Сербська і хорватська історіографія міжвоєнного періоду: дослідження проблем історії ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 930.1(497.11)“1918/1941”

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та

спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата історичних наук

СЕРБСЬКА І ХОРВАТСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ: ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ІСТОРІЇ ХІХ СТОЛІТТЯ

Орел Юлія Володимирівна

Львів - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії Національного Університету “Києво-Могилянська Академія”

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Балабушевич Тетяна Аркадіївна, Національний університет “Києво-Могилянська Академія” ,доцент кафедри історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Верба Ігор Володимирович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії Росії

кандидат історичних наук, доцент Мовчан Степан Петрович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри нової та новітньої історії

Захист відбудеться “28” квітня 2009 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.12. у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 337).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий “24” березня 2009 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор історичних наук, професор Сухий О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Доба між Першою і Другою світовими війнами у Королівстві сербів, хорватів і словенців (далі КСХС), а з 1929 р. - у Королівстві Югославія, залишається малодослідженою в історичній науці. Міжвоєнні роки в історії південнослов'янських народів були часом змін, формування нових ідеологій, побудови нового суспільства, нової політичної та економічної системи. Важливу роль у формуванні ідеологічного підґрунтя новоутвореної держави південних слов'ян відігравала історична наука. Основним завданням істориків було показати утворення КСХС як закономірний результат розвитку політичної свідомості південнослов'янських народів у ХІХ ст.

Історія історіографії*^* Історія історіографії, термін, що утвердився в сучасній історичній науці (Historia historiografii (пол.), Storia della Storiografia (іт.), History of historiography (анг.), Histoire de l'Historiografie (фр.), Geschichte der Geschichtsschreibung (нім.)). країн Центрально-Східної Європи є одним з найважливіших напрямів дослідження в українській історичній науці. Історія сербського і хорватського народів є невід'ємною складовою досліджень з історії цього регіону. Недостатня увага до історії народів Югославії (з якою у Радянського Союзу були складні політичні стосунки) в УРСР Балканистика в УРСР. Библиографический указатель / [ред. Т. А. Балабушевич]. - К. : Наукова думка, 1983. - 240 с. була наслідком офіційної політики СРСР в галузі розвитку історичної науки. В Україні вивчення історії Югославії ХХ ст. обмежувалося проблемою Народно-визвольної боротьби 1941-1945 рр. Балканистика в УРСР. Библиографический указатель / [ред. Т. А. Балабушевич]. - К. : Наукова думка, 1983. - С. 172-173. За такого стану досліджень великого значення й актуальності на сучасному етапі набуває історіографічний аналіз. Дослідження тематичного характеру дають можливість визначити коло актуальних тем, а також ключові поняття в югославській історичній науці.

Тема дисертації є актуальною для розвитку української історичної науки, зокрема слов'янознавства. Вивчення проблеми дозволить краще зрозуміти закономірності й особливості історії української історіографії в порівнянні з історіописанням в інших країн Центрально-Східної Європи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах наукової програми “Східно-Центральна Європа як історичний регіон і геополітична реальність”, що розроблялася кафедрою історії Національного університету “Києво-Могилянська академія”.

Мета дисертації полягає у визначенні й аналізі тематико-ідеологічних аспектів історії сербського та хорватського народів у ХІХ ст. міжвоєнною історичною наукою.

Реалізація цієї мети передбачає дослідити:

- стан вивчення проблеми у сучасній історичній науці та проаналізувати, систематизувати і класифікувати основні групи джерел;

- основні складові концепції “національної історії” сербського і хорватського народів напередодні Першої світової війни;

- особливості нової югославської концепції історичного розвитку сербського і хорватського народів та етапи розвитку історіографічного процесу в КСХС і Королівстві Югославія;

- контроверсійні питання у вивченні сербської і хорватської історії ХІХ ст. у дослідженнях істориків міжвоєнної доби;

- підходи і напрями досліджень окремих проблем історії ХІХ ст. сербського і хорватського народів у 1918-1941 рр.;

- основні тенденції міжвоєнної історіографії у висвітленні історії сербів і хорватів ХІХ ст. югославський хорватський історіографічний сербський

Об'єктом дослідження є наукові праці з історії сербського та хорватського народів ХІХ ст., написані істориками Королівства сербів, хорватів і словенців, згодом Королівства Югославія.

Предметом дослідження є процес нагромадження знань з історії сербського і хорватського народів у ХІХ ст. у Королівстві сербів, хорватів і словенців, згодом Королівстві Югославія, основні тенденції розвитку історичної думки та напрями досліджень.

Методологічну основу дисертації становлять загальнонаукові методи аналізу і синтезу. В основу викладення матеріалу покладено проблемно-тематичний підхід. У дослідженні використано метод текстуального й тематичного аналізу. Застосовується також історико-порівняльний метод, що дозволило виділити спільне й відмінне при порівнянні історіографічної спадщини окремих авторів і визначити засади “національної” і “югославської” концепцій історії. Використання цієї методології дозволило встановити певні зв'язки між окремими історичними творами та історіографічними явищами аналізованого періоду, виявити взаємовпливи і взаємозв'язки між ними. Історико-типологічний метод був використаний для аналізу й класифікації історіографічної спадщини сербських і хорватських істориків.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від проголошення королем Олександром ІІ Карагеоргієвичем Королівства сербів, хорватів і словенців 1 грудня 1918 р. (Королівство Югославія від 3 жовтня 1929 р.) до ліквідації цієї держави внаслідок нападу фашистської Німеччини і підписання капітуляції 17 квітня 1941 р.

Обмеження хронологічних рамок теми, що знаходилася у фокусі цього історіографічного дослідження, зумовлене великим ідеологічним значенням, яке надавалося вивченню історії ХІХ ст. в Королівстві СХС, згодом Королівстві Югославія. У дисертації автор стає на позицію тих дослідників періоду формування націй у країнах Центрально-Східної Європи (М.Грох, Е.Гобсбаум, І.Лещиловська), які стверджували, що процес національного пробудження, тобто формування національної культури, мови, літератури, певного типу соціально-політичних відносин, завершився на Балканах у 1870-х роках. Причому, в одних народів, наприклад, у сербів, ця фаза “національної агітації” (за М.Грохом Hroch M. Maіe narody Europy: perspektywa historyczna / Mirosіav Hroch. - Wrocіaw : Zakіad narodowy im. Ossoliсskich, 2003. - S. 9) закінчилася позитивно, тобто здобуттям незалежності (за рішеннями Берлінського конгресу 1878 р.), у той час, як у хорватів ця фаза закінчується негативним досвідом Раковицького повстання 1871 р. і провалом планів федералізації Австро-Угорської імперії. Це послужило верхньою хронологічною межею досліджуваного в дисертації матеріалу.

