Українська родова геральдика доби Середньовіччя та раннього модерну (XIV – XVIII ст.)

У “Вступі” обґрунтовано вибір теми, актуальність дослідження, визначено мету і завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, хронологічні та територіальні межі, а також наукову новизну отриманих результатів, їхнє практичне значення та апробацію.

У першому розділі “Історіографія та джерела” розглянуто стан наукової розробки проблеми формування та розвитку української родової геральдики доби середньовіччя та раннього модерну.

Вивчення української родової геральдики, і в першу чергу публікація відповідного сфрагістичного матеріалу, що містив зображення відповідних гербів, розпочалося від середини ХІХ ст. Дане зацікавлення було пов'язане з практичною потребою проводити зовнішню критику джерел під час публікації актового матеріалу. Тому не випадково, що саме в збірках документів вперше з'являються згадки, описи та прориси печаток. Невдовзі по тому необхідність атрибуції та упорядкування, поступово зростаючого сфрагістичного матеріалу, викликала появу цілої серії сфрагістичних каталогів, перед якими ставилося завдання охопити якомога більший спектр сфрагістичних пам'яток. Серед подібних публікацій сфрагістичного матеріалу варто назвати каталоги Ф.Фосберга, П.Іванова, а також збірку “Снимки древних русских печатей”.

На цей же час припадають і перші публікації в галузі козацької геральдики, зокрема розвідка О.Лазаревського “Сфрагистическая заметка” в “Черниговских губернских ведомостях”, в якій автор зробив заклик приділяти увагу сфрагістичним пам'яткам при описі відповідних документів. В міру накопичення уведених до наукового вжитку джерел перед дослідниками поступово постає завдання його осмислення. Так, К.Болсуновським в “Сфрагистических и геральдических памятниках Юго-Западного края” робилися спроби дати загальну характеристику українській геральдиці та сфрагістиці. Щоправда, окремі висновки дослідника страждали на поспішність та необґрунтованість, що водночас не применшує для науки значення його робіт навіть на сучасному етапі.

У свою чергу брошура “Материалы по малорусской сфрагистике” стала першою спробою узагальнити всі наявні дотепер відомості з козацької сфрагістики. Серед інших публікацій початку ХХ ст. варто відзначити роботи Б.Барвінського, І.Басановича, Б.Енгеля, В.Кентжинського, В.Віттига, і особливо - основоположні для вивчення східно-європейської геральдики та сфрагістики праці польського вченого Ф.Пекосіньського. Роботи останнього хоч і викликали справедливу критику з боку інших науковців за його “рунічну теорію”, але містили в собі доволі значний матеріал, в тому числі й з української геральдики, що їх значення важко переоцінити.

Загалом, в 1-й пол. ХХ ст. родова геральдика і сфрагістика привертала увагу в основному польських дослідників. Зокрема, Ю.Пузини, К.Соханевича, В.Семковича, С.Козеровського, С.Мікуцького, М.Гайсига, М.Гумовського. У роботі останнього “Pieczкcie ksi№ї№t litewskich” здійснено найбільше на сьогодні зведення князівських печаток. Але найбільшу увагу дослідників родова геральдика (князівських родів) привернула до себе під час так званої “генеалогічної війни” в польській історіографії, коли власне князівські печатки фігурували в якості чи не головного аргументаційного блоку в даній науковій полеміці.

Сфрагістичний комплекс Руського королівства розглянуто в монографічному дослідженні О.Лаппо-Данилевського, а також в окремих публікаціях А.Левицького та Михайла Грушевського. В свою чергу, проблеми русо-влахійської (молдавської) геральдики та сфрагістики знайшли своє відображення в окремих розвідках українських та румунських дослідників (Х.Титов, О.Кучерук, І.Богдан, Е.Виртосу, Д.Черноводяну та ін.).

Після тотального винищення української науки в 30-і р.р. ХХ ст. вивчення вітчизняної геральдичної спадщини на тривалий час занепадає. Відродженням студій над українською геральдикою та сфрагістикою в радянській Україні слід вважати статтю І.Крип'якевича “Стан і завдання української сфрагістики”, опубліковану в “Українському історичному журналі” 1959 р. В ній автор дав оцінку рівня і повноти дослідженості вітчизняної сфрагістики й наголосив на тенденціях її подальшого розвитку.

