Становлення і розвиток земської ветеринарної медицини Південно-Східної України (1864-1918 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки

ім. Г.М. Доброва

УДК 001(93) + 619 (93)

Спеціальність 07.00.07 - історія науки і техніки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Становлення і розвиток земської ветеринарної медицини Південно-Східної України (1864-1918 рр.)

Вакулик В'ячеслав Володимирович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському національному університеті ім. О. Гончара МОН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Савчук Варфоломій Степанович, Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара МОН України, професор кафедри квантової макрофізики.

Офіційні опоненти:

- доктор медичних наук, професор Дупленко Юрій Костянтинович, Національний університет "Києво-Могилянська академія", професор факультету природничих наук;

- кандидат історичних наук, доцент Кочергін Ігор Олександрович, Національний гірничий університет (м. Дніпропетровськ) МОН України, доцент кафедри історії та політичної теорії.

Захист відбудеться "17" червня 2009 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.189.02 в Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Грушевського, 4, к. 615.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України (01601, Київ, вул. Грушевського, 4, к. 623)

Автореферат розісланий "14" травня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук В.Г. Гармасар.

Анотація

Вакулик В.В. Становлення і розвиток земської ветеринарної медицини Південно-Східної України (1864-1918 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.07 - "Історія науки і техніки". - Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України. - К., 2009.

У дисертації на основі аналізу значного комплексу друкованих та рукописних джерел досліджено процес становлення та розвитку земської ветеринарної медицини в Південно-Східній Україні. З'ясовано роль земської ветеринарної медицини регіону у боротьбі з епізоотіями, в першу чергу чуми рогатої худоби, сибірки та сапу. Основну увагу приділено вивченню механізму взаємозв'язків наукових та практичних структур ветеринарної медицини регіону. Проведено аналіз домінуючих факторів впливу на еволюцію ветеринарно-медичної науки і практики в земських губерніях. З'ясовано деякі рольові аспекти земської ветеринарної медицини Південно-Східної України у розвитку ветеринарної медицини в Російській імперії, зокрема ветеринарної мікробіології. Вивчено діяльність й окреслено роль у розвитку земської ветеринарної медицини І.Й. Гордзялковського, К.М. Хороманського, М.А. Міхіна, М.А. та В.А. Шадріних, Є.В. Теличенка та ін. Визначено інфраструктуру земської ветеринарної частини, її науково-кадровий потенціал, вивчено популяризаторсько-просвітницьку діяльність та ін.

Ключові слова: Південно-Східна Україна, земство, ветеринарна медицина, епізоотії, науково-ветеринарне мислення, Харківський ветеринарний інститут.

Аннотация

Вакулик В.В. Становление и развитие земской ветеринарной медицины Юго-Восточной Украины (1864-1918 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.07 - "История науки и техники". - Центр исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины. - К., 2009.

Диссертация является специальным историко-научным исследованием, в котором проанализированы основные тенденции и закономерности становления и развития земской ветеринарной медицины Юго-Восточной Украины, при этом главный акцент сделан на характер и механизм взаимосвязей научной и практической составляющих в деятельности земских врачей.

Работа состоит из введения, 4 разделов, которые содержат 9 подразделов и 4 пункта, выводов, списка использованных источников и литературы.

Во введении дано обоснование выбора темы диссертации и ее актуальности, определены цель и конкретные исследовательские задания, сформулированы методологические принципы, объект и предмет исследования, раскрыты научная новизна и практическое значение диссертации, предоставлена информация об апробации результатов исследования.

В первом разделе "Историография проблемы и источниковая база исследования" проанализировано историографическое наследие по теме исследуемой проблемы, определено состояние ее разработанности, систематизирована источниковая база. Проведенный анализ показал, что в данном направлении специальные исследования не выполнялись. Литература, посвященная истории земской ветеринарной медицины, малочисленна, а вопросы истории земской ветеринарной медицины Юго-Восточной Украины и в особенности истории развития научно-ветеринарного мышления в земском ветеринарном сообществе мало изучены.

Второй раздел "Организация и экономика практической ветеринарии региона во второй половине XIX - начале XX столетия" рассматривает особенности формирования, становления и развития земской ветеринарной медицины в Юго-Восточной Украине. Проанализированы основные факторы, обусловившие создание стабильной системы ветеринарной помощи населению в регионе, раскрыт характер внутренних и внешних научно-практических связей, выявлены механизмы, обеспечивавшие ее жизнеспособность. Особое внимание уделено Закону 3 июня 1879 года "Об обязательном убое зачумленных животных", ставшего основой для начала широкомасштабной противоэпизоотической кампании и обеспечившего условия для учреждения ветеринарных подразделений в земской структуре уездов и губерний рассматриваемого региона.

В третьем разделе "Основные направления и развитие земской ветеринарной медицины в регионе: историко-научный анализ" выявлена и проанализирована роль научной ветеринарной медицины в борьбе с эпизоотиями в Юго-Восточной Украине, а также исследовано влияние земской ветеринарной медицины региона на развитие отечественной ветеринарной науки, в том числе ветеринарной микробиологии. Выделены характеристики, позволяющие отнести борьбу с чумой рогатого скота, в земских губерниях Юго-Восточной Украины, к области глобального научного эксперимента. Изучены схемы сотрудничества земских ветеринарных организаций с ветеринарными институтами, отдельными учеными, Ветеринарным Комитетом, Медицинским Департаментом, Министерством Внутренних Дел и Военным Министерством, местной и центральной властью. Освещены процессы дифференциации в земской ветеринарной медицине и выделение из ее среды новых научно-практических направлений, в частности зоотехнии. Рассмотрена многогранная практическая и исследовательская деятельность земских ветеринарных врачей в области профилактики, диагностики и лечения заболеваний незаразной этиологии.

Четвертый раздел "Организационно-научное и кадровое обеспечение ветеринарной деятельности" рассматривает инфраструктуру земской ветеринарной службы региона, формы ее коллективной деятельности, научно-популяризаторской и просветительской деятельности. Проанализирована роль региональных центров ветеринарной микробиологии в развитии системы ветеринарной медицины Украины и Российской империи. Изучен ряд аспектов научно-исследовательской деятельности ведущих ветеринарных специалистов региона: И.И. Гордзялковского, Д.Ф. Конева, Н.А. Михина, В.А. и Н.А. Шадриных, Е.В. Теличенко, П.И. Боровского и др.

