверховість, урівноваженість - схвильованість, сила - слабкість, жорстокість - доброта, ініціативність - боязкість тощо. Можна стверджувати, що західноєвропейська культура усе ще ґрунтується на чоловічій домінанті в культурі. Варто усвідомити, що не існує відмінностей у способах морального мислення чоловіків і жінок.

Спростовуючи практику подвійного стандарту як помилкову, суспільство нарешті повинне навчитися оцінювати своїх громадян з позицій їхньої суспільної значимості, а не статевої приналежності. Моральні вимоги, пропоновані до чоловіків і жінок, не повинні визначатися їхньою статевою приналежністю. Соціальна цінність носія моральної норми визначається ступенем його соціальної волі, заснованої на усвідомленому почутті соціальної відповідальності.

18. Дослідження сутності, соціальної ролі й історичних перспектив формування гендерних стереотипів привели автора до реалізації поставленої в роботі мети і доведення думки про те, що дихотомія статей не може бути зведена до визначальної ролі біологічних характеристик чоловіка й жінки. Аналіз генезису західноєвропейської культури загалом і філософської думки зокрема з погляду розвитку гендерної проблематики виявив основні фактори, способи й параметри існування гендерних стереотипів, що випливають із відносин влади й ґрунтуються на них. Досліджено специфіку відображення гендерних стереотипів у філософії античності, середньовіччя, Ренесансу, модерну і постмодерну. Виявлено специфіку гендерних стереотипів як системи ціннісних орієнтацій постмодерного західного суспільства, розкриті механізми їхнього формування й характер впливу на розвиток суспільства, динаміка формування й функціонування в контексті сучасних загальноцивілізаційних трансформацій.

Основні публікації

1. Власова Т.И. Гендерные стереотипы как предмет социофилософского анализа // Вісник ДНУ. Сер.: філософія. Соціологія. Політологія. Вип. 12. - Д.: ДНУ, 2005. - С. 103-109.

2. Власова Т.И. К проблеме женской субъективности и гендерной идентичности // Філософські дослідження: Збірник наукових праць. - Вип. 6 - Луганськ: Східоноукраїнський національний університет ім. В. Даля, 2005. - С. 245-251.

3. Власова Т.И. Гендерные стереотипы: некоторые аспекты осмысления феномена в постклассическом и постмодерном дискурсе // Грані. Науково - теоретичний і громадсько-політичний альманах - Д., 2005. - № 4 (42). - С. 92-97.

4. Власова Т.И. Гендерные стереотипы: фрейдистский и постфрейдистский подходы к интерпретации феномена // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури: Збірник наукових праць. - Д.: РВВ ДНУ, 2005. - С. 25-36.

5. Власова Т.И. Влияние гендерных стереотипов на формирование представлений о социальном статусе женщины в романе Д. Остен “Гордость и предубеждение” // Філософія. Культура. Життя: Міжвузівський збірник наукових праць. Вип. 25. - Д.: Дніпропетровська державна фінансова академія, 2005. - С. 174-184.

6. Власова Т.И. Гендерная проблематика в контексте мизогонистских концепций О. Вейнингера // Культурологічний вісниик: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. Вип. 17. - Запоріжжя: Просвіта, 2006. - С. 99-101.

7. Власова Т. И. Гендерные стереотипы Возрождения в самосознании классической западноевропейской культуры // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. Вип. 16. - Запоріжжя: Прем'єр, 2006. - С. 70-75.

8. Власова Т.И. Гендерные стереотипы в философии иррационализма // Ноосфера і цивілізація. Вип. 4(7). - Донецьк: ДонНТУ, 2006. - С. 46-50.

9. Власова Т.И. Гендерная проблематика в немецкой классической философии // Актуальні проблеми духовності: Зб. наукових праць. - Крівий Ріг: Видавничий дім, 2006. - С. 133-143.

10. Власова Т.И. Влияние христианства на формирование гендерных стереотипов в средневековой культуре // Філософія, культура, життя: Міжвузівський збірник наукових праць. Спец. вип. - Д.: ДДФА, 2006. - С. 240-248.

11. Власова Т.И. Гендерный анализ и основные принципы постмодерна // Вісник Дніпропетровського університету. Сер.: філософія. Соціологія. Політологія. - Вип. 13. - Д.: ДНУ, 2006. - С. 110-118.

12. Власова Т.И. Антропологічні виміри культури Англії XVIII-XIX ст. Антиномія маскулинного і фемінінного // Постметодика. Антропологізм в освіті: джерела досягнення та перспективи. - № 7 (71). Полтава, 2006. - С. 13-19.