На сучасному етапі пам'ятки родового герботворення постійно фігурують в роботах українських авторів. Втім, більшість теперішніх публікацій обмежується описом відповідних пам'яток і не розглядають їх в ширшому контексті української геральдики. За виняток можуть правити хіба що роботи чернігівського дослідника І.Ситого. Доволі об'ємний матеріал з українського герботворення подано також в роботах білоруського дослідника А.Цітова.

Якщо характеризувати стан дотеперішніх досліджень в галузі української родової геральдики, то можемо констатувати її виразну неопрацьованість, як в сфері публікації джерел, так і щодо осмислення як окремого та самобутнього феномену. На сьогодні, за незначними винятками, маємо лише розрізнені публікації поодиноких пам'яток та деякі контраверсійні узагальнення на основі вкрай обмеженого кола джерел, які очевидно не можуть замінити собою фронтального опрацювання всієї існуючої джерельної бази та системного вивчення питань, що стосуються витоків та шляхів розвитку української родової геральдики.

Геральдична інформація, з огляду на надзвичайно широке коло практичного застосування геральдичного матеріалу, була відображена на найрізноманітніших пам'ятках, які за способом фіксації геральдичної інформації поділяються на два види: зображальні та писемні джерела. До першого з них відносяться зображення гербів на мініатюрах, в рукописах, грамотах та привілеях, на мапах, а також в друкованих виданнях. Зображення гербів зустрічаємо на монетах, почесних відзнаках, медалях, печатках, знаках посадових осіб, гравюрах та портретах. Частим є використання гербів в якості оздоблення різноманітних споруд - храмів, міських ратуш, замкових воріт, палаців, урядових і житлових будинків, надмогильних плит, прикордонних знаків. Крім того, гербами прикрашали дзвони, прапори та корогви, одяг, зброю, декоративні вироби, посуд, килими, скрині та інші побутові речі.

До писемних джерел відносяться описи та згадки про герби в гербових привілеях, геральдичних трактатах, хроніках, літописах, родовідних книгах, законодавчих збірниках, судових записках та постановах, офіційному законодавстві, історичних та художніх творах (поеми, епічні твори, панегірики, гербові вірші та ін.).

Проміжну ланку між зображальними та писемними джерелами становлять гербовники - рукописи з зображенням гербів і більш чи менш повною писемною інформацією. Зазвичай, в гербовниках розміщували інформацію про герботворення певної територіальної одиниці (землі чи державного утворення). Разом з тим, в XIV - XV ст. було створено низку так званих “універсальних гербовників”, в яких зосереджено відомості про геральдику різних європейських країн, в тому числі й руських земель.

Названі види геральдичних джерел більш-менш повно представлені в європейській геральдичній традиції без дисбалансу між окремими групами. Специфіка джерельної бази вивчення української родової геральдики полягає в тому, що абсолютна більшість гербів як середньовічної, так і ранньомодерної доби відома за відповідними сфрагістичними пам'ятками. Інші різновиди джерел або повністю відсутні або представлені лише спорадично.

Писемні джерела репрезентовано окремими законодавчими актами, судовими записками (не надто чисельними в порівнянні з аналогічним корпусом джерел з польських етнічних територій), гербовими та нобілітаційними привілеями (яких нараховується кілька десятків), гербовою поезією, описами гербів та гербовими легендами в хроніках та літописах.

Серед зображальних джерел найбільш повно українську родову геральдичну спадщину представлено на сфрагістичних пам'ятках. Власне комплекс приватних печаток становить основу для реконструкції українських геральдичних систем періоду середньовіччя та козацької доби, з огляду на що саме виявленню та опрацюванню відповідних сфрагістичних комплексів нами було присвячено найбільшу увагу під час евристики в архівах, музеях та бібліотеках України, Польщі та Росії.