Територіальні межі. Коло досліджених праць обмежене сербською і хорватською історіографією. Адже, по-перше, саме вони визначали розвиток академічної науки в КСХС, згодом Королівстві Югославія; по-друге, конкуренція поміж сербським і хорватським національними проектами мала велике значення для формування їхньої національної свідомості Stanиiж N. Hrvatski identitet kao razlika u Europi nacija 19. stoljeжa / Nikљa Stanиiж // Historijski zbornik. - Zagreb,1999. - br. LII. - S. 145.; по-третє, існував єдиний мовний простір для наукової комунікації.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше у спеціальному науковому дослідженні розглянуто основні підходи до вивчення проблем історії ХІХ ст. у міжвоєнній сербській і хорватській історіографії. До історіографічного аналізу вперше в Україні було залучено широке коло праць, написаних істориками КСХС, згодом Королівства Югославія. Показано процес проникнення югославської політичної ідеології до сербської і хорватської концепцій національної історії. Запроваджується авторський підхід до визначення головних тенденцій у вивченні цієї проблеми та запропонована класифікація аналізованої історіографічної спадщини.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати та висновки можуть використовуватися як фактологічна і методологічна база для створення підручників і посібників з історії та історіографії Югославії та країн Центрально-Східної Європи, а також для розробки відповідних навчальних курсів для вищих навчальних закладів України на історичних і політологічних спеціальностях.

Апробація положень дисертації здійснювалася у формі доповідей, виголошених на щорічних конференціях “Дні науки НаУКМА” (м. Київ, 2003 р., 2004 р.); на IV міжнародній студентській конференції “Роль історії у політиці. Роздуми про специфіку посттоталітарного суспільства” (м. Варшава, 2004 р.); на V міжнародній студентській конференції “Етнічність і нації у політиці держав: від політики “культурного плавильного котла” до геноциду і етнічних чисток” (м. Варшава, 2005 р.); на міжнародній конференції “Рідна Європа” (м. Каунас, 2005 р.); на міжнародному студентському семінарі “Сприйняття Балкан у культурі і історіографії” (м. Загреб, 2006 р).

Результати досліджень викладено у п'яти наукових публікаціях, надрукованих у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України.

Cтруктура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Обсяг рукопису - 207 с., список літератури та джерел нараховує 266 позицій (27 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, розкрито актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, мету і завдання, хронологічні та географічні межі, розкрито практичне значення дисертації, сформульовано методологічні засади дослідження.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження”, що складається з двох підрозділів, охарактеризовано стан наукової розробки теми й джерельну базу дисертації.

У першому підрозділі “Історіографія проблеми” проаналізовано праці радянських, російських, українських, сербських і хорватських істориків, а також представників англо-американської та німецької історіографії, присвячені дослідженню історії історіографії сербського і хорватського народів міжвоєнної доби.

У радянській історичній науці дослідження історії сербської та хорватської історіографії не було пріоритетною темою. У збірниках Інституту слов'янознавства і балканістики АН СРСР 1970-1980-х років Центральная и Юго-Восточная Европа в новое время / отв. ред. Писарев Ю.А. - Москва: Наука, 1974. - 315 с.; Формирование наций в центральной и юго-восточной Европе / ред. И.С.Миллер, С.М.Стецкевич, В.А.Якубский и др. - Москва : Наука,1981. - 369 с. питання історіографії не були спеціальною темою розгляду. Провідний радянський дослідник історії національних рухів південнослов'янських народів у ХІХ ст. В.І.Фрейдзон Фрейдзон В. Материалы к историографии хорватского национального движения периода кризиса австрийской монархии (конец 50-х - начало 70-х гг. ХIХ века) / Владимир Израилевич Фрейдзон // Славяно-балканские исследования. Историография и источниковедение. - Москва : Наука, 1972. - С. 34-84. виділив напрями вивчення історії хорватського національного руху в міжвоєнний період. Проблеми югославської історіографії вивчали також В.Г.Карасьов, Є.С.Макова, В.О.Тесемніков Историография истории южных и западных славян [Учеб. пособие для вузов по спец. "История"] / Ненашева З.С. и др. - Москва : Московский университет, 1987. - 262 с..

Сучасний російський історик М.В.Бєлов Белов М. Первое сербское восстание 1804-1813 гг. и Россия. События, документы, историография / Михаил Белов. - Нижний Новгород : Издательство ННГУ, 1999. - 159 с.; Белов М. Формирование и развитие сербской национальной идеологии в конце XVIII - середине 30-х гг. ХІХ века : автореферат дис. на соискание науч. степени док. истор. наук : спец. 07.00.03 “Всеобщая история” / Михаил Валериевич Белов. - Нижний Новгород, 2007. - 41 с. у міжвоєнній сербській історіографії пропонував розрізняти “ліберальне і консервативне крило” Белов М. Первое сербское восстание 1804-1813 гг. и Россия. События, документы, историография / Михаил Валериевич Белов. - Нижний Новгород: Издательство ННГУ, 1999. - С. 95. Вчений підкреслював, що якщо у своїх оцінках постаті Карагеоргія міжвоєнна історіографія допускала різноманіття (В.Чорович, С.Йованович, Г.Якшич), то після Другої світової війни усталилась єдина схема висвітлення цієї проблеми Белов М. Первое сербское восстание 1804-1813 гг. и Россия. События, документы, историография / Михаил Валериевич Белов. - Нижний Новгород: Издательство ННГУ, 1999. - С. 118.. У докторській дисертації М.Бєлов не тільки відобразив стан розвитку досліджень з історії південних слов`янських народів у Росії, але і звертався до складних і малодосліджених у світовій науці питань формування національної ідеології, застосував нові перспективні інтердисциплінарні методи.

В українській радянській історіографії до проблем вивчення югославської історіографії звертався С.П.Мовчан у працях, присвячених вивченню історико-політичної спадщини діяча КПЮ на еміграції Філіпа Філіповича та загальним проблемам історії історіографії Югославії повоєнної доби Мовчан С. Утворення королівства сербів, хорватів і словенців у висвітленні повоєнної югославської історіографії / Степан Петрович Мовчан // Вісник Львівського університету. Серія історія. - 1980. - Вип. 1. - C. 66-73..

