Українська родова геральдика доби Середньовіччя та раннього модерну (XIV – XVIII ст.)

Герб панів Горайських використано для цієї стандартизації з тієї причини, що серед руських родів Корони Горайські були чи не найпотужнішим кланом, засновник якого (Дмитро пан з Гораю) займав одне з чільних місць в державній ієрархії Корони Польської в останній третині XIV ст. До того ж землеволодіння панів Горайських частково знаходилися в польських землях Корони (Горай), що дозволяло польським авторам мати вичерпну інформацію саме про цей родовий герб.

Варто відзначити, що в руських землях, попри те, що назва “Корчак” фігурує в джерелах принаймні від 1413 р., при виводах шляхетства XV - 1-ї пол. XVI ст., її жодного разу так і не було використано. Маємо, натомість описові форми (Wraby, Trzechwrabow), а також таке екзотичне означення як “Хмара” (rotha cum tribus wranby chmara) для родового герба Чижовських, Новоселецьких та Семаковських, в основі якого перебувало зображення трьох врубів.

Більше того, до герба з трьома врубами, як одного з найбільш знаних в Руських землях Корони, під час виводів шляхетства вказують свою приналежність навіть ті роди, що користувалися геть іншими геральдичними сюжетами, як, приміром, львівські земяни з Лединичів та Станімирські. Хоч як важливо останнім було подати назву свого герба в умовах судового процесу, вони не вживають назви “Корчак”, а використовують доволі непевне описове визначення, що може свідчити лише про одне - в Руських землях Корони назва “Корчак” в цей час є мало- або й цілком незнаною.

Таким чином, наявність руських гербових спільнот, принаймні до середини XVI ст., слід поставити під великий сумнів. Окремі спроби уніфікації руських родових гербів до певних стандартизованих форм та набуття деякими руськими гербами назв на польський зразок можемо, звичайно, спостерігати і в XV - 1-й пол. XVI ст., але ці випадки носили поодинокий характер і були пов'язані, в основному, з виробленням назв для гербів тих родів, що переміщувалися з руських земель на польські етнічні терени, а також з судовими потребами під час виводу шляхетства дрібними руськими родами, які, з метою наочного підкреслення власного шляхетського статусу, надавали в окремих випадках назви своїм гербам за польським зразком. Назви гербів, що спорадично з'являються в джерелах XV - 1-ї пол. XVI ст., позначають лише герби окремих родів (Горайських, Риботицьких, Бибельських). Абсолютна ж більшість руських гербів XІV - XVI ст. функціонують в зовсім іншому режимі ніж тогочасна польська геральдика - як герби окремих осіб та родин, а не гербових спільнот, і без такого специфічно польського інституту як гербова назва.

Значного поширення та завершених форм це явище набирає лише в 2-й пол. XVI ст., коли в Короні Польській з'являються перші друковані гербовники, що намагалися описати розмаїття руських гербових форм в категоріях польської геральдики (через надання гербових назв та штучне конструювання руських гербових спільнот). Саме гербовники масово тиражують та закріплюють в шляхетській свідомості ті нечисленні уніфіковані форми руського герботворення, яким пощастило, в силу різних причин, потрапити на їхні сторінки.

Прикметно, що назви деяких руських гербів вперше зустрічаємо власне на сторінках цих друкованих творів. Скажімо, гербовники Бартоша Папроцького подають крім Саса, Корчака, Корнича, Кирдеї, Голобока, Свирчка цілий ряд, незнаних досі з писемних джерел, назв руських гербів - Салава, Покора, Незгода, Рамулт, Влошек та ін. Для решти самобутніх руських гербів, як правило, залишався шлях подальшої уніфікації з друкованими зразками та поступового зникнення. Цим процесом власне і завершено добу руської геральдики та відкрито нову - річпосполитської.

В четвертому розділі “Родова геральдика руських земель Великого князівства Литовського XIV - XVI ст.” досліджено родове герботворення Волинської, Київської, Брацлавської та Сіверської земель. Згромаджені джерела дозволяють зробити висновок про появу родових гербів на цих теренах щонайпізніше у 2-й пол. XIV ст.