Проведенные исследования, опирающиеся на многочисленные источники, позволили сделать вывод о специфическом и оригинальном характере деятельности земской ветеринарной части в Юго-Восточной Украине и о выраженном взаимовлиянии науки и практической ветеринарной медицины. Ряд фактов и их анализ, приведенные в предлагаемой работе, носят характер научной новизны.

Ключевые слова: Юго-Восточная Украина, земство, ветеринарная медицина, эпизоотии, научно-ветеринарное мышление, Харьковский ветеринарный інститут.

Annotation

Vakulik V. Formation and development of the zemstvo veterinary medicine in the Southeastern Ukraine (1864-1918). - Manuscript.

Theses for Candidate's degree in History, specialty 07.00.07 - "History of Science and Technology". - Center of investigation of scientific and technological potential and history of science named after G.M. Dobrov. - Kyiv, 2009.

On the base of the analysis of the great complex of published and archive sources the process of formation and development of the zemstvo veterinary medicine in the Southeastern Ukraine are being investigated.

The role of the region zemstvo veterinary medicine in the struggle against epizooties, first of all against cattle plague, anthrax and glanders. The main attention is paid to studying the mechanisms of interaction between the scientific and practical institutions of region veterinary medicine. The analysis of main factors which had an influence on evolution of veterinary medicine and science and also practice in zemstvo province was made. Some role aspects of zemstvo veterinary medicine in the Southeastern Ukraine in the development of veterinary medicine in Russia Empire particularly veterinary microbiology were found. The activities of I. Gordzyalkovsky, K. Khoromansky, N. Mihin, M. Shadrin, V. Shadrin, E. Telichenko in the development of zemstvo veterinary medicine were studied. The infrastructure of zemstvo veterinary section, its cadre, popularization and enlightener activity were investigated.

Key words: Southeastern Ukraine, zemstvo, veterinary medicine, epizooty, scientific and veterinary thinking, Kharkov Veterinary Institute.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність проблеми дослідження. Ветеринарна медицина як наука, що в процесі свого розвитку завжди "йшла" шляхом синтезу теоретичного мислення і практики і завжди була соціально затребуваною, являє собою один із значущих об'єктів історико-наукових досліджень. Проблема становлення ветеринарної науки в Україні, як і в Російській імперії в цілому, тісно пов'язана з діяльністю земств. Тому для історико-наукових досліджень у галузі ветеринарної медицини її регіональна історія становить особливий інтерес.

Будь-яка прогресивна діяльність людини, що є світовим надбанням, заломлюючись у світлі місцевих умов, несе в собі історико-культурні та світоглядні особливості регіону, об'єктивно окреслюючи панораму історичної дійсності. Проникнення наукових ідей у земське середовище та мотивування наукових досліджень питаннями, які земська ветеринарія ставила перед науковою громадськістю, є практично невивченими. Формування психології співпраці між цими спільнотами фактично також не вивчено.

Дослідження історії земської ветеринарії в Південно-Східній Україні другої половини XIX - початку XX століття є невід'ємною частиною не тільки вітчизняної, а й всесвітньої історії ветеринарної медицини.

Зазначена тема актуальна і з погляду на те, що в цій галузі практично не сформовано спеціальну історіографічну базу. Тому потреба у даному дослідженні випливає із необхідності заповнити "прогалину" в історії ветеринарної медицини як згаданого регіону і всієї України, так і всієї Російської імперії в цілому.

Зміни типу сільськогосподарського виробництва і структур що його обслуговують, які сталися на території України в пострадянський період, стимулюють звернення до дослідницького потенціалу історії науки як засобу пошуку, аналізу та конструювання можливих перспектив розвитку сучасної ветеринарної медицини, з урахуванням її унікального історичного досвіду. Навіть попередній аналіз та зіставлення ситуацій, у яких діяла земська ветеринарія і в якій перебуває ветеринарна медицина сьогодні, дозволяє виявити низку схожих рис.

Актуальність дослідження обумовлена також і необхідністю більш широкого використання матеріалів з історії регіональної ветеринарії у навчальному процесі сучасної професійної школи. По-перше, знання еволюційних етапів у розвитку методів лікування та профілактики хвороб сприяє онтологічному сприйняттю ситуації фахівцем-лікарем і формуванню у нього медико-філософського мислення. По-друге, наявність позитивної історичної інформації про одержувану професію може використовуватися як засіб психопрофілактики професійної кризи. Актуальність проблеми випливає також із фактичної відсутності достовірних матеріалів про видатних ветеринарних діячів земської ветеринарії Південно-Східної України, недостатньої вивченості їх науково-практичної діяльності, відсутності об'єктивної оцінки їх внеску в розвиток вітчизняної і світової науково-практичної ветеринарної медицини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась відповідно із загальним напрямом наукових досліджень Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара і є складовою частиною колективної теми "Розвиток природознавства і техніки на Лівобережній Україні XIX - початку XX століття" кафедри квантової макрофізики. Вона також лежить у руслі наукових досліджень з історії природничих наук в Україні, які проводяться у відділі історії науки і техніки ЦДПІН НАН України.

Метою дисертаційного дослідження є: комплексне вивчення процесу становлення та розвитку земської ветеринарної медицини Південно-Східної України другої половини XIX - початку XX століття; виявлення особливостей процесу формування науково-ветеринарного мислення.