В англо-американській науковій літературі дослідження історії історичної науки югославських народів здійснюється в межах вивчення закономірностей формування національних концепцій історичного розвитку у країнах Центрально-Східної Європи. Можна чітко простежити, як виріс інтерес до проблем історії регіону у зв'язку із процесами трансформації суспільно-політичного устрою після розпаду “соціалістичного табору”, а у випадку Югославії - інтерес до питань історії був пов'язаний із низкою воєн, що охопили Західні Балкани в 1990-ті рр.

Огляд американської історії історіографії Югославії включає аналіз внеску наукових спеціалізованих журналів East European Quarterly, Serbian Studies, Southeastern Europe.. Американська історична наука завдячує розробкою історіографічних проблем першої половини ХХ ст. Д.Джорджевичу і Ч.Єлавичу. Сучасний погляд американських і англійських дослідників на проблеми розвитку історичної науки в регіоні загалом і в Югославії, зокрема, представлено в збірниках “Історики як будівничі нації: Центральна і Південно-Східна Європа” Historians as Nation-Builders: Central and South-East Europe / ed. by Dennis Deletant, Harry Hanak. - Houndmills, Basingstoke, Hampshire : Macmillan Press, 1988. - 245 p. та “Югославія і її історики: на шляху до розуміння балканських воєн 1990-х рр.” Yugoslavia and its historians: understanding the Balkan wars of the 1990s / ed. Norman M. Naimark and Holly Case. - Stanford : Stanford University Press, 2003. - 275 p..

Значним здобутком англомовної історіографії є праці з теорії націоналізму. Важливими дослідженнями з цієї проблематики, що відзначають унікальний шлях формування національної самосвідомості в Центрально-Східній Європі, є праці Е.Гобсбаума Hobsbawm E. J. Nation and nationalism since 1780: programme, myth, reality / Eric John Ernest Hobsbawm. - Cambridge : Cambridge University Press, 1991. - 200 p., Е.Сміта Сміт Е. Д. Націоналізм. Теорія, ідеологія, історія / пер. Р. Фещенко. - Київ : K. I. C., 2004. - 170 c., Б.Андерсона Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження і поширення націоналізму / пер. В. Морозов. - Київ : Критика, 2001. - 272 c., Е.Гелнера Ґелнер Е. Нації та націоналізм / пер. Г. Касьянов. - Київ : Таксон, 2003. - 300 с..

Значний інтерес до вивчення історії Південно-Східної Європи у німецький історіографії пов'язаний з діяльністю Інституту Південно-Східної Європи (Sьdost-Institut), який був розташований в Мюнхені, та Східноєвропейського інституту в Берліні. В.Кесслер Kessler W. Politik, Kultur und Gesellschaft in Kroatien und Slawonien in der ersten Hдlfte des 19. Jahrhunderts. Historiographie und Grundlagen / Wolfgang Kessler // Sьdosteuropдische Arbeiten. - Mьnchen,1981. - B. 77. - 352 s., діяльність якого пов'язана з Інститутом Південно-Східної Європи, значну увагу приділив вивченню історіографічних поглядів на питання формування хорватської національної свідомості, аналізуючи доробок хорватських істориків, у тому числі і міжвоєнної доби.

У югославській історіографії після Другої світової війни розпочалося наукове вивчення проблем розвитку історичної науки. Дослідження ці, проте, не мали систематизованого характеру, деякі періоди викликали більший інтерес у науковців, а власне період міжвоєнного історіописання залишався малодослідженим. У перші роки після утворення ФНРЮ Віктор Новак Новак В. Jугословенска историографиjа између два светска рата и њени савремени задаци / Виктор Новак // Историски часопис. - 1948. - Kњ. 1. - C. 199-217. критично оцінив розвиток міжвоєнної історіографії югославських народів і поставив нові завдання перетворення історичної науки згідно із засадами історичного матеріалізму. М.Костренчича Kostrenиiж M. Stara baљtina i novi putovi / Marko Kostrenиiж // Historijski zbornik. - Zagreb, 1948. - Br. I. - S. 11-24; Kostrenиiж M. Hrvatska kritiиka historiografija / Marko Kostrenиiж // Spomenica u poиast 40-godiљnjice osnivanja Saveza komunista Jugoslavije 1919-1959. - Zagreb, 1960. - S. 74-79. як представник хорватської історіографії після Другої світової війни велику увагу приділив критиці наукових досягнень істориків попередньої доби, вивченню теоретичних проблем і висвітленню основних засад марксизму.

Над питаннями історії сербської історіографії в 1960-1980-ті рр. працював Р.Самарджич Самарџић Р. Писци српске историjе / Радован Самарџић. - Београд : Просвета, 1976. - Kњ. 1. - 304 с., результатом чого став узагальнюючий чотиритомник “Літописці сербської історії”, в якому автор представив біографії та бібліографії основних творців сербської історії і проаналізував головні праці істориків міжвоєнного періоду: В.Чоровича, В.Поповича, Й.Тадича.

Політична криза у Югославії у період 1980-1991 рр. вплинула й на історичну науку. Розпочався час дискусій, викликаних потребою переглянути концепції, створені югославською офіційною історіографією, що спонукало появу теоретичних праць, присвячених питанням істини в історії, відносин науковця і влади, об`єктивності. У 1990-ті рр. до історії сербської історіографії в період між двома світовими війнами зверталися Д.Станкович і Л.Дімич Станковић Ђ., Димић Љ. Историографиjа под надзором: прилози историjи историографиjе / Ђорђе Станковић, Љубодраг Димић. - Београд : Службени лист СКJ, 1996. - T. 1. - 357 c.; T. 2. - 295 c., Ч.Попов Попов Ч. О историjи и историчарима / Чедомир Попов. - Сремски Карловци, Нови Сад : Издавачка књижарница Зорана Стоjановића, 1999. - 304 с., К.Мілутіновіч Milutinoviж K. Studije iz srpske i hrvatske istoriografije / Kosta Milutinoviж. - Novi Sad : Matica srpska, 1986. - 259 s.. Узагальненням роботи кількох поколінь сербських істориків стала “Енциклопедія сербської історіографії”.