На протязі всього періоду пізнього середньовіччя геральдичні комплекси цих земель становили собою доволі одноцільну систему, що характеризувалася цілим рядом спільних рис, найвизначнішою з яких було повне домінування знакоподібних сюжетів на всіх без виключення рівнях тогочасного суспільства. Гербами, які було утворено на основі відповідних родових знаків (що складалися з буквоподібних конструкцій, або сюжетів з використанням хреста, зірки, стріли, кола чи півкола, трикутників, піввістрь, півмісяців та ін.), користувалася як титулована знать (пани радні та хоруговні), так і нетитуловані земянські родини, а також слуги та напівпривілейовані верстви середньовічного руського соціуму - міщанська верхівка, бояри, козаки та ін.

Середньовічна руська геральдика Великого князівства Литовського являла собою доволі замкнений світ, що був практично позбавлений зовнішніх впливів. Практично до самого кінця XVI ст. ми не знаходимо на цих теренах прикладів використання польських гербів, хіба що тих, які було принесено переселенцями з Корони. Цілком чужими тут залишаються, навіть на зламі XVI - XVII ст., такі явища як гербові спільноти та гербові назви.

Натомість бачимо надзвичайно поширену практику використання окремими галузями одного й того ж роду частково відмінних або й цілком різних гербів. Непоодинокими є також випадки використання однією родиною різних геральдичних сюжетів, що підтверджує наші висновки про індивідуальний характер руських гербів. Останнє зближує руську геральдичну практику з аналогічними засадами функціонування гербів в країнах Центральної та Західної Європи і водночас вказує на відмінність руської та польської геральдичних традицій.

Масовий джерельний матеріал дозволяє практично в повному обсязі реконструювати комплекс родових гербів Волинської землі 1-ї пол. XVI ст. та аналогічні комплекси Київської та Брацлавської земель середини XVI ст. Крім суто геральдичних аспектів дані реконструкції дозволяють розкрити цілий ряд питань генеалогічного характеру. Як приклад можемо навести висновок про русо-влахійське походження роду Волчковичів, та його відгалужень - Олізаровичів, Горностаїв, Олександровичів-Вороновицьких і Кміт, який було зроблено на основі аналізу геральдичної спадщини цих родин.

Геральдичний матеріал дозволяє по-іншому розглянути проблему тюркського елементу в складі нобілітету Київської та Брацлавської земель, кількість якого в дотеперішніх дослідження є, очевидно, перебільшеною. Пам'ятки київського та брацлавського родового герботворення вказують на руське походження абсолютної більшості місцевих шляхетських родин та порівняно незначне число осіб тюркського походження.

У герботворенні Сіверської землі, що представлене значно меншою кількістю пам'яток, знаходимо ті самі сюжети, що і в родових гербах решти руських земель Великого князівства Литовського. Варто зазначити, що значна кількість сіверських родин, що змушені були переселитися на інші терени Литовсько-Руської держави, після втрати останньою своїх східних територій на зламі XV - XVI ст., продовжувала користуватися своїми старими гербами навіть у ранньомодерні часи.

В п'ятому розділі “Родова геральдика Русо-Влахії (Молдавського господарства) XIV - XVI ст.” розглянуто комплекс родових гербів титулованої знаті (панів радних) Молдавського господарства, яка до середини XVI ст. мала переважно руське походження.

В родових гербах Русо-Влахії знаходимо, в основному, ті самі сюжети, що були притаманні геральдичному мистецтву руських земель Корони Польської та Великого князівства Литовського. Найбільш поширеною практикою в герботворенні Русо-Влахії було використання в якості гербів родових знаків, в основі яких найчастіше перебували зображення хреста, вістря стріли, кола з півколом та їхні комбінації, а також буквоподібні фігури з певними доповненнями.

Разом з тим, в русо-влахійському герботворенні були наявні також інші сюжети, характерні для всієї руської геральдики. Це, в першу чергу, зображення стріли з луком або півмісяцем, яке знаходить найширші паралелі в тогочасному комплексі родових гербів руських земель Корони. Поширеною була і практика використання в родових гербах зірок та півмісяців, в основному в якості другорядних елементів.