Відповідні джерела віднайдено в наступних архівосховищах та музейних зібраннях: Центральний державний історичний архів України у місті Києві: фонди - 220: Колекція документів Київської археографічної комісії, 221: Колекція документів “Нова серія”, 223: Колекція “Серія Б”, 228: Колекція рукописів з історії, літератури, права, 2227: Колекція документів Волинського музею, 2228: Колекція документів на право власності, 44: Вінницький ґродський суд, 236: Фонд Любомирських, 256: Фонд Замойських, 257: Фонд Радзивілів, 2216: Фонд Терлецьких, 2219: Фонд Єрличів та Михайловських, 2217: Фонд Проскур-Сущанських, 51: Генеральна військова канцелярія, 1501: Похідна генеральна військова канцелярія, 59: Київська губернська канцелярія, 229: Архів Коша Нової Запорозької Січи, 269: Канцелярія гетьмана Кирила Розумовського, фонди полкових канцелярій, 64: Сотенні канцелярії, 62: Київський міський магістрат, 208: Стародубський магістрат, 1673: Чернігівський магістрат та ін.

Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. Вернадського НАН України: фонди - 1: Літературні матеріали (збірка Лазаревського), 2: Історичні матеріали, 8: Колекція рукописів Київського університету святого Володимира, 18: Колекція архівних документів Львівської греко-католицької митрополичої консисторії, 24: Колекція рукописів Уманського краєзнавчого музею, 160: Зібрання рукописних книг бібліотеки Київської духовної академії та ін. Архів міста Києва (фонд 1: Київський міський магістрат) та Національний музей історії України (Сектор фотодокументальних матеріалів). геральдика родовий середньовіччя козацький

Центральний державний історичний архів України у місті Львові: фонди - 131: Колекція грамот на пергаменті, 132: Колекція листів державних, громадських та церковних діячів України, Польщі та інших країн, 134: Колекція документів про шляхетські маєтки на території Руського, Подільського, Волинського та інших воєводств, 181: Лянцкоронські, 201: Греко-католицька митрополича консисторія та ін.

Відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. Стефаника Національної академії наук України: фонди - 103: Архів князів Сапєг з Красичина, 46: Архів Єловицьких, 5: Оссолінських та ін. Збірка Павліковських Львівського національного університету ім. І.Франка, Колекції відливів печаток та матеріали фондових груп „Київська Русь” та „Сфрагістика” Львівського історичного музею, матеріали Відділу рукописів Бібліотеки Львівського національного університету ім. І.Франка.

Державний архів Чернівецької області - фонд 1023: Колекція документів, зібраних Чернівецьким окружним архівом. Державний архів Чернігівської області: фонди - 133: Чернігівське губернське дворянське депутатське зібрання та 674: Колекція документів Чернігівської губернської вченої архівної комісії.

В Головному архіві давніх актів (Archiwum Gіьwnem Akt Dawnych w Warszawie): Zbiьr dokumentьw pergaminowych, Zbiьr dokumentьw papierowych, Archiwum Radziwiііуw, Archiwum Zamoyskich, Archiwum Przeџdzieckich, Archiwum Ostrowskich z Ujazdu, Archiwum Skarbu Koronnego, Archiwum Koronne Warszawskie.

В Національному музеї Польщі (Muzeum Narodowem w Warszawie) - матеріали зі Zbiьru odlewьw pieczкci i Zbiьru rкkopisьw та збірка Numizmatyka polska i obca, в Національній бібліотеці (Biblioteсiе Narodowej) - рукописи в Dziaііе zbiorьw specjalnych, в Бібліотеці Варшавського університету (Biblioteсiе Uniwersyteckiej w Warszawie) - матеріали в Dziaііе rкkopisьw Biblioteki.

В Державному архіві у Кракові (Archiwum Paсstwowem w Krakowie): Archiwum Ksi№ї№t Sanguszkуw w Sіawucie, Archiwum Dzieduszyckich, Archiwum Aktуw Dawnych Miasta Krakowa, Archiwum Lanckoroсskich, Archiwum Lubomirskich, Zbiьr Rusieckich та ін. В Бібліотеці князів Чорторийських (Biblioteсiе Ksi№ї№t Czartoryskich w Krakowie) - Zbiory dokumentьw pergaminowych i rкkopisьw. В Бібліотеці Польської академії наук в Кракові (Biblioteсiе Polskiej Akademii Nauk w Krakowie) - Zbiьr dokumentьw pergaminowych. В Національному музеї у Кракові (Muzeum Narodowem w Krakowie) - Zbiory odlewьw pieczкci, dokumentьw pergaminowych i rкkopisьw. В зборах Ягелонського університету (Uniwersytetu Jagielloсskiego w Krakowie) - Dokumenty pergaminowe i Zbiьr odlewьw pieczкci Zakіadu Nauk Pomocniczych Historii.