Історична наука в Хорватії в часи СФРЮ переживала особливі процеси розвитку, що було пов'язано з наростанням національного руху. Окрім окремих статей у збірниках і спеціальній науковій періодиці, що мали декларативний характер, ґрунтовних опрацювань історіографічних тем бракувало. Широке обговорення необхідності створення узагальнюючої праці з історії хорватської історіографії, що охоплювала б часи від появи перших історичних творів до наших днів, почалося у 1970-ті рр. У 1970 р. З.Кулунджич у праці “Трагедія хорватської історіографії” звинуватив історичну науку в небажанні висвітлювати певні питання, в тенденційності, кон'юнктурності та конформізмі самих учених. Представники офіційної історіографії, Я.Шидак Љidak J. Hrvatska historiografija - njezin razvoj i danaљnje stanje / Jaroslav Љidak // Historijski zbornik. - Zagreb,1971. - Br. XXIII - XXIV - S. 1-20. та М.Костренчич Kostrenиiж M. Historiografija na prekretnici / Marko Kostrenиiж. - Zagreb: Historijski Institut Jugoslavenske Akademije znanosti i umetnosti, 1973. - 13 s. відповіли новими дослідженнями проблем історії історичної науки у Хорватії. Таким чином, процес зростання інтересу офіційної історичної науки до питань історіографії можна вважати наслідком активізації національного руху, одним з основних проявів якого було переосмислення минулого. На Першому з'їзді хорватських істориків Historijski zbornik. - Zagreb, 1999. - Br. LII. (9 грудня 1999 р.) питання створення узагальненої історії хорватської історіографії розглядалося як основне завдання історичної науки. Сучасна хорватська історіографія, проте, налічує мало досліджень, щ які б спеціально розглядали історичну науку міжвоєнного періоду, за винятком статті Б.Янятович Janjatoviж B. Hrvatska historiografija izmeрu dva svjetska rata / Bosiljka Janjatoviж // Rijeka. - 2004. - №2. - S. 41-50..

Варто відзначити перспективність досліджень з історії сербської і хорватської історичних наук ХХ ст., оскільки нині бракує спеціальних узагальнюючих праць з цієї проблематики, а у статтях, що з'явилися на постюгославському просторі в кінці ХХ - на початку ХХІ ст., досліджуються лише окремі історичні періоди, інші ж залишаються без належної уваги з боку науковців. Період між двома світовими війнами залишається малодослідженим у хорватській історіографії. Водночас у Сербії доробок того часу активно імплікується до сучасної історіографії. Тому важливо критично оцінити значення праць істориків минулого як історіографічного джерела, яке було важливим носієм історичної свідомості своєї епохи.

У другому підрозділі “Характеристика та класифікація джерел” охарактеризовано комплекс історіографічних джерел та бібліографічних матеріалів, які було використано для вирішення завдань дослідження. Джерелом у дисертації є наукові історичні твори, написані вченими КСХС, згодом Королівства Югославія, що розглядали важливі для свого часу питання історії ХІХ ст. Ці історіографічні джерела (тобто праці, в яких автор свідомо ставить собі за мету представлення минулого за допомогою актуального для свого часу наукового апарату) можна розділити за видами на збірники опублікованих джерел, синтетичні праці, монографії та статті у періодичних виданнях і збірниках. Збірники опублікованих історичних джерел Antologija jugoslovenske misli i narodnog jedinstva (1390-1930) / urednik V. Novak. - Beograd : Drћavna љtamparija, 1930. - LXVII + 931 s.; Graрa za povijest knjiћevnosti Hrvatske / urednik F. Fancev. - Zagreb : JAZU, 1933. - Knj. XII. - 320 s.; Ilirska antologija. Knjiћevni dokumenti hrvatskog preporoda / urednik S. Jeћiж. - Zagreb : Minerva, 1934. - 287 s. проаналізовано як відображення головних ідеологічних тенденцій розвитку історичної науки. Головну групу джерел становлять узагальнюючі праці з історії Хорватії Љiљiж F. Pregled povijesti hrvatskoga naroda / predgovor T. Macan. - [4 izd.]. - Zagreb : Nakladni zavod Matice hrvatske, 1975. - 513 s., Сербії Ћоровић В. Историjа Срба / Владимир Ћоровић. - Београд : Лирика, 1999. - 793 с., Югославії Ћоровић В. Историjа Jугославиjе / Владимир Ћоровић. - [Фототипско изд.]. - Београд : Просвета, 1989. - 622 с.. Ці дослідження дали змогу простежити зміни, що відбувалися в позиції офіційної історіографії, виразниками якої були їхні автори, на визначення актуальних проблем історії ХІХ ст. Монографічні дослідження складають найчисельніший вид опрацьованих джерел, що відповідало пріоритетному для того часу способу представлення результатів наукового дослідження в історичній науці. Особливе значення для визначення історіографічної ситуації в країні мають праці істориків держави і права С.Йовановича Јовановић С. Сабрана дела : в 12 т. / Слободан Jовановић. - Београд : Jугославиjапублик, 1990. і М.Владиславлєвича Владисављевић М. Хрватска аутономиjа под Аустро-Угарском / Милан Владисављевић. - Београд : Политика, 1939.. Передумови виникнення Першого сербського повстання досліджував Д.Пантелича Пантелић Д. Београдски пашалук после Свиштовског мира 1791-1794 / Душан Пантелић. - Београд, 1927. - 202 с. - (Посебна издања СКА; књ. 64); Пантелић Д. Кочина краjина/ Душан Пантелић. - Београд, 1930. - 168 с. - (Посебна издања СКА; књ. 78. - Друштвени и историски списи; књ. 32).. Нові аспекти соціальної історії розглянуто в творах А.Єлачича Jelaиiж A. Seljaиki pokret u Hrvatskoj i Slavoniji godine 1848-1849: studija iz hrvatske socijalno politiиke i kulturne istorije / Aleksije Jelaиiж. - Zagreb : Tipografija d.d., 1925. - 147 s. та В.Богданова Богданов В. Устанак Срба у Воjводини и Мађарска револуција 1848-1849 / Васа Богданов. - Суботица : Градска штампарија, 1929. - 176 с.. У міжвоєнний період над темою зовнішньополітичних стосунків Сербії працював В.Попович Popoviж V. Istoиno pitanje. Istorijski pregled borbe oko opstanka Osmanlijske carevine u Levantu i na Balkanu / Vasilj Popoviж. - [2 izd.]. - Sarajevo : Zavod za izdavanje udћbenika, 1965. - 234 c.; ?оповић В. Европа и српско питање у периоду ослобођења 1804-1914 / Васиљ Поповић. - Београд : Геца Кон, 1938. - 168 с.; Поповић В. Метернихова политика на Блиском истоку / Васиљ Поповић. - Београд : Планета, 1931. - 208 с. - (Посебна издања СКА; књ. 54. Друштвени и историjски списи; књ. 36).; питання стосунків між Сербським князівством і сусідніми південнослов'янськими народами досліджував у своїх творах Д.Странякович Страњаковић Д. Jугославенски национални и државни програм кнежевине Србиjе из 1844 године / [Отштампано из Гласника историског друштва у Новом Саду - Књ. 3]. - Нови Сад, 1931. - 29 с.; Страњаковић Д. Како jе постало Гарашаниново Начертаниjе / Драгослав Страњаковић // Споменик СКА. - Београд, 1939. - Књ. 91. - С. 63-111.; проблемами “слов'янського відродження” займався М.Прелог Prelog M. Pregled povijesti Juћnih Slavena Srba, Hrvata i Slovenaca / Milan Prelog. - Sarajevo : Bosanska poљta, 1920-1921. - Dio II. - 196 s.; Prelog M. Slavenska renesansa / Milan Prelog. - Zagreb : Jugoslovenska љtampa, 1924. - Knj. 1. - 484 s.. Окремі роботи А.Івича Ивић А. Из доба Карађорђа и сина му Александра / Алекса Ивић / предговор Р. Самарџић. - [2 izd.]. - Београд : Просвета, 1984. - 157 с., Ф.Нікіча Никић Ф. Радови (1919-1929) / Федор Никић. - Београд : Графосрем, 1981. - Kњ. 1: Jугословенски иеолози. Кратки портрети. - C. 55-74., Д.Страняковича Страњаковић Д. Карађорђе / Драгослав Страњаковић. - Београд : Геца Кон, 1938. - 300 с., Й.Хорвата Horvat J. Ante Starиeviж. Kulturo-povijesna slika / Josip Horvat. - [2 izd.]. - Zagreb : Nakladni zavod Matice hrvatske, 1990. - 388 s., Ф.Шишича Љiљiж F. Kvaternik. (Rakoviиka buna) / Ferdo Љiљiж. - Zagreb : Hrvatski љtamparski zavod, 1926. - 47 s. були присвячені персоналіям. Аналіз монографічних досліджень засвідчив засилля політичної історії як головного напряму наукових інтересів міжвоєнного періоду. Але поступово з'являлися праці з історії права, культури, соціальної історії, що свідчить про розвиток історичної науки країни в контексті загальноєвропейських тенденцій.