Характерною рисою родової геральдики середньовічної Русо-Влахії є порівняно широке використання зображень орлів, грифів та левів, яке хоч і є характерним для руської геральдики, але, в основному, в державному та земельному герботворенні. Мало знаною в інших руських землях є практика використання в гербах яструбів, пеліканів та, особливо, драконів, яких не раз зустрічаємо в гербах русо-влахійських панських родів, до речі, - переважно руського походження, що не дозволяє трактувати навіть ці рідкісні для решти руської геральдики сюжети, як волоський компонент русо-влахійського герботворення.

Таким чином, геральдичну систему середньовічної Русо-Влахії можна розглядати лише в контексті тогочасної руської геральдики. Без цього вона не може бути адекватно зрозумілою. Руський характер родової геральдики Молдавського господарства не підлягає жодним сумнівам і є відображенням реального домінування руського етнічного елементу в політичній системі середньовічної Русо-Влахії. Серед родів панів радних XIV - XV cт., щодо яких наявна інформація про їхні герби, руський компонент становив майже дві третини від загального числа виявлених нами угербованих родів. Названі пропорції відображають етнічний склад всього населення Молдавського господарства в первісний період (2-а пол. XIV ст.) існування цього державного утворення, коли руський етнічний компонент становив дві третини населення краю.

Герботворення родів волоського походження було, очевидно, похідним від герботворення руських родів. На це, зокрема, вказує певна нестабільність у використанні родових гербів в різних поколіннях одного й того ж самого роду, а також практика, широкого застосування серед панів-волохів в якості гербів початкових літер власних імен, що лише імітували родові знаки руських панських родів. Занепад русо-влахійської геральдичної традиції в XVI ст. не в останню чергу пов'язаний з докорінними змінами особового та етнічного складу панівного аристократичного прошарку Молдавського господарства.

Соціальні та політичні зміни XVI ст. призвели до втрати багатьма старими руськими родами колишнього економічного, а разом з тим і політичного значення. На зміну старій, переважно руській, знаті приходять вихідці з нетитулованих прошарків шляхти, або й взагалі з простолюду, які в значній мірі походили з волоського етнічного середовища. Останні не мали, очевидно, в своєму розпорядженні родових гербів, а, отже, вимушені були на своїх печатках користуватися емблематичними зображеннями або імітаціями геральдичних сюжетів. В XVI - XVII ст. геральдичні зображення були присутні лише на печатках шляхти руського етнічного походження, як панів радних, так і господарських слуг - збіднілих нащадків панських родів. Очевидно, що русо-влахійська геральдична система існувала лише доти, доки Молдавське господарство мало переважно руський характер, і занепала відразу по тому, як в цьому державному утворенні руський етнічний елемент втратив свою провідну роль.

В шостому розділі “Ранньомодерні трансформації: занепад середньовічної руської геральдичної традиції та її вплив на формування річпосполитської та козацької геральдичних систем” проаналізовано причини та наслідки того перелому в розвитку української геральдики, що відбувся на початку ранньомодерної доби та призвів до виникнення двох окремих систем геральдики (річпосполитської та козацької), що лише частково спиралися на руську геральдичну традицію.

Феномен річпосполитської геральдики був наслідком тих змін, які відбулися на теренах Центрально-Східної Європи після укладення Люблинської унії 1569 р. Злиття окремих до тепер державно-політичних утворень, якими були Корона Польська та Велике князівство Литовське і Руське, у федеративну структуру Речі Посполитої обох народів призвело не лише до змішування та уніфікації їхніх політичних органів та суспільних структур, але й геральдичних систем, кожна з яких напередодні Люблинської унії мала неодноцільний характер. Радше можемо говорити про “геральдичні системи” на теренах кожної з цих держав. Приміром, родова геральдика Корони поєднувала в собі два окремих, і надто неподібних між собою геральдичні комплекси, якими були польська родова геральдика (складена на основі системи гербових братств) та руська геральдика коронних земель (основу якої творили знакоподібні сюжети). Натомість остання була тісно пов'язана з руським герботворенням Великого князівства Литовського (утворюючи з останнім фактично єдиний геральдичний комплекс, хоч і з локальними відмінностями).