Виявлення та систематизація близько семи тисяч сфрагістичних пам'яток створює репрезентативну базу для всебічного вивчення української геральдичної спадщини та дозволяє зробити обґрунтовані висновки щодо еволюції родового герботворення в українських землях впродовж XIV - XVIII ст.

Гербовники становлять другий за значенням, після сфрагістичних пам'яток, комплекс джерел, що дозволяє реконструювати знакову систему середньовічної руської родової геральдики. Для нашої теми найбільше значення мають дві групи гербовників - західно-європейські XIV - XV ст. та польські XV - XVI ст.

Найдавнішими західно-європейськими гербовниками, в яких знаходимо відомості про руську родову геральдику, є фламандські гербовники 2-ї пол. ХІV ст. - Гелре (Wapenboek Gelre) та Беленвіле (Armorial Bellenville). Від середини 30-х років ХV ст. походить бургундський гербовник ордену Золотого Руна (Armorial йquestre de la Toison d'Or). У цей же приблизно час постав фламандський гербовник Линцених (Armorial Lyncenich). На останній (а також частково на Wapenboek Gelre) спирався автор ще одного фламандського гербовника 30-х років XV ст., що відомий під назвою Codex Bergshammar. До числа гербовників ХV ст., з певними застереженнями, можемо долучити також ілюстровану “Хроніку Констанцького собору 1414 - 1418 р.р.” Ульриха Рихенталя, що містить надзвичайно багатий матеріал з руського герботворення.

У XV ст. постало і найбільш давнє геральдичне джерело з теренів Корони Польської - “Insignorum clenodiorum Regis et regni Poloniae descriptio etc” Яна Длугоша. Ілюстрованими списками длугошевого гербовника є рукопис Бібліотеки Арсеналу в Парижі - „Stemmata Polonica” і рукопис Еразма Каміна „Liber insigniorum regionum atque clenodiorum Regni Poloniae summa cum diligencia elaboratus 1575.

Від 2-ї пол. XVI ст. походять також найдавніші друковані гербовники Корони Польської. Першим серед них є гербовник Марка Амброзія з Ниси “Arma Regni Poloniae” 1562 р., який в загальних рисах наслідував “Insignorum clenodiorum Regis et regni Poloniae descriptio etc”. Першими друкованими на теренах Корони Польської виданнями, що містили зображення руських родових гербів, були твори Миколи Рея - “Zwierzyniec” (видання 1561/1562 р. і 1573/1574 р.) та “Zwierczadіo”.

Втім, найвизначнішими творами з родової геральдики Корони Польської XVI ст. є гербовники Бартоша Папроцького, які було видано в останній чверті XVI ст. Перший з них - оздоблена віршами “Panosza” від 1575 р., має суто руський зміст, оскільки присвячений геральдиці шляхетських родів Руського та Подільського воєводств. Власне цей твір можемо з повним правом вважати першим друкованим руським гербовником. Цінність цього твору полягає в тому, що на відміну від попередніх гербовників, “Panosza” Папроцького подає відомості щодо гербів неодмінно у прив'язці до конкретного роду. Подібний характер, але цього разу в стосунку до герботворення всіх земель Корони Польської та Великого князівства Литовського, мав наступний гербовник Папроцького “Gniazdo cnoty” 1578 р. Найвизначнішою працею Папроцького став його писаний прозою гербовник “Herby rycerstwa polskiego” 1584 р., багато сторінок якого присвячено руським гербам та генеалогії відповідних родів.

Певне значення для наших студій мають також пізніші річпосполитські гербовники та історичні твори з XVIІ - XVІII ст., які містять відомості про герботворення руських земель з доби середньовіччя. Серед найважливіших з цього ряду джерел варто вказати на тритомний латиномовний твір Шимона Окольського “Orbis Polonus”, гербовники Кояловича - “Сompendium” і “Nomenclator”, а також чотиритомну працю Каспера Несецького “Korona Polska”, що її вже в ХІХ ст. було перевидано в десяти томах під назвою “Herbarz Polski”. У цей же час було видано доволі значну кількість менших за обсягом гербовників компілятивного характеру, як то - С.Германського, А.Горчина, В.Потоцького, A.Сваха та ін. Серед значних праць, що з'явилися вже після “Korony Polskiej”, є гербовники С.Ю.Дунчевського, А.Е.Куропатницького та В.Вельондка.