Важливим є аналіз статей, опублікованих у спеціалізованих наукових журналах: “Нариси з літератури, мови, історії і фольклору”, “Літопис Сербської Матиці”, “Збірник Сербського наукового товариства”, “Вісник Історичного товариства у Новому Саді”, “Югославський історичний журнал”, “Журнал хорватської історії”, “Хорватське коло”, “Хорватський огляд”, “Літопис Югославської академії наук і мистецтв” та ін.

Джерельна база дослідження є репрезентативною для вирішення поставлених у цьому історіографічному дослідженні завдань.

Аналіз джерел дозволив виділити основні питання і теми, що цікавили авторів міжвоєнного періоду, охарактеризувати спільне й відмінне у трактуванні історичних проблем, на підставі чого були зроблені висновки про дослідження історії ХІХ ст. у працях сербських і хорватських істориків.

У другому розділі “Основні тенденції розвитку югославської історіографії у міжвоєнний період” представлені особливості формування національної концепції історії сербського та хорватського народів напередодні Першої світової війни та змін, яких зазнала історичні думка обох народів після утворення нової держави, КСХС, а згодом Королівства Югославія.

У першому підрозділі “Національна історія напередодні Першої світової війни” розглянуто стан наукових історичних досліджень сербів і хорватів наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Стверджується, що основи національної концепції історії були закладені у працях С.Новаковича про Перше сербське повстання та Т.Смічикласа про ілліризм. Охарактеризовано основні складові цієї концепції.

Пояснено зростання інтересу до вивчення історії ХІХ ст. Ці дослідження доводили неперервність і лінійність історії одного народу від Середньовіччя до сучасності.

У творах С.Новаковича і Т.Смічикласа вирішувались питання національної самоідентифікації. Центральною тезою досліджень С.Новаковича про Перше сербське повстання було твердження про самостійний вибір сербським народом свого політичного майбутнього як незалежної національної держави. Т.Смічиклас показав головні політичні аспекти хорватського національного відродження. Вчений виконав найголовніше завдання історіографії свого часу: довів існування хорватської національної ідентичності у минулому, показав її ґенезу і закономірний розвиток до середини ХІХ ст. Порівняння концепцій Т.Смічикласа і Д.Шурміна показує ґенезу підходів хорватської історіографії до проблеми ілліризму та югославізму як головних суспільно-політичних рухів хорватського народу у ХІХ ст.

Другий підрозділ “Засади югославської моделі історичного розвитку у міжвоєнний період” присвячений огляду головних на сучасному етапі розвитку історичної науки підходів до югославізму як історичної категорії, на підставі чого зроблені висновки про головні характеристики цього явища в міжвоєнній історіографії. Для історичних досліджень того часу характерним було представлення процесу формування і розвитку югославської ідеології як безперервного процесу, від появи ілліризму в 1830-х рр. до утворення КСХС. Панівною думкою в наукових колах було переконання, що провідна мета цього культурно-політичного руху - утворення єдиної держави югославських народів - залишалася незмінною. В Югославії після Другої світової війни виник історіографічний напрям, згідно з яким на кожному новому етапі югославізм був зовсім відмінним суспільно-культурним явищем, що залежав від зміни внутрішньо- і зовнішньополітичної ситуації.

Підкреслено значення періодизації розвитку югославської ідеології міжвоєнної доби, запропонованої Л.Дімичем у дослідженні культурної політики Королівства Югославії.

Історичне уявлення про розвиток югославізму як суспільно-політичної ідеології в міжвоєнній Югославії представлено на основі аналізу праць В.Новака і Ф.Шишича, що дало можливість не тільки встановити головні складові цього явища, але і показати його ґенезу. Виділено основні риси югославської концепції історії у міжвоєнний період. ХІХ ст. займало центральне місце в цій концепції, бо, за визначенням її творців, у цей період неусвідомлені прагнення південнослов'янських народів до об'єднання набувають своїх політично-культурних проявів. Ф. Шишичу вдалося залучити до цієї ідеологічної концепції різні політичні рухи ХІХ ст. Протягом усього ХІХ ст. розвиток сербської і хорватської думки про національне об'єднання і звільнення розвивався паралельно, вважав Ф. Шишич. Національні рухи, як і ілліризм, в ХІХ ст. Шишич вважав лише етапом на шляху до формування єдиного югославського народу, проте підкреслював значення внеску і ролі хорватської його складової в розбудову нової державності.