На теренах Великого князівства в долюблинські часи було сформовано також систему литовської родової геральдики, яка в значній мірі була подібною до руського герботворення (в першу чергу через широке використання середньою та дрібною литовською шляхтою знакоподібних конструкцій в якості гербів), але водночас спиралася на польську геральдичну традицію в герботворенні своєї аристократичної еліти (панів радних і хоруговних литовського походження), що прийняла польські герби згідно з умовами Городельської унії 1413 р. Кожна з цих геральдичних систем до Люблинської унії існувала в доволі автономному режимі. Хіба що на Руських землях Корони Польської можемо вже в 2-й третині XVI ст. спостерігати початки певних уніфікаційних тенденцій, спрямованих на наближення руського герботворення Корони до польських геральдичних практик, в першу чергу через формування руських гербових спільнот (Корчак, Драго-Сас, Голобок, Салава та ін.). Люблинська унія відкрила широкі можливості до переселення шляхти через старий литовсько-польський кордон, а разом з тим і до перенесення відповідних геральдичних звичаїв та окремих гербів з одного регіону єдиної Речі Посполитої до іншого.

Першим видимим наслідком цих зрушень було розповсюдження польських гербів (що мандрували разом зі шляхтою польського походження) на теренах поунійного Великого князівства Литовського та інкорпорованих до Корони Польської трьох українських воєводств (Волинського, Київського та Брацлавського). Від зламу XVI - XVII ст. помічаємо перші ознаки впливу практик польського герботворення на оформлення руських (і литовських) родових гербів, яким почали замість знакоподібних форм надавати натуралістичного вигляду певних гербових фігур, що чисельно домінували в польському родовому герботворенні. Так, стрілоподібні знаки набули форм списів або стріл (як військового знаряддя), колоподібні сюжети перетворювано на перстні, місяць та сонце, колеса або млинові жорна, півкола - на півперстні, котлові ручки, підкови, луки та ін., хрести - на руків'я мечів, розгалуження - на лілії. Буквоподібні конструкції - на різноманітні предмети, що мали певну зовнішню подібність до цих знаків: М-подібний знак набував вигляду пагорбів, Н-подібний - складених у відповідну конструкцію стріл, списів та ін. предметів, Х-подібний - перехрещених клямр або зброї, А-подібний - вістря стріли, П-подібний - брами, Д-подібний - вежі, Ж-подібний - шестипроменевої зірки, Р-подібний - прапора на щоглі, Ф-подібний - глечика, Y-подібний - чаші, Ш-подібний - колон або веж на основі, В-подібний та трираменне Т - хоругви та ін.

Крім цього “опредметнювання” старих родових знакоподібних гербів бачимо також тенденцію до зближення цих знаків до конкретних зразків польського герботворення. Варто зазначити, що в цьому процесі річпосполитських уніфікацій руські герби зближувано не лише з польськими гербами. Маємо також вдосталь прикладів коли різноманітні руські герби зводилися до певної стандартизованої форми, що сама по собі також мала руське походження. Найбільш яскравими прикладами в цьому плані є зведення в 2-й пол. XVI ст. значного числа руських гербів, в основі яких перебувало зображення врубів, до стандартизованої форми герба Корчак, а гербів з різноманітними комбінаціями стріло-, півколо- та зірко-подібних знаків - до герба Драго-Сас.

Механізми цих стандартизацій є мало вивченими, але можемо зі значною часткою вірогідності стверджувати, що головними ініціаторами цих уніфікаційних заходів були не стільки власники поодиноких руських гербів, скільки автори річпосполитських гербовників. Ми, звичайно, маємо приклади натуралістичних чи стандартизаційних змін родових гербів за ініціативою їхніх власників, що могли піти на подібні зміни внаслідок перебування у відповідному геральдичному середовищі (прикладом може слугувати, скажімо, родове герботворення Правобережжя XVIII ст., яке після буревіїв Козацької революції суттєво оновило склад місцевого нобілітету, в основному за рахунок прийшлого елементу, внаслідок чого корінні руські роди опинилися у виразній меншості, а їх геральдична спадщина потонула в морі перенесеного на український ґрунт польського герботворення). Але, поруч з тим, значно частіше бачимо ситуації, коли той чи інший руський герб початково було осмислено в натуралістичний спосіб авторами річпосполитських гербовників і лише згодом, під впливом авторитету цих творів, починав уживатися самою родиною у видозміненій формі.