Досягнення поставленої мети потребувало виконання таких завдань:

* з'ясувати сучасний стан вивчення даної проблеми і відповідної джерельної бази;

* вивчити обставини становлення земських ветеринарних організацій регіону та з'ясувати сферу їх діяльності;

* дослідити інфраструктуру земської ветеринарії, правові та економічні засади її діяльності;

* визначити пріоритетні завдання земської ветеринарної медицини та способи їх реалізації;

* проаналізувати процес формування науково-ветеринарного мислення і виникнення дослідницьких традицій в земському середовищі;

* виявити причини та обставини виділення із земського ветеринарного середовища науково-практичної зоотехнії і появи лікувально-профілактичного напряму у ветеринарній практиці;

* з'ясувати значення регіональної земської ветеринарії як науково-виробничої бази для проведення масштабних ветеринарних експериментів;

* вивчити роль земського ветеринарного співтовариства у становленні регіональної ветеринарної мікробіології;

* з'ясувати роль окремих учених і дослідників у розвитку науково-практичної земської ветеринарії.

Об'єкт дисертаційного дослідження: ветеринарна медицина України другої половини XIX - початку XX століття.

Предмет дослідження: земська ветеринарна медицина Південно-Східної України в період з 1864 по 1918 рік.

Хронологічні межі дослідження включають період з 1864 по 1918 рік. Нижня межа обумовлена датою появи земського самоврядування в Імперії. Становлення земських ветеринарних організацій в Південно-Східній Україні почалося через кілька років після проведення реформи 1864 року, а їх реорганізація продовжувалася ще не одне десятиліття. Верхня межа дослідження відноситься до 1918 року, останнього в діяльності земств. Обраний період дозволяє простежити динаміку розвитку земської науково-практичної ветеринарії регіону від її становлення до ліквідації в революційні роки.

Територіальні межі дослідження визначаються степовими територіями південних губерній (Катеринославської, Херсонської і материкових повітів Таврійської губернії) і Харківської, як губернії, де розташовувався Харківський ветеринарний інститут, що багато в чому визначав наукові зв'язки з земською ветеринарною медициною.

Методологічну основу дисертації складають принципи історизму, об'єктивності та комплексного підходу до вивчення проблеми. У роботі використані загальнонаукові методи: статистичний, аналізу та синтезу, соціолого-психологічні (контент-аналізу) та спеціальні історичні методи дослідження: історико-генетичний, діахронічний, порівняльно-історичний та ін.

Історико-генетичний метод дозволив простежити причинно-наслідкові зв'язки та закономірності розвитку земської ветеринарії, а також виявити її динаміку та еволюціонування в контексті розвитку наукових ідей та їх практичного використання.

Застосування діахронічного методу дозволило розкрити внутрішній зміст ряду процесів, що відбувалися в житті земської ветеринарії, і виділити їх окремі фази і стадії, етапи розвитку.

Порівняльно-історичний метод та історико-науковий аналіз забезпечили можливість оцінити ефективність і практичну доцільність тих чи інших заходів, ініційованих земськими ветеринарними лікарями регіону.

Статистичний метод застосовувався нами у випадках необхідності обробки великих масивів різнопланової інформації за відповідними критеріями.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що:

* дисертація є першим комплексним історико-науковим дослідженням наукової, організаційно-наукової, практичної, публіцистичної, законодорадчої, економічної та громадської діяльності земського ветеринарного співтовариства Південно-Східної України другої половини XIX - початку XX століття;

* детально вивчено законодорадчу та організаційно-економічну діяльність земської ветеринарії регіону;

* вперше проведено аналіз факторів і причин, що зумовили формування науково-ветеринарного мислення в земському ветеринарному співтоваристві регіону;

* з'ясовано пріоритети в діяльності земських ветеринарних структур на різних етапах їх розвитку;

* виявлено внутрішні передумови та закономірності, які зумовили еволюцію науково-практичної земської ветеринарної медицини;

* встановлено пріоритетне значення науково-виробничої бази земської ветеринарії регіону у проведенні ряду досліджень по боротьбі з інфекційними хворобами людини і тварин;

* встановлено роль земської ветеринарії у формуванні нового науково-практичного напряму в тваринництві - зоотехнії;

* вперше комплексно вивчено, проаналізовано і зіставлено факти участі земського ветеринарного співтовариства у становленні та розвитку вітчизняної ветеринарної мікробіології, що дозволило більш повно та об'єктивно відтворити цей процес;

* вперше досліджено динаміку розвитку методологічної бази профілактики та лікування інфекційних хвороб тварин і людини, здійснених земською ветеринарією регіону;

* вперше вивчено науково-просвітницьку та публіцистичну діяльність земського ветеринарного співтовариства регіону;

* проведено дослідження життя і діяльності (багатьох із них уперше) провідних ветеринарних земських діячів регіону і вчених, які співпрацювали із земськими ветеринарними організаціями.

Практичне значення результатів дослідження. Конкретний фактичний матеріал, узагальнення і висновки дослідження можуть бути використані в педагогічній роботі - при викладанні дисциплін "Історія ветеринарії", "Історія науки і техніки", "Історія вищої освіти в Україні" і в спеціальних курсах ветеринарних дисциплін. Крім того, нами було випробувано використання матеріалу дисертації в психолого-педагогічному дослідженні для профілактики кризи професійного навчання у студентів факультету ветеринарної медицини ДДАУ. Дисертаційне дослідження являє собою додатковий матеріал для створення цілісної картини історії природознавства в Україні та історії діяльності земства.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації висвітлені у доповідях на I конференції молодих учених та спеціалістів "Історія освіти, науки та техніки в Україні" (Київ, 2002 р.), Міжнародному симпозіумі істориків науки (Київ, 2002 р.), науково-практичній конференції "Наукові сільськогосподарські бібліотеки у XXI столітті"(Київ, 2002 р.), III регіональній краєзнавчій конференції "Діячі освіти і науки Придніпров'я" (Дніпропетровськ, 2004 р.), V Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, 2004 р.), V наукових читаннях, присвячених пам'яті професора Д.П. Пойди (Дніпропетровськ, 2004 р.), науковій конференції професорсько-викладацького складу і студентів факультету ветеринарної медицини ДДАУ "Актуальні напрямки розвитку ветеринарної медицини на сучасному етапі науково-технічного прогресу" (Дніпропетровськ, 2005 р.), IV Всеукраїнській науковій конференції "Актуальні питання історії техніки" (Київ, 2005 р.), VI наукових читаннях, присвячених пам'яті професора Д. П. Пойди (Дніпропетровськ, 2006 р.), Всеукраїнській науково-методичній конференції "Викладання історії науки і техніки в університетах України" (Харків, 2006 р.), науковій конференції "Медицинская профессура Российской империи" (Москва, 2006 р.), VII Міжнародній молодіжній науковій конференції "История науки и техники" (Санкт-Петербург, 2008 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 15 наукових праць, в тому числі 7 у виданнях, визнаних ВАК України фаховими, 8 - у збірниках матеріалів наукових конференцій та інших виданнях.