У третьому розділі “Головні теми досліджень історії першої половини ХІХ ст.” проаналізовано дослідження проблем сербської і хорватської історії першої половини ХІХ ст. у міжвоєнній історіографії. Визначено коло проблем, що мали істотне значення для формування уявлень про історію ХІХ ст.: Перше і Друге сербські повстання, Іллірійські провінції, ілліризм, правління уставобранителів та значення створеної Ілією Гарашанином програми зовнішньополітичного розвитку сербської держави “Начертанія”. На підставі аналізу змін у висвітленні зазначеної проблематики зроблено висновки про трансформацію моделі національної історії обох народів унаслідок прийняття югославської ідеології.

Аналіз праць А.Івича, Д.Пантелича, М.Прелога, В.Чоровича, В.Поповича, Г.Якшича і Д.Страняковича у першому підрозділі “Історіографія Першого і Другого сербських повстань” засвідчив зміни, що відбулися у висвітленні Першого і Другого сербських повстань в період від 1918 до 1941 р. У працях істориків, які виступали з позицій югославізму (М.Прелог), найбільше уваги було приділено дослідженню подій, які об'єднували південнослов'янські народи, а саме участь сербів з Габсбурзької монархії в Першому і Другому сербських повстаннях та низка повстань у Воєводині, Боснії і Герцеговині, що, на думку прихильників цього історіографічного напряму, викликало Перше сербське повстання. Оновлення національної історії та її адаптацію до умов часу представлено в дослідженнях Д.Пантелича. Автор показав ґенезу національної свідомості й автономного устрою сербських земель у складі Османської імперії напередодні Першого сербського повстання. Боротьбу сербів за національне визволення як одну зі складових вирішення Східного питання в ХІХ ст. досліджено в монографії В.Поповича. Сербський народ завдяки своїй провідній ролі у розв'язанні Східного питання, згідно з концепцією Поповича, долучився до вирішення однієї з головних проблем світової історії. Поступово відбувалося поєднання моделі сербської національної історії і югославської ідеології у трактуванні Першого і Другого сербського повстань, що продемонстровано на прикладі праць 1930-х рр. Д.Старнякович югославізм невідривно пов'язував із відродженням сербської національної та державної ідеї у ХІХ ст. У “Історії сербів” В.Чоровича, що з'явилася напередодні Другої світової війни, простежується повернення до засад національної історії. Ґрунтовний аналіз праць сербських істориків міжвоєнного періоду, присвячених питанню Першого і Другого сербського повстань, показує головні тенденції розвитку історіографії від оновлення національної концепції історії після Першої світової війни через її переорієнтацію згідно з засадами офіційно проголошеної в 1930 р. державної ідеології юголсавізму і повернення до основ національного підходу до історії напередодні Другої світової війни.

У другому підрозділі “Дослідження історії Іллірійських провінцій” було виявлено головні розбіжності між основними напрямами в хорватській історіографії: концепцією “національної історії”, яка спиралася на історіографічні уявлення романтизму, зокрема підкреслювала сприятливий вплив ідей французької революції на пробудження хорватської національної свідомості та позитивно оцінювала заснування Іллірійських провінцій як територіально-політичного об'єднання всього хорватського народу; концепцією югославізму, що підкреслювала значення провінцій як першого в ХІХ ст. політичного утворення, що об'єднало різні югославські народи (хорватів і словенців); та концепцією хорватизму, що в історіографії втілилася у ідеї автохтонного походження національного відродження.

У третьому підрозділі “Ілліризм” розглянуто основні підходи історичної науки КСХС, згодом Королівства Югославія до вивчення проблеми ілліризму. Було визначено два періоди у вивченні цього питання: до 1929 р. та після проголошення авторитарного правління. На першому етапі переважав югославістський*^* Термін “югославістський” вживається в сучасній російській і зарубіжній історіографії для окреслення проектів, пов`язаних з реалізацією югославської ідеї і утворення югославської держави (див. наприклад Романенко С. О. Югославизм в Хорватии, Славонии и Далмации в конце XIX - в начале ХХ века // Славяноведение. - 1998. - № 5. - С. 10-17). Югославістська історіографія є таким історичним викладом, в якому представлено процес розвитку південнослов'янських народів як боротьби за утворення спільної держави. Складовими цієї моделі історичного викладу було підкреслення позитивного значення існування спільних державних утворень, співпраці та спільної боротьби південнослов`янських народів у минулому. напрямок (М.Прелог, Ф.Шишич, В.Новак), а другий період позначився в науковій історіографії появою автохтонної теорії національного відродження хорватського народу Ф.Фанцева. Проаналізовано також погляди сербської історіографії на значення і роль ілліризму як вихідного пункту югославської ідеології у творах В.Чоровича та Й Радонича.

У четвертому підрозділі “Правління уставобранителів та “Начертаніє” визначено, як оцінювали діяльність урядів уставобранителів і “Начертанія” в сербській міжвоєнній історіографії та доведено домінування сербського югославістського напряму в кількох його варіантах. С.Йованович підкреслював значення правління уставобранителів як періоду інституціональної розбудови сербської держави, що було пов'язано з процесом модернізації суспільства. Завдяки діяльності уставобранителів, як стверджував учений, Сербія була підготовлена до здобуття незалежності в 1878 р. як країна із сучасним державним апаратом, що будувався за принципом верховенства права, а не сваволі однієї особи (князя). Напрямок сербського югославізму в вивченні питання історії уставобранителів представлений творами Д.Страняковича і В.Чоровича. Представники цього напряму підкреслювали роль національної політики, яку проводив уряд уставобранителів, вказуючи на велике значення першої “югославської програми”, “Начертанія” І.Гарашанина. Історики, які симпатизували лівим партіям у період діяльності уставобранителів, схильні були підкреслювати значення Революції 1848 р., що засвідчувала перехід від феодального суспільства до капіталістичного (В.Богданов, М.Радошевич).

Широкий комплекс проблем, пов'язаних з вивчення історії сербського і хорватського народів у першій половині ХІХ ст., мав важливе значення для формування історіографічної ситуації в країні. Аналіз показав дві головні тенденції у вивченні цього матеріалу: різноманітність підходів до висвітлення одних і тих же проблем минулого сербського і хорватського народів та вплив політичної ситуації та ідеологічних симпатій дослідника на його наукову працю.