На нашу думку, саме автори гербовників 2-ї пол. XVI ст. вирішальним чином вплинули на формування руських гербових спільнот, спробувавши звести все розмаїття руських гербів до кількох стандартизованих зразків (герби Корчак, Драго-Сас, Голобок, Салава, Кирдея, Свирчек, Дуброва ІІІ, Бойча, Корнич, Приятель, П'ятирог та ін.). Багатьом родинам після цього не лишалося нічого іншого, як узгодити своє практичне герботворення з цими зуніфікованими формами. Авторами річпосполитських гербовників XVII - XVIII ст. було пророблено ще одну операцію, яка вирішальним чином вплинула на формування річпосполитської геральдичної системи. Маємо на увазі - витворення назв для руських та литовських гербів. Штучність цього процесу не підлягає жодним сумнівам, оскільки руське герботворення доби середньовіччя практично не знало гербових назв.

Варто зазначити, що автори 2-ї пол. XVI ст., в першу чергу Папроцький, не наважилися на операцію закріплення за кожним руським чи литовським гербом відповідної назви, що виразно свідчить про відсутність таких в середовищі руського та литовського нобілітету. Натомість, пізніші автори (Окольський, Коялович, Несецький та ін.) вже не переймалися реальним станом речей. Для них “очевидною” була потреба надати кожному шляхетському гербу відповідну назву.

Наслідком подібного підходу стало вироблення вченими геральдиками цілого комплексу гербових назв для руських і литовських гербів, які навряд чи колись використовувалися в реальному житті, залишившись суто інтелектуальним витвором. Автори гербовників у своїх операціях з витворенням назви для того чи іншого герба виходили в основному з прізвища власників відповідного геральдичного сюжету, або (значно рідше) - з його зовнішнього вигляду. У тих випадках, коли автору не вистачало певних підстав для витворення назви для чергового руського чи литовського герба, або коли він здавався йому чимось подібним до певного польського герба, цей герб оформлювали як його відміну.

Варто звернути увагу на те, що Коялович і Окольський, а слідом за ними і Несецький, для герба однієї й тієї ж самої родини часто подавали цілком різні назви, що найвиразніше вказує на їх штучність. І лише в окремих випадках назви гербів в цих гербовниках більш-менш співпадали.

Всі названі вище чинники (зближення руських гербів до зразків польського герботворення, переосмислення знакоподібних зображень в натуралістичний спосіб, витворення руських гербових спільнот з роздаванням відповідних назв для них) є виразним свідченням польських впливів на руське герботворення, його своєрідну асиміляцію. Втім, помилкою було б вважати, що справа обмежується лише цим одностороннім впливом, до того ж не такого потужного як видається на перший погляд, адже, скажімо, до повного ототожнення своєрідних руських гербів з польськими гербами доходило лише в незначній кількості випадків, а спроби надати руським чи литовським гербам натуралістичного вигляду стосувалися меншості (близько третини) знаних нам гербів.

У дотеперішній літературі руські та литовські (як модифіковані, так і не змінені) герби ранньомодерної доби розглядали, в основному, як інтегральну частину тогочасної польської геральдики, попри те, що зразки польського герботворення вже на кінець XVI ст. становили менше половини всього комплексу гербів, які фіксують джерела на теренах Речі Посполитої: з 516 виявлених гербів лише 161 є старого польського походження, а ще 84 герба, що походили з нобілітацій, було утворено на основі старих польських гербів. Станом же на 1-у пол. XVIII ст. руські, литовські та пруські герби сумарно становили більше половини всього обсягу родових гербів Речі Посполитої (окремо від польських, слід також рахувати герби, що походили з індигенатів та нобілітацій, що робить частку гербів польського походження меншою за третину).

При цьому слід мати на увазі ту обставину, що автори річпосполитських гербовників надзвичайно слабко враховували сфрагістичний матеріал (який часто містив у собі оригінальні сюжети руської геральдики) і до того ж значно краще були обізнані з польським герботворенням, внаслідок чого колосальна кількість руських та литовських гербів опинилося по за їхньою увагою. Цілком вірогідно, що кінцеві підрахунки складу родової геральдики Речі Посполитої покажуть нам рішуче чисельне домінування геральдичних сюжетів похідних з арсеналу руського та литовського герботворення.