Одна публікація написана у співавторстві: Вакулик В.В., Савчук В.С. Скотарство у великих поміщицьких господарствах Наддніпрянщини (кінця ХIХ - початку ХХ століття) // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. - Дніпропетровськ, 2003. - Вип. 2 - С. 144-152. Особистий внесок - ідея дослідження, робота з джерелами, їх аналіз, висновки.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Загальний обсяг складає - 227 сторінок, з яких основний текст - 200 сторінок, література - 27 сторінок. Дисертаційна робота складається із вступу, 4 розділів, які містять 9 підрозділів та 4 пункти, висновків і списку використаних джерел і літератури.

2. Основний зміст дисертації

У вступі наведено обґрунтування вибору теми дисертації та її актуальність, визначено мету та конкретні дослідницькі завдання, сформульовано методологічні принципи, об'єкт та предмет дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення дисертації, надано інформацію про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі "Історіографія проблеми і джерельна база дослідження" аналізується історіографічна спадщина за темою досліджуваної проблеми, визначається стан її розробленості, систематизується джерельна база.

Весь обсяг аналізованого матеріалу був розділений на три основні групи, диференційовані за хронологічним принципом. Згідно з ним, в історіографії досліджуваної теми виділено три періоди.

Перший період охоплює часовий проміжок з кінця XIX століття по 1917 рік; другий включає період радянської епохи ( до 1991 р.) і третій період вивчення проблеми припадає на часи незалежності України.

Історіографія кожного періоду, в свою чергу, класифікувалася за тематичними ознаками.

Історіографія першого періоду (кінець XIX ст. - 1917 р.) здебільшого представлена роботами, в яких питання історії земської ветеринарії мають фрагментарний характер. Вона може бути поділена на наступні групи: 1) роботи з історії земської ветеринарної частини в Імперії і в окремих її територіально-адміністративних суб'єктах; 2) роботи ювілейного характеру; 3) роботи власне ветеринарно-організаційного характеру, які розглядають історичні аспекти як прикладний інформаційний супровід.

В історіографії цього періоду виділяються: фундаментальна праця Б. Веселовського, публікації М. Андрєєва і М. Лямцева, що висвітлюють окремі сторони історії земської ветеринарної медицини, зокрема у Катеринославській губернії, та деякі інші.

Оглядовий характер історії земської ветеринарної частини мають роботи С.С. Євсєєнка, А.М. Руденка та ін. Хронологічну наближеність і причетність до низки знаменних дат і явищ земського ветеринарного життя у регіоні мають публікації М.А. Шадріна.

Комплексне дослідження історіографічної спадщини дозволяє виділити статті ювілейного характеру, що є носіями додаткової інформації за заданою темою. Проблем становлення науки в регіональному контексті стосуються праці Д.Ф. Конєва, А. Ніцкевича, П. Остапенка, А. Краєвського, С.Г. Грінцера та ін.

Радянський період характеризується майже повною відсутністю історіографічних праць, присвячених земській ветеринарній тематиці в передвоєнні роки, і появою одиничних розробок у другій половині цього періоду. Загальний обсяг радянської літератури з досліджуваних питань можна поділити на три основні групи: 1) тематичні статті та публікації ювілейного та довідкового характеру; 2) дисертаційні роботи; 3) навчально-методична література і книги.

По суті, єдиним дослідженням, у заголовок якого було винесено словосполучення "земська ветеринарія", стала дисертація кандидата ветеринарних наук Ф.Г. Терешкова. Ця робота, що має багато безперечних переваг, мала на меті з'ясувати роль земської ветеринарії у розвитку вітчизняної ветеринарії в масштабах усієї країни. При цьому взаємозв'язки наукової та практичної ветеринарії, еволюція їх взаємовідносин, місцева специфіка в контексті конкретних адміністративно-територіальних одиниць в силу природних можливостей однієї дисертації не висвітлювалися.

У 1954 році в СРСР вийшов перший підручник з історії ветеринарії під авторством В.М. Коропова, у ньому кілька сторінок приділялося земській ветеринарії. Другий підручник з історії ветеринарії підготували І.М. Нікітін і В.І. Калугін.

Піонерами вивчення історії ветеринарії у Дніпропетровській області стали С.М. Канзберг та Я.М. Захрялов. Вони написали та підготовили до друку навчальні посібники, що охоплюють тривалий проміжок часу, при цьому вивчення земської ветеринарії не було виділене як одне із завдань дослідження, і вона розглядалася в контексті загального викладу.

Можна говорити про те, що радянський період, незважаючи на його тривалість і великий дослідницький потенціал численних НДІ і вузів СРСР, не став плідним у плані вивчення історії земської ветеринарії України і не вніс принципової ясності в це питання.

Третій період характеризується надзвичайно продуктивним вивченням історії України. Значні зрушення відбулися і в галузі історії ветеринарної медицини. Але, як і раніше, матеріали цього напряму досліджень, які час від часу виходили друком, мають випадковий, ситуативний характер. Переважно це ювілейні статті та короткі історичні довідки.

Історіографічну літературу, віднесену до третього хронологічного періоду, також можна розділити на три основні групи: 1) статті у пресі та спеціальних збірниках; 2) дисертації; 3) монографії, навчально-методична література.

Безумовна першість за кількістю публікацій, що висвітлюють різні сторони історії ветеринарії в Україні, належить професору С. К. Рудику. Його праці дозволяють краще зрозуміти передумови формування традиції тваринництва та ветеринарно-лікувальної справи, властиві менталітету української нації та її сільськогосподарській культурі.