У четвертому розділі “Висвітлення історії революції 1848-1849 рр.” представлено підходи до вивчення революції 1848-1849 рр. у творах сербських і хорватських істориків міжвоєнного періоду. Розділ складається із двох підрозділів: у першому показано ставлення істориків цієї доби до подій у Воєводині, а в другому - в Хорватії і Славонії.

У першому підрозділі “Сербська історіографія революції 1848-1849 рр. у Воєводині” увагу зосереджено на змінах, яких зазнало висвітлення цієї проблеми в міжвоєнній історіографії, порівняно з концепціями, які панували до Першої світової війни. Революційні події 1848-1849 рр. займали важливе місце в концепції “національного відродження”. Основні засади цього підходу у сербській історіографії було доповнено ідеями югославізму й розвинуто в 1930-ті рр. у працях В.Чоровича та Д.Страняковича. У “національній історії” проголошувалася ідея революції по обидва боки Дунаю, тобто якщо в Османській імперії відправною точкою сербського національного відродження були Перше і Друге сербські повстання, то в межах Австрійської імперії - це “сербський національний рух” 1848 р. Таке визначення повинно було підкреслити роль революції 1848-1849 рр. у Воєводині як руху за об`єднання із сербською державою. Революційний рух 1848 р. у Воєводині розглядався позитивно лише в тих проявах, де він сприяв реалізації національних цілей усього сербського народу. Під час трансформації цієї моделі до потреб нової югославської ідеології події революції 1848 р. почали розглядатися через призму утворення держави південних слов'ян як остаточної мети історії сербського народу.

У другому підрозділі “Революція 1848-1849 рр. у оцінках хорватських істориків” розглянуто стан вивчення подій 1848-1849 рр. Зроблено висновки про вплив внутрішньополітичної ситуації у КСХС, згодом Королівстві Югославія на формування оцінок революції 1848-1849 рр. у Хорватії. Важливою для хорватської історіографії міжвоєнного періоду була тема австрославізму, яка мала розкрити ґенезу федеративної ідеї. До цієї теми звертався, зокрема, Ф.Шишич. Вивчення ідеї федералізації Австро-Угорської імперії у працях після 1929 р. було пов'язано з вирішенням питання статусу Хорватії у 1848-1849 рр. Головним досягненням революції 1848 р., як прийнято було наголошувати в національній історіографії, була фактична незалежність Хорватії. Таку позицію повністю підтримували історики міжвоєнної доби Й.Хорват, Ф.Шишич, Й.Матасович та ін.

Історики-югославісти зверталися у своїх дослідженнях до питання співпраці сербського і хорватського революційних рухів, як це представлено у монографії М.Прелога.

Важливий напрям міжвоєнної історичної науки, що досліджувала питання революції 1848-1849 рр. у південнослов'янських народів Габсбурзької монархії, становили твори істориків-представників лівих партій. В.Богданов і М.Радошевич на підставі історичного матеріалізму досліджували соціально-економічні причини революційних рухів. Головним досягненням історичної концепції В.Богданова було підкреслення революційного характеру сербського руху у Воєводині 1848 р., заперечення традиційного для марксистської історіографії звинувачень цього руху в контрреволюційності. Революційні події історик розділив на два етапи, показавши, що на першому етапі, коли рух очолили молоді лідери ліберальної інтелігенції, він мав виразно революційні риси, і лише на другому набув консервативних проявів. Богданову вдалося поєднати підхід сербської національної історіографії, у якій панувала традиція представлення будь-якого національного руху як закономірного процесу розвитку духовних сил народу, і марксистську теорію історичного матеріалізму, що розглядала будь-який соціальний рух як наслідок закономірного й об'єктивного процесу розвитку виробничих відносин.

А.Єлачич, досліджуючи співвідношення соціальної і національної складової революційного руху 1848 р., вперше основним назвав соціальне питання. Він показав, що поряд із національним рухом, яким автор вважав ілліризм, на місцях відбувалися виступи хорватських селян, які не завжди поділяли національні ідеї інтелігенції і шляхти. Відсутність зв'язку між діячами національного руху і селянством А.Єлачич представив як одну з ознак революційного руху 1848-1849 рр. в Хорватії і Славонії.

У дисертації показано комплекс питань політичного, правового і соціального характеру, які сербська і хорватська історіографія пов'язувала з вивченням революції 1848-1849 рр. у Габсбурзькій монархії. Це питання мало велике ідеологічне значення для істориків міжвоєнного періоду, про що свідчить той факт, що до його вивчення зверталися представники різних політичних сил. Сербська історіографія революційний рух 1848-1849 рр. намагалася представити в межах теми революційних рухів сербського народу в ХІХ ст., в той час як хорватська історіографія розглядала це питання через призму історії держави і права. Водночас у працях В.Богданова, М.Радошевича і А.Єлачича (школа О.С.Лаппо-Данилевського) піднімалося питання вивчення цілого комплексу соціальних і економічних питань, пов'язаних з революцією1848-1849 рр.

У п'ятому розділі “Проблеми історії сербського і хорватського народів другої половини ХІХ ст. у дослідженнях міжвоєнної історіографії” представлено погляди югославських істориків міжвоєнного періоду на питання власної історії другої половини ХІХ ст. Зокрема, висвітлюються проблеми хорватсько-угорської угоди 1868 р., оцінки діяльності й політичної програми Й.Ю.Штросмаєра і А.Старчевича, а також повстання 1875 р. в Боснії і Герцеговині і Сербське князівство на Берлінському конгресі 1878 р., причини і наслідки повстання у Військовій границі (Раковиці) у 1871 р.

У першому підрозділі “Хорватсько-угорська угода 1868 р.” визначено, що у творах хорватської міжвоєнної історіографії превалював сформульований національною історією підхід до питання Хорватсько-угорської угоди 1868 р.: Хорватія зберігала певну незалежність у складі Австро-Угорщини. Таку позицію підтримували як представники хорватської історіографії (Ф.Шишич) відразу після утворення югославської держави, так і напередодні підписання договору Цветковича - Мачека 26 серпня 1939 р.(М.Владисавлєвич). У дисертації підкреслюється велике значення теми хорватсько-угорської угоди 1868 р. для визначення державно-правового статусу хорватських земель.