У ХІХ - на початку ХХ ст. у вигляді гербовників укладалися вже цілком наукові твори з генеалогії та геральдики, що спиралися на різнорідний джерельний матеріал з доби середньовіччя та раннього модерну. До числа таких належать роботи І.Капіци-Мілевського, Т.Жихлінського, В.Руліковського, С.Уруського, О.Хржoнського, Ю.Островського, Е.Жерницького-Шелиги, і нарешті, найвизначніший генеалогічно-геральдичний твір польської історіографії - гербовник Бонецького.

Своєрідні геральдично-генеалогічні зведення інформації про походження та використання гербів шляхтою руських земель знаходимо в роботах О.Яблоновського (щодо земель Руського та Белзького воєводства станом на XVI ст.), Л.Бялковського (щодо Подільського воєводства XVI ст.), А.Виростека (щодо Прикарпаття XV - XVI ст.), А.Янечека (щодо Белзької землі XV ст.).

Таким чином, всебічне опрацювання різноманітних видів джерел, більшість з яких (близько 90%) вперше введено до наукового обігу, забезпечує вирішення ключових завдань дисертаційного дослідження.

У другому розділі “Князівська геральдика XIV - XVI ст.” розглянуто проблеми герботворення провідної верстви середньовічного руського (українського) суспільства - княжих родів Волинської, Київської та Сіверської земель. Дослідження еволюції знакової системи гербів окремих княжих династій дозволило зробити низку висновків геральдичного та генеалогічного характеру, що уточнюють або докорінно змінюють дотеперішні уявлення з відповідних питань.

Зокрема, з'ясовано, що всупереч поширеній в науковій літературі концепції, жоден з князівських гербів не мав у своїй основі польських геральдичних впливів (на що вказувалося в стосунку до гербів Острозьких, Полубенських, Козек та ін.), а сама їх поява не пов'язана з інкорпорацією руських земель до складу Корони Польської і польськими впливами. Українська князівська геральдика мала автохтонне походження. Її витоки сягають щонайменше середини XIV ст. і від самого початку свого розвитку характеризувалися виразною самобутністю. Найдавніші князівські герби створено на основі родових знаків, які лише від середини XVІ ст. почали зазнавати певних модифікацій в бік натуралізації зображень.

Комплексний аналіз зображень княжих гербів та їх порівняння з відповідними пам'ятками князівського герботворення Литовської землі, дозволив зробити висновки щодо руського походження більшості княжих родів Волині, а не від Гедиміна, як це вважалося дотепер більшістю дослідників. Геральдичні пам'ятки виразно вказують на руське коріння таких родів як - Острозькі, Заславські, Острожецькі, Несвіцькі-Збаразькі, Вишневецькі, Порицькі, Вороницькі.

Порівняння геральдичних знаків князів Козельських та їх нащадків (Пузин та Огинських) з гербами князів Полубенських дозволило зробити висновок про походження останніх від чернігівських Ольговичів. Геральдичний матеріал вказує також на руське походження князів Капуст і Козек, що мали землеволодіння в Київській землі.

Актуалізовані джерела дозволяють констатувати абсолютну відмінність механізмів функціонування родових гербів в руському та польському середовищах. Якщо в останньому бачимо використання одного й того ж самого герба різними галузями одного роду, то на руському грунті різні відгалуження користувалося відмінами родового герба. Відповідно кожний руський герб був індивідуальною ознакою відповідної родини або особи. Як далеко могла зайти подібна геральдична еволюція можемо бачити на прикладі різних галузей роду князів Четвертинських, серед яких князі на Соколі, на Вишкові та на Четвертні користувалися достатньо відмінними геральдичними знаками, в яких з трудом вгадується спільна основа.