До публікацій, що мають непряме відношення до теми земської ветеринарної служби та її наукових зв'язків, слід віднести праці І. Малохатька, В. Коломацького, В. Погоди, Є. Леонтьєва, В. Волколупова, В. Макогона, М. Карташова, В. Бульби, В. Головко та ін. Стаття американської дослідниці Е. Хектен містить глибокий аналіз взаємовідносин "регіональної науки" з наукою як такою в її широкому глобальному контексті.

Дисертаційний напрям цього періоду представлений роботою М. М. Стегнея, а монографічний - фундаментальним дослідженням у галузі історії мікробіології в Україні С.П. Рудої.

Критичний огляд історіографії, присвяченої питанням земської ветеринарії, дозволяє зробити висновок про те, що ця галузь досліджень залишається недостатньо розробленою. Деякі роботи з історії земської ветеринарії, які з великими паузами з'являлися в періодичній пресі і в спеціальних виданнях за останні понад сто років, у жодному разі не можна вважати такими, що вичерпують цю багатогранну і неоднозначну проблему. Що ж стосується взаємовідносин земських регіональних ветеринарних служб Південно-Східної України з ветеринарно-медичною наукою, як такою, то, швидше за все, це питання варто було б віднести до найменш розроблених аспектів історико-наукових досліджень.

Джерельна база проведеного дослідження поділяється на дві основні групи: друковані та рукописні джерела. У друкованих джерелах, у свою чергу, також виділено дві групи джерел: документальні та наративні. Документальні джерела, використані в проведеному дослідженні, поділялися на такі види: джерел як законодавчі акти; офіційна діловодна документація (відомчі розпорядження, циркуляри, інструкції, постанови земських управ і зборів); наукові, виробничі та комісійні звіти; довідково-статистичні матеріали; протоколи наукових досліджень; щоденники та праці з'їздів і нарад, періодичні видання (спеціальні ветеринарні і видання загального характеру); спеціальна ветеринарна література (книги, брошури, довідники). Частина цих джерел зберігалася в різних архівах. За наративні джерела використовувалися публіцистика, листи, спогади, подорожні нотатки.

Робота з зазначеними джерелами проводилася в державних архівах Дніпропетровської та Харківської областей; у фондах рідкісної літератури Краєзнавчого відділу Дніпропетровської обласної наукової бібліотеки, Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського, Харківській державній бібліотеці ім. В.Г. Короленка, Російській державній бібліотеці (м. Москва), ЦНСГБ (ВАСГНДЛ) (м. Москва); у спеціалізованих бібліотеках ветеринарних вузів України і Росії та ін.

Цінними джерелами, виявленими в архіві Харківської області, виявилися особові справи викладачів та студентів Харківського ветеринарного інституту, які мали відношення до земської ветеринарії Південно-Східної України. Так, фонд №928 містить справи О.П. Шалашнікова, М.А. Шадріна, В.А. Шадріна, І.М. Садовського, І.Й. Гордзялковського, М.О. Мальцева, М.-Ф.В. Журавського, М.Ф. Мордовського, П.О. Красовського, Є.В. Теличенка та ін.

У цьому ж архіві зберігаються фонди №3 - Канцелярії харківського губернатора, №4 - лікарського відділення Харківського губернського правління, №304 - ветеринарного відділу, №309 - протоколи ветеринарних нарад тощо.

Фонди архіву Дніпропетровської області містять документи поліцейського відомства, що стосуються, в тому числі, і ветеринарної частини, а також документацію Катеринославської контори іноземних поселенців.

Важливою обставиною слід вважати властиву тому часу особливість звертатися за допомогою преси, у формі відкритого листа, до колег, цілих організацій та громад. Прикладом того можуть бути листи окремих приватних осіб (ветеринарних лікарів М.М. Койранського, О. Беліцера та ін.), земських управ, сільськогосподарських товариств та ін.

Величезний обсяг різнорідної інформації, що має відношення до історії земської ветеринарії в Південно-Східній Україні, міститься в доповідях земських управ, інструкціях і розпорядженнях місцевої влади, урядових та відомчих наказах, звітах комісій та окремих контролерів, які відряджалися Міністерством внутрішніх справ у ту чи іншу губернію. Особливу значимість мають комісійні звіти з експериментальної перевірки спірних фактів щодо імунопрофілактики сибірки, зокрема "Отчет Ветеринарному Комитету" складений М.І. Еккертом.

Важливими джерелами, що відображають досягнення земської ветеринарії та демонструють її науково-дослідницький потенціал, стали праці та щоденники Всеросійського з'їзду ветеринарних лікарів. Іноді збірники праць місцевих ветеринарних фахівців видавалися на губернському рівні. Причому їх інформаційна цінність була досить висока, а, з огляду на їх регіональну специфіку у деяких питаннях, може вважатися унікальною.

У дисертаційній роботі використовувалися такі періодичні видання: "Архив ветеринарных наук", "Ветеринарный вестник", "Вестник общественной ветеринарии", "Ветеринарное обозрение", "Ветеринарная жизнь", "Ветеринарный врач", "Ветеринарный фельдшер", "Южное хозяйство", "Вестник Екатеринославского Земства", "Ветеринарная Хроника Херсонской губернии" та ін.

Спеціального узагальнювального історико-наукового дослідження за темою запропонованої дисертації раніше не проводилося. Нечисленні історіографічні праці, що є в наявності, обмежуються фрагментарними або непрямими відомостями, поверховим аналізом взаємин наукової та практичної ветеринарії регіону, і не досліджують у цьому контексті особливої ролі феномену земської ветеринарної медицини. Проведене вивчення системи джерел з означеної проблеми дозволяє зробити обґрунтований висновок про те, що вони достатньою мірою відповідають завданням дослідження і є репрезентативними для досягнення поставленої мети.

У другому розділі "Організація та економіка практичної ветеринарії регіону у другій половині XIX - на початку XX століття" розглянуто особливості формування, становлення та розвитку земської ветеринарної медицини в Південно-Східній Україні. Проаналізовано основні фактори, які зумовили створення стабільної системи ветеринарної допомоги населенню в регіоні, характер внутрішніх і зовнішніх науково-практичних зв'язків, та механізми, що забезпечували її життєздатність.