У другому підрозділі “Вивчення постатей Анте Старчевича, Євгена Кватерника і Йосипа Юрая Штросмаєра” розкрито значення політичної програми цих діячів другої половини ХІХ ст. для формування хорватської національної свідомості і югославської ідентичності в уявленнях міжвоєнної історіографії. До вивчення політичної думки Анте Старчевича зверталися як націоналісти, що вважали себе наступниками Партії права, так і історики-югославісти (Ф.Шишич, Ф.Никич), і навіть комуністи (В.Богданов, М.Радошевич); а прихильники Хорватської селянської партії вважали себе продовжувачами справи Старчевича (Й.Хорват). Такою ж важливою постаттю для діячів югославізму став Й.Ю.Штросмаєр, якого було представлено основоположником цього руху. У дисертації показано, як у міжвоєнний період представлення цих історичних осіб поступово набувало ідеологічного забарвлення, що відображало особливості як концепції югославізму, так і хорватської національної програми того часу, оскільки, аналізуючи політичні позиції цих діячів, історики ХХ ст. не могли уникнути викладення власного бачення ідеального політичного устрою країни. Оцінки ролі і значення головних хорватських ідеологів другої половини ХІХ ст. змінювалися відповідно до змін політичної ситуації в країні. У 1928 р. Ф.Шишич підкреслював значення Й.Ю.Штросмаєра не тільки в поширенні політичної програми югославізму, але й у розвитку хорватської політичної думки. Натомість уже в монографії 1937 р. “Південнослов'янська думка” історик зробив висновок про прямий зв'язок між ілліризмом і югославізмом. До аналізу концепцій Й.Ю.Штросмаєра зверталися Й. Радонич, В. Новак, Ф. Никич. Підкреслюючи різні складові політичної і культурної програми єпископа, вони погоджувались в тому, що його погляди стали ідеологічною підставою побудови югославської державності в період після Першої світової війни.

Проблему Раковицького повстання в хорватській міжвоєнній історіографії розглядали Ф.Шишич, М.Прелог, М.Нехаєв. Це невдале повстання, організоване одним із засновників Партії права - Євгеном Кватерником, хорватські історики міжвоєнної доби вважали переломним моментом історії другої половини ХІХ ст., оскільки схилялися до висновку, що воно призвело до дискредитації спроб федералізації Австро-Угорської монархії.

У третьому підрозділі “Східна криза і Берлінський договір” розкрито вивчення Східного питання й досліджень історії Берлінського конгресу у сербській історіографії міжвоєнного періоду. Найважливішими були праці, що постали в колі так званої сербської югославської історіографії, Г.Якшича, С.Йовановича і В.Чоровича. Великий внесок у вивчення Східного питання і формування поглядів інших учених зробили В.Попович та В.Чубрилович.

Аналіз вивчення сербськими і хорватськими істориками проблем історії другої половини ХІХ ст. доводить, що незважаючи на багатоманіття підходів у висвітленні історії цього періоду, вони намагалися показати історію ХІХ ст. як передумову утворення спільної держави югославських народів, а проблеми, що виникли в новій державі як такі, що обумовлені історично. Хоча всі представники академічної історичної науки діяли в межах югославської історичної концепції, для них важливим залишалося питання співвідношення національного й об'єднавчого (югославського) фактора в історії, що пояснювало інтерес до вивчення періоду після 1848 р.

Історія ХІХ ст. була важливим напрямом досліджень істориків міжвоєнного періоду. Дотримуючись різних ідеологічних підходів, одні з них підкреслювали значення формування і поширення національної ідеології, інші - югославської, що було важливим віддзеркалення політичних і соціально-культурних настроїв у державі.

У висновках викладено результати проведеного дослідження.

1. Проаналізована історіографічна база дослідження дозволила виявити недостатню увагу до проблеми історії сербської і хорватської історіографії міжвоєнного періоду з боку української і зарубіжної історичної науки другої половини ХХ ст. Проте джерельна база дає можливість провести ґрунтовний аналіз історіографічної ситуації в Югославії міжвоєнного періоду, а відтак - виконати поставлені в дисертації завдання.

2. Визначено основні засади сербської і хорватської моделей національної історії, що були сформульовані наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. С.Новаковичем, Т.Смічикласом. У цих концепціях реалізовувалися загальні завдання національних історій, тобто доводилися лінійність і неперервність історії нації, її етнічної, культурної та історичної єдності, визначалися національна територія і цінності.

3. Запропоновано періодизацію історіографічного процесу в КСХС і Королівстві Югославія. В історіографії міжвоєнного періоду можна виділити два етапи: до і після проголошення диктатури 6 січня 1929 р. На першому етапі (1918-1929) дискусія між прихильниками різних політичних напрямів точилася в парламентських стінах; їх об'єднувала ідея побудови спільної держави. Історична наука на цьому етапі підкреслювала рівність, братерство, співпрацю, спільну боротьбу за здобуття незалежності в минулому трьох титульних народів країни Prelog M. Pregled povijesti Juћnih Slavena Srba, Hrvata i Slovenaca / Milan Prelog. - Sarajevo : B. Buchwald, 1920-1921. - Dio II. - 196 s.; Prelog M. Slavenska renesansa / Milan Prelog. - Zagreb : Jugoslovenska љtampa, 1924. - Knj. 1. - 484 s.. Другий етап складається з кількох періодів. У 1930-1934 рр., після встановлення диктатури, національне протистояння загострилося. Югославізм було проголошено державною ідеологією країни, що в історичній науці втілилося в написання книг Ћоровић В. Историjа Jугославиjе / Владимир Ћоровић. - [2 izd.]. -Београд : Просвета, 1989. - 622 с.; Antologija jugoslovenske misli i narodnog jedinstva (1390-1930) / urednik V. Novak. - Beograd : Drћavna љtamparija, 1930. - LXVII + 931 s., спрямованих на обґрунтування цієї державної політики. У 1934-1938 рр. на противагу офіційній ідеології держави з'явився політичний рух, спрямований проти впровадження диктатури, що викликало появу історичних творів Graрa za povijest knjiћevnosti Hrvatske / urednik F. Fancev. - Zagreb : JAZU, 1933. - Knj. XII. - 320 s.; Ilirska antologija. Knjiћevni dokumenti hrvatskog preporoda / urednik S. Jeћiж. - Zagreb : Minerva, 1934. - 287 s., які ставили під сумнів положення офіційної історіографії про те, що утворення югославської держави було метою історичного розвитку південнослов'янських народів у ХІХ ст. У відповідь відбулося зміцнення ідеологічних підстав сербського югославізму у творах В.Чоровича та Д.Страняковича другої половини 1930-х років. У 1938-1940 рр. спостерігалася зневіра в ідеях югославізму і повернення до національної концепції історії в історичних дослідженнях. Цей підхід з'явився як наслідок усвідомлення того, що жодна нація в країні не готова поступитися власною національною ідентичністю для реалізації югославського проекту.