13. Власова Т.И Гендерные стереотипы в культуре западноевропейского модерна // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури: Збірник наукових праць. - Д.: ДНУ, 2006. - С. 99-108.

14. Власова Т.И Социофилософский анализ гендерной проблематики в английской женской литературе XVIII в. // Перспективи. - 1 (33). - Одесса. - 2006. - С. 36-43.

15. Власова Т.И К проблеме гендерной идентичности в контексте социального стереотипизирования // Філософія. Культура. Життя. Міжвузівській збірник наукових праць. Вип. 16 - Д.: - 2006. - С. 5-10.

16. Власова Т.И Методология социального конструирования - основа социофилософского анализа гендерных стереотипов в западноевропейской культуре // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах - Д., 2006. - № 6 (ч. 1) - С. 73-77.

17. Власова Т.И. Актуальные проблемы гендерных исследований // Вісник Дніпропетровського університету. Сер.: філософія. Соціологія. Політологія. - Вип. 14 - Д.: ДНУ, 2006. - С. 54-62.

18. Власова Т.И Методология социального конструирования - основа социофилософского анализа гендерных стереотипов в западноевропейской культуре // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах - Д., 2006. - № 7 (ч. 2) - С. 73-77.

19. Власова Т.И. Гендер и проблемы образования в современном обществе // Вісник Дніпропетровського університету. Сер.: філософія. Соціологія. Політологія. - Вип. 15 - Д.: ДНУ, 2007. - С. 150-156.

20. Власова Т.И. Проблема гендерного равенства в Украине и современные теории справедливости // Філософські дослідження: Збірник наукових праць. - Вип. 8 - Луганськ: Східоноукраїнський нац. унів. ім. В. Даля, 2007. - С. 23.

21. Власова Т.И. Основні напрямки розвитку постмодерного гендерного дискурсу // Вісник Львівської національної академії мистецтв. - Вип. 18 - Львів, 2007. - С. 30-41.

22. Власова Т.И. Роль разума и знания в формировании женской субъективности // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах - Д., 2007. - № 4 (54) - С. 82-85.

23. Власова Т.И. Женщины-писатели Англии в культурологической перспективе // Від бароко до постмодернізму: Зб. наук. праць. Вип. 7. - Д.: ДНУ, 2004. - С. 176-178.

24. Власова Т.И. Мужское и женское в контексте андрогинной концепции Н. Бердяева // Срібний вік: проблема особистості: Матеріали Міжнародної наукової конференції 2005р. - Дрогобич, 2005. - С. 81.

25. Власова Т.И. Влияние английской женской прозы XVIII в.на формирование представления об образовании женщины в Западной Европе // Гуманізм та освіта: Збірник матеріалів VIII Міжнародної науково-практичної конференції. - Вінниця, 2006. - С. 272-274.

26. Власова Т.И. Проблемы брака в романе Дж. Остен „Гордость и предубеждение” // Тези доповідей 65 Міжнародної науково-практичної конференції. Проблеми та перспективи розвитку залізничного транспорту: Д., 2005. - С. 371-373.

27. Власова Т.И. Некоторые проблемы функционирования стереотипов и язык гендера // Тези доповідей Міжнародної наукової конференції. Проблеми економіки транспорту: - Д., 2006. - С. 15-16.

28. Власова Т.И. Гендерные роли и стереотипы поведения в современном постиндустриальном обществе // Тези доповідей Міжнародної наукової конференції. Проблеми та перспективи розвитку залізничного транспорту: - Д., 2006. - С. 404-405.

29. Власова Т.И. К проблеме формирования стереотипов в высшей школе // Тези міжвузівської науково-практичної конференції „Актуальные проблемы обучения иностранных студентов”. - Д., 2006. - С. 21-22.

30. Власова Т.И. Отражение экономического статуса женщины в английской литературе конца XVIII - начала Х1Х вв. // Тези IV Міжнародної наукової конференції „Проблеми економіки транспорту”. - Д., 2006. - С. 189-190.

31. Власова Т.И Гендерный подход к коммуникативным стилям // Тези доповіді міжвузівської науково-практичної конференції „Проблеми системного підходу до вивчення термінологічної лексики у спеціалізованому вищому навчальному закладі”. - Д.: ДДУВС, 2007. - С. 25-26.

32. Власова Т.И Социокультурное значение понятий „стереотип” и „имидж”// Тези міжвузівської науково-практичної конференції „Актуальные проблемы обучения иностранных студентов”. - Д.: ДМА, 2007. - С. 13-15.

33. Власова Т.И. Экономическая концепция марксизма в гендерной философии // Тези доповіді V Міжнародної наукової конференції „Проблеми економіки транспорту”. - Д., 2007. - С. 203-204.

Размещено на Allbest.ru