У підрозділі 2.1 "Передумови виникнення ветеринарної науки: світовий контекст" наведено короткий огляд основних передумов виникнення і розвитку спеціалізованих напрямів ветеринарно-медичної науки в контексті світової історії та їх стану на момент появи земських організацій у Південно-Східній Україні. Елементи ветеринарного мистецтва виявляються в історії практично всіх народів, життя яких так чи інакше було пов'язане з тваринництвом. Виділення ветеринарії в особливий вид професійної діяльності відбулося ще на зорі цивілізації у Стародавньому Єгипті, Вавилоні та інших державах Стародавнього Сходу. Сам термін "ветеринарія" (лат. - veterinarius) з'явився в Римській імперії у I столітті н. е., а його перша згадка пов'язана з ім'ям письменника-агронома Колумелли.

Розвиток ветеринарії як діяльності, спрямованої на лікування тварин, що експлуатуються людиною, пройшов довгий шлях до оформлення своєї самостійності та інституалізації. Її еволюція, нерозривно пов'язана зі становленням науки як такої, і в першу чергу біологічного і медичного напрямів, уже в середині XV ст. викликала появу ветеринарно-освітніх центрів, серед яких одним із перших стала Львівська школа коновалів-лікарів (1457 р.). Вузівська ветеринарна традиція в Західній Європі була покладена Ліонською і Альфортскою школами (Франція), що відкрилися в 1762 і 1763 роках відповідно.

Ветеринарна традиція, яка ґрунтується на вченнях Гіппократа, Апсирта, Д. Руффо, Леонардо да Вінчі, А. Везалія, У. Гарвея та ін., у XIX столітті, збагатилася новими відкриттями, що забезпечили науково-революційний прорив в принципово нову для неї якість. Перш за все, це було пов'язано з дослідженнями - Ч. Дарвіна, Г. Менделя, Л. Пастера, Р. Коха, Д. Лістера, М. Пирогова, І. Мечникова та ін.

В Україні й усій Російській імперії в цілому основним мотивувальним фактором створення ефективно діючої ветеринарної структури в XIX столітті, стала необхідність боротьби з епізоотіями, в першу чергу з чумою рогатої худоби, сибіркою і сапом. У цій ситуації Харківський ветеринарний інститут зарекомендував себе як найавторитетніший освітньо-дослідницький центр. У свою чергу, територіальна і соціокультурна близькість земських губерній Південно-Східної України до цього центру сприяла формуванню особливих (часто унікальних) науково-практичних зв'язків між ветеринарними структурами регіону та академічним співтовариством.

Земська ветеринарія Південно-Східної України, що мала оригінальні риси, в той же час може бути оцінена як історично об'єктивна онтологічна ланка в європейській та українській системі ветеринарної допомоги, логічний розвиток якої багато в чому визначив зміст сучасного нам поняття "ветеринарна медицина".

У підрозділі 2.2 "Становлення земської ветеринарії: структура, система управління, діяльність" встановлено, що поява системи ветеринарного контролю та допомоги населенню в губерніях та повітах Південно-Східної України стала наслідком земської реформи 1864 року. На цій території склалися різні типи управління ветеринарною частиною, що було обумовлено ініціативою земських діячів на місцях і частковими ситуативними факторами. Згодом повсюдне визнання одержали централізований та об'єднувальний типи керівництва як моделі управління ветеринарною частиною, що були найбільш ефективними і динамічними.

У процесі свого розвитку деякі види ветеринарної діяльності виокремилися в самостійні спеціалізовані напрями та структурні підрозділи - земські ветбаклабораторіі, амбулаторії, служби ветеринарного контролю і різницької справи, зоотехнічну службу тощо. Роз'їзна форма ветеринарного контролю, що практикувалася лікарями на початку існування земських служб, поступово видозмінилася, набувши стаціонарно-амбулаторної форми.

У підрозділі 2.3 "Організаційно-правові та економічні підстави ветеринарної справи і вплив місцевих умов на їх застосування" наводяться докази того, що законодавство Російської імперії в галузі, орієнтованій на здійснення ветеринарного контролю, одночасно надавало можливість для прояву ініціативи та самоврядування земською ветеринарною службою і суміжними структурами на місцях.

Активна, хоча і непряма, участь земських ветеринарних лікарів у законодорадчій діяльності була обумовлена тим, що земський спеціаліст опинявся безпосереднім свідком перетворювального впливу закону на реальне життя, з усіма його мінливо-непередбачуваними явищами. Він виступав єдиною інстанцією, здатною збирати, попередньо обробляти і професійно коментувати статистичний матеріал, необхідний для подальшого аналізу та коригування оцінюваного закону.

Виняткове значення для всієї земської ветеринарії Південно-Східної України мав Закон 3 червня 1879 року - "Об обязательном убое зачумленных животных". Його вплив на життя земства був багатогранним і мав далекосяжні наслідки. Крім іншого, він рельєфно позначив характер взаємовідносин земських ветеринарних служб із Ветеринарним Комітетом та урядом у цілому, тим самим указуючи найбільш сильні і, навпаки, вразливі сторони подібного співробітництва. У більшості випадків цей закон став також підставою для забезпечення досить надійної економічної самостійності ветеринарних структур регіону, що розвивалися. Результати проведеного дослідження, викладені у даному підрозділі, підтверджують зазначені положення. науковий ветеринарний земський зоотехнія

У третьому розділі "Основні напрями та розвиток земської ветеринарної медицини в регіоні: історико-науковий аналіз" виявлено та проаналізовано роль наукової ветеринарної медицини у боротьбі з епізоотіями в Південно-Східній Україні, а також досліджено вплив земської ветеринарної медицини регіону на розвиток вітчизняної ветеринарно-медичної науки. Висвітлено процеси диференціації в земській ветеринарній медицині і виділення з її середовища нових науково-практичних напрямів.