Очевидно, в річпосполитську добу суто польські герби кількісно суттєво поступалися гербам іншого (в першу чергу - руського та литовського) походження. Разом з тим чисельність шляхти, що користувалася польськими гербами, була значно вищою за інші групи річпосполитського нобілітету. Ця парадоксальна ситуація була обумовлена вже не раз наголошуваною особливістю організації польської геральдичної системи довкола гербових спільнот, до кожної з яких могло належати від кількох десятків до кількох сотень родин. Натомість, руськими, литовськими, пруськими та гербами індигенатів і нобілітацій зазвичай користувалися поодинокі родини, за винятком хіба що геральдичних відзнак руських гербових спільнот Корчаків і Драго-Сасів. Ця складна палітра взаємовпливів та кількісних співвідношень і створила основу для вироблення складного феномена річпосполитської геральдики, яку аж ніяк не можна звести до ранньомодерного продовження середньовічної польської чи руської геральдики. Останні, в сукупності з литовським та пруським герботворенням, а також гербами індигенатів та нобілітацій, стали в полюблинські часи основними складовими новоутвореної амальгами річпосполитської гербової системи.

Іншим ранньомодерним феноменом українського герботворення була козацька геральдика, доба якої розпочалася від кінця ХVІ ст. і тривала до кінця ХVІІІ ст. (часу скасування рештків автономії козацьких державно-політичних утворень - Війська Запорозького (Гетьманщини), Війська Запорозького Низового (Запоріжжя), Слобідської України). Впродовж окресленого вище часу козацька геральдика набула рис яскраво своєрідної системи, що знайшло своє відображення як в зовнішньому оформленні козацьких гербів, так і в сфері їх суспільно-політичного значення, внутрішнього змісту та практичного застосування.

На відміну від інших європейських країн, геральдика яких в ранньомодерний період не зазнала суттєвих трансформацій, а, навпаки, вступила в добу стагнації, в козацькій Україні спостерігаємо бурхливий процес розквіту нових, небачених ще досі, геральдичних форм та зразків. Пояснення цьому можна знайти лише взявши до уваги специфіку тогочасних соціальних процесів. Так, якщо в більшості країн Європи бачимо або консервацію старих соціальних форм або зміну старої аристократичної верхівки на еліту, що мала передусім економічне походження (буржуазія), то на землях підпорядкованих козацькій адміністрації на зміну шляхті приходить інша, ще більш змілітаризована, елітна верства - козацька старшина, для якої геральдика стала тим самим, чим вона була для середньовічного рицарства - однією з головних ознак високого соціального статусу, формою символічного висловлення власних суспільно-політичних амбіцій.

Разом з тим, варто відзначити, що козацька геральдика витворилася в умовах повної децентралізації процесу герботворення, за відсутності будь-яких регулюючих чинників, що докорінно відрізняє її від сучасного їй процесу герботворення в інших країнах Європи. В той час, як в більшості країн Європи ХVІІ ст. надання та використання гербів суворо регламентувалося, козацька верхівка, так само, як і середньовічне рицарство, добирала герби на власний розсуд, змінювала та модифікувала ці герби від покоління до покоління (лише з кін. ХVІІ - поч. ХVІІІ ст. починається процес закріплення особових гербів в якості родових).

Соціально-ідентифікуюче призначення гербів зумовило також наявність значної кількість гербів зовнішньо подібних між собою (зображення зброї, хреста, півмісяця, зірок в різноманітних комбінаціях), але приналежних різним старшинським родам, що, тим не менше, не викликало жодних правових колізій чи суперечок, адже важливим був не зміст зображення чи його подібність до герба іншого роду, а наявність самого герба як свідчення високого соціального статусу. Подібна обставина зумовлювала вибір в якості гербових зображень найпростіших та найпоширеніших в суспільній свідомості символів, що могли бути легко „впізнані” як геральдичні зображення.