Щодо герботворення княжих родів Волині литовського походження, то еволюція їх родового герботворення виявилася не такою простою, як вважалося донедавна. Зокрема, щодо князів Корецьких, Сангушків та Чорторийських виявлено використання в XV - 1-й пол. XVІ ст. інших родових гербів, ніж тих, що фіксують пізніші річпосполитські гербовники. Це дозволяє, крім всього іншого, по-новому подивитися на проблему етнічної самоідентифікації окремих княжих родів литовського походження, які поруч з гербами литовського походження широко використовували знаки, запозичені з арсеналу руської геральдики.

Окремою проблемою руських князівських гербів є проблема їх типологічної приналежності одночасно до родової (репрезентація відповідних княжих династій) та територіальної (а саме - державної) геральдики, оскільки саме вони репрезентували те чи інше князівство як територіальну цілісність на чолі з власним володарем. Варто зазначити, що родові герби правлячих династій від самого початку виникнення геральдики мали виразну тенденцію до переростання в державно-династичні, а згодом в державні чи земельні герби відповідних територій.

В українських землях, навіть у випадку вигасання певної княжої династії, відповідний державно-династичний герб продовжував виконувати роль герба князівства як певної територіальної одиниці. Так, приміром, згідно із заповітом князя Януша Костянтиновича Острозького, що не мав прямого спадкоємця, Острозька ординація мала перейти до князів Заславських, а у разі вигасання роду - до рицарів Мальтійського ордену, але разом з тим, в ужитку мав залишатися герб князів Острозьких, що продовжував репрезентувати територію ординації (князівства). Згодом герб Острозького князівства бачимо на печатках Любомирських, до яких 1673 р. перейшло володіння Острозькою ординацією, а також титул “xiaїe na Ostrogu i Zasіawiu”.

Територіальний характер князівських гербів простежується також в зразках претензійної геральдики (або гербах пам'яті), зокрема, в герботворенні князів Мосальських та Полубенських, окремі представники яких користувалися в своєму герботворенні частиною державного герба Великого князівства Чернігівського.

В третьому розділі “Родова геральдика Руського королівства та руських земель Корони Польської XIV - XVI ст.” здійснено спробу реконструкції системи родової геральдики тих руських земель, які від 1434 р. було інкорпоровано до складу Корони Польської. Особливу увагу приділено аналізу найдавніших пам'яток родового герботворення Regnum Rusiae - Руського королівства - державного утворення, за яким в історіографічній традиції закріпилася штучна назва - Галицько-Волинська держава.

Актуалізована джерельна база від XIV ст. дозволяє зробити цілком певний висновок про самобутній характер місцевого родового герботворення. Серед гербів тих родів, що мали безсумнівно руське походження, ми не знаходимо жодних прикладів іноземних геральдичних впливів. Більше того - значне число родових гербів Руського королівства цієї доби складено на основі старих родових знаків, що є прикметною рисою всього руського герботворення доби середньовіччя. Дослідження автентичних сфрагістичних джерел та західно-європейських гербовників 2-ї пол. XІV ст. дозволяє спростувати панівну до сьогодні концепцію про формування родової геральдики Руського королівства на основі польських геральдичних впливів.

Не спостерігаємо цих впливів і в подальші часи. Аналіз величезної кількості джерел з руського герботворення XV - 1-ї пол. XVI ст. дозволяє зробити висновок про використання руськими шляхетськими родинами Корони геральдичних витворів, що мали в основному руське походження. Уживання руськими родинами польських гербів в цей період мало винятковий характер - ці поодинокі випадки пов'язані як правило з нобілітацією певних осіб руського походження та наданням їм відповідних польських гербів. Лише від 2-ї пол. XVI ст. маємо приклади (втім, і цього разу не надто чисельні) зближення старих руських гербів з відповідними зразками польського герботворення.

Слід зазначити, що польська родова геральдика від самого початку свого існування розвивалася у виразно відмінному руслі, ніж решта європейської геральдичної традиції. Якщо в інших країнах Європи носієм герба була окрема особа (рицар), а згодом шляхетська родина, то в Польщі герб виступав знаком гербового роду, що складався зі значної кількості (десятків, а то і сотень) родин, як споріднених між собою, так і тих, що мали відмінне походження.