У підрозділі 3.1 "Практична ветеринарія як чинник розвитку ветеринарної науки: еволюція внутрішніх взаємин" земська ветеринарна медицина останніх десятиліть XIX століття, показана як складний, комплексний механізм боротьби з епізоотичними хворобами в регіоні, функціонування якого було обумовлене взаємодією процесів науково-дослідницького пошуку та аналізу, ветеринарно-санітарного контролю, виробничої та місцевих тваринницьких традицій. При цьому спочатку домінуючим завданням була ліквідація чуми рогатої худоби, що нерідко набувала характеру національного лиха. Наслідком цього процесу, що почався з уведенням Закону 3 червня 1879 року, став розвиток ефективних схем співробітництва з ветеринарними інститутами, вченими, урядовими та відомчими організаціями.

Боротьба з чумою рогатої худоби в земствах Південного Сходу України з самого початку набула характеру глобального наукового експерименту. У ситуації, коли в науковому світі була відсутня єдина точка зору на питання етіології і механізму поширення цієї інфекції в природі тощо, діяльність земських ветеринарів мала не тільки практичний, а і науково-дослідницький характер. Унікальність і значення досвіду, що набувався, диктувалися ще й специфічними традиціями ведення місцевого скотарства.

Проведене дослідження показало, що матеріали, опубліковані рядом земських ветеринарних лікарів регіону (С. Грінцер, О. Крамарєв, М. Шадрін, Є. Теличенко та ін.), містили важливі наукові відомості, цінність яких визнавалась вченим співтовариством і багатьма ветеринарними виданнями. При цьому основним принципом їх лікарської діяльності став науково-практичний підхід до вирішення виробничих питань, що, в свою чергу, стимулювало становлення нової ветеринарної, тваринницької, а згодом і соціокультурної традиції регіону. Вивчення структури повсякденності в діяльності земських ветеринарних лікарів показало, що ними було зібрано велику кількість фактологічного матеріалу про чисельність тварин різних видів на обстежених територіях, з'ясовано їх породний склад, господарське призначення, особливості утримання, годівлі, розведення тощо. Ці дані вже самі по собі становили наукову цінність, а при їх детальному узагальнювальному аналізі, мотивували виділення з земського ветеринарного середовища нового науково-практичного напряму, що отримав назву - "зоотехнія".

Аналіз документів і свідчення учасників, очевидців досліджуваних подій дозволили зробити висновок про те, що зоотехнія, котра часто помилково сприймається як супутниця радянського колективного тваринництва, з'явилася в земській аграрній традиції з безсумнівним переважанням приватновласницького типу сільського господарства, що з усією беззаперечністю свідчить про цю науково-виробничу сферу не як про складову будь-якої політико-економічної формації, а як про етап еволюції тваринництва, який виникає на певному рівні його розвитку.

Зоотехнічна тематика стала однією з ключових тем, що розроблялися земськими ветеринарами і вченими Південного Сходу України (М.Ф. Іванов, І.І. Іванов, В.А. Шадрін, М.А. Шадрін, Н.М. Продан та ін.). А губернії, що обслуговувалися ними, були місцем проведення наукових зоотехнічних експериментів, організації племінних центрів, сільськогосподарських виставок тощо.

У підрозділі 3.2 "Розвиток ветеринарної науки та її вплив на ефективність боротьби з хворобами тварин" наведено характеристики особливостей початкового етапу формування науково ветеринарного мислення і стихійного вивчення ряду заразних патологій представниками земської ветеринарної медицини Південного Сходу України, що поступово змінявся періодом застосування науково-обґрунтованих методів профілактики та діагностики зооантропонозів. Останнє особливо проявилося у справі боротьби земської ветеринарної служби з епізоотіями сибірки і сапу.

Уперше детально аналізується досвід імунопрофілактики інфекцій бактеріальної етіології у тварин у Російській імперії, експериментальне здійснення якої відбулося на території Херсонської губернії в маєтку Д.Р. Кудрявцева. В дослідженні вона оцінюється як перша виробничо-експериментальна вакцинація тварин проти сибірки. Її безпосередніми виконавцями стали хазяїн економії Д.Р. Кудрявцев та земський лікар П.В. Вознесенський. Також показано, що імунопрофілактика овець бактеріальними препаратами французького виробництва в умовах місцевого господарства страждала низкою недоліків і породжувала багато нез'ясованих науково-виробничих питань.

Детально розглянуто еволюцію методів боротьби із сибіркою в контексті земської ветеринарної діяльності, особливу увагу приділено земському діячу Г.Л. Скадовському і заснованій ним у 1883 році Білозерській лабораторії, що стала осередком багаторічного експериментування з вакцинами Л.С. Ценковського. Ця лабораторія стала першим у Російській імперії центром, здатним виконувати науково-дослідницькі і виробничі завдання в галузі сільськогосподарської мікробіології одночасно і в режимі реального часу. Взаємозв'язки Білозерської лабораторії (а потім й інших лабораторій), Харківського ветеринарного інституту і земських ветеринарних лікарів регіону, що збагатили вітчизняну науку безліччю фактів та їх продуктивним аналізом, закріпили за Південно-Східною Україною репутацію та авторитет ветеринарного науково-виробничого мікробіологічного центру.

Боротьба із зооантропонозами оформила природну здатність земського ветеринарного співтовариства синтезувати практичні завдання в науково-дослідницьке поле, одночасно екстраполюючи наукові досягнення в свою виробничу сферу. Кількісні та якісні успіхи земських ветеринарних структур створили сприятливий фон для становлення нового - лікувального - напряму в земській ветеринарно-медичній практиці. Ветеринарна періодика досліджуваного періоду є одним із яскравих свідчень активної дослідницької діяльності земських ветеринарів у галузі незаразної патології, що включала в себе широкий діапазон питань - від приготування та використання фармакологічних препаратів із рослин місцевої флори до нових методів хірургічного втручання та оперативної практики.

У четвертому розділі "Організаційно-наукове та кадрове забезпечення ветеринарної діяльності" розглядається інфраструктура земської ветеринарної служби регіону, форми її колективної діяльності та науково-популяризаторська і просвітницька робота.

Проведені дослідження, результати якого викладені в підрозділі 4. 1 "Земські ветеринарно-бактеріологічні лабораторії в системі наукового та практичного забезпечення ветеринарної допомоги" показують, що, починаючи з кінця XIX століття у Південно-Східній Україні питаннями ветеринарної мікробіології займалися: Білозерська лабораторія, бактеріологічна лабораторія (станція) Харківського ветеринарного інституту, Одеська бактеріологічна лабораторія і ветбаклабораторії Херсонського і Катеринославського земств. При цьому безумовним центром усієї ветеринарно-бактеріологічної діяльності в регіоні був Харківський ветеринарний інститут, що будував свої відносини із земствами за типом партнерських філіальних або дочірніх відділень.

До сфери компетенції цих установ входили питання: приготування розплідок вакцин, досліди з приготування власних вакцин і бактеріальних препаратів, діагностичні дослідження, навчання дільничних лікарів методам мікроскопії тощо. По суті, вони грали роль регіональних науково-дослідницьких інститутів, що й було доведено до логічного завершення вже в перші роки радянської влади. При цьому ряд штатних і позаштатних співробітників цих лабораторій (станцій) стали заслужено користуватися світовим визнанням, як визначні вчені-мікробіологи (М.А. Міхін, Д.Ф. Конєв, І.Й. Гордзялковський, Г.М. Андрієвський, Є.В. Теличенко, П.І. Боровський та ін.)

У підрозділі 4.2 "Ветеринарні з'їзди, збори та їх роль у розвитку наукової та науково-практичної ветеринарії" проаналізована колективна діяльність земських ветеринарних лікарів. Специфіка їх роботи, що висувала об'єктами своєї діяльності живі організми та біологічні процеси, не "підпорядковані" принципам адміністративного поділу території, природно приводила їх до усвідомлення необхідності колективних творчих і виробничих зусиль, спрямованих на досягнення максимальної ефективності у проведенні ветеринарно-зоотехнічних заходів. Цю роль виконували повітові, губернські та міжгубернські наради земських ветеринарних лікарів, обласні та всеросійські з'їзди ветеринарних лікарів, різні комісії, комітети тощо.

Генеральною ідеєю багатьох зборів земських ветеринарних лікарів Південно-Східної України стала думка про необхідність створення регіонального інституту Науково-експериментальної та виробничої ветеринарії, яку вдалося здійснити тільки в 1922 році вже після ліквідації земств.

Дослідження, наведені в підрозділі 4.3 "Кадрове забезпечення ветеринарної діяльності в регіоні", орієнтовані на аналіз діяльності земських ветеринарних структур Південно-Східної України, які були місцем удосконалення і професійного зростання для багатьох відомих ветеринарних учених і практиків. Серед них маємо такі імена як професор, завідувач Ветеринарної лабораторії МВС у Санкт-Петербурзі І.Й. Гордзялковський, що починав свою діяльність земським ветеринарним лікарем Херсонського земства; професор, директор Інституту наукової та практичної ветеринарії Наркомзему УРСР М.Д. Агаллі, який обіймав посаду завідувача земської бактеріологічної станції в м. Харкові; професор, завідувач кафедри тваринництва Воронезького сільськогосподарського інституту В.А. Шадрін, котрий служив земським ветеринарним лікарем на Катеринославщині, а потім очолив губернську зоотехнічну службу, і багато інших.

Аналіз матеріалів, наведених у підрозділі 4.4 "Науково-популяризаторська та просвітницька діяльність у ветеринарній галузі регіону", доводить, що земська ветеринарна медицина Південно-Східної України однією зі складових успішного ветеринарного обслуговування підконтрольної території бачила своєчасну і різнопланову науково-популяризаторську діяльність серед найширших верств населення. Серед основних засобів популяризації ветеринарних знань слід виділити: друковані матеріали (брошури, листівки та ін.), лекції та технічні демонстрації на різноманітних курсах, виставки тварин, ветеринарних засобів, обладнання, громадські доповіді, дисертації тощо. При цьому організаційно виділялися два основних напрями такої діяльності - для менш освіченої частини селянства та для землевласників і більш освіченої частини населення.

Висновки

У дисертації наведено вирішення наукової проблеми, що виявляється у з'ясуванні основних напрямів становлення та закономірностей розвитку земської ветеринарної медицини Південно-Східної України другої половини ХІХ - початку ХХ століття і визначенні змісту та особливостей процесу формування наукового мислення в земському ветеринарному середовищі.

Головними підсумками й узагальненнями проведеного дослідження, які виносяться на захист, є:

· З кінця XIX століття й до нашого часу тема становлення та розвитку земської ветеринарної медицини в Південно-Східній Україні, зокрема її науково-практичної діяльності, спеціально не розроблялася. Проаналізовані нами історичні та історико-наукові дослідження, мають фрагментарний або непрямий характер. У жодному з них не ставилися завдання аналізу та узагальнення науково-практичного досвіду земської ветеринарії. Фактична відсутність такого роду досліджень і відповідної їм наукової літератури значною мірою підвищують цінність бази історичних першоджерел.

· Створення земських ветеринарних організацій на ґрунті місцевого самоврядування в Південно-Східній Україні мало далекосяжні наслідки і стимулювало розвиток в регіоні розгалуженої системи санітарно-ветеринарного контролю, протиепізоотичних заходів та ветеринарної допомоги, заснованих на науковому підході.

· Підставою для практичної діяльності земських ветеринарних організацій одночасно були державні та регіональні законодавчі рішення з природним дотриманням пріоритетів. У свою чергу, залучення земських ветеринарних лікарів до законодорадчої та організаційно-економічної діяльності різних ієрархічних рівнів стимулювало їх до дослідження доцільності законів, що вводилися у життя, з їх науково-практичним обґрунтуванням, господарсько-економічним виправданням у світлі останніх досягнень ветеринарної науки і земського досвіду. Адаптація економічних і організаційно-правових підстав ветеринарної справи мала ряд регіональних особливостей, з'ясованих у проведеному нами дослідженні, основними з яких були: тип ведення тваринництва, висока концентрація поголів'я, тваринницькі традиції.

...