Родова геральдика Лівобережжя має серед інших козацьких територій найтривалішу історію власного розвитку і представлена значною кількістю пам'яток герботворення (більше тисячі). Перші козацькі родові герби бачимо вже на печатках, що походять з часів гетьманування Хмельницького. А найбільше число зразків лівобережного герботворення походить від середини XVIII ст., часу формування на основі козацької старшини замкненої привілейованої соціальної верстви - нової шляхти, що виразно повертається до політичних традицій та соціальних ідеалів річпосполитської доби, що знайшло своє вираження в масовому використанні новою шляхтою гербів річпосполитського походження, чого не було на початкових етапах формування геральдики Лівобережжя. Якщо візьмемо комплекс родових гербів Лівобережної України, який було створено впродовж 2-ї пол. XVII - 1-ї пол. XVIII ст., то беззаперечним виявиться чисельне домінування геральдичних пам'яток суто козацького походження, - з 273 родових гербів даного періоду 240 (тобто 87%) були новотворами козацької доби, 21 герб мав руське походження і лише 12 - польське. У разі з останніми двома групами маємо справу з гербами, які належали, в основному, представникам старої руської (в окремих випадках - польської) шляхти, які свого часу долучилися до повстання Хмельницького. Геральдичний матеріал, як бачимо, не дає підстав говорити про масовість такого долучення, на чому наполягали представники державницької школи в українській історіографії. Очевидно, що основу нової соціальної еліти центрально-українських земель, які увійшли до складу новоствореної Козацької держави, становили представники старих козацьких родів, або вихідці з простонароддя, що і зумовило відсутність у них гербів в попередні часи та необхідність їх витворення, щойно козацька еліта посіла чільне місце в соціальній структурі українського суспільства.

Як бачимо, має під собою ґрунт твердження О.Лазаревського, що „козацька старшина до польських гербовників не заглядала”. Принаймні так було до часу формування нової шляхти, як привілейованої групи, відокремленої від решти суспільства чіткими становими межами. Від середині XVIII ст. ситуація в родовій геральдиці Лівобережжя почала докорінно змінюватися внаслідок поширення практики масового використання козацькою старшиною річпосполитських (в першу чергу польських за походженням) гербів.

Першим хто здійснив заміну козацького родового герба на польський, як це не дивно, був автор „Дhйствій презhльной брани” гадяцький полковник Григорій Грабянка. У подальшому подібна практика набуває значного розмаху. Частина представників, витвореної з козацької старшини Гетьманщини, нової шляхти прагне змінити власні самобутні герби на польські, що мало надати їхнім родам додаткових ознак „старожитності” та „шляхетності”. Всього, серед близько тисячі родових гербів Лівобережжя 2-ї пол. XVIII ст. майже 300 гербів мали польське походження. Дещо менші обсяги в 2-й пол. XVIII ст. мало використання гербів руського походження. Всього бачимо майже 80 таких прикладів. Решта (більше 600) гербів козацької старшини зберігала самобутній характер.

Широке використання польських гербів бачимо також на теренах Слобідської України. Місцева еліта, яка мала різне соціальне походження, прагнула легітимізувати своє провідне становище шляхом набуття зовнішніх ознак шляхетності. Це виявилося, зокрема, в зміні прізвищ на „шляхетні” із закінченнями на -ський або -цький, створенні легендарних родоводів, і, звичайно, у використанні родових гербів, як козацького, так і польського походження.

Натомість, на теренах Правобережної України та Запоріжжя практично не зустрічаємо випадків використання козацькою старшиною гербів некозацького походження, що, очевидно, зумовлено незавершеністю процесів соціальної диференціацію в Правобережному Гетьманаті та Війську Запорозькому Низовому аж до часу скасування їхнього державно-політичного статусу (1714 і 1775 р.р. відповідно).

Висновки. Шлях, який пройшла українська родова геральдика впродовж пізнього середньовіччя та ранньомодерної доби, є унікальним в історії європейського герботворення. У жодній іншій країні геральдика не зазнала таких карколомних змін, які бачимо в українському герботворенні на зламі XVI - XVII ст. Врешті, жодна європейська країна не витворила наскільки неподібні між собою і водночас настільки ж самобутні геральдичні комплекси, якими були дві суто українські геральдичні системи - руська середньовічна та козацька.