З огляду на це закономірною була доволі обмежена кількість гербових знаків, якими оперувала польська родова геральдика. За підрахунками Ю.Шиманського число гербів, якими користувалася шляхта на теренах польських земель Корони впродовж XIV - XV ст., дорівнювало 274. Близько половини цих гербів виходить з ужитку вже в XV ст., а згадки про них в джерелах є вкрай малочисельними.

Серед найхарактерніших рис польської родової геральдики є наявність у кожного родового герба власної назви, а також клича (zawoіania). Подібної практики не зустрічаємо в жодній іншій європейській геральдичній системі. Разом з тим, подібне явище має в польській геральдиці надзвичайно давню традицію, ледве не сучасну самій появі інституту герба на польських землях. Власне подібна практика у поєднанні з закріпленням певного геральдичного зображення за цілою спільнотою як споріднених, так і кровно не пов'язаних між собою родин (система гербових спільнот або братств), визначила за польською геральдикою її осібне місце в загальноєвропейському геральдичному просторі.

Як не дивно, але ці надзвичайно специфічні риси польської геральдики всі дотеперішні дослідники руського герботворення сприймали як щось загальноприйняте, якщо не у всеєвропейському масштабі, то принаймні для Східної Європи. А, між тим, руська геральдика, як на теренах Корони, так й інших державних утворень пізнього середньовіччя, на відміну від польської, не знала гербових назв, за вкрай нечисленними винятками, кожного разу зумовленими специфічними обставинами.

Власне в самій наявності руських гербових спільнот сумніватися не доводиться. Їх назви та зображення зустрічаються в письмових джерелах повсюдно. Складнішим є питання щодо причин та часу їх появи, а також щодо їх кількості. Найбільш знаними руськими гербовими спільнотами є ті, що користувалися зображенням трьох врубів (герб Корчак) та стріли вістрям вгору над півмісяцем, що лежить рогами догори, на кінцях якого дві шестипроменеві зірки (герб Драго-Сас). Перелік руських родів, які послуговувалися цими гербами в річпосполитський період, йшов на сотні, що робило ці гербові спільноти одними з найчисельніших в усій річпосполитській геральдиці. Цей наявний в ранньомодерну добу стан речей, на нашу думку, неправомірно переносили на часи середньовіччя.

Процес уніфікації всього розмаїття родових гербів Руських земель Корони Польської та об'єднання їх в кілька гербових спільнот розпочався, очевидно, під впливом судової практики XV ст., за якої при виводі шляхетства потрібні були свідчення інших шляхтичів спільного герба з особою, що доводила власне шляхетське походження. Це призводило до фабрикації гербових назв за польським зразком, з яких лише деякі здобули тривале закріплення, інші зустрічаємо лише одномоментно (такі гербові назви, як Хмара, Судкович, Бибель витворювалися, імовірно, лише для разових потреб при конкретних виводах шляхетства і не мали за собою жодної традиції).

Скажімо, еволюція герба Сас пройшла кілька етапів: орієнтовно в 70-х р.р. XV ст. з'являється його назва, якою позначають родовий герб панів Риботицьких (нащадків воєводи Саса); впродовж XVI ст. (радше, його другої половини) відбувається процес перенесення цієї назви на цілий ряд родових гербів нобілітету Прикарпаття, в основі яких перебували різноманітні сюжети з використанням стріли, півмісяця, зірок або знакоподібні конструкції на основі стріли; паралельно відбувалося поступове зближення іконографії цих гербів з родовим гербом панів Риботицьких (в основному під впливом тогочасних польських гербовників), що завершилося в 2-й пол. XVI ст. утворенням гербової спільноти Драго-Сасів.

Подібну еволюцію пройшов також руський герб з зображенням трьох врубів. З тією лише відміною, що назва “Корчак” в письмових джерелах фіксується дещо раніше (1413 р.) ніж назва “Сас”. Як і останній, Корчак тривалий час був родовим гербом лише однієї родини (панів Горайських та їх молодших відгалужень), і лише з початком 2-ї пол. XVI cт. цю назву почали застосовувати щодо геральдичних знаків інших родів. Аналогічно і утворення гербової спільноти Корчаків маємо покласти на 2-у пол. XVI cт., визнавши чільну роль у її витворенні за тогочасними річпосполитськими гербовниками, які звели все розмаїття руських гербів з зображенням врубів до єдиного уніфікованого стандарту під спільною гербовою